Рецензія Ніколає Йорґи на “Geschichte des ukrainischen (ruthenischen) Volkes” Михайла Грушевського
Saved in:
| Date: | 2007 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2007
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/15556 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Рецензія Ніколає Йорґи на “Geschichte des ukrainischen (ruthenischen) Volkes” Михайла Грушевського / В. Тельвак // Український археографічний щорічник. — К., 2007. — Вип. 12. — С. 840-844. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-15556 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-155562025-02-09T12:06:20Z Рецензія Ніколає Йорґи на “Geschichte des ukrainischen (ruthenischen) Volkes” Михайла Грушевського Тельвак, В. Miscellanea 2007 Article Рецензія Ніколає Йорґи на “Geschichte des ukrainischen (ruthenischen) Volkes” Михайла Грушевського / В. Тельвак // Український археографічний щорічник. — К., 2007. — Вип. 12. — С. 840-844. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. XXXX-0011 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/15556 uk application/pdf Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Miscellanea Miscellanea |
| spellingShingle |
Miscellanea Miscellanea Тельвак, В. Рецензія Ніколає Йорґи на “Geschichte des ukrainischen (ruthenischen) Volkes” Михайла Грушевського |
| format |
Article |
| author |
Тельвак, В. |
| author_facet |
Тельвак, В. |
| author_sort |
Тельвак, В. |
| title |
Рецензія Ніколає Йорґи на “Geschichte des ukrainischen (ruthenischen) Volkes” Михайла Грушевського |
| title_short |
Рецензія Ніколає Йорґи на “Geschichte des ukrainischen (ruthenischen) Volkes” Михайла Грушевського |
| title_full |
Рецензія Ніколає Йорґи на “Geschichte des ukrainischen (ruthenischen) Volkes” Михайла Грушевського |
| title_fullStr |
Рецензія Ніколає Йорґи на “Geschichte des ukrainischen (ruthenischen) Volkes” Михайла Грушевського |
| title_full_unstemmed |
Рецензія Ніколає Йорґи на “Geschichte des ukrainischen (ruthenischen) Volkes” Михайла Грушевського |
| title_sort |
рецензія ніколає йорґи на “geschichte des ukrainischen (ruthenischen) volkes” михайла грушевського |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
2007 |
| topic_facet |
Miscellanea |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/15556 |
| citation_txt |
Рецензія Ніколає Йорґи на “Geschichte des ukrainischen (ruthenischen) Volkes” Михайла Грушевського / В. Тельвак // Український археографічний щорічник. — К., 2007. — Вип. 12. — С. 840-844. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT telʹvakv recenzíâníkolaêjorginageschichtedesukrainischenruthenischenvolkesmihajlagruševsʹkogo |
| first_indexed |
2025-11-25T22:55:30Z |
| last_indexed |
2025-11-25T22:55:30Z |
| _version_ |
1849804803962568704 |
| fulltext |
840
РЕЦЕНЗІЯ НІКОЛАЄ ЙОРҐИ
НА “GESCHICHTE DES UKRAINISCHEN (RUTHENISCHEN) VOLKES”
МИХАЙЛА ГРУШЕВСЬКОГО
Одним із малодосліджених напрямків сучасного грушевськознавства, на нашу дум-
ку, є дослідження рецепції наукових концепцій М. Грушевського у європейських працях.
Адже до цього часу деякі дослідники висловлюють переконання, що “тільки після Пер-
шої світової війни на багатотомну працю історика [М. Грушевського] з’явилася низка
рецензій”1. У хибності такого погляду ми пересвідчилися, спеціально зосередившись
на проблемі сприйняття історичних концепцій українського історика його сучасниками.
Виявилося, що практично всі видатні славісти кінця ХІХ – початку ХХ ст. висловили
своє фахове бачення творчості М. Грушевського, відгукнувшись на видання його
узагальнюючих праць європейськими мовами. У західноєвропейській історичній науці
таке обговорення було особливо насиченим після виходу в 1906 р. німецького перекладу
першого тому “Історії українського народу”2.
Дослідження цієї багатої палітри оціночних інтерпретацій наукових ідей М. Гру-
шевського в європейській історіографії важливе з кількох причин. Передусім, воно
значно розширює межі грушевськознавчої рефлексії, залучаючи до аналізу новий, до
цього часу малознаний чи взагалі невідомий матеріал. Переклади іноземними мовами
наукових творів М. Грушевського уможливили сприйняття його ідей західноєвропей-
ськими фахівцями, що призвело до формування національних традицій у вивченні
спадщини вченого. Врешті, обраний ракурс цієї проблематики дає змогу підсумувати
оцінки, висловлені в дискусіях довкола історичних поглядів М. Грушевського в інших
національних історичних школах. До певної міри ці оцінки можна перенести зі значною
долею вірогідності на весь обсяг тогочасної української наукової літератури, оскільки
до вибуху Першої світової війни автор “Історії України-Руси” був беззаперечним лідером
вітчизняної гуманітарної науки. Таким чином, ми маємо можливість осмислити загаль-
носвітовий контекст становлення української історіографічної традиції, виявити зовніш-
ні інтелектуальні впливи на конструювання модерного національного історичного гранд-
наративу.
Історіографічний аспект появи німецькомовного першого тому “Історії українсь-
кого народу” М. Грушевського було вже викладено нами у деяких статтях3. Проте, якщо
український, польський чи німецький контексти обговорення цієї фундаментальної праці
1 Зайцева З. І. Український науковий рух: інституціональні аспекти розвитку (кінець
ХІХ – початок ХХ ст.). – К., 2006. – С. 189.
2 Hruševśkyj Michael. Geschichte des ukrainischen (ruthenischen) Volkes. – Leipzig, 1906. –
Bd. I. – XVIII, 754 S.
3 Див.: Тельвак В. Постать Михайла Грушевського в польській історіографії (кінець
ХІХ – ХХ ст.) // Український історичний журнал. – 2006. – № 5. – С. 67–82; його ж. Малознана
німецькомовна праця Михайла Грушевського // Дрогобицький краєзнавчий збірник. –
Дрогобич, 2006. – Вип. Х. – С. 681–687; його ж. Михайло Грушевський contra Володимир
Мількович: (До проблеми формування дискусійного поля української історіографії початку
ХХ століття) // Архівознавство. Археографія. Джерелознавство: Міжвідомч. зб. наук. пр. –
К., 2007. – Вип. 9. – С. 255–269; його ж. Перший том “Історії України-Руси” Михайла
Грушевського в оцінках сучасників // Історіографічні дослідження в Україні. – К., 2007. –
Вип. 17. – С. 16–38; його ж. Німецькомовна “Історія українського народу” Михайла Грушев-
ського в оцінках сучасників // Український історичний журнал. – 2007 (у друці).
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
841
є загалом знаними, то практично невідомою є рецепція висловлених М. Грушевським
на сторінках цієї праці ідей в інших історіографічних школах. І тут значне зацікавлення
викликає румунська наука, оскільки досі недослідженими є українсько-румунські
історіографічні дискусії. Йдеться про рецензію історика Ніколає Йорґи (1871–1940),
цінність якої зумовлюється також фігурою самого рецензента. Цей відгук побачив світ
у 1907 р. на сторінках лейпцизького видання “Literarisches Zentralblatt für Deutschland”4.
У наш час його було перевидано у зібранні творів румунського вченого5.
Н. Йорґа – один з найпомітніших представників румунської науки, видатний полі-
тичний діяч, історик, літературознавець, академік Румунської академії (1910). Він був
учнем відомого теоретика історії Олександра Ксенопола, навчався в Парижі, Берліні,
Гейдельберзі, Лейпцигу. У 1894 р. Н. Йорґа став професором Бухарестського універ-
ситету, створив Інститут південно-східних європейських досліджень (1914). Його творча
спадщина просто вражаюча6. Надзвичайно масштабною була його археографічна діяль-
ність – він видавав численні томи документів, віднайдених у багатьох європейських
архівах. Наслідком цієї праці було ґрунтовне оновлення документальної бази досліджень
з історії Румунії.
Серед віднайдених та публікованих румунським ученим документів було також
багато джерел, що становили інтерес для українських дослідників. З огляду на це праці
Н. Йорґи були добре знані його українським сучасникам. Так, на сторінках “Записок
НТШ” зустрічаємо кілька ґрунтовних рецензій на твори румунського вченого. Українські
оглядачі праць Н. Йорґи відзначали його велику ерудицію, високий фаховий рівень
досліджень, невтомну археографічну діяльність. У той же час наводилися приклади
недостатнього ознайомлення бухарестського професора зі східноєвропейською історією
взагалі та українською зокрема, що подекуди виливалось у термінологічні чи фактоло-
гічні помилки7. Цікаво, що серед українських рецензентів праць румунського вченого
був і М. Грушевський. У своїх критичних відгуках на твори Н. Йорґи він загалом високо
оцінював рівень праць румунського колеги, особливо його археографічну діяльність,
що приносила багато цікавого й українським дослідникам. М. Грушевський нарікав,
що праці Н. Йорґи, нерідко друковані румунською та опубліковані на сторінках мало-
знаних видань, практично недоступні для східноєвропейських спеціалістів8.
Критичний відгук румунського вченого має не тільки суто історіографічний інтерес,
розширюючи наше уявлення про дискусії в тогочасній науці, а й дає змогу повніше
зрозуміти загальноєвропейський історіографічний контекст артикуляції українського
4 Jorga N. Hruševśkyj M. Geschichte des ukrainischen (ruthenischen) Volkes. I Bd. Leipzig,
Teubner 1906 // Literarisches Zentralblatt für Deutschland. – Leipzig, 1907. – № 17. – S. 533–
534.
5 Biobliografia istorica a lui N. Iorga (1871–1940) / Ed. Barbu Theodorescu; Editura Stiintifica
si Enciclopedica / Editura Militara. – Bucureşti, 1976. – S. 791–793.
6 Историография истории нового времени стран Европы и Америки. – М., 1990. –
С. 460–461.
7 Клюк А. N. Jorga – Geschichte des osmanischen Reiches nach den Quellen dargestellt,
Gotha 1908–11, mm. I–IV: cm. VIII+486, VI+453, VIII+479 i 512 // Записки НТШ. – Львів,
1912. – Т. CX. – С. 183–192.
8 Див., напр.: Грушевський М. Reatiile comerciale ale terilor noastra cu Lembergul, regeste
si documenta din Archivele Orasului Lemberg publicate de N. Jorga. Partea I, Букарешт, 1900,
ст. 113. Studii istorice asupra Chiliei si Cetatii-Albe, de Nikolae Jorga, Букарешт, 1900, ст. 419 //
Записки НТШ. – Львів, 1904. – Т. LXI. – С. 17–18.
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
842
наративу. Не будемо заглиблюватися в аналіз критичних аргументів Н. Йорґи, які читач
сам зможе оцінити, звернемо лише увагу на одну важливу обставину, властиву рецензіям
на праці М. Грушевського, написаним представниками сусідніх з українцями народів.
Крім критики загальнофахових аспектів праць львівського професора, у своїх оглядах
вони присвячували спеціальну увагу тим концептуальним питанням, відповідями на
які М. Грушевський відокремлював українську історію від “звичайних схем” сусідів.
Чи відповів М. Грушевський на критику Н. Йорґи, поки що не відомо, однак це спонукає
до дальших пошуків.
У додатку подаємо текст рецензії і його переклад з німецької, здійснений викладачем
кафедри німецької філології Дрогобицького державного педагогічного університету
імені Івана Франка Наталією Дашко, якій висловлюємо свою щиру подяку.
Текст друкується за виданням: Biobliografia istorica a lui N. Iorga (1871–1940) / Ed.
Barbu Theodorescu; Editura Stiintifica si Enciclopedica / Editura Militara. – Bucure şti, 1976. –
S. 791–793.
Віталій Тельвак (Дрогобич)
Д О Д А Т О К
Hruševśkyj, Michael, Geschichte des ukrainischen (ruthenischen) Volkes. I Band.
Urgeschichte des Landes und des Volkes, Anfänge des Kijever Staates. Autorisierte
Uebersetzung aus der zweiten ukrainischen Ausgabe. Leipzig, 1906. Teubner in Komm. (XVIII,
754 S. Gr. 8. mit 1 Karte.)
Bei der starken Bildung einer klein-russischen, ruthenischen oder ukrainischen Str ömung,
besonders in Galizien, durfte man auch an die Bearbeitung einer Nationalgeschichte denken.
Einen solchen Auftrag hat der Lemberger Geschichtsprofessor Michael Hruschewski
(Hruševśkyj) auf sich genommen. Es erschienen mehrere massive Bände in kleinrussischer
Sprache oder, wenn man will, in kleinrussischem Dialekte, welche diese Geschichte des
ruthenischen Volkes, seiner Kultur, seiner zeitweiligen Staatgründungen bis in die moderne
Zeit hinein schilderten. Nun glaubte der Verf. dieses im höchsten Grade breit angelegte Werk
auch dem europäischen Publikum bekannt machen zu dürfen. Wir haben vor uns den ersten
Band einer deutschen Uebersetzung, der 509 Seiten Erzählung, dazu beinahe 100 andere mit
Anmerkungen, 50 Seiten “Excurse” und mehrere etwas naive (umfangreiche und dennoch
dürftige) Namen- und Sachregister enth ält. H. beginnt mit geologischen Betrachtungen über
das ruthenische Territorium, dem er eine unerwartet grosse Ausdehnung gönnt (die
Karpatenländer, die untere Donau kommen auch hinein); es wird weiter ein Auseinandersetzung
über die ersten Bewohner der künftigen Ukraine, seit der paläo- und neolitischen Zeit, gegeben.
Nun werden Skythen, Geten, Daker und alle die Völker welche lange oder kurze Zeit auf
diesem vom Verf. “ukrainisch” benannten Boden weilten oder ihn nur gelegentlich berührten,
geschildert, wobei alle möglichen Hypothesen vorgetragen werden. Zuletzt erscheinen auch
die Slaven, und H. versucht die Anten als “Vorfahren des ukrainischen Volkes” und keineswegs
des weissrussischen (der Ausdruck Grossrussen wird sorgfältig vermieden) vorzustellen. Damit
kommt man gewissermassen zum wirklichen Stoffe. Der Verf. will beweisen dass die Ruthenen
des Mittelalters als herrschende Einwohner weit hinaus über die jetzigen Grenzen ihrer
Wohnungen reichten. Die marmaroser Ruthenen scheinen ihm aus uralter Zeit in den dortigen
Karpaten eingenistet zu sein; von den dortigen “Vlachen” (H. verabscheut den Namen:
Rumänen) als einer ersten ständigen Bevölkerung will er auch nichts wissen.
Aus einigen zerstreuten Namen in Siebenbürgen teilt er auch dieses Land, welches gewiss
andere Slaven als Urbewohner gehabt hat, seinen Ruthenen zu. Dieser Gabe gesellt sich auch
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
843
diejenige der Donaulandschaften, von deren Entwicklung übrigens der Lemberger Professor
nur spärliche und oberflächliche Kenntnisse hat, so das er sich manches Bedeutende nur
ungenügend oder gar nicht erklären kann. Diese Kapitel enthalten trotzdem vieles Interessante
und auch neue Auslegungen bekannter Tatsachen; H. ist ein gelehrter, ein kritischer und
ingeniöser Geist; seinen Stoff beherrscht er vollständig. Dieses gilt auch von dem Abschnitte
über die alte ukrainische Kultur, die sich durch nichts von der allgemein russischen, deren
Begriff aber nicht anerkannt wird, unterscheidet. Aber hier verliert sich der Verf. auch in
allerlei nebensächliche Betrachtungen, polemische Erörterungen, vereinzelte Tatsachen u. s. w.
Dabei will er sein Volk mit allen guten Eigenschaften ausstatten, zu welchem Zwecke die
Zeugnisse eines Prokopios durch irgendeine Beschreibung einer russischen Tracht des 11.
Jahr. “widerlegt” werden. Die Kleinrussen erscheinen als hochherzig, mild, tapfer, rein,
gescheit. Man liest in der Tat: “Die gegenwärtige Reinlichkeit, durch welche sich die Mehrzahl
unserer Bevölkerung auszeichnet” (S. 313). Die Darstellung der Familien- und Stammbildung
bei den südwestlichten Russen ist aber hochinteressant und, in der Weise, wie sie vorgetragen
wird, auch neu.
Der letzte Teil, in dem die Geschichte das Kiever Staates, den H. “Rusy” nennen will,
behandelt wird, ist gewiss das Beste in diesem ersten Bande, aber für den Verf. ist die
Normannentheorie der “Rhos” ein überwundener Standpunkt, weil der Name “Rus” schon
sein langem in den ukrainischen Gegenden erscheint; das ruthenische Volk braucht keine
alten skandinavischen Zusätze: höchstens sind die Varäger gemietete Soldaten des slavischen
Staates mit slavischer Dynastie gewesen. Die Karakteristik des Knjasen Vladimir und
Beurteilung der Stellung Altrusslands zu Byzanz ist aber fein und treffend.
Alles in allem hat man es mit einem Werke zu tun, das den nationalistischen Bestrebungen
der Ruthenen, die als ein eigenes Volk von 34 Millionen, mit eigener Kultur und eigener
Staatsbildungen, erscheinen wollen, dient. Daraus muss notwendigerweise viel Falsches und
Verkehrtes, noch mehr Uebertriebenes zutage kommen. Der andere grosse Fehler entspringt
der üblichen Schreibart der russischen Schule auf dem Gebiete der Geschichte: statt in einer
Nationalgeschichte die Endresultate der Forschung zusammenzufassen und organisch
hervortreten zu lassen, versäumt der Verf. keine Gelegenheit, sich in allerlei spezielle Debatten
über einzelne Punkte zu verlieren. Das kühne und umfangreiche, beinahe kolossale Buch
wird manchem nützen, aber keinen befriedigen, obgleich es einen hohen Begriff von der
Gelehrsamkeit, manchmal auch von dem Scharfsinne des Verf‘s gibt.
N. Jorga
П е р е к л а д
З огляду на активне формування малоруської, русинської чи української течії,
особливо в Галичині, слід згадати опрацювання національної історії. Таке завдання
взяв на себе львівський професор історик Михайло Грушевський. З’явилося декілька
великих томів на малоруській мові, чи, якщо хочете, на малоруському діалекті, які
відображають історію русинського народу, його культури, його минулих державних
утворень до сьогоднішніх днів. З цією надзвичайно детально викладеною працею авт[ор]
хоче ознайомити також європейську публіку. Перед нами перший том німецькомовного
перекладу, який містить 509 сторінок розповіді, крім того, близько 100 сторінок із комен-
тарями, 50 сторінок “екскурсів” і численні дещо наївні (великі, проте неповні) покажчики
імен та речей. Г[рушевський] починає із геологічного огляду русинської території, яку
він удостоює неочікувано великої площі (сюди також належать карпатський край та
нижній Дунай); далі розглядається питання про перше населення майбутньої України,
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
844
починаючи із палеонтологічного та неолітичного часів. Потім зображуються скіфи,
готи, даки та інші народи, які знаходилися на цій, названій авт[ором] “українською”,
землі протягом довшого чи коротшого періоду або лише випадково були дотичними до
неї, причому висуваються усі можливі гіпотези. Наостанку з’являються й слов’яни, і
Г[рушевський] намагається представити антів “попередниками українського народу”,
але в жодному разі не білоруського (назви “великороси” авт[ор] старанно уникає). Тут
певною мірою розкривається справжня суть справи. Авт[ор] хоче довести, що середньо-
вічні русини, як панівне населення, проживали далеко за сучасними межами їхньої
території. Він вважає, що мармароські русини жили в тамтешніх Карпатах з прадавніх
часів, і не хоче нічого знати про “волохів” (Г[рушевський] ненавидить назву “румуни”),
які були там першим постійним населенням.
Виходячи із декількох розсипаних по Семигороду назв, він приписує і цю землю
своїм русинам, хоч на ній точно першими жили інші слов’яни. До такого подарунка
долучаються ще й придунайські землі, про розвиток яких, до речі, львівський профе-
сор має лише обмежені та поверхові знання, тому деякі важливі факти він або недо-
статньо пояснює, або взагалі не в змозі пояснити. Незважаючи на це, дані розділи
містять багато цікавого, а також нове тлумачення відомих фактів; Г[рушевський]
освічений, критичний та винахідливий учений, він цілком володіє своєю темою.
Це стосується і розділів про давню українську культуру, яка нічим не відрізняється
від загальноросійської, хоча такий термін не визнається. Але тут авт[ор] губиться в
різних другорядних оглядах, полемічних роздумах, окремих фактах і т. д. При цьому
він хоче наділити свій народ усіма хорошими рисами, з цією метою він “спростовує”
свідчення Прокопія описом російського одягу ХІ ст. Малороси постають благород-
ними, м’якими, хоробрими, порядними, розумними. І дійсно, читаємо: “Сучасна
порядність, яка притаманна більшості нашого населення” (ст. 313). Зображення
сімейного та родового устрою південно-західних росіян є надзвичайно цікавим і,
враховуючи спосіб його подачі, новим.
Остання частина, яка торкається історії Київської держави, що її Г[рушевський]
називає “Русь”, є справді найкращою в цьому першому томі, але для авт[ора] норманська
теорія “Русі” є застарілою точкою зору, оскільки назва “Русь” з’явилася на українських
землях давно; русинському народові не потрібно ніяких давніх скандинавських домішок:
варяги були солдатами, найнятими слов’янською державою із слов’янською династією.
Проте характеристика князя Володимира й оцінка ставлення Старої Росії до Візантії є
доброю і влучною.
Загалом, ми маємо справу із працею, яка слугує націоналістичним прагненням
русинів, що хочуть постати як 34-мільйонний народ із власною культурою та власними
державними утвореннями. З цього, зрозуміло, випливає багато неправильного і ще біль-
ше перебільшеного. Інша груба помилка зумовлена звичною для російської історичної
школи манерою письма: замість того, щоб підсумувати кінцеві результати дослідження
національної історії та їх послідовно викласти, авт[ор] не пропускає нагоди заглибитися
в різні спеціальні дебати щодо окремих пунктів. Смілива і об’ємна, майже колосальна
праця стане декому в пригоді, але нікого не задовольнить, хоча й дасть високу оцінку
ерудиції, інколи навіть гострому розуму авт[ора].
Н. Йорґа
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
|