Архієпископ Іван Павловський як будівничий Української автокефальної православної церкви на Чернігівщині

Метою статті є висвітлення на основі архівних матеріалів та інших джерел життя і діяльності архієпископа Івана Павловського як будівничого УАПЦ на Чернігівщині, а також з’ясування впливу цього архієрея на становлення і утвердження автокефальної церкви на теренах нашого краю. Методи дослідження доб...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2021
Автор:	Глухенький, А.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2021
Назва видання:	Сiверянський літопис
Теми:	Церковна старовина
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/181730
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Архієпископ Іван Павловський як будівничий Української автокефальної православної церкви на Чернігівщині / А. Глухенький // Сіверянський літопис. — 2021. — № 4. — С. 33-41. — Бібліогр.: 4 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-181730
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1817302025-02-10T01:06:07Z Архієпископ Іван Павловський як будівничий Української автокефальної православної церкви на Чернігівщині Archbishop Ivan Pavlovskyi as a builder of the Ukrainian Autocephalous Orthodox Church in Chernihiv region Глухенький, А. Церковна старовина Метою статті є висвітлення на основі архівних матеріалів та інших джерел життя і діяльності архієпископа Івана Павловського як будівничого УАПЦ на Чернігівщині, а також з’ясування впливу цього архієрея на становлення і утвердження автокефальної церкви на теренах нашого краю. Методи дослідження добрані відповідно до мети. У статті використані загальнонаукові методи опису та аналізу, а також історико-генетичний метод. Наукова новизна роботи полягає у висвітленні тих питань діяльності архієпископа УАПЦ Івана Павловського на Чернігівщині протягом 1920-х років, що здебільшого перебували поза увагою дослідників. На основі архівних матеріалів та інших джерел здійснена оцінка діяльності архієпископа Івана Павловського та проаналізований його вплив на становлення УАПЦ. Висновки. Згідно з архівними документами Іван Павловський був архієпископом Чернігівщини з 17 вересня 1922 до 1 грудня 1926 рр., тобто понад чотири роки. Проведений аналіз документів засвідчив, що за цей час він наполегливою працею перетворив Чернігівщину на потужний релігійний центр українських автокефалістів, а Борисоглібський собор м. Чернігова на кафедральний храм Чернігівської єпархії УАПЦ. Також своєю релігійною діяльністю Іван Павловський підносив національну свідомість та гідність українського народу. Саме тому радянська влада, яка боялася відновлення незалежної Української держави, доклала всіх зусиль для знищення цього вірного сина Української Церкви. The purpose of the article is to uncover life and activity of Archbishop Ivan Pavlovskyi, a builder of the UAOC in Chernihiv region, on the basis of archival materials and other sources, as well as to clarify the influence of this bishop on the formation and establishment of the autocephalous church in our region. The research methods are corresponded to the purpose of the work. Historical-genetic method and the method of analysis are the main methods of the article. The scientific novelty of the work lies in the coverage of those issues of the activity of the UAOC Archbishop Ivan Pavlovskyi in the Chernihiv region during the 1920s, which were mostly still out of sight of researchers. On the basis of archival materials and other sources, an assessment of the activitiy of the Chernihiv Bishop Ivan Pavlovskyi is given and its influence on the formation of the UAOC is analyzed. Conclusions. According to archival documents, Ivan Pavlovskyi was the archbishop of Chernihiv region from September 17, 1922 to December 1, 1926, that is for more than four years. The analysis of documents showed that during this time he turned Chernihiv region into a powerful religious center of Ukrainian autocephaly, and the Saints Boris and Hlib cathedral in Chernihiv became a cathedral of the Chernihiv eparchy of the Ukrainian Autocephalous Orthodox Church. Ivan Pavlovskyi also raised the national consciousness and dignity of the Ukrainian people through his religious activities. That is why the Soviet government, which feared the restoration of an independent Ukrainian state, made every effort to destroy this faithful son of the Ukrainian Church. 2021 Article Архієпископ Іван Павловський як будівничий Української автокефальної православної церкви на Чернігівщині / А. Глухенький // Сіверянський літопис. — 2021. — № 4. — С. 33-41. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. 2518-7430 DOI: 10.5281/zenodo.5203268 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/181730 94 (477)«192» uk Сiверянський літопис application/pdf Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Церковна старовина Церковна старовина
spellingShingle	Церковна старовина Церковна старовина Глухенький, А. Архієпископ Іван Павловський як будівничий Української автокефальної православної церкви на Чернігівщині Сiверянський літопис
description	Метою статті є висвітлення на основі архівних матеріалів та інших джерел життя і діяльності архієпископа Івана Павловського як будівничого УАПЦ на Чернігівщині, а також з’ясування впливу цього архієрея на становлення і утвердження автокефальної церкви на теренах нашого краю. Методи дослідження добрані відповідно до мети. У статті використані загальнонаукові методи опису та аналізу, а також історико-генетичний метод. Наукова новизна роботи полягає у висвітленні тих питань діяльності архієпископа УАПЦ Івана Павловського на Чернігівщині протягом 1920-х років, що здебільшого перебували поза увагою дослідників. На основі архівних матеріалів та інших джерел здійснена оцінка діяльності архієпископа Івана Павловського та проаналізований його вплив на становлення УАПЦ. Висновки. Згідно з архівними документами Іван Павловський був архієпископом Чернігівщини з 17 вересня 1922 до 1 грудня 1926 рр., тобто понад чотири роки. Проведений аналіз документів засвідчив, що за цей час він наполегливою працею перетворив Чернігівщину на потужний релігійний центр українських автокефалістів, а Борисоглібський собор м. Чернігова на кафедральний храм Чернігівської єпархії УАПЦ. Також своєю релігійною діяльністю Іван Павловський підносив національну свідомість та гідність українського народу. Саме тому радянська влада, яка боялася відновлення незалежної Української держави, доклала всіх зусиль для знищення цього вірного сина Української Церкви.
format	Article
author	Глухенький, А.
author_facet	Глухенький, А.
author_sort	Глухенький, А.
title	Архієпископ Іван Павловський як будівничий Української автокефальної православної церкви на Чернігівщині
title_short	Архієпископ Іван Павловський як будівничий Української автокефальної православної церкви на Чернігівщині
title_full	Архієпископ Іван Павловський як будівничий Української автокефальної православної церкви на Чернігівщині
title_fullStr	Архієпископ Іван Павловський як будівничий Української автокефальної православної церкви на Чернігівщині
title_full_unstemmed	Архієпископ Іван Павловський як будівничий Української автокефальної православної церкви на Чернігівщині
title_sort	архієпископ іван павловський як будівничий української автокефальної православної церкви на чернігівщині
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	2021
topic_facet	Церковна старовина
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/181730
citation_txt	Архієпископ Іван Павловський як будівничий Української автокефальної православної церкви на Чернігівщині / А. Глухенький // Сіверянський літопис. — 2021. — № 4. — С. 33-41. — Бібліогр.: 4 назв. — укр.
series	Сiверянський літопис
work_keys_str_mv	AT gluhenʹkiia arhíêpiskopívanpavlovsʹkiiâkbudívničiiukraínsʹkoíavtokefalʹnoípravoslavnoícerkvinačernígívŝiní AT gluhenʹkiia archbishopivanpavlovskyiasabuilderoftheukrainianautocephalousorthodoxchurchinchernihivregion
first_indexed	2025-12-02T09:29:23Z
last_indexed	2025-12-02T09:29:23Z
_version_	1850388264598372352
fulltext	Siverian chronicle. 2021. № 4 33 УДК 94 (477)«192» Андрій Глухенький • АРХІЄПИСКОП ІВАН ПАВЛОВСЬКИЙ ЯК БУДІВНИЧИЙ УКРАЇНСЬКОЇ АВТОКЕФАЛЬНОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ НА ЧЕРНІГІВЩИНІ DOI: 10.5281/zenodo.5203268 © А. Глухенький, 2021. CC BY 4.0 Метою статті є висвітлення на основі архівних матеріалів та інших дже- рел життя і діяльності архієпископа Івана Павловського як будівничого УАПЦ на Чернігівщині, а також з’ясування впливу цього архієрея на становлення і утвердження автокефальної церкви на теренах нашого краю. Методи дослід- ження добрані відповідно до мети. У статті використані загальнонаукові ме- тоди опису та аналізу, а також історико-генетичний метод. Наукова новизна роботи полягає у висвітленні тих питань діяльності архієпископа УАПЦ Івана Павловського на Чернігівщині протягом 1920-х років, що здебільшого перебували поза увагою дослідників. На основі архівних матеріалів та інших джерел здійс- нена оцінка діяльності архієпископа Івана Павловського та проаналізований йо- го вплив на становлення УАПЦ. Висновки. Згідно з архівними документами Іван Павловський був архієпископом Чернігівщини з 17 вересня 1922 до 1 грудня 1926 рр., тобто понад чотири роки. Проведений аналіз документів засвідчив, що за цей час він наполегливою працею перетворив Чернігівщину на потужний релігійний центр українських автокефалістів, а Борисоглібський собор м. Черні- гова на кафедральний храм Чернігівської єпархії УАПЦ. Також своєю релігійною діяльністю Іван Павловський підносив національну свідомість та гідність укра- їнського народу. Саме тому радянська влада, яка боялася відновлення незалеж- ної Української держави, доклала всіх зусиль для знищення цього вірного сина Української Церкви. Ключові слова: Українська автокефальна православна церква (УАПЦ), Бо- рисоглібський собор, Всеукраїнська православна церковна рада (ВПЦР), митро- полит Василь Липківський, архієпископ Чернігівщини Іван Павловський. У жовтні 2021 року в Україні відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2021 році» на державному рівні відзначать 100 років із часу проведення Першого Всеукраїнського Право- славного Церковного Собору, на якому підтвердили автокефалію Української православної церкви та обрали її керівництво на чолі з митрополитом Василем Липківським (14–30 жовтня 1921 року). Також 14 травня 2021 року виповнилося 100 років із часу створення в Чернігові першої української православної парафії, яка стала частиною всеукраїнського церковно-визвольного руху, метою якого було створення УАПЦ. Сьогодні в нашій державі, у зв’язку з отриманням 6 січня 2019 року Томосу про автокефалію, наданого Вселенським патріархом Варфоломієм Православній церкві України, зріс інтерес науковців до вивчення історії УАПЦ та діяльності її архієреїв. У часи радянської влади ця тема вітчизняними істориками майже не вивчалася. Після відновлення незалежності України 24 серпня 1991 року розпо- чався активний процес наукового дослідження історії УАПЦ, зокрема, її буття на Чернігівщині у 1920-х роках. Важливим джерелом з історії діяльності місце- вих релігійних громад зазначеного періоду став упорядкований працівниками Сіверянський літопис. 2021. № 4 34 Державного архіву Чернігівської області збірник документів і матеріалів1. Також цінним джерелом став підготовлений А. Зінченком та І. Преловською збірник документів, у якому вперше оприлюднено щоденник відвідин Чернігівським архієпископом УАПЦ Іваном Павловським тих парафій краю, де виникали скрутні ситуації2. Дещо раніше діяльності цього ієрарха А. Зінченко присвятив окрему наукову розвідку3. В. Моренцем оприлюднені нові джерела до історії УАПЦ на Чернігівщині в 1920-х роках, виявлені в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління4. Окрім того, дослідження певних аспектів діяльності релігійної громади УАПЦ та її архієреїв у Борисоглібському соборі м. Чернігова у 1920-х роках було розпочато нами у попередніх публікаці- ях5. Проте на сьогодні ще недостатньо детально проаналізована діяльність архі- єрея УАПЦ Івана Павловського в той час, коли він перебував на Чернігівській кафедрі. Саме тому метою статті є висвітлення на основі архівних матеріалів та інших джерел життя і діяльності архієпископа як будівничого УАПЦ на Черні- гівщині, а також з’ясування впливу цього архієрея на становлення і утвердження автокефальної церкви на теренах нашого краю. Актуальність вивчення цієї теми обумовлена тим, що в сучасних умовах діяльності Української церкви звернення до сторінок минулого допоможе уникнути повторення помилок, які свого часу стали на заваді утвердження Помісної Православної Церкви в Україні. Також важливим елементом дослідження історії УАПЦ формації 1920-х років є вивчен- ня діяльності окремих її архієреїв, адже через життя людини можна більш ґрун- товно дослідити ті чи ті події. Ми використали документи з фондів Державного архіву Чернігівської області, а також Центрального державного архіву вищих ор- ганів влади та управління України. Одним із наслідків бурхливих процесів Української революції 1917– 1921 років стало бажання українців відродити незалежну національну церкву. Уже в грудні 1917 року в Києві була створена Всеукраїнська православна цер- ковна рада – тимчасовий керівний орган Української Церкви. Розпочалася кро- пітка і відповідальна робота з метою організаційного оформлення УАПЦ. Не оминули ці процеси й Чернігівщину. 14 травня 1921 року в Чернігові відбулися установчі збори першої української православної парафії, на яких були присутні 34 особи. Головою Тимчасової Ради парафії обрали відомого українського вче- ного Григорія Холодного6. Уже в червні 1921 року українська парафія подала за- яву до ліквідаційної комісії з відокремлення церкви від держави з проханням про передачу їй у власність Борисоглібського та Спасо-Преображенського соборів7. У підсумку, постановою від 26 вересня 1921 року чернігівський губвиконком ухвалив рішення про передання Борисоглібського собору українській православ- ній парафії8. 1 Радянська влада та православна церква на Чернігівщині у 1919–1930 рр. Збірник документів і ма- теріалів / Відп. ред. Р. Б. Воробей; упорядники А.В. Морозова, Н.М. Полетун. Чернігів, 2010. 408 с. 2 «В Українській Церкві велика була духовна сила...»: Становлення Української автокефальної пра- вославної церкви в описах самовидців та учасників церковно-визвольного руху на Сіверщині та в Се- редньому Подніпров’ї. 1917–1925 рр. / Упорядник, автор вступної статті А.Л. Зінченко; археографіч- на підготовка документів та археограф. передмова, покажчики І.М. Преловської. Ніжин, 2012. 352 с. 3 Зінченко А. Ієрархи Української церкви: митрополит Микола Борецький, архієпископ Костянтин Кротевич, митрополит Іван Павловський. Київ, 2003. 156 с. 4 Церковно-визвольний рух на Чернігівщині в 1920-х роках / Редактор-упорядник В.І. Моренець. Кам’янець-Подільський: Медобори-2006, 2016. 392 с. 5 Глухенький А. Становлення та діяльність релігійної громади Української автокефальної православ- ної церкви у Борисоглібському соборі м. Чернігова у 20-х роках ХХ століття. Сiверянський лiтопис. 2017. № 4. С. 116–122; Глухенький А. Чернігівські архієреї Української автокефальної православної церкви у 20-х роках ХХ століття. Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. Київ; Глухів, 2018. Вип. 11. С. 321–324. 6 Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі – ЦДАВО Украї- ни). Ф. 3984. Оп. 1. Спр. 197. Арк. 105. 7 Там само. 8 Державний архів Чернігівської області (далі – ДАЧО). Ф. Р-15. Оп. 1. Спр. 169. Арк. 10. Siverian chronicle. 2021. № 4 35 Завершив організаційне оформлення УАПЦ Перший Всеукраїнський Пра- вославний Церковний Собор, що відбувся 14–30 жовтня 1921 року в Софійсько- му соборі м. Києва. Собор затвердив автокефалію й обрав митрополитом УАПЦ Василя Липківського. Окрім того, Собор оголосив недійсним акт від 1686 року про підпорядкування Київської митрополії Московському патріархату. Не була осторонь цих подій і древня Чернігівська земля. Зокрема, від Чернігівщини учас- никами Собору стали 39 осіб. Серед них: від Борзенського повіту – 7 осіб, від Глухівського повіту – 1 особа, від Козелецького повіту – 6 осіб, від Конотоп- ського повіту – 2 особи, від Ніжинського повіту – 9 осіб, від Новгород-Сівер- ського повіту – 1 особа, від Остерського повіту – 8 осіб, від Сосницького пові- ту – 2 особи, від Чернігівського повіту – 3 особи9. Отже, Чернігівщина була до- стойно представлена на Соборі – 39 осіб серед 431 учасника. Представників Чернігівщини хвилювало питання призначення на Чернігів- ську кафедру єпископа. Уже в перший день роботи Собору, 14 жовтня 1921 ро- ку, Чернігівська українська православна парафія надіслала звернення до ВПЦР, у якому зверталася з проханням про те, що «коли будуть хіротоновані кандидати на єпископів, то й про надіслання нам українського єпископа»10. Прохання пара- фії було задоволено: за ухвалою Собору щойно висвячений 28 жовтня архієпис- коп Юрій Міхновський був призначений до Чернігова. Кафедральним храмом Чернігівського архієрея УАПЦ став Борисоглібський собор11. Проте перебуван- ня у місті над Десною архієпископа Юрія Міхновського було короткочасним. Основною причиною цього, як відзначав у спогадах голова ВПЦР Василь Поті- єнко, стало те, що Юрій Міхновський «в Чернігові нічого не зміг створити, мало не зруйнував своєю пасивністю і невмінням планово і наполегливо працювати того, що застав там»12. Зважаючи на такі обставини, члени ВПЦР на засіданні 13 червня 1922 року ухвалили: «просить Всечесного Архієпископа Юрія Мих- новського повернутись до м. Києва, залишивши в порозумінні з Крайовою Цер- ковною Радою Чернігівську катедру»13. Питання призначення нового керівника Чернігівської єпархії УАПЦ було вирішене лише у вересні 1922 року. Так, у листі до Чернігівської Церковної Ради голова ВПЦР Михайло Мороз інформував, що новий архієпископ Чернігівщини Іван Павловський прибуде до Чернігова 17 вересня 1922 року14. Характеристику цьому архієрею у своїх спогадах надав голова ВПЦР Василь Потієнко, відзна- чивши, що «Павловський був загальновизнаним проповідником у Чернігові, ко- ристувався великими симпатіями віруючих, фактично він збудував там міцну па- рафію»15. Окрім цього, з моменту призначення І. Павловського на чернігівську кафедру церковне життя в регіоні помітно пожвавилося. Наприклад, українська парафія при соборі святих Бориса та Гліба у листі до ВПЦР від 25 січня 1923 ро- ку повідомляла, що «при нашім соборі існує тепер катедральний причет у такому складі: єпископ, два панотці і два диякони»16. Отже, Борисоглібський собор був кафедральним храмом Чернігівської єпархії УАПЦ. У облікову картку № 64 служителів культу по м. Чернігову, складену під- відділом релігійних культів адмінвідділу Чернігівського виконкому 26 серп- ня 1924 року, занесені дані про архієпископа Івана Даниловича Павловського, 1893 року народження. Місцем його служби зазначено собор Бориса і Гліба. 9 Перший Всеукраїнський Православний Церковний Собор УАПЦ 14–30 жовтня 1921 року. Доку- менти і матеріали / Упорядники Г. М. Михайліченко, Л. Б. Пилявець, І. М. Преловська. Київ; Львів, 1999. С. 433–436. 10 ЦДАВО України. Ф. 3984. Оп. 1. Спр. 197. Арк. 8. 11 Другий Всеукраїнський Православний Церковний Собор УАПЦ 17–30 жовтня 1927 року. Доку- менти і матеріали. Серія «Джерела з історії Церкви в Україні», кн. 2 / Упорядники С.І. Білокінь, І.М. Преловська, І.М. Старовойтенко. Київ, 2007. С. 643. 12 Церковно-визвольний рух на Чернігівщині в 1920-х роках. С. 312. 13 ЦДАВО України. Ф. 3984. Оп. 1. Спр. 197. Арк. 27. 14 Там само. Арк. 40. 15 Церковно-визвольний рух на Чернігівщині в 1920-х роках. С. 325. 16 ЦДАВО України. Ф. 3984. Оп. 1. Спр. 197. Арк. 51. Сіверянський літопис. 2021. № 4 36 Місце проживання – Соборна площа. Склад сім’ї: двоє дітей 8 і 5 років17. Варто відзначити, що наявність дітей у архієпископа Івана Павловського свідчить про те, що він належав до білого духовенства, якому за канонами православної церк- ви дозволялося одружуватися. Проте, за багатовіковими православними канона- ми, одружені чоловіки втратили право ставати єпископами. Натомість, лише мо- нахи, які належали до чорного духовенства, мали право бути висвяченими в єпископи. У цьому питанні УАПЦ радикально відійшла від канонів Вселенської Церкви. Зокрема, постанови Першого Всеукраїнського Православного Церков- ного Собору 1921 року дозволяли одружених єпископів. Саме на цій підставі Іван Павловський отримав право бути єпископом. У цьому контексті становить цінність біографія архієпископа Чернігівщини Івана Даниловича Павловського. Він народився в 1893 році в селі Соснівці Чиги- ринського повіту Київської губернії (нині – Олександрівського району Кірово- градської області) у побожній селянській родині. І. Павловський закінчив Київ- ську духовну семінарію, у 1914 році його висвятили на священника й призначи- ли на парафію в село Лебедин на Чигиринщині, а згодом перевели в село Лип’- янка (нині село Шполянського району Черкаської області). На парафії він діяв як національно свідомий священник, а також читав Євангеліє і проповідував рід- ною мовою. В українському церковному русі був помітний з 1917 року публіка- ціями статей на підтримку національної церковної справи. Зокрема, у листопаді 1917 року в газеті «Нова рада» надрукував статтю «Духовенство і Українська Республіка», у якій підтримував прагнення до автокефалії Української церкви18. У 1921 році священник продовжує брати активну участь в українському церковно-визвольному русі. Як наслідок, на Першому Українському Православ- ному Церковному Соборі Київщини, що відбувся в м. Києві 22–26 травня 1921 року, було ухвалено виявити ознаки пошани від церкви тим отцям, які «сві- домо і рішуче розпочали і провадять на парафії відправу Божої служби на укра- їнській мові»19. За ці заслуги священника села Лип’янки Чигиринського повіту Івана Павловського підвищили в сан протоієрея. Окрім того, 24 жовтня 1921 ро- ку на Першому Всеукраїнському Православному Церковному Соборі І. Павлов- ського обрали кандидатом на єпископа УАПЦ20. 20 листопада його висвятили на єпископа Черкаського21. Отже, перед призначенням на Чернігівську кафедру І. Павловський вже мав певний організаційний досвід з розбудови автокефальної церкви. На початку 1924 року Борисоглібський собор як кафедральний храм Черні- гівської єпархії УАПЦ був потужним організаційним центром, завдяки підтрим- ці якого український автокефальний рух поширювався по всій Чернігівщині. Ця обставина одразу привернула до себе увагу відповідних місцевих органів радян- ської влади. Зокрема, у звіті про діяльність Чернігівської губернської ліквідацій- ної комісії відокремлення церкви від держави за перше півріччя 1924 року зазна- чали, що «в целях ознакомления с автокефальным движением и выявления физи- ономии автокефалистов, губликвидкомом дано разрешение Черниговскому авто- кефальному епископу Павловскому на созыв губернского съезда автокефалистов в июле сего года»22. Отже, найважливішою подією у житті чернігівських автокефалістів стало проведення 13–15 липня 1924 року Першого крайового собору УАПЦ на Черні- гівщині. Організацією цього церковного зібрання особисто займався архієпископ 17 ДАЧО. Ф. Р-67. Оп. 1. Спр. 132. Арк. 5. 18 Зінченко А. Павловський Іван Данилович. Енциклопедія історії України: у 10 т. / Редкол.: Смо- лій В. (голова) та ін.; Інститут історії України НАН України. Київ, 2011. Т. 8: Па – Прик. С. 14. 19 Перший Всеукраїнський Православний Церковний Собор УАПЦ 14–30 жовтня 1921 року. Доку- менти і матеріали / Упорядники Г.М. Михайліченко, Л.Б. Пилявець, І.М. Преловська. Київ; Львів, 1999. С. 479–480. 20 Там само. С. 529. 21 Там само. С. 487. 22 Радянська влада та православна церква на Чернігівщині у 1919–1930 рр. С. 114. Siverian chronicle. 2021. № 4 37 І. Павловський. Так, 19 червня 1924 року він надіслав листа до Українських Па- рафіяльних Рад населених пунктів Чернігівщини, у якому повідомляв, що «з доз- волу влади в м. Чернігові скликається Краєвий Собор Чернігівщини на 13, 14 і 15 липня 1924 р. н. ст. Крайцерада Чернігівщини пропонує Вашій парахвії наді- слати двох представників: священника і мирянина. К дню собору приурочено урочисте святкування 800 річчя укр. Борисо-Глібського собору. Делегати повин- ні прибути не пізніше 12 липня»23. Засідання автокефалістів відбувалися в кафедральному Борисоглібському соборі. На соборі були присутні 64 особи, серед них – 25 священників, 9 дияко- нів, 3 дяків, 23 мирян та 4 почесних гостей. Зокрема, у роботі зібрання як почес- ні гості брали участь митрополит УАПЦ Василь Липківський, голова ВПЦР Ва- силь Потієнко, протоієрей Михайло Мороз і член ВПЦР Володимир Чехівський. Під час засідання собору розглядали питання організації нових парафій УАПЦ на Чернігівщині. Так, архієпископ Чернігівщини І. Павловський виступив з до- повіддю про необхідність підвищення церковно-освітнього рівня сучасного складу священнослужителів УАПЦ. Також собор обрав Крайову Церковну Раду у складі 7 осіб та ухвалив: «просити Івана Павловського прийняти звання і взяти на себе роботу Крайового архієпископа»24. Наприкінці 1924 року в радянській державі вже існувала система обов’язко- вої реєстрації в місцевих органах влади всіх документів, що стосувалися діяль- ності релігійної громади. Отже, в умовах адміністративного тиску архієпископ Іван Павловський змушений був майже про всі свої організаційні дії офіційно ін- формувати органи влади. Зокрема, 11 листопада 1924 року у зверненні до окруж- ної ліквідаційної комісії І. Павловський інформував, що «обрана на Соборі Чер- нігівщини 13–15 липня 1924 року Губерніальна Церковна Рада УАПЦ на Черні- гівщині, офіційно ніякої праці не провадить і не буде провадити аж до часу остаточного зарегістрування свого статута в Губмекосо. Для уникнення, одначе, всяких непорозумінь, повідомляємо окрліквідком що всяка кореспонденція, кот- ра приходить із Київа та Чернігівської губернії на імя Крайцерради нами прий- мається, але відповідь на неї почнемо давати тільки після офіційного відкриття праці Крайцерради, про що своєчасно буде оповіщено окрліквідком»25. Отже, місцеві органи радянської влади здійснювали суворий нагляд за ді- яльністю автокефалістів та вживали відповідних заходів для обмеження їхнього впливу в регіоні. Усі ці адміністративні заходи призвели до того, що вже 1 груд- ня 1924 року релігійна громада УАПЦ у Борисоглібському соборі отримала пові- домлення, що згідно із розпорядженням губернського адмінвідділу на 10 годину 2 грудня 1924 року призначене прийняття Борисоглібського собору окрвідділом культів. У цьому ж документі пропонували представникам громади в зазначений час здійснити передання собору в розпорядження комісії від окружного адміні- стративного відділу26. Фактично, це означало, що релігійну громаду УАПЦ поз- бавляють права на законних підставах користуватися Борисоглібським собором. У цій надзвичайно складній ситуації архієпископ І. Павловський вживав усіх можливих заходів, спрямованих на захист автокефальної громади. Так, ще 29 листопада 1924 року у заяві до Чернігівського окрвиконкому він повідомляв, що «я в справі Україн. Автокеф. Парахвії м. Чернігова їду 30/ХІ ц. р. до Харкова і коли треба буде до Москви»27. 18 грудня того ж року у заяві до Чернігівського окрвиконкому І. Павловський зазначав: «довожу до відома Черн. Окрвиконкома що 16/ХІІ ц. р. я повернувся з Харкова до Чернігова»28. Підсумком цих організа- ційних зусиль очільника УАПЦ на Чернігівщині стало те, що 31 грудня 1924 ро- ку Чернігівський губвиконком у листі до відділу культів зазначав: «губадмотдел 23 ЦДАВО України. Ф. 3984. Оп. 1. Спр. 197. Арк. 79 зв. 24 Там само. Арк. 91. 25 ДАЧО. Ф. Р-67. Оп. 1. Спр. 37. Арк. 232. 26 Там само. Арк. 375. 27 Там само. Арк. 388. 28 Там само. Арк. 426. Сіверянський літопис. 2021. № 4 38 предлагает передать Николаевскую церковь г. Чернигова в пользование автокеф. укр. религ. общины»29. Отже, у 1925 році новим організаційним центром діяль- ності релігійної громади УАПЦ у Чернігові стає Миколаївська церква. Цей факт підтверджує і «Протокол загальних зборів Миколаївської Української парахвії м. Чернігова», що відбулися 9 серпня 1925 року. На зборах, згідно із протоко- лом, були присутні до 200 осіб. Головою зборів обрали протоієрея Марка Кова- ленка. Прийнято одноголосно рішення: «і надалі єпископську катедру залишити в Чернігові про що і повідомити ВПЦР»30. Архієпископ Чернігівщини І. Павловський, як справжній добрий пастир, відвідував ті парафії краю, у яких виникали скрутні ситуації. Зокрема, у період з 23 до 31 травня 1925 року він відвідав такі парафії Сновської округи: Осьмаки, Максаки, Максаківський монастир, Мена, Ольшана і Сосниця31. Під час цієї по- дорожі архієпископ служив літургії в сільських храмах, спілкувався зі священни- ками та членами парафіяльних рад, а також вирішував організаційні питання церковного життя. За підсумками поїздки І. Павловський надіслав доповідь до ВПЦР. Президія ВПЦР на засіданні 22 червня 1925 року ухвалила: «заходи, яких вжито всеч[есним] Архиєп[ископом] Павловським під час об'їзду Сновської округи в справі Осьмаківської, Бабської й Вільшанської парафій визнати доціль- ними і правдивими»32. Загалом, починаючи з 1925 року, з кожним роком автокефалісти відчували все більший тиск і бажання радянської влади знищити Українську Церкву. Од- ним із методів тиску була реалізація дискримінаційної житлової політики щодо священнослужителів. Священників зараховували до нетрудового елементу й зобов’язували платити за житло у кілька разів більше за інші категорії громадян. Через цю обставину священники УАПЦ зазнавали фінансових труднощів і зму- шені були звертатися до органів влади з проханнями про зменшення плати за житло. Зокрема, 2 жовтня 1925 року архієпископ Чернігівщини І. Павловський у заяві до Чернігівського окрвиконкому зазначав: «я живу в Соборному подвіррі, в будинкові, який належить до жілкоопу “Фрунзе”. Разом зі мною живуть 2 моїх дітей і 2 безробітних жінки (56 років і 45). Три кімнати, площа 11 кв. саж (по 2 1/5 с. на ч-ка). Квартира темна – велика кімната має 1 вікно, а стіни 2 1/2 арши- ни товщі. Жілкооп встановив платню за неї 29 карб. 50 к. (як з нетрудового еле- менту). Вносить такої платні я не можу тому, що (згідно приходо-расходної кни- ги укр. парахвії м. Чернігова) одержую таку платню: червень (июнь) – 14–50, ли- пень – 15, серпень – 20, вересень – 18–40. Ніяких других прибутків не маю. Про- хаю Окрвиконком дозволить мені і надалі зістатись на цій квартирі і зменшити плату за неї до ставок осіб вільних професій. Я можу платить 6–7 карб на мі- сяць»33. У відповіді від 17 жовтня 1925 року Чернігівський окрвиконком пові- домляв: «повертаючи заяву гр-на Павловського – окрвиконком пояснює, що гр-н Павловський повинен платити за квартиру згідно з загальним законоположен- ням»34. У 1926 році тиск радянської влади на архієреїв УАПЦ значно посилився. Зокрема, на початку року заарештували архієпископа Чернігівщини Івана Пав- ловського. Разом з іншими заарештованими єпископами УАПЦ його вивезли до Харкова, а після звільнення взяли підписку про невиїзд із тодішньої столиці. У підсумку, 1 грудня 1926 року архієпископа Івана Павловського обрали на кафед- ру УАПЦ у Харкові35. Натомість 1 січня 1927 року до Чернігова з Глухова пере- 29 ДАЧО. Ф. Р-67. Оп. 1. Спр. 37. Арк. 675. 30 ДАЧО. Ф. Р-67. Оп. 1. Спр. 278. Арк. 1. 31 «В Українській Церкві велика була духовна сила...»… С. 159. 32 Там само. С. 167. 33 ДАЧО. Ф. Р-67. Оп. 1. Спр. 104. Арк. 175. 34 Там само. Арк. 173. 35 Зінченко А. Павловський Іван Данилович. С. 14. Siverian chronicle. 2021. № 4 39 їздить єпископ УАПЦ Олександр Червінський і стає новим керівником Чернігів- ської єпархії36. У 1929 році відбулась зміна генеральної лінії політики радянської держави у ставленні до церкви. В січні ЦК ВКП(б) затвердило постанову «Про міри поси- лення антирелігійної роботи». Відтак об’єктом переслідувань з боку влади стали всі без винятку релігійні напрямки. Також було посилено адміністративний тиск на православну церкву, відновилися політичні репресії проти духовенства з ме- тою його знищення та закриття храмів. Не оминули ці процеси й Українську ав- токефальну православну церкву. Зокрема, сплановане органами влади знищення УАПЦ здійснене на Третьому Всеукраїнському Православному Церковному Со- борі, що відбувся в Києві 28–29 січня 1930 року, де УАПЦ було інспіровано при- четність до контрреволюційної діяльності та участі в організації «Спілки визво- лення України». Церковний Собор під тиском органів влади прийняв ухвалу про саморозпуск УАПЦ. Архієпископ І. Павловський брав участь у засіданнях цього собору. Відразу після цього в Харкові було створено Всеукраїнський організацій- ний комітет на чолі з архієпископом Іваном Павловським, який, за згодою влади, звернувся до вцілілих українських парафій із запрошенням об’єднатися в єдину церковну організацію. Організаційну структуру та керівні органи цієї церковної організації затвердив Надзвичайний собор, який відбувся 9–12 грудня 1930 року. Його делегати переглянули статутні положення, прийняті собором 1921 року, вилучили з назви слово «автокефальна». Таким способом утворилася Українська православна церква, головою якої став митрополит Харківський і всієї України Іван Павловський. Кафедральним храмом, у якому Іван Павловський служив у Харкові до травня 1934 року, була Церква св. Івана Предтечі на Основі. Про тодішнє стано- вище митрополита свідчить такий промовистий факт: живучи з родиною при храмі, він відробляв трудову повинність на будівництві Харківського тракторно- го заводу. Коли в 1934 році столицю України перенесли до Києва, то мусив пере- їхати туди й митрополит. Останні свої дні парафія митрополичої кафедри УПЦ доживала при храмі святого Миколая Притиски, що на Подолі. Проте в червні 1935 року влада забрала і цей храм, перетворивши його на складське приміщен- ня. Після цього митрополиту заборонили проводити богослужіння37. У травні 1936 року в Бєлгороді колишнього архієпископа Чернігівщини Іва- на Павловського заарештували. 4 грудня 1937 року в Бєлгородському відділенні НКВС РРФСР розглядали його справу. У протоколі засідання трійки управління НКВС Курської області РРФСР від 9 грудня 1937 року було записано, що І. Пав- ловський «не раз виступав серед населення із закликом до організованого висту- пу за вихід України з СРСР». За цей «злочин» його засудили до смерті і невдов- зі один із найактивніших ієрархів УАПЦ був страчений38. Проте, на рубежі 80– 90-х років ХХ століття, напередодні розпаду СРСР, І. Павловський, як і тисячі інших знищених радянським тоталітарним режимом людей, був реабілітований. Отже, Іван Павловський був Чернігівським архієпископом УАПЦ з 17 ве- ресня 1922 до 1 грудня 1926 років, тобто понад чотири роки. Проведений аналіз архівних документів засвідчив, що за цей час своєю наполегливою працею архі- єпископ Іван перетворив Чернігівщину на потужний релігійний центр україн- ських автокефалістів, а Борисоглібський собор м. Чернігова на кафедральний храм Чернігівської єпархії УАПЦ. Своєю активною релігійною діяльністю І. Павловський підносив національну свідомість та гідність українського народу. Саме тому радянська влада, яка боялася відновлення незалежної Української держави, доклала зусиль для знищення цього вірного сина Української Церкви. Маємо надію, що завдяки подальшим науковим дослідженням могила Івана Пав- 36 ЦДАВО України. Ф. 3984. Оп. 3. Спр. 468. Арк. 8. 37 Зінченко А. Павловський Іван Данилович. С. 14–15. 38 Там само. Сіверянський літопис. 2021. № 4 40 ловського буде віднайдена і громадяни України зможуть гідно вшанувати цього церковного діяча. References Hlukhenkyi, A. (2017). Stanovlennia ta diialnist relihiinoi hromady Ukrainskoi avtokefalnoi pravoslavnoi tserkvy u Borysohlibskomu sobori m. Chernihova u 20-kh rokakh XX stolittia [Formation and activity of the religious community of the Ukra- inian Autocephalous Orthodox Church in the Saints Boris and Hlib Cathedral of Cher- nihiv in the 1920s]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 4. Hlukhenkyi, A. (2018). Chernihivski arkhiierei Ukrainskoi avtokefalnoi pravo- slavnoi tserkvy u 20-kh rokakh ХХ stolittia [Chernihiv bishops of the Ukrainian Auto- cephalous Orthodox Church in the 1920s]. Sivershchyna v istorii Ukrainy – Siver- shchyna in the history of Ukraine, 11. Zinchenko, A. (2003). Iierarkhy Ukrainskoi tserkvy: mytropolyt Mykola Boret- skyi, arkhiiepyskop Kostiantyn Krotevych, mytropolyt Ivan Pavlovskyi [Hierarchs of the Ukrainian Church: Metropolitan Mykola Boretsky, Archbishop Konstantin Krote- vych, Metropolitan Ivan Pavlovsky]. Kyiv, Ukraine. Zinchenko, A. (2011). Pavlovskyi Ivan Danylovych [Pavlovsky Ivan Danilo- vich]. Entsyklopediia istorii Ukrainy – Encyclopedia of the History of Ukraine. Kyiv, Ukraine. Глухенький Андрій Анатолійович – завідувач відділу наукових дослід- жень печер та пам’яток археології Національного архітектурно-історичного за- повідника «Чернігів стародавній» (вул. Іллінська, 33-а, м. Чернігів, 14000, Украї- на). Hluhenkyi Andrii A. – head of the department of scientific research of caves and archeological monuments of the National Architectural and Historical Reserve «Ancient Chernihiv» (33-a Illinska Street, Chernihiv, 14000, Ukraine). E-mail: misterko@ukr.net ARCHBISHOP IVAN PAVLOVSKYI AS A BUILDER OF THE UKRAINIAN AUTOCEPHALOUS ORTHODOX CHURCH IN CHERNIHIV REGION The purpose of the article is to uncover life and activity of Archbishop Ivan Pavlovskyi, a builder of the UAOC in Chernihiv region, on the basis of archival materials and other sources, as well as to clarify the influence of this bishop on the formation and establishment of the autocephalous church in our region. The research methods are corresponded to the purpose of the work. Historical-genetic method and the method of analysis are the main methods of the article. The scientific novelty of the work lies in the coverage of those issues of the activity of the UAOC Archbishop Ivan Pavlovskyi in the Chernihiv region during the 1920s, which were mostly still out of sight of researchers. On the basis of archival materials and other sources, an assessment of the activitiy of the Chernihiv Bishop Ivan Pavlovskyi is given and its influence on the formation of the UAOC is analyzed. Conclusions. According to archival documents, Ivan Pavlovskyi was the archbishop of Chernihiv region from September 17, 1922 to December 1, 1926, that is for more than four years. The analy- sis of documents showed that during this time he turned Chernihiv region into a powerful religious center of Ukrainian autocephaly, and the Saints Boris and Hlib cathedral in Chernihiv became a cathedral of the Chernihiv eparchy of the Ukrainian Autocephalous Orthodox Church. Ivan Pavlovskyi also raised the national cons- ciousness and dignity of the Ukrainian people through his religious activities. That is why the Soviet government, which feared the restoration of an independent Ukrainian state, made every effort to destroy this faithful son of the Ukrainian Church. Siverian chronicle. 2021. № 4 41 Key words: Ukrainian Autocephalous Orthodox Church (UAOC), Saints Boris and Hlib cathedral, all — Ukrainian Orthodox Church Council (UOCC), metropolitan Vasyl Lypkivskyi, Chernihiv archbishop Ivan Pavlovskyi. Дата подання: 21 червня 2021 р. Дата затвердження до друку: 30 червня 2021 р. Цитування за ДСТУ 8302:2015 Глухенький, А. Архієпископ Іван Павловський як будівничий Української Автокефальної Православної Церкви на Чернігівщині. Сіверянський літопис. 2021. C. 33–41. № 4. DOI: 10.5281/zenodo.5203268. Цитування за стандартом APA Hluhenkyi, A. (2021). Arkhiiepyskop Ivan Pavlovskyi yak budivnychyi Ukra- inskoi Avtokefalnoi Pravoslavnoi Tserkvy na Chernihivshchyni [Archbishop Ivan Pav-lovskyi as a builder of the Ukrainian Autocephalous Orthodox Church in Cher- nihiv region]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 4, P. 33–41. DOI: 10.5281/zenodo.5203268.

Архієпископ Іван Павловський як будівничий Української автокефальної православної церкви на Чернігівщині

Репозитарії

Схожі ресурси