Теоретичні питання фольклористики та етнології в науковій спадщині Максима Рильського

У науковій спадщині тем М. Рильського є низка статей з теоретичних і практичних питань фольклористики та етнології. У них автор приділяв, зокрема, увагу термінології. Він уважав, що вживання поняття «народна поезія» щодо об’єкта дослідження не включає деякі оповідні фольклорні жанри, «реанімує» терм...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2021
1. Verfasser:	Руда, Т.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2021
Schriftenreihe:	Матеріали до української етнології
Schlagworte:	З історії та теорії українознавчих студій
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/208742
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Теоретичні питання фольклористики та етнології в науковій спадщині Максима Рильського / Т. Руда // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2021. — Вип. 20(23). — С. 60–67. — Бібліогр.: 13 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-208742
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-2087422025-11-06T01:02:04Z Теоретичні питання фольклористики та етнології в науковій спадщині Максима Рильського Theoretical Issues of Folkloristics and Ethnology in the Scientific Heritage of Maksym Rylskyi Руда, Т. З історії та теорії українознавчих студій У науковій спадщині тем М. Рильського є низка статей з теоретичних і практичних питань фольклористики та етнології. У них автор приділяв, зокрема, увагу термінології. Він уважав, що вживання поняття «народна поезія» щодо об’єкта дослідження не включає деякі оповідні фольклорні жанри, «реанімує» термін «словесність», однак підкреслює і синкретизм фольклору. М. Рильський досить скептично ставився до існуючих у його час поглядів щодо «відродження» епосу та «розквіту фольклору», але підкреслював перспективність збирання й дослідження міського і, особливо, робітничого фольклору. Його наукові інтереси були зосереджені на пісенних жанрах, особливу увагу він приділяв героїчному епосові – українському та сербському. Активно сприяв відродженню славістичних досліджень в Україні, підготовці відповідних наукових кадрів. У керованому ним Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії (нині – Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України) створив групу слов’янської фольклористики (1955). Його фундаментальний проєкт – видання багатотомної серії «Українська народна творчість» – був здійснений Олексієм Деєм та співробітниками ІМФЕ. There are a number of articles on theoretical and practical issues of Folkloristics and Ethnology in the scientific heritage of the topics of M. Rylskyi. The author has paid particular attention to terminology, especially in them. He has believed that the use of the folk poetry concept concerning the object of research does not include some narrative folklore genres, resuscitates the term literature, however, it also emphasizes the syncretism of folklore. Rylskyi is rather skeptical of the views existing in his time regarding the revival of the epos and the prosperity of folklore, but has emphasized the perspective of collecting and researching urban and, especially, workers’ folklore. His scientific interests have been focused on song genres. He has paid peculiar attention to the heroic epics – Ukrainian and Serbian ones. Rylskyi has contributed actively to the revival of Slavic Studies in Ukraine and the training of relevant scientific personnel. The scientist has created a group of Slavic Folkloristics (1955) at the Institute of Art Studies, Folklore and Ethnography managed by him (now it is M. Rylskyi Institute of Art Studies, Folkloristics and Ethnology of the National Academy of Sciences of Ukraine). His solid project – the publication of the multi-volume series Ukrainian Folk Art – has been carried out by Oleksii Dei and the employees of the IASFE. 2021 Article Теоретичні питання фольклористики та етнології в науковій спадщині Максима Рильського / Т. Руда // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2021. — Вип. 20(23). — С. 60–67. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. 2313-8505 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/208742 39:398]:001.891:929Рил https://doi.org/10.15407/mue2021.20.060 uk Матеріали до української етнології application/pdf Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	З історії та теорії українознавчих студій З історії та теорії українознавчих студій
spellingShingle	З історії та теорії українознавчих студій З історії та теорії українознавчих студій Руда, Т. Теоретичні питання фольклористики та етнології в науковій спадщині Максима Рильського Матеріали до української етнології
description	У науковій спадщині тем М. Рильського є низка статей з теоретичних і практичних питань фольклористики та етнології. У них автор приділяв, зокрема, увагу термінології. Він уважав, що вживання поняття «народна поезія» щодо об’єкта дослідження не включає деякі оповідні фольклорні жанри, «реанімує» термін «словесність», однак підкреслює і синкретизм фольклору. М. Рильський досить скептично ставився до існуючих у його час поглядів щодо «відродження» епосу та «розквіту фольклору», але підкреслював перспективність збирання й дослідження міського і, особливо, робітничого фольклору. Його наукові інтереси були зосереджені на пісенних жанрах, особливу увагу він приділяв героїчному епосові – українському та сербському. Активно сприяв відродженню славістичних досліджень в Україні, підготовці відповідних наукових кадрів. У керованому ним Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії (нині – Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України) створив групу слов’янської фольклористики (1955). Його фундаментальний проєкт – видання багатотомної серії «Українська народна творчість» – був здійснений Олексієм Деєм та співробітниками ІМФЕ.
format	Article
author	Руда, Т.
author_facet	Руда, Т.
author_sort	Руда, Т.
title	Теоретичні питання фольклористики та етнології в науковій спадщині Максима Рильського
title_short	Теоретичні питання фольклористики та етнології в науковій спадщині Максима Рильського
title_full	Теоретичні питання фольклористики та етнології в науковій спадщині Максима Рильського
title_fullStr	Теоретичні питання фольклористики та етнології в науковій спадщині Максима Рильського
title_full_unstemmed	Теоретичні питання фольклористики та етнології в науковій спадщині Максима Рильського
title_sort	теоретичні питання фольклористики та етнології в науковій спадщині максима рильського
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2021
topic_facet	З історії та теорії українознавчих студій
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/208742
citation_txt	Теоретичні питання фольклористики та етнології в науковій спадщині Максима Рильського / Т. Руда // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2021. — Вип. 20(23). — С. 60–67. — Бібліогр.: 13 назв. — укр.
series	Матеріали до української етнології
work_keys_str_mv	AT rudat teoretičnípitannâfolʹkloristikitaetnologíívnaukovíjspadŝinímaksimarilʹsʹkogo AT rudat theoreticalissuesoffolkloristicsandethnologyinthescientificheritageofmaksymrylskyi
first_indexed	2025-11-06T02:12:15Z
last_indexed	2025-11-07T02:29:39Z
_version_	1848096932901158912
fulltext	60 УДК 39:398]:001.891:929Рил doi https://doi.org/10.15407/mue2021.20.060 ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ ФОЛЬКЛОРИСТИКИ ТА ЕТНОЛОГІЇ В НАУКОВІЙ СПАДЩИНІ МАКСИМА РИЛЬСЬКОГО Анотація / abstract У науковій спадщині тем М. Рильського є низка статей з теоретичних і практичних питань фольклористики та етнології. У них автор приділяв, зокрема, увагу термінології. Він уважав, що вживання поняття «народна поезія» щодо об’єкта дослідження не включає деякі оповідні фольклорні жанри, «реанімує» термін «словесність», однак підкреслює і синкретизм фолькло- ру. Дослідник розглядав питання природи основних ознак фольклору, піддаючи сумніву деякі усталені погляди на колективні створення, анонімність, усність тощо. М. Рильський обстоював необхідність залучення досвіду літературознавства, лінгвістики, мистецтвознавства, інших гу- манітарних наук у дослідженні побуту та культури народу (стаття «Питання етнографії» та ін.). Висловлені ним думки щодо міждисциплінарного підходу у вивченні явищ народної культури були втілені й розвинуті вченими наступних поколінь. М. Рильський досить скептично ставився до існуючих у його час поглядів щодо «відроджен- ня» епосу та «розквіту фольклору», але підкреслював перспективність збирання й дослідження міського і, особливо, робітничого фольклору. Його наукові інтереси були зосереджені на пісен- них жанрах, особливу увагу він приділяв героїчному епосові – українському та сербському. На- полягав на перспективності порівняльного вивчення епічних творів, в епосознавчих працях наво- див паралелі не лише з фольклору слов’ян, але й епосів інших народів світу, з античних джерел. Активно сприяв відродженню славістичних досліджень в Україні, підготовці відповідних на- укових кадрів. У керованому ним Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії (нині – Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України) створив групу слов’янської фольклористики (1955). Займався організацією збирацької роботи. Чимало зробив для налагодження контактів і співробітництва ІМФЕ з іншими організаціями та установами, зокрема, зарубіжними; сам брав участь у міжнародних наукових форумах. Його фундаментальний проєкт – видання багатотомної серії «Українська народна твор- чість» – був здійснений Олексієм Деєм та співробітниками ІМФЕ. Ключові слова: М. Рильський, О. Дей, фольклористика, етнографія, епосознавство, сла- вістика. There is a number of articles on theoretical and practical issues of Folkloristics and Ethnology in the scientific heritage of the topics of M. Rylskyi. The author has paid particular attention to Бібліографічний опис: Руда, Т. (2021) Теоретичні питання фольклористики та етнології в науковій спадщині Максима Рильського. Матеріали до української етнології, 20 (23), 60–67. Ruda, T. (2021) Theoretical Issues of Folkloristics and Ethnology in the Scientific Heritage of Maksym Rylskyi. Materials to Ukrainian Ethnology, 20 (23), 60–67. РУДА ТЕТЯНА докторка філологічних наук, провідна наукова співробітниця відділу екранно-сценічних мис- тецтв та культурології Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Риль- ського НАН України (Київ, Україна). ORCID ID: https://orcid.org/0000-0002-9055-9056 rUda tetiaNa a Doctor of Philology, a chief research fellow at the Screen, Stage Arts and Culturology Department of M. Rylskyi Institute of Art Studies, Folkloristics and Ethnology of the National Academy of Sciences of Ukraine (Kyiv, Ukraine). ORCID ID: https://orcid.org/0000-0002-9055-9056 61 Микола Єфремович Сиваченко, який займав посаду директора Інституту мис- тецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР після смерті Максима Риль- ського, у статті «Велич поета-вченого» писав: «У Максима Рильського талант художника й інтелект ученого були на- прочуд рівновеликі й перебували в ціл- ковитій гармонії. Великий розум ученого плідно живив, підносив до філософських високостей художній талант цієї людини, і навпаки – могутній художній талант надавав блиску, індивідуальної неповтор- ності її розумові» [13, с. 368]. Діяльність Рильського-вченого привер- тала менше дослідницької уваги, ніж його поетична спадщина. Його художня й на- укова творчість насправді були нерозділь- ні, живили одна одну. Коло інтересів Максима Рильського- вченого надзвичайно широке: фолькло- ристика, літературознавство, етнографія, лінгвістика, мистецтвознавство, і в кож- ній галузі він сказав своє вагоме слово. Максим Тадейович займався також ор- ганізацією наукових досліджень, налаго- джував контакти з науковими інституція- ми інших країн і республік, підтримував професійні та дружні стосунки з багатьма зарубіжними вченими та митцями, брав участь у міжнародних наукових форумах, ювілейних урочистостях. Багато років творчого життя Рильсько- го пов’язано з Академією наук України. У червні 1942 року, коли установи Україн- ської академії наук перебували в евакуації в Уфі, відбувся поділ Інституту суспіль- них наук; виокремлений з нього Інститут народної творчості і мистецтва (нині – Ін- ститут мистецтвознавства, фольклорис- тики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України) об’єднав фольклористів, етнографів, творчих працівників (компози- торів, художників, архітекторів). У грудні 1942 року Інститут очолив М. Рильський і залишався на цій посаді до останніх днів життя. У 1943 році його обрали дійсним членом АН УРСР. Після закінчення ві- йни він розпочав відродження наукових кадрів, дослідницької та збирацької робо- ти, відновлював наукові напрями, що мали в Україні давні традиції – етнографічні й антропологічні дослідження (запросивши на посаду свого заступника К. Г. Гуслис- того), славістичну фольклористику (група була створена в 1955 р.). Виховав плеяду учнів та послідовників. «У творенні й розвитку української культури, мабуть, ніхто з наших сучасни- ків так багато не зробив, як Рильський» terminology especially in them. He has believed that the use of the folk poetry concept concerning the object of research does not include some narrative folklore genres, resuscitates the term literature, however, it also emphasizes the syncretism of folklore. The researcher has considered an issue of the nature of the main features of folklore, questioning some constant fixed views on collective creation, anonymity, orality, etc. M. Rylskyi has advocated the necessity to attract an experience of Literary Science, Linguistics, Art Studies, and other humanities in the study of people’s lifestyle and culture (article Issues of Ethnography and others). The opinions voiced by him concerning the interdisciplinary approach in the study of the phenomena of folk culture have been embodied and developed by scientists of the subsequent generations. M. Rylskyi is rather skeptical to the views existing in his time regarding the revival of the epos and the prosperity of folklore, but has emphasized the perspective of collecting and researching urban and, especially, workers’ folklore. His scientific interests have been focused on song genres. He has paid peculiar attention to the heroic epos – Ukrainian and Serbian one. He has insisted on the availability of the comparative study of epic works. The scholar has drawn parallels in the works of epos studying not only from the folklore of the Slavs but also from the eposes of the other peoples of the world, from ancient sources. M. Rylskyi has contributed actively to the revival of Slavic Studies in Ukraine and the training of relevant scientific personnel. The scientist has created a group of Slavic Folkloristics (1955) at the Institute of Art Studies, Folklore and Ethnography managed by him (now it is M. Rylskyi Institute of Art Studies, Folkloristics and Ethnology of the National Academy of Sciences of Ukraine). He has been engaged in the organization of collecting work. The scholar has done a lot to establish contacts and cooperation of IASFE with the other organizations and institutions, in particular, foreign ones. He has taken part in the international scientific forums himself. His solid project – the publication of the multi-volume series Ukrainian Folk Art – has been carried out by Oleksii Dei and the employees of the IASFE. Keywords: М. Rylskyi, O. Dei, Folkloristics, Ethnography, Epic Studies, Slavic Studies. 62 [3, с. 36], – стверджував відомий співак Іван Козловський. Максиму Тадейовичу належить значна кількість статей, науко- вих і публіцистичних рецензій, заміток; у 20-томному виданні його творів вони за- ймають сім томів – це великий за обсягом і різноманітний за тематикою масив. Се- ред них є і невелика, але дуже містка за теоретичним змістом і глибоким аналізом поетичних творів книжка «Про поезію Адама Міцкевича» (1955; у 20-томнику вона має назву «Поезія Адама Міцкеви- ча», т. 4, с. 287–358), а також праця «Про- блеми художнього перекладу» (1962), що об’єднує ряд праць 1950-х – початку 1960-х років, надрукованих у різних ви- даннях. Проблеми фольклористики та етно- графії посідають помітне місце в науко- вій спадщині М. Рильського. Окремі ас- пекти його фольклористичної діяльності висвітлюються у працях Г. Сухобрус, В. Юзвенко, Н. Шумади, С. Мишанича, Л. Вахніної, Л. Бріциної, М. Дмитренка, В. Новак та ін. Використання М. Риль- ським фольклорних мотивів і стилісти- ки народної пісні розглядається у пра- цях Л. Новиченка, Г. Вервеса, О. Дея, М. Гуця, І. Юдкіна та ін. Максим Тадейович написав низку ро- біт, присвячених «народній словесності» (саме так він називав об’єкт своїх дослі- джень). Це – статті, доповіді, виступи, за- мітки, передмови до збірників. Особливо його цікавила пісенність, зокрема епічна. Деякі із цих праць мають теоретич- ний характер, хоча й написані у власти- вій Рильському вільній, розкутій манері, інші, розраховані на широку аудиторію, – у публіцистичному стилі. У ряді статей постають термінологічні питання – з посиланнями на досвід уче- них минулого, словники та енциклопедії. У роботі «Словесна творчість українсько- го радянського народу» Рильський зазна- чає: «Я почав з термінології, бо тепер роз- мова про неї особливо потрібна. З деякого часу у нас уникають і терміну фольклор, хоч, зрозуміло, не можуть обійтись без похідних – фольклорист, фольклорис- тика. Пишуть і говорять: народна по- етична творчість або народнопоетична творчість (останній здається мені трохи штучним)» [11, с. 90]. Він уважав, що слово «поезія» – навіть якщо повернути йому первісне значення «мислення в образах» – не охоплює по- вністю предмет дослідження. За межами «поезії» залишається частина «продуктів усної народної творчості», у яких елемен- ти художності займають скромне місце (наприклад, усні оповідання, за сучасною термінологією – «фабулати», «меморати»). Максим Тадейович наполягав на тому, що фольклористи мають фіксувати й вивчати ці оповідні жанри і тим самим передбачив один із перспективних напрямів сучасної науки. Він «реанімував» напівзабуте поняття «словесність»: «Це не народна поетична і не народнопоетична творчість, і саме сло- весна, отже – словесність. Ось чому я га- даю, що від цього терміну відмовлятись не слід і, де треба, вживатиму його» [11, с. 91]. Максим Рильський іноді піддає сумні- ву усталені погляди на природу та осно- вні ознаки фольклору (усність, колектив- ність творення, імпровізаційність тощо). «Усно? Так, можу порадувати прихиль- ників обов’язкової усності фольклору – здебільшого усно. Щодо усності побуту- вання, тобто поширення і виконування сучасних народних творів, то тут і сум- ніву бути не може. Але щодо усності тво- рення, то поставлю таке запитання: якщо б я, скажімо, не писав, а вголос імпрові- зував свої вірші, а стенографістка, може, навіть знаходячись у сусідній кімнаті, за- писувала їх, то я від цього став би народ- ним творцем, чи що?» [11, с. 95], – пише він у статті «Словесна творчість україн- ського радянського народу» (1957). Ще раніше, у передмові до збірника «Песни народа Советской Украины» (у перекла- дах Г. Литвака, 1951), М. Рильський за- уважив: «Перестали быть неотъемлемыми признаками народного творчества его устность и анонимность» [9, с. 36]. Неодноразово він наголошував на син- кретизмі фольклору, «органічному злитті словесного тексту і музики» і підкреслю- вав, що народні співці є одночасно і по- етами, і композиторами, і виконавцями. Максим Тадейович, уточнюючи понят- тя «колективність», розрізняв «колектив- не творення в часі», тобто «редагування широкими творчими силами тієї чи іншої речі, складаної певним індивідом» [11, с. 96] і «одночасну творчість колективом» (саме так іноді складаються частушки, ко- ломийки – і псевдофольклорні «агітки»). 63 «Без перших, без заспівувачів мистецтва, скільки б ми не говорили про його колек- тивність, не буває» [11, с. 98]. М. Рильський приділяв особливу ува- гу героїчному епосові (праці: «Вступне слово» до збірника «Українські думи та історичні пісні», 1944; «Сербські епічні пісні», 1947; «Живе відображення істо- рії», 1955; «Героїчний епос українського народу», 1955; «Об украинских думах», 1963 та ін.). Він зупиняється на значенні терміна «дума», відмінностях між дума- ми та історичними піснями, специфіці ху- дожніх систем цих жанрів, класифікації «старих» дум. Хоча вчений і не запере- чував повністю існуючої тоді теорії «від- родження» героїчного епосу (здебільшого ці «нові» думи були створені народни- ми співцями на соціальне замовлення з використанням стилістики і образнос- ті традиційних епічних жанрів), він не- гативно ставився до відвертих підробок, до чергових «славослов’їв», що захопле- но сприймалися деякими його колегами. «Не знаю, чи можна й треба братись до штучного відродження цього жанру, хоч можливо, що варто було б декому з на- ших кобзарів попробувати дати і свою інтерпретацію старих дум» [5, с. 12], – читаємо у «Вступному слові» до збірни- ка «Українські думи та історичні пісні». Щодо можливого розквіту «нової думи», то він вбачав її у творах професійних митців, які поєднували б традиційні при- йоми і засоби «із завоюваннями сучасної музики, сучасного слова» (як приклади, наводить «Думу про трьох вітрів» Левка Ревуцького на слова П. Тичини і «Думу про Вітчизняну війну» М. Вериківського на слова М. Рильського). Взагалі ж поміркований скептицизм М. Рильського щодо якості сучасних пі- сень дисонував із загальноприйнятими в той час твердженнями стосовно «розкві- ту» радянського фольклору. Учений указував на спорідненість героїчного епосу українців та інших слов’янських народів і обстоював необ- хідність порівняльного вивчення фоль- клору слов’ян в період, коли вітчизняна фольклористика лише почала з почат- ку 1950-х років ліквідовувати той роз- рив наукових традицій, який відбувся в 1930–1940-х. Заяви М. Рильського про перспективність порівняльних досліджень були і своєчасними, і достатньо прогре- сивними. До того ж Максим Тадейович указував і на фактори та причини існу- вання спільних або подібних мотивів, образів, художніх прийомів: генетична спорідненість, типологічні збіги, історико- культурні зв’язки; відзначав і специфічні риси епосів різних слов’янських народів (починаючи з характеристики історичних обставин, у яких виникли і сформувалися епічні жанри, і завершуючи аналізом сти- лістичних особливостей). У працях з епосознавства він наводить паралелі також з найдавніших пам’яток словесності народів світу (згадуючи «Ілі- аду», «Одіссею», «Калєвалу», «Манас» тощо) і тим самим (слідом за вченими ХІХ ст.) вводить український епос до за- гальносвітового культурного процесу. У «Вступному слові» до колективної монографії «Міжслов’янські фольклорис- тичні взаємини» (1963) М. Рильський говорить про традиції, на які має орієн- туватися сучасна йому наука: «Я не поми- люсь, коли скажу, що українська славіс- тика віддавна живилась і окрилювалась ідеєю слов’янської єдності, прибічниками якої були свого часу Пушкін і Міцке- вич, Коллар і Шафарик, Петко Славей- ков і Любен Каравелов, Вук Караджич і Петро Нєгош – і наш Тарас Шевченко» [4, с. 166]. Згадує і відомих українських славістів минулого – від О. Бодянсько- го до К. Квітки і Ф. Колесси, особливо підкреслюючи роль І. Франка в розвитку слов’янознавства. Зі своїх сучасників він виділяє Л. Булаховського, «що очолю- вав і гуртував наші славістичні сили» [4, с. 166], з яким М. Рильського зв’язували професійні та дружні стосунки. Виявляючи глибоку обізнаність у про- блемах сучасного народознавства, Мак- сим Тадейович звертався до деяких диску- сійних питань, які й сьогодні не втратили актуальності. Наприклад, до текстології фольклору, зокрема можливості та до- цільності збереження у фольклорних ви- даннях діалектних особливостей і навіть «суржику» їх носіїв. Так, у 1958 році на сторінках газети «Літературна Україна» розгорнулася дискусія навколо збірни- ка «Українські народні казки, легенди, анекдоти» (1957, ред. П. Попов, укладачі Г. Сухобрус, В. Юзвенко). Л. Горовий у «Репліці фольклористам» (1958, 25 люто- го) засуджував практику публікації ма- теріалів з відхиленнями від літературної 64 мови; 4 квітня з’являється «Ще одна ре- пліка фольклористам» з вимогою уважно ставитися до мови публікацій. У тому ж номері Рильський друкує замітку «Кілька зауважень», у якій наголошує на тому, що згаданий збірник призначений для дорос- лих читачів і наводить приклади відомих фольклорних видань (О. Афанасьєва, С. Шамбіного, І. Франка, В. Гнатюка), де передано мовні особливості співців та каз- карів. «Можу запевнити, – пише він, – що ні я, ні т.т. Попов, Сухобрус, Юзвен- ко ніколи не давали приводу винуватити себе в непошані до рідної мови. Смію ду- мати, що за українську мову, яку так не- милосердно калічать іноді і в офіціальних паперах, і в пресі, і в театрі, – буває й це – в художній літературі, я болію не менше, ніж товариш Горовий» [8, с. 99– 100]. Адже саме порушення літературних мовних норм, зафіксованих у записах збирачів, відбивають специфіку побуту- вання фольклору. О. Бріцина вважає, що й через кілька десятиліть ця дискусія за- лишається актуальною, насамперед з при- чини застосування до зразків традиційної творчості критеріїв, що склалися у сфері професійного мистецтва, літературознав- ства [1, с. 6]. М. Рильський неодноразово підкрес- лював необхідність співробітництва різ- них дисциплін у дослідженні народної культури. «Тісне співробітництво етно- графа і фольклориста, іншими слова- ми, – вивчення тих явищ народного жит- тя і побуту, на ґрунті яких зріс у народу той чи інший поетичний твір, є річчю самозрозумілою і цілком обов’язковою [7, с. 70], – читаємо у статті «Золоті роз- сипи народної мудрості». Автор також наполягає на співробітництві з іншими близькоспорідненими науками – мовоз- навством (насамперед діалектологією) і літературознавством. Сьогодні посилюється зв’язок фольк- лористики з культурологією, соціологією, а у взаємодії з лінгвістикою акцент змі- щується на когнітивну, етно- й соціолінг- вістику, так що настанови Рильського зна- йшли втілення й подальший розвиток. У своїй етапній роботі «Стан і завдан- ня етнографії на Україні» (1954), що ввійшла до 20-томника під назвою «Пи- тання етнографії», також є думка про доцільність об’єднання різних галузей знання. «Ми, розуміється, повинні стро- го окреслити обсяг етнографії як окремої дисципліни, відмежуватись від інших об- ластей знання. Але відмежуватись – не значить одгородитись. Навпаки: якнай- пліднішим є тісне і повсякчасне кооперу- вання етнографів з мовознавцями, мис- тецтвознавцями, істориками літератури та ін. Таке кооперування, до речі, не на- було ще у нас належного розмаху» [10, с. 174]. Рильський наполягав, щоби зби- рач етнографічних матеріалів мав «певну лінгвістичну підготовку» (зокрема знав професійну мову), хоча б елементарні знання в галузі архітектури і мистецтвоз- навства, історії. Таким чином, ще в 1950-х роках уче- ний закликав до використання міждисци- плінарного підходу до явищ матеріальної та духовної культури народу. У «Питаннях етнографії», у деяких ін- ших працях М. Рильський підкреслював необхідність вивчення міського й особли- во робітничого фольклору, побуту. «Я не раз говорив уже про вивчення культури й побуту робітників. Буржуазні дослідники просто відвертались від заводу, фабрики, робітничого селища. Та і в наші дні се- ред радянських учених ще трапляються етнографи, які виступають із цілком хиб- ним запевненням, ніби справжнім носієм національної культури є тільки село» [10, с. 175]. «Що ж до робітничого та місь- кого фольклору, то вивчення його нале- жить до найсущніших і найневідкладні- ших завдань нашої фольклористики» [12, с. 174], – зауважує він у статті «Стан і завдання радянської фольклористики…» (1961). Цей напрям отримав розвиток у наступний період: так, у 1970-х відомий фольклорист-музикознавець С. Грица ра- зом з групою співробітників ІМФЕ здій- снила ряд соціально-фольклористичних досліджень на новобудовах (у тому числі й на Чорнобильській АЕС). Діяльність М. Рильського в галузі фольклористики мала й науково-прак- тичний характер: організація збирацької роботи в ІМФЕ, з’їзду кобзарів, а також контакти із записувачами народних тво- рів. І, звісно, популяризація творів фоль- клору та фольклорних і етнографічних досліджень. У 1946 році вийшов друком збірник перекладів Рильського «Серб- ські епічні пісні», у 1955-му – книга «Сербська народна поезія» (підготовлена М. Рильським і Л. Первомайським). Ці 65 видання на той час були основними дже- релами ознайомлення українського чи- тача із сербською народною пісенністю. Праця «Сербські епічні пісні» – скороче- на стенограма публічної лекції, надруко- вана 1947 року окремою брошурою – була розрахована на широку публіку. Розпо- відаючи про юнацькі та гайдуцькі пісні, їх виконавців-гуслярів, їх періодизацію і стилістичні особливості, М. Рильський ілюструє свою розповідь власними пере- кладами. Він писав передмови до російських ви- дань українського фольклору: «О сказке» («Украинские народные сказки. Под ре- дакцией М. Рыльского», 1947), «Золотые ключи» («Украина непокоренная. Народ- ные песни и думы. Перевела Надежда Беликович», 1944), «Песни народа Совет- ской Украины» («Песни и думы Совет- ской Украины в переводах с украинского Г. Литвака», 1951), «Об украинских ду- мах («Украинские думы. Перевод с укра- инского и примечания Г. Н. Литвака», 1958), «Об украинских думах» («Укра- инские народные думы в переводах Бо- риса Турганова», 1963). Максим Тадейо- вич згадує народні пісні, звичаї у своїх відомих «Вечірніх розмовах» («Співак і слово», «Квіти і люди», «Учитель словес- ності» та ін.). У фольклористичних та етнографіч- них працях Максим Рильський певною мірою залишався в межах тогочасних ідеологічних і методологічних вимог. Однак він зумів виділити найбільш ак- туальні проблеми й завдання цих наук, підготував гідні наукові кадри, ініціював відродження славістики, зробив помітний внесок у вивчення і популяризацію епіч- ної пісенності, розробив основи деяких фундаментальних проєктів. Наприклад, підготував проспект багатотомного ви- дання «Українська народна творчість». Утілення цього задуму здійснив О. Дей (1921–1986), який виробив концепцію ви- дання, написав передмови до більшості збірників, був упорядником і співупоряд- ником деяких із них. Олексій Іванович працював в установах АН УРСР з 1946 року, упродовж 1962– 1986 років був завідувачем відділу фоль- клористики ІМФЕ, від 1964-го – голо- вою редколегії серії «Українська народна творчість» (1965–1986). З М. Рильським йому судилося працювати недовго. Про їхню взаємну повагу й теплі стосунки свідчить лист Максима Тадейовича, напи- саний у московській Кунцевській лікарні 21 травня 1964 року (за два місяці до його кончини): «Спасибі Вам, дорогий Олексію Іва- новичу, за ваші відбитки про книжний друк на Україні. Я прочитав їх залюбки. Дякую й за “Ігри та пісні”. Який тільки в біса я “відповідальний редактор”? Чу- довий концерт чи навіть цикл концертів можна було б улаштувати на матеріалі цього збірника! Покійний Верховинець, до речі, влаштовував подібні концерти. Але теперішні керівники хороший капел воліють не вдаватися до таких речей: спо- кійніше! Шлю сердечний привіт Вам і всім това- ришам по Інституту. Ваш М. Рильський» [6, с. 541]. Окремий відбиток статті О. Дея «Кни- гопечатание на Украине 60–90-х го- дов» із видання «400 лет русского кни- гопечатания» (Москва : Наука, 1964. С. 426–564) зберігається в меморіальній бібліотеці з дарчим написом: «Дорогому Максиму Тадейовичу з найглибшим по- чуттям. о. дей». Згадана в листі збірка «Ігри та пісні. Весняно-літня поезія тру- дового народу», підготовлена співробітни- ками ІМФЕ, вийшла 1963 року. О. Дей – фольклорист, літературозна- вець і книгознавець, автор праць із жур- налістики, історії друкарства, теорії та історії дослідження фольклору (зокрема із жанрології), франкознавства. Значне місце в його науковому доробку посіда- ють праці про фольклористичну діяль- ність українських письменників і вчених (Лесі Українки, І. Франка, М. Павлика, В. Гнатюка, А. Кримського та ін.), а та- кож про зв’язок з фольклором творчос- ті П. Грабовського, І. Нечуя-Левицького, Марка Вовчка, М. Рильського та ін. У статті О. Дея «Поезія Максима Рильського і народна пісня» проаналізо- вано значення образу народної пісні як незмінного компонента оригінальної по- етичної творчості М. Рильського. Автор пише про щире захоплення поета пісен- ністю народу, його роздуми про роль пісні в народному житті, її «патріотично-орга- нізуючу силу». Мотив народної пісні – символу високої духовності, геніального витвору народу – звучить у Рильського з 66 Джерела та література 1. Бріцина О. Д. Історія однієї текстологічної дискусії та її сучасне відлуння. Міжнародна конферен- ція «М. Рильський і світова культура з погляду сучасності» (Київ, 16–17 березня 1995 року) : тези доп. і повідомл. Київ, 1995. С. 6–7. 2. Дей О. І. Поезія Максима Рильського і народна пісня. Народна творчість та етнографія. 1974. № 2. С. 5–21. 3. Козловський І. Слово про друга. Незабутній Максим Рильський : спогади. Київ : Дніпро, 1968. С. 36–39. 4. Рильський М. Вступне слово [до книги «Міжслов’янські фольклористичні взаємини». К., 1963]. Рильський М. Зібрання творів у двадцяти томах. Київ : Наукова думка, 1987. Т. 16. С. 164–167. 5. Рильський М. Вступне слово [до збірника «Українські думи та історичні пісні». Укрдержвидав, 1944]. Рильський М. Зібрання творів у двадцяти томах. Київ : Наукова думка, 1987. Т. 16. С. 9–13. 6. Рильський М. До О. І. Дея. 21 травня 1964 р. Рильський М. Зібрання творів у двадцяти томах. Київ : Наукова думка, 1987. Т. 20. С. 541. 7. Рильський М. Золоті розсипи народної мудрості. Рильський М. Зібрання творів у двадцяти то- мах. Київ : Наукова думка, 1987. Т. 16. С. 64–82. 8. Рильський М. Кілька зауважень. Рильський М. Зібрання творів у двадцяти томах. Київ : Наукова думка, 1987. Т. 16. С. 99–101. 9. Рильський М. Песни народа Советской Украины. Рильський М. Зібрання творів у двадцяти то- мах. Київ : Наукова думка, 1987. Т. 16. С. 34–37. 10. Рильський М. Питання етнографії. Рильський М. Зібрання творів у двадцяти томах. Київ : Нау- кова думка, 1987. Т. 16. С. 172–179. 11. Рильський М. Словесна творчість українського радянського народу. Рильський М. Зібрання творів у двадцяти томах. Київ : Наукова думка, 1987. Т. 16. С. 90–98. 12. Рильський М. Стан і завдання радянської фольклористики в світлі рішень ХХІІ з’їзду КПРС. Рильський М. Зібрання творів у двадцяти томах. Київ : Наукова думка, 1987. Т. 16. С. 106–122. 13. Сиваченко Г. Велич поета-вченого. Незабутній Максим Рильський : спогади. Київ : Дніпро, 1968. С. 368–378. References 1. BRITSYNA, Oleksandra. The History of a Textual Discussion and Its Modern Echo. In: Proceedings of the International Conference «Maksym rylskyi and the Global Culture through the Lens of Modernity» (Kyiv, March 16–17, 1995): theses of reports and Messages. Kyiv, 1995, pp. 6–7 [in Ukrainian]. 2. DEI, Oleksii. Poetry of Maksym Rylskyi and Folk Songs. In: Serhii ZUBKOV, ed.-in-chief, Folk Art and Ethnography, 1974, no. 2, pp. 5–21 [in Ukrainian]. 3. KOZLOVSKYI, Ivan. A Tale on a Friend. In: Hryhoriy DONETS, Mykola NAHNYBIDA (compilers). The Unforgettable Maksym rylskyi: Memories. Kyiv: Dnipro, 1968, pp. 36–39 [in Ukrainian]. 4. RYLSKYI, Maksym. Introductory Word [To the Book «Inter-Slavic Folkloristic Relations». Kyiv, 1963]. In: Maksym RYLSKYI. Collected Works in twenty volumes. Kyiv: Scientific Thought, 1987, vol. 16: Folklore, translation theory, and Linguistics, pp. 164–167 [in Ukrainian]. 5. RYLSKYI, Maksym. Introductory Word [To the Collection «Ukrainian Dumas and Historical Songs». Ukr. State Pub. House, 1944]. In: Maksym RYLSKYI. Collected Works in twenty volumes. Kyiv: Scientific Thought, 1987, vol. 16: Folklore, translation theory, and Linguistics, pp. 9–13 [in Ukrainian]. перших його юнацьких віршів до творів останніх років життя, відзначав Олексій Іванович [2]. М. Рильський започаткував дослід- ницькі напрями, що стали дороговказом для наступних поколінь фольклористів і етнологів. Один із його проєктів – підго- товка та видання серії академічних збір- ників «Українська народна творчість» – був здійснений колективом співробітників ІМФЕ під керівництвом професора Олек- сія Івановича Дея. 67 6. RYLSKYI, Maksym. A Letter to Oleksii Dei (May 21, 1964). rylskyi Maksym. Collected Works in twenty volumes. Kyiv: Scientific Thought, 1987, vol. 20: Letters: 1957–1964, p. 541 [in Ukrainian]. 7. RYLSKYI, Maksym. Golden Placers of Folk Wisdom. In: Maksym RYLSKYI. Collected Works in twenty volumes. Kyiv: Scientific Thought, 1987, vol. 16: Folklore Studies, translation theory, and Linguistics, pp. 64–82 [in Ukrainian]. 8. RYLSKYI, Maksym. A Few Remarks. In: Maksym RYLSKYI. Collected Works in twenty volumes. Kyiv: Scientific Thought, 1987, vol. 16: Folklore Studies, translation theory, and Linguistics, pp. 99–101 [in Ukrainian]. 9. RYLSKY, Maksim. Songs of the People of Soviet Ukraine. In: Maksym RYLSKYI. Collected Works in twenty volumes. Kyiv: Scientific Thought, 1987, vol. 16: Folklore Studies, translation theory, and Linguistics, pp. 34–37 [in Russian]. 10. RYLSKYI, Maksym. Issues of Ethnography. In: Maksym RYLSKYI. Collected Works in twenty volumes. Kyiv: Scientific Thought, 1987, vol. 16: Folklore Studies, translation theory, and Linguistics, pp. 172–179 [in Ukrainian]. 11. RYLSKYI, Maksym. Verbal Works of the Ukrainian Soviet People. In: Maksym RYLSKYI. Collected Works in twenty volumes. Kyiv: Scientific Thought, 1987, vol. 16: Folklore Studies, translation theory, and Linguistics, pp. 90–98 [in Ukrainian]. 12. RYLSKYI, Maksym. The State and Tasks of Soviet Folklore Studies in Light of the Decisions of the CPSU XXIInd Congress. In: Maksym RYLSKYI. Collected Works in twenty volumes. Kyiv: Scientific Thought, 1987, vol. 16: Folklore Studies, translation theory, and Linguistics, pp. 106–122 [in Ukrainian]. 13. SYVACHENKO, Mykola. The Greatness of the Poet and Scholar. In: Hryhoriy DONETS, Mykola NAHNYBIDA (compilers). The Unforgettable Maksym rylskyi: Memories. Kyiv: Dnipro, 1968, pp. 368–378 [in Ukrainian]. Надійшла / Received 14.09.2021 Рекомендована до друку / Recommended for publishing 03.11.2021

Теоретичні питання фольклористики та етнології в науковій спадщині Максима Рильського

Institution

Ähnliche Einträge