Культуротворча діяльність українських хорових диригентів в умовах таборів Ді‑Пі після Другої світової війни

Актуальність дослідження зумовлена кризою національної ідентичності, яка спостерігається в Україні останніми роками, проблемою повернення історичної пам’яті та пришвидшеними темпами еміграційних процесів у нашій країні. У статті здійснено панорамний огляд культуротворчої діяльності відомих українськ...

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2020
Автор: Карась, Г.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2020
Назва видання:Народна творчість та етнологія
Теми:
Онлайн доступ:https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/204189
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Культуротворча діяльність українських хорових диригентів в умовах таборів Ді‑Пі після Другої світової війни / Г. Карась // Народна творчість та етнологія. — 2020. — № 1. — С. 23-36. — Бібліогр.: 27 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Опис
Резюме:Актуальність дослідження зумовлена кризою національної ідентичності, яка спостерігається в Україні останніми роками, проблемою повернення історичної пам’яті та пришвидшеними темпами еміграційних процесів у нашій країні. У статті здійснено панорамний огляд культуротворчої діяльності відомих українських хорових диригентів в умовах таборів Ді‑Пі після Другої світової війни – Нестора Городовенка (Німеччина), Лева Туркевича (Австрія), Степана Гумініловича (Італія). У «таборовий період», що був важливим для збереження традицій хорового співу, хори українських емігрантів виконували важливу суспільну місію – гуртували розпорошену національну громаду, виховували в неї сентимент до рідної пісні, яку розглядали як могутній засіб протидії денаціоналізації, асиміляції. Культуротворча місія українських хорів полягала у збереженні вітчизняної хорової літератури і традицій хорового співу, пропагуванні української музичної культури в іншомовному середовищі. Джерельною основою дослідження є мемуари учасників означеного періоду й збірки документів про табори Ді‑Пі. У статті використано історичний, аксіологічний, культурологічний підходи та відповідні їм методи, які визначили методологію дослідження. Зокрема, історико-хронологічний метод застосовано для розгляду діяльності українських хорових диригентів періоду після завершення Другої світової війни, аксіологічний – для визначення цінності здобутків українських митців, культурологічні методи сприятимуть різновекторному представленню внеску діячів культури як у світову, так і в українську скарбниці. Наукову новизну дослідження становить уведення до наукового обігу систематизованої інформації про діяльність українських хорових диригентів в умовах таборів Ді‑Пі після Другої світової війни. Діяльність українських хорових диригентів в умовах таборів Ді‑Пі після Другої світової війни допомогла українцям зберегти свої національну і культурну ідентичності, а для представників інших народів продемонструвала високі сенси і досягнення українського хорового мистецтва.