Огляд методів оцінки рівня інноваційного потенціалу економічних суб’єктів
Збережено в:
| Дата: | 2007 |
|---|---|
| Автори: | , |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут економіки промисловості НАН України
2007
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/17861 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Огляд методів оцінки рівня інноваційного потенціалу економічних суб’єктів / О.А. Овєчкіна, К.В. Іванова // Економічний вісник Донбасу. — 2007. — № 4(10). — С. 130-140. — Бібліогр.: 38 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-17861 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-178612025-02-09T14:25:41Z Огляд методів оцінки рівня інноваційного потенціалу економічних суб’єктів Овєчкіна, О.А. Іванова, К.В. Менеджмент інновацій 2007 Article Огляд методів оцінки рівня інноваційного потенціалу економічних суб’єктів / О.А. Овєчкіна, К.В. Іванова // Економічний вісник Донбасу. — 2007. — № 4(10). — С. 130-140. — Бібліогр.: 38 назв. — укр. 1817-3772 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/17861 uk application/pdf Інститут економіки промисловості НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Менеджмент інновацій Менеджмент інновацій |
| spellingShingle |
Менеджмент інновацій Менеджмент інновацій Овєчкіна, О.А. Іванова, К.В. Огляд методів оцінки рівня інноваційного потенціалу економічних суб’єктів |
| format |
Article |
| author |
Овєчкіна, О.А. Іванова, К.В. |
| author_facet |
Овєчкіна, О.А. Іванова, К.В. |
| author_sort |
Овєчкіна, О.А. |
| title |
Огляд методів оцінки рівня інноваційного потенціалу економічних суб’єктів |
| title_short |
Огляд методів оцінки рівня інноваційного потенціалу економічних суб’єктів |
| title_full |
Огляд методів оцінки рівня інноваційного потенціалу економічних суб’єктів |
| title_fullStr |
Огляд методів оцінки рівня інноваційного потенціалу економічних суб’єктів |
| title_full_unstemmed |
Огляд методів оцінки рівня інноваційного потенціалу економічних суб’єктів |
| title_sort |
огляд методів оцінки рівня інноваційного потенціалу економічних суб’єктів |
| publisher |
Інститут економіки промисловості НАН України |
| publishDate |
2007 |
| topic_facet |
Менеджмент інновацій |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/17861 |
| citation_txt |
Огляд методів оцінки рівня інноваційного потенціалу економічних суб’єктів / О.А. Овєчкіна, К.В. Іванова // Економічний вісник Донбасу. — 2007. — № 4(10). — С. 130-140. — Бібліогр.: 38 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT ovêčkínaoa oglâdmetodívocínkirívnâínnovacíjnogopotencíaluekonomíčnihsubêktív AT ívanovakv oglâdmetodívocínkirívnâínnovacíjnogopotencíaluekonomíčnihsubêktív |
| first_indexed |
2025-11-26T19:24:18Z |
| last_indexed |
2025-11-26T19:24:18Z |
| _version_ |
1849882117220073472 |
| fulltext |
130
Економічний вісник Донбасу
Менеджмент інновацій
І. Вступ. У процесі дослідження змісту поняття
«інноваційний потенціал» одні автори роблять наголос
на наявності ресурсів в процесі господарювання еко-
номічних суб’єктів [1, с. 6; 2, с. 15; 3, с. 29; 4, с. 4; 5,
с. 6; 6]; інші — на комбінації певних видів виробни-
чих ресурсів [7, с. 7—11]; на можливості викорис-
тання цих ресурсів [5, с. 14; 8, с. 6; 9, с. 286—287];
на реалізації цілей інноваційної діяльності підприємств
[10, с. 63; 11, с. 12] чи поєднанні науково-технічних
знань і практичного досвіду суспільства для розроб-
ки і впровадження інновацій [12, с. 153]. Порівнюючи
наведені вище формулювання інноваційного потенці-
алу, слід відзначити, що більшість вчених керується
так званим ресурсним підходом, тобто визначає інно-
ваційний потенціал як сукупність ресурсів або їх ком-
бінацію. Деякі вчені використовують структурний
підхід, згідно якого виділяються такі основні елемен-
ти інноваційного потенціалу, як: кадровий потенціал,
інформаційно-методологічний, організаційний, матер-
іально-технічний, науково-технічний, фінансовий,
тощо. Інші дослідники застосовують процесний підхід,
за яким інноваційний потенціал пов’язується з досяг-
ненням цілей інноваційної діяльності суб’єктів, зайня-
тих розробкою, впровадженням та комерціалізацією
інновацій.
ІІ. Постановка завдання. Багаточисельність
визначень поняття «інноваційний потенціал» в межах
різних підходів обумовила появу значної кількості ме-
тодів і методик його оцінки, які мають певні
відмінності за цілями, засобами одержання аналіти-
ко-статистичної інформації та виявлення функціональ-
них залежностей між окремими складовими. Урахо-
вуючи вищесказане, метою даної статті є критичний
огляд найпоширеніших методів розрахунку рівня інно-
ваційного потенціалу суб’єктів економічної системи
та класифікація за сформульованими критеріями. Для
досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі
завдання:
— провести детальний аналіз особливостей ви-
значених основних підходів до оцінки інноваційного
потенціалу економічних суб’єктів;
— сформулювати критерії класифікації методів
оцінки інноваційного потенціалу за кожним підходом;
О.А. Овєчкіна,
К.В. Іванова,
м. Луганськ
ОГЛЯД МЕТОДІВ ОЦІНКИ РІВНЯ ІННОВАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ
ЕКОНОМІЧНИХ СУБ’ЄКТІВ
О.А. Овєчкіна, К.В. Іванова
— розробити матрицю методів розрахунків інно-
ваційного потенціалу;
— здійснити відбір методик з виділенням рівнів
оцінок інноваційного потенціалу економічної системи.
ІІІ. Результати. Характеризуючи ресурсний
підхід до визначення та оцінки інноваційного потенці-
алу лише як до сукупності ресурсів і можливостей їх
використання, необхідно відзначити, що він акцентує
увагу саме на наявності комплексу базових ресурс-
них елементів інноваційного потенціалу, й автоматич-
но обумовлюється досягнення поставлених цілей інно-
ваційної діяльності. Даний підхід є обмеженим, оск-
ільки не передбачає врахування цілої низки характе-
ристик категорії «інноваційний потенціал», таких як:
багаторівневість, системність, наявність синергетич-
них ефектів та різних векторів розвитку, крім того слід
зауважити, що використання ресурсів завжди є ціле-
спрямованим і певним чином організованим проце-
сом і не завжди пов’язане зі зростанням інноваційно-
го потенціалу. На даному етапі ринкових трансфор-
мацій вітчизняної економіки ресурсний підхід здатен
забезпечити досягнення кінцевих цілей інноваційної
діяльності здебільшого суб’єктів мікрорівня економі-
чної системи: позиціонування підприємств на ринку з
новою продукцією, збереження ниші на ринку,
збільшення рівня конкурентоспроможності завдяки
удосконаленню асортименту введенням інноваційної
продукції, опанування більшої частки ринку, збільшен-
ня прибутку тощо.
Структурний підхід інтегрує ресурси, необхідні
для формування інноваційного потенціалу, у певні ком-
плексні складові, дозволяючи маневрувати фінанса-
ми, знаннями, персоналом, фондами тощо, але не по-
казує процес розвитку сформованого потенціалу під
впливом різноманітних зовнішніх факторів інновацій-
ного середовища. Структурний підхід характеризує
цілеспрямовану діяльність економічних суб’єктів
різного рівня організації із залучення конкретних гос-
подарських ресурсів та їх раціональної переробки для
формування інноваційного продукту і створення пев-
ного внутрішнього інноваційного середовища. Дія
факторів зовнішнього інноваційного середовища, що
впливають на інноваційний потенціал, такі, як: держав-
2007’4
131
на інноваційна політика, політика кредитних установ,
конкурентні стратегії споживачів, постачальників,
фінансових посередників, зміни у вподобаннях спо-
живачів тощо, залишаються поза увагою структурно-
го підходу.
Процесний підхід також не є остаточно доскона-
лим, тому що він передбачає виключення з поняття «інно-
ваційний потенціал» науково-технічної складової, а зо-
середжується лише на впровадженні і комерціалізації
інновацій, тобто досліджує лише використання інновац-
ійного потенціалу на останніх стадіях єдиного інновацій-
ного процесу, відволікаючись від особливостей певних
ресурсних складових та умов їх формування.
Згадані вище підходи досліджують лише окремі
важливі аспекти інноваційного потенціалу, не даючи
виключно повної характеристики цього поняття. Це
певною мірою обумовлено об’єктивним чинником —
обсягом і характером цілей наукових досліджень. На
нашу думку, до визначення інноваційного потенціалу
слід підходити як до економічної категорії, котра є
ієрархічно організованою системою понять, які зна-
ходяться на різному рівні вираження сутності: від пер-
винних категорій до таких, що логічно випливають
одна з іншої, тобто субординованих і координованих
між собою. Це характеризує багаторівневу сутність
інноваційного потенціалу, розкриття якого потребує
використання інтегрального підходу. Саме інтеграль-
ний підхід дозволяє використати переваги усіх підходів
до визначення інноваційного потенціалу і розкрити діа-
лектику його формування й розвитку. На основі інтег-
рального підходу визначаються рівні структуризації
об’єкту, що досліджується, механізм внутрішніх
зв’язків, етапи його переходу від одного стану до іншо-
го [13, с. 671—682].
У межах згаданих підходів можливо викорис-
тання різних методів розрахунку інноваційного потен-
ціалу, які умовно класифікуються за трьома групами.
До першої групи відносять методи, що застосовують-
ся при оцінці рівня інших видів потенціалів (імпортно-
го, експортного, тощо), але їх можна застосувати за
аналогією для визначення інноваційного потенціалу [14,
с. 81—83; 15, с. 60—63; 16, с. 55—57]; до другої —
методи, що використовуються для оцінки окремих
складових (елементів) інноваційного потенціалу та їх
інтегративного ефекту; до третьої — ті, що базуються
на визначенні інноваційного потенціалу як підсистеми
більш складного економічного потенціалу.
До першої групи методів оцінки інноваційного
потенціалу економічних систем в межах ресурсного
підходу належатиме метод оцінки, аналогічний розра-
хунку експортного потенціалу як добутку виробничо-
го потенціалу, коефіцієнтів конкурентоспроможності
продукції та коефіцієнтів попиту та пропозиції (вироб-
ничий потенціал розраховується як сума вартості ре-
сурсів) [17, с. 6]. В межах процесного підходу — це
метод суми експертних оцінок інноваційних ресурсів
та каталізаторів (умов, що прискорюють трансформа-
цію інноваційних ідей в інноваційні продукти або про-
цеси), зважених на коефіцієнти їх значущості [1, с. 6,
10]. Методи аналогій на базі процесного підходу оці-
нюють не лише інноваційні ресурси, але й механізм їх
використання, тобто активність інноваційних процесів.
В межах структурного підходу можуть бути викорис-
тані: метод DEA-аналізу, різновидом якого є модель
суперефективності [18, c. 37-39].
За інтегральним підходом доцільно залучення
методик, аналогічних тим, що застосовані в проект-
ному аналізі: матриць окремих показників, що дає
можливість оцінити кожен з них [14, с. 81-83]; інтег-
ральних показників (квадратний корінь з суми квад-
ратів окремих (часткових) показників; середньозва-
жена величина окремих показників з коефіцієнтами
вагомості; квадратний корінь з суми добутків квад-
ратів окремих (часткових) показників та експертної
оцінки значущості кожного з них; квадратний корінь з
суми квадратів відхилень окремих показників від ета-
лону) тощо [14, с. 81—83; 19, с. 83; 20, с. 59; 21,
с. 10]. Може бути застосована модель інтегрального
показника, розроблена на основі застосування мето-
ду головних компонент, згідно якого можливо усу-
нення впливу мультиколінеарних зв’язків (дублюючих
множинних зв’язків з істотною корельованістю між
показниками) [14, с. 81—83; 22, с. 251—252].
Перелічені методи першої групи (методи аналогій)
можуть бути застосовані для оцінки інноваційного
потенціалу економічних суб’єктів різного рівня. Так,
методи оцінки експортного потенціалу найбільш доц-
ільно використовувати при розробці методик визна-
чення інноваційного потенціалу макро— або мезоеко-
номічної системи. В літературі існують наступні мето-
ди оцінки експортного потенціалу:
1. Розрахунок з використанням коефіцієнту кон-
курентоспроможності продукції [16, с. 55]. За цією
аналогією, розрахунок інноваційного потенціалу краї-
ни або регіону (ІП) матиме вигляд:
,* іннКВПІП = (1)
де ВП — виробничий потенціал; Кінн — коефіцієнт
інноваційності продукції, що виробляється.
Згідно формули (1), інноваційний потенціал спря-
мовує використання виробничого потенціалу в напрям-
ку забезпечення зовнішньої конкурентоспроможності,
тобто, орієнтує країну на позиціонування в межах
світової інноваційної мережі. Однак, на практиці роз-
рахунки за цією моделлю дуже ускладнені, тому що:
по-перше, залишиться невизнаною частка національ-
О.А. Овєчкіна, К.В. Іванова
132
Економічний вісник Донбасу
О.А. Овєчкіна, К.В. Іванова
ної інноваційної продукції, на яку є попит в країні-
імпортері; по-друге, важко визначити частку пропо-
зиції інноваційної продукції іноземного виробництва
на світовому ринку. Ці складнощі знижують
доцільність використання моделі, що розглядається.
2. Іншими авторами використовується багатофак-
торна характеристика стану експортного потенціалу
регіону, що дозволяє дати рейтингову оцінку кожній
галузі [23, с. 7]. Ця модель розрахунку експортного
потенціалу регіону може бути використана при роз-
робці моделі оцінки інноваційного потенціалу регіо-
нальної підсистеми за формулою:
,***
1
іііі
n
і
КкрКрІсІлІП ∑
=
= (2)
де іІл — індекс локалізації і-тої інноваційної га-
лузі, що розраховується як питомої ваги даної галузі
в структурі виробництва регіону до питомої ваги тієї
ж галузі в країні; іІс — індекс спеціалізації регіону по
і-тій інноваційній галузі в ВВП країни, який визначаєть-
ся як відношення питомої ваги регіону в країні по даній
галузі до питомої ваги регіону у ВВП країни; іКр —
експертна оцінка значущості і-той галузі в структурі
виробництва регіону; іКкр — експертна оцінка зна-
чущості і-той галузі в ВВП країни.
З позиції аналогій, ця модель оцінки інновацій-
ного потенціалу є найбільше обґрунтованою, тому що
вона безпосередньо враховує базу оцінки інновацій-
них галузей, рейтинг інноваційної продукції в струк-
турі виробництва регіону з точки зору макроекономі-
чного рівня, тобто, надає загальну характеристику сту-
пеню інноваційності виробництва.
Оцінка інноваційного потенціалу першою групою
методів на базі структурного підходу може бути про-
ведена на основі використання методу DEA-аналізу,
який полягає в тому, що досліджується складний
об’єкт з множинністю ресурсів (входів) і продуктів
(виходів) і аналізується його діяльність в оточуючому
середовищі. Різновидом методу DEA-аналізу є модель
суперефективності, за якою розраховується відносна
ефективність (наприклад, галузева) як співвідношен-
ня ефективності даної галузі і ефективності “найкра-
щої” галузі промисловості. Використовуючи метод
DEA-аналізу, можна надати наступну модель розра-
хунку суперефективності інноваційної діяльності га-
лузей макроекономічної системи або її регіональних
підсистем:
,/
1
1
1
1
∑
∑
∑
∑
=
=
=
== n
i
i
n
і
i
к
і
і
к
і
і
інн
к
P
B
ІР
ІВ
Е
(3)
де ІВі — вартість випуску інноваційного продукту
і-ої галузі; ІРі — вартість ресурсів, витрачених на інно-
ваційні заходи в і-тій галузі; Ві — усереднена вартість
випуску продукції галузей; Рі — усереднена вартість
витрачених ресурсів.
Метод DEA-аналізу суперефективності може виз-
начити відносну інноваційну ефективність галузей пев-
них регіонів, після цього можуть бути сформовані гру-
пи галузей з високим, середнім та низьким рівнями
інноваційного потенціалу. Подалі можна визначити так
звані «вузькі місця» регіонального вимірювання інно-
ваційного потенціалу національної економічної систе-
ми та «місця» з високою ефективністю формування і
використання інноваційного потенціалу. В результаті
поетапних досліджень і розрахунків може бути роз-
роблена матриця комплексної оцінки інноваційного
потенціалу регіонів.
Узагальнюючим показником використання інно-
ваційного потенціалу галузей більш вищої регіональ-
ної економічної системи може бути показник потенці-
аловіддачі (Пв) — частка від ділення величини іннова-
ційної продукції регіону (ІП) на загальну вартість його
інноваційного потенціалу (ІПз). Модель розрахунку
цього показника є аналогічною оцінці ефективності
використання промислового потенціалу [24, с. 36].
Аналізуючи методи оцінки інноваційного потен-
ціалу, що складають другу групу, слід відзначити, що
в межах ресурсного підходу вченими пропонується
проведення аналізу динаміки окремих якісних і
кількісних показників [10, с. 62—63; 25, с. 60—64;
26, с. 38—41; 27, с. 40—43]. Серед кількісних показ-
ників найбільш інформативними щодо рівня інновац-
ійного потенціалу є: зміна обсягів фінансування нау-
ково-технічного комплексу; динаміка витрат на інно-
ваційні роботи підприємств; зміна показників науко-
місткості виробництва підприємств, регіонів тощо. На
нашу думку, перелічені показники лише певною мірою
дозволяють охарактеризувати деякі особливості фор-
мування й розвитку інноваційного потенціалу склад-
них економічних систем, тому доцільно в межах ре-
сурсного підходу до визначення інноваційного потен-
ціалу використовувати методику експертної оцінки
його ресурсних елементів та умов їх використання
(«каталізаторів») [1, с. 6—7]. Врахування цих так зва-
них каталізаторів (організаційних спроможностей
підприємства, рівня інноваційності персоналу та сис-
теми мотивації, тощо) складає прецедент переходу до
тлумачення інноваційного потенціалу на категоріаль-
но вищому рівні, коли ресурси трактуються як
«здатність» їх більш якісного використання. Розраху-
нок показника рівня інноваційності дозволить визна-
чити так звані «критичні зони» використання ресурсів
інноваційного потенціалу підприємств галузі (регіону).
2007’4
133
Але цей показник містить у собі значний обсяг суб-
’єктивної інформації щодо експертних оцінок, тому
зниження рівня суб’єктивності може бути здійснено
шляхом поетапного розрахунку нормалізованої зва-
женої оцінки факторів [28, с. 60].
На думку інших дослідників [10, с. 62—63; 25,
с. 60—64; 26, с. 38—41], які дотримуються процес-
ного підходу до оцінки інноваційного потенціалу, існує
сукупність показників господарської діяльності
підприємства та його інноваційної активності, що доз-
воляють сформувати «портрет» інноваційно — актив-
ного підприємства (показники рівня інноваційності про-
дукції; зміни кількості інноваційно-активних промис-
лових підприємств; загальні обсяги реалізованої інно-
ваційної продукції та зміна її структури тощо). Для
визначення інноваційної активності і-го підприємства
(Оі) за означеними параметрами може використову-
ватись формула:
,
minmax
min
POVPOV
POVPOVOi i
−
−
= (4)
де POVi — середнє значення параметрів і-го
підприємства за попередній період; POVmax — макси-
мальне серед обстежених підприємств значення по-
казника; POVmin — мінімальне серед обстежених
підприємств значення показника.
Оцінка інноваційної активності проводиться на
основі трьох елементів, отриманих за допомогою опи-
саної формули: оцінки середнього за минулий період
розміру питомого випуску інноваційної продукції на
працівника, оцінки частки інноваційної продукції в
загальному обсязі випуску продукції та оцінки пито-
мих інноваційних витрат на працівника середньооблі-
кового складу. Авторами даної методики рекомендуєть-
ся розраховувати комплексний індекс інноваційної
активності для кожного підприємства (як середнє
арифметичне з значень трьох параметричних оцінок
підприємства) [25, с. 62]. Авторами вважається, що,
за рівнем даного показника підприємства регіону (ре-
гіонів) можна класифікувати як виробництва з висо-
кою, середньою та низькою інноваційною активністю.
Наведена методика розрахунку рівня інновацій-
ності підприємств представляє певний інтерес в про-
цесі дослідження інноваційного потенціалу всього ре-
гіону, тому що стає можливим не лише класифікува-
ти підприємства за ступенем використання індивіду-
ального інноваційного потенціалу, але й визначити
слабкі та проблемні місця в забезпеченні загальноре-
гіонального інноваційного потенціалу. Однак слід за-
уважити, що використання середньоарифметичного
показника оцінки інноваційності підприємства не дос-
татньо обґрунтовано, тому що не враховується
різнорідність і різновимірність усередкуваних факторів.
О.А. Овєчкіна, К.В. Іванова
Більш доцільним вважається розрахунок комплексно-
го індексу інноваційної активності підприємств, зас-
тосовуючи формулу квадратного кореню з суми квад-
ратів окремих (часткових) параметрів [14, с. 81—83].
Враховуючи попередні зауваження, розрахунок
комплексного індексу інноваційної активності
підприємств методами другої групи може проводи-
тись у такий спосіб:
,2 222 ОпвтіОчіОпвіКІІАі ++= (5)
де Опві — оцінка середнього за минулий період
розміру питомого випуску інноваційної продукції на
працівника; Очі — оцінка частки інноваційної продукції
в загальному обсягу випуску продукції; Опвті —
оцінка питомих інноваційних витрат на працівника се-
редньооблікового складу.
Ця модель оцінки дії різновимірних факторів дає,
на наш погляд, більш обґрунтований результат, тому
що досліджуваний показник відображається як інтег-
ральний результат взаємодії декількох часткових ре-
зультатів, що утворюють трьохмірний простір.
Автори, які прагнуть аналізувати інноваційну ак-
тивність підприємств регіону за методикою розрахунку
часткових показників та їх умовним угрупуванням (ча-
сом за несумісними критеріями) надають недостатню
оцінку ефективності інноваційної діяльності галузевих
регіональних підприємств, не кажучи вже про оцінку
їх інноваційного потенціалу. В цьому сенсі вважається
вкрай недоцільним розподіл інноваційних підприємств
лише за обсягами витрат на інноваційну діяльність та
обсягами реалізованої інноваційної продукції [27, с. 43].
Такий розподіл краще провести за критерієм рівня
віддачі на гривню витрат на інноваційну діяльність, або
за іншим якісним показником (показниками). Щодо
оцінки інноваційної активності економічних суб’єктів
на мезо- та на макрорівнях їх організації, то цей показ-
ник не враховує проміжні стадії інноваційного проце-
су, містячи у собі певні умовності, і може бути викори-
станий у купі з іншими показниками.
Сучасний структурний підхід до оцінки окремих
ресурсних складових інноваційного потенціалу еко-
номічних суб’єктів, на думку деяких авторів, базується
на тих же методах, що застосовуються для визначен-
ня ресурсних елементів [29, с. 7]. Відмінність полягає
лише в тому, що за структурним підходом передба-
чається більша кількість експертних оцінок та факторів
порівняння. Так, оцінюючи інтелектуальний потенціал
будь-якого економічного суб’єкту враховуються
більша кількість груп факторів: природних, економіч-
них, інституціональних, соціальних тощо [29, с. 7—8].
Більш якісно інноваційний потенціал регіональ-
ного рівня економічної системи на основі структур-
ного підходу оцінюється з використанням методики
134
Економічний вісник Донбасу
багатофакторного порівняльного аналізу основних по-
казників інноваційної діяльності (фінансового забез-
печення чисельності науково-технічних кадрів, резуль-
тативності науково-технічної та інноваційної діяльності,
кількості наукових організацій , промислових
підприємств, що впроваджують інновації) [9, с. 287-
288; 20, с. 58-60]. Авторами цієї методики розроб-
ляється система показників, за якими оцінюються ре-
зультати інноваційної діяльності і формується матри-
цю вихідних даних. Зазвичай ця система показників
характеризує фінансово-інвестиційну та науково-тех-
нічну складові інноваційного потенціалу регіону.
Інші дослідники, ототожнюючи інноваційний по-
тенціал з його інтелектуальною складовою, розрахо-
вують сукупність окремих показників, що характери-
зують кількісні аспекти наукової та науково-технічної
діяльності (чисельність аспірантів, докторантів;
кількість наукових закладів Національної академії наук;
наявність перспективних інновацій, конкурентоспро-
можних виробництв; належність інноваційних розро-
бок, тощо) [30, с. 34—38]. Така позиція значно при-
нижує характеристику об’ємного і складного іннова-
ційного потенціалу економічних систем, звужує коло
досліджуваних показників інноваційної діяльності та
призводить до недостатньо обґрунтованих і часом су-
перечливих висновків.
Оцінка потенціалів, що містять у собі кілька скла-
дових, може відбуватися за допомогою графоаналітич-
ного методу або методу «багатокутника потенціалу» [5,
с. 20]. Стосовно інноваційного потенціалу, такий метод
дає можливість системно встановити кількісні та якісні
зв’язки між окремими складовими, тобто, здійснити
інтегральний підхід до його оцінки. Графоаналітичний
метод аналізу інноваційного потенціалу має кілька особ-
ливих теоретичних аспектів, які необхідно враховувати
при його використанні. Правильна геометрична форма
графу свідчить про збалансованість структури складо-
вих інноваційного потенціалу. Спотворена форма гра-
фу дозволяє діагностувати наявність негативних явищ
у процесі формування й використання ресурсних еле-
ментів потенціалу.
Розглядаючи існуючі методи оцінки інноваційно-
го потенціалу як частини більш складної системи (ме-
тоди третьої групи), слід зауважити, що розрахунки
наштовхується на цілу низку невизначеностей, обумов-
лених, по-перше, добором показників, які відобража-
ють значущість інноваційного потенціалу в структурі
економічного; по-друге, тією обставиною, що окре-
мий економічний суб’єкт може характеризуватися
розбіжностями певних показників; по-третє, ті ж самі
показники можуть значно варіюватися у часі; по-чет-
верте, нерозв’язаністю питання про те, чи варто по-
рівнювати стан суб’єктів із середнім по регіону, країні
тощо, або зіставляти мінімум і максимум конкретно-
го показника.
Певні автори, звертаючись до проблеми оцінки
потенціалу складних систем, визначають його як різни-
цю між обсягами виробництва в період підйому і спа-
ду економічного циклу, тобто потенціал розуміється
як недовикористання виробничих потужностей [31, с.
39; 32, с. 14]. Ця методика може бути застосована
для оцінки інноваційного потенціалу лише у тому ви-
падку, якщо періоди підйому та спаду економічного
циклу не дуже розмежені у часі між собою (в проти-
лежному випадку ігнорується втрата інноваційного
характеру продукції). Автори іншого методу [21, с. 6-
14] також вважають доцільним розглядати інновацій-
ний потенціал підприємств як елемент більш складно-
го економічного потенціалу регіону (ЕПР). Причому,
автори даної методики вважають, що ЕПР являє со-
бою систему з рухливою структурою взаємозалеж-
них компонентів (інвестиційного, інноваційного, при-
родно-ресурсного і трудового потенціалів), тому про-
понується багатофакторна регресійну модель, розроб-
лена з використанням інструментарій економіко-ста-
тистичного аналізу, яка описує вплив ефективності
використання локальних потенціалів на інтегральний
рівень ЕПР.
Описана методика являє собою цікаву комбіна-
цію негативних і позитивних моментів. До останніх
належить те, що: по-перше, забезпечена достатньо
висока точність розрахунків зміни досліджуваних по-
казників за минулі періоди; по-друге, зроблено перехід
від статичної до динамічної моделі використання ло-
кальних та інтегрального потенціалів; по-третє,
здійснена спроба оцінити економічний потенціал в двох
напрямах — за ресурсами та за регіонами. Негативні
моменти методики, що розглядається, полягають, на
наш погляд, у наступному: по-перше, у моделі дослі-
джуються виключно минулі тенденції формування й
використання економічного потенціалу регіонів, екст-
раполяція яких на майбутнє досить умовна; по-друге,
не враховується вплив зовнішніх факторів на галузе-
вому, міжрегіональному, національному та міжнарод-
ному рівнях; по-третє, перелік показників формуєть-
ся відповідно наявності даних в офіційних виданнях
Державного комітету статистики України й не є дос-
татньо обґрунтованим; по-четверте, вартісна оцінка
ресурсних складових ЕПР як суми витрат на їх відтво-
рення або обслуговування не завжди є коректною.
Отже, використання розглянутої методики має певний
сенс для оцінки ефективності використання потенціа-
лу складних систем в минулому, але лише з позицій
макроекономічної системи в цілому. Стосовно визна-
ченню ефективності інноваційного потенціалу, слід
відзначити, що дана методика може бути використана
О.А. Овєчкіна, К.В. Іванова
2007’4
135
для вирішення питань щодо: розподілу ресурсних скла-
дових інноваційного потенціалу по регіонах; ефектив-
ності використання локальних (часткових) потенціалів;
розрахунку інтегрального показника використання
інноваційного потенціалу з урахуванням кореляційно-
регресійного зв’язку локальних (ресурсних) складо-
вих і без їх урахування.
Інші вітчизняні дослідники [33, с. 56—59] також
акцентують увагу саме на регіональному економічно-
му потенціалі. Ними пропонується методика, заснова-
на на багатомірному групування регіонів на основі
кластерного аналізу. Запропоноване в цій методиці
рейтингове оцінювання регіонів дозволяє охарактери-
зувати їх діяльність з точки зору соціально-економіч-
ного розвитку національної економічної системи, ви-
явити регіональні диспропорції, схожі тенденції функ-
ціонування. Використання розглянутої методики сто-
совно інноваційного потенціалу може полягати в тому,
що до переліку напрямів розвитку регіону слід дода-
ти інноваційну складову, оцінка якої може здійснюва-
тись з використанням показників, перелічених в по-
передніх методиках (з виключенням мультиколінеар-
ності чинників).
З іншого боку, в межах процесного підходу, дос-
ліджуючи інноваційний потенціал економічних суб’єктів
як можливість здійснювати вперше чи відтворювати
ефективні нововведення на підставі використання влас-
них чи залучених ресурсів, деякі економісти оцінюють
його за такими методами: на основі розрахунку приро-
сту середньорічного прибутку (зниження збитків) чи
сумарного чистого дисконтованого грошового потоку
[8, с. 6, 9] або на підставі оцінки наслідків використан-
ня інноваційного потенціалу, таких як динамічність ре-
гіонального розвитку, мінімізація рівня ресурсомісткості
продукції, використання коефіцієнта інтенсифікації ви-
робництва, визначення частки приросту обсягу вироб-
леної продукції окремо за рахунок інтенсивних та ек-
стенсивних факторів [24, с. 38, 61—62].
Слід відзначити, що акцент на інтенсивні та ек-
стенсивні фактори росту, що представлений в пере-
лічених показниках, дозволяє оцінити динаміку вироб-
ничих процесів, визначити вид розширеного відтво-
рення суспільного виробництва, характер накопичен-
ня видів економічного потенціалу, в тому числі інно-
ваційного. Якщо погодитись з багатьма дослідника-
ми стосовно ствердження, що основною складовою
інноваційного потенціалу є науково-технічний потенц-
іал, то використання показника «пропорція інтенсив-
ності» дає змогу оцінити пріоритетність застосування
інтенсивних і екстенсивних факторів в процесі фор-
мування потенціалу. Показник «пропорція інтенсив-
ності», розроблений ще за радянських часів, розра-
ховується за формулою [34, с. 100—109]:
О.А. Овєчкіна, К.В. Іванова
,
'
'
ОВФВ
ОВФ
в ∆−
∆
=π (6)
де π — пропорція інтенсивності; Δ’ОВФ —
інтенсивна частина вводу основних виробничих
фондів, що обумовлена ростом фондоозброєності
праці; Вв — ввід нових основних виробничих фондів.
За допомогою π -показника можна визначити, в
якій мірі витрати на технічне переозброєння, реконст-
рукцію та розширення нових робочих місць пов’язані з
переозброєнням праці на новій технічній основі і в якій
мірі обумовлені створенням нових робочих місць. Дос-
лідниками характеризувалась так звана «нормальна
пропорція інтенсивності», яка відображала, передусім,
темпи приросту фондоозброєності праці на нових ро-
бочих місцях в результаті удосконалення техніки. На-
далі «нормальна пропорція інтенсивності» порівнюва-
лась з її проектним рівнем. На основі порівняння ро-
бився висновок про домінування екстенсивних або
інтенсивних факторів розширення суспільного вироб-
ництва, удосконалення його матеріально-технічної бази.
Стосовно інноваційного потенціалу, показник
пропорції ефективності дає можливість визначити
рівень використання інноваційних ресурсів за стадія-
ми життєвого циклу економічних систем. Тобто, мож-
на розробити схему, що пов’язує стадії життєвого
циклу, наприклад, регіональних економічних підсис-
тем з механізмом активізації факторів їх інноваційно-
го розвитку (рис. 1).
Згідно рисунку на стадії росту регіональної підси-
стеми можливий її розвиток на старій технічній ос-
нові. При переході до стадії зрілості можливі дві аль-
тернативи: продовжувати розширення виробництва на
старій технічній основі, тобто, використовувати екстен-
сивні фактори росту, що приведе до стадії спаду або
здійснити технічне переоснащення виробництва й ро-
бочих місць, активізуючи інтенсивні фактори динамі-
ки й зробити можливим відродження галузей регіону
на новій технічній основі.
Коефіцієнт «пропорція інтенсивності» дозволяє,
таким чином, виявити, чи здійснюється така мож-
ливість фактично, або залишається лише проектом.
Вважаючи, що за своєю суттю «пропорція інтенсив-
ності» є показником рівня інноваційності галузей ви-
робництва регіонів, то аналіз зміни цього показника
дозволяє оцінити динаміку інноваційного потенціалу
регіональних підсистем.
У межах процесного підходу заслуговують ува-
ги методи, пов’язані з оцінкою комплексного розвит-
ку регіональної економічної системи, згідно з якими
ефективність господарювання суб’єктів належить оц-
інювати з точки зору комплексності факторів регіо-
нального розвитку, враховуючи декілька груп показ-
136
Економічний вісник Донбасу
Рис. 1. Фактори росту ефективності виробництва за стадіями життєвого циклу регіональної підсистеми
Формуванн
я нових
робочих
місць
Підтримка
старих
робочих
місць на
старій
технічній
основі
Створення нових робочих місць
на старій технічній основі
Ріст ефективності виробництва на базі
екстенсивних факторів
Створення нових робочих місць на новій технічній основі
Ріст ефективності виробництва на базі інтенсивних
факторів
Стадія
зародженн
я
Стадія
росту
Стадія зрілості
Стадія
занепаду
Час
О
бс
яг
и
ви
ро
бн
иц
тв
а
О.А. Овєчкіна, К.В. Іванова
ників (динаміка обсягів ввозу та вивозу продукції за
межи регіону, зміни розмірів виробництва на одного
зайнятого тощо) [24, с. 56; 35, с. 66—67]. Позитив-
ною рисою моделей, що побудовані на основі цих
методів є те, що регіон вважається відкритою систе-
мою, внаслідок чого враховується мобільність зв’язків
міжрегіональних суб’єктів. Моделі оцінки інновацій-
ного потенціалу економічних суб’єктів, побудовані за
методиками прогнозування регіонального розвитку, не
можуть бути вичерпними, тому що відстежують лише
міжрегіональну міграцію інноваційної продукції, а не
процес її створення.
Прихильники структурного підходу вважають, що
оцінка інноваційного потенціалу здійснюється в процесі
визначення комплексного економічного потенціалу пев-
них господарсько-територіальних систем і має вплива-
ти на ефективність територіального управління, що, в
свою чергу, знаходить відображення в інтегральних
показниках інтенсифікації росту ефективності виробниц-
тва або в загальних та специфічних моделях розвитку
потенціалу регіонів [36, с. 40; 37, с. 7—11]. Структур-
ний підхід, представлений цими моделями, не додає
значного внеску в методологію оцінки економічного та
інноваційного потенціалів регіонів, тому що авторами
досліджується практично стандартний набір факторів
на основі регресивно-кореляційного і кластерного ана-
лізу та робляться висновки щодо рівня розвиненості
або депресивності регіонів, секторів національної еко-
номічної системи тощо.
Інтегральний підхід пов’язаний з розробкою
інтегральних показників рівня розвитку економічних
підсистем з урахуванням значної кількості факторів [24,
с. 57]. Удосконалюючи запропоновану авторами мо-
дель, можна оцінити, передусім, наприклад, соціаль-
но-економічний розвиток регіону у співвідношенні з
загальним розвитком країни в розрахунку на душу
населення. Стосовно оцінки інноваційного потенціа-
лу, така удосконалена модель передбачає здійснення
розрахунку показників динаміки інноваційного роз-
витку на душу населення (після коректування пере-
ліку факторів):
,
/*
/*
11 1
1
∑∑ ∏
∏
== =
==
n
r
r
n
r
k
k
j
ijrj
rk
k
j
ijrj
Ndi
Ndi
Ir
(7)
де Іr — інтегральний показник рівня соціально-
економічного розвитку r-го регіону; Nr — кількість
інноваційно-активного населення r-го регіону; іrj —
частковий індекс для j-го фактора, r-го регіону (виз-
начається як відношення розміру показників по кож-
ному з регіонів до середнього рівня); dj — ваговий
коефіцієнт для j-го фактора (враховує вагомість кож-
2007’4
137
ного з факторів в оцінці територіальних дисбалансів);
п — кількість регіонів; k — кількість факторів.
В певних роботах представлена так звана резуль-
туюча оцінка інноваційної активності суб’єктів в кон-
тексті нерівномірності розвитку регіонів — інтеграль-
ний показник добробуту або показник ВДВ (валової
доданої вартості),залежний від дії значної кількості
різноманітних факторів [38, с. 9]. Перелік факторів
має певний інтерес для оцінки інноваційного потенц-
іалу регіону, тому що досліджує чинники безпосе-
О.А. Овєчкіна, К.В. Іванова
Таблиця 1
Матриця відібраних методів та підходів до визначення інноваційного потенціалу економічних систем
реднього впливу на інноваційну активність економі-
чних суб’єктів, враховуючи зовнішнього середови-
ща. Між тим, теоретична конструкція, що розгля-
дається, має значні недоліки, сутність яких полягає в
наступному: по-перше, досліджується кореляційний
взаємозв’язок експертних оцінок факторів, а не са-
мих факторів, тобто з’ясовується зміна ставлення
дослідників до певних чинників впливу на інновац-
ійну активність суб’єктів; по-друге, у запропонованій
моделі неможливо усунути мультиколінерність фак-
Застосова-
ний метод
Ресурсний
підхід Процесний підхід Структурний
підхід Інтегральний підхід
1 2 3 4 5
Метод
аналогій
Розробка
показника
зведеного
індексу
локалізації та
спеціалізації
регіональних
економічних
систем
—
Модель
розрахунку
суперефективно-
сті інноваційної
діяльності галузей
регіону
1. Використання
матриці окремих
показників.
2. Побудова
інтегрального показника
за формулою
квадратного кореню з
суми добутків квадратів
окремих (часткових)
показників або методом
головних компонент.
3. Розробка показника
віддачі інноваційного
потенціалу.
Методи
оцінки
окремих
складових
—
Розрахунок показників
«портрету» інноваційного
підприємства
Оцінка певної
складової
інноваційного
потенціалу
здійснюється з
використанням
стандартизованих
коефіцієнтів
чинників.
Використання
графоаналітичного
методу (методу
«квадрату потенціалів»)
Методи
оцінки
інноваційно-
го
потенціалу
як елемента
більш
—
1. Розрахунок
результуючих показників
використання
інноваційного
потенціалу.
2. Розрахунок
коефіцієнту
—
Розрахунок
інтегрального показника
рівня інноваційного
розвитку r-го регіону
складної
системи
інтенсифікації
виробництва
3. Визначення рівня
використання
інноваційних ресурсів
регіону за допомогою
показнику пропорції
ефективності.
138
Економічний вісник Донбасу
О.А. Овєчкіна, К.В. Іванова
торів; по-третє, автори вільно переставляють місця-
ми причини і наслідки в межах певної закономірності
зв’язків суб’єктів інноваційних процесів. Удоскона-
люючи цю методику оцінки інноваційного потенціа-
лу, можна в якості результуючого (підсумкового)
показника інноваційної активності мезоекономічних
суб’єктів використати відхилення кількості
підприємств, що впроваджують інновації в певних
регіональних економічних системах від середнього
рівня серед подібних кластерів регіонів.
Підсумовуючи вище викладений матеріал, слід
відзначити, що вибір методів оцінки інноваційного
потенціалу економічних систем у межах того чи іншо-
го підходу має відповідати наступним критеріям:
— методи оцінки мають забезпечити комплексне
охоплення ресурсних елементів інноваційного потен-
ціалу економічних систем;
— в процесі використання певних методах має бути
уникнено зайвого суб’єктивізму експертних оцінок;
— завдяки застосуванню обраних методів ма-
ють бути визначені найбільш суттєві внутрішні й
зовнішні фактори впливу на інноваційний потенціал;
— розроблені моделі та методики мають відоб-
ражати інтегральний результат взаємодії ресурсних
складових інноваційного потенціалу та факторів впли-
ву з урахуванням часу.
Застосування визначених критеріїв звузить пе-
релік методик до визначення інноваційного потенціа-
лу (табл. 1).
Остаточний вибір методик оцінки інноваційного
потенціалу підприємства ґрунтується не лише на виз-
наченому раніше комплексному критерію доцільності,
але й на тому, які цілі визначені дослідниками іннова-
ційного потенціалу; якими статистичними даними во-
лодіють дослідники; з позиції якого рівня складності
економічних систем ведеться дослідження інновацій-
ного потенціалу; чи враховується вплив наднаціональ-
них факторів разом із оцінкою внутрішніх інституціо-
нальних форм.
На наш погляд, у межах ресурсного підходу в
переліку методів, що можуть бути застосовані,
найбільш ефективними виявилися методи аналогій.
Доцільною в цьому сенсі є модель оцінки інновацій-
ного потенціалу регіональної економічної підсистеми
з урахуванням індексів локалізації інноваційних галу-
зей і спеціалізації регіону. Незважаючи на суб’єктивізм
експертних оцінок, ця модель найбільш адекватно
відображає мезорівень оцінок інноваційного потенці-
алу національної економіки.
У межах процесного підходу найбільш інформа-
тивними є методи оцінки окремих складових іннова-
ційного потенціалу завдяки розрахунку показників
«портрету» інноваційного підприємства та методи оц-
інки інноваційного потенціалу як елементу більш
складної системи з проведенням розрахунків резуль-
туючих показників його використання, коефіцієнтів
інтенсифікації виробництва та показників «пропорції
ефективності».
Структурний підхід дозволяє поглибити оцінку
ресурсних складових інноваційного потенціалу в про-
цесі розрахунку суперефективності інноваційної діяль-
ності підприємств (галузей) регіону, здійснити оцінку
певної складової інноваційного потенціалу з викорис-
танням стандартизованих коефіцієнтів чинників.
В межах інтегрального підходу, на наш погляд,
здійснюється найбільш повний аналіз інноваційного по-
тенціалу економічної системи з використанням майже
всіх методів, що відповідають визначеним вище кри-
теріям оцінки. Інтегральний підхід дозволяє ефектив-
но використовувати:
— метод аналогій, за яким можлива побудова
інтегрального показника оцінки інноваційного потен-
ціалу, використання матриці окремих показників та
розробка показника віддачі інноваційного потенціалу;
— методи оцінки окремих складових інновацій-
ного потенціалу (перед усім, застосування графоана-
літичного методу);
— методи оцінки інноваційного потенціалу як
елементу більш складної системи з розрахунками інте-
грального показника рівня інноваційного розвитку
r-го регіону.
Матриця відібраних методів, яка представлена в
табл., дозволяє маневрувати методами оцінки інновац-
ійного потенціалу в межах певних підходів залежно від
цілей дослідження (дослідити ресурсні складові інно-
ваційного потенціалу або його формування і розвиток
як складної системи), можливостей одержання інфор-
мації щодо певних показників інноваційної діяльності
підприємств, регіонів, отже проводити якісніші дослід-
ження інноваційного потенціалу на різних рівнях еко-
номічної системи (мікро-, мезо-, макро-), поглиблюю-
чи знання процесів інноваційного розвитку країни.
IV. Висновки. Критичний огляд методів, моде-
лей, процедур оцінки інноваційного потенціалу еконо-
мічних систем дозволяє визначити наступне:
— у теорії й на практиці приділяється значна ува-
га проблемам формування, оцінки та використання
інноваційного потенціалу підприємств, регіонів, мак-
роекономіки, при чому всіма авторами визначається,
що інноваційний потенціал як найважливіша складо-
ва соціально-економічного потенціалу будь-якої еко-
номічної системи поєднує в собі сукупність певних
ресурсних елементів;
— існування значної кількості методів розрахун-
ку показників рівня інноваційного потенціалу підтвер-
джує актуальність та значущість оцінки наявних та
2007’4
139
потенційних можливостей подальшого інноваційного
розвитку всієї економічної системи;
— виділені в роботі ресурсний, процесний,
структурний та інтегральний підходи до визначення
інноваційного потенціалу дають можливість скласти
матрицю методів його оцінки;
— формулювання надалі критеріїв відбору оці-
ночних методів дозволяє впорядкувати процеси по-
шуку та аналізу інформації щодо ресурсного забезпе-
чення інноваційного потенціалу економічних систем;
— методи та моделі оцінки, відібрані за цими
критеріями, сприятимуть не лише підвищенню якості
досліджень процесів формування і використання інно-
ваційного потенціалу, але й ефективності управління
ним в ході розробки моделей державного управління
інноваційним розвитком національної економічної си-
стеми та її підсистем.
Література
1. Новікова І.В. Інноваційний потенціал підприєм-
ства: оцінка та фінансово-інвестиційне забезпечення
розвитку (за метаріалами підприємств алмахно-інстру-
ментального виробництва України): Автореф. дис. ...
канд. економ. наук: 08.06.01 / КНЕУ. — К., 2003. —
17 с. 2. Балабанов И.Т. Инновационный менеджмент.
— СПб.: Питер, 2000. — 208 с. 3. Основы инноваци-
онного менеджмента: Теория и практика: Учеб. посо-
бие / Под ред. П.Н. Завлина и др. — М.: ОАО «НПО
“Изд-во «Экономика”», 2000. — 475 с. 4. Галуш-
ко Є.С. Підвищення ефективності використання інно-
ваційного потенціалу в умовах переходу до ринкових
відносин (на прикладі промислових підприємств Дон-
басу): Автореф. дис. ... канд. економ. наук: 08.02.02 /
ІЕП НАНУ. — Донецьк, 1999. — 23 с. 5. Федо-
нін О.С., Репіна І.М., Олексюк О.І. Потенціал
підприємства: формування та оцінка: Навч. посібник.
— К.: КНЕУ, 2004. — 316 с. 6. http://www.technet.ru/
index. php?r=14&article=3845. 7. Захарченко В.И.
Экономический механизм процесса нововведений /
Под ред. И.П. Продиуса; Всеукр. академия экономи-
ческой кибернетики. — Одесса: АОЗТ «ИРЭНТиТ».
— 149 с. 8. Фесенко І.А. Економічна оцінка іннова-
ційного потенціалу вугледобувних підприємств: Авто-
реф. дис. ... канд. економ.наук: 08.06.01 / СНУ ім.
В. Даля. — Луганськ, 2003. — 17 с. 9. Хвесик М.А.,
Горбач Л.М., Пастушенко П.П. Розміщеня продук-
тивних сил та регіональна економіка: Навч. посібник.
— К.: Кондор, 2005. — 344 с. 10. Мартюшева Л.С.,
Калишенко В.О. Інновацiйний потенцiал пiдприємства
як об’єкт економiчного дослiдження // Фiнанси Ук-
раїни. — 2002. — № 10. — С. 61—66. 11. Масалов А.
Инновационный тип развития // Журн. для акционе-
ров. — 1999. — № 9 — С. 11—15. 12. Максимов В.В.
Економічний потенціал регіону (аналіз, оцінка та ви-
користання): Монографiя. — Луганськ: Вид-во СНУ
ім. В. Даля, 2002. — 360 с. 13. Овєчкіна О.А., Іва-
нова К.В. Формування статичної й динамічної струк-
тури складових інноваційного потенціалу регіональ-
них економічних систем // Економіка: проблеми теорії
та практики: Зб. наук. пр. — Вип. 225: У 3 т. — Т. ІІІ.
— Дніпропетровськ: ДНУ, 2007. — С. 671—682.
14. Растяпин А., Бубенко И. Интегральный показа-
тель экономической эффективности инвестиционных
проектов // Экономика Украины. — 2002. — № 8
(481). — С. 81—83. 15. Михайловська О. Модель
інвестиційної привабливості спеціальних економічних
утворень // Економіст. — 2004. — № 8. — С. 60—63.
16. Авксентієва І.В. Оцінка експортного потенціалу
підприємства // Економіка та держава. — 2006. —
№ 4. — С. 55—57. 17. Попов О.І. Підвищення ефек-
тивності формування і використання експортного по-
тенціалу підприємств: Автореф. дис. ... канд. екон. наук:
08.06.01 / Кримський держ. аграрний ун-т. — Сімфе-
рополь, 1998. — 20 с. 18. Гончарук А. Новый под-
ход к управлению эффективностью в промышленно-
сти Украины // Экономика Украины. — 2006. — № 11.
— С. 36—46. 19. Федулова Л., Хаустов В., Білич В.
Порівняльна оцінка соціально-економічного розвитку
регіонів з урахуванням ділової активності підприєм-
ництва // Економіст. — 2006. — № 2. — С. 82—85.
20. Волосюк М. Підвищення ефективності регіональ-
ного управління інноваційним розвитком // Економіст.
— 2006. — № 8. — С. 58—61. 21. Давискіба К.В.
Економічний потенціал регіону та його ефективне ви-
користання в умовах ринкової трансформації: Автореф.
дис. ... канд. економ.наук: 08.10.01 / Харк. нац. акаде-
мія міськ. госп. — Х., 2005. — 23 с. 22. Опря А.Т.
Статистика (з програмованою формою контролю
знань). Математична статистика. Теорія статистики:
Навч. посібник. — К.: Ц-р навч. літ., 2005. — 472 с.
23. Коломієць В.В. Експортний потенціал регіону та
його зовнішньоекономічна діяльність (на прикладі
Черкаського регіону): Автореф. дис. ... канд. економ.
наук: 08.10.01 / НАН України, Рада по вивченню про-
дуктивних сил України. — К., 2005. — 21 с. 24. Транс-
формаційні процеси економіки України в регіональ-
ному вимірі: Монографія / За ред. проф. І.М. Школи.
— Чернівці: Книги — ХХ, 2004. — 360 с. 25. Тере-
щенко О.В., Верба Д.В. Дослідження диференціації
параметрів господарської діяльності промислових
підприємств із різною інноваційною активністю // Еко-
номіка та держава. — 2006. — № 5. — С. 60—64.
26. Черевко В. Аналіз та оцінка фінансування інно-
ваційної діяльності в Черкаському регіоні // Економіст.
— 2006. — № 5. — С. 38—41. 27. Денисюк В. Ме-
тодологія оцінки та аналізу динаміки інноваційної ак-
О.А. Овєчкіна, К.В. Іванова
140
Економічний вісник Донбасу
тивності промисловості регіону // Економіст. — 2006.
— № 3. — С. 40—43. 28. Редченко К.І. Стратегіч-
ний аналіз у бізнесі: Навч. посібник. — Вид. 2-ге, доп.
— Л.: Новий світ-2000, 2003. — 272 с. 29. Прошак
В.В. Інтелектуальний потенціал України в умовах рин-
кової трансформації економіки: Автореф. дис. ... канд.
економ. наук: 08.01.01 / Львівський нац. ун-т ім.
І.Франка. — Л., 2002. — 23 с. 30. Єресько І.Г. Оцін-
ка інноваційного потенціалу України // Економіка та
держава. — 2006. — № 4. — С. 34—38. 31. Клима-
хина О. Методики оценки экономического потенциа-
ла региона // Экономика Украины. — 2005. — № 8. —
С. 38—42. 32. Захарченко В.І. Процеси ринкової
трансформації промислово-територіальних систем
України: теорія, методологія, економічний аналіз і прак-
тика: Автореф. дис. ... д-ра економ. наук: 08.10.01 /
НАН України. Рада по вивченню продуктивних сил
України. — К., 2006. — 38 c. 33. Бараник З.П. Ме-
тодичні підходи до оцінювання функціонування регі-
онів країни за станом соціально-економічного розвитку
// Економіка та держава. — 2006. — № 5. — С. 56—
59. 34. Цыгичко А.Н. Новый механизм формирова-
ния эффективности. — М.: Экономика, 1990. — 192 с.
35. Єпіфанов А.О., Сало І.В. Регіональна економі-
ка: Навч. посібник. — К.: Наук. думка, 2000. — 344
с. 36. Борманн Д., Воротина Л., Федерманн Р. Ме-
неджмент. Предпринимательская деятельность в ры-
ночной экономике. — Гамбург, 1992. — 906 с.
37. Дьомін О.О. Методичні основи регулювання по-
тенціалу економічного розвитку регіону: Автореф. дис.
... канд. економ. наук: 08.02.03 / ХНУ ім. В.Н.Караз-
іна. — Х., 2004. — 17 с. 38. Нетудихата К.Л. Інно-
ваційні аспекти регіонального розвитку: Автореф. дис.
... канд. екон. наук: 08.01.01 / Дніпропетровський
держ. аграрн. ун-т. — Дніпропетровськ, 2004. — 19
с .
О.А. Овєчкіна, К.В. Іванова
|