Соціально-економічні та культурні перетворення на західноукраїнських землях після включення їх до складу УРСР: новітня історіографія
У статті висвітлюється бачення істориками соціально-економічних і культурних перетворень у Західній Україні після приєднання краю до Української РСР. Простежено основні напрямки наукових студій, стан дослідження в новітній історіографії політики радянської влади в західних областях України....
Saved in:
| Date: | 2009 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2009
|
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13209 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Соціально-економічні та культурні перетворення на західноукраїнських землях після включення їх до складу УРСР: новітня історіографія / І. Мищак // Історико-географічні дослідження в Україні : Зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 11. — С. 276-287. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-13209 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-132092025-02-05T20:29:21Z Соціально-економічні та культурні перетворення на західноукраїнських землях після включення їх до складу УРСР: новітня історіографія Social, Economic and Cultural Transformations in Western Ukraine After Joining the USSR: the Latest Historiography Мищак, І. У статті висвітлюється бачення істориками соціально-економічних і культурних перетворень у Західній Україні після приєднання краю до Української РСР. Простежено основні напрямки наукових студій, стан дослідження в новітній історіографії політики радянської влади в західних областях України. The article presents historians’ vision of social, economic and cultural transformations in Western Ukraine after joining the USSR. It tracks the basic directions and conditions of scientific research related to the policy of the USSR top authorities in Western Ukraine in the newest historiography. 2009 Article Соціально-економічні та культурні перетворення на західноукраїнських землях після включення їх до складу УРСР: новітня історіографія / І. Мищак // Історико-географічні дослідження в Україні : Зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 11. — С. 276-287. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. XXXX-0022 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13209 (477.8)”19”:930.1 uk application/pdf Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
У статті висвітлюється бачення істориками соціально-економічних і культурних перетворень у Західній Україні після приєднання краю до Української РСР. Простежено основні напрямки наукових студій, стан дослідження в новітній історіографії політики радянської влади в західних областях України. |
| format |
Article |
| author |
Мищак, І. |
| spellingShingle |
Мищак, І. Соціально-економічні та культурні перетворення на західноукраїнських землях після включення їх до складу УРСР: новітня історіографія |
| author_facet |
Мищак, І. |
| author_sort |
Мищак, І. |
| title |
Соціально-економічні та культурні перетворення на західноукраїнських землях після включення їх до складу УРСР: новітня історіографія |
| title_short |
Соціально-економічні та культурні перетворення на західноукраїнських землях після включення їх до складу УРСР: новітня історіографія |
| title_full |
Соціально-економічні та культурні перетворення на західноукраїнських землях після включення їх до складу УРСР: новітня історіографія |
| title_fullStr |
Соціально-економічні та культурні перетворення на західноукраїнських землях після включення їх до складу УРСР: новітня історіографія |
| title_full_unstemmed |
Соціально-економічні та культурні перетворення на західноукраїнських землях після включення їх до складу УРСР: новітня історіографія |
| title_sort |
соціально-економічні та культурні перетворення на західноукраїнських землях після включення їх до складу урср: новітня історіографія |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2009 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13209 |
| citation_txt |
Соціально-економічні та культурні перетворення на західноукраїнських землях після включення їх до складу УРСР: новітня історіографія / І. Мищак // Історико-географічні дослідження в Україні : Зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 11. — С. 276-287. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT miŝakí socíalʹnoekonomíčnítakulʹturníperetvorennânazahídnoukraínsʹkihzemlâhpíslâvklûčennâíhdoskladuursrnovítnâístoríografíâ AT miŝakí socialeconomicandculturaltransformationsinwesternukraineafterjoiningtheussrthelatesthistoriography |
| first_indexed |
2025-11-25T06:58:32Z |
| last_indexed |
2025-11-25T06:58:32Z |
| _version_ |
1849744604470968320 |
| fulltext |
276
УДК (477.8)”19”:930.1
Іван Мищак
СОЦІАЛьНО-ЕКОНОмІЧНІ ТА КУЛьТУРНІ ПЕ-
РЕТВОРЕННЯ НА ЗАхІДНОУКРАЇНСьКИх ЗЕм-
ЛЯх ПІСЛЯ ВКЛЮЧЕННЯ Їх ДО СКЛАДУ УРСР:
НОВІТНЯ ІСТОРІОГРАФІЯ
У статті висвітлюється бачення істориками соціально-
економічних і культурних перетворень у Західній Україні після при-
єднання краю до Української РСР. Простежено основні напрямки на-
укових студій, стан дослідження в новітній історіографії політики
радянської влади в західних областях України.
Приєднання західноукраїнських земель до Української РСР та
подальші процеси, які відбувалися в краї, належать до най-
більш дискусійних питань у сучасній вітчизняній історіогра-
фії. Значну увагу цій проблемі приділяла радянська історіографія1.
Однак спільною рисою істориків радянського періоду було звеличен-
ня радянської політики та її позитивного впливу на західноукраїнське
суспільство. Новітні праці й оцінка в них тогочасних подій вже не є
такими однозначними, а їхні автори намагаються виважено підходити
до дослідження, вводячи до наукового обігу та аналізуючи документи,
які раніше перебували в секретних фондах архівів.
Однак на сьогодні головна увага дослідників спрямована на
висвітлення правових аспектів проблеми, механізмів державного
підпорядкування й суспільно-політичних перетворень у Західній
Україні, тоді як зміни в економіці, соціальній сфері, культурі, які
так активно досліджувалися в радянський період, певною мірою
відійшли на другий план. Разом з тим саме кардинальні зміни в
економіці й сільському господарстві, культурі й духовній сфері ста-
ли одним з основних елементів трансформації усталеного способу
життя місцевого населення й певною мірою сприяли радянізації
краю.
Окремі аспекти історіографії досліджуваного питання знайшли
відображення у працях Я. Грицака, Я. Дашкевича, Л. Зашкільняка,
В. Комара, В. Макарчука, С. Макарчука, В. Сергійчука, Ю. Сливки
В. Стецкевича та багатьох інших істориків, правознавців, політологів,
соціологів2. Проте дослідження цієї проблеми сучасними науковцями
277
та узагальнення їхніх напрацювань й надалі залишається надзвичайно
актуальним.
Загалом дослідники справедливо вказують на те, що значна час-
тина населення Західної України, у тому числі інтелігенція, з наді-
єю дивилася на прихід Червоної армії і приєднання краю до Україн-
ської РСР. Такі очікування базувалися, у першу чергу, на віковічному
прагненні українців жити в одній державі, розвивати власну мову й
культуру. Крім того, за словами І. Лучаківської, “швидкому перехо-
ду певних кіл інтелігенції Західної України на бік радянської влади
сприяло кілька причин: давні революційні й демократичні традиції в
її середовищі, посилена пролетаризація умов праці та побуту напри-
кінці 30-х років ХХ століття, сама обстановка піднесення в краї, ви-
кликана визволенням з-під польської окупації і пов’язані з цим надії
на краще майбутнє, діяльність органів нової влади, спрямована на
швидке відродження і розвиток соціально-економічного й культурно-
го життя, агітаційно-пропагандистська робота, що її проводили авто-
ритетні діячі літератури і мистецтва Радянської України тощо”3. При
цьому проблема радянізації західноукраїнського суспільства, зокрема
інтелігенції, вирішувалася владою кількома шляхами: формуванням її
кадрів з класово близьких джерел, “перевиховуванням” старих спеціа-
лістів, втягненням їх у різні форми радянської громадської діяльності,
репресіями проти тих, хто не бажав іти на компроміс тощо4.
Вчені звертають увагу на цілеспрямовану політику репресій радян-
ської влади проти всіх незгодних. Як наголошують О. Романів та І. Фе-
дущак, “після проведення глобальних винищувально-репресивних захо-
дів супроти поляків, ... уже з осені 1939 р. розпочалися репресії супроти
української еліти та свідомого українського громадянства. Спочатку
поволі, а потім із наростаючою у кінці 1940 р. і далі у першій полови-
ні 1941 р. швидкістю розкручувався маховик терору, який у кінцевому
підсумку мав привести західноукраїнські терени до східноукраїнського
стандарту безликих заляканих рабів нової Російської імперії”5.
Влада перш за все не бажала миритися з діяльністю неконтрольо-
ваних об’єднань громадян. Заборона діяльності політичних партій
стала лише початком згортання й придушення осередків інакомислен-
ня. При цьому, підкреслює В. Надольська, радянські органи не ро-
били різниці між ними за національною ознакою – уже в перші міся-
ці були ліквідовані як українська “Просвіта”, так і польська “Мацеж
школьна”, єврейська організація “Тарбут” та багато інших культурних,
освітніх та громадських організацій і установ6.
278
У новітніх працях справедливо наголошується на тому, що почат-
кові уявлення населення Західної України про рівень життя в СРСР
формувалися певною мірою за зовнішнім виглядом і діями, у першу
чергу, бійців і командирів Червоної армії. Вчені відзначають, що вже
з перших днів вступу на територію Галичини і Волині у армії загроз-
ливих масштабів набуло мародерство і “барахольництво”, а той факт,
що червоноармійці грабували й масово скуповували будь-які промис-
лові товари й одяг, викликав подив у жителів Західної України, які не
могли повірити, що цих товарів не вистачає в Радянському Союзі7. У
результаті влада була змушена рішуче боротися з подібними проява-
ми, щоб показово відновити “моральність і дисциплінованість пред-
ставників передової держави світу”. На підтвердження цього дослід-
никами оприлюднено чимало документів про судові процеси над чер-
воноармійцями за порушення дисципліни і вчинення злочинів проти
жителів західноукраїнських областей.
Економічні й господарські зміни в приєднаних областях відбували-
ся за вже традиційною радянською схемою. Проводячи певну струк-
турну перебудову економіки і впроваджуючи соціалістичні відносини
власності, більшовицька влада, наголошує В. Півоварчук, одночас-
но здійснювала модернізацію промисловості краю, що відповідало
об’єктивним потребам його розвитку. У зв’язку з економічною від-
сталістю Західної України ці зміни не сприймались так болісно, як в
інших сферах життя (насамперед у політичній та духовній). Водночас
дослідник робить висновок про те, що “завдяки цим перетворенням
промисловість, як і інші галузі економічного життя (транспорт, зв’язок
і т.п.), включалася до загальносоюзного господарського комплексу і
тисячами виробничих та технологічних процесів прив’язувалася до
радянської економіки”8.
Показовим, на думку ряду дослідників, є те, що, проводячи карди-
нальні економічні перетворення, керівництво держави фактично не тур-
бувалося про долю дрібних власників і підприємців, які були опорою й
запорукою економічного розвитку. Як відзначив І. Витанович9, влада,
навіть не скликаючи представників кооперативів, які були досить розга-
луженими в Західній Україні й об’єднували значну частину українсько-
го населення, оголосила про ліквідацію Ревізійного союзу українських
кооперативів, тим самим зруйнувавши десятиліттями налагоджуваний
господарський механізм. При цьому можновладці навіть не намагали-
ся вивчити позитивний досвід кооперативної діяльності й хоч якось
пом’якшити важкі наслідки не прогнозованих економічних змін.
279
Історики також звертають увагу на те, що все майно й матеріаль-
ні цінності ліквідованих установ переходили у власність держави, а
будь-які спроби добитися відшкодування завданих збитків викликали
репресії й переслідування незалежно від соціального статусу й похо-
дження заявника.
Водночас представники сучасної історіографії не схильні замов-
чувати й переваг нової системи та вказують на певні позитивні зру-
шення, які мали місце в економіці краю. Так, наголошує М. Головко,
відбудова і розвиток залізничного транспорту, нафтогазової промис-
ловості, відкриття нових підприємств в інших галузях промислового
виробництва дали можливість значною мірою ліквідувати безробіт-
тя й навіть створили дефіцит кваліфікованих працівників, а розподіл
між селянами поміщицьких і монастирських земель, звільнення їх від
боргових зобов’язань та орендних платежів минулого, а також захо-
ди, спрямовані на забезпечення господарств худобою, сприяли підне-
сенню сільського господарства10. Разом з тим автор констатує, що на
західноукраїнські землі, де селяни звикли до одноосібного господа-
рювання, уже в 1940 р. було перенесено досвід “суцільної колективі-
зації”, випробуваний в УРСР, що одразу ж викликало невдоволення й
протидію. Опір місцевих селян колективізації дослідник також пояс-
нює стійким психологічним стереотипом: від наявності землі, худоби,
продуктивності господарства залежав соціальний статус мешканців
сіл і все, що з цим було пов’язано (шлюби, родинні зв’язки, участь у
громадських об’єднаннях і роль у них тощо)11.
Подібної точки зору дотримується М. Сеньків. За його словами,
колективізація проходила повільно, а селяни не бажали вступати до
колгоспів, не дивлячись на допомогу держави. Провали колективізації
автор пояснює рядом причин: по-перше, у західноукраїнському селі
була вкорінена психологія власника, по-друге, підпілля ОУН, греко-
католицька церква вели дієву антиколгоспну пропаганду, а серед міс-
цевих жителів поширювалася правдива інформація про колективіза-
цію, здійснену у Наддніпрянській Україні, по-третє, радянській владі
практично не вдалося розколоти селянство за класовими ознаками і
створити “актив”, як це було у Східній Україні. Також тут не було за-
можного селянства, щоб протиставити їм бідняків12.
Історики звертають увагу на той факт, що, проголосивши конфіс-
кацію землеволодінь поміщиків, монастирів і державних чиновників
та маючи намір уже найближчим часом провести суцільну колективі-
зацію господарства, органи влади, щоб заручитися підтримкою селян,
280
почали передавати їм конфісковані землі та худобу, однак це не дало
бажаного ефекту13. На думку В. Півоварчука, одна з причин розподілу
конфіскованої землі полягала в тому, щоб, залучивши селян до цьо-
го протизаконного з точки зору усталених традицій акту, змусити їх
психологічно порвати з минулим і пов’язати свою долю з новим режи-
мом. Можливо, саме небажання робити такий крок, вважає автор, зу-
мовило появу в Західній Україні непоодиноких випадків, коли частина
місцевого селянства відмовлялася брати у своє користування землю з
конфіскованих наділів14.
Особливе місце в новітніх наукових розвідках посідають взаємо-
відносини між жителями західних областей та вихідцями з інших
регіонів, які масово переїжджали “піднімати” приєднані території. У
цьому контексті дослідники зауважують, що, навіть після встановлен-
ня й облаштування нового західного кордону, колишній кордон між
Радянським Союзом і Польщею залишався загороджувальною зоною,
яку заборонялося перетинати. Незважаючи на це, багато людей дола-
ли її для обміну сільськогосподарською продукцією чи промисловими
товарами, оскільки ціни, зокрема на сільськогосподарську продукцію,
у Західній Україні були помітно нижчими. Крім того, наголошує В. Да-
ниленко, “для радянської влади небезпека крилася в “обміні досвідом”
між селянами, які проживали по обидва боки загороджувальної зони,
адже жителі західних областей розцінювали проблеми з продуктами в
інших областях як наслідки примусової колективізації з відповідними
висновками для себе, а в колгоспах східних областей погіршувалася
трудова дисципліна й посилювалася зневіра в радянську систему ве-
дення господарства”15.
Загалом, як справедливо вказує С. Кондратюк, соціально-
економічна політика радянської влади була неоднозначною. У багатьох
випадках вона збігалася з потребами розвитку регіону і тому сприйма-
лася населенням прихильно. Йдеться, зокрема, про модернізацію про-
мисловості та подолання безробіття, впровадження безоплатного ме-
дичного обслуговування, матеріальної допомоги багатодітним сім’ям
тощо. Водночас не вирішувалися інші проблеми соціально-побутового
життя: товарний дефіцит, надмірні податки, загальний низький рівень
матеріального становища тощо16.
Серед позитивних здобутків нової влади практично всі, хто за-
ймається цією проблемою, відзначають зміни в галузі освіти. Підт-
вердженням цього є, у першу чергу, інформація щодо збільшення на-
вчальних закладів і кількості учнів та студентів. Зокрема, П. Брицький
281
підкріплює власну думку статистичними даними, згідно з якими до
1939 р. у краї було лише 139 шкіл з укр. мовою навчання, а в 1940 р.
кількість початкових шкіл досягла 6900, з них 6000 – з українською
мовою навчання. Хоч і в меншій кількості, ніж до вересня 1939 р., ді-
яли й польські школи, факультети в університеті та інститутах з поль-
ською мовою навчання. Крім того, для підготовки вчителів відкрива-
лися педагогічні технікуми та вчительські інститути17.
При цьому історики особливо відзначають зміни в національному
складі студентської молоді. Так, О. Луцький та К. Науменко наводять
статистичні дані про національний склад студентів львівських вищих
навчальних закладів, згідно з якими наприкінці 1939 р. близько 80%
студентів становили поляки, а вже в 1940/41 навчальному році на пер-
ших курсах Львівського університету і політехнічного інституту укра-
їнці становили 50%18.
За словами С. Сворака, “з огляду на стрімке зростання кількості
шкіл з українською мовою навчання, що забезпечило доступ до освіти
всім дітям шкільного віку, на безоплатність освіти, позитивна оцінка
реорганізації школи цілком правомірна. Однак без врахування сутніс-
них змін, насамперед “соціалістичного” змісту нової системи освіти,
така оцінка неповна. Домінантами при її впровадженні, переконаний
автор, були не національні, а геополітичні чинники, покликані забез-
печити не корінні інтереси місцевого, переважно українського, насе-
лення, а далекосяжні плани радянського політичного режиму, що за-
мінив на цих землях польський”19.
Розвиваючи цю тезу, І. Лучаківська, справедливо наголошує на
тому, що, вкладаючи значні кошти в розвиток освіти, радянська влада
переслідувала ряд цілей. По-перше, на її думку, розширення мережі
шкіл передбачало охоплення дітей навчанням за радянськими програ-
мами й підручниками, які мали виразне ідеологічне спрямування. По-
друге, підготовка й перепідготовка вчителів з місцевих жителів спри-
яла зростанню чисельності пропагандистів радянського способу жит-
тя. По-третє, створення розгалуженої мережі шкіл для неписьменних
давало можливість охопити ідеологічним впливом місцеве населення.
По-четверте, переведення шкіл з польською мовою навчання на укра-
їнську закладало основи для широкого запровадження в майбутньому
російської мови20.
Загалом вчені відзначають, поряд з підпорядкуванням культурних,
наукових і освітніх установ ідеологічним завданням влади, і позитив-
ні здобутки, які виражалися в залученні місцевої інтелігенції до ро-
282
боти в нових наукових закладах, філіалах АН УРСР, створенні спілок
письменників, художників, композиторів, архітекторів тощо, сприянні
популяризації їхніх творів і праць. Розширилася мережа бібліотек, му-
зеїв, діяли театри, виставки, стаціонарні та пересувні кіноустановки
та ін. Особливо помітних успіхів було досягнуто в галузі охоплення
населення закладами охорони здоров’я.
Водночас заходи радянських функціонерів щодо розвитку мережі
закладів культури, зокрема бібліотек, музеїв, театрів тощо, виклика-
ють неоднозначну оцінку дослідників. У цьому контексті справедливо
зазначається, що більшість наукових установ, бібліотек, музеїв, які
десятиліттями діяли в краї й були досить потужними та популярними,
після приходу радянської влади було ліквідовано, а їхні фонди вилу-
чено з ідеологічних міркувань. У свою чергу, фонди заново створюва-
лися вже за рахунок “ідейно витриманих книжок”21.
Перетворення в культурній і духовній сферах влучно охарактеризу-
вав В. Ковалюк, який визначальною рисою духовного життя суспіль-
ства внаслідок підпорядкування культури безпосередньому контролю
державно-партійних органів називає одноманітність. При цьому автор
справедливо наголошує, що “навіть після далеко не демократичного
польського періоду, не кажучи вже про порівняний лібералізм ще не
забутого в Галичині панування австрійської монархії, сувора уніфіка-
ція думки, встановлена радянською владою, справляла на мешканців
Західної України гнітюче враження”22.
Варто мати на увазі й те, що на умови життя на українських зем-
лях, які після 1939 р. опинилися в німецькій зоні окупації, також мали
вплив на політику радянської влади в Західній Україні. Так, за свід-
ченням Я. Грицака, нацисти свідомо надали українцям ряд поступок,
яких ті так і не змогли добитися від польської влади, зокрема, створи-
ли кращі умови для функціонування культурних і господарських то-
вариств, закладів освіти, надали українцям-переселенцям будинки та
земельні ділянки23. Тому радянська влада у своєму ставленні до укра-
їнців намагалася, принаймні зовнішньо, виглядати не гірше.
Дослідники справедливо вказують на певні особливості, які мали
місце в Західній Україні у сфері відносин між державою й церквою.
Розуміючи, що методи, якими проводився наступ на віруючих і зни-
щення церков в інших регіонах СРСР, не дадуть у західному регіоні
бажаного ефекту через масовість і авторитет церкви, влада на початко-
вому етапі розпочала боротьбу економічними засобами. Зокрема, на-
голошує Б. Савчук, для релігійних установ були встановлені податки,
283
які в кілька разів перевищували суми надходжень. Через це багато
священнослужителів були змушені переїжджати або взагалі змінюва-
ти спосіб життя24.
У помітно гіршому становищі, на думку істориків25, опинилася
римо-католицька церква, яку влада певною мірою небезпідставно
пов’язувала з польським рухом опору. Саме цим офіційно й обґрун-
товували закриття костьолів та арешти католицьких священників. Що
стосується греко-католицької церкви, яка була найбільшою за кількіс-
тю прихожан у Західній Україні, то до початку німецько-радянської
війни влада прямо не виступала проти неї, хоча переслідування й аре-
шти священників, конфіскації майна та земель набули масового ха-
рактеру.
Більшість фахівців наголошують на цілеспрямованих репресив-
них акціях радянської влади щодо населення Західної України, які
розпочалися одразу після вступу Червоної армії на територію краю.
За словами Й. Надольського, така політика спрямовувалася на руйну-
вання структур польського державного й адміністративного апарату,
“буржуазної” системи управління і власності, зміну соціальної струк-
тури населення, що забезпечувало ефективність подальших процесів
радянізації регіону. Вона також була акцією превентивної відповіді на
боротьбу у формі конспірації і партизанки польських та українських
опозиційних рухів і організацій26.
Переслідування інакомислячих набули особливо широкого розмаху
напередодні нападу нацистів на СРСР та в перші воєнні дні. Як ствер-
джують історики діаспори А. Жуковський та О. Субтельний, НКВС
розпочав винищення інтелігенції за заздалегідь складеними списками,
у результаті чого загинули або були запроторені без жодних обвинува-
чень до таборів багато відомих громадських і політичних діячів27.
Характеризуючи зміни на Буковині, автори наголошують, що ра-
дянська влада послідовно й невідворотно впроваджувала в життя вже
випробуваний у Галичині й на Волині механізм радянізації. До здо-
бутків нового ладу більшість фахівців також відносять позитивні змі-
ни у сфері освіти й охорони здоров’я28. Водночас і тут перетворення
носили двозначний характер. Так, А. Жуковський наводить дані про
те, що початкову “українізацію” у школах і установах швидко зміни-
ла русифікація та відновлення вивчення румунської мови, а в ділянці
культури прийшла повна нівеляція усіх українських установ29. Поді-
бні заходи, стверджують дослідники, мали місце в усіх сферах сус-
пільного життя.
284
За словами І. Мусієнка, радянізація економіки Північної Буковини,
ліквідація приватної власності, націоналізація, яка перетворилася на
відверте пограбування частини населення, – всі ці заходи втілювалися
в життя із застосуванням репресивної політики. При цьому неефек-
тивність соціалістичного методу господарювання влада намагалася
компенсувати жорсткою централізацією і примусом. На підтверджен-
ня своїх слів дослідниця наводить Указ Президії Верховної Ради СРСР
від 26 червня 1940 р., згідно з яким до кримінальної відповідальності
притягували “прогульників” і “літунів”30, а часто всіх, хто не впису-
вався в нову систему господарювання чи пробував чинити їй опір.
Крім того, історики звертають увагу на активність влади щодо пе-
реселення працездатного населення краю у віддалені регіони Радян-
ського Союзу начебто з метою вирішення проблеми безробіття, тим
самим зменшуючи соціальну напруженість і сприяючи шляхом мігра-
ційної політики збільшенню чисельності в західних областях жителів
зі східних регіонів. Завдяки цьому політика радянізації проводилася
до певної міри успішно, а суспільні перетворення викликали менший
опір місцевого населення.
Разом з тим чимало аспектів соціально-економічних і культурних
перетворень у Західній Україні в 1939-1941 рр. ще потребують деталь-
ного наукового дослідження. Заслуговує на подальшу увагу висвіт-
лення особливостей менталітету населення західних областей і слі-
дування певній усталеній традиції, глибока духовність й послідовне
дотримання релігійних норм та правил, що значною мірою впливало
на спосіб життя жителів краю та було незрозумілим для приїжджих
представників влади, які слабо розбиралися в місцевій специфіці.
Таким чином, сучасна українська історіографія неоднозначно оці-
нює характер економічних, соціальних і культурних перетворень, які
мали місце в Західній Україні після приєднання її до Української РСР.
Справедливо вказуючи на позитивні зрушення в галузі освіти, куль-
тури, охорони здоров’я, схвалюючи розвиток економіки й подолання
безробіття, дослідники водночас наголошують на ігноруванні владою
специфіки традиційного способу життя місцевих жителів і жорстких
методах проведення радянізації. На думку істориків, переслідування
інакомислячих, масові репресії, економічний та соціальний примус
значною мірою звели нанівець позитивні здобутки та викликали різке
невдоволення населення краю, яке згодом переросло в масовий зброй-
ний опір радянській владі.
285
1 Див.: Бабій Б. М. Возз’єднання Західної України з Українською РСР. – К.,
1954; Бриль М. Освобожденная Западная Украина. – М.: Политиздат, 1940;
Варецький В. Л. Соціалістичні перетворення в західних областях Української
РСР (в довоєнний період). – К., 1961; Кошарний І. Я. У сузір’ї соціалістичної
культури: Культурне будівництво у возз’єднаних областях УРСР, 1939-1958. –
Львів, 1975 та ін.
2 Депортації українців та поляків: кінець 1939 – початок 50-х років (до
50-річчя операції “Вісла”) / Упорядник Юрій Сливка. – Львів: Інститут
українознавства імені І. Крип’якевича НАН України, 1998. – 132 с.; Макар-
чук В. С. Державно-територіальний статус західноукраїнських земель у пе-
ріод Другої світової війни (1939-1945 рр.): історико-правове дослідження:
Дис... д-ра юрид. наук: 12.00.01 / НАН України; Інститут держави і права ім.
В.М.Корецького. – К., 2006; Сергійчук В. І. Правда про “золотий вересень”
1939-го. – К.: Українська Видавнича Спілка, 1999. – 128 с.; Стецкевич В. В.
Возз’єднання українських земель 1939-1940 рр.: деякі здобутки сучасної іс-
торіографії та проблеми // Соборність українських земель в контексті подій
Другої світової війни (Збірник матеріалів загальноукраїнської наукової конфе-
ренції 24-25 жовтня 2000 р.). – Кривий Ріг: Мінерал, 2000 та ін.
3 Лучаківська І. Українська інтелігенція західних областей УРСР в пер-
ші роки радянської влади (1939-1941 рр.). – Дрогобич: Відродження, 1999. –
С. 24.
4 Лучаківська І. Назв. праця. – С. 34.
5 Романів О., Федущак І. Західноукраїнська трагедія 1941. – Львів–Нью-
Йорк, 2003. – С. 10.
6 Надольська В. Поширення на західноукраїнські землі радянської націо-
нальної політики в 1939-1941 рр. // Друга світова війна і доля народів Украї-
ни: Тези доповідей всеукраїнської наукової конференції. – К.: Сфера, 2005. –
С. 61–63.
7 Гриневич В. А. Червона армія у війнах і військових конфліктах 1939–
1940 рр.: військово-політичні, ідеологічні та соціально-психологічні аспекти
// Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. – 2004. – Вип. 10. –
С. 353.
8 Див.: Півоварчук В. М. Соціально-економічні процеси у західних облас-
тях України (вересень 1939- червень 1941 років): Автореф. дис... канд. іст.
наук: 07.00.01 / Рівненський держ. гуманітарний ун-т. – Рівне, 2000.
9 Див.: Витанович І. Історія українського кооперативного руху. – Нью-
Йорк, 1964. – 624 с.
10 Головко М. Л. Суспільно-політичні організації та рухи України в період Дру-
гої світової війни. 1939–1945 рр.: Монографія. – К.: Олан, 2004. – С. 222–223.
286
11 Головко М. Л. Назв. праця. – С. 224.
12 Сеньків М. В. Політика радянської влади щодо західноукраїнського
селянства 1939-1941 рр. // Наукові праці Кам’янець-Подільського державно-
го педагогічного університету: Історичні науки. – Кам’янець-Подільський,
2003. – Т. 11. – 388 с. – С. 241.
13 Литвин М. Р., Луцький О. І., Науменко К. Є. 1939. Західні землі Украї-
ни. – Львів, 1999. – С. 138.
14 Див.: Півоварчук В. М. Соціально-економічні процеси у західних об-
ластях України (вересень 1939- червень 1941 років): Автореф. дис... канд. іст.
наук: 07.00.01 / Рівненський держ. гуманітарний ун-т. – Рівне, 2000.
15 Даниленко В. Д. Ліквідація Польської держави та встановлення радян-
ського режиму в Західній Україні // Український історичний журнал. – 2006. –
№ 3. – С. 118–120.
16 Див.: Кондратюк С. К. Встановлення і функціонування радянського ре-
жиму в Західній Україні на початку другої світової війни (вересень 1939 –
червень 1941 рр.): Автореф. дис... канд. юр. наук: 12.00.01 / Львівський на-
ціональний університет ім. І. Франка. – Львів, 1992.
17 Брицький П. П. Україна у Другій світовій війні (1939–1945 рр.). – Чер-
нівці, 1995. – С. 23.
18 Див.: Луцький О., Науменко К. У роки Другої світової війни // Львів.
Історичні нариси. – Львів, 1996. – С. 435–505.
19 Сворак С. Становлення радянської системи освіти в західному регіоні
України: традиції та проблеми. – К.: Правда Ярославичів, 1998. – С. 13.
20 Лучаківська І. Українська інтелігенція західних областей УРСР в пер-
ші роки радянської влади (1939-1941 рр.). – Дрогобич: Відродження, 1999. –
С. 72-73.
21 Ковалюк В. Р. Культурологічні та духовні аспекти “радянізації” Західної
України (вересень 1939 – червень 1941 р. // Український історичний журнал. –
1993. – № 2-3. – С. 7.
22 Ковалюк В. Р. Назв. праця. – С. 10.
23 Грицак Я. Нарис історії України. – К., 1996. – С. 216.
24 Савчук Б. За українську церкву. – Івано-Франківськ: Лілея, 1997. – С. 101.
25 Див.: Сергійчук В. І. Нескорена церква: Подвижництво греко-католиків
України в боротьбі за віру і державу / Валентина Барташ (ред.), Тетяна Сергійчук
(іменний покажчик). – К.: Дніпро, 2001. – 494 с.; його ж. У боротьбі за рідну віру
римо-католіки України завжди були несхитні. – К.: Дніпро, 2001. – 228 с. та ін.
26 Див.: Надольський Й. Е. Депортаційна політика сталінського тоталі-
тарного режиму в західних областях України (1939-1953 рр.): Автореф. дис...
канд. політ. наук: 23.00.02. Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. – Л., 2007. – 19 с.
287
27 Жуковський А., Субтельний О. Нарис історії України. – Львів: Вид.
НТШ, 1992. – С. 120.
28 Кульчицький В. С., Настюк М. І., Тищик Б. Й., Глубіш М. І. Входжен-
ня Галичини, Північної Буковини та Закарпаття до складу України (1939–
1945 рр.). – Дрогобич, 1995. – С. 52.
29 Жуковський А. Історія Буковини. – Чернівці: Видавнича спілка “Час”,
1993. – Ч. 2. – С. 178.
30 Див.: Мусієнко І. В. Політичні репресії комуністичного режиму на Пів-
нічній Буковині й Хотинщині в 40–50-х рр. ХХ ст.: Автореф. дис... канд. іст.
наук: 07.00.01 / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. – Чер-
нівці, 2005.
|