Зображення обкладинки

Етапи та перспективи інтродукції Cyperus esculentus L.

Literary data about an origin and dissemination of culture are analysed Cyperus esculentus L., the basic stages and its directions of introductions are certain.

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2007
Автор: Mikolaychuck, V.G.
Формат: Стаття
Мова:Англійська
Опубліковано: M.M. Gryshko National Botanical Garden of the NAS of Ukraine 2007
Онлайн доступ:https://www.plantintroduction.org/index.php/pi/article/view/764
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Plant Introduction
Завантажити файл: Pdf

Репозитарії

Plant Introduction
_version_ 1860123833002885120
author Mikolaychuck, V.G.
author_facet Mikolaychuck, V.G.
author_sort Mikolaychuck, V.G.
baseUrl_str https://www.plantintroduction.org/index.php/pi/oai
collection OJS
datestamp_date 2019-12-24T20:01:26Z
description Literary data about an origin and dissemination of culture are analysed Cyperus esculentus L., the basic stages and its directions of introductions are certain.
doi_str_mv 10.5281/zenodo.2563319
first_indexed 2025-07-17T12:45:30Z
format Article
fulltext 38 ISSN 1605�6574. Інтродукція рослин, 2007, № 4 З розвитком землеробства площі, зайняті під вирощування культурних рослин, по� стійно розширюються, проте світовий фонд цих рослин залишається практично по� стійним — близько 1000 видів [17]. Однак не викликає сумнівів, що й інші рослини, особ� ливо ті, які вирощувались колись, а тепер з якихось причин втратили своє значення, можуть бути корисними. Це стосується і Cyperus esculentus L. — давньої, перспек� тивної, але малопоширеної і маловивченої культури. Враховуючи, що ця культура в Україні може стати практично безвідход� ною для різних галузей сільськогосподарсь� кого виробництва, постала необхідність уза� гальнити дані вітчизняних і зарубіжних ав� торів, що стосуються різних аспектів інтро� дукції культури. Cyperus esculentus (чуфа, смикавець їстівний) — багаторічна трав'яниста росли� на родини Сyperaceae, яку вирощують для отримання їстівних бульб. Залежно від зони вирощування вони містять 20—35% ліпідів, 12—25% цукрів, 25—30% крохмалю, до 7% смол, 2—7% білка, 7—14% клітковини, мікроелементи, вітаміни [4, 6, 7, 10]. Бульби споживають сирими, смаженими і зварени� ми, із них виготовляють борошно, цукор, крохмаль, спирт, олію. Листки використо� вують для виготовлення циновок, паперу, ізоляційного матеріалу [6, 23, 26]. Чуфа є одним з небагатьох видів родини Сyperaceae, що введені в культуру. Ця ро� дина, яка, за даними різних авторів, налічує близько 90—100 родів і понад 4000 видів [10, 22], поширена по всій земній кулі — від ви� сокоширотних областей обох півкуль до ек� ватора включно. Хоча до триби смикавце� вих (Cypereae) належить 10 родів, вико� ристовується з різною метою лише 12 видів роду Cyperus: трава C. alopecuroides Rottb., C. corymbosus Rottb., C. exaltatus Retz., C. fla� belliformis Rottb., C. pongorei Rottb., C. papi� rus L., C. textilis Thunb. — для виготовлення циновок, матів, капелюхів, ниток, тканин, паперу; у незначної кількості видів (С. arti� culatus L., C. esculentus L., C. subumbellatus K k.) використовують бульби як ліки, пря� носмакову та ароматичну сировину, для от� римання ефірних олій. Найбільш пошире� ними та культивованими є два види: папі� рус (C. papirus) і смикавець їстівний, або чу� фа (C. esculentus) [4]. Cyperus esculentus має низку синонімів: Cyperus aureus Ten., C. melanorrhizum Del., C. hydra H.B.K. (non Mich.), C. nervosus Ro� em. et Schult., C. tenorii Presl., C. tenorianus Schult., C. sieberianus Link (non Spreng.), C. fenzelianus C.B. Clarke, Chlorocyperus au� reus Palla, Ch. esculentus Palla [4]. Відносно поширення чуфи в природних умовах існують вкрай суперечливі дані. Де� які автори [4, 7, 23] вважають, що цей вид трапляється в Середземномор'ї від Порту� галії до Малої Азії і Середньої Африки, західних Гімалаях, Бенгалії і Південній Індії, майже в усій тропічній і південній Аф� риці, Приатлантичних штатах Америки і Перу (в Андах), а також у прибережній смузі Тихого океану від Аляски до Калі�© В.Г. МИКОЛАЙЧУК, 2007 УДК 631.524:635.21/2 В.Г. МИКОЛАЙЧУК Миколаївський державний аграрний університет, Україна, 54009 м. Миколаїв, вул. Паризької Комуни, 9 ЕТАПИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ІНТРОДУКЦІЇ CYPERUS ESCULENTUS L. Наведені дані щодо походження та поширення культури Cyperus esculentus L., визначено основні етапи та напрями інтродукції виду. 39ISSN 1605�6574. Інтродукція рослин, 2007, № 4 ЕЕттааппии ттаа ппееррссппееккттииввии ііннттррооддууккццііїї CCyyppeerruuss eessccuulleennttuuss LL.. форнії, в Муганському степу та по річці Ас� тара, у Південному Поволжі, Середній Азії. Г.М. Шликов схилявся до думки, що в дико� му стані чуфа не трапляється і попередні дані стосуються інших видів роду Cyperus, що здатні утворювати бульбочки. Останні використовували в їжу давні народи, про це писали Теофраст (ІV—ІІІ ст. до н. е.) і Діо� дор (І ст. до н. е.), Страбон (І ст. н. е.), Діоско� рид (І ст. н. е.) [25]. Відносно походження культури також існують різні погляди. Окремі автори [12, 24] висувають гіпотезу про походження чу� фи від Cyperus aureus Ten. Він, як і деякі інші види роду Cyperus, здатний утворюва� ти бульбочки [23]. М. Гродзинський [9] вва� жав, що Cyperus esculentus відрізняється від дикорослої форми C. aureus за розміра� ми і будовою бульб. У Східному Закавказзі, Італії та Іспанії досить поширеним польо� вим бур'яном є C. rotundus L., що має буль� би, схожі на бульби чуфи, але вони неїс� тівні і їх не можна використовувати як корм. Чуфа має таке саме хромосомне чис� ло, що і C. rotundus [21]. K kenthal (1936), вивчаючи мінливість рослин чуфи, визначив їх окремі форми як esculentus, leptostachys, macrostachys, her� manii і запропонував термін sativus для культивованої форми [26]. Штучний добір протягом багатьох століть та вирощування в різних кліматичних зонах призвели до то� го, що неможливо визначити предка куль� тури. Інтродукція чуфи має давню історію (див. таблицю). Не викликає сумніву, що культура виникла в стародавньому Єгипті: рослина відома із гробниць фараонів ХІІ династії (ІІ тис. до н.е.) поблизу Фів. Про чу� фу згадують Геродот, Теофраст і Пліній [11]. На Піренейському півострові місцеві види і форми Cyperасеае не стали ви� східним матеріалом для культури, що підтверджує відсутність даних щодо знан� ня цієї культури місцевими давніми земле� робами — іберами. Чуфа була інтродукова� на в Іспанію в результаті торгових відносин, які налагодили фракіяни між основними об� ластями Середземномор'я на початку ос� таннього тисячоліття до нашої ери або ара� бами під час захоплення країн Піренейсь� кого півострова [25]. Щодо вирощування чуфи в середні віки, то літературних даних не виявлено, можли� во, культура на той час не мала особливого значення. На початку ХІХ ст. чуфа знову привер� нула увагу дослідників. Так, німецький уче� ний Кальдер у 1852 р. зробив опис біоло� гічних особливостей, основних агротехніч� них прийомів вирощування, хімічного скла� ду бульб та способів їхнього використання [13]. В Америку чуфа потрапила, можливо, із середземноморських країн у середині ХІХ ст., була поширена в штатах Кароліна і Пенсильванія [14], в ХХ ст. — в штатах Флорида, Джорджія, Алабама, Аляска [24]. Її висаджували на освоюваних землях до 52—58° пн. ш. як кормову культуру для відгодовування свиней і одночасного зни� щення бур'янів (див. рисунок). Чуфа в Росії була відома з кінця XVIII ст. як цінна овочева культура. Перші згадки про вирощування чуфи в Росії датовані 1800 р. Дослідження проводилися в різних губерні� Найважливіші етапи інтродукції чуфи І Стародавній 3000 р. до н. е.– Країни Серед+ середні віки земномор'я ІІ Середньо+ ХІІ–XVIII ст. Країни Серед+ віччя земномор'я ІІІ Нові часи XVIII–XIX ст. Іспанія, Італія, Німеччина, Авст+ рія, США, Росія ІV Новітні XX–ХXІ ст. Країни Північної, часи Південної і Цен+ тральної Америки, Середземномор'я, Африки, Індія, Китай, республіки колишнього СРСР Етап Назва періоду Хронологічні межі Район інтродукції 40 ISSN 1605�6574. Інтродукція рослин, 2007, № 4 ВВ..ГГ.. ММииккооллааййччуукк ях Росії, але Болотов рекомендував вирощу� вати культуру в господарствах півдня [6]. У 1804 р. російський агроном Нортов рекомен� дував чуфу як нову харчову культуру [7]. За даними І. Белецького, в ХІХ ст. бульбочки чуфи можна було придбати в магазинах Росії, де продавали насіння, але господар� ського значення вона не отримала і навіть проведення окремих досліджень не дало ви� черпної інформації про цю культуру [20]. У 1908 р. М. Сафронов [17] відмічав робо� ту Новоолександрівського інституту сільсь� кого господарства і лісоводства та Київсь� кого політехнічного інституту з вирощуван� ня чуфи. На початку 30�х років М.І. Вавилов описав маловідому культуру, яка мала різноманітне призначення і була поширена у Валенсії (Іспанія) [3]. Саме завдяки його зусиллям розпочався досить продуктивний період вивчення чуфи в СРСР. У 1931—1932 рр. розпочалися дослі� дження та селекційна робота з чуфою в Краснодарському інституті олійних куль� тур [22]. В 1934 р. у різних кліматичних зо� нах площі під чуфою досягали 1350 га. Вже тоді її визнавали перспективною олійною і технічною культурою. Районами, придат� ними для вирощування чуфи в СРСР, вва� жалися: Північний Кавказ (без зрошення), Закавказзя, Чорноморське узбережжя, Ук� раїна, Заволжя, Нижнє Поволжя, Середня Азія [23]. За даними Г.М. Шликова [25], південь України і Північний Кавказ були граничними областями, де цю культуру можна було вирощувати за тогочасної агро� техніки, розраховуючи на врожайність бульб до 4—7 т/га. Під час Великої Вітчизняної війни до� слідження чуфи продовжили в Алма� Атинському ботанічному саду, а також на Кубанській дослідній станції Всесоюзного інституту рослинництва [12]. У 1949 р. в СРСР була створена мережа із понад 300 пунктів, розміщених у різних Поширення чуфи в світі: — центр походження культури; — райони вирощування культури; — центри селекційної роботи агрокліматичних районах: лише в Україні і Молдавії їх було 45 [5]. Дослідження пока� зали, що чуфу можна вирощувати до 61° пн. ш. на північному заході і до 58° пн. ш. на Ура� лі. При цьому врожайність бульб у пів� нічних районах становила від 1 до 4 т/га, у Воронежі — до 10 т/га, в Житомирській і Пензенській областях — 11—12 т/га. В Україні культура чуфи відома з почат� ку ХХ ст., її вирощували в Київському політехнічному інституті і аматори на неве� ликих ділянках. У 30�ті роки в нашій країні перші досліди з вивчення чуфи проводили професори П.П. Підгорний та А.Є. Коварсь� кий у колгоспі ім. Полякова під Херсоном, науковці кафедри ботаніки Білоцерківсько� го сільськогосподарського інституту [9], професор І.П. Савченко на дослідній станції Українського інституту рослинни� цтва під Харковом [13], А.П. Майданник на Бучанському дослідному полі [24]. Про роз� ширення досліджень чуфи свідчить той факт, що в 1933 р. в Україні площа цієї культури становила 143 га, а в 1934 р. — 500 га [14]. В 50�ті роки дослідження прово� дилися В.М. Братчиком на базі Бучансько� го опорного пункту [2]. Починаючи з 50�х років, чуфу почали вирощувати в більшості ботанічних садів України у складі колекцій олійних культур. У Національному ботанічному саду ім. М.М. Гришка (НБС) НАН України перші дослідження цієї культури були проведені наприкінці 1940�х років під керівництвом професора Д.Ф. Лихваря [16]. Вивчення різних аспектів вирощування і викорис� тання чуфи проводилося в 50�х роках М.М. Дружиніною, а з 70�х і до початку 90�х років — В.П. Гринем. Саме на 1970�ті роки припадає поглиблене вивчення культури [8, 15, 17, 18]. У дослідному господарстві "Глеваха" спільно із Інститутом ме� ханізації сільського господарства УААН проводилися дослідження питань ме� ханізації процесів вирощування і збирання чуфи [7]. У відділі нових культур НБС НАН України триває робота з вивчення морфобіологічних, екологічних і фізіоло� гічних особливостей чуфи. На початку ХХІ ст. чуфа спорадично траплялася в багатьох країнах Старого і Но� вого Світу (див. рисунок). У культурі поши� рена в Іспанії, особливо у Валенсії і Галісії, в південній Італії, на островах Сицилія і Кор� сика, в Португалії, Алжирі, Єгипті, Тунісі, Марокко, на острові Кіпр. В Угорщині чуфу вирощують виключно заради бульб, які ви� користовують як сурогат кави. Чуфа поши� рена в Аргентині, Мексиці, Бразилії. Її куль� тивують на Аравійському півострові, в Іраці, Індії, Малій Азії і на схід до Індокитаю, у країнах Закавказзя, Середньої Азії [11, 22]. На африканському континенті культура на� була поширення в Заїрі і Замбії [1], Північній Нігерії, Гані та Того [25]. В Китаї вирощують чуфу з метою отримання біопа� лива з її олії [25]. Найбільшим експортером бульб чуфи на світовий ринок є Іспанія, яка щорічно пос� тавляє в середньому 2300 т. Культуру виро� щують на площі близько 900 га і отримують до 9000 т продукції. Для внутрішнього вико� ристання вирощують сорти оршадного ти� пу. Визнаними центрами селекційної робо� ти з чуфою є Галісія (Іспанія) і Сальта (Ар� гентина) [25]. У Росії центрами вивчення чуфи є Крас� нодарський інститут олійних культур та Воронезький державний університет, де проводяться дослідження біологічних особ� ливостей, біохімічного складу, лікарських властивостей чуфи в різних зонах вирощу� вання та селекційні дослідження [18]. У Північному Причорномор'ї вирощуван� ня чуфи розпочалося в 30�х роках ХХ ст., коли в колгоспі ім. Полякова під Херсоном та в Одеській області були закладені промис� лові насадження чуфи на замовлення Оде� ської кондитерської фабрики [13]. На початку ХХІ ст. постала необхідність розширити асортимент культурної флори регіону за рахунок перспективних видів, що можуть переважати відомі культури за врожайністю, ширшим використанням 41ISSN 1605�6574. Інтродукція рослин, 2007, № 4 ЕЕттааппии ттаа ппееррссппееккттииввии ііннттррооддууккццііїї CCyyppeerruuss eessccuulleennttuuss LL.. їхньої продукції в різних галузях господар� ства, екологічною пластичністю та стій� кістю до збудників захворювань та шкід� ників. Не останню роль відіграє нездатність виду натуралізуватися, що дасть змогу за� побігти появі нового карантинного бур'яну. Чуфа відповідає всім вимогам, проте куль� тура залишається маловивченою, тому ос� новними напрямками досліджень є вивчен� ня біологічних, морфологічних, біохімічних особливостей, екологічної пластичності, алелопатичної активності виділень, потен� ціалу урожайності та проведення селекцій� ної роботи в умовах Північного Причорно� мор'я. Нами виділені етапи інтродукції культу� ри чуфи та основні напрями її досліджень: на сучасному етапі інтродукції проводиться комплексна оцінка біологічних, екологічних і морфофізіологічних особливостей, гене� тичної мінливості; селекційна робота з ви� ведення високоолійних сортів для викорис� тання в олійній промисловості та сортів, придатних для використання в конди� терській промисловості, вирішується проб� лема механізації всіх технологічних про� цесів вирощування рослин та збирання вро� жаю; розробляються технології збереження та переробки продукції із чуфи. 1. Бахарева С.Н. Разнообразие растений Заира и Замбии // Науч.�техн. бюл. ВНИИР им. Н.И. Ва� вилова. — Л., 1988. — Вып. 181. — C. 14—18. 2. Братчик В.М. Особенности возделывания чу� фы в условиях Полесья Украины: Автореф. дис. ...канд. с.�х. наук. — Харьков, 1957. — 35 с. 3. Вавилов Н.И. Происхождение и география культурных растений. — Л.: Наука, 1987. — 437с. 4. Вульф Е.В., Макеева О.Ф. Мировые ресурсы полезных растений. Пищевые, кормовые, техни� ческие, лекарственные и др.: Справочник. — Л.: Наука, 1969. — С. 62—63. 5. Голицын С.В. Опыт культуры чуфы // Бюл. ГБС. — 1952. — Вып. 13. — С. 95—97. 6. Григоровская М.В. Скрытная чуфа дорогого стоит // Огородник. — 1999. — № 5. — С. 4—5. 7. Григорюк І., Рахметов Д., Машковська С. Чу� фа // Наук. світ. — 2003. — № 7. — С. 14—15. 8. Гринь В.П., Кузнецова С.В. Редкостные овощные и пряные культуры. — К.: Урожай, 1991. — С. 62—66. 9. Гродзинський М. Культивування чуфи в Україні // Технічні культури. — 1939. — № 5�6. — С. 78—80. 10. Еленовский А.Г., Соловьева М.П., Тихоми" ров В.Н. Ботаника: систематика высших или на� земных растений: Учебник для студ. высш. пед. учеб. заведений. — М.: Изд. центр "Академия", 2001. — С. 402—405. 11. Жуковский П.М. Культурные растения и их сородичи (систематика, география, экология, ис� пользование, происхождение). — М.: Сов. наука, 1950. — С. 236—237. 12. Козо"Полянский Б.М. Драгоценное расте� ние // Природа. — М.: Изд�во АН СССР, 1948. — С. 55—58. 13. Мільський О.В., Стрельцина І.Я., Нітчен" ко С.В. Чуфа та використання її в кондитерській промисловості // Нові види сировини кондитерсь� кої промисловості. Чуфа, арахіс, суничний помідор. — К.: Укрдержвидавмісцевпром, 1936. — С. 4—22. 14. Наливайко Ю.С., Айзенберг Л.Н. К вопросу изучения влажности почвы для чуфы // Советская ботаника. — М.; Л.: Изд�во АН СССР. — 1937. — № 1. — С. 133—137. 15. Никитчин Д.И. Масличные культуры. — Запорожье: ВПК "Запоріжжя", 1996. — С. 30—31. 16. Рахметов Д.Б., Мороз П.А. Вклад професо� ра Д.Ф. Лихваря у створення колекцій рослин та розгортання наукової діяльності Центрального республіканського ботанічного саду АН УРСР // Інтродукція рослин. — 2003. — № 1�2. — С.173— 180. 17. Рейвн П., Эверт Р., Айкхорн С. Современ� ная ботаника / Пер. c англ. — В 2�х т. — М.: Мир, 1990. — Т. 2. — С. 229—253. 18. Рубина Т.В. Биологические особенности Cyperus esculentus L. при выращивании на северо� западе России // Мат. I (IX) Междунар. конф. мо� лодых ботаников в Санкт�Петербурге (21—26 мая 2006 г.). — СПб.: Изд�во ГЭТУ, 2006. — С. 271. 19. Смілянець Н.М. Інтродукція Cyperus escu� lentus L. в Лісостепу України // Інтродукція рос� лин. — 2003. — № 1�2. — С. 70—74. 20. Софронов М. Культура земляного миндаля // Прогрессивное садоводство и огородничество. — Книгоиздательство П.П.Сойкина, 1908. — № 24. — С. 314—315. 21. Хромосомные числа цветковых растений / Под ред. А.А. Федорова. — Л.: Наука, 1969. — С. 253. 42 ISSN 1605�6574. Інтродукція рослин, 2007, № 4 ВВ..ГГ.. ММииккооллааййччуукк 22. Чирков В.И. Сyperus esculentus L. — чуфа // Культурная флора СССР. — Л.: Сельхозгиз, 1941. — С. 472—483. 23. Шахова З.Д. К экологической характерис� тике земляного миндаля (чуфы) в связи с вопросом об организации почек возобновления клубней // Тр. Воронеж. гос. ун�та: Воронеж. книж. изд�во. — 1955. — Т. 62, вып. 1. — С. 42—43. 24. Шеремет І.Ф. Чуфа — цінна кормова куль� тура // Соціалістичне тваринництво. — 1952. — № 5. — С. 46—47. 25. Шлыков Г.Н. Чуфа // Новые пищевые и са� харные культуры. — М.; Л.: Изд�во ВАСХНИЛ, 1935. — С.VI, № 6. — С. 4—62. 26. Bernardo Pascual, J. Vicente Maroto, Sal" vador Lorenz"Galarza et al. Chufa (Cyperus escu� lentus L. var. sativus Boeck.): An unconventional crop. studies relaned to applications and cultivation // Economic Botany. — 2000. — 54 (4). — Р. 439— 448. Рекомендував до друку Д.Б. Рахметов В.Г. Миколайчук Николаевский государственный аграрный университет, Украина, г. Николаев ЭТАПЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ ИНТРОДУКЦИИ CYPERUS ESCULENTUS L. Приведены данные о происхождении и распрост� ранении культуры Cyperus esculentus L., опреде� лены основные этапы и направления интродукции вида. V.G. Mikolaychuck Nikolaev State Agrarian University, Ukraine, Nikolaev STAGES AND PROSPECTS OF INTRODUCTION OF CYPERUS ESCULENTUS L. Literary data about an origin and dissemination of culture are analysed Cyperus esculentus L., the basic stages and its directions of introductions are certain. 43ISSN 1605�6574. Інтродукція рослин, 2007, № 4 ЕЕттааппии ттаа ппееррссппееккттииввии ііннттррооддууккццііїї CCyyppeerruuss eessccuulleennttuuss LL..
id oai:ojs2.plantintroduction.org:article-764
institution Plant Introduction
keywords_txt_mv keywords
language English
last_indexed 2025-07-17T12:45:30Z
publishDate 2007
publisher M.M. Gryshko National Botanical Garden of the NAS of Ukraine
record_format ojs
resource_txt_mv wwwplantintroductionorg/e2/625d8373a94229ead5c4c285fa26f6e2.pdf
spelling oai:ojs2.plantintroduction.org:article-7642019-12-24T20:01:26Z Stages and prospects of introduction of Cyperus esculentus L. Етапи та перспективи інтродукції Cyperus esculentus L. Mikolaychuck, V.G. Literary data about an origin and dissemination of culture are analysed Cyperus esculentus L., the basic stages and its directions of introductions are certain. Наведені дані щодо походження та поширення культури Cyperus esculentus L., визначено основні етапи та напрями інтродукції виду. M.M. Gryshko National Botanical Garden of the NAS of Ukraine 2007-12-01 Article Article application/pdf https://www.plantintroduction.org/index.php/pi/article/view/764 10.5281/zenodo.2563319 Plant Introduction; Vol 36 (2007); 38-43 Інтродукція Рослин; Том 36 (2007); 38-43 2663-290X 1605-6574 10.5281/zenodo.3377805 en https://www.plantintroduction.org/index.php/pi/article/view/764/731 http://creativecommons.org/licenses/by/4.0
spellingShingle Mikolaychuck, V.G.
Етапи та перспективи інтродукції Cyperus esculentus L.
title Етапи та перспективи інтродукції Cyperus esculentus L.
title_alt Stages and prospects of introduction of Cyperus esculentus L.
title_full Етапи та перспективи інтродукції Cyperus esculentus L.
title_fullStr Етапи та перспективи інтродукції Cyperus esculentus L.
title_full_unstemmed Етапи та перспективи інтродукції Cyperus esculentus L.
title_short Етапи та перспективи інтродукції Cyperus esculentus L.
title_sort етапи та перспективи інтродукції cyperus esculentus l.
url https://www.plantintroduction.org/index.php/pi/article/view/764
work_keys_str_mv AT mikolaychuckvg stagesandprospectsofintroductionofcyperusesculentusl
AT mikolaychuckvg etapitaperspektiviíntrodukcíícyperusesculentusl

Схожі ресурси