ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПУБЛІЧНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА В ІННОВАЦІЙНІЙ СФЕРІ

The article deals with problems of interactions between business and state authority in the sphere of innovative activities. The recommendations on forms and methods for legal regulation of these relations are offered.

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Опубліковано в:	Економіка та право
Дата:	2009
Випуск:	2 (24)
Сторінки:	11-16
ISSN:	2523-4838
Автори та афіліації:	A.M. Stativka — Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, м. Харків I.A. Shumilo — Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, м. Харків
Ключові слова:	ін ститут економіко-правових дос- ліджень нан україни, innovation activity, innovation theory, су б’єк ти гос- по дарського права, інноваційна ак- тивність, інноваційна мо- дернізація, конкурентне право, інноваційний розви- ток, інноваційна спроможність, інноваційна політика
Автори:	Stativka, A.M., Shumilo, I.A.
Формат:	Стаття
Мова:	Українська
Опубліковано:	V. Mamutov Institute of Economic and Legal Research of the National Academy of Sciences of Ukraine 2009
Онлайн доступ:	https://economiclaw.kiev.ua/index.php/economiclaw/article/view/351
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Economics and Law
Завантажити файл:

Репозитарії

Economics and Law

_version_	1874183528029093888
author	Stativka, A.M. Shumilo, I.A.
author_facet	Stativka, A.M. Shumilo, I.A.
author_institution_txt_mv	[ { "author": "A.M. Stativka", "institution": "Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, м. Харків", "orcid": "" }, { "author": "I.A. Shumilo", "institution": "Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, м. Харків", "orcid": "" } ]
author_sort	Stativka, A.M.
baseUrl_str	https://economiclaw.kiev.ua/index.php/economiclaw/oai
collection	OJS
container_end_page	16
container_issue	2 (24)
container_start_page	11
container_title	Економіка та право
container_volume
datestamp_date	2018-09-18T22:11:56Z
description	The article deals with problems of interactions between business and state authority in the sphere of innovative activities. The recommendations on forms and methods for legal regulation of these relations are offered.
first_indexed	2025-09-24T17:24:08Z
format	Article
fulltext	ЕКОНОМІКА ТА ПРАВО 112009, №2 ПРОБЛЕМЫ ПРАВОВОГО РЕГУЛИРОВАНИЯ ХОЗЯЙСТВЕННОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ © А. М. Статівка, І. А. Шуміло, 2009 УДК 34:330.341 А. М. Статівка, др юрид. наук, професор, І. А. Шуміло, канд. юрид. наук, доцент, Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, м. Харків ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПУБЛІЧНО4ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА В ІННОВАЦІЙНІЙ СФЕРІ Вибір інноваційного шляху розвитку України сьогодні закріплено вагомими нормативно�право� вими актами – законами України «Про інновацій� ну діяльність» [1], «Про наукову і науково�технічну діяльність» [2], «Про пріоритетні напрями розвит� ку науки і техніки»[3] та ін. Проте порівняно із ба� гатьма сусідніми державами, включаючи країни СНД, українська інноваційна політика залишаєть� ся неефективною, непослідовною та декларатив� ною, про що свідчить посідання 73 місця зі 131 краї� ни світу за Індексом конкурентоспроможності дер� жав Всесвітнього економічного форуму в Давосі [4]. Формування інноваційної економіки потребує значних фінансових ресурсів, тому конкурентні пере� ваги від застосування інноваційної моделі розвитку отримали насамперед найбагатші держави світу. Для країн, де економіка розвивається або трансформуєть� ся, досягнення цих переваг значно ускладнюється браком фінансових ресурсів і залежить від ефектив� ного і прискореного реформування сфер науки та ос� віти, а також від якнайскорішого впровадження ефек� тивних правових механізмів, що забезпечують струк� турну перебудову усіх галузей господарства. Потужним джерелом ресурсів і ефективного менеджменту для наукоємних виробництв може бути приватний капітал, але приватизація суб’єктів інноваційної діяльності зі збереженням їх профілю уявляється достатньо проблематичною. По�перше, інноваційна діяльність характеризується високим ступенем невизначеності та ризику, що не надто приваблює приватних підприємців, по�друге, знач� на частина суб’єктів інноваційної діяльності мають стратегічне значення для держави, і їх майно не підлягає приватизації. Не можна також не врахову� вати і того, що процес створення та використання новітніх технологій має скеровуватися державою в бажані соціальні напрями, не суперечити інтересам суспільства та не загрожувати безпеці людей. Отже невід’ємною умовою нормального функ� ціонування ринкової економіки, заснованої на знаннях, має бути конструктивна взаємодія бізнесу та державної влади, чого, на жаль, не спостерігаєть� ся в Україні. Як зазначалося в рекомендаціях пар� ламентських слухань «Національна інноваційна система України: проблеми формування та реалі� зації»[5], що проходили 27 червня 2007 р., в Україні відбулося відторгнення наукового потенціалу від ве� ликого бізнесу «внаслідок його орієнтації протягом тривалого часу на короткотермінові напівтіньові схеми». Але, з іншого боку, держава не запропону� вала бізнесу зрозумілих і вигідних умов участі в інноваційній діяльності, чітких механізмів розподілу ризиків на усіх стадіях інноваційного процесу. У цій ситуації першочерговим завданням стає пошук і розробка ефективної моделі взаємодії держави і приватного капіталу з використанням багатого дос� віду, набутого іншими країнами. В останні десятиріччя в економіці розвинутих країн, а також країн, що розвиваються, складаєть� ся особлива форма взаємодії бізнесу та державної влади, що зазвичай називається «партнерством» і певним чином відрізняється від інших добре відо� мих форм співпраці. У рамках таких партнерств складаються власні моделі фінансування, відносин власності та методів управління, що відрізняються від традиційно існуючих. Вищезазначене обумов� лює актуальність досліджуваної проблематики. Тема, що має назву «публічно�приватне партнер� ство», сьогодні притягує увагу багатьох науковців, переважно тих, хто займається економічними дослі� дженнями. У процесі підготовки даної роботи авто� рами були проаналізовані праці відомих фахівців Проблемы правового регулирования хозяйственной деятельности ЭКОНОМИКА И ПРАВО12 2009, №2 Великої Британії та США: М. Льюіса, Д. Грімсі, М. Портера, Д. Нортона, Н. Менінга, а також праці російських економістів А. Кеслер, В. Кнаус, О. Осад� чої та ін. На жаль, юридичної літератури, присвяче� ної цій проблематиці дуже бракує, правники роблять лише перші кроки у вивченні та аналізі усього ком� плексу відносин публічно�приватного партнерства у вигляді окремих статей та тез [6; 7]. Тому мета статті полягає у з’ясуванні сутності відносин, що виникають у сфері публічноприватного партнерства, їх дослідженні з точки зору правознав* ства, порівняльному аналізі чинного зарубіжного зако* нодавства у цій галузі, а також у виробленні пропозицій і рекомендацій щодо форм і методів правового регулю* вання цих відносин у галузі інноваційної діяльності. Історія співпраці публічної влади і приватного сектора економіки має давнє походження, але вва� жається, що така форма, як публічно�приватне партнерство, зародилася на початку 1990�х років у Великій Британії, коли на зміну традиційним відно� синам між замовником (державою) та підрядником (бізнесом) була запропонована модель, що назива� лася приватна фінансова ініціатива (Private Finance Initiative), при якій держава лише замовляла, але не оплачувала бізнесу ті чи інші капіталоємні роботи. Після завершення робіт об’єкт брався державою в довгострокову оренду за умови, що приватна особа продовжувала забезпечувати експлуатацію цього об’єкту. Таким чином інвестиції поверталися інвес� тору у вигляді орендних платежів. Як правило, після закінчення строку оренди об’єкт переходив до дер� жави за символічну плату або безкоштовно. У по� дальшому практика була суттєво розширена і дер� жавно�приватне партнерство стало своєрідною аль� тернативою приватизації соціально важливих об’єктів (електроенергетики, транспорту, освіти, комунального господарства тощо), які передавали� ся державою бізнесу в довгострокову оренду чи кон� цесію, при тому, що контрольні функції лишалися за власником – державою. У своїй книзі «Публічно�приватне партнерство: всесвітня революція інфраструктури і проектного фінансування» М. Льюіс та Д. Грімсі наводять вра� жаючі приклади реалізації таких проектів у Вели� кобританії (комплексна перебудова центру м. Ман� честер, спорудження та реконструкція чисельних автодоріг, тунелів і мостів), Франції, Німеччині, країнах Східної Європи, та навіть Австралії, де у межах публічно�приватного партнерства були ре� конструйовані та утримуються тюрми. Поступово відносини такого партнерства поши� рилися і на проекти, які пов’язані з наданням послуг із проведення науково�дослідницьких робіт і впро� вадженням інновацій, такі відомі проекти, як бри� танський Future Strategic Tanker Aircraft (літак�заправ� ник нового покоління) або створення європейської супутникової системи Galileo, були реалізовані саме на засадах публічно�приватного партнерства [8]. Дослідники наполягають на тому, що публічно� приватне партнерство це непросто співфінансуван� ня проектів, в яких зацікавлене суспільство, це на� самперед «максимальне використання унікальних можливостей кожного з учасників проекту із сукуп� ним зменшенням ризиків. Держава, співпрацюючи з бізнесом, отримує не лише зниження навантажен� ня на бюджет, але й більш глибоку та дієву, ніж тра� диційна бюрократія, систему управління проектом, а бізнес – визначений набір гарантій і преференцій. При цьому різноманітність форм і сфер застосуван� ня публічно�приватного партнерства роблять його універсальним механізмом для вирішення цілого ряду завдань – від створення та розвитку інфра� структури до розробки та адаптації нових перспек� тивних технологій» [9]. Поняття «Public Private Partnership» у вітчизняній літературі часто перекладається як «державнопри ватне партнерство», «приватнодержавне партнер ство», «публічноприватне партнерство» або «при ватнодержавна кооперація». Найбільш вірним і дослівним перекладом уявляється поняття «публіч� но�приватне партнерство», до того ж воно найбільш точно відтворює й сутність відносин, оскільки в якості публічного партнера в закордонній практиці часто виступають не лише органи державної влади, але також органи місцевого самоврядування, по� тужні громадські організації та благодійні фонди. Проте у працях українських і російських нау� ковців найчастіше використовується поняття «дер� жавно�приватне партнерство» як таке, що більш од� номанітно сприймається нашою громадськістю. Крім того, у країнах із перехідною економікою, де недостатньо розвинуті інститути громадянського сус� пільства, пропозиції про партнерство, як правило, надходять від органів державної влади чи місцевого самоврядування, за таких умов поняття «державно� приватне партнерство» більш правильно відображає провідну роль держави. У нашому дослідженні по� няття «державно�приватне» та «публічно�приватне» партнерство вживатимуться як синоніми. На сьогодні в науковій літературі не існує єди� ного та узгодженого визначення, а отже й розумін� ня, публічно�приватного партнерства. У зв’язку із цим можна лише характеризувати ті чи інші підхо� ди до визначення цього інституту суспільних відно� син, які склалися в тій чи іншій країні. Відповідно до визначення Європейської ко� місії, запропонованого у 2003 р., публічно�приват� не партнерство можна охарактеризувати як пере� дання приватному сектору частини повноважень, відповідальності та ризиків щодо реалізації інвести� Проблеми правового регулювання господарської діяльності ЕКОНОМІКА ТА ПРАВО 132009, №2 ційних проектів, які традиційно впроваджувалися чи фінансувалися публічним сектором. А найбільш популярним є визначення держав� но�приватного партнерства як такої системи співро� бітництва, в якій розподіляються ризики між парт� нерами за принципом кращої спроможності їх ней� тралізувати, а також існують узгоджений підхід до поділу винагород. У 2005 р. була оприлюднена доповідь Органі� зації Економічного Співробітництва та Розвитку (ОЕСР) «Розвиток публічно�приватного партнер� ства для інновацій в Росії», яка ґрунтувалася на ба� гаторічних дослідженнях російських та іноземних фахівців. У країнах�учасницях ОЕСР публічно�при� ватне партнерство вважається одним з найкращих засобів розвитку інновацій, накопичено багато різноманітних форм партнерств, які потребують створення рівних умов співпраці для приватних компаній, університетів і державних науково�дос� лідних установ у створенні інновацій. У доповіді заз� начається, що публічно�приватне партнерство не є чимось абсолютно новим для Росії, адже із залучен� ням приватного капіталу розвиваються потужні на� ціональні мегапроекти, такі як «Біотехнології для медицини та сільського господарства», «Центри трансферу технологій» та ін. Але ці ініціативи у своїй переважній більшості є сумісними проектами, що повністю чи частково фінансуються на грантові кошти відомими західними фондами у межах програм співробітництва і невідомо, як вони будуть розвиватися після закінчення термінів грантів. Тому ОЄСР рекомендує запроваджувати нові форми партнерств у галузі інноваційної діяльності: Програми довгострокових сумісних досліджень, що будуть здійснюватися сумісно приватними підприєм� ствами та державними науково�дослідними організа� ціями у провідних high�tech галузях, а також програ� ма «Проінноваційні державні закупівлі» щодо здійснення державних закупівель шляхом відкритих тендерних процедур для науково�виробничих держав� но�приватних об’єднань [10, с. 15–16]. В ЄС не розроблено рамкових документів щодо публічно�приватного партнерства, хоча базові нор� ми, якими регулюються такі відносини, містяться в Договорі про створення ЄС у ст. 43–49 (щодо сво� боди договорів, взаємного визнання тощо), а також у законодавстві ЄС про державні закупівлі та про концесії [11]. Необхідність створення загальноєвро� пейського законодавства про публічно�приватне партнерство неодноразово ставало темою обгово� рення на спільних засіданнях Європейської комісії, Європейського Парламенту та відповідних комі� тетів. У своїх доповідях посадовці ЄС визначають публічно�приватне партнерство, як феномен, що не вкладається у звичайні рамки чинного загально� європейського законодавства. Адже це явище не можна розглядати як звичайні закупівлі товарів і послуг для публічних потреб, оскільки приватний партнер залишається залученим до проекту на дос� татньо довгий період, він не лише надає допомогу у плануванні та розробці урядових проектів, що є типовим для ЄС, але може організовувати фінансу� вання та технічне забезпечення проекту, а також приймає на себе відповідальність за майно або на� дані послуги. Тому фахівці ЄС і країн�учасниць до цього часу не виробили спільного підходу щодо ре� гулювання ППП, противниками ідеї спільного ре� гулювання висловлюється чимало аргументів на ко� ристь збереження національних підходів. Отже три� ває так званий нормальний «технічний діалог» [12]. На одному із спільних засідань 30 листопада 2004 р. було прийнято «Зелену книгу» про публіч� но�приватне партнерство (Green Paper on public� private partnerships and Community law on public contracts and concessions) [13], де зазначалося, що публічно�приватне партнерство розвивається у краї� нах ЄС високими темпами, особливо в таких галу� зях, як транспорт, охорона здоров’я, освіта та нау� кові дослідження, національна безпека, поводжен� ня з відходами та енергетика. Виокремлюється дві форми партнерства: засноване на виключно до� говірній (контрактній) основі, що регулюється в межах європейських Директив про публічні за� купівлі, а також партнерство на інституційній ос� нові, яке передбачає співпрацю в межах окремого підприємства, заснованого ad hoc сумісно публічни� ми і приватними особами або публічне підприєм� ство, що контролюється приватним керуючим. У результаті обговорень і консультацій у «Зе� леній книзі» сформульовано висновок про те, що публічно�приватне партнерство (далі – ППП) має розвиватися в умовах ефективної конкуренції та чіткого правового регулювання, тому існує нагаль� на потреба у впровадженні на європейському рівні загальних принципів і правил щодо: процедури відбору приватного партнера для ППП; порядку створення ППП за приватною ініціа� тивою; умов контракту про ППП і порядок внесення до нього змін; субконтрактів; забезпечення ефективної конкуренції у разі виникнення інституційних партнерств. На сьогодні у деяких країнах ЄС а також Ка� наді, Австралії, Нігерії прийняті окремі закони про публічно�приватне партнерство як таке, або про публічно�приватне партнерство в певній сфері (на� приклад, Акт про публічно�приватно транспортну ініціативу США [14]). Проблемы правового регулирования хозяйственной деятельности ЭКОНОМИКА И ПРАВО14 2009, №2 Для нашої держави, з огляду на правові традиції та історичні обставини, найбільш цікавим уявляєть� ся досвід Польщі та Словенії. Закон республіки Польща «Про публічно�при� ватне партнерство» (Ustawa o Partnerstwie Publiczno� Prywatnym) від 28 липня 2005 р. невеликий за обся� гом нормативний документ, що складається із 5 розділів (45 статей) [15]. У першому розділі сформу� льовано основні положення, зокрема визначене поняття публічно�приватного партнерства як «співробітництва публічної організації із приватним партнером на базі контракту про публічно�приват� не партнерство на виконання публічних завдань, коли ця співпраця базується на принципах, визна� чених цим Законом». Згідно до п. 2 ст. 4 приватним партнером може бути: суб’єкт підприємницької діяльності; неурядова організація; церква чи релігійна асоціація; іноземне підприємство, що має такий статус згідно із законом місця реєстрації та виконує ви� моги щодо підприємницької діяльності в Рес� публіці Польща. У п. 3 ст. 4 визначені особи, що вважаються пуб� лічними організаціями: органи державної влади; органи місцевого самоврядування та їх асоціації; державні цільові фонди; державні середні школи; автономні заклади охорони здоров’я; державні або муніципальні заклади культури; Польська академія наук та її структурні підрозділи; державні або муніципальні юридичні особи, що виконують публічні завдання, за виключенням підприємств, банків і комерційних установ. Розділ другий зазначеного Закону присвячено підготовці публічно�приватного партнерства. Пуб� лічна організація зобов’язана підготувати фінансо� во�економічне обґрунтування, визначити переваги а також загрози й ризики партнерства та передати проект до відповідних підрозділів міністерства фі� нансів і міністерства економіки, які надають вис� новки та рекомендації. Інформація про запланова� не публічно�приватне партнерство розміщується у Бюлетені публічних закупівель (Вiuletynie Zamуwie Publicznych) та Бюлетені публічної інформації (Biuletynie Informacji Publicznej). Третій розділ присвячено принципам і проце� дурі вибору приватного партнера. Ст. 14 Закону пе� редбачає, що процедура вибору приватного партне� ра відбувається у відповідності до закону «Про публічні закупівлі» від 29 січня 2004 р., тобто на конкурсних засадах. Четвертий розділ містить вимоги щодо укла� дання контракту публічно�приватного партнерства та його виконання. Згідно зі ст. 18 контракт має обов’язково визначати: цілі та предмет угоди, стро� ки виконання; загальну заплановану вартість, неза� лежно від джерел фінансування; зобов’язання приватного партнера нести всі або частину витрат на виконання контракту, або гарантії несення цих витрат третьою стороною; обов’язки публічної організації щодо її внесків, включаючи кошторис; вимоги щодо якості та виконання стандартів; пра� ва публічної організації на поточний контроль і пе� ревірки виконання робіт та інші умови. Договір може бути визнано недійсним у разі невиконання вимог, що містяться у висновках міністерства фінансів, сформульованих при підго� товці проекту публічно�приватного партнерства, а також у разі відсутності публікації про таке партнер� ство в офіційних виданнях. Згідно закону, сторони лише за умови спіль� ної згоди мають право продавати чи купувати не� рухоме майно, а також вносити зміни до статут� них документів. У п’ятому розділі містяться прикінцеві поло� ження про приведення у відповідність до даного закону пов’язаних із ним нормативних актів. Закон Польщі «Про публічно�приватне парт� нерство», на нашу думку, є надто стислим, не роз� криває багатьох ключових понять і організаційно� правових форм партнерств, не містить норм щодо створення ППП за ініціативою приватних осіб. Цей нормативний акт має чимало критичних зау� важень, висловлених у працях польських дослід� ників, і на сьогодні підготовлено проект нової ре� дакції зазначеного закону. На відміну від Польщі, закон Словенії «Про публічно�приватне партнерство» від 23 листопада 2006 р. (Zakon o javno�zasebnem partnerstvu) [16] ґрунтовно визначає природу публічно�приватного партнерства, його форми та детально регулює усі аспекти даних відносин. Так, ст. 2 визначає: «публічно�приватне партнер� ство представляє собою відносини по залученню приватного інвестування до публічних проектів та/ або публічне співфінансування приватних проектів, що становлять публічний інтерес, такі відносини формуються між публічними і приватними партне� рами у зв’язку зі створенням, утриманням і обслуго� вуванням публічної інфраструктури або інших про� ектів, що становлять публічний інтерес…». Отже, ініціатива про партнерство може виходити як від дер� жавних установ, так і від приватних підприємців. Визначаючи сторони публічно�приватного партнер� ства, у словенському нормативному акті не перелічу� ються усі можливі організаційно�правові форми та� ких суб’єктів, а лише вказується на загальні ознаки осіб публічного і приватного права. Проблеми правового регулювання господарської діяльності ЕКОНОМІКА ТА ПРАВО 152009, №2 У законі чітко виписані повноваження органів дер� жавної влади та місцевого самоврядування при підго� товці та укладанні публічно�приватного партнерства щодо прийняття остаточних актів оцінювання проек� ту, прийняття рішення про наявність чи відсутність публічного інтересу у ППП, контролю та нагляду за виконанням проекту, а також порядок ухвалення інди� відуальних актів щодо партнерств. Основні контрольні повноваження покладаються на міністерство фінансів, крім того, міністр фінансів очолює Раду з питань пуб� лічно�приватного партнерства при Уряді Словенії. Важливе значення також мають основні прин� ципи ППП, що закріплені у ст. 12–19 закону: рівність кандидатів на усіх стадіях та в усіх скла� дових відносин партнерства; прозорість процедур і звітності ППП, яка дося� гається шляхом обов’язкової публікації інформації про цілі, природу, предмет і вартість проекту в за� собах масової інформації та в інтерненті; дотримання балансу прав, обов’язків і законних вигод між публічними і приватними партнерами, а також балансу несення комерційних ризиків; дотримання вимог конкурентного законодав� ства щодо неприпустимості обмеження конкуренції на відповідному ринку товарів чи послуг; субсидіарна відповідальність учасників парт� нерства за шкоду, завдану користувачам послуг або іншим особам внаслідок виконання публічно�при� ватного партнерства. У частині другій Закону встановлено форми публічно�приватного партнерства: відносини контрактного (договірного) парт� нерства у формі, передбаченій ст. 26 цього Закону (концесія або закупівля товарів чи послуг для дер� жавних потреб); відносини інституційного чи статутного парт� нерства у формі, передбаченій ст. 96 Закону (засну� вання органами державної влади, місцевого само� врядування або іншими особами публічного права і приватними партнерами юридичної особи, якій передаються права та обов’язки в галузі публічно� приватного партнерства). У цьому законі дуже детально і чітко врегульо� вано питання укладання контрактів та їх види, про� цедура відбору кандидатів на виконання публічно� приватного партнерства, система контролю тощо. У нашій держави також ведуться законопро� ектні роботи в цій галузі. Кабінетом Міністрів Ук� раїни було внесено до Верховної Ради проект Зако� ну «Про загальні засади розвитку державно�приват� ного партнерства» № 3447 від 8 грудня 2008 р., що складається із 23 статей. Проект визначає поняття державно�приватного партнерства – як системи відносин між державним і приватним партнерами, при реалізації яких ресурси обох партнерів об’єдну� ються з відповідним розподілом ризиків, відпові� дальності та винагород (відшкодувань) між ними, для взаємовигідної співпраці на довгостроковій ос� нові у створенні (відновленні) нових та/або модер� нізації (реконструкції) діючих об’єктів, які потребу� ють залучення інвестицій, а також користуванні (ек� сплуатації) такими об’єктами. Державним партнером, згідно проекту, може бути Кабінет Міністрів України, або інший, упов� новажений Кабінетом Міністрів України централь� ний орган виконавчої влади, місцеві органи вико� навчої влади (місцеві державні адміністрації), суб’єкт господарювання, уповноважений Кабіне� том Міністрів України, який є стороною договору, що укладається для реалізації проекту державно� приватного партнерства. Щодо форм реалізації державно�приватного партнерства, то у ч. 1 ст. 6 зазначається, що держав� но�приватне партнерство реалізується в договорній формі (концесії, оренди державного майна, лізин� гу, угоди про розподіл продукції, управління держав� ним майном, спільну діяльність та ін.). Другий розділ проекту «Основні пріоритети дер� жавної політики розвитку державно�приватного парт� нерства та шляхи їх реалізації» має суто декларативний характер та не несе регуляторного навантаження. На нашу думку, цей документ потребує значного доопрацювання, його схвалення в запропонованому вигляді навряд чи сприятиме залученню приватних інвестицій до публічної сфери, він має вигляд загаль� ної концепції чи програми й ніяк не вирішує пробле� ми правового регулювання зазначених відносин. У проекті значно звужене коло суб’єктів парт� нерства, порівняно з актами європейських держав, що аналізувалися вище. Усі питання, що пов’язані з визначенням об’єктів державно�приватних парт� нерств, обранням конкретного виду договору, ма� ють узгоджуватися на найвищому рівні – із Кабі� нетом Міністрів України. Задеклароване у ст. 3 по� ложення про справедливий розподіл ризиків, по� в’язаних із реалізацією проекту державно�приват� ного партнерства між державними і приватними партнерами, нівелюється п. 3 ст. 4, згідно якої при� ватний партнер повинен застрахувати на користь державного партнера ризик випадкової загибелі або пошкодження об’єкту договору. Отже даний законопроект розроблено без ураху* вання досвіду, набутого іншими державами в цій галузі, він не містить правового механізму регулювання дер* жавноприватного партнерства. Проте встановлен ня чітких і зрозумілих правил у цій сфері є вкрай необ* хідним для нашої країни, адже завдання державнопри * Згідно до постанови ВР України від 25.12.2008 р. № 828�VI за� конопроект відправлено на повторне перше читання. Проблемы правового регулирования хозяйственной деятельности ЭКОНОМИКА И ПРАВО16 2009, №2 ватного партнерства не лише в тому, щоб залучати приватні інвестиції до інноваційної діяльності, а й у тому, щоб спрямувати їх на під’єм технологічного рівня вітчизняного виробництва та фундаментальної науки. Література 1. Закон України «Про інноваційну діяльність» від 04.07.2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 36. – С. 266. 2. Закон України «Про наукову і науково�техніч� ну діяльність» від 13.12.1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 12. – С. 165. 3. Закон України «Про пріоритетні напрями роз� витку науки і техніки» від 11.07.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 48. – С. 253. 4. The Global Competitiveness Report 2007–2008. Global Competitiveness Index rankings and 2006–2007 comparisons [Электронный ресурс]. – Режим доступу : www.weforum.org/en/initiatives/gcp/Global%20 Competitiveness%20Report/index.htm. 5. Рекомендації парламентських слухань на тему: «Національна інноваційна система України: проблеми формування та реалізації» від 27.06.2007 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2007. – № 46. – С. 525. 6. Попондопуло В.Ф. Концессионные соглаше� ния – правовая форма государственно�частного партнерства / Попондопуло В.Ф. // Правоведение. – № 3. – 2008. – С. 27–30. 7. Пемпусь Ю. С. Государственно�частное парт� нерство в предпринимательской деятельности: кон� цессионные соглашения / Пемпусь Ю. С. // Эволю� ция российского права : тезисы докладов Всероссий� ской научной конференции (Екатеринбург, 25–26 ап� реля 2008 г.) / Уральская государственная юридичес� кая академия. – Х., 2008. – С. 96–100. 8. Lewis M.K. Public Private Partnership: The Worldwide Revolution in Infrastructure and Project Finance/ Lewis M.K., Grimsey D. — Northampton : Edward Elgar Publishing Limited, 2004. 9. Бруссер П. Государственно�частное партнерство – новый механизм привлечения инвестиций / Бруссер П. // Рынок ценных бумаг. – 2007. – № 2. – С. 9. 10. Fostering Public�Private Partnership for Innovation in Russia. OECD publication. – Paris, 2005. – C. 15–16. 11. Directive 2004/18/EC of the European Parliament and of the Council of 31 March 2004 on the coordination of procedures for the award of public works contracts, public supply contracts and public service contracts // Official Journal of the European Union. — 2004. — L 134/114 ; Council Directive 93/37/EEC of 14 June 1993 concerning the coordination of procedures for the award of public works contracts // Official Journal L 111, 30/04/1994. 12. Speech by Commissioner Frits Bolkestein Member of the European Commission in Charge of the Internal Market and Taxation , at the 3d annual Public�Private Partnership Global Summit Holland, Noordijk, 08 November 2005: «European Commission’s current policy on public�private partnerships and its future projects» [Электронный ресурс]. – Режим доступу : http://europa.eu.int/comm/internal_market/ en/speeches/021108�bolkestein_en.htm. 13. «Зелена книга» (Green Paper) к практиці Євро� комісії – дискусійна доповідь про ту чи іншу галузь політики ЄС, адресована усім зацікавленим органам ЄС. У деяких випадках на базі цих документів розроб� ляються «білі книги», що містять пропозиції до змін у законодавстві ЄС [Електронний ресурс]. – Режим до� ступу : http://eur�lex.europa.eu/smartapi/cgi. 14. An Act concerning Public�Private Transportation Initiatives [Электронный ресурс]. – Режим доступу : www.fhwa.dot.gov/ppp/legislation.htm. 15. Ustawa z dnia 28 lipca 2005 r. o partnerstwie publiczno�prywatnym // Dziennik Ustaw N 169. Poz. 1420. 16. Zakon o javno�zasebnem partnerstvu RS// Uradni list Republici Slovenije, st. 127/2006 z dne 07.12.2006, Cl.5348 [Электронный ресурс]. – Режим доступу : www.uradni�list.si/1/content?id=76809. Подано до редакції 28.04.2009 р.
id	oai:ojs.economiclaw.kiev.ua:article-351
institution	Economics and Law
issn	2523-4838
keywords_txt_mv	ін ститут економіко-правових дос- ліджень нан україни, innovation activity, innovation theory, су б’єк ти гос- по дарського права, інноваційна ак- тивність, інноваційна мо- дернізація, конкурентне право, інноваційний розви- ток, інноваційна спроможність, інноваційна політика
language	Ukrainian
last_indexed	2025-09-24T17:24:08Z
publishDate	2009
publisher	V. Mamutov Institute of Economic and Legal Research of the National Academy of Sciences of Ukraine
record_format	ojs
resource_txt_mv	economiclawkievua/2a/83b5d77e477d73062a4e0fd2d9e53d2a.pdf
spelling	oai:ojs.economiclaw.kiev.ua:article-3512018-09-18T22:11:56Z PROBLEMS OF LEGAL PROVISION FOR PRIVATE-PUBLIC PARTNERSHIP IN INNOVATION SPHERE ПРОБЛЕМЫ ПРАВОВОГО ОБЕСПЕЧЕНИЯ ПУБЛИЧНО-ЧАСТНОГО ПАРТНЕРСТВА В ИННОВАЦИОННОЙ СФЕРЕ ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПУБЛІЧНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА В ІННОВАЦІЙНІЙ СФЕРІ Stativka, A.M. Shumilo, I.A. The article deals with problems of interactions between business and state authority in the sphere of innovative activities. The recommendations on forms and methods for legal regulation of these relations are offered. Рассмотрены проблемы взаимодействия бизнеса и государственной власти в сфере инновационной деятельности. предложены рекомендации относительно форм и методов правового регулирования этих отношений. Розглянуто проблеми взаємодії бізнесу та державної влади у сфері інноваційної діяльності. Запропоновано рекомендації щодо форм і методів правового регулювання цих відносин. V. Mamutov Institute of Economic and Legal Research of the National Academy of Sciences of Ukraine 2009-06-22 Article Article application/pdf https://economiclaw.kiev.ua/index.php/economiclaw/article/view/351 Economics and Law; No 2 (24) (2009): Economics and Law; 11 - 16 Экономика и право; No 2 (24) (2009): Economics and Law; 11 - 16 Економіка та право; No 2 (24) (2009): Economics and Law; 11 - 16 2523-4838 1681-6277 uk https://economiclaw.kiev.ua/index.php/economiclaw/article/view/351/319
spellingShingle	Stativka, A.M. Shumilo, I.A. ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПУБЛІЧНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА В ІННОВАЦІЙНІЙ СФЕРІ
title	ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПУБЛІЧНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА В ІННОВАЦІЙНІЙ СФЕРІ
title_alt	PROBLEMS OF LEGAL PROVISION FOR PRIVATE-PUBLIC PARTNERSHIP IN INNOVATION SPHERE ПРОБЛЕМЫ ПРАВОВОГО ОБЕСПЕЧЕНИЯ ПУБЛИЧНО-ЧАСТНОГО ПАРТНЕРСТВА В ИННОВАЦИОННОЙ СФЕРЕ
title_full	ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПУБЛІЧНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА В ІННОВАЦІЙНІЙ СФЕРІ
title_fullStr	ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПУБЛІЧНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА В ІННОВАЦІЙНІЙ СФЕРІ
title_full_unstemmed	ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПУБЛІЧНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА В ІННОВАЦІЙНІЙ СФЕРІ
title_short	ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПУБЛІЧНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА В ІННОВАЦІЙНІЙ СФЕРІ
title_sort	проблеми правового забезпечення публічно-приватного партнерства в інноваційній сфері
url	https://economiclaw.kiev.ua/index.php/economiclaw/article/view/351
work_keys_str_mv	AT stativkaam problemsoflegalprovisionforprivatepublicpartnershipininnovationsphere AT shumiloia problemsoflegalprovisionforprivatepublicpartnershipininnovationsphere AT stativkaam problemypravovogoobespečeniâpubličnočastnogopartnerstvavinnovacionnojsfere AT shumiloia problemypravovogoobespečeniâpubličnočastnogopartnerstvavinnovacionnojsfere AT stativkaam problemipravovogozabezpečennâpublíčnoprivatnogopartnerstvavínnovacíjníjsferí AT shumiloia problemipravovogozabezpečennâpublíčnoprivatnogopartnerstvavínnovacíjníjsferí

ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПУБЛІЧНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА В ІННОВАЦІЙНІЙ СФЕРІ

Репозитарії

Схожі ресурси