Таємниці геномів вимерлих гомінідів, або чи може палеогеноміка дати відповідь на питання: хто ми, люди, є такі? (Нобелівська премія з фізіології або медицини 2022 року)

Таємниці геномів вимерлих гомінідів, або чи може палеогеноміка дати відповідь на питання: хто ми, люди, є такі? (Нобелівська премія з фізіології або медицини 2022 року)

Нобелівську премію з фізіології або медицини у 2022 р. присуджено шведському досліднику-палеогенетику, фахівцю в галузі еволюційної генетики, директору відділу генетики Інституту еволюційної антропології імені Макса Планка в Лейпцигу (Німеччина) професору Сванте Пеебо (Svante Pääbo) за «відкриття,...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Datum:2022
Hauptverfasser: Комісаренко, С.В., Романюк, С.І.
Format: Artikel
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Видавничий дім "Академперіодика" НАН України 2022
Schriftenreihe:Вісник НАН України
Schlagworte:
Статті та огляди
Online Zugang:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/187873
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:Таємниці геномів вимерлих гомінідів, або чи може палеогеноміка дати відповідь на питання: хто ми, люди, є такі? (Нобелівська премія з фізіології або медицини 2022 року) / С.В. Комісаренко, С.І. Романюк // Вісник Національної академії наук України. — 2022. — № 12. — С. 3-18. — Бібліогр.: 61 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-187873
record_format dspace
spelling irk-123456789-1878732023-02-02T01:26:04Z Таємниці геномів вимерлих гомінідів, або чи може палеогеноміка дати відповідь на питання: хто ми, люди, є такі? (Нобелівська премія з фізіології або медицини 2022 року) Комісаренко, С.В. Романюк, С.І. Статті та огляди Нобелівську премію з фізіології або медицини у 2022 р. присуджено шведському досліднику-палеогенетику, фахівцю в галузі еволюційної генетики, директору відділу генетики Інституту еволюційної антропології імені Макса Планка в Лейпцигу (Німеччина) професору Сванте Пеебо (Svante Pääbo) за «відкриття, що стосуються геномів вимерлих гомінідів і еволюції людини». Пояснюючи значення робіт С. Пеебо, Нобелівський комітет зазначив, що «він розробив методи аналізу та відновлення прадавньої ДНК. У давніх кістках ДНК розкладається, зазнає хімічного пошкодження, а також сильно забруднюється від контакту з бактеріями та людьми, які працюють зі зразками. Використовуючи наявні технології в міру їх розвитку, С. Пеебо створив власні методи для уточнення аналізу прадавньої ДНК». The Nobel Prize in Physiology or Medicine in 2022 was awarded to Swedish paleogeneticist, specialist in the field of evolutionary genetics, director of the Department of Genetics at the Max Planck Institute for Evolutionary Anthropology in Leipzig (Germany) Professor Svante Pääbo for "for his discoveries concerning the genomes of extinct hominins and human evolution". Explaining the importance of S. Pääbo’s works, the Nobel Committee noted that "he developed methods for analysis and recovering of ancient DNA. In ancient bones, DNA degrades, becomes chemically modified, and is massively contaminated by contact with bacteria and humans handling the specimens. Using available technologies as they develop, S. Pääbo created his own methods for refined analysis of ancient DNA". 2022 Article Таємниці геномів вимерлих гомінідів, або чи може палеогеноміка дати відповідь на питання: хто ми, люди, є такі? (Нобелівська премія з фізіології або медицини 2022 року) / С.В. Комісаренко, С.І. Романюк // Вісник Національної академії наук України. — 2022. — № 12. — С. 3-18. — Бібліогр.: 61 назв. — укр. 0372-6436 DOI: doi.org/10.15407/visn2022.12.003 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/187873 uk Вісник НАН України Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Статті та огляди
Статті та огляди
spellingShingle Статті та огляди
Статті та огляди
Комісаренко, С.В.
Романюк, С.І.
Таємниці геномів вимерлих гомінідів, або чи може палеогеноміка дати відповідь на питання: хто ми, люди, є такі? (Нобелівська премія з фізіології або медицини 2022 року)
Вісник НАН України
description Нобелівську премію з фізіології або медицини у 2022 р. присуджено шведському досліднику-палеогенетику, фахівцю в галузі еволюційної генетики, директору відділу генетики Інституту еволюційної антропології імені Макса Планка в Лейпцигу (Німеччина) професору Сванте Пеебо (Svante Pääbo) за «відкриття, що стосуються геномів вимерлих гомінідів і еволюції людини». Пояснюючи значення робіт С. Пеебо, Нобелівський комітет зазначив, що «він розробив методи аналізу та відновлення прадавньої ДНК. У давніх кістках ДНК розкладається, зазнає хімічного пошкодження, а також сильно забруднюється від контакту з бактеріями та людьми, які працюють зі зразками. Використовуючи наявні технології в міру їх розвитку, С. Пеебо створив власні методи для уточнення аналізу прадавньої ДНК».
format Article
author Комісаренко, С.В.
Романюк, С.І.
author_facet Комісаренко, С.В.
Романюк, С.І.
author_sort Комісаренко, С.В.
title Таємниці геномів вимерлих гомінідів, або чи може палеогеноміка дати відповідь на питання: хто ми, люди, є такі? (Нобелівська премія з фізіології або медицини 2022 року)
title_short Таємниці геномів вимерлих гомінідів, або чи може палеогеноміка дати відповідь на питання: хто ми, люди, є такі? (Нобелівська премія з фізіології або медицини 2022 року)
title_full Таємниці геномів вимерлих гомінідів, або чи може палеогеноміка дати відповідь на питання: хто ми, люди, є такі? (Нобелівська премія з фізіології або медицини 2022 року)
title_fullStr Таємниці геномів вимерлих гомінідів, або чи може палеогеноміка дати відповідь на питання: хто ми, люди, є такі? (Нобелівська премія з фізіології або медицини 2022 року)
title_full_unstemmed Таємниці геномів вимерлих гомінідів, або чи може палеогеноміка дати відповідь на питання: хто ми, люди, є такі? (Нобелівська премія з фізіології або медицини 2022 року)
title_sort таємниці геномів вимерлих гомінідів, або чи може палеогеноміка дати відповідь на питання: хто ми, люди, є такі? (нобелівська премія з фізіології або медицини 2022 року)
publisher Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
publishDate 2022
topic_facet Статті та огляди
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/187873
citation_txt Таємниці геномів вимерлих гомінідів, або чи може палеогеноміка дати відповідь на питання: хто ми, люди, є такі? (Нобелівська премія з фізіології або медицини 2022 року) / С.В. Комісаренко, С.І. Романюк // Вісник Національної академії наук України. — 2022. — № 12. — С. 3-18. — Бібліогр.: 61 назв. — укр.
series Вісник НАН України
work_keys_str_mv AT komísarenkosv taêmnicígenomívvimerlihgomínídívabočimožepaleogenomíkadativídpovídʹnapitannâhtomilûdiêtakínobelívsʹkapremíâzfízíologííabomedicini2022roku
AT romanûksí taêmnicígenomívvimerlihgomínídívabočimožepaleogenomíkadativídpovídʹnapitannâhtomilûdiêtakínobelívsʹkapremíâzfízíologííabomedicini2022roku
first_indexed 2025-07-16T09:37:37Z
last_indexed 2025-07-16T09:37:37Z
_version_ 1837795805096837120
fulltext ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2022, № 12 3 ТАЄМНИЦІ ГЕНОМІВ ВИМЕРЛИХ ГОМІНІДІВ, АБО ЧИ МОЖЕ ПАЛЕОГЕНОМІКА ДАТИ ВІДПОВІДЬ НА ПИТАННЯ: ХТО МИ, ЛЮДИ, Є ТАКІ? Нобелівська премія з фізіології або медицини 2022 року Нобелівську премію з фізіології або медицини у 2022 р. присуджено швед- ському досліднику-палеогенетику, фахівцю в галузі еволюційної генетики, директору відділу генетики Інституту еволюційної антропології імені Макса Планка в Лейпцигу (Німеччина) професору Сванте Пеебо (Svante Pääbo) за «відкриття, що стосуються геномів вимерлих гомінідів і еволюції людини». Пояснюючи значення робіт С. Пеебо, Нобелівський комітет за- значив, що «він розробив методи аналізу та відновлення прадавньої ДНК. У давніх кістках ДНК розкладається, зазнає хімічного пошкодження, а та- кож сильно забруднюється від контакту з бактеріями та людьми, які пра- цюють зі зразками. Використовуючи наявні технології в міру їх розвитку, С. Пеебо створив власні методи для уточнення аналізу прадавньої ДНК». Ключові слова: Нобелівська премія з фізіології або медицини 2022 року, Сванте Пеебо, еволюція людини, геном, гомініди. 3 жовтня 2022 р. у Стокгольмі розпочався 121-й нобелівський тиждень. Нобелівський комітет при Каролінському медично- му інституті традиційно першими оголосив імена лауреатів Нобелівської премії з фізіології або медицини. Напередодні компанія Clarivate Analytics — «спадкоємиця» заснованого в 1956 р. Інституту наукової інформації (Institute for Scientific Information), за аналізом кількості цитувань визначила імена вчених, які можуть бути найбільш імовірними претендентами на Нобелівську премію з фізіології або медицини 2022 р. [1]. Насамперед це Масато Хасегава (Masato Hasegawa) — ке- рівник відділу мозку та нейронаук Токійського столичного інституту медичних наук (Японія) та Вірджинія Ман-Йі Лі (Virginia Man-Yee Lee) — директор Центру дослідження нейро- дегенеративних захворювань відділу патології та лабораторної медицини Університету Пенсильванії (США), які зробили зна- КОМІСАРЕНКО Сергій Васильович — академік НАН України, директор Інституту біохімії ім. О.В. Палладіна НАН України doi: https://doi.org/10.15407/visn2022.12.003СТАТТІ СТАТТІ ТА ОГЛЯДИТА ОГЛЯДИ РОМАНЮК Світлана Іванівна — кандидат біологічних наук, старший науковий співробітник Інституту біохімії ім. О.В. Палладіна НАН України 4 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2022. (12) СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ чний внесок у вивчення нейродегенеративних захворювань, зокрема ідентифікували протеїн TDP-43, неправильно згорнутий варіант якого утворює агрегати в нейронах у процесі розви- тку таких тяжких захворювань мозку, як боко- вий аміотрофічний склероз, лобно-скронева деменція і хвороба Альцгеймера. По-друге, ймовірним кандидатом на премію назвали американську дослідницю Мері-Клер Кінг (Mary-Claire King) — професора медици- ни та геномних наук Медичної школи Універ- ситету Вашингтона (США) за виявлення ролі мутацій гену BRCA1, який відповідає за репа- рацію ДНК у розвитку раку молочної залози і раку яєчників, та демонстрацію спадкової схильності до цих захворювань. По-третє, Нобелівську премію міг би отри- мати Стюарт Оркін (Stuart H. Orkin) — почес- ний професор педіатрії Гарвардської медичної школи і дослідник Медичного інституту Го- варда Х’юза (США) за дослідження генетич- ної основи захворювань крові з метою вдоско- налення генної терапії серпоподібно-клітинної анемії та бета-таласемії. Як відомо, прогнози Clarivate Analytics за- звичай справджуються в майбутньому, і тому у згаданих вище вчених є великі шанси отрима- ти Нобелівську премію в наступні роки. А у 2022 р. лауреатом 113-ї Нобелівської премії з фізіології або медицини став швед- ський дослідник Сванте Пеебо (Svante Pääbo). Секретар Нобелівського комітету з фізіології або медицини Томас Перлманн оголосив мо- тивування рішення про нагородження: вчено- го було удостоєно цієї престижної нагороди за «його відкриття, що стосуються геномів ви- мерлих гомінідів і еволюції людини». Згідно з офіційним пресрелізом, фундаментальні до- слідження лауреата «дали початок абсолютно новій науковій дисципліні — палеогеноміці, а також, виявляючи генетичні відмінності між живими людьми і вимерлими гомінідами, за- клали основу для дослідження того, що робить нас як людей унікальними» [2]. Через пандемію коронавірусу традиційні церемонії вручення Нобелівських премій у Стокгольмі у 2020—2021 рр. було скасовано. Проводили лише невеликі церемонії для міс- цевої публіки з онлайн-включеннями лауреа- тів, які одержували дипломи та медалі у своїх рідних країнах. Цього року в день смерті Аль- фреда Нобеля (10 грудня) нарешті відбудеться традиційна офіційна церемонія у концертному залі Стокгольмської філармонії та банкет у міській ратуші. Нобелівський фонд прийняв рішення запросити до участі в цих заходах нобелівських лауреатів 2020—2022 рр., але не запрошувати послів РФ та Білорусі у Швеції у зв’язку з війною, яку Росія розв’язала проти України. Розмір Нобелівської премії у 2022 р. становитиме 10 млн шведських крон, або $910 тис. Отже, що відомо про життєвий шлях і на- укові здобутки нобелівського лауреата з фізі- ології або медицини 2022 р.? 67-річний професор Сванте Пеебо (Svante Pääbo) працює директором відділу генети- ки Інституту еволюційної антропології іме- ні Макса Планка в Лейпцигу (Німеччина). Він народився 20 квітня 1955 р. у Стокгольмі (Швеція). Його мати Карін Пеебо переїхала до Швеції з Естонії після її захоплення СРСР у 1940 р., працювала хіміком. Вона мала ро- ман з керівником своєї лабораторії і батьком Сванте — Суне Бергстремом, членом Ради ди- ректорів Нобелівського фонду та всесвітньо відомим біохіміком, який у 1982 р. разом зі шведом Бенгтом Самуельсоном і американцем Джоном Вейном отримав Нобелівську премію Фото © Essica Sample for the Wall Street Journal ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2022, № 12 5 СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ з фізіології або медицини за відкриття проста- гландинів і близьких до них біологічно актив- них речовин. Суне Бергстрем був одружений і мав сина, однолітка Сванте, який дізнався про існування зведеного брата лише незадовго до смерті батька у 2004 р. У ранньому дитинстві Сванте Пеебо ціка- вився археологією, якою захопився ще сильні- ше у 14 років після поїздки з матір’ю до Єгип- ту. Він хотів бути схожим на Індіану Джонса, відкриваючи мумії та інші стародавні прихова- ні скарби. Після повернення до Швеції Сванте обходив місця, де впали дерева після сильних штормів, і відшуковував черепки горщиків кам’яної доби. З 1975 р. Сванте вивчав росій- ську мову в школі для перекладачів шведських збройних сил, а також єгиптологію, коптську мову та історію науки — на гуманітарному фа- культеті Упсальського університету (Швеція). Через два роки навчання в університеті він дійшов висновку, що археологія не настільки романтична наука, як йому здавалося, і відтоді переключився на вивчення біохімії та медици- ни. Певну роль у виборі майбутньої спеціаль- ності відіграв батько, хоча Сванте бачився з ним лише по суботах і не був у близьких сто- сунках. Після закінчення Медичної школи Упсаль- ського університету в 1980 р. С. Пеебо деякий час працював лікарем, а в 1981 р. повернувся до університету, де вступив до аспірантури при відділі клітинних досліджень. У 1986 р. Сван- те Пеебо захистив дисертацію з молекулярної імунології, в якій дослідив вплив аденовірус- ного протеїну Е19 на імунну систему. Після цього він недовго працював у Центрі моле- кулярної біології Цюріхського університету в Швейцарії та в Інституті вивчення раку в Лондоні. У 1987 р. С. Пеебо перейшов до Ка- ліфорнійського університету в Берклі (США), де зайнявся виділенням генетичного матеріалу скам’янілостей і вимерлих у новітній час тва- рин. У 1990 р. Сванте Пеебо переїхав до Ні- меччини, де до 1997 р. працював професором загальної біології в Мюнхенському універси- теті, а потім став одним із п’яти директорів-за- сновників Інституту еволюційної антрополо- гії імені Макса Планка в Лейпцигу, де очолив відділ генетики. Крім того, С. Пеебо викладає в Окінавському інституті науки і технологій (Японія). У 2015 р. йому було присвоєно сту- пінь доктора наук. Сванте Пеебо є членом багатьох наукових організацій: Королівської шведської академії наук (з 2000), Європейської академії (з 1998), Берлінсько-Бранденбурзької академії природ- ничих і гуманітарних наук (з 1999), Німецької національної академії наук «Леопольдіна» (з 2001), Саксонської академії наук, Національ- ної академії наук США (з 2004), Американ- ської академії мистецтв і наук (з 2011), Фран- цузької академії наук і Лондонського королів- ського товариства (з 2016). Сванте Пеебо отримав величезну кількість наукових відзнак, зокрема премію Лейбні- ца (1992); медаль Макса Дельбрюка (1998); премію Каруса академії наук «Леопольдіна» (1999); премію Рудбека (2000); Лейпцизьку наукову премію Саксонської академії наук, премію Ернста Шерінга (2003); медаль Ві- рхова, премію Луї Жанте в галузі медици- ни (2005); премію «Золота тарілка» Амери- канської академії досягнень (2008); премію «Darwin-Plakette» («Пам’ятна дошка Дар- віна») академії наук «Леопольдіна», премію Кістлера «Фонду в ім’я майбутнього» (2009); медаль Теодора Бюхера за видатні досягнення в біохімії та молекулярній біології (2010); пре- мію Ньюкомба Клівленда, премію Німецького товариства клінічної хімії та лабораторної ме- дицини з біохімічного аналізу (2011); премію Грубера з генетики (2013); премію «Прорив» 6 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2022. (12) СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ у галузі наук про життя (2015); премію Кейо з медичних наук (2016); премію Дена Давіда (2017); премію Накасоне, премію принцеси Астурійської, премію Кьорбера, премію Ні- ренберга (2018); премію Вайлі з біомедичних наук, медаль Дарвіна—Воллеса (2019); премію Японії (2020); міжнародну премію Фонду Фіс- сена, премію Мессрі Університету Південної Каліфорнії (2021) та багато інших. У 2007 р. С. Пеебо увійшов до переліку 100 найвпливо- віших людей світу за версією журналу Time. Тривалий час Сванте Пеебо не одружував- ся і у своїй книзі «Неандерталець. У пошуках зниклих геномів» (2014) визнав себе бісексу- алом, проте з 2008 р. він перебуває у шлюбі зі своєю колегою, американкою Ліндою Віджи- лант (Linda Vigilant), з якою вони мають спіль- них сина й доньку і виховують ще двох дітей від першого шлюбу Лінди [3]. Один з авторів цієї статті познайомився зі Сванте Пеебо на одному з конгресів Федерації європейських біохімічних товариств і, щиро за- хоплюючись його «генетичною археологією» та дослідженнями з еволюції людини, запросив його виступити як почесний лектор у Києві на Парнасівській конференції з біохімії і молеку- лярної біології 2018 р. та на Українському біо- хімічному конгресі 2019 р. у Тернополі, але тоді Сванте ввічливо відмовився, пославшись на ве- лику зайнятість, про яку йтиметься нижче. Сванте Пеебо було удостоєно Нобелівської премії з фізіології або медицини за відкрит- тя, що стосуються геномів вимерлих гомінідів і еволюції людини. Хто ж такі гомініди? І що саме зробив учений для більш глибокого розу- міння еволюції людини? Гомініди (Hominidae) — це родина людино- подібних приматів, до якої відносять передусім людину та її вимерлих предків (а за сучасною класифікацією ще й великих людиноподібних мавп: орангутана, горилу та шимпанзе). Вче- них завжди цікавило питання, як у результаті еволюції виникла сучасна людина з її високим інтелектом, складними емоціями, розгалуже- ними соціальними відносинами, здатністю до мовлення та пізнання навколишнього середо- вища, що зрештою дозволило їй заселити нашу планету, змінити її відповідно до своїх потреб та знайти шлях у космос? Єдиним джерелом інформації про еволюцію людини є палеон- тологічні знахідки решток вимерлих предків людини. Однак порівняльні дослідження їх ще донедавна дозволяли лише робити при- пущення про зовнішній вигляд і спосіб життя древніх гомінідів. Сванте Пеебо зробив прорив у цій галузі, заклавши основи нової науки — палеогенетики, яка використовує генетичні методи у палеонтологічних дослідженнях [4]. І хоча термін «палеогенетика» запропонува- ли в 1965 р. Еміль Цукеркандль і хімік Лай- нус Полінг [5], Сванте Пеебо став «хрещеним батьком» нової дисципліни. Чи можливо вивчати геноми вимерлих біо- логічних видів? Невже гени, що являють со- бою органічні полімери дезоксирибонуклеї- нової кислоти (ДНК), які легко руйнуються під дією факторів зовнішнього середовища, можуть зберегтися через тисячі або мільйони років? Звичайно, ні, не можуть. Однак Сванте Пеебо дійсно зробив неможливе — винайшов спосіб дослідження геномів прадавніх істот. Як саме це сталося? Велику роль в історії цього відкриття віді- грало захоплення С. Пеебо єгиптологією. Не- зважаючи на те, що він залишив намір стати археологом через надмірний філологічний ухил курсу навчання за цією спеціальністю і працював в Упсальському університеті під ке- рівництвом Пера Петерсона (Per A. Peterson) над дисертаційною роботою з молекулярної імунології, ідея дослідити єгипетську мумію за допомогою сучасних методів генетики і мо- лекулярної біології, які почали бурхливо роз- виватися у 1980-х роках, не полишала його. Спочатку він переконався, що можна виділити ДНК зі шматочка телячої печінки, висушеної в духовці. Потім за сприяння свого професора єгиптології молодий вчений отримав із швед- ського музею в Упсалі зразок тканин єгипет- ської мумії, але її ДНК виявити не вдалося. Однак експеримент зі зразками мумій з ні- мецького музею Боде у Східному Берліні вия- вився успішним. Сванте Пеебо працював у ла- бораторії вечорами і у вихідні потай від свого ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2022, № 12 7 СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ наукового керівника, оскільки небезпідставно вважав, що ця ініціатива йому не сподобається. С. Пеебо розповів усе лише після того, як ви- ділив ДНК мумії. Керівник був щасливий, ре- зультати опублікували в 1984 р. у невеликому німецькому журналі, а вже через рік у журналі Nature вийшла стаття, присвячена розширено- му дослідженню 23 єгипетських мумій [6]. Статтю в Nature прочитав (і був нею вра- жений) еволюційний молекулярний біолог з Каліфорнійського університету в Берклі Алан Вільсон (Allan C. Wilson), який досліджував ДНК вимерлих тварин і щойно виділив ДНК квагги — вимерлої в XIX ст. зеброподібної тва- рини. Вільсон попросив Пеебо залишити сво- їх підлеглих на час відпустки для проведення спільних досліджень і дуже здивувався, коли з’ясувалося, що Сванте Пеебо є лише аспіран- том і не має власної лабораторії. У 1987 р. Пее- бо все ж переїхав до США і почав працювати в лабораторії Вільсона, який тоді за допомогою рестриктаз проводив дослідження ДНК міто- хондрій 147 людей з п’яти різних географічних локацій і показав, що всі вони походять від од- нієї жінки, яка жила, ймовірно, 200 тис. років тому в Африці [7]. Вчені зосередилися на ви- вченні ДНК мітохондрій, оскільки вона мала невеликий розмір (16,5 тис. пар нуклеотидів) і значну кількість копій, хоча й успадковува- лася лише по материнській лінії. Лабораторія Вільсона була першою академічною лаборато- рією, яка мала термоциклер, необхідний для проведення полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) — новітньої на той час технології, за відкриття якої згодом, у 1993 р. американець Кері Малліс (Kary B. Mullis) отримав Нобе- лівську премію з хімії. Разом з Вільсоном Пее- бо дослідив мітохондріальну ДНК, виділену з мозку людини віком 7 тис. років, уперше засто- сувавши для цього ПЛР [8]. Аналіз результатів цієї роботи показав, що при дослідженні ДНК давніх людей велику проблему становить забруднення зразків ге- нетичним матеріалом сучасної людини. Адже навіть маленька пилинка зі шкіри людини (на- приклад, давно померлого директора музею) може спотворити результати досліджень. Це спонукало С. Пеебо зосередитися на вдоско- наленні технології виділення і дослідження древньої ДНК. Для цього він перейшов до ви- вчення ДНК стародавніх тварин, таких як гі- гантські лінивці, мамонти та сумчастий вовк, і зробив низку цікавих відкриттів. Так, було доведено, що гігантські нелітаючі птахи моа, яких було винищено в Новій Зеландії 500 ро- ків тому, генетично є ближчими до австралій- ських страусів ему, ніж до нелітаючого птаха ківі, що живе сьогодні у Новій Зеландії. С. Пе- ебо запропонував також метод використання консервативних праймерів для дослідження мітохондріальної ДНК, виділеної із засушених або заспиртованих зразків тканин ссавців, пта- хів і риб. Цей метод відкрив нові перспективи для досліджень з еволюційної генетики, його також можна було застосувати для система- тизації знань про генетичне різноманіття при- родних популяцій. Публікація з описом цього методу в журналі PNAS [9] має близько 6000 цитувань і на сьогодні є другою за популярніс- тю роботою Сванте Пеебо. Протягом кількох наступних десятиліть С. Пеебо вивчав зміни, які відбуваються в ДНК з плином часу (фрагментація, забруднення ге- нетичним матеріалом мікроорганізмів, хімічні модифікації нуклеотидів, наприклад дезаміну- вання цитозину до урацилу) і перешкоджають отриманню коректних результатів. Зрештою він зі співробітниками лабораторії розробив більш досконалі методики виділення та аналі- зу древньої ДНК. Для виділення ДНК С. Пе- ебо використовував спеціалізовані чисті при- міщення, розробив методи очищення ДНК на основі кремнезему, відкрив зв’язок між наяв- ністю ендогенної ДНК і ступенем рацемізації амінокислот [10], визначив швидкість розпаду ДНК за різних умов і встановив оптимальні умови для її зберігання (наприклад, за вічної мерзлоти), запропонував використовувати систему обов’язкового відтворення результа- тів дослідження іншими лабораторіями. Ці дослідження тривали і після переїзду С. Пеебо до Європи у 1990 р. для роботи на по- саді професора Мюнхенського університету (Німеччина), яку він отримав завдяки випад- 8 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2022. (12) СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ ковому збігу обставин. За рік до цього Пеебо приїхав до своєї дівчини в Мюнхен і провів се- мінар в університеті, після якого йому запро- понували залишити заявку на вакансію про- фесора. Через рік, коли заявку розглянули, з дівчиною він уже розірвав стосунки, однак на пропозицію університету все ж погодився. Так доля привела Сванте Пеебо в Мюнхенський університет, де йому судилося розпочати реа- лізацію одного з найбільш амбітних своїх про- єктів — дослідження геному неандертальця — найближчого родича людини, який вимер 30— 40 тис. років тому. Останки неандертальця вперше знайшли в 1856 р. у печері Фельдхофер поблизу долини Неандерталь у Північній Вестфалії (Німеччи- на), що й зумовило назву цього гомініда. Саму ж долину було названо на честь теолога-каль- вініста XVII ст. Йоахіма Неандера (Joachim Neander), який часто мандрував нею поблизу Дюссельдорфа, складаючи хвалебні гімни на честь божественної краси природи, і помер у віці 30 років від туберкульозу. На час виявлен- ня дивних кісток люди були впевнені, що наші предки завжди були схожі на нас, аж до Адама. Видатна праця Чарльза Дарвіна «Походження видів», у якій уперше було викладено теорію еволюції людини від мавпи, вийшла тільки через 3 роки. Тому вчені вирішили, що зна- йдений аномальний скелет належить заблука- лому кривоногому козаку, хворому на рахіт, а збільшені надбрівні дуги свідчать про те, що бідолашний козак постійно морщив лоба від болю через рахіт. Лише у 1864 р. британський геолог Вільям Кінг (William King) визнав, що знайдений скелет належить вимерлому виду людини, і дав йому назву «неандерталець» — Homo neanderthalensis. Однак Кінг описував цю людину як морально «темного» і нерозум- ного звіра, схожого на представників «диких рас» Африки чи Океанії. В подальшому образ неандертальців часто заломлювався крізь при- зму інших ідеологій, іноді расистських [11]. Сванте Пеебо багато зробив для того, щоб змі- нити ці уявлення, але про це пізніше. Отримавши зразок кістки плеча неандер- тальця з Рейнського музею у Бонні, С. Пеебо виділив і успішно секвенував його мітохон- дріальну ДНК. Публікацію результатів цієї роботи в журналі Cell у 1997 р. [12] вважають переломним моментом у розвитку еволюцій- ної генетики. Порівняння послідовностей мі- тохондріальних ДНК неандертальця, людей з різних географічних регіонів і шимпанзе по- казало, що сучасна людина походить з Африки (як і стверджував Вільсон), де 120—150 тис. років тому жив спільний предок усіх людей. Крім того, завдяки цій роботі було показано не лише те, що ДНК можна успішно виділити з останків неандертальців і секвенувати, а й те, що неандертальці і сучасні люди є абсолютно різними групами, які не мають спільних міто- хондріальних генів і відокремилися одна від одної приблизно 550—690 тис. років тому. Після цього успіху в 1997 р. Сванте Пеебо запросили на посаду директора відділу гене- тики в новому Інституті еволюційної антро- пології імені Макса Планка в Лейпцигу. У проєкті надсучасної будівлі Інституту зі скла і бетону у формі півмісяця і з плазмовими екра- нами в холі, що демонструють приматів, було враховано й особисті побажання та шведську ментальність С. Пеебо: всередині будівлі від першого до останнього поверху облаштували скеледром, а на даху — сауну. Цю фантастичну пропозицію Пеебо отримав не лише завдяки своїм науковим досягненням, а ще й тому, що після об’єднання Німеччини влада виділяла величезні кошти на створення наукових уста- нов у Східній Німеччині, де їх було набагато менше, ніж у Західній. Особливу увагу при- діляли мало розвиненим у Східній Німеччині наукам, зокрема й антропології, занепад якої пов’язували з важким спадком часів нацизму. Так, в Інституті антропології, генетики люди- ни і євгеніки імені кайзера Вільгельма у Бер- ліні, заснованому в 1927 р. з метою пошуку наукових обґрунтувань ідеї «расової гігієни» німецького народу, працював асистентом і за- хистив дисертацію Йозеф Менгеле — сумнові- домий лікар, який проводив жахливі медичні досліди над в’язнями концтабору Освенцим, що призвели до смерті десятків тисяч людей, за що його називали «ангелом смерті». Саме ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2022, № 12 9 СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ тому німецькі вчені впродовж багатьох років не бажали мати хоч якийсь стосунок до антро- пології. Вражаючий науково-дослідний потенціал нового Інституту уможливив реалізацію ще більш амбітного проєкту Пеебо — секвенуван- ня повного ядерного геному неандертальців, який успадковувався по обох батьківських лініях і мав розмір близько 3 млрд пар нукле- отидів, тобто перевищував мітохондріальний геном майже у 200 000 разів. Слід зазначити, що тоді ще не було секвено- вано ядерний геном навіть сучасної людини. У 1990 р. було започатковано найбільш масш- табний (з фінансуванням у $3 млрд) міжна- родний біологічний науково-дослідний проєкт «Геном людини», який очолив Джеймс Ватсон, той, що у 1962 р. разом із Френсісом Кріком і Морісом Вілкінсом отримав Нобелівську пре- мію за відкриття структури молекули ДНК. Перший робочий варіант геному опубліковано у 2001 р. [13], до 2003 р. було секвеновано 85 % геному людини і лише у квітні 2022 р. проєкт було завершено (секвеновано 99,99% геному) [14]. Слід зазначити, що у 1998 р. аналогічний комерційний проєкт з фінансуванням лише у $300 млн розпочала приватна компанія Celera Corporation (США) на чолі з відомим генети- ком і біотехнологом Крейгом Вентером, який планував запатентувати частину послідовнос- тей ДНК (тим більше, що одним із п’яти до- норів став сам Вентер, геном якого було опу- бліковано у 2001 р. [15]). Зрештою, під тиском президента США Білла Клінтона результати роботи Celera було передано до державного проєкту «Геном людини». Величезні фінансо- ві вливання, розвиток електронного устатку- вання та комп’ютеризація досліджень, а також конкуренція стимулювали розвиток методів секвенування нового покоління, які ставали все більш продуктивними і дешевими. Складність завдання з секвенування ядер- ного геному неандертальця полягала не лише в його великому розмірі, а й у тому, що за тися- чі років кістки неандертальців були настільки сильно колонізовані бактеріями та грибками, що майже вся ДНК, яка містилася в них, мала екзогенне походження. Крім того, залишки ДНК неандертальця являли собою короткі фрагменти, які потрібно було зібрати, як гі- гантський пазл. Багато вчених вважали, що цю проблему неможливо вирішити. Однак завдяки наполегливій праці, велико- му досвіду і вдосконаленим методам роботи з древньою ДНК команді С. Пеебо вдалося по- долати всі перешкоди. Для реконструкції ге- ному неандертальця було використано складні комп’ютерні програми, які порівнювали фраг- менти ДНК зі стародавніх кісток з уже відо- мими геномами шимпанзе та людини. Вико- нанню цієї роботи сприяло також розроблення компанією 454 Life Sciences Corp. у Бренфорді (штат Коннектикут, США) нової технології секвенування геному з високою пропускною здатністю, яка дозволяла секвенувати 25 млн нуклеотидів з точністю 99% або вище за один чотиригодинний цикл [16]. Врешті-решт, ре- зультатом усіх зусиль стала опублікована у 2010 р. чернетка геному неандертальця, який жив десятки тисяч років тому, і для порівнян- ня — п’ять геномів сучасних людей з різних регіонів планети, а також приголомшливі ви- сновки дослідження: неандертальці та сучас- ні люди, незважаючи на значні відмінності, мають 1—4 % спільного генетичного матеріа- лу завдяки схрещуванню невеликої кількості неандертальців і ранніх людей, яке, ймовірно, відбулося приблизно 60—70 тис. років тому, коли предки сучасних людей покинули Афри- ку і поселилися у Євразії [17]. Того самого року С. Пеебо та його колеги по- відомили про інше фундаментальне відкриття, зроблене завдяки аналізу мітохондріальної ДНК, виділеної з кістки пальця, яку знайшли в 2008 р. у Денисовій печері в горах Алтаю на півдні Сибіру. Кістка належала дівчинці з неві- домої групи гомінідів, яку дослідники назвали за місцем знахідки — денисовцями [18]. Упер- ше в історії науки нового гомініда було іден- тифіковано лише за допомогою генетичного аналізу. У 2012 р. було секвеновано ядерний геном денисовців [19]. Виявилося, що вони сильно відрізнялися і від неандертальців, і від сучасних людей, при цьому денисовці переда- 10 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2022. (12) СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ ли до 4—6 % свого геному людям, які сьогодні живуть в окремих частинах Південно-Східної Азії та у Меланезії — на острівних групах у Ти- хому океані на північний схід від Австралії. Отже, завдяки відкриттям Сванте Пеебо значно змінилося розуміння нашої еволюцій- ної історії. Виявилося, що предки сучасної людини (Homo sapiens), які виникли в Аф- риці 150—200 тис. років тому та мігрували у Євразію 60—70 тис. років тому, протягом 20—30 тис. років співіснували і схрещували- ся з іншими, нині вимерлими, видами предків людей: неандертальцями — переважно в Євро- пі і денисовцями — в Азії, які генетично значно відрізнялися один від одного та передали неве- лику частку своїх генів сучасним людям. Про- вівши секвенування геномів предків сучасних людей з Румунії [20] і Західного Сибіру [21], які жили близько 40 тис. років тому, С. Пеебо виявив ознаки схрещень з неандертальцями і запозичення частини їхніх генів. Схрещуван- ня могло дати сучасній людині гени, корисні для пристосування до клімату, який був холод- нішим за африканський. Однак вчені дійшли висновку, що предки сучасних людей та інші види гомінідів перебували на межі біологічної сумісності, а їхнє гібридне потомство чоловічої статі, ймовірно, страждало від високого рівня безпліддя [22]. У геномі неандертальця було ідентифіковано мутації в трьох генах, які у ва- гітних жінок Homo sapiens викликали імунне відторгнення плоду чоловічої статі, що успад- кував ці мутації від батька-неандертальця [23]. Цікаво, що в Україні також було знайдено рештки неандертальців: у Львівській, Черні- вецькій областях і в Криму. За оцінкою відомо- го археолога Торстена Утмаєра (Thorsten Uth- meier) з Інституту ранньої історії Університету Ерлангена—Нюрнберга (Німеччина), останки неандертальців, знайдені в Криму, мінімум на 10 тис. років молодші за будь-які інші відо- мі аналогічні знахідки. Причому археологічні розкопки на місці цієї стоянки неандертальців виявили докази їх співіснування з сучасними людьми [24]. Ще одна знахідка Сванте Пеебо в Денисо- вій печері на Алтаї — проксимальна фаланга пальця стопи, як виявилося, належала неан- дертальцю. Завдяки її вивченню у 2014 р. вда- лося майже повністю розшифрувати геном не- андертальця та порівняти його з геномами ін- ших людей [25]. Результати цього дослідження дозволили уточнити часові віхи відгалуження різних видів гомінідів у процесі еволюції, ді- знатися про малу чисельність та ізольованість неандертальців (за ознаками близькоспорідне- них схрещень — інбридингу і низьким генетич- ним різноманіттям), а також про їх схрещуван- ня з денисовцями. У подальшому Сванте Пеебо дослідив бага- то зразків решток неандертальців і денисовців з усього світу, отримавши ще більш повні дані про їхні геноми та популяційні геномні варіа- ції. Значними успіхами були отримання дру- гого (у 2017 р.) і третього (у 2020 р.) повних геномів неандертальців, що характеризува- лися високим ступенем охоплення послідов- ності секвенованої ДНК, яку було виділено з останків, знайдених відповідно в печері Віндія в Хорватії та в Чагирській печері на Алтаї. Численні знахідки останків неандертальців від Іспанії до Сибіру сприяли археологічним і генетичним дослідженням, результати яких змінили уявлення про неандертальців як про сильних, страшних і тупих «людей-мавп», які не мають моралі і не здатні посміхатися. Вия- вилося, що здібності й поведінка неандерталь- ців багато в чому були подібні до людських. Вони виготовляли спеціалізовані знаряддя праці, прикраси з мушель, темного пір’я та кіг- тів птахів, доглядали за пораненими, ховали мертвих, робили вохру та інші пігменти для фарбування своїх облич і тіл, готували клей з березової кори нагріванням її до високих тем- ператур, використовували зубочистки та зали- шили нам абстрактні печерні малюнки з ліній і точок [11]. У 2007 р. Сванте Пеебо показав, що неандертальці мають спільні з сучасними людьми дві еволюційні зміни в гені FOXP2, який залучений до розвитку мовлення і здат- ності говорити, що дозволило припустити іс- нування у неандертальців мови [26]. Крім того, стало можливим з’ясувати фізіо- логічні особливості сучасних людей, які отри- ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2022, № 12 11 СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ мали від вимерлих гомінідів певні алелі генів чи гаплотипи (групи генів, які успадковуються разом від одного з батьків). Наприклад, вияви- лося, що серед тибетців поширена денисовська версія гену, що кодує субодиницю транскрип- ційного фактора — EPAS1 (цей протеїн також відомий як HIF-2 — індукований гіпоксією фактор 2). HIF-2 індукується при зниженні концентрації кисню в разі підйому на велику висоту і дозволяє адаптуватися до гіпоксич- ного високогірного середовища, зокрема до повітря Гімалаїв на висоті 4000 м, яке містить лише 40 % нормальної кількості кисню [27]. До речі, цей архаїчний алель гену HIF-2 ще називають «геном суперспортсмена», оскіль- ки він дає можливість досягти більш високих спортивних результатів. Неандертальці також зробили генетичний внесок у фенотипи сучасних європейців. Це стосується, наприклад, таких ознак, як колір шкіри та волосся, зріст, режим сну, настрій і статус щодо куріння. Цікаво, що неандерталь- ські гаплотипи сприяють як світлішому, так і темнішому кольору шкіри та волосся. Це свід- чить про те, що самі неандертальці, ймовірно, відрізнялися один від одного за цими рисами [28]. Крім того, серед сучасних людей (пере- важно у Східній Азії) поширений архаїчний гаплотип, що кодує протеїни HYAL, які беруть участь у метаболізмі гіалуронану та відповіда- ють за реагування клітин на ультрафіолет. Ці- каво, що Homo sapiens втратили цей гаплотип, коли мігрували з Африки у Євразію, а потім знову отримали його від неандертальців [29]. Іншими прикладами є гени вимерлих гомі- нідів, які впливають на нашу імунну відповідь на різні типи інфекцій. Предки сучасних лю- дей у результаті міграції потрапили в Європу та Західну Азію, де змішалися з архаїчними людьми, що жили там понад 200 тис. років і були добре пристосовані до місцевих патоге- нів, та отримали значну імунну перевагу за- вдяки одержаним архаїчним алелям. Так, у сучасних людей часто трапляються стародавні гаплотипи, що кодують три Toll- подібні рецептори TLR6, TLR1 і TLR10, два з яких походять від неандертальців, а третій — від денисовців. Ці рецептори є ключовими компонентами системи вродженого імунітету, що забезпечує важливу першу лінію імунного захисту від бактерій, грибків і паразитів. Ар- хаїчні алелі генів TLR індукують підвищену резистентність до збудників інфекційних хво- роб, проте сприяють виникненню алергічних захворювань [30]. Люди, що успадкували древні варіанти пев- них генів від вимерлих гомінідів, можуть від- різнятися від решти людей за особливостями реагування організму на віруси завдяки ар- хаїчному алелю гену Stat2, який кодує тран- скрипційний фактор, важливий для передачі сигналу від інтерферону — головного цитокіну противірусного захисту клітин [31], а також за рахунок архаїчних гаплотипів, що кодують 2’-5’-олігоаденілатсинтетази (ОАS) — фермен- ти, які у відповідь на сигнал від інтерферону синтезують 2’-5’-олігоаденілати, що активують латентну рибонуклеазу, яка руйнує в клітині РНК (у тому числі й вірусну), перешкоджаю- чи тим самим розмноженню вірусу [32]. Архаїчні гаплотипи можуть мати як по- зитивний, так і негативний вплив на перебіг захворювання при COVID-19. Так, гаплотип неандертальців, розташований у хромосомі 12, який кодує протеїни — активатори фер- ментів, важливі для процесу інфікування РНК-вірусами, захищає від важкого перебі- гу COVID-19 [33]. Водночас приблизно 50 % людей у Південній Азії та 16 % людей у Єв- ропі є носіями геномного сегменту розміром близько 50 тис. пар нуклеотидів у хромосомі 3, успадкованого від неандертальців, завдяки якому ці люди більш схильні до важкого пере- бігу COVID-19, частіше потребують штучної вентиляції легень і частіше помирають від цієї інфекції [34]. Крім неандертальців і денисовців Сванте Пеебо досліджував генетичний матеріал й ін- ших гомінідів. Так, у 2012 р. він дослідив стег- нову кістку, знайдену у 2008 р. на річці Іртиш біля селища Усть-Ішим у Сибіру колекціоне- ром скам’янілостей Миколою Перистовим, який шукав бивні мамонта в мулистих берегах. За аналізом ДНК встановили, що кістка на- 12 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2022. (12) СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ лежала чоловіку (названому Усть-Ішимською людиною), який жив 45 тис. років тому і на- лежав до групи, що дала початок усім неаф- риканським людям, але ще не розділилася на неандертальців і денисовців [35]. Сванте Пеебо визнає, що за весь час най- більш складним у технологічному плані за- вданням для його групи було встановлення ядерної послідовності ДНК невідомого виду людини, останки 28 особин якого віком при- близно 430 тис. років було знайдено в печерно- му комплексі Сіма-де-лос-Уесос (Яма кісток) у горах Сьєрра-де-Атапуерка на півночі Іспанії. Виявилося, що ці стародавні люди, названі гей- дельберзькими людьми (Homo heidelbergensis), були більше споріднені з неандертальцями, ніж з денисовцями [36]. Створення високопродуктивних платформ для секвенування ДНК уможливило дослі- дження різноманіття людських геномів. У 2010 р. було опубліковано результати пілотної фази проєкту Міжнародного дослідницького консорціуму «1000 геномів», метою якого є ви- вчення варіабельності людського геному серед найбільших популяцій та дослідження зв’язку між генотипом і фенотипом [37]. До речі, ця публікація в журналі Nature стала найбільш популярною науковою роботою за участі Сван- те Пеебо (кількість цитувань близько 11 400). Крім того, у 2016 р. було завершено Проєкт різноманітності геномів, що виконувався під егідою фонду Джеймса Саймонса — відомо- го американського математика і мецената. В рамках цього проєкту було досліджено геноми 300 осіб із 142 різних популяцій, що відобра- жали якомога ширше антропологічне, мовне та культурне розмаїття людей [38]. Також було реалізовано проєкт з картування регуляторних елементів геному та інших послідовностей, у тому числі епігеномних, — ENCODE («Енци- клопедія ДНК елементів»), започаткований у 2003 р. американським Національним інститу- том дослідження геному людини. Цей проєкт показав, що геном людини всебічно транскри- бується, тобто значна частина небілкових ко- дуючих ділянок є функціональною, що сфор- мувало більш складне уявлення про структуру хроматину [39]. Результати проєктів з вивчен- ня людських геномних варіацій стали важли- вими джерелами для розуміння популяційної генетики людини та досліджень нашого ево- люційного минулого, зокрема походження і міграцій предків різних народів світу. Наприклад, стало відомо, що предки корін- них мешканців Америки прибули з північно- східного Сибіру до нині затопленої місцевості під назвою Берінгія, яка в ті часи була сухопут- ним мостом між Євразією і Америкою. Вони прожили там 6—8 тис. років, а з початком та- нення американських льодовиків почали рух вздовж узбережжя Тихого океану (приблизно 13—15 тис. років тому) та поступово заселили Північну і Південну Америку. На жаль, велике різноманіття популяцій, яке виникло за спри- ятливих умов нових земель, значною мірою було знищене після відкриття Америки євро- пейцями. Завдяки геномним дослідженням вдалося з’ясувати, чому сучасні мешканці Си- біру і Америки не є генетично спорідненими. Виявилося, що предки американців походили від групи, пов’язаної зі стародавніми північ- носибіряками, генетично відмінними від єв- ропейців і азіатів, яка приблизно 20 тис. років тому змішалася з вихідцями зі Східної Азії, що рухалися на північ. Натомість предки жителів Сибіру з’явилися внаслідок двох більш пізніх хвиль схрещень зі східноазіатами та витіснен- ня попередніх популяцій [40, 41]. Цікаво, що за результатами секвенування ДНК найстарішим відомим близьким родичем корінних амери- канців за межами Америки є чоловік, уламок зуба якого віком 14 тис. років пролежав у шух- ляді радянських археологів кілька десятиліть після того, як його знайшли у 1976 р. поблизу селища Усть-Кяхта, розташованого між півден- ним берегом озера Байкал і монгольським кор- доном, на відстані 4,5 тис. км від Берінгії [42]. Більшість європейців, як виявилося, похо- дять від степових племен скотарів ямної куль- тури, які проживали 6 тис. років тому на північ від Чорного моря, зокрема на території сучас- ної України, і приблизно 4,5 тис. років тому мігрували у Центральну Європу, поширивши ранню форму індоєвропейської мови і давши ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2022, № 12 13 СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ початок культурі шнурової кераміки [43]. Осо- бливістю цих племен було те, що вони ховали мертвих членів одного роду в позі ембріона в ямах під курганними насипами, причому поси- пали їх перед цим червоною вохрою, яка сим- волізувала життя, світло та очищення. Біля померлих клали посуд з їжею, кам’яне (рідше мідне) знаряддя і зброю. Предки українців також відомі тим, що вони були найвищими жителями Європи і винайшли одні з перших колісних транспортних засобів — вози, запря- жені волами [44]. Дослідження геномів британців виявило, що протягом останніх 2 тис. років у їхній по- пуляції поширювалися алелі генів, які забез- печують: 1) світле волосся та блакитні очі, що часто передаються разом зі світлою шкірою; 2) здатність дорослих засвоювати лактозу та пе- ретравлювати молоко; 3) функціональні осо- бливості деяких рецепторів імунної системи. До того ж крихітні зміни в сотнях генів стосу- ються таких ознак, як зріст, окружність голови у немовлят і розмір стегон у жінок, що є вирі- шальним для народження [45]. Світла шкіра і здатність перетравлювати молоко, ймовірно, дозволяють отримувати більше вітаміну D в умовах дефіциту сонячного світла під похму- рим небом Британії. Подібні тенденції є харак- терними для всієї Європи: серед темношкірих європейців, предки яких мігрували з Афри- ки, гени світлої шкіри почали поширюватися 5,8 тис. років тому, а ген толерантності до лак- този — 4,3 тис. років тому. Крім того, племена ямної культури принесли в Європу гени висо- кого зросту [46]. Час від часу трапляються унікальні знахід- ки останків гомінідів, які відрізняються від ві- домих видів прадавніх людей. Так, у 2003 р. у віддаленій печері на індонезійському острові Флорес було знайдено скелет дорослої жінки віком 66—87 тис. років, яка мала зріст лише близько метра, і тому її назвали «хоббітом» або Homo floresiensis [47]. У 2013 р. у печері Висхідної зірки в Південній Африці знайде- но останки понад 15 стародавніх представни- ків нового виду гомінідів, який назвали Homo naledi («наледі» означає «зірка» місцевою мо- вою сото). Це були високі, худі гомініди з до- вгими ногами, які поєднували риси сучасних людей (округлий череп; ступня, пристосована до прямоходіння) і мавпячі риси (малий мо- зок; плечі і пальці, пристосовані до лазіння по деревах) [48]. Сванте Пеебо не виключає, що могли існу- вати й інші, поки що невідомі види вимерлих гомінідів. Великі сподівання він покладає на дослідження прадавніх людей Китаю та їхніх еволюційних зв’язків з неандертальцями і де- нисовцями. Крім того, потребують подальших досліджень шляхи міграції древніх людей, які, очевидно, були доволі складними. Так, є свід- чення, що, ймовірно, відбувалася міграція не лише з Африки в Євразію, а й у зворотному на- прямку. Дослідження першої виділеної ДНК стародавньої африканської людини, останки якої віком 4,5 тис. років було знайдено у висо- когірній печері Мота на південному заході Ефі- опії, свідчить про міграцію в Африку фермерів з Близького Сходу та їх схрещування з африкан- цями [49]. Наслідком зворотної міграції євра- зійців в Африку є наявність у геномі північних африканців 0,3 % ДНК неандертальців [50]. Дослідження геномів древніх африканців є досить проблематичним через прискорену деградацію їхньої ДНК у тропічному кліматі. Винятком є муміфіковані останки людей, де- які з яких можуть містити збережені залишки ДНК. Дослідникам геномів єгипетських мумій вдалося виділити з них ДНК збудників малярії та токсоплазмозу, а також ДНК низки рослин: ялиці і сосни (які вважаються компонентами бальзамувальних смол), рицини, лляного на- сіння, оливок, мигдалю та лотоса [51]. Зараз Сванте Пеебо і його команда працю- ють над новими методами, які б дозволяли реконструювати ДНК з фрагментів, які ще більш пошкоджені та містяться в ще менших кількостях. Можливо, завдяки цим методам вдасться вивчити більш древню ДНК, а також дослідити геноми стародавніх людей, які жили в жаркому і вологому кліматі. А поки що інші дослідники пропонують виділяти ДНК з різ- них шарів печерного ґрунту, що містить кров і епітелій архаїчних людей, які жили на одному 14 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2022. (12) СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ місці протягом тисяч років [52], або ж виділя- ти з останків не ДНК, а протеїни, які є більш стійкими і краще зберігаються (наприклад, ко- лаген) [53]. Здешевлення методів секвенування зроби- ло реальним визначення послідовності геному кожної людини і тим самим відкрило епоху персоналізованої медицини, що ґрунтується на виборі діагностичних, лікувальних і профілак- тичних засобів, які є оптимальними для цієї людини з урахуванням її генетичних, фізіоло- гічних, біохімічних та інших індивідуальних особливостей. Прогрес у галузі геноміки вра- жає: у 1980-х роках визначення послідовності геному людини вважали практично недосяж- ним завданням біології на наступні 100 років, у вирішення якого вкладали мільярди доларів, а сьогодні серед американців популярними є тести вартістю до $100, за допомогою яких за послідовністю геному задля розваги можна ді- знатися расове походження людини [54]. До речі, у судовій криміналістиці нині викорис- товують невеликий і доступний пристрій для секвенування ДНК — MinION™, розроблений компанією Oxford Nanopore Technologies (Ве- лика Британія), який дозволяє швидко іденти- фікувати біологічний вид за його геномом [55]. Незважаючи на швидкий прогрес у галузі палеогенетики, залишається остаточно не ви- рішеним питання, чому вимерли всі інші арха- їчні види людей, які за сотні тисяч років добре пристосувалися до умов життя в Євразії? Чи сучасні люди, маючи вищий інтелект, випере- дили древніх людей інших видів у боротьбі за ресурси, чи, можливо, вони їх усіх винищили? Ймовірно, причина полягає в тому, що архаїчні люди жили невеликими ізольованими популя- ціями з високим рівнем інбридингу і не могли конкурувати з предками сучасних людей, які швидко розмножувалися і поширювалися. Тож, швидше за все, справжня конкуренція між древніми гомінідами та ранніми сучасни- ми людьми проявлялася не в локальних су- перечках за їжу чи територію, а мала вигляд тихого демографічного марафону, який тривав тисячоліттями, коли кожний вид намагався відтворювати себе, поки деякі не відстали на- стільки, що зникли. Яким би не був механізм цього витіснення, воно ніби свідчить про те, що наш рід у чомусь кращий за ті, що зникли. Зрештою, ми все ще живемо, а існування древ- ніх гомінідів припинилося, щойно наші шляхи перетнулися [11]. Які ж риси сучасної людини зробили її осо- бливим видом, який став панувати над іншими біологічними видами на Землі? Мозок сучасних людей відрізняється від мозків людиноподібних мавп розміром, фор- мою та організацією кори головного мозку, особливо у ділянці лобової частки, яка задіяна при виконанні складних когнітивних завдань, таких як соціальне пізнання, використання інструментів і мови (ці структурні відміннос- ті з’явилися 1,7—1,5 млн років тому) [56]. Ще геніальний Чарльз Дарвін наголошував, що особливими, значно розвиненими рисами су- часної людини є схильність до співпраці, со- ціального навчання та кумулятивної культури. Виникнення унікальної особливості нашого виду — використання мови, ймовірно, зумов- лене необхідністю полегшити процес співпра- ці. Схильність до соціального навчання та кон- формізму привела до появи нових факторів, що обмежують і спонукають людську поведін- ку, таких як мораль, соціальні норми та соці- альні інститути. Постійна співпраця спричи- нила еволюцію сильної коаліційної психології, яка може об’єднати нас щоразу, коли ми відчу- ваємо, що наша група стикається із зовнішніми загрозами (можливо, що ця риса в українців є особливо розвиненою) [57]. Однак не зовсім зрозуміло, як пояснити зна- чну різницю між шимпанзе та людиною, якщо відмінності між геномами цих двох видів ста- новлять 1—2%. Родиною генів людини, що дуже швидко розширювалася в ході еволюції, стала група генів мозку, розмір якої зріс більш ніж удвічі. Крім того, виявилося, що людина відрізняється від інших видів тварин швидкіс- тю, з якою вона набуває нових генів і позбав- ляється непотрібних: у людей цей обмін генів відбувається в 1,6 раза швидше, ніж у мавп, і в 2,8 раза швидше, ніж у собак або гризунів [58]. Ймовірно, існують гени, які можуть регулюва- ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2022, № 12 15 СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ ти швидкість процесу еволюції, забезпечуючи його різноманітним генетичним матеріалом. І дійсно з’ясувалося, що цитидинові дезамі- нази APOBEC, які розпізнають у ДНК і РНК певні послідовності (характерні для вірусів) і викликають точкові мутації (змінюють цито- зин на урацил), здатні не лише боротися з ві- русами, а й, можливо, прискорювати еволюцію нашого виду, якщо ці мутації відбуваються у ДНК клітин зародкової лінії. Підвищення кількості мутацій сприяє зростанню ризику виникнення злоякісних пухлин, проте водно- час може вплинути на геном майбутніх поко- лінь і, зрештою, змінити хід еволюції. Так, при порівнянні геномів сучасної людини, денисов- ця, неандертальця та шимпанзе в ключових місцях геному було виявлено близько 37 тис. мутацій, які можуть бути викликані протеїном APOBEC3G, тоді як геноми миші, макаки-ре- зус та орангутана залишалися незміненими в цих місцях [59]. Цікаво, що на основі APOBEC (та протеїнів, здатних здійснювати інші заміни нуклеотидів) і технології CRISPR/Cas сьогод- ні розробляють засоби для штучного редагу- вання РНК при лікуванні раку, м’язової дис- трофії та інших захворювань [60]. Цими неймовірними відкриттями і бурхли- вим розвитком палеогенетики протягом остан- ніх 20 років ми значною мірою завдячуємо ге- нію і працелюбності однієї людини, але пам’я- тає мо, що ці відкриття стали можливими завдя- ки найновішим досягненням сучасної біології та інформатики, в тому числі біоінформатики, і, зокрема, науковим здобуткам тисяч і тисяч учених. Водночас зрозуміло, що це лише поча- ток — блискучий і вдалий — фантастичної і чу- дової історії пізнання походження ЛЮДИНИ і що невдовзі ми станемо свідками та/або учас- никами нових відкриттів з історії нашого по- ходження і становлення. Захоплюючі враження від відкриття таєм- ниць еволюції людини дозволяють нам ще раз поставити кардинальне питання: «Хто ми, люди, є і яке наше місце, наша роль і наше май- бутнє на планеті Земля та за її межами?». І, зрештою, нагадують про головне — про відпо- відальність людей перед майбутнім нашої пла- нети. Війни, можливість застосування зброї масового знищення та матеріалів небезпечно- го «подвійного використання», руйнування навколишнього середовища, зникнення видів живих істот, лісів, потепління клімату тощо — ось неповний перелік загроз, які є наслідком діяльності людей на планеті і створюють не- безпеку для нашого життя на Землі. Сванте Пеебо з дитинства мріяв бути схо- жим на Індіану Джонса, стати археологом, шу- качем історичних скарбів і наполегливо йшов до цієї мрії. Однак реальне життя перевершило його найсміливіші сподівання: він винайшов спосіб вивчати історію по-новому, причому у здійсненність цього способу абсолютно ніхто не вірив. На пресконференції в Інституті еволюцій- ної антропології імені Макса Планка з нагоди присудження Нобелівської премії Сванте Пе- ебо визнав: «Мене дивує те, що тепер у вас є певна здатність повертатися в минуле і фак- тично стежити за генетичною історією та ге- нетичними змінами у часі. Це можливість по- чати дивитися на еволюцію в реальному часі, якщо хочете» [61]. Інакше кажучи, Сванте Пеебо відкрив для людства еволюційну маши- ну часу — ще один крок на шляху прогресу до науки майбутнього. Як тут не згадати рядки з відомого роману «Машина часу» (1895) бри- танського письменника Герберта Веллса: «У кожного з нас є своя машина часу: спогади, що забирають нас у минуле, та мрії які, переносять нас у майбутнє». 16 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2022. (12) СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ REFERENCES 1. Physiology or Medicine. 2022 Citation Laureates. https://clarivate.com/citation-laureates/physiology-or-medi- cine-2022/ 2. Press release: The Nobel Prize in Physiology or Medicine 2022. https://www.nobelprize.org/prizes/medicine/2022/ press-release/ 3. Svante Pääbo. Wikipedia. https://en.wikipedia.org/wiki/Svante_Pääbo 4. Hedestam G.K. Discoveries concerning the genomes of extinct hominins and human evolution. https://www.nobel- prize.org/prizes/medicine/2022/advanced-information/ 5. Zukerkandl E., Pauling L. Molecules as documents of evolutionary history. J. Theor. Biol. 1965. 8(2): 357—366. https://doi.org/10.1016/0022-5193(65)90083-4 6. Pääbo S. Molecular cloning of Ancient Egyptian mummy DNA. Nature. 1985. 314(6012): 644—645. https://doi. org/10.1038/314644a0 7. Cann R.L., Stoneking M., Wilson A.C. Mitochondrial DNA and human evolution. Nature. 1987. 325(6099): 31—36. https://doi.org/10.1038/325031a0 8. Paabo S., Wilson A.C. Polymerase chain reaction reveals cloning artefacts. Nature. 1988. 334(6181): 387—388. https://doi.org/10.1038/334387b0 9. Kocher T.D., Thomas W.K., Meyer A., Edwards S.V., Pääbo S., Villablanca F.X., Wilson A.C. Dynamics of mitochon- drial DNA evolution in animals: amplification and sequencing with conserved primers. Proc. Natl. Acad. Sci. USA. 1989. 86(16): 6196—6200. https://doi.org/10.1073/pnas.86.16.6196 10. Poinar H.N., Höss M., Bada J.L., Pääbo S. Amino acid racemization and the preservation of ancient DNA. Science. 1996. 272(5263): 864—866. https://doi.org/10.1126/science.272.5263.864 11. Mooallemjan J. Neanderthals were people, too. https://www.nytimes.com/2017/01/11/magazine/neanderthals- were-people-too.html 12. Krings M., Stone A., Schmitz R.W., Krainitzki H., Stoneking M., Pääbo S. Neandertal DNA sequences and the origin of modern humans. Cell. 1997. 90(1): 19—30. https://doi.org/10.1016/s0092-8674(00)80310-4 13. Lander E.S., Linton L.M., Birren B., 253 co-authors; International Human Genome Sequencing Consortium. Ini- tial sequencing and analysis of the human genome. Nature. 2001. 409(6822): 860—921. https://doi.org/10.1038/ 35057062 14. Nurk S., Koren S., Rhie A., 96 co-authors, Phillippy A.M. The complete sequence of a human genome. Science. 2022. 376(6588): 44—53. https://doi.org/10.1126/science.abj6987 15. Venter J.C., Adams M.D., Myers E.W., 270 co-authors, Zhu X. The sequence of the human genome. Science. 2001. 291(5507): 1304—1351. https://doi.org/10.1126/science.1058040 16. Margulies M., Egholm M., Altman W.E., 52 co-authors, Rothberg J.M. Genome sequencing in microfabricated high- density picolitre reactors. Nature. 2005. 437(7057): 376—380. https://doi.org/10.1038/nature03959 17. Green R.E., Krause J., Briggs A.W., 52 co-authors, Pääbo S. A draft sequence of the Neandertal genome. Science. 2010. 328(5979): 710—722. https://doi.org/10.1126/science.1188021 18. Krause J., Fu Q., Good J.M., Viola B., Shunkov M.V., Derevianko A.P., Pääbo S. The complete mitochondrial DNA genome of an unknown hominin from southern Siberia. Nature. 2010. 464(7290): 894—897. https://doi.org/10.1038/ nature08976 19. Meyer M., Kircher M., Gansauge M.T., 30 co-authors, Pääbo S. A high-coverage genome sequence from an archaic Denisovan individual. Science. 2012. 338(6104): 222—226. https://doi.org/10.1126/science.122434 20. Fu Q., Hajdinjak M., Moldovan O.T., 12 coauthors, Pääbo S. An early modern human from Romania with a recent Neanderthal ancestor. Nature. 2015. 524(7564): 216—219. https://doi.org/10.1038/nature14558 21. Fu Q., Li H., Moorjani P., 24 coauthors, Pääbo S. Genome sequence of a 45,000-year-old modern human from western Siberia. Nature. 2014. 514(7523): 445—449. https://doi.org/10.1038/nature13810 22. Callaway E. Modern human genomes reveal our inner Neanderthal. https://www.nature.com/articles/na- ture.2014.14615 23. Gibbons A. Modern human females and male Neandertals had trouble making babies. Here’s why. https://www.sci- ence.org/content/article/modern-human-females-and-male-neandertals-had-trouble-making-babies-here-s-why 24. Uthmeier T. On the trail of the last Neanderthals. https://www.fau.eu/2013/06/05/news/research/on-the-trail-of- the-last-neanderthals/ 25. Prüfer K., Racimo F., Patterson N., 41 co-authors, Pääbo S. The complete genome sequence of a Neanderthal from the Altai Mountains. Nature. 2014. 505(7481): 43—49. https://doi.org/10.1038/nature12886 ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2022, № 12 17 СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ 26. Krause J., Lalueza-Fox C., Orlando L., Enard W., Green R.E., Burbano H.A., Hublin J.J., Hänni C., Fortea J., de la Rasilla M., Bertranpetit J., Rosas A., Pääbo S. The derived FOXP2 variant of modern humans was shared with Nean- dertals. Curr. Biol. 2007. 17(21): 1908—1912. https://doi.org/10.1016/j.cub.2007.10.008 27. Huerta-Sánchez E., Jin X., Asan, 23 coauthors, Nielsen R. Altitude adaptation in Tibetans caused by introgression of Denisovan-like DNA. Nature. 2014. 512(7513): 194—197. https://doi.org/10.1038/nature13408 28. Dannemann M., Kelso J. The contribution of Neanderthals to phenotypic variation in modern humans. Am. J. Hum. Genet. 2017. 101(4): 578—589. https://doi.org/10.1016/j.ajhg.2017.09.010 29. Ding Q., Hu Y., Xu S., Wang J., Jin L. Neanderthal introgression at chromosome 3p21.31 was under positive natural selection in East Asians. Mol. Biol. Evol. 2014. 31(3): 683—695. https://doi.org/10.1093/molbev/mst260 30. Dannemann M., Andrés A.M., Kelso J. Introgression of Neandertal- and Denisovan-like haplotypes contributes to adaptive variation in human Toll-like receptors. Am. J. Hum. Genet. 2016. 98(1): 22—33. https://doi.org/10.1016/j. ajhg.2015.11.015 31. Mendez F.L., Watkins J.C., Hammer M.F. A haplotype at STAT2 introgressed from neanderthals and serves as a candi- date of positive selection in Papua New Guinea. Am. J. Hum. Genet. 2012. 91(2): 265—274. https://doi.org/10.1016/j. ajhg.2012.06.015 32. Mendez F.L., Watkins J.C., Hammer M.F. Neandertal origin of genetic variation at the cluster of OAS immunity genes. Mol. Biol. Evol. 2013. 30(4): 798—801. https://doi.org/10.1093/molbev/mst004 33. Zeberg H., Pääbo S. A genomic region associated with protection against severe COVID-19 is inherited from Nean- dertals. Proc. Natl. Acad. Sci. USA. 2021. 118(9): e2026309118. https://doi.org/10.1073/pnas.2026309118 34. Zeberg H., Pääbo S. The major genetic risk factor for severe COVID-19 is inherited from Neanderthals. Nature. 2020. 587(7835): 610—612. https://doi.org/10.1038/s41586-020-2818-3 35. Zimmer C. Man’s genome from 45,000 years ago is reconstructed. https://www.nytimes.com/2014/10/23/science/ research-humans-interbred-with-neanderthals.html 36. Meyer M., Arsuaga J.L., de Filippo C., Nagel S., Aximu-Petri A., Nickel B., Martínez I., Gracia A., Bermúdez de Cas- tro J.M., Carbonell E., Viola B., Kelso J., Prüfer K., Pääbo S. Nuclear DNA sequences from the Middle Pleistocene Sima de los Huesos hominins. Nature. 2016. 531(7595): 504—507. https://doi.org/10.1038/nature17405 37. 1000 Genomes Project Consortium, Abecasis G.R., Altshuler D., Auton A., Brooks L.D., Durbin R.M., Gibbs R.A., Hurles M.E., McVean G.A. A map of human genome variation from population-scale sequencing. Nature. 2010. 467(7319): 1061—1073. https://doi.org/10.1038/nature09534 38. Mallick S., Li H., Lipson M., 75 co-authors, Reich D. The Simons Genome Diversity Project: 300 genomes from 142 diverse populations. Nature. 2016. 538(7624): 201—206. https://doi.org/10.1038/nature18964 39. Moraes F., Góes A. A decade of human genome project conclusion: Scientific diffusion about our genome knowledge. Biochem. Mol. Biol. Educ. 2016. 44(3): 215—223. https://doi.org/10.1002/bmb.20952 40. Davis N. Ancient Siberia was home to previously unknown humans, say scientists. https://www.theguardian.com/ science/2019/jun/05/ancient-siberia-was-home-to-previously-unknown-humans-say-scientists 41. Wade L. Mummy genomes reveal just how catastrophic European contact was for New World. https://www.science. org/content/article/mummy-genomes-reveal-just-how-catastrophic-european-contact-was-new-world 42. Price M. Oldest cousin of Native Americans found in Russia. https://www.science.org/content/article/oldest-cous- in-native-americans-found-russia 43. Balter M. Mysterious Indo-European homeland may have been in the steppes of Ukraine and Russia. https://www. science.org/content/article/mysterious-indo-european-homeland-may-have-been-steppes-ukraine-and-russia 44. Yamnaya culture. Wikipedia. https://en.wikipedia.org/wiki/Yamnaya_culture 45. Pennisi E. Humans are still evolving – and we can watch it happen. https://www.science.org/content/article/hu- mans-are-still-evolving-and-we-can-watch-it-happen 46. Gibbons A. How Europeans evolved white skin. https://www.science.org/content/article/how-europeans-evolved- white-skin 47. Gramling C. The ‘hobbit’ was a separate species of human, new dating reveals. https://www.science.org/content/ article/hobbit-was-separate-species-human-new-dating-reveals 48. Gibbons A. New human species discovered. https://www.science.org/doi/10.1126/science.349.6253.1149 49. Gibbons A. First DNA extracted from an ancient African skeleton shows widespread mixing with Eurasians. https:// www.science.org/content/article/first-dna-extracted-ancient-african-skeleton-shows-widespread-mixing-eurasians 50. Price M. Africans, too, carry Neanderthal genetic legacy. Science. 2020. 367(6477): 497. https://doi.org/10.1126/ science.367.6477.497 18 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2022. (12) СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ 51. Marchant J. Egyptian mummies yield genetic secrets. https://www.nature.com/news/egyptian-mummies-yield-ge- netic-secrets-1.12793 52. Gibbons A. DNA from cave dirt tells tale of how some Neanderthals disappeared. https://www.science.org/content/ article/dna-cave-dirt-tells-tale-how-some-neanderthals-disappeared 53. Warren M. Biggest Denisovan fossil yet spills ancient human’s secrets. Nature. 2019. 569(7754): 16—17. https://doi. org/10.1038/d41586-019-01395-0 54. Bahrampour T. They considered themselves white, but DNA tests told a more complex story. https://www.washing- tonpost.com/local/social-issues/they-considered-themselves-white-but-dna-tests-told-a-more-complex-story/201 8/02/06/16215d1a-e181-11e7-8679-a9728984779c_story.html 55. Vasiljevic N., Lim M., Humble E., Seah A., Kratzer A., Morf N.V., Prost S., Ogden R. Developmental validation of Ox- ford Nanopore Technology MinION sequence data and the NGSpeciesID bioinformatic pipeline for forensic genetic species identification. Forensic Sci. Int. Genet. 2021. 53: 102493. https://doi.org/10.1016/j.fsigen.2021.102493 56. Ponce de León M.S., Bienvenu T., Marom A., Engel S., Tafforeau P., Alatorre Warren J.L., Lordkipanidze D., Kurni- awan I., Murti D.B., Suriyanto R.A., Koesbardiati T., Zollikofer C.P.E. The primitive brain of early Homo. Science. 2021. 372(6538): 165—171. https://doi.org/10.1126/science.aaz0032 57. Richerson P.J., Gavrilets S., de Waal F.B.M. Modern theories of human evolution foreshadowed by Darwin’s Descent of Man. Science. 2021. 372(6544): eaba3776. https://doi.org/10.1126/science.aba3776 58. Dolgin E. Evolutionary sprint made us human. https://www.science.org/content/article/evolutionary-sprint-made- us-human 59. Pennisi E. Virus fighter may have played a key role in human evolution. https://www.science.org/content/article/ virus-fighter-may-have-played-key-role-human-evolution 60. Reardon S. Step aside CRISPR, RNA editing is taking off. Nature. 2020. 578(7793): 24—27. https://doi.org/10.1038/ d41586-020-00272-5 61. Grover N. Swedish geneticist wins Nobel medicine prize for decoding ancient DNA. https://www.reuters.com/ world/svante-paabo-wins-2022-nobel-prize-medicine-2022-10-03/ Serhiy V. Komisarenko ORCID: https://orcid.org/0000-0002-3244-3194 Palladin Institute of Biochemistry of the National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, Ukraine Svitlana I. Romaniuk ORCID: https://orcid.org/0000-0002-3900-6755 Palladin Institute of Biochemistry of the National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, Ukraine SECRETS OF THE GENOMES OF EXTINCT HOMININS, OR CAN PALEOGENOMICS ANSWER THE QUESTION: WHO ARE WE, HUMANS? Nobel Prize in Physiology or Medicine 2022 The Nobel Prize in Physiology or Medicine in 2022 was awarded to Swedish paleogeneticist, specialist in the field of evolutionary genetics, director of the Department of Genetics at the Max Planck Institute for Evolutionary Anthropol- ogy in Leipzig (Germany) Professor Svante Pääbo for "for his discoveries concerning the genomes of extinct hominins and human evolution". Explaining the importance of S. Pääbo’s works, the Nobel Committee noted that "he developed methods for analysis and recovering of ancient DNA. In ancient bones, DNA degrades, becomes chemically modified, and is massively contaminated by contact with bacteria and humans handling the specimens. Using available technologies as they develop, S. Pääbo created his own methods for refined analysis of ancient DNA". Keywords: Nobel Prize in Physiology or Medicine 2022, Svante Pääbo, human evolution, genome, hominins.

Ähnliche Einträge