Онтологія юридичної відповідальності
Бытие возникает из Ничто как Ответственность. Качественно-пространственные уровни Бытия − это уровни Ответственности. Время есть Ответственность, она всегда имеет своё время. Быстрота − пафос Безответственности как иллюзии свободы. Ответственность − духовно-внутренне-конструктивна, Безответственнос...
Збережено в:
| Дата: | 2004 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
2004
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/9673 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Онтологія юридичної відповідальності / А.А. Козловський // Проблеми філософії права. — 2004. — Т. II. — С. 98-111. — Бібліогр.: 36 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859907913547513856 |
|---|---|
| author | Козловський, А.А. |
| author_facet | Козловський, А.А. |
| citation_txt | Онтологія юридичної відповідальності / А.А. Козловський // Проблеми філософії права. — 2004. — Т. II. — С. 98-111. — Бібліогр.: 36 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| description | Бытие возникает из Ничто как Ответственность. Качественно-пространственные уровни Бытия −
это уровни Ответственности. Время есть Ответственность, она всегда имеет своё время. Быстрота − пафос Безответственности как иллюзии свободы. Ответственность − духовно-внутренне-конструктивна, Безответственность − внешне-поверхностно-результативна. Ответственность есть мера человека. В то же время Ответственность − субстанция Права. Право настолько субстанциально, насколько ответственно. В основе Права лежит структура ответственности. Любая категория или концепция права могут быть проверены на эвристичность как специфические конструкции эффективной ответственности. Ответственность − системообразующий механизм общества и права, с усилением их
целостности повышается и усложняется ответственность. Ответственность − поле борьбы Бытия и Ничто в сфере Сущего. Победы небытия в структуре ответственности вызывают разрушительные
процессы в правовой системе. Вещь отвечает ответственному. В то же время Интерес всегда ответственен перед собою, но не всегда ответственен перед Ответственностью. Убийство − самоубийство Бытия. Наказание − функция самообновления Сущего. Гражданское общество − онтология Ответственности в
структуре правового государства. Бытие в своей бытийности суще-права через функционирование ответственности как несвободы переходит в Ответственность как Свободу и становится Правом.
Being comes from Nothing as Responsibility. Qualitative and spations levels of Being are the levels of Responsibility. Time is Responsibility, it always has its time. Rapidity is the pathos of Irresponsibility as illusion of freedom. Responsibility is the spiritually inner constructive, Irresponsibility is the outer superficial resultative. Irresponsibility is a measure of a human. At the same time Irresponsibility is the substance of
law. Law is as substantial as it is responsible. The structure of responsibility underlies law. Any category or law concept may be verified heuristically as specific constructions of effective responsibility. Responsibility is a system forming mechanism of society and law with their emphasis on integrity? Responsibility is increased and gets more complex. Responsibility is the battle-field of Being and Nothing in the sphere of Existence. The victories of non-beings in the structure of responsibility cause destructive processes in legal system. The thing responds to the responsible. At the same time interest is always responsible before itself but
not always before Responsibility. Murder is a suicide of Being. Punishment is the function of self-renewing of Existence. Civil society is ontology of responsibility in the structure of a legal state. Being in its beingness of Existence law through functioning of responsibility as non-freedoms into Responsibility as Freedom and becomes Law.
|
| first_indexed | 2025-12-07T16:01:04Z |
| format | Article |
| fulltext |
98 Проблеми філософії права. – 2004. – Том II.
ОНТОЛОГІЯ ПРАВА
© 2004 р. А. А. Козловський
Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича
ОНТОЛОГІЯ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
«Проблема реальности» в смысле вопроса, есть ли в наличии и доказуем ли
внешний мир, обличает себя как невозможная, не потому что она в порядке
следствия ведет к неразрешимым апориям, но потому что само сущее,
стоящее в этой проблеме темой, подобную постановку вопроса как бы от-
клоняет
.…Разные теоретико-познавательные направления не столько промахи-
ваются как теоретико-познавательные, но на основе упущения экзистен-
циальной аналитики присутствия вообще просто не достигают почвы
для феноменально обеспеченной проблематики.
М. Хайдеггер
1. Відповідальність онтологічна. Її не уник-
нути, від неї не втекти, хіба що в Ніщо. Але Ніщо
саме є крайньою формою відповідальності.
2. Відповідальність гносеологічна. Вона зав-
жди зумовлена пізнавальними процесами. Тому
ступінь пізнавальної активності визначає харак-
тер і міру відповідальності.
3. Відповідальність аксіологічна. Аксіологіч-
ний парадокс тут полягає в тому, що з величез-
ного тягаря для кожної людини відповідальність
може певним чином перетворюватися в абсолю-
тну умову свободи, насолоди і щастя.
4. Відповідальність логічна. Алогічна відповіда-
льність з аподиктичною послідовністю призводить до
відповідальності логічної. Вони тотожні.
5. Відповідальність за своєю природою зав-
жди юридична. Фізична чи фізіологічна, мора-
льна чи релігійна, політична чи економічна чи
будь-яка інша є лише юридизованими різнови-
дами відповідальності, оскільки завжди пов’язу-
ються з порушенням прийнятих норм, об’єктив-
них законів або встановлених правил і через те
з необхідністю передбачаючих онтологічну санк-
цію в специфічних її формах [34, р. 217].
6. Відповідальність субстанційно духовна.
Жодна зі згаданих характеристик відповідально-
сті, якщо вона не пронизана духом і духовністю,
є безпідставною в своїй основі: бездуховна онто-
логія “розвалюється” в хаотичне місиво матеріа-
льності, бездуховно-пізнавальна активність при-
зводить до саморуйнації, бездуховні цінності за-
мість прогресу розчавлюють тягарем, бездуховна
логіка стає алогічною, а юридизовані форми без-
духовної відповідальності стають неправом.
1. Онтологія відповідальності
(екзистенціально-феноменологічний аналіз)
Буття виникло з Ніщо як Відповідальність.
Ніщо − стихія безвідповідальності, а з безвід-
повідальності ніщо не виникає. Становлення
завжди є поступовим нівелюванням безвідпові-
дальності й зростанням паростків відповідальності.
Безвідповідальність є тупиковий шлях і про-
вал у Ніщо. Водночас духовна “безвідповідаль-
ність” є стихією Свободи.
Як і Чому Буття виникає з Ніщо? Для чого Ні-
що потрібно було стати відповідальним, коли без-
відповідальність є стихія і автентичний стан Ніщо?
Буття – це відповідь Ніщо за прийняття на се-
бе відповідальності.
Те, що існує, заявляє про себе. Буття заявляє
про себе Ніщо тим, що бере на себе відповідаль-
ність. Ніщо не має за що відповідати. Якщо воно
за щось і відповідає, то тоді Ніщо це відповідь
Буттю про безвідповідальність і вже не є Ніщо,
а Становлення. Становлення через відповідаль-
ність становиться в Буття, яке відповідальне за
все. Повнота Буття це Абсолютна Відповідаль-
ність, що в реальності майже не існує. Реальність
і є відносна відповідальність, вона частково від-
А. А. Козловський
Проблеми філософії права. – 2004. – Том II. 99
повідає за себе, частково стихійна і безвідпові-
дальна, або безвідповідальна перед Ніщо.
Все, що існує, заявляє про себе і дає відпо-
відь Ніщо про те, що воно не Ніщо, а відповіда-
льність. Зростання Буття є зростання відповіда-
льності, яке в своєму розвитку проходить певні
стадії, відмінні між собою в якісному значенні.
Тому рівні Буття є рівні Відповідальності. Існу-
вання можливе й без відповідальності, але саме
тому воно є існуванням, а не Буттям. Екзистен-
ція як існування є існування в Бутті. Існування
настільки екзистенціальне, наскільки воно бут-
тєве. Право настільки екзистенціальне, наскі-
льки воно Буттєве, а не тому що воно суще.
Суще не завжди відповідальне, ступінь його
відповідальності визначає й можливості його
буттєвості. Буття і Ніщо як крайнощі опосеред-
ковуються через Суще, в якому перемішане бут-
тєве й нищівне. Тому принципова хибність пра-
вореалізації й правозастосування полягає в абсо-
лютному ототожнені їх буттєвості, коли вони є
тільки певною мірою буттєвості в сущому як
правоіснуванні.
Буття є такою абстракцією, в якій більше
Життя і Права, ніж у самому житті і функціону-
ванні права, коли вони тільки існування сущого.
Відповідальність є шлях і механізм наближення
правового сущого до Права і реального існу-
вання до субстанціального (справжнього) Життя.
Право настільки субстанціальне, наскільки воно
відповідальне.
Відповідальність − субстанція Права. Буття
права це буття його відповідальності. Закон,
конституція настільки правові, наскільки суб-
станціально відповідальні. Субстанціально без-
відповідальний акт є правове ніщо, існуюче
в структурі правовідносин і функціонально по-
глинає субстанціально правове, поступово пере-
творюючи його в неправове, а потім і в Ніщо.
Отже, Відповідальність як правова субстан-
ція є джерелом життя та існування Права, вод-
ночас Безвідповідальність є формою ерозії
й поглинання права в Ніщо.
Ніщо як стихія безвідповідальності дає ілю-
зію автентичної свободи і субстанціальної са-
модостатності.
Абсолютна Відповідальність мало відрізня-
ється від Абсолютної Свободи, яка є “вільне мо-
ре спокійної безвідповідальності”. Проте аб-
солютна відповідальність є тільки вищий ідеал
і шлях до вищої свободи, в реальності ж, яка є ві-
ртуальною консистенцією буття і сущого, відпо-
відальності й безвідповідальності, вищий рівень
відповідальності насправді є тільки відносно мо-
жливий рівень і не дає абсолютної свободи. Вла-
стивість людини завжди забігати в абсолютну сво-
боду (“роблю, що хочу, тому що я так хочу”) зго-
дом карається нею ж самою як темпоральна транс-
формація в абсолютну відповідальність.
Свавілля є перестрибування межі власної від-
повідальності, за якою маячить Ніщо як нищівна
відповідальність перетворення в ніщо. Водночас
постійне долання власної межі відповідальності
є трансцендентальний шлях до Буття як буттєвої
відповідальності свободи в повноті існування. Де
критерій свавілля чи відповідального трансцен-
дування? Критерій в єдності мого Я і Трансцен-
дентного. Свавілля − коли моє Я заміщає, підмі-
няє, поглинає, заперечує Трансцендентне. Екзис-
тенція − коли Трансцендентне є метою і формою
реалізації мого Я. Свавілля завжди прикрива-
ється трансцендентним, як хитрий депутат − на-
родом. Я намагаюсь стати, досягти й отримати
своє Я, в якому моє я стає справжнім Я, таким,
яким воно може і повинно бути, проте я можу,
відчуваю, потребую і впевнений стати своїм
Я тільки завдяки Трансцендентному, як вищий
шлях до самого себе.
Свавілля − це я, яке намагається стати Я за-
вдяки і через своє я. Право − це я, яке стає Я через
трансцендентне. Тому що Право і є Трансце-
ндентне як Буття Справедливості в його Відпові-
дальності.
Реальність − це динаміка Буття і Сущого, Від-
повідальності й Безвідповідальності. Невикритий
злочин є безвідповідальність як специфічна фор-
ма відповідальності перед Ніщо. Злочин це де-
формація буття і ніщо сущого.
Відповідальність є мірою людини. Людина
є мірою всіх речей, а відповідальність − мірою
людини. Людина настільки Людина, наскільки
відповідальна.
Проте в самому Бутті чи в традиційній логіці
його пізнання закладена якась вада: моральна
доброчинність вважається основою повноти ра-
дості і щастя, проте як в повсякденному житті
злий і хитрий завжди отримує більшу насолоду
тутешнього існування; буття також відповідальне,
проте безвідповідальність дає більше задоволення
і не до чого так не прагне людина, як “перестриб-
нути” через будь-які перешкоди відповідальності –
від найменших до життєво стратегічних.
Безвідповідальність завжди солодка: вона дає
зиск; вона дозволяє обігнати ближнього в погоні
за успіхом, насолодою і радощами життя. Чим
безвідповідальність не приємніше від відповіда-
льності? А відповідальність це завжди напруга,
тяжка праця, яка тільки й призводить до справе-
Онтологія юридичної відповідальності
100 Проблеми філософії права. – 2004. – Том II.
дливості, тому й справедливість видається зав-
жди важкою, рутинною, що врешті решт не ви-
правдовує себе в своєму зиску. Та радість, яку
дає справедливість, аж ніяк не компенсує витра-
чених зусиль й перенесених страждань, перш за
все часу, які на неї витрачено. Тому радість хит-
рування та безвідповідальності значно приєм-
ніша: вона легша, швидше отримується і дозво-
ляє думати вже про інше, а не зациклюватися на
якомусь одному етапі. За життя треба пройти
багато етапів, і зациклюючись на якомусь, не
встигнеш дійти до інших не менш важливих, щоб
підводячи підсумки, в твоєму багажу було знач-
но більше, ніж у інших, і ти б зміг вважати себе
більш значною особою, ніж інша. Встигнути,
встигнути, встигнути − чи не одна з най-
поширеніших онтологічно-темпоральних інтен-
цій і причин безвідповідальності. Час є Відпові-
дальність, відповідальність є час. Безвідповіда-
льність швидка, ефективна, хитра, мобільна.
“Швидкість − душа будь-якої справи”, − конста-
тував лорд Честерфілд. Що ж може бути шви-
дше, ніж сама безвідповідальність?
Швидкість та ефективність − пафос безвідпо-
відальності. Чому уповільненість більш виправ-
дана? Вона надійна, надійніша. Надійність пе-
редбачає Волю. Воля − умова уповільненості,
а тому й надійності. Безвідповідальність хоч
і швидка й ефективна, проте ефективність її або
короткочасна, або ненадійна. Ось основна вада
безвідповідальності − ненадійність, неонтологіч-
ність, вона завжди передбачає ризик втрати ефе-
ктивності, а то й втрати результату та необхідно-
сті “сплати неустойки”, тобто зустрічі із відпові-
дальністю. Відповідальність завжди передбачає
виплат волі, часу й терпіння. Тільки такою ціною
можна оплатити ефективність і спокій. Відпові-
дальність можна розглядати як “політекономіч-
ний” (в термінах Ж. Бодрійара) механізм отри-
мання ефективного результату, надійності та
спокою. Поспіх породжує, просто вимагає без-
відповідальності. Поспіх − хіба не основна риса
сучасної епохи [6].
Безвідповідальність завжди пов’язана з ризи-
ком. Хіба можна уявити собі цікавість життя без
ризику. Ризик і Життя неподільні, без ризику −
сум, нудьга і нецікавість. Хто не ризикує, той не
знає радощів життя. Як пов’язані ризик і безвід-
повідальність? Хіба не є ризик більш складною
формою відповідальності [19]?
Відповідальність завжди регламентована, то-
му й нецікава. Засвоївши розроблений механізм,
далі неможливо просуватися вище по ієрархії без
такого ж рутинного засвоєння “наступної відпо-
відальності”. Ризик це завжди вихід за межі ста-
лого, рутинного.
Небажання відповідальності визначається її
нецікавістю: “Не хочу бути відповідальним, це
нецікаво. Відповідальність розписана за пунк-
тами, які вже набридли. Хочеться нового, та як
його досягти, коли воно не розписане у відпові-
дальність, принаймні для мене не регламенто-
ване, оскільки про цю регламентацію я ще не
знаю, нею не володію, а результату я жадаю вже,
негайно, оскільки попередній мені вже неціка-
вий, а засвоювати наступний механізм відпові-
дальності важко, довго і не завжди бажано, як би
його перестрибнути, а потім вже якось освоїти
само собою. Я вище інших, а хто знає яким шля-
хом я його отримав цей рівень. Я ж не цікавлюся
метушнею інших, сужу тільки за результатом.
Хто не має результату, тільки й судить про шлях
його отримання. Ти отримуй сам результат,
а потім вже суди. Говорити легко, ти отримай ре-
зультат, його важко досягти в будь-якій формі,
відповідально чи безвідповідально”. Отже, від-
повідальність є внутрішня характеристика меха-
нізму отримання результату. Результат є зовні-
шня характеристика діяльності людини.
Відповідальність внутрішня, безвідповідаль-
ність зовнішня [2, с. 23]. Відповідальність відпо-
відає і за засоби, безвідповідальність − тільки за
мету. Мета, результат має більше значення для
людини, тому їм приділяється значно більша
увага в діяльності людини. Про людину судять за
її досягненнями, це перша й основна характерис-
тика самодостатності людини. Людей розрізня-
ють за результатами і людина дбає про свої ре-
зультати, по них судять про тебе, а не про те, як
ти довго мучився і страждав за них. Твої страж-
дання це твої проблеми і нам вони не цікаві. То-
му мета і результат у нашому сучасному світі
переважають. Понад те, вони є основною харак-
теристикою сутності й цінності людини. Засоби
завжди приховані, більш того, вони навпаки саме
й приховуються, щоб не напружувати інших
і свідчити про мою надзвичайність і легкість
отриманих мною результатів. А раз вони отри-
мані мною так легко, то значить я в майбутньому
зможу отримати ще більші результати. Тобто
я вже сьогодні є більш могутнім, ніж насправді, я
потенційно могутніше, якщо те, що я досяг, мені
далося так легко, для чого напружувати інших
своїми проблемами досягнення результату, ін-
акше вони не будуть думати про мою потенціа-
льну могутність, а вважати мої результати як
межу, хоча б на даному етапі. Тоді треба знову
доводити всім, що я можу бути ще вище. Коли ж
А. А. Козловський
Проблеми філософії права. – 2004. – Том II. 101
я маю характеристику потенційної могутності,
вона мене підтримує, допомагає і стимулює. Як-
що я не справлюся з даним етапом відповіда-
льності або не зможу обійти його засобом без-
відповідальності, тоді й отримую свої проблеми,
які стануть відомі іншим, а тепер це тільки мої
проблеми засобу.
Кожен етап має свої часові межі. Коли ти їх
перебільшуєш, то отримуєш характеристику без-
відповідальності [7, с. 292]. А якщо ти випере-
джаєш загальноприйняті параметри часу, тоді ти
або успішний, або розумно ефективний, або хи-
тро-невідповідальний. У будь-якому разі вихід за
часові межі вікового етапу (відставання) пов’я-
зується із безвідповідальністю.
Відповідальність є характеристикою конкрет-
ного онтологічно вікового етапу людини. Проте
відповідальність може й дозволити перестриб-
нути через даний етап, якщо форма діяльності
більш ефективна, ніж передбачено механізмом
відповідальності даного етапу. Відповідальність
пов’язана із механізмом. А механізм має простір
для творчості, і коли вона розкриває цей прихо-
ваний потенціал, то він може дати результати,
що перевищують характеристики даного етапу,
що прискорює перехід до наступного.
Тобто, у відповідальності існує прихована зако-
номірність засобів і результатів їх отримання: пе-
реакцентування уваги на результатах (основний
критерій відповідальності сучасного суб’єкта)
приховує значимість потенціальних джерел засо-
бів-механізмів їх досягнення. Отже, ігнорування
механізмів відповідальності − безвідповідальне!
Будь-яка категорія права може бути протесто-
вана стосовно її дії як відповідальності. Відпо-
відальність є лакмусовим папірцем і інститутів
права, і норм, і будь-якого іншого феномена пра-
ва, оскільки в їх основі так чи інакше лежить
структура відповідальності. В основі права ле-
жить структура відповідальності. Якщо необ-
хідно виявити сутність і структуру права − вияви
сутність і структуру відповідальності. Так само
лакмусовий папірець відповідальності є своєрід-
ним тестом і будь-якої концепції права. Слабка
в своїх аргументах концепція права не дає ефек-
тивного механізму відповідальності, її взаємодії
з безвідповідальністю та її наслідками.
Якщо відповідальність є формою, а результат
змістом, то тоді це така форма, яка значною мі-
рою відповідальна за зміст. Інколи реалізована
форма повністю руйнує бажаний зміст. Інколи
новий зміст корегує форму, підтягує її до себе.
Частіш за все так воно й буває: суб’єкт “пере-
стрибує” через форму за ради змісту, реалізує
мету випадковими засобами і потім її оформлює.
Великий розрив між формою і змістом руйнує
і зміст, і результат.
Відповідальність є сутністю права чи тільки
формою його функціонування? Відповідальність
є субстанцією права чи право може бути безсуб-
станціальним? Чи може право бути безвідповіда-
льним, чи можливе безвідповідальне право? Без-
відповідальність необхідно наявна в структурі
відповідальності і без неї не можлива. Відпові-
дальність є долання безвідповідальності. Проте
безвідповідальність цікавіша, швидша. Чому без-
відповідальність так приємна і бажана, результати-
вна і безпосередня?
Відповідальність завжди опосередкована. Без-
посередність є запахом життя, повноти природи,
природних сил. Опосередкованість завжди раці-
оналізована та пов’язана з вольовим придушенням
природних інстинктів, їх призупиненням.
Дуже сумна відповідальність: вона є перма-
нентним придушенням природних бажань і на-
солоди заради майбутньої насолоди, і не має га-
рантії, що та майбутня буде повною і тривалою.
Безвідповідальність є насолодою вже тепер і за-
раз, а відповідальність тільки обіцяє її в майбут-
ньому і негарантовано.
Відповідальність настільки ж надійна, наскі-
льки і ненадійна. Вона може дати гарантовані
результати і спокій, але може й не дати таких
результатів, або просто жалюгідні результати
відносно затрачених зусиль. Де гарантія сього-
днішньої відповідальності, що вона дасть у май-
бутньому потрібні результати? А безвідповіда-
льність, ризикована й захоплююча чи хоча б про-
сто цікава, може дати результати як швидкі над-
прибутки, а якщо не дасть, то й зусиль вона по-
требувала вже й не досить великих − політ-
економія проста. Чи варто засуджувати І. Бен-
тама з його економією насолоди, коли абсолютна
більшість людей діє саме за такою схемою?
Отже, основні онтологічні категорії, які знач-
ною мірою можуть привідкрити нам завісу тає-
мниці відповідальності як такої та “глибинні за-
сади юридичної відповідальності” [13, с. 12], це
перш за все: а) безвідповідальність – чому право
завжди має і породжує безвідповідальність, про-
те не може без неї існувати і завжди з нею воро-
гує?; в) час і його прискорення чи уповільнення,
певний обсяг часу на реалізацію програми пев-
ного етапу життя; с) ризик і його результатив-
ність, економність і нешкідливість у випадку
втрат або надприбутків насолоди у випадку ви-
правданого ризику; d) насолода і страждання; e)
зовнішня оцінка результатів і відповідальність як
Онтологія юридичної відповідальності
102 Проблеми філософії права. – 2004. – Том II.
внутрішній механізм діяльності, тобто внут-
рішнє і зовнішнє; f) результат, мета і його за-
соби; g) форма і зміст як характеристики відпо-
відальності й безвідповідальності; h) кількість
і якість в структурі відповідальності й безвідпо-
відальності; i) природа людини як джерело від-
повідальності чи безвідповідальності; j) регла-
ментованість відповідальності і творчість без-
відповідальності водночас творчий потенціал ре-
гламентованого механізму відповідальності;
k) смисл життя і відповідальність, негативіст-
ське ставлення до безвідповідальності, яка є ви-
кривлене розуміння завдань життя як накопи-
чення результатів, які ще не дають самого сми-
слу життя; l) відповідальність як структура пра-
ва, а отже, і його субстрат і субстанція; m) роз-
виток і саморозвиток відповідальності, без-
відповідальність як стрибок і відповідальність як
розвиток. Невеличкий перелік категоріальних
аспектів даного явища тільки свідчить, що фе-
номенологія відповідальності ще не розкрита,
в ній залишається безліч таємниць [12; 16], як
і саме Право, що є відповідальним.
Чи не найбільшою екзистенціально-онтологі-
чною таємницею в структурі відповідальності
є совість.
Совість зав’язана на Буття. Совість є відпові-
дальний механізм суще-буттєвості людини [7].
Буття як Відповідальність пов’язується з лю-
диною через Совість.
Ілюзія в тому, що Совість вважають етичною
категорією, тоді як вона є центральною катего-
рією механізму функціонування автентичного
права. Коли говорять про природне право, яке за-
фіксоване в позитивному, це значить, що знайдено
певні соціальні форми регламентації совісті як по-
казника буття, яке є основою природного права.
Повна регламентація совісті неможлива, як
неможлива повна регламентація буття, яке не-
скінченне. Совість є форма скінченого в не-
скінченному, конкретна форма буття в конк-
ретній людині. Критерієм придушення совісті
є применшення, постійне і перманентне вбив-
ство Буття в собі.
Совість є онтичною формою зв’язку сущого
з Буттям як Відповідальністю. Совість − онтич-
ний голос онтологічного Смислу. Його, голос,
можна задушити, та безсвідоме карає за онтоло-
гічний розрив із Буттям.
Совість онтологічна, тому що породжена со-
ціальною онтологією як специфічною норматив-
ністю самовиживання [11]. Проте існувати й фу-
нкціонувати вона може тільки у формі інтравер-
тно-суб’єктивованих (моральна совість) чи у фо-
рмі екстравертно-об’єктивованих (соціально по-
ведінкова совість − етикет, правомірність дій)
соціально-нормативних структур. Безсовісність
означає відрив від онтології, втрата Буття й за-
плющення очей перед Ніщо. Тільки злиття з Бут-
тям дає відчуття спокою, нечиста совість породжує
неспокій через несвідомий відрив від Буття. Відпо-
відальність і є механізмом закріплення в Бутті.
Проте відповідальність ніколи не гарантована,
совість не завжди дає радість. Окрім механізму від-
повідальності як форми поведінки, є ще й інші
обов’язкові її елементи, передусім онтологічна
константа духовності, без якої відповідальність ні-
коли не гарантуватиме необхідно повноцінного
результату. Про це йтиметься в шостій (заключній)
статті з онтології юридичної відповідальності.
Совість може бути й бездуховною, коли набу-
ває вигляду зовнішнього процедурно-церемоніа-
льного характеру. Це завжди робиться для ви-
правдання перед іншими (наприклад, нова мода у
політиків демонструвати перед телекамерами
відвідування церкви), тоді як совість за своєю
автентичною природою є недемонстративне, су-
то внутрішнє явище і потребує виправдання
(відповідальності) перед самим собою, само-
очищення, а не відмивання.
Оскільки совість − духовно-внутрішнє явище,
то в даному випадку діє закон оберненої оцінки:
чим більше акцентується на демонстрації зовні-
шніх показників совісності, тим менше їх на-
справді в духовно-субстанціальному плані; чим
більше неспокою в душі, тим більше зовніш-
нього фанфаронства. Закон оберненої оцінки діє
завжди у формі постійної самокомпенсації, в си-
хоаналізі подібне явище називають сублімацією
взаємовідповідальності Ego і Super-Ego [27, с.
425-439, 202-309].
Онтологічно право також сублімативне сто-
совно характеру відповідальності, і тут прихо-
вана одна з фундаментальних проблем функціо-
нування й реалізації права як такого. При оцінці
правомірної поведінки і різних форм правопо-
рушень акцентується увага перш за все на аспек-
тах зовнішньої поведінки суб’єкта. Основні фо-
рми ретроспективної відповідальності також ма-
ють чисто зовнішній, матеріально-об’єктивований
поведінкований характер. Право загалом в онтично
сущому має переважно біхевіористський характер.
У цьому його регулятивність, але саме в цьому по-
лягає і його обмеженість, неефективність.
Поведінка завжди мотивована. В мотивації ж
концентруються не тільки чисто матеріальні по-
треби й інтереси, в ній задіяні й чисельні мора-
льно-духовні чинники, наприклад, престиж,
А. А. Козловський
Проблеми філософії права. – 2004. – Том II. 103
честь і гідність [18]. Акцентуація правореалізації
та правозастосування на зовнішньо сущому тому
не може давати і гарантувати в структурі ретро-
спективної відповідальності ефекту виправлення
й перевиховання [26], які в своїй основі є внут-
рішньо духовними феноменами, хоча й поро-
дженими соціально-онтологічними чинниками,
до яких, зокрема, належить совість.
Абсолютна відповідальність це смерть права.
Право з необхідністю передбачає безвідповіда-
льність, породжує її, виступаючи формою її по-
стійного долання.
Людина не може бути постійно відповідаль-
ною, якщо не хоче перетворитися на механізм.
Людина може бути принципово відповідальною,
якщо в самій відповідальності вона відкриває
творчі потенціали, які роблять відповідальність
цікавою, захоплюючою і результативною. Тільки
результативна відповідальність здатна до само-
розвитку, і саме така відповідальність необхідно
передбачає елемент творчості. Ефективізація не-
можлива як тривалий процес, якщо вона ґрунту-
ється на простій інтенсифікації, а не на творчій
переробці самої структури наявних механізмів
відповідальності. Безвідповідальність дає “стри-
бок”, проте не забезпечує розвитку.
Чому Безвідповідальність утворює саму сти-
хію й атмосферу Буття? Відповідальність вважа-
ється онтологічною, проте в стихії сущого не
є переважною і посідає жалюгідно мізерне місце.
Прояви автентичної відповідальності постають
як миттєві блискавки на тлі миру, в найкращому
випадку, як маленькі зірочки серед густої ночі
безвідповідальності. Людина рідко міркує про
зірки як натяки на онтологію Всесвіту й про те,
що вона є миттєвою миттю на його поверхні.
Безвідповідальність більш онтологічна в сущому,
ніж відповідальність. Є певне дзеркальне спів-
відношення Буття і Сущого як Відповідальності
й Безвідповідальності. Відповідальність вкоріне-
на в самій субстанції буття, безвідповідальність є
тільки її моментом, умовою, середовищем, випа-
дковим в тотально-глобальній необхідності Бут-
тя. Як безвідповідальність воює
з Відповідальністю в сфері Буття, так відповіда-
льність воює з Безвідповідальністю в сфері Су-
щого. Безвідповідальність є стихією і повітрям
Сущого. Безвідповідальність діє як відповідаль-
ність, подібно до того як Диявол діє в образі бла-
гого порадника-Змія. Безвідповідальність завжди
приховується, ховається в темноті, світло викри-
ває безвідповідальність і перетворює її на відпо-
відальність. Темність, прихованість і таємничість
− субстанціальні властивості безвідповіда-
льності. Світло викриває безвідповідальність
і трансформує її у відповідальність і покарання.
Тому в нашому світі мало світла. Наш світ тем-
ний, і чим більше його намагаються зробити сві-
тлішим, тим він стає складнішим і темнішим.
Темність є формою існування світу, історія тіль-
ки просвітляється, оскільки поступово її ви-
носять на світло і це можливо тільки тому, що
відповідати вже нікому. Чому ближня історія
свідомо і офіційно утримується в державному
секреті із встановленням строку давності? Тому
що є ще за що відповідати. Коли вже нікому від-
повідати і час вивітрюватиме відповідальність,
тоді й можна таємницю як безвідповідальність
вивести на світло. Відповідальність і світло, від-
повідальність і ясність, відповідальність і від-
критість − антиномії безвідповідальності. Проте
свідома настанова відповідальності ще не гарантує
ясності, тому ясність і неясність завжди віртуальна
як і відповідальність і безвідповідальність.
В суспільстві і праві тому встановлюється
і проголошується принцип невідворотності від-
повідальності, що він є найбільш яскравим пока-
зником відсутності реальної відповідальності на
практиці. Відповідальність існує і реалізується
настільки, наскільки це необхідно для підтри-
мання самого суспільства як цілого. Відповіда-
льність завжди посилюється в цілісній системі,
якщо їй загрожує руйнація і розвал. При стабіль-
ності системи існують оптимально допустимі
межі безвідповідальності як гносеологічні розві-
дники динамічного зростання системи. У праві
таку роль виконують дозволяючі норми, і якщо
в їх межах реалізуються акти об’єктивно шкід-
ливі системі, вони все одно вважаються право-
вими. Право дає можливість отримати задово-
лення від безвідповідальності, якщо це істотно не
загрожує самій системі, в якій інші теж нама-
гаються отримати частку безвідповідальності.
Тому відповідальність є системоутворюючим
механізмом суспільства за своїм значенням, про-
те не за своїм обсягом. Безвідповідальність скла-
дає атмосферу й основне середовище існування
відповідальності як серцевини суспільства і бут-
тя як субстанції.
Закон зворотньої оцінки чітко викриває меха-
нізм дії безвідповідальності: вона завжди постає і
представляється як відповідальність. Безсвідоме
як безвідповідальність видає себе в чисельній
кількості дрібниць як контрольована форма від-
повідальності [27, с. 202-309]. З цього складаєть-
ся стихія соціальної віртуальності від-
повідальності-безвідповідальності.
Онтологія юридичної відповідальності
104 Проблеми філософії права. – 2004. – Том II.
Відповідальність може бути комплексом і
безвідповідальність може бути комплексом. Від-
повідальність стає комплексом, коли захоплює
стихія вільної безвідповідальності, коли постійно
вимушений приховуватися і висвітлюватися як
відповідальний, проте постійне приховування
покривається масою невимушено-безсвідомих
актів як викриваючих автентичну безвід-
повідальність. І навпаки, безвідповідальність
стає комплексом, коли тоталізується явна і не-
явна відповідальність, від якої швидко стомлю-
єшся і стаєш свідком провалу в безвідповідаль-
ність, проте ця безвідповідальність не дає спо-
кою і радості, над нею як Дамоклів меч висить
відповідальність і постійно мучить і звинувачує.
Відповідальність-комплекс так само мучить
і безвідповідальність-комплекс мучить.
Хоча можлива відповідальність як радість
і безвідповідальність як радість. Відповідаль-
ність як радість є зв’язок із буттям, наближення
до Буття, духовне заспокоєння в онтологічному
спокої як життєвій основності.
Відповідальність є Спокій, основність, тому
що ґрунтується на бутті яке є сутністю. Буття
спокійне, воно не поспішає. Відповідальність не
завжди спокійна, коли поспішає відповісти і на-
тикається на безвідповідальність. Реальна, авте-
нтична відповідальність вчасна і спокійна. За-
здалегідь-відповідальність неефективна, хоча ефек-
тивна відповідальність завжди відповідальність-
заздалегідь. Відповідальність має свій час. Не-
вчасна відповідальність − безвідповідальність.
Відповідальність оптимально темпоральна.
Відповідальність має темпоральні межі із
відповідними хроновластивостями, характер-
них для різних структурно-ієрархічних видів
відповідальності.
При наближенні до Буття час відповідальності
уповільнюється, при наближенні до Сущого він
прискорюється. Така ж хроносистема правової
відповідальності: конституційна відповідальність
має значно триваліші часові межі, ніж, скажімо,
цивільно-договірна відповідальність, визначена
строком договору. Строк функціонування сущо-
го визначає строк відповідальності, проте суще,
засноване на бутті і ним визначене, не знімає від-
повідальності як такої, що є характеристикою са-
мого буття, а не сущого [21, с. 205].
В сущому відповідальність висвітлює субста-
нцію буття, безвідповідальність − субстанцію
людини. Людина абуттєва істота в розумінні
буття-ніщо істоти. Небуття визначає буття лю-
дини як безвідповідальність саму її сутність.
Безвідповідальність − “ефективний” спосіб
обходу відповідальності. Черга є простим свід-
ченням “безвідповідальної онтології” людини:
вистояти велику чергу складно, це вимагає ба-
гато часу. В довгій черзі час уповільнюється, ви-
дається неефективним, “марним”. Обхід черги
є форма самоствердження − який я спритний, що
знайшов спосіб прискорити чи обійти чергу (до-
мовився з кимось, вигадав причину пропусти ме-
не поза чергою, зробив вигляд, що не помітив
черги, черга це серйозно, а мені тільки на хвили-
ночку і т. ін.). Черга завжди має ціну. Чим довша
і триваліша черга, тим її цінність вища. Те, що
вистояв чергу, свідчить про мою волю і це теж
є свідчення моєї самодостатності.
Злочин − це користь, отримана поза чергою.
Швидке благо теж свідчить про мою самодоста-
тність: усі інші дуже довго мучаються, витрача-
ють багато часу на отримання блага, яке я отри-
мав швидко і легко, я кращий, а вони наївно не-
далекоглядні. Злочин завжди соціально позачер-
говий і несправедливий з огляду на прийняті
в суспільстві чергоправила отримання блага [23].
Черга це завжди черга за благом. Дострокове
отримання блага це ще більше благо, ніж благо
просто чергове. Злочин завжди достроковий
і тому гордо самозадоволений.
Буття також має свою чергу. Тому воно зав-
жди справедливе, оскільки ніколи в своїй черзі
не поспішає. Йому нікуди поспішати, хіба що до
буття, яким воно вже саме по собі є. Все, що має
статися, станеться; все, що уповільнюється, при-
скориться, але й уповільнення й прискорення
стосовно вічності тотожні. Черга буття це черга
самореалізації буття, яке все одно станеться, то-
му самореалізація буття нецікава, цікава нере-
алізація. Людина цікава тому, що може бути не-
реалізованою, вона неспокійна в своїй нереалізо-
ваності. Але буття жорстоко грається з людиною,
надаючи їй обмаль часу на реалізацію, багато хто
не встигає, заплутуючись у правилах гри, які
нав’язує буття. Хіба вони винні, ці люди, що їм
не відразу одкриті правила буття, зрозумілі ін-
шим. Саме буття їх зробило менш зорієн-
тованими, ніж інші, але привило ті ж потреби,
що й іншим. Буття несправедливе у своїй спра-
ведливості. Одне сподівання на Бога, який абсо-
лютно справедливий. Бог і є Справедливість
у реалізації відповідальності. Пекло − юридизо-
ваний принцип невідворотності відповідальнос-
ті, забезпечений божим судом, абсолютно спра-
ведливим і надійним. У житті земному такого не
буває, тут свої закони, царство Цісаря. Цісар це
бог Буття, Бог це цар Духу. Хіба справедливість
А. А. Козловський
Проблеми філософії права. – 2004. – Том II. 105
можлива тільки в царстві Духу? Для чого необ-
хідна справедливість на землі?
Є чергова справедливість і є позачергова, від-
повідальна і безвідповідальна.
Чергова справедливість відповідальна, тобто
відповідає порядку (регламентації) отримання
благ. Чим благо цінніше, дорожче, тим довша
і триваліша черга за ним, оскільки вартість ви-
значається часом на виробництво даного блага.
Багатство це і є накопичений час, тому можна за
час власного життя накопичити часу значно бі-
льше, ніж час власного життя. Дім, дерево, син −
символічний показник загальноприйнятої варто-
сті часу життя середнього чоловіка. Встигнув-
невстигнув − простий і звичний показник відпо-
відальності-безвідповідальності на фоні обмеже-
ної тривалості життя. Причини-пояснення мало
кого втішають і рідко беруться до уваги в сте-
реотипі сучасної культури як результативності,
тому критерій моральності й справедливості тут
відходить на друге, а то й останнє місце. Позаче-
ргове благо може бути отримане тільки двома
можливими способами: або за рахунок інтелек-
туальних переваг і творчого підходу до функціо-
нальної діяльності, або за рахунок інших, вико-
ристовуючи при цьому як прикриття моральні
гасла. Оскільки талант і здібність, не кажучи вже
про геніальність, завжди складали абсолютну
меншість людства в усі часи і в будь-якій країні,
а потреба в благах і задоволеннях закладена
в кожній людині, то залишається один-єдиний
спосіб захоплення благ − неправда як основний
метод обґрунтування й отримання благ, причому
неправда спрямована не тільки назовні, але й на
внутрішнє, на самого себе, тобто самообман як
гарантія психічної рівноваги і морального само-
обґрунтування [3]. Чи є тоді підстави дивуватися
феномену тотальної брехні-неправди на різних
рівнях соціальної ієрархії суспільства? Чи є під-
стави дивуватися тотальному цинізмові, харак-
терному для абсолютної більшості різних сфер
соціального буття, починаючи від політики
й завершуючи релігією і мистецтвом, як це ро-
бить Петер Слотердайк в своїй праці “Критика
цинічного розуму” [22]. Брехня і цинізм були, є і
завжди будуть у суспільстві на всіх його рівнях,
оскільки складають саму онтологію людини, яка
відносно талановита, але абсолютно ненаситна.
Онтологія людини визначає онтологію суспі-
льства, а останнє визначає характер права, вста-
новленого в даному суспільстві і для даної лю-
дини. Встановлене право регламентує критерії
і порядок відповідальності, характерні для да-
ного суспільства, але відрізняється воно від пра-
вил іншого суспільства тільки національно-істо-
ричними відмінностями, оскільки відповідальність
онтологічна, як зазначено, і випливає з природи
людини і нею зумовлена. Отже, мораль і право як
відповідальність є формою реакції суспільства на
безталанність людини, яка потребує блага.
Суспільство зазвичай експлуатує здібності
й таланти як основні джерела соціальної енергії
та розвитку, водночас, об’єктивно вимушене
“придушувати” їх, як потенційних конкурентів
і основних претендентів на соціальне благо: без
таланту й інтелекту неможливий розвиток суспі-
льства, але з прийняттям їх як єдиних критеріїв
отримання благ абсолютна більшість залишилася
б без тих благ, на які за даними критеріями не
можна було б претендувати. Виникає необхід-
ність у відповідальному нівелюванні таланту
й інтелекту як підстави для отримання рівного
блага іншими. Зовнішня відповідальність як зна-
ряддя посередності і також “безвідповідальність”
надлюдини як відповідальність перед самою собою
була обґрунтована у філософії Ф. Ніцше. Вся його
концепція побудована на експлікації морально-
психологічного механізму боротьби мас із талан-
том, релігії та моралі як відповідальності й знаря-
ддя захисту слабких, тому воля до влади є формою
самоствердження особистості, а надлюдина і є са-
мореалізована особистість.
Заклавши волю до влади в онтологію людини,
Ніцше “забув” чи “втратив” важливіший крите-
рій допустимості запуску механізму волереаліза-
ції як основний запобіжник її саморуйнації − аб-
солютну цінність і першовластивість людської
субстанції − Любов. Любов як Дух, Любов як
Радість, Любов як Справедливість, Любов як
Свобода. Свобода надлюдини у Ніцше це, на-
жаль, свобода без Любові, це свобода самотності
в своїй волетотожності як продукту влади. Влада
і Любов взаємовиключні поняття. Влада реалізу-
ється завдяки виключення Любові зі структури
владовідносин (пригадаймо, що право є формою
примусу), а Любов нівелює потребу у владі. Єд-
ність Влади і Любові це Мистецтво, так само як
єдність Права і Свободи це Справедливість. Ні ми-
стецтво, ні справедливість не можуть бути і не мо-
жуть стати механічними, регламентованими, вони
можуть бути тільки продуктом Творчості, а вона
завжди під питанням і мало кому вдається, навіть
якщо приймається як свідома настанова діяльності.
Чи є уникнення відповідальності онтологіч-
ною проблемою? Якщо відповідальність онтоло-
гічна, то її уникнення принципово неможливе,
проте реально суще пронизане безвідповідальні-
стю. Право є погонею за безвідповідальністю, як
Онтологія юридичної відповідальності
106 Проблеми філософії права. – 2004. – Том II.
буття намагається поглинуте суще. Суще і є по-
лем боротьби між Буттям і Ніщо, Відповідальні-
стю і Безвідповідальністю [6]. Чому ця боротьба
є постійно-перманентною, коли в кінцевому ра-
хунку безвідповідальність онтологічно-об’єктивно
повинна перетворитися на відповідальність і зник-
нути як Ніщо? Якщо Відповідальність онтологічна,
то тоді безвідповідальність неонтологічна?
Онтологія має складну структуру і не стано-
вить тільки Буття. Вона включає й Небуття,
а отже завжди є місце й безвідповідальності. Без-
відповідальність, яка зникає в бутті відповідаль-
ності, зникає разом із Ніщо, а з ним і саме Буття
як опозиція небуттю-ніщо. Отже, безвідповіда-
льність настільки ж онтологічна, наскільки он-
тологічна й відповідальність. Мабуть повинна
існувати більш загальна категорія, котра відо-
бражає певну надреальність, в якій відповідаль-
ність і безвідповідальність є тільки її моментами.
Ми приходимо до гегелівської тричленної струк-
тури, яка не може свідчити про наявність істини.
Оскільки тут ця структура нас веде, а не “самі
речі”. “Назад до речей”, а речі свідчать, що світ
і суще є страждання й напруга. Страждання вже
саме собою є формою відповідальності. Чому ця
наявна відповідальність не дає радості, а на-
впаки, стимулюючи до радості, призводить до ще
більших страждань? Є капкан, пастка відпо-
відальності, закладена в самому Бутті.
Право − це пекло відповідальності. Відпові-
дальність є шлях до раю. Пекло і Рай почина-
ються в мені, а отже Відповідальність почина-
ється в мені, вона манить і відштовхує. Чому
відповідальність − це радість і страждання? Ра-
дість і страждання − основні онтологічно-екзис-
тенціальні характеристики відповідальності.
Належне − джерело відповідальності. Нале-
жне − онтологічна категорія, воно онтологізує
і саме право, яке тому стає онтологічним. Нале-
жне випливає з самого буття, воно і є саме буття.
Буття не може бути не належним. Суще може
бути належним і неналежним настільки, наскі-
льки воно онтологізоване в Бутті. Належне ле-
жить в основі цінності. Істинна цінність, вища
цінність завжди належна, відіграє роль орієн-
тиру, критерію, норми, нормативності дій. Дія,
котра не відповідає цінностям, належному, без-
відповідальна. Звідси онтологічний зв’язок-ієра-
рхія: Буття − Належне − Цінність − Норма − Від-
повідальність − Право.
Які підстави стверджувати зв’язок Буття і На-
лежного, стверджувати Буття як Належне? Від-
повідь на це питання визначатиме обґрунтова-
ність основної тези, що Буття є Відповідальність,
яка сама є інтенцією Належного, що реалізується
у двох основних формах правомірності чи не-
правомірності.
Засобом від супротивного питання можна по-
ставити інакше: чи може Буття бути Неналеж-
ним? Чи взагалі буттю байдужа належність-не-
належність, воно просто є і незалежне від них?
По-перше, слід виявити онтологічно-гносеоло-
гічний статус Належного: воно є ідеальне, матеріа-
льне чи ідеально-матеріальне утворення? Відпо-
відь на це питання значною мірою визначає приро-
ду відповідальності як основну категорію права.
По-друге, співставлення Належного і Буття пе-
редбачає розуміння природи самого Буття. Але ж
відомо, що, за словами М. Ґайдеггера, “поняття
буття скоріш саме темне”[29, c. 3], і передбачає
його герменевтичне випитування засобом су-
щого. Та якщо уточнювати, “від якого сущого
повинен брати свій початок розмикання буття?”
[29, c. 7], то в нашому випадку це − на основі ек-
зин-тенціально-правового сущого.
В матеріально-фізичному світі існує абсолю-
тне Право, побудоване на Абсолютному Законі,
непорушному й абсолютно відповідальному.
А де є абсолютна відповідальність, там немає
безвідповідальності, а отже, немає ні відповіда-
льності, ні безвідповідальності. Землетрус є від-
повідальність, чи безвідповідальність? І в цьому
випадку можна стверджувати про момент відпові-
дальності. Землетрус (геооптимізація) є резуль-
татом неоптимального накопичення земних пла-
стів, так само як і вибух вулкану є наслідком пе-
ріодичного перенакопичення оптимального тиску
температур. Оптимізація на рівні фізичного світу
виконує функцію відповідальності фізичних тіл,
що вийшли за межі дії власних сил і порушили за-
кони сил більш високого порядку. Отже відповіда-
льність у межах фізичного світу можна витлумачи-
ти як певну вірогідність реалізації закону природи.
Вірогідність тут означає, що закон причинності,
водночас як фундаментальний онтологічно-
детермініс-тичний принцип, не завжди діє у формі
динамічної закономірності, а й у формі статистич-
ної закономірності та має імовірну тенденцію реа-
лізації, що є його більш фундаментальною харак-
теристикою [20]. Статистична відповідальність дає
онтичні підстави для безвідповідальності на основі
певної міри свободи. Так, в античному світі Епікур
обґрунтовував наявність свободи як онтологічний
аналог можливого відхилення атомів у їх прямо-
лінійному русі на противагу детерміністично-
атомістичній концепції Демокріта.
“Причина → Дія → Наслідок” − фундаменталь-
ний закон природи, що є онтологічною підставою
А. А. Козловський
Проблеми філософії права. – 2004. – Том II. 107
юридичного принципу відповідальності. Космос −
стихія взаємодій, і жодне переміщення, зіткнення,
вибух чи колапс викликані певними причинами і
не можуть не мати певних наслідків фізичного,
біологічного, соціального чи духовного характеру.
Відповідальність завжди відповідальна. Вона не
може бути невідповідальною, оскільки у своїх діях
онтологічно не може не мати певних наслідків,
позитивних або негативних. Дія без причин і без
наслідків − неможлива, якщо це стагнація, то вона
вже є наслідком перехрещення певних причин і є
тільки моментом у наступних наслідках.
Принцип-закон “Причина → Дія → Наслідок”
це специфічно-онтична експлікація онтологічно-
фундаментальної сутності Буття як Відповідаль-
ності. Буття як Дія, Буття як Еволюція і Розвиток,
Буття як Дух можливі і є тільки у формі Буття як
Відповідальності.
Проте виникає логічне заперечення стосовного
онтологічного статусу Відповідальності як суб-
стратно-внутрішньої структури Буття: якщо відпо-
відальність неминуча і є абсолютним законом Бут-
тя, то її не існує взагалі. Лапласівський детермінізм
природи повністю позбавляє її свободи, а вона −
основа відповідальності. Якщо в природі панує ла-
пласівська, жорстко однозначна причинність і все
зумовлене, ніщо й ніхто ні за що не відповідає. Як
камінь “не відповідає” за те, що його хвилею штов-
хнув з гори вибух-грім, так і людина не повинна від-
повідати за свій вчинок, оскільки він обов’язково зу-
мовлений низкою об’єктивно-психічних чи якихось
інших соціально-економічних причин. Отже, абсолю-
тна відповідальність, як зазначалося, з необхідністю
зумовлює абсолютну безвідповідальність, що
є дзеркальною онто-аналогією загальноюридичного
принципу “Summum jus, summa injuria” − “Повна реа-
лізація права веде до безправ’я”.
Історія напружених міркувань про детермініс-
тичну природу відповідальності [31] натякає на на-
явність тут жахливо-кривавого кола, в якому стра-
ждали і гинули тисячі невинних. Злочин має бути
покараний − абсолютна істина [24, с. 7], злочин не
може бути не покараним, інакше це є природно не-
справедливим. Звідси й походить онтологізація іс-
нуючого в будь-якій національно-правовій системі
абсолютного принципу невідворотності юридичної
відповідальності.
Проте тисячі злочинців, або хоча б просто хит-
рих і брехливих людей, котрі незаконно захоплю-
ють майно чи інші блага, залишаються непокара-
ними і радіють. Вічне питання бідних і обдурених
− де справедливість, де кара? Невеликою компен-
сацією-втішенням їм стає тільки можлива майбут-
ня кара Божа супостатам, як мінімум при розподі-
ленні їх у пекло [17]. Нам кара тут, їм кара там.
Хоча й тут усі небезгрішні, тобто немає гарантії у
сподіваннях на рай, а там невідомо що є взагалі,
можливо там взагалі нічого немає, взагалі немає
там. Ситуація жахлива й безвихідна. Відповідаль-
но-безвідповідальне коло реалізується в принципі:
відповідальність невідворотна, але безвідповідаль-
на, за що буде відповідати і т.д.
В жодній країні світу повністю ніде не реалізу-
ється принцип невідворотності юридичної відпові-
дальності, проте його відміна призвела б до краху
її правової системи [15]. Злочинний світ чудово ро-
зуміє, що обхід дії цього принципу − справа хит-
рощів і спритності. Будь-який віруючий чи атеїст
неодноразово порушували (чи свідомо експериме-
нтували) більш загальний принцип невідворотності
відповідальності й мали з того зиск, не отримуючи
за це якоїсь кари божої чи моральної. В релігії цю
реальну ситуацію виправдально пом’якшує прин-
цип − всі люди грішні, а в моралі − усі люди недос-
коналі. Проте якщо уявити відміну в них цього
принципу відповідальності, то була б цілковито
зруйнована і релігія, і мораль. Усі вони побудовані,
як і право, на принципі невідворотності відповіда-
льності як онтологічний аналог природного закону
“Причина → Дія → Наслідок”, у якому наслідок
завжди є обов’язковим і неминучим і виконує роль
невідворотної відповідальності на всіх рівнях буття
і сущого.
Тотальна відповідальність − скінчена. Динамі-
чна відповідальність є лише специфічною формою
статистичної, як фізика Ньютона − моментом фі-
зики Ейнштейна. Тобто, Буття − відповідальне,
у ньому є лише тимчасовий момент без-
відповідальності, так само як у будь-якому ста-
новленні є момент ніщо. Повна безвідповідаль-
ність у житті людини є її повне Ніщо, нищівне Ні-
що, яке нищівнює неніщо. Конкретно-наявне −
момент нескінченно-буттєвого, тому в сущому як
конкретно-наявному є момент безвідповідального.
Якщо людина померла і не встигла бути застиглою
відповідальністю, відповідають інші в загальному
потоці нескінченно-буттєвого. В релігії це означає,
що відповідають інші покоління, які є продовжен-
ням твого сущого. Проте така безвідповідальна
людина не залишається повністю безвідповідаль-
ною, її відповідальність полягає в тому, що вона
“не зачіпляється” в бутті, незаосновується і тому
повністю зникає в нескінченному потоці безоснов-
ного ніщо, зникає у повному зникненні, адже тіль-
ки онтологізуюча відповідальність дає можливість
(не гарантію) субстанціалізації я-тотожності в бут-
тєутворенні вічності.
Онтологія юридичної відповідальності
108 Проблеми філософії права. – 2004. – Том II.
Юридична відповідальність є онто-онтичною
відповідальністю. Вона субстанціальна, оскільки
завжди є відповідальністю перед Буттям і не може
уникнути свого онтологічного походження. Вона
онтична як єдиний спосіб уникнення онтологізації
правобуття-відповідальності. Онтичність права дає
йому можливість бути безвідповідальним, певні
межі ймовірно-безвідповідального функціонування
[35]. Понад те, онтичність права це постійна боро-
тьба з його онтологічністю як буттє-відповідальні-
стю [6]. Право як онтичність завжди ховається за
онтологічність, “натягає на себе її одяг”, залишаю-
чись при цьому суще-онтичним, для якого суще і є
суще-буттям, а право є суще-право. Онтологічне
Право-Буття не уникає відповідальності, воно про-
сто є Відповідальністю, уникає − інтерес-фу-
нкціонування як суще-онтичне, в якому він реа-
лізується, намагаючись максимально субстаціа-
лізуватися. Субстанціалізація як марево постійно
зникає, “вивітрюється” з досягнених форм суще-
реалізації, і тому знову і знову виникає потреба в
самозакріпленні як доказовості власної субстан-
ціальності.
Інтерес завжди онтичний і не просто його онто-
логізувати. Онтичність намагається поглинути он-
тологічність і стати буттям, підмінити собою буття
так, щоб здавалося ніби є тільки буття-суще. Воно
начебто і є справжнє тут-буття-смисл як автентич-
не право. У цьому розумінні інтерес завжди відпо-
відальний перед самим собою, але безвідповідаль-
ний перед Відповідальністю. Інтерес завжди онти-
чно ґрунтовний, однак онтологічно безосновний. В
інтересі онтичність стикається з онтологічністю,
а Право як Відповідальність із діяльністю як функ-
ціонуванням. Інтерес завжди є основою діяльніст-
ного функціонування, яке вимушене чи просто за-
являти про свою онтологічність, чи стати такою
[4]. Будь-яка діяльність-функціонування має в собі
елементи онтологічності, проте стати Буттєвими
вони можуть за умови онтологізації Відповідаль-
ності як основи буду-буттєвості в суще-онтичному
становленні.
При переході від світу фізичного до світу біоло-
гічно-живого й соціального ступінь свободи роз-
ширюється разом із характером відповідальності
[36]. У світі духовному свобода досягає абсолюту,
а відповідальність стає радістю. Крайні параметри
(фізичне і духовне) в людині як самовираженні
буття, взаємовизначають одне одного: акцентуація
біологічного й фізичного мінімізує духовне, проте
є умовою духореалізації; акцентуація ж духовного
мінімізує фізично-біологічне, проте є джерелом їх
екстатичності й саморегуляції.
Вбивство − це самовбивство Буття. Тому Буття
може бути відповідальним перед самим собою за
своє Суще, як і Право відповідалізується в процесі
онтологізації за свою неправість. Вбивство іншого
(фізичне або моральне) − буттєве самовбивство са-
мого себе як породженого Суще-Буттям, тому не
може не бути безвідповідальним. Жертва вбивства
не може прийняти безвідповідальності сущого
і висуває свої претензії Буттю, яким вона поро-
джена. Жертва злочину є проявом безглуздості
Буття, яке претендує мати Смисл. Тому буття це
Становлення, а не Status quoi-Буття. Перед ким від-
повідає Буття за невинну жертву? Невинна жертва
є обвинувачення Буттю за його безвідповідаль-
ність. Якщо буття може бути безвідповідальним,
то як воно може вважатися відповідальним. Уник-
нення відповіді на проблему безневинної жертви
й перенесення її у план онтично-сущого означає
втрату можливості розуміння самого Буття як від-
повідального за самого себе. Відповідальність без
вини в цивільному праві натякає на певну відпо-
відальність безневинної жертви і начебто відводить
обвинувачення в бік онтологічно-буттєвого. Проте
антиномія залишається: буття відповідальне і водно-
час по-роджує безневинні жертви, за які не відпові-
дає.
Безневинна жертва свідчить про те, що про-
блема реальності права чи правової реальності ста-
вить водночас і проблему антиреальності чи нереа-
льності права, неправа в рамках права [14]. Право
може бути і несубстанційним, формально порож-
нім, коли форма, процедура “поглинає” зміст
і смисл у нищівне ніщо. Антиправова реальність
“роз’їдає” правову, як і Ніщо утверджується в Бут-
ті шляхом його нищівної асиміляції та редукції до
Ніщо як підміни Буття. Претензія Ніщо на п’єдес-
тал Буття − довічна інтенція нищівного Ніщо як
сублімативно-компенсаторного устремління по-
рожнечі, яка намагається себе заповнити. Через
жертву право самостверджується, через примус −
реалізує покарання [25], завдяки духовно-субстан-
ційній справедливості − стає Правом.
Покарання − це самовідновлюча функція Су-
щого. Страждання і муки відповідальності − це
крик Буття про свою небуттєвість й тимчасова по-
разка перед нищівним Ніщо [28]. Проте, у пережи-
ванні відповідальності нищівне може не тимчасо-
во, а в самій основі перебороти буттєве, тому Від-
повідальність ніколи не однозначна. “Виправлення
і перевиховання” − мрія юристів, яка ніколи до кінця
не була реалізована, навпаки, сучасна пенітенціарна
система з погляду вказаної мети містить у собі при-
хований механізм, який зазвичай призводить до аб-
солютно протилежних результатів.
А. А. Козловський
Проблеми філософії права. – 2004. – Том II. 109
Відповідальність − поле битви Буття і Небуття.
Перемоги Небуття в структурі Відповідальності
викликають руйнівні процеси у правовій системі.
Так, в остаточному варіанті Конституції України
[1] було відхилено положення про наявність і пра-
вовий статус Громадянського суспільства, понад
те, у тексті Конституції взагалі не згадується тер-
мін “громадянське суспільство”, хоч очевидно й ві-
домо, що в загальноприйнятій юридичній констру-
кції правової держави передбачається як абсолют-
но необхідний елемент наявність у ній громадян-
ського суспільства як гарантії того, що держава
може стати справді правовою, а не просто законо-
забезпеченою. Без нього не уникнути авторитари-
зму і свавілля влади й досягти реальної демократи-
зації суспільства. Незважаючи на те, що в ст. 8
Конституції проголошується принцип верховенст-
ва права [10], стаття про громадянське суспільство
як один із необхідних принципів правової держави
в остаточному варіанті в ній була відхилена, хоча
правість правовій державі може гарантувати й за-
безпечувати тільки і сáме громадянське суспільст-
во. Чому це так сталося абсолютно зрозуміло −
громадянське суспільство є гарантією відповідаль-
ності держави перед народом [32]. Зрозуміле тому
й неодноразове неприйняття варіантів закону “Про
громадянське суспільство” Верховною Радою
України − ніхто не бажає зайвої відповідальності,
тим більше субстанціально-буттєвої, вираженої
через громадянське суспільство. Громадянське су-
спільство є соціально-правовою відповідальністю
тому, що за своєю природою вона об’єктивно пе-
редбачає і вимагає перш за все прозорості. Відпо-
відальність − прозора, Безвідповідальність потре-
бує темноти, прихованості, а тому й використовує
хитрощі й неправду як засоби уникнення відпові-
дальності [3].
Громадянське суспільство як соціобуттєвий фе-
номен відповідальне перш за все перед собою, а тому
воно відповідальне й за Право, без якого воно Ніщо.
Право є гарантією громадянського суспільства як та-
кого, тому воно потребує його і тільки тоді гро-
мадянське суспільство може бути відповідальним за
все суспільство в цілому, а воно теж є об’єктивною
умовою існування громадянського суспільства.
Подібні ж проблеми виникають і у зв’язку
з відповідальним, тобто правовим, статусом інсти-
туту президентства: повноваження надмірно значні
− відповідальність мінімальна. Дана ситуація хара-
ктерна для абсолютної більшості країн світу, оскі-
льки проблема розв’язування суперечності між не-
обхідністю достатніх повноважень Президента для
вирішення владно-управлінських завдань і постій-
ною загрозою авторитаризму чи, навпаки, неефек-
тивністю регулятивних потенціалів даного інсти-
туту є полем скоріш для мистецтва політики, ніж
для нормативно-інструктивної регламентації, яка
ніколи не дає очікуваних гарантій, а тільки як палі-
атив приховує внутрішню суперечність самого ін-
ституту. У будь-якому разі аспект відповідальності
тут завжди мінімізується та свідомо ускладнюється
через особисті та національно престижні інтереси.
Проте “захист” від відповідальності тільки заважає
регулятивній ефективності як самому інституту
президентства, так і всій системі, оскільки дає про-
стір для безвідповідальних процесів у самому сус-
пільстві. Етап приватизації промисловості в специ-
фічних формах відбувався у нас саме в умовах вка-
заних процесів. Тепер, коли виникає потреба
в трансформації основних інститутів влади, очеви-
дно неефективних, сама реформа проголошується
під гаслами обмеження повноважень Президента
і перенесення їх на Парламент: президентсько-пар-
ламентська республіка перетворюється на парла-
ментсько-президентську. З погляду критерію від-
повідальності ситуація тільки ускладнюється
і якщо недостатньо відповідальним був інститут
президентства, то ще менш відповідальними є ко-
легіально-парламентські рішення − не персоніфіко-
вані й тому ще більш безвідповідальні. Достатньо
зручна ситуація і умови тепер складаються (або
свідомо створюються) для другого етапу ще більш
специфічної приватизації − землі. Хоч у цьому та-
кож є ratio і своя логіка відповідальності. Річ відпо-
відальна відповідальному [33]. Інститут позовної
давності якраз і свідчить, що він, володілець, не ба-
жає відповідати і дбати про неї, і вона відповідає ін-
шому [5]. Річ як онтичний символ онтологічності та-
кож відповідальна. В речі Буття через суще гово-
рить відповідально, тому що Відповідальність
є мовою Буття.
Суще намагається поглинути Буття, а Відпові-
дальність − Безвідповідальне як запах Свободи.
Безвідповідальність є Свобода, вкорінена в Бутті,
тому є онтологічною відповідальністю за Буття.
Свобода настільки ж онтологічна і буттєва, наскі-
льки безвідповідальна і несубстанційна, вона є фо-
рмою розвитку Буття і тому є основою його суб-
станційної відповідальності.
Право онтологічне тому, що воно Відповіда-
льне. Відповідальність − саме Буття яке є Свобода.
Свобода настільки ж відповідальна, наскільки
й “безвідповідальна”, тому вона є безосновна ос-
нова Буття. Відповідальність настільки ж є фор-
мою свободи, наскільки й несвободи, вона
є віртуальним полем боротьби свободи і несво-
боди. Буття в своїй буттєвості через Становлення
Онтологія юридичної відповідальності
110 Проблеми філософії права. – 2004. – Том II.
перетворює відповідальність-як-несвободу на Відпо-
відальність-як-Сво-боду і таким чином стає Правом.
Список літератури
1. Конституція України. Прийнята на п’ятій се-
сії Верховної Ради України 28 червня 1996 року //
Відомості Верховної Ради України. − 1996. − № 30.
− Ст. 440.
2. Алексеев Н. Н. Обязанность и право. – Женева,
1958. – 9 с.
3. Дубровский Д. И. Обман. Философско-пси-
хологический анализ. − М.: РЭЙ, 1994. − 120 с.
4. Иеринг Р. Цель в праве. − Т. I. − СПб.,
1881. − 412 с.
5. Иеринг Р. Теория владения. − СПб., 1895. − 47 с.
6. Иеринг Р. Борьба за право. − 2-е изд. − СПб.,
1904. – 96 с.
7. Ильин И. А. О совести // Собр. соч. в 10 тт. Т.1.
Путь духовного обновления. − М.: Русская книга,
1993 − С. 110-141.
8. Йонас Г. Принцип відповідальності. У пошу-
ках етики для технологічної цивілізації /Пер. з нім.
− К.: Лібра, 2001. − 400 с.
9. Канке В. А. Этика ответственности. Теория
морали будущего. − М.: логос, 2003. − 352 с.
10. Козюбра М. І. Принципи верховенства пра-
ва і верховенства Конституції України: співвідно-
шення // Конституційне будівництво в Україні: те-
орія та практика. – Ужгород: Закарпаття, 2000. –
С. 27-34
11. Кули Ч. Х. Социальный аспект совести // Ку-
ли Ч.Х Человеческая природа и социальный по-
рядок. – М.: Идея-Пресс, Дом интеллектуальной
книги, 2000. – С. 255-286.
12. Лейст О. Э. Методологические проблемы
юридической ответственности // Проблемы теории
государства и права / Под ред. М.Н. Марченко. –
М.: Проспект, 1999. − С. 469-498.
13. Липинский Д. А. Проблемы юридической от-
ветственности. − СПб.: Юридический центр Пресс,
2003. − 387 с.
14. Максимов С. И. Правовая реальность: опыт
философского осмысления. − Харьков: Право,
2002. − 318 с.
15. Малаш Т. А. Принцип неотвратимости юри-
дической ответственности. – М.: ЮИ МВД РФ,
1998. – 73 с.
16. Малеин H. С. Современные проблемы юри-
дической ответственности // Государство и право.
− 1994. − № 6. − С. 23-32.
17. Москалькова Т. Н. Противодействие злу
в русской религиозной философии. − М.: Про-
спект, 1999. − 128 с.
18. Недбайло П. Е. Обьективное и субьективное
в праве (к итогам дискуссии) // Правоведение. −
1974. − № 1. − С. 14-25.
19. Ойгензихт В. А. Проблема риска в граждан-
ском праве. – Душанбе: Ифрон, 1972. – 224 с.
20. Пригожин И., Стенгерс И. Порядок из ха-
оса. − М.: Прогресс, 1986. − С. 406-422.
21. Райнах А. Априорные основания гражданс-
кого права // Собр. соч. − М.: Дом интеллектуаль-
ной книги, 2001. − С. 153-326.
22. Слотердайк П. Критика цинического разума
/ Пер. с нем. − Екатеринбург: Изд-во Урал. ун-та,
2001. −584 с.
23. Сорокин П. Преступление и кара, подвиг
и награда. Социологический этюд об основных фо-
рмах общественного поведения и морали. − СПб.:
Изд-во РХГИ, 1999. − 447 с.
24. Таганцев Н. С. Русское уголовное право.
Т. 2. − Тула: Автограф, 2001. − 686 с.
25. Толстой Л. Н. Наказание // Толстой Л.Н.
Путь жизни. – М.: Республика, 1993. – С. 186-199.
26. Фойницкий И. Я. Учение о наказании в связи
с тюрьмоведением. − М.: Добросвет-2000; Горо-
дец, 2000. − 463 с. − с. 368.
27. Фрейд З. Психология бессознательного. −
М.: Просвещение, 1990. − 448 с.
28. Фуко М. Надзирать и наказывать. Рождение
тюрьмы. – М.: Ad Marginem, 1999. – 479 с.
29. Хайдеггер М. Бытие и время. − М.: Ad Mar-
ginem, 1997. − 451 с.
30. Чукреев А. А. Добросовестность в системе
принципов гражданского права // Журнал российс-
кого права. − 2002. − № 11. − С. 100-105.
31. Шаргородский М. Д. Детерминизм и
ответст-венность // Правоведение. – 1968. − № 1. –
С. 40-57.
32. Шон Д. Т. Конституционная ответственность
// Государство и право. − 1995. − № 7. − С. 35-43.
33. Штирнер М. Единственный и его собствен-
ность. − Харьков: Основа, 1994. − 559 с.
34. Austin J. Lectures on Jurisprudence or the Phi-
losophy of Positive Law. − In two vols. − Vol. I. −
Third ed. − London, 1869. − 524 p.
35. Moor, Michael S. Excerpts From Legal Reality:
A Naturalist Approach to Legal Ontology // As-
sociation. Journal for Legal and Social Theory. – 2003.
− Vol. 7. – № 1. – P. 145-157.
А. А. Козловський
Проблеми філософії права. – 2004. – Том II. 111
36. Tamanaha Brian Z. An Analytical Map of So-
cial Scientific Approaches to the Concept of Law //
Oxford Journal of Legal Studies. − 1995. − Vol. 15. −
№ 4. − P. 501-535.
А. А. Козловский
ОНТОЛОГИЯ ЮРИДИЧЕСКОЙ ОТВЕТСТВЕННОСТИ
Бытие возникает из Ничто как Ответственность. Качественно-пространственные уровни Бытия −
это уровни Ответственности. Время есть Ответственность, она всегда имеет своё время. Быстрота −
пафос Безответственности как иллюзии свободы. Ответственность − духовно-внутренне-конструк-
тивна, Безответственность − внешне-поверхностно-результативна. Ответственность есть мера чело-
века. В то же время Ответственность − субстанция Права. Право настолько субстанциально, на-
сколько ответственно. В основе Права лежит структура ответственности. Любая категория или кон-
цепция права могут быть проверены на эвристичность как специфические конструкции эффективной
ответственности. Ответственность − системообразующий механизм общества и права, с усилением их
целостности повышается и усложняется ответственность. Ответственность − поле борьбы Бытия и
Ничто в сфере Сущего. Победы небытия в структуре ответственности вызывают разрушительные
процессы в правовой системе. Вещь отвечает ответственному. В то же время Интерес всегда ответст-
венен перед собою, но не всегда ответственен перед Ответственностью. Убийство − самоубийство Бытия.
Наказание − функция самообновления Сущего. Гражданское общество − онтология Ответственности в
структуре правового государства. Бытие в своей бытийности суще-права через функционирование ответ-
ственности как несвободы переходит в Ответственность как Свободу и становится Правом.
A. A. Kozlovskiy
ONTOLOGY OF LEGAL RESPONSIBILITY
Being comes from Nothing as Responsibility. Qualitative and spations levels of Being are the levels of
Responsibility. Time is Responsibility, it always has its time. Rapidity is the pathos of Irresponsibility as
illusion of freedom. Responsibility is the spiritually inner constructive, Irresponsibility is the outer superfi-
cial resultative. Irresponsibility is a measure of a human. At the same time Irresponsibility is the substance of
law. Law is as substantial as it is responsible. The structure of responsibility underlies law. Any category or
law concept may be verified heuristically as specific constructions of effective responsibility. Responsibility
is a system forming mechanism of society and law with their emphasis on integrity? Responsibility is in-
creased and gets more complex. Responsibility is the battle-field of Being and Nothing in the sphere of Exis-
tence. The victories of non-beings in the structure of responsibility cause destructive processes in legal sys-
tem. The thing responds to the responsible. At the same time interest is always responsible before itself but
not always before Responsibility. Murder is a suicide of Being. Punishment is the function of self-renewing
of Existence. Civil society is ontology of responsibility in the structure of a legal state. Being in its beingness
of Existence law through functioning of responsibility as non-freedoms into Responsibility as Freedom and
becomes Law.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-9673 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1818-992X |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:01:04Z |
| publishDate | 2004 |
| publisher | Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Козловський, А.А. 2010-07-05T15:26:14Z 2010-07-05T15:26:14Z 2004 Онтологія юридичної відповідальності / А.А. Козловський // Проблеми філософії права. — 2004. — Т. II. — С. 98-111. — Бібліогр.: 36 назв. — укр. 1818-992X https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/9673 Бытие возникает из Ничто как Ответственность. Качественно-пространственные уровни Бытия − это уровни Ответственности. Время есть Ответственность, она всегда имеет своё время. Быстрота − пафос Безответственности как иллюзии свободы. Ответственность − духовно-внутренне-конструктивна, Безответственность − внешне-поверхностно-результативна. Ответственность есть мера человека. В то же время Ответственность − субстанция Права. Право настолько субстанциально, насколько ответственно. В основе Права лежит структура ответственности. Любая категория или концепция права могут быть проверены на эвристичность как специфические конструкции эффективной ответственности. Ответственность − системообразующий механизм общества и права, с усилением их целостности повышается и усложняется ответственность. Ответственность − поле борьбы Бытия и Ничто в сфере Сущего. Победы небытия в структуре ответственности вызывают разрушительные процессы в правовой системе. Вещь отвечает ответственному. В то же время Интерес всегда ответственен перед собою, но не всегда ответственен перед Ответственностью. Убийство − самоубийство Бытия. Наказание − функция самообновления Сущего. Гражданское общество − онтология Ответственности в структуре правового государства. Бытие в своей бытийности суще-права через функционирование ответственности как несвободы переходит в Ответственность как Свободу и становится Правом. Being comes from Nothing as Responsibility. Qualitative and spations levels of Being are the levels of Responsibility. Time is Responsibility, it always has its time. Rapidity is the pathos of Irresponsibility as illusion of freedom. Responsibility is the spiritually inner constructive, Irresponsibility is the outer superficial resultative. Irresponsibility is a measure of a human. At the same time Irresponsibility is the substance of law. Law is as substantial as it is responsible. The structure of responsibility underlies law. Any category or law concept may be verified heuristically as specific constructions of effective responsibility. Responsibility is a system forming mechanism of society and law with their emphasis on integrity? Responsibility is increased and gets more complex. Responsibility is the battle-field of Being and Nothing in the sphere of Existence. The victories of non-beings in the structure of responsibility cause destructive processes in legal system. The thing responds to the responsible. At the same time interest is always responsible before itself but not always before Responsibility. Murder is a suicide of Being. Punishment is the function of self-renewing of Existence. Civil society is ontology of responsibility in the structure of a legal state. Being in its beingness of Existence law through functioning of responsibility as non-freedoms into Responsibility as Freedom and becomes Law. uk Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України Онтологія права Онтологія юридичної відповідальності Онтология юридической ответственности Ontology of legal responsibility Article published earlier |
| spellingShingle | Онтологія юридичної відповідальності Козловський, А.А. Онтологія права |
| title | Онтологія юридичної відповідальності |
| title_alt | Онтология юридической ответственности Ontology of legal responsibility |
| title_full | Онтологія юридичної відповідальності |
| title_fullStr | Онтологія юридичної відповідальності |
| title_full_unstemmed | Онтологія юридичної відповідальності |
| title_short | Онтологія юридичної відповідальності |
| title_sort | онтологія юридичної відповідальності |
| topic | Онтологія права |
| topic_facet | Онтологія права |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/9673 |
| work_keys_str_mv | AT kozlovsʹkiiaa ontologíâûridičnoívídpovídalʹností AT kozlovsʹkiiaa ontologiâûridičeskoiotvetstvennosti AT kozlovsʹkiiaa ontologyoflegalresponsibility |