Народна "магія" у виготовленні та побутовому використанні глиняного посуду в Наддніпрянщині (кінець ХІХ - перша половина ХХ століття)
У статті йдеться про народні «магічні» дії і способи в процесі виготовлення, купівлі та підготовки глиняного посуду до використання в Наддніпрянщині. Проаналізовано всі відомі свідчення, записані етнографами наприкінці ХІХ – упродовж ХХ ст. Авторка дійшла висновку, що такі дії над глиняним посудом б...
Gespeichert in:
| Datum: | 2014 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2014
|
| Schriftenreihe: | Матеріали до української етнології |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207415 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Народна "магія" у виготовленні та побутовому використанні глиняного посуду в Наддніпрянщині (кінець ХІХ - перша половина ХХ століття) / О. Щербань // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2014. — Вип. 13(16). — С. 96-106. — Бібліогр.: 29 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-207415 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2074152025-10-08T00:20:19Z Народна "магія" у виготовленні та побутовому використанні глиняного посуду в Наддніпрянщині (кінець ХІХ - перша половина ХХ століття) Folk Magic in the Making and Everyday Use of the Earthenware Crockery in Naddnipryanshyna (the end of the XIXth – the first half of the XXth century) Щербань, О. Етнологічні студії з української традиційності та сучасності У статті йдеться про народні «магічні» дії і способи в процесі виготовлення, купівлі та підготовки глиняного посуду до використання в Наддніпрянщині. Проаналізовано всі відомі свідчення, записані етнографами наприкінці ХІХ – упродовж ХХ ст. Авторка дійшла висновку, що такі дії над глиняним посудом були подібні за суттю в різних частинах досліджуваного регіону. Зазвичай вони пов’язані з проявами охоронної та імітаційної так званої «білої» магії. Лише в Бубнівці (Вінниччина) зафіксовано випадки виготовлення посудин за спеціальною технологією для так званої «чорної» магії. В статье речь идет о народных «магических» действиях и способах в процессе изготовления, покупки и подготовки глиняной посуды к использованию на Поднепровье. Анализируются все известные свидетельства, записанные этнографами в конце ХІХ – на протяжении ХХ вв. Автор пришла к выводу, что такие действия над глиняной посудой были подобны по сути в разных частях исследуемого региона. Обычно связаны они с проявлениями охранной и имитационной так называемой «белой» магии. Только в Бубновке Винницкой области зафиксированы случаи изготовления сосудов по специальной технологии для так называемой «черной» магии. The article is devoted to folk «magic» actions and methods in the process of making, purchasing, and preparing the earthenware crockery to use in Naddnipryanshchyna. All known evidences recorded by the ethnographers at the end of the ХІХth–ХХth centuries are analyzed. The author has concluded that such actions with the brown ware are similar in essence in different parts of the investigated region. They are usually related to the manifestations of the guarding and imitative so-called «white» magic. Only in Bubnivka (Vinnychyna) were cases of making vessels according to the special technology for the so-called “black” art fixed. 2014 Article Народна "магія" у виготовленні та побутовому використанні глиняного посуду в Наддніпрянщині (кінець ХІХ - перша половина ХХ століття) / О. Щербань // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2014. — Вип. 13(16). — С. 96-106. — Бібліогр.: 29 назв. — укр. 2313-8505 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207415 738.3+398.47(477.63/.65) uk Матеріали до української етнології application/pdf Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Етнологічні студії з української традиційності та сучасності Етнологічні студії з української традиційності та сучасності |
| spellingShingle |
Етнологічні студії з української традиційності та сучасності Етнологічні студії з української традиційності та сучасності Щербань, О. Народна "магія" у виготовленні та побутовому використанні глиняного посуду в Наддніпрянщині (кінець ХІХ - перша половина ХХ століття) Матеріали до української етнології |
| description |
У статті йдеться про народні «магічні» дії і способи в процесі виготовлення, купівлі та підготовки глиняного посуду до використання в Наддніпрянщині. Проаналізовано всі відомі свідчення, записані етнографами наприкінці ХІХ – упродовж ХХ ст. Авторка дійшла висновку, що такі дії над глиняним посудом були подібні за суттю в різних частинах досліджуваного регіону. Зазвичай вони пов’язані з проявами охоронної та імітаційної так званої «білої» магії. Лише в Бубнівці (Вінниччина) зафіксовано випадки виготовлення посудин за спеціальною технологією для так званої «чорної» магії. |
| format |
Article |
| author |
Щербань, О. |
| author_facet |
Щербань, О. |
| author_sort |
Щербань, О. |
| title |
Народна "магія" у виготовленні та побутовому використанні глиняного посуду в Наддніпрянщині (кінець ХІХ - перша половина ХХ століття) |
| title_short |
Народна "магія" у виготовленні та побутовому використанні глиняного посуду в Наддніпрянщині (кінець ХІХ - перша половина ХХ століття) |
| title_full |
Народна "магія" у виготовленні та побутовому використанні глиняного посуду в Наддніпрянщині (кінець ХІХ - перша половина ХХ століття) |
| title_fullStr |
Народна "магія" у виготовленні та побутовому використанні глиняного посуду в Наддніпрянщині (кінець ХІХ - перша половина ХХ століття) |
| title_full_unstemmed |
Народна "магія" у виготовленні та побутовому використанні глиняного посуду в Наддніпрянщині (кінець ХІХ - перша половина ХХ століття) |
| title_sort |
народна "магія" у виготовленні та побутовому використанні глиняного посуду в наддніпрянщині (кінець хіх - перша половина хх століття) |
| publisher |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| publishDate |
2014 |
| topic_facet |
Етнологічні студії з української традиційності та сучасності |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207415 |
| citation_txt |
Народна "магія" у виготовленні та побутовому використанні глиняного посуду в Наддніпрянщині (кінець ХІХ - перша половина ХХ століття) / О. Щербань // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2014. — Вип. 13(16). — С. 96-106. — Бібліогр.: 29 назв. — укр. |
| series |
Матеріали до української етнології |
| work_keys_str_mv |
AT ŝerbanʹo narodnamagíâuvigotovlennítapobutovomuvikoristanníglinânogoposuduvnaddníprânŝiníkínecʹhíhperšapolovinahhstolíttâ AT ŝerbanʹo folkmagicinthemakingandeverydayuseoftheearthenwarecrockeryinnaddnipryanshynatheendofthexixththefirsthalfofthexxthcentury |
| first_indexed |
2025-10-08T01:08:42Z |
| last_indexed |
2025-10-09T01:04:21Z |
| _version_ |
1845464254411440128 |
| fulltext |
96
УДК 738.3+398.47(477.63/.65) Олена Щербань
(Опішне)
НАРОДНА «МАГІЯ» У ВИГОТОВЛЕННІ
ТА ПОБУТОВОМУ ВИКОРИСТАННІ
ГЛИНЯНОГО ПОСУДУ В НАДДНІПРЯНЩИНІ
(кінець ХІХ – перша половина ХХ століття)
У статті йдеться про народні «магічні» дії і способи в процесі виготовлення, купівлі та під-
готовки глиняного посуду до використання в Наддніпрянщині. Проаналізовано всі відомі свід-
чення, записані етнографами наприкінці ХІХ – упродовж ХХ ст. Авторка дійшла висновку, що
такі дії над глиняним посудом були подібні за суттю в різних частинах досліджуваного регіону.
Зазвичай вони пов’язані з проявами охоронної та імітаційної так званої «білої» магії. Лише в
Бубнівці (Вінниччина) зафіксовано випадки виготовлення посудин за спеціальною технологією
для так званої «чорної» магії.
Ключові слова: Наддніпрянщина, етнологія, глиняний посуд, традиція, символ, «пуп», мітка,
культура харчування українців, магія, глечик, горщик, жінка, гончар.
В статье речь идет о народных «магических» действиях и способах в процессе изготовления,
покупки и подготовки глиняной посуды к использованию на Поднепровье. Анализируются все
известные свидетельства, записанные этнографами в конце ХІХ – на протяжении ХХ вв. Автор
пришла к выводу, что такие действия над глиняной посудой были подобны по сути в разных
частях исследуемого региона. Обычно связаны они с проявлениями охранной и имитационной
так называемой «белой» магии. Только в Бубновке Винницкой области зафиксированы случаи
изготовления сосудов по специальной технологии для так называемой «черной» магии.
Ключевые слова: этнология, глиняная посуда, традиция, символ, «пуп», метка, культура пита-
ния украинцев, магия, крынка, горшок, женщина, гончар.
The article is devoted to folk «magic» actions and methods in the process of making, purchasing
and preparation of the earthenware crockery to the use in Naddnipryanshchyna. All known evidences
recorded by the ethnographers in the end of the ХІХth–ХХth centuries are analyzed. The author
has concluded that such actions with the brown ware are similar in essence in different parts of the
investigated region. They are usually related with the manifestations of the guarding and imitatory so
called «white» magic. Only in Bubnivka (Vinnychyna) the cases of making vessels according to the
special technology for the so-called “black” art were fixed.
Keywords: Naddnipryanshchyna, ethnology, the earthenware crockery, tradition, symbol, umbilicus,
mark, culture of nourishment of Ukrainians, magic, jug, pot, woman, potter.
Вивчення людської діяльності на
фоні культурно-традиційного поля,
у якому обертаються люди даного суспіль-
ства в певну історичну епоху, видається
надзвичайно важливим. Це передбачає за-
нурення дослідника у вир народного жит-
тя через актуалізацію окремих, зазвичай
малопомітних постатей, які звично для
них діяли в повсякденні. У полі нашого
зору – жінка-господиня – носій народ-
них знань про «прибуткове» ведення жі-
ночого домашнього господарства, вагому
частину якого складав глиняний посуд.
Упродовж тисячоліть він був невід’ємною
складовою культури мешканців досліджу-
ваної нами Наддніпрянщини. На кінець
ХІХ ст. – час появи перших ґрунтовних
етнографічних досліджень гончарства і
способів використання глиняного посуду
в народній культурі харчування, сфор-
мувався значний асортимент його форм,
багаті традиції користування ним, зафік-
совані в наукових працях Л. Соколов-
ського, А. Твердо хлєбова, В. Щелоков-
ської, І. Зарецького. Опрацьовуючи ці
праці, доходимо виснов ку, що українці
витворили самобутню культуру виготов-
лення і вжитку глиняного посуду.
З точки зору сучасного дослідника,
глиняний посуд із самого початку був
оточений раціональними і так званими
«магічними» діями жінки-господині або
гончаря під її впливом, які мали забез-
печити довгий вік, плідне застосування
http://www.etnolog.org.ua
97
посуду, наділення його захисними власти-
востями, сприяти добробуту родини. На
фоні мозаїчної панорами народного світо-
сприйняття, особливостей культурно-іс-
торичних традицій українців, прийшов
час об’єктивно проаналізувати картину
«магічності» жіночих дій (профанних і
сакральних) над посудом. Важливо розі-
братися, чи це «магія», коли господиня
виконувала низку узвичаєних для неї дій,
чи можна всі ірраціональні дії предків
з погляду сучасності називати «магічни-
ми»? Розглядаючи цю проблему, варто
враховувати неослабну увагу до неї, спе-
цифіку народознавчих праць різних епох,
а також рівень обізнаності та «втаємни-
ченості» господинь у веденні домашнього
господарства. Відтак метою пропонованої
статті є висвітлення теми «магічності» дій
гончаря в процесі виготовлення, жінки-
господині під час купівлі та підготовки
глиняного посуду до використання. Дана
розвідка присвячена малодослідженому
в цьому сенсі регіону – Наддніпрянщи-
ні [5, с. 368].
Найбільше публікацій про глиняні ви-
роби припадає на кінець ХІХ ст., другу
половину 1920-х років, 1990–2000 роки.
Однією з перших спроб детального
опису способів залучення глиняного по-
суду в кухонне господарство є ґрунтовна
стаття «Пища и питье крестьян-малорос-
сов, с некоторыми относящимися сюда
обычаями, поверьями и приметами», під-
писана ініціалами В. Щ., що побачила світ
у журналі «Этнографическое обозрение»
1899 року [1]. Написана вона на основі ма-
теріалів, зібраних у Куп’янському повіті
Харківській губернії зі слів селянок Мар-
фи Столяревської, Параски Тур, Лукерії
Солодкої та інших [1, с. 268]. Зокрема,
її авторка, Варвара Щелоковська, згада-
ла ірраціональні способи купівлі та під-
готовки до використання глиняних глечи-
ків і горщиків мешканцями Куп’янського
повіту Харківської губернії наприкінці
ХІХ ст. Проаналізувавши працю, стає
зрозуміло, що дослідниця послуговувала-
ся не лише методом фіксації явища через
збір інформації, але й таким вагомим для
етнології методом безпосереднього спосте-
реження, оскільки проживала в цій місце-
вості понад десятиліття.
Іншою специфікою позначена наступ-
на праця – дослідження професора Ми-
коли Сумцова «Очерки народного быта
(Из этнографической экскурсии 1901 г.
по Ахтырскому уезду Харьковской гу-
бернии)» (1902) [20]. Описуючи стан
гончарства в Охтирському повіті (пере-
буваючи там впродовж короткого проміж-
ку часу – липня-серпня 1901 р.), учений
звернув увагу на рідкісні обрядові виро-
би, зокрема весільні графини з левами й
рюмки-трійчатки, зафіксував звичай на-
писання хрестиків на глиняному посуді.
М. Сумцов зазначив: «В Межирічі в Па-
далки, та і в інших місцях, наприклад у
боромлянських гончарів, на глечиках зав-
жди зображувався маленький хрестик.
На інших гончарських виробах хрестиків
не роблять». «Звичай писати хрестики на
глечиках зумовлений базарним попитом.
Такі глечики охоче розкуповуються баба-
ми, які в хрестикові вбачають талісман від
псування молока відьмами». Дослідник
звернув увагу на те, що «среди густого
облака суеверий, облегающего крестьян,
поверья о ведьмах держатся чрезвычайно
прочно, и всякая порча молока ныне, как
и встарину, объясняется тем, что “видьма
походыла”» [20, с. 38].
Аналізуючи праці обох згаданих до-
слідників, помітно, що стимулом наноси-
ти оберегові позначки на глиняний посуд
для гончарів був запит від споживачок-
господинь. Саме попит на позначені хрес-
тиками, «пупами» глечики заохочував
гончарів виготовляти їх.
Зображення глечиків із хрестиками з
території Полтавщини наведено в працях
кінця ХІХ – початку ХХ ст.: «Гончарный
промысел в Полтавской губернии» (1894),
«Украинское народное творчество. Се-
рия VІ. Гончарные изделия. Выпуск 1-ый.
Типы украинской гончарной посуды»
(1913) [4, с. 100, мал. 10; 22, табл. 4] із
зазначенням, що це «глечики молочні»,
але про обставини нанесення магічного
символу на такі посудини та його функції
не зауважено.
Наступний потужний пласт дослід-
ницьких студій датується кінцем 1920-х
років. З-поміж інших вирізняються праці
Євгенії Спаської та Лідії Шульгіної.
Є. Спаська була єдиним етнографом,
яка найбільш детально описала звичай
писати хрестик на глечику та пов’язані
з ним вірування на основі опитування.
Улітку 1926 року, під час робочої поїздки
на Чернігівщину з метою придбання екс-
понатів для Кустарного відділу Київсько-
http://www.etnolog.org.ua
98
го сільськогосподарського музею, вона
опитала одного з найстаріших гончарів
с. Шатрище Новгород-Сіверського повіту
Дениса Федоровича Щербака. Респондент
зазначив, що: «Не всі гончарі це знають
і роблять, а баби за такими глечиками
страшенно побиваються, бо в них бу-
ває найкращий “збір” – одстоюється
молоко на все горло» [19, c. 35]. На пи-
тання Є. Спаської про різновиди посуду
для спеціальних потреб, гончар розповів
про «посні горщики», які використовують
лише тричі на рік: на кутю (6 січня), на-
передодні Хрещення (18 січня) і на Голо-
восіка (11 вересня) [19, c. 35]. («Посні»,
тобто нові, не використовувані [28].) До-
слідниця простежила також паралелі між
сутністю свята, під час якого наносили-
ся хрестики на глечики, і очікуваним від
зоб раження ефектом [19, c. 38–39, 41].
Стаття Л. Шульгіної «Ганчарство в
с. Бубнівці на Поділлі», опублікована в ІІ
томі збірника наукових праць «Матерія-
ли до етнології» (Київ), досі залишається
найповнішим описом цього відомого гон-
чарського осередку. Дослідження написа-
не на основі трьох її етнографічних «екс-
курсій» (кінець зими, осінь 1926 року, літо
1928 року). Праця характеризує Л. Шуль-
гіну як талановитого і прискіпливого етно-
графа. Про це свідчить стиль написання,
а також застосована нею методика: «опи-
суючи гончарство в Бубнівці я здебільшо-
го спиралась на свої безпосередні спосте-
реження, намагаючись, по змозі бачити
все, що стосується гончарської праці, і
записувала все під час роботи. Запису-
ючи відомості, що їх подавали мені буб-
нівські ганчарі, я намагалась передати
їх точно в тій формі, як вони говорили»
[24, c. 112]. Варто зауважити, що в 1920-х
роках в українській етнографії відбулося
переосмислення методики збиральницької
роботи. Зокрема, Антон Онищук, безпо-
середній керівник Л. Шульгіної, запро-
понував і впроваджував у роботу етно-
графів метод стаціонарного дослідження,
який передбачав комплексне, довготрива-
ле вивчення «дослідних станцій» – сіл,
цікавих народними промислами, підкрес-
лював нерозривність явищ матеріальної
й духовної культури народу [18]. Село
Бубнівка на Поділлі стало однією з «до-
слідних станцій» української етнографії
з легкої руки уродженця Вінниччини
Юрія Александровича, який цікавився
історією гончарства та економічною скла-
довою промислу [24, c. 111]. Л. Шульгіна
мала вивчати «техніку бубнівських ган-
чарів та все те оточення, що в ньому
відбувається їхня робота й пливе їхнє
щоденне життя» [24, с. 111–112]. У ре-
зультаті такої детальної роботи «Віруван-
ням, звичаям та забобонам» присвячено
ІХ розділ фундаментальної статті. У її
підрозділах (1. «Дні, коли не можна ро-
бити»; 2. «Забобони, зв’язані з виробом
посуду»; 3. «Звичаї при купівлі та ті, що
стосуються нового посуду») та підрозділі
10. «Вірування та забобони» розділу ХІ
«Кінцеві уваги» подано найдетальніші до-
нині з опублікованих польових матеріалів
і багато в чому унікальні відомості про
«магічні» елементи в процесі виготовлен-
ня та купівлі глиняного посуду. Л. Шуль-
гіна єдина, яка згадала виготовлений
спеціальним способом посуд для надання
йому «магічного» заряду: «прибутні ла-
дущики», «горня з слимаків», «горня на
відлів» [24].
У 1930-х роках після «розгрому»
Україн ської академії наук, музейних уста-
нов, репресій стосовно провідних етногра-
фів вивчення цього напряму припинило-
ся. Лише на хвилі перебудовчих процесів
у СРСР підвищився інтерес до спадщини
українців, з’явився доступ до забороненої
в радянські часи літератури, зросла заці-
кавленість до духовної культури. У галузі
народного гончарства це, зокрема, вилило-
ся в праці Олеся Пошивайла (1993) [12],
Ігоря Пошивайла (2000) [13], Костянти-
на Рахна (2012) [17], Людмили Меткої
(2013) [9], Анатолія Щербаня (2014) [26]
та ін. Але наприкінці 1980-х – на почат-
ку 2000-х років реалії народного життя,
розвитку гончарства були іншими, ніж у
1920-х роках. В одних гончарних осеред-
ках воно назавжди занепало, в інших –
працювали окремі гончарі. У Наддніпрян-
щині лише в Опішному (Полтавщина)
воно розвивалося як масове виробництво,
але не кустарне, як у давнину, а промис-
лове. Відповідно, відшукати польові ма-
теріали про архаїчну сторону народного
життя – «магію» – у використанні гончар-
них виробів, було складно. Лише О. По-
шивайло віднайшов окремі уривчасті ві-
домості в Опішному (Полтавщина), Вербі
та Олешні (Чернігівщина) [12, с. 270–271].
Тому в більшості випадків дослідники та-
кого цікавого явища народної культури,
http://www.etnolog.org.ua
99
як магічні способи виготовлення, вибору і
підготовки глиняного посуду до викорис-
тання були вимушені інтерпретувати дані,
зібрані попередниками.
Найповніше ці аспекти висвітлено в
монографії О. Пошивайла «Етнографія
українського гончарства: Лівобережна
Україна» (1993). У праці використано зде-
більшого матеріали з Лівобережної Украї-
ни, залучено значну кількість відомостей
з Правобережної та Західної України. На
підставі опрацьованих джерел та літера-
тури – переважно опублікованих записів
етнографів та народознавців першої по-
ловини ХІХ – другої половини ХХ ст.,
а також власних польових досліджень,
здійснених в останній чверті ХХ ст., ав-
тор подав власне бачення побутування
глиняного посуду в другій половині ХІХ–
ХХ ст. Ідеться, зокрема, про роль обрядо-
дій з глиняним посудом у процесі купівлі
й уведення його в господарство. Згадав ав-
тор про «магічну» силу сіна (соломи), що
потрапляло всередину посудини під час її
транспортування, і «магічні» маніпуляції
з новим, уже купленим глиняним посудом
[12, с. 230–231, 232], навів також прикла-
ди «магічних дій» з глиняним посудом,
пов’язаним з молочним господарством.
О. Пошивайло дійшов висновку, що гор-
щики та глечики були атрибутами відьом-
ських чарів; хрещик на глечиках оберігав
молоко від відьом, тобто був елементом
охоронної магії; пуп-відросток на дні гле-
чика зсередини, зроблений гончарем, – це
джерело постійного прибування молока в
глечику, гарантія його збереження і неви-
черпності [12, с. 266–267, 270–271, 275].
Використавши праці В. Щелоковської,
Л. Шульгіної, Є. Спаської та інших і опи-
раючись на власні уявлення, дослідник
породив концепцію «магічності» у тлу-
маченні функцій та правил поводження з
глиняним посудом, проте дещо гіперболі-
зував окремі висновки. У ХХІ ст. ця пра-
ця стала однією з головних для представ-
ників новоствореної науки керамології,
які деталізують і розвивають започатко-
вані в ній напрями.
Найбільш активним дослідником сим-
волізму гончарних виробів у культу-
рі слов’ян, місця і ролі гончарства в їх
міфологічному світогляді став філолог
Костянтин Рахно. Здебільшого викорис-
товуючи наведені О. Пошивайлом мате-
ріали, дещо розширивши їх включенням
інших джерел, у тому числі зарубіжних,
він досліджував проблеми, порушені в
даній публікації [14; 15; 16; 17]. Дослід-
ника приваблюють магічні та міфологічні
аспекти дій, пов’язані з глиняним посу-
дом. Згідно з його концепцією, ці дії від-
бивають сакралізований статус гончаря.
К. Рахно значною мірою абсолютизує цей
статус, а його поглиблені екскурси з ви-
значення семантики та поширення окре-
мих аспектів досліджуваної теми досить
часто дискусійні.
Анатолій Щербань у праці «Хрестопо-
дібні знаки на традиційній кераміці Ліво-
бережної України: історія й семантика»
(2014) уперше прослідкував історію роз-
повсюдження хрестоподібних знаків на
посуді Лівобережної України від найдав-
ніших часів до кінця ХІХ ст., подавши
власне бачення їхньої семантики, залу-
чивши записи етнографів першої третини
ХХ ст. Учений дійшов висновку про те,
що ці знаки на досліджуваній території
використовувалися епізодично, у різні
періоди історії гончарства, очевидно, під
впливом зовні. Найімовірніше, вони вико-
нували оберегову функцію [26].
Суперечливість поданих сучасними до-
слідниками тлумачень дає підстави знову
звернутися до перегляду наявних на сьо-
годні джерел щодо так званих «магічних»
способів приготування глиняного посуду
до використання. Подамо якомога повні-
ший опис усіх відомих фактів «магічної»
підготовки глиняного посуду з точки зору
господині-споживачки (а не сучасного ін-
терпретатора, який мислить інакше). Адже
саме під її потреби гончарі, як то кажуть,
годили, виробляючи посуд з «магічними»
властивостями. У цьому вбачаємо наукову
новизну дослідження. Відповідно, наведе-
мо найбільш вірогідні інтерпретації опи-
суваних явищ, зазвичай зроблені самими
дослідниками, що їх фіксували. Звернемо
увагу на деякі суперечливі моменти попе-
редніх студій.
Зауважимо, що джерельна база стосу-
ється не всієї території Наддніпрянщи-
ни, а окремих гончарних осередків, які
функціонували від крайнього заходу до-
сліджуваної території до крайнього сходу.
Археологічні матеріали хронологічно роз-
межовані ХVIII–ХІХ ст., етнографічні –
кінцем ХІХ–ХХ ст., що, з одного боку,
свідчить про майже як двохсотлітню без-
перервність цієї традиції, а з другого, –
http://www.etnolog.org.ua
100
значною мірою ускладнює інтерпретацію
матеріалів. Усвідомлюючи це, у подаль-
шому викладі будемо розмежовувати дані
по різних регіонах і хронологічних періо-
дах (якщо вони різняться), що вважаємо
науково обґрунтованим.
Першим і достатньо добре дослідже-
ним способом «магічного» впливу на гли-
няний посуд є використання господинею
глечиків з нанесеними гончарем найпрос-
тішими за формою прямими чотирикінце-
вими хрестиками [20, с. 38; 19, с. 35–41;
12, с. 270–273; 16, с. 120–128; 26].
У ХХ ст. жінки-господині, для яких
виготовлявся такий посуд, вірили, що
хрестики на глечиках оберігатимуть мо-
локо в них від псування відьмами [20,
с. 38; 12, с. 270], вважали, що в таких
виробах буде кращий «збір» вершків [19,
с. 38–39], або хотіли, «щоб корова давала
багато молока і сметани було багато» [12,
с. 271]. Усі твердження з точки зору гос-
подинь можуть бути пов’язані між собою,
оскільки, якщо відьма не буде псувати мо-
локо, відбирати з нього жир – вершків у
глечику буде більше. Цікаво, що більшість
інформаторів – гончарів, яких запитува-
ли дослідники про те, чому вони зобража-
ли на глечиках хрестики, мотивували цей
факт тим, що «на базарі їх краще купува-
ли», «баби завжди надавали їм перевагу»
[12, с. 270], «баби за такими глечиками
страшенно побиваються» [19, с. 5]. Отже,
респонденти повідомляли про те, що
основ ним мотивом нанесення гончарями
хрестиків на посуд було задоволення по-
питу споживачок на помічені таким чином
вироби. Та й самі господині (збереглися
записи лише з Куп’янського повіту, що на
Харківщині) на денцях усього нового по-
суду ставили хрести вуглиною, а склада-
ючи компоненти борщу в новий горщик,
його спочатку перехрещували, а потім пи-
сали зовні п’ять хрестів (один на дні й
чотири на боках) [1, с. 273]. Збереглися
етнографічні записи про те, що такі зна-
ки зображувалися впродовж кінця ХІХ –
першої половини ХХ ст., хоча на Пол-
тавщині віднайдені глечики з подібними
хрестиками, датовані ХVIII ст. [23, с. 63,
рис. 18 : 3; 7, с. 159, рис. 1 : 4].
Досі не опубліковано жодного свід-
чення про використання такого посуду з
хрестиками на інших територіях Укра-
їни, окрім Дніпровського Лівобережжя
(Полтавщини, Сумщини, Чернігівщини).
Знай дені такі глечики в сусідній Курській
області Російської Федерації [16, с. 121; 2,
с. 212]. Ця територія збігається з місцем
колишньої локалізації літописного племе-
ні сіверян, які у VІІІ–Х ст. також вико-
ристовували прямі хрести для орнамента-
ції посуду [26]. Можна було б пов’язувати
поширення такого звичаю в регіоні від
цього племені, але нині прослідкувати
зв’язок між хрестами сіверян і мешканців
цього регіону у ХVІІІ–ХХ ст. неможливо,
оскільки в значному хронологічному про-
міжку часу подібних зображень хрестів
на посуді не збереглося.
Техніка нанесення таких знаків відпо-
відала орнаментальним традиціям, влас-
тивим гончарному центру, у якому виго-
товлялися ті чи інші посудини. Відповід-
но, більшість хрестів намальовано анго-
бами. Лише на глечику першої половини
1920-х років із с. Шатрище (Чернігівщи-
на), основний орнамент якого було нане-
сено за допомогою лискування і прокочу-
вання штампом, хрестик був виконаний
технікою вдавлювання [19, с. 36–37]. На
інших частинах посудин розміщували-
ся типові концентричні прямі і хвиляс-
ті лінії.
Детальний опис процесу нанесення
гончарем хрестів на глечики здійснила
лише Євгенія Спаська за свідченнями
1926 року одного з найстаріших гончарів
с. Шатрище Новгород-Сіверського повіту.
Вона з’ясувала, що хрестики він наносив
на вироби лише один раз на рік – «в збір-
ну чи Федорову суботу» (суботу першого
тижня Великого посту), у той час, коли
правилася служба в церкві, приблиз-
но від її середини до кінця (період, що
орієнтовно міг тривати від 30 хвилин до
двох годин). Звичайно, майстер міг виго-
товити за цей час лише кілька десятків
посудин. Тому такі вироби коштували
вдвічі дорожче звичайних [19, с. 38–39].
Є. Спаська простежила паралелі між сут-
ністю свята, під час якого зображувалися
хрестики на глечиках, і очікуваним від
зображення ефектом. Збірна субота в на-
родному календарі вважалася суттєвим
моментом концентрації життєвих благ
[19, с. 41] – відповідно люди вірили, що у
виготовлених цього дня глечиках, позна-
чених хрестиками, концентруватиметься
більше вершків. Тобто наявне одне свід-
чення про те, що і сам процес нанесення
хрестів на глечики був ритуалізований.
http://www.etnolog.org.ua
101
Виходячи зі своєї концепції походжен-
ня і семантики хрестоподібних знаків на
посуді для молока, К. Рахно вважав за-
писаний Є. Спаською звичай пізнім від-
голоском більш давніх традицій. Опиту-
вання гончарів, зроблені О. Пошивайлом
у 1980-х роках, уже не містили інформа-
ції про те, що такі глечики виготовляли-
ся саме в збірну суботу [16, с. 121]. Такі
знання були втрачені, оскільки традиції
українців були перервані.
Іноді хрестики зображували на посу-
динах, не пов’язаних з молочним госпо-
дарством, – на тиквах і мисках [23, с. 66;
10, с. 17; 11, с. 188]. На миски хресто-
подібні знаки іноді наносили на денця.
Не вдаючись до дискусії з концепціями
О. Пошивайла та К. Рахна про те, що
символізував сам знак хреста і глечик з
ним, констатуватимемо лише обереговий
та благодатний сенс семантики хреста для
господинь, що користувалися такою по-
судиною. Тобто хрест є виявом застосу-
вання гончарями і господинями охоронної
«магії». Зображення хрестів з обереговою
метою наносилися і на інші предмети. На-
приклад, досі на Лівобережній Україні
віруючі селяни малюють хрести у своєму
господарстві на Хрещення (Йордан) та в
Страсну п’ятницю. На Водохреща хрес-
ти тепер зображують переважно освяче-
ною крейдою на дверях, воротах, вікнах,
передніх кутах будівель. На Страсну
п’ятницю їх малюють полум’ям освяченої
(«страсної») свічки на одвірках, балках
тощо. Старі зображення, як правило, не
витирають, а нові малюють або поверх їх,
або на вільному місці поруч. Мета таких
зображень – захист садиби від блискавки
і нечистої сили. Наприкінці XIX – на по-
чатку ХХ ст. перед освяченням дерев’яних
будинків у кімнатах олійними фарбами
малювали чотири хрести, які символі-
зували чотирьох апостолів-євангелістів,
про що свідчать відповідні підписи [25].
Наприкінці ХІХ ст. у Куп’янському пові-
ті, наприклад, господині також наносили
хрести ребром долоні на першу хлібину,
яку ставили в піч, на пересіяне борошно,
приготовлене для випікання паляниць, та
на масло, яке ставили в горщику для збе-
рігання в погріб [1, с. 275, 277, 300].
Другим дослідженим способом надан-
ня магічних функцій глиняному посуду
є формування гончарем конічного чи ци-
ліндричного виступу (так званого «пупа»)
на внутрішньому боці денця глечика. Такі
елементи формувалися на глечиках з
Наддніпрянщини: Полтавщина [23, с. 59,
63, рис. 18 : 9], Куп’янський повіт Харків-
щини [1, с. 273], с. Громи на Черкащині
[6, с. 147], с. Бубнівка (Вінниччина) [24,
с. 168]. Їх також зафіксовано в інших ре-
гіонах розселення слов’ян, наприклад, у
селах Гавареччина, Шпиколоси Золочів-
ського району Львівщини [3, с. 122, 123],
у селах Ставок та Меджибіж Летичівсько-
го району й у с. Загребля Ізя славського
району на Хмельниччині [3, с. 123, 125],
на хуторі Тетерівка, у с. Троянів Жито-
мирського району, у с. Царівка Корости-
шівського району на Житомирщині [3,
с. 124], у с. Залісці Збаразького району
на Тернопільщині та в с. Вілія Гощан-
ського району, у с. Кривиця Дубровиць-
кого району на Рівненщині [3, с. 125,
127], у с. Ольхівка Іршавського району
на Закарпатті [3, с. 126], а також у Чехії,
Словаччині, Угорщині [3, с. 128]. Меш-
канці Бубнівки, опитані Л. Шульгіною
стверджували, що вірування про важ-
ливі функції «пупа» дуже давні, старо-
винні [24, с. 168], тобто гладущики, ви-
готовлені в ХІХ ст., були також зроблені з
«пупами». Про давність традиції виготов-
лення глечиків з «пупами» свідчило ба-
гато гончарів з різних осередків Західної
України, опитаних Олександром Бобрин-
ським [3, с. 122–125]. Глечик з «пупом»,
знайдений у Полтаві Остапом Ханком,
дослідник датував часом, не пізнішим
ХІХ ст. [23, с. 59, 63, рис. 18:9]. Тобто
звичай виготовлення глечиків з «пупами»
і подібне пояснення їхнього призначення
існували на території України від Захо-
ду до Сходу здавна. Був він поширений
і на сусідніх західних землях. Чим це
можна пояснити? Спільний імпульс? Хто
першим його кинув? К. Рахно пояснив це
так: «Територіальне поширення цих зви-
чаїв, у свою чергу, наводить на думку про
їхній зв’язок зі скотарськими племенами
Поділля, Буковини й Закарпаття доби
ранньої бронзи, розселення яких сягало
Середнього Полісся, а поодинокі культур-
ні впливи простежуються й на Лівобереж-
жі» [15, с. 87]. Хто знає давню історію
нашого регіону, погодитися з таким твер-
дженням не може. По-перше, і найголов-
ніше, тому що між добою ранньої бронзи
і сучасністю минуло понад чотири тися-
чі років. «Пупи» ж використовувалися
http://www.etnolog.org.ua
102
лише в ХХ ст. Нам не відомо (К. Рахно
також не наводить подібних свідчень) про
наявність таких елементів на ліпленому
посуді. А саме такий посуд, за винятком
короткого проміжку часу існування чер-
няхівської культури (ІІІ–ІV ст.), виготов-
ляло населення згаданої дослідником те-
риторії аж до початку ІІ тис. н. е. Тобто
корені широкого розповсюдження звичаю
формувати «пуп» у глечиках слід шука-
ти в часи, більш наближені до сучасності,
зокрема, вірогіднішими здаються парале-
лі, наведені О. Бобринським, – знахідки
із середньовічного Херсонеса (Крим) та
Пліснеська (Львівщина) [3, с. 131–132].
Відомо, що Лівобережна Україна заселя-
лася переважно в ХVI–ХVIІ ст. вихідця-
ми з Поділля та Західної України. Вва-
жаємо, що на Дніпровське Лівобережжя
звичай виготовлення глечиків з «пупами»
був принесений саме ними, але це питан-
ня виходить за межі нашого дослідження.
Л. Шульгіна зазначила, що «пуп» на
дні мав кожен виготовлений бубнівськи-
ми гончарями гладущик (їх форми і роз-
міри були різними [24, с. 148, мал. 15,
16, 17]). Дослідниця зауважила, що він
витягувався з дна виробу в останній мо-
мент, коли посудина була вже сформова-
на. Проте таким способом можна зробити
лише невеликий за розмірами (заввиш-
ки до 1 см) виступ. Відомо, що гончарі
робили і значно вищі «пупи». Зокрема,
інформаторка Софія Ганчар повідомля-
ла дослідниці про те, що «пуп великий
сторчит у дні» [24, с. 168]. Такий «пуп»
можна було сформувати лише способом,
зафіксованим у західних регіонах Украї-
ни О. Бобринським: його наліплювали з
окремого шматочка глини в той момент,
коли посудина була «згончарована» на
половину висоти [3, с. 122]. Л. Шульгі-
на зауважила про можливість появи «пу-
пів» на глечиках «якимось примітивним
технічним способом роботи», хоча потім
сама ж її заперечила. Не підтвердив її
й О. Бобринський, який спеціально до-
сліджував це питання [3, с. 122]. Тобто
виготовлення глечиків з «пупами» на-
прикінці ХІХ – ХХ ст., можна пояснити
лише метою доброго «магічного» впливу
на вироби. А стимулював їх виготовлення
знову ж таки попит з боку споживачок.
Опитані В. Щелоковською, Л. Шульгі-
ною, М. Коекою й О. Бобринським рес-
понденти однозначно стверджували, що
глечики з «пупами» вони купували для
того, щоб у них більше зсідалося смета-
ни. Лише О. Бобринський зафіксував той
факт, що на Львівщині «пуп» символізу-
вав чоловічий статевий орган [3, с. 122–
124]. Підтримуючи думку авторитетного
дослідника і вважаючи теоретичні рекон-
струкції О. Пошивайла та К. Рахна знач-
но ускладненими, вважаємо, що «пуп»
всередині глечика, найімовірніше, – фа-
лічний символ, що покликаний плодити,
примножувати.
У такому разі накопичення в глечику з
«пупом» більшої кількості вершка, ніж у
посудині без нього, можна пояснити через
імітативно-контактну магію. Це пояснення
підтверджує й архаїчний спосіб купівлі
таких глечиків, занотований В. Щелоков-
ською, Л. Шульгіною та О. Бобринським.
В. Щелоковська стверджувала, що в Ку-
п’ян ському повіті господині, купуючи нові
глечики, не брали їх за вінця, а опускали
всередину руку, перевіряли, чи є на дні
«пуп» [1, с. 273]. Л. Шульгіна записала
свідчення від Титяни Ганчар (саме «Ти-
тяни») та Гані Ганчар з Бубнівки про те,
що господині, купуючи глечики, засува-
ли в них руку «кілько засягне», не ста-
вили їх потім на землю і казали тихень-
ко: «До половини сметани, до половини
сиру, а сироватки нема, бо з’їст дурна».
Купували глечики, не торгуючись [24,
с. 169]. О. Бобринський від старого гон-
чаря А. Т. Коробочки із с. Ставки (під
Меджибожем) Летичівського р-ну Хмель-
ницької обл. зафіксував найскладніший
обряд купівлі посуду. За його словами,
господині діяли дуже дивно, купуючи в
нього гладущики, ніби вони «відьмачки».
Спочатку вони присідали над гладущи-
ком, опускали в нього «човником» паль-
ці правої руки так, щоб вони торкалися
«пупа», і починали щось нашіптувати.
На думку гончаря, вони зверталися до
«пупа» зі словами «Давай більше смета-
ни», «Давай більше масла» і т. п. Потім
питали, скільки коштує гладущик, і, не
торгуючись, купували його [3, с. 124].
Л. Шульгіна записала спогади мешкан-
ки Бубнівки про те, що гладущиків най-
більше замовляли гончареві в піст «і все
загадуют з пупами, пуп великий сторчит
у дні» [24, с. 168]. Але в цьому випадку
ніякої магії шукати не доводилося. У піст
найбільше використовували гладущиків
для відстоювання молока, оскільки в цей
http://www.etnolog.org.ua
103
період родина утримувалася від вживан-
ня скоромного, тож підзбирували вершки,
з них робили сметану й масло, з кисля-
ку – сир та сироватку.
Натирання глечика свяченим салом
частково пов’язане з імітативною магією,
але в тому є й раціональне зерно (змен-
шити пористість черепка) [1, с. 273; 24,
с. 169]. Інформаторка Софія Ганчар з
Бубнівки була впевнена в тому, що таке
натирання було ефективним лише для
глечиків з «пупом» [24, с. 169].
О. Бобринський звернув увагу на магіч-
ність іншого символу, вдавлення-«мітки»,
що ставився на вуха не лише глечиків,
але й інших посудин. За матеріалами із
Західної України, «мітка» символізує жі-
ночу статеву ознаку [3, с. 122–124]. На
досліджуваній нами території посуд з та-
кими мітками був досить поширеним, але
свідчень про їх магічну функцію жоден
з дослідників не опублікував. Тому в цій
статті зупинятися на них не будемо.
Наступну інформацію взято зі статті
В. Щелоковської. Господині Куп’янського
повіту, як і повсюдно в Україні, вибира-
ючи новий горщик, стукали по ньому ру-
кою і прислуховувалися, як він звучить.
Вважали, що глухий звук свідчить про
те, що це «горщок» – борщ у ньому не
буде вдаватися, а дзвінкий – «горщи-
ця» – усе зварене в посудині буде смач-
ним [1, с. 273]. Раціональний сенс у та-
кій перевір ці очевидний. Дзвінкий звук
від постукування утворюється в добре
випаленому горщику без прихованих де-
фектів. У такому горщику й буде вдава-
тися будь-яка страва. Глухий звук буде
утворюватися в недопаленому виробі чи
такому, що має тріщини. Очевидно, він
слугуватиме недовго, страви в ньому не
будуть вдаватися, можливо з причини
швидшого випаровування рідини. Водно-
час не варто виключати і «магічну» скла-
дову такого порівняння. «Горщиця» –
жіночого роду [12, с. 229]. Саме жінка
народжує дітей, готує страви, вона гос-
подиня в хаті, біля печі. Про те, що ви-
бір «горщиці» має не лише раціональний
сенс свідчить також вибір діжі – купую-
чи її, господиня перераховувала «трос-
ті», з яких її було складено: «діжа, діж,
діжа, діж». І неодмінно треба було, щоб
закінчувалося «діжею». В іншому випад-
ку тісто не вдалося б [1, с. 274]. При ви-
борі глечика не радили видувати з нього
солому. Вважали, що в такому випадку і
сметана буде «дутись» [1, с. 273].
Л. Шульгіна – єдина з дослідниць,
кот ра опублікувала факти виготовлен-
ня на замовлення інших глиняних посу-
дин побутового призначення з магічними
властивостями. Найперше вона подала
відомості про «прибутні ладущики» (гла-
дущики). Вважалося, що тільки в таких
гладущиках був гарний збір вершків,
сиру та масла. Вони були добрими на
«спрат» – завжди наповненими сметаною
[24, с. 167]. Бубнівські селянки вірили,
що кількість та якість молока, що зберіга-
тиметься в гладущику, залежить від того,
як його зроблено. Тому дорожче платили
за «правильно» виготовлений гладущик,
бо примічали, що в ньому завжди буде
повно, а з «неприбутніх гладущиків не
буде пользи» [24, с. 167]. «Прибутні ладу-
щики» гончарі повинні були виготовляти
обов’язково натщесерце, до сходу сонця.
Щодо дня їхнього виготовлення, свідчен-
ня респондентів різнилися. Герасим Бевс
стверджував, що їх краще робити в першу
суботу зростаючого місяця (коли місяць
у підповні). За свідченням Гані Ганчар,
одні гончарі робили у вищезгадану субо-
ту, інші – у будь-яку суботу. Деякі з них
до сходу сонця ішли до криниці й казали:
«я прийшов по воду, гладущики робити
на сир, на сметану, на масло». Набирали
води і тією водою поливали глей, місили
його і починали виготовляти «прибутні
ладущики», примовляючи «роблю ладу-
щика на сир, на сметану, на масло». За
словами Якима Герасименка, їх могли ро-
бити і в п’ятницю, і в суботу – «це байду-
же», аби натщесерце та до сходу сонця [24,
с. 167]. Аналізуючи свідчення, записані
Л. Шульгіною, можемо стверджувати про
наявність розбіжностей у тлумаченні гон-
чарями дня, коли необхідно виготовляти
«прибутні ладущики», що може свідчити
про початок нівеляції гончарських віру-
вань, пов’язаних із цим посудом.
Дуже поширеним, за спостереження-
ми Л. Шульгіної, було вірування про те,
що горнята (невеликі горщики) на смета-
ну, на замовлення господинь, мали бути
зробленими зі «слимаків», тобто з глини,
що збирається в гончаря на руках під час
роботи. У цьому випадку маємо справу з
імітативною магією. Господині вірили, що
збиратимуть сметану, як гончар «слима-
ки з пальців збирає», що саме в такому
http://www.etnolog.org.ua
104
горняті сметана буде маснішою, густі-
шою [24, с. 168].
У цій частині статті вважаємо доціль-
ним зупинитися на короткому описі про-
цесу виготовлення сметани, сиру і масла,
для яких призначені вищеописані посуди-
ни з магічними властивостями. Викорис-
таємо найдетальніший донині етнографіч-
ний опис, наведений В. Щелоковською.
Глечики з молоком, призначені для смета-
ни, улітку ставили в погребі, а взимку – у
хаті, у шафі чи на полиці. Приблизно че-
рез три дні молоко скисало, а сметана зби-
ралася зверху. Тоді її обережно збирали
ложкою, щоб не зачепити кисляку і скла-
дали в горщик (у Бубнівці це було горня
зі «слимаків»). Із кисляку відтоплювали
сир. Потім його складали у спеціальну
сумку і пригнічували каменем, щоб вида-
лити лишки сироватки. Сметану, призна-
чену для виготовлення масла, спочатку
відтоплювали і ставили в погріб для за-
гусання. Через два дні її вносили в хату,
зливали сироватку і збивали масло качал-
кою чи спеціальною «колотушкою». По-
тім, зливши «підсметання» (сколотини),
масло промивали холодною водою, затов-
кували в горщик, присолювали і ставили
на зберігання в погріб [1, с. 300]. Опи-
сані «магічні» вироби були потрібні між
часом надою молока і пересипанням гото-
вого продукту в іншу посудину. Глечики
з «пупом» призначалися для збільшення
жирності молока. Хрестик на глечиках
мав оберігати поставлене для скисан-
ня молоко від відьом, які, за народними
уявленнями, намагалися ним заволодіти
за допомогою чар. У горнятках «зі сли-
маків» сметана, зібрана з «правильного»
глечика, мала стати густішою, маснішою.
Отже, вищеописані глиняні вироби, на-
ділені «магічними» властивостями, були
загальнопоширеними на Наддніпрянщи-
ні в межах певного гончарного осередку і
оточуючих його населених пунктів («при-
бутні ладущики» і горнята «зі слимаків»
у Бубнівці); у межах певного регіону –
частини лісостепової зони Дніпровського
Лівобережжя («глечики з хрестиками»);
у межах широкої території від крайньо-
го заходу до крайнього сходу (глечики з
«пупами»). Вірили, що такі вироби при-
несуть благодать у родину. Тому, очевид-
но, самі споживачки не вважали такі дії
«чарами». Це була звичайна практика,
притаманна «знаючим» господиням. При-
наймні, про це свідчать усі опрацьовані
матеріали. Та частина гончарів у другій
половині 1920-х та в 1960-х роках стави-
лася до ефективності таких дій скептично
[24, с. 168; 3, с. 124–125], вважаючи їх
«жіночою вигадкою».
Зовсім інший сенс мав посуд «на від-
лів». Це був горщик невеликого розміру
чи глечик, зроблений для чарівництва,
пов’язаного з нечистою силою, відьма-
ми, знахарками. Вважалося, що «такий
горщик, на відлів роблений, дуже до па-
пороті здатний, як папороть цвіте» [24,
с. 168]. Гладущик використовували для
відбирання в чужих корів молока. Врахо-
вуючи етимологію слова «відлів», вважа-
ємо цю функцію головною в даному типі
посуду. Тому не дивно, що їх робили «на-
впаки» від звичайного – долонями всере-
дину й обертали гончарний круг під себе
[24, с. 168]. Такий прийом досить часто
використовувався в народній магії та ча-
рівництві.
В українському суспільстві, принаймні
від запровадження християнства (саме з
цього часу збереглися писемні джерела,
що дозволяють описувати аспекти духов-
ної культури з позицій частини тогочасно-
го суспільства), існує боязнь робити чари,
бо це гріх, і майбутня розплата чекатиме
неминуче. Проте гріхом з-поміж описаних
вище магічних дій вважалося лише ви-
готовлення посуду «на відлів» [8, с. 69].
Відповідно, гончарі боялися виготовляти
такі вироби, оскільки за це могла наступи-
ти кара: «буває руки виверне або покру-
тит, чи так що, боронь Боже, трапить-
ся. Хто зна що воно, через це опасуються
робити» [24, с. 169]. І не дивно, оскільки
такі вироби, за побутуючими в Бубнівці
повір’ями, виготовлялися для чародійства
відьмам і жінкам, які володіли особливи-
ми знаннями. Тому, очевидно, боячись по-
голосу, що вона «відьма», жінки не куп-
ляли посуду «на відлів» у гончарів свого
села [24, с. 169].
Таким чином, етнографічні матеріали
свідчать, що господині Наддніпрянщи-
ни, принаймні від кінця ХІХ ст. (мож-
ливо й раніше), використовували у сво-
єму господарстві посуд, виготовлений
спеціальним способом, у певний день, час
(«глечики з хрестиком», «горнята на від-
лів», «горнята з слимаків»), з особливи-
ми елементами («глечики з хрестиком»).
Вони досить часто замовляли такий по-
http://www.etnolog.org.ua
105
суд у гончаря. Гончарі й самі, враховую-
чи попит на «спеціальні» посудини, ви-
готовляти їх на продаж. Під час купівлі
таких виробів та введення їх у господар-
ство знаючі господині проводили певні
магічні дії, дотримуючись звичаю. Усві-
домлення «магічності» посуду, виготовле-
ного з елементами гончаревої «магії», та
«магічності» маніпуляцій під час купівлі
й уведення його в господарство, було сві-
домим, узвичаєним, нормою. Використан-
ня окремих схожих уявлень (наприклад,
щодо глечиків з «пупом»), пов’язаних з
таким посудом на знач ній території, оче-
видно, свідчить про те, що це залишки
давніх вірувань. Разом з тим «глечики з
хрестиком», наприклад, трапляються на
меншій території, що може пояснюватися
специфічними факторами впливу на їхню
появу. Унікальність записів Л. Шульгіної
про «прибутні ладущики», посуд «на від-
лів» та горнята зі «слимаків» можна пояс-
нити як багатством бубнівських вірувань і
їхнім тривалим зберіганням, так і певним
етнографічним талантом дослідниці, яка
змогла «витягнути» з респондентів ту ін-
формацію, яка зазвичай приховується від
дослідників.
Господині в ХІХ–ХХ ст. не розділяли
магічні і не магічні способи приготуван-
ня глиняного посуду до використання.
Керуючись усталеними в традиційному
суспільстві на певній території традиція-
ми, які опиралися на передану предками
звичаєвість, вони проводили «ірраціо-
нальні» з позиції сучасності дії, спря-
мовані на примноження вмісту посуду і
захисту його від негативної дії «злих»
сил. Пошуки глибших коренів цих дій
вважаю досить суб’єктивними. Їх пере-
конливість залежить від ступеня під-
готовленості інтерпретатора, використо-
вуваної джерельної бази та внутрішніх
установок.
Література
1. В. Щ. Пища и питье крестьян-малорос-
сов с некоторыми относящимися сюда обыча-
ями, повериями и приметами // Этнографиче-
ское обозрение. – 1899. – № 1. – С. 266–322.
2. Брыжик Т. Г. Рассказы о глиняной
игруш ке. – Старый Оскол : ООО «ТНТ»,
2007. – 380 с.
3. Бобринский А. О двух символах плодо-
родия на украинской керамике // Українське
гончарство: науковий збірник за минулі
літа. – К. ; Опішне, 1993. – Кн. 1. – С. 120–
135.
4. Зарецкий И. А. Гончарный промысел
в Полтавской губернии / И. А. Зарецкий. –
Полтава : типолитография Л. Фришберга,
1894.
5. Кирчів Р. Наддніпрянщина // Мала ен-
циклопедія українського народознавства / [за
ред. чл.-кор. НАН України, д-ра іст. наук,
проф. С. Павлюка]. – Л. : Інститут народо-
знавства НАН України, 2007. – С. 368.
6. Коека М. Гончарство сіл Громи і Тома-
шівка Уманського району Черкаської облас-
ті // Українське Гончарство. Національний
культурологічний щорічник. За рік 1994. –
Опішне, 1995. – Кн. 2. – С. 147.
7. Луговий Р. Матеріали XVIII століття з
території Полтавської фортеці // Нові дослі-
дження пам’яток козацької доби в Україні. –
К., 2007. – Вип. 16. – С. 159–161.
8. Мельничук Л. Етнопедагогічні традиції
подільського гончарства / Л. Мельничук //
Етнічна історія народів Європи. – 2002. –
Вип. 12. – С. 67–70.
9. Метка Л. Глина й глиняний посуд в
українській народній медицині (ХІХ – по-
чаток ХХІ століття) [текст] : монографія /
Л. Метка. – Полтава : АСМІ, 2013. – 248 с.
10. Міщанин В. Словник гончарів Глин-
ського, Малих Будищ, Старих Млинів,
Хижняківки // Матеріали до Національного
словника «Українські гончарі». – Опішне :
Українське народознавство, 1999. – Кн. 1. –
368 с.
11. Міщанин В. Північна група малих осе-
редків гончарства Опішненського гончарного
району (друга половина ХІХ – ХХ століт-
тя). – Опішне : Українське народознавство,
2005. – 304 с.
12. Пошивайло О. Етнографія українсько-
го гончарства. – К. : Молодь, 1993. – 408 с.
13. Пошивайло І. Феноменологія гончар-
ства: семіотико-етнологічні аспекти. – Опіш-
не : Українське народознавство, 2000. –
432 с., іл.
14. Рахно К. Ю. Горщик і горщиця: фе-
номенологічний вияв метафізики статі /
К. Ю. Рахно // Сіверянський літопис. –
2011. – № 4. – С. 76–84.
15. Рахно К. Купівля молочного посуду як
вияв жіночої господарчої магії // Етнічна істо-
рія народів Європи: зб. наук. пр. – К. : Київ-
ський національний університет імені Тараса
Шевченка, 2011. – Вип. 34. – С. 84–88.
16. Рахно К. Ю. Магический символ на
кувшине для молока украинцев Сибири // Ма-
териалы VI Всероссийской с международным
участием научно-практической интернет-кон-
ференции «Сибирский субэтнос: культура,
традиции, ментальность». – Красноярск :
http://www.etnolog.org.ua
106
РИО КГПУ им. В. П. Астафьева, 2010. –
С. 117–131.
17. Рахно К. Перунове полум’я. Міфологія
та обрядовість слов’янських гончарів. – Пол-
тава : АСМІ, 2012. – 433 с.
18. Следственное дело Шульгиной Лидии
Саввишны. Справа № 6003 // Центральний
архів громадських об’єднань України, ф. 263,
оп. 1, спр. 33929, 18 арк.
19. Спаська Є. Глечик з хрестиком (етюд з
циклу «Чернігівське гончарство») // Матеріа-
ли до етнології й антропології. – Л., 1929. –
Т. 221–222. – Ч. 1. – С. 35–41.
20. Сумцов Н. Ф. Очерки народного
быта (Из этнографической экскурсии 1901 г.
по Ахтырскому уезду Харьковской губер-
нии). – Х. : типолитография «Печатное дело»
кн. К. И. Гагарина, 1902. – 57 с.
21. Твердохлебов А. Гончарный промысел
в Ахтырском уезде в 1881 году // Труды ко-
миссии по исследованию кустарных промыс-
лов Харьковской губернии. – Х. : типография
губернского правления, типография окружно-
го штаба, 1885. – Вып. 30. – 52 с.
22. Украинское народное творчество. Се-
рия VІ. Гончарные изделия. Вып. 1. Типы
украинской гончарной посуды. – Полтава :
Издание кустарного склада Полтавского гу-
бернского земства, 1913. – 29 с.
23. Ханко О. В. Полтавський гончарський
осередок у контексті новітніх досліджень //
Археологічний літопис Лівобережної Украї-
ни. – Полтава, 2000. – Чис. 1/2. – С. 54–66.
24. Шульгіна Л. Ганчарство в с. Бубнів-
ці на Поділлі // Матеріали до етнології. –
К. : Всеукраїнська академія наук, 1929. –
Т. 2. – С. 111–200.
25. Щербань А. Л. Зображення христи-
янських символів у підземеллях Опішного //
Материалы научно-практической конферен-
ции «Освоение подземного пространства
Харьковщины». – Х., 2010. – С. 30–34.
26. Щербань А. Л. Хрестоподібні знаки на
традиційній кераміці Лівобережної України:
історія й семантика / А. Л. Щербань // Куль-
тура України. – Х. : ХДАК, 2014. – С. 83–90.
27. Щербань О. Нотатки про традиційні
правила поводження з новим глиняним посу-
дом // Український керамологічний журнал. –
2004. – № 4 (14). – С. 91–94.
28. Щербань О. Український празниковий
глиняний посуд (кінець ХІХ – перша полови-
на ХХ століття) // Календарна обрядовість у
життєдіяльності етносу. Зб. наук. пр. / Ма-
теріали міжнародної наукової конференції
«Одеські етнографічні читання». – Одеса :
Одеська міська друкарня, 2011. – С. 335–343.
29. Щербань О. Глиняний посуд у на-
родній культурі харчування українців через
приз му дослідження Варвари Щелоковської //
Народна творчість та етнологія. – 2014. –
№ 2. – С. 86–93.
SUMMARY
From the point of view of modern researcher the earthenware crockery has been surrounded with
rational and so called “magical” actions of the women-mistress or the potter under her influence, which
are used to secure long age, fruitful use of the plates and dishes, the dispensation of it with protective
properties, assist to the family well-being. It’s a high time to analyze objectively a picture of the “magic”
of female actions (sacred and profane) at the dishes against a background of mosaic panorama of folk per-
ception of the world, the peculiarities of cultural and historical traditions of Ukrainians. It is important
to understand whether this is “magic” when the mistress has executed a number of common actions and
if we may all irrational actions of our ancestors call “magic”? Considering this problem it is necessary to
take into account the assiduous attention to it, specificity of ethnological works of different ages and the
level of awareness and “erudition” of the mistresses at housekeeping. The proposed article is devoted to the
elucidation of the theme of “magic” actions of the potter in the manufacturing process, women-mistress
when buying and preparing the earthenware crockery for use. This article is devoted to Naddnipryansh-
chyna, the unexplored region in this sense.
Keywords: Naddnipryanshchyna, ethnology, the earthenware crockery, tradition, symbol, umbilicus,
mark, culture of nourishment of Ukrainians, magic, jug, pot, woman, potter.
http://www.etnolog.org.ua
|