Масниця в українців (структурні особливості)
Gespeichert in:
| Datum: | 2007 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2007
|
| Schriftenreihe: | Матеріали до української етнології |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207055 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Масниця в українців (структурні особливості) / Н. Зяблюк // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2007. — Вип. 6(9). — С. 53-58. — Бібліогр.: 73 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-207055 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2070552025-09-30T00:15:36Z Масниця в українців (структурні особливості) Зяблюк, Н. Етнологія 2007 Article Масниця в українців (структурні особливості) / Н. Зяблюк // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2007. — Вип. 6(9). — С. 53-58. — Бібліогр.: 73 назв. — укр. 2313-8505 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207055 uk Матеріали до української етнології application/pdf Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Етнологія Етнологія |
| spellingShingle |
Етнологія Етнологія Зяблюк, Н. Масниця в українців (структурні особливості) Матеріали до української етнології |
| format |
Article |
| author |
Зяблюк, Н. |
| author_facet |
Зяблюк, Н. |
| author_sort |
Зяблюк, Н. |
| title |
Масниця в українців (структурні особливості) |
| title_short |
Масниця в українців (структурні особливості) |
| title_full |
Масниця в українців (структурні особливості) |
| title_fullStr |
Масниця в українців (структурні особливості) |
| title_full_unstemmed |
Масниця в українців (структурні особливості) |
| title_sort |
масниця в українців (структурні особливості) |
| publisher |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| publishDate |
2007 |
| topic_facet |
Етнологія |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207055 |
| citation_txt |
Масниця в українців (структурні особливості) / Н. Зяблюк // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2007. — Вип. 6(9). — С. 53-58. — Бібліогр.: 73 назв. — укр. |
| series |
Матеріали до української етнології |
| work_keys_str_mv |
AT zâblûkn masnicâvukraíncívstrukturníosoblivostí |
| first_indexed |
2025-09-30T01:10:49Z |
| last_indexed |
2025-10-01T01:10:13Z |
| _version_ |
1844739848559132672 |
| fulltext |
Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 53
Н. ЗЯБЛЮК
МАСНИЦЯ В УКРАЇНІ
(структурні особливості)
Масниця, одне з найулюбленіших традицій-
них свят українців, розпочинає весняний цикл
календарної обрядовості. Це веселе, запашне, го-
лосисте народне свято, cповнене релігійно-міфо-
логічними ритуалами й унікальними обрядодій-
ствами, припадає на останній день тижня перед
Великим постом.
Масницю назвали також Масляною, Масляни-
цею, Сиропустом, Сиропустним тижнем, Колоді-
єм, Колодкою, Турицею та ін.
Вже самі назви свята свідчать про його пра-
давні корені та той шлях, який воно подолало від
основ народовір’я до сьогодення.
Ой Масляна, Масляна,
Яка ти маленька.
Якби тебе сім неділь,
а посту їдненька (1)
Назви Масляна, Масниця, Масляниця походять
від слів масло, масний, оскільки упродовж свята
споживали, зазвичай, тільки страви з набілу (мо-
лочних продуктів). З’явилися ці назви, за твер-
дженням дослідників, не раніше ХVІ ст. [4, 755].
Терміни «Сиропусний тиждень», «Сиропуст», «Не-
діля Сиропусна» вживано переважно у святцях,
церковних книгах та літописах ХVІ ст. [5, 312].
Вони означають відпущення сиру («сиро-пуст»).
Колодій, Туриця – це, на наш погляд, давніші назви
і стосуються культу небесних світил Сонця та Мі-
сяця. Деякі дослідники припускають, що Масниця
бере свій початок від свята на честь язичницько-
го бога Велеса [6, 64]. До речі, саме на Маснично-
му тижні українські жінки особливо вшановували
свято Власія (Велеса, Волоса, Бика-Тура). Зрозумі-
лою, за походженням, є і назва – Туриця.
До того ж, українська Масниця зберегла не
тільки свої предковічні наймення, а й архаїчні
риси обрядовості.
Найважливіші складові свята збереглася лише
в пам’яті літніх людей, у народних переказах і
описах дослідників:
Колодійні обрядодійства;
Зустріч Масниці;
паління багаття;
жіноча колодка (в’язання, волочіння, чіпляння
колодки);
взаємні гостини, спільна трапеза з ритуальни-
ми стравами;
вшановування молодят;
святкування Власія;
катання на конях;
зимові розваги: спускання з гір, фуркало, про-
тиборства тощо.
веснянки, водіння танків («Козла»)
прощальні вечорниці – складки, молодіжна ко-
лодка;
обходи «Ряжених», «Машкара»;
поминання померлих;
проводи Масниці;
церемонії Прощення тощо.
На загал українська Масниця неповторна й ко-
лоритна. Вона складається з елементів як весня-
ного, так і зимового циклів народного календаря.
Та обставина, що обрядовість Масниці містить
фрагменти астрального культу і пошанування
предків та майже позбавлена християнських ри-
туалів, дала підстави дослідникам ототожнювати
її з прадавнім святом часів народовір’я – Прово-
дами Зими та Зустріччю Весни [7, 282], святами
весняного сонця (Колодія) та Новоліття.
Праукраїнці вірили, що колективно виконую-
чи певні ритуали з піснями, згуками, танками, ря-
дженням, сміхом, можна прогнати божество мо-
року і смерті – Зиму та закликати, загукати жит-
тєдайну Весну. У часи сонцепоклонства, а особли-
во після утвердження язичництва на Русі, це свя-
то збагачується обрядовістю астрального культу.
Із прийняттям християнства великі народ-
ні свята поступово пристосували до головних
християнських. Свято проводів Зими та зустрічі
Весни збігалося з християнським передвелико-
дним Великим постом.
Тривале в часі веселе свято своїм характером
було несумісне з ідеєю постування, тому його
розділили семитижневим постом. А обрядовість
http://www.etnolog.org.ua
Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 54
весняного народного свята, на думку М. Грушев-
ського, перейшла до окремих свят і насамперед
до Масниці та Великодня [8, 194].
Різні погляди висловлювали фольклористи,
етнографи на природу обрядовості свята Мас-
ниці. Одні пов’язували її з сонячним культом,
інші – з трудовою діяльністю людей, сільсько-
господарськими роботами. Відомий історик, до-
слідник української культури Д. Антонович ви-
словив слушну думку: «народні маси зберегли
найбільше старовинних вірувань, що сполучені
з культом небесних світил, а все інше має пізні-
ший і очевидно наносний характер» [9, 196]. До
речі, основоположник геліобіології О. Чижев-
ський вважає, що життя більшою мірою є вия-
вом космічного, аніж земного, а кожне биття ор-
ганічного пульсу узгоджене з биттям космічно-
го серця – грандіозною сукупністю туманнос-
тей, зірок, Сонця і планет [10; 33].
Свято Масниці, зберігаючи низку архаїчних
рис, зазнало, однак, значних змін, як з погляду
ідеології обрядовості, так і його тривалості.
Тільки досить умовно можна проводити ана-
логію окремих елементів цього свята із складо-
вими його язичницького попередника. Святку-
вання Масниці за християнської доби чітко при-
урочене до Великого посту і залежить від Пасха-
лій. Відповідно, це свято не має фіксованої дати:
воно щороку проводиться в кінці лютого – на
початку березня, себто на межі зими й весни.
Скорочення періоду святкування Масниці –
від двох тижнів до семи днів – відбулося ще в
2-й половині Х�VІІ ст., а у ХХ – свято обмежуєть-
ся переважно двома – трьома днями.
Про українську Масницю в загальних рисах
писали дослідники, етнографи, фольклорис-
ти. На жаль, ґрунтовної наукової розвідки, яка б
розкривала всю повноту, неповторність, локаль-
ні особливості цього свята в Україні, досі немає.
Як і кожне значне свято, Масницю зустріча-
ли, справляли і проводжали. До нього готували-
ся старанно і заздалегідь, особливо передостан-
ні два тижні. Ці передмасничні тижні мали свої
назви. Так, передостанній до Масниці тиждень
(третій перед Великим постом) називався Все-
їдним [11, 146], Всеядним [12, 6], Блудною неді-
лею [3, 280] Вседною неділею [4, 296] Загальни-
цею [5, 104] тощо.
На Всеїдному тижні віруючим дозволяло-
ся споживати будь-яку їжу, в тому числі й ско-
ромну (м’ясну та молочну) щодня. «Всеядним
названо тому, що цього тижня ні в п’ятницю,
ні в середу не постять, а їдять все» (16, 43). На-
зви «Блудна неділя, «Заблудна Неділя» – хрис-
тиянського походження, оскільки у неділю на
цьому тижні в церковній Богослужбі згадується
притча про блудного сина, що має глибокий мо-
ральний зміст і символічне значення: блудною є
кожна людина, що покинула Бога.
Зазначимо, що, за церковним календарем, Все-
їдний тиждень позначений як неділя Блудного
сина і віднесено його (як і Тиждень митаря і фа-
рисея, М’ясопусний тиждень, Сиропусний тиж-
день, а також Великий піст) до передпасхально-
го періоду [17, 6].
На Всеїдній жінки не пряли конопель, бо міль
переїсть. Тільки вовну можна було прясти.
А ще на цьому тижні не купували поросят, «бо
з їх сала не їсти і свиней на сало не дожидать.
Це тому, що поросята відчувают смалятину, жа-
хаються, нудьгуют, головщину на себе чуют, не
їдят, маршавіют, занихаются і ростут погані» [-
18, 178].
Про Всеїдний тиждень існували цікаві перека-
зи й повір’я.
На Всеїдній співають різних пісень, а найбіль-
ше приспівують:
А в свата, свата нові ворота.
нові ворота – біленька хата.
Біленька хата – вишневий садок.
Де будем гулят – веселий куток [18, 175].
Наступний тиждень після Всеїдного – Пере-
ступний [19, 241]. Цей останній тиждень пе-
ред Масницею називали ще «Рябим» [20, 159;
21, 184], «Гижковим», «Гижчаним» [22, 219, 169],
«М’ясопусним» [23, 185]. На Переступному тиж-
ні їдять скоромне щодня, крім середи та п’ятни-
ці. Виходить два дні посту на тиждень, з «пере-
ступом через два дні» [13, 280].
«Переступна – це значить, що уже переступи-
ло, що у середу і п’ятницю не можна їсти скоро-
му» [24, 170].
Цього тижня ще справляють весілля, бо вже
наступного – Масляного тижня – не годиться
«парубкові і дівці гуляти весілля. хіба молоді бу-
дуть обоє вдовці або котрий-небудь з них – то
можна весілля гулять» [25, 92].
На Переступному тижні готувалися до Масни-
ці: купували сир, масло, сметану (хто не мав сво-
го), а також мазали хати, прибирали, щоб чисто
було. Очікуючи з нетерпінням свята, на Слобо-
жанщині приспівували:
По рябої, по малої, святочки мої,
Доплигаєм, додибаєм до Масляної [18, 175].
Передмасничний тиждень люд називав іще
«поминальним», бо у суботу (на Поліссі і в п’ят-
ницю) вшановували пам’ять померлих родичів.
Поминальні ритуали були важливою складовою
масничної обрядовості.
Вшановували померлих як на Переступно-
му тижні (п’ятниця, субота), так і на Масляно-
му (субота, неділя). Поминали предків і вдома
спільним обідом, і в церкві – парастасом (пана-
хида). У ці дні в давнину святкували і не викону-
вали важкої роботи. Вважали за гріх, наприклад,
у Поминальну суботу мазати хату: «Люди хлібом
поминають душі мертвих, а ти глиною» [26, 197].
На Полтавщині в суботу перед Масляною по-
http://www.etnolog.org.ua
Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 55
минали також самогубців. «В цей день нічого не
роблять. Печуть книші та пиріжки й гарячими
розносять де самі старі баби, як «милостиню» за
всіх мертвих, побитих, повішаних, потоплених»
[27, 123].
Гарячий хліб і страви роздавали, бо вірили, що
душі предків живляться парою.
Поминальну суботу на Гуцульщині називали
іще «дідівною», «задушною». За переказами, ко-
лись давно діди випросили у Бога три суботи в
році, у які треба поминати і молитися за помер-
лі душі. А натомість і «душі із того світа молетци
тогди так само за нас» [28, 240].
Та чи не найбільше елементів від прадавнього
пошанування предків збереглося в поминаль-
них обрядах на Поліссі. Тут поминальні дні на-
зивали «дідами», «дедами».
До речі, на Поліссі саме «весняних дідів» вва-
жали головними дідами [29, 39].
До кінця ХХ ст. зберегли українці відданість
традиції шанування предків. І це незважаючи
на складні історичні перипетії, руйнування сус-
пільних формацій, виснажливі війни, страшні
голодомори, техногенні катастрофи тощо.
Переступний тиждень завершувався М’ясо-
пусною неділею. М’ясопуст означає відпущен-
ня (припинення) споживання м’яса впродовж
восьми тижнів, аж до Великодня. [У Західній
Європі М’ясопуст називають Карнавалом від
італійського «карне-вале», що дослівно означає
«прощай м’ясо» [30, 71].
У М’ясопусну неділю споживали чи не най-
більше м’ясних страв, заговляючись на Масни-
цю. Цей день ще називали «Заговини», «Пущаль-
на неділя» [31, 248], «Пущення», «Гишкове пу-
щення», «Ножкове пущення» [32, 153], «Ножані
запусти» [15, 104], «Ніжкові заговини» [33, 77]
тощо.
Назви «Гишкове», «Ножані» походять від
обов’язкової в цей день страви – холодцю зі сви-
нячих ніжок, якою неодмінно, за давнім звичаєм,
заговлятися. Крім холодцю, на Заговини готува-
ли багато інших страв: печеню, ковбаси, запече-
ну птицю, пиріжки з м’ясом, смажене сало тощо.
«Заговівляються салом та м’ясом, бо у Масницю
цього не їдять» (34, 233), бо вже після Пущення
про м’ясо і сало геть не згадуй цілих вісім тиж-
нів, аж поки на Великдень не розговієшся.
З напоїв на Пущення варили горілку з медом,
цукром.
Цю Пущальну неділю віруючі називали та-
кож Страшносудною неділею [35, 269; 36, 261],
оскільки цього дня в церквах Страшному Суду
присвячувалася вся Богослужба [30, 70]. Благо-
вірні від самого рання вдягали чисту білизну і
сумували цілий день, очікуючи Страшного Су-
ду [15, 104; 19, 242].
Надвечір усі мешканці сіл, містечок та хуто-
рів справляли Пущення, на якому співали, тан-
цювали, жартували. Заговлялися аж до півночі
гуртом, кревні, свояки, приятелі, сусіди, спожи-
ваючи тільки м’ясне, «забійне» (37, 112). А що не
з’їдали, то залишали на столі до ранку, вірячи,
«що вночі прийдуть їсти (вечеряти) всі небіж-
чики – родичі, сироти та всі ті, що в цей вечір не
вечеряли» [38, 241].
Молодь справляла Заговини окремо від до-
рослих. Дівчата готували вечерю в складчину, а
хлопці з музиками йшли до дівчат, несли напої й
гостинці.
У М’ясопусну неділю вже не гуляли весіль і
священики не вінчали. А ще в цей день молодя-
та повинні були обов’язково йти чи їхати до ро-
дичів молодої і нести хліб та сіль [39, 1]. «Якщо у
зятя в цей день чомусь нема хліба, то він не на-
важиться піти до тестя, вважаючи неввічливим
іти до нього без хліба» [40, 444].
Цього дня не можна нічого шити – буде «за-
ушниця» тобто свинка [33, 77], а чоловіки не
вкладалися спати разом з дружинами, щоб вов-
ки не поїли поросят (40, 445).
Наступного дня після Пущення починалася
Масниця.
Масницю стрічали, вшановували, проводжа-
ли радо і вселюдно. «Коли надходи Масляна, то
люди заговівляють, їдять м’ясо, сало. Коли при-
ходи Масляна, то люди їдять вареники, ідуть в
гості, співають, веселяться, гуляють…Коли про-
ходе Масляна, то іі люди випроводжають…» [41,
102].
«Старі люди кажуть, що Масляна це як прово-
жання М’ясниць» [42, 238].
«Зразу наставляють Масницю…, потім свят-
кують, а тоді проводять, і тиждень пройшов» [4-
3, 178].
У народному календарі Масляний тиждень є
межею між зимою та весною.
Відомо, що від Різдва до Масниці тривають
М’ясниці (Мнясниці, М’ясоїд). При цьому три-
валість М’ясниць щороку неоднакова (десь від
п’яти до семи тижнів), залежно від того, на яке
число припадає Великдень.
З приводу початку Масниці існує народна при-
повідка: «Як Масна сьома, то поїсця із стріхи со-
лома», тобто як шість тижнів М’ясоїду, а Масни-
ця сьома, то зима буде довга й холодна. А худоба
з голоду їстиме солому зі стріхи [44, 184].
Масниця була тижнем свят, розваг, смачної їжі,
гулянь, веселощів, взаємних гостювань і часту-
вань, катання на конях тощо. У містах люди роз-
важалися передусім на балах. маскарадах, у теа-
трах.
У Масничний тиждень вже не можна було їсти
м’ясного, а тільки молочне (молоко, сир, масло,
сметану та ін.), яйця, рибу. «Як немає в кого мо-
лочного, то їдять пісне, бо м’ясне їсти гріх» [45,
185; 11, 230].
Найголовнішою обрядовою масничною стра-
http://www.etnolog.org.ua
Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 56
вою скрізь в Україні були вареники з сиром, ще-
дро приправлені маслом та сметаною.
Почекайте, вареники,
Прийде на вас Масниця [46, 188].
«Зазвичай на Масницю потрібно їсти варени-
ки у маслі, щоб усе літо і вік жити як вареник у
маслі» [47, 360].
Вареники з сиром готували з пшеничного або
гречаного борошна щодня і в кожній оселі. Ва-
рили вареники з сиром «ни менш як два раза в
день, а то і три, чотири раза» [48, 115].
Їх їли всі в родині, ними пригощали й гостей [-
49, 160].
Про вареники з сиром йдеться в багатьох піс-
нях, яких співали на Масляну:
Масляна. Масляна,
Як на тебе добре жить,
Вареники з сиром їсти,
Ще й горілочку пить [50, 52].
На Харківщині любили приспівувати:
Мир миром,
Пироги з сиром,
Вареники в маслі,
В нас бояри прекрасні,
Помирімося…[51, 10].
Відомо, що вареники – улюблена страва всіх
верств і станів української людності. Про це свід-
чать численні зразки народнопоетичної твор-
чості українців (пісні, легенди, приказки, оповіді
тощо). В скоромні дні вареники готували з м’я-
сом, сиром, а в пісні – з капустою, маком, гриба-
ми, урдою (розтерте конопляне сім’я) тощо.
В літньо-осінню пору ліпили вареники з яго-
дами (суницями, полуницями, чорницями та
ін.), а також з вишнями, сливами, яблуками,
абрикосами тощо.
Без вареників не відбувалися ні календарні, ні
родинні свята.
З варениками йшли провідувати породіллю:
«щоб була повна, як вареник». Вареники вари-
ли на храмові празники, весілля, поминки, на то-
локу. Молодь готувала цю страву на свої свята –
Катерини і Андрія.
Вареники – божі хваленики,
Усі люди хвалять, а не всі варять [52].
Не всі варили, бо не в кожного був достаток.
На Черкащині є приказка:
Вареники – великомученики
Великі муки терпіли,
В великих казанах кипіли… [46, 192].
До вареників на Харківщині примовляли:
Вареники – великомученики
Велику му�ку терпіли,
В окропі кипіли понапихані,
Маслом очі позаливані.
Я вас, вареники, величаю,
І в сметану вмочаю [53, 9].
Вареники з сиром у Масничний тиждень – не
лише національна страва. В давнину, очевидно,
вони були ритуальною стравою, пов’язаною з
люнарною символікою. Адже справляють Мас-
ницю завжди на місяці-молодику. «Масничний
місяць заговляється варениками» [54, 26].
На Полтавщині існує прикмета: скільки днів
Масниці захопить старий місяць, стільки тиж-
нів Великого посту буде холодно. Один день від-
повідає одному тижню.
Коли б раптом місяць-молодик народився не
на Масницю, а на першому тижні Великого по-
сту, то, за народними повір’ями, це був би місяць
«чернець». Казали:
Коли буде місяць чернець,
то буде світу кінець [54, 26].
Але такого не буває, бо місяць-молодик «хоч
ріжки, а вмочить у масло» [55, 136].
Отже, вареник – це символ молодого місяця,
форму якого він передає [56, 5].
Зрештою, і сир також є символом світлого мі-
сяця. Про обрядове вживання сиру, як продукту
давнього жертвоприношення, свідчать пам’ят-
ки писемності [57, 113]. Все це кореспондується
із вшануванням під час Масниці опікуна тварин
Святого Власія (Велеса).
Звісно, що ритуальну їжу готували передусім
для богів, духів, предків. Трапеза призначалася
для єднання богів і людей, предків і нащадків.
Вона мала сприяти добробуту, довголіттю, пло-
довитості як людей, так і худоби, а також щедро-
му врожаю тощо.
Слід зазначити, що в народнопоетичній твор-
чості українців є чимало легенд, переказів про
магічні властивості сиру із вареника, спожитого
останнім напередодні Великого посту.
У Сиропусний тиждень, крім вареників з си-
ром, готували й багато інших страв з набілу: пи-
роги та налисники з сиром, сирники, молочну
кашу, молочний кисіль та ін.
У цей час вживали багато масла, сметани, мо-
лока, а також яєць і риби. Рибу і яйця («смаже-
ню») готували переважно на маслі. Крім варе-
ників та згаданих вище страв, у різних регіонах
України на Масницю споживали й свої, місцеві.
Щодо напоїв, то в останні два століття на Мас-
ляну пили здебільшого горілку, мед-горілку,
квас з яблук і груш-дичок, різні настоянки, на-
ливки, варенуху тощо.
Як ми вже зазначили, головною стравою на Си-
ропусному тижні були вареники з сиром, маслом
і сметаною. Вареники стали знаком Масниці в
українців, як «бліни» (млинці) у росіян [58, 47].
Споживання млинців (блинців) під час Мас-
ниці не було характерним, хоча в деяких регі-
онах (Чернігівщина, Слобожанщина, Південь
України та ін.) їх готували поряд з варениками.
Млинці ладили з гречаного або пшеничного бо-
рошна на молоці, яйцях і смажили на маслі. Їли
млинці, як і вареники, зі сметаною. Найбільшої
популярності набули млинці в Україні під час
http://www.etnolog.org.ua
Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 57
Масниці, вже з 2-ї половини ХХ ст. по містах,
коли директивно впроваджувалися нові свята
та обряди «епохи розвиненого соціалізму», зо-
крема «Свято проводів зими і зустрічі весни».
1. Зап. Зяблюк Н. від Мацюк К., 1910 р. н., с. Горошків
Тетіївського р-ну Київської обл., 1995.
2. Зап. Зяблюк Н. від Козак Таїсії Іванівни, 1934 р. н.,
с. Старомиропіль Романівського р-ну Житомирської
обл., 2006.
3. Зап. Зяблюк Н. від Коваль І., 1934 р. н., с. Бохоники
Вінницького р-ну Вінницької обл., 2000.
4. Брокгауз Ф., Еврон Н. Энциклопедический словарь. –
СПб., 1896. – Т. 36.
5. Терещенко А. Быт русского народа. – М., 1847–1848. –
Вип. І–VІІ.
6. Снегирев И. Русские простонародные праздники и
суеверные обряды. – М., 1837–1839. – Вип. І – ІV.
7. Іларіон, митрополит. Дохристянські вірування укра-
їнського народу. – К., 1992.
8. Грушевський М. Історія української літератури. – К.,
1993. – Т. 1.
9. Антонович Д. Українська культура. – К., 1993.
10. Чижевский А. Земное эхо солнечных бурь. – М., 1976.
11. Науково-галузевий архів Інституту мистецтвознав-
ства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Риль-
ського НАН України (далі – ІМФЕ), ф. 1 д., од. зб. 551,
арк. 246. Зап. Ревуцький С., с. Старе Місто Вінницько-
го р-ну Вінницької округи, 1928.
12. ІМФЕ. – Ф. 1 д., од. зб. 551, арк. 6. Зап. Романюк Ф., с. Ко-
ровинці Бердичівської округи 20-і рр. ХХ ст.
13. Кримський А. Звенигородщина. Шевченкова батьків-
щина з погляду етнографічного та діялектологічно-
го. – К., 1928. – Ч. 1.
14. Возняк М. Народний календар із Овруччини 50-х рр.
ХІХ ст. в запису Михайла Пйотровського // Древля-
ни. – Л., 1996.
15. ІМФЕ. – Ф. 1. д., од. зб. 308, арк. 104. Зап. Пожилуй-
ко М., с. Жеребилівка Яришівського р-ну Могилів-
Подільської округи, 1929.
16. ІМФЕ. – Ф. 1 д., од. зб. 551, арк. 43. Запис із м. Тараща
на Київщині 20-і рр. ХХ ст.
17. Кислашко О., Кислашко Я. Короткі відомості про свя-
та православної церкви. – К., 1992.
18. ІМФЕ. – Ф. 1 д., од. зб. 552, арк. 175. Зап. Гончарен-
ко Ф., с. Толстівська земгромада Хотінського р-ну
Сумської округи.
19. ІМФЕ. – Ф. 1 д., од. зб. 551, арк. 241. Зап. Данилюк О.,
с. Черепашинці Калинівського р-ну Вінницької окру-
ги 20-і рр. ХХ ст.
20. Дикарев М. Народний календар Валуйського пові-
ту [Борисівської волості] у Вороніжчині // Мат-ли
українсько-руської етнології. – Л., 1905. – Т. VІ.
21. ІМФЕ. – Ф. 1 д., од. зб. 552, арк. 219. Зап. Ревуцький С.,
с. Старе Місто Вінницької округи 20-і рр. ХХ ст.
22. ІМФЕ. – Ф. 1 д., од. зб. 312, арк. 219. Зап. Барин Мит-
ко Кирилович, с. Гута Мовчанська Станіславчицького
р-ну Могилів-Подільської округи 20-і рр. ХХ ст.
23. Познанський Б. Третій лист з Дударів // Основа. –
1862. – № 4.
24. ІМФЕ. – Ф. 1 д., од. зб. 573, арк. 170. Зап. Петровіць-
кий Б., м. Васильків Київщина.
25. ІМФЕ. – Ф. 1 д., од. зб. 551, арк. 251. Зап. Бабій П.,
с. Немиринці Кузьминського р-ну Проскурівської
округи 20-і рр. ХХ ст.
26. ІМФЕ. – Ф. 1 д., од. зб. 312, арк. 197. Зап. Украдижен-
ко П., с. Тишківка Шевченківської округи, 1929.
27. ІМФЕ. – Ф. 1 д., од. зб. 312, арк. 123. Зап. Михайленко С.,
с. Михайлівка Бригадирівського р-ну Кременчуцької
округи 20-і рр. ХХ ст.
28. Сеньків Іван. Гуцульська спадщина. – К., 1995.
29. Из Полесских записей Л. Ивлевой // Судьбы тради-
ционной культуры. – СПб., 1988.
30. Катрій Ю. Пізнай свій обряд. – Нью-Йорк – Рим,
1982. – Ч. 1.
31. ІМФЕ, ф. 1 д., од. зб. 549, арк. 248. Зап. Дейко С., хутір
Печереєв Шишацького р-ну на Полтавщині 20-і рр.
ХХ ст.
32. Маркевич Н. Жизнь и поверья, кухня и напитки ма-
лороссиян. – К., 1860.
33. Иванов П. Жизнь и поверья крестьян Купянського
уезда, Харьковськой губ // Сборник Харьковского
ист.-фил. общества. – Х., 1907. – 17. Х.
34. ІМФЕ. – Ф. 1 д., од. зб. 312, арк. 233. Запис із х. Чена-
калівка, Бригадирівського р-ну Кременчуцької окру-
ги (п/ф Бар) Могилівської округи.
35. ІМФЕ. – Ф. 1 д., од. зб. 550, арк. 261. Зап. Неборак П.,
с. Гармаки (п/ф Бар) Могилівської округи.
36. ІМФЕ. – Ф. 1 д., од. зб. 550, арк. 261. Зап. Кривовид,
с. Липівка Томашпільського р-ну Тульчинської окру-
ги, 20-і рр. ХХ ст.
37. ІМФЕ. – Ф. 1 д., од. зб. 552, арк. 112. Запис із с. Неми-
ринці Кузьминського р-ну Проскурівської округи.
38. ІМФЕ. – Ф. 1 д., од. зб. 312, арк. 241. Зап. Мельни-
чук М., с. Чагів на Уманщині (п/ф Оратів), 1928.
39. ІМФЕ. – Ф. 1 д., од. зб. 454, Зошит 1, арк. 1. Зап. Бого-
любова на Чернігівщині.
40. Харьковский сборник. – Х., 1893. – Вип 7.
41. ІМФЕ. – Ф. 1 д., од. зб. 799, арк. 102. Зап. Матієнко О.,
с. Рубанівка Карлівського р-ну Полтавщина, 1929.
42. ІМФЕ. – Ф. 1 д., од. зб. 550, арк. 238. Зап. Лук’янен-
ко В., с. Довжин Чупахівського р-ну Сумської округи,
20-і рр. ХХ ст.
43. ІМФЕ, ф. 1 д., од. зб. 818, арк. 178. Зап. Головко К.,
с. Нова Гребля Глинського р-ну Роменської округи,
1929–1930.
44. ІМФЕ. – Ф. 1 д., од. зб. 552, арк. 184. Зап. Труш І.,
с. Шелепухи (п/ф Мошни) на Київщині 20-і рр. ХХ ст.
45. ІМФЕ. – Ф. 1 д., од. зб. 308, арк. 185. Зап. Ревуцький С.,
с. Великі Хутори, с. Малі Хутори, с. Старе Місто Ві-
нницької округи, 1928.
46. ІМФЕ. – Ф. 1 д., од. зб. 552, арк. 187. Зап. Фесенко М.,
с. Деренківець Корсуньського р-ну Шевченківської
округи, 20-і рр. ХХ ст.
47. ІМФЕ. – Ф. 1 д., од. зб. 549, арк. 360. Зап. Фесенко М.,
с. Деренківець Корсуньського р-ну Шевченківської
округи, 20-і рр. ХХ ст.
48. ІМФЕ. – Ф. 1, од. зб. 816, арк. 115. Зап. Ситник О.,
с. Красний Пахар, м. Дебальцево, Сталінської округи
(тепер Донецька обл.), 1928.
49. Малинка А. Этнографические мелочи (из местечка
Веркиевки Нежинского уезда, Черниговской губ.) //
Этнографическое обозрение. – 1898. – №1.
50. ІМФЕ. – Ф. 1 д., од. зб. 551, арк. 52. Зап. Кливаден-
ко К., с. Турбівка Білоцерківського р-ну Київщина,
20-і рр. ХХ ст.
51. ІМФЕ. – Ф. 1 д., од. зб. 309, арк. 10. Зап. Наду-
тий Д., ст. Люботин (Хвисаківський завулок) на
Харківщині, 1928.
52. Зап. Зяблюк Н. від Кравчук Г., 1922 р. н., с. Черняхів
Київської обл., 1998.
53. Зап. Олійник Н. від. Романенко У. Д., 1923 р. н., Андру-
шенко Є., 1916 р. н., Новосад Г., 1934 р. н.[У 1997 р] //
Муравський шлях – 97. – Х., 1998.
http://www.etnolog.org.ua
Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 58
54. Максимович М. Дні та місяці українського селяни-
на. – К., 2002.
55. ІМФЕ. – Ф. 1 д., од. зб. 551, арк. 136. Зап. Задорож-
ний І., с. Соснова, Переяславського р-ну Київської
округи, 20-і рр. ХХ ст.
56. Дикарев М. Програма для зібрання відомостей...
57. Сумцов Н. Сыр в поверьях и обрядах // Культурные
переживания. – К., 1890.
58. Соколова В. Весенне-летние календарные обря-
ды русских, украинцев и белоруссов ХIХ – начало
ХХ в. – М., 1979.
59. ІМФЕ. – Ф. 1 д., од. зб. 761, арк. 180. Запис із с. Друж-
ня Бородянського р-ну на Київщині, 20-і рр. ХХ ст.
60. ІМФЕ. – Ф. 1 д., од. зб. 551, арк. 154. Запис з Носів-
ського р-ну Ніжинської округи, 20-і рр. ХХ ст.
61. ІМФЕ. – Ф. 1 д., зб. 309, арк. 205. Зап. Гнипа П., хутір
Заворскло (Мало-Перещепинська п/ф) Полтавської
округи, 1929.
62. ІМФЕ. – Ф. 1 д., од. зб. 312, арк. 28. Зап. Кливаденко К.,
с. Турбівка, Білоцерківської округи, 20-і рр. ХХ ст.
63. ІМФЕ. – Ф. 1 д., од. зб. 551, арк. 34. Зап. Рудзевич І.,
с. Новий Любар Любарського р-ну Бердичівської
округи, 20-і рр. ХХ ст.
64. ІМФЕ. – Ф. 1 д., од. зб. 312, арк. 115. Зап. Фараон-
нов Ф., с. Бахматівці (тепер Хмельницька обл.), 1928.
65. ІМФЕ. – Ф. 1 д., од. зб. 629, арк. 14. Зап. Фаранов Х.,
с. Бахматівці, 20-і рр. ХХ ст.
66. ІМФЕ. – Ф. 1 д., од. зб. 551, арк. 9. Зап. Мазуренко М.,
с. Гізовщина Бердичівської округи, 20-і рр. ХХ ст.
67. ІМФЕ. – Ф. 1 д., од. зб. 309, арк. 255. Зап. Осиковий К.,
с. Збаражієвка Плисківського р-ну Бердичівської
округи, 1929.
68. ІМФЕ. – Ф. 1 д., од. зб. 551, арк. 247. Зап. Зарван-
ський А., с. Луги Чечельницького р-ну Тульчинської
округи, 20-і рр. ХХ ст.
69. ІМФЕ. – Ф. 1 д., од. зб. 312, арк. 146. Зап. Блажевич В.,
с. Сульжик Гринівського р-ну Шепетівської округи,
1929.
70. Зап. Зяблюк Н. від Антонюк О., 1927 р. н., с. Обенижі
Турійського р-ну Волинської обл., 2004.
71. Теодорович Н. Волынь в описании городов, местечек
и сел. – Ковельский уезд, Почаев, 1903. – Т. V.
72. ІМФЕ. – Ф. 1 д., од. зб. 312, арк. 221. Зап. Скляренко С.,
хутір Фелонов с. Вільшана Сумська Харківської окру-
ги, 1928.
73. Матеріали до української етнології. – Л., 1912. – Т. 15.
http://www.etnolog.org.ua
|