Новації у весільній обрядовості кінця XX - початку XXI століття (за матеріалами Середньої Наддніпрянщини)
Gespeichert in:
| Datum: | 2010 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2010
|
| Schriftenreihe: | Матеріали до української етнології |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207751 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Новації у весільній обрядовості кінця XX - початку XXI століття (за матеріалами Середньої Наддніпрянщини) / О. Громова // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2010. — Вип. 9(12). — С. 195-201. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-207751 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2077512025-10-14T00:19:25Z Новації у весільній обрядовості кінця XX - початку XXI століття (за матеріалами Середньої Наддніпрянщини) Громова, О. Етнокультурна спадщина та сучасність 2010 Article Новації у весільній обрядовості кінця XX - початку XXI століття (за матеріалами Середньої Наддніпрянщини) / О. Громова // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2010. — Вип. 9(12). — С. 195-201. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. 2313-8505 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207751 uk Матеріали до української етнології application/pdf Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Етнокультурна спадщина та сучасність Етнокультурна спадщина та сучасність |
| spellingShingle |
Етнокультурна спадщина та сучасність Етнокультурна спадщина та сучасність Громова, О. Новації у весільній обрядовості кінця XX - початку XXI століття (за матеріалами Середньої Наддніпрянщини) Матеріали до української етнології |
| format |
Article |
| author |
Громова, О. |
| author_facet |
Громова, О. |
| author_sort |
Громова, О. |
| title |
Новації у весільній обрядовості кінця XX - початку XXI століття (за матеріалами Середньої Наддніпрянщини) |
| title_short |
Новації у весільній обрядовості кінця XX - початку XXI століття (за матеріалами Середньої Наддніпрянщини) |
| title_full |
Новації у весільній обрядовості кінця XX - початку XXI століття (за матеріалами Середньої Наддніпрянщини) |
| title_fullStr |
Новації у весільній обрядовості кінця XX - початку XXI століття (за матеріалами Середньої Наддніпрянщини) |
| title_full_unstemmed |
Новації у весільній обрядовості кінця XX - початку XXI століття (за матеріалами Середньої Наддніпрянщини) |
| title_sort |
новації у весільній обрядовості кінця xx - початку xxi століття (за матеріалами середньої наддніпрянщини) |
| publisher |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Етнокультурна спадщина та сучасність |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207751 |
| citation_txt |
Новації у весільній обрядовості кінця XX - початку XXI століття (за матеріалами Середньої Наддніпрянщини) / О. Громова // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2010. — Вип. 9(12). — С. 195-201. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. |
| series |
Матеріали до української етнології |
| work_keys_str_mv |
AT gromovao novacííuvesílʹníjobrâdovostíkíncâxxpočatkuxxistolíttâzamateríalamiserednʹoínaddníprânŝini |
| first_indexed |
2025-10-14T01:07:52Z |
| last_indexed |
2025-10-15T01:13:16Z |
| _version_ |
1846008397834485760 |
| fulltext |
195
Олена Громова
(Київ)
НОВА Ц І Ї У ВЕ СІ Л ЬН І Й ОБРЯ ДОВОС Т І
К І Н Ц Я Х Х – ПОЧ АТ К У Х Х І С ТОЛІТ ТЯ
(з а мат е рі а ла м и С ер ед н ь ої На д д н і п ря н щ и н и)
Традиційна сімейна обрядовість є до-
волі консервативним інститутом. Чимало на-
родних звичаїв і символів століттями пере-
даються від одного покоління до іншого,
виступаючи в ролі характерних ознак націо-
нальної самобутності та історичної пам’яті
народу. Але сфера обрядовості не є герме-
тичною, вона змінюється і трансформуєть-
ся, чутливо реагуючи на виклики часу, при-
лаштовуючись до соціально-економічних і
культурних трансформацій суспільства.
Останні десятиліття ХХ – початку ХХІ ст.
в Україні, як і на всьому пострадянському
просторі, ознаменувались кардинальними
зрушеннями в усіх сферах життя. Відбувся
різкий перехід від соціалізму до капіталіз-
му, від планової до ринкової економіки, від
тоталітаризму до плюралізму думок та ідео-
логій, від уявної стабільності до стану кризо-
вої ситуації. Усі ці формаційні зрушення не
могли не позначитись і на побутовому зрізі
культури, зокрема на весільній обрядовості.
При пере ході до нових форм господарювання
спостерігалася трансформація всього життє-
вого циклу сільського населення, зникли дея-
кі його традиційні риси, зокрема і в сімейній
обрядовості.
У церемоніалі весілля за останні десяти-
річчя з’явилося багато нових елементів,
пов’язаних із сучасним економічним станом
країни та змінами в культурних орієнтаціях
і смаках, процесами урбанізації та міграції.
Ці нові тенденції розвитку весільної обрядо-
вості формуються відповідно до умов сучас-
ного життя. Новації у весільній обрядовості
істотно зростають, вони досить помітні й за-
тіняють традиційний ритуал. Тому мета цієї
розвідки – історико-етнографічна характерис-
тика нових явищ і тенденцій у сучасному ве-
сіллі, зроблена на матеріалах Середньої Над-
дніпрянщини. Реалізація поставленої мети
передбачає вирішення конкретних завдань:
– вивчити і проаналізувати новації та
трансформації обряду в сучасних умовах;
– розкрити характер динамічних процесів
у весільній звичаєвості кінця ХХ ст. – почат-
ку ХХІ ст.
У рамках науково-дослідної діяльності
основу праці склали матеріали, зібрані авто-
http://www.etnolog.org.ua
196
ром протягом 2000–2008 років у Київській,
Черкаській, Полтавській, Житомирській об-
ластях. Залучені й сучасні дослідження крає-
знавців, науковців, музейних працівників
цих регіонів, які вивчали родинну обрядо-
вість кінця ХХ – початку ХХІ ст.
Політичний та соціально-економічний
розвиток країни вплинув і на викорінення
народних обрядів і виникнення новацій у
всій родинній обрядовості.
Уведена після Великої Жовтневої револю-
ції громадянська реєстрація шлюбу в обмін
на церковний, негативна державна політика
по відношенню до церкви та віруючих, а та-
кож до всіх, хто здійснював релігійний об-
ряд, безумовно, порушили міцну систему
соціально- релігійних відносин, пов’язаних із
вінчанням.
У 30-х роках продовжувалась боротьба
більшовиків проти релігії. Уведення атеїстич-
них норм у сільський уклад життя українців
та масове паплюження всього національного
внесло свої корективи і в обрядовість.
Під час Другої світової війни традиційний
сільський уклад життя зазнав ще більших
втрат. Збідніле населення нашого краю від-
мовляється від властивої йому традиційності
та обрядовості. Обряди поновлюються, але
з певними змінами та новаціями. Це новий
етап у становленні радянської обрядовості
та звичаєвості. Триває пошук нових форм
шлюбних обрядів, що почався в кінці 50-х –
на початку 60-х років [1, с. 142].
70–80-ті роки минулого століття в пам’яті
наших людей згадуються як часи «гучних ве-
сіль». Вони характеризують цей період так:
«Ми тоді не знали, що то і був комунізм! Ха-
рашо було за Брежнєва, да ми ж не знали!» [2].
Весілля, родинні свята, проводи до лав Ра-
дянської Армії періоду правління Леоніда
Брежнєва згадують і сьогодні.
Період від середини 1980-х до середини
1990-х років має свої особливості весільної
обрядовості. В. Борисенко зазначає, що йде
«перехід на якісно новий ступінь, традиціо-
налізація соціалістичного обряду й подаль-
шого розвитку кращих традиційних еле-
ментів, симбіоз традицій і новотворень» [3,
с. 175].
Починаючи з 1990-х років, дещо змен-
шуються фінансові витрати на весілля, що
зумовлено зниженням матеріального рівня
життя населення.
У середині 1990-х у часи незалежної Украї-
ни починається новий етап розвитку обряду,
посилюється відродження української мови,
культури, починається популяризація віт-
чизняної історії, побуту, обрядів, звичаїв.
Відновлюється традиційна народна обрядо-
вість з урахуванням сучасних умов життя і
світового цивілізаційного розвитку. Але збід-
нілість, затяжні кризові явища приносять на-
селенню розчарування незалежністю, почи-
нається масовий виїзд на заробітки за межі
України. У кінці 1990-х років починається
нова хвиля занепаду всього національного й
заміни його не найкращими зразками росій-
ської та американської маскультур. Народна
побутово-звичаєва культура ототожнюва-
лась в уяві населення зі злиденним рівнем
життя і відкидалась як меншовартісна. Усе це
призводить до нівеляції традицій, зокрема й
до знеособлювання етносу.
2000–2008 роки – період становлення
різно характерних, «розсіяних весіль», тоб-
то з різними моральними та матеріальними
підходами. Весільний обряд сьогодення фор-
мується на новій політичній основі. Процеси
культурної інтеграції, консолідації суттєво
впливають на його основні тенденції розвит-
ку. Дедалі більше помітна поляризація між
сільським та міським весіллям. У великих
містах проходять так звані «елітні весілля»,
які відрізняються своєю помпезністю. Тут
соціально-економічний розвиток проходив
швидше, й елементи традиційного весілля,
що побутували ще на початку ХХ ст., майже
зникли. На території Середньої Наддніпрян-
щини розташовано багато міст із потужною
економікою, а тому масовий виїзд молоді на
заробітки із сіл вплинув на новий розвиток
весільної обрядовості.
Останні дослідження свідчать, що вік гро-
мадян, які вступають у шлюб, підвищився.
Дівчата і хлопці одружуються після 22–25 ро-
ків, це спричинено прагненням молодих сі-
мей зміцнити матеріальне становище. За
останні роки на території Центральної Украї-
ни збільшується і кількість міжнаціональних
шлюбів, тому що багато молодих людей шу-
кає кращого життя за межами України, виїж-
джаючи на тимчасові роботи. З другого боку,
чимало іноземних мігрантів осідає в нашій
країні, створюючи нові сім’ї.
Весільний ритуал характеризується не
лише динамічними процесами, але й стій-
кістю традиції, що обумовлена різними чин-
никами. Збереженими, але видозміненими
обрядодіями в сучасному весіллі, на наш по-
гляд, є: батьківське благословення, викорис-
тання в обряді весільного хліба, частування
короваєм, «циганщина» (по селах), весільний
http://www.etnolog.org.ua
197
поїзд (посипання, примовки), викуп молодої,
«чоботи» та покривання молодої [5].
Значна кількість сільської молоді працює
в місті, тому в останні десятиріччя знайом-
ства відбуваються в місцях масових розваг
(на майданах) під час свят, у період навчання
у вузах, на заробітках тощо. За часів незалеж-
ності дедалі популярнішими стає запозиче-
ний за кордоном так званий громадянський
або цивільний шлюб. Розповсюдження гро-
мадянського шлюбу пояснюється як деваль-
вацією традиційних моральних принципів
молоді, так і фінансовою неспроможністю,
яка не дозволяє відбути весілля за усіма зви-
чаями. За кількісним складом сільські ве-
сілля перевищують міські. Кількість гостей
обмежена – 50–60 чоловік. Вважаємо, що це
пов’язано передусім із фінансовими трудно-
щами.
Загальна характеристика сучасного ве-
сілля виглядає таким чином: обряд сватання
виступає в одноразовій зустрічі обох родин
наречених, тому що саме молоді беруть іні-
ціативу при виборі собі пари і самі ставлять
до відома батьків. Структура цього обряду не
зберігається, часто відсутні свати (спеціально
вибрані для цього люди). Це переважно бать-
ки молодого, сусіди чи родичі. У сільській
місцевості, як правило, обирають дату ве-
сілля таким чином, щоб весілля не припало
на піст, а в містах на це звертають увагу рід-
ше [5].
Подальше обговорення весільних по-
дій часто проходить у телефонному режимі,
отож з’являється такий вид домовленості,
як телефонний (мобільний) зв’язок. Дедалі
частіше складаються весільні контракти, за
якими молоді визначають свої майнові від-
носини, але масовості вони ще не набрали і
фіксуються переважно у містах.
Важливою складовою сучасного весілля
є урочистий обряд реєстрації шлюбу та об-
ряд вінчання, до яких, за нашими досліджен-
нями, схильні майже 90 % шлюбної молоді.
Менше звертається увага на те, кому нале-
жить церква – Київському чи Московському
патріархату. Існують у Середній Наддніпрян-
щині й інші храми різних конфесій, їх весіль-
ні обряди різняться між собою. У більшості
досліджених нами сучасних весіль святку-
вання обома родинами проводилося спільно,
і тільки тоді, коли хтось із молодого подруж-
жя проживав в іншій області чи іншій країні,
весілля справляли нарізно [12; 13; 14]. Серед
обстежених таких випадків налічується не-
багато.
Простежимо відмінності сучасного ве-
сільного обряду між містом і селом.
Запрошення на весілля. В останнє десяти-
ліття ХХ ст. традиційна форма запрошення
(коли наречені ходять із дружкою чи стар-
шим боярином) майже зникла. Натомість
масово поширилися тематичні листівки, а та-
кож ввійшло в побут запрошення по телефо-
ну. На початку ХХІ ст. запрошення по теле-
фону більше поширилися, а самі листівки
дещо змінилися. Це так звані листівки, виго-
товлені власноручно (з аплікаціями із сухих
трав і квітів, тканини, камінців тощо) [6; 7],
електронні [8] та VІР-листівки [6; 7; 8]. Дово-
дилося бачити на Київщині у 2000 році лис-
тівки з фотографією молодих на обкладинці.
Цей вид запрошення, гадаємо, запозичений
із-за кордону.
У тих селах, де на початку ХХ ст. бояри
їздили запрошувати на конях, нині вико-
ристовують мотоцикли та автівки, які також
прикрашають стрічками, квітками, ляльками
тощо [9].
Весільний хліб (коровай). Майже на всій
території України як у селах, так і в містах,
цей атрибут збережений, хоча асортимент ви-
робів значно зменшився (зникло печиво для
хрещених батьків, бабів та дідів наречених).
За нашими матеріалами, оформлення коро-
ваїв, лежнів також зазнало змін. Усе частіше
натрапляємо на заміну рослинного орнамен-
ту на зооморфний (баранчики, коники, ка-
чечки, тощо) [11; 12; 13; 14].
Рушники. Використання домотканих
рушників із конопель та льону давно втрати-
ло свою актуальність, вийшло з моди. Ткані
на верстатах рушники (фабричні) також були
витіснені із вжитку та замінені купованими
(вибійчаними). Подекуди сьогодні прослід-
ковується зворотна хвиля відродження ви-
користання вишитих власноруч рушників на
фабричній «крамній» тканині. Їх купують чи
замовляють у народних майстрів як у містах,
так і в селах [13, 14]. Особливо часто ця тен-
денція спостерігається серед заможних для
проведення елітних весіль.
Таким чином, використання рушників
відносимо до стійких традицій як на сіль-
ських, так і міських весіллях, причому спо-
стерігаємо їх обмежене використання.
Гільце та дівич-вечір. Ці елементи від-
сутні як у селах, так і в містах на території Се-
редньої Наддніпрянщини. За нашими дослі-
дженнями, ще в 60-х роках гільце побутувало
всюди (два гільця з усіма обрядами), а в се-
редині 80-х років почало зникати, принаймні
http://www.etnolog.org.ua
198
в молодого [5]. У кінці ХХ ст. гільце зустріча-
лося спорадично у віддалених селах Черкась-
кої [10; 11; 12; 13], Полтавської, Кіровоград-
ської областей [14], а в містах не зустрічалося
взагалі [15]. Тому й відійшов у небуття дівич-
вечір, на якому виготовлення весільного де-
ревця було ключовим моментом. Сьогодні ж
не бачимо ні зацікавлення, ні прагнення його
відродити [5; 15; 16].
Проте на початку ХХІ ст. натрапляємо
на рекламні пропозиції щодо «девишника»:
«Дівич-вечір – по домашньому» – це вечірка
напередодні весілля, з розкішно накритим
столом, гулянням з танцями, іграми, кон-
курсами. А ще може бути вечір ворожінь, або
зустріч з артистами. Іноді радять обмінятися
подарунками на згадку і т. п. Такі послуги го-
тові надати весільні агентства, кількість яких
за останні роки значно збільшилася, пере-
важно у великих містах [6; 7; 8].
Реєстрація шлюбу. Урочиста громадська
обрядовість, реєстрація шлюбу за розроб-
леними сценаріями існує й нині. Сам акт
реєстрації проводиться в будинках урочис-
тих подій, селищних радах, будинках куль-
тури тощо. Оформлення залів інше, ніж у
70–80-х роках: зникли зображення радян-
ських державних символів. Під час обряду
використовуються обручки, весільна атри-
бутика та шампанське. Особливо цікавим є
оформлення пляшки із шампанським. Виго-
товляються замовлені заздалегідь наклейки з
фото графією молодих [15; 16].
Після урочистої частини кортеж із моло-
дим подружжям (субститут весільного по-
їзда) за традицією вирушає до пам’ятників
(Т. Шевченка, обелісків тощо), на природу,
до річок. Тут проводиться відеозапис ве-
сільних святкувань на зразок урочистого
покладання квітів. Це притаманно як сіль-
ським, так і міським весіллям. Приуроче-
ність пам’ятника, на нашу думку, не має
особ ливого значення.
Перейма, викуп молодої. Побутує і в се-
лах, і в містах. В останні роки трапляються
випадки, коли вимагають відповідну купюру:
«Давайте Грушевського!», «Шевченка уважає-
мо!», «Лесю, Лесю треба подать!» [16]. Прове-
дений з елементами гумору обряд часом пе-
ретворюється у грубе вимагання грошей.
Народний одяг молодих. Традиційний
весільний одяг у повному своєму складі
сьогодні відсутній. У селах, які географіч-
но розміщені ближче до міст, це відбулося
раніше. Ще в 60-х роках народний костюм,
хоча і зазнав деяких змін, якщо порівнюва-
ти з початком ХХ ст., але ще не втратив свою
вжитковість [4, с. 41]. Віднедавна весільний
народний одяг в окремих його елементах від-
роджується, дедалі частіше стає модним вдя-
гати до шлюбу вишиванку, пояс, червоне на-
мисто – «коралі».
Вінки, віночки, букетики. Власноручно
нічого не виготовляється, вся атрибутика ве-
сільна закуповується родичами молодих або
замовляється у весільних салонах.
Головний убір молодої зазнав певної ево-
люції від давніх різнокольорових віночків,
зроблених ще з пір’я, тканини, ниток та папе-
ру до білих парафінових (воскових) періоду
50–60-х років. Пізніше входять у моду яскра-
ві паперові вінки, виготовлені народними
майстрами, вони продавалися на ярмарках
та базарах (1970–1980-і роки). Майже завжди
мали попит різнобарвні стрічки, що органіч-
но доповнювали вінок нареченої.
Сучасні білі квітки, переважно іноземно-
го виробництва, мають велике розмаїття і
фіксуються вже в кінці ХХ ст. Популярним
став букет нареченої, до складу якого входять
троянди, лілеї, орхідеї. Коштує він дорожче,
маємо такі свідчення: «Банально с простыми
цветами идти в ЗАГС» [15].
Їжа та напої. Страви, що подаються на
сучасних весіллях, мають великий асорти-
мент. З’явилося багато різних салатів («Мімо-
за», «Олів’є», «Ромашка», «Прелюдія» тощо).
Нові маловідомі страви, такі як рулети, море-
продукти, піца, заступили давні традиційні –
кисіль, колотушу, квашені овочі, пиріжки,
калачі, струдлі тощо. Майже не вживаються
компоти, вінегрети, тюлька, картопля «мун-
дирка», капуста, «сушаниця, сушка» (груш-
ки, яблучка, сливки), що наповнювали сто-
ли в 1960–1970-х роках. Давно забуті перші
страви й каші, які тривалий час побутували
на весільних столах на території Середньої
Наддніпрянщини (капусняк, борщ, капуста).
Зазнала змін і черговість подачі їжі, зміни-
лися також і напої. Сьогодні весільні столи
характеризуються помпезністю, надмірною
кількістю напоїв та страв. За словами респон-
дентів, нині столи на весіллі нагадують потяг,
«як у метро» [5].
Горілчані напої також пройшли процес
еволюції. Вживані гостями медовуха, само-
гон, пиво, а віднедавна – коньяк, вино, віскі,
бренді дуже часто перевищують спромож-
ність гостей до вживання їх. Колись пили
по три чарки, і це задовольняло потреби лю-
дей [17]. А в тих селах, де горілку ще в 90-х ро-
ках ХХ ст. не ставили на столи, на початку
http://www.etnolog.org.ua
199
ХХІ ст. її почали вживати всупереч традиці-
ям [18].
Не набули масовості й актуальності про-
паговані в середині 80-х років безалкагольні
весілля. Хоча в м. Боярці Київської обл. ми
зафіксували таке весілля (2002), його прово-
дила церква, що належала до якоїсь іноземної
конфесії [19].
Весільні чини. Весільні чини умовно ви-
конують свою роль, багато з них не беруть
участі в обрядодіях (світилки, приданки та
ін.) [4, с. 41].
У містах і селах традиційного весільного
старосту заступив так званий організатор-та-
мада. Нині – це обрядові ведучі, професійні
артисти, співаки, які замість мудрих народ-
них побажань-повчань намагаються розва-
жити гостей вульгарними дотепами.
Виряджання молодого по молоду. Обрядо-
дії обсипання зерном повністю втратили
форму магічного обряду і стали символіч-
ними. Використовують гроші (банкноти іно-
земного виробництва), цукерки, пелюстки
троянд тощо.
Народні пісні та танці. Від обрядової
народної пісні – до пісень комуністичного
періоду, присвячених Леніну, Сталіну і т. д.
Духовий оркестр із часом змінився на естрад-
ні колективи, у репертуарі яких пісні Пуга-
чової, Леонтьєва, Кіркорова, народні пісні
«Цвіте терен», «Горіла сосна, палала», «Ти ж
мене підманула» та пісні іноземними мова-
ми. Наприкінці 60-х років ХХ ст. побутували:
«Пісня про бригадира» [20, с. 370], про голову
колгоспу [2], комбайнера і т. д. Пісень, тісно
пов’язаних з обрядом, «січас уже ніхто не спі-
ває» [21].
За останніми опитуваннями, на сучас-
них весіллях поширені пісні Вєрки Сердюч-
ки, Валерія Меладзе, Ані Лорак, Діми Білана
тощо [17; 18; 19]. Нині спостерігається потяг
до «живої» музики (циганські колективи,
скрипалі, виступи народних та заслужених
артистів тощо). Запрошуються і фольклорні
коллективи, які тривалий час вважалися «не-
модними». Зараз ця традиція стає актуаль-
ною та відроджується.
«Живий» музичний супровід весілля кош-
тує досить дорого, а тому ця послуга не на-
брала значної масовості. Переважно на су-
часних весіллях побутує електронна музика
(аудіозапис).
Танці також пройшли динамічний про-
цес модернізації. Відповідно давні українські
танці «Полька», «Краков’як», «Гопак», «Мете-
лиця», «Полька ойра» змінилися такими, як
«Яблучко», «Коробочка» тощо [12]. Танці со-
ціалістичного періоду характерні для репер-
туару як відомих українсько-російських, так
і іноземних естрадних колективів.
Весільні розваги. Якщо репертуар весіль-
них пісень і танців постійно скорочується, то
на зміну їм має прийти щось нове, що розва-
жило б гостей під час масового гуляння. І цей
незвичний, часто небезпечний вид розваг
уже з’явився в кінці ХХ – на початку ХХІ ст.
(салюти, феєрверки, петарди, стрільба тощо).
Обдаровування гостей. Даровизна. Як у
сільських, так і в міських районах цей звичай
майже не зустрічається. Поступово симво-
лічний зміст обдаровування молодою родини
чоловіка був забутий, він злився з обрядом
даровизни молодих. Масове перев’язування
чоловіків рушниками, а жінок хустками віді-
йшло. Подарунки гостям у вигляді сорочок,
фартухів, стрічок тощо зникли ще у 80-х ро-
ках ХХ ст. Обдаровування між родичами
відсутнє, а також майже не фіксуються пода-
рунки для батьків від молодих [16; 19]. Поде-
куди обдаровують найближчих родичів і то
в окремих селах [17, 18]. Часто зустрічаються
подарунки у вигляді машини, квартири, ки-
лимів, меблів від найближчих родичів.
Придане, посаг. Зазнав історичної транс-
формації і звичай традиційної весільної
скрині, яка була обов’язковим атрибутом на-
реченої. Уже в 20–30-х роках минулого сто-
ліття скрині виходять з ужитку на території
Середньої Наддніпрянщини. Це пов’язано
із загальною динамікою суспільного життя
і побуту, з розвитком ремесел: у тих селах,
де робили скрині, на них зменшився попит,
тому вони й почали поступово зникати.
У 1960–1970-х роках скриню повсюдно за-
мінили спочатку прості шафи, а потім дзер-
кальні. Цей етап тривав до 1980–1990-х ро-
ків, тоді шафа також почала втрачати свою
престижність як елемент побуту. Поступово
зміст приданого змінюється: переходять від
натуральних, предметних способів дару-
вання до більш вагомих (гроші, автомобіль,
квартири, путівки за кордон тощо). Часи,
коли за возом ішла корова, «бо – батько дав!»,
відійшли в далеке минуле. У наш час демон-
стрування приданого не практикується [21].
Перша шлюбна ніч. Звичай комори в наші
дні відомий лише за переказами і літерату-
рою. Існує традиція (переважно у сільській
місцевості) проводити першу шлюбну ніч у
хаті родичів чи сусідів. Сьогодні, якщо фі-
нанси дозволяють, провести першу шлюбну
ніч можна в сучасному комфортабельному
http://www.etnolog.org.ua
200
готелі (з наявністю сауни, джакузі, басейну
тощо). Більш простий варіант – окрема квар-
тира самих молодих, родичів, або орендована
на кілька діб чи місяць [15; 16].
За свідченнями інформаторів, звичай
вивішувати пояс чи фартух, коли молода є
«чесною», вже зник як непотрібний. Маємо
такі відомості: «У нас тепер усі чесні!» [18]
Або «ішли заміж уже й беременні, бо їм не
гріх» [19; 21].
Понеділок. На другий день весілля звичай
носити сніданок трапляється в селах рідко.
Вшанування батьків подекуди побутує лише
в сільській місцевості.
«Циганщина». Побутує спорадично у від-
далених селах, коли найдотепніші з гостей
переодягаються в молодого, молоду, циган,
лікаря, солдата, міліціонера тощо. Маємо
такі свідчення: «Я і не хожу на перший день
весілля, бо все одне, а на третій саме цікаво!»
Обряд, що проходить у розважальній формі,
давно вже не виконує магічної функції. Самі
інформатори пояснюють цей ігровий акт так
«щоб подуріти», «щоб було смішно» [18]. Ло-
кально в цей день ще трапляється звичай,
який називається «бити барило». Відзнача-
ється розбиттям старого весільного посуду з
побажанням молодим щастя. На битому по-
суді танцюють усі запрошені [9].
Окрім вищезазначених новацій, сьогод-
ні існують і послуги Інтернету, де не лише
можна знайти собі пару, але й весело про-
вести день весілля. Агенції весільних послуг
«Ідеал», «Фантазія», «Наталі», «Рай», «Бліц»,
«Шалене свято» тощо пропонують: екс-
клюзивне оформлення вашого автомобіля
(повітряні кульки, букети, замовлені авто-
мобільні номери з іменами молодих тощо);
білі голуби на вашому весіллі; екстрим на
все життя: повітряна куля, гелікоптер тощо.
Пропонується шоу-програма: «маг и чаро-
дей проведет гаданье, развеселит и украсит
ваш праздник», авторська супердискотека і
т. д. [6, 7, 8]. До нових тенденцій можна від-
нести відеозапис весільного ритуалу, який
почав з’являтися у 1990-х роках у селах Цен-
тральної України.
Отже, загалом весільний обряд у порів-
нянні з традиційним (кінець ХІХ ст. – поча-
ток ХХ ст.) суттєво змінився, втратив багато
компонентів. Зникли обрядові пісні, танці,
ігри, побажання – власне, чим і славилося
українське весілля. А натомість їх заступили
нові, незвичні для українського населення
елементи святковості. Весільний ритуал дій-
шов до нас не як пережиток минулого, а як
результат постійного процесу, пошуку ново-
го, що вже само по собі стає традиційним.
У сучасному весільному обряді простежує-
мо такі трансформації: структура весілля
знач но скорочується, випадають попередні
зустрічі обох родин такі, як розвідки, огля-
дини, домовини, заручини тощо. Багато об-
рядових дій злилися і скоротилися в часі й
виконуються в спрощеному вигляді. Майже
повністю зникли обряди магічного характе-
ру (захист молодих задля продовження роду,
пости, очищення водою та вогнем, уживання
хліба й солі), а разом з тим і пов’язана з ними
атрибутика. Із деформацією структури весіл-
ля змінилися й дні проведення обряду (субота-
неділя).
Таким чином, до новацій у весільному об-
ряді відносимо: домовленість про весілля по
телефону, листівки, майнові контракти, ді-
вич-вечір «по-новому», проведення першої
шлюбної ночі в готелях, турпоїздках, обси-
пання пелюстками квітів (троянд), букет на-
реченої, салют шампанським, наклейки на
шампанському тощо, а також використання
автотранспорту (у всіх обрядах), відеозапис,
«карооке», феєрверки (стрільба, салюти), по-
слуги Інтернету тощо.
Ступінь збереженості окремих традицій-
них елементів у сучасній весільній обрядовос-
ті на території Середньої Наддніпрянщини
неоднаковий. І залежить він від низки при-
чин: територіального розміщення населеного
пункту, особливостей розвитку культурно-
історичних традицій і ставлення до них,
умов проведення весілля, складу учасників
дійства (вік, їхня творча активність, освітній
рівень, поведінка, існування організатора-
«дивака» тощо).
Міра побутування традиційних весіль-
них звичаїв і новацій неоднакова в різних
соціальних групах (у середовищі державних
службовців, сільської інтелігенції, робітни-
ків тощо). Дедалі чіткіше видно розмежуван-
ня між весіллями еліти і звичайних грома-
дян. У заможному середовищі традиції дедалі
більше нівелюються, з’являються нові еле-
менти, не притаманні загалу українців. Цим
зумовлена і значна строкатість весільних об-
рядів у сучасних містах і селах Центральної
України.
Література
1. Здоровега Н. І. Нариси народної весільної об-
рядовості на Україні / Н. І. Здоровега. – К. : Нау-
кова думка, 1974.
http://www.etnolog.org.ua
201
2. Записав О. Курочкін 2008 року в с. Соловіїв-
ка Брусилівського р-ну Житомирської обл.
3. Борисенко В. К. Весільні звичаї та обряди
на Україні. Історико-етнографічне дослідження /
В. К. Борисенко. – К. : Наукова думка, 1988.
4. Громова О. П. Трансформація весільної тра-
диції в серед. ХІХ – кін. ХХ ст. (на матеріалах, за-
писаних у с. Стеблів Корсунь-Шевченківського
району Черкаської обл.) / О. П. Громова // Матеріа-
ли до української етнології. – К., 2003. – Вип. 3 (6).
5. Записала О. Громова 2008 року у сс. Пи-
липча, Городище Білоцерківського р-ну Київ-
ської обл.
6. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
www.kozaexpo.com.ua.
7. [Електронний ресурс]. – Режим досту-
пу : http://www.para.te.ua/info/rubruku/organize-
holiday-kiev.prp.
8. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
www.priglasitelnie.narod.ru, http:cards.meta.ua,
www.rentapartaments.com.ua.
9. Записала О. Громова 2008 року в с. Осикове Ма-
карівського р-ну Київської обл.
10. Записала О. Громова 2002 року в сс. Зарубин-
ці, Бачкурино Монастирищенського р-ну Черкась-
кої обл.
11. Записала О. Громова 2002 року в смт Стеблів
Корсунь-Шевченківського р-ну Черкаської обл.
12. Записала О. Громова 2008 року в с. Шендерів-
ка Корсунь-Шевченківського р-ну Черкаської обл.
13. Записала О. Громова 2002 року в с. Моринці
Звенигородського р-ну Черкаської обл.
14. Записала Т. Величко 2008 року в с. Хащувате
Гайворонського р-ну Кіровоградської обл.
15. Записала О. Громова 2008 року в м. Києві в
Голосіївському р-ні.
16. Записала О. Громова 2007 року в с. Новосілки
Києво-Святошинського р-ну Київської обл.
17. Записала О. Громова 2006 року в м. Обухові
Київської обл.
18. Записала О. Громова 2008 року в с. Острів Ро-
китнянського р-ну Київської обл.
19. Записала О. Громова 2008 року в м. Боярці,
Києво-Святошинського р-ну Київської обл.
20. Весілля в с. Дударків Бориспільського району
Київської області. Записали Правдюк О. А., Кияни-
ця М. Г., 1967 р. // Весілля. – К. : Наукова думка, 1970. –
Ч. 2.
21. Записала О. Громова 2008 року в с. Черняхів
Кагарлицького р-ну Київської обл.
http://www.etnolog.org.ua
|