Дарданелли–Босфор–Одеська затока: шлях чорноморської ескалації Великої війни (1914 р.)
Статтю присвячено впливові середземноморських акцій, вчинених німецькою дивізією влітку 1914 р. на подальший розпал Першої світової війни в Чорному морі. Розглянуто інспіраційний напад турецьких кораблів на українське узбережжя 16(29) жовтня того самого року....
Gespeichert in:
| Datum: | 2012 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2012
|
| Schriftenreihe: | Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/123831 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Дарданелли–Босфор–Одеська затока: шлях чорноморської ескалації Великої війни (1914 р.) / П.Г. Усенко // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2012. — Вип. 20. — С. 236-250. — Бібліогр.: 40 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-123831 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1238312025-02-09T13:29:12Z Дарданелли–Босфор–Одеська затока: шлях чорноморської ескалації Великої війни (1914 р.) Усенко, П.Г. Студії з воєнної історії Статтю присвячено впливові середземноморських акцій, вчинених німецькою дивізією влітку 1914 р. на подальший розпал Першої світової війни в Чорному морі. Розглянуто інспіраційний напад турецьких кораблів на українське узбережжя 16(29) жовтня того самого року. Статья посвящена влиянию средиземноморских акций, предпринятых германской дивизией летом 1914 г. по дальнейшему разжиганию Первой мировой войны в Черном море. Рассмотрено изначальное нападение турецких кораблей на украинское побережье 16(29) октября того же года. The article focuses on the influence of Mediterranian action events, wich had been taken by the German division at summer 1914 on further escalation of the First World War in the Black Sea, and considered initial attack of the Turkish ships at the Ukrainian cost on October 16(29), the same year. 2012 Article Дарданелли–Босфор–Одеська затока: шлях чорноморської ескалації Великої війни (1914 р.) / П.Г. Усенко // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2012. — Вип. 20. — С. 236-250. — Бібліогр.: 40 назв. — укр. 2307-5791 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/123831 94(477): 355.322 «1911/1914» uk Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. application/pdf Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Студії з воєнної історії Студії з воєнної історії |
| spellingShingle |
Студії з воєнної історії Студії з воєнної історії Усенко, П.Г. Дарданелли–Босфор–Одеська затока: шлях чорноморської ескалації Великої війни (1914 р.) Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. |
| description |
Статтю присвячено впливові середземноморських акцій, вчинених німецькою дивізією влітку 1914 р. на подальший розпал Першої світової війни в
Чорному морі. Розглянуто інспіраційний напад турецьких кораблів на українське
узбережжя 16(29) жовтня того самого року. |
| format |
Article |
| author |
Усенко, П.Г. |
| author_facet |
Усенко, П.Г. |
| author_sort |
Усенко, П.Г. |
| title |
Дарданелли–Босфор–Одеська затока: шлях чорноморської ескалації Великої війни (1914 р.) |
| title_short |
Дарданелли–Босфор–Одеська затока: шлях чорноморської ескалації Великої війни (1914 р.) |
| title_full |
Дарданелли–Босфор–Одеська затока: шлях чорноморської ескалації Великої війни (1914 р.) |
| title_fullStr |
Дарданелли–Босфор–Одеська затока: шлях чорноморської ескалації Великої війни (1914 р.) |
| title_full_unstemmed |
Дарданелли–Босфор–Одеська затока: шлях чорноморської ескалації Великої війни (1914 р.) |
| title_sort |
дарданелли–босфор–одеська затока: шлях чорноморської ескалації великої війни (1914 р.) |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2012 |
| topic_facet |
Студії з воєнної історії |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/123831 |
| citation_txt |
Дарданелли–Босфор–Одеська затока: шлях чорноморської ескалації Великої війни (1914 р.) / П.Г. Усенко // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2012. — Вип. 20. — С. 236-250. — Бібліогр.: 40 назв. — укр. |
| series |
Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. |
| work_keys_str_mv |
AT usenkopg dardanellibosforodesʹkazatokašlâhčornomorsʹkoíeskalacíívelikoívíjni1914r |
| first_indexed |
2025-11-26T04:54:13Z |
| last_indexed |
2025-11-26T04:54:13Z |
| _version_ |
1849827382051995648 |
| fulltext |
Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ ІV
236
УДК 94(477): 355.322 «1911/1914»
П.Г. Усенко
(м. Київ)
ДАРДАНЕЛЛИ–БОСФОР–ОДЕСЬКА ЗАТОКА:
ШЛЯХ ДО ЧОРНОМОРСЬКОЇ ЕСКАЛАЦІЇ ВЕЛИКОЇ ВІЙНИ (1914 р.)
Статтю присвячено впливові середземноморських акцій, вчинених німець-
кою дивізією влітку 1914 р. на подальший розпал Першої світової війни в
Чорному морі. Розглянуто інспіраційний напад турецьких кораблів на українське
узбережжя 16(29) жовтня того самого року.
Ключові слова: протоки, військово-морський флот, крейсер, ескадрений
міноносець (есмінець), порт.
Статья посвящена влиянию средиземноморских акций, предпринятых гер-
манской дивизией летом 1914 г. по дальнейшему разжиганию Первой мировой
войны в Черном море. Рассмотрено изначальное нападение турецких кораблей
на украинское побережье 16(29) октября того же года.
Ключевые слова: проливы, военно-морской флот, крейсер, эскадренный
миноносец (эсминец), порт.
The article focuses on the influence of Mediterranian action events, wich had
been taken by the German division at summer 1914 on further escalation of the First
World War in the Black Sea, and considered initial attack of the Turkish ships at the
Ukrainian cost on October 16(29), the same year.
Keywords: straits, navy, cruiser, destroyer, port.
Прикметним етапом ґрунтовного пізнання досі незадовільно висвітлених
українською наукою пластів минувшини вважається актуалізація історії Великої
війни 1914–1918 рр. Пильну увагу фахівців приділено «дослідженню загост-
рення протиріч у імперському суспільстві в роки Першої світової війни, її
впливу на соціальну свідомість та психологічний стан населення України, при-
чин та наслідків знищення російським царизмом українських культурно-освітніх
інституцій і преси на початку війни, соціально-правового статусу усіх верств
населення та морально-психологічного становища окупаційних військ, долі
військових полонених, історіографічному аналізу окремих питань»1. У цьому
аспекті критичного осягнення заслуговує унікальна вітчизняна спадщина, при-
родно накопичена пов’язаною з Україною морською сферою. Нагальна потреба —
в розвідках тематичних ніш, занедбаних до рівня «білих плям».
Яскравий приклад: на вклеєних до третьої книжки «Радянської енциклопедії
історії України» (К., 1971) кольорових картах «Театри першої світової війни» та
«Перша світова війна 1914–18 років» помітно фарбовані обриси чорноморського
Студії з воєнної історії Випуск ХХ
237
басейну, але без найменшої спроби інтерпретації розмальовки. Жодним штибом
не витлумачено картинного декору ні у цьому томі, ні у решті трьох, випроду-
кованих протягом 1969–1972 рр., хоча на їхніх шпальтах повито чималу серію
системно суміжних статей «Перша світова війна 1914–18», «Чорноморський
флот», «Севастополь», «Одеса»…
Звужувальна тенденція утвердилася за надто ревного підлаштування до
засадничої лінії тенденційного спрощення проблематики (з утиском нюансів),
сукупно виплодженого чотирма інститутами Академії наук СРСР — історії,
слов’янознавства, народів Азії, Африки — у десятитомнику «Всемирная исто-
рия». Попри заангажованість, претензійно стисле узагальнення на гранично
мінімізованій джерельній основі принаймні чітко викарбувало стрижневі обста-
вини веремії регіональних інцидентів 1914 р.: «Німецькі крейсери “Ґебен” і
“Бреслау” пройшли крізь Дарданелли до Мармурового моря, а прибулого на
“Ґебені” німецького контр-адмірала Сушона було призначено на пост коман-
дуючого турецькими військово-морськими силами… 29 жовтня німецько-ту-
рецький флот напав на російські судна в Чорному морі й бомбардував Одесу,
Севастополь, Феодосію, Новоросійськ. Туреччина, в такий спосіб, вступила у
війну на боці Німеччини. […] На Чорному морі російська ескадра 18 листопада
вступила в бій з “Ґебеном” і “Бреслау” й завдала “Ґебену” відчутних пошкод-
жень. Цей успіх забезпечив російському флотові перевагу на Чорному морі». На
конкретику ж явно забракло ретельності. «29–30 жовтня — напад німецько-
турецького флоту на російські прибережні міста», — прикро викривлене дату-
вання чорноморського епізоду, зареєстрованого серед селекційно визбираних
під титулом «найважливіших»2. Між тим 17(30) жовтня 1914 р. окреслені акції
ніяк не фіксовано автентичними документальними скрижалями.
Вочевидь, витоки похибок ховаються у сприйнятті ледь не канонічними
надрукованих праць учасника війни — колишнього генерала від інфантерії
професора А. Зайончковського. «30 жовтня вранці крейсери “Бреслау” та
“Гамідіе” обстріляли Новоросійськ і Феодосію», — недбало занотовано ним,
зокрема, як керівником робіт із упорання досвіду Першої світової3.
Надалі курйози зарясніли масовими накладами. «Наприкінці липня 1914 р.,
при підозрілому потуранні англо-французької ескадри, що перебувала в Серед-
земному морі, у Чорне море через Дарданелли ввійшли німецькі крейсери
“Ґебен” і “Бреслау”. В ніч з 15 на 16 жовтня 1914 р. німецько-турецький флот
раптово обстріляв Севастополь, Одесу, Феодосію і Новоросійськ. Туреччина
включилася у війну на боці австрійсько-німецького блоку. Для Росії створився
ще один — Кавказький фронт», — небездоганно намітив ситуаційну канву в
підручнику «Історія Української РСР» харківський учений і педагог І. Рибалка4.
«… В ніч з 15 на 16 жовтня 1914 р. турецький флот бомбардував Одесу,
Феодосію, Новоросійськ. Туреччина вступила у війну на боці Німеччини»5, —
ще гірший варіант потрактування обнародувано багатотомною «Історією Укра-
їнської РСР», в чиєму фарватері спадкоємна «История Украинской ССР» на чолі
списку потерпілих об’єктів закріпила анульований у попередньому випадкові
Севастополь і, навпаки, Одесу знічев’я з переліку зітерла: «В ніч на 16 жовтня
Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ ІV
238
1914 р. німецько-турецькі кораблі обстріляли Севастополь, Феодосію, Новоро-
сійськ. Для Росії виник новий фронт — Кавказький»6. Певною мірою це
співзвучно розтиражованій, але вельми недосконалій тезі радянського тюрко-
лога з Росії А. Новичева: «“Ґебен” і “Бреслау”… 29 жовтня 1914 р. були введені
до Чорного моря, напали на російські судна й обстріляли з гармат Севастополь,
Феодосію, Новоросійськ»7.
Рецидиви розквіту поліхромних нашарувань фантазій відлунюють у моно-
графіях, довідниках і науково-популярній літературі. Барвисту «комедію поми-
лок», на жаль, створено студіями сходознавця А. Аветяна, опублікованими за
редакції корифея-міжнародника О. Нарочницького: «На світанку 29 жовтня
німецько-турецькі сили піддали бомбардуванню російські порти на Чорному
морі й флот, який там перебував. До Севастополя прибув “Ґебен” у супроводі
трьох міноносців… В Одесі турецькі військові кораблі потопили російську
канонерку “Прут” і французьке торговельне судно “Португаль”; “Бреслау” і
мінний крейсер “Берке” обстріляли Феодосію та Новоросійськ»8. На контрасті з
цим трибом витіяним сюжетом слід зазначити, що першочергово (не «на
світанку», а вночі) було атаковано пришвартований попід Одесою канонерський
човен (канчовен) «Донец» (ніяк не «Прут»), але під Севастополем загинув
мінний загородник (мінзаг) «Прут» (не «канонерка»), що «Берк» («Berk-i-
Satvet») та «Бреслау» («Breslau») упосліджували Новоросійськ і Керченську
затоку, а Феодосію побив інший крейсер — «Гамідіе» («Hamidieh»), що
«Португаль» («Portugal») потонув не скоро — 1916 р. Батум (Батумі) постраж-
далим 16(29) жовтня 1914 р. від «ворожих суден» указав севастопольський архі-
віст В. Крестьянніков9, що також не узгоджено з реаліями: «Ґебен» («Goeben»)
зрештою опинився під Батумом пізніше — 27 листопада (10 грудня)10.
Мабуть, через абсолютизацію переконання, що «Перша світова війна була
війною на суходолі», укладач об’ємного дос’є «Кто был кто в Первой мировой
войне» К. Залеський і собі, відринувши Одесу та день 16(29) жовтня, виразно
примножив як пересічні, так і особливі огріхи: «17(30) жовтня: Німецькі крей-
сери “Ґебен” і “Бреслау” бомбардували чорноморські міста Севастополь,
Феодосію та Новоросійськ»11. Знову таки напрошується акцентування: «Goeben»
і «Breslau» ні 16(29) числа, ні тим паче наступної доби не чіпали Феодосію, а
перший з них, без другого провокувавши Севастополь, не стріляв по Ново-
російську.
1982 р. «Українська радянська енциклопедія» задовольнилась куцою ремар-
кою «29.X.1914 у війну на боці Німеччини вступила Османська імперія»
настільки індиферентно до Одеси, Севастополя, Феодосії чи Новоросійська, що
спеціальні фоліанти-доповнення, двома мовами — українською та російською —
присвячені подіям в Україні, не тільки не витлумачили цитовану фразу, а й
елементарно її зігнорували: про морські обриси Великої війни там не начертано
бодай слова12.
Хронологія «Україна від найдавніших часів до сьогодення» В. Верстюка,
О. Дзюби і В. Репринцева, концептуально репрезентована «найповнішим зібран-
ням фактографічного матеріалу історії України», зовсім нічого не говорить ані
Студії з воєнної історії Випуск ХХ
239
про трагічну ніч, ані про чорний день. І навіть не натякає на тодішнє чорно-
морське лихоліття: Севастополь та Феодосія не фігурують у тексті про 1914 р.,
Одесу пом’януто з приводу березневого авіаперельоту П. Нестерова «за марш-
рутом Київ–Одеса» (насправді пілот поподорожував і далі до Севастополя: по
майже 4-добовій одеській зупинці мандри продовжились на Миколаїв, Перекоп,
Качу) та фундування консерваторії (це теж вимагає уточнення, бо заклад функ-
ціонував од 1913 р.)13. Цікаво, що кредо компонування змісту формулювалось у
рафіновано респектабельному вигляді: «В цілому перевага надавалася полі-
тичним подіям, але поряд з ними відображалося соціально-економічне і куль-
турне життя»14. Як не дивно, відправну точку взаємознищення двох великих
поліетнічних держав, кульмінаційно внесену до України на подразнення гло-
бальної бійні, не відбито застосованим форматом∗.
Безініціативно абстрагувались або банально відмовчувалися проекти «Енцик-
лопедія українознавства» (1949–1995), «Україна: Хроніка XX століття» (2004–
2007) та безліч інших. Чи не найгучніше зарекомендував себе пробний навчаль-
ний посібник, адресований Міністерством освіти 1991 р. учням 10–11 класів:
мало того, що він не говорив нічого про набіг на Одесу, — не йшлося також про
Османську імперію, котру в параграфі «Перша світова війна (липень 1914–
лютий 1917)» як сподвижницю Австро-Угорщини та Німеччини неординарно
заступила Італія (всупереч тому, що 1914-го вдалася до переорієнтації й від
1915-го була з Антантою, а не з «Троїстим союзом»)15.
1996 р. у довідковому нарисі «Україна в 1-й світовій війні» С. Кульчицький
умістив заяложений рімейк «У жовтні 1914 р. у війну на боці Центральних
держав вступила Оттоманська імперія» з антуражем запозиченого коментаря:
«Для Росії це означало створення ще одного фронту — Кавказького»16. Харак-
терні кальки трафаретних догматів «азійського» колориту (вказане бойовище —
географічно в Азії)∗∗ стимулювали виразний казус 2002 р., коли масштабно
популяризована поміж учнів і педагогів «синхроністична» таблиця за про-
грамою, затвердженою Міністерством освіти і науки (задля авторитету — з
позитивними рецензіями носіїв почесних звань «Заслужений діяч науки і
техніки України», «Заслужений вчитель України»), віху 29 жовтня 1914 р. у
графі «В Європі» на шпальтах «методички» В. Даниленка «Історія України.
———————
∗ У двотомнику «Україна: XX століття» автор В. Литвин хроніку за жовтень 1914 р. звів до
віденського протесту галицьких парламентарів проти репресій греко-каталицької церкви
російськими властями (Т. 1. — К., 2002. — С. 214), скопіювавши фрагменти книги «Україна від
найдавніших часів до сьогодення».
∗∗ Пор.: «16(29).X.1914 у війну на стороні нім[ецько]-австр[ійського] блоку вступила Туреч-
чина. Це призвело до утворення нових фронтів П[ершої] с[вітової] в[ійни]: Кавказького, Месо-
потамського та Палестино-Сірійського» (Тарасенко В.Я. Перша світова війна 1914–18 // Радянська
енциклопедія історії України. Т. 3. — К., 1971. — С. 359). «В жовтні 1914 р. у війну на боці
Німеччини вступила Туреччина. Союзники отримали нового супротивника й новий фронт
військових дій» (Трухановский В.Г. Уинстон Черчилль. — М., 1989. — С. 128); «16(29).10.1914 у
війну на боці Німеччини виступила Туреччина. Утворилися фронти в Закавказзі, Месопотамії,
Сірії та Дарданеллах» (Военно-морской словарь. — М., 1990. — С. 308).
Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ ІV
240
Всесвітня історія» скупо представила пронімецьким приступом Туреччини,
вжитком нового стилю літочислення різко відмежувавши його від України,
оскільки категорично анонсувалося: «Події, які відбулися в Російській імперії, в
т.ч. в Україні, до 15 лютого 1918 р. подано за юліанським календарем». Ніби
вкраїнські справи не гідні претендувати на європейськість, європейські ж, ви-
пливало, не ладні були локалізуватися.
При цьому колонки «В світі», «В Європі» та «В Україні» стандартно
камуфльовані абсолютною ізоляцією від веремії на Чорному й Азовському
морях 1914–17 рр. Натомість засвідчено: «1914 р. — Морські бої біля Гель-
голанда (Північне море)», «1915 р. — Морські бої на Доггер-Банці (Північне
море)», «Під час Світової війни Японія збільшує військовий і торговельний
флоти…» (останній висновок — навіть із «європейської» рубрики). Відсутні
згадки про жертви чорноморців, однак афішовано збитки флотів Данії та
Норвегії.
За досить прикрої підміни понять «фронт» і «флот» накручено плутанину з
представленням «поразки німецького фронту в битві біля Фолклендських ост-
ровів» раніше «морської битви біля Коронеля», що спричинило підсумкову
репрезентацію кампанії 1914 р. поблизу Південної Америки досягненням Німеч-
чини. Далебі завершальну з двох тамтешніх баталій (Фолклендську) перекон-
ливо виграли англійці. Екстравагантно пересмикнуті пункти «запропонованого
навчально-наочного розвиваючого історичного матеріалу» за 1915 р. — «Оголо-
шення Румунією війни Австро-Угорщині» та «Росія, Велика Британія, Франція
оголошують війну Туреччині»17. В анекдотичному апофеозі їх об’єднано наче
близькими перипетіями (аномально спресовані з нісенітною розбіжністю до
семи декад одного року, від серпня до листопада), прецінь насправді мали
діаметрально протилежну черговість і вирізьблені з різних літ — 1916-го і
1914-го!
До речі, 2004 р. збірник «Історичні олімпіади», де «вступ у Першу світову
війну Туреччини» включено до компонентів всесвітньої історії зі штучним
відривом од України, концентровано продемонстрував, як хибні, по суті, екс-
перименти обертаються на «позитивний досвід»18. Власне в оцьому дусі на-
вчальний посібник «Історія України», 2005 р. підготовлений в Національному
університеті «Києво-Могилянська академія» й рекомендований старшоклас-
никам Міністерством освіти і науки, повідав, що Османська імперія, підтри-
мавши Центральний блок у жовтні 1914 р., «розгорнула військові дії, насам-
перед, на Балканах та Закавказзі» (повторено дефініцію 2003 р. з посібника
Ю. Мицика та О. Бажана для вступників до вишів)19. За щербатими шаблонами
на багатьох мапах «чорноморська Пальміра» та Крим у своїх межах ілюст-
ративно геть поцуралися звіданих ними злигоднів Великої війни20.
2007 р. вчена рада історичного факультету Київського національного уні-
верситету імені Т. Шевченка рекомендувала книгу із чудернацьки креативною
схемою: «В акваторію Чорного моря через Дарданелли увійшли німецькі
крейсери “Гебен” і “Бреслау” і разом з турецьким флотом, потіснивши англо-
французькі ескадри, в ніч з 15 на 16 жовтня 1914 р. зненацька обстріляли
Студії з воєнної історії Випуск ХХ
241
Севастополь, Одесу, Феодосію і Новоросійськ. Для Росії утворився ще один —
Кавказький фронт»21. Унікально змішані не тільки ніч і ранок, а й Дарданелли з
Босфором, причому, випадає, Чорним морем, коли дослухатися феноменального
мудрування, незбагненно потіснились «англо-французькі ескадри». Це не ка-
жучи про те, що достеменно «зненацька» (поночі) було занапащено хіба Одесу, а
Севастополь, Феодосію та Новоросійськ засвітла спіткали дещо відмінно визрілі
неприємності.
Призабуті осінні миттєвості епохального 1914 р. зринули не спонтанно, а
внаслідок череди колізій, обумовлених маринізмом: авантюрні кораблі відіграли
знаменну роль у регіоні, охопленому експансіоністськими зазіханнями неприми-
ренних держав-конкуренток, кожну з яких підпирали амбітні мілітарні альянси.
Логічне фокусування вкраїнського, російського, турецького, німецького, а також
усеконтинентального і планетарного вимірів: європейська війна, розпочата висо-
кими престолами Відня, Берліна та Санкт-Петербурга, фізично викристалізу-
валася на світову, резонувавши провокацією, оглушливо скоєною під Одесою.
Чорноморці тривало займалися реконструкцією плавальних засобів на цент-
ральній укріпленій базі — в Севастополі, щоб ефективно використати свій
ресурс, позбувшись амортизованої зайвини. 19 березня (1 квітня) 1911 р. вони
здали до портового фонду нерухомого майна стометрове судно «Двенадцать
Апостолов», спущене на миколаївську воду 1890 р. Відтак розпрощалися з
ветераном солідної 8200-тонної водомісткості (граничної маси зануреного споду
за цілковитої завантаженості), демонтувавши оснащення із двома подвійними
артилерійськими установками головного калібру 305 мм, такою самою кількістю
гармат 152 мм і низкою дрібніших, а також шістьма торпедними апаратами.
Його будівничому — головному адміралтейському інженерові, конструктору,
технологу (на схилі літ — генерал-лейтенантові) С. Ратнику, померлому 1911 р., —
не поталанило подолати стрес од списання рідного панцирника у блокшиви.
Слабкою ланкою реорганізованого угруповання закінчили чвертьвікове пов-
ноцінне існування споруджені у 80-х рр. XIX ст. з маркою Миколаївського
адміралтейства 64-метрові канонерські човни «Запорожец» та «Черноморец»
(1200-тонної водомісткості, по два 203-міліметрові стволи, по шестидюймівці,
по 64-міліметровому стволові, по шість «47-міліметрівок», по парі торпедних
апаратів). Їхній дужий близнюк «Донец» діждався капітального перелагодження
1912 року, а 1911-го ремонтувалися і схожий на них 1280-тоннажний ровесник
«Кубанец», і 115-метрові лінкори «Пантелеймон» — колишній «Князь Потёмкин
Таврический» та «Три Святителя» (відповідно з 1900-го та 1893-го рр. водо-
місткістю 12 500 і 13 300 т). Судна-велети з Миколаєва на двох екіпірувалися
вісімкою «305-міліметрівок», трьома десятками шестидюймівок, гарматами
меншого калібру та кулеметами.
Структурована 1911 р. армада командувача флоту віце-адмірала А. Ебер-
гарда дістала від миколаївців флагманом 118-метровий «Евстафий» — на
кшталт «Пантелеймона», але 12 800-тонної водомісткості з поліпшеними еле-
ментами: по четвірці 305-міліметрових і 203-міліметрових жерл, дюжиною
шестидюймівок, чотирнадцятьма 75-міліметровими стволами, 4-ма кулеметами
Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ ІV
242
й двома торпедними апаратами. На цю пору в лоні севастопольського Лаза-
рєвського адміралтейства зріс аналог — «Иоанн Златоуст». Разом зміцнили
лави, де ще функціонували з попереднього століття 107-метровий миколаївський
лінкор «Ростислав» та 103-метрові севастопольські кораблі «Синоп» і «Георгий
Победоносец» (усі три — десятитисячотоннажні). Останній припасував секстет
«305-міліметрівок», сім шестидюймівок, дві гармати 64 мм, вісім — 47 мм,
чотири кулемети. «Синоп» 1910 р. модернізував потужний арсенал, опанувавши
квартетом «305-міліметрівок», дюжиною шестидюймівок, двома «47-міліметрів-
ками», чотирма кулеметами. «Ростислав» найгрізнішими зберіг чотири гармати
254 мм, асистовані вісьмома шестидюймівками, квартетом «75-міліметрівок»,
3-ма кулеметами та 2-ма торпедними апаратами22.
Послідовно у Севастополі та Миколаєві на початку XX ст. народилися
134-метрові броньовані крейсери «Кагул» (до 1907 р. іменований «Очаков») і
«Память Меркурия» (первісний «Кагул»). Обидва, тотожно 7600-тоннажні,
володіли по дюжині шестидюймівок, по десятку «75-міліметрівок» і по четвірці
47-міліметрових гармат. 1911 р. як посильне судно з Балтики передислокувався
стометровий крейсер «Алмаз» із шістками 75-міліметрових і 47-міліметрових
стволів, двома кулеметами.
Миколаївського виготовлення були 74-метрові есмінці «Лейтенант Шес-
таков», «Капитан Сакен», «Капитан-лейтенант Баранов», «Лейтенант Зацарен-
ный», 64-метрові «Лейтенант Пущин», «Завидный», «Заветный», «Звонкий»,
«Зоркий», «Жуткий», «Живой», «Жаркий», «Живучий». Чорноморці освоїли
стільки ж компактніших за розмірами міноносців «Строгий», «Сметливый»,
«Свирепый», «Стремительный», № 252, № 253, № 256, № 259, № 260, № 270,
№ 271, № 272, № 273, клопітні в експлуатації підводні човни. Ухвалена 1911 р.
програма розвитку підкореговувалась у середині 1914-го. Очікувалися незабарно
ще 4 лінійних кораблі, 4 крейсери, 17 есмінців, 12 субмарин23.
Навпроти турецький військово-морський флот як потенційний ворог, 1910 р.
придбавши 20-літні німецькі панцирники, названі «Torgud Reis» і «Hajreddin
Barbarossa», прилучив їх до найстаріших у Стамбулі (Константинополі) кораблів
«Messudieh» та «Muin-i-Zafer», крейсерів «Medjidieh» та «Hamidieh». Відносно
вдало поповнили стрій торпедоносці «Peik-i-Schevket» і «Berk-i-Satvet», есмінці
«Muavenet-i-Millije», «Jadighiar-i-Millet», «Numune-i-Hamiet», «Gairet-i-Vatanije»,
«Samsun», «Jarhisar», «Taschos», «Basra». Рівно за три літа до Першої світової на
замовлення Османської імперії корабели в англійському місті Барроу (графство
Ланкашир) заклали більш як 23 000-тоннажний дредноут «Reshadieh» з десятком
гармат калібру 343 мм. Намічалося додати щонайменше 6 лінкорів, 6 субмарин,
кілька крейсерів та міноносців.
Війни 1911–1913 рр. (Тріполітанська й дві Балканські), болюче завдавши
людських та матеріальних утрат, спустошили фінансові резерви, втім отто-
манський уряд 1914 р. купив у британському Ньюкаслі 28 000-тоннажний
супердредноут, номінований «Sultan Osman I», і намагався приплюсувати ще
«Fatyh Sultan Mehmed» (на взір «Reshadieh»). Та з вибухом Великої війни, не
зважаючи на напинання Стамбулом ширми миролюбства, шеф лондонського
Студії з воєнної історії Випуск ХХ
243
адміралтейства В. Черчілль реквізував для підлеглого відомства майно, на котре,
не встигнувши адаптувати, розраховувала Османська імперія 24.
Турецькі шанси цупко опонувати північному сусідові жорсткий секвестр
урізав до мізерних. Подібне трапилося перед Східною (Кримською) війною
1853–1856 рр., але тоді за тяжкої скрути Оттоманській Порті підсобляли ті
мобільні партнери, які тепер коаліційно порозумілися з монархічною владою
Росії. Аж ось за таємною стамбульською угодою морський генеральний штаб
Німеччини 22 липня (4 серпня) 1914 р. звелів Середземноморській дивізії під
рукою контр-адмірала В. Сушона негайно простувати на Босфор. Невдовзі було
скореговано, що намислений рейд із політичних мотивів «іще не можливий», але
стратегічний курс фатально втілювався.
24 липня (6 серпня) Сушон наказав маневреним крейсерам «Goeben» (водо-
місткістю приблизно 23000 тонн з обслугою понад тисячу чоловік) і «Breslau»
(4570 тонн, 350 моряків) силовим проривом із сіцілійського міста Мессіна
спробувати дістатися Дарданелл, аби звідти інтенсифікувати боротьбу проти
Антанти. Завдяки високій професійній майстерності добре вишколених екіпажів
пощастило ошукати англійських переслідувачів. «Breslau» (з дванадцятьма
«105-міліметрівками») принагідно наразився на баталію проти легкого крейсера
«Gloucester» (озброєння — дві «150-міліметрівки» і десяток «100-міліметрівок»).
Зустріч «дуелянтів» минулася незначними руйнаціями від снарядних влучень25.
З пароплава «General» Сушон надіслав начальству азартний рапорт: «Воєнні
умови змушують мене виступити на прю в Чорному морі. Вживайте екстрені
заходи, щоби я безперечно міг пройти протоками зі згоди турецького уряду, в
крайньому разі без офіційної домовленості. Перебуваю 7 серпня на мисі
Матапан. Негайно налагодьте радіозв’язок». Прихильний відгук наснажливою
директивою моргенштабу не забарився: «Входьте. Вимагайте капітуляції укріп-
лення. У Дарданеллах узяти лоцмана для проведення повз загороди». Опівдні
28 липня (10 серпня) ефір приніс енергійний імпульс: «Украй важливо, щоби
“Ґебен” найскоріше ввійшов до Дарданелл». Під вечір «Goeben» і «Breslau» були
привітані у створі протоки її господарями, тож моментально достигла пер-
спектива термінового просування як Мармуровим морем, так і Чорним26.
Отже тільки два роки експлуатовані 187-метровий лінійний крейсер
«Goeben» і майже на півсотні метрів коротший легкий крейсер «Breslau» із
санкції кайзерівського генерального штабу й морського відомства, порядко-
ваного грос-адміралом А. Тирпицем, з Дарданелл вирушили на Босфор. Коли
засмиканий зверхник британців у цьому куті Атлантики сер А. Берклі (Берді)
Мілн дорікнув достойникам-туркам за не передбачене юридичними конвенціями
заховання зарубіжних суден, то почув сенсаційне: «Goeben» і «Breslau» продано
до скарбу халіфа Мегмеда (Мехмеда, Мехеммеда, Мухаммеда, Мухамеда) V з
перейменуванням їх на «Jawuz Sultan Selim» та «Midilli». 3 (16) серпня щогли
фіктивних покупок оздобилися стягами з півмісяцем і зіркою. Винуватець
оборудки В. Сушон піднісся в чині до віце-адмірала, чиї підлеглі, як личило,
надягли фески.
Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ ІV
244
Новим контроверсійним кроком хвацькі прибульці ізолювали Дарданелли —
щільно заслонивши південний експорт Російської імперії, на загал урвали
торовані тут Антантою шляхи. Кілька тижнів комерційні потоки з Чорного моря
зосереджувались у стамбульській бухті Золотий Ріг, допоки вимушено не
повернули назад.
Наприкінці літа 1914 р. залізниця з Центральної Європи постачала Туреч-
чині гармати, снаряди, гвинтівки, набої, міни. 16 (29) серпня прибув вагон із
10 мільйонами франків. На доточку прищепленій оттоманцям військовій місії
приїхало «нордичне» підпертя з сотень резервних комендорів, далекомірників,
командирів брандвахт, мінерів, сигнальників тощо.
Під проводом 60-літнього адмірала у відставці Г. Узедома, призначеного
генерал-інспектором босфорських і дарданелльських укріплень, незабаром еше-
лонувався захист проток, від вересня 1914 р. ззовні недоступних іноземцям (до
мінімуму лімітувалися поштово-пасажирські рейси на Стамбул з Одеси та
Севастополя: за одного пароплава в Босфорі). 15 офіцерів і 150 матросів-
пушкарів елітних крейсерів, перекваліфікувавшись, осіли по прибережних фор-
тах. Такі чужинці комплектували місцеву службу зв’язку, орудували турецькими
суднами. Німеччина сюди передала сім транспортів з обслугою.
26 вересня (7 жовтня) російський міністр закордонних справ С. Сазонов
застеріг адмірала Ебергарда: «У зв’язку з отриманням Туреччиною від Німеч-
чини золота ймовірний найближчими днями виступ її проти нас». 12 (25) жовтня
Сушон (Сушон-паша) удостоївся рідкісного мандата діяти «за найвищою сул-
тановою волею». Османський військовий міністр Енвер-паша обумовив головну
вимогу: «Знайдіть російський флот і без оголошення війни атакуйте його…»27.
«Jawuz Sultan Selim» розкошував такою швидкістю (понад 27 вузлів —
тобто приблизно 50 км на годину) і могуттю (десять 280-міліметрових гармат,
по дюжині «150-міліметрівок» і «88-міліметрівок», четвірка торпедних апа-
ратів), що з огляду на це чорноморці мусили превентивно згуртовуватися. За
60 секунд будь-які його одинадцятидюймові «бісові пальці» давали по чотири-
шість залпів, теоретично переважаючи треновану координуватись у бригаді під
деменом віце-адмірала Павла Новицького трійцю «Евстафий», «Иоанн Зла-
тоуст» і «Пантелеймон», чиї дебелі стволи максимум потрійно випліскувалися за
хвилину. Командир крицевого гіганта капітан першого рангу Р. Акерман і
командир «Midilli» фрегатен-капітан В. Кетнер у форс-мажорі самі б вирі-
шували, чи змагатися з 17-вузловими севастопольськими лінкорами та спро-
можними прискоритися до 23-х вузлів крейсерами «Кагул» і «Память Мер-
курия» (не вельми квапливим «19-вузловиком» був «Алмаз»).
14(27) жовтня наче для тренувань («радіотелеграфної практики та вправ із
дозорної служби») на Босфорі вишикувалася сливе вся стамбульська ескадра.
З неї «Hajreddin Barbarossa» (під прапором комодора Ариф-бея, молодшого
флагмана), «Torgud Reis», канонерка «Burak Reis» і два міноносці задрейфували
при тій протоці, «Gairet-i-Vatanije» та «Muavenet-i-Millije» з мінним загород-
ником «Samsun», обігнувши мис Румелі, припустили на Одесу, «Jawuz Sultan
Selim» (з В. Сушоном на облавку), мінний загородник «Nilufer», «Taschos» і
Студії з воєнної історії Випуск ХХ
245
есмінець «Samsun» — на Севастополь, «Midilli» та «Berk-i-Satvet» — на Кер-
ченську протоку й Новоросійськ, «Hamidieh» націлився на Феодосію, «Peik-i-
Schevket» — перерізати кабель між Севастополем і Варною. Спільним напуттям
було піднято сигнал: «Зробіть усе на що здатні; від цього залежить майбутнє
Туреччини»28.
Агент російського посольства у Стамбулі капітан першого рангу Олександр
Щеглов і спостережники з регулярних партикулярних трас без зволікань роз-
секретили просування евентуальних агресорів, тож не бракувало можливостей
для відсічі. 15 (28) жовтня повідомлення з пароплавів «Королева Ольга» та
«Великий князь Александр Михайлович» підтвердило слушність прогнозу згу-
щення загрози звади, але заздалегідь попереджені А. Ебергард і начальник його
штабу контр-адмірал К. Плансон, за химерною реакцією неадекватно збайду-
жівши, змарнували шанс спинити займанців: хоча країна майже три місяці
воювала з Німеччиною й Австро-Угорщиною, севастопольський ареопаг покла-
дався на інструкції уникнення сутичок з офіційно нейтральною Туреччиною,
затуливши очі на викриту фальш її афішованого статусу. Вірогідно, сенс такої
поведінки корінився в нездоланному бажанні не сполохати побачену нагоду
невідкладного ввергнення у фінальну суперечку за вабливі «чорноморські про-
токи» та Константинополь як «віковічну мрію»29.
Насамперед спритні задираки помчали на Одесу — південний фасад Росій-
ської імперії, промислове осереддя і курортну перлину з рекордними парамет-
рами товарообігу. Аби заощадити паливо, 74-метрові «Gairet-i-Vatanije» та
«Muavenet-i-Millije» підпрягався потягти вугільний транспорт «Irmingard», але,
оскільки пристебнутими до буксира ескадрені міноносці загальмовувались до
стишених 6 вузлів, призвідник інвазії корветен-капітан Мадлунг, командуючий
флотилією недавній старший офіцер «Ґебена», дозволив кожному кораблеві
звичний режим без сув’язі (спокій маневрування резервами забезпечувався, бо
контроль у зоні походу надійно гарантував «Jawuz Sultan Selim»).
Ніхто не напружив одеської сторожі. Не нашорошився сформований саме на
лиху добу виокремлений загін із канчовнів «Донец» і «Кубанец» та двох мінних
загородників — 73-метрового «Бештау» й об’якореного в Очакові 62-метрового
мінзага «Дунай». Ліхтарі безжурно демаскували набережну, хвилерізи та моли,
брекватер — дамбу, приладжену для причалу. Запасшись над норму кадрами з
«Jadighiar-i-Millet» та «Numune-i-Hamiet», докладно інформований Мадлунг
попрямував із есмінцями, не вагаючись, до гавані. З оказії, що кільватерною
колоною попід Воронцовським маяком линули три пароплави, зухвало знех-
тував смертельний ризик30.
О 3 годині 25 хвилин «Донец», припнутий за брекватером, стривожився,
проте запізно: від випалу, ледь не впритул випущеного 450-міліметровим мін-
ним апаратом «Gairet-i-Vatanije», стрімко пішов на дно (із його 136-особової
залоги загинули дванадцять моряків, чотирнадцять дістали поранення). На ґвалт
шлюпкою тричі самовіддано метнувся місцевий охоронець Добровільного флоту
Бережний, врятувавши вісімнадцятьох людей із затонулого судна. Сміливий
нащадок чорноморських козаків винагородився медаллю «За спасание поги-
бавших»31.
Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ ІV
246
Командувач напівфлотилії капітан-лейтенант Р. Фірле для «Muavenet-i-
Millije» обрав мішенню «Кубанец», але втрутилася халепа: під борт непроханого
гостя шпарко скочив портовий катер, навмання вишукуючи стезю до виру
ексцесів, чим затруднив полювання на канонерку, в котрої саме заклинило
обернуту на напасників 152-міліметрову гармату. Після ковзного тарану, лікві-
дувавши вугільну баржу неподалік «Бештау» (цей загородник двох моряків
утратив) і притлумивши гранатами тих, із ким зіткнулися (одного з них було
вбито, двох — поранено), настирливі німецько-турецькі візитери повели вогонь
по Пересипу, Нафтогавані, наливному резервуару, трамвайній станції, цукро-
варні, портових приміщеннях, пароплавах «Витязь», «Вампоа», «Португаль»,
«Оксус». За диверсійним завданням 28 мін неподалік занурив мінзаг «Samsun».
О 4 годині 15 хвилин Російське товариство пароплавства і торгівлі зателе-
графувало: «Турецький міноносець підірвав “Донец”, ходить одеським портом і
підриває судна». Плансон лаконічно констатував, що «війна з Туреччиною
почалась». По тому як «Gairet-i-Vatanije» та «Muavenet-i-Millije» благополучно
злавірували з Одеської затоки, вже не нічні, а ранкові турботи огорнули Севас-
тополь, Феодосію, Керченську протоку й Новоросійськ32.
Залишається загадкою підстава висновку в «Енциклопедії історії України»,
що султан декларував вступ у війну 29 жовтня 1914 р. (за новим стилем)33. Адже
відчувалося прагнення турецької дипломатії оманливо завуалювати зайняту
позицію. 19 жовтня (1 листопада) посол Порти в Петрограді Еддін-бей зачитав
Сазонову екстрену депешу візира Саїда Халима: «Передайте міністру закор-
донних справ, що ми глибоко шкодуємо, що ворожий акт, утнутий російським
флотом, зірвав дружні зносини двох держав. Ви можете запевнити Імпера-
торський російський уряд, що Пишна Порта не відкладатиме належно розв’язати
це питання і що Порта вживе всі заходи до унеможливлення повторів таких
фактів. Ви можете заявити нині ж пану міністрові закордонних справ, що
турецький уряд ухвалив заборонити флотові виходити в Чорне море, й ми, у
свою чергу, чекаємо, що російський флот не крейсеруватиме біля наших берегів.
Я твердо сподіваюся, що Імператорський російський уряд виявить у цій справі
такий самий примирливий дух, як і ми, в інтересах обох країн». Протокольно
вислухавши образливу інсинуацію, С. Сазонов сухо резюмував, що вважає да-
ремною полеміку і наполягає на поверненні співбесідника до Стамбула. Наступ-
ного дня Микола II видав маніфест про війну з Туреччиною34. А Мегмед V
оголосив джихад Антанті 30 жовтня за старим стилем, себто 12 листопада — за
новим35.
Підупала 16 (29) жовтня одеська варта поступово оговталась. Опікуватись
нею заповзявся «Синоп» під стерном капітана першого рангу П. Паттона-
Фантона-де-Веррайона — героя російсько-японської війни 1904–1905 рр., наго-
родженого золотою шаблею за хоробрість (номінований контр-адміралом, обій-
ме посаду начальника оборони північного заходу Чорного моря)36. Верховний
головнокомандувач великий князь Микола Миколайович жадав «всіма заходами
запобігати й заважати десантові противника взагалі, а в районі Одеси поготів»37.
Студії з воєнної історії Випуск ХХ
247
Злим пломенем роз’ятрюваної колотнечі спахнуло безцеремонне проник-
нення на рейд обік української землі двох турецьких есмінців, які, кермовані
німецькими капітанами, ґвалтом кинули до прірви розпеченого герцю Осман-
ську імперію: Чорне море стало невід’ємним коном Великої війни, для ескалації
якої «Goeben» і «Breslau» вторглись у цю акваторію. Брутальні замахи паливід
озвалися жаркою каталізацією напруги на теренах Закавказзя та Близького
Сходу, в Дарданеллах, згодом — прилученням до лютого розбрату Болгарії
(1915 р.) й Румунії (1916 р.). Конфлікти в різноманітних проявах тотально
оперезали чорноморську чашу за всім ламаним чотирьохтисячокілометровим
периметром, а в її ареалі криваві операції точилися на водній поверхні й
узбережжі, у глибинах і повітряному просторі від Одеси до Різе, від Батума до
Балаклави, від Севастополя до Зонгулдака, від Акермана до Туапсе, від Сухумі
до Трабзона, від Ереглі до Євпаторії, від Поті до Констанци, від Новоросійська
до Бургаса, від Варни до Ялти, від Сочі до Сінопа, від Керчі до Самсуна, від
Нового Афона до Сулина, від Феодосії до Феодонісі (Зміїного), від Алушти до
острова Кефкен38. Ошпарившись од дошкульних ударів, насичений українцями
Чорноморський флот стратегічно перехопив ініціативу, виплекану з метою фор-
сування Босфору, ба стамбульську протоку з Мармуровим морем, Дарданеллами
і тамтешнім довкіллям (у тому числі із обраним на тріумфальний символ
перемоги Константинополем) планував звитяжно інкорпорувати царат39. Утім,
омріяних для цього напрямку анексіоністських марш-кидків штурмових фор-
мувань не сталось40. У результаті жодній з країн-учасниць світової бучі не
вдалося надовго задомінувати Чорним морем.
————————
1 Крижанівська О.О., Лазанська Т.І., Степаненко Г.В. Відділ історії України XIX —
початку XX ст. // Інститут історії України Національної Академії наук України: 1936–
2006. — К., 2006. — С. 79.
2 Всемирная история в десяти томах. — Москва, 1960. — Т. 7. — С. 512–513, 523,
740.
3 Зайончковский А.М. Мировая война 1914–1918 гг. — Москва, 1938. — Т. 1. —
С. 245; Его же. Первая мировая война. — Москва, 2002. — С. 314.
4 Рибалка І.К. Історія Української РСР: Дорадянський період. — К., 1978. — С. 543
(повтор: Рибалка І.К. Історія України: Дорадянський період. — К., 1991. — С. 545).
5 Історія Української РСР. — К., 1978. — Т. 4. — С. 333. У цьому дусі оповідали й
«Історії Української РСР» 1953–1974 рр. (як узагальнення наукових колективів, так і
шкільні посібники).
6 История Украинской ССР. — К., 1983. — Т. 5. — С. 328 (в оригіналі: «В ночь на
16 октября 1914 г. германо-турецкие корабли обстреляли Севастополь, Феодосию, Ново-
российск. Для России возник новый фронт — Кавказский»).
7 Новичев А.Д. Турция: Краткая история. — Москва, 1965. — С. 130 (в оригіналі:
«“Гёбен” и “Бреслау”… 29 октября 1914 г. были введены в Черное море, напали на
русские суда и обстреляли из орудий Севастополь, Феодосию, Новороссийск»).
8 Аветян А.С. Германский империализм на Ближнем Востоке. — Москва, 1966. —
С. 138 (аналогічно: Его же. Германо-турецкий союз и вступление Турции в первую
Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ ІV
248
мировую войну (июль–октябрь 1914 г.) // Против фальсификации истории колони-
ализма. — Москва, 1962. — С. 27).
9 Крестьянніков В.В. Перша світова війна на Чорному морі // Морська держава. —
2004. — № 5. — С. 47.
10 Гречанюк Н.М., Ляхович А.А., Шломин В.С. Действия русского флота на Черном
море (1914–1917) // Флот в первой мировой войне. — Москва, 1964. — Т. 1. — С. 352;
Лорей Г. Операции германо-турецких сил в 1914–1918 гг. — Санкт-Петербург, 2004. —
С. 107.
11 Залесский К.А. Кто был кто в Первой мировой войне. — Москва, 2003. — С. 6,
882.
12 Пор.: Кулинич І.М. Україна в період першої світової війни 1914–18 і Лютневої
революції 1917 // Українська радянська енциклопедія. — К., 1984. — Т. 11. — Кн. 2. —
С. 103-106; Кулинич И.М. Украина в период первой мировой войны и Февральской
революции 1917 // Украинская советская энциклопедия. — К., 1985. — Т. 11, кн. 2. —
С. 107–109; Тарасенко В.Я. Перша світова війна // Українська радянська енциклопедія. —
К., 1982. — Т. 8. — С. 283.
13 Верстюк В.Ф., Дзюба О.М., Репринцев В.Ф. Україна від найдавніших часів до
сьогодення. — К., 1995. — С. 202–206. Пор.: Верменич Я.В. Одеса // Енциклопедія історії
України. — К., 2010. — Т. 7. — С. 526; Волковинський В.М. Нестеров // Там само. —
С. 370; Орфеєв С.Д. Одеська державна консерваторія // Радянська енциклопедія історії
України. — К., 1971. — Т. 3. — С. 265; Трунов К.И. Петр Нестеров. — Москва, 1975. —
С. 94–96.
14 Верстюк В.Ф., Дзюба О.М., Репринцев В.Ф. Вказ. праця. — С. 4.
15 Коваль М.В., Кульчицький С.В., Курносов Ю.О., Сарбей В.Г. Історія України. —
К., 1991. — С. 42–49.
16 Котляр М.Ф., Кульчицький С.В. Довідник з історії України. — К., 1996. — С. 237.
17 Даниленко В.В. Історія України. Всесвітня історія: 1914–1939 рр. Навчальний
посібник: 10 клас. — К.; Х., 2002. — С. 3–9.
18 Ольхіна Н.І., Діденко Н.Г., Непран Л.М., Черкаська Л.С. Історичні олімпіади:
Рекомендації. Завдання. Відповіді. — Х., 2004. — С. 201, 5.
19 Мицик Ю.А. Бажан О.Г., Історія України: З 1914 р. до наших днів. — К., 2003. —
Ч. 3. — С. 6; Мицик Ю.А. Бажан О.Г., Власов В.С. Історія України. — К. 2005. —
С. 327–328 (продубльовано й у призначених студентам перевиданнях: Бажан О.Г., Біло-
усько О.А., Власов В.С., Мицик Ю.А. Історія України. — К., 2006. — С. 353; Мицик Ю.А.
Бажан О.Г., Власов В.С. Історія України. — К., 2010. — С. 327–328).
20 Енциклопедія історії України. — К., 2011. — Т. 8. — С. 165–167; Кульчицький С.В.,
Шаповал Ю.І. Новітня історія України (1914–1939). — К., 2003. — С. 20; Лоза Ю.
Україна: історичний атлас. 9 клас. — К., 1999–2007. — С. 24; Субтельний О. Україна:
історія. — К., 1991. — С. 297; Хронология российской истории. — Москва, 1994. —
С. VIII.
21 Литвин В.М., Мордвінцев В.М., Слюсаренко А.Г. Історія України. — К., 2008. —
С. 635.
22 Бережной С.С. Линейные и броненосные корабли. Канонерские лодки. —
Москва, 1997. — С. 22–48, 130–134; Зубов Б.Н. Развитие кораблестроения на юге России. —
Калининград, 1990. — С. 248–253; Мельников Р.М. Ратник Саверий Ксаверьевич //
Морской энциклопедический словарь. — Санкт-Петербург, 1994. — Т. 3. — С. 35.
23 Алтабаева Е.Б., Коваленко В.В. Севастополь в 1905–1916 гг. — Севастополь,
2002. — С. 170–180; Апальков Ю.В. Российский Императорский флот 1914–1917 гг. //
Студії з воєнної історії Випуск ХХ
249
Морская коллекция. — 1998. — № 4. — С. 19–23; Мальков Д.Г. Крейсеры, эсминцы,
канлодки Российского Черноморского флота 1860–1917 гг. — Москва, 1996. — С. 7–8,
10, 19–22; Российский императорский флот 1914 г. — Санкт-Петербург [1914]. — С. 28–
32; Докладніше: Шацилло К.Ф. Русский империализм и развитие флота. — М., 1968. —
С. 121–162.
24 Балякин С.А. ВМС Японии, Турции и других стран Азии 1914–1918 гг. // Морская
коллекция. — 1999. — № 5. — С. 22–28; Дроговоз И.Г. Турецкий марш: Турция в огне
сражений. — Минск, 2007. — С. 113–115.
25 Прорыв «Гебена» и «Бреслау» из Мессины в Дарданеллы: По очерку адмирала
Вильгельма Сушона (Souchon), тогдашнего начальника эскадры Средиземного моря //
Красный флот. — 1922. — № 3/4. — С. 79–86; Шульц Г. Босфор и Дарданеллы //
Морской сборник. — 1913. — № 5. — С. 105, 124.
26 Лорей Г. Указ. соч. — С. 23–44.
27 Аветян А.С. Германо-турецкий союз… — С. 6−26; Вильсон Х. Линейные корабли
в бою: 1914–1918 гг. — Москва, 2002. — С. 276–288, 375; Готлиб В.В. Тайная дипло-
матия во время Первой мировой войны. — Москва, 1960. — С. 61–68; Дранов Б.А.
Черноморские проливы (международно-правовой режим). — Москва, 1948. — С. 153–
154; Залесский К.А. Указ. соч. — С. 580; Записки Джемаль-паши 1913–1919 гг. —
Тифлис, 1923. — С. 98–100; Киган Дж. Первая мировая война. — Москва, 2002. —
С. 276–278; Корбетт Дж. Операции английского флота в первую мировую войну. —
Минск, 2003. — С. 62–80; Лорей Г. Указ. соч. — С. 71–73; Лудшувейт Е.Ф. Турция в
годы первой мировой войны 1914–1918 гг. — Москва, 1966. — С. 38–59; Миллер А.Ф.
Вступление Турции в первую мировую войну // Известия Академии наук СССР: Серия
истории и философии. — Москва, 1946. — Т. 3. — № 4. — С. 331–332; М.[Монас-
тырев Н.А.] Немцы в турецком флоте // Морской сборник: На правах рукописи. —
Бизерта, 1922. — № 12. — С. 21; Мурхед А. Борьба за Дарданеллы: Решающее сражение
между Турцией и Антантой. — Москва, 2004. — С. 19–26. Нотович Ф.И. Диплома-
тическая борьба в годы первой мировой войны. — Москва; Ленинград, 1947. — Т. 1. —
С. 100–103, 287–305; Саркисян Е.К. Экспансионистская политика Османской империи в
Закавказье накануне и в годы первой мировой войны. — Ереван, 1962. — С. 161–164;
Тирпиц фон А. Воспоминания. — Москва, 1957. — С. 357–358; Хвостов В.М. Проблемы
истории внешней политики России и международных отношений в конце XIX — начале
XX в. — Москва, 1977. — С. 334–335; Шталь А.В. Совместная работа высшего мор-
ского и верховного командования в России в мировую войну // Военная мысль и
революция. — 1924. — № 4. — С. 141; Его же. Прорыв «Гебена» и «Бреслау» в Черное
море // Кто должник?: Сборник документированных статей по вопросу об отношениях
между Россией, Францией и другими державами Антанты до войны 1914 г., во время
войны и в период интервенции. — Москва, 1926. — С. 147–167. Пор.: Я.Т. Г. Лорей. —
Операции германо-турецких морских сил в 1914–1915 гг. (Перевод с немецкого) //
Морской сборник. — 1934. — № 4. — С. 38–39.
28 Вооруженные силы Турции // Летопись войны. — 1914. — № 17. — С. 10–13;
Военный флот Германии. — Петроград, 1915. — С. 22, 24, 74, 77; Записки… — С. 101;
М. [Монастырев Н.А.] Указ. соч. — С. 22–23; Шведе Е.Е. Боевые действия турецких
миноносцев на Черном море в первые месяцы мировой войны (Выдержки из воспо-
минаний начальника Первой Полуфлотилии турецких миноносцев капитана 2-го ранга
Рудольфа Фирле // Морской сборник. — 1922. — № 10. — С. 56–60.
29 Новиков Н.В. Операции на Черном море и совместные действия армии и флота на
побережье Лазистана. — Ленинград, 1927. — С. 38–40.
Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ ІV
250
30 Аветян А.С. Германо-турецкий союз… — С. 11–26; Его же. Германский импе-
риализм... — С. 137; Айрапетян М.Э. Вторая балканская война и ее последствия // На
путях к мировой войне 1914–1918 гг. — Ленинград, 1940. — С. 212–232; Бологов Н.
Мировая империалистическая война 1914–1918 гг. — Ленинград, 1937. — С. 205;
Залесский К.А. Указ. соч. — С. 405, 601, 709; Золотарев В.А., Козлов И.А., Шломин В.С.
История флота государства Российского. — Москва, 1996. — Т. 1. — С. 292–293; Лорей Г.
Указ. соч. — С. 66–79. Миллер А.Ф. Указ. соч. — С. 337–338; Моисеев С.П. Список
кораблей русского парового и броненосного флота (с 1861 по 1917 г.). — Москва, 1948. —
С. 278–287; Невинский А М. Из боевого прошлого Черноморского флота // Морской
сборник. — 1939. — № 21/22. — С. 81–93; Нотович Ф.И. Указ. соч. — С. 302–322;
Ралль Ю. Роль «Гебена» и «Бреслау» в мировой войне // Красный флот. — 1927. —
Кн. 14. — С. 26–32; Там же. — Кн. 15. — С. 27–29; Саркисян Е.К. Указ. соч. — С. 165–
168; Терещенко С.К. «Гебен» и «Бреслау» в Черном море // Зарубежный морской
сборник. — 1929. — № 7–8. — С. 38; Шталь А В. Совместная работа... — С. 141–142;
Щеглов А.Н. Причина легкомыслия и неудач // Часовой. — 1930. — № 35. — С. 13–14.
Пор.: Монастырев Н.А. Краткий обзор военных действий на Черном море в начале
войны // Морской сборник: на правах… — № 5. — С. 44–48.
31 Олійників О.С. Сторінки історії українського військово-морського флоту. —
Одеса, 2004. — С. 98; Под флагом Родины. — Одесса, 1967. — С. 110.
32 Кладо Н.Л. Очерки мировой войны // Морской сборник. — 1914. — № 12. —
С. 156–159; Лорей Г. Указ. соч. — С. 82–89; Новиков Н.В. Указ. соч. — С. 42–64;
Пузыревский К.П. Повреждение кораблей от артиллерии и борьба за живучесть (по
материалам мировой империалистической войны 1914–1918 гг.). — Ленинград, 1940. —
С. 21–29; Санеев С.А. Обстрел Новороссийска германо-турецкими крейсерами в 1914 г. //
Военно-исторический журнал. — 2006. — № 1. — С. 40–43.
33 Галенко О.І. Османська імперія / Енциклопедія історії України. — К., 2010. —
Т. 7. — С. 661. Паралельно в довідникові для абітурієнтів та школярів: «У жовтні 1914 р.
війну Антанті оголосила Туреччина…» (Кульчицький С.В., Мицик Ю.А., Власов В.С.
Історія України: Повний курс підготовки для вступу до вищих навчальних закладів /
Рекомендовано Міністерством освіти і науки України. — К., 2011. — С. 289).
34 Недачин С. Наш разрыв с Турцией // Летопись войны. — 1914. — № 11. —
С. 180–181 (12–13).
35 Больных А. Морские битвы Первой мировой: Трагедия ошибок. — Москва, 2002. —
С. 238; [Панченкова М.Т.] Восточный вопрос в первой мировой войне // Восточный
вопрос во внешней политике России: Конец XVIII — начало XX в. — Москва, 1978. —
С. 388.
36 Контр-адмирал П.И. Паттон-Фантон-де-Веррайон // Морской журнал. — 1938. —
№ 3. — С. 5.
37 Новиков Н.В. Указ. соч. — С. 124.
38 Детальніше: Усенко П.Г. Воєнні дії на Чорному морі у 1914–1917 рр. — К., 2007. —
С. 10–81; Його ж. Чорноморський флот у перші місяці командування Олександра
Колчака (липень–грудень 1916 р.) // Проблеми історії України XIX — початку XX ст. —
К., 2010. — Вип. 17. — С. 171–189; Його ж. У воєнно-революційному вирі: 100 останніх
днів чорноморського командування віце-адмірала Колчака (28 лютого — 7 червня 1917 р.) //
Український історичний журнал. — 2010. — № 2. — С. 116–136.
39 Сазонов С.Д. Воспоминания. — Париж, 1927. — С. 296–322.
40 Див.: Усенко П.Г. Зміна курсу: Чорноморський флот від згортання бойових дій до
замирення у Першій світовій війні (червень–грудень 1917 р.) // Проблеми історії України
XIX — початку XX ст. — К., 2009. — Вип. 16. — С. 132–150.
|