Словник мови Шевченка й вивчення історії української мови
Збережено в:
| Дата: | 2014 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української мови НАН України
2014
|
| Назва видання: | Культура слова |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/111569 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Словник мови Шевченка й вивчення історії української мови / Т. Марченко // Культура слова. — 2014. — Вип. 80. — С. 204-215. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-111569 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1115692025-02-09T13:42:05Z Словник мови Шевченка й вивчення історії української мови Марченко, Т. Слово Тараса Шевченка у словнику 2014 Article Словник мови Шевченка й вивчення історії української мови / Т. Марченко // Культура слова. — 2014. — Вип. 80. — С. 204-215. — укр. 0201-419X https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/111569 uk Культура слова application/pdf Інститут української мови НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Слово Тараса Шевченка у словнику Слово Тараса Шевченка у словнику |
| spellingShingle |
Слово Тараса Шевченка у словнику Слово Тараса Шевченка у словнику Марченко, Т. Словник мови Шевченка й вивчення історії української мови Культура слова |
| format |
Article |
| author |
Марченко, Т. |
| author_facet |
Марченко, Т. |
| author_sort |
Марченко, Т. |
| title |
Словник мови Шевченка й вивчення історії української мови |
| title_short |
Словник мови Шевченка й вивчення історії української мови |
| title_full |
Словник мови Шевченка й вивчення історії української мови |
| title_fullStr |
Словник мови Шевченка й вивчення історії української мови |
| title_full_unstemmed |
Словник мови Шевченка й вивчення історії української мови |
| title_sort |
словник мови шевченка й вивчення історії української мови |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| publishDate |
2014 |
| topic_facet |
Слово Тараса Шевченка у словнику |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/111569 |
| citation_txt |
Словник мови Шевченка й вивчення історії української мови / Т. Марченко // Культура слова. — 2014. — Вип. 80. — С. 204-215. — укр. |
| series |
Культура слова |
| work_keys_str_mv |
AT marčenkot slovnikmoviševčenkajvivčennâístorííukraínsʹkoímovi |
| first_indexed |
2025-11-26T08:09:46Z |
| last_indexed |
2025-11-26T08:09:46Z |
| _version_ |
1849839682012053504 |
| fulltext |
культура слова №80′ 2014204
СЛОВО ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
У СЛОВНИКУ
Тетяна Марченко
Словник мови Шевченка й вивчення
іСторії українСької мови
Кожен з нас засвоює мову батьків, дідів-прадідів,
яку вони успадкували від попередніх щонаймен-
ше двох поколінь. Сміливо можна стверджу-
вати, що мова центральної частини України,
де зростав Тарас Григорович Шевченко, в осно-
ві своїй дійшла до нас без значних змін принай-
мні з ХVІІ ст. (якщо не брати до уваги сучас-
ні темпи мовного розвитку). Авторка статті може
засвідчити, що Шевченкова мова для сучасних
мешканців південної Київщини є цілком при-
родною, її фонетичні, лексичні, синтаксич-
ні ознаки досі зберігаються в щоденному спіл-
куванні. Тоді постає питання, чому українська
літературна мова попередніх століть так поміт-
но відрізняється від Шевченкового слова? Дея-
кі пояснення можна знайти, якщо подивитися на
історію розвитку літературної мови на загаль-
ноєвропейському, загальнослов’янському тлі.
205Слово тараса Шевченка у словнику
Становлення більшості слов’янських мов при-
пало саме на ХІХ ст. Це був час національного
відродження багатьох народів на загальноєвропей-
ській хвилі ідей просвітництва й романтизму. Ак-
тивними учасниками національно-політичних,
культурних, суспільних рухів ставали, письмен-
ники, науковці. Поштовх для розвитку отримала
й гуманітарна наука, з’являлися вагомі розвідки
в галузі мовознавства; розпочалися складні про-
цеси утвердження літературних мов на народ-
ній основі. Не лише українці, а й інші народи
тривалий час були обмежені у вільному вживан-
ні рідного слова. Члени Кирило-Мефодіївського
братства прагнули, «щоб кожен слов’янський на-
род мав свій язик, свою літературу». Часто мова
найбільшого національного поета ставала осно-
вою формування загальнонаціональної літератур-
ної мови. Так було у Польщі, в Росії, так сталося
й у нас. Звісно, кожна слов’янська літературна
мова пройшла свій особливий шлях становлення.
Видатний хорватський славіст Ватро-
слав Ягич, аналізуючи тексти, написані на
південнослов’янських теренах у період з кінця
ХІІ ст. до кінця ХV ст., виявляв у них риси народ-
ної розмовної мови. За місцем і часом створення
та за мовними ознаками опрацьованих пам’яток
він виокремив сербські (східні і південні), бос-
нійські (західні), дубровницькі, турецькі та хор-
ватські тексти. Сербські тексти характеризуються
тим, що в них цілковито, за незначними винятка-
ми, відсутні елементи народної розмовної мови,
що пояснюється загальною тенденцією розви-
тку літературних мов на теренах домінування
культура слова №80′ 2014206
православ’я. Скрізь, де воно було поширене, діяла
настанова, що будь-які світські тексти мають пи-
сатися тільки церковнослов’янською, а не народ-
ною мовою (Jagić V. Iz prošlosti Hrvatskoga jezika /
V. Jagić // Književnost. – Zagreb. – S. 339–340). Інша
річ – дубровницькі тексти. Особливості суспіль-
ного життя й господарювання в Дубровнику зу-
мовили вільне використання поряд з латиною та
італійською, за висловом В. Ягича, «правильної
народної» мови. Подібна ситуація спостерігалася
й у Боснії, де поруч мешкали представники різних
народностей і конфесій. Там також вільніше роз-
вивалася писемна мова на народній основі. До-
кументи, які датуються ХV ст., переконують, що
в Дубровнику народною мовою послуговувалася
знать, ця мова мала статус дипломатичної у від-
носинах із турками, кореспонденція з угорським
королем також велася хорватською мовою. Про-
те така тенденція не була сталою, і в пізніші часи
умови змінилися на гірше. Літературна мова по-
чала зазнавали помітних сторонніх впливів, не
відбувалося процесів уніфікації, певної стандар-
тизації, і В. Ягич з сумом констатує, що після пер-
шого періоду розвитку літератури в ХV ст., стан
хорватської літератури й хорватської мови в Дал-
мації ніколи не був настільки поганим, як у кін-
ці ХVІІІ і на початку ХІХ ст. (Там само. – С. 358).
Щодо формування української літературної
мови на народнорозмовній основі, то цей процес
якнайповніше засвідчує мовна творчість Тараса
Шевченка.
Усвідомлюючи значення мови Тараса Григо-
ровича для розвитку мовознавства та інших гу-
207Слово тараса Шевченка у словнику
манітарних наук, народознавства, культурології,
учені створюють словники, де фіксують і відпо-
відним чином опрацьовують мову різножанрових
текстів видатного поета.
В Інституті мовознавства ім. О. О. Потеб-
ні НАН України було укладено «Словник мови
Шевченка» (відповідальний редактор, док-
тор філологічних наук В. С. Ващенко. – Київ :
Наук. думка, 1964. – Т. 1. – 484 с.; Т. 2. – 566 с.),
у реєстровій частині якого подано 10116 україн-
ських слів, вибраних з основних текстів поета,
різних редакцій його поезій, а також з листів, на-
писаних українською мовою. У додатку вміщено
українські слова й висловлення, що трапляються
в російських творах і листах Т. Г. Шевченка та
в драмі «Назар Стодоля». Кожне реєстрове сло-
во схарактеризовано в його семантичних і фор-
мальних виявах. Словник фіксує фонетичні,
морфологічні варіанти і правописні видозміни
слів, відмінні від літературної норми, але власти-
ві живій народній мові. Словник мови Шевченка,
як справедливо підкреслюють його автори, від-
творює лексичний склад української мови другої
половини ХІХ ст.
Виняткове значення для вивчення проце-
сів формування української літературної мови
має праця Івана Огієнка (Іларіон, митр. (Огієнко І.).
Граматично-стилістичний словник Шевченко-
вої мови / І. Огієнко. – Вінніпег, 1961. – 257 с.;
далі – Огієнко). Мова Тараса Шевченка стала, за
висловом І. Огієнка, «наріжним каменем даль-
шої нашої літературної мови»: «В історії розвою
української літературної мови Шевченко закін-
культура слова №80′ 2014208
чив її добу, що розпочалася Котляревським і ве-
лася його послідувачами. Він став синтезою цієї
мови, і він же поставив її на добру путь дальшого
розвою» (Огієнко, 32), бо «Шевченкова мова мала
всі якості, щоб стати всеукраїнською; вона була най-
чистішою серед мов усіх письменників і походила
з географічного осередку України, зі Звенигород-
щини, тому могла стати легко соборною мовою»
(Огієнко, 23).
Учений розпочав роботу над словником
в Кам’янці-Подільському в 1918–1919 роках. Дже-
релом дослідження він обрав третє видання «Коб-
заря» Василя Доманицького 1910 року, яке на
той час найточніше передавало Шевченків ори-
гінал. Дослідник писав: «Видаючи «Кобзаря»,
В. Доманицький часом змінював Шевченків право-
пис, але де можна було його дотримувати, він його
тримався. Коли щось змінював, то подавав його
загально тоді прийнятою т. зв. грінченківкою. Бо
Т. Шевченко писав головно правописом російським,
тому при дальших виданнях «Кобзаря» доводилось
таки міняти його правопис на сучасний» (Огієнко,
36). Виписавши понад 200 тисяч карток, І. Огієн-
ко при кожному слові й при кожній формі вказав,
скільки разів ці одиниці згадувалися в «Кобза-
рі». Проте ця праця залишилася незавершеною че-
рез вимушений від’їзд І. Огієнка з країни. Матеріали
зберігалися в бібліотеці Кам’янець-Подільського уні-
верситету, доступу до них автор не мав, тому взявся
за ту саму роботу вдруге у Варшаві в 1931–1933 ро-
ках і завершив її у 1934 році. Вперше словник
був опублікований у 1961 році у Вінніпезі за під-
тримки Інституту дослідів Волині.
209Слово тараса Шевченка у словнику
Автор мав на меті створити працю, яка мала
б практичне значення для вивчення сучасної лі-
тературної мови. Оскільки мова Шевченка відріз-
няється від сучасної літературної і правописом,
і формами, учений поряд з авторським словом
часто вказує сучасні літературні форми, що дає
змогу спостерігати розвиток мови, зміни в пра-
вописі, формальні й подекуди семантичні відмін-
ності у складі лексики, синтаксичні особливос-
ті. І. Огієнко звернув увагу й на наголошування
слів, подаючи наголос скрізь, де він легко вста-
новлюється з віршового ритму або зафіксова-
ний у першому акцентованому виданні 1840
року. Зміни в новіших виданнях робилися постій-
но, що віддаляло читача від Шевченкового ори-
гіналу, а дослідників – від автентичного мовного
джерела. Саме тому цінність праці Митрополита
Іларіона є незаперечною. Матеріали словника,
з одного боку, відображають процес формуван-
ня літературної мовної норми, а з іншого, дають
можливість і читачеві, і дослідникові заглибити-
ся у мовний простір української мови щонаймен-
ше на кілька століть до Т. Г. Шевченка.
Основою Шевченкової мови є народні елемен-
ти, фонетичні ознаки яких пізнаємо завдяки пра-
вописним засадам Шевченкових оригіналів, що
передають звучання кореневих, афіксальних го-
лосних, груп приголосних тощо: берліг, вибірала,
добіраю, забірають, збірати, задріжала, замі-
рати, зіма, зімувати, война, вольний, ковать, ко-
нець, копитан; крепачка, безголов’я, Запорожжя,
запорожський, Бердічів, арестант, брязчить, ви-
їзжають, виїзжає, вхожу, вихожу, заїзжають,
культура слова №80′ 2014210
заквіччатись, ззамолоду, ззісти, зов’ю, зо-
гнеться, зопсувалась, зотліє, братік, бевз, єй-
богу. Варто звернути увагу на наголошування
слів у рядках: Коли ми дíждемося Вáшʠнгтона
з новим і праведним законом; на тогочасні пра-
вописні особливості: автíм, алилуя, аллилуя,
Дарданелли; на морфологічну будову: досвіта,
возлісся, корень, благодушне (присл.). Слово
огонь – завжди без префіксального в-: огонь чи-
малий розвели, огонь небесний. Іноді з’являються
спільнокореневі, тотожні за значенням, але різні за
формальним складом слова: гнучий стан та гнуч‑
кий стан. Т. Г. Шевченко свідомо уникав у сво-
їй мові говіркових висловів (локалізмів), проте
окремі з них трапляються в «Кобзарі»: бачся
скор. «бачиться»: Світ, бачся, широкий; обі-
щатися «обіцяти»: обіщався чорнобривий та
ін. Часто в Шевченка закінчення -ає/-яє дієслів на
-ати у формі 3 ос. одн. втрачає кінцеве -є, що й сьо-
годні характерно для південно-східних говорів:
І хто теє зна; Соловейко задріма. Трапляються
в тексті й обидві форми в одному реченні: Лі-
тає, шукає, дума – заблудив. Слід зауважити,
що тенденція до відпадіння закінчення в цих
формах дуже давня і виникла, як припускають,
під впливом форм минулого часу (Вступ до по-
рівняльно-історичного вивчення слов’янських
мов / За ред. О. О. Мельничука. – К., 1966. –
С. 313). Зауважимо, що в деяких сучасних
слов’янських літературних мовах подібні фор-
ми є нормативними (пор. польське zna, czyta,
ma; сербське і хорватське čita, zna, ima; словен-
ське déla, ima).
211Слово тараса Шевченка у словнику
Стосовно вживання літери ґ І. Огієнко дав та-
кий коментар: «Як усі письменники до Шевченка,
так і він не рідко в українській мові звука ґ пере-
давав російським г. Інші письменники, напр. Ку-
ліш, уживали вже тоді для означення ґ латин-
ської букви g: gанок, gузь. У давнину з ХІV віку,
за грецьким звичаєм ґ передавали в українсько-
му письменстві через кг, напр. кганок. Сама буква
ґ взята з її грецької скорописної форми, і вона ві-
дома вже у львівській книжці «Аделфотис» 1591 ро-
ку. А Мелетій Смотрицький закріпив цю фор-
му у своїй граматиці 1619 року назавжди. Звук
ґ частий в українській мові, тому буква ще з гли-
бокої давнини й запроваджена в українське пись-
менство» (Огієнко, 74).
У «Кобзарі» вживаються форми багатий, багач
замість звичних для попередніх періодів богатий,
богатити, богатитися (Є. Тимченко); богатий,
богачъ, богатїй (СУМ ХVІ–ХVІІ ст.). На почат-
ку слова Т. Шевченко писав и: иноді, индики, инший,
Ирод, спостерігається закінчення -и у формі родо-
вого відмінка іменників ж. р.: немає вісти та ін.
Від своїх перших учителів – дяків – поет за-
своїв мову давньої української літератури. Саме
тому в його мові багато архаїзмів, але «завжди
на своєму місці, завжди як окраса стилю» (Огі-
єнко, 19): гордіше самої цариці, Господева
кара. У «Кобзарі» жодного разу не вживається
прийменник від і відповідний дієслівний префікс,
пор.: Нема кращої од тебе; Все од Бога; одбувати,
одвернувся, одвезти, оддали; часто вживається ар-
хаїчний прийменник во: во тьмі і неволі; во славі;
во Псалтирі. Деякі іменники мають архаїчне фо-
культура слова №80′ 2014212
нетичне вираження та застарілу форму множи-
ни: Гішпани (Н. в. мн.), армяне, братця, бояра;
Біжать і отроки й старі бояра із Литви князя
зустрічать; вживаються у формах граматичного
роду, відмінних від сучасної граматичної норми:
у тій Вільні; не вбгаю в віршу цього слова. Народ-
нопісенні елементи, зокрема прадавні повні фор-
ми прикметників, є окрасою Шевченкових творів:
голубеє небо, гори високиї; давняя; земниї покло-
ни, Божиї глаголи.
У Словнику мови Шевченка І. Огієнка знаходи-
мо лексику як літературної, так і народнорозмов-
ної мови, яка зафіксована в словнику Б. Грінчен-
ка, але пізніше вийшла зі сфери літературного
вжитку й у сучасних словниках української літе-
ратури не відображена. Частина таких слів і те-
пер вживається в розмовній мові: бідкувати
‘сумувати за ким-чим’ (Так над ним бідкує); год
(год за годом три годи минули); болящий ‘хво-
рий, недужий’ (Ніхто й не загляне до грішного
болящого); бурта ‘земляний насип, пагорб’ (На-
сипала бурти на Орелі); гич ‘зовсім нічого’, ‘зо-
всім не до речі’ (ні гич; і гич не до речі); город
(то город із стома церквами); дивочний ‘див-
ний’ (дивочний гість); достроїти ‘добудувати’
(слово строїти у значенні ‘будувати, впорядко-
вувати’ не слід розглядати як русизм, воно по-
ходить з праслов’янського strojь ‘порядок’ і має
цілий ряд відповідників у слов’янських мовах)
(Дума як би його достроїть палати); думний ‘за-
думаний’ (думнеє чоло похмуріло); замчище ‘за-
лишки замку’ (на замчище подивився); запевне
‘напевно’ (запевне сказать не зумію); кабиця ‘піч
213Слово тараса Шевченка у словнику
у сінях або надворі, вогнище’ (Горить вогонь ти-
хесенько на кабиці); кандійка ‘миска з довгими
краями’ (Взявши відер, кандійок, пішли на ярма-
рок); ке ‘дай, подай’, кете ‘дайте’ (А тим часом
кете ми кресало та тютюну); костер ‘багаття,
вогнище, вогонь’ (Взяли землі з-під костра); ко-
торий ‘котрий, який’ (Ще є люди, которі його зна-
ли (у розмовній мові півдня Київщини це слово
досі вживається в такому значенні); куга ‘осит-
няк, очерет’ (Посунули поміж кугою); кунштик
‘малюнок’ (Книжечок з кунштиками накупи-
ла).
Мова Т. Г. Шевченка – скарбниця, що збе-
рігає прадавню семантику слів, яка з часом
змінюється або втрачається. Прикметник дру-
гий виступає із значенням ‘інший’ (також
у Б. Грінченка): Забудь, що клялася, – другого
шукай. Загальнослов’янське красний ‘гарний,
прекрасний’ дійшло до нас з праслов’янської
доби й відоме іншим сучасним слов’янським
мовам (пор. болгарське, македонське красен
‘гарний’, сербське красан, хорватське krasan
‘тс.’, словенське krasen ‘прекрасний’. Його вжи-
вав Тарас Шевченко: Раю красного не зріла. За-
фіксоване воно також у словнику Бориса Грін-
ченка: За тиждень прийшла в Київ. Красний,
Боже який!. Сьогодні це слово в такому значен-
ні сприймається як застаріле, проте слід звернути
увагу на те, що воно необґрунтовано витісняєть-
ся з ономастикону. Нещодавно на березі притоки
Росі, яка споконвіку мала назву Красна, в межах
села Блощинці Білоцерківського району з’явився
дорожній знак: р. Червона.
культура слова №80′ 2014214
Розглянуто слова та їхні значення, не зафіксо-
вані в словнику Б. Грінченка та інших джерелах:
з-передсвіта ‘до світанку’ (з-передсвіта до вечо-
ра); інако ‘інакше’; ірій ‘те саме, що вирій’ (Гуси,
гуси білі полетіли в ірій); кайзак ‘киргиз’ (А кай‑
зак украв ту сокиру); кружати (Іларіон окреслює
значення цього слово «пити всім у крузі», яке не
подається у Словнику Б. Грінченка та в сучасних
словниках української літературної мови») (Жур-
ба в шинку мед-горілку поставцем кружала);
бурнус ‘широка верхня одіж’ (Вовну білую пряде
на бурнус йому святошний) (Огієнко, 124).
Відчутною в Шевченковій поезії
є церковнослов’янська мова, «бо вона глибо-
ко істотна йому, він її широко знав і любив її!»
(Огієнко, 13–14): грядущий ‘майбутній’ (гряду‑
щим тиранам); дщер ‘дочка’ (Вавилоня дщер
окаянна); кроткий ‘лагідний’ (Підняла очи-
ці кроткії); благоволяти ‘зволяти’ (Дулю дати
благоволять); буїй ‘нерозумний’ (Часто ко-
тяться голови буї за теє диво); Восток ‘Схід’
(Мітла [комета] з востоку зійшла); врем’я ‘час’
(Во врем’я Ірода царя); глагол ‘слово’ (Читали
Божиї глаголи); обоюдний ‘двосторонній’ (обо‑
юдний меч). Церковнослов’янізм бивий ‘ко-
лишній’ у Шевченка з’являється, очевидно, під
впливом ‘бувалий’.
Трапляються в поета й русизми: готичесь-
кий з часами дом; козачество; як новотвір Ми-
трополит Іларіон кваліфікує Шевченкове зрище
‘публічний розгляд, ганьба’: В село на зрище
приведуть і пов’язує його з російським зрелище
(Огієнко, 107–108).
215Слово тараса Шевченка у словнику
Cтароукраїнська літературна мова містила ба-
гато полонізмів, у чому можна переконатися, озна-
йомившись з лексикографічними працями, що
зафіксували мову того періоду. Шевченко добре
знав польську мову, але у своїх творах вживав лише
ті слова, які адаптувалися в українській мові і ста-
ли звичними. Деякі давні польські запозичення
все ж трапляються, як от одволати ‘урятувати від
смерті’: Бабусю Настю поховали, і ледве-ледве
одволали Трохима діда.
Як бачимо, українська мова, зафіксована в тво-
рах Тараса Григоровича Шевченка, дає читаче-
ві й дослідникові велику поживу для роздумів,
для наукових пошуків.
Наталія Мех
Шевченкові текСти як джерело Словника
«одвічні Слова українСької культури»
Доробок Великого Кобзаря посідає помітне
місце в історії української літературної мови та
є унікальним культурним продуктом своєї епо-
хи. Художньо-мовна спадщина Т. Г. Шевченка
належить до культурного фонду нації, і значення
його мовотворчості як початку нової української
літературної мови важко переоцінити.
Історія літературної мови найтісніше
пов’язана з національною культурою. Набу-
ті знання про мову в позалінгвістичних галу-
зях впливають на дослідження власне мовних
|