Засоби відновлення панівного становища більшовицької ідеології у процесі визволення України від гітлерівських загарбників
У статті проаналізовано особливості відбудовчого процесу в Україні на визволеній території в ідеологічній площині, зокрема боротьби з національно-визвольним рухом, використання владою репресивно-каральних органів для збереження сталінського тоталітарного режиму. В статье проанализированы особенно...
Saved in:
| Published in: | Сторінки воєнної історії України |
|---|---|
| Date: | 2011 |
| Main Authors: | , |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2011
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/95736 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Засоби відновлення панівного становища більшовицької ідеології у процесі визволення України від гітлерівських загарбників / Валентина Шайкан, Валерий Шайкан // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. ст. — 2011. — Вип. 14. — С. 216-227. — Бібліогр.: 42 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859917857192673280 |
|---|---|
| author | Шайкан, Валентина Шайкан, Валерий |
| author_facet | Шайкан, Валентина Шайкан, Валерий |
| citation_txt | Засоби відновлення панівного становища більшовицької ідеології у процесі визволення України від гітлерівських загарбників / Валентина Шайкан, Валерий Шайкан // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. ст. — 2011. — Вип. 14. — С. 216-227. — Бібліогр.: 42 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Сторінки воєнної історії України |
| description | У статті проаналізовано особливості відбудовчого процесу в Україні на
визволеній території в ідеологічній площині, зокрема боротьби з національно-визвольним рухом, використання владою репресивно-каральних органів для збереження сталінського тоталітарного режиму.
В статье проанализированы особенности восстановительного периода
в Украине на освобожденной территории в идеологической плоскости, в
том числе борьбы с национально-освободительным движением, использование властью репрессивно-карательных органов для сохранения сталинского тоталитарного режима.
In the article the features of the renewal period on the liberated territory of
Ukraine are analyzed in ideological field, including combating of Nationalliberation
movement, the use of repressive and punitive agencies for conservation
of Stalin’s totalitarian regime.
|
| first_indexed | 2025-12-07T16:05:58Z |
| format | Article |
| fulltext |
УДК 339.14 : 315.75(476.9)
Валентина Шайкан,
Валерій Шайкан
(Кривий Ріг)
ЗАСОБИ ВІДНОВЛЕННЯ ПАНІВНОГО СТАНОВИЩА
БІЛЬШОВИЦЬКОЇ ІДЕОЛОГІЇ У ПРОЦЕСІ
ВИЗВОЛЕННЯ УКРАЇНИ ВІД ГІТЛЕРІВСЬКИХ
ЗАГАРБНИКІВ
У статті проаналізовано особливості відбудовчого процесу в Україні на
визволеній території в ідеологічній площині, зокрема боротьби з націо -
нально-визвольним рухом, використання владою репресивно-каральних
органів для збереження сталінського тоталітарного режиму.
Ключові слова: відбудовчий період, післявоєнні репресії, ідеологічна
боротьба.
Початок визволення України від фашистських загарбників означав і
початок відновлення мирного життя та відбудовчого процесу у всіх сферах
життя, що породжувало велику кількість недоліків. Саме на недоліках і
шляхах їх усунення зосередив свою увагу пленум ЦК КП(б)У, який відбувся
24–26 травня 1944 р. На прикладах роботи газет «Соціалістичний Донбас»
і «Соціалістична Харківщина» було вказано на незадовільний стан роботи
з газетними кадрами, недостатній рівень на їх сторінках критики і само -
критики, відсутність матеріалів, що висвітлюють дружбу народів СРСР, на
значні запізнення доставки газет1. Пленум відмітив значні недоліки у
змістовності проведення лекцій, бесід, доповідей на міжнародну тематику,
повільне відновлення роботи клубів, кінотеатрів, бібліотек, радіовузлів.
Рішення пленуму були спрямовані на виконання конкретних завдань в
ідеологічній площині, що стояли перед парторганізацією республіки.
Необхідно було дати відповідь на питання, що турбували населення і
неодноразово ставилися пропагандистам, лекторам, агітаторам: «Що буде з
полоненими, котрі потрапили в полон до німців?», «Як буде ставитися до
них уряд?», «Що буде робити радянська влада з людьми, котрі були
вимушеними працювати на німців?» і т. п.2 Серед заходів пропонувалося
першочергову увагу приділити пресі, підбору агітаторів, покращити
керівництво радіомовленням, комсомолом, профспілковими організаціями,
більшу увагу звертати на роботу культурно-освітніх установ. Особливе
місце відводилося викриттю українсько-німецьких націоналістів, що не
викликало сумнівів про ставлення влади до звинувачених у такому гріху.
В рішеннях підкреслювалося, що недоліки, відмічені в Сталінській і Хар -
ківській областях, мають місце і в інших регіонах, тому пленум ЦК КП(б)У
ставив завдання по їх усуненню в масштабах республіки. Робився акцент
на те, що німецький фашизм нагадує пораненого звіра і його треба добити
в його власній барлозі та звільнити від поневолення народи Європи3. Таким
чином, республіканська парторганізація націлювалася на те, що боротьба
буде тривати, навіть тоді, коли територія СРСР буде звільнена від гіт -
лерівців. Майже ті ж самі недоліки були відмічені в постанові Оргбюро про
роботу Ворошиловградського обкому КП(б)У 11 жовтня 194 р. Підкрес -
лювалося, що в кадровому питанні при висуванні комуністів на посади
керівних працівників не враховується їх політична і ділова придатність,
погано розгорнута робота серед певних груп населення по викоріненню
«відсталих настроїв», мало проводиться бесід, доповідей, не викорис то -
вується кіно, радіомовлення, в газетах допускаються грубі помилки4.
Повторення майже через півроку після пленуму тих самих недоліків свід -
чило про те, що роз’яснювальна робота серед населення поступалася
мобілізаційно-силовим заходам держави, спрямованим на боротьбу за
панівне становище комуністичної ідеології. У зв’язку з цим була розроблена
таємна інструкція НКВС про завдання і постановку оперативно-чекістської
роботи в звільнених від німецько-фашистських окупантів містах і районах,
яка пропонувала негайно посилати у звільнені міста і райони завчасно під -
готовлені оперативно-чекістські групи НКВС–УНКВС зі завданням очистки
їх від ставлеників і пособників окупантів, виявлення агентури німецьких
розвідувальних органів і організації проти них активних контррозві ду -
вальних заходів5. Інструкцією передбачалося виявлення і взяття на облік:
а) особового складу розвідувальних, контррозвідувальних і адміністра -
тивних німецьких органів, що діяли на тимчасово окупованій території;
б) власників і мешканців будинків, в яких розміщувалися згадані органи і їх
обслуговуючий персонал; в) агентів німецької розвідки, гестапо і таємної
поліції, резидентів, агентів, диверсантів, терористів, радіозв’язкових, утри -
мувачів явочних квартир, провідників; г) членів магістратів, місцевих само -
управлінь, старост, службовців поліції та інших німецьких адміністративних
органів. Покладалося завдання також брати на облік: д) зрадників, про -
вокаторів і німецьких пособників; е) учасників білогвардійських націо -
налістичних організацій, утворених німцями; ж) учасників банд, котрі
використовувалися для охорони населених пунктів, для виконання караль -
них і реквізиційних функцій; з) утримувачів радіостанцій, складів боєпри -
пасів і продовольства, залишених німцями; і) членів і кандидатів ВКП(б) і
ВЛКСМ, що пройшли реєстрацію у німців; к) жінок, що вийшли заміж за
офіцерів, солдатів і чиновників німецької армії; л) утримувачів притонів і
217Засоби відновлення панівного становища більшовицької ідеології...
будинків розпусти; м) усіх без винятку осіб, що служили в утворених
німцями закладах, установах і підприємствах безвідносно до роду обов’яз -
ків (виключаючи насильно мобілізований контингент); н) осіб, що добро -
вільно відійшли з німцями та членів їх сімей. Всі особи, перераховані в
пунктах «а», «б», «в», «г», «д», «е», «ж», «з», «к», «л» підлягали негайному
арешту6. Всіх інших — дрібних службовців (опалювачів, сторожів, приби -
ральниць, рядових канцелярських службовців) передбачалося заарешто -
вувати тільки при наявності матеріалів про зрадницьку діяльність, а за
рештою — мало встановлюватися агентурне спостереження. Через аген -
туру ж вивчалися настрої населення, у тому числі віруючих, для визначення
«правильної» лінії по відношенню до церкви і служителів культу. Їх арешт
і закриття церков могло здійснюватися лише за згодою 3-го Управління
НКВС. В цілому ставилося завдання (при наявності певних гарантій)
здійснювати перевербовку агентури і пособників противника7. Інструкцією
встановлювалася періодична звітність органів НКВС (не рідше 1 разу в
декаду) за відповідною схемою. Таким чином, практично все населення
визволених територій проходило через чистилище спецслужб, котрі вста -
новлювали його «благонадійність». Нечіткість визначення пособництва
давала підстави включати до цієї категорії будь-кого, хто перебував на
окупованій території, і притягати до відповідальності, адже сам факт зна -
ходження в окупації накладав певну провину. Як відмічав В. Стецкевич, —
«Усю вину за те, що людина опинилася на тимчасово окупованих землях
України, по суті перекладали на неї ж»8. Такі перевірки були не тільки
дієвим способом виявлення антирадянських елементів, що було природним
яви щем, але й вони приховували у собі можливість зловживань з боку
представників владних структур, особливо правоохоронних органів. Крім
того, це породжувало невпевненість усіх, хто перебував в окупації, зму -
шувало людей відчувати себе винними, що давало змогу легше утримувати
їх у покорі.
Для виявлення колаборантів, провокаторів, пособників та їх прибічників
часто використовувалися заздалегідь складені списки, джерелом інформації
яких слугували донесення радянських розвідників, зв’язкових, партизанів,
підпільників, очевидців. Іноді такі списки сягали кількох десятків осіб9. Так,
в одному з таких списків, складених на зрадників Батьківщини і прово -
каторів з числа колишніх радянських і партійних посадовців, значилися по
Київській області 4 особи, які до війни працювали секретарями райкомів,
міськкомів, зав. відділу кадрів Київського міськкому партії, у Вороши -
ловградській області 6 осіб: зав. відділу пропаганди, працівник райгазети,
зв’язкова секретаря обкому КП(б)У і т. п., у Полтавській області — 8 осіб,
в Сталінській області 5, в Миколаївській — 4 колишніх посадовці10. Всі вони
мали понести заслужену кару. Та особлива загроза вбачалася радянській
218 Валентина Шайкан, Валерій Шайкан
владі в українському національно-визвольному русі, який набирав оберти і
попри усі намагання більшовицької пропаганди ототожнити його з німець -
ким фашизмом не зник з відступом німців, а вперто культивував ідею
незалежності і був розповсюджений на всій території республіки. В довідці
про політичні настрої населення за вересень 1944 р. повідомлялося про
викриття широко розгалуженої мережі націоналістичного підпілля в Криво -
різькому, Широківському, Сталінодорфському, Щорському, Софіївському,
Дніпродзержинському, Криничанському, Верхньодніпровському, Новомос -
ков ському, Магдалинівському, Нікопольському, Петропавлівському районах
Дніпропетровської області та в самому обласному центрі11. Як згадувалося
раніше, оунівські осередки існували на Харківщині, Донеччині та в інших
областях. Отже, як Захід, так Схід і центр України підпадав під вплив
націоналістичної ідеології.
Для боротьби з нею сталінська тоталітарна система застосовувала
особливо витончені способи. З метою підриву соціальної бази національно-
визвольного руху і підриву його авторитету серед населення органами
НКВС формувалися спеціальні підрозділи, які під виглядом бійців УПА
чинили розправи над цивільним населенням, проникали в боївки, виявляли
керівний склад підпілля і знищували його. Про діяльність однієї з таких
груп розповідала газета «Волинь» 4 серпня 2000 року: «Так, наприклад,
один Сафат Панасюк, що був ватажком спецгрупи НКВД, особисто замор -
дував більш як 500 наших земляків. …Вони хватали дівчат, вчителів і
медсестер, присланих із Східної України, зґвалтовували, потім прив’язували
за ноги до нагнутих дерев і розривали їхні тіла»12. Про те найяскравішими
є свідчення самих членів спецгруп. У звіті одного з командирів спецгрупи
майора Соколова читаємо: «Цих коней і вози ми забрали, голові сільради
видали розписку, що коні і вози забрані куренем “Бистрого” і станичного
села… ми забрали його з собою, вбили його і кинули в колодязь»13.
Відбувалося тотальне винищення свідомого українського населення. За
підрахунками І. Біласа, протягом шести неповних місяців 1944 року після
визволення Західної України від гітлерівців сталінським репресивним
апаратом було ліквідовано 124 336 осіб, котрі брали участь в національно-
визвольній боротьбі14. Такі «подвиги» переодягнених радянських спецгруп
НКВС і НКДБ не могли залишатися поза увагою прокуратури і партійного
керівництва. Відповідальний організатор ЦК КП(б)У Канілов у своїй
довідці від 9 березня 1945 р. на ім’я секретаря ЦК КП(б)У О. Кириченка
повідомляв: «Проведеною перевіркою ряду районів (Повстанський, Біло -
божницький, Чортківський, Вишневецький та інші) встановлено, що ряд
райвідділів НКВС грубо порушують радянські закони при проведенні
арештів, а також різних слідчих справ на заарештованих, звинувачених
громадян в приналежності їх до українсько-німецьких націоналістів»15. Про
219Засоби відновлення панівного становища більшовицької ідеології...
факти грубого порушення законності повідомляв і прокурор УРСР Р. Ру -
денко 24 лютого 1945 р. Він наводив конкретні приклади. Так, в Коропець -
кому районі Тернопільської області оперативна група НКВС, яку очолював
начальник райвідділу міліції Белаш, за обстріл своєї групи вчинила в селі
Красієво погром, в результаті якого було спалено понад 100 селянських хат,
в тому числі тих, що належали сім’ям військовослужбовців. Було роз -
стріляно 6 осіб, серед яких Грон Микола, син котрого в той час служив в
РСЧА. Прибувши на місце під час пожежі, другий секретар РК ПК(б)У
Піддубний ніяких заходів не вжив і навіть не повідомив про цей випадок
обласний комітет партії. В іншому випадку, за розпорядженням начальника
Острожецького райвідділу НКВС Ровенської області Піканова без суду і
слідства була розстріляна громадянка Устимчук Марконія — мати трьох
синів, які знаходилися в Червоній армії, а чоловік працював в оборонній
промисловості. В Снятинському районі Станіславської області співро -
бітниками НКДБ були розстріляні 7 осіб, серед яких громадянин Луцик, син
якого загинув в боротьбі з гітлерівцями16. Подібних прикладів беззаконня
було багато. Мали місце й затягування з розслідуванням справ, і заареш -
товані місяцями чекали вироків. Так, в Тернопільській області це пояс -
нювали тим, що кількість заарештованих в 2–3 рази більша, ніж кількість
закінчених справ. У січні 1944 р. було заарештовано 160 осіб, а закінчено
слідство тільки по 69 справах, у лютому того ж року заарештовано 280 осіб,
а завершено слідство по 78 справах17. Документи свідчать, що терор по
відношенню до населення Західної України був масовим явищем і мав місце
у Волинській, Ровенській, Тернопільській, Чернівецькій, Станіславській,
Ізмаїльській областях18. Дещо менше, але теж потерпав від репресій південь
України. Тут каральні органи зосередили свої зусилля на боротьбі з на -
слідками румунської окупації і виявленні підпілля ОУН. У квітні–травні
1944 р. одеськими спецорганами були виявлені і заарештовані 11 пред -
ставників Румунської православної місії, які обвинувачувалися у співро -
бітництві з окупантами. Хвиля репресій прокотилася серед студентства.
Розгалужена мережа ОУН була виявлена в Одеському університеті, медич -
ному інституті, морському та харчовому технікумах. З квітня 1944 р. по
серпень 1945 р. в руки каральних органів потрапило 2411 осіб19. У певній
мірі саме партійне керівництво заохочувало каральні органи до провока -
ційних дій. Так, у своєму виступі на нараді в Дрогобицькому обкомі КП(б)У
М. Хрущов заявив: «Я б рекомендував в першу чергу підставити під удар
ворожо-класові елементи села — куркулів і їх пособників. Нехай вони з
ними розправляються, якщо хочуть розправлятися з кожним, хто побував в
КВС»20.
Іноді зловживання і беззаконня каральних органів ставали предметом
розслідувань суворої партійної оцінки. Вже в листопаді 1944 р. бюро
220 Валентина Шайкан, Валерій Шайкан
Тернопільського обкому КП(б)У розглянуло питання про порушення рево -
люційної законності працівниками НКВС і начальником штабу 174 ОСВ
майором Полянським в селі Кривеньки Пробіжнянського району. Постано -
вою бюро заступник начальника райвідділу НКВС Костін і начальник
райвідділу Бєляєв були звільнені з роботи. Начальнику облуправління
НКВС Сараєву і начальнику облуправління НКДБ Малініну було доручено
притягти до відповідальності учасників підпалів і розстрілів. Секретар
райкому Шинкаренко зобов’язувався надати допомогу у придбанні будма -
теріалів на будівництво спалених будинків сімей червоноармійців21. Звертає
на себе увагу той факт, що відбудові підлягали лише будинки, котрі нале -
жали сім’ям червоноармійців, а решта постраждалих селянських сімей на
допомогу не могли розраховувати. Не дивлячись на окремі факти роз -
слідувань і покарань винуватців трагедій, терористичні акції проти насе -
лення мали місце і в наступні часи, приклади яких приведені в доповідній
записці військового прокурора МВС УРСР Кошарського від 15 лютого
1949 р. і в книзі І. Лосєва «Феномен «бендерофобии» в русском сознании.
Взгляд на проблему глазами русского аналитика в Украине»22. Це було
красномовним виразом ставлення радянської влади до українського
населення.
Для більш ефективної боротьби проти націоналістичної ідеології радян -
ські спецслужби утворювали фіктивні націоналістичні осередки, завданням
яких було втягування невдоволених радянською владою елементів у під -
пілля з наступним їх знищенням. Іншою метою інспірованого псевдопід -
пілля було проникнення в керівні органи ОУН з метою виявлення і
знищення його керівництва. За оцінкою І. Біласа, в 1944 р. органами НКДБ
були утворені псевдоагентурні центри: в Білоцерківській окрузі 30 центрів,
у Криворізькій — 18, у Дніпропетровській — 13, у Конотопській — 20, у
Миколаївській у 4-х районах23. Таким чином радянська влада розправлялася
не тільки з активними учасниками національно-визвольного руху, а й з
своїми потенційними противниками, які могли бути небезпечними у
майбутньому.
У січні 1945 р. ЦК КП(б)У прийняв постанову «Про посилення боротьби
з українсько-німецькими націоналістами в західних областях України».
Наряду з вимогою докорінно покращити політичну роботу серед населення
ЦК безпосередньо ставив завдання посилення збройної боротьби проти
ОУН, вимагав створення в кожному селі комсомольських організацій,
активного залучення місцевого населення до викриття націоналістів та їх
пособників. Секретарі обкомів КП(б)У зобов’язувалися відповідно до гра -
фіку провести наради і розробити конкретні заходи боротьби з націоналіс -
тичним підпіллям і надати їх на затвердження в ЦК КП(б)У. Серед заходів
рекомендувалося провести облік усього населення і попередити родичів тих,
221Засоби відновлення панівного становища більшовицької ідеології...
хто не зареєструвався, що при їх неявці на реєстрацію вони будуть
вважатися бандитами, а їх родина буде репресована24. Ця постанова певною
мірою вплинула як на активізацію дій парторганізацій і каральних органів
в Західній Україні, так і прискорила процес добровільної здачі повстанців.
Намагаючись продемонструвати добру волю, радянський уряд постійно
вдавався до випробуваного методу — демагогічних звернень до бійців УПА
з пропозицією скласти зброю і чесно спокутувати «провину» перед
народом. За оцінкою В. Гриневича, Л. Гриневич і Б. Якимовича, таких
звернень було не менше семи25. У такий спосіб влада досягала певних
результатів. Нестійкі елементи, або ті, кого шантажували через родинні
зв’язки, зголошувалися до добровільної здачі. З інформації, надісланої
секретарям обкомів і райкомів КП(б)У і начальникам обласних управлінь
НКДБ і НКВС видно, що тільки з 10 по 31 січня 1945 р. з’явилися з каяттям
у Львівській області 4335 осіб, в Дрогобицькій області 3677, в Ста -
ніславській області 1155 осіб. А за період з 10 січня по 23 лютого 1945 р.
з’явилося з каятям в Західних областях України 22000 осіб26.
Широко використовувалися більшовиками й інші провокаційні методи.
Серед них — підробка оунівських документів, які компроментували керів -
ний склад УПА. Ці документи підкидалися спецслужбами націоналістам, і
служба безпеки ОУН сама розправлялася з повстанцями. Такими «досяг -
неннями» хизувалися у своїх звітах секретарі Ровенського обкому КП(б)У
Бегма, Львівського обкому партії Грушецький27.
Боротьба з національно-визвольним рухом в Україні займала чи не
найважливіше місце у спектрі ідеологічних завдань по забезпеченню від -
будови тоталітарного суспільства, але вона була не єдиним способом
зберегти сталінську диктатуру. Важливе місце відводилося в цьому процесі
різноманітним обмеженням та заборонам. Населення крупних міст, що
пережило окупацію, підлягало перевіркам, а виявити неблагонадійні еле -
менти в перенаселеному місті було значно важче. Тому повернення в міста
їх колишніх мешканців було обмеженим. Звичайно, були об’єктивні при -
чини таких обмежень. Як зазначає Т. Вронська, до них відносилися:
руйнація під час війни житлового фонду, труднощі з поставками продо -
вольства, дефіцит транспортних засобів тощо28. Особи, які працювали на
німців, колишні поліцаї, повії підлягали виселенню протягом 24 годин.
Доцільність повернення у міста колишніх мешканців визначалася спеці -
альними комісіями. Іноді це призводило до зловживань, породжувало
корупцію у владних структурах. Т. Заболотна наводить приклад, коли
представник Київського обласного відділу торгівлі, за дозвіл оселитися в
столиці його родині, запропонував забезпечити місто хлібом29. Слід заува -
жити, що політика депортацій населення, як засобу забезпечення політичної
стабільності в певному регіоні, завжди була в арсеналі більшовиків і широко
222 Валентина Шайкан, Валерій Шайкан
використовувалася владою в Україні, як на початковому етапі війни, так і в
її кінці, в процесі відбудови держави.
Вже 13 квітня 1944 р. Наркоматом внутрішніх справ і НКДБ була
прийнята постанова «Про заходи по очищенню території Кримської АРСР
від антирадянських елементів». За короткий час — з 10 квітня до середини
травня — в республіці було виявлено 8521 антирадянськи настроєну особу
та вилучено велику кількість зброї30. Враховуючи той факт, що в період
окупації Криму гітлерівськими військами частина татарського населення
пішла на службу до окупантів і вступила в німецькі військові формування,
на початку травня 1944 р. ДКО прийняв постанову про виселення всіх татар
з території півострова до спецпоселення у районах Узбецької РСР.
Документом передбачався певний порядок переселення. Спецпосе ленцям
дозволялося взяти з собою особисті речі вагою 500 кг на сім’ю, решту
майна: будівлі, худобу, домашню птицю тощо здати державним органам
влади31. Про правовий статус спецпоселенців свідчить один із пунктів
постанови, де йдеться про транспортні розрахунки. У ньому сказано:
«Розрахунки за перевезення здійснити за тарифом перевезень ув’язне них»32.
Отже, все татарське населення Криму прирівнювалося до ув’язнених без
будь-яких юридичних підстав і по суті було покаране за злочини окремих
осіб самим жорстоким способом. За підрахунками М. Бугая, в ході кампанії
з Кримської республіки було депортовано 191014 осіб татарської націо -
нальності33. Держава відмовила кримським татарам у праві проживати на
своїй етнічній території. В постанові навіть не йшлося про термін, на який
переселялися татари. Підписавши постанову, Сталін помстився цілому
народові за відмову в підтримці його диктатури. Така ж доля раніше спіт -
кала й українців. З березня 1944 р. за розпорядженням НКВС сім’ї, зі складу
яких були оунівці, або співчуваючих їм родичів почали переселяти в
глибинні області СРСР. Унаслідок цих заходів з 1944 по 1950 р. з західних
областей України було депортовано 50 453 см’ї у складі 143141 особи34.
Дещо іншу цифру наводить В. Нікольський. За його підрахунками, з 1943 р.
по 1957 р. в Україні було репресовано 121540 осіб35. Разом з тим, не
дивлячись на визнання суспільством того факту, що насильницьке пересе -
лення великої кількості українського населення було незаконним, прийня -
тий 17 квітня 1991 р. Закон України «Про реабілітацію жертв політичних
репресій на Україні» не визнав спецпоселенців жертвами. Ця прикра
помилка не виправлена і до сьогодення.
Сталінська тоталітарна система боролася за абсолютну владу над людьми
не тільки в межах України. Ідеологічній чистці підлягали також громадяни,
котрі за різних обставин опинилися на чужині (військовополонені, остар -
байтери тощо), а після війни поверталися на батьківщину. До таких було
особливо прискіпливе ставлення. Рішення про повернення своїх громадян,
223Засоби відновлення панівного становища більшовицької ідеології...
що опинилися за кордоном, було прийняте радянським урядом 4 жовтня
1944 р. Керівництво репатріацією громадян було доручено генералу Голі -
кову, відповідну допомогу йому також надавали спецслужби. Через місяць
в інтерв’ю кореспонденту ТАРС він цинічно заявив, маючи на увазі репат -
ріантів: «Вони будуть прийняті вдома, як сини Вітчизни. У радянських
колах вважають, що навіть ті з радянських громадян, які під впливом
німецького насильства та терору вчинили дії, що суперечать інтересам
СРСР, не будуть притягнені до відповідальності, якщо вони будуть чесно
виконувати свій обов’язок після повернення на Батьківщину»36. В дійсності
репатріанти спочатку потрапляли до фільтраційних таборів, де вирішу -
валася їх подальша доля. Як вважає О. Буцко, посилаючись на іноземні
джерела, тільки 15–20% громадян поверталися додому, 15% були засуджені
і відправлені в табори на 5–10 років, 10% висилалися в райони Сибіру, 15%
посилалися на примусові роботи, а 20% були розстріляні або отримали
ув’язнення на 20 років37. Навіть ті, кому пощастило повернутися до рідної
домівки, змушені були давати пояснення радянським спецслужбам.
Характерними є свідчення репатріанток К. Зайцевої і А. Гранатир з Дніп -
ропетровщини. «...Мене заставили їхать мусово на хвашистську землю свої
поліцаї, уникнути не було як бо слідили скрізь нас, а наглядаями були такіто.
Найда Іван Савелович. Маловік Ілько із країни і староста був Дударь Анис
Васильович. Гнали нас на станцію під оружіям... Спасіба доблісній Красній
Армії шо освободила нас од хвашиського гніту! Спасіба й велике спасіба
нашому дорогому вождю отцу товаришу Сталіну!»38 — писали вони, наче
під диктовку оперативника. Ставлення до репатріантів в СРСР, як до
зрадників батьківщини, було однією з ідеологічних складових тоталітарного
режиму, тому вони часто незаконно переслідувалися. До такої думки
схиляються і російські історики39.
Великі надії у відбудовчий період покладалися на освітян. Саме вони
мали забезпечити ідеологічно «правильне» виховання підростаючого поко -
ління. Тому наряду з нагальними питаннями відбудови промислових
об’єктів секретарі райкомів КП(б)У велику увагу приділяли перевірці
вчителів40. На Херсонщині першим секретарем обкому Федоровим відмі -
чався низький рівень грамотності сільських вчителів, наголошувалося на
необхідності розвінчання «зрадницької діяльності українсько-німецьких
націоналістів»41. Це завдання, як першочергове, також висувалося на нараді
учителів західних областей України 6 січня 1945 р. Особливо жорсткій
критиці піддавалася ідея утворення самостійної української держави,
наголошувалося на химерності планів українських націоналістів — «банде -
рівців», «мельниківців», «бульбівців»42.
Таким чином, відбудовчий процес в Україні почався ще в ході Великої
вітчизняної війни і мав свої особливості. Він супроводжувався невпинною
224 Валентина Шайкан, Валерій Шайкан
ідеологічною боротьбою різних політичних сил, що тривала довше ніж сама
війна. Паралельно з відбудовою народногосподарських об’єктів першо -
чергове значення віддавалося пропагандистським заходам — виданню газет,
брошур, зведень «Совинформбюро», відновленню роботи культурно освіт -
ніх установ: клубів, бібліотек, хат-читалень, насиченню їх літературою.
Значна увага приділялася підготовці кваліфікованих кадрів журналістів,
агітаторів, пропагандистів, викладачів суспільних наук вузів та мережі
політ пропаганди. Основу цієї підготовки становило поглиблене вивчення
основ марксизму-ленінізму, історії ВКП(б). Більшовицькі партійні органи
дбали про те, щоб на визволеній території не утворювалося політичного
вакууму, і наполегливо відбудовували партійні і комсомольські організації.
Разом з тим, велике значення приділялося ідейній чистоті партійних мас,
особливо тих, хто пережив окупацію. Отже, перевірка членів і кандидатів
ВКП(б) носила системний характер і проводилася кілька разів. Перевірці
підлягали не тільки партійні кадри, а й окремі категорії населення, особливо
вчителі, які мали великий вплив на формування світогляду підростаючого
покоління. Окрему категорію становили радянські військовополонені, що
поверталися додому, та вивезені до Німеччини на роботу українці, що
поверталися з неволі. На них чекали фільтраційні табори, після яких певна
частина громадян продовжувала «спокутувати провину» в таборах ГУЛАГу,
на примусових роботах в будівництві або на шахтах. Частина населення
України, в якій не був впевнений сталінський режим, підлягала виселенню
зі своєї історичної території в глибинні райони СРСР. Така доля спіткала
татар Криму, тисячі сімей з Західних областей України. Значне місце в
ідеологічному обґрунтуванні відбудови соціалістичного суспільства від -
водилося виявленню і знешкодженню антирадянських елементів і кола -
борантів, для чого часто використовувалися заздалегідь складені підпіль -
никами, партизанами і розвідниками списки. Проте, центр ваги в ідеоло -
гічному забезпеченні відбудовчих процесів в Україні був перенесений у
площину боротьби з українським національно-визвольним рухом. Для його
компрометації і підриву авторитету серед широких верств населення засто -
совувалися різноманітні засоби, у спектрі яких були агітація, пропаганда,
провокації, залякування, збройні операції. Чільне місце у цьому протисто -
янні відводилося каральним органам — НКВС та НКДБ, які, порушуючи
усі норми законності, чинили розправи над мирним населенням. Отже,
однією з найголовніших складових відбудовчого процесу в Україні було
вико ристання владою репресивно-каральних органів для насадження кому -
ніс тичної ідеології, знищення політичних опонентів і збереження сталінсь -
кого тоталітарного режиму в державі. Ідеологічним підгрунтям і своєрідним
виправданням перелічених заходів слугували постанови ЦК ВКП(б), ЦК
КП(б)У, Політбюро, відповідні накази керівних структур каральних органів.
225Засоби відновлення панівного становища більшовицької ідеології...
1 О партийно-массовой работе в Сталинской и Харьковской областях / Резолюции
пленума ЦК КП(б)У 22–26 мая 1944 г. // КП(б) Украины в резолюциях и решениях
съездов, конференций и пленумов ЦК. В двух томах. — Т. 2. 1941–1976. — К.,
1977. — С. 75.
2 Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі — ЦДАГО
України). — Ф. 1, оп. 23, спр. 453, арк. 20.
3 О партийно-массовой работе в Сталинской и Харьковской областях / В двух
томах. — Т. 2. — С. 78–81.
4 ЦДАГО України. — Ф. 1, оп. 23, спр. 822, арк. 2–4.
5 Галузевий державний архів Служби безпеки України (далі — ГДА СБУ). — Ф. 6.
1942, оп. 35, арк. 104.
6 ГДА СБУ. — Ф. 16. 1942, оп. 35, арк. 104–105.
7 ГДА СБУ. — Ф. 16. 1942, оп. 35, арк. 105–106.
8 «Каратимуть за те, що народ був під німцями і мусив якось жити». Населення
України в перші місяці війни // Дзеркало тижня. — № 3. — 18 червня. — 2008.
9 ЦДАГО України. — Ф. 62, оп. 1, спр. 295, арк. 121–122, 123.
10 ЦДАГО України. — Ф. 1, оп. 22, спр. 862, арк. 1–7.
11 ЦДАГО України. — Ф. 1, оп. 46, спр. 318, арк. 4.
12 Волинь. Число 31 (475). П’ятниця. — 4 серпня. — 2000.
13 Білас І. Репресивно-каральна система в Україні 1917–1953. Суспільно-політичний
та історико-правовий аналіз // У двох книгах. — Кн. 2. — К., 1994. — С. 440.
14 Білас І. Протистояння. До 50-річчя УПА // Визвольний шлях. — 1993. —
Кн. 4. — С. 398–408.
15 ЦДАГО України. — Ф. 1, оп. 46, спр. 395, арк. 4.
16 ЦДАГО України. — Ф. 1, оп. 190, спр. 29, арк. 187–191.
17 ЦДАГО України. — Ф. 1, оп. 46, спр. 395, арк. 6.
18 Білас І. Назв. праця. — С. 571–579.
19 Бажан О.Г. Репресивна діяльність органів НКДБ УРСР в Одеській області в роки
Другої світової війни // Велич подвигу народного / Зб. наук. стат. — Одеса, 2006. — С. 12.
20 Стенограма виступу М.С. Хрущова на нараді в Дрогобицькому обкомі КП(б)У
21 листопада 1945 р. // Укр. іст. журн. — 1995. — № 5. — С. 106.
21 Білас І. Назв. праця. — С. 580–582.
22 Білас І. Назв. праця. — С. 440–477; Лосев И. Феномен «бандерофобии» в русском
сознании. Взгляд на проблему глазами русского аналитика в Украине / Українська
видавнича спілка. — К., 2007. — С. 16–17.
23 Білас І. Назв. праця. — С. 361.
24 Об усилении борьбы с украинско-немецкими националистами в западных
областях Украины. Постановление ЦК КП(б)У 10 января 1945 г. // Укр. іст. журн.
1995. — № 3. — С. 101–105.
25 Гриневич В., Гриневич Л., Якимович Б. та ін. Історія українського війська (1917–
1995) / Упор. Я. Дашкевич. — Львів, 1996. — С. 609.
26 ЦДАГО України. — Ф. 1, оп. 190, спр. 29, арк. 76, 139.
226 Валентина Шайкан, Валерій Шайкан
27 Ковальчук В. Діяльність ОУН(б) і Запілля УПА на Волині й південному Поліссі
(1941–1944 рр.). — Торонто–Львів, 2006. — Т. 7. — С. 419–424.
28 Вронська Т.В. Режимно-обмежувальні заходи органів влади на визволеній тери -
торії України під час Великої вітчизняної війни та в перші повоєнні роки // Сторінки
воєнної історії України: Зб. наук. праць. — Вип. 2. — К., 1998. — С. 126–127.
29 Заболотна Т. В. Обличчя визволеного Києва // Велич подвигу народного: Зб. наук.
статей. — Одеса, 2006. — С. 66–67.
30 Бугай М.Ф. Депортація кримських татар у 1944 р. // Укр. іст. журн. — 1992. —
№ 1. — С. 34.
31 Постанова Державного Комітету Оборони. Травень 1944 р. // Укр. іст. журн. —
1992. — № 1. — С. 43.
32 Там само. — С. 44.
33 Буцко О.В. «С возвращением»: Судьба украинских граждан, репатриированных на
Родину // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. праць. — Вип. 2. — К., 1998. — С. 37.
34 Білас І. Назв. праця. — С. 189.
35 Нікольський В. Статистика соціального складу репресованих радянськими орга -
нами державної безпеки у 1943–1957 рр. (за документами архіву СБ України) //
З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ. — 2003. — № 1. — С. 105–106.
36 Правда. — 1944. — 11 листопада.
37 Буцко О.В. Назв. праця. — С. 151.
38 Державний архів Дніпропетровської області. — Ф. 2441, оп. 1, спр. 157, арк. 2–16.
39 Ковальський М.Т., Ченців В.В. «Фільтраційні справи» — невідомі джерела
державних архівів // Архіви України. — 1993. — №№ 1–3. — С. 1–3; Кульков Е.Н.,
Мягков М.Ю., Ржешевский О.А. Война 1941–1945. Факты и документы. / Под ред.
О.А. Ржешевского. — М., 2001. — С. 237–238.
40 ЦДАГО України. — Ф. 1, оп. 46, спр. 363, арк. 3
41 ЦДАГО України. — Ф. 1, оп. 46, спр.404, арк. 2.
42 ЦДАГО України. — Ф. 1, оп. 46, спр. 120, арк. 12, 13, 14.
В статье проанализированы особенности восстановительного периода
в Украине на освобожденной территории в идеологической плоскости, в
том числе борьбы с национально-освободительным движением, использо -
вание властью репрессивно-карательных органов для сохранения сталинс -
кого тоталитарного режима.
Ключевые слова: восстановительный период, послевоенные репрессии,
идеологическая борьба
In the article the features of the renewal period on the liberated territory of
Ukraine are analyzed in ideological field, including combating of National-
liberation movement, the use of repressive and punitive agencies for conservation
of Stalin’s totalitarian regime.
Keywords: renewal period, postwar repressions, ideological struggle.
227Засоби відновлення панівного становища більшовицької ідеології...
Наукове видання
СТОРІНКИ
ВОЄННОЇ ІСТОРІЇ
УКРАЇНИ
ЗБІРНИК НАУКОВИХ СТАТЕЙ
Випуск 14
Тексти подаються в авторській редакції
Матеріали до друку підготувала: С. Кривкіна
Комп’ютерна верстка та оригінал-макет: Л. Зубець
Підписано до друку 02.02.2012 р. Формат 70x100/16.
Ум. друк. арк. 18,5. Обл. вид. арк. 19,0.
Наклад 300 прим. Зам. 50. 2012.
Поліграф. д-ця Ін-ту історії України НАН України
Київ-1, вул. Грушевського, 4.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-95736 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0019 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:05:58Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Шайкан, Валентина Шайкан, Валерий 2016-03-02T21:12:10Z 2016-03-02T21:12:10Z 2011 Засоби відновлення панівного становища більшовицької ідеології у процесі визволення України від гітлерівських загарбників / Валентина Шайкан, Валерий Шайкан // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. ст. — 2011. — Вип. 14. — С. 216-227. — Бібліогр.: 42 назв. — укр. XXXX-0019 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/95736 339.14 : 315.75(476.9) У статті проаналізовано особливості відбудовчого процесу в Україні на визволеній території в ідеологічній площині, зокрема боротьби з національно-визвольним рухом, використання владою репресивно-каральних органів для збереження сталінського тоталітарного режиму. В статье проанализированы особенности восстановительного периода в Украине на освобожденной территории в идеологической плоскости, в том числе борьбы с национально-освободительным движением, использование властью репрессивно-карательных органов для сохранения сталинского тоталитарного режима. In the article the features of the renewal period on the liberated territory of Ukraine are analyzed in ideological field, including combating of Nationalliberation movement, the use of repressive and punitive agencies for conservation of Stalin’s totalitarian regime. uk Інститут історії України НАН України Сторінки воєнної історії України Післяокупаційний період Засоби відновлення панівного становища більшовицької ідеології у процесі визволення України від гітлерівських загарбників The methods of restoration the dominating position of Bolshevik ideology during the liberation of Ukraine from Nazi invaders Article published earlier |
| spellingShingle | Засоби відновлення панівного становища більшовицької ідеології у процесі визволення України від гітлерівських загарбників Шайкан, Валентина Шайкан, Валерий Післяокупаційний період |
| title | Засоби відновлення панівного становища більшовицької ідеології у процесі визволення України від гітлерівських загарбників |
| title_alt | The methods of restoration the dominating position of Bolshevik ideology during the liberation of Ukraine from Nazi invaders |
| title_full | Засоби відновлення панівного становища більшовицької ідеології у процесі визволення України від гітлерівських загарбників |
| title_fullStr | Засоби відновлення панівного становища більшовицької ідеології у процесі визволення України від гітлерівських загарбників |
| title_full_unstemmed | Засоби відновлення панівного становища більшовицької ідеології у процесі визволення України від гітлерівських загарбників |
| title_short | Засоби відновлення панівного становища більшовицької ідеології у процесі визволення України від гітлерівських загарбників |
| title_sort | засоби відновлення панівного становища більшовицької ідеології у процесі визволення україни від гітлерівських загарбників |
| topic | Післяокупаційний період |
| topic_facet | Післяокупаційний період |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/95736 |
| work_keys_str_mv | AT šaikanvalentina zasobivídnovlennâpanívnogostanoviŝabílʹšovicʹkoíídeologííuprocesívizvolennâukraínivídgítlerívsʹkihzagarbnikív AT šaikanvalerii zasobivídnovlennâpanívnogostanoviŝabílʹšovicʹkoíídeologííuprocesívizvolennâukraínivídgítlerívsʹkihzagarbnikív AT šaikanvalentina themethodsofrestorationthedominatingpositionofbolshevikideologyduringtheliberationofukrainefromnaziinvaders AT šaikanvalerii themethodsofrestorationthedominatingpositionofbolshevikideologyduringtheliberationofukrainefromnaziinvaders |