Радбрух про несправедливі закони: суперечливість ранніх та пізніх поглядів?

В статье американского ученого рассматривается спорный вопрос о характере и причинах изменений взглядов германского философа права Густава Радбруха (1878-1949) на идею права в его ранних и поздних трудах. В центре внимания – “формула (или формулы) Радбруха” как подход к решению конфликта между право...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Date:	2004
Main Author:	Полсон, С.Л.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України 2004
Subjects:	Класики філософії права: Густав Радбрух
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/9663
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Радбрух про несправедливі закони: суперечливість ранніх та пізніх поглядів? / С.Л. Полсон // Проблеми філософії права. — 2004. — Т.II. — С. 49-59. — Бібліогр.: 65 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859796186255327232
author	Полсон, С.Л.
author_facet	Полсон, С.Л.
citation_txt	Радбрух про несправедливі закони: суперечливість ранніх та пізніх поглядів? / С.Л. Полсон // Проблеми філософії права. — 2004. — Т.II. — С. 49-59. — Бібліогр.: 65 назв. — укр.
collection	DSpace DC
description	В статье американского ученого рассматривается спорный вопрос о характере и причинах изменений взглядов германского философа права Густава Радбруха (1878-1949) на идею права в его ранних и поздних трудах. В центре внимания – “формула (или формулы) Радбруха” как подход к решению конфликта между правовой стабильностью и справедливостью – элементами теории ученого об “идее права”, которая также включает и целесообразность. Автор, основательно освещая два подхода к решению поставленного вопроса (“трансформационный тезис” и “тезис единства”), аргументирует свою позицию в пользу “тезиса единства” в тоже время утверждая, что Радбрух, определяя за справедливостью доминирующую роль, таким образом в более поздних трудах исправил свою ошибку, научное основания для чего имелось в его ранних работах. American scholar Stanley L. Paulson addresses a controversial issue of the character and reasons for the transformation of earlier and later views of the German legal philosopher Gustav Radbruch (1878-1949) on the idea of law. The “Radbruch’s formula” (formula) as an approach to the resolution of the conflict between legal certainty and justice that along with purposiveness are elements of Radbruch’s idea of law, is in the center of author’s attention. Substantiation for both “transformation” and “unity” theses are provided. The authors made a case for the “unity thesis”, providing however that “Radbruch’s later emphasis on justice over legal certainty in cases of truly extreme conflict between statute and justice is best seen as the correction of a mistake in his earlier work – the mistaken idea, stemming from the disproportionale weight assigned to legal certainty, that the judge had to apply the statute, come what may”.
first_indexed	2025-12-02T13:38:32Z
format	Article
fulltext	КЛАСИКИ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА: ГУСТАВ РАДБРУХ Проблеми філософії права. – 2004. – Том II. 49 © 2004 С. Л. Полсон Вашингтонський університет, м. Сент-Луїс, США Стенлі Л. Полсон (нар. 16 V 1941) – професор права та професор філософії (з 1986) Школи права Вашингтонського університету (м. Сент-Луїс, США). Закінчив Міннесотський (бакалавр, 1964), Вісконсінський університети (ма- гістр, 1966, доктор філософії, 1968) і Правничу школу Гарвардського універ- ситету (доктор юриспруденції, 1972). Стажувався, займався науковими до- слідженнями у багатьох європейських наукових установах з початку 1980-их рр. (Берлін, Відень, Мюнстер, Геттінген, Кіль та ін.). Читав лекції в більш ніж 50 наукових установах світу. “Міжнародний кореспондент” Інституту ім. Г. Кельзена (м. Відень), призначений федеральним канцлером Австрії. Лау- реат дослідницької премії ім. А. Гумбольдта у сфері гуманітарних наук (2001). Почесний “доктор права” юридичних факультетів університетів міст Уппса- ла та Кіль (обидва – 2004). Член редколегії низки наукових видань (Ratio Juris, Ragion practica, Diritto e cultura, Liverpool Law Review, Res Publica, IVR Encyclopedia of the Philosophy of Law). Викла- дає (з правознавства) юриспруденцію, філософію права, конституційне (в т. ч. порівняльне) право, публічне міжнародне право; (з філософії) філософію Канта, неокантіанство, історію філософії, філософію права та політики, філософію суспільних наук. Автор близько ста наукових праць, вида- них на семи мовах, зокрема присвячених працям німецьких і континентальних філософів, перекладу праць Г. Кельзена англійською мовою. Працює над фундаментальною монографією про Г. Кельзена. РАДБРУХ ПРО НЕСПРАВЕДЛИВІ ЗАКОНИ: СУПЕРЕЧЛИВІСТЬ РАННІХ ТА ПІЗНІХ ПОГЛЯДІВ? 1. Вступ Впродовж дванадцяти років гітлерівського рейху філософсько-правові погляди Ґустава Рад- бруха видозмінилися. Або ж, принаймні, багато хто саме так припускав. Ранні праці вченого, від “Основ філософії права” (1914) до значно допов- неного і допрацьованого викладу цієї праці – “Філософія права” (1932) [1, 34, 35], відобра- жають методологічний дуалізм гайдельберзького неокантіанства й містять елементи релятивізму та правового позитивізму. Після оголошення в 1933 р “політично неблагонадійним” та усу- нення з професорської посади Гайдельберзького Статтю написано автором під час перебування на юридичному факультеті Геттінгенського університету (ФРН) в якості учасника програми ім. Фулбрайта (1993-1994). Автор особливо вдячний Ральфу Драєру (Ralf Dreier) (Геттінген), Бонні Лічевскі Паулсон (Bonnie Litschewski Paulson) (Сент-Луїс) і Мартіну Шулте (Martin Schulte) (Дрезден) за стимулюючі та змістовні дискусії про Ґ. Радбруха. Переклад з англійської Бігуна В. С. з дозволу автора за: Paulson Stanley L. Radbruch on Unjust Laws: Com- peting Earlier and Later Views? // Oxford Journal of Le- gal Studies. – 1995. – Volume 15. – P. 489-500. університету, Радбрух опинився у “внутріш- ньому засланні”, яке, “врятований” на рік в Оксфордському університеті (1935-1936) [37, 61], відбув до падіння нацистського режиму. Не- вдовзі опісля в 1945 р. Радбруха було поновлено на посаді й затверджено деканом юридичного фа- культету Гайдельберзького університету. У листо- паді 1949 р. Радбрух помирає. Впродовж чотирьох повоєнних років вчений написав значу кількість коротких статей*, які, принаймні на перший по- “Підставою” для відсторонення послужила відома стаття “Закон про надання повноважень і професійна держслужба” // Reichsgesetzblatt. – 7 April 1933 – S. 175. Див. також Gottschalk Michael. Gustav Radbruchs Heidelberger Jahre 1926-1949 (дисертація). – Kiel, 1982. – S. 67-71. Wolf Erik. Einleitung // Radbruch Gustav. Rech- tsphilosophie / Erik Wolf & Hans-Peter Schneider (Hgs.). – Stuttgart, 1973. – S. 59 (авторство висловлювання “внут- рішнє заслання” належить Е. Волфу). * У повоєнний період вийшли близько сімдесяти коротких статей та рецензій. Важливою для оцінки його поглядів також є низка статей, опублікованих в іноземних журналах впродовж дванадцяти років “внутрішнього заслання”; див. Radbruch Gustav. Ge- С. Л. Полсон 50 Проблеми філософії права. – 2004. – Том II. гляд, істотно відмінні від релятивізму та право- вого позитивізму ранніх робіт. І справді, як в Ні- меччині, так і закордоном, Радбрух набув слави провідної сили того, що виявилося короткотри- валим періодом відродження природно-правової думки у повоєнній Німеччині [29, 58, 25, 20]. [–490–] Чи обґрунтовано вести мову про “трансформацію” думки Радбруха? Чи справді відбулася метаморфоза від релятивізму та право- вого позитивізму веймарських років до теорії природного права повоєнного періоду? Звертаю- чись до ранніх та низки повоєнних праць Радб- руха, мною піддається сумніву “трансформацій- ний тезис”, як ми його будемо називати, та, на- томість, висувається ідея про послідовність, або “тезис єдності”. Одним словом, чимало елемен- тів повоєнної думки Радбруха були очевидними набагато раніше, й, мною будуть представлені доводи на користь того, що за виключенням од- ного винятку, більш пізня позиція вченого була частиною його більш ранньої позиції. Передусім давайте більш прискіпливо розгля- немо ранній доробок Радбруха. Посилаючись на праці Єллінека, Кельзена та Вебера, вчений дотри- мується методологічного дуалізму, чітко розрізня- ючи “суще” та “належне”, факт і цінність. Як від- значається у праці “Філософія права” (1932): Принципи належного, ціннісні судження, оцінки можуть виводитися, виходячи не з індуктивності роздумів про суще, а лише дедуктивно, на основі інших принципів по- дібного характеру. Цінність і буття співіс- нують кожна в своєму власному замкнутому колі абсолютно незалежно одне від одного. В цьому суть методологічного дуалізму [1, § 2, c. 17; 34, с. 53; 35 GA II, 230]. Висловлюючись лаконічно: принципи належ- ного не можуть виводитися із принципів сущого. Радбрух пов’язав методологічний дуалізм і релятивізм. Виходячи з положення про те, що принципи належного можуть виводитися лише шляхом звернення до іншого принципу належ- ності, він доводив, що на вершині принципів су- щого знаходиться первинний, не виводимий принцип належного. Цей первинний принцип належного має релятивістський характер, тобто відображає вибір цінностей, й більше того, сві- тоглядний вибір (стосовно цього див. примітку в частині, де йдеться про доцільність). samtausgabe. Bd. 3. Rechtsphilosophie III / Winfried Hassemer (Hg.). – Heidelberg, 1990. – S. 17-70. Нарешті, про очевидний елемент правового позитивізму, притаманний ранній думці вченого. Радбрух писав, що якщо неможливо визначити, що є справедливим, то слід визначити, що вва- жати правовим. У цьому зв’язку він відзначав: І якщо діюче право відповідає завданню – усунути конфлікт суперечливих один до одного правових поглядів через рішення, підкріплене авторитетом влади, то запро- вадження права повинно слідувати волі, якій також по силам подолати супротив кожного із правових поглядів [1, § 10, с. 97; 34, c. 117; 35 GA II, c. 313; див. також 34, § 9, c. 108; 35 GA II, c. 302]. Опісля війни Радбрух з огляду на страхіття нацистського періоду, як видається, полишив ранній релятивізм і позитивізм. У найбільш ві- домій повоєнній праці “Законне неправо та над- законне право” (1946), вчений відповідає на кла- сичне філософсько-правове питання: який статус несправедливого закону? Позитивне і гарантоване приписами та си- лою право має пріоритет навіть тоді, коли воно за змістом несправедливе і недоці- льне. Виключення складають лише ситуа- ції, коли суперечність діючого закону що- до справедливості [–491–] сягає настільки нестерпного масштабу, що закон як “не- справедливе право” поступається спра- ведливості. Неможливо розмежувати ви- падки “законодавчого неправа” і закону, який діє всупереч своєму несправедливому змісту. Але, втім, можливо чітко виокре- мити таку ситуацію: коли до справедливо- сті навіть не прагнуть, коли рівність, що складає її основу, свідомо заперечується в правотворчому процесі, тоді закон є не лише “несправедливим правом”, але більше того – він є неправовим за своєю природою, бо право, в тому числі й позитивне, не мож- на визначити інакше, аніж як порядок і су- купність законів, покликаних за своєю сут- тю слугувати справедливості [40, c. 107]. З цього положення можливо виокремити дві частково співпадаючі “формули” щодо статусу несправедливих законів: перша щодо “нестерп- ного” відходу від справедливості, друга щодо відсутності “навіть прагнення” до встановлення справедливості.* Результат застосування першої * Відокремлення двох формул з даного положення Радбруха є реконструкцією. Як відзначають інтерпре- Радбрух про несправедливі закони: суперечливість ранніх та пізніх поглядів? Проблеми філософії права. – 2004. – Том II. 51 або другої формули: те, що за формальними ознаками видається законом є “несправедливим законом” і має поступитися справедливості (пе- рша формула), або ж воно є “не лише “несправе- дливим правом”, але більше того – [воно] є не- правовим за своєю природою” (друга формула). Повоєнні погляди Радбруха про статус не- справедливих законів мали не лише академічний характер. Західнонімецькі суди, визнаючи недій- сними закони нацистського режиму, апелювали до Радбруха. Наприклад, у справі, яка слухалася Федеральним конституційним судом у 1968 р., Суд повинен був вирішити питання про те, чи згідно з Законом рейху “Про громадянство” (1941) [2, c. 722] німецький правник єврейського походження втратив німецьке громадянство, емі- грувавши до Голландії невдовзі перед початком війни. Суд постановив, що “правові” положення нацистського періоду можуть визнаватися недій- сними, коли вони настільки явно суперечать фу- ндаментальним принципам справедливості, що суддя, бажаючий їх застосувати чи визнати їхні правові наслідки, виносив би радше неправове, аніж правове рішення”. В даній справі Законом рейху було “порушено зазначені фундаментальні принципи”. Апелюючи безпосередньо до першої формули Радбруха, суд відзначив: “в цьому за- коні суперечність із справедливістю сягнула та- кого нестерпного масштабу, що закон необхідно визнати недійсним.” Суд також додав, що закон не став дійсним лише через те, що його застосо- вували на практиці впродовж кількох років: “оскільки в разі схвалення, не-закон, який явно порушує установчі принципи права, не набуває якимось чином статусу права в силу його за- стосування та дотримання” [4, с. 106; 8, с. 188- 194; 29; 6, c. 18-22, 52-53, 70-117]. Звернення до Радбруха зустрічаємо й в недав- ніх рішеннях німецьких судів, пов’язаних із при- тягненням до відповідальності колишніх східно- німецьких прикордонників за стрільбу [–492–] біля Берлінської стіни. Наприклад, у справі 1992 р. [5; 3; 10, 12, 9, 7, 23; 31, 19] Федеральний вер- ховний суд у цивільних і кримінальних справах розглянув між іншими питання про дійсність § 27 Закону НДР “Про державний кордон”. Згі- дно з § 27 (параграф 2, перше речення) викорис- тання зброї (стрільба) з метою за даних обставин попередження незаконних дій визнається випра- вданим. Про складність пошуку підходів до тлу- мачення § 27 свідчать поставлені питання. Чи татори, не дивно, що суди уникнули застосування другої формули, зважаючи на складність її доведення. слід, щоб тлумачення виходило з практики, до- мінуючої в часи “реального соціалізму” в НДР? А чи суду слід тлумачити положення, зважаючи на принципи правової держави в тій мірі, в якій вони були очевидними в Конституції НДР? Суд вирішив дати тлумачення, зважаючи на обидві позиції. За першим підходом, що є предметом особливого інтересу для нас, суд аргументував, що якщо тлумачення § 27 відповідає реальній практиці НДР, то § 27 справді, як видається, пра- вомірно виправдовує стрільбу біля Берлінської стіни. Втім, як відзначив далі суд, саме таке тлу- мачення закону призводить до застосування першої формули Радбруха. Посилаючись на Рад- бруха, суд зазначив: Суперечність між позитивним правом та справедливістю повинна бути настільки нестерпною, що право в якості “несправе- дливого права” повинно поступитися справедливості. Використовуючи [такі] формулювання [як оце], після падіння на- цистського режиму було зроблено спробу дати характеристику найбільш серйозним порушення права. Нелегко застосувати цей підхід до даної справи, оскільки вбивство людей на між-німецькому кордоні не може урівнятися з масовим убивством, вчине- ним нацистами. Втім осягнуте раніше ро- зуміння залишається дієвим, а відтак, оці- нюючи діяння, вчинене в ім’я держави слід поставити питання про те, чи держава не переступила останнього рубежу, визна- ченого в кожній країні в якості загального переконання [5, c. 144-145]. Зважаючи на повоєнну формулу Радбруха про статус несправедливих законів та судову прак- тику, пов’язану із застосуванням першої фор- мули, недивним видається твердження Лона Фу- ллера [–493–] про те, що повоєнні праці Радб- руха являють собою “істотну модифікацію” [13, Рішення від 3 листопада 1992 р. містить форму- лювання, використане у статті Радбруха 1946 р. “За- конне неправо та надзаконне право”. Перший підхід до тлумачення § 27 видається таким, що “юридично покри-ває” дії апелянта, але кінцеве тлумачення не сходиться ані з установкою на справедливість, очеви- дною в формулі Радбруха, ані зі ст. 6 (невід’ємне пра- во на життя) та ст. 12 (право вільного в’їзду та виїзду з країни) Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (1966), підписантом якого була НДР. Другий підхід до тлумачення § 27 взагалі не за- безпечує апелянту “юридичного захисту”. С. Л. Полсон 52 Проблеми філософії права. – 2004. – Том II. c. 482; 14, c. 632-633, 646, 648-661; 30] більш ранніх релятивістських та позитивістських по- глядів німецького вченого. Чимало інших вчених так само інтерпретували повоєнні погляди Радб- руха [18, 65]. Наприклад, Г. Л. А. Харт відзначив, що Радбрух пережив “конверсію” [15, c. 616, 16, c. 73]. Така поширена оцінка співвідношення ранніх та повоєнних поглядів Радбруха, названа мною “трансформаційним тезисом”, не обійдена крити- кою в літературі останнього часу. Точніше ка- жучи, ніхто на сьогодні не стверджує, що по- гляди Радбруха між 1932 та 1945 рр. залишилися незмінними. Радше стверджується, що його більш ранні та повоєнні праці відображають різні сторони однієї позиції – коротко кажучи, є нерозривними – ось у чому полягає тезис єдно- сті [21, c. 25-35, 123-24; 22, c. 44-46, 72-85; 11, c. 421-423; 60; 59; 26; 17, c. 6-16; 25, c. 333-339]. У наступній частині викладу висвітлюється і дається критична оцінка тезису єдності. Споча- тку представлено давньовідомий довід на під- тримку тезису єдності, втім, як на мене, достат- ньо невдалий. Як альтернатива запропоновано типовий довід на користь трансформаційного тезису. Згодом викладається більш сучасний до- від на користь тезису про єдність, у якому поєд- нується тлумачення праць Радбруха та його вла- сні твердження про “напруження” між його ран- німи та повоєнними поглядами, у яких він наво- дить на думку про те, що йдеться лише про “пе- реміщення наголосів” [55, c. 79]. Тут водночас, з одного боку, наводяться аргументи про можли- вість належного обґрунтування тезису єдності. Тобто, що концепція права Радбруха залишилася незмінною у його більш ранніх і більш пізніх поглядах, і, що ним закладено жорсткі обме- ження щодо застосування повоєнної формули. Більше того, у повоєнних працях, як і в більш ранніх, вчений сторонився будь-чого, щоб навіть приблизно нагадувало б класичне природне пра- во. З іншого боку, аргументовано стверджується, що ідея деяких прихильників тезису єдності про просте “переміщення наголосів” видається за- надто далекосяжною. Стосовно головного поло- ження – повоєнної наполегливої вимоги Рад- бруха про те, що суддя повинен ставати на ко- ристь справедливості у випадках справді надмір- ної суперечності між законом та справедливістю – тлумачення праць Радбруха дозволяє ствер- джувати, що радше ніж просто “переміщуючи наголоси” Радбрух виправляв власну помилку своєї більш ранньої позиції, а саме [–494–] про надання надмірної ваги правопевності (правовій стабільності) за рахунок справедливості. 1. Тезис єдності Тезис єдності у ранній повоєнний період його прихильники обґрунтували на основі “інтенціо- нального критерію”. Цей підхід, мабуть, най- більш очевидний у праці Еріка Волфа, який від- значив, що Радбрух вважав свою основну науко- ву працю “Філософія права” (1932) своїм “остан- нім словом” з питань філософії права [34, c. 47; 35 GA II c. 2, 213; 63, а) с. 483, б) с. 3]. Відтак, розглядаючи повоєнний доробок Радбруха, Волф поставив питання: Чи мав намір Радбрух переглянути текст [“Філософії права”]? Ні, оскільки він перед- бачив, що в разі смерті нове видання пови- нно вийти без змін; і він не схилявся до того, щоб в 1948 р. дозволити опублікувати студе- нтські конспекти своїх семінарських занять з філософії права; як виняток вони могли ви- йти під [іншою назвою, а саме] “Під- готовчий курс з філософії права”. Волф зробив такий висновок: З цього випливає, що після війни, як і ра- ніше, Радбрух розглядав “Філософію пра- ва” у редакції 1932 р. домінуючим ви- кладом власних найбільш важливих по- глядів [63, а) с. 483, б) с. 3; 64, c. 754-757]. Волф вважав, що такий висновок можна пере- нести й на питання про те, чи повоєнні погляди Радбруха відображають істотну різницю у порів- няні з більш ранніми. Втім це не так. Адже пи- тання вирішується не на основі того, що Радбрух фактично написав у довоєнний період, а на ос- нові того, що він ясно мав на увазі, – а саме те, що “Філософія права”, як найбільш повне зі- брання власних поглядів з філософії права, по- винна залишитися визначальною роботою. Довід Волфа непереконливий. Його твер- дження про намір Радбруха вважати працю 1932 р. своїм “останнім словом” з питань філософії права ґрунтується не на повоєнних працях Радб- руха, а на посиланні на передмову до видання “Філософії права” 1932 р. Те, що Радбрух зазна- чив у тій праці не може вважатися останнім сло- вом стосовно його позиції п’ятнадцятирічної майбутності – це навряд чи потрібно доводити. Й до того ж, коли Волф апелює до повоєнних праць Радбруха, його доводи не переконують. Бажання Радбруха не публікувати семінарських студентських конспектів можна пояснити його небажанням змінювати чи доповнювати працю Радбрух про несправедливі закони: суперечливість ранніх та пізніх поглядів? Проблеми філософії права. – 2004. – Том II. 53 1932 р., тобто загалом зрозумілим інтересом за- безпечення цілісності тексту видання 1932 р. [36, c. 231] – й відтак тут не присутнє звернення до філософсько-правових поглядів Радбруха пово- єнного періоду. Одним словом, підхід Волфа до- водить повне ігнорування самих повоєнних праць, [–495–] тим самим ставлячи передусім пи- тання про протиставлення двох тезисів – транс- формаційного та про єдність. Типовий довід на користь трансформаційного тезису: чітке розмежування підходів Радбруха до застосування ідеї права у його ранніх та пізніх працях. Термін “ідея права” (Rechtsidee), яким позначається певна правова цінність, у німецькій традиції часто розуміють як синонім “справедли- вості” [24, c. 132-133; 28, c. 69-85]. Радбрух, втім, тлумачив ідею права як трискладову конструкцію, яка охоплює не тільки справедливість, але й по- няття доцільності та, нарешті, правопевність. Справедливість вказує нам на те, що рівне слід регулювати однаково, а нерівне – не- однаково, але вона нічого не говорить про критерії, згідно з якими те чи інше слід ха- рактеризувати як рівне чи нерівне. Більше того, воно визначає лише відносини, але не вид регулювання. На обидва ці питання слід відповісти виходячи лише з цілі права. Поряд із справедливістю другою складо- вою ідеї права є доцільність [1, § 9, с. 86; 34, c. 108, 35 GA II, c. 302]. Поняття “доцільності”, використане Радбрухом у ранніх працях для позначення головного призначен- ня чи цілей права, подібне до іншого змінного термі- ну, чиє набуття ціннісного характеру (головного при- значення чи цілей) пов’язується з світоглядним вибо- ром – це, за Радбрухом, індивідуалізм, надіндивідуа- лізм чи трансперсоналізм. З точки зору Радбруха з позиції індивідуалізму в якості світогляду змінна доцільність набуває ціннісного характеру, асоційова- ного з традиційним лібералізмом, що відтак позволяє виокремити один із елементів ідеї права, а саме спра- ведливість. Див. Радбрух Густав. Философия права. §§ 7-8. Складно дати оцінку позиції Радбруха, бо за- пропонована ним конструкція оперта на чимало пере- думов. Так, “індивідуалізм” Радбрух розумів широко, у “діапазоні” від лібералізму до соціалізму (див. там само), за відсутності точності позиції в цьому питанні складно визначити ціннісний характер “доцільності”, беручи до уваги істотні розбіжності між цими ідеями. Інші форми так званого світогляду, надіндивідуалізм та трансперсоналізм – не знайшли широкого висвіт- лення в працях Радбруха. Надіндивідуалізм, заснова- ний як політико-правовий теоретичний підхід та “іде- ологія політичного поні” зустрічається у неогегеліан- Радбрух вказує далі на те, що призначення та цілі відображають нераціональний світоглядний вибір, і що, поняття призначення чи цілі відтак включає елемент релятивізму до конструкції. Він доводить: Цей релятивізм не є останнім словом філо- софії права. Право як регулятор суспіль- ного життя не може ставитися у залежність від розбіжностей у думках окремих індиві- дів. Воно повинно бути єдиним порядком для всіх. І тут ми стикаємося з настільки ж важли- вою третьою вимогою, якій повинно від- повідати право, третьою складовою ідеї права – правопевністю, стабільністю. [1, § 9, с. 86-87; див. також 34, §§ 9-10, c. 108, 107-20; 35 GA II, c. 302, 302-17]. [–496–] Відтак коли Радбрух веде мову про ідею права як про справедливість, вислів “спра- ведливість” видається двозначним. Його розумі- ють не лише як загальне поняття Радбруха про справедливість, узагальнюючу концепцію трьох компонентів ідеї права, але також і як спе- цифічну концепцію справедливості (як урівнюю- чої, так і дистрибутивної), одну із трьох складо- вих більш загального поняття справедливості. Якщо відсторонитися від цих деталей на мить, й приглянутися до ранніх праць Радбруха, то по- бачимо, що вчений віддав перевагу ідеї права у розумінні правопевності, а не справедливості. Він акцентував увагу на ролі судді. Професійний обов’язок судді полягає у то- му, щоб вводити в дію “волю дійсності”, за- кладену в законі, жертвувати власним пра- ців 1920-их рр.; див. напр. Binder Julius. Philosophie des Rechts. – Berlin, 1925 (перевидання: Aalen, 1967. – S. 282-342). Опісля падіння Веймарської республіки надіндивідуалістичною точкою зору скористалися “нацистські теоретики права”, гротескно викладаючи його, як наприклад у праці Карла Ларенца (Larenz Karl. Deutsche Rechtserneuerung und Rechtsphilosophie / Recht und Staat No. 109. – Tьbingen, 1934). Транспер- соналізм не набув політичного значення, з чим пого- джується і сам Радбрух (Философия права. 1, § 7, с. 68-70; 34, с. 96-97; 35 GA ІІ, с. 288-289). Найбільш повний виклад положень про правопев- ність міститься у лекції 1937 р., прочитаній в Римі та вперше надрукованій французькою мовою; див. Radbruch Gustav. Der Zweck des Rechts // Radbruch Gustav. Der Mensch im Recht. – Gцttingen, 1957. – S. 96-97; GA III, S. 45. Радбрух розрізняє три тракту- вання “правопевності”: безпеку, поінформованість та стабільність. С. Л. Полсон 54 Проблеми філософії права. – 2004. – Том II. вовим почуттям [розумінням того, що він вважає правильним] в ім’я вищого автори- тету закону. Йому належить запитувати лише про те, що відповідає закону, й ніколи про те, чи є це одночасно й справедливим. ... Ми зневажаємо священнослужителя, який проповідує всупереч власним переконанням, але поважаємо суддю, який всупереч своєю правовому почуттю залишається вірним за- кону (виділення – С. П.) [1, § 10, с. 100; 34, c. 119; GA II, c. 315-316]. Як свідчать повоєнні праці Радбруха саме це практичне поняття правопевності в надзвичайних випадках поступається справедливості. Чи не ця різниця – один стандарт у ранніх і діаметрально протилежний у повоєнних роботах – свідчить на корить трансформаційного тезису? Прихильники тезису єдності так не вважають. Вони, особливо в останні роки, вказують на кон- цепцію права Радбруха як на “ключ” для відповіді, доводячи наявність надзвичайної подібності, ба, єдності позиції, при порівнянні більш ранніх та піз- ніших пояснень концепції права. Так, в одній з ранніх праць 1924 р. Радбрух стверджує: Правом є лише те, що принаймні прагне до служіння справедливості, подібно до того, як наукою є лише те, що робиться – успі- шно чи ні – заради служінню істині. Спра- ведливість – це ідея права, яка визначає саму природу права [38, c. 45; 35 GA II, c. 462]. У “Філософії права” (1932) у розділі, присвя- ченому концепції права, Радбрух розвинув цю позицію: Поняття права не можна визначати інакше, аніж “данність”, смисл якої заключається у реалізації ідеї права. Право може бути несправедливим (вище право – вища не- справедливість; summum jus – summa in- juria), але воно є правом остільки, оскільки його смисл полягає у тому, щоб служити справедливості [1, § 9, с. 16; 34, c. 52; 35 GA II, c. 227]. Й знову в праці “Філософії права” (1932) читаємо: Право – це дійсність, смисл якої полягає у тому, щоб служити правовій цінності, ідеї права. Поняття права також орієнту- ється на ідею права. Ідея права не може бути чимось іншим, аніж справедливістю [1, § 4, с. 41-42; 34, c. 73; 35 GA II, c. 225-226]. [–497–] У відомій праці “Законне неправо та надзаконне право” (1946) Радбрух знову ствер- джує: [П]раво, в тому числі й позитивне, не мо- жна визначити інакше, аніж як порядок і сукупність законів, покликаних за своєю суттю служити справедливості [40, c. 107; 35 GA III, c. 89]. Перший довід на захист тезису єдності, від- так, в тому, що провідне поняття довоєнних праць Радбруха знову виявляється й у післявоєн- них: смисл права розкривається у значенні реалі- зації ідеї права, якою є справедливість. Другий довід на користь тлумачення тезису єдності ставиться у пряму залежність від заува- ження Радбруха про засади застосування фор- мули 1946 р. щодо статусу несправедливих зако- нів. Роком пізніше у праці, присвяченій в основ- ному Нюрнберзькому трибуналу, Радбрух напи- сав, що застосування концепцій “законного не- права” та “надзаконного права” обмежувалося “загалом унікальними обставинами дванадцяти нацистських років” [43, c. 136]. В іншій праці 1947 р., вчений повторив це твердження, хоча в дещо менш строгій формі: Як правило позитивістська доктрина пови- нна залишатися в силі, тобто закон, незва- жаючи на його зміст, повинен вважатися діючим правом. Правова держава та пра- вопевність вимагають цієї фундаменталь- ної гарантії щодо закону, котра може бути пом’якшена лише в загалом виключних, насправді, унікальних випадках, лише у ви- падках, які конкурують з тим, що нам до- велося винести у період нацизму – й споді- ваємося більше ніколи знов не доведеться пережити [44, c. 6; 35 GA III, c. 99; 45]. Ці та подібні зауваження наводять на думку про те, що повоєнні формули не мають характеру універсального застосування; вони застосо- вуються лише в “унікальних випадках” нацист- ського періоду та тих виняткових подіях – якщо нам вже настільки не поталанить – які можуть з ними безпосередньо порівнюватися. Третій довід прихильників більш сучасного тлумачення тезису єдності спирається на реляти- вістське визначення Радбрухом “надзаконного права”. Деякі вчені тлумачать термін як поси- лання на класичне природне право, і безумовно – Радбрух, як видається, схвалює природне право в першій з своїх повоєнних праць “П’ять хвилин філософії права”. Саме про ці принципи права і йшла мова, коли вчений згадував “природне або Радбрух про несправедливі закони: суперечливість ранніх та пізніх поглядів? Проблеми філософії права. – 2004. – Том II. 55 розумне право”. “Впродовж століть було закла- дено їх [принципів] тверду основу й за загальною згодою їх було закріплено в так званих де- клараціях основних і громадянських прав лю- дини” [42, с. 103; 41; 35 GA III, с. 79]. У пізніших повоєнних роботах, однак, продовжуючи визна- вати лише на словах “природне право, божест- венне право, [та] розумне право” [46, c. 9; 50, c. 114; 51; 35 GA III, c. 108; 121-227, 294-310], Рад- брух зосередив свій аргумент [–498–] на іншій позиції.[43, c. 133-136; 52, c. 11-12]. Це вже були не принципи природного права, до яких він апе- лював, коли вів мову цього разу про декларації прав людини та, в додаток, про види злочину, передбачені статутом Нюрнберзького трибуналу та законом Контрольною союзної ради. Нато- мість, на думку Радбруха, деталі має з’ясувати суд. Наприклад, у ст. 6 (c) статуту Нюрнберзь- кого трибуналу, якою передбачаються злочини проти людяності, не визначається “масштабів” будь-якого конкретного злочину. Радше, визна- чення складу злочинів проти людяності мають стати предметом судового розгляду, в якому слід визначити деталі певної категорії злочину в кож- ній окремій справі. Саме такого підходу дотри- мувався Радбрух, коли в одному зі своїх числен- них посилань на “законне неправо”, він визнав потребу створення шляхом експерименту, так би мовити, нового міжнародного кримінального права” [52, c. 12]. Очевидно, що ніщо осібно сказане Радбрухо про роль суду не може заперечити доводу про його звернення до класичного природного права. У одній із праць, опублікованій опісля смерті, Радбрух, однак, заперечив повноту такого звер- нення. Як відзначив сам вчений, “надзаконне право” не було “наднаціональною чи позачасо- вою незмінністю” класичного природного права, а радше “природним право зі змінним змістом”, здатне змінюватися в різний час та щодо різних народів” [54, c. 33]. Резюмуючи, відзначимо, що пізніші повоєнні праці не говорять на користь твердження про те, що Радбрух став прихильни- ком “класичного природного права”. Четвертий довід прихильників тезису єдності [20, c. 118; 21, c. 28-29, 32, 153; 17, c. 13, 15] ве- де, на мою думку, до надто далекосяжних ви- сновків. Стверджується, що Радбрух у повоєнний період просто “переміщував наголос”, перено- сячи його з правопевності (“ранній” наголос) на справедливості (“пізній” наголос). Цей довід на користь тезису єдності засновується на, по-пе- рше, витягу про релятивізм з “Філософії права” (1932), праці, яка звертає на себе увагу в питанні “переміщення наголосів”, та, по-друге, на пово- єнних роботах, які претендують вказати на по- слідовність дотримання Радбрухом своїх ранніх поглядів. У “Філософії права” (1932) читаємо: [T]ри елементи ідеї права: справедливість, доцільність і певність права разом “керу- ють” кожним аспектом права, хоча можуть вступати в гострі суперечності між собою. В різні епохи пріоритет віддавався одному з них. Так, в поліцейській державі безроз- дільно панував принцип доцільності, не задумуючись відсторонивши від правосуд- дя справедливість та правопевність. Епоха природного права спробувала вивести з формального принципу справедливості, як з чарівної палочки, весь зміст права та одночасно вивести його дію. Так і минула епоха юридичного позитивізму фатальним чином так само однобоко бачила лише по- зитивність та певність права й сприяла то- му, що систематичне дослідження прин- ципів доцільності та справедливості дію- чого права надовго перервалося, а філосо- фія права та правова політика десятиліт- тями змушені було мовчати. Але однобо- кість в підході до права в процесі його розвитку впродовж змінюючих одна одну епох наочно демонструє суперечливу бага- толикість ідеї права [1, § 9, c. 91; 34, c. 111- 112, 35 GA II, c. 306-307; 64, c. 754]. Радбрух, як видається, знову натякає на реля- тивістську конструкцію, зазначаючи, наприклад, в одній праці 1949 р., що напруження між моїми нинішніми та більш ранніми поглядами ... не дає підстав для зміни змісту більш ранніх ідей; радше, дає підстави для зміщення наголосу, про- сто виносячи на світло те, що в минулому перебувало у тіні [55, c. 79]. Іншими словами, “переміщення наголосу” є виділенням одного компоненту ідеї права в один період, а іншого – в інший. Саме це й зробив Радбрух у повоєнний період – або ж саме так стверджують прихильними тезису єдності. Тема “переміщення наголосів”, про яку вів мову і сам Радбрух, втім, не є найбільш про- світляючим тлумаченням його теорії. Ця тема не висвітлює питання про зміну його мислення, й не є доводом на користь тезису єдності. Адже, якщо простим “переміщенням наголосу” повноцінно пояснюються випадки дійсно над- мірної суперечності між законом та справедли- С. Л. Полсон 56 Проблеми філософії права. – 2004. – Том II. вістю, то Радбрух й в більш пізніший період міг знову “перенести наголос”, повертаючись до попередньої позиції, скажімо до жорсткої позиції правопевності, котру відстоював у “Фі- лософії права” (1932). А відтак він міг би дово- дити, що навіть у випадках дійсно надзвичайної суперечності між законом та справедливістю, суддя повинен стати на бік закону. Така можливість, втім, рівноцінна відстою- ванню “відвертого” правового позитивізму, за яким право та сила прямо урівнюються. Саме такий погляд якраз й гостро критикував Радбрух, і навіть відкинув, у своїх повоєнних працях. Повсюдно почалася боротьба проти по- зитивізму як з точки зору законодавчого права, так і надзаконного права. Позитивізм з його фактичною вірою у принцип “закон є закон” зробив німець- ких правників беззахисними перед зако- нами злочинного змісту і диктованими свавіллям. При цьому позитивізм не зда- тен самостійно обґрунтувати дійсність закону. Позитивізм виходить з того, що дійсність закону доводиться його здатні- стю силою добиватися його виконання. Але ця сила дозволяє обґрунтувати, мож- ливо, певну необхідність робити що- небудь за приписом, але ні як не як пови- нність, зобов’язаність. І тим більше, звіс- но, він ніяк не може обґрунтувати дійс- ності закону; цьому може слугувати швидше цінність, яка внутрішньо Влас- тива закону [40, c. 107; 35 GA III, c. 88; див. також 42, c. 103, 35 GA III, c. 78]. “Відвертий” правовий позитивізм, описаний вище Радбрухом, не сумісний не тільки з його формулою 1946 р. про статус несправе-дливих законів, але також й, що можливо менш очеви- дно, з його більш ранньою трискладовою докт- риною ідеї права, що в дійсності, передує його більш пізнім роботам. Ми вже згадували про те, що більш рання, жорстка позиція Радбруха щодо правопевності [–500–], а саме, що закон повинен виконуватися за будь-яких обставин, стосується суддів. Втім така наполеглива вимо- га не ставиться, і не може ставитися, до зако- нодавця, який підпорядковується стандарту справедливості з таких питань, наприклад, як рівність перед законом та права обвинувачених у кримінальному процесі. Ось що Радбрух за- значає у “Філософії права” 1932 р. з цього при- воду: Рівність перед законом або заборона над- звичайних судів – це вимога справе- дливості ...[1, § 9, c. 90; 34, c. 111; 35 GA II, c. 306]. Відтак більш рання наполеглива вимога Ра- дбруха про “обов’язок” судді слідувати закону не може розглядатися лише осібно. В оцінці закону положення Радбруха 1924 та 1932 рр. про концепцію права [38, c. 45; 35, GA II, c. 462. 1, § 9, с. 16; 34, c. 52; 35 GA II, c. 227. 1, § 4, с. 41-42; 34, c. 73; 35 GA II, c. 225-226] при- водять до висновку – якщо неможливо віднайти доводи на користь навіть прагнення слугувати справедливості, тоді закон взагалі не вважаєть- ся правом;* він є нічим іншим, як втіленням сили, відображенням “відвертого” правового позитивізму. А правовий позитивізм такого ґа- тунку не є поглядом на природу пра-ва, який Радбрух коли-небудь відстоював [34, c. 114- 115; 35 GA II , с. 310-311; 32, c. 164-166; 35 GA II, c. 55-158; 56; 57, с. 25, 36]. Більш пізній наголос Радбруха на справед- ливості понад правопевністю у випадках дійсно надзвичайної суперечності між законом та справедливістю найкраще представляється як виправлення помилки його більш ранніх робіт – це помилкова ідея, котра полягає у невідпо- відній вазі, наданій правопевності, котру суддя повинен застосовувати до закону за будь-яких обставин. Цей довід говорить на користь тезису єдно- сті, втім структуру, необхідну для виправлення цієї помилкової ідеї знаходимо в більш ранній теорії Радбруха. Нема підстав вважати (на від- міну, наприклад, від значного контрасту у випадку з Рудольфом фон Ієрингом), що ста- ру теорію слід відкинути на користь нової. Список літератури 1. Радбрух Г. Философия права / пер. с нем. Ю. М. Юмашева. – М., 2004 (для зручності чи- тача дані посилання і на російський переклад за: Radbruch Gustav. Rechtsphilosophie. Studienaus- gabe / Ralf Dreier, Stanley L. Paulson. (Hgs.). – Heidelberg, 1999). – прим. перекл. 2. Закон “Про громадянство” від 25 листопада * Щодо питання про те, чи закон має правову при- роду, описаний Радбрухом в ранніх працях в загальних рисах критерій (див. статтю “Проблема- тика правової ідеї” (1924), посібник “Філософія пра- ва” (1932) надзвичайно схожий на формулу, вико- ристану в праці “Законне неправо та надзаконне пра- во” (1946). Радбрух про несправедливі закони: суперечливість ранніх та пізніх поглядів? Проблеми філософії права. – 2004. – Том II. 57 1941 р. // Reichsgesetzblatt. – 1941. – I. – S. 722. 3. Коментар рішення Верховного Федераль- ного суду див. в: Amelung Knut. “Strafbarkeit von “Mauerschützen” – BGH. NJW 1993 141”// Juristische Schulung. – 1993. – № 33. – S. 637-643. 4. Рішення від 14 лютого 1968 // Entscheidun- gen des Bundesverfassungsgerichts (BVerfGE). – 1968. – 23. – S. 98-113. 5. Рішення від 3 листопада 1992 // Neue Juristische Wochenschrift. – 1993. – № 46. – S. 141- 149, у справі Берлінського Landesgericht, розглянутої за апеляцією на рішення від 5 лю- того 1992 // Neue Zeitschrift für Strafrecht. – 1992. – № 12. – S. 492-495. 6. Alexy Robert. Begriff und Geltung des Rechts. – Freiburg & München, 1992. 7. Alexy Robert. Mauerschützen. – Hamburg, 1993. 8. Dreier Ralf. Recht und Moral // Recht-Moral- Ideologie / Ralf Dreier (Hg.). – Frankfurt, 1981. – S. 180-216 (про першу формулу Радбруха та її зна- чення у судочинстві). 9. Dreier Ralf. Rechtsphilosophische Aspekte juristischer Vergangenheitsbewдltigung // Zeitschr- ift fürGesetzgebung. – 1993. – № 8. – S. 306-311. 10. Dreier Ralf. Gesetzliches Unrecht im SED- Staat? Am Beispiel des DDR-Grenzgesetzes // Strafgerechtigkeit. Festschrift für Arthur Kaufmann zum 70. Geburtstag / Fritjof Haft et al (Hgs.). – Heidelberg, 1993. – S. 57-70. 11. Eichenhafer Eberhard. Gustav Radbruch – Theoretiker des sozialen Rechts // Zeitschrift für Sozialreform. – 1983. – № 29. – S. 393-428. 12. Frommel Monika. Die Mauerschützenpro- zesse – eine unerwartete Aktualitдt der Radbru- ch’schen Formel // Strafgerechtigkeit. Festschrift für Arthur Kaufmann zum 70. Geburtstag / Fritjof Haft et al (Hgs.). – Heidelberg, 1993. – S. 81-92. 13. Fuller Lon. American Legal Philosophy at Mid-Century // Journal of Legal Education. – 1953– 1954. – № 6. – P. 457-485. 14. Fuller Lon. Positivism and Fidelity to Law – A Reply to Professor Hart // Harvard Law Review. – 1957/1958. – № 71. – P. 630-672. 15. Hart H. L. A. Positivism and the Separation of Law and Morals // Harvard Law Review. – 1957 / 1958. – № 71. – P. 593-629. 16. Hart H. L. A. Essays in Jurisprudence and Phi- losophy. – Oxford, 1983 (в т. ч. передрук праці Positivism and the Separation of Law and Morals. – P. 49-87). 17. Hassemer Winfried. Einführung // Radbruch Gustav. Gesamtausgabe. Rechtsphilosophie III. Band 3 / Winfried Hassemer (Hg.). – Heidelberg, 1990. – S. 1-16. 18. Hippel Fritz von. Gustav Radbruch als rechts- philosophischer Denker. – Heidelberg, 1951 (прик- лади в ранній повоєнний період ФРН). 19. Jakobs Günther. Untaten des Staates-Unrecht im Staat // Goltdammer Archiv für Strafrecht. – 1994. – № 141. – S. 11-14 (критика застосування формули Радбруха). 20. Kaufmann Arthur. Die Naturrechtsrenaissance der ersten Nachkriegsjahre – und was daraus gewor- den ist // Die Bedeutung der Würter. Festschrift für Sten Gagner zum 70. Geburtstag / Michael Stolleis et al (Hgs.). – Munich, 1991. – S. 105-132. 21. Kaufmann Arthur. Gustav Radbruch. Recht- sdenker, Philosoph, Sozialdemokrat. – München, 1987. 22. Kaufmann Arthur. Gustav Radbruch – Leben und Werk // Radbruch Gustav. Gesamtausgabe, Bd. 1. / Arthur Kaufmann (Hg.). – Heidelberg, 1993. – S. 7-88. 23. Kaufmann Arthur. Die Radbruchsche Formel vom gesetzlichen Unrecht and vom übergesetzlichen Recht in der Diskussion um das im Namen der DDR begangene Unrecht // Neue Juristische Wochen- schrift. – 1995. – № 48. 24. Kelsen Hans. Introduction into the Problems of Legal Theory / transl. Paulson Bonnie Litschew- ski & Paulson Stanley L. – Oxford, 1992. 25. Kühl Ktistian. Rückblick auf die Renaissance des Naturrechts nach dem 2. Weltkrieg // Geschi- chtliche Rechtswissenschaft: Ars Tradendo Inno- vandoque Aequitatem Sectandi. Freundesgabe für Alfred Sцllner zum 60. Geburtstag / Gerhard Kübler et al (Hgs.). – GieЯen, 1990. – S. 333-339. 26. Luf Gerhard. Zur Verantwortlichkeit des Rechtspositivismus für “gesetzliches Unrecht”. Übe- rlegungen zur “Radbruch-These” // Nationalsozialis- mus und Recht / Ulrike Davy et al (Hgs.). – Vienna, 1990. – S. 18-37. 27. Naturrecht oder Rechtspositivismus? / Wer- ner Maihofer (Hg.). – Darmstadt, 1962. 28. Neumann Ulfrid. Naturrecht und Politik zwis- chen 1900 und 1945: Naturrecht, Rechtspositivismus und Politik bei Gustav Radbruch // Naturrecht und Politik / Karl Graf Ballestrem (Hg.). – Berlin, 1993. 29. Ott Waller. Die Radbruch’sche Formel. Pro und Contra // Zeitschrift für Schweizerisches Recht. – 1998. – S. 335-357. 30. Paulson L. Stanley. Lon L. Fuller, Gustav Radbruch and the “Positivist” Theses // Law and Philosophy. – 1994. – № 13. – P. 312-359 (про по- гляди Фуллера та Радбруха на роль правового позитивізму у підготовці війни нацистським ре- жимом та систему судочинства того періоду). 31. Pawlik Michael. Das Positive Recht und seine С. Л. Полсон 58 Проблеми філософії права. – 2004. – Том II. Grenzen // Rechtsphilosophische Hefte. – 1993. – № 2. – S. 101-108 (критика застосування формули Радбруха). 32. Radbruch Gustav. Grundzüge der Rechtsphi- losophie. – Leipzig, 1914. 33. Radbruch Gustav. Grundzüge der Rechtsphi-lo- sophie // Radbruch Gustav. Gesamtausgabe, Bd. 2. – S. 9-204, 509-561 (примітки редактора). (критика Рад-брухом правового позитивізму як “теорії си- ли”). 34. Radbruch Gustav. Rechtsphilosophie / Eng. transl. / Wilk Kurt. The Legal Philosophy of Lask, Rad-bruch, and Dabin. – Cambridge, 1950. – P. 43- 224. 35. Radbruch Gustav. Gesamtausgabe [Зібрання праць] 20 Bd. / Arthur Kaufmann (Hg.). – Heidel- berg, 1987 ff. [далі – Gesamtausgabe – GA ІІ, де римська цифра позначає номер тому. – прим. пе- рекл.]. 36. Gustav Radbruch Briefe / Erik Wolf (Hg.). – Güttingen, 1968 (Радбрух пише про це у листі від 4 жовтня 1947 р. до Архибальда Гантера Кембела). 37. Radbruch Gustav. Anglo-American Jurispru- dence through Continental Eyes // Law Quarterly Review. – 1936. – № 52. – P. 530-545. 38. Radbruch Gustav. Die Problematik der Rechtsidee // Die Dioskuren. Jahrbuch für Geistes- wissen-schaften. – 1924. – № 3. – S. 43-50, також в: Radbruch Gustav. Gesamtausgabe, Bd. 2. – Heidelberg, 1993. – S. 460-467. 39. Radbruch Gustav. Rechtsphilosophie. Studie- nausgabe / Ralf Dreier, Stanley L. Paulson. (Hgs.). – Heidelberg, 1999. 40. Radbruch Gustav. Gesetzliches Unrecht und übergesetzliches Recht // Süddeutsche Juristen- Zeitung. – 1946. – № 1. – S. 105-108. [Див. оригі- нал та переклад праці українською мовою в цьо- му томі Часопису. – прим. перекл.] 41. Radbruch Gustav. Fünf Minuten Rechtsphilo- sophie // Rhein-Neckar Zeitung (Heidelberg). – 12 September 1945. [Див. оригінал та переклад праці українською мовою в цьому томі Часопису. – прим. перекл.] 42. Radbruch Gustav. Five Minutes of Legal Phi- losophy // Philosophy of Law. 4th ed. / transl Stanley L. Paulson; Joel Feinberg & Hyman Gross (eds). – Belmont, 1991. – P. 103-104. 43. Radbruch Gustav. Zur Diskussion über die Verbrechen gegen die Menschlichkeit // Süddeut- sche Juristen-Zeitung. – 1947. – № 2. – S. 131-136. 44. Radbruch Gustav. Gesetz und Recht // Stut- tgarter Rundschau. – 1947. – № 2. – S. 5-6 (те саме в Radbruch Gustav. Gesamtausgabe, Bd. 3. – S. 96- 100.) 45. Radbruch Gustav. Privatissimum der Recht- spflege // Wiesbadener Kurier. – 23 September 1947. 46. Radbruch Gustav. Die Erneuerung des Rechts // Die Wandlung. 1947. – № 2. – S. 8-16. 47. Radbruch Gustav. Die Erneuerung des Rechts // Radbruch Gustav. Gesamtausgabe, Bd. 3. – S. 104-114. 48. Radbruch Gustav. Der Zweck des Rechts // Radbruch Gustav. Der Mensch im Recht. – Güttingen, 1957. – S. 88-104. 49. Radbruch Gustav. Der Zweck des Rechts // Rad-bruch Gustav. Gesamtausgabe. Bd. ІІІ. – S. 39- 50. 50. Radbruch Gustav. Vorschule der Rechtsphi- losophie. 3 Auf. – Güttingen, 1965. 51. Radbruch Gustav. Vorschule der Rechtsphilo- sophie // Radbruch Gustav. Gesamtausgabe, Bd. 3. – S. 121-227, 294-310 (примітки редактора) S. 227 (Vorschule вперше опубліковано в 1947 р.). 52. Radbruch Gustav. Zu dem internationalen Entwurf der Menschenrechte // Neues Europa. – 1947. – № 21. – S. 11-12. 53. Radbruch Gustav. Neue Probleme der Rechts- wissenschaft // Recht und Staat. – 1952. – No. 172 54. Radbruch Gustav. Eine Feuerbach Geden- krede sowie drei Aufsдtze aus dem wissenschaf- tlichen NachlaЯ / Gustav Radbruch, Eberhard Schmidt (Hgs.). – Tübingen: 1952. – S. 31-34. (Ру- дольф Штамлер – автор вислову “природне пра- во зі змінним змістом”). 55. Radbruch Gustav. Kulturlehre des Sozialis- mus. 4.Auf. / Arthur Kaufmanrl (Hg.). – Frankfurt, 1970. (Робота вперше видана в 1922 р.; цитована ремарка вперше з’явилася у післямові до видання 1949 р. і вперше вийшла в третьому виданні.) 56. Radbruch Gustav. Ihr jungen Juristen! – Berlin, 1919 (критика Радбрухом правового пози- тивізму як “теорії сили”). 57. Radbruch Gustav. Ihr jungen Juristen! // Politische Schriften aus der Weimarer Zeit II / Alessadro Baratta (Hg.). – 1992. – S. 23-38. (кри- тика Радбрухом правового позитивізму як “теорії сили”). 58. Rosenbaum Wolf. Naturrecht und positives Recht. – Neuwied & Darmstadt, 1972. 59. Schneider Hans-Peter. Gustav Radbruch (1878-1949). Rechtsphilosoph zwischen Wissenschaft und Politik // Streitbare Juristen / Thomas Blanke et al (Hgs.). – Baden-Baden, 1988. – S. 295-306. 60. Schulte Martin. Der Rechtsstaatsgedanke bei Gustav Radbruch // Juristische Schulung. – 1988. – № 28. – S. 177-181. 61. Vulpius Carola. Gustav Radbruch in Oxford (University of Freiburg dissertation). – Freiburg, 1994. Радбрух про несправедливі закони: суперечливість ранніх та пізніх поглядів? Проблеми філософії права. – 2004. – Том II. 59 62. Wilk Kurt. The Legal Philosophy of Lask, Rad- bruch, and Dabin. – Cambridge, 1950. – P. 43-224. 63. (а) Wolf Erik. Umbruch oder Entwicklung in Gustav Radbruchs Rechtsphilosophie? // Archiv für Rechts und Sozialphilosophie. – 1959. – № 45. (б) (переклад англійською) Cowan Marianne. Revolu- tion or Evolution in Gustav Radbruch’s Legal Phi- losophy // Natural Law Forum. – 1958. – № 3. 64. Wolf Erik. Grosse Rechtsdenker der deut- schen Geistesgeschichte. 4 Auf. – Tübingen, 1963. – S. 713-765. 65. Zweigert Konrad. Vorwort // Radbruch Gus- tav. Einführung in die Rechtswissenschaft. – Stuttgart, 1952. – S. 5-7. С. Л. Полсон РАДБРУХ О НЕСПРАВЕДЛИВЫХ ЗАКОНАХ: ПРОТИВОРЕЧИЕ РАННИХ И ПОЗДНИХ ВЗГЛЯДОВ? В статье американского ученого рассматривается спорный вопрос о характере и причинах изме- нений взглядов германского философа права Густава Радбруха (1878-1949) на идею права в его ран- них и поздних трудах. В центре внимания – “формула (или формулы) Радбруха” как подход к реше- нию конфликта между правовой стабильностью и справедливостью – элементами теории ученого об “идее права”, которая также включает и целесообразность. Автор, основательно освещая два подхода к решению поставленного вопроса (“трансформационный тезис” и “тезис единства”), аргументирует свою позицию в пользу “тезиса единства” в тоже время утверждая, что Радбрух, определяя за спра- ведливостью доминирующую роль, таким образом в более поздних трудах исправил свою ошибку, научное основания для чего имелось в его ранних работах. S. L. Paulson RADBRUCH ON UNJUST LAWS: COMPETING EARLIER AND LATER VIEWS? American scholar Stanley L. Paulson addresses a controversial issue of the character and reasons for the transformation of earlier and later views of the German legal philosopher Gustav Radbruch (1878-1949) on the idea of law. The “Radbruch’s formula” (formula) as an approach to the resolution of the conflict between legal certainty and justice that along with purposiveness are elements of Radbruch’s idea of law, is in the center of author’s attention. Substantiation for both “transformation” and “unity” theses are provided. The authors made a case for the “unity thesis”, providing however that “Radbruch’s later emphasis on justice over legal certainty in cases of truly extreme conflict between statute and justice is best seen as the correction of a mistake in his earlier work – the mistaken idea, stemming from the disproportionale weight assigned to legal certainty, that the judge had to apply the statute, come what may”.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-9663
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	1818-992X
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-02T13:38:32Z
publishDate	2004
publisher	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
record_format	dspace
spelling	Полсон, С.Л. 2010-07-05T14:54:47Z 2010-07-05T14:54:47Z 2004 Радбрух про несправедливі закони: суперечливість ранніх та пізніх поглядів? / С.Л. Полсон // Проблеми філософії права. — 2004. — Т.II. — С. 49-59. — Бібліогр.: 65 назв. — укр. 1818-992X https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/9663 В статье американского ученого рассматривается спорный вопрос о характере и причинах изменений взглядов германского философа права Густава Радбруха (1878-1949) на идею права в его ранних и поздних трудах. В центре внимания – “формула (или формулы) Радбруха” как подход к решению конфликта между правовой стабильностью и справедливостью – элементами теории ученого об “идее права”, которая также включает и целесообразность. Автор, основательно освещая два подхода к решению поставленного вопроса (“трансформационный тезис” и “тезис единства”), аргументирует свою позицию в пользу “тезиса единства” в тоже время утверждая, что Радбрух, определяя за справедливостью доминирующую роль, таким образом в более поздних трудах исправил свою ошибку, научное основания для чего имелось в его ранних работах. American scholar Stanley L. Paulson addresses a controversial issue of the character and reasons for the transformation of earlier and later views of the German legal philosopher Gustav Radbruch (1878-1949) on the idea of law. The “Radbruch’s formula” (formula) as an approach to the resolution of the conflict between legal certainty and justice that along with purposiveness are elements of Radbruch’s idea of law, is in the center of author’s attention. Substantiation for both “transformation” and “unity” theses are provided. The authors made a case for the “unity thesis”, providing however that “Radbruch’s later emphasis on justice over legal certainty in cases of truly extreme conflict between statute and justice is best seen as the correction of a mistake in his earlier work – the mistaken idea, stemming from the disproportionale weight assigned to legal certainty, that the judge had to apply the statute, come what may”. Статтю написано автором під час перебування на юридичному факультеті Геттінгенського університету (ФРН) в якості учасника програми ім. Фулбрайта (1993-1994). Автор особливо вдячний Ральфу Драєру (Ralf Dreier) (Геттінген), Бонні Лічевскі Паулсон (Bonnie Litschewski Paulson) (Сент-Луїс) і Мартіну Шулте (Martin Schulte) (Дрезден) за стимулюючі та змістовні дискусії про Ґ. Радбруха. Переклад з англійської Бігуна В. С. з дозволу автора за: Paulson Stanley L. Radbruch on Unjust Laws: Competing Earlier and Later Views? // Oxford Journal of Legal Studies. – 1995. – Volume 15. – P. 489-500. uk Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України Класики філософії права: Густав Радбрух Радбрух про несправедливі закони: суперечливість ранніх та пізніх поглядів? Радбрух о несправедливых законах: противоречие ранних и поздних взглядов? Radbruch on unjust laws: competing earlier and later views? Article published earlier
spellingShingle	Радбрух про несправедливі закони: суперечливість ранніх та пізніх поглядів? Полсон, С.Л. Класики філософії права: Густав Радбрух
title	Радбрух про несправедливі закони: суперечливість ранніх та пізніх поглядів?
title_alt	Радбрух о несправедливых законах: противоречие ранних и поздних взглядов? Radbruch on unjust laws: competing earlier and later views?
title_full	Радбрух про несправедливі закони: суперечливість ранніх та пізніх поглядів?
title_fullStr	Радбрух про несправедливі закони: суперечливість ранніх та пізніх поглядів?
title_full_unstemmed	Радбрух про несправедливі закони: суперечливість ранніх та пізніх поглядів?
title_short	Радбрух про несправедливі закони: суперечливість ранніх та пізніх поглядів?
title_sort	радбрух про несправедливі закони: суперечливість ранніх та пізніх поглядів?
topic	Класики філософії права: Густав Радбрух
topic_facet	Класики філософії права: Густав Радбрух
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/9663
work_keys_str_mv	AT polsonsl radbruhpronespravedlivízakonisuperečlivístʹranníhtapízníhpoglâdív AT polsonsl radbruhonespravedlivyhzakonahprotivorečierannihipozdnihvzglâdov AT polsonsl radbruchonunjustlawscompetingearlierandlaterviews

Радбрух про несправедливі закони: суперечливість ранніх та пізніх поглядів?

Institution

Similar Items