Історико-правові аспекти підрахунку втрат від Голодомору-геноциду 1932–1933 років

• Дата: 2020
• Автор: Сергійчук, В.
• Формат: Стаття
• Мова: Ukrainian
• Опубліковано: Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2020
• Назва видання: Народна творчість та етнологія
• Теми: З історії та теорії науки
• Онлайн доступ: https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/204253
• Назва журналу: Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
• Цитувати: Історико-правові аспекти підрахунку втрат від Голодомору-геноциду 1932–1933 років / В. Сергійчук // Народна творчість та етнологія. — 2020. — № 4. — С. 11–25. — Бібліогр.: 18 назв. — укр.

У статті розглядаються історико-правові аспекти підрахунку кількості жертв Голодомору-геноциду 1932–1933 років з огляду на те, що винятково демографічний підхід до цього напрямку наукових досліджень себе не виправдав. Зокрема, спроба взяти за базові матеріали всесоюзних переписів 1926 і 1939 років, оскільки міграційні процеси за цей період досі не реконструйовано, насамперед не вивчено питання про кількість завезеної робочої сили з радянських республік, яка під час перепису 1937 року була врахована в УСРР. Донині не встановлено й кількості померлих голодних українських селян у прикордонних з УСРР районах РСФРР і БСРР, а також тих з них, хто був розстріляний під час втечі на радянському кордоні або втопився в Дністрі й Збручі. Не є переконливими і пропозиції включити в рамки цієї трагедії 1934 рік, коли влада Москви вже не видавала розпоряджень геноцидного характеру щодо українців, а смертність сільського населення УСРР різко знизилася в порівнянні не тільки до трагічних 1932–1933 років, а й до передголодових 1930–1931 років. За таких обставин реалістичним у підрахунку жертв Голодомору-геноциду виглядає історико-правовий підхід, коли на основі архівних документів є можливість одержати статистичні дані про кількість населення УСРР на 1 січня 1932 і 1 січня 1934 років. Різниця між цими показниками на вказані дати і є мінімальною кількістю втрат в 1932–1933 роках, що становить 7 121,4 тис. осіб. Реальність названої цифри стверджується й зафіксованими показниками дитячої смертності, що сягала в згідно з аналізом документів в окремих населених пунктах від 38 до 52 відсотків. Крім того, на користь такого підходу в підрахунку втрат промовляє і статистика з наповненістю початкових класів: 1 вересня 1932 року до перших класів Петриківського району Дніпропетровської області влилося 1737 дітей, а через рік до другого класу перейшло, за уточненими даними, лише 867. Така сама тенденція виявилася й щодо другокласників і третьокласників: відповідно 1275 і 695, 1126 і 693. Особливо підкріплює версію стосовно катастрофічної дитячої смертності в цей період порівняльний аналіз народжених у відповідних населених пунктах з наповненістю перших класів через вісім років у школах Оратівського, Плисківського і Погребищенського районів Вінницької області, Баришівського, Іванківського – Київської, Іркліївського – Полтавської (тепер – Черкащина). Подальше дослідження первинних документів українських архівів дасть можливість установити більш близькі до реальних втрати української нації від Голодомору-геноциду 1932–1933 років.