Надзвичайщина та селянський опір в Україні (кінець 1920-х рр.)

Saved in:

Bibliographic Details
Date:	2005
Main Author:	Капустян, Г.Т.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут історії України НАН України 2005
Subjects:	Радянська влада і українське суспільство: протистояння, опір, опозиція в 20-80-х рр. XX ст.
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/12188
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Надзвичайщина та селянський опір в Україні (кінець 1920-х рр.) / Г.Т. Капустян // Історія України: маловідомі імена, події, факти. — 2005. — Вип. 31. — С. 21-34. — Бібліогр.: 37 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-12188
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-121882025-02-09T20:40:23Z Надзвичайщина та селянський опір в Україні (кінець 1920-х рр.) Капустян, Г.Т. Радянська влада і українське суспільство: протистояння, опір, опозиція в 20-80-х рр. XX ст. 2005 Article Надзвичайщина та селянський опір в Україні (кінець 1920-х рр.) / Г.Т. Капустян // Історія України: маловідомі імена, події, факти. — 2005. — Вип. 31. — С. 21-34. — Бібліогр.: 37 назв. — укр. XXXX-0012 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/12188 uk application/pdf Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Радянська влада і українське суспільство: протистояння, опір, опозиція в 20-80-х рр. XX ст. Радянська влада і українське суспільство: протистояння, опір, опозиція в 20-80-х рр. XX ст.
spellingShingle	Радянська влада і українське суспільство: протистояння, опір, опозиція в 20-80-х рр. XX ст. Радянська влада і українське суспільство: протистояння, опір, опозиція в 20-80-х рр. XX ст. Капустян, Г.Т. Надзвичайщина та селянський опір в Україні (кінець 1920-х рр.)
format	Article
author	Капустян, Г.Т.
author_facet	Капустян, Г.Т.
author_sort	Капустян, Г.Т.
title	Надзвичайщина та селянський опір в Україні (кінець 1920-х рр.)
title_short	Надзвичайщина та селянський опір в Україні (кінець 1920-х рр.)
title_full	Надзвичайщина та селянський опір в Україні (кінець 1920-х рр.)
title_fullStr	Надзвичайщина та селянський опір в Україні (кінець 1920-х рр.)
title_full_unstemmed	Надзвичайщина та селянський опір в Україні (кінець 1920-х рр.)
title_sort	надзвичайщина та селянський опір в україні (кінець 1920-х рр.)
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2005
topic_facet	Радянська влада і українське суспільство: протистояння, опір, опозиція в 20-80-х рр. XX ст.
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/12188
citation_txt	Надзвичайщина та селянський опір в Україні (кінець 1920-х рр.) / Г.Т. Капустян // Історія України: маловідомі імена, події, факти. — 2005. — Вип. 31. — С. 21-34. — Бібліогр.: 37 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT kapustângt nadzvičaiŝinataselânsʹkiiopírvukraíníkínecʹ1920hrr
first_indexed	2025-11-30T14:09:01Z
last_indexed	2025-11-30T14:09:01Z
_version_	1850224666103250944
fulltext	21 Êàïóñòÿí Ã.Ò. “Íàäçâè÷àéùèíà” òà ñåëÿíñüêèé îï³ð â Óêðà¿í³ (ê³íåöü 1920-õ ðð.) Політика радянської влади в українському селі в кінці 1920 – початку 1930-х рр., незважаючи на публікацію знач- ної кількості наукових праць і сьогодні залишається од- нією з найактуальніших у вітчизняній історіографії. Лише після завоювання незалежності Україною на ос- нові спогадів очевидців з’явилися публіцистичні праці, які на емоційному рівні змальовували страшну картину зло- чину більшовицького режиму. Дослідження та оприлюд- ненням архівних джерел спричинив сплеск наукових дос- ліджень стосовно колективізації та голоду в Україні. На сьогодні видань стосовно подій 1930-х рр. в Україні згідно довідкового видання 2001 р. зафіксовано 6384 одиниці1. Метою даної розвідки є дослідження реакції селянства на діяльність органів радянської влади в українському селі в кінці 1920-х рр.. Зміна політичного курсу радянського керівництва на селі наприкінці 1920-х рр. зламала соціально-економічні стосунки, що почали складатися в період “справжнього непу”2. Кандидат у члени ЦК КП(б)У О. Ткаченко на об’єд- наному пленумі ЦК і ЦКК КП(б)У в березні 1928 р. відверто зазначив: “Два, майже три роки у нас був один напрямок по відношенню до села, а після ХV з’їзду у нас напрямок зовсім інший. Деякі партійні організації не зовсім зрозумі- ли цей крутий поворот… З 15 січня було зрозумілим для кожного партійця, що являє з себе такий поворот”3. Поштовх до наступу на принципи нової економічної політики було надано на ХV з’їзді ВКП(б) у грудні 1927 р. Партійний форум відобразив реальне співвідношення сил у вищому керівництві країни. Дебати на з’їзді засвідчили, що певна частина радянських лідерів залишалась на пози- 22 Капустян Г.Т. ціях підтримки непу. Однак, перемогла точка зору деле- гатів, які воліли зруйнувати ринкові відносини та знищити сільську буржуазію. Ця перемога розв’язала руки сталіністам для знищен- ня непу. Напередодні ХV з’їзду отримала поразку “об’єдна- на ліва опозиція”. Позиції соратників Й. Сталіна зміцни- лися завдяки виключенню з лав партії Л. Троцького, Г. Зі- нов’єва та їх активних прибічників. Атака групи Сталіна на неп розпочалася з села. Тут зо- середжувалась основна частина матеріальних і людських ресурсів суспільства. Дії керівництва СРСР під час хлібо- заготівельної кризи кінця 1927 – початку 1928 рр. засвід- чила, що діалог “влада–селянин” завершився. Наступав час владного, жорсткого монологу командного спрямування. 24 грудня 1927 р. на засіданні Політбюро ЦК ВКП(б) блискавично швидко були прийняті постанови: “Про хлібо- заготівлі”, “Директиви Політбюро ЦК ВКП(б) місцевим партійним організаціям”, “Про направлення відповідаль- них уповноважених на хлібозаготівлі”, що визначили на- прямок подальших дій4. 30 грудня 1927 р. відбулося надзвичайне засідання Політбюро ЦК КП(б)У за участю секретаря ЦК ВКП(б) В. Молотова, яке обговорювало одне питання — “Про хлібозаготівлі”. У відповідній постанові зазначалось: “З огляду на те, що спостерігався зрив і загроза прямого про- валу всієї хлібозаготівельної кампанії… Політбюро ЦК КП(б)У… доводить до відома всіх партійних, господарсь- ких, радянських, професійних і кооперативних організацій під особисту відповідальність членів бюро окружних комі- тетів і райкомів суворо дотримуватися наступних дирек- тив в справі негайного піднесення і проведення хлібозаго- тівельної кампанії. Виходячи із загального становища хлібозаготівель в СРСР, приступити до виконання річного плану хлібозаготі- вель по Україні в розмірі 265 млн. пудів… “Надзвичайщина” та селянський опір в Україні... 23 Виходячи із особливої ваги заготівель для всього Сою- зу… Політбюро ЦК КП(б)У визнає абсолютно необхідним добитися протягом 10 днів рішучого перелому в хлібоза- готівельній кампанії…”5. Поїздка Молотова в Україну 28 грудня 1927 р. — 6 січня 1928 р. була обумовлена місцем республіки в загальному плані хлібозаготівель СРСР — 37 %. Це складало 265 млн. пудів зерна. Але керівництво України визначило план хлібозаготі- вель в 245 млн. пуд. Для радянських лідерів це було зама- ло. Молотов розпочав роботу в Харкові (до 1934 р. столи- ця УСРР) зі збільшення плану хлібозаготівель до 265 млн. пуд. Він пояснював причини провалу хлібозаготівель без- діяльністю радянського і кооперативного апарату, безініціа- тивністю партійних організацій, які стояли осторонь “цієї важливої справи”6. Один з уповноважених характеризував методи діяль- ності комісії Молотова: “…багато місцевих керівників ра- дянського, партійного, кооперативного апарату працюва- ли не тільки вдень, але не рідко і вночі, не тільки в будень, але і в свята. Тряхнули добряче”7. У республіці змінилися напрямки роботи суду і прокура- тури. За вказівками керівництва каральні органи мали бути спрямовані не на відстоювання прав громадян, але, в пер- шу чергу, на відстоювання інтересів Радянської влади. Широко застосовувались показові репресивні заходи по відношенню до куркульської частини села9. Проте кардинальних зрушень в хлібозаготівельній кам- панії не відбулося. 5 січня 1928 р. на місця була надіслана директива ЦК ВКП(б) “Парторганізаціям про хлібоза- готівлі” за підписом Сталіна, яка жорстко вимагала вико- нання плану. Директива звинувачувала місцевих партійних і радянських працівників, визначала типові для епохи “воєнного комунізму” жорсткі “покарання” і “репресивні заходи” стосовно “куркулів і спекулянтів, які підривають сільськогосподарські ціни”. 24 Капустян Г.Т. Сталінська директива — це своєрідний програмний документ майбутньої “надзвичайщини”. Вона встановлю- вала “особисту відповідальність керівників партійних, ра- дянських і кооперативних організацій за виконання покла- дених на них завдань по заготівлям”. Її заключний акорд застерігав, що передбачені завдання по хлібозаготівлям потрібно виконати “в тижневий термін” бо в іншому ви- падку ЦК ВКП(б) залишав за собою право заміни керів- ників парторганізацій10. 12 січня 1928 р. Політбюро ЦК ВКП(б) прийняло рішен- ня: “З огляду на систематичне невиконання українським НКТоргом (наркоматом торгівлі. — Авт.) нарядів на вивіз хліба зобов’язати НКТорга т. Чернова: 1) За січень виконати повністю поверх січневого плану всю недовантаженість на грудень, листопад і жовтень; 2) В майбутньому не допускати ніякого недовантажен- ня, виконуючи всі наряди НКТоргу СРСР, зобов’язую- чи строго слідкувати за цим РНК УСРР і ЦК КП(б)У”. НКТорг СРСР повинен був негайно доповідати Політ- бюро ЦК ВКП(б) у випадку незначного недовиконан- ня нарядів Україною “для негайного прийняття пар- тійних заходів стягнення”11. Два дні по тому директива Політбюро ЦК ВКП(б) “Про посилення заходів по хлібозаготівлям” наказувала: “звіря- че натиснути на наші парторганізації” для посилення ро- боти по хлібозаготівлям, застосувати крайні заходи, аж до арешту спекулянтів і куркулів. Останні фрази директиви нагадували фронтову дійсність: “хлібозаготівлі є фортеця, котру ми повинні захопити чого б це не коштувало. І ми її візьмемо, вочевидь, якщо поведемо роботу по-більшовиць- ки, з більшовицьким натиском”12. Показовою у здійсненні хлібозаготівель стала поїздка Сталіна в Сибір (18 січня – 4 лютого 1928 р.), що сприяла дезорганізації хлібного ринку, посилила “надзвичайщину” на селі. Свідченням цього є резолюція наради керівників семи східних округів, яка відбулася в Красноярську 1 лю- того 1928 р. “Надзвичайщина” та селянський опір в Україні... 25 “Слідом за сталінськими директивами від 5 і 14 січ- ня, — вважав російський історик В. Данілов, — цю резо- люцію потрібно віднести до групи документів, які покла- ли початок, по-перше, переходу до політики розкуркулю- вання і, по-друге, введеня прямої наруги і насилля в прак- тичну діяльність місцевих партійних і радянських органі- зацій на селі при виконанні чергових завдань зверху — всього того, що отримало назву “перекручень”1. Відповідно до сталінського сценарію безпосередня роль у здійснені каральних заходів на селі відводилась ОГПУ, суду, прокуратурі. Телеграфне розпорядження ОГПУ від 4 січня 1928 р. “Про проведення арештів приватних заготовачів і тор- говців” офіційно дозволяло карати приватних торгівців хлібом: “Пропонується негайно добитися погодження губ- комів та здійснити арешти найбільш крупних приватних хлібозаготовачів і найбільш злісних хліботоргівців (ос- танніх у невеликій кількості), які зривають конвенційні заготівельні і збутові ціни…”14. Через місяць Економічне управління ОГПУ в телеграмі запросило місцевих чекістів про підсумки “масових опера- цій”15. В інформації з України повідомлялось: “Всього при- тягнуто до відповідальності органами ДПУ з 5 січня 1928 року по 26 січня 1928 року 876 осіб, з них арештовано 704… Судових вироків на 25 січня 1928 року, за даними окр- відділів ГПУ, було винесено 275 приватним особам”16. Активна участь органів ОГПУ в хлібозаготівлях під- креслювала надзвичайність ситуації, коли правлячий ре- жим застосовував репресивні методи, ліквідовував залиш- ки ринкових відносин та громадянських свобод. Українське селянство дуже точно оцінювало події, що відбувалися. “Нам розповідають старі байки…, — казав середняк з Ловеватської сільради Ново-Празського райо- ну Зінов’ївської округи. — Комуністична партія — партія фашистів, вона душе селян. Обманом нас беруть. Самі постановляють, а нас змушують підписуватися. Де 26 Капустян Г.Т. рівність і братерство? А коли правду скажеш, в ДПУ по- падеш… (курсив мій. — Авт.) Намагаються повторити 20- й рік”17. “Воєнно-комуністичні” методи проведення хлібозаготі- вельної кампанії економічно підривали заможні господар- ства. Вже на початку “надзвичайщини” керівництво СРСР матеріалізувало ідеї “розкуркулювання”, загальної соціаль- ної зрівнялівки та колективізації на селі. Оскільки більшість селянства складали середняки, то кампанія примусового вилучення хліба розповсюдилась на них. Українські місцеві органи повідомляли: “На початку хлібозаготівельної кампанії каральні методи застосовува- лись до господарств, котрі мали запаси хліба в 100–130 і більше пудів. Що ж до періоду квітня–червня 1928 р. то в цей час значно поширились штрафи і притягнення до відпо- відальності також і середняцьких господарств за виявлені досить незначні запаси хліба (20–30–50–100 пуд.), іноді на- віть з недостатнім доказом по суду про приховування та- ких запасів”18. Адміністративний тиск поширився не тільки на селян- ство, але й на місцевих партійно-радянських керівників. Політбюро ЦК КП(б)У 9 березня 1928 р. зобов’язало “ок- ружкоми негайно не тільки відновити, але і ще більше поси- лити увагу справі заготівель, з тим, щоб березневе завдан- ня було виконано повністю”19. Часто вживаними терміна- ми в директивах-зверненнях Політбюро ЦК КП(б)У ста- ли: “катастрофічність”, “рішучі заходи”, “негайне посилен- ня”, “застосування адміністративних заходів”20. На квітневому 1928 р. партійному пленумі генераль- ний секретар ЦК КП(б)У Л. Каганович стверджував: “Ряд працівників ми зняли, ряд працівників попали на лаву підсудних…, в нашому низовому сільському і радянсько- му апараті, в низових осередках знаходяться ще люди, котрі проявляють садистські нахили, котрі використали цю удар- ну кампанію для того, щоб показати свою владу, чи для того, щоб помститися тому чи іншому за те, що він колись сказав йому те чи інше слово”21. “Надзвичайщина” та селянський опір в Україні... 27 Репресивні дії місцевих працівників часто-густо набува- ли відверто терористичного характеру. Принижуючи гід- ність селян, власті вдавалися до покарання “чорними дош- ками”. В окремих селах Меджибіжського району в березні 1928 р. президії сільських комітетів незаможних селян (КНС) приймали рішення не зважати на соціальний стан та прикріплювати “чорну дошку” до воріт господарств, які не здали хліба. “Догляд” за такою дошкою покладався на окремих селян, котрі через кожні дві години зобов’язані були доповідати сільській раді про свої спостереження. В селі Редвинцях чотирьом середняцьким та трьом за- можним господарствам були присвоєні “чорні дошки”, озаг- лавлені як “ворог радянської влади”. Останніх зобов’язу- вали чотири рази на день звітуватись перед сільрадою про стан і справність дошок22. Подібний метод покарання окремих сіл був відомий ще з часів громадянської війни. Його застосовували до тих сіл, які не виконували продрозкладки. Навколо таких сіл ство- рювався своєрідний промтоварний вакуум та інші репре- сії23. Примусові хлібозаготівлі кінця 1920-х рр. відновлю- вали цей метод покарання. Місцева влада проявляла надзвичайну ініціативу, вика- чуючи з селян податки. Наприклад, у Кременчуцькій окрузі протягом березня 1928 р. було винесено 67 постанов про виселення “злісних нездатчиків хліба” й 120 рішень про конфіскацію у них землі. Деякі уповноважені хлібозаготі- вель вважали, що повернулися часи “воєнного комунізму”. Інструктор Кременчуцького окружного партійного коміте- ту Шкрябач, працюючи у Бригадирівському районі, погро- жував селянам: “Куркульня! Хочете, щоб до вас виклика- ли Червону Армію? Ми викличемо. Ми більшовики, ми знаємо що з вами робити — відправимо на Соловки!” Апо- феозом діяльності більшовицького уповноваженого став розгін сільської ради і відновлення ревкому — подібно до часів громадянської війни24. 28 Капустян Г.Т. Шкрябача незабаром засудили, але його дії були неви- падковими. Уповноважений у радянській історії — це, як правило, “довірена особа, яка діє на основі певної повно- важеної влади”25. В умовах сталінської “революції зверху” цим людям належала роль довіреної особи вищестоящих органів. Їх діяльність підміняла сільську раду та узурпува- ла владу на селі. Такі методи завжди практикуються, коли держава переходить до насильницьких, адміністративно- командних методів у взаєминах з громадянами. Система уповноважених поступово складалася в нефор- мальний інститут без будь-якого юридичного обґрунтуван- ня прав і обов’язків, а тому його дії характеризувалися як деспотичні26. Недарма, на березневому 1928 р. об’єднано- му пленумі ЦК і ЦКК КП(б)У секретар ВУЦВК О. Вла- сенко влучно охарактеризував ситуацію, що склалася в системі управління селом: “Ми в цьому році підмінили радянську владу, паралізували усі галузі роботи рад, ми відтіснили їх як органи влади, які повинні проводити гос- подарські заходи і в першу чергу хлібозаготівлі.., ради на селі, як органи влади, ми дискредитували. У нас уповнова- жені стали над владою… Я вважаю, що не радянська вла- да себе дискредитувала, а партійні організації, котрі керу- ють цією роботою. Я не знаю випадків, коли виконкоми могли б протиставити себе директивам партії. Розігнано до 30 % виконкомів в деяких районах і округах. Усунено з посад в окремих округах до 40 % голів і секретарів сільсь- ких рад”27. Позиція Власенко була різко засуджена іншими українськими керівниками. Інститут уповноважених в командно-адміністративній системі підтримувався органами державної безпеки. Голова ГПУ УСРР В. Балицький на засіданні Політбюро ЦК КП(б)У 25 січня 1929 р. відстоював функціонування “мере- жі уповноважених”, висловлював “підтримку прохання РНК УСРР перед союзним урядом про відпуск коштів на їх утримання”28. Партія через систему уповноважених поступово вста- новлювала контроль над селом. Дії уповноважених тору- “Надзвичайщина” та селянський опір в Україні... 29 вали шлях іншим неформальним органам у формі трійок, п’ятірок, штабів, комітетів, нарад. Згодом це було легітимі- зовано таємним рішенням Політбюро ЦК ВКП(б) від 30 січня 1930 р., відповідно до якого створювалися комітети із трьох осіб (трійка), яка слугуватиме головним органом у ліквідації куркульства як класу. До складу трійки входили секретар партійного комітету, ведучий співробітник місце- вої ради й відповідна посадова особа з ОГПУ29. Чергова директива Політбюро ЦК ВКП(б) від 25 квітня 1928 р. “Про посилення хлібозаготівель” передбачала “ши- роке розгортання заготроботи” у травні–червні. Ситуацію в СРСР не змінила боротьба у вищих ешелонах влади між прихильниками Сталіна та групою М. Бухаріна щодо засто- сування “надзвичайних заходів”. Як відомо, країна не отри- мала альтернативного варіанту подальшого розвитку. Події зими–весни 1928 р., примусові хлібозаготівлі, за висловом В. Данілова, завершили “перший акт сільської трагедії”30. Нова хвиля “надзвичайщини” накотилася на село в лис- топаді 1928 р. Українське керівництво прийняло рішення “Про хлібозаготівлі”: “Політбюро ЦК КП(б)У змушене констатувати, що місцеві партійні, радянські і кооперативні організації не прийняли достатніх енергійних заходів до максимального посилення хлібозаготівель… Негайно до- битися того, щоб низові радянські організації і низові пар- тійні організації приділили максимум уваги справі поси- лення заготівель.., застосувати по відношенню до найбільш злісних скупщиків… податкове обкладання і адміністратив- но-судові заходи”31. Масштаби другої хвилі “надзвичайщини” переверши- ли попередню вже в перші місяці 1929 р. Усунення “пра- вих” — М. Бухаріна, О. Рикова, М. Томського від партій- но-державного керівництва сприяло переходу суспільства до “надзвичайщини”. Проте селяни відповідали на нову хвилю репресій ма- совими протестами32. Прагнучи захистити власні інтереси та елементарні людські права, вони зверталися до різно- манітних установ та посадових осіб. 30 Капустян Г.Т. Особливо поширеними були дописи сількорів до газе- ти “Радянське село”. Характерно, дописи не піддавались розголосу, слугували матеріалом для аналітичних повідом- лень редакції, що надсилалися до ЦК КП(б)У. Зокрема, Косіор мав можливість прочитати лист селянина Жолудя з села Нехайки Ковалівського району Прилуцької округи: “Хлібозаготівельна комісія запитує селянина: “Скільки ти даєш хліба?” — Селянин відповідає: “40 пудів”. — Комі- сія: “Тобі треба вивезти 150 пудів”. — Селянин: “Поми- луйте! В мене ж їсти і посіяти не стане”. — Комісія: “Мов- чати! Виконавці, дайте йому під боки і виженіть!”33 11 травня 1929 р. Політбюро ЦК КП(б)У прийняло ди- рективу виконати до 75% хлібозаготівельного плану у трав- ні–липні 1929 р. за рахунок заможних верств села, а інші 25 % — в порядку самозобов’язань решти села. Одночас- но розширювалися репресивні дії сільрад. Органи юстиції, ДПУ та НКВС повинні були боротися з елементами, “що ведуть активну роботу по підриву наших заходів в області хлібозаготівель”34. 18 червня 1929 р. Політбюро ЦК КП(б)У прийняло рішення, спрямоване проти куркуля з переліком репресив- них заходів: описом і продажем майна, штрафами, пере- данням до суду за ст. 58-ю КК УСРР35. 27 червня 1929 р. Політбюро ЦК ВКП(б) визнало “доцільним запроваджен- ня порядку доведення планових завдань по хлібозаготів- лям до окремих сіл”36. Керуючись цією настановою, ВУЦВК, РНК УСРР 3 лип- ня 1929 р. прийняли рішення “Про поширення прав місце- вих рад щодо сприяння загальнодержавним завданням і планам”, що запровадило адміністративний порядок накла- дання штрафів в п’ятикратному розмірі “вартості хліба, що його повинно здати (господарство. — Авт.), продаючи в разі потреби майно відповідних господарств з торгів”. На випадок відмови та опору хлібозаготівлям порушувались кримінальні справи за ст. 58-ю37. Хвиля репресій, яку се- ляни назвали “кратування”, відкрила наступний етап у про- “Надзвичайщина” та селянський опір в Україні... 31 цесі розкуркулювання. Господарства, які не витримували п’ятикратного штрафу, розорювалися та зникали. Одночасно селян обкладали “експертним податком”. Прийомна голови ВУЦВК пояснювала, що до “експертно- го оподаткування с/г податком належать міцні господар- ства, які мають нетрудові прибутки, вживають найману працю, або експлуатують бідняцьке населення тим чи іншим засобом”. У хлібозаготівельній кампанії 1929–1930 рр. зросла роль органів ОГПУ на місцях. Якщо в попередні хлібоза- готівельні кампанії чекісти забезпечували “загальне інфор- маційне висвітлення ходу заготівель”, то в ці хлібозаготівлі їх націлювали на “виявлення дій шкідницької організації, яку розробляють” (курсив мій. — Авт.). Восени 1929 р. в процес хлібозаготівельної кампанії активно включилась репресивна індустрія ОГПУ. З кінця серпня до 24 жовтня 1929 р. ОГПУ СРСР заарештувало 17904 особи. Причому найбільш широко застосовували репресії ГПУ України та Повноважне Представництво ОГПУ СРСР Північно-Кавказського краю. 23 вересня 1929 р. керівництво ОГПУ надіслало телег- раму з вказівками чекістським органам про необхідність “рішуче ударити по куркулеві…; добитися, чого б воно не коштувало, здачі цими елементами належних з них над- лишків і посилити застосування репресивних заходів, зок- рема, виселення по відношенню до куркульських замож- них прошарків села”. Вже 11 жовтня 1929 р. заступник голови ОГПУ СРСР Г. Ягода підписав телеграму з вимогою до місцевих чекістів прискорити розгляд кримінальних справ на селі: “З огляду на те, що вже багато арештовано вами осіб по куркульсь- кому терору, підбуренню до терору, організації масового куркульського опору радянським кампаніям на селі і масо- вим антирадянським виступам, з огляду на передбачувані нові операції по цим справам на селі, пропоную: 1) вести слідства по цим справам у прискореному ударному поряд- 32 Капустян Г.Т. ку, швидко передаючи головну масу цих справ; 2) справи, які вимагають негайної репресії, попередньо розглядати на місці ПП ОГПУ, накреслювати, по узгодженню з крайовими комітетами ВКП, заходи покарання винуватим і надсилати до Москви для позасудового розгляду”. Вико- нуючи директиву, чекістські органи до 24 жовтня 1929 р. в Україні арештували 3705 осіб, з них — 1858 куркулів і спе- кулянтів. Із загальної кількості куркулів, арештованих по Радянському Союзу, біля 90 % припадало на Україну і Північний Кавказ. У листопаді 1929 р. на пленумі ЦК ВКП(б) Сталін і його оточення взяли курс на суцільну колективізацію сільського господарства та ліквідацію куркульства як кла- су. “Надзвичайщина” перетворилася у постійно діючу сис- тему. Трагедія українського села вступила у нову фазу. Але дії радянського керівництва наштовхнулись на відчайдуш- ний та героїчний опір українського селянства. Ïðèì³òêè: 1 Див.: Голодомор в Україні 1932–1933 рр. Бібліографічний покажчик. – Одеса; Львів, 2001. – 623 с.; Кульчицький С. Ціна “великого перелому”. – К, 1991. – 356 с.; його ж: Україна між двома війнами (1921–1939 рр.). – К., 1999. – С. 179–183. 2 Відомий фахівець з історії радянського села професор В. П. Данілов в загальній динаміці непу розглядав період з 1925 р. до літа 1927 р. як “справжній неп” – без примусових заготівель й непомірних податків, коли функціонувала багато- укладна економіка, складалася система ринкових стосунків, зрос- тала кооперація. Див.: Советская деревня 1923–1929 гг. по ин- формационным документам ОГПУ (Введение) // Советская де- ревня глазами ВЧК–ОГПУ–НКВД. 1918–1939. Документы и ма- териалы. В 4-х т. / Под ред. А. Береловича, В. Данилова. – М.: РОССПЭН, 2000. – Т. 2. – С. 7. 3 Російський державний архів соціально-політичної історії (далі — РДАСПІ). – Ф.17, оп. 26, спр. 15. – Арк. 16. 4 Трагедия советской деревни. Коллективизация и раскула- чивание. 1927–1939. Документы и материалы. В 5-ти тт. / Под “Надзвичайщина” та селянський опір в Україні... 33 ред. В. Данилова, Р. Маннинг, Л. Виолы. – М.: РОССПЭН, 1999. – Т. 1. – С. 110–114. 5 РДАСПІ. – Ф.17, оп. 26, спр. 12. – Арк. 10–15. 6 Трагедия советской деревни… – Т. 1. – С. 172–176. 7 Там само. – С.184. 8 Там само. 9 Там само. – С. 185. 10 Там само. – С. 136, 137. 11 Там само. – С. 146. 12 Там само. – С. 147. 13 Данилов В.П., Маннинг Р., Виола Л. Трагедия советской деревни. Редакторское вводное слово // Трагедия советской де- ревни… – Т. 1. – С. 38. 14 Трагедия советской деревни… – Т. 1. – С. 136. 15 Там само. – Т. 1. – С. 200. 16 Там само. – С. 201. 17 Советская деревня глазами ВЧК–ОГПУ–НКВД. В 4-х тт. / Под ред. А. Береловича, В. Данилова. – М.: РОССПЭН, 2000. – Т. 2. – С. 678. 18 Колективізація і голод на Україні. 1929–1933. Збірник до- кументів і матеріалів / Ред. колегія С. В. Кульчицький (відпов. ред.), Б. В. Іваненко, Ю. Ю. Кондуфорі ін. – К.: Наукова думка, 1992. – С. 73–74. 19 РДАСПІ. – Ф. 17, оп. 26, спр. 18. – Арк. 97. 20 Там само. – Арк. 146, 149. 21 Там само. – Ф. 81, оп. 3, спр. 107. – Арк. 273. 22 Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі — ЦДАГО України) – Ф. 1, оп. 20, спр. 3018. – Арк. 15. 23 Див.: Малик Я.Й. Впровадження радянського режиму в українському селі (1919–1920). – Львів: Ред. відділ Львів. ун-ту, 1996. 24 ЦДАГО України. – Ф. 1, оп. 20, спр. 3016. – Арк. 17. 25 Словарь современного русского языка. – М., 1964. – С. 734– 735. 26 Таниучи У. Система уполномоченных – партия, советы и аграрная коммуна // Россия в ХХ веке. Историки спорят. – М., 1994. – С. 341. 27 РДАСПІ. – Ф. 17, оп. 26, спр. 24. – Арк. 103. 28 Там само. – Арк. 31. 34 Верменич Я.В. Âåðìåíè÷ ß.Â. Íàö³îíàëüíà ïîë³òèêà á³ëüøîâèê³â ³ îïîçèö³ÿ: ï³ä´ðóíòÿ ìàíåâð³â íàâêîëî óêðà¿í³çàö³¿ 20–30-õ ðð. ÕÕ ñò. Повороти у національній політиці правлячої комуніс- тичної партії і пов’язаний з ними феномен українізації най- краще піддаються аналізу в контексті боротьби за владу в ЦК РКП(б)–ВКП(б). Але такий ракурс їх дослідження, ледь намітившись в літературі останніх років існування СРСР, не дістав чомусь належної розробки у пізніших працях з проблем національно-культурної політики більшовиків що- до України. Тим часом різні стратегії центру в ході здійснення націо- нальної реформи досить точно вкладаються в рамки етапів боротьби Сталіна за єдиновладдя на більшовицькому Олімпі і знешкодження ним своїх головних політичних противників — Л. Троцького, Л. Каменєва, Г. Зінов’єва, М. Бухаріна. Тому метою даної статті є дослідження про- цесу українізації в контексті боротьби за владу в ЦК РКП(б)–ВКП(б). Впродовж більш як двох з половиною століть Україна була об’єктом посиленої русифікації, і тільки розпад Росій- 29 Коллективизация сельского хозяйства в западном районе РСФСР (1927–1937). – М., 1968. – С. 246–250. 30 Данилов В.П., Маннинг Р., Виола Л. Трагедия советской деревни. Редакторское вводное слово // Трагедия советской де- ревни… – Т. 1. – С. 52. 31 РДАСПІ. – Ф. 17, оп. 26, спр.19. – Арк. 404. 32 Колективізація і голод на Україні… – С. 32–36. 33 ЦДАГО України. – Ф.1, оп. 20, спр. 2928. – Арк. 47. 34 Там само. – Оп. 6, спр. 172. – Арк. 234. 35 РДАСПІ. – Ф. 17, оп. 26, спр. 24. – Арк. 185. 36 Трагедия советской деревни… – Т. 1. – С. 658. 37 Колективізація і голод на Україні… – С. 101–102.

Надзвичайщина та селянський опір в Україні (кінець 1920-х рр.)

Institution

Similar Items