Кримськотатарське національне питання в українському та російському правозахисному русі

Кримськотатарське національне питання в українському та російському правозахисному русі

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2005
Автор: Адамовський, В.І.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут історії України НАН України 2005
Теми:
Радянська влада і українське суспільство: протистояння, опір, опозиція в 20-80-х рр. XX ст.
Онлайн доступ:https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/12175
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Кримськотатарське національне питання в українському та російському правозахисному русі / В.І. Адамовський // Історія України: маловідомі імена, події, факти. — 2005. — Вип. 31. — С. 200-208. — Бібліогр.: 7 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-12175
record_format dspace
spelling nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-121752025-02-09T17:57:14Z Кримськотатарське національне питання в українському та російському правозахисному русі Адамовський, В.І. Радянська влада і українське суспільство: протистояння, опір, опозиція в 20-80-х рр. XX ст. 2005 Article Кримськотатарське національне питання в українському та російському правозахисному русі / В.І. Адамовський // Історія України: маловідомі імена, події, факти. — 2005. — Вип. 31. — С. 200-208. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. XXXX-0012 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/12175 uk application/pdf Інститут історії України НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Радянська влада і українське суспільство: протистояння, опір, опозиція в 20-80-х рр. XX ст.
Радянська влада і українське суспільство: протистояння, опір, опозиція в 20-80-х рр. XX ст.
spellingShingle Радянська влада і українське суспільство: протистояння, опір, опозиція в 20-80-х рр. XX ст.
Радянська влада і українське суспільство: протистояння, опір, опозиція в 20-80-х рр. XX ст.
Адамовський, В.І.
Кримськотатарське національне питання в українському та російському правозахисному русі
format Article
author Адамовський, В.І.
author_facet Адамовський, В.І.
author_sort Адамовський, В.І.
title Кримськотатарське національне питання в українському та російському правозахисному русі
title_short Кримськотатарське національне питання в українському та російському правозахисному русі
title_full Кримськотатарське національне питання в українському та російському правозахисному русі
title_fullStr Кримськотатарське національне питання в українському та російському правозахисному русі
title_full_unstemmed Кримськотатарське національне питання в українському та російському правозахисному русі
title_sort кримськотатарське національне питання в українському та російському правозахисному русі
publisher Інститут історії України НАН України
publishDate 2005
topic_facet Радянська влада і українське суспільство: протистояння, опір, опозиція в 20-80-х рр. XX ст.
url https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/12175
citation_txt Кримськотатарське національне питання в українському та російському правозахисному русі / В.І. Адамовський // Історія України: маловідомі імена, події, факти. — 2005. — Вип. 31. — С. 200-208. — Бібліогр.: 7 назв. — укр.
work_keys_str_mv AT adamovsʹkijví krimsʹkotatarsʹkenacíonalʹnepitannâvukraínsʹkomutarosíjsʹkomupravozahisnomurusí
first_indexed 2025-11-29T03:31:33Z
last_indexed 2025-11-29T03:31:33Z
_version_ 1850093972849950720
fulltext 200 Àäàìîâñüêèé Â.². Êðèìñüêîòàòàðñüêå íàö³îíàëüíå ïèòàííÿ â óêðà¿íñüêîìó òà ðîñ³éñüêîìó ïðàâîçàõèñíîìó ðóñ³ Проблема порушення прав і свобод кримських татар, насильницьки  депортованих  з  історичної  батьківщини, постійно перебували в полі зору активних учасників ук- раїнського та російського правозахисного руху. Останнім не лише надавали кримським татарам посильну матеріаль- ну та моральну допомогу, а й формували відповідну думку світового співтовариства. Послідовним захисником прав кримських татар висту- пив член Української  гельсинської  групи генерал  Петро Григоренко. Уродженець с. Борисівка Приморського району Запорізької області він з 1939 р. брав участь у бойових діях, Другу  світову війну  завершив у ранзі  начальника  штабу 10-ї гвардійської армії 2-го Прибалтійського фронту. На по- чатку 1960-х рр., зневірившись у зовнішній та внутрішній політиці вищого політичного керівництва країни, створив нелегально  організацію  “Союз боротьби за відродження ленінізму”. За своїми життєвими принципами генерал П. Григорен- ко не залишався байдужим до долі народу, який не прожи- вав на своїй батьківщині — Криму, відчував істотні пере- шкоди у розвитку власної самобутньої мови, культури, ви- хованні на багатовікових традиціях молодого покоління. Саме це обумовило участь відомого правозахисника у низці масових протестних акцій, влаштованих представниками кримськотатарського народу.  Зокрема,  17  травня  1968 р. П. Григоренко вийшов на мітинг,  організований біля  бу- динку ЦК КПРС.  Інформація про його  виступ на ньому, розмови з іншими учасниками у повному обсязі надійшла до Комітету державної безпеки СРСР1. Цього ж дня П. Гри- Кримськотатарське національне питання в українському... 201 горенка  було  затримано органами  міліції.  У  районному відділку МВС вже немолоду людину протримали близько 9-ти годин. 7 травня 1969 р. П. Григоренко планував виступити гро- мадським захисником на процесі 11-ти кримських татар, які вимагали повернення кримськотатарського народу на історичну батьківщину. Однак, вже в день свого приїзду до Ташкенту його арештували, потім утримували у психіат- ричній лікарні2. Зазначений факт викликав обурення серед радянських правозахисників. В своєму листі-протесті вони писали:  “Заслужену увагу  всіх,  кому дорогі  людяність  і справедливість, здобуло ім’я колишнього генерал-майора Петра Григоренка. Сміливість, принциповість, безкорисли- вість Петра Григоренка завжди були предметом ненависті каральних органів. Протягом кількох років він систематич- но піддавався ганебним провокаціям. Друзі і близькі Гри- горенка  знаходились у постійній тривозі  за нього.  Зараз 62-річна людина, яка пройшла Велику Вітчизняну війну, людина, чий патріотизм і переконаність демократа витри- мали найсерйозніші випробування, кинута в Ташкентську в’язницю. Ми вимагаємо негайного звільнення Петра Гри- горовича Григоренка з під варти. У нього вистачить муж- ності з’явитися на будь-яке відкрите засідання. Ми звер- таємося до своїх співгромадян. За останні кілька років у нашій країні усе більше людей переслідуються за відкриті виступи на  захист  демократичних  свобод,  гарантованих Конституцією СРСР. Арешт Петра Григоровича Григорен- ка, звинуваченого у наклепі на суспільний устрій (ст. 191/4 КК УСРС), на справді, — вияв страху перед його правди- вим словом. Яку б версію не вигадало слідство, факт зали- шається фактом: Петро Григорович Григоренко заарешто- ваний за спробу законними засобами допомогти кримсь- ким татарам відновити свої законні права”3. Лист-протест підписали 55 громадських діячів та пра- возахисників.  Серед  них  історик  Л.  Алєксєєва,  інженер Г. Алтунян, педагог Е. Габай, робітник М. Джамілев, біо- 202              Адамовський В.І. лог С. Ковальов, математик Л. Плющ, історик П. Якір, пись- менник та перекладач А. Якобсон та інші. Петро Григорович Григоренко постійно спілкувався з активними учасниками кримськотатарського національного руху, підтримував їх у боротьбі за свої права. Зокрема, він був одним з перших, кому М. Джамілев у листопаді 1968 р. надіслав свої спогади про утворення і діяльність “Союзу кримськотатарської молоді”. Влітку 1974 р. правозахисник відвідав Крим, де зустрі- чався з активістами кримськотатарського руху. За інфор- мацією КДБ при Раді Міністрів УРСР, він закликав їх до більш рішучих дій, рекомендував уникати порушення іс- нуючих законів, щоб уберегти себе від відповідальності, радив активніше апелювати до громадської думки в країні та за кордоном, наполягав на необхідності об’єднати зу- силля кримських татар з демократичними колами, які мо- жуть реально допомогти руху кримських татар4. На основі інформації, отриманої від активу кримсько- татарського руху в жовтні 1975 р., П. Григоренко дав роз- горнуте інтерв’ю кореспонденту інформаційного агентства “Рейтер”,  яке  було  поширене  низкою  провідних  засобів масової інформації світу. Велика  та  багатогранна  правозахисна  діяльність П. Г. Григоренка постійно зазнавала переслідувань з боку владних структур. Ще  у 1960-х р.  його  було  позбавлено воїнського звання, усіх заслужених урядових нагород, а в лютому 1978 р. його позбавили радянського громадянства. Лише в другій половині 90-х рр. ХХ ст. добре ім’я невтом- ного борця за права людини було реабілітоване. У жовтні 1997 р. указом Президента України П. Григоренка було на- городжено орденом “За мужність” першого ступеня. Його ім’ям названо один з проспектів столиці України. До  проблем  кримських  татар  у  своїй  правозахисній діяльності нерідко зверталися кращі представники україн- ської інтелігенції. Глибоко зацікавленим у її справедливо- му вирішенні  був талановитий  прозаїк,  поет,  публіцист, Кримськотатарське національне питання в українському... 203 літературознавець Борис Дмитрович Антоненко-Давидо- вич, який на собі відчув весь тягар тоталітарної системи. У січні 1935 р. він серед інших колег поперу заарештова- ний і засуджений до 10-ти років позбавлення волі за участь в антирадянській контрреволюційній діяльності. Відбув- ши покарання у Бамлазі НКВС СРСР, 1947 р. повернувся в Україну. Однак, вже в липні 1951 р. його очікував новий вирок сумнозвісної трійки — довічне ув’язнення у Крас- ноярському краї. Лише 1956 р. до Б.Д. Антоненка-Давидо- вича прийшла повна й беззаперечна реабілітація. Займаючись літературною працею, письменник постій- но спілкувався зі своїми читачами. Серед них був Мансур Османов, який повідомляв відомого майстра слова про ті принизливі умови, в яких перебував кримськотатарський народ в Узбекистані, бажання за будь-яких умов поверну- тися до Криму. Відповідаючи М. Османову Б. Д. Антоненко-Давидо- вич в своєму листі від 24 квітня 1967 р. писав: “… Я тільки що повернувся з вашого Криму, тоді як ви і ваш народ — справжній господар цієї землі — не можете туди поїхати… Мені самому прикро і незрозуміло, чому до цих пір не від- новлено, хоча б із запізненням, справедливість. З вами пос- тупили не лише не справедливо, але у жорстоко в час куль- ту особи Сталіна. Ніякий народ не може бути відповідаль- ним за дії тих або інших його представників і ніякий народ не можна карати позбавленням Батьківщини. Я також не розумію, чому ви до цих часів неповернуті до Криму, як повернуті калмики, інгуші та чеченці… Ще раджу Вам — бережіть мову і народні  звичаї. Нехай ваші діти незабу- дуть цього, тому що, якщо народ втратить мову, він пере- стане бути нацією. Якщо ви не зумієте передати своїм дітям туги і любов до рідної землі, то їм вже не буде потрібен Крим, їм буде байдуже, де жити, як жити, з ким дружити5. На захист кримських татар виступили нащадки видат- них  діячів  української  культури,  кандидат  філологічних наук Тарас Франко та біолог Марія Лисенко, які зверну- 204              Адамовський В.І. лись до Президії Верховної Ради УРСР з пропозицією вис- тупити із законодавчою ініціативою стосовно повернення кримськотатарського народу на історичну батьківщину. Дорогою ціною за підтримку кримськотатарського на- ціонального руху, інші правозахисні акції заплатив інже- нер Інституту кібернетики Л. І. Плющ. У 1968 р. він був звільнений з роботи і позбавлений можливості займатися улюбленою працею. Перебудова М.С. Горбачова значною мірою активізу- вала діяльність правозахисних сил у розв’язанні проблем кримськотатарського  народу.  Підтвердженням  є  спільна заява представників незалежних рухів республік СРСР від 8  жовтня  1989 р.,  яку  підписали  В. С.  Муса-Аджі-Елі (Кримська область); Ю. Сарваров, І. Ашрафов, І. Шавка- тов  (Організація  Кримськотатарського  Національного Руху); М. Джемілєв, А. Дженпаров, М. Кайбуллаєв, Р. Ос- манов, А. Мустафаєв, Р. Аблаев; С. Гура (Українська гель- сінська  спілка); Г.  Джінчарадзе,  К.  Бабунашвілі  (Партія Національної Незалежної Грузії); М. Гіоргадзе (Націонал- Демократична партія Грузії); Л. Парек, К. Оя (Партія На- ціональної Незалежності Естонії); Г. Ахалая  (Всесвітній Організаційний Комітет турок-месхетинців)6. Після зникнення СРСР проблемами кримськотатарсь- кого народу продовжували опікуватися демократичні сили в Україні та Російській Федерації. Восени 1991 р. Рада на- ціональностей Народного руху України звернулася до Вер- ховної Ради України із закликом підтримати рішення Медж- лісу кримськотатарського народу. Дієву допомогу кримсь- ким татарам надавав видатний російський фізик та громад- ський діяч, академік АН СРСР, тричі Герой Соціалістичної праці, лауреат Нобелівської премії миру Андрій Дмитрович Сахаров. Батько “водневої бомби”, здатної знищити світо- ву цивілізацію, одним з перших зрозумів, що найвищою цінністю є людина, забезпечення її прав і свобод. Вчений підписав низку звернень й петицій, у яких ви- сувалась рішуча вимога забезпечити права кримських та- Кримськотатарське національне питання в українському... 205 тар. Так, у 1967 р. академік А. Сахаров, разом зі знаним фізиком-теоретиком, академіком АН СРСР М. О. Леонтови- чем підписав лист-протест, в якому доводив законність ви- мог кримськотатарського народу щодо повернення на істо- ричну батьківщину. В  грудні  1974 р.  Андрій  Дмитрович Сахаров на своїй квартирі у Москві  зустрівся  з одним з активістів кримськотатарського руху Енвеом Аметовим, отримав від нього необхідні документи для розповсюджен- ня серед іноземних журналістів. Рішучий протест А. Д. Сахарова викликали обставини трагічної  загибелі  (самоспалення)  кримського  татарина М. Мамута. У листі до генерального секретаря ЦК КПРС Л. І. Брежнєва, вчений стверджував, що справжньою причи- ною спалення М. Мамута є національна трагедія кримсь- ких татар. В когорті борців за права кримськотатарського народу протягом останніх десятиріч свого життя перебував відо- мий російський письменник, ветеран комуністичної партії (виключений з КПР за правозахисну діяльність) Олександр Євграфович Костерін. Характеризуючи внесок у правоза- хисний рух, генерал П. Г. Григоренко у промові 17 березня 1968 р. відзначав: “Олексій Євграфович, який народився і виріс на багатонаціональному Північному Кавказі, Олексій Євграфович, з дитинства бачив жорстоке пригнічення ма- лих народів, роздмухану гнобителями національну незла- году і ворожнечу, мерзенний великодержавний шовінізм. Жорстоко страждав від того, що його нація виступає в ролі гнобителя — інородців. Він, як російський патріот вирі- шив присвятити все своє життя національній рівноправ- ності, дружбі народів. Своєму юнацькому рішенні він не зрадив усе своє суворе, нелегке життя”7. Смерть О. Є. Костеріна 19 листопада 1968 р. та його похорон перетворилося в масову демонстрацію, в якій взя- ли участь правозахисники з усього СРСР, і, в першу чергу, актив кримськотатарського національного руху. 206              Адамовський В.І. Те, що вирішення кримськотатарського національного питання займало чільне місце у діяльності правозахисних організацій  СРСР,  підтверджують  інші  факти.  12  квітня 1972 р. від імені Комітету прав людини відомі радянські правозахисники А. Сахаров, А. Твердохлєбов, В. Чалідзе, І.  Шафаревич  подали  заяву до  президії  Верховної  Ради СРСР, закликавши її сприяти відновлення прав кримсько- татарського народу. З підтримкою ініціатив “Комітету прав людини” вис- тупили  відомі  правозахисники.  Так,  історик  Олександр Некрич, перебуваючи в США, закликав світову громадсь- кість стати на захист М. Джемілєва, В. Буковського, Г. Су- перфіна. Величезний внесок у координацію правозахисної діяль- ності з кримськотатарської проблеми зробив старший нау- ковий співробітник Калінінградського філіалу ВНДІ геофі- зики  Й.  Дядькін,  якому  російськими  дисидентами  було доручено здійснювати зв’язки з кримськими татарами. 25 квітня 1980 р. калінінградського правозахисника було заа- рештовано. Трьома роками пізніше за участь в кримськотатарсько- му національному русі був заарештований росіянин Г. Олек- сандров. Свої думки щодо боротьби кримських татар він висловив в статті “Винищення кримських татар”, опублі- кованої у газеті “Соціалістичний вісник” у Парижі, а та- кож поемі  “Смолоскип над Кримом”, присвяченій само- спаленню М. Мамута. Про свій арешт Г. Олександров пригадував таким чи- ном: “У 1983 р. мене заарештували за мої книги і поему та за посильну участь у русі кримських татар. Спочатку були в’язниці — Ташкентська, Московська, Оренбурзька. У Таш- кентській психіатричній лікарні, куди мене відправили з ташкентської в’язниці, експертиза визнала мене психічно здоровим,  але  для наших чекістів надто легким  здалося покарання, тюрма та табір, і вони вирішили оголосити мене ненормальним”. Кримськотатарське національне питання в українському... 207 Поруч з кримськими татарами завжди знаходився інже- нер-радіоелектронік Генріх  Аванесович  Алтунян,  тісно зв’язаний з московськими правозахисниками. Наприкінці 1960-х рр. він був арештований й засуджений до виправ- но-трудових таборів. Більш суворим виявилося друге по- карання — 7 років ув’язнення та 5 років заслання. Не менш трагічно склалася доля Володимировича Євге- новича Борисова, який значну частину свого життя провів у психіатричні лікарні. У червні 1968 р. за підписання “Лис- та до Комісії Організації Об’єднаних Націй” правозахис- ник був заарештований й ув’язнений на п’ять років у Ленін- градській психіатричній лікарні. У 1976 р. він знову опи- нився у примусовому порядку на лікарняному ліжку. Не маючи інших засобів впливу на В.Є. Борисова, 22 червня 1980 р. керівництво СРСР ухвалило рішення про вислання його за межі країни. Виняткову мужність виявила адвокат Діна Каменська, яка попри численні “рекомендації” представників владних структур взяла на себе захист в суді Володимира Буковсь- кого, Юрія Галанскова, Анатолія Марченка, Лариси Бого- маз, Павла Литвинова, Мустафи Джамілева, Іллі Габая. За свою принципову позицію у 1970 р. Д. Каменська позбав- лена так званого “допуску” до політичних справ. Кращі традиції інтелігенції 1950–1980-х рр. продовжи- ли письменники Є. Євтушенко, Б. Окуджава, В. Приставкін, які влітку 1987 р. звернулися до Президії Верховної Ради СРСР, Генерального секретаря ЦК КПРС М. Горбачова з проханням  прийняти  делегацію кримських  татар  та  по- сприяти у вирішенні їхніх проблем. Таким чином, наведені факти дають підстави твердити:  боротьба за права і свободу кримських татар, гаран- тованих Конституцією СРСР, займала чільне місце у діяльності  українських  та  російських  правозахис- ників; 208              Адамовський В.І.  у наданні громадської значущості питанням кримсь- котатарського народу зміцнювалися контакти та взає- модія російських та українських правозахисників;  з ініціативи вищого партійно-державного керівницт- ва  СРСР  здійснювались  масові  незаконні  репресії українських та російських дисидентів. Ïðèì³òêè: 1  Державний  архів  Служби  безпеки  України  (далі  —  ДА СБУ). – Ф.16, оп.1, спр. 10. – Арк. 193–198. 2 Там само. – Спр. 5. – Арк. 267–272, 274. 3 Там само. – Спр. 7. – Арк. 96–99. 4 Там само. – Оп. 7, спр. 8. – Арк. 359–360. 5 Там само. – Оп. 5а, спр. 2. – Арк. 135–136. 6 Губогло  М.Н.,  Червоная  С.М.  Крымскотатарское  нацио- нальное  движение:  Документы,  Материалы,  Хроника.  –  М., 1992. – Т. 2.– С. 71. 7 ДА СБУ. – Ф.16, оп.1, спр. 5. – Арк. 222.

Схожі ресурси