Реконструкція та репрезентація української традиційної культури в діаспорах Румунії та Киргизстану
У статті здійснено спробу за матеріалами польових досліджень, а також методів case study та thick description проаналізувати практики з реконструкції та репрезентації української традиційної культури у двох діаспорних товариствах українців – м. Тулча (Румунія) та м. Бішкек (Киргизстан). Головну уваг...
Збережено в:
| Дата: | 2017 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2017
|
| Назва видання: | Матеріали до української етнології |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/208466 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Реконструкція та репрезентація української традиційної культури в діаспорах Румунії та Киргизстану / В. Долгочуб // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2017. — Вип. 16(19). — С. 105-111. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-208466 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2084662025-10-31T01:14:55Z Реконструкція та репрезентація української традиційної культури в діаспорах Румунії та Киргизстану Долгочуб, В. З історії традиційної культури та фольклорно-етнологічних студій зарубіжжя У статті здійснено спробу за матеріалами польових досліджень, а також методів case study та thick description проаналізувати практики з реконструкції та репрезентації української традиційної культури у двох діаспорних товариствах українців – м. Тулча (Румунія) та м. Бішкек (Киргизстан). Головну увагу звернено на те, які саме аспекти етнічної культури використовуються для представлення української ідентичності й у який спосіб це відбувається. Крім того, проаналізовано складнощі, які виникають під час взаємодії власної ідентичності учасників товариств із образом, що репрезентується. В статье по материалам полевых исследований, а также с помощью методов case study и thick description предпринята попытка проанализировать практики реконструкции и репрезентации украинской традиционной культуры в двух диаспорных обществах украинцев – г. Тулча (Румыния) и г. Бишкек (Киргизстан). Основное внимание обращено на то, какие именно аспекты этнической культуры используются для представления украинской идентичности и каким образом это происходит. Кроме того, проанализированы сложности, которые возникают при взаимодействии собственной идентичности участников обществ и образа, который представляется. The article attempts to analyze the practices of reconstruction and representation of Ukrainian traditional culture in two diaspora’s societies (Tulcea, Romania, and Bishkek, Kyrgyzstan). The investigation is based primarily on the author’s field studies and on the methods of case study and thick description. The author pays particular attention to which aspects of ethnic culture are used for representing the Ukrainian identity, and in what ways they are used. In addition, difficulties arising during interaction between the own identities of members of the societies and the image represented are analyzed. 2017 Article Реконструкція та репрезентація української традиційної культури в діаспорах Румунії та Киргизстану / В. Долгочуб // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2017. — Вип. 16(19). — С. 105-111. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. 2313-8505 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/208466 39(=161.2)(498+575.2) uk Матеріали до української етнології application/pdf Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
З історії традиційної культури та фольклорно-етнологічних студій зарубіжжя З історії традиційної культури та фольклорно-етнологічних студій зарубіжжя |
| spellingShingle |
З історії традиційної культури та фольклорно-етнологічних студій зарубіжжя З історії традиційної культури та фольклорно-етнологічних студій зарубіжжя Долгочуб, В. Реконструкція та репрезентація української традиційної культури в діаспорах Румунії та Киргизстану Матеріали до української етнології |
| description |
У статті здійснено спробу за матеріалами польових досліджень, а також методів case study та thick description проаналізувати практики з реконструкції та репрезентації української традиційної культури у двох діаспорних товариствах українців – м. Тулча (Румунія) та м. Бішкек (Киргизстан). Головну увагу звернено на те, які саме аспекти етнічної культури використовуються для представлення української ідентичності й у який спосіб це відбувається. Крім того, проаналізовано складнощі, які виникають під час взаємодії власної ідентичності учасників товариств із образом, що репрезентується. |
| format |
Article |
| author |
Долгочуб, В. |
| author_facet |
Долгочуб, В. |
| author_sort |
Долгочуб, В. |
| title |
Реконструкція та репрезентація української традиційної культури в діаспорах Румунії та Киргизстану |
| title_short |
Реконструкція та репрезентація української традиційної культури в діаспорах Румунії та Киргизстану |
| title_full |
Реконструкція та репрезентація української традиційної культури в діаспорах Румунії та Киргизстану |
| title_fullStr |
Реконструкція та репрезентація української традиційної культури в діаспорах Румунії та Киргизстану |
| title_full_unstemmed |
Реконструкція та репрезентація української традиційної культури в діаспорах Румунії та Киргизстану |
| title_sort |
реконструкція та репрезентація української традиційної культури в діаспорах румунії та киргизстану |
| publisher |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| publishDate |
2017 |
| topic_facet |
З історії традиційної культури та фольклорно-етнологічних студій зарубіжжя |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/208466 |
| citation_txt |
Реконструкція та репрезентація української традиційної культури в діаспорах Румунії та Киргизстану / В. Долгочуб // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2017. — Вип. 16(19). — С. 105-111. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
| series |
Матеріали до української етнології |
| work_keys_str_mv |
AT dolgočubv rekonstrukcíâtareprezentacíâukraínsʹkoítradicíjnoíkulʹturivdíasporahrumuníítakirgizstanu |
| first_indexed |
2025-10-31T02:05:12Z |
| last_indexed |
2025-11-01T02:05:12Z |
| _version_ |
1847551813665947648 |
| fulltext |
105
УДК 39(=161.2)(498+575.2) Валентин Долгочуб
(Одеса)
РЕКОНСТРУКЦІЯ ТА РЕпРЕЗЕНТАЦІЯ
УКРАЇНСЬКОЇ ТРАДИЦІйНОЇ КУЛЬТУРИ
В ДІАСпОРАХ РУМУНІЇ ТА КИРГИЗСТАНУ
У статті здійснено спробу за матеріалами польових досліджень, а також методів case study
та thick description проаналізувати практики з реконструкції та репрезентації української тра-
диційної культури у двох діаспорних товариствах українців – м. Тулча (Румунія) та м. Бішкек
(Киргизстан). Головну увагу звернено на те, які саме аспекти етнічної культури використову-
ються для представлення української ідентичності й у який спосіб це відбувається. Крім того,
проаналізовано складнощі, які виникають під час взаємодії власної ідентичності учасників това-
риств із образом, що репрезентується.
Ключові слова: діаспора, традиційна культура, фольклоризм, реконструкція, репрезентація,
етнічність.
В статье по материалам полевых исследований, а также с помощью методов case study и thick
description предпринята попытка проанализировать практики реконструкции и репрезентации
украинской традиционной культуры в двух диаспорных обществах украинцев – г. Тулча (Румы-
ния) и г. Бишкек (Киргизстан). Основное внимание обращено на то, какие именно аспекты эт-
нической культуры используются для представления украинской идентичности и каким образом
это происходит. Кроме того, проанализированы сложности, которые возникают при взаимодей-
ствии собственной идентичности участников обществ и образа, который представляется.
Ключевые слова: диаспора, традиционная культура, фольклористика, реконструкция, репре-
зентация, этничность.
The article attempts to analyze the practices of reconstruction and representation of Ukrainian
traditional culture in two diaspora’s societies (Tulcea, Romania and Bishkek, Kyrgyzstan). The
investigation is based primarily on author’s field studies and on the methods of case study and thick
description. The author pays particular attention to which aspects of ethnic culture are used for
representing the Ukrainian identity, and in what ways it goes. In addition, analyzed are difficulties
arisen during interaction between own identities of members of the societies and an image represented.
Keyword: diaspora, traditional culture, folklorism, reconstruction, representation, ethnicity.
www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
106
В умовах посттрадиційного суспіль-
ства, яке водночас зазнає впливу тенден-
цій глобалізації та (де)локалізації, пара-
доксальним чином зростає цікавість до
традиційної культури та сфери етнічного
загалом. Попит на цю зацікавленість задо-
вільняється не тільки й навіть не стільки
спеціалістами, скільки любителями й «під-
приємцями від культури». У зв’язку з цим
постає питання, на основі яких джерел та
якої моделі відбувається реконструкція та
репрезентація ними традиційної культури
селян, яка у свою чергу стала підґрунтям
для «узагальненого» (за термінологією
К. Чистова) образу національної культури
українців. В окремих статтях ми показали,
як реконструктори традиційної культури
використовують, зберігають і трансформу-
ють її локальні характеристики [2], а та-
кож винаходять і приписують нову семан-
тику її елементам [10].
Метою нашого дослідження є аналіз
практик з реконструкції та репрезента-
ції традиційної культури представниками
української діаспори у двох окремо взя-
тих регіонах з перспективою подальшого
порівняння цих практик з аналогічними
в Україні. Діаспора є специфічним се-
редовищем, у якому можуть акцентова-
но проявлятися ознаки й процеси, що їх
важко зафіксувати в «метрополії» через
перенасиченість інформаційного простору
елементами національного дискурсу.
Під реконструкцією традиційної куль-
тури ми розуміємо концептуальне й прак-
тичне відтворення елементів матеріальної
й духовної культури, що побутувала серед
українських селян до першої половини
ХХ ст. й стала «матрицею» для україн-
ської національної культури.
Під її репрезентацією ми розуміємо
спосіб публічного представлення рекон-
струйованої моделі, себто організацію
значень і смислів у певному контексті.
У дослідженні ми будемо послугову-
ватися двома основними підходами. По-
перше, це case study – метод всебічного
вивчення конкретних випадків, який не
претендує на широкі узагальнення, од-
нак дозволяє означити «реперні точки»
досліджуваного об’єкту, його визначаль-
ні характеристики (що є особливо спри-
ятливим для подальшої порівняльної
роботи). По-друге, це метод насиченого
опису (thick description), запропонований
Гілбертом Райлом і розвинений амери-
канським антропологом Кліфордом Гір-
цем. Цей метод базується на розрізненні
символічних порядків соціальних актів
і контекстуальному аналізі смислів, що
їх вкладають люди в дії інших людей
та свої власні. Наприклад, у випадку з
актом моргання, якщо розглядати його
не просто як фізіологічний, але як со-
ціальний акт (себто з точки зору сенсів,
які людина може вкладати в цей рух), то
ми можемо й маємо розрізняти: а) прос-
то моргання; б) свідоме підморгування;
в) передражнювання підморгування;
г) репетицію перед дзеркалом актора,
який передражнюватиме чиєсь підморгу-
вання тощо [1, с. 12–14]. Деякі сучасні
дослідники ототожнюють символічні по-
рядки соціальних актів, досліджувані
К. Гірцем, із фреймами Г. Бейтсона та
І. Гофмана [3], відтак не розрізняють на-
сичений опис та фрейм-аналіз. У нашому
дослідженні ми не послуговуватимемося
методологією І. Гофмана, хоча й усві-
домлюємо її подібність до обраного нами
підходу.
Наше дослідження спирається на по-
льові матеріали, зібрані автором під час
поїздок до Тулчанського жудецу Руму-
нії (липень 2016 року) і Чуйської та Іс-
сик-Кульської областей Киргизстану (ли-
пень 2017 року).
У Тулчанському жудецу, за дани-
ми перепису 2011 року, проживає всьо-
го 1083 людини, які позначили себе як
«українці» (0,005 % від всього населен-
ня) 1, трохи більшими за чисельністю
є етнічні групи турків, греків, ромів та
липован [12]. І все ж, саме на території
цього жудецу на початку ХІХ ст. існува-
ла Задунайська Січ, а українські пересе-
ленці тривалий час зберігали специфіку
власної традиційної культури. Дехто із
селян і досі частково дотримується систе-
ми господарювання, яку виробили укра-
їнці після прибуття до дельти Дунаю, –
системи, що заснована на рибальстві,
дрібному тваринництві та полюванні на
дичину в плавнях [за спостереженнями
автора в с. Верхній Дунавець (Dunavăţu
de Sus)]. Від літніх людей ще можна за-
писати зразки автентичного фольклору,
однак традиційна культура як цілісність
у цій діаспорній групі майже зникла в
усіх сферах життєдіяльності. У повітово-
му центрі Тулча (Tulcea) на присутність
української етнічності вказує пам’ятник
www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
107
Т. Шевченка у «Парку (сквері) меншин»,
поруч із бюстами С. Єсеніна й М. К. Ата-
тюрка. Утім, на момент нашого перебуван-
ня в Тулчі у місцевому Музеї етнографії
та народного мистецтва експозиція, при-
свячена українцям, виглядала відверто
вбого, порівняно з експозиціями, що були
присвячені турецькій, липованській та
македонській меншинам.
У Чуйській області Киргизстану, за
даними перепису 2009 року, мешкало
10 850 українців і ще 7987 – у м. Бішке-
ку, в Іссик-Кульській області – 1170 укра-
їнців (разом 90 % українців цієї держа-
ви). У відсотковому відношенні до решти
населення українці складали відповідно
0,14 %, 0,009 %, 0,003 % [9]. Перші укра-
їнські поселення на визначеній території
датуються другою половиною – кінцем
ХІХ ст. У радянський період культура
місцевого населення зазнавала транс-
формацій, аналогічних до тих, що й в
Україні, крім того, пострадянські зміни
в Україні та Киргизстані також були по-
дібними. Відтак, у сільській місцевості,
де могли б зберегтися рештки традицій-
ної культури переселенців, знаходимо
рудиментарну мережу клубів, будинків
культури, на базі яких подекуди існують
фольклорні колективи. Дійсно, на від-
міну від Тулчанського повіту Румунії,
у Чуйській області існують сільські ко-
лективи, які виконують місцевий укра-
їнський фольклор, а також інші народні
пісні, свідомо запозичені з «метрополії»
(напр., ансамбль «Голоси України» із
с. Новопокровка).
Утім, головним репрезентантом укра-
їнської етнічності в Чуйській області та
м. Бішкеку (за рахунок його статусу сто-
лиці) є Українське товариство Киргизької
Республіки «Берегиня» (далі – УТКР), а
в Тулчанському повіті Румунії ним є міс-
цеве відділення Союзу українців Румунії
(далі – СУР). Наше дослідження буде зо-
середжено саме на діяльності їхніх дочір-
ніх ансамблів – відповідно «Барвінку» та
«Задунайської Січі».
Хор «Задунайська Січ» при Тулчан-
ському відділенні СУР було створено на-
прикінці 1980-х років. До його складу
входили учениці старших класів Тулчан-
ського педагогічного ліцею, які походили
з українських родин та вивчали україн-
ську мову в ліцеї, а також виявили ба-
жання вивчати українські пісні під керів-
ництвом Марії Карабін. Маючи музичну
освіту, М. Карабін залучила до хору ін-
ших членів СУРівського осередку. Вліт-
ку 1992 року з ініціативи голови Союзу
С. Ткачука та Я. Колотило хор було на-
звано «Задунайська Січ». Над виконав-
ською майстерністю хору працював також
учитель музики згаданого ліцею Д. Мі-
ронов і диригент із Запоріжжя Ю. Ів-
ченко [10]. Сьогодні в хорі бере участь
старше покоління СУРівського осередку,
понад два десятки хлопців та дівчат під-
літкового віку й понад десяток дітей.
Більшість костюмів, які використовує
сьогодні хор «Задунайська Січ» у сце-
нічних виступах, передана з України за
сприяння В. Ющенка під час його прези-
дентства. Дівчата підліткового віку висту-
пають у білих сарафанах, прикрашених
геометричним та рослинним орнаментами;
сарафани підперізуються широкими чер-
воними кушаками, які зав’язуються бан-
том. На деяких фотографіях видно, що
ці ж сарафани часом використовують як
додільні сорочки, поверх яких одягають
червоно-жовті плахти, червоні попередни-
ці з вишитими на них квітами, червоні
керсетки з аналогічним квітковим малюн-
ком; на голову – вінок зі штучних кві-
тів, а на ноги – червоні черевики. Хлопці
вбрані в червоні атласні шаровари, підпе-
резані широкими блакитними кушаками,
чорні чоботи, білі сорочки з нашитими в
районі грудей, довкола коміру та манже-
ті смугами геометричного та рослинного
орнаменту. Старші жінки під час виступів
одягають просторі білі орнаментовані со-
рочки, довгі чорні горботки («опинки») та
чорні керсетки з рослинним орнаментом,
серед аксесуарів – різноманітне намисто й
штучна червона квітка у волоссі. Чолові-
ки старшого віку виступають у звичайних
брюках та білих сорочках із нашитим гео-
метричним або рослинним орнаментом.
Під час виступу «Задунайської Січі», на
якому ми були присутні, вокаліст хору
Георгій Мунтян був одягнений у кучму
та довгий червоний кунтуш з прорізами
в рукавах, виконаний ніби за портретом
«знатного малоросійського шляхтича» ав-
торства Т. Калинського, який О. Рігель-
ман використав у своїй праці про «Малу
Росію» та козаків [6, іл. 3].
З музичних інструментів ансамбль ви-
користовує здебільшого баян та акордеон.
Крім того, згаданий вокаліст задавав
www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
108
ритм, шкрябаючи довгою дерев’яною лож-
кою по, вочевидь, старовинному рубелю
(до цієї семіотичної та функціональної
трансформації ми ще повернемось).
Головою УТКР і художнім керівником
народного ансамблю «Барвінок» (м. Біш-
кек) є Володимир Нарозя, 1961 року на-
родження. Він має вищу музичну (НПУ
ім. М. Драгоманова) та юридичну (Кир-
гизький національний університет) освіту,
тривалий час очолював музикознавчу ка-
федру Бішкекського педагогічного коле-
джу. До Киргизстану переїхав у 1986 році,
у 1991 року організував ансамбль «Бар-
вінок», а 1993 року – УТКР [7]. Члена-
ми обох товариств є деякі викладачі та
студенти згаданого коледжу, однак не
всі з них ідентифікують себе як україн-
ці [НВВ].
Що стосується костюмів ансамблю
«Барвінок», то вони мають різне похо-
дження: частина пошита на фабриці в Ки-
єві на замовлення Української всесвітньої
координаційної ради, інші надані Фондом
Дж. Сороса, у якому певний час працю-
вав В. Нарозя, врешті, деякі з костюмів
пошиті вокалісткою ансамблю О. Рай-
ською [НВВ]. Жіночий стрій в ансамблі
представлено короткими фабричними со-
рочками з червоно-чорним геометричним
та брокарівським орнаментом; додільними
сорочками з рослинним орнаментом та
призбираними рукавами; чорними сценіч-
ними горботками та керсетками з яскра-
вим рослинним орнаментом (від «румун-
ських» їх відрізняє тільки орнамент!);
синіми попередницями та червоними кер-
сетками (також прикрашені рослинним
орнаментом); світлими вовняними плахта-
ми в крупну клітинку (як «шотландки»);
поясами-крайками (поверх чорних горбо-
ток також одягають червоні кушаки); ви-
шитими й рясно прикрашеними чільцями,
вінками зі штучних квітів (які одягають
навіть жінки похилого віку). О. Райська
також пов’язує собі очіпок. Чоловічий
стрій учасників складається з фабричних
вишиванок із геометричним орнаментом,
широких червоних кушаків, червоних ат-
ласних шароварів, білих брюк із доволі
дивним геометричним візерунком черво-
ного кольору на нижньому краю штанин
(такий самий візерунок на червоних чо-
бітках деяких учасниць), на фотографіях
також можна побачити темно-коричневу
свиту, кучму, картуз.
З музичних інструментів ансамбль ви-
користовує акустичну гітару, баян, бубон.
Розглянемо конкретні приклади висту-
пу означених колективів, вивчаючи, як
відображається у них українська тради-
ційна культура та українська етнічність.
Ми спостерігали за виступом хору «За-
дунайська Січ» 27 липня 2016 року під
час фестивалю «Тиждень міжетнічного
кіно», який проходив на центральній пло-
щі м. Тулча. Спочатку різні «покоління»
хору виступали по черзі: старше – з піс-
нями, молодше – з піснями й танцями,
на завершення весь ансамбль разом ви-
конав декілька пісень, які супроводжу-
вались танцями дітей. Репертуар виступу
складався переважно з історичних пісень
козацького періоду й декількох ліричних.
За твердженням учасників хору, такі піс-
ні, як «Повіяв вітер степовий», «Ой на
горі вогонь горить» успадковані ними «від
батьків та дідів» [10]; з іншого боку, піс-
ні на кшталт «Ой на горі женці жнуть»,
«Несе Галя воду» й деякі інші, безсумнів-
но, були вивчені за аудіо-записами з «ме-
трополії». Про останнє свідчить, зокрема,
і техніка виконання, адже першу групу
пісень виконують у манері, близькій до
автентичної, сільської, другу ж групу –
у формі «популярних» хорових обробок
народних пісень, поширених в Україні.
Цікавим для нашого аналізу є той факт,
що старше покоління учасників хору укра-
їнську мову розуміє й здебільшого розмов-
ляє нею, а от молодше (і особливо діти)
мало або зовсім не розуміє, мовою повсяк-
денного спілкування для них є румунська.
Відтак, діти й частина підлітків виконува-
ли пісні мовою, яку вони переважно не ро-
зуміють, однак на сцені вони вдавали, що
володіють нею. Більше того, завдяки сце-
нічному одягу вони репрезентували себе
як природні носії цієї мови. За виступом
«Задунайської Січі» спостерігало близько
200–300 людей – мешканці міста, перехо-
жі, батьки виступаючих. Більшість із них,
на наш погляд, цілком розуміли або навіть
знали напевно, що ці діти в повсякденні
є румуномовними, але все одно через них
якимось чином формували своє уявлен-
ня про українську національну культуру.
Що відбувається у свідомості людини-гля-
дача, розташованого на перетині отаких
супереч ливих знань? Це додаткова пробле-
ма, пов’язана з репрезентацією етнічності
в діаспорному середовищі; тут ми лише
www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
109
означуємо її, оскільки вона не пов’язана
безпосередньо з завданнями нашої статті.
У цьому ж контексті варто згадати, що діти
й підлітки на репетиціях танцювальних
номерів спілкувалися румунською мовою
(ми були присутні на одній з репетицій).
Сам по собі цей момент не є проблематич-
ним, адже українці «метрополії» так само
вивчають вальс, сальсу або «східні танці»,
спілкуючись українською чи російською
мовою. Однак у таких випадках вони пе-
реважно не намагаються представити себе
первинними носіями цих культур. У та-
кий спосіб, вивчаючи танці, українці на-
магаються скоротити віддаленість від цих
культур. Цілком вірогідно, що ці діти або
їхні вихователі також свідомо намагають-
ся наблизитися до культури своїх предків
(так чинять будь-які реконструктори тра-
диційної культури), але глядачі сприйма-
ють (або повинні сприймати) це як прояв
автентики, як щось властиве цим дітям як
носіям української культури.
Інший цікавий приклад: активістка
тулчанського відділення СУРу Лаура До-
рофтей співала оброблену народну пісню
дуже нерозбірливою українською мовою
(якою вона також не володіє), нерозбір-
ливою для нас, приїжджих з України,
власне, небагатьох на площі, хто мав би
зрозуміти текст. Однак інші гості, скоріш
за все, сприймали це виконання як «нор-
мальну» українську мову, і це ще один па-
радокс репрезентації етнічності та сприй-
няття такої репрезентації глядачами.
Отже, у цьому виступі хору «Задунай-
ська Січ» можемо виділити такі символіч-
ні рівні репрезентації української тради-
ційної культури:
а) відтворення місцевого варіанту пісен-
ної культури українських переселенців;
б) виконання народних пісень, транс-
формованих шляхом академічної та/чи
«популярної» обробки й запозичених хо-
ром з «Великої» України;
в) імітація виконання народних пісень,
трансформованих означеним чином;
г) сприйняття та узагальнення образу
«української культури» – це та «праця»,
яку виконує глядач у своїй свідомості.
Виступ «Барвінку» й УТКР загалом
розглянемо на прикладі їхньої участі в
Міжнародному фестивалі кулінарної та су-
венірної продукції, який проходив 24 жов-
тня 2015 року в м. Бішкек. Інформацію
про нього маємо від голови УТКР В. На-
розі й завдяки фотографіям. З огляду на
тематику фестивалю, важливим компонен-
том участі була презентація національної
кухні. Як українські страви були пред-
ставлені: борщ, вареники, коровай, пи-
роги, а також рулет. Ймовірно, більшість
із них дійсно репрезентують традиційну
кухню українських переселенців. Учасни-
ки ансамблю були одягнені в описані вище
сценічні костюми, причому саме в цьому
заході молодь представляли учасники ан-
самблю, що ідентифікують себе як кирги-
зи й походять із киргизьких або змішаних
родин. Відтак, ситуація подібна до тієї, що
й у випадку з українською діаспорою в Ру-
мунії. Однак там ми спостерігаємо румуні-
зованих нащадків українського населення,
а в бішкекському «Барвінку» українську
культуру частково представляють люди,
чиї предки не належали до українського
етносу, хоча для них, на відміну від «за-
дунайців», вивчення української мови опо-
середковане добрим знанням російської.
Пісні, що відтворювались «Барвін-
ком», не відображали місцевої пісенної
традиції українських переселенців, однак
були вивчені за аудіо записами «популяр-
них» та / чи академічних обробок народ-
них пісень з «Великої» України. Пісні,
що виконувались, були переважно лірич-
ного характеру, частина з них – історичні.
Найбільш цікавим моментом у цьому
випадку, на наш погляд, є те, що «тлом»
для виступу УТКР та «Барвінку» слугу-
вали автентичні українські рушники, при-
везені з «метрополії» (причому, судячи з
орнаменту, з різних регіонів) і 4 широко-
форматні світлини з фотомайстерні «Треті
півні», на яких зображені жінки різного
віку в автентичних строях [8]. Навіть не-
фахівець може помітити різницю між сце-
нічними костюмами учасників «Барвінку»
та вбранням, зображеним на світлинах.
Однак ця різниця в жодному разі не зазна-
вала рефлексії з боку учасників ансамблю
і, можливо, гостей фестивалю (хоча з при-
воду останніх ми не можемо стверджувати
напевно). Фарфорові фігурки в «україн-
ському стилі», представлені як сувенірна
продукція, також більше нагадували сце-
нічні образи учасників «Барвінку», ніж
реконструйовані образи з фотографій.
Таким чином, символічні рівні репре-
зентації української традиційної культури
під час згаданого фестивалю у Бішкеку
складалися дещо інакше:
www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
110
а) автентичні артефакти (рушники) як
«тло» і традиційне вбрання на світлинах,
привезених з «Великої» України;
б) відтворення традиційної кухні укра-
їнських переселенців;
в) виконання народних пісень, транс-
формованих шляхом академічної та/чи «по-
пулярної» обробки й запозичених ансамб-
лем з «метрополії»;
г) сприйняття та узагальнення образу
«української культури» («праця» гляда-
ча, гостя фестивалю).
Підсумовуючи, слід зазначити, що вка-
зані діаспорні товариства («Задунайська
Січ» та «Барвінок») не займаються ціле-
спрямованою реконструкцією української
традиційної культури. Вони зберігають
певні фрагменти традиційної культури
переселенців, причому в досить специфіч-
них умовах: окремі пісні (за лінгвістичної
румунізації у Тулчанському повіті) й ку-
лінарні традиції (за переважання «пост-
радянської» та глобальної систем харчу-
вання в Киргизстані). Вони переймають з
«метрополії» та репрезентують образи ет-
нічної культури – переважно трансформо-
ваної через сценічний «фольклоризм» [4];
зустрічається, втім, і презентація автен-
тики (кунтуш у «задунайців», рушники
й фотографії в Бішкеку). Ці практики не
завжди супроводжуються збереженням
чи прийняттям української ідентичності
їхніми виконавцями (у складній іденти-
тарній ситуації перебувають румунізова-
ні нащадки задунайських переселенців,
у більш визначеній, але від цього не менш
парадоксальній – киргизи з ансамблю
«Барвінок»). Утім, учасники діаспорних
товариств дійсно представляють на рівні
рідного для них міста й регіону «україн-
ськість» – так, як вони самі її розуміють
й уявляють.
Перспективним напрямком для подаль-
ших досліджень у цій царині вважаємо
вивчення мотивації учасників діаспорних
товариств, особливо молоді. Адже в умо-
вах занепаду й екзотизації традиційної
культури (доречне слово, між іншим, –
«екзос» – зовнішній, чужий), коли соці-
альні стратегії не надто сприяють підтри-
манню української ідентичності, ці молоді
люди займаються вивченням і відтворен-
ням пісень, танців і матеріальної куль-
тури, які походять з традиційного села
«Великої» України. Такий вибір потребує
додаткового антропологічного аналізу.
примітки
1 Втім, є думка, що офіційні показники
чисельності українців занижені, оскільки
багатьом українцям було приписано на-
ціо нальну приналежність за громадян-
ством [5, с. 415].
Джерела та література
1. Гірц К. Інтерпретація культур / К. Гірц. –
Київ : Дух і літера, 2001. – 542 с.
2. Долгочуб В. А. Прояви локальності в поза-
академічній реконструкції української традицій-
ної культури / В. А. Долгочуб, Н. О. Петрова //
Народна творчість та етнологія. – 2016. – № 5. –
С. 18–22.
3. Каплун В. Л. Thick description как метод
социальной науки: Гирц или Райл? / В. Л. Кап
лун // Давыдовские чтения: исторические го-
ризонты теоретической социологии. Сборник
научных докладов симпозиума, 13–14 октября
2011 г. – Москва : Институт социологии РАН,
2011. – С. 35–55.
4. Куринских П. А. Проблемы фольклоризма в
зарубежной историографии / П. А. Куринских //
Научный диалог. – 2016. – № 2. – С. 250–260.
5. Макарчук С. А. Етнічна історія України /
С. А. Макарчук. – Київ : Знання, 2008. – 471 с.
6. Рігельман О. І. Літописна оповідь про Малу
Росію та її народ і козаків узагалі. – Київ : Либідь,
1994. – 768 с.
7. Українці в Киргизстані [Електронний ре-
сурс] // Посольство України в Киргизькій Респуб
ліці. – Режим доступу : http://kyrgyzstan.mfa.gov.
ua/ua/ukrainekg/ukrainiansinkg.
8. Фотомайстерня «Треті півні» вразила
фото графіями українок у національному одязі
[Електронний ресурс] // Урядовий кур’єр. – Ре-
жим доступу : https://ukurier.gov.ua/uk/photoday/
fotomajsternyatretipivnivrazilafotografiyamiu/.
9. Численность постоянного населения об-
ластей и гг. Бишкек, Ош по отдельным нацио-
нальностям в 2009–2016 гг. [Электронный ре-
сурс] // Национальный статистический комитет
Кыргызской Республики. – Режим доступа : http://
www.stat.kg/ru/statistics/naselenie/.
10. Штрібець Х. Український хор «Задунай-
ська Січ» [Електронний ресурс] // Radio România
Internaţional. – Режим доступу : http://www.rri.ro/
uk_uk/%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1
%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B
8%D0%B9_%D1%85%D0%BE%D1%80_%D0%97
%D0%B0%D0%B4%D1%83%D0%BD%D0%B0%
D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D
0%A1%D1%96%D1%874301.
11. Dolgochub V. The invention of the ethnic
culture semantics: formulation of the problem /
V. Dolgochub, N. Petrova // Записки історичного
факультету. – Вип. 26. – Одеса : ОНУ ім. І. І. Меч-
никова, 2015. – С. 29–37.
www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
111
12. Populaţia după etnie – macroregiuni, re-
giuni de dezvoltare, judeţe şi categorii de localităţi
[Digital sourse] // Recensământul Populației și
Locuinţelor 2011. – Mode of access : http://www.
recensamantromania.ro/noutati/volumuliipopulatia
stabilarezidentastructuraetnicasiconfesionala/.
Список інформантів
НВВ – Нарозя Володимир Володими-
рович, 1961 р. н. Записав В. Долгочуб у
м. Бішкек (Киргизька Республіка).
SUmmary
The article attempts to analyze the practices of reconstruction and representation of Ukrainian
traditional culture in two diaspora’s societies (Tulcea, Romania and Bishkek, Kyrgyzstan). In
both cases, Ukrainians constitute a very small ethnic minority, yet, they try to represent their
ethnicity in public. The mentioned cultural societies provide their activities in different contexts:
intensive assimilation among the youngest generations of the diaspora in Romania, as well as in-
volvement of the Kyrgyzs proper into representing the Ukrainian ethnicity, creates a complicated
situation, in which different symbolic orders can be distinguished.
Firstly, in both places some fragments of migrants’ traditional culture (particularly, in folk-
lore and cuisine) are preserved. Secondly, each diaspora society adopt from the metropolis and
represent images of the ethnic culture mainly transformed via scenic folklorism and academic
performance style. Thirdly, in some cases an imitation of performance of folk songs transformed
in such a way takes place.
The author analyses a semantic confusion arisen during social actors’ representing themselves
as language and culture bearers with not being them actually, as well as attracting authentic
elements of the Ukrainian traditional culture (rushnyks brought from the metropolis, and photos
with images of appropriate costumes) to this representation.
A particular attention is given to clothes used by diaspora societies during their performances.
They are predominantly scenic, manufactured, and at that, identical elements are observed in
both Romania and Kyrgyzstan (being diverse only in fragments of ornaments). However, there
are some cases of purposeful reconstruction of Ukrainian ancient garments (e.g., a kontusz; a long
chemise down to the ground), which, though, are put into specific performing context.
Anyhow, members of the diaspora societies actually represent the Ukrainian ethnicity at the
levels of their native towns and regions, and in the ways, as they comprehend and imagine it.
Keyword: diaspora, traditional culture, folklorism, reconstruction, representation, ethnicity.
www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
|