Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України - 85 років
This article is devoted to the 85th anniversary of the Rylsky Institute of Art Studies, Folklore, and Ethnology. The author retraces a long and not easy formation route from the art study cells to the leading field institution. Valuation of the science establishment’s activity at different periods o...
Збережено в:
| Дата: | 2007 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2007
|
| Назва видання: | Матеріали до української етнології |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207064 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України - 85 років / Г. Скрипник // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2007. — Вип. 6(9). — С. 3-11 — Бібліогр.: 42 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-207064 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2070642025-09-30T00:08:16Z Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України - 85 років Скрипник, Г. This article is devoted to the 85th anniversary of the Rylsky Institute of Art Studies, Folklore, and Ethnology. The author retraces a long and not easy formation route from the art study cells to the leading field institution. Valuation of the science establishment’s activity at different periods of its historical development is also given in the article. 2007 Article Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України - 85 років / Г. Скрипник // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2007. — Вип. 6(9). — С. 3-11 — Бібліогр.: 42 назв. — укр. 2313-8505 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207064 uk Матеріали до української етнології application/pdf Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
This article is devoted to the 85th anniversary of the Rylsky Institute of Art Studies, Folklore, and Ethnology. The author retraces a long and not easy formation route from the art study cells to the leading field institution. Valuation of the science establishment’s activity at different periods of its historical development is also given in the article. |
| format |
Article |
| author |
Скрипник, Г. |
| spellingShingle |
Скрипник, Г. Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України - 85 років Матеріали до української етнології |
| author_facet |
Скрипник, Г. |
| author_sort |
Скрипник, Г. |
| title |
Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України - 85 років |
| title_short |
Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України - 85 років |
| title_full |
Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України - 85 років |
| title_fullStr |
Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України - 85 років |
| title_full_unstemmed |
Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України - 85 років |
| title_sort |
інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. м.т. рильського нан україни - 85 років |
| publisher |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| publishDate |
2007 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207064 |
| citation_txt |
Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України - 85 років / Г. Скрипник // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2007. — Вип. 6(9). — С. 3-11 — Бібліогр.: 42 назв. — укр. |
| series |
Матеріали до української етнології |
| work_keys_str_mv |
AT skripnikg ínstitutumistectvoznavstvafolʹkloristikitaetnologííímmtrilʹsʹkogonanukraíni85rokív |
| first_indexed |
2025-09-30T01:16:10Z |
| last_indexed |
2025-10-01T01:11:01Z |
| _version_ |
1844739898670579712 |
| fulltext |
У2006 р. Інститут мистецтвознавства, фоль-
клористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН
України відзначає 85-ліття від часу заснування.
Ця дата – добра нагода для осмислення й оцінки
діяльності наукової установи на різних етапах її
історичного розвитку.
Історія заснування Інституту сягає 20-х років,
коли за умов відродження та небувалого розви-
тку усіх сфер українського культурного життя
було започатковано нові наукові напрями дослі-
джень з етнографії, фольклористики, музикоз-
навства, театрознавства, образотворчого мисте-
цтва тощо.
Постання ІМФЕ пов’язане зі створенням Укра-
їнської Академії Наук (УАН, ВУАН). Базовими
уста новами Інституту стали народознавчі та
мистецтвознавчі підрозділи ВУАН 1920-х років,
які стали особливо плідним періодом розвитку
української народознавчої та мистецтвознавчої
наук. Саме на цей час припадає формування на-
уково-організаційних центрів цих наукових дис-
циплін. Зокрема, в рамках української Академії
наук виникли такі провідні етнографічні уста-
нови як Етнографічна комісія (1921 р.) та Му-
зей-Кабінет антропології та етнології імені Хве-
дора Вовка (1921 р.), Етнологічний Відділ (або
Відділ примітивної культури і народної творчос-
ті) (1928 р.). 1922 року при Етнографічній комісії
ВУАН було створено Кабінет музичної етногра-
фії ВУАН. Цим установам, довкола яких гурту-
валися основні наукові сили, належала провідна
роль у розгортанні фольклорно-етнографічних
досліджень, створенні джерельної бази народо-
знавства, формуванні кореспондентської мере-
жі, започаткуванні профільних періодичних ви-
дань («Етнографічного вісника», «Матеріалів до
етнології», «Первісного громадянства та його пе-
режитків на Україні»). У царині дослідження му-
зичного фольклору результативно працював Ка-
бінет музичної етнографії, очолюваний проф. К.
Квіткою. Широкоформатні мистецтвознавчі сту-
дії здійснювалися Кабінетом мистецтв, очолюва-
ним акад. Ф. Шмітом і Кафедрою мистецтвознав-
ства та історії українського мистецтва під керів-
ництвом О. Новицького.
Існував умовний поділ дослідницьких сфер
між народознавчими підрозділами ВУАН: Ет-
нологічним відділом, Етнографічною комісією і
Музеєм-Кабінетом антропології та етнології ім.
Хв. Вовка. Етнографічна комісія студіювала пере-
важно усну народну творчість, духовну культу-
ру: народний календар, звичаї та обряди, легенди
та пісні, традиційні народні знання, окремі риту-
ально-обрядові аспекти виробничої сфери тощо.
Музей антропології та етнології ім. Хв. Вовка ви-
вчав матеріальний бік побуту і життя народу. Ет-
нологічний Відділ (або Відділ примітивної куль-
тури) досліджував соціонормативну культуру.
Найширшим розмахом збирацької та науко-
вої праці вирізнялася Етнографічна комісія, що
почала діяти на базі етнографічної секції Укра-
їнського наукового товариства в Києві. Головою
Комісії був академік А. М. Лобода, а керівничим
– В. П. Петров. Комісія ставила завдання – об’єд-
нати науковців-етнографів, розгорнути науко-
во-дослідну працю, залучаючи місцевих дослід-
ників. Їй належала особлива заслуга у експеди-
ційному вивченні продуктивних сил, у створен-
ні нових місцевих осередків «для дослідження...
селянського і міського побуту та усної народної
творчості». До складу Етнографічної комісії УАН
входили провідні українські вчені: К. Квітка (за-
ступник Голови комісії), М. Гайдай, В. Білий, В. Бі-
лецька, М. Грінченко, В. Кравченко, С. Терещенко-
ва, В. Петров та ін. З комісією тісно співпрацюва-
ли В. Щербина, Д. Яворницький, В. Перетц, К. Ко-
пержинський, Ф. Кричевський та чимало інших
відомих дослідників і діячів культури.
Піднесенню наукового рівня діяльності Комісії
сприяли публікаційні матеріали її періодичного
видання «Етнографічного вісника» (з 1925–1932
років вийшло 10 чисел), на сторінках якого пору-
шувалися теоретичні питання історії та розви-
тку української етнографії – про сучасний стан та
чергові завдання науки, про дефініції основних
понять та термінів, про зв’язок і спільне предмет-
ГаннаСКРИПНИК
ІНСТИТУТУ МИСТЕЦТВОЗНАВСТВА,
ФОЛЬКЛОРИСТИКИ ТА ЕТНОЛОГІЇ ім. М.Т.РИЛЬСЬКОГО
НАН УКРАЇНИ 85 РОКІВ
http://www.etnolog.org.ua
Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 4
не поле етнології із суміжними дисциплінами –
фольклористикою та історією. Належну увагу ча-
сопис приділяв також питанням культури націо-
нальних меншин, ролі етнографічної спадщини,
краєзнавства, фольклористики та музичної фоль-
клористики, які висвітлювалися як українськими,
так і зарубіжними дослідниками. Часопис у ру-
бриці «Рецензії» систематично знайомив зі здо-
бутками вітчизняної та зарубіжної періодики.
Результативною була діяльність зі створення
наукового інструментарію та організації стаці-
онарних досліджень на місцях Музею-Кабіне-
ту антропології та етнології ім. Хв. Вовка УАН.
До складу штатних та постійних позаштатних
наукових працівників цього осередку ввійшли:
А. Носів, А. Онищук, Ю. Павлович, Н. Заглада, Л.
Шульгина, Є. Дзбановський, Л. Демуцький. Керів-
ником осередку було обрано О. Алешо.
Співробітники Музею розробили ряд програм,
які стали методичним інструментарієм як для їх-
ніх власних студій, так і для аматорів-краєзнав-
ців на місцях, яким Музей надсилав програми-
запитальники та інструктивні матеріали, нада-
вав методичну допомогу.
На основі розробленого інструментарію пра-
цівники Кабінету-музею стаціонарно досліджу-
вали окремі села, цілі виробничі галузі. Зокрема,
протягом 1923–1924 років вони вивчали гончар-
ство й кошикарство в Слобідці, поблизу Києва;
народне будівництво та одяг – на Малинщині і
Миргородщині, рибальство, народну їжу та ди-
тячий побут у с. Пекарі на Київщині тощо.
До досліджень цього циклу належать опублі-
ковані розвідки Л. Шульгиної «Українські вос-
кобійні», «Гончарство в с. Бубнівці на Поділлі»
та «Прилади для освітлення в с. Бубнівці на По-
діллі»; Ю. Павловича «До питання про еволюцію
ніжки в стільці і столі», «До питання про еволю-
цію українського народного орнаменту», «По-
ліський курінь», «Про шиття і носіння одягу»,
«Мисник», «Вживання кошика та мішка. Матері-
али до історії примітивного транспорту»; Н. За-
глади «Ярмо».
На основі тривалих стаціонарних спостере-
жень, що проводилися в с. Старосіллі, Н. Загла-
да підготувала роботу «Побут селянської дити-
ни» (1929р.). Монографія за обраною тематикою
на лежить до рідкісного в українській науці на-
прямку «етнографії дитинства».
Становлять значний науковий інтерес дослі-
дження Н. Заглади про їжу та Л. Шульгиної про
пасічництво, вміщені у третьому томі «Матеріа-
лів до етнології».
Розширенню спектра народознавчих студій
та методичного інструментарію сприяла також
робота Етнографічного товариства, створеного
при Музеї-Кабінеті антропології. 1928 р. Товари-
ство було перейменоване на Всеукраїнське ет-
нографічне товариство (ВУЕТ). На початок 1926
р. товариство вже нараховувало 160 членів. Ді-
яльну участь у його роботі брали А. Онищук, Л.
Шульгина, Н. Заглада, Д. Щербаківський, Є. Дзба-
новський, Н. Малеча та ін. Товариство ставило
перед собою мету об’єднати роботу фахівців та
краєзнавців-аматорів, залучити широкі наукові
кола до безпосередніх студій народного побуту.
Товариство спромоглося започаткувати власні
видання («Побут» (вийшло сім номерів) та «За-
писки Етнографічного товариства»). Члени Ет-
нографічного Товариства студіювали народні
промисли та ремесла, звичаї та обрядовий хліб,
традиційні знання та вірування. Ґрунтовністю
наукового підходу вирізняються опубліковані у
кількох числах «Побуту» розвідки з народної ме-
дицини Поділля С. Верхратського «Побутова ме-
дицина сучасного села», «Український медичний
фольклор» тощо.
Етнологічний Відділ (або Відділ примітивної
культури) досліджував соціонормативну куль-
туру, форми громадського життя. Дійсними чле-
нами Відділу примітивної культури і народної
творчості стали К. Грушевська (керівник відділу),
К. Копержинський і Ф. Савченко. В основу діяль-
ності Відділу було покладено програмні завдан-
ня проектованого М. Грушевським Інституту до-
слідження пережитків примітивної культури в
українській обрядовості, народному світогляді
та фольклорі. Фундаментальну дослідницько-по-
шукову роботу здійснила, зокрема, К. Грушевська
по виявленню та науковій систематизації варі-
антів історичних дум. На засадах новітніх науко-
вих методик вона упорядкувала та опублікувала
корпус українських народних дум у двох томах
(«Українські народні думи» у 2-х тт.(1927, 1931),
що й досі залишається основним джерелом для
дослідників цього жанру фольклору.
У 20-і роки започатковуються такі дослідниць-
кі напрямки в українській етнології, які, не див-
лячись на різноманітні деструктивні чинники
та тенденції радянської доби, не втрачають сво-
єї актуальності впродовж всього двадцятого сто-
ліття.
Передусім, українські народознавці домага-
ються позитивних зрушень у розробці науко-
во-теоретичних питань, методологічних засад
розвитку етнологічної науки; її розмежування із
суміжними дисциплінами; визначення її дослід-
ницької сфери. Основні концептуальні положен-
ня розвитку української етнології, як і історичної
науки в цілому, розробив М. Грушевський, який
особисто опікувався перспективою розвитку на-
родознавства, створюючи відповідні наукові під-
розділи і добираючи для них кадри, сприяючи
започаткуванню наукових шкіл. Важливого про-
грамно-методологічного значення набула, зокре-
ма, стаття М. Грушевського «Збереження і дослі-
дження побутового і фольклорного матеріалу як
відповідальне державне завдання». Основні її по-
http://www.etnolog.org.ua
Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 5
ложення про державні заходи у сфері екології на-
родної культури, про потребу зберегти «якнай-
більше фольклорного матеріалу, взятого якнай-
ширше з різних точок погляду як для сучасної,
так і для майбутньої науки» не втратили своєї
наукової значимості й досі. Розвідка М. Грушев-
ського – це властиво своєрідна цілісна програма
державного підходу до охорони етнокультурної
спадщини. Гідна подиву публікаційна діяльність
20-х – початку 30-х років народознавчих установ,
кожна з яких мала власне періодичне видання не
дивлячись на надмірні економічні скрути цієї
доби. Видрукувані на сторінках періодичних ви-
дань цих установ праці, присвячені не лише ма-
теріальній і духовній культурі українців, а й та-
кож актуальним народознавчим проблемам за-
рубіжної етнології.
З’являються і фундаментальні узагальнюючі
роботи з етнології та фольклористики (О. Андрі-
євський «Бібліографія літератури з українсько-
го фольклору» (1930). З-поміж історіографічних
досліджень 20-х років виокремлюється також
монографія Ф. Савченка «Заборона українства».
Це один із найґрунтовніших систематичних ви-
кладів розвитку українського руху за національ-
не відродження на підросійських землях Украї-
ни. Дослідження містить огляд джерел й історі-
ографію, скрупульозно зібрані й осмислені дані
про українську діяльність Комісії для опису Ки-
ївської шкільної округи, про етнографічно-ста-
тистичну експедицію П.Чубинського, про поль-
сько-українсько-російські взаємовідносини, про
передумови створення та причини закриття Пів-
денно-Західного відділу РГТ в Києві.
До пріоритетних напрямків діяльності Всеу-
країнської академії наук (далі ВУАН) належали
вже з часу заснування дослідження історії мис-
тецтва, передусім вітчизняного. Вони здійсню-
валися низкою комісій, комітетів, музеїв, секцій,
утворених при Першому відділі чи Спільному зі-
бранні ВУАН.
Після об’єднання в червні 1921 р. Українського
наукового товариства (далі УНТ) з ВУАН до скла-
ду ВУАН увійшла секція мистецтв УНТ, яка була
створена при ньому за ініціативою провідних
українських мистецтвознавців ще у вересні 1918
р. (перший голова секції – Д.Антонович, секре-
тар – Д.Щербаківський; згодом секцію очолюва-
ли М.Макаренко, О.Новицький). По приєднанню
до ВУАН у складі секції працювали комісії: дослі-
дження художніх цінностей, вилучених з церков
і молитовних будинків України; термінологічних
словників з історії мистецтва; реєстрації пам’я-
ток мистецтва та видавнича.
1 серпня 1921 р. у складі Першого відділу ВУАН
було створено Археологічну комісію (голова – Ф.
Шміт). Згідно з розробленим Ф. Шмітом проек-
том до п’яти секцій цієї Комісії мали входити і
етнографічна, музеєзнавча, архітектурно-мону-
ментальна та мистецтвознавча. 1922 р. Археоло-
гічну комісію було реорганізовано в комітет, а
1924 р. – у Всеукраїнський археологічний комітет
при Спільному зібранні ВУАН. 1925 р. Спільне зі-
брання ВУАН затвердило Президію ВУАКу: голо-
ва – О. Новицький, заступник голови – Д. Щер-
баківський, вчений секретар – М. Рудинський. З
ініціативи Д. Щербаківського в структурі ВУАКу
було створено Мистецький відділ з двома комі-
сіями – студіювання пам’яток монументального
мистецтва та студіювання архівних джерел з іс-
торії українського мистецтва.
У 1921 р. з ініціативи академіка Ф. Шміта при
ВУАН засновано Софійську комісію (голова Ф.
Шміт), на яку покладалося завдання комплек-
сного дослідження собору Св. Софії в Києві. Пе-
рервана на деякий час діяльність цієї Комісії
відновлюється з червня 1923 р. у складі Першо-
го відділу ВУАН, головою якої призначено акаде-
міка О. Новицького, а заступником – М. Біляшів-
ського. Комісія припинила існування в 1933 р.
1922 р. з ініціативи Ф. Шміта було створено на-
уково-дослідницьку кафедру мистецтвознав-
ства, яку спочатку він і очолив. З 1924 р. керів-
ником кафедри став О. Новицький. При кафедрі
було закладено окремий кабінет українського
мистецтва, а також Музей видатних діячів укра-
їнської науки та мистецтва (кустос – Є. Рудин-
ська), Український театральний музей (керівник
– П. Рулін).
У рамках Спільного зібрання ВУАН з 1919 р.
функціонував Музей мистецтв (нині – Музей
мистецтв ім. Б. і В. Ханенків), працівники якого
досліджували широкий спектр питань історії за-
хідного та східного мистецтва.
Упродовж 20-х років академічні народознав-
чі та мистецтвознавчі наукові установи досягли
значних результатів: започатковано нові дослід-
ницькі напрямки та солідні періодичні видан-
ня, налагоджено тісні контакти між науковцями
провідних міст України (Києва, Харкова, Львова,
Одеси), створено фундаментальну джерелознав-
чу базу з українського народознавства, опублі-
ковано ґрунтовні наукові праці узагальнюючо-
го характеру з царини етнографії та мистецтвоз-
навства. Все це відкривало неабиякі перспективи
перед українською гуманітарною наукою. Проте
суспільно-політичні реалії розгорнулися інакше:
репресивна політика радянської тоталітарної
системи початку 30-х років різко зупинила роз-
виток гуманітарних досліджень в Україні. Ни-
щівного морального та фізичного удару зазнає
як УАН в цілому, так і провідна наукова верства,
зокрема. Застій у науці посилювався директивно
насаджуваними теорією соціалістичного реаліз-
му та марксистськими догмами. Ідеологічні ре-
формації в гуманітарній науковій сфері, репресії
щодо науковців та згортання цілих наукових на-
прямків згубно вплинули на загальний стан ака-
http://www.etnolog.org.ua
Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 6
демічної науки, надмірно звузили спектр та мож-
ливості дослідження і збереження культурної
спадщини народу.
Відбуваються численні реорганізації та лікві-
дація установ мистецтвознавчого та народознав-
чого напрямку. Частину наукового складу цих
підрозділів було приєднано до Інституту матері-
альної культури, а частину репресовано.
Гостра суспільна потреба у створенні спеці-
альної академічної установи, об’єктом вивчення
якої була б усна народна творчість, музика, обра-
зотворче мистецтво та звичаєво-обрядова куль-
тура, зумовила прийняття у липні 1935 р. ухвали
Президії Академії наук про створення Інституту
народної художньої творчості, яка була підтри-
мана загальною сесією Академії наук у червні
1936 р. Отже з метою компенсації помітних про-
галин у народознавчій галузі в рамках Академії
наук УРСР постає Інститут українського фоль-
клору (з другої половини 1936 р.). Він успадкував
не лише наукові традиції й досвід, а й архів та на-
уково-документальну базу народознавчих уста-
нов 20-х років. Аспірантура Інституту, відкрита у
1938 р., готувала фахівців з музичного і словесно-
го фольклору та етнографії. З 1940 р. постає пи-
тання про відкриття в Інституті відділу етногра-
фії. Для висвітлення результатів наукових студій
у галузі народної творчості Інститут започатко-
вує періодичні видання – «Український фоль-
клор» (1937–39), «Народна творчість» (1939–41).
Першим директором Інституту українського
фольклору був А. Хвиля (1936–37), якого у 1937
р. було репресовано. Напередодні Другої світової
війни в Інституті плідно працювали відомі вчені
Д. Ревуцький, П. Попов, Ю. Соколов, Ф. Колесса,
Ф. Лавров та ін., які провадили значну збирацьку
роботу в царині народної творчості та готували
до видання підручник українського фольклору.
Під час Другої світової війни Інститут було ева-
куйовано до Уфи (1941 р.) і реорганізовано у від-
діл фольклору зведеного Інституту суспільних
наук АН УРСР. Щодо мистецтвознавчих дослі-
джень, то їх згодом було поновлено у структурі
багатопрофільного Інституту народної творчос-
ті та мистецтв АН УРСР, що постав у червні 1942
р. на базі цього відділу. До його складу крім наро-
дознавців увійшли й мистецтвознавці. Спочатку
Інститут очолив фольклорист і музикознавець
проф. М. Грінченко, автор першої «Історії україн-
ської музики» (1922 р.), а з кінця 1942 р. незмін-
ним керівником установи став на два десятиліт-
тя голова Спілки письменників УРСР, поет, ака-
демік АН УРСР М. Рильський, який був найтісні-
ше пов’язаний з народною творчістю, оскільки,
за його зізнанням, «з любов’ю до народної твор-
чості ... здається і народився».
У березні 1944 р. Інститут повернувся до Киє-
ва й був реорганізований в Інститут мистецтвоз-
навства, фольклору та етнографії АН УРСР1.
Зусиллями М. Рильського було сформовано ет-
нографічне відділення та відділи фондів, обра-
зотворчого мистецтва, фольклору, етнографії,
музики, кіно, театру, славістики, а також розпо-
чато видання фундаментальної серії «Українська
народна творчість». Від 1947 до 1958 р. Інститут
видавав «Наукові записки» (Т. 1–4) з питань мис-
тецтва, фольклору та етнографії, а 1957 р. віднов-
лено випуск журналу «Народна творчість та ет-
нографія», що продовжив видавничу традицію
Етнографічної комісії, Відділу примітивної куль-
тури і народної творчості, а згодом – Інституту
українського фольклору. Високий авторитет по-
ета-академіка сприяв утвердженню керованої
ним гуманітарної багатопрофільної установи,
що стала визначним народознавчим та мисте-
цтвознавчим центром.
1964 р. Інституту присвоєно ім’я М. Т. Риль-
ського. Після М. Рильського Інститутом керува-
ли М. Сиваченко (1964–73 рр.), С. Зубков (1974–
87 рр.), О. Костюк (1987–2000 рр.), Г. Скрипник
(від 2000 р.). Від 1994 р. Інститут має сучасну на-
зву. У структурі Інституту функціонують відділи
музикознавства, фольклористики, театрознав-
ства, кінознавства, культурології та етномисте-
цтвознавства, декоративно-вжиткового мис-
тецтва та народної творчості зарубіжних країн,
образотворчого мистецтва, а також Український
етнологічний центр, наукова бібліотека та руко-
писні фонди.
До пріоритетних наукових напрямів діяльності
Інституту належить: дослідження етнічної та ет-
нокультурної історії українського народу, історії
української етнографії, реалізація широкої про-
грами тотального фольклорно-етнографічного
обстеження України та формування комп’ютер-
ної бази даних з етнокультури українців та ет-
нічних меншин, створення етнографічної енци-
клопедії та етнографічних атласів з матеріальної
та духовної культури; видання повновартісної
історико-етнографічної монографії «Українці»,
ідея підготовки якої належить ще М. Рильському
та К. Гуслистому. Колектив працює над підготов-
кою до видання на паперових та електронних но-
сіях десятитомного корпусу «Українська народна
спадщина», над опублікуванням рукописних ет-
нографічних матеріалів архіву тощо. Ці наукові
проекти реалізують співробітники «Українсько-
го етнологічного центру», що постав у 1999 р. на
основі «Етнологічного відділу» та «Українського
фольклорно-етнографічного центру». Наукові
традиції та засади цього підрозділу були закла-
дені як самим директором ІМФЕ М. Рильським
(який після відкриття цього осередку певний
час його очолював), так і К. Гуслистим. Завідува-
чу цього відділу К. Гуслистому належить заслуга
започаткування розробки актуальної тематики
з етнічної історії та етногенезу українців, із кар-
тографування явищ української етнокультури,
http://www.etnolog.org.ua
Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 7
з опрацювання концепції створення Музею на-
родної архітектури та побуту України. Поміт-
ними здобутками в царині етнологічної науки
в Україні позначилася і діяльність Володимира
Горленка, який перейняв естафету керівника від-
ділу від К. Гуслистого і сприяв розробці історіо-
графічних проблем української етнографії та ет-
нографічних атласів.
Напрацювання вчених попередніх десяти-
літь з етнології знайшли успішне продовження у
працях сучасних народознавців Інституту, перу
яких належить низка опублікованих фундамен-
тальних робіт: «Етнічна та етнокультурна історія
України» (Кн. 2, Т. І), «Історія української етно-
графії» (Т. І), «Історія української етнографії» Ф.
Колесси, «Українці» (Кн. 2, 3) тощо. Співробітни-
ки «Українського етнологічного центру» успішно
здійснюють програму тотального етнографічно-
го обстеження України
Важливим народознавчим підрозділом Інсти-
туту є відділ фольклору, наукові традиції діяль-
ності якого сягають академічних установ 20-х
років. Активну роботу з дослідження народного
епосу, вивчення репертуару та музично-вико-
навської діяльності кобзарів, бандуристів та лір-
ників здійснювали фольклористи Інституту піс-
ля Другої світової війни. За підтримки М. Риль-
ського фольклористами було започатковано се-
рію «Українська народна творчість» (опубліко-
вано 22 томи). Відділ, очолюваний у різні часи
відомими українськими фольклористами (П.
Поповим, Ф. Лавровим, О. Деєм, М. Пазяком, Й.
Федасом, М. Дмитренком), підготував та опублі-
кував низку монографій з проблем українського
епосу, народної пісенності, пареміології, з історії
української фольклористики тощо. За сучасних
умов актуалізувалася потреба підготовки та ви-
дання фундаментальних узагальнюючих праць
з української фольклористики. Особливої уваги
заслуговують започатковані колективом: п’яти-
томний корпус «Українські народні думи», «Ен-
циклопедія української фольклористики» та «Іс-
торія української фольклористики».
Народознавці Інституту забезпечують вихід
періодичних видань: «Народна творчість та ет-
нографія», «Матеріали до української етнології»,
Матеріали Міжнародних україністичних кон-
гресів; опікуються перевиданням фольклорно-
етнографічної спадщини (опубліковано «Укра-
їнські народні мелодії» К. Квітки у 2-х частинах,
«Українські народні думи» К. Грушевської у 2-х
томах, Історико-етнографічний нарис «Зятківці»
Г. Танцюри у 2-х томах, «Етнографічні писання»
М. Костомарова та ін.).
Вагомими науковими здобутками відзнача-
ється дослідницька діяльність відділу музикоз-
навства. Ще в повоєнні роки музикознавці бра-
ли активну участь у підготовці фольклористич-
них видань, у дослідженні народної музичної
творчості, весільних пісень, історії української
музичної фольклористики (праці Л. Ященка, О.
Правдюка, С. Грици). Водночас, дедалі активніше
музикознавці цікавляться і професійним музич-
ним мистецтвом, диригентсько-виконавськими
аспектами музичного мистецтва; ними дослі-
джуються питання історії й теорії професійної
музичної культури, психології музичного сприй-
мання, зв’язки професійної музики з фолькло-
ром, здійснюються історико-теоретичні розроб-
ки жанрів і стилів класичної і сучасної музики
(праці М. Гордійчука, О. Костюка, А. Іваницького,
О. Шевчук, Л.Корній, А. Калениченка, О.Німко-
вич). Широка низка видань присвячена персо-
наліям української музики (монографії Л.Пар-
хоменко, Б.Фільц, В.Кузик, А.Терещенко, а також
довідник «Композитори України та української
діаспори» А.Мухи та ін.) Колективом підготов-
лено і опубліковано 5 томів багатотомної «Історії
української музики», а нині вчені відділу під ке-
рівництвом А.Калениченка активно працюють
над опублікуванням праць класичної музичної
спадщини, підготовкою і виданням у 3-х томах
«Української музичної енциклопедії» (вийшов
І-й том), тематичних збірок та періодичних ви-
дань, («Матеріалів до українського мистецтвоз-
навства», «Українського мистецтвознавства: ма-
теріали, дослідження, рецензії»), беруть активну
участь у музичному житті країни.
З ініціативи М.Т.Рильського в ІМФЕ відроджу-
ються багаті традиції української славістичної
науки: в 1955 р. відкрито аспірантуру зі слов’ян-
ської фольклористики, в 1959 р. у відділі укра-
їнського фольклору для дослідження проблеми
«Фольклор південних і західних слов’ян» ство-
рена група славістики, яку очолив учений-сла-
віст М. Кравцов. З 1961 р. Координаційною радою
з актуальних проблем слов’янознавства, ІМФЕ
ім. М.Рильського НАНУ призначається Головною
установою в опрацюванні проблеми «Вивчення
фольклору південних слов’ян», йому доручаєть-
ся координація і планування досліджень з цієї
проблеми в Україні та Росії.
У 1969 р. рішенням Президії АН України в Інсти-
туті створено відділ слов’янської фольклористи-
ки. Під керівництвом відомого славіста В.Юзвен-
ко відділ розгортає дослідження над такими прі-
оритетними науковими темами, як порівняльно-
історичне вивчення фольклору слов’ян ських на-
родів; історія слов’янської фольклористики тощо.
У 1988 р. відділ слов’янської фольклористики
було реорганізовано у відділ мистецтва та народ-
ної творчості зарубіжних країн, який продовжує
здійснювати наукові проекти спільно з учени-
ми європейських країн, опрацьовуючи пробле-
ми художньої культури слов’ян. У розвитку сла-
вістичних досліджень в ІМФЕ велике значення
мали і мають Міжнародні з’їзди славістів. Зокре-
ма у 1983 р. Інститут взяв найактивнішу участь
http://www.etnolog.org.ua
Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 8
у підготовці і проведенні ІХ Міжнародного з’їзду
славістів, що відбувся у Києві.
З-поміж численних колективних та індиві-
дуальних монографічних праць співробітни-
ків цього підрозділу (керівник – Л.Вахніна) вио-
кремлюються роботи та збірки, присвячені між-
слов’янським фольклорним і фольклористич-
ним взаєминам, усній народній творчості та мис-
тецтву слов’янських народів. До найпомітніших
здобутків відділу по праву належить унікальне
видання – енциклопедичний словник «Художня
культура західних і південних слов’ян (ХІХ – по-
чаток ХХ ст.)» та започаткований ним щорічник
«Слов’янський світ».
Схвальну оцінку наукової громадськості отри-
мала плідна координаційна діяльність, здійсню-
вана славістами Інституту по налагодженню на-
укових контактів із ученими Польщі, Болгарії,
Чехії, Словаччини, Угорщини, Македонії, Росії та
Білорусі.
У 1996 р. сформовано «Відділ культурології»
(від заснування і до сьогодні завідувач відділу
– Юдкін І.М.), який постав на основі об’єднання
«Відділу теоретичних проблем художнього роз-
витку мас» створеного у 1978 р. 2 (очолювано-
го І.Ф.Ляшенком) та «Відділу теорії мистецтва»
(створеного у 1975 р. під керівництвом М.В.Гон-
чаренка). Наукова спадщина цих відділів, яка
стала основою розвитку культурології в ІМФЕ,
втілена в публікаціях співробітників, досвід яких
забезпечив можливості подальшої розробки
міждисциплінарної, інтеграційної проблематики
в багатопрофільному Інституті мистецтвознав-
ства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Риль-
ського НАН України.
Перу провідних вчених цього відділу (І. Юдкі-
на, С. Грици, О.Найдена, Т.Рудої, Н.Корнієнко) на-
лежать фундаментальні та прикладні досліджен-
ня («Мелос української народної епіки», «Орна-
мент українського народного розпису», «Нариси
німецької музичної культури другої половини
ХХ ст.», «Український театр у переддень третьо-
го тисячоліття» тощо). Відділ також започатку-
вав серійні публікації «Наукові записки культу-
рологічного семінару та мистецтвознавчі аспек-
ти славістики», опублікував колективні моногра-
фії «Комплексне дослідження духовної культури
слов’ян» тощо.
Відділ образотворчого мистецтва, що сьогодні
репрезентує мистецтвознавчі дослідження Ін-
ституту, розпочав свою роботу у червні 1942 року
в місті Уфі під керівництвом професора В.Г.За-
болотного. До складу відділу увійшли: О.Шов-
куненко, К.Трохименко, М.Шаронов, Л.Калени-
ченко, І.Шульга. Уже в цей період відділ розпочав
роботу, пов’язану із написанням синтетичного
дослідження українського мистецтва в площині
його історичного розвитку, та підготовку матері-
алів короткого курсу «Історія українського мис-
тецтва». Науковці формували методику та при-
ступили до укладання «Словника українських
художників». Незважаючи на важкі евакуаційні
умови праці відділ не обмежувався лише твор-
чою роботою своїх співробітників, а й став цен-
тром, навколо якого гуртувалися українські ху-
дожні сили.
З переїздом Інституту народної творчості та
мистецтв Академії наук УРСР до Києва робота
відділу була відновлена у новому форматі, що ви-
явилося у істотному кадровому розширенні, чіт-
кому профілюванні науково-дослідних робіт.
Особливо плідно співробітники відділу пра-
цювали у 60-х роках над створення широких під-
сумкових праць. Зокрема, у цей період з’явля-
ються друком такі роботи: «Мистецька спадщи-
на Т.Шевченка» (в 4-х томах, 5-ти книгах),«Істо-
рія українського мистецтва» (в 6-ти томах, 7-ми
книгах), у підготовці 7, 8 та 9 томів «Истории ис-
кусств народов СССР».
Новий етап наукової діяльності колективу об-
разотворців розпочався з проголошення неза-
лежності України. Науковці відділу (завідувач
В.Фоменко) приступили до створення нової вер-
сії «Історії українського мистецтва» у 5-ти томах
(нині вийшов друком 4-й том), до підготовки но-
вого академічного видання художньої спадщини
Т.Шевченка (вийшов друком 7-й том), до укла-
данням словника українських художників.
Потреба створення синтетичної фундамен-
тальної праці з історії народного мистецтва
спричинилася до постання нового підрозділу –
відділу декоративно-ужиткового мистецтва (на-
уковий керівник член-кореспондент АМУ Т.Ка-
ра-Васильєва). Нині його співробітники зосе-
редили свою увагу над написанням колективної
монографії «Історія українського декоративно-
прикладного мистецтва» (в 3-х томах).
В Інституті функціонує також відділ театроз-
навства, який постав у повоєнний час в середні
40-х років З 1946 по 1960 рр. він поєднував фа-
хівців театрознавців та кінознавців і мав назву
«Відділ театру і кіно», а з 1960 року отримав су-
часну назву. Нині – це науково-дослідний центр
вивчення актуальних проблем історії й теорії
української театральної культури в усіх її жанро-
вих, видових і стилістичних розгалуженнях.
За часів незалежності під керівництвом відо-
мого театрознавця Ю.Станішевського відділ пра-
цює над фундаментальною колективною пра-
цею «Історія українського театру» (в 3-х томах)
та «Малою театральною енциклопедією». Ці уза-
гальнюючі роботи мають репрезентувати роз-
виток національної театральної культури впро-
довж кількох століть та ознайомити широкий
загал читачів з видатними діячами українського
театру. До здобутків колективу цього підрозділу
належать фундаментальні роботи Ю. Станішев-
ського «Український балетний театр» та «Націо-
http://www.etnolog.org.ua
Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 9
нальна опера України». Велика заслуга належить
співробітникам відділу у підготовці висококва-
ліфікованих кадрів театрознавців і театральних
критиків, у проведенні національних і міжнарод-
них театральних фестивалів і конкурсів.
Перші кінознавці почали працювати в Інсти-
туті вже у складі відділу театру і кіно, яким упро-
довж 1953–1969 рр. керував доктор мистецтвоз-
навства М.К.Йосипенко. З 1961 р. в Інституті
створено відділ кінознавства, який з 2005 р. пере-
йменовано у відділ кіномистецтва і телебачення
(завідувач – Тримбач С.В.).
До здобутків цього підрозділу відноситься
низ ка видань (тритомна «Історія українсько-
го радянського кіномистецтвознавства 1917–
1954 рр.»; «Романтизм в українському кіномис-
тецтві»; «Український біографічний кінодовід-
ник»). О.Рутковським підготовлено до друку уні-
кальне видання «Український словник екранних
медіа», а С.Тримбачем – монографія про твор-
чість О.Довженка. Нині відділ розпочав роботу
над Довженківською енциклопедією, що має уза-
гальнити всі попередні дослідження довженків-
ської спадщини, а також відкрити нові, досі неві-
домі аспекти його діяльності.
Предметом гордості колективу Інституту є Ар-
хів рукописів та фонозаписів, який 2004 року ви-
знано Кабінетом Міністрів України національ-
ним надбанням. Інститутський архів – одне з
найбагатших джерел у забезпеченні фактогра-
фічними даними народознавчої та мистецтвоз-
навчої наук. Він складається з рукописної части-
ни та фоноархіву і нараховує 1.5 млн. архівних
аркушів (понад 20 тис. одиниць зберігання) запи-
сів зразків народнопісенної традиції, звичаєво-
обрядової культури. У складі фондів – листуван-
ня та особисті документи відомих діячів Украї-
ни – М. Біляшівського, В. Гнатюка, Б. Грінченка,
К. Грушевської, М. Драгоманова, М. Білозерсько-
го, Я. Новицького, С. Таранущенка, Д. Яворниць-
кого, М. Лисенка, Я. Степового, П. Козицького, М.
Вериківського, М. Грінченка, П. Реріха та багатьох
інших, – а також документи наукових установ
(НТШ, Етнографічної комісії, Кабінету музичної
етнографії, Товариства Південно-російських ху-
дожників тощо).
Унікальним національним надбанням є фо-
нотека фондів, що налічує понад 3 тисячі од.зб.
фонозаписів, а також записів на фоноваликах –
воскових циліндрах, що хронологічно обіймають
матеріали першої половини ХХ ст. і представля-
ють записи дум, псальми, інструментальні твори
кобзарів та лірників.
Наукова бібліотека Інституту фактично поста-
ла на основі книгозбірні Інституту українського
фольклору, який в свою чергу успадкував матері-
али «Етнографічної комісії» і «Кабінету музичної
етнографії». До інститутської книгозбірні було
передано фольклорні та етнографічні матеріа-
ли з Музею антропології та етнології ім. Ф.Вовка.
Для започаткування бібліотеки Інституту укра-
їнського фольклору бібліотека Академії наук пе-
редала архів та друковані праці П.Козицького,
М.Тутковського, В.Пухальського, П.Демуцького,
М.Лисенка. Передвоєнні фонди бібліотеки налі-
чували близько 16 550 кн.од.
До бібліотеки передано колекцію українського
музикознавця і фольклориста, заслуженого діяча
мистецтв, фундатора національного історичного
музикознавства М.О.Грінченка (7 000 книг). Сут-
тєво поповнилися книжкові фонди і за рахунок
придбання приватних колекцій. Так, у дар бібліо-
теці було передано книги Г.С.Сухобрус, А.Жуков-
ського, Я.П.Прилипка, О.А.Правдюка, М.М.Гор-
дійчука, В.Авраменка, М.В. Дремлюги. У 1962 р.
у книгозбірні нараховувалося 4 696 од. іноземної
літератури з мистецтвознавства, музики, кіно,
театру, фольклору та етнографії.
З листопада 1959 р. розпочалася робота зі скла-
дання бібліографічної картотеки за профілем ді-
яльності Інституту. Зокрема були створені ката-
логи і картотеки іноземної літератури (алфавіт-
ний, систематичний), картотека періодики, тема-
тична картотека статей із іноземних журналів та
збірників.
Сучасний фонд бібліотеки перевищує 103 тис.
примірників і становить значну наукову і куль-
турну цінність. За своїм змістом це література з
питань етнографії, фольклористики, образот-
ворчого мистецтва, музикознавства, театрознав-
ства, кінознавства, а також із суміжних дисци-
плін (демографії, історії, культурології, літерату-
рознавства тощо). У фонді бібліотеки представ-
лені багаторічні комплекти фахових журналів,
які налічують понад 60 назв спеціальних періо-
дичних видань.
Важливим документальними пам’ятками
культури є рідкісні та цінні видання бібліотечно-
го фонду (Сінодик (Пом’яник). – Почаїв (до 1607
р.). – 44 с.; Часослов. – М.: Типографія при Пре-
ображенській богадельні, 1617 р. – 370 с.; Тріод
Квітна. – Супрасль: Типографія Супрасльська,
1673. – 587 с.).
Унікальним надбанням бібліотеки останніх
років стала передана до Інституту бібліотека
І.М.Власенка (багаторічного відповідального се-
кретаря журналу «Народна творчість та етногра-
фія»), яка нараховує близько 18 000 одиниць збе-
реження.
На базі Інституту працюють наукові координа-
ційні ради – «Проблеми збереження й досліджен-
ня традиційної культури», «Національна спад-
щина й сучасний мистецький процес» та функці-
онують Міжнародна асоціація українських етно-
логів та Національна асоціація україністів.
В Інституті створено Спеціалізовані вчені ради
по захисту докторських та кандидатських дисер-
тацій зі всіх репрезентованих в ньому наукових
http://www.etnolog.org.ua
Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 10
дисциплін (етнологія, фольклористика, образот-
ворче мистецтво, декоративне і прикладне мис-
тецтво, музичне мистецтво, театральне мисте-
цтво, кіномистецтво, телебачення).
Інститут здійснює плідну науково-координа-
ційну діяльність, тісно співпрацюючи із ученими
Польщі, Болгарії, Угорщини, Македонії, Франції,
Росії та інших країн. В рамках існуючих міждер-
жавних наукових угод з метою інтеграції україн-
ської науки до європейського наукового просто-
ру колектив успішно здійснено низку спільних
проектів по виданню спецвипусків періодичних
видань. Зокрема опубліковані три номери часо-
пису «Народна творчість та етнографія», присвя-
чені французькій, польській та угорській етноло-
гії, один випуск «Французької етнології» опублі-
кований у Парижі, присвячений українській ет-
нології. Прикладом успішної реалізації принци-
пово нового проекту є переклад праць зарубіж-
них авторів українською мовою. Ідеться зокрема
про перекладені та видані в Інституті праці відо-
мого французького етнолога Жана Кюїзеньє «Ет-
нологія Європи» та «Етнологія Франції».
За часів незалежності істотно розширилися
видавничі спроможності Інституту. Нині колек-
тив забезпечує випуск у світ 5 періодичних ви-
дань: «Народна творчість та етнографія», «Студії
мистецвознавчі», «Слов’янський світ», «Матеріа-
ли до української етнології», «Українське мисте-
цтвознавство».
Свій 85-річний ювілей колектив Інституту від-
значає із помітними здобутками та новими пер-
спективними проектами дослідження та попу-
ляризації національної культури.
1 (з 1964-го р. – ім. М.Т.Рильського АН УРСР; з 1992-го
р. – сучасна назва; з 2001 р. – Національної академії
наук України).
2 Згодом цей відділ мав ще одну назву – відділ етномис-
тецтвознавства (1989).
1 Артюх Л. Ф. Традиційна народна кухня в народному
календарі. – К., 2006.
2 Березовський І.П. Українська радянська фольклорис-
тика: Етапи розвитку і проблематика. – К.: Наукова
думка, 1968. – С. 73–91.
3 Березовський І.П. Ювілей Інституту ім. М.Т.Риль-
ського АН УРСР // Народна творчість та етнографія.
– 1986. – № 4. – С. 13–21.
4 Вериківський М.І. Робота музичного відділу за час
евакуації // Мистецтво. Фольклор. Етнографія. На-
укові записки. – К., 1947. – Т. І–ІІ. – С. 295.
5 Вісті АН УРСР. – 1940. – № 2. – С.69–70.
6 Гуслистый К. Вопросы истории Украины и этничес-
кого развития украинского народа (период феодализ-
ма). К., 1963.
7 Гуслистий К. До питання про утворення української
нації. – К., 1967.
8 Гуслистий К. Українська радянська етнографія (під-
сумки і перспективи розвитку) // Народна творчість
та етнографія, 1967. – № 1. – С. 7–10.
9 Довженко і кіно ХХ століття. – К., 2004.
10 Етнічна та етнокультурна історія. – К., 2006. – Т.1. –
Кн. 2.
11 Іваницький А.І. Український музичний фольклор.
– К., 2005.
12 Історія української культури. – К., 2005. – Т. 4. – Кн. 2.
13 Історія українського мистецтва. ХІХ ст. – К., 2006.
14 Кагаров Є. Завдання та методи етнографії // Етногра-
фічний вісник. – 1927. – Кн. 4. – С. 3–44.
15 Калениченко Л.П. Відділ образотворчого мистецтва
в час евакуації // Мистецтво. Фольклор. Етнографія.
Наукові записки. – К., 1947. – Т. І–ІІ. – С. 297.
16 Кара-Васильєва Т., Чегусова З. Декоративне мисте-
цтво України ХХ століття. – К., 2005.
17 Квітка К. Кабінет музичної етнографії Всеукраїнської
академії наук. Його здобутки і завдання // Побут.
– 1930. – Ч. 6–7.
18 Квитка К. Музыкальная этнография на Украине в по-
слереволюционные годы // Этнография. – 1905. – №
1–2. – С. 211–221.
19 Кіномистецтво України в біографіях. – К.,
20 Лобода А.М. Судьби етнографии на Украине за 1917–
1925 гг. // Этнография. – 1905. – № 1–2. – С. 201–210.
21 Музиченко С.М. Біля витоків української радянської
етнографії // Народна творчість та етнографія. – 1986.
– № 4. – С. 21–27.
22 Музиченко С.М. До 50-річчя заснування Етнографіч-
ної комісії Всеукраїнської Академії наук. – Україн-
ський історичний журнал, 1971. – № 6. – С. 128–130.
23 Науково-дослідча кафедра історії України в Києві в
1927/28 році // Україна. – 1928. – Кн. 29. – С.155–158.
24 Отдел этнологии при кабинете им. Ф.К. Волкова Укра-
инской Академии наук // Этнография. – 1905. – № 1–2.
– С. 301–303.
25 Павлій П., Стельмах Г. Робота відділу етнографії //
Народна творчість та етнографія. Наукові записки.
– 1954. – Т.ІІІ. – С. 172–175.
26 Петров В. Місце фольклору в краєзнавстві // Етногра-
фічний вісник. – 1925. – Кн. 1. – С. 12–21.
27 Попов П.М. Вивчення фольклору в Академії наук за
25 років за її існування // Мистецтво. Фольклор. Етно-
графія. Наукові записки. – К., 1947. – Т. І–ІІ. – С.61–81.
28 Попов П. До питання про способи збирати фольклор-
ні матеріали // Етнографічний вісник. – 1926. – Кн. 2.
– С. 14–31.
29 Попов П. Огляд роботи інституту в галузі народної
творчості (1947–1952 рр.) // Народна творчість та
етнографія. Наукові записки. – 1954. – Т.ІІІ. – С. 165–
172.
30 Попов П.М. Фольклористична робота в Академії
наук УРСР за час її евакуації // Мистецтво. Фольклор.
Етнографія. Наукові записки. – К., 1947. – Т. І–ІІ. – С.
288.
31 Путівник по особових фондах Архівних наукових
фондів рукописів та фонозаписів Інституту мис-
тецтвознавства, фольклористики та етнології ім.
М.Т.Рильського. – К., 2005.
32 Родіна М. Фольклорні-етнографічні фонди інституту
// Народна творчість та етнографія. Наукові записки.
– 1954. – Т.ІІІ. – С. 178–181.
33 Рубан-Кравченко В. Мистецькі роди України. Василь
Кричевський. К., 2004.
34 Савченко Ф. Етнографія і фольклор // Україна. – 1929.
http://www.etnolog.org.ua
Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 11
– Кн. 36. – С.120–130.
35 Сегеда С.П. Антропологічний склад українського на-
роду: етногенетичний аспект. – К., 2005.
36 Селівачов М.Р. Лексикон української орнаментики.
– К., 2005.
37 Скрипник Г. Деструктивні процеси у розвитку етно-
графічної науки України 30-х років / З історії україн-
ської етнографії. – К., 2002. – С.168–188.
38 Скрипник Г. Народознавчий доробок академічних на-
укових установ 20-х років ХХ ст. // Матеріали до укра-
їнської етнології. – К., 2002 . – Вип. 2(5). – С. 262–271.
39 Слов’янська фольклористика. – К.,
40 Степовик Д. В. Іконологія й іконографія: проблеми
стилю у сакральному мистецтві. – К., 2005.
41 Українці. Історико-етнографічна монографії. – К.,
2005. – Т.2; 2006 – Т. 3.
42 Шевченко Т. Повне зібрання творів в 12-ти томах.
Мистецька спадщина. – К.: Наукова думка, 2005. –
Т. 7.
This article is devoted to the 85-th anniversary of
the Rylsky Institute of Art studies, Folklore and Ethn-
ology. The autor retrances a long and not easy forma-
tion route from the art study sells to the leading field
institution. Valuation of sciense establishment’s acti-
vity at different periods of its historical development
is also given in the artic le.
http://www.etnolog.org.ua
|