Гносеологічна проблематика у природно-правовій думці католицизму
У статті розглядаються гносеологічні аспекти природно-правової доктрини католицизму, відображеної в офіційних документах католицької церкви і в працях католицьких теологів і філософів. Обґрунтовується положення про те, що особливістю католицького праворозуміння є гносеологічний дуалізм. Цей дуалізм...
Saved in:
| Date: | 2004 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
2004
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/9676 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Гносеологічна проблематика у природно-правовій думці католицизму / С. П. Рабінович // Проблеми філософії права. — 2004. — Т. II. — С. 148-155. — Бібліогр.: 32 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859633749781643264 |
|---|---|
| author | Рабінович, С.П. |
| author_facet | Рабінович, С.П. |
| citation_txt | Гносеологічна проблематика у природно-правовій думці католицизму / С. П. Рабінович // Проблеми філософії права. — 2004. — Т. II. — С. 148-155. — Бібліогр.: 32 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| description | У статті розглядаються гносеологічні аспекти природно-правової доктрини католицизму, відображеної в офіційних документах католицької церкви і в працях католицьких теологів і філософів.
Обґрунтовується положення про те, що особливістю католицького праворозуміння є гносеологічний дуалізм. Цей дуалізм може бути розглянутий на трьох рівнях: а) дуалізм lex divinae та lex naturalis як нормативних джерел пізнання прав людини; б) дуалізм індивідуальної моральної свідомості та офіційної доктрини церкви як форм виявлення природного права; в) дуалізм апріорно-фідеїстичного методу обґрунтування прав людини та соціально-емпіричного способу їх змістовного “наповнення”. Вказується на внутрішню суперечливість гносеологічного дуалізму як концептуально-методологічного підходу у природно-правовій концепції католицизму.
The article concerns the cognitive aspects of natural-law doctrine of Catholicism, which are reflected in
the documents of Catholic Church and in the works of Catholic theologists and philosophers. The author puts
forward the arguments for idea, that the specific feature of the catholic law understanding is cognitive double-
meaning. This double-meaning could be studied at three levels of reflection: a) double-meaning of lex
divinae and lex naturalis as normative cognitive sources of human rights; b) double-meaning of individual
moral conscience and official Church doctrine as forms revealing natural law substance; c) double-meaning
of prior fidestic method of human rights substantiation and sociably empirical ways of human rights specification. The author also draw attention to substantional contradiction of cognitive double-meaning as conceptual methodological approach in natural law concepts of Catholicism.
|
| first_indexed | 2025-12-07T13:13:56Z |
| format | Article |
| fulltext |
ГНОСЕОЛОГІЯ ПРАВА
148 Проблеми філософії права. – 2004. – Том II.
© 2004 р. С. П. Рабінович
Львівський юридичний інститут МВС України
ГНОСЕОЛОГІЧНА ПРОБЛЕМАТИКА
У ПРИРОДНО-ПРАВОВІЙ ДУМЦІ КАТОЛИЦИЗМУ
Реальність природного права здатна виявлятися не бі-
льше і не менше, аніж існування Бога.
Франсуа Гізан∗. “Чиста правова наука”: Роген і Кельзен.
∗ Французький правознавець середини ХХ ст., професор Лозанського університету
Вступні зауваження. Неодмінним чинником
процесу конституювання загальної теорії прав
і свобод людини є відбір і використання кращих
здобутків із “праволюдинної” тематики, які сфо-
рмувались у рамках певних філософських, нау-
кових, ідеологічних, релігійних та інших духов-
них течій. Тому особливого значення набуває ви-
вчення й урахування досвіду теоретичного та прак-
тичного розв’язання проблеми прав людини тими
інституціями, котрі здійснюють або ж здатні здійс-
нювати істотний вплив на етико-правову свідо-
мість і реальну практику суспільства. Серед таких
інституцій чільне місце належить найчисленнішій
із християнських конфесій та одному із найбіль-
ших релігійних об’єднань світу – католицькій цер-
кві.
Історичний внесок католицизму до європейської
правової культури сьогодні широко визнаний. А те-
оретико-методологічним підґрунтям сучасного като-
лицизму, як відомо, виступає філософія неотомізму.
Попри те, що деякі аспекти католицького пра-
ворозуміння вже привертали увагу низки філосо-
фів, теологів і правознавців (зокрема А. Ауера,
О. Величка, Й. Кондзели, А. Костя, М. Кромпеця,
Й. Круціни, О. Лейста, Ф. Мазурека, С. Максимо-
ва, Г. Мальцева, Ж. Марітена, Й. Меснера, Дж.
Мюррея, З. Петері, А. Родзінскі, С. Сінхи, Т. Сти-
ченя, Е. Топича, В. Туманова, В. Четверніна), ев-
ристичний потенціал католицької природно-
правової думки, і зокрема неотомістичної концеп-
ції прав людини, поки що, як видається, залиша-
ється недостатньо вивченим загальнотеоретичною
юриспруденцією і використаним на практиці. Між
тим, аналіз цієї концепції може сприяти, по-перше,
з’ясуванню ідейних джерел найважливіших міжна-
родних документів з прав людини (зокрема Загаль-
ної декларації прав людини, оскільки серед тих,
хто був безпосередньо причетний до її підготовки,
були й представники католицької релігії); по-
друге, встановленню сучасних тенденцій форму-
вання міжнародних стандартів таких прав, а по-
третє, подальшому розвитку в Україні загальної
теорії прав і свобод людини, зокрема удосконален-
ню її поняттєво-термінологічного інструментарію.
Визначення понять. Перш ніж перейти до
розгляду католицького праворозуміння, вида-
ється доцільним визначити зміст понять соціальної
доктрини (соціального вчення, соціальної етики)
католицизму, томізму, неотомізму, сучасного нео-
томізму, котрі використовуватимуться нижче.
З кінця ХІХ і протягом ХХ століття природно-
правова проблематика розглядається като-
лицькою церквою у контексті власної соціальної
доктрини [23, с. 187]. Не зупиняючись на роз-
гляді наявних у спеціальній літературі інтерпре-
тацій поняття соціальної доктрини церкви, за-
значимо, що вказану соціальну доктрину тут бу-
демо розуміти як сукупність соціально-економі-
чних, соціально-політичних та етико-правових
концепцій католицької церкви, закріплених в її
офіційних документах та інших джерелах, опри-
люднених з кінця ХІХ ст. (1891 р.) по теперішній
час. До таких джерел належать насамперед офі-
ційні документи церкви: акти римських пап, до-
кументи куріальних конгрегацій, понтифікаль-
них рад і комісій; акти соборів, синодів і єпис-
копських конференцій.
Поняттям томізм позначатиметься вчення
Томи Аквінського (1225-1274) і той напрям
у середньовічній філософії та католицький тео-
логії, що сформувався під впливом його ідей.
Неотомізм розглядатиметься як філософсько-
теологічне вчення, на котрому ґрунтується соці-
альна доктрина католицизму. Під сучасним нео-
томізмом будемо розуміти неотомізм так званого
післясоборового періоду (тобто після ІІ Ватикан-
ського собору (1962-1965).
Методологія католицького вчення про
природне право. У доступних нам джерелах,
присвячених природно-правовій доктрині като-
С. П. Рабінович
Проблеми філософії права. – 2004. – Том II. 149
лицизму, не подається єдиного “переліку” тих
методологічних засад, на котрих ґрунтується це
вчення. Однак окремими дослідниками виділя-
ються найбільш важливі підходи, закладені
в його основу. Тому, з урахуванням висловлених
у літературі позицій, видається можливим виокре-
мити як визначальні методологічні принципи като-
лицької версії природного права такі: теоцентричний
антропологізм (А. Бургете, В. Дяченко, Г. Мальцев,
Ф. Овсієнко, О. Радугін) [2, с. 46; 11, с. 6; 18, с.
129-143; 21, с. 104-105; 24, с. 61], онтологізм (ети-
чний онтологізм) (А. Бургете, Г. Мальцев,
Е. Цахер) [2, c. 434; 18, с. 108-109, 113-114, 123;
28, с. 219], телеологізм (ціннісний телеологізм)
(П. Гуревич, В. Дяченко, М. Томпсон,
М. Шупак) [7, с. 15; 11, с. 6; 26, с. 137; 30, с. 306]
і гносеологічний дуалізм (імпліцитно – Ш. Журне)
[13, с. 185]. Вибір саме цих засад зумовлюється не-
обхідністю схарактеризувати найбільш значущі,
базові для католицького вчення, методологічні під-
ходи, сукупність яких могла б дати цілісне уяв-
лення про ту “онто-гносеологічну макромодель”
(А. Козловський), відображенням якої якраз і є
правова концепція неотомізму [15, с. 266].
З огляду на це, розглянемо далі деякі гносео-
логічні аспекти природно-правової доктрини ка-
толицизму – вчення, яке виступає філософсько-
методологічною основою сучасної католицької
концепції прав людини.
Видається очевидним, що питання про істин-
ність правових позицій неотомізму для загальної
характеристики особливостей католицького при-
родного права – одне із найважливіших. Зміст же
тих чи інших правових істин у багатьох випадках
зумовлюється тим способом, у який вони відкри-
ваються. Тому нижче з’ясовуватимуться специ-
фічні риси католицької гносеології та низка по-
роджуваних нею методолого-правових проблем.
Чи не найголовніша з останніх полягає в тому,
що, за твердженнями деяких дослідників, неото-
містична правова (а втім – і загалом природно-
правова!) думка в цілому не належить до науко-
вих, оскільки не відповідає раціоналістичному
характеру сучасних уявлень про світ (Е. Топич,
Г. Мальцев).
Такі висловлювання небезпідставні. Адже
традиційно у католицизмі виокремлюються два
джерела пізнання: Об’явлення (об’єктивується
у божественному законі – (lex divinae), – викла-
деному у Святому Письмі) і природне право (яке
іноді не зовсім коректно ототожнюється із при-
родним законом). При цьому обидва гносеологі-
чних джерела трактуються як взаємодоповнюючі
та взаємопов’язані (наприклад, у затвердженому
25 червня 1992 р. Папою Римським Катехизисі
католицької церкви стверджується, що Декалог
відображає основні положення природного за-
кону (§ 1955) [14, с. 458]. В антропологічному ж
аспекті, згідно з католицизмом, указаним джере-
лам відповідають такі складники свідомості, як
віра і практичний розум (сумління) людини.
Проблема Об’явлення як “методу віри”.
“Об’явлення” – один із філософсько-правових
методів, за допомогою якого формулюються тве-
рдження, які не підлягають доведенню (Р. Лукич)
[17, с. 81]. Для суто раціоналістичного правового
мислення саме ця обставина постає чи не най-
більш проблематичним моментом релігійного
праворозуміння.
У цьому контексті потрібно навести позицію
С. Сінхи, котрий піддає критиці такі запропоно-
вані природно-правовою концепцією неотомізму
гносеологічні методи, як інтуїція, споглядання
очевидного і розум, справедливо вважаючи, що
при їхньому застосуванні неодмінно виникає
проблема критерію істинності. С. Сінха запере-
чує фідеїстичні основи природного права, вва-
жаючи, що ”віра не може бути доказом сама по
собі. Теорії природного права не містять іншого
об’єктивного критерію істини, аніж віра” [25,
с. 88] (тут і далі переклад наш – С.Р.). Він заува-
жує, що теологічна римо-католицька природно-
правова теорія не в змозі пояснити розмаїття
в нормах, дедукованих із абсолютно єдиного
природного закону. На його думку, ця теорія
змушена лише визнати факт такого багатома-
ніття устами Томи Аквінського, котрий встанов-
лює відмінність поміж “розумом” та “розумом,
затьмареним пристрастями”. ”Коли ж необхідно
відповісти на питання, котра ситуація є прикла-
дом дії розуму, а котра – прикладом розуму, за-
тьмареного пристрастями, в цій теорії відсутній
критерій істини для об’єктивного розв’язання
даної проблеми” [25, с. 90]. Із наведеними мірку-
ваннями, на наш погляд, важко не погодитись.
Однак мусимо взяти до уваги й те, що критика
С. Сінхи в даному випадку ведеться з раці-
оналістично-об’єктивістських позицій, котрі як
такі самі породжують певні методологічні про-
блеми. Адже, як слушно зауважує сучасний ро-
сійський філософ права Г. Мальцев, у наш час
починається своєрідне змикання раціонального
й ірраціонального знань про світ, суперечність
поміж якими була до крайнощів перебільшена
позитивістською філософією. ”Ірраціональне (до
і понадраціональне) знання черпається з джерел,
які не залежать від нашої волі й бажань, а тому
Гносеологічна проблематика у природно-правовій думці католицизму
150 Проблеми філософії права. – 2004. – Том II.
в певному сенсі наділене високим ступенем опір-
ності суб’єктивізму” [18, с. 408].
Видається доречним навести також окремі по-
зиції, котрі дають основу для оцінки евристи-
чного потенціалу методологічного підходу, що
розглядається.
Так, австрійський неотоміст Й. Меснер у дис-
кусії з відомим критиком юснатуралізму Е. То-
пичем доводить, що ідеалізм і метафізика є на-
стільки ж виправданими й настільки ж необхід-
ними, як і наукове пояснення світу [32, с. 475-
478]. У цьому контексті доречно навести й мір-
кування, висловлені Іваном Павлом II в енцик-
ліці “Fides et ratio” (1998): “…реальність та іс-
тина виходять поза межі фактичного та емпірич-
ного… метафізику не можна вважати альтерна-
тивою антропології, тому що саме метафізика
дозволяє обґрунтувати поняття гідності особи,
вказуючи на її духовну природу” [12, с. 119]. Ви-
дається слушною висловлена Г. Мальцевим ду-
мка про те, що сакрально-містичний характер
притаманний загалом кожній (а не лише теологі-
чній) теорії природного права [18, с. 219-220].
Г. Кельзен, А. Фердрос, В. Туманов також вважа-
ють, що внутрішня логіка доктрини природного
права в остаточному рахунку приводить до ідеї
Бога [27, с. 333]. Подібних поглядів дотриму-
ється й Е. Цахер, стверджуючи про принципову
неверифікованість природного права [28, с. 218-
219]. (Прихильником дещо іншої точки зору
є відомий російський теоретик права С. Алексє-
єв, який розглядає природне право насамперед як
прояв законів природи і факт соціальної дійсно-
сті та при цьому лише побіжно визнає важли-
вість духовного виміру цього права [1, с. 440].
Проте видається, що позиція попередніх дослід-
ників більш адекватно відображає, умовно кажучи,
“природу природного права”). Попри те, що
в історії правових учень відомі спроби використан-
ня ідеї природного права “зі світською метою”
(особливо в добу Просвітництва), саме “божест-
венне” природне право є найбільш послідовним
вираженням зазначеної ідеї. Не в останню чергу це
пояснюється тим, що власне теїстичні й загалом
сакральні версії природного права містять у собі
необхідний внутрішній апріоризм та абсолю-
тизм, які становлять неодмінну основу для ідеї
“природної справедливості”. На цьому ґрунті
теперішня католицька природно-правова гносео-
логія пропонує власне розв’язання найважливі-
ших теоретичних проблем природного права
і прав людини. Так, “ірраціоналістичний” метод
сакралізації використовується нею для аргумента-
ції непорушності людської гідності і прав людини
(концепція людини як образу Божого).
Етика сумління та офіційна доктрина це-
ркви. Тут зауважимо, що згідно з ученням Томи
Аквінського (котре й досі виступає філософсь-
кою основою праворозуміння католицької цер-
кви), для людини як особливої істоти, котру Бог
наділив душею і розумом, суть природного за-
кону полягає в тому, що людина за своєю приро-
дою здатна розрізняти добро і зло, причетна до
добра і схильна до дій та вчинків вільної волі,
спрямованої до здійснення добра як мети, вста-
новленої Богом. Це означає, що у сфері практич-
ного розуму, який ототожнюється теологом із
сумлінням, діють норми, котрі природно визна-
чають порядок людських взаємовідносин. Власне
кажучи, в силу того, що людина “прочитує запи-
саний в її природі одвічний закон Бога”, саме
вічний закон – об’єктивний, але усвідомлений і
сприйнятий суб’єктом, виступає як природний
закон [21, с. 54].
Засадничим положенням, на котрому ґрунту-
ється природна теологія сучасного католицизму,
є твердження про людське сумління як джерело
пізнання lex naturalis загалом і прав людини, зо-
крема, як одного із його проявів. Згідно з офіцій-
ною церковною доктриною, усі приписи природ-
ного права “вписані у серця людей”, тобто є не-
від’ємною складовою людської природи. У Ду-
шпастирській конституції “Gaudium et spes” за-
значається, що “у глибині власного сумління лю-
дина відкриває закон, який вона не сама собі да-
ла, але якому вона повинна підкорятися і чий
голос, який завжди закликає її любити й робити
добро, а зла уникати, відкликається, коли потрі-
бно, в її серці... Сумління – це найпотаємніше
й святе людини, де вона перебуває наодинці з Бо-
гом, чий голос звучить у глибині її душі… Отже,
чим більше перемагає правдиве сумління, тим
більш окремі особи й групи відходять від сліпої
сваволі і прагнуть співвідноситись із об’єктивними
нормами моральності. Але нерідко трапляється
так, що совість помиляється внаслідок нездолан-
ної необізнаності, не втрачаючи при цьому своєї
гідності. Цього не можна сказати про людину,
котра мало турбується про пошуки істинного
й доброго, чиє сумління за звичною гріховною
поведінкою мало-помалу майже приглушу-
ється” [22, с. 343]. Згідно з концепцією ІІ Вати-
канського собору, людське сумління не втрачає
своєї гідності навіть тоді, коли воно помиляється
у визначенні моральнісних правил. В енцикліці
“Fides et ratio” (1998) Папа Іван Павло ІІ підтвер-
джує істинність традиційної томістичної конце-
С. П. Рабінович
Проблеми філософії права. – 2004. – Том II. 151
пції особи як вільного й розумного суб’єкта, зда-
тного до пізнання Бога, істини й добра [12, c. 10].
Природним джерелом такого пізнання в нео-
томізмі визнається людське сумління. Так, зна-
ний філософ-неотоміст Ж. Марітен наголошував
на тому, що “саме сумління, сумління, яке засто-
совує моральні принципи,... є реальним арбіт-
ром”. Він визначав як джерело пізнання прав
людини та природного закону практичний розум
– моральне сумління людини”. Інтерпретуючи
Тому Аквінського, цей католицький філософ стве-
рджував, що такий спосіб не є раціональним пі-
знанням, але “пізнанням через схильність”, тобто
неясним, несистематичним пізнанням шляхом
співприродності (конгеніальності). (У цьому кон-
тексті необхідно наголосити на відмінності між
розумом і сумлінням як практичним розумом, роз-
глядуваними як різні джерела пізнання права.
Відомий французький теоретик права й історик
політичних учень неотоміст М. Віллі вважає, що
прагнення вивести природне право з аксіом ро-
зуму належить до помилок сучасної школи при-
родного права, тоді як прикметною рисою кла-
сичної томістичної доктрини природного права
є те, що вона визнає інтуїцію першоджерелом
такого знання) [4, с. 222].
Ж. Марітен указував на еволютивність пі-
знання природного права і прав людини, що
пов’язано з розвитком рівня морального досвіду і
саморефлексії, а також соціального досвіду [19,
с. 74]. Характерно також, що об’єктом “природ-
ного” пізнання у нього виступають лише принципи
природного права і насамперед “загальні визнача-
льні форми”, “структури”, “динамічні схеми мора-
льних приписів”. Стосовно ж конкретного змісту
природного права і, відповідно, прав людини,
Ж. Марітен наголошував на недосконалості такого
пізнання, а також на його постійному розвитку.
Схожі погляди висловлювали також К. Вальверде,
Й. Меснер, Х. Субірі (Х Zubiri), Ш. Журне та інші
[3, с. 240; 23, с. 191; 13, с. 196].
Зокрема Й. Меснер також стверджував, що
природно-правове сумління є, окрім усього ін-
шого, й потужним моральним імпульсом, за-
вдяки якому природне право спроможне онов-
лювати соціальне життя. Трансформуючи суспі-
льні відносини, що визначають функціонування
історичного (чи позитивного) права, воно приво-
дить його у відповідність із власними (вічними,
вищими й такими інш.) принципами. Природно-
правове сумління є своєрідним “лакмусовим па-
пірцем” для оцінки конкретних позитивних пра-
вових систем і соціальних інститутів; воно ж фо-
рмує їх за своїм образом та подобою [23, с. 192].
Отже, сумління людини (моральне сумління,
моральна свідомість) постає тією сферою, де лю-
дина здійснює автономне пізнання конкретного
змісту своїх прав як вияву загального при-
родного закону. Водночас сумління (моральна
свідомість) трактується також як сфера об’єк-
тивації природного права і, відповідно, прав лю-
дини. Тому, хоча й право і знання про право
є різними категоріями, однак у томістичній та
неотомістичній інтерпретаціях природне право
є таким, що має силу закону лише остільки,
оскільки воно пізнано й виражено у постулатах
практичного розуму (Ж. Марітен), тобто лише
в міру пізнання, здійснюваного моральним сум-
лінням. З огляду на це, слід погодитися із
Ф. Овсієнком у тому, що в томістичному приро-
дному праві онтологічний та гносеологічний
елементи права співпадають. Він стверджує, що
такий підхід дає підстави вважати людину не-
мовби співавтором природного права, коли, від-
криваючи це право “у власному сумлінні”, вона й
пізнає його [21, с. 118]. Видається, що хоча для
такого висновку справді існують підстави, однак
задля всебічної оцінки розглядуваного підходу
варто взяти до уваги й інші, не менш важливі
у даному контексті положення.
Так, насамперед потрібно нагадати заува-
ження О. Дробницького про те, що проблема
сумління може бути зведена до такої антиномії:
1) сумління індивіда – це найкращий суддя у пи-
таннях моралі, тоді як підпорядкування зовніш-
ньому авторитету у будь-яких його формах
є аморальним або ж таким, що знаходиться поза
межами моральності (Кант, Фіхте, Батлер,
Кларк); 2) сумління – це лише суб’єктивна точка
зору, завдяки котрій індивід може наповнити мо-
раль будь-яким довільним змістом (Гегель, Гоббс
(нечітко)∗ [10, с. 169-170].
Прикметно, що католицька доктрина виражає
ці обидві позиції, надаючи, однак, пріоритетності
другій: у цитованих вище церковних документах
ідеться не просто про людське сумління, а саме
про істинне, правдиве (!) сумління. Правдивим
же визнається тут лише таке сумління, що
спрямовується людиною до пошуку істини та
добра. Саме таке сумління, як стверджується
у католицькому соціальному вченні, здатне (хоча
∗ Видається, що наведена антиномія до певної міри
удавана. Адже ні перша, ні друга позиції, котрі об-
стоюють об’єктивістський підхід до моралі (мораль-
ності), не спроможні дати достатньо переконливу від-
повідь на питання про змістовні критерії моральності
і, зрештою, знову ж таки призводять до суб’єктивізму.
Гносеологічна проблематика у природно-правовій думці католицизму
152 Проблеми філософії права. – 2004. – Том II.
й неповною мірою) пізнати природне право.
З огляду на зазначену обставину, в дещо іншому
світлі постає вже згадане вище питання про ви-
значення критеріїв істини та добра – критеріїв,
котрі виступають ”фокусом проблеми істини”
(Г. Виноградов). Адже навіть за умови визнання
віри надійним загальним критерієм істинності
неминуче виникає проблема визначення правової
істини у конкретній ситуації. У католицизмі оста-
точну відповідь на це питання пропонується шу-
кати в офіційній інтерпретації природного права,
яка щоразу здійснюється церковною ієрархією
(Догматична конституція про Церкву “Lumen
gentium” (“Світло народам”, 1964 р., § 25) [9, с. 30].
Сумління і проблема обґрунтування прав лю-
дини як природно-правових норм. У цьому кон-
тексті доречним буде згадати дискусію між пред-
ставниками деонтологізму (Б. Штьокль (В. Stoeck-
le), А. Шапель (A. Chapelle), Й. Зайферт (J. Seifert),
Й. Ціглер (J. Ziegler), Й. Піпер (J. Pieper) та телео-
логізму (А. Ауер, Ф. Бьокль (F. Böckle), Е. К’яваччі
(E. Chiavacci), В. Корф (W. Korff), Дж. Мілгавен
(J. Milhaven), Й. Фухс (J. Fuchs) та інш.) в сучас-
ній католицькій моральній теології. “Телеологі-
сти” твердять, що єдиним критерієм правомірно-
сті вчинку є його наслідки. При цьому вони на-
голошують на вирішальній ролі людського сум-
ління у встановленні цінності вчинку й у консти-
туюванні конкретних моральних правил. “Деон-
тологісти” ж, натомість, вважають, що моральна
правильність вчинку вимірюється не лише його
наслідками. Дотримуючись положень традицій-
ного морального богослов’я католицизму, вони
стверджують, що існують дії, котрі є “внутрі-
шньо” злими, поганими “в собі”, за самою своєю
природою. Такі дії, на їхню думку, не можуть
бути виправдані жодними обставинами чи намі-
рами суб’єкта [31, с. 117]. Кардинал Й. Гьофнер
указує на те, що спалення живцем дітей, яке
практикувалося у фашистському концтаборі Ау-
швіц, було злом у собі, а відтак і дією, котра
є порушенням права на життя як “актуального
і дійсного в усіх культурних колах” [8, с. 71].
Перша позиція корелює із етичним релятивіз-
мом, друга ж – із “абсолютизмом”. Суть зазначе-
них вище розбіжностей стосується можливості
і способу обґрунтування прав людини як абсо-
лютних, безумовних і позачасових змістовних
норм, а також способу такого обґрунтування.
Отже, доктрина католицької церкви містить
двоїстий підхід до пізнання природного права,
котрий може бути відображено поняттям гносео-
логічний дуалізм. Природний закон і права лю-
дини як його маніфестація можуть бути пізнані
як суб’єктивним способом (автономна “неофі-
ційна” інтерпретація прав людини окремими лю-
дьми), так і способом об’єктивним (гетерономна
“офіційна” інтерпретація прав людини уповно-
важеними служителями церкви). При розбіжно-
сті зазначених інтерпретацій католицька докт-
рина виходить із проголошеного І Ватиканським
собором (1869-1870) догмату про непомильність
римського первосвященика. Отже, як легітимовані
католицькою церквою джерела пізнання природ-
них прав людини можна виділити: а) суб’єктивні
джерела (саморефлексія; власний моральний до-
свід); б) об’єктивні джерела – офіційна доктрина
католицької церкви.
Ж. Обер протиставляє у зазначеному кон-
тексті суб’єктивне та об’єктивне моральні пра-
вила. Суб’єктивне моральне правило є таким, що
внутрішньо зобов’язує людину [20, c. 77-78].
У другому ж випадку природний закон засвідчує
лише зовнішню необхідність (подібно до пози-
тивного права). Польський теолог А. Шостек
констатує, що у католицизмі “традиційно індиві-
дуальному й конкретному судженню сумління
надається значення остаточної норми морально-
сті. Однак це є норма суб’єктивна, котра, з огля-
ду на свій пізнавальний характер, може фун-
кціонувати винятково як корелят норми об’єк-тив-
ної. Остання ж виступає нормативно значущою ре-
альністю, яку розпізнає здійснюване сумлінням
судження. Отже, за А. Шостеком, судження сум-
ління саме по собі не може конституювати об’єк-
тивної нормативної реальності” [31, c. 128].
Наслідком такої ситуації стає своєрідна пози-
тивізація природного права, його трансформація
з ідеального права, іманентного природі людини
та природі речей, у своєрідне об’єктивне (інсти-
туціоналізоване) природне право, яке деклару-
ється як моральний закон, що непомильно інтер-
претується офіційними представниками церкви.
Це, зокрема, підтверджується і словами відомого
швейцарського протестантського теолога К. Ба-
рта (K. Barth), котрий загалом скептично стави-
вся до католицького природного права: “... Гро-
мада (держава) змушена усі свої дії узгоджувати
з цим “природним правом”. Точніше, з певною
концепцією природного права, що її проповідує
деяка інстанція, котра привласнила собі право
тлумачити Боже Об’явлення” [23, c. 209]. Швей-
царський теолог-неотоміст Ш. Журне зауважує
щодо розглядуваної проблеми наступне: “Внесок
об’явлення, дорученого Церкві, безпосередньо
стосується надприродного (курсив наш – С.Р.),
котре вивищується над природою. Божественний
природний закон, навпаки, є вписаним у природу
С. П. Рабінович
Проблеми філософії права. – 2004. – Том II. 153
людини не як католицький, протестантський, єв-
рейський чи поганський закон... Ми бачимо,
в якому розумінні Церква є хранителькою при-
родного права: не вона обґрунтувала його, а при-
рода. Однак Церква, хранителька благодаті, по-
над це, зцілює та охороняє природу” [13, с. 185].
Видається, наведене фідеїстичне твердження не
можна вважати достатньо переконливим обґрунту-
ванням непомильності церковної версії природно-
го права. Однак найбільш прикметним у даному
випадку є нагадування Ш. Журне про «первинну»
компетенцію Церкви як «хранительки благодаті»
(тобто сфери надприродного, а не природного).
Отже, визнаючи цінність автономного пі-
знання природного права, що здійснюється у мо-
ральній свідомості окремої людини, і, відпові-
дно, визнаючи також і свободу сумління людини,
церковна доктрина цим відкриває шлях до про-
тиставлення “внутрішньої” і “зовнішньої”
обов’язковості природного закону. Можна конс-
татувати також і дихотомію поміж “суб’єкти-ві-
стським” (автономним) підходом до прав лю-
дини як прояву природного закону та “спаралі-
зованим” (гетерономним, “харизматичним”) гно-
сеологічним підходом, – дихотомію, яка прояв-
ляється, зокрема, у церковному тлумаченні прав
людини. Проте зазначена дихотомічність має, на
нашу думку, свої позитивні риси, до яких нале-
жить віднести, насамперед, певний плюралізм
природно-правових інтерпретацій в рамках су-
часного католицизму∗. У цьому аспекті викликає
інтерес позиція Г. Виноградова, котрий, вихо-
дячи зі специфічних засад побудови церкви-екк-
лезії як певного соціуму і посилаючись на доку-
менти соціальної доктрини католицької церкви,
доводить, що властивим для Церкви шляхом пі-
знання істини є шлях ненасильства, терпимості
та любові [5, с. 218-225].
Іншою ж позитивною рисою аналізованої гно-
сеологічної концепції видається те, що остання
створює певні передумови для пізнавального дина-
мізму, оскільки визнання історичності людської
свідомості зумовлюватиме, відповідно, й динаміч-
ність пізнання природних прав людини.
Метафізика та емпіризм. У цьому ж кон-
тексті варто згадати й про інший різновид дуалі-
∗ Характерними проявами такого плюралізму є, на-
приклад, внутрішньоцерковні дискусії з питань регу-
лювання народжуваності, що розгорнулись після при-
йняття енциклік Павла VI “Humanae vitae” (“Людсь-
кого життя”, 1968) та Івана Павла ІІ “Evangelium vi-
tae” (“Євангеліє життя”, 1995), а також із приводу так
званого “богослов’я визволення”.
зму, котрий проявляється в офіційній доктрині
католицизму. Йдеться про дуалізм між апріорно-
фідеїстичним обґрунтуванням прав людини,
з одного боку, та їх соціально-емпіричним зміс-
товним наповненням, – з іншого. У католицькому
соціальному вченні постійно був імпліцитно
присутнім конкретно-історичний підхід у визна-
ченні змісту, меж та “ієрархії” прав людини. Ця
обставина найбільш наочно проявилась у церко-
вній інтерпретації таких соціально-економічних
прав людини, як право власності, право праців-
ників на страйки, а також всезагального права лю-
дини на релігійну свободу, зміст і межі яких
у процесі розвитку соціальної доктрини католици-
зму суттєво відрізнялися. Однак експліцитне,
об’єктивоване визнання католицькою церквою іс-
торико-контек-стуального пізнання як методологі-
чного підходу було здійснено нею лише в 60-і рр.
ХХ ст., за понтифікату Івана ХХІІІ, котрий у сво-
їй енцикліці “Mater et magistra” (1961) висунув
вимогу дослідження “знаків часу”. Це завдання
було виконано богословами ІІ Ватиканського
Собору, у документах якого неодноразово засві-
дчується історичність змісту гідності людської
особи, вка-зується на її екзистенційний вимір
(Д. Федорика) [22, с. 333, 370-371]. Д. Голенбах,
трактуючи відповідні положення “Gaudium et
spes”, указує, що конкретний зміст вимог людської
гідності – прав людини не може бути уточнений a
priori, оскільки зумовлюється соціально-історично.
Наслідком цього, на думку дослідника, стає, зок-
рема, небезпека історичної релятивізації прав лю-
дини як вимог об’єктивної “природної” моралі [6,
с. 172].
Висновки. Підсумовуючи все викладене вище,
констатуємо, що основними пізнавальними підхо-
дами, які використовуються у сучасній природно-
правовій доктрині католицизму, є: 1) метафізично-
дедуктивний (за його допомогою розробляються
загальні богословсько-антропологічні та соціа-
льно-етнічні засади прав людини, зокрема визна-
чаються їх онтологічні джерела; здійснюються
фідеїстична та раціоналістична апологетика прав
людини, а також встановлення на цій основі їх
духовно-морального змісту, цілей (призначення))
та 2) емпірико-соціологічний (він ґрунтується на
дослідженні ”знаків часу” та використовується
для проголошення саме тих прав людини, котрі
потребують захисту у конкретно-історичних
умовах, виявлення порушень прав людини та
етико-соціальних факторів (причин) таких пору-
шень; вироблення вказівок щодо християнських
шляхів усунення останніх та, відповідно, способів
соціальної інституціоналізації прав людини).
Гносеологічна проблематика у природно-правовій думці католицизму
154 Проблеми філософії права. – 2004. – Том II.
Зазначена гносеологічна характеристика свід-
чить, з одного боку, про очевидний поступ като-
лицької природно-правової думки та про її соці-
ально-адаптивний потенціал, а з іншого – унаоч-
нює дуалістичність “раціоналістичного” й “транс-
цендентального” (В. Четвернін) у розглядуваній
доктрині. Адже метафізично-дедуктивний метод
виявляється придатним для обґрунтування боже-
ственності чи природності, власне, будь-яких
суспільних відносин (що переконливо ілюстру-
ється не лише багатовіковою історією католиць-
кої інтерпретації природного права, але й еволю-
цією останньої у ХХ ст.). Наслідком цієї ситуації
стає, фактично, “суто формальне легітимування
законодавства” (В. Четвернін), котре має харак-
тер юридичного позитивізму [29, с. 41].
Важливою особливістю католицького право-
розуміння є гносеологічний дуалізм, який може
бути розглянутий на трьох рівнях: а) дуалізм lex
divinae та lex naturalis як нормативних джерел
пізнання прав людини; б) дуалізм індивідуальної
моральної свідомості та офіційної доктрини цер-
кви як форм виявлення природного права;
в) дуалізм апріорно-фідеїстичного методу обґру-
нтування прав людини та соціально-емпіричного
способу їх змістовного “наповнення”.
Гносеологічний дуалізм як концептуально-
методологічний підхід у природно-правовій кон-
цепції католицизму є внутрішньо суперечливою
засадою. З одного боку, стверджуючи цінність
сумління як джерела пізнання природного права,
він легітимізує природно-правовий плюралізм;
з іншого ж боку, апріорно визнаючи “непомиль-
ність” авторитетної правотлумачної інстанції –
керівництва католицької церкви, цей дуалізм до-
пускає протиставлення внутрішньої моральності
природного права зовнішній легальності остан-
нього. Такий підхід призводить до своєрідної
інституціоналізації вимог природного права, пе-
ретворюючи останнє із “права, вписаного у при-
роду людини”, на позитивне моральне право ка-
толицької церкви, а відтак суттєво зближуючи
останнє із установленим державою об’єктивним
юридичним правом.
Список літератури
1. Алексеев С. С. Восхождение к праву. Поиски
и решения. – М., 2001.
2. Бургете А. Р. Современный томизм // Сов-
ременный объективный идеализм. Критические
очерки / Под ред. Г. А. Курсанова. – М., 1963.
3. Вальверде К. Философская антропология:
Пер. с исп. – М., 2000.
4. Виллей М. Диалектика и естественное право
// Право ХХ века: идеи и ценности: Сб. обз.
И реф. / РАН, ИНИОН. – М., 2001.
5. Виноградов Г. Соціальна природа істини
і роль церкви в її пізнанні // Церква і соціальні
проблеми. Енцикліка “Сотий рік”. Матер. між-
нар. конф. – Львів, 1993.
6. Голенбах Д. Розвиток римо-католицької теорії
прав людини // Релігійна свобода і права людини: бо-
гословські аспекти: У 2 т. – Львів, 2000. – Т. 1.
7. Гуревич П. С. Философская антропология:
Учебное пособие. – М., 1997.
8. Гьофнер Й. Християнське суспільне вчення:
Пер. з нім. – Львів, 2002.
9. Догматическая конституция о Церкви “Свет
народам” // Второй Ватиканский Собор: Конститу-
ции. Декреты. Декларации. – Брюссель, 1992.
10. Дробницкий О. Г. Проблемы нравственно-
сти. – М., 1977.
11. Дяченко В. К. Критика теоретических ос-
нов неотомистского учения о естественном пра-
ве: Автореф. дис. …канд. филос. наук: 625 /
МВТУ. – М., 1969.
12. Енцикліка “Fides et Ratio” Святішого Отця Іва-
на Павла ІІ до єпископів Католицької Церкви про
співвідношення віри й розуму. – К. – Львів, 2000.
13. Журне Ш. Христианские требования в поли-
тике: Пер. с франц. – К., 1998.
14. Катехизис Католической церкви: Пер. с
лат. – М., 2002.
15. Козловський А. А. Право як пізнання: Вступ
до гносеології права. – Чернівці, 1999.
16. Лобье П. де. Три града. Социальное учение
христианства: Пер. с франц. – СПб., 2000.
17. Лукич Р. Методология права. – М., 1981.
18. Мальцев Г. В. Понимание права. Подходы
и проблемы. – М., 1999.
19. Маритен Ж. Человек и государство: Пер. с
англ. – М., 2000.
20. Обер Ж.-М. Моральне богослов’я. – Львів, 1997.
21. Овсиенко Ф. Г. Эволюция социального
учения католицизма: Философско– критический
анализ. – М., 1987.
22. Пастырская конституция “Радость и наде-
жда” о Церкви в современном мире // Второй
Ватиканский Собор: Конституции. Декреты. Де-
кларации. – Брюссель, 1992.
23. Пивоваров Ю. С. Естественное право и соци-
альная этика в ХХ столетии. Вводные замечания:
Обзор // Право ХХ века: идеи и ценности: Сб. обзо-
ров и рефератов / РАН, ИНИОН. – М.: 2001.
24. Радугин А. А. Персонализм и католическое
обновление. Критика методологических основ
католического модернизма. – Воронеж, 1982.
С. П. Рабінович
Проблеми філософії права. – 2004. – Том II. 155
25. Синха С. П. Юриспруденция. Философия
права: Краткий курс. – М., 1996.
26. Томпсон М. Філософія релігії. – М., 2001.
27. Туманов В. А. Буржуазная правовая идео-
логия. К критике учений о праве. – М., 1971.
28. Цахер Э. Понятие природы и естественное
право // Право ХХ века: идеи и ценности. Сб.
обзоров и рефератов / РАН, ИНИОН. – М., 2001.
29. Четвернин В. А. Современные концепции
естественного права. – М., – 1988.
30. Шупак М. Церква і права людини: католи-
цькі і протестантські погляди, відображені в церко-
вних документах // Релігійна свобода і права люди-
ни: богословські аспекти. – Львів, 2000.
31. Szostek A. Wokół godności prawdy i miłoś-ci.
Rozważania etyczne. – Lublin, 1998.
32. Topitsch E., Messner J. Atheism und Natur-
recht. Ein Streitgesprach // Neues Forum. – 1966. –
Heft 152-153, S. 475-478; Heft 154, S. 607- 611;
Heft 155-156. – S. 698-702.
С. П. Рабінович
ГНОСЕОЛОГІЧНА ПРОБЛЕМАТИКА
У ПРИРОДНО-ПРАВОВІЙ ДУМЦІ КАТОЛИЦИЗМУ
У статті розглядаються гносеологічні аспекти природно-правової доктрини католицизму, відо-
браженої в офіційних документах католицької церкви і в працях католицьких теологів і філософів.
Обґрунтовується положення про те, що особливістю католицького праворозуміння є гносеологічний
дуалізм. Цей дуалізм може бути розглянутий на трьох рівнях: а) дуалізм lex divinae та lex naturalis як
нормативних джерел пізнання прав людини; б) дуалізм індивідуальної моральної свідомості та офі-
ційної доктрини церкви як форм виявлення природного права; в) дуалізм апріорно-фідеїстичного ме-
тоду обґрунтування прав людини та соціально-емпіричного способу їх змістовного “наповнення”.
Вказується на внутрішню суперечливість гносеологічного дуалізму як концептуально-методологіч-
ного підходу у природно-правовій концепції католицизму.
S. P. Rabinovych
GNOSEOLOGICAL PROBLEMS IN NATURAL LEGAL
THOUGHT OF CATHOLICISM
The article concerns the cognitive aspects of natural-law doctrine of Catholicism, which are reflected in
the documents of Catholic Church and in the works of Catholic theologists and philosophers. The author puts
forward the arguments for idea, that the specific feature of the catholic law understanding is cognitive dou-
ble-meaning. This double-meaning could be studied at three levels of reflection: a) double-meaning of lex
divinae and lex naturalis as normative cognitive sources of human rights; b) double-meaning of individual
moral conscience and official Church doctrine as forms revealing natural law substance; c) double-meaning
of prior fidestic method of human rights substantiation and sociably empirical ways of human rights specifi-
cation. The author also draw attention to substantional contradiction of cognitive double-meaning as concep-
tual methodological approach in natural law concepts of Catholicism.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-9676 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1818-992X |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T13:13:56Z |
| publishDate | 2004 |
| publisher | Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Рабінович, С.П. 2010-07-05T15:33:55Z 2010-07-05T15:33:55Z 2004 Гносеологічна проблематика у природно-правовій думці католицизму / С. П. Рабінович // Проблеми філософії права. — 2004. — Т. II. — С. 148-155. — Бібліогр.: 32 назв. — укр. 1818-992X https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/9676 У статті розглядаються гносеологічні аспекти природно-правової доктрини католицизму, відображеної в офіційних документах католицької церкви і в працях католицьких теологів і філософів. Обґрунтовується положення про те, що особливістю католицького праворозуміння є гносеологічний дуалізм. Цей дуалізм може бути розглянутий на трьох рівнях: а) дуалізм lex divinae та lex naturalis як нормативних джерел пізнання прав людини; б) дуалізм індивідуальної моральної свідомості та офіційної доктрини церкви як форм виявлення природного права; в) дуалізм апріорно-фідеїстичного методу обґрунтування прав людини та соціально-емпіричного способу їх змістовного “наповнення”. Вказується на внутрішню суперечливість гносеологічного дуалізму як концептуально-методологічного підходу у природно-правовій концепції католицизму. The article concerns the cognitive aspects of natural-law doctrine of Catholicism, which are reflected in the documents of Catholic Church and in the works of Catholic theologists and philosophers. The author puts forward the arguments for idea, that the specific feature of the catholic law understanding is cognitive double- meaning. This double-meaning could be studied at three levels of reflection: a) double-meaning of lex divinae and lex naturalis as normative cognitive sources of human rights; b) double-meaning of individual moral conscience and official Church doctrine as forms revealing natural law substance; c) double-meaning of prior fidestic method of human rights substantiation and sociably empirical ways of human rights specification. The author also draw attention to substantional contradiction of cognitive double-meaning as conceptual methodological approach in natural law concepts of Catholicism. uk Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України Гносеологія права Гносеологічна проблематика у природно-правовій думці католицизму Gnoseological problems in natural legal thought of catholicism Article published earlier |
| spellingShingle | Гносеологічна проблематика у природно-правовій думці католицизму Рабінович, С.П. Гносеологія права |
| title | Гносеологічна проблематика у природно-правовій думці католицизму |
| title_alt | Gnoseological problems in natural legal thought of catholicism |
| title_full | Гносеологічна проблематика у природно-правовій думці католицизму |
| title_fullStr | Гносеологічна проблематика у природно-правовій думці католицизму |
| title_full_unstemmed | Гносеологічна проблематика у природно-правовій думці католицизму |
| title_short | Гносеологічна проблематика у природно-правовій думці католицизму |
| title_sort | гносеологічна проблематика у природно-правовій думці католицизму |
| topic | Гносеологія права |
| topic_facet | Гносеологія права |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/9676 |
| work_keys_str_mv | AT rabínovičsp gnoseologíčnaproblematikauprirodnopravovíidumcíkatolicizmu AT rabínovičsp gnoseologicalproblemsinnaturallegalthoughtofcatholicism |