Історико-культурна спадщина України: переміщення, втрати, перспективи повернення (стенограма наукової доповіді на засіданні Президії НАН України 2 грудня 2015 р.)

Доповідь присвячено проблемам, пов’язаним із втратами та переміщеннями історико-культурних цінностей України в різні часи, розглянуто загрози для національної культурної спадщини, які виникли через останні події на Півдні та Сході України, показано роль установ і фахівців НАН України&#x...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Published in:	Вісник НАН України
Date:	2016
Main Author:	Смолій, В.А.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України 2016
Subjects:	З кафедри Президії НАН України
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/99355
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Історико-культурна спадщина України: переміщення, втрати, перспективи повернення (стенограма наукової доповіді на засіданні Президії НАН України 2 грудня 2015 р.) / В.А. Смолій // Вісник Національної академії наук України. — 2016. — № 2. — С. 33-39. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860150909100621824
author	Смолій, В.А.
author_facet	Смолій, В.А.
citation_txt	Історико-культурна спадщина України: переміщення, втрати, перспективи повернення (стенограма наукової доповіді на засіданні Президії НАН України 2 грудня 2015 р.) / В.А. Смолій // Вісник Національної академії наук України. — 2016. — № 2. — С. 33-39. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Вісник НАН України
description	Доповідь присвячено проблемам, пов’язаним із втратами та переміщеннями історико-культурних цінностей України в різні часи, розглянуто загрози для національної культурної спадщини, які виникли через останні події на Півдні та Сході України, показано роль установ і фахівців НАН України в науковому забезпеченні державної політики з розшуку та повернення втрачених і переміщених культурних цінностей.
first_indexed	2025-12-07T17:51:48Z
format	Article
fulltext	ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2016, № 2 33 ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНА СПАДЩИНА УКРАЇНИ: ПЕРЕМІЩЕННЯ, ВТРАТИ, ПЕРСПЕКТИВИ ПОВЕРНЕННЯ Стенограма наукової доповіді на засіданні Президії НАН України 2 грудня 2015 року Доповідь присвячено проблемам, пов’язаним із втратами та переміщення- ми історико-культурних цінностей України в різні часи, розглянуто загро- зи для національної культурної спадщини, які виникли через останні події на Півдні та Сході України, показано роль установ і фахівців НАН України в науковому забезпеченні державної політики з розшуку та повернення втрачених і переміщених культурних цінностей. Шановні члени Президії! Шановні присутні! У своєму виступі я хочу торкнутися надзвичайно болючих, дратівливих і разом з тим актуальних для суспільства та вла- ди тем, які сьогодні, на жаль, не можна сприймати без брому і валер’янки. Однак спершу дозволю собі декілька публіцистич- них замальовок з тим, щоб далі перейти до висвітлення більш прозаїчних і серйозних проблем. Слід визнати, що бувають у житті хвилини, коли в кожного з нас виникає непереборне бажання романтичних переживань — пройти звивистими вуличками Києва, Львова чи Кам’янця- По дільського, ознайомитися із середньовічними фортецями й замками, побувати у Чернігові, Глухові або Чигирині, дотор- кнутися до булави Богдана Хмельницького чи взяти в руки документ гетьмана Павла Скоропадського про створення Ака- демії наук, відвідати музейну виставку і побачити полотна ви- датних майстрів пензля. А хіба не хотілося б нам доторкнути- ся до античної амфори, скіфських чи слов’янських предметів повсякденного вжитку або речей, створених умілими руками з золота чи срібла? Всі ці предмети, а інколи їх залишки відді- ляють один від одного цілі епохи й цивілізації. Разом з тим їх об’єднує дещо спільне — всі вони є об’єктами культурної спад- щини, створені людиною і «донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архі- тектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду». СМОЛІЙ Валерій Андрійович — академік НАН України, академік-секретар Відділення історії, філософії та права НАН України, директор Інституту історії України НАН України 34 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2016. (2) З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ Шановні колеги! Наведу лише одну цифру. На сьогодні на державному обліку перебуває 148 тис. об’єктів культурної спадщини, з яких 7 550 внесено до Державного реєстру нерухо- мих пам’яток України. Багато це чи мало? Тут виникають додаткові питання, найголовніші з яких стосуються характеру процесу втрат і етапів формування історико-культурного про- стору України, його якісних характеристик та нинішнього стану. У цьому контексті зазначи- мо, що історико-культурна спадщина України формувалася під впливом кількох факторів, основним серед яких, без сумніву, був вну- трішній. Руками відомих і безіменних май- стрів творилися пам’ятки історії та археології, містобудування та архітектури, мистецтва і до- кументальні пам’ятки. Разом з тим слід враховувати, що українські землі здавна виступали своєрідною контак- тною зоною, в якій відбувалися складні транс- формаційні процеси і рельєфно відчувалися взаємовпливи східної та західної культур. Це були природні процеси, викликані логікою іс- торичного розвитку. До наших часів збереглися неперевершені зразки культурних пам’яток, що увібрали в себе різні стилі, напрями та форми (наприклад, Софія Київська, пам’ятки Львова або Чернігова). З іншого боку, межа цивіліза- ційних розломів і культур — це завжди зона ризику. Спустошливі напади сусідів, боротьба за території і кордони, вторгнення і захоплен- ня населених пунктів — неодмінні супутники міждержавних конфліктів. Вчитаймося у се- редньовічні літописи і хроніки: об’єктами агре- сії виступали насамперед міста — не лише по- літичні центри, а й основні осередки культури та інтелектуального життя. На сьогодні важко підрахувати кількість втрат, яких вони зазна- ли. Проте очевидним є одне — нищилися архі- тектурні пам’ятки, рукописні книги, стародру- ки, археологічні знахідки, бібліотечні колекції тощо. Не випадково через брак відповідних джерел учені не можуть достатньо адекватно дослідити сьогодні складні питання не лише раннього середньовіччя, а й XVI—XVII ст., на відміну від своїх колег із країн Західної Євро- пи, де такі архіви збереглися. Скажу більше, внаслідок пожежі 1811 р. згоріли, наприклад, київські міські архіви XVI—XVIIІ ст. — безцін- не джерело для реконструкції міського життя політичного центру українських земель, його інститутів самоврядування. Наступний фактор стосується періодів без- державного існування України або входження її земель до складу різних імперій — Австро- Угорської, Османської, Російської, Польської держави. Я не прибічник категоричних оці- ночних характеристик цього аспекту пробле- ми, але не можна не бачити цілком очевидно- го процесу — природного чи насильницько- го переміщення величезних мас культурних цінностей з периферії (в нашому випадку — з українських земель) до центру — Будапешта, Варшави, Відня, Москви. Я не буду зараз де- тально зупинятися на цьому питанні, оскільки це має бути темою окремого виступу. Ми ма- ємо, наприклад, унікальні описи усіх археоло- гічних колекцій, які зберігаються на території Росії, або фундаментальне довідкове видання Реліквії українського козацтва, які на початку ХХ ст. зберігалися в Ермітажі, — приклад культурних ціннос- тей, вивезених з України до столиці імперії адміністра- тивним шляхом ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2016, № 2 35 З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ «Архівна Україніка в Росії», підготовлені від- повідно Інститутом археології НАН України та Державною архівною службою України. Перелік таких праць щодо інших країн та ви- дів пам’яток можна було б продовжувати. За- значу лише, що до столиць імперій вивозилися козацькі літописи, рукописні книги, пам’ятки мистецтва та етнографії, картини, скарби, мо- заїки і фрески. Динаміку і характер цих про- цесів можна пояснювати різними факторами, зокрема тезою щодо функціонування єдино- го імперського культурного простору. Проте декларація цієї тези навряд чи дозволить ви- рішити складні методологічні питання спіль- ного і особливого, національного і загальноім- перського, приватного і публічного. Далі розглянемо фактор Другої світової ві- йни. В історії формування історико-куль тур- них комплексів України ця війна була чи не найтрагічнішою. По суті, це була гуманітарна катастрофа, наслідки якої не подолано й доте- пер. Лише за офіційними даними Україна тоді втратила 46 млн архівних справ, 51 млн книг, 130 тис. цінних мистецьких творів з музеїв. Дослідники говорять про далеко не повний список цих втрат, а деякі з них наполягають на цифрах від кількох сотень тисяч до одного мільйона експонатів. Нацисти з характерною для них педантичністю створювали спеціальні підрозділи окупаційних військ, які займали- ся розшуком, документуванням, вивченням та описом українських культурних цінностей, відбором та вивезенням їх на територію Рейху. У Києві і великих культурних центрах Украї- ни діяли, наприклад, головна та окремі робочі групи так званого Оперативного штабу рейхс- ляйтера Альфреда Розенберга. Звичайно, не слід забувати також про стихійне, але не менш масштабне вивезення культурних цінностей вищими посадовими особами окупаційної ад- міністрації, офіцерами і солдатами. З цього питання ми маємо цілком задокументовані факти. Завершення війни й утвердження у Європі та світі нового правопорядку зумовило актуа- лізацію проблеми реституції культурних цін- ностей. У ХХ ст. вона пережила два етапи: пер- ший розпочався після 1945 р. і мав назву «Ве- лика реституція». Саме в межах цього етапу до СРСР було повернуто понад 500 тис. об’єктів культури, з яких 350 тис. було вивезено нацис- тами з території України. Друга реституційна хвиля розпочалася з кінця 1980-х років і три- ває донині. Ми зіткнулися зі складною проблемою, суть якої полягає в тому, що національні інтереси України у цій сфері перебувають між поляр- ними позиціями країн, які визначають рести- туційний процес, а саме: Німеччиною, на якій лежить реституційний обов’язок, і Росією, на території якої перебуває частина українських пам’яток, пограбованих нацистами, але повер- нутих у 1945 р. до СРСР. Колізія, яка склалася в реституційному просторі, потребує, безумов- но, врахування в переговорному процесі націо- нальних інтересів України. Аналогічні застере- ження слід, очевидно, висловити, якщо говори- ти про пам’ятки, які «відносяться до України», і ті, які «походять з України». Більшість таких матеріалів не може бути предметом реституції, Скіфський золотий гребінь ІV ст. з кургану Солоха, зберігається в Ермітажі — приклад культурних ціннос- тей, вивезених у результаті археологічних розкопок та інших наукових експедицій 36 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2016. (2) З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ але певна їх частина може становити предмет серйозних переговорів. Загалом радянський період у формуванні іс то рико-культурного середовища України також відзначався надзвичайно складними, а подекуди і драматичними процесами. З одно- го боку, вживалися заходи щодо реалізації ідей культурної революції і засвоєння загальноци- вілізаційних культурних надбань широкими масами народу (прикладів безліч — від міль- йонних тиражів книг до будівництва художніх театрів і кінотеатрів), з іншого — відкрито на- саджувалися крайні форми офіційної ідеології та велася жорстка боротьба з проявами так зва- ного українського буржуазного націоналізму. Частину унікальних культурних цінностей було переміщено до Центру (згадаймо, напри- клад, артефакти скіфського кургану Чартом- лик або долю мозаїк і фресок Михайлівського Золотоверхого собору ХІІ ст. у Києві). Що- правда, таке переміщення належало до «ла- гідних» форм зв’язків по-радянськи, бо мали місце й інші, більш жорсткі політичні заходи влади, які, по суті, були зачисткою архівного фонду в 1932—1933 рр. (метричні книги, мате- ріали переписів населення, архіви Наркомзему, Наркомату охорони здоров’я, ВУЦВК та ін.). На думку дослідників, лише цей сегмент зни- щених урядових архівів становить не менш як 100 тис. документів. Архіви стерилізувалися цілком конкретними особами. Так, Микита Хрущов, коли переїздив до Москви, наказав зачистити всі архівні фонди і документи, де вказувалося його прізвище в контексті масо- вих репресій в Україні. Наступний етап у вивченні проблеми — доба незалежної України. Нові політичні реалії іс- тотно змінили підходи влади до вирішення цього питання (на жаль, вони не змінили за- лишкового принципу фінансування). Його ре- зонанс підсилювався не лише під впливом на- строїв суспільства, а й потужними процесами пошуку українцями «образів власного мину- лого», відновлення історичної пам’яті, повер- нення до історичних джерел. Іншим, не менш важливим аспектом стало те, що Україна з об’єкта міжнародних відносин перетворилася на їх суб’єкт, і це потребувало рішучих дій влади. Було здійснено кілька важ- ливих кроків. По-перше, після тривалих дис- кусій у 1999 р. було ухвалено базовий закон про вивезення, ввезення і повернення куль- турних цінностей, який визначив принципи здійснення державної політики в цій сфері та її організаційні засади. По-друге, в 90-ті роки і на початку 2000-х років були створені і досить ефективно діяли Національна комісія (згодом реорганізова- на у спеціальну державну службу), Україн- ський центр культурних досліджень, Держав- на служба з питань національної культурної спадщини, Міжвідомча рада та інші інститути, які мали певні повноваження в цій сфері. Крім того, було ухвалено ряд комплексних держав- них програм. По-третє, інструментом реалізації полі- тики реституції культурних цінностей стало створення міжурядових комісій (українсько- російської, українсько-польської, українсько- німецької та українсько-угорської). Їх засідан- ня проходили досить динамічно, дискусійно, з полемічним запалом та емоційним забарвлен- ням. Це була вкрай важка сфера роботи, осо- бливо під час засідань українсько-німецької комісії. Може виникнути питання про резуль- тативність їх роботи. Якщо вірити офіційним Дзвін з гербом Івана Мазепи, вивезений із Чернігова і знайдений нещодавно в Оренбурзі (Російська Федера- ція), — приклад культурних цінностей, що не поверну- лися з евакуації на схід СРСР ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2016, № 2 37 З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ цифрам, то починаючи з 1992 р. в Україну було передано понад 100 тис. одиниць культурних цінностей (включно з книжковими та доку- ментальними колекціями). На жаль, в останні роки українська політи- ка щодо повернення і реституції культурних цінностей є недостатньо чіткою та виразною. Складається враження, що на державному рів- ні ця проблематика відійшла на другий план. У процесі безкінечних «оптимізацій» відбу- лося фактичне руйнування організаційних за- сад забезпечення завдань держави в цій сфері. Спочатку в 2000 р. було ліквідовано Націо- нальну комісію з питань повернення в Україну втрачених культурних цінностей, а її повнова- ження передали до Державної служби контр- олю за переміщенням культурних цінностей. У 2013 р. було ліквідовано і цю Державну служ- бу. Унікальні, напрацьовані з 1992 р. службові архіви цих установ було розпорошено, квалі- фіковані кадри звільнено. Однак нова епоха — це не лише реституційні процеси, переговори на міждержавному і між- урядовому рівні. Згодом проявилися й інші, не менш складні і драматичні процеси, що відбу- ваються всередині держави. Ігнорування зако- нів та поява великих грошей спровокували такі явища, як порушення історичного культурного середовища, зведення новобудов, невігластво, яке межує зі злочинністю. Це стосується навіть тих об’єктів, які занесено до списків Всесвіт- ньої спадщини ЮНЕСКО (Львів, Київ, Оде- са). Інвестиційно привабливим є також ринок предметів мистецтва. Невідомі донині особи за десятиліття стали цінителями прекрасного і власниками величезних художніх колекцій. Методи і засоби формування цих зібрань також добре відомі. Багато з того, що раніше зберіга- лося в національних музеях, нині опинилося у приватних руках. Обсяги артринку в Україні мені, принаймні, не відомі, але світовий обіг оцінюють від 25 до 30 млрд дол. на рік. На жаль, на сьогодні немає нормативної бази, яка б до- зволяла регулювати цей обіг та встановити ба- ланс національних і приватних інтересів. Шановні члени Президії! Сьогодні ми зму- шені обговорити ще одну надзвичайно важли- ву і актуальну тему, про яку ще кілька років тому не могли навіть подумати. Це доля нашої національної культурної спадщини в умовах відторгнення однієї частини території України та повномасштабних воєнних дій на іншій її те- риторії, наслідком яких стала фактична втрата контролю над нею з боку центральної влади. Йдеться про анексований Крим та частину До- нецької і Луганської областей. На цих територіях зосереджено колосальний історико-культурний та науковий потенціал — нерухомі пам’ятки культури, архіви, бібліоте- ки, наукові установи. Що з ними відбувається зараз? Які існують загрози і виклики щодо цих культурних цінностей? Чи маємо ми чітке уяв- лення про ті об’єкти, що там залишилися, про те, в якому вони стані? Чи є можливість фіксу- вати втрати? Які в нас можливості та перспек- тиви щодо організації заходів зі збереження на цих територіях наших культурних цінностей і чи зможемо ми повною мірою відновити наш культурний потенціал у Криму, Севастополі, на Донбасі? Саме ці питання сьогодні є найбільш акту- альними. Щоб не бути голослівним і окресли- ти масштаби завдань, які постали перед нашою державою, наведу кілька цифр. Лише на території АР Крим та міста Се- вастополя як адміністративних одиниць збе- Фрески ХІІ ст. з Михайлівського Золотоверхого монастиря, виявлені у Новгородському історико- архітектурному музеї-заповіднику (Російська Феде- рація), — приклад культурних цінностей, вивезених нацистами, повернутих з Німеччини до СРСР, але так і не переданих в Україну 38 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2016. (2) З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ рігається понад 10 тис. об’єктів нерухомої культурної спадщини. Зокрема, до списку Всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО входить Національний заповідник Херсонес Таврійський, а на розгляді додатково перебу- вали ще 5 об’єктів від України, розташованих на території Криму. В Криму та Севастополі діяли близько 40 державних музеїв, у яких збе- рігалося щонайменше 1,2 млн музейних пред- метів. У Донецькій області на державному обліку перебували понад 4 тис. пам’яток культури, в Луганській області — більш як 6 тис. Щодо писемної історико-культурної спад- щини, то за попередніми даними лише доку- ментів Національного архівного фонду Укра- їни налічувалося у Криму — 7,3 тис. фондів (1,6 млн архівних справ); на Донбасі — близь- ко 20 тис. фондів (3,3 млн архівних справ). Якщо ж вимірювати обсяги документів за- гальноприйнятими у світі параметрами — до- вжиною архівних полиць, то на непідконт- роль них нині територіях Криму і Донбасу вона становить 110 км (із понад 750 км загальної протяжності архівних полиць у всіх держав- них архівах України). Усе це є величезним культурним потенціа- лом, доля якого зараз абсолютно не передбачу- вана. Потрібні швидкі та ефективні дії органів влади, координація їх з громадськими органі- заціями і товариствами, серйозний науковий супровід. Шановні колеги! Я не хочу, аби у вас скла- лося враження, що формування історико- культурного ландшафту України відбувалося і відбувається лише у силовому полі війн та революцій, індустріалізації та переслідувань. Очевидно, що в спокійні, мирні часи тривав цілком об’єктивний процес нарощування куль- турного потенціалу народу, творення видатних пам’яток історії та культури, і це не завжди за- лежало від політичної кон’юнктури чи ідеоло- гічних настроїв владної верхівки. Відбувався також об’єктивний процес обміну культурни- ми надбаннями на рівні приватних осіб, окре- мих представників влади. Великий внесок у наукове, організаційне, методолого-теоретичне забарвлення реалізації цієї важливої державної справи зробила НАН України. Побачили світ десятки наукових пу- блікацій різного формату, проведено безліч конференцій та круглих столів. Підсумком наукових пошуків з цієї тематики стало завер- шення публікації багатотомної «Історії україн- ської культури». Представники Академії брали безпосередню участь у підготовці згаданого За- кону України від 1999 р., тоді ж було прийнято відповідну постанову Президії НАН України від 12.02.1999 № 35, успішно і продуктивно розробляється ця тематика в інститутах архео- логії, держави і права, історії України; в Центрі пам’яткознавства, в установах Відділення лі- Мозаїка «Дмитро Солунський» ХІІ ст., зберігається нині у Третьяковській галереї (Російська Федера- ція); приклад культурних цінностей, не повернутих з виставок ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2016, № 2 39 З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ тератури, мови та мистецтвознавства. Співро- бітники НАН України є членами вже згадува- них міжурядових комісій. Усі вони становлять висококваліфіковане експертне середовище, здатне вирішувати найскладніші питання і до думки якого слід прислухатися. Щодо вічних питань — «хто винен?» і «що робити?» — спробую запропонувати деякі ре- комендації лише на останнє з них, адже винних завжди знайдуть. По-перше, необхідно оновити законодавчу базу культурного сегменту життя держави. Це стосується, насамперед, підготовки нової ре- дакції Закону України від 1999 р. По-друге, слід надати додаткового імпульсу роботі міжурядових комісій. По-третє, потрібно продовжити роботу над підготовкою Державного реєстру національ- ного культурного надбання. На сьогодні до нього внесено, за орієнтовними підрахунками, лише десяту частину того, що нараховується пам’яткоохоронцями. По-четверте, є очевидна і невідкладна необ- хідність вироблення всіма інститутами влади України чіткої, зрозумілої та прозорої держав- ної політики у цій сфері. По-п’яте, слід активізувати просування української культури у Європі та світі. По-шосте, крім політичної складової, необ- хідно також забезпечити системний науковий супровід реституційних процесів: вести науко- вий облік втрачених цінностей, постійно здій- снювати пошук інформації про цінності укра- їнського походження у приватних колекціях, музеях, архівах та інших культурних установах близького й далекого зарубіжжя, інформувати наукові кола та громадськість про здійснюва- ні заходи. Така цілеспрямована діяльність за- безпечить Україні наукові та правові підстави для збереження й повернення своєї культурної спадщини. Дякую за увагу. За матеріалами засідання підготувала О.О. МЕЛЕЖИК
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-99355
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	0372-6436
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T17:51:48Z
publishDate	2016
publisher	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
record_format	dspace
spelling	Смолій, В.А. 2016-04-27T13:22:20Z 2016-04-27T13:22:20Z 2016 Історико-культурна спадщина України: переміщення, втрати, перспективи повернення (стенограма наукової доповіді на засіданні Президії НАН України 2 грудня 2015 р.) / В.А. Смолій // Вісник Національної академії наук України. — 2016. — № 2. — С. 33-39. — укр. 0372-6436 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/99355 Доповідь присвячено проблемам, пов’язаним із втратами та переміщеннями історико-культурних цінностей України в різні часи, розглянуто загрози для національної культурної спадщини, які виникли через останні події на Півдні та Сході України, показано роль установ і фахівців НАН України в науковому забезпеченні державної політики з розшуку та повернення втрачених і переміщених культурних цінностей. uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України Вісник НАН України З кафедри Президії НАН України Історико-культурна спадщина України: переміщення, втрати, перспективи повернення (стенограма наукової доповіді на засіданні Президії НАН України 2 грудня 2015 р.) Article published earlier
spellingShingle	Історико-культурна спадщина України: переміщення, втрати, перспективи повернення (стенограма наукової доповіді на засіданні Президії НАН України 2 грудня 2015 р.) Смолій, В.А. З кафедри Президії НАН України
title	Історико-культурна спадщина України: переміщення, втрати, перспективи повернення (стенограма наукової доповіді на засіданні Президії НАН України 2 грудня 2015 р.)
title_full	Історико-культурна спадщина України: переміщення, втрати, перспективи повернення (стенограма наукової доповіді на засіданні Президії НАН України 2 грудня 2015 р.)
title_fullStr	Історико-культурна спадщина України: переміщення, втрати, перспективи повернення (стенограма наукової доповіді на засіданні Президії НАН України 2 грудня 2015 р.)
title_full_unstemmed	Історико-культурна спадщина України: переміщення, втрати, перспективи повернення (стенограма наукової доповіді на засіданні Президії НАН України 2 грудня 2015 р.)
title_short	Історико-культурна спадщина України: переміщення, втрати, перспективи повернення (стенограма наукової доповіді на засіданні Президії НАН України 2 грудня 2015 р.)
title_sort	історико-культурна спадщина україни: переміщення, втрати, перспективи повернення (стенограма наукової доповіді на засіданні президії нан україни 2 грудня 2015 р.)
topic	З кафедри Президії НАН України
topic_facet	З кафедри Президії НАН України
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/99355
work_keys_str_mv	AT smolíiva ístorikokulʹturnaspadŝinaukraíniperemíŝennâvtratiperspektivipovernennâstenogramanaukovoídopovídínazasídanníprezidíínanukraíni2grudnâ2015r

Історико-культурна спадщина України: переміщення, втрати, перспективи повернення (стенограма наукової доповіді на засіданні Президії НАН України 2 грудня 2015 р.)

Institution

Similar Items