Реконструкція катакомб аланського населення салтово-маяцької культури
In this paper, the reconstruction of catacombs (ground tombs) building process of the Alanic population of Saltiv-Maiaky culture is proposed. For this purpose the statistic analysis of dimensional characteristics of 226 catacombs on the territory of Verkhnii-Saltiv burial ground was made. The data f...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Археологія |
|---|---|
| Datum: | 2018 |
| Heft: | 1 |
| Сторінки: | 53-67 |
| ISSN: | 2616-499X |
| Автори та афіліації: |
|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Institute of Archaeology NAS of Ukraine
2018
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://arheologia.com.ua/index.php/arheologia/article/view/5 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Chemistry, Physics and Technology of Surface |
| Завантажити файл: |
|
Institution
Chemistry, Physics and Technology of Surface| _version_ | 1872824362774560768 |
|---|---|
| author | Aksionov, Viktor S. |
| author_facet | Aksionov, Viktor S. |
| author_institution_txt_mv | [
{
"author": "Viktor S. Aksionov",
"institution": "M.F. Sumtsov Historic Museum of Kharkiv",
"orcid": ""
}
] |
| author_sort | Aksionov, Viktor S. |
| baseUrl_str | https://arheologia.com.ua/index.php/arheologia/oai |
| collection | OJS |
| container_end_page | 67 |
| container_issue | 1 |
| container_start_page | 53 |
| container_title | Археологія |
| container_volume | |
| datestamp_date | 2019-11-21T13:44:43Z |
| description | In this paper, the reconstruction of catacombs (ground tombs) building process of the Alanic population of Saltiv-Maiaky culture is proposed. For this purpose the statistic analysis of dimensional characteristics of 226 catacombs on the territory of Verkhnii-Saltiv burial ground was made. The data for the average volume of the ground dug out during the building of  catacombs for burying a child and one or several adults , was obtained and the time required for the this was calculated. The calculations showed that the building of catacomb for a child burial (from 0,9 to 1,5 m3) could take ca. 10—12 working hours for one adult man. To build the biggest catacomb (up to 14 m3) it takes 3—5 working days for 3—4 men. |
| doi_str_mv | 10.15407/archaeologyua2018.01.053 |
| first_indexed | 2026-08-07T01:01:33Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2018, № 1 53
© В.С. Аксьонов, 2018
В.С. Аксьонов *
РЕКОНСТРУКЦІЯ КАТАКОМБ АЛАНСЬКого НАСЕЛЕННЯ
САЛТОВО-МАЯЦЬКОЇ КУЛЬТУРИ
УДК: 904.5 (477.54) "653".004.68
* Аксьонов Віктор Степанович — кандидат іс-
торичних наук, завідувач відділу археології Хар-
ківського історичного музею імені М.Ф. Сумцова,
aksyonovviktor@gmail.com
У роботі реконструйовано технологію спорудження ка-
такомб ранньосередньовічним аланським населенням
Верхньо-Салтівського археологічного комплексу. Подано
імовірні показники витраченого для цього часу та люд-
ського ресурсу.
К л ю ч о в і с л о в а: салтово-маяцька культура, ката-
комба, Верхньо-Салтівський могильник, алани.
Головною поховальною спорудою ранньосе-
редньовічного аланського населення Подоння
хозарського часу є земляний склеп — ката-
комба. Цей тип поховальної споруди домінує
на усіх відомих на сучасний момент аланських
могильниках лісостепового варіанту салтово-
маяцької культури — верхньо-салтівському,
старо-салтівському, рубіжанському, дмитрієв-
ському, маяцькому та ін. (Бабенко 1905, с. 447—
577; Плетнева 1989, с. 173—183; Флеров 1993,
с. 6—14; Афанасьев 1993, с. 80—90; Аксе-
нов 1999, с. 137, табл. 1; Аксенов 2001, с. 62, 65,
табл. 1). Катакомби на усіх могильниках лісо-
степового варіанту салтово-маяцької культури
розташовані по схилах балок та яруг, як прави-
ло, вздовж схилів відповідно до рельєфу місце-
вості. «Класична» катакомба аланського насе-
лення салтово-маяцької культури складається
з вузького та довгого вхідного коридору — дро-
мосу, та поховальної камери, що була вирита
у торцевій стінці дромосу, котра розташована
вище за схилом. У початковій частині дромосу
фіксуються земляні сходинки різного розміру,
кількість яких може становити від 1 до 14—15.
Чим глибше дромос, тим більша кількість схо-
динок присутня в його початковій частині.
Аналіз метричних даних катакомб по усім
аланським могильникам Подоння, зроблений
Г.Є. Афанасьєвим (Афанасьев 1993, с. 80—93),
показав, що для усіх катакомбних некрополів
характерна висока ступінь стандартизації за
більшістю мірних ознак, котрі характеризують
поховальні споруди могильників регіону, що
відповідає деяким «нормам» поховальної об-
рядовості ранньосередньовічного аланського
населення регіону. Ці «норми» знаходять своє
відображення у ширині та глибині дромосу,
висоті, у ширині та глибині входу-лазу до по-
ховальної камери, в розмірах та формі долів-
ки поховальної камери. При цьому ці середні
параметри поховальних споруд специфічні для
кожного окремого могильника аланського на-
селення Подоння (Афанасьев 1993, табл. 21—
27). Проте, висока ступінь стандартизації похо-
вальних споруд на кожному могильнику вказує
на те, що катакомби споруджувалися людьми,
які добре володіли навичками виконання зем-
ляних робіт у досить великих обсягах.
Різні аспекти поховальної обрядовості та
специфіки поховальних споруд алансько-
го населення лісостепового варіанту салтово-
маяцької культури не раз розглядалися в ро-
ботах провідних дослідників (Плетнева 1967,
с. 71—91; Плетнева 1989, с. 173—191; Афана-
сьев 1993, с. 80—93). Ще на початку вивчен-
ня салтівських старожитностей вчені дово-
лі детально описали устрій поховальних спо-
руд аланського населення Верхнього Салтова
(Бабенко 1905, с. 549—550; Покровский 1905,
с. 466; Федоровский 1913, с. 4). О днак, таке
практичне питання, як саме велися роботи зі
спорудження катакомб, скільки на це було по-
трібно часу та людських ресурсів, залишилося
поза увагою науковців. Мої багаторічні спосте-
реження (починаючи з 1998 р. і до сьогодні) до-
зволяють звернутися до цієї цікавої проблеми.
Спостереження за стратиграфією заповнення
дромосів та поховальних камер на Верхньо-
Салтівському IV катакомбному могильнику,
на якому під моїм керівництвом досліджено
більше сотні ранньосередньовічних поховаль-
них комплексів (Аксенов 1998, с. 49—50; 2014,
с. 242—244), дозволяють зробити кілька важ-
ливих припущень стосовно процесу створення
катакомб та процедури здійснення поховань у
салтівських катакомбах.
За нашими спостереженнями салтівці під
час спорудження земляних склепів врахову-
вали геологічну ситуацію, що існувала на кон-
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2018, № 154
кретній ділянці могильника. Поховальна ка-
мера завжди вирубувалася в шарі потужної
материкової глини світло-коричневого кольо-
ру, глибина залягання якого визначала макси-
мально можливу глибину поховальної спору-
ди. Так, на ділянці ВСМ-IV, де шар материкової
глини світло-коричневого кольору підстеляв-
ся шаром сипкої глини блідо-зеленого кольору
або шаром сипкої глини темно-коричневого
кольору, підлога поховальних камер, як і дно
дромосу, жодного разу не опускалося ниж-
че рівня залягання цих м’яких за структурою
глин, бо ці глини не могли забезпечити необ-
хідну міцність склепінню підземної поховаль-
ної камери.
Розрахунки обсягу ґрунту, який потрібно
було вийняти під час спорудження катакомби
(табл. 1) дають доволі показові дані. Так, для
більшої наочності нами були залучені дані по
катакомбам, у дромосі яких не було зафіксова-
но слідів пізнішого навмисного проникнення
до поховальної камери (рис. 1—3), що супро-
воджувалося частковою руйнацією частини
дромосу перед входом до поховальної камери
(рис. 6; 7). Ці катакомби містили одиночні по-
ховання дітей (рис. 1, 2, 4, 6) та дорослих лю-
дей (рис. 2, 2, 6), парні (рис. 1, 8; 2, 4) та колек-
тивні (рис. 3, 2, 3) поховання.
Наші розрахунки вийнятого ґрунту мають
приблизний характер, що пов’язано з можли-
вими похибками під час дослідження дромосу
та входу-лазу до поховальної камери сучасни-
ми землекопами, з обвалами склепіння похо-
вальних камер, зі зміною рівня денної поверх-
ні землі з моменту спорудження поховальної
споруди і до моменту її дослідження. Все це
не могло не привнести деяку незначну похиб-
ку у наші розрахунки. Проте, як нам здається,
у цілому масштаб реально первинно вийнято-
го при спорудженні катакомб ґрунту та вираху-
ваного нами є цілком зіставленим. Як видно з
табл. 1 обсяг ґрунту, що був вийнятий при спо-
рудженні катакомб для одиночних дитячих по-
ховань доволі незначний — у межах 0,9—1,6 м³.
Під час спорудження середніх за розміром ка-
такомб, у поховальних камерах яких були здій-
снені як одиночні так і колективні поховання,
обсяг вийнятого ґрунту становить 6,0—8,0 м³.
Максимально можливий обсяг ґрунту, що був
вийнятий при спорудженні найбільших за роз-
міром земляних склепів ВСМ-IV становить
15—17 м³. При цьому обсяг ґрунту, котрий було
вийнято при спорудженні входу-лазу до похо-
вальної камери та, власне, поховальної каме-
ри, сумарно максимально може складати до №
к
ат
.
В
С
М
-I
V
к
іл
ьк
іс
ть
лю
де
й
д
ро
м
ос
в
хі
д-
ла
з
к
ам
ер
а
З
аг
ал
ьн
и
й
о
б-
ся
г
ґр
ун
ту
(
м
3 )
Р
и
с.
до
вж
и
н
а
(м
)
ш
и
ри
н
а
(м
)
гл
и
би
-
н
а
(м
)
кі
ль
кі
ст
ь
сх
од
.
об
ся
г
ґр
у
н
ту
(
м
3 )
ви
со
-
та
(
м
)
ш
и
ри
-
н
а
(м
)
гл
и
би
-
н
а
(м
)
об
ся
г
ґр
у
н
ту
(
м
3 )
до
вж
и
-
н
а
(м
)
ш
и
ри
-
н
а
(м
)
ви
со
-
та
(
м
)
об
ся
г
ґр
ун
ту
(
м
3 )
29
3
д
2,
35
0,
35
—
0,
60
2,
1
—
2,
15
0,
66
0,
4
0,
3
0,
07
1,
32
1,
2
0,
94
0,
9
3,
12
ри
с.
1
, 1
, 2
32
1
д
1,
9
0,
36
—
0,
39
2,
2
1
1,
33
0,
66
0,
36
0,
2
0,
04
0,
82
0,
52
0,
75
0,
14
1,
51
ри
с.
1
, 3
, 4
34
1
д
1,
5
0,
45
—
0,
50
1,
45
2
0,
85
0,
5
0,
4
0,
08
0,
01
0,
59
0,
37
0,
5
0,
06
0,
92
ри
с.
1
, 5
, 6
35
1
д
2,
4
0,
4—
0,
5
1,
45
3
1,
42
0,
45
0,
4
0,
05
0,
00
8
0,
85
0,
75
0,
6
0,
2
1,
62
—
50
1
до
р
+
1
д
4,
85
0,
36
—
0,
48
2,
35
6
2,
3
0,
4
0,
4
0,
34
0,
05
1,
4
0,
98
0,
85
0,
75
3,
1
ри
с.
1
, 7
, 8
58
1
п
5,
9
0,
56
—
0,
64
3,
15
7
7,
2
0,
6
0,
52
0,
45
0,
13
1,
77
1,
45
1,
0
1,
3
8,
63
ри
с.
2
, 1
, 2
65
1
до
р
4,
7
0,
40
—
0,
62
3,
12
8
5,
5
0,
7
0,
45
0,
14
0,
4
1,
97
1,
25
1,
1
1,
43
7,
33
ри
с.
2
, 5
, 6
94
1
до
р
+
1
д
2,
4
0,
4
2,
1
2
1,
97
0,
5
0,
4
0,
12
0,
02
4
1,
71
1,
05
1,
0
1,
17
3,
16
ри
с.
2
, 3
, 4
96
3
до
р
+
1
д
6,
2
0,
50
—
0,
65
4,
4
9
10
,0
0,
6
0,
45
0,
3
0,
08
2,
15
1,
92
1,
55
4,
1
14
,1
8
ри
с.
3
, 1
—
3
Т
аб
ли
ця
1
. О
бс
яг
и
ви
йн
ят
ог
о
ґр
ун
ту
в
ий
ня
то
го
п
ри
с
по
ру
дж
ен
ні
к
ат
ак
ом
б
В
ер
хн
ьо
-С
ал
ті
вс
ьк
ог
о
м
ог
ил
ьн
ик
а
д
—
д
и
ти
н
а;
д
ор
—
д
ор
ос
ли
й
; п
—
п
ід
лі
то
к
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2018, № 1 55
Рис. 1. Катакомби Верхньо-Салтівського-IV могильника (ВСМ-IV). 1, 2 — катаком-
ба 28; 3, 4 — катакомба 32; 5, 6 — катакомба 34; 7, 8 — катакомба 50
30 % від усього обсягу ґрунту вийнятого при
спорудженні катакомбної споруди.
Для визначення часу потрібного на спо-
рудження однієї катакомби та залучення для
цього людських ресурсів, звернемося до норм
при виконанні земляних робіт, що наведе-
ні в «Иллюстрированном урочном положе-
нии» Н.І. Рошефора. З’явившись у 1869 р., ця
книга на довгий час для російських, а потім
і радянських будівельників та інженерів, ста-
ла реальним посібником при складанні та пе-
ревірці кошторисів, при проектуванні та ви-
конанні різних будівельних робіт. Цей по-
сібник не тільки містить правила розрахунку
щоденних трудових витрат за різними опера-
ціями ручної праці у будівництві, які вже дав-
но замінені працею машин та механізмів, але
є своєрідною енциклопедією будівельних тех-
нологій доіндустріального періоду (Коробей-
ников 2005, с. 122).
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2018, № 156
Згідно даних посібника Н .І. Рошефора, у
південній смузі Росії, в яку на той час входила
і сучасна Харківська обл., земляні роботи ве-
лися у середньому по 12 годин на добу у літній
період (з 1 квітня по 1 листопада), по 9 годин
на добу восени та навесні (з 1 листопада по 16
грудня та з 1 березня по 1 квітня) та по 7—8 го-
дин на добу у зимовий період (з 16 грудня по 1
березня) (Рошефор 1916, с. 12, 13). Тобто робо-
ти велися лише впродовж світлового дня. Мож-
на припустити, що в цих же часових рамках
проводили роботи зі спорудження катакомб і
салтівці. Ґрунт, який салтівці виймали під час
спорудження катакомб за своїми властивостя-
ми, ступенем щільності та вагою належить до
двох розрядів (параграф 28): «верхний дерно-
вой слой и подстилающий его слой чернозема —
к разряду б) — легко отделяемым деревянными,
с железным лезвием, лопатами; плотная мате-
риковая глина, в которой выкапывался дромос и
вырубалась погребальная камера — к разряду г) —
отделяемая при помощи кирок, ломов, клиньев и
молота» (Рошефор 1916, с. 62). Згідно з дани-
ми посібника (параграф 30): «при копании зем-
ли из рвов глубиной до 2 аршин (1,4224 м) и шири-
ной не менее 2 аршин (1,4224 м), с выбрасыванием
на кубический сажень (9,713 м³) грунта: сыпучей
или рыхлой земли, отделяемой деревянными, с
железным лезвием лопатами необходим 1 (один)
землекоп; плотной глины и всякого грунта, от-
деляемого отчасти лопатами, кирками и то-
порами, смотря по его твердости и удельному
Рис. 2. Катакомби Верхньо-Салтівського-IV могильника (ВСМ-IV). 1, 2 — катакомба 58;
3, 4 — катакомба 94; 5, 6 — катакомба 65
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2018, № 1 57
Рис. 3. Катакомба 96 ВСМ-IV. 1 — план катакомби, 2,
3 — план поховальної камери
весу необходимы 3—4 землекопа; отвердевше-
го глинистого или мерзлого грунта, смотря на
его твердость и удельный вес — 5—6 землеко-
пов» (Рошефор 1916, с. 63). Цю норму уточне-
но в параграфі 31 «Уложения»: «при копании и
выбрасывании земли в тесных местах (шириной
меньше 2 аршин — 1,42 м) к числу землекопов,
определенных сложностью грунта, добавляет-
ся еще 25 % — соответственно, — 1,25, 3,25—
4,25, 5,25—6,25» (Рошефор 1916, с. 65). До того
ж у параграфі вказано, що при копанні ровів
для прокладання труб, кабелів, тобто вузьких
траншей — подібних дромосам салтівських ка-
такомб, розрахунки потрібно роботи ще згід-
но і з параграфом 36, у якому вказується, що
«при выбрасывании грунта на высоту до 1 саже-
ни (2,13 м) разрыхленной глины или другого твер-
дого грунта на 1 куб. сажень необходим 1,33 зем-
лекоп» (Рошефор 1916, с. 67).
Відповідно до вище викладеного матеріалу,
можна зробити висновок, що для викопування
ґрунту (щільної глини) об’ємом 6,0—8,0 м³ були
потрібні зусилля щонайменше 6—8 землеко-
пів, які могли виконати цю роботу за один ро-
бочий день у літній період та за 1,5 робочих дня
у зимовий період, на весні та восени. Потрібно
врахувати, що працювати салтівцям на глиби-
ні у вузькому дромосі на невеликій за розміра-
ми поховальній камері було доволі важко, тому
темп робіт суттєво знижувався. Відповідно, час
на спорудження катакомби збільшувався та
міг становити, на нашу думку, 2—3 робочі дні
з урахуванням несприятливих погодних умов
(дощ, сніг, мороз тощо). Враховуючи середні
розміри дромосу катакомб ВСМ-IV (ширина
0,54—0,6 м та глибина 3,04—3,07 м) та віднос-
но незначні середні розміри поховальної каме-
ри (довжина 1,92—1,97 м, ширина 1,49—1,59,
висота 1,2—1,49 м) передбачувані для цих ро-
біт 6—8 землекопів одночасно працювати не
могли. Наш практичний досвід робіт на ката-
комбах свідчить, що під час спорудження ка-
такомби середніх розмірів доцільно одночасно
залучати до роботи 2—3 землекопів. Розпочи-
нати роботи по зрушенню дромосу міг спочат-
ку один землекоп. Він вибирав ґрунт по всій
довжині дромосу та викидав його на верх (рис.
4, 1). Поступово, з поглибленням ями в дромо-
сі, до роботи залучався другий землекоп. Пер-
ший землекоп накопував ґрунт на дні дромосу
та насипав його в якусь ємність, в той час як
другий — за допомогою мотузки підіймав єм-
ність з ґрунтом на поверхню та висипав його
вздовж однієї з довгих сторін дромосу. З часом
землекопи могли змінювати одне одного, та-
ким чином підтримувався певний темп робіт.
Ті ж операції здійснювалися й під час спору-
дження поховальної камери в торцевій стінці
дромосу. Проте, при цьому міг залучатися тре-
тій робітник. Одна людина вирубувала глину в
камері та викидала зрушений ґрунт у дромос,
де другий робітник наповнював ґрунтом єм-
ність. Третій землекоп підіймав ґрунт на по-
верхню та висипав його поблизу дромосу. Та-
ким чином, 2—3 салтівських землекопа, пра-
цюючи одночасно, могли вирити середню за
розміром катакомбу за 3—5 світлових робочих
днів. Роботи зі спорудження земляного склепу
ввечері та вночі не велися, оскільки це відрі-
зок доби в традиційних суспільствах вважався
часом дії темних, шкідливих, потойбічних сил,
бо в потойбічному світі усе навпаки (тут день —
там ніч тощо) (Милорадович 1992, с. 409—411;
Ефименко 1992, с. 499; Косарев 2003, с. 175).
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2018, № 158
Рис. 4. Схема процесу спорудження катакомби: 1 —
послідовність виймання шарів ґрунту з дромосу; 2 —
розміщення ґрунту, що виймався при створенні похо-
вальної камери. а — дерен; б — чорнозем, в — матери-
кова глина
Катакомба для поховання дитини (об’єм ви-
йнятого ґрунту становив до 1,5 м³) могла бути
зроблена силами лише однієї дорослої люди-
ни впродовж одного світлового робочого дня.
Цього часу було досить для того, щоб підготу-
вати померлу людину до поховання. У осетин
було прийнято ховати померлого на другий
день після його смерті (Калоев 2004, с. 329).
Проте, якщо влаштовувалися великі поминки,
що відбувалося доволі часто, або не був підго-
товлений весь необхідний одяг для покійника,
то поховання відкладали на день або два (Ка-
лоев 1984, с. 77; Калоев 2004, с. 329). Таким чи-
ном, у осетин від смерті людини до його по-
ховання проходило 2—3 дні, а якщо помирала
видатна людина, то похорон відкладався ще на
триваліший час — доки з покійним не попро-
щаються усі його родичі та знайомі. Таким чи-
ном, розрахованого нами можливого часу для
спорудження катакомби салтівцям (3—5 днів)
цілком вистачало на підготовку померлої лю-
дини до поховання та на прощання з ним ро-
дичів і відправлення усіх потрібних передпо-
ховальних ритуалів для забезпечення переходу
померлого зі світу живих людей до потойбіч-
ного світу. Саме в цей період у багатьох тради-
ційних суспільствах, зокрема і в осетин, до по-
мерлого ставилися як до живого (не залишали
на одинці, розмовляли з ним, намагалися роз-
будити, «годували» тощо) (Калоев 2004, с. 329;
Павлинская 2007, с. 20—21), доки, імовірно,
абсолютні ознаки смерті не ставали наочни-
ми (трупні плями, трупне заклякання, гниття
тощо) (Сапожников, Гамбург 1976, с. 22—36).
Останньою спробою «розбудити» померлого в
осетин, можливо, був обряд запалювання по-
роху (вогню) на грудях покійника перед тим,
як його вже збиралися покласти в могилу або в
склеп (Калоев 1984, с. 94).
Необхідно звернути увагу на технологію
створення земляного склепу — катакомби —
салтівським населенням, як вона нами може
бути реконструйована. Для створення катакомб
залучалися ті знаряддя праці, що знаходилися у
господарстві населення Верхнього Салтова —
дерев’яні лопати та заступи із залізним окут-
тям, залізні тесла-мотики, залізні господарські
сокири. Залізні окуття від дерев’яних лопат та
заступів доволі часто виявляють на салтівських
пам’ятках регіону (Михеев 1985, с. 40, рис. 19:
2, 3; 24: 21, 22; Колода, Горбаненко 2010, с. 64,
рис. 32: 3—5; Горбаненко, Колода 2013, с. 80,
рис. 45). Дерев’яні лопати із залізним окуттям,
разом з господарськими сокирами, були осно-
вними знаряддями під час земляних робіт на
важких ґрунтах ще на початку XX ст. (Рошефор
1916, с. 64). Їх відрізняє незначна вага (лопата
з берези важила 3,0—3,5 фунти, тобто 1200—
1400 грамів) і те, що волога глина не прилипала
до робочої частини (Рошефор 1916, с. 64). Слі-
ди від роботи теслом-мотикою були не раз за-
фіксовані на стінках та стелі поховальних ка-
мер салтівських катакомб (Покровский 1905,
с. 466—467; Семенов-Зусер 1949, с. 120), а самі
вони доволі добре представлені в інвентарі ка-
такомбних поховань (Семенов-Зусер 1949,
с. 115, табл. II: 2, 6; Плетнева 1989, с. 91, 93,
рис. 46). О станнє дозволяє припустити, що в
аланського населення існувала практика після
завершення робіт зі створення катакомби за-
Рис. 5. Схема структури заповнення дромосу після
його засипання
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2018, № 1 59
Рис. 6. Катакомба 109 ВСМ-IV. 1 — план поховальної камери; 2, 3 — план дромосу із входом
повторного проникнення до поховальної камери; 4 — вхід-лаз (№ 1та № 2) до поховальної
камери; 5 — кам’яна плита закладу. А — дерен; Б — чорнозем; В — материк (глина); Г — пер-
винне заповнення дромосу; Д, Е — заповнення ходу повторного проникнення до поховаль-
ної камери; Ж — сипка глина блідо-зеленого кольору; З — кухоль
лишати тесла-мотики, якими вирубалися по-
ховальні камери у щільній глині, в похованнях
(Плетнева 1989, с. 93). Практика залишати зна-
ряддя, якими копали могилу на місці похован-
ня, відмічена в традиційних культурах багатьох
народів світу (Куликовский 1890, с. 53; Руден-
ко 1953, с. 28—30, рис. 4). Для виймання ґрунту
з дромосу та камери салтівські землекопи ви-
користовували, найімовірніше, якісь ємності з
нетривких матеріалів, що археологічно не фік-
суються, — плетені кошики, шкіряні мішки,
мішки з текстилю тощо.
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2018, № 160
Ґрунт з вхідного коридору (дромосу) виби-
рався пошарово відразу по всій запланованій
його довжині. На початку дромосу за необхід-
ності його поглиблення, формували сходин-
ки. Землю з дромосу спочатку викидали набік,
вздовж однієї з довгих сторін вхідного кори-
дору, з поглибленням дромосу ґрунт зсипався
теж тут, та утворював своєрідний вал (рис. 4, 1).
Дромос копали за запомогою лопат із залізним
окуттям, хоча при подальшому заглибленні
могли використовувати тесла-мотики, сокири.
Це було обумовлено незначною шириною дро-
мосу, яка в середньому складає 0,54—0,58 м.
Невелика ширина дромосу з глибиною значно
сповільнювала процес створення поховальної
споруди. При цьому, спочатку вибирали ґрунт
перед сходинкою завдаючи частих вертикаль-
них ударів, поступово просуваючись у напрям-
ку торцевої стінки дромосу. Цю послідовність
вибірки ґрунту підтверджує не закінчений дро-
мос катакомби № 124 ВСМ-IV (Аксенов 2015,
с. 16). Вхід-коридорчик та, власне, поховальну
камеру у зв’язку з вузькістю дромосу вирубу-
вали у щільній глині вже тільки за допомогою
тесла-мотики, а зрушений ґрунт вигрібали ло-
патою. За нашими спостереженнями ґрунт, ви-
браний під час створення входу-коридорчика
та поховальної камери, на поверхню вже не
підіймався. Його зсипали у початкову части-
ну дромосу, де він перекривав собою сходинки
(рис. 4, 2). Це підтверджує склад заповнення
початкової частини дромосу, яке складається
з чистої материкової глини з незначними до-
мішками дрібних крейдяних грудок, та за ко-
льором на рівні фіксації дромосу майже не від-
різняється від оточуючого його материка (Ак-
сенов 2002, с. 98; Аксенов 2012—2013, с. 21).
Найбільш наочно це підтверджує заповнення
дромосу катакомб 127, 129 ВСМ-IV. Долівки
поховальних камер цих катакомб були незна-
чною мірою заглиблені в крихку глину блідо-
зеленого кольору, тоді як їх стіни були видо-
вбані у шарі щільної материкової глини жовто-
коричневого кольору. Н а дні дромосу обох
катакомб був зафіксований шар глини світло-
зеленого кольору з підлоги поховальний ка-
мер, котрий мав нахил у бік входу до камери
та перекривав собою останні сходинки (одну-
дві). Товщина цього шару біля входу до похо-
вальної камери не перевищувала 2,0—3,0 см,
тоді як біля останньої сходинки товщина його
сягала 20 см. Засипання сходинок ґрунтом, що
був вилучений під час створення поховальної
камери та входу-лазу до неї, може буди пояс-
нено з одного боку бажанням землекопів по-
легшити процес роботи — не затрачувати час
на підйом рушеного ґрунту на поверхню, а з
іншого — це мало певні виправдані ідеоло-
гічні мотиви. У багатьох народів світу будь-
який отвір у землі (печера, розщелина, коло-
дязь тощо), а тим більш могила або вхідний
коридор до поховальної камери, розглядалися
як вхід до потойбіччя — світу мерців (Снорри
Стурлусон 1980, с. 16; Седакова 2004, с. 56—
57; Павлинская 2007, с. 22, 25; Федорова 2007,
с. 214). Зроблені у початковій частині дромо-
су сходинки призначалися для живих людей,
які створювали поховальну споруду. Відповід-
но, закидаючи початкову частини дромосу чи-
стою материковою глиною, салтівці вживали
захисних заходів, котрі були направлені на за-
криття/запечатування входу до нижнього/по-
тойбічного світу, перешкоджати мерцю знайди
шлях до світу живих людей.
За нашими розрахунками (табл. 1) обсягу
ґрунту, що був вийнятий під час спорудження
поховальної камери та входу до неї, вистачало
тільки на те, щоб повністю засипати початко-
ву частину дромосу максимально до половини
його довжини, а перед входом до готової похо-
вальної камери залишалося ще достатньо віль-
ного місця для подальшого проведення похо-
вального обряду. На момент завершення робіт
зі створення поховальної камери, тіло померлої
людини, імовірно, вже було належним чином
підготовлене до поховання та відбулося про-
щання з небіжчиком усіх родичів та знайомих.
Процес покладання тіла померлої люди-
ни до поховальної камери в такому випадку
міг відбуватися наступним чином. Тіло люди-
ни підносили до незасипаної частини дромо-
су, вільної від ґрунту, складеного під час його
викопування. При цьому двоє могильщиків
знаходилися у катакомбі, один — у вільній від
ґрунту частині дромосу перед входом до каме-
ри, другий — в середині поховальної камери.
Тіло, померлої людини, вірогідно, що було за-
горнене у щось та зав’язане, опускали до низу
дромосу на мотузках. За даними етнографії
осетини ще у XVIII — на початку XX ст. загор-
тали померлих людей у повсть або тканину, і
вже в такому вигляді вкладали до склепу або
поміщали до кам’яної скрині (Калоев 1984,
с. 96, 98). У дромосі тіло небіжчика приймав
один із могильщиків та направляв його по ходу
через вхід-коридорчик до поховальної каме-
ри. Середня ширина дромосу, середні розміри
входу-коридорчика (ширина 0,43—0,49 м, ви-
сота 0,55—0,60 м), були обумовлені антропо-
метричними даними людей, які виривали ка-
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2018, № 1 61
Рис. 7. Катакомба 69 ВСМ-IV. 1, 2 — план дромосу; 3 — стратиграфія заповнення ходу повторного
проникнення до поховальної камери (поздовжній розріз); 4 — стратиграфія заповнення ходу по-
вторного проникнення до поховальної камери (поперечний розріз); 5 — стратиграфія заповнення
частини дромосу, котра не була перекопана (поперечний розріз); 6 — план поховальної камери. А —
дерен; Б — чорнозем; В — первинне заповнення дромосу; Г — материк (глина); Д — шари материко-
вої глини з домішкою чорнозему; Е — шари чистої материкової глини; Ж — шари чорнозему з незна-
чною домішкою материкової глини; З — шар світло-сірого кольору (залишки дерев’яного закладу?)
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2018, № 162
такомби. Так, за даними антропології середній
зріст людей, яким належав катакомбний мо-
гильник біля с. Верхній Салтів становив 160—
162 см (Чучукало 1926, с. 212; Решетова 2014,
с. 91). Показово, що розміри вхідних отворів у
осетинських наземних склепах (ширина 0,5—
0,6 м, висота 0,50—0,82 м або 0,5 × 0,5 м) (Тме-
нов 1979, с. 21; Калоев 1984, с. 96) майже іден-
тичні розмірам входу до поховальних камер
салтівських катакомб. Середні розміри вхо-
ду до поховальної камери, при співставленні
з середніми параметрами тіла померлої люди-
ни, показують, що для переміщення з дромосу
до поховальної камери через вхід-коридорчик
тіло померлої людини, імовірно, не тільки під-
лягало сповиванню/зв’язуванню, але й при
цьому могло розгортатися боком. Тільки в та-
кому положенні тіло померлої людини могло
бути без значних перешкод доправлено до по-
ховальної камери.
У поховальній камері другий могильщик
приймав тіло померлої людини та розвертав
його у потрібному напрямку — головою вліво
від входу, головою вправо від входу, або допо-
магав поступальному руху тіла в середину ка-
мери при її повздовжньому розташуванні по
відношенню до дромосу. Здійснювати будь-які
маніпуляції з тілом померлого можна було від-
носно вільно, бо трупне заклякнення вже зни-
кло (воно тримається 2—3 доби, рідше 4—5
днів) (Сапожников, Гамбург 1976, с. 29). По-
клавши тіло у відведене місце, другий могиль-
щик звільняв тіло від мотузок та надавав тілу
померлої людини потрібне положення, розкла-
дав речі та розставляв посуд з жертовною їжею.
До поховальної камери могло бути покладено
як одне, так і відразу кілька тіл померлих лю-
дей, які померли впродовж того часу, коли від-
бувалося спорудження поховальної споруди.
Така можливість доволі реальна, враховуючи
високий показник дитячої смертності — 26,6—
28,5 % (Бужилова 2010, с. 585, табл. 2; Реше-
това 2014, с. 71), а також показник середньої
тривалості життя населення Верхнього Салто-
ва (Верхньо-Салтівський-IV могильник), який
становить 37,2 роки (37,03 для чоловіків та
31,25 для жінок) (Решетова 2014, с. 70). Різни-
ця у 7 років у показнику середньої тривалості
життя чоловіків та жінок свідчить про високий
рівень стресів, що пов’язані з материнством та
підтверджується високим показником дитячої
смертності у вибірці. У цілому ж на могильни-
ках біля Верхнього Салтова кількість жіночих
кістяків у середньому на 10—15 % більше ніж
кістяків дорослих чоловіків.
Залишивши поховальну камеру, могиль-
щик закривав вхід-лаз до поховальної камери
дерев’яними плахами (4,0 % ВСМ-I та ВСМ-
IV, 15 % ВСМ-III), кам’яною плитою (4,0 %
ВСМ-I, 12 % ВСМ-III, 30 % ВСМ-IV) або
щільно забивав його вогкою чистою материко-
вою глиною. Останнє відбувалося у переважній
більшості випадків. У такому разі, після виси-
хання заповнення входу-лазу до поховальної
камери, воно повністю зливалося з оточую-
чим його материком. Таким чином, відбувало-
ся символічне «запечатування» поховальної ка-
мери — закривався хід з потойбічного світу до
світу живих людей. Можливо, що заповнення
входу-лазу до поховальної камери, а, інколи, й
самої поховальної камери чистою вогкою гли-
ною проводилося салтівцями лише в тих ви-
падках, коли з якихось причин (нема вільного
місця, певний соціальний рівень вже покладе-
них до камери людей, характер смерті людини
тощо) нові поховання здійснювати у камері не
передбачалось. Саме такі дії салтівських мо-
гильщиків ввели в оману археологів, що здій-
снювали роботи на могильнику у 1959—1961 рр.
під керівництвом Д.Т. Березовця. Як відмічав у
Таблиця 2. Середня кількість кістяків людей на одну камеру в катакомбних могильниках біля с. Верхній Салтів
Таблиця 3. Кількість похованих людей в одній камері на різних могильниках біля с. Верхній Салтів
Могильник ВСМ * ВСМ-I (1984—1989) ВСМ-III (1959—1961, 1988—1992 ВСМ-IV (1998—2013)
Кількість кістяків 1,91 2,64 1,7 2,26
* узагальнені дані по могильнику за результатами дореволюційних та післявоєнних розкопок (Афанасьев 1993,
с. 85, табл. 27).
Могильник одна людина дві людини три людини чотири людини п’ять людей шість людей
ВСМ-I (1984—1989) 19 % 23 % 39 % 16 % 4,0 % —
ВСМ-III (1959—1961,
1988—1992)
46,3 % 39,02 % 12,19 % 2,43 % — —
ВСМ-IV (1998—2013) 25 % 36 % 30 % 6,0 % 2,0 % 1,0 %
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2018, № 1 63
своєму щоденнику дослідник: «… в двух случа-
ях (№№ 4 и 5) дромосы оканчивались входами,
заложенными каменной плитой или доской, за
которыми как нам первоначально казалось, ка-
такомб нет. Сняв камень или доску, мы обнару-
живали такую же глину и такой же структуры,
как и стенки, дромоса. Посчитав, что в этих слу-
чаях нами встречены кенотафы, мы дальнейшие
работы тут прекратили. В следующем, 1960 г.,
продолжая работы, мы вскрыли 8 дромосов по-
дряд и во всех случаях катакомб не было. Такое
обилие кенотафов показалось нам невероятным
и мы начали долбить глину за входом. Очень ско-
ро был обнаружен пол катакомбы … Закладка
была выполнена настолько тщательно, что со-
вершенно не отличалась от материка. В даль-
нейшем, приобретя опыт расчистки такого рода
катакомб, мы находили еле заметные щели меж-
ду стенами и закладкой» (Березовец 1959—1961,
с. 3). Можливо, саме це стало причиною того,
що в 1959—1961 рр. на могильнику біля Верх-
нього Салтова (ВСМ-III) з виявлених 80 дро-
мосів катакомб було досліджено лише 23 похо-
вальні камери (Березовец 1959—1961, с. 5).
Після закриття входу до поховальної каме-
ри вільний від ґрунту простір біля торцевого
кінця дромосу засипали землею, що лежала у
вигляді валу вздовж однієї з довгих сторін вхід-
ного коридору (рис. 5). При цьому на поверх-
ні землі утворювався насип, довжина якого,
вірогідно, відповідала довжині дромосу, а ви-
сота становила 0,3—0,5 м. Цей насип ставав зо-
внішнім розпізнавальним знаком могили. Па-
раметри цього насипу, особливо його довжи-
на, виступають наочним маркером земляних
робіт, що були проведені при створенні похо-
вальної споруди, і таким чином вказували на
соціальний статус та майнове становище лю-
дей/родини, для яких була зроблена/належала
ця катакомба. Наочні розміри насипу над дро-
мосом слугували орієнтиром при визначенні
розмірів ходу повторного проникнення до по-
ховальної камери, довжина якого могла стано-
вити від 1/3 до 1/2 загальної довжини дромосу
(Аксенов 2002, с. 99).
Середня наповненість поховальних камер
на різних ділянках катакомбного могильника
біля с. Верхній Салтів (табл. 2; 3) свідчить, що
поховальні споруди використовувалися як сі-
мейні усипальні. Тому можна припустити, що
поховальна камера, через деякий час після по-
кладення туди тіла небіжчика, відкривалася
для здійснення там нових поховань.
У такому разі розкопувався не увесь вхідний
коридор, а тільки частина дромосу, що переду-
вала входу-лазу до поховальної камери. Якщо
від попереднього поховання пройшло неба-
гато часу, то потрапити до поховальної каме-
ру було відносно легко — ґрунт, яким був за-
повнений дромос, ще не ущільнився. Вийняв-
ши ґрунт перед входом-лазом до поховальної
камери на усю глибину дромосу, орієнтуючись
за його стінками, могильщики відкривали вхід
до камери та поміщали туди наступного небіж-
чика тим самим способом, який ми описували
раніш. При цьому заклад не підіймався на по-
верхню, а залишався на дні ходу проникнення.
Тіло нового небіжчика вкладалося на вільне
місце на підлозі камери. У відповідності до цьо-
го відбувалося орієнтування тіла мерця віднос-
но тіл раніш похованих людей (паралельно по-
переднім покійникам головою в той самий бік;
паралельно до попередніх покійників головою
у протилежний бік; перпендикулярно попере-
днім покійникам) (Семенов-Зусер 1949, рис. 2;
5; 7; 10; 12; 13). Показовим у цьому відношенні
є ситуація у поховальній камери катакомби 96
ВСМ-IV (Аксенов 2013, рис. 2, с. 200—201). На
підлозі камери катакомби 96 було послідовно
здійснено кілька поховань людей, в результаті
чого тіла трьох дорослих людей було покладе-
но паралельно одне одному, хоча і не на одно-
му рівні (тіло дівчини 17 років знаходилося у
заглибленні, зробленому перед входом до ка-
мери), а тіло померлої дитини 7—8 років було
покладено перпендикулярно тілам дорослих
(чоловіка 20—25 років та жінки 20—25 років),
біля їх ніг. У деяких випадках, коли місця для
нового покійника біло недостатньо, то для за-
безпечення вільного місця тіла попередньо по-
хованих у камері людей або їх частини могли
бути зсунуті у бік. Наочною у цьому відношен-
ні є ситуація у поховальній камері катаком-
би 16 (розкопки 1946 р.) (Семенов-Зусер 1949,
с. 131, рис. 12). У цій камері для забезпечен-
ня місця для тіла четвертого покійника черепа
покійника № 2 та 3 були переміщені до їх ніг,
а само тіло покійника № 4 було покладено на
їх місце перпендикулярно до тіла трьох раніш
похованих людей.
Після покладання до камери останнього по-
кійника вхід до неї знову закривали дерев’яним
або кам’яним закладом, заповнювали щіль-
но глиною, а хід повторного проникнення до
поховальної камери засипали. У зв’язку з не-
значним проміжком часу між такими похован-
нями в одній камері, заповнення у початко-
вій частині дромосу та біля входу до камери у
межах ходу повторного проникнення майже не
відрізняються одне від одного (Аксенов 2013,
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2018, № 164
рис. 1, 1). Насип над дромосом, імовірно, від-
новлювався до здобуття первинного вигляду.
Дещо іншу картину ми можемо спостеріга-
ти, коли до поховальної камери салтівці здій-
снювали проникнення з метою проведення
якихось після поховальних ритуалів. Метою
цих обрядів могло бути ритуальне знешко-
дження небіжчика, наруга, ритуальне пограбу-
вання тощо (Афанасьев 2012, с. 114). У такому
разі також розкопували частину дромосу перед
входом до поховальної камери. Довжина цьо-
го ходу повторного проникнення залежала від
первісних розмірів дромосу та становила від
1/3 до 1/2 його довжини (Аксенов 2002, с. 99;
Аксенов 2013, с. 201—202, рис. 1, 2). Якщо на
момент проведення ритуальних дій надмо-
гильний насип уже втратив свої чіткі кордо-
ни, то для проникнення до поховальної каме-
ри виривали хід, який був більший за шири-
ною ніж первісна ширина насипу та первісна
ширина дромосу. Тому ширина ходу повторно-
го проникнення до поховальної камери у тако-
му разі становить від 0,8—1,5 м на рівні вияв-
лення плями дромосу (Аксенов 2013, рис. 1, 2).
Розкопуючи надмогильний насип салтівці по-
ступово виходили на первісні стінки дромосу, а
далі копали вже орієнтуючись на них (Аксенов
2012—2013, рис. 5). Від ґрунту визволялася час-
тина дромосу, що розташована перед входом
до поховальної камери на довжину 1,5—2,0 м.
Після чого заклад, що закривав вхід до каме-
ри, відкидався на дно ходу повторного про-
никнення (Аксенов 2013, рис. 1, 2). Потрапля-
ли до камери через звільнений від глини пер-
винний вхід-лаз. Відомий лише один випадок,
коли у торцевій стінці дромосу були зафіксо-
вані два різні за часом входи-лази до поховаль-
ної камери (кат. № 109 ВСМ-IV). Один вхід-
лаз був первинним, другий — зроблений при
навмисному повторному проникненні до по-
ховальної камери з метою проведення якихось
ритуальних дій (Аксенов 2011, с. 10, 11, рис. 1,
10). Головною метою цих дій, як свідчать мате-
ріали останніх років дослідження могильників
Верхнього Салтова, були маніпуляції з тілами
похованих людей, в наслідок чого ми фіксує-
мо часткову або повну руйнацію анатомічного
порядку людських кістяків, інколи відсутність
окремих кісток скелету та часткове вилучен-
ня поховального інвентарю, наприклад посуду
(Аксенов 2002, с. 99, рис. 1—9). Так, відсоток
людських решток зі слідами навмисної руйна-
ції у давнину для ВСМ-IV становить 81 %. Цей
же показник для ВСМ-I — 56 %, а для ВМС-
III — 54 %.
Після завершення дій у камері заклад на
своє первинне місце салтівцями вже не ста-
вився, а залишався лежати на дні ходу повтор-
ного проникнення до камери (Аксенов 2002,
рис. 1, 1; 2, 1, 3; 3, 3; 4, 1; 5, 3; 6, 1, 3; 9, 1, 3; Ак-
сенов 2012—2013, рис. 1; Аксенов 2013, рис. 1,
2). Хоча фіксуються поодинокі випадки, коли
кам’яний заклад все ж повертався на своє міс-
це та закривав вхід до камери. Так, у катаком-
бі 3 (ВСМ-I, розкопки 1948 р.) вхід до каме-
ри був закритий закладом з чотирьох кам’яних
плит, однак ще одна плита розміром 0,66 ×
0,45 × 0,12 м стояла у нахиленому положенні
поперек дромосу на відстані 1,5 м від входу до
камери, фіксуючи собою дно ходу повторного
проникнення в поховальну споруди (Семенов-
Зусер 1948, с. 31). Хід повторного проникнен-
ня до камери засипався, про що свідчить його
заповнення, яке складалося з різних за скла-
дом, щільністю та кольором шарів ґрунту, що
чергувалися (перемежовувалися) між собою та
мали нахил у бік торцевої стінки дромосу (Ак-
сенов 2012—2013, с. 36, рис. 5). Проте, в дея-
ких випадках хід повторного проникнення до
поховальної камери з якихось причин не заси-
пався, тоді він заповнювався ґрунтом, що за-
тікав сюди з дощовою водою, та ґрунтом, що
сповзав з його стінок у низ. Таким чином, фор-
мувалося строкате заповнення ходу повторно-
го проникнення до камери, яке відрізнялося
своєї потужною щільністю та в’язкістю. Крізь
залишений відкритим вхід-лаз це заповнення
потрапляло з дромосу до поховальної камери,
де воно перекривало людські рештки на речі,
що залишились лежати на підлозі поховальної
камери (Аксенов 2013, с. 202, 204, рис. 5, 6). З
часом, завдяки просіданню ґрунту, навіть на
місці засипаного ходу повторного проникнен-
ня до поховальної камери, утворювалася неве-
лика западина. Ця наочна ознака на поверхні
землі, на нашу думку, розглядалася салтівцями
як свідчення того, що повний життєвий цикл
похованих у цій конкретній катакомбі людей
завершився, а їх смерть для їх живих роди-
чів стала повною та остаточною (Леви-Брюль
1994, с. 250—251, 252).
Таким чином, можна зробити кілька попере-
дніх висновків. 1) Обсяг ґрунту, що виймається
під час створення катакомби свідчить, що похо-
вальна споруда викопувалася зусиллями пред-
ставників лише однієї великої родини (3—4 до-
рослими чоловіками). 2) В залежності від розмі-
рів поховальної споруди (довжини та глибини
дромосу, розмірів самої поховальної камери)
на її викопування витрачали від 1 доби (для по-
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2018, № 1 65
ховання дитини) до 5 днів (для поховання до-
рослої людини, з високим соціально-майновим
становищем). 3) У подальшому обсяг ґрун-
ту, що виймався при спорудженні катакомб, з
урахуванням номенклатури поховального ін-
вентарю можна застосовувати при вирішенні
питання майнової та соціальної стратифікації
сімейних груп аланського населення Верхньо-
Салтівського археологічного комплексу.
Аксенов В.С. Исследования Верхне-Салтовского ка-
такомбного могильника. Археологічні відкриття в
Україні 1997—1998 рр. Київ: Інститут археології НАН
України, 1998, с. 49—50.
Аксенов В.С. Старосалтовский катакомбный могильник.
Vita antigua. 1999, № 2, с. 137—149.
Аксенов В.С. Рубежанский катакомбный могильник на
Северском Донцe. Донская археология. 2001, № 1—2,
с. 62—78.
Аксенов В.С. О бряд обезвреживания погребенных в
Верхне-Салтовском и Рубежанском катакомбных
могильниках салтово-маяцкой культуры. Российская
археология. 2002, № 3, с. 98—114.
Аксенов В.С. Об одном из вариантов погребального обря-
да аланского населения салтово-маяцкой культуры
верхнего Подонцовья. Древности Восточной Европы.
Сборник научных трудов к 90-летию Б.А. Шрамко
(ред. С.И. Посохов). Харьков: ХНУ имени В.Н. Ка-
разина, 2011, с. 26—36.
Аксенов В.С. К вопросу о повторном проникновении в
катакомбные захоронения салтовской культуры (по
материалам Верхне-Салтовского могильника). Ха-
зарский альманах. Киев; Харьков: Каравелла, 2012—
2013, вып. 11, с. 20—44.
Аксенов В.С. К вопросу интерпретации разрушенных ске-
летов в катакомбных захоронениях салтово-маяцкой
культуры. Древности 2013. Харьков: «НТМТ», 2013,
с. 192—210.
Аксьонов В.С. Роботи на катакомбному могильнику біля
с. Верхній Салтів. Археологічні дослідження в Україні
2013. Київ: Інститут археології НАН України, 2014,
с. 242—244.
Аксенов В.С. Н овые погребения в дромосе на Верхне-
Салтовском IV катакомбном могильнике. Laurea I.
Античный мир и средние века. Чтения памяти профес-
сора Владимира Ивановича Кадеева. Материалы (ред.
С.И. Посохов, С.Б. Сорочан). Харьков: «НТМТ»,
2015, с. 12—17.
Афанасьев Г.Е. Донские аланы. Социальные структуры
алано-ассо-буртасского населения бассейна Дона.
Москва: Наука, 1993.
Афанасьев Г.Е. Спорные вопросы в методике интерпре-
тации разрушенных скелетов в памятниках салтово-
маяцкой культуры. Российская археология. 2012, № 2,
с. —126.
Бабенко В.А. Раскопки катакомбного могильника в Верх-
нем Салтове Волчанского уезда Харьковской губер-
нии. Труды Харьковской комиссии по устройству XIII
Археологического съезда в г. Екатеринославле. Харь-
ков: Печатное дело, 1905, с. 447—577.
Березовец Д.Т. Отчет о раскопках средневековых памят-
ников у с. Верхний Салтов, Старосалтовского райо-
на Харьковской обл. в 1959—1961 гг. Научный архив
Института археологии НАН Украины. 1959—1961,
Ф.е. 3984а.
Бужилова А.П. Донские аланы по данным антропологии.
Человек и древности: памяти Александра Александро-
вича Формозова (1928—2009) (ред. И.С. Каменецкий,
А.Н. Сорокин). Москва: Гриф и К, 2010, с. 855—866.
Горбаненко С.А., Колода В.В. Сільське господарство на
слов’яно-хозарському порубіжжі. Київ: Інститут ар-
хеології НАН України, 2013.
Ефименко П.С. Упыри (из истории народных верова-
ний). Українці: народні вірування, повір’я, демонологія.
Київ: Либідь, 1992, с. 498—504.
Калоев Б.А. Похоронные обычаи и обряды осетин в
XVIII — начале XX в. Кавказский этнографический
сборник. Москва: Наука, 1984, вып. VIII, с. 72—105.
Калоев Б.А. Осетины: Историко-этнографическое иссле-
дование. Москва: Наука, 2004.
Колода В.В., Горбаненко С.А. Сельское хозяйство но-
сителей салтовской культуры в лесостепной зоне.
Киев: Институт археологии НАН Украины, 2010.
Коробейников А.В. Историческая реконструкция по дан-
ным археологии. Ижевск: Редакционно-издате
льский отдел К амского института гуманитарных и
инженерных технологий, 2005.
Косарев М.Ф. О сновы языческого миропонимания: По
сибирским археолого-этнографическим материа-
лам. Москва: «Ладога-100», 2003.
Куликовский Г.И. Похоронные обряды О бонежского
края (Болезни. Смерть и представления о душе. По-
гребение. Поминки). Этнографическое обозрение.
1890, № IV (1), с. 44—60.
Леви-Брюль Л. Сверхъестественное в первобытном
мышлении. Москва: «Педагогика-Пресс», 1994.
Милорадович В.П. Заметки о малорусской демонологии.
Українці: народні вірування, повір’я, демонологія. Київ:
Либідь, 1992, с. 407—429.
Михеев В.К. Подонье в составе Хазарского каганата.
Харьков: Вища школа, 1985.
Павлинская Л.Р. Мифы народов Сибири о «происхожде-
нии» смерти. Мифология смерти: Структура, функ-
ция и семантика погребального обряда народов Сиби-
ри: Этнографические очерки (ред. Л.Р. Павлинская).
Санкт-Петербург: Наука, 2007, с. 8—29.
Плетнева С.А. О т кочевий к городам. Салтово-маяцкая
культура. Материалы и исследования по археологии
СССР. 1967, вып. 146.
Плетнева С.А. Н а славяно-хазарском пограничье. Дми-
триевский археологический комплекс. Москва: Нау
ка, 1989.
Покровский А.М. Верхне-Салтовский могильник. Труды
ХП археологического съезда в Харькове. Москва: Ти-
пография Г. Лиссенера, Д. Собко, 1905, вып. 1,
с. 465—491.
Решетова И.К. Н аселение Донецко-Донского меж-
дуречья в раннем средневековье (по материа-
лам погребальных памятников салтово-маяцкой
культуры). Дис. ... канд. ист. наук. 2014.
Рошефор Н .И. Иллюстрированное урочное положение.
Пособие при составлении и проверке смет, проекти-
ровании и исполнении работ. Петроград: Склад из-
дания у К.Л. Риккера, 1916.
Руденко С.И. Культура населения горного Алтая в скиф-
ское время. Москва; Ленинград: Издательство Ака-
демии наук СССР, 1953.
Сапожников Ю.С., Гамбург А.М. Судебная медицина.
Киев: Вища школа, 1976.
Седакова О.А. Поэтика обряда. Погребальная обрядность
восточных и южных славян. Москва: Индрик, 2004.
Семенов-Зусер С.А. Отчет о раскопках археологических
памятников экспедицией Института археологии АН
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2018, № 166
УССР в Верхнем Салтове в 1948 г. Архів Музею ар-
хеології Харківського національного університету імені
В.Н. Каразіна. 1948.
Семенов-Зусер С.А. Розкопки коло с. Верхнього Салтова
1946 р. Археологічні пам’ятки України. Київ: Видав-
ництво Академії наук Української РСР, 1949, вип. I,
с. 112—137.
Снорри Стурлусон. Круг Земной. Москва: Наука, 1980.
Тменов В.Х. «Город мертвых»: (Позднесредневековые
склеповые сооружения Тагаурии). О рджоникидзе:
Ир, 1978.
Федорова Е.Г. Представления о смерти, мире мертвых и
погребальный обряд обских угров. Мифология смер-
ти: Структура, функция и семантика погребального
обряда народов Сибири: Этнографические очерки (ред.
Л.Р. Павлинская). Санкт-Петербург: Н аука, 2007,
с. 198—219.
Федоровский А.С. Верхне-Салтовский камерный мо-
гильник VIII—X в. Вестник Харьковского историко-
филологического общества. Харьков: Печатное дело,
1913, вып. 3, с. 1—15.
Флеров В.С. Погребальные обряды на севере Хазарии
(Маяцкий могильник). Волгоград: Перемена, 1993.
Чучукало Г.И. Черепа из Верхне-салтовского могильни-
ка. Труды Украинского Психо-Неврологического ин-
ститута. Материалы по антропологии Украины.
Сборник второй. Харьков: Харків друк, 1925, вып. 11,
с. 207—215.
Надійшла 20.12.2017
В.С. Аксенов
Кандидат исторических наук, заведующий отделом археологии Харьковского исторического музея имени М.Ф. Сумцова,
aksyonovviktor@gmail.com
Реконструкция КАТАКОМБ АЛАНСКого НАСЕЛЕНИя САЛТОВО-МАЯЦКОЙ КУЛЬТУРЫ
В работе предлагается историческая реконструкция процесса сооружения катакомб (земляных склепов) средне-
вековым аланским населением салтово-маяцкой культуры. Для этой цели был проведен статистический анализ
метрических параметров 226 катакомб Верхне-Салтовского могильника. На этой основе были получены данные
о средних объемах грунта, который вынимался строителями при сооружении катакомбы для захоронения ребен-
ка, одного или нескольких взрослых покойников, а также среднее время, необходимое для сооружения катаком-
бы. Расчеты показали, что катакомба для захоронения ребенка, объем которой составлял от 0,9 до 1,5 м³ грунта,
могла быть вырыта силами одного человека в течении одного рабочего дня продолжительностью 10—12 часов.
Для сооружения самых больших по размеру катакомб, где объем извлеченного из них грунта мог достигать 14 м³,
требовались усилия 3—4 землекопов и в среднем 3—5 рабочих дня.
К л ю ч е в ы е с л о в а: Верхне-Салтовский могильник, катакомбное захоронение, разрушение костяков, аланы.
Viktor S. Aksionov
PhD, Head of the Archaeology Department of the M.F. Sumtsov Historic Museum of Kharkiv, aksyonovviktor@gmail.com
Reconstuction of Catacombs of Saltiv-Maiaky Culture Population
In this paper, the reconstruction of catacombs (ground tombs) building process of the Alanic population of Saltiv-Maiaky
culture is proposed. For this purpose the statistic analysis of dimensional characteristics of 226 catacombs on the territory
of Verkhnii-Saltiv burial ground was made. The data for the average volume of the ground dug out during the building of
catacombs for burying a child and one or several adults , was obtained and the time required for the this was calculated. The
calculations showed that the building of catacomb for a child burial (from 0,9 to 1,5 m3) could take ca. 10—12 working hours
for one adult man. To build the biggest catacomb (up to 14 m3) it takes 3—5 working days for 3—4 men.
K e y w o r d s: Verkhnii-Saltiv burial ground, catacomb burial, skeletons disorder, the Alans.
References
Aksenov V.S. Issledovaniia Verkhne-Saltovskogo katakombnogo mogilnika. Arkheolohichni vidkryttia v Ukraini 1997-1998 rr. Kyiv:
Instytut arkheolohii NAN Ukrainy, 1998, pp. 49-50.
Aksenov V.S. Starosaltovskii katakombnyi mogilnik. Vita antigua. 1999, no 2, pp. 137-149.
Aksenov V.S. Rubezhanskii katakombnyi mogilnik na Severskom Dontse. Donskaia arkheologiia. 2001, no 1-2, pp. 62-78.
Aksenov V.S. Obriad obezvrezhivaniia pogrebennykh v Verkhne-Saltovskom i Rubezhanskom katakombnykh mogilnikakh saltovo-
maiatskoi kultury. Rossiiskaia arkheologiia. 2002, no 3, pp. 98-114.
Aksenov V.S. Ob odnom iz variantov pogrebalnogo obriada alanskogo naseleniia saltovo-maiatskoi kultury verkhnego Podontsovia.
In: Drevnosti Vostochnoi Evropy. Sbornik nauchnykh trudov k 90-letiiu B.A. Shramko (ed. S.I. Posokhov). Kharkiv: KhNU
imeni V.N. Karazina, 2011, pp. 26-36.
Aksenov V.S. K voprosu o povtornom proniknovenii v katakombnyie zakhoroneniia saltovskoi kultury (po materialam Verkhne-
Saltovskogo mogilnika). Khazarskii almanakh. Kyiv; Kharkiv: Karavella, 2012-2013, iss. 11, pp. 20-44.
Aksenov V.S. K voprosu interpretatsii razrushennykh skeletov v katakombnykh zakhoroneniiakh saltovo-maiatskoi kultury.
Drevnosti 2013. Kharkiv: “NTMT”, 2013, pp. 192-210.
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2018, № 1 67
Aksonov V.S. Roboty na katakombnomu mohylnyku bilia s. Verkhnii Saltiv. Arkheolohichni doslidzhennia v Ukraini 2013. Kyiv:
Instytut arkheolohii NAN Ukrainy, 2014, pp. 242-244.
Aksenov V.S. Novyie pogrebeniia v dromose na Verkhne-Saltovskom IV katakombnom mogilnike. In: Laurea I. Antichnyi mir
i sredniie veka. Chteniia pamiati professora Vladimira Ivanovicha Kadeieva. Materialy (eds. S.I. Posokhov, S.B. Sorochan).
Kharkiv: “NTMT”, 2015, pp. 12-17.
Afanasiev G.E. Donskiie alany. Sotsialnyie struktury alano-asso-burtasskogo naseleniia basseina Dona. Moskva: Nauka, 1993.
Afanasiev G.E. S pornyie voprosy v metodike interpretatsii razrushennykh skeletov v pamiatnikakh saltovo-maiatskoi kultury.
Rossiiskaia arkheologiia. 2012, no 2, pp. 113-126.
Babenko V.A. Raskopki katakombnogo mogilnika v Verkhnem Saltove Volchanskogo uiezda Kharkovskoi gubernii. Trudy Kharkovskoi
komissii po ustroistvu XIII Arkheologicheskogo siezda v g. Ekaterinoslavle. Kharkiv: Pechatnoie delo, 1905, pp. 447-577.
Berezovets D.T. Otchet o raskopkakh srednevekovykh pamiatnikov u s. Verkhnii Saltov. Starosaltovskogo raiona Kharkovskoi obl.
v 1959-1961 gg. Naukovyi arkhiv Institutu arkheolohii NAN Ukrainy. F.e. 1959-1961, 3984a.
Buzhilova A.P. Donskiie alany po dannym antropologii. In: Chelovek i drevnosti: pamiati Aleksandra Aleksandrovicha Formozova
(1928-2009) (eds. I.S. Kamenetskii, A.N. Sorokin). Moskva: Grif i K, 2010, pp. 855-866.
Chuchukalo G.I. Cherepa iz Verkhne-saltovskogo mogilnika. Trudy Ukrainskogo Psikho-Nevrologicheskogo instituta. Materialy po
antropologii Ukrainy. Sbornik vtoroi. Kharkiv: Kharkіv druk, 1925, iss. 11, pp. 207-215.
Efimenko P.S. Upyri (iz istorii narodnykh verovanii). Ukraintsi: narodni viruvannia, poviria, demonolohiia. Kyiv: Lybid, 1992,
pp. 498-504.
Fedorova E.G. Predstavleniia o smerti, mire mertvykh i pogrebalnyi obriad obskikh ugrov. In: Mifologiia smerti: Struktura, funktsiia
i semantika pogrebalnogo obriada narodov Sibiri: Etnograficheskiie ocherki (ed. L.R. Pavlinskaia). Sankt-Peterburg: Nauka,
2007, pp. 198-219.
Fedorovskii A .S. Verkhne-Saltovskii kamernyi mogilnik VIII-X v. Vestnik Kharkovskogo istoriko-filologicheskogo obshchestva.
Kharkiv: Pechatnoie delo, 1913, iss. 3, pp. 1-15.
Flerov V.S. Pogrebalnyie obriady na severe Khazarii (Maiatskii mogilnik). Volgograd: Peremena, 1993.
Horbanenko S .A., K oloda V.V. S ilske hospodarstvo na sloviano-khozarskomu porubizhzhi. K yiv: Instytut arkheolohii NAN
Ukrainy, 2013.
Kaloiev B.A. Pokhoronnyie obychai i obriady osetin v XVIII - nachale XX v. Kavkazskii etnograficheskii sbornik. Moskva: Nauka,
1984, iss. VIII, pp. 72-105.
Kaloiev B.A. Osetiny: Istoriko-etnograficheskoie issledovaniie. Moskva: Nauka, 2004.
Koloda V.V., Gorbanenko S.A. Selskoie khoziaistvo nositelei saltovskoi kultury v lesostepnoi zone. Kyiv: Instytut arkheolohii NAN
Ukrainy, 2010.
Korobeinikov A .V. Istoricheskaia rekonstruktsiia po dannym arkheologii. Izhevsk: Redaktsionno-izdatelskii otdel K amskogo
instituta gumanitarnykh i inzhenernykh tekhnologii, 2005.
Kosarev M.F. Osnovy yazycheskogo miroponimaniia: Po sibirskim arkheologo-etnograficheskim materialam. Moskva: “Ladoga-
100”, 2003.
Kulikovskii G.I. Pokhoronnyie obriady Obonezhskogo kraia (Bolezni. S mert i predstavleniia o dushe. Pogrebeniie. Pominki).
Etnograficheskoie obozreniie. 1890, no IV (1), pp. 44-60.
Levi-Briul L. Sverkhestestvennoie v pervobytnom myshlenii. Moskva: “Pedagogika-Press”, 1994.
Miloradovich V.P. Zametki o malorusskoi demonologii. Ukraintsi: narodni viruvannia, poviria, demonolohiia. Kyiv: Lybid, 1992, pp. 407-429.
Mikheіev V.K. Podonie v sostave Khazarskogo kaganata. Kharkiv: Vyshcha shkola, 1985.
Pavlinskaia L.R. Mify narodov Sibiri o “proiskhozhdenii” smerti. In: Mifologiia smerti: Struktura. funktsyia i semantika pogrebalnogo
obriada narodov Sibiri: Etnograficheskiie ocherki (ed. L.R. Pavlinskaia). Sankt-Peterburg: Nauka, 2007, pp. 8-29.
Pletneva S.A. Ot kochevii k gorodam. Saltovo-maiatskaia kultura. Materialy i issledovaniia po arkheologii SSSR. 1967, iss. 146.
Pletneva S.A. Na slaviano-khazarskom pogranichie. Dmitriievskii arkheologicheskii kompleks. Moskva: Nauka, 1989.
Pokrovskii A.M. Verkhne-Saltovskii mogilnik. Trudy XII arkheologicheskogo siezda v Kharkove. Moskva: Tipografiia G. Lissenera,
D. Sobko, 1905, iss. 1, pp. 465-491.
Reshetova I.K. Naseleniie Donetsko-Donskogo mezhdurechia v rannem srednevekovie (po materialam pogrebalnykh pamiatnikov
saltovo-maiatskoi kultury). Dis. ... kand. ist. nauk. 2014.
Roshefor N.I. Illiustrirovannoie urochnoie polozheniie. Posobiie pri sostavlenii i proverke smet, proektirovanii i ispolnenii rabot.
Petrograd: Sklad izdaniia u K.L. Rikkera, 1916.
Rudenko S.I. Kultura naseleniia gornogo Altaia v skifskoie vremia. Moskva; Leningrad: Izdatelstvo Akademii nauk SSSR, 1953.
Sapozhnikov Yu.S., Gamburg A.M. Sudebnaia meditsina. Kyiv: Vyshcha shkola, 1976.
Sedakova O.A. Poetika obriada. Pogrebalnaia obriadnost vostochnykh i yuzhnykh slavian. Moskva: Indrik, 2004.
Semenov-Zuser S .A. O tchet o raskopkakh arkheologicheskikh pamiatnikov ekspeditsiiei Instituta arkheologii AN USS R v
Verkhnem Saltove v 1948 g. Arkhіv Muzeiu arkheolohіi Kharkіvskoho natsіonalnoho unіversytetu іmenі V.N. Karazіna. 1948.
Semenov-Zuser S.A. Rozkopky kolo s. Verkhnoho Saltova 1946 r. Arkheolohіchnі pamiatky Ukrainy. Kyiv: Vydavnytstvo Akademіi
nauk Ukrainskoi RSR, 1949, iss. I, pp. 112-137.
Snorri Sturluson. Krug Zemnoi. Moskva: Nauka, 1980.
Tmenov V.Kh. “Gorod mertvykh”: (Pozdnesrednevekovyie sklepovyie sooruzheniia Tagaurii). Ordzhonikidze: Ir, 1978.
|
| id | arheologia-com-ua-article-5 |
| institution | Chemistry, Physics and Technology of Surface |
| issn | 2616-499X |
| keywords_txt_mv | |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-08-07T01:01:33Z |
| publishDate | 2018 |
| publisher | Institute of Archaeology NAS of Ukraine |
| record_format | ojs |
| resource_txt_mv | arheologiacomua/f7/285fbdc4a73068f63fe720775e549ef7.pdf |
| spelling | arheologia-com-ua-article-52019-11-21T13:44:43Z Reconstuction of Catacombs of Saltiv-Maiaky Culture Population Реконструкция катакомб аланского населения салтово-маяцкой культуры Реконструкція катакомб аланського населення салтово-маяцької культури Aksionov, Viktor S. Verkhnii-Saltiv burial ground, catacomb burial, skeletons disorder, the Alans. Верхне-Салтовский могильник, катакомбное захоронение, разрушение костяков, аланы. салтово-маяцька культура, катакомба, Верхньо-Салтівський могильник, алани In this paper, the reconstruction of catacombs (ground tombs) building process of the Alanic population of Saltiv-Maiaky culture is proposed. For this purpose the statistic analysis of dimensional characteristics of 226 catacombs on the territory of Verkhnii-Saltiv burial ground was made. The data for the average volume of the ground dug out during the building of  catacombs for burying a child and one or several adults , was obtained and the time required for the this was calculated. The calculations showed that the building of catacomb for a child burial (from 0,9 to 1,5 m3) could take ca. 10—12 working hours for one adult man. To build the biggest catacomb (up to 14 m3) it takes 3—5 working days for 3—4 men. В работе предлагается историческая реконструкция процесса сооружения катакомб (земляных склепов) средневековым аланским населением салтово-маяцкой культуры. Для этой цели был проведен статистический анализ метрических параметров 226 катакомб Верхне-Салтовского могильника. На этой основе были получены данные о средних объемах грунта, который вынимался строителями при сооружении катакомбы для захоронения ребенка, одного или нескольких взрослых покойников, а также среднее время, необходимое для сооружения катакомбы. Расчеты показали, что катакомба для захоронения ребенка, объем которой составлял от 0,9 до 1,5 м³ грунта, могла быть вырыта силами одного человека в течении одного рабочего дня продолжительностью 10—12 часов. Для сооружения самых больших по размеру катакомб, где объем извлеченного из них грунта мог достигать 14 м³, требовались усилия 3—4 землекопов и в среднем 3—5 рабочих дня. У роботі реконструйовано технологію спорудження катакомб ранньосередньовічним аланським населенням Верхньо-Салтівського археологічного комплексу. Подано імовірні показники витраченого для цього часу та людського ресурсу. Institute of Archaeology NAS of Ukraine 2018-03-01 Article Article application/pdf https://arheologia.com.ua/index.php/arheologia/article/view/5 10.15407/archaeologyua2018.01.053 Arheologia; No 1 (2018): Arheologia; 53-67 Археологія ; № 1 (2018): Археологія; 53-67 Археология; № 1 (2018): Arheologia; 53-67 2616-499X 0235-3490 10.15407/archaeologyua2018.01 uk https://arheologia.com.ua/index.php/arheologia/article/view/5/5 |
| spellingShingle | салтово-маяцька культура катакомба Верхньо-Салтівський могильник алани Aksionov, Viktor S. Реконструкція катакомб аланського населення салтово-маяцької культури |
| title | Реконструкція катакомб аланського населення салтово-маяцької культури |
| title_alt | Reconstuction of Catacombs of Saltiv-Maiaky Culture Population Реконструкция катакомб аланского населения салтово-маяцкой культуры |
| title_full | Реконструкція катакомб аланського населення салтово-маяцької культури |
| title_fullStr | Реконструкція катакомб аланського населення салтово-маяцької культури |
| title_full_unstemmed | Реконструкція катакомб аланського населення салтово-маяцької культури |
| title_short | Реконструкція катакомб аланського населення салтово-маяцької культури |
| title_sort | реконструкція катакомб аланського населення салтово-маяцької культури |
| topic | салтово-маяцька культура катакомба Верхньо-Салтівський могильник алани |
| topic_facet | Verkhnii-Saltiv burial ground catacomb burial skeletons disorder the Alans. Верхне-Салтовский могильник катакомбное захоронение разрушение костяков аланы. салтово-маяцька культура катакомба Верхньо-Салтівський могильник алани |
| url | https://arheologia.com.ua/index.php/arheologia/article/view/5 |
| work_keys_str_mv | AT aksionovviktors reconstuctionofcatacombsofsaltivmaiakyculturepopulation AT aksionovviktors rekonstrukciâkatakombalanskogonaseleniâsaltovomaâckojkulʹtury AT aksionovviktors rekonstrukcíâkatakombalansʹkogonaselennâsaltovomaâcʹkoíkulʹturi |