Передвесільний цикл обрядів болгар Буджака у XX столітті: структура та зміст

Saved in:

Bibliographic Details
Date:	2010
Main Author:	Руссєва (Златова), Г.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2010
Series:	Матеріали до української етнології
Subjects:	Етнокультурна спадщина та сучасність
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207750
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Передвесільний цикл обрядів болгар Буджака у XX столітті: структура та зміст / Г. Руссєва (Златова) // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2010. — Вип. 9(12). — С. 201-206. — Бібліогр.: 22 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-207750
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-2077502025-10-14T00:07:28Z Передвесільний цикл обрядів болгар Буджака у XX столітті: структура та зміст Руссєва (Златова), Г. Етнокультурна спадщина та сучасність 2010 Article Передвесільний цикл обрядів болгар Буджака у XX столітті: структура та зміст / Г. Руссєва (Златова) // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2010. — Вип. 9(12). — С. 201-206. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. 2313-8505 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207750 uk Матеріали до української етнології application/pdf Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Етнокультурна спадщина та сучасність Етнокультурна спадщина та сучасність
spellingShingle	Етнокультурна спадщина та сучасність Етнокультурна спадщина та сучасність Руссєва (Златова), Г. Передвесільний цикл обрядів болгар Буджака у XX столітті: структура та зміст Матеріали до української етнології
format	Article
author	Руссєва (Златова), Г.
author_facet	Руссєва (Златова), Г.
author_sort	Руссєва (Златова), Г.
title	Передвесільний цикл обрядів болгар Буджака у XX столітті: структура та зміст
title_short	Передвесільний цикл обрядів болгар Буджака у XX столітті: структура та зміст
title_full	Передвесільний цикл обрядів болгар Буджака у XX столітті: структура та зміст
title_fullStr	Передвесільний цикл обрядів болгар Буджака у XX столітті: структура та зміст
title_full_unstemmed	Передвесільний цикл обрядів болгар Буджака у XX столітті: структура та зміст
title_sort	передвесільний цикл обрядів болгар буджака у xx столітті: структура та зміст
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Етнокультурна спадщина та сучасність
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207750
citation_txt	Передвесільний цикл обрядів болгар Буджака у XX столітті: структура та зміст / Г. Руссєва (Златова) // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2010. — Вип. 9(12). — С. 201-206. — Бібліогр.: 22 назв. — укр.
series	Матеріали до української етнології
work_keys_str_mv	AT russêvazlatovag peredvesílʹnijciklobrâdívbolgarbudžakauxxstolíttístrukturatazmíst
first_indexed	2025-10-14T01:07:48Z
last_indexed	2025-10-15T01:08:03Z
_version_	1846008069276827648
fulltext	201 Ганна Руссєва (Златова) (Одеса) П Е РЕ Д ВЕ СІ Л ЬН И Й Ц И К Л ОБРЯ Д І В БОЛ ГА Р БУД Ж А К А У Х Х С ТОЛ І Т Т І: С Т РУ КТ У РА ТА ЗМ ІС Т Традиційна весільна обрядовість бол- гар Буджака в ХХ ст. виразно ділилася на три головні цикли: передвесільний, влас- не весільний та післявесільний. Усі вони дуже тісно пов’язані один з одним і разом складають цілісну картину традиційного весільного ритуалу болгар. Ми спробуємо проаналізувати структуру та зміст саме передвесільного циклу обрядів болгар Бу- джака. На основі проведених польових до- сліджень зробимо спробу розкрити зміс- товне наповнення та структурний аналіз проведення обрядів, що передували власне весільним. У традиційному суспільстві болгар у біль- шості випадків весілля не відбувалося без попереднього знайомства молодят одне з од- ним. Дошлюбне спілкування мало дуже бага- то різновидів, проте завжди і в усі часи воно було спрямоване на те, щоб молодь знайоми- лася, спілкувалася, ближче пізнавала одне одного. Болгарське традиційне суспільство мало багато різновидів дошлюбного спілкування, серед якого «сєдянкі», «прєдачкі», «пупрєл- кі», збори «на мєкданя (мікданя)», «на гєра- ня», «на Колада», «лазаркі» та ін. [2, с. 7–12; 3, с. 456; 4, с. 478; 5, с. 259; 16; 22, с. 482]. Най- більш стійкою формою дошлюбного спілку- вання виявилися «сєдянкі» – посиденьки, які проіснували до середини ХХ ст., а також співи юнаків «на Колада» – на Різдво, які і до сьогодні, нехай вже досить символічно, але ще зберігаються в деяких населених пунктах Буджака. http://www.etnolog.org.ua 202 Познайомившись і спілкуючись ближче один з одним, пізнавши ближче одне одно- го, домовившись про заручини з дівчиною, хлопець висилав сватів до її батьків [5, с. 127]. У ролі сватів, яких відправляли вперше, час- тіше за все виступали родичі молодого, їх на- зивали «сватовніці» (від 1 до 3 чоловік). У вся- кому випадку свати мали бути дотепними та гарно вести розмову. Їх відправляли пізно ввечері, щоб їхній прихід залишився непо- міченим у разі відмови. Інколи свати ходили по два-три рази до однієї дівчини, поки не до- сягали згоди. В народі вважається, що таким чином батьки дівчини «набивають їй ціну». Розмова сватів мала іншомовний характер, частіше за все йшлося про покупку телички, ткацького верстату, або пошук серни, яку за- губили під час полювання. Саме діалог про пошук серни мисливцями ми зустрічаємо в Записках Одеського товариства історії та старожитностей: «Наші батьки, діди і пра- щури, йдучи в ліс на полювання, відкрили цю заселену нами землю. Ось ми живемо на ній, харчуємося її медом і прохолоджуємося молоком. Наслідуючи приклад пращурів, по- чесний [ім’я нареченого. – Авт.] ходив також у поле, у ліса і в гори, шукати дичини, і зу- стрівся там із серною; але вона, сором’язлива від природи, зберігаючи свою честь, не дала йому бачити обличчя свого, а втекла і щезла. Ми йшли за її слідами, і ці сліди привели до вашого дому. Віддайте ж нам здобич, за якою ми з таким трудом ганялися по нетрях, чи скажіть, куди вона втекла». Ось як описували цю «серну» свати- старости: «У тієї серни, яку ми шукаємо, волосся златожовте, очі сокол’ї, зуби перлинні, гу- би-вишні червоні, тіло, як у левиці, груди і шия, мов у лебідки, пальці м’якші за віск, а лице ясніше від сонця і місяця…» [18, с. 634]. Якщо результат цієї розмови був позитив- ний, то домовлялися про офіційне сватан- ня за участі батьків молодих, яке мало на- зву «удумванє». Лише на цьому офіційному сватанні обидві сторони домовлялися про день весілля, про день офіційних заручин – «годєж» чи «гудєж» [12, с. 137]. Звичай від- силання «сватовніців» до будинку нареченої побутував у передвесільному циклу обрядів болгар Буджака до середини ХХ ст. Саме зі звичаю відсилання перших сватів – «сватов- ніців», на нашу думку, і починався передве- сільний цикл обрядів. Першим обрядом у передвесільному цик- лі, як про це йшлося вище, був обряд відси- лання сватів першого разу. Далі відбувався «годєж», «гудєж» або «главєш» (різні локаль- ні назви в різних районах регіону). Його мож- на віднести до санкціонуючого і перехідного обряду, тому що «мома» і «єргєн» після «годє- жа» стають зарученими, або «годєнік» і «го- дєніца» [5, с. 150]. Обряд «годєжа» санкціонує дівчину і хлопця у суспільстві як нареченого і наречену. Окрім цього, вони переходять зі стану «єргєн» і «мома» до стану «годєнік» і «годєнца». У молодіжному суспільстві вони перебувають вже не на тій сходинці, що були до цього, вони вже майже одружені, можна сказати, що молодь в цей період перебуває на проміжній сходинці між молодіжною грома- дою і громадою сільською. Цей обряд майже завжди святкували за- лежно від матеріальних статків родин. «Го- дєж» завжди відбувався в будинку наре- ченої. Під час «годєжа» в будинку дівчини збиралася найбільш близька рідня з боку дівчини та хлопця. Сторона нареченої готу- вала частування для гостей. Під час «годє- жа» знайомилися ближче один з одним дві родини, два роди. Проте в ХХ ст. головним, на думку мешканців с. Виноградне Болград- ського району Одеської області, було те, що молодий мав перед двома родами засвідчи- ти, що вони з молодою кохають одне одного та хочуть одружитися [6]. Про це саме пише і М. Державін, який відзначає, що молодих про це питали батьки вже під час сватання [5, с. 134]. На «годєж» батьки нареченого мали принести нареченій подарунки, серед яких обов’язково мала бути червона хустка [7], а також ювелірні вироби. До середини ХХ ст. це були срібні чи мідні браслети, інкрусто- вані сріблом – «грімні» або «грівні»; срібна обручка; «пафті» – срібні або мідні пряжки для жіночого пояса; срібні, мідні або золоті монети – «алтені», що нанизували в намис- то – «гірдан» [5, с. 128]. У хустці, яку дарували під час офіційних заручин, наречена під час весілля вперше виходила до гостей. На початку ХХ ст. «годєніца» і «годєнік» на заручинах обмінювалися «кітками» – буке- тиками квітів, прикрашених монетами і чер- воною шерстю, яка мала застережне магічне значення [15, с. 340]. Пізніше – із середи ни ХХ ст. й інколи до сьогодення – тільки дів- чина дарувала парубку червону квітку після заручин. «Годєніца» з цією квіткою ходила на хороводи – це був знак її нового статусу (знак переходу зі стану «мома» – до стану «годєні- ца») [14, с. 459]. Тим самим вона давала зрозу- міти всім іншим парубкам, що вони не мають http://www.etnolog.org.ua 203 права більше з нею фліртувати. Частіше за все «годєж» закінчувався домовленістю про день самого весілля. На другий день після «годєжа» сторона нареченого відправляла в будинок нарече- ної найближчих родичів молодого, частіше за все це були рідні і двоюрідні сестри. У бу- динку нареченої гостей пригощали і відправ- ляли з ними речі нареченої з квіткою герані (червоного або рожевого кольору). Про дів- чину казали, що вона «дава знак» – дає знак згоди на пропозицію одружитися – це було невід’ємною частиною болгарського весілля і є таким до сьогодні в тому разі, якщо «годєж» робиться. Такий «знак» урочисто проносився по центральній вулиці села, даючи змогу усім дізнатися про наміри молодих. В окремих випадках, коли родини мате- ріально неспроможні, коли весілля влашто- вується не за традиційною формою, а через «пріставанє» – символічне викрадення дівчи- ни, тоді «годєж» не влаштовувався, і, звісно, ніякого «знаку» не давали [12, с. 153]. На су- часному етапі, якщо матеріальна сторона ро- дини дозволяє робити «годєж» і є бажання, то він робиться, але зовсім символічно і дуже рідко [8]. У деяких селах Болградського райо- ну такий «знак» називали «за кіткі», тобто за квітами [11]. Сукню наречена відправляла до нареченого для того, щоб по наданій сукні їй зшили весільну. На сьогоднішній день тра- диційний обряд виконується подекуди, коли обидві родини мають змогу і насамперед ба- жання зібрати найближчу рідню і оповістити їм про майбутнє весілля. Наступним етапом у передвесільному ци- клі обрядів були «засєвкі», які починалися у четвер, у яких брали участь лише одружені жінки, що мали дітей. Взагалі майже весь ве- сільний хліб, за винятком «мєдєніка», готува- ли і пекли саме такі жінки – це був знак того, що в молодої народяться діти, а також знак щасливого сімейного життя молодих. Під час «засєвок» жінки готували борошно, яке ре- тельно просіювали через три сита, а то й че- рез дев’ять. Під час такого просіювання вони співали пісні. Від слова сіяти – «да сейш» – походила й назва «засєвок». За «засєвкамі» слідували «заміскі» [5, с. 131], які відбувалися в п’ятницю. Брали в них участь ті самі жінки, що і в четвер. «За- міскі» представляли собою замішування (звідси й назва) і приготування весільного хліба – короваїв та «кукол». До того ж у цей день з боку нареченої роздавалися гілочки базиліка молодим неодруженим дівчатам – «зелвам», саме вони в суботу приходили до будинку нареченої випікати «мєдєнік». Наступною обрядодією, що входила до складу циклу передвесільних обрядів мож- на відокремити п’ятничне гоління молодого і заплітання коси молодій [12, с. 140; 5, с. 152]. Ці обряди також можна паралельно віднести до обрядів санкціонуючого характеру і до об- рядів переходу, тому що вони закріплювали за молодятами повне і остаточне відділення від молодіжної громади, а також остаточний перехід до стану нареченого і нареченої. Го- ління було невід’ємною частиною весільної обрядовості до середини ХХ ст. Його завжди проводили урочисто, з пригощанням, з про- щальною вечерею, з «мєдєніком», з великою кількістю молоді й одружених чоловіків [14, с. 458]. Саме останні проводили урочисте і святкове гоління молодого. Часто молодого вперше голили перед самим весіллям. Інко- ли він був таким молодим, що на його об- личчі не було чого голити, бо в парубка був лише пушок [13, с. 159]. Інколи трапляються відомості про те, що голили нареченого за- звичай у суботу ввечері, або в неділю перед вінчанням. Під час гоління дівчата співали, танцювали з хлопцями «хоро», грала музи- ка. Зголене волосся кидали на кущ троянди, або на гілки фруктового дерева. Іноді мати нареченого збирала волосся і ховала його в сундук нареченої [20, с. 261]. До того ж зго- лене волосся обов’язково збирали в білу хус- тинку, щоб не розгубити жодної волосини – вірили, що за допомогою нього можна було причарувати парубка [19, с. 23]. Гоління було символічним переходом парубка до стану чоловіка. З середини ХХ ст. наречений го- лився сам, але обов’язково зранку перед са- мим весіллям, йому міг допомагати рідний, або двоюрідний брат. Проте гоління на той час вже втратило своє значення як частина обряду переходу, а наречений голився лише з естетичних міркувань. Обряд заплітання коси нареченій зберіг- ся довше – до середини 90-х років ХХ ст. За- плітали обов’язково за день до весілля [17, с. 214]. Розплітання, розчісування та заплітан- ня проводили зазвичай за день до вінчання і обов’язково супроводжували сумними пісня- ми, хороводами, «мєдєніком», святковою про- щальною вечерею, якою пригощали гостей. При виконанні цього обряду усі домашні та подруги нареченої плакали [21, с. 616]. Волосся молодій після заплітання змочували вином, бо вважали це похідним від церковного причас- тя [9], а голову покривали червоною хусткою. http://www.etnolog.org.ua 204 Зміна зачіски молодої символізувала її перехід від дівування до стану одруженої жінки. Після урочистого гоління і заплітання «годєнік» і «годєніца» повністю відділялися від молодіжної громади, тобто переходили до стану нареченого і нареченої – «младоженяк» і «булка» [10]. У цей же день в обох будинках випікали «мєдєнік» – один з видів весільного обрядо- вого хліба. При його замішуванні, поки сія- ли борошно, дівчата не мали права говорити, тому такий хліб носив назву «молчан хляб», тобто мовчазний хліб [4, с. 123; 5, с. 136, 145, 147]. А в деяких селах, навпаки, співали пісні, про що свідчать існуючі пісні про просіюван- ня борошна для медовика: Трепнали са девят сита, девят сита коприненя, коприненя й дафинени, в Ивануви равни дори да засеят бялу бряшно, да замесят прясна питка, да суберът кумшиити, кумшиити и рудови. Після випікання цей прісний корж зма- щували медом і прикрашали родзинками, а після цього виносили до гостей і пригоща- ли усіх присутніх, заздалегідь розламавши його над головою найгарнішого чорноокого хлопчика для того, щоб первісток молодят був хлопчиком, а всі діти гарними і чорно- окими. У будинку нареченого «дєвяр» під- німався сходами, тримаючи в руках «мєдє- нік», а також сито з горіхами і родзинками і розкидав горіхи з родзинками і роздавав шматки «мєдєніка» [4, с. 123]. Під час цього розважального обряду учасники весілля на- магалися передбачити долю молодят, і таких моментів у традиційному весіллі було багато. До початку другої половини ХХ ст. він збері- гає своє значення і зовнішній вигляд (пріс- ний корж змащувався медом, прикрашався квітками базиліка, монетами, родзинками; випікався в знак того, щоб життя наречених було солодким). З 60-х – 70-х років ХХ ст. він поступово втрачає свою значимість і починає випікатися просто як хліб, який за звичаєм просто треба приготувати. Коли в 50-х роках ХХ ст. гоління нареченого було вже не таким урочистим і святковим дійством, «мєдєнік» у будинку молодого перестали зовсім випі- кати. Із середини 90-х років ХХ ст. його вже не випікали і в нареченої, тому що обряд за- плітання їй волосся вже не проводили, тобто весільна обрядовість втрачала цю обрядодію, що призвело також до скорочення тривалості весілля – з трьох до двох днів. У цей день подружки нареченої в її бу- динку готували весільні вінки – з дроту і кольорового гофрованого паперу для «мо- мєн» і «дєвєря». «Дєвєр» викуповував свій вінок піснями за гроші. В цьому вінку він ходив під час весілля. «Момєні» – 2–3 пари рідних з боку нареченої (найчастіше це рід- ні брати і сестри батьків молодої з дружи- нами і чоловіками). Також в цей день ді- вчата готували весільне деревце – «єлха», «іла» [8]. Це була гілка фруктового дерева з трьома гілочками. Обмотували їх кольоро- вим гофрованим папером. Увіткнута «єлха» була у весільний коровай і продавалась куму подругами нареченої. Торгування за неї проходило зазвичай у піснях. Сьогодні, на жаль, молодь вже не пам’ятає тих пісень, і купівля-продаж проходить у дещо жартів- ливих формах. Сусідські дівчата нареченого в цей день готували в нього вдома «байрак» або «фєргу- ліцу» [5, с. 131] – весільне знамено червоно- білого кольору, на кінець якого насаджували яблуко, обмотане квітами базиліка, а також стяг був прикрашений солодощами. Його ніс «дєвєр», який під час весілля мав бути біля нареченого. У ХІХ ст. весільне знамено готу- вали і в молодого, і в молодої. У нареченого воно було червоного кольору, у нареченої – білого. Пізніше стали виготовляти лише одне знамено – червоно-біле, причому робили це тільки в парубка [19, с. 25]. Увечері наречена йшла до сусідського бу- динку, або будинку подружки, але вона не мала переходити через дорогу. Там вона ку- палася у воді, в якій плавало одне або два червоні яблука [1, с. 96]. Їх на наступний день наречені або з’їдали, або молода кидала наре- ченому чи просто гостям (залежно від райо- ну регіону). Окрім купання, наречена також ночувала в цьому будинку, а на ранок прихо- дила додому і починала готуватися власне до самого весілля. Випікання весільного хліба, «мєдєніка» і заплітання коси молодій побутувало в окре- мих населених пунктах Буджака до 90-х ро- ків ХХ ст., обрядове гоління молодого почало зникати ще з середини ХХ ст. Логічною є по- ступова втрата значення цих обрядів, а також їх зникнення упродовж кінця ХХ – почат- ку ХХІ ст. Саме тому не лише скорочується кількість весільних днів, а й зовсім відпадає передвесільний етап у традиційній весільній обрядовості болгар Буджака. http://www.etnolog.org.ua 205 Передвесільний етап включав у себе де- кілька складових – заручини («годєж», «гу- дєж» або «главєш»), приготування борошна для просіювання і замішування весільного хліба – «засєвкі», замішування та випікан- ня весільного хліба – «заміскі», випікання прісного медового коржа – «мєдєнік», який також відносився до різновидів весільного хліба, обрядове заплітання коси молодої та гоління молодого напередодні весілля. Усі обрядодії передвесільного циклу, як, влас- не, і всі інші протягом весілля, були спря- мовані на плодючість молодої, на щасливе подружнє життя молодих, на добробут в їх- ній родині. На основі проведених власних польових досліджень можна сказати, що основні від- мінності в обрядах різних районів і різних населених пунктів стосувалися здебільшого їхніх назв, а також їх дотримування на різ- них етапах і ступеня їхньої збереженості. Зміни в структурі передвесільного циклу в різних регіонах також простежувалися за- лежно від розташування населеного пункту. Таким чином, якщо населений пункт роз- ташовувався поблизу міста або районного центру, зміни в традиційному весільному ритуалі відбувалися швидше. Окрім цьо- го, варто відмітити, що відмінними були в різних регіонах пісні, що виконувалися під час різних обрядів, наявність та існування деяких весільних атрибутів. Суть передве- сільного циклу залишається однаковою в усіх населених пунктах – підготувати усю родину і насамперед молодих до важливого етапу, перехідного періоду в їхньому житті, від чого і залежить благополучне існування не лише молодої родини, але й їхнього роду взагалі. Що стосується структури передве- сільного циклу обрядів, то вона могла змі- нюватися залежно від матеріального фак- тора, психологічного або часового. Проте очевидним лишається те, що протягом май- же всього ХХ ст. передвесільна обрядовість болгар Буджака зберігалася, але з плином часу більшість обрядів цього циклу почина- ють втрачати свою значимість, що наприкін- ці ХХ ст. призводить до поєднання обрядо- дій, здебільшого в одну – «годєж» («гудєж», «главєш»). Отже, наприкінці ХХ ст. передве- сільний цикл обрядів болгар Буджака зазнає змін у вигляді скорочення та спрощення, оскільки сучасна молодь не вважає їх акту- альними, а майже суцільна зайнятість на ро- ботах у місті ускладнює дотримування усіх обрядів в повному об’ємі. Література 1. Агафонова Т. А. Традиционная одежда укра- инцев и болгар Юго-Западной Украины (ХІХ в. – пер. пол. ХХ в.) : автореф. дисс. …канд. ист. наук / Т. А. Агафонова ; ОГУ им. И. И. Мечникова. – О., 1998. 2. Ангел Гоев. Седянката / Ангел Гоев. – София, 1986. 3. Батьянов Н. Нравы и обычаи болгар, жи- вущих в Бессарабских колониях / Н. Батьянов // Записки Одесского общества истории и древнос- тей. – 1858. – Т. 4. – С. 456–469. 4. Берг Л. С. Бессарабия. Страна, люди, хазяй- ство / Л. С. Берг. – С.Пб., 1918. 5. Державин Н. С. Болгарские колонии в Рос- сии (Таврическая, Херсонская и Бессарабская гу- бернии) / Н. С. Державин. – София, 1914. 6. Записано зі слів мешканки с. Виноградне Болградського р-ну Федори Іванівни Дімітрової (Руссєвої), 1958 р. н., заміж виходила в 1977 р. 7. Записано зі слів мешканки с. Виноградне Болградського р-ну Параски Василівни Ганчєвої (Радової), 1917 р. н., заміж виходила в 1935 р. 8. Записано зі слів мешканки с. Виноградне Болградського р-ну Марини Викторівни Ганєвої (Малєнкової), 1976 р. н., заміж виходила в 1998р. 9. Записано зі слів мешканки с. Виноградне Болградського р-ну Марії Дмитрівни Іванової (Желяскової), 1918 р. н., заміж виходила в 1935р. 10. Записано зі слів мешканки с. Виноградне Болградського р-ну Марії Дмитрівни Георгієвої (Русєвої), 1956 р. н., заміж виходила в 1975 р. 11. Записано зі слів мешканки с. Нові Троя- ни Болградського р-ну Стефаніди Михайлівни Домущі (Домущі), 1941 р. н., заміж виходила в 1958 р. 12. Златова В. Н., Златов И. В., Георгиев Ф. С. Камчик. – Страницы итории / В. Н. Златова, И. В. Златов, Ф. С. Георгиев // Заря. – 2003. – Ч. 1. 13. Иванова Ю. В., Маркова Л. В. Болгары / Ю. В. Иванова, Л. В. Маркова // Брак у народов Центральной Юго-Восточной Европы. – М. : Нау- ка, 1988. – С. 135–159. 14. Левицкий А. Нравы и обычаи болгар, жи- вущих в Бессарабских колониях / А. Левицкий // Записки Одесского общества истории и древнос- тей. – 1858. – Т. 4. – С. 450–464. 15. Народы зарубежной Европы / под ред. С. А. Токарева, Н. Н. Чебоксарова. – М., 1964. 16. Петрова Н. А. Добрачное общение моло- дежи: джок / Н. А. Петрова // Україна і Болгарія: віхи історичної дружби : матеріали конференції, присвяченої 120-річчю визволення Болгарії від османського іга. – О., 1999. – С. 268–272. 17. Руссєва Г. І. Трансформаційні процеси в ве- сільній обрядовості болгар на прикладі с. Вино- градного Болградського району Одеської області / Г. І. Руссєва // Кайндль Р. Ф. Вікно в європейську http://www.etnolog.org.ua 206 науку : матеріали ІІ Міжнародного наукового семінару «Кайндлівські читання», 28–29 травня 2005 р. – Чернівці : Прут, 2005. – С. 47–51. 18. Свадебные обряды в Бессарабии // Запис- ки Одесского общества истории и древностей. – 1844. – Вип. І. – С. 633–635. 19. Свадьбы у разных народов / [авт.-сост. Л. В. Аксенова, В. Т. Гридина]. – М., 2004. 20. Толстой Н. И. Бритье / Н. И. Толстой // Славянские древности. Этнолингвистический словарь / под общей ред. Н. И. Толстого : в 5 т. – М., 1995. – Т. 1. – С. 261–263. 21. Усачева В. В. Коса / В. В. Усачева // Славян- ские древности. Этнолингвистический словарь : в 5 т. / под общей ред. Н. И. Толстого. – М., 1999. – Т. 2. – С. 131–133. 22. Чійшія: нариси історіі та етнографії бол- гарського села Городнє в Бессарабії / кол. авт. : А. В. Шабашов, М. М. Червенков, Л. В. Суботін. – О., 2003. http://www.etnolog.org.ua

Передвесільний цикл обрядів болгар Буджака у XX столітті: структура та зміст

Institution

Similar Items