Конструювання картини минулого в козацькому історіописанні XVII–XVIII ст.

У статті досліджуються особливості репрезентації історії в козацьких наративах, уявлення авторів про мотивацію до їх створення, відображення загальної схеми вітчизняної історії й місця в ній подій, які стали визначальними для Гетьманщини....

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Date:	2016
Main Author:	Бовгиря, А.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут історії України НАН України 2016
Series:	Історіографічні дослідження в Україні
Subjects:	Проблемна історіографія
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/104861
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Конструювання картини минулого в козацькому історіописанні XVII–XVIII ст. / А. Бовгиря // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2016. — Вип. 26. — С. 282-294. — Бібліогр.: 25 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-104861
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1048612025-02-09T13:43:40Z Конструювання картини минулого в козацькому історіописанні XVII–XVIII ст. Бовгиря, А. Проблемна історіографія У статті досліджуються особливості репрезентації історії в козацьких наративах, уявлення авторів про мотивацію до їх створення, відображення загальної схеми вітчизняної історії й місця в ній подій, які стали визначальними для Гетьманщини. The features of the representation of history in the Cossack narratives, ideas of motivation for their creation, display general scheme of national history and place in her events that were crucial for Hetmanate are examined in the article. 2016 Article Конструювання картини минулого в козацькому історіописанні XVII–XVIII ст. / А. Бовгиря // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2016. — Вип. 26. — С. 282-294. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. 2415-8003 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/104861 94(477)930.1 (311) «XVIII» uk Історіографічні дослідження в Україні application/pdf Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Проблемна історіографія Проблемна історіографія
spellingShingle	Проблемна історіографія Проблемна історіографія Бовгиря, А. Конструювання картини минулого в козацькому історіописанні XVII–XVIII ст. Історіографічні дослідження в Україні
description	У статті досліджуються особливості репрезентації історії в козацьких наративах, уявлення авторів про мотивацію до їх створення, відображення загальної схеми вітчизняної історії й місця в ній подій, які стали визначальними для Гетьманщини.
format	Article
author	Бовгиря, А.
author_facet	Бовгиря, А.
author_sort	Бовгиря, А.
title	Конструювання картини минулого в козацькому історіописанні XVII–XVIII ст.
title_short	Конструювання картини минулого в козацькому історіописанні XVII–XVIII ст.
title_full	Конструювання картини минулого в козацькому історіописанні XVII–XVIII ст.
title_fullStr	Конструювання картини минулого в козацькому історіописанні XVII–XVIII ст.
title_full_unstemmed	Конструювання картини минулого в козацькому історіописанні XVII–XVIII ст.
title_sort	конструювання картини минулого в козацькому історіописанні xvii–xviii ст.
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2016
topic_facet	Проблемна історіографія
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/104861
citation_txt	Конструювання картини минулого в козацькому історіописанні XVII–XVIII ст. / А. Бовгиря // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2016. — Вип. 26. — С. 282-294. — Бібліогр.: 25 назв. — укр.
series	Історіографічні дослідження в Україні
work_keys_str_mv	AT bovgirâa konstruûvannâkartiniminulogovkozacʹkomuístoríopisanníxviixviiist
first_indexed	2025-11-26T09:47:27Z
last_indexed	2025-11-26T09:47:27Z
_version_	1849845822929240064
fulltext	282 УДК 94(477)930.1 (311) «XVIII» Андрій Бовгиря* КОНСТРУЮВАННЯ КАРТИНИ МИНУЛОГО В КОЗАЦЬКОМУ ІСТОРІОПИСАННІ XVII–XVIII ст. В статті досліджуються особливості репрезентації історії в козацьких наративах, уявлення авторів про мотивацію до їх створення, відображення загальної схеми вітчизняної історії й місця в ній подій, які стали визначальними для Гетьманщини. Ключові слова: історія, наратив, подія, історіописання, Гетьманщина. Репрезентація минулого у візії авторів XVIII ст. була опо- середкована кількома чинниками – наявністю необхідних дже- рел, ерудицією самих авторів, їх певним суб’єктивним уподо- банням та часом написання твору з притаманними йому інтелектуальним потребами чи «соціальним замовленням». Оскільки виникнення козацького історіописання прямо зале- жало від постання Козацької держави, саме її історія стала в центрі уваги його творів. Це відобразилось і в оригінальних назвах основних наративних творів. Крім об’єктивних причин виникнення цих текстів, кожен з їх творців мав свою мотивацію до їх написання. Живучи на межі XVII–XVIII ст., вони ставили перед собою запитання, зміст яких можна реконструювати з існуючих текстів. Як так сталося, що їх держава – Гетьманщина/ Малоросія/Військо Запорозьке, що існує вже півстоліття, проте й досі не представлена творами, які б висвітлювали її історичне минуле? Чому інші народи мають власні писані історії, а наш ні, ———————— * Бовгиря Андрій Маркович – кандидат історичних наук, старший науковий співробітник відділу української історіографії Інституту історії України НАНУ. 283 хоча діяння наших предків не менш славні? Чому відомості про своє минуле змушені дізнаватися в іноземних авторів, які не завжди толерантні до нього? Тому мотив для авторів був спіль- ним – заповнити інформаційну лакуну та відобразити героїчні діяння предків чи своїх попередників, які уможливили статус їх нової держави. Для Величка поштовхом до написання твору стало побачене ним спустошення Правобережної України. Як так сталося, що квітуча колись «отчизна наша Украина мало- россійская» приведена в запустіння, а славні діяння предків зосталися забуті? Аби дошукатися причин, Величко, не покла- даючись на розповіді ще живих очевидців, «бо не моцно мнѣ было з их неединогласных пов-стей информоватися», сам узявся до написання історичного твору. Додатковою мотивацією для автора стала відсутність достатньої інформації про історію «наших сармато-козацких продков» в історичних творах іноземного походження, які до того ж є недоступними в Україні. Автор «Літопису Граб’янки», визначаючи роль та завдання автора у відображенні картини минулого, посилається на пра- давні часи: «Но кто би до сих времен вѣдал Богом устроенного вождя Мойсея…? Кто би Навуходоносора в славѣ на землѣ первѣйшого, кто Кира, перве кораблями моря наполнившаго, Александра в славѣ превознесенного, и Августа, вселенною единовластвующаго….? Тих убо и тим подобних побѣдителей исторіи мнѣ многочастнѣ в сладок чтущу и ползу народом их ежи к безсмертной им славѣ поразумѣвшу, соболѣзновах не- мало, яко и нашого отчества ничим же от иних во воинских трудах разнствующого, а толикой забвенія пучинѣ дѣла видя погруженна; сего ради не коею либо любострастною лавицею, но одною возбужденій ползою судих и сего вѣрнѣйшого Рос- сійского сина благо розумного вождя Богдана Хмелницкого…, немолчная дѣйствія не оставляю в пепелѣ погребенних повѣст- ми свѣту явити…»1. Григорій Покас – автор «Гисторіи о ка- зацком малороссийском народе» (1751) визначив своє завдання у з’ясуванні «обстоятельств оного [козацкого] народа и вели- кости их малороссийской націи». Слава якого не минула «и во всѣм свѣтѣ и сосѣдственным иностранным народам совершенно извѣстны и никогда потаится не смогут»2. 284 Для регіональних, родинних хронік, які виникли на основі козацьких літописів, мотиви й завдання були скромніші. Вони писалися під впливом двох основних чинників. По-перше, їх творці хотіли зафіксувати близьку їм за часом і місцем регіо- нальну історію, яку вони самі пам’ятали чи могли відтворити за переказами, по-друге ввести її в загальний контекст історії Гетьманщини. Для таких авторів характерним є своєрідний міс- цевий/регіональний патріотизм. Адже навіть описуючи загаль- ноукраїнські події, вони звертали увагу щодо їх впливу на власний регіон або ж концентрували увагу подіях власної території, обмеженої містом чи полком, занотовуючи найменші подробиці з їх життя включно з описами стихійних явищ, поточних цін на збіжжя тощо. Показовим в такому контексті є «Новгород-Сіверський літо- пис». Його автора мало цікавили події, що відбувалися за межами його території – міста Новгород-Сіверська. Опис подій Визвольної війни помістився в фрагменті: «Так [Хмельницький] зараз с козаками на запороги побыл и собрав козаков немало, також татар в помощь, пошел на поляков войною»3. Натомість подіям з історії міста приділено якнайдетальнішу увагу. Опи- суючи його давню історію, автор наголошує про існування мо- гутнього Новгород-Сіверського князівства чи то навіть гер- цогства. Головну мету автори історичних наративів вбачали також в зображенні подій в головному їх контексті – історія виникнення, утвердження й розвитку прав і вольностей – священних/пра- давніх, як їх називали в текстах. Саме походження цього кон- цепту має, безперечно, польське коріння і стосується самосвідо- мості та ідентичності політичного народу-шляхти. Оскільки козаки також до певної міри вважали себе політичним народом, то й ідея прав і вольностей була адаптована до власних потреб. Відтак вся історія, всі події чи персоналії в творах козацького історіописання так чи інакше детерміновані цим концептом. Суть події, вчинки історичних діячів оцінювалися саме крізь призму прав і вольностей: яким чином сприяли вони їх утверд- женню, чи ж навпаки були шкідливими. Витоки і початки історії Козацької держави дещо різняться в творах. Власне лише «Літопис Граб’янки» і деякі тексти похідні 285 від нього мають екскурс в давнє й дещо міфологізоване минуле. Для багатьох інших авторів історія розпочинається з XVI ст. Так, автор «Короткого опису Малоросії» не прагнув висвітлити історію від найдавніших часів, за аналогією із своїм джерелом – «Літописом Граб’янки». Своїм завданням він вбачав висвіт- лення передусім козацької доби, органічно поєднавши її із попереднім періодом. Нижня хронологічна межа в «Короткому описі Малоросії» означена серединою XIV ст., тобто початком литовського володарювання над українськими землями. Діяль- ність перших литовських князів у творі, так само як польських королів, інтерпретується крізь призму збереження і утвердження ними прав та привілеїв для шляхетського стану, спадкоємцем якого трактовано козацтво. Після цього короткого відступу одразу йде перехід до XVI ст. В «Короткому описі Малоросії» як і в багатьох текстах власне виклад козацької історії розпочинається від описів діянь перших козацьких зверхників від Предслава Лянцкоронського, який в козацькому історіописанні традиційно вважається пер- шим «запорозьким гетьманом», до Богдана Хмельницького. Тут містяться короткі характеристики козацьких очільників з акцен- туванням уваги на їх військових звитягах у боротьбі з турками, татарами й поляками. Ці повідомлення не пов’язані єдиною сюжетною лінією, що є зрештою притаманним для літописної форми історіописання. На думку Володимира Антоновича, ав- тори XVIII ст. ототожнювали козацтво XVI ст. і державну структуру Гетьманщини. Відтак, аби пов’язати два періоди віт- чизняної історії – до Богдана Хмельницького і після, вони намагалися створити єдиний хронологічний ряд козацьких геть- манів-володарів за аналогією із рядом правлячих монархів у сусідніх країнах. Оскільки реальних підстав для цього не існу- вало, вони, користуючись неясними фактами польських авторів, приписували звання козацького гетьмана всякій особі, про яку знайшли відомості, що вона головувала над козацькими заго- нами, прикордонним старостам та ін.4. Опис цих подій – це лише вступ чи передісторія головного сюжету козацького історіописання – повстання Богдана Хмель- ницького. Йому передує змалювання причин війни, що крилися в тяжкому становищі корінного населення, яке потерпало від 286 визисків польської шляхти, магнатів, євреїв-орендарів, утисків православної церкви, несправедливості щодо козаків, котрі за свої військові доблесті та заслуги перед Річчю Посполитої не отримали належної відплати й пошанування. Найдраматичніший сюжет причин Хмельниччини міститься в «Літописі Граб’янки», де створено нестерпну картину життя козаків та посполитих напередодні повстання: «... яко ляхи великия тяжести людем украинским и козакам налагаху насилія, и обиди церквям Божі- им творяху... И что есть мучительство фараоне противу поляков тиранству? Дѣтей в котлах варяху, женам сосци древіем изгне- таху и иния неисповѣдимая творяху бѣди...»5. Автори козацьких літописів були свідомі того, що військовий виступ проти короля, держави, трактувався злочином. Тому опис страждань народу під польським пануванням мав підво- дити до того, що розгортання Визвольної війни як і всіх не- вдалих козацьких повстань до неї виглядало цілком справед- ливою відплатою за кривди і закономірним їх наслідком. Власне й сама війна трактувалася як дії проти шляхти та магнатів, а не проти короля. Опис подій самої війни у трьох головних козацьких літо- писах відбувається за схожою схемою: привід – напад Чаплин- ського на Суботів, початок – втеча Хмельницького на Січ, його обрання гетьманом, перші перемоги – битви при Жовтих Водах, Пилявцями, Корсунем. У «Літописі Граб’янки» кожна з цих битв і наступних названа війною зі своїми причинами, ходом та наслідками. Самовидець і Величко були схильні до висвітлення подій згідно літописного стилю у хронологічному порядку. Автор «Повести о том что случилось на Украине когда она Лит- вою завладена», створив свою періодизацію війни, яка в нього не є самостійною подією а включена в контекст козацьких повстань XVII ст. Таких, на його думку, було п’ять: 1) Нали- вайка, 2) Тараса, Гуні, 3) Хмельницького до Зборівської угоди, 4) Хмельницького від Зборовської до Білоцерківської угоди, 5) битва під Батогом6. Якщо у Величка й «Літописі Граб’янки» повстання Хмель- ницького це пафос перемог і звеличення козацької звитяги, то в Самовидця це, передусім, війна, яка, попри благородну мету 287 призвела краху звичного стану речей, насилля і вбивств: «Рід- кий хто рук своїх у крові не умочил»7, – писав він. Ще радикальнішою в такому розумінні є позиція Петра Симановського. Попри малоросійський патріотизм, яким про- йнятий його твір, ставлення автора до повстання Хмельницького не однозначне. Спочатку він протиставляє еліті – руській шлях- ті, козацтво як бунтівників. Згодом, при розгортанні повстання, для Симановського козаки вже стають елітою, а посполиті, що примкнули до війська – «взбунтовавшиеся мужики»8. Втім і про козаків пише: «Храбрость их достойна была бы великой по- хвалы если бы не употребляли безчеловеческих поступков... [и не] прибывали в ярости, в которой утверждены были через их попов»9. Така позиція Симоновського, очевидно була пов’язана з його елітарною позицією, шляхетською візією історії Геть- манщини а також характером джерел, які він використовував. В цілому ж опис війни відзначається пафосністю в більшості творів. Навіть поразки козацького війська презентуються як тимчасові чи зумовлені підступами союзників. Ці невдачі вреш- ті-решт компенсуються ще більшими перемогами й, відповідно, ніщивними поразками супротивника. Максим Плиска та Іоанн – автори віршованих історичних творів XVIII ст., взагалі уникали будь-яких негероїчних подій козацької історії, опускаючи відо- мості про невдачі козацького війська натомість представили череду його суцільних перемог й тріумфу10. Одним із сюжетів при описі Визвольної війни є підданство московському цареві, яке в творах козацького історіописання зображено як важлива подія в контексті нового етапу утверд- ження прав і вольностей, гарантованих тепер уже московським монархом. Величко, описуючи цю подію, робить далекоглядний висновок: «Чинь мондре а патш конца»11, натякаючи щодо наслідку Переяславських угод, свідком якого він був. Взагалі для Величка Переяславська Рада – не стільки підданство іншому монарху та інші політичні реалії пов’язані з цим, а кінець річпосполитського світу передусім для самої Польщі. Вона «утратила Украину аки златое яблоко»12 і звідси почалися всі проблеми для польської державності, зокрема шведська інвазія – Потоп. В «Літописі Граб’янки» (коротка редакція) ці події мали 288 релігійно-візіонерське трактування, як відплата полякам за їхні гріхи й кривди проти народу малоросійського13. Величко воліє триматись осторонь польсько-шведського конфлікту, але його симпатії на боці колишніх співвітчизників. Він вважав пов- стання Хмельницького першопричиною не лише Потопу але й подією, що збурила всю християнську Європу і викликала лан- цюгову реакцію європейських війн: «Мало не всю христіянскую Європу (з неменшою бусурманам потѣхою) билі запалили и димами военніми затмили, почавши от Хмелницкого року 1648 аж до року 1659»14. Доба Руїни в козацьких літописах виступає протиставленням героїчним подіям Хмельниччини – період поділу України та кривавих міжусобиць, які поставили під загрозу здобуті права і вольності. Якщо у візії Самовидця та автора «Літопису Гра- б’янки» події після смерті Хмельницького не викликали особ- ливого занепокоєння, вони просто констатували їх перебіг, то для Величка Руїна це трагедія з жахливими для вітчизни на- слідками – розділом, спустошенням Правобережжя: «Пала того- бочная Украина аки древний Вавилон»15. Для нього це зовсім інша епоха, відмінна від попереднього правління Хмельниць- кого – «золотих часів» держави. Основну причину історичних невдач козацького народу Величко вбачає в існуванні своєрідної дихотомії – з одного боку героїзм, істинність і простодушність, славне, сповнене подвигами минуле, з іншого – відсутність внутрішньої згоди. Задля підкреслення образу історичної долі українства та пороків, які перешкоджають йому, Величко залу- чає алегоричні аналогії з двох підставових текстів. Перший з них – польський віршований твір кінця XVII ст. «Nędza z biedą z Polski idą». Величко робить висновок, що йдуть вони саме в Україну: «Нендза и беда присовокупили себе подобніх свойст- венниц, привендровали и зачастили, губителними лікворами свои- ми напоіли народ наш козако-русскій… народ мужественний, рицерскій, древним продкам своїм Скифо-Словянским подо- бящим». Іншою алегорією міжусобиць й розбрату є так звана «Сатирова повість», написана Величком за зразком поеми «Звільнений Єрусалим» італійського поета XVI ст. Торквато Тассо16. В її зміст, зокрема поміщено сюжет виступу Люципера 289 перед нечистою силою, в якому викладено план знищенню українського народу, що набрид йому більше за інші народи своїм благочестям і лицарством. «Нехай однѣ по свѣту воло- чатся яко заблудшіе без пастора овци, другіе затягаются на службу розним посторонним монархам и там за денги гинут, трети в пянствѣ утопают, четверти в свѣтових розкошах, яко вепрові нехай утопают, пяти в сладострастіях плотских нехай гнуснѣют и Бога на ся ображают, шести на своїх гетманов и началников нехай бунтуют, а роздвоеніями и незгодами внут- рними и междуусобіями своїми сами себе нехай викореняют, нехай військо згине, нех му ся то станет, же козаров память не зостанет»17. В контексті Руїни Величко розглядає й правління Брюхо- вецького. За його версією, український народ двічі повставав за свої права. Один раз за Богдана Хмельницького, другий – за правління гетьмана Брюховецького, при якому «всенародное негодованіе разширилося за уничтоженіе древних прав и вол- ностей малороссійских» і який допустив і «позволил непреду- смотрително бити воєводам московским по всѣх городам мало- россійским, которіи з тѣм позволеніем по указу монаршім поіхали и господствовати почали з великим ... з всенародним малороссійским отягощеніем»18. Апогеєм Руїни за Величком став поділ території Козацької держави на дві частини згідно Андрусівської угоди 1678, яка відбулася з «великою кривдою козацкой» й стала черговим актом занепаду традиційних прав і вольностей. Для пізніших представників козацького історіописання події Руїни вже позбавлені такого драматизму як у Величка. Можливо тому, що більшість їхніх творів ґрунтувались на основі «Літо- пису Граб’янки», а можливо й через те, що автори, які жили писали вже в середині – другій половині XVIII ст. не були свідками міжусобиць та їх наслідків. Окремі ж них, згадувані Максим Плиска та Іоанн, воліли взагалі уникати опису цих подій, аби не погіршувати загальну картину героїчного мину- лого, яку вони конструювали у своїх віршованих історіях. Ці автори сприймали повстання Хмельницького, події Руїни як далеку історію – «золотим віком», часом становлення і най- 290 вищого піднесення прав і вольностей. Втім і в сучасному їм періоді вони прагнули віднайти такі події, які б могли прирів- нятися до героїчних діянь, описуваних їхніми попередниками. Такими подіями стали російсько-турецькі війни 1734–1739, 1774–1776 рр., участь в них козацьких формувань та елекція гетьмана Кирила Розумовського. Для тодішніх творців козаць- кого історіописання вони означали не менше ніж події Хмель- ниччини для Величка чи Самовидця. Так. Максим Плиска в 1763 р. навіть ототожнював часи великого повстання і війни з турками 1730-х рр.: «… сіи баталіи совокуплены были и яко славного гетмана Малороссійского Богдана Хмелницкого, кото- рый спас Малороссію от поляков, так і сіи баталіи про честь и удаль россійскаго народа, храбрость и отвагу и вѣчную их славу с которих впервых пишу»19. При цьому свій текст він намагався конструювати за аналогією з «Літописом Граб’янки» у формі сюжетно-цілісних оповідань «сказаній» та «повістей»: «Сказаніе о первой баталіи с турками и военніх дѣйствіях против турок и татар 1736 году», «Повѣсть о взятіи преславного турецкого города Хотина». Тема воєн з турками присутня так чи інакше в більшості творів, написаних в середині – другій половині XVIII ст. Різниця між ним полягає в ступені детальності висвітлення подій. Але загальне спрямування сюжету доволі схоже. Воно ґрунтується на двох головних аспектах. Перший серед них – участь козаків у військових діях, їхня доблесть, виявлений героїзм. Для упоряд- ників «Ніжинського літопису», «Новгород-Сіверського літопи- су», «Літопису Лизогуба», «Краткой записки о действіях прежде бывших...», продовжених варіантів «Короткого опису Мало- росії» та ін., котрі й самі нерідко виступали свідками й учас- никами військових дій, головним було показати незамінну й важливу роль підрозділів Гетьманщини під час війни. Другий аспект, на якому особливо наголошується в текстах, полягав у висвітленні драматичних наслідків війни для господарства та населення Гетьманщини, яке потерпало від постійних експро- пріацій худоби, збіжжя, участі в будівництві різних фортифі- каційних споруд, обтяжливих військових постоях. «Внутри Ма- лой Россіи, – писав Григорій Покас, який брав участь у війні, – не толко то, что къ армии потребно било, но что толко офи- 291 церамъ пожелалось, все забирали, а при томъ грабили гвалтомъ людей малороссійскихъ, которие за свою бѣдную обиду приго- варивали, обстаивали, мучили до полусмерти и убивали мно- гихъ. Погонщиковъ къ генералному магазейну въ походахъ взятихъ более 2000 человѣкъ умертвились въ единой толко компаніи очаковской»20. Інший учасник війни і автор Федір Маньківський детально занотовує кількість волів, забраних з Малоросії, число цивільних, які працювали на будівництві оборонних ліній21. Означені сюжети мали слугувати певною реабілітацією за виступ Мазепи, а також репрезентувати звитягу козацького війська, ефективність автономного устрою Гетьманщини, її про- відну роль у військових перемогах імперії. В такому ж контексті, гетьманська елекція 1750 р. – другий за популярністю сюжет, сприймалася авторами як визнання імперією заслуг Гетьманщини, недоторканості її автономних прав і вольностей та відновлення природного стану речей. Опису цієї події передують епізоди про беззаконня, що тво- рилися урядниками Малоросійської колегії: ігнорування тради- ційного устрою Малоросії, непосильні збори і податки. «Колле- гія сія была ... много людей значных помордовано, звѣрства всяким образом вымишляно, кабалы взымано ... Выдоили добре Малороссію!»22 – писав автор «Лизогубівського літопису». Відтак відновлення гетьманського правління постає як початок нового світлого періоду, відновлення традиційних прав і воль- ностей. Сучасники в правлінні Розумовського вбачали певну рубіжність. Можливо тому Покас завершує свій твір 1750 ро- ком, а Симоновський, попри те що він жив ще до кінця століття, 1764 роком – коли був скасований гетьманат, що на думку автора було «не полезным»23. В окремих творах представлено детальну картину виборів, атмосферу загального свята, приді- лено багато уваги усім начинанням молодого гетьмана. В жод- ному з них немає натяку на фіктивному характері виборів. Лише невідомий читач XVIII ст. залишив на полях одного з рукописів таку примітку: «Неправда, ибо хотя наказано волными голо- сами, но повѣлено им выбрать Разумовского»24. Варто погодитися з гіпотезою про те, що на козацьке істо- ріописання у свій час справила вплив «Риторика» Феофана 292 Прокоповича, написана в 1706–1707 рр.25 Це був своєрідний підручник, за яким навчалися покоління студентів Києво-Моги- лянської академії, а більшість авторів історичних наративів були її випускниками. Згідно «Риторики», автор, приступаючи до написання твору, мав визначити для себе головну подію, явище, на яку мали спиратися всі другорядні та ґрунтуватися причинно- наслідковими зв’язками між ними. Можливо, користуючись такими настановами, творцями козацьких літописів визначена концепція прав і вольностей як головна основа їхніх творів. Керуючись нею, вони описували плин вітчизняного минулого. Цій основі підпорядковувалася низка вузлових подій історії – серед них Хмельниччина, війни з турками, відновлення геть- манату. ———————— 1 Летопись гадячского полковника Гигория Грабянки. – К., 1854. – С.ІІІ. 2 Короткий опис Малоросії (1340–1776) / підготовка до друку А. Бовгирі. – Київ, 2012. – С. 28. 3 Отдел рукописей Российской Национальной библиотеки (Далі – ОР РГБ). – Ф. 550. – F XVII, 79. – Л. 1–29. 4 Антонович В. Неизвестный доселе гетман и его приказ // Киевская старина. – 1883. – Кн. 5. – С. 141. 5 Летопись Грабянки. – С. 31–32. 6 Повесть о том, что случилось на Украине с тоя поры, как она Литвою завладена // Чтения Императорского общества истории и древ- ностей российских. – 1848. – № 5. – Отд. 4. – С. 6. 7 Літопис Самовидця / Підготовка до друку Я. Дзири. – К., 1971. – С. 52. 8 Симоновский П. Краткое описание о казацком малороссийском народе и о военных его делах, собранное из разных историй иност- ранных, немецкой – Бишенга, латинской – Безольди, французской – Шевалье и рукописей русских чрез бунчукового товарища Петра Симоновского, 1765 года. – М., 1847. – С. 22, 26. 9 Там само. – С. 55 10 Бовгиря А. Рукописний збірник Максима Плиски 1763 року // Істину встановлює суд історії. Збірник на пошану Федора Павловича Шевченка. – Т. 2. Наукові студії. – К., 2004. – С. 538–550. 293 11 Величко С. Летопись событий в Юго–Западной России в XVII веке. – К., 1848. – Т. І. – С. 170. 12 Там само. – С. 175. 13 «Прежде сия над ляхами побѣды (мається на увазі перемога в битві під Батогом – А.Б.) днями тремя видны бяху на небе звѣзды з метлами их же аки некая рука держала... В другую же ночь видено бѣ воинство вооруженное на небе. Но не токмо небеса но и земля ляхом бѣду знаменовала, ибо на един день сего прежде под Ладыжином з под камня дух нѣкий возымаше глаголя: “идите рците гетману полскому да отойдет от зде или да блюдется крепко ибо приходит близ пяница он свирепый иже браду Калиновскому урежет...”. Понеже бяше опус- теные земли полской, глад, пожары, бури и наводнения рѣк. Паче же их всех Божіим попущеніем мор велик бяше. Наченся от сошествія святого духа а протяжеся даже до зимы... Всем же сим бѣдам смер- тоностным полскую землю одержащим жители тих стран оставиша грады и села исходяху и вмѣсто людей зверье в человѣческое жилище вшедше. Мертвые человѣческие тѣлеса от гробов изгребяху и едяху... Таковы бяху за грехи лядские от Бога казни... занеже и бѣды полской земли внутрь нахождяху, яко сыновѣ полскую землю свою настояти начинаяху, ибо Родзиевский сенатор от канцелярии отставлен невѣ- домо что ради и бѣжа в шведскую землю ...» – Гисторія о начале проименованія козаков. – Житомир, 2001. – С. 142–143. Див. про текстологічні особливості списків та редакцій «Літопису Грабянки»: Бовгиря А. Козацьке історіописання в рукописній традиції XVIII ст. – К., 2010. – С. 71–96. 14 Величко С. Летопись событий в Юго–Западной России в XVII веке. – Т. І.– С. 451–452. 15 Там само. – Т. ІІ. – С. 8. 16 Поема «Звільнений Єрусалим» (1575) була відома в Україні через польський переклад Петра Кохановського (1566–1620), що у XVII ст. пережив три видання. Існував і український переклад поеми (Тассо Т. Действія Кгоффреда или Іерусалиму свобожденного // Українська пое- зія сер. XVII ст. – К., 1992). На думку Валентини Соболь, Величко користувався польським перекладом поеми: Соболь В. «Літопис С. Величка як явище українського бароко». – Дніпропетровськ, 1996. – С. 49. 17 Величко С. – Летопись событий в Юго-Западном крае. – Т. 2. – С. 406–407. 18 Там само. – С. 96. 294 19 ОР РГБ. – Ф. 299. – № 552. – Л. 146 об.–147. 20 Короткий опис Малоросії (1340–1776). – С. 126. 21 Там само. – С. 146–167. 22 Летописец, или описание краткое знатнейших действ и случаев // Сборник летописей, относящихся к истории Южной и Запададной Руси. – К., 1888. – С. 55. 23 Симоновский П. Краткое описание о казацком малороссийском народе и о военных его делах. – С. 159. 24 Апанович. Е. Рукописная светская книга XVIII в. Исторические сборники. – К., 1983. – С. 197. 25 Levin P. Ancient and Early Modern Thought in Ukrainian Historio- graphy // Europa Orientalis. – 1986. – № 5. – Р. 322. The features of the representation of history in the Cossack narratives, ideas of motivation for their creation, display general scheme of national history and place in her events that were crucial for Hetmanate are examined in the article. Keywords: history, narrative, event, history-writing, Hetmanate.

Конструювання картини минулого в козацькому історіописанні XVII–XVIII ст.

Institution

Similar Items