Київські цивільні губернатори: деякі аспекти соціопрофесійного портрету (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.)

У статті, аналізуючи службовий та життєвий шлях типових представників російської імперської місцевої адміністрації, розглядається соціопрофесійний портрет київських цивільних губернаторів другої половини ХІХ — початку ХХ ст....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2016
1. Verfasser:	Ніколайчук, Д.О.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2016
Schriftenreihe:	Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
Schlagworte:	Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/124798
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Київські цивільні губернатори: деякі аспекти соціопрофесійного портрету (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.) / Д.О. Ніколайчук // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2016. — Вип. 25. — С. 97-108. — Бібліогр.: 55 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-124798
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1247982025-02-23T18:28:03Z Київські цивільні губернатори: деякі аспекти соціопрофесійного портрету (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.) Киевские гражданские губернаторы: некоторые аспекты социопрофессионального портрета (вторая половина XIX — начало ХХ вв.) Kiev civilian governors, some aspects of socio-professional portrait (second half of ХІХ — early ХХ century) Ніколайчук, Д.О. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії У статті, аналізуючи службовий та життєвий шлях типових представників російської імперської місцевої адміністрації, розглядається соціопрофесійний портрет київських цивільних губернаторів другої половини ХІХ — початку ХХ ст. В статье, анализируя служебный и жизненный путь типичных представителей российской имперской местной администрации, рассматривается социопрофесиональный портрет киевских гражданских губернаторов второй половины XIX — начала ХХ вв. In an article analyzing the business and way of life of Russian imperial typical representatives of the local administration, is consider a socio-professional portrait of Kiev civilian governors of the late XIX — early XX century. 2016 Article Київські цивільні губернатори: деякі аспекти соціопрофесійного портрету (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.) / Д.О. Ніколайчук // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2016. — Вип. 25. — С. 97-108. — Бібліогр.: 55 назв. — укр. 2307-5791 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/124798 94(477.4) «18/19» uk Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. application/pdf Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії
spellingShingle	Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії Ніколайчук, Д.О. Київські цивільні губернатори: деякі аспекти соціопрофесійного портрету (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.) Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
description	У статті, аналізуючи службовий та життєвий шлях типових представників російської імперської місцевої адміністрації, розглядається соціопрофесійний портрет київських цивільних губернаторів другої половини ХІХ — початку ХХ ст.
format	Article
author	Ніколайчук, Д.О.
author_facet	Ніколайчук, Д.О.
author_sort	Ніколайчук, Д.О.
title	Київські цивільні губернатори: деякі аспекти соціопрофесійного портрету (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.)
title_short	Київські цивільні губернатори: деякі аспекти соціопрофесійного портрету (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.)
title_full	Київські цивільні губернатори: деякі аспекти соціопрофесійного портрету (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.)
title_fullStr	Київські цивільні губернатори: деякі аспекти соціопрофесійного портрету (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.)
title_full_unstemmed	Київські цивільні губернатори: деякі аспекти соціопрофесійного портрету (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.)
title_sort	київські цивільні губернатори: деякі аспекти соціопрофесійного портрету (друга половина хіх — початок хх ст.)
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2016
topic_facet	Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/124798
citation_txt	Київські цивільні губернатори: деякі аспекти соціопрофесійного портрету (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.) / Д.О. Ніколайчук // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2016. — Вип. 25. — С. 97-108. — Бібліогр.: 55 назв. — укр.
series	Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
work_keys_str_mv	AT níkolajčukdo kiívsʹkícivílʹnígubernatorideâkíaspektisocíoprofesíjnogoportretudrugapolovinahíhpočatokhhst AT níkolajčukdo kievskiegraždanskiegubernatorynekotoryeaspektysocioprofessionalʹnogoportretavtoraâpolovinaxixnačalohhvv AT níkolajčukdo kievciviliangovernorssomeaspectsofsocioprofessionalportraitsecondhalfofhíhearlyhhcentury
first_indexed	2025-11-24T10:15:32Z
last_indexed	2025-11-24T10:15:32Z
_version_	1849666392467439616
fulltext	Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 97 УДК 94(477.4) «18/19» Д.O. Ніколайчук (м. Київ) КИЇВСЬКІ ЦИВІЛЬНІ ГУБЕРНАТОРИ: ДЕЯКІ АСПЕКТИ СОЦІОПРОФЕСІЙНОГО ПОРТРЕТУ (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.) У статті, аналізуючи службовий та життєвий шлях типових пред- ставників російської імперської місцевої адміністрації, розглядається соціо- професійний портрет київських цивільних губернаторів другої половини ХІХ — початку ХХ ст.. Ключові слова: губернатор, Київська губернія, чиновник, «Табель про ранги», соціопрофесійний портрет. Організація ефективної моделі управління окремими адміністративно- територіальними одиницями, нормативне забезпечення правового статусу посадовців всіх рівнів, розподіл повноважень між структурними ланками управлінського апарату, узгодження інтересів центру й периферії є важ- ливими завданнями та викликами, що постали перед сучасною Україною, яка переживає етап утвердження своєї державності в умовах геополітичного протистояння і формування нових засад світоустрою. У цьому контексті вивчення історичного досвіду кадрового забезпечення апарату управління українськими губерніями впродовж другої половині ХІХ — початку ХХ ст., з огляду на історичні особливості розвитку різних регіонів України в умовах формування індустріального суспільства, є нау- ково цінними, що і зумовлює актуальність обраної теми. Метою дослідження стала спроба аналізу соціопрофесійного портрету київських цивільних губернаторів другої половини ХІХ — початку ХХ ст. Наукова новизна нашого дослідження полягає в намаганні висвітлити основні соціопрофесійні характеристики київських губернаторів як представ- ників імперської центральної влади в українському життєпросторі зазначе- ного періоду. Соціопрофесійний портрет київських цивільних губернаторів у сучасній історичній науці не був предметом окремого наукового дослідження. Однак деякі аспекти їх життєвого шляху та службової кар’єри висвітлено у спе- ціальних студіях вітчизняних та зарубіжних, зокрема російських, дослід- ників. У вітчизняній історіографії цю проблематику порушено в контексті функціонування імперських органів влади в українських губерніях у складі © Д.О. Ніколайчук, 2016 ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2016. Випуск 25 98 Російської імперії. У більшості досліджень фахівці, розглядаючи імперське управління в Україні, окремо не аналізують соціопрофесійний портрет очільників губерній, критерії їхнього підбору вищим імперським керівницт- вом, що не дозволяє в повній мірі висвітлити управлінську структуру влади в українських губерніях. Ряд дослідників безпосередньо вивчають діяльність «губернського правління» як імперської інституції влади на місцях (Р. Воро- бей1, В. Желізняк2, І. Савченко3). Важливими для нашого дослідження є праці сучасного українського історика, доктора історичних наук, професора B. Шандри4, в яких подано оцінку чинників розвитку українських губерній у складі самодержавної Росії, охарактеризовано діяльність генерал-губернаторів та їх місце й роль у влад- ній ієрархії Російської імперії. У контексті вивчення нашої проблеми важ- ливий зроблений дослідницею висновок, що «губернатор був представником на місцях верховної влади, що згодом поєднував цю специфіку з адмі- ністративною функцією. А із заснуванням самоврядних органів був вико- ристаний для нагляду за їхньою діяльністю, як і для поєднання місцевих інтересів з інтересами центральної влади»5. С. Величенко у своїй статті «Царський уряд в українських губерніях 1800–1914 рр. — всемогутність чи слабкість?»6 робить спробу аналізу методології та нової інтерпретації губернської влади. Автор намагається довести, що могутність і всесильність влади на місцях не була настільки вражаючою, як здається. У праці М. Щербак та Н. Щербак відображено основні принципи, методи та форми діяльності російського самодержавства в українських губерніях7. Зарубіжну, зокрема російську, історіографію досліджень різних аспектів історії формування, еволюції та діяльності управлінської системи Російської імперії наприкінці XVIII — у другій половині ХІХ ст. можна розподілити на три основних групи: 1) теоретичні напрацювання дорадянської доби (І. Анд- реєвський8, Н. Коркунов9), в яких досліджувалися та аналізувалися посадові функції губернаторів, функціонування державних і земських установ, вплив реформ 60-х рр. ХІХ ст. на систему управління губерніями; 2) розробки істориків радянського періоду (М. Єрошкін10, П. Зайончковський11), які під- давали критиці всю державну систему Російської імперії, робили акценти на бюрократизмі, неефективності та «антинародності» царського режиму, за- суджували внутрішню політику уряду, а губернаторів розглядали як «сатра- пів» та сліпих виконавців волі самодержця; 3) сучасні дослідження кінця ХХ — початку ХХІ ст. (Л. Лисенко12, Н. Матханова13, А. Ремньов14) на ос- нові архівних документів намагаються відтворити способи ухвалення та реалізації рішень губернатора. Важливими джерелами для нашого дослідження є біографічні слов- ники15, дворянські родоводи, спогади та мемуари російських чиновників16. Упродовж кінця XVIII — початку ХХ ст. уряди Російської і Австро- Угорської імперій, зазначає доктор історичних наук, професор О. Реєнт17, Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 99 здійснювали щодо українців колонізаторську політику, постійно намагалися розчинити їх у пануючому етнічному середовищі, позбавити можливості для будь-яких форм національної самоорганізації. Важливим інструментом цієї політики і стали губернські правління та їх очільники. Система губернського управління в Російській імперії була громіздкою, заплутаною, в якій досить складно виділити прерогативи чиновницького апарату. Але все-таки центральною фігурою державного управління на місцях був губернатор, який за своїм статусом став єдиним і повноважним представником центральної влади18, . Обов’язки та повноваження цивільного губернатора в різні періоди ста- новлення управлінської моделі Російської імперії пройшли ряд етапів. Після інкорпорації українських земель та ліквідації традиційної системи полково- сотенного устрою, упродовж ХІХ ст. відбувається процес формування та утвердження інституту цивільного губернатора, який фактично став чинов- ником вищої влади управління у краї, що призначався імператором для виконання «його волі»19. Коло повноважень губернатора регламентувалося такими нормативно- правовими актами: «Наказ гражданским губернаторам»20 (1837 р.), «Поло- жения о земских губернских и уездных учреждениях»21 (1864 р.), «О про- странстве и пределах власти губернаторов»22 (1866 р.), «О предоставлении местным административным властям права издавать обязательные постанов- ления»23 (1876 р.), «О мерах к охранению государственной безопасности и общественного спокойствия»24 (1881 р.), «Правила о местностях, объявля- емых состоящими на военном положении»25 (1892 р.). «Наказ гражданским губернаторам» від 3 червня 1837 р. найповніше відобразив обов’язки цього посадовця та детально означив звітність, яка на той час поступово ставала важливою формою контролю за його діяльністю. Зазначений законодавчий акт уперше детально визначав куди, кому і яка конкретно інформація мала надаватись, що дозволяє нині визначити пер- шочергові завдання губернатора у кожен конкретний період26. За оцінкою ——————— Київська губернія як адміністративно-територіальна одиниця Російської імперії утворена 18 грудня 1708 р. при першому поділі Росії на губернії. Губернське правління було введено указом 7 листопада 1775 р., а за указами від 16 та 18 вересня 1781 р. її реформовано в намісництво. Відповідними указами від 30 листопада, 12 та 31 грудня 1796 р. замість Брацлавської губернії утворено нову — Київську, принаймні придніп- ровська частина колишньої Київської губернії відійшла до тодішньої Малоросійської, 1802 р. поділеної на Чернігівську та Полтавську. Такий адміністративно-територіальний поділ зберігався до 1925 р. Київська губернія адміністративно поділялась на 12 повітів: Київський, Берди- чівський, Васильківський, Звенигородський, Канівський, Липовецький, Радомисльський, Сквирський, Таращанський, Уманський, Черкаський, Чигиринський. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2016. Випуск 25 100 російського історика О. Градовського, посада губернатора відзначалась надміром повноважень. Так, йому необхідно було стільки бачити, перед- бачити, направити, відвернути, вказати, простежити і заборонити, що добро- совісне виконання повноважень з кожним роком ставало дедалі важчим27. Сучасна вітчизняна дослідниця Р. Воробей, оцінюючи загальний масив повноважень губернатора, зазначає: «Бачимо значний обсяг його прав і обов’язків та досить низький рівень самостійності у здійсненні керівництва губернією. Головні повноваження губернатора зводилися до впровадження системи заходів щодо збереження правопорядку та існуючого ладу»28. При цьому науковець наголошує, що «головна функція губернатора полягала саме в здійсненні загального нагляду за діяльністю всіх установ, посадових осіб та органів самоврядування губернії»29. Упродовж другої половини ХІХ ст. владні повноваження начальника губернії Російської імперії лише розширювались. Якщо центральна влада намагалася забезпечити якнайкраще виконання свого розпорядження, то воно адресувалося губернаторові. Цим пояснюється велика кількість його обов’язків, які за своїм змістом були різносторонніми30. Повноваження губернатора як головного представника імператора й центральної влади в губернії полягали в керівництві всією місцевою адмі- ністрацією, у тому числі і становою, а також в оприлюдненні законів. Нагляд здійснювався шляхом щорічних ревізій, перевіркою звітної документації. Губернатор головував у комітетах і комісіях, які укладали кошториси зем- ських зборів, встановлювали ціни на основні продукти харчування, він контролював виконання державних і місцевих повинностей, зокрема виплату прямих податків і недоїмок, схвалював торги до 20 тис. руб. На губернатора покладався обов’язок комплектувати й утримувати війська, контролювати виконання рекрутської повинності. Він був начальником місцевої поліції, відповідав за дотримання державної безпеки та соціально-господарську жит- тєдіяльність населення, зокрема за функціонування медичної і санітарної служб31. Важливим обов’язком губернатора було формування дієвого й надійного місцевого адміністративного апарату. Раз на три роки проводились дворян- ські вибори до місцевих адміністративних органів. Міські — через два дні після дворянських. За три дні до їх початку губернатор надсилав губерн- ському голові дворянства списки за даними кримінального департаменту та повітових судів про тих дворян, які перебували під судом або слідством. Останній надавав начальникові губернії зустрічну інформацію про осіб, які прибули на вибори, та просив письмового дозволу на відкриття першого засідання. Фактично цим і обмежувалась участь губернатора у виборах, за умови, якщо присутні дотримуватимуться норм і вимог законодавства32. Ліберальні реформи 1860–70-х рр. значно вплинули на повноваження губернатора. Селянська реформа 1861 р., проведена за участю губернаторів, Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 101 залишала за ними функцію нагляду за селянським самоуправлінням. Відокремлення суду від місцевої адміністрації в 1864 р. зводило нанівець судові повноваження очільника губернії. Земська 1864 і міська 1870 рр. реформи звільнили губернатора від вирішення місцевих соціально-гос- подарських питань, але підвищили наглядово-контролюючі функції. Контр- реформи імператора Олександра III розширили повноваження губернатора, надали йому право впливати на судові рішення, контролювати вибори суддів та присяжних засідателів, затверджувати на посадах членів земських уста- нов. У роки правління імператора Миколи II губернатори брали участь в організації боротьби з революційним, радикальним і соціально-національним рухами. Інститут губернаторства було ліквідовано у ході лютневих подій Російської революції 1917–1921 рр.33 Отже на губернатора як керівника краю покладався контроль за дотри- манням на місцях законів Російської імперії, формування губернського чиновницького апарату, нагляд за відбуванням повинностей, збором казен- них коштів, вирішенням господарських питань, ревізія стану речей у гу- бернії. Водночас губернатор виконував додаткові функції: призначав та за- тверджував на виборних посадах чиновників, брав участь у спеціально створених комісіях із різноманітних аспектів життя губернії, забезпечував війська провіантом та фуражем, стежив за належним станом доріг тощо. Губернатор фактично відігравав роль фундатора російської державності на місцевому рівні. Київські губернатори були типовими представниками імперського чиновництва в українських губерніях. Так, усі вони мали вік старше 40 років (див. табл.), що засвідчує факт проходження ними всіх «чиновницьких щаблів» управлінської кар’єри: від найнижчих чинів до вищих. Відзначимо й той факт, що претендент на посаду губернатора, будучи вихідцем із дво- рянства та військового середовища, зазвичай не мав юридичної освіти. Але здобута посада губернатора, з однієї сторони, — це результат багаторічної адміністративної кар’єри, а з іншої — ще й визнання особистих заслуг за роки служби в імперській управлінській системі. Таким прикладом є чи- новницький шлях генерал-лейтенанта П. Курлова, який у своїх споминах «Гибель императорской России» описав своє призначення виконуючим обов’язки київського губернатора: «Спустя некоторое время по возвращении из Архангельска, а именно 6 декабря, когда, по случаю тезоименитства государя императора, я собирался уже ехать в собор на молебствие, к моему удивлению, последовало личное приглашение П. Столыпина по телефону немедленно к нему прибыть, несмотря на Царский день. Я поторопился исполнить желание министра, и он предложил мне пост киевского губер- натора. Я ответил, что был губернатором в самостоятельной губернии и не желал бы ехать в генерал-губернаторскую губернию […] Такое ходатайство вызвало во мне недоумение, которое я и высказал министру»34. П. Столипін, ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2016. Випуск 25 102 як і сам імператор, добре розуміючись у чиновницькій ієрархії імперії, уважали за необхідне послуговуватись не відомчими чи кар’єрними, а державними інтересами при вирішенні кадрових питань: «Моя личная просьба, — говорит П. Столыпин, — о чем я уже докладывал государю и получил соизволение, Вам вступить временно, по высочайшему повелению, оставаясь членом совета министра внутренних дел, в исполнение обязан- ностей киевского губернатора»35. Так, отримавши від прем’єр-міністра П. Столипіна підтвердження майбутніх гарантій своєї чиновницької кар’єри, П. Курлов не міг не погодитися на подібну пропозицію: «Я поблагодарил министра за доверие и позволил себе напомнить его обещание иметь меня в виду в случае открытия должности петербургского градоначальника […] На это П. Столыпин ответил мне полным подтверждением, не отрицая даже и предстоявшего ухода генерала фон дер Лауница»36. Отже призначення на вищі посади в імперській ієрархії передбачало особисту довіру імператора та вищих сановників імперії й урахування послужного списку претендента, що, на наш погляд, сприяло підвищенню ефективності кадрової політики організації імперського управління на міс- цях, адже, на наше переконання, саме від рівня професіоналізму губернатора залежало його компетентне втручання в економічний та соціальний розвиток регіону, управління чималим губернським апаратом. Водночас, при виборі кандидатури на посаду губернатора, вищі сановники імперії намагалися призначати особу не з місцевих чиновників або дворян, уважаючи, що такий підхід дозволить посадовцеві стати неупередженим у конфліктних ситуаціях, а також обмежить корупційні ризики. Усі особи, що обіймали посаду губернатора, були родовими дворянами, і тому користувалися перевагами при наданні чинів37. Ця посада вимагала надання чинів IV–VI класу (відповідало військовому званню від полковника до генерал-майора). Київські губернатори, як і губернатори всієї Російської імперії, за проаналізованими нами біографіями, не були винятком. Більшість губернаторів у Російській імперії, як правило, перебували на своїй посаді не більше 3–5 років, хоча були як менші, так і більші терміни38. Цілком слушна, на наш погляд, оцінка сучасного російського дослідника О. Грачева, що така кадрова ротація обумовлювалася прагненням влади убезпечити управлінську систему від корупції та зловживань службовим становищем39. Тривалість перебування на посаді київських губернаторів виглядає таким чином: 2 особи — 1 рік; 4 особи — 2 роки; 3 осіб — 3 роки; 1 особа — 4 роки; 1 особа — 5 років; 2 особи — 10–15 років (див. табл.). Отже, незважаючи на винятки (наприклад Микола Павлович Гессе про- був 10 років на посаді40, Лев Павлович Томара — 13 років41), призначувані київські губернатори були досвідченими чиновниками, що зарекомендували себе сумлінною попередньою службою (22 і 29 років відповідно) (див. табл.). Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 103 Київські губернатори другої половини ХІХ — початку ХХ ст. Роки управління губернією Вік на момент призначення Стаж державної служби на момент призначення (сумарний показник військової та цивільної) Казнаков М.Г. 1864–1866 61 43 Ейлер М.П. 1866–1868 44 22 Катаказі М.К. 1868–1871 46 27 Гессе М.П. 1871–1881 42 22 Гудим-Левкович C.М. 1881–1885 39 ? Томара Л.П. 1885–1898 46 29 Трепов Ф.Ф. (молодший) 1898–1903 44 25 Cаввич П.С. 1903–1905 46 27 Ватаці О.О. 1905 55 33 Cаввич П.С. 1905–1906 46 27 Веретенников О.П. 1906 46 26 Ігнатьєв П.М. 1907–1909 37 15 Гірс О.Ф. 1909–1912 38 17 Суковкін М.І. 1912–1915 51 29 Ігнатьєв О.М. 1915–1917 41 18 Щодо родових маєтків губернаторів, сучасні дослідники відзначають: жоден із них не мав у підвладній губернії значної земельної власності. Традиція не призначати чиновника такого рангу в ту місцевість, де він має земельні володіння, ішла ще з петровських часів42. Верховна влада нама- галася контролювати, щоб новопризначені високопосадовці не мали й осо- бистих зв’язків у краї. Утім були й винятки. Так, батько і син Трепови мали земельну власність у Київській губернії43. Таким чином імперська влада намагалася не допустити формування спільності інтересів вищих імперських сановників та місцевої еліти. У пореформений період спостерігається тенденція збільшення числа губернаторів, які мали вищу освіту та досвід адміністративної управлінської діяльності (див. табл.). Важливою рисою соціопрофесійного портрету є віковий зріз. Так, по імперії середній вік губернатора становив 45–55 років. Він уважався доволі продуктивним, коли набутий досвід поєднується ще й з достатньо активною позицією посадовця44. Натомість особи до 40 років уважалися замолодими. Ось як прем’єр-міністр П. Столипін відгукувався на прохання генерал- ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2016. Випуск 25 104 губернатора В. Сухомлинова призначити графа Ігнатьєва на посаду київ- ського губернатора: «Генерал Сухомлинов […] просил о назначении киев- ским губернатором председателя Киевской губернской земской управы графа П.Н. Игнатьева. Я ответил, что считаю графа Игнатьева слишком молодым и неопытным∗, в особенности в настоящее время, хотя и готов согласиться на ходатайство генерала Сухомлинова по окончании выборов»45. Згідно з проведеним нами аналізом службової кар’єри та вікового цензу київських губернаторів останні очільники краю, окрім М. Суковкіна (київ- ський губернатор в 1912–1915 рр.46), були значно молодшими та мали незначний досвід державної служби, ніж губернатори пореформеного часу (див. табл.). Із середини 60-х рр. ХІХ ст. губернію очолювали переважно цивільні чиновники, які не зробили військової кар’єри, але на цивільній службі пройшли щаблі від посад в органах місцевого самоврядування до вищих імперських інституцій47. Так, наприклад, строк військової служби Ф. Трепова (молодшого) до призначення на посаду київського губернатора становив 8 років, а цивільної служби — 17 років . Досвід діяльності на посаді губернатора до призначення в Київ мали шість осіб: О. Ігнатьєв (Подільська губернія48), М. Ейлер (Волинська губер- нія49), Л. Томара (Волинська губернія50), Ф. Трепов (молодший) (Волинська губернія51), О. Ватаці (Санкт-Михельська губернія52), М. Суковкін (Смолен- ська губернія53), чотири з яких мали адміністративний досвід діяльності на українських територіях. У переважній більшості губернатори, особливо в першій половині ХIХ ст., мали за плечима військову службу, яку вони з різних причин, зокрема й через отримані на війні поранення та каліцтва, змінили на ци- вільну. Серед київських губернаторів таких було п’ятеро: М. Казнаков, М. Ейлер, Ф. Трепов (молодший), П. Саввич, О. Ватаці. Упродовж другої половини ХІХ — початку ХХ ст. майже у всіх київ- ських губернаторів, за винятком М. Казнакова54 та П. Саввича55 — профе- сійних військових, був досвід управлінської діяльності (віце-губернатори), що мало підвищувати ефективність імперської влади в національних регіо- нах Росії. Для соціопрофесійного портрету київського губернатора другої поло- вини ХІХ — початку ХХ ст. характерний високий освітній ценз: М. Катаказі (Імператорське училище правознавства), М. Гессе (Ніжинський ліцей князя Безбородька), Ф. Трепов (молодший) (Пажеський корпус), О. Ватаці (Паже- ський корпус), О. Гірс (Пажеський корпус), М. Суковкін (Імператорський Олександрівський ліцей), О. Веретенников (Миколаївське інженерне учи- ——————— ∗ На момент призначення П. Ігнатьєву було 37 років, а службовий стаж становив 15 років. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 105 лище), Л. Томара (Миколаївське кавалерійське училище), М. Ейлер (Михай- лівське артилерійське училище), С. Гудим-Левкович (київський Університет св. Володимира), М. Казнаков (Миколаївська академія Генерального штабу), П. Саввич (Миколаївська академія Генерального штабу), П. Ігнатьєв (київ- ський Університет св. Володимира), О. Ігнатьєв (Санкт-Петербурзький уні- верситет). При цьому дев’ять губернаторів здобули військову освіту, що становило 60% керівного складу. Таким чином, соціопрофесійний портрет київських губернаторів другої половини ХІХ — початку ХХ ст. відзначений беззаперечним авторитетом в очах імператора осіб зрілого віку з високим рівнем освіти, переважно вій- ськової, значним досвідом управлінської діяльності, передусім на цивільній службі, що мало сформувати позитивний образ та забезпечити ефективність механізму й непорушність самодержавних засад управління національними регіонами Російської імперії в умовах утвердження індустріального сус- пільства з його соціально-економічними та суспільно-політичними викли- ками, наростаючими опозиційними, революційно-радикальними настроями. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ —————— 1 Воробей Р. Б. Формування та становлення системи місцевих органів державної влади та управління в Україні у другій половині ХІХ — на початку ХХ століття: монографія / Р.Б. Воробей. — Чернігів: Чернігівські обереги, 2009. 2 Желізняк В.М. Губернатор в системі місцевого управління Російської імперії 1796– 1914 рр. (на матеріалах Волинської губернії): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.01 «Історія України» / В. М. Желізняк. — Тернопіль: ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2013. 3 Савченко І.В. Адміністративно-територіальний устрій Південної України (1775– 1822 рр.): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец 07.00.01 «Історія України» / І.В. Савченко. — Запоріжжя, 2004. 4 Шандра В.С. Генерал-губернаторства в Україні: XIX — поч. XX ст. / В.С. Шандра. — К.: Інститут історії України, 2005. 5 Шандра В. Губернатор: історичний вимір / В.Шандра // День [Електронний ре- сурс]. — Режим доступу: http://www.day.kiev.ua/uk/article/istoriya-i-ya/gubernator- istorichniy-vimir. 6 Величенко С. Царський уряд в українських губерніях 1800–1914 рр. — всемо- гутність чи слабкість / С. Величенко // Конф.: Концепція Сх. Європи. — Харків, 1996. — С. 220. 7 Щербак М.Г., Щербак Н.Д. Національна політика царизму на Правобережній Україні (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.) / М.Г. Щербак, Н.Д. Щербак. — К.: ІЗМН, 1997. 8 Андреевский И.Е. Полицейское право / И.Е. Андреевский. — СПб.: Б.и., 1874. — Т. 1. 9 Коркунов, Н.М. Русское государственное право: соч. в 2 т. / Н.М. Коркунов. — СПб.: Тип. М.М. Стасюлевича, 1913. — Т. 2. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2016. Випуск 25 106 10 Ерошкин Н.П. Очерки истории государственных учреждений дореволюционной России / Н.П. Ерошкин. — М.: Учпедгиз, 1960. 11 Зайончковский, П.А. Российское самодержавие в конце XIX столетия / П.А. Зайончковский. — М.: Б. и., 1917. 12 Лысенко Л.М. Губернаторы и генерал-губернаторы в системе власти дорево- люционной России / Л. Лысенко. Дис. канд. ист. наук: 07.00.02. — М., 2001. 13 Матханова Н. Полномочия губернатора в России середины XIX века: регио- нальная специфика / Н. Матханова // Региональные процессы в Сибири в контексте российской и мировой истории: [Всерос. науч. конф., 3–4 марта 1998 г.: тез.]. — Новосибирск, 1998. — С. 50–53. 14 Ремнев А.В. Генерал-губернаторская власть в XIX столетии. К проблеме орга- низации регионального управления Российской империи / А. Ремнев // Имперский строй России в региональном измерении (XIX начало XX века): Сбор. науч. статей / Отв. ред. П.И. Савельєв. — М.: Первий печ. двор, 1997. — С. 52–66. 15 Русский биографический словарь: в 25-ти томах. — Санкт-Петербург: Тип. И.Н. Скороходова, 1896–1918. 16 Курлов П.Г. Гибель Императорской России / П.Г. Курлов. — М.: Современник, 1992. 17 Реєнт О.П. Україна в імперську добу: (ХІХ — початок ХХ ст.) / О.П. Реєнт. — К.: НАН України, Ін-т історії України, 2003. 18 Грукач В. Нормативно-правова база діяльності органів місцевої влади в Україні у ХІХ — на початку ХХ ст. / В. Грукач // Наукові записки з української історії. — 2012. — Вип. 32. — С. 92. 19 Воробей Р.Б. Формування та становлення системи місцевих органів державної влади та управління в Україні у другій половині ХІХ — на початку ХХ століття: монографія / Р.Б. Воробей. — Чернігів: Чернігівські обереги, 2009. — С. 46. 20 Полное собрание законов Российской Империи (ПСЗ РИ). — Собр. 2-е. — Т. XII. — № 10303. 21 Там же. — Т. XXXIX. — № 40457. 22 Там же. — Т. XLI. — № 43501. 23 Там же. — Т. LI. — № 56203. 24 Там же. — Собр. 3-е. — Т. І. — № 350. 25 Там же. — Т. ХІІ. — № 8757. 26 Там же. — Собр. 2-е. — Т. XІІ — №10303. 27 Градовский А.Д. Собрание сочинений. — Т. 9: Начала русского государственного права. Ч. 3: Органы местного самоуправления / А.Д. Градовский. — 2-е изд. — СПб.: Тип. М.М. Стасюлевич, 1908. — С. 477. 28 Воробей Р.Б. Система місцевих органів влади та управління в другій половині ХІХ ст. (на прикладі Чернігівської губернії) / Р.Б. Воробей. — Чернігів: Чернігівські обереги, 2004. — С. 19. 29 Там само. 30 Маркевич О. Один рік з життя губернатора / О. Маркевич // Київська старовина. – 2011. — № 2. — С. 35. 31 Шандра В. Губернатор / В. Шандра // Енциклопедія історії України. — Т. 2: Г–Д / Редкол.: В.А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2004. — С. 238. 32 Маркевич О. Один рік з життя губернатора / О. Маркевич // Київська старовина. — 2011. — № 2. — С. 38. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 107 33 Шандра В. Губернатор. — С. 238. 34 Курлов П.Г. Указ. соч. — С. 75. 35 Там же. 36 Там же. — С. 76. 37 ПСЗ РИ. — Собр. 2-е. — Т. II. — № 1469. 38 Шандра В. Губернатор: історичний вимір. 39 Грачев А.А. Губернское правление, канцелярия губернатора и полиция в системе государственного управления Пензенской губернии в начале 20 века: дисс. канд. ист. наук / А.А. Грачев. — Пенза, 2002. — С. 32. 40 Державний архів Київської області, ф. 1, оп. 336, спр. 5271, арк. 42. 41 Крылов-Толстикович A. Придворный календарь на 1915 год. Комментарии / А. Крылов-Толстикович. — Москва, 2015 — С. 640. 42 Шандра В. Губернатор: історичний вимір. 43 Ковалинський В. Меценатські «проекти» Федора Трепова / В. Ковалинський; [розмову вела] В. Скуба // День [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.day.kiev.ua/uk/article/taym-aut/mecenatski-proekti-fedora-trepova. 44 Шандра В. Губернатор: історичний вимір. 45 Курлов П.Г. Указ. соч. — С. 76. 46 Мурзанов Н.А. Словарь русских сенаторов. 1711–1917. Материалы для биографий. — СПб., 2011. — С. 415. 47 Грачев А.А. Указ. соч. С. 42–43. 48 Российское зарубежье во Франции, 1919: биогр. слов.: в 3 т. / Под общ. ред. Л. Мнухина, М. Авриль, В. Лосской. — М.: Дом-музей Марины Цветаевой: Наука, 2008. — Т. 1. — С. 617. 49 Геккер И.Р., Эйлер А.А. Семья и потомки Леонарда Эйлера / И.Р. Геккер, А.А. Эйлер // Развитие идей Леонарда Эйлера и современная наука: Сборник статей. — М.: Наука, 1988. — С. 486. 50 Крылов-Толстикович A. Указ. соч. — С. 640. 51 Волков С. Офицеры российской гвардии: Опыт мартиролога / С. Волков. — М.: Русский путь, 2002. — С. 484. 52 Список генералам по старшинству. Составлен по 1 мая 1905 г. — СПб., 1905. — С. 1129. 53 Мурзанов Н.А. Указ. соч. — С. 415. 54 Держархів Київської обл., ф. 1, оп. 336, спр. 5271, арк. 44. 55 Современная Россия в портретах и биографиях выдающихся деятелей. — СПб., 1904. — С. 100. Стаття надійшла до редколегії 19.11.2015 р. Д.А. Николайчук КИЕВСКИЕ ГРАЖДАНСКИЕ ГУБЕРНАТОРЫ: НЕКОТОРЫЕ АСПЕКТЫ СОЦИОПРОФЕССИОНАЛЬНОГО ПОРТРЕТА (вторая половина XIX — начало ХХ вв.) В статье, анализируя служебный и жизненный путь типичных представителей российской имперской местной администрации, рассматривается социопрофесио- нальный портрет киевских гражданских губернаторов второй половины XIX — начала ХХ вв. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2016. Випуск 25 108 Ключевые слова: губернатор, Киевская губерния, чиновник, «Табель о рангах», социопрофесиональний портрет. D.O. Nikolaychuk KIEV CIVILIAN GOVERNORS, SOME ASPECTS OF SOCIO-PROFESSIONAL PORTRAIT (second half of ХІХ — early ХХ century) In an article analyzing the business and way of life of Russian imperial typical representatives of the local administration, is consider a socio-professional portrait of Kiev civilian governors of the late XIX — early XX century. Keywords: governor, Kiev province, the official, «Table of Ranks», socio-professional portrait.

Київські цивільні губернатори: деякі аспекти соціопрофесійного портрету (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.)

Institution

Ähnliche Einträge