Нові напрями в українському мовознавстві: зіставна лінгвокультурологія
Статтю присвячено висвітленню теоретико-методологічних засад нового мовознавчого напряму — зіставної лінгвокультурології: визначенню витоків цієї лінгвістичної дисципліни та окресленню епістемологічних проблеми її становлення, а також обґрунтуванню філософсько-методологічних і лінгвометодологічних о...
Saved in:
| Date: | 2012 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
2012
|
| Series: | Мовознавство |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/183718 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Нові напрями в українському мовознавстві: зіставна лінгвокультурологія / К.І. Мізін // Мовознавство. — 2012. — № 6. — С. 38-52. — Бібліогр.: 63 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-183718 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1837182025-02-10T01:09:38Z Нові напрями в українському мовознавстві: зіставна лінгвокультурологія New directions in the Ukrainian linguistics: kontrastive linguoculturology Мізін, К.І. Статтю присвячено висвітленню теоретико-методологічних засад нового мовознавчого напряму — зіставної лінгвокультурології: визначенню витоків цієї лінгвістичної дисципліни та окресленню епістемологічних проблеми її становлення, а також обґрунтуванню філософсько-методологічних і лінгвометодологічних основ зіставної лінгвокультурології. The paper is devoted to the coverage of theoretic and methodological principles of a new linguistic direction — contrastive linguoculturology: determination of the sources of this linguistic discipline and pointing out epistemological problems of its formation, as well as substantiation of philosophic-methodological and linguomethodological fundamentals of contrastive linguoculturology. 2012 Article Нові напрями в українському мовознавстві: зіставна лінгвокультурологія / К.І. Мізін // Мовознавство. — 2012. — № 6. — С. 38-52. — Бібліогр.: 63 назв. — укр. 0027-2833 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/183718 uk Мовознавство application/pdf Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
Статтю присвячено висвітленню теоретико-методологічних засад нового мовознавчого напряму — зіставної лінгвокультурології: визначенню витоків цієї лінгвістичної дисципліни та окресленню епістемологічних проблеми її становлення, а також обґрунтуванню філософсько-методологічних і лінгвометодологічних основ зіставної лінгвокультурології. |
| format |
Article |
| author |
Мізін, К.І. |
| spellingShingle |
Мізін, К.І. Нові напрями в українському мовознавстві: зіставна лінгвокультурологія Мовознавство |
| author_facet |
Мізін, К.І. |
| author_sort |
Мізін, К.І. |
| title |
Нові напрями в українському мовознавстві: зіставна лінгвокультурологія |
| title_short |
Нові напрями в українському мовознавстві: зіставна лінгвокультурологія |
| title_full |
Нові напрями в українському мовознавстві: зіставна лінгвокультурологія |
| title_fullStr |
Нові напрями в українському мовознавстві: зіставна лінгвокультурологія |
| title_full_unstemmed |
Нові напрями в українському мовознавстві: зіставна лінгвокультурологія |
| title_sort |
нові напрями в українському мовознавстві: зіставна лінгвокультурологія |
| publisher |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| publishDate |
2012 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/183718 |
| citation_txt |
Нові напрями в українському мовознавстві: зіставна лінгвокультурологія / К.І. Мізін // Мовознавство. — 2012. — № 6. — С. 38-52. — Бібліогр.: 63 назв. — укр. |
| series |
Мовознавство |
| work_keys_str_mv |
AT mízínkí novínaprâmivukraínsʹkomumovoznavstvízístavnalíngvokulʹturologíâ AT mízínkí newdirectionsintheukrainianlinguisticskontrastivelinguoculturology |
| first_indexed |
2025-12-02T09:53:53Z |
| last_indexed |
2025-12-02T09:53:53Z |
| _version_ |
1850389805922254848 |
| fulltext |
К. І. МІЗІН
НОВІ НАПРЯМИ В УКРАЇНСЬКОМУ МОВОЗНАВСТВІ:
ЗІСТАВНА ЛІНГВОКУЛЬТУРОЛОГІЯ
Статтю присвячено висвітленню теоретико-методологічних засад нового мовознавчого
напряму — зіставної лінгвокультурології: визначенню витоків цієї лінгвістичної дисципліни та
окресленню епістемологічних проблеми її становлення, а також обґрунтуванню філософ
сько-методологічних і лінгвометодологічних основ зіставної лінгвокультурології.
К л ю ч о в і слов а : українське мовознавство, зіставна лінгвокультурологія, філософ
сько-методологічні основи мовознавства, мовознавчий напрям.
В одній зі своїх статей відомий російський лінгвоконцептолог і лінгвокультуро-
лог С. Г. Воркачов, підбиваючи проміжні підсумки двадцятирічної методологіч
ної еволюції та предметної експансії лінгвокультурологіївбачає настільки
тісний зв’язок між лінгвоконцептологією і лінгвокультурологією, що вважає за
доцільне об’єднати їх у новий напрям— лінгвокультурну концептологію, у чому,
власне, є певний сенс 1 2. Можна частково погодитися і з тезою С. Г. Воркачова
про те, що згадані мовознавчі напрями є автохтонними російськими нововведен
нями, які «циркулюють виключно в російськомовному науковому просторі»3, ос
кільки в західній науковій традиції культурологію називають «культурною
антропологією», а лінгвокультурологію — «антропологічною лінгвістикою».
Однак незрозумілим і недоречним у науковому дискурсі видається ніби якесь
іронізування автора щодо поширення лінгвоконцептології та лінгвокультуроло
гії в пострадянському просторі, зокрема українському (автор чомусь бере ук
раїнську «мову» в лапки) 4. Ми пропонуємо в цій розвідці виклад розроблених
1 Воркачев С. Г. Российская лингвокультурная концептология : современное состояние,
проблемы, вектор развития // Известия РАН : Сер. лит. и яз.— 2011.— Т. 70. № 5.— С. 64—74.
На думку С. Г. Воркачова, «днем народження» російської лінгвокультурології вважається
вихід у світ 1991 р. в Інституті мовознавства АН СРСР збірника статей за редакцією
Н. Д. Арутюнової «Логический анализ языка. Культурные концепты».
3 Як вважає С. Г. Воркачов, відмінність між лінгвокультурологією та лінгвоконцепто
логією полягає в тому, що лінгвокультурологія вивчає лінгвокультуру в цілому, натомість
лінгвоконцептологія досліджує лише окремі фрагменти лінгвокультури головним чином у
зіставному аспекті (Воркачев С. Г. Лингвокультурная концептология : становление и перс
пективы // Известия РАН : Сер. лит. и яз.— 2007.—Т. 66. № 2.— С. 18). При цьому лінгвоког-
нітологічні дослідження мають типологічну спрямованість і сфокусовані на виявленні
загальних закономірностей у формуванні ментальних уявлень, а лінгвокультурологія
орієнтується передусім на вивчення специфічного у складі ментальних одиниць і спрямована
на опис відмінних семантичних ознак конкретних концептів (Воркачев С. Г. Концепт как
«зонтиковый термин» І І Язык, сознание, коммуникация.— М., 2003.— Выл. 24.— С. 7).
3 Воркачев С. Г. Российская лингвокультурная концептология...— С. 64—65.
4 Цитуємо дослівно: «Возникнув в начале 90-х в Российской Федерации, лингвокуль-
турология как “гибридная” научная дисциплина мало-помалу распространилась на зна
чительную часть постсоветского пространства, где русский язык еще в ходу в качестве
О К. І. МІЗШ, 2012
38 1ББЫ 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 6
.Нові напрями в українському мовознавстві...
нами5 теоретико-методологічних засад нового напряму — зіставної лінгвокуль-
турології 6 7, що є безпосереднім фактом опрацювання методологічних проблем
нових лінгвокультурологічних дисциплін не лише в Росії, де на сьогодні захи
щено лише одну докторську дисертацію1, присвячену висвітленню окремих пи
тань теоретичного підґрунтя зіставно-лінгвокультурологічних студій, а й за її
межами8.
1. Витоки зіставної лінгвокультурології, епістемологічні проблеми її
становлення. Виокремленню зіставно-лінгвокультурологічного напряму в га
лузі лінгвокультурології сприяв вихід антропологічних досліджень за межі ок
ремої мовної культури в міжкультурний простір. Це пов’язано передусім з тим,
що навіть праця одного з піонерів лінгвокультурології — В. В. Воробйова9 —
значно втрачає верифікаційну цінність через мономовність фактичного матеріа
лу. Натомість зіставний підхід уважається «найефективнішим способом дослід
ження своєрідності концептуалізацїї світу в різних мовах» 10 11, оскільки проблема
взаємозв’язку мови й культури значною мірою пов’язана з пошуком універса
льного й специфічного у сприйнятті дійсності носіями різних лінгвокультурних
традицій. Зіставне вивчення мов і культур дозволяє розкривати їхні особливості,
бо «саме зіставлення рідної мови і “своєї'” культури з іншою мовою та з “чужою”
культурою допомагає звернути увагу на їх несхожість із твоєю “власною” ку
льтурою, пропонуючи нове осмислення навколишнього світу, — усувається
ілюзія єдино можливого бачення світу, збагачуючи та розширюючи власне
світобачення і світовідчуття» п.
2. Сутність зіставної лінгвокультурології, її мета. Чіткої та усталеної де
фініції зіставної лінгвокультурології поки що не існує. Г. М. Алімжанова визначає
зіставну лінгвокультурологію як «самостійну інтердисциплінарну галузь науки
синтезувального типу, яка вивчає в зіставному ракурсі на матеріалі двох і більше
мов взаємодію мови й культури як цілісних структур за допомогою системних ме
тодів та з орієнтацією на сучасні пріоритети й культурні настанови, вивчає
взаємодію мов і культур у їх функціонуванні»12. Як бачимо, ця дефініція є розми
тою: незрозуміло, по-перше, як тлумачить дослідниця поняття «системні мето
ди»; по-друге, не визначено, з якою метою має досліджуватися взаємодія мови й
культури двох і більше лінгвосоціумів; по-третє, якщо вже зазначено, що при ви
общенаучного койне [...], и даже воспроизводится на украинской “мове” ...» (Воркачев С. Г.
Российская лингвокультурная концептология...— С. 65).
5 Йдеться про виконане нами докторське дослідження «Усталені порівняння англійської,
німецької, української та російської мов в аспекті зіставної лінгвокультурології».
6 Зіставна лінгвокультурологія тільки-но починає набувати конкретних контурів (див.,
напр.: Алимжанова Г. М. Сопоставительная лингвокультурология : сущность, принципы,
единицы : Автореф. дис. ... д-ра филол. наук.— Алматы, 2010.— 50 с.; Воробьёв В. В.
Сопоставительная лингвокультурология : генезис, перспективы развития // Язык и меж
культурные коммуникации.— Уфа, 2002.— С. 40-48; Гукетлова Ф. Н. Зооморфный код
культуры в языковой картине мира (на материале французского, кабардино-черкесского и
русского языков) : Автореф. дис. ... д-ра филол. наук.— М., 2009.— 53 с.; Коцюба3. Г.
Рефлексія побутової свідомості в різномовному провербіальному просторі (від універсаль
ного до національного).— Л., 2010.— 472 с.; Маслова В. А. Лингвокультурология.— М.,
2001.— 208 с.; Мізін К. І. Людина в дзеркалі компаративної фразеології.— Кременчук, 2011.—
448 с.; Чубур Т. А. Теоретические основания лингвокультурологических сопоставительных
исследований : Автореф. дис. ... д-ра филол. наук.— Воронеж, 2011.— 46 с.).
7 Див.: Чубур Т. А. Зазнач, праця.
8 Див.: Алимжанова Г. М. Зазнач, праця; Мізін К І. Зазнач, праця.
9 Воробьёв В. В. Лингвокультурология.— М., 2008.— 336 с.
10 Кочерган М. П. Зіставне мовознавство і проблема мовних картин світу // Мовознав
ство,— 2004,— № 5-6,— С. 12.
11 Гукетлова Ф. Н. Зазнач, праця.— С. 10.
12 Алимжанова Г. М. Зазнач, праця.— С. 6.
0027-2833. Мовознавство, 2012, № 6 39
вченні мови й культури слід орієнтуватися на сучасні пріоритети і культурні нас
танови, то потрібно було б уточнити, на які конкретно; по-четверте, незрозуміло,
що криється під тезою «взаємодія мов і культур у їх функціонуванні», оскільки її
можна тлумачити як натяк на те, що взаємодію мови й культури потрібно вивчати
виключно у функціональному аспекті, хоча лінгвокультурна інформація значною
мірою акумулюється на рівні мови; по-п’яте, не уточнено, чи ця взаємодія мови й
культури повинна досліджуватися лише на певному синхронічному зрізі, чи має
залучатися і діахронічний аспект вивчення лінгвокультурологічних одиниць.
Мету зіставної лінгвокультурології вбачають у забезпеченні комунікативної
компетенції представників конкретних мов і культур за допомогою вираженої в
мові національної культури 13. Утім, при такому формулюванні мети склада
ється враження, що зіставна лінгвокультурологія має передусім лінгводидак-
тичні цілі та завдання, хоча для цього мовознавчого напряму ключовою є тріада
«(етно)культура — (етно)свідомість — мова». Діалектичний взаємозв’язок цих
трьох феноменів визначається окремо існуючим світом, що оточує людину,
людською свідомістю, в якій цей світ репрезентований, та мовою як лінгвоког-
нітивним континуумом, де концептуалізація світу людиною представлена мов
ними одиницями (також у їх уживанні), оскільки «структури мови референційно
співвіднесені зі світом свідомості, в якому репрезентований реальний світ —
фізичний та ідеальний» 14. Тому метою зіставної лінгвокультурології є: 1) вияв
лення культурного тла мовної одиниці, що дає змогу співвіднести поверхові
структури мови з їх глибинною сутністю; 2) опис культурного простору крізь
призму мови й дискурсу; 3) встановлення культурного тла комунікативного
простору; 4) визначення способів, якими мова втілює у своїх одиницях, зберігає
та транслює культуру; 5) ідентифікація втілення в живій національній мові ма
теріальної культури й менталітету, які виявляються в мовних процесах та в їх
подвійній спадкоємності з мовою і культурою етносу 15.
3. Об’єкт і предмет вивчення зіставної лінгвокультурології. У зв’язку з
відсутністю усталеної дефініції зіставної лінгвокультурології проблемним досі
залишається визначення об’єкта та предмета дослідження останньої. Дещо дис
кусійним є твердження, що об’єктом вивчення зіставної лінгвокультурології є
взаємодія мови, культури й людини 16, а предмет її дослідження становить су
купність базових опозицій двох і більше культур, архетипних уявлень, зафіксо
ваних у міфах, легендах, ритуалах, обрядах, фольклорних і релігійних дискур
сах, відображених у мовних, комунікативних одиницях, а також специфіка цих
одиниць (внутрішня форма, структура, рівнева належність, сполучуваність, час
тотність використання, асоціативний ореол тощо), яка виявляється на матеріалі
двох і більше мов 17. Тут слід зауважити, по-перше, що зіставна лінгвокультуро
логія — це насамперед мовознавча дисципліна, тому формулювання об’єкта її
дослідження як взаємодії мови, культури й людини є занадто широким і по
требує уточнення саме для специфіки зіставної лінгвокультурології; по-друге,
13 Воробьёв В. В. Сопоставительная лингвокультурология : генезис, перспективы раз
вития.— С. 45.
14 Колесов И. Ю. Актуализация зрительного восприятия в языке : когнитивный аспект
(на материале английского и русского языков) : Автореф. дис. ... д-ра филол. наук.—
Барнаул, 2009.— С. 12-13.
15 Алимжанова Г. М. Зазнач, праця.— С. 61.
16 М ова— транслятор культурної інформації та частина культури; культура являє собою
результат пізнання людиною світу і себе в його матеріальному та духовному виявах; людина є
творцем, користувачем мови й культури.
17 Алимжанова Г. М. Зазнач, праця.— С. 37.
К. І. Мізін__________________________________________________________________
40 ТЖЯУ 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 6
.Нові напрями в українському мовознавстві...
у предметі дослідження зіставної лінгвокультурології не визначено, на що саме
повинен бути спрямований у ній пошук.
Урахування цих моментів дає змогу визначити об’єктом дослідження зістав
ної лінгвокультурології втілення культур різних етносів у мовних одиницях (пе
редусім в етно- та лінгвокультуронасичених одиницях — метафорах, фразеоло
гічних одиницях (далі — ФО), пареміях тощо), категоріях і відношеннях між
ними, а предметом— репрезентацію та інтерпретацію втілення певної культури
в мові й мовленні на тлі зіставлення з іншими культурами й мовами для встанов
лення спільних і відмінних рис цих лінгвокультур у синхронії.
4. Дослідницькі принципи зіставної лінгвокультурології. Основними
принципами, на яких ґрунтується зіставна лінгвокультурологія, науковці нази
вають експланаторність, антропоцентризм, етноцентризм і функціоналізм. Крім
цього, слушно додати ще два принципи: власне лінгвокультурологічний (необ
хідність аналізу об’єкта культури, маніфестованого в мові, як єдності мовної і
позамовної сутності) та принцип інакшості (доцільність урахування при зістав-
но-лінгвокультурологічному підході ідеї інакшості, яка реалізується в такому
судженні: матеріали одного етносу свідчать про те, що поняття в ньому пред
ставлене інакше, ніж у мові іншого етносу) 18.
Аналіз фактичного матеріалу дає підстави стверджувати, що зіставно-лінг-
вокультурологічне дослідження має ґрунтуватися передусім на таких принци
пах порівняльного вивчення споріднених і неспоріднених мов 19: 1) принцип
зіставлюваності (збалансованість ступенів вивчення порівнюваних мов; визна
чення функціонально подібних мовних явищ у зіставлюваних мовах; раціона
льне поєднання різних підходів при порівнянні мов); 2) принцип системності
(доцільність зіставлення парадигматичних угруповань: окремі елементи мови
слід порівнювати в межах парадигматичних угруповань, тобто вивчати як час
тини останніх); 3) принцип термінологічної адекватності (необхідність визна
чення термінів для адекватного позначення зіставлюваних явищ в обох мовах);
4) принцип достатньої глибини порівняння (виявлення всіх подібностей і від
мінностей порівнюваних мовних явищ, оскільки чим глибше аналізуються зіс-
тавлювані факти, чим більше уваги приділяється кожному з них, тим більше
шансів виявити в них нове, не розкрите у плані одномовного аналізу); 5) прин
цип урахування функціональних стилів (доцільність залучення для контрастив
ного аналізу текстів одного функціонального стилю); 6) принцип територіаль
ної необмеженості (нерелевантність для зіставного аналізу просторової
локалізації мов); 7) принцип синхронічності; 8) принцип простоти (розроблен
ня єдиної метамови опису зіставлюваних фактів, зрозумілої представникам по
рівнюваних лінгвокультур); 9) принцип скорочення (необхідність зіставлення
мовних явищ, зрозумілих і доступних представникам досліджуваних лінгво
культур); 10) принцип урахування фацилітації 20 та міжмовної інтерференції.
5. Базові одиниці зіставної лінгвокультурології. Серед базових одиниць
зіставної лінгвокультурології вчені називають «національну мовну картину
світу», «(лінгвокультурний) концепт», «лінгвокультурему», «національну мов
ну особистість». На відміну від лінгвокультурології, де ці одиниці набули епіс-
темологічного значення, у галузі зіставної лінгвокультурології вони повинні
виявляти ще й характеристики, які уможливлюють виконання ними однієї з ос
18 Там же.— С. 70.
19 Юсупов У. К. Сопоставительная лингвистика как самостоятельная дисциплина // Ме
тоды сопоставительного изучения языков.— М., 1988.— С. 9.
20 Фацилітація (англ, facilitation — «полегшення») — це протилежний до інтерференції
процес, коли рідна мова полегшує вивчення нерідної мови.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 6 41
новоположних функцій контрастивних досліджень — функцію еталона зістав
лення (іеііш т сотрагайопІБ).
Показово, що в зіставній лінгвокультурології кожна з названих одиниць мо
же претендувати на роль Іегіїит сотрагайопів, що підтверджують численні лін-
гвокультурологічні студії, проведені на матеріалі різних мов. Однак перші дві з
цих одиниць-ідей не можуть повною мірою претендувати на статус основи зіс
тавлення через їхні «розмиті» дефініції та закладені в них дублетні характерис
тики, що створює часто термінологічну плутанину21. У зв’язку з цим найбільш
системно до зіставно-лінгвокультурологічних досліджень можна підійти за до
помогою двох феноменів — (національної) мовної особистості й (лінгвоку-
льтурного) концепту, оскільки вони відображають «ментальність і менталітет
узагальненого носія природної мови» та надають «дослідницький інструмент
для відтворення прототипного образу “людини-мовця”» 21 22.
6. (Національна) мовна особистість. Проблема мовної особистості — од
на з тих, що найактивніше розробляються як у лінгвокультурології, так і в ког-
нітивній лінгвістиці, оскільки вона тісно пов’язана з мовною картиною світу
(далі — МКС). Значного поступу при розробленні концепції мовної особистості
досягли Ю. М. Караулов та його школа «Російська мовна особистість».
У лінгвокультурології проблема мовної особистості докладно висвітлена
В. В. Воробйовим, але ця ідея при зіставному дослідженні має, на наш погляд,
слабку позицію: поняття «(національна) мовна особистість» і «представник
лінгвокультури / носій мови / інформант», «національний характер», «(націо
нальна) мовна свідомість», «менталітет / ментальність» часто дублюються в ан
тропологічних дослідженнях. Особливо це стосується понять «мовна особис
тість» — «нація / етнос», якими, наприклад, В. В. Воробйов 23 послуговується
паралельно. Тому гострої потреби впровадження до епістемологічного апарату
лінгвокультурології ще одного дослідницького інструмента — (національної)
мовної особистості як феномену, що поєднує наведені вище поняття або їх дуб
лює, не існує. Немає також сенсу вибудовувати інваріант лінгвокультурної осо
бистості за значної динаміки розвитку культури, а отже, й мови. Очевидно, до
цільніше було б говорити про (національну) мовну особистість певної епохи. До
того ж не визначено критеріїв, за якими мають зіставлятися мовні особистості
різних народів. Тому навіть тоді, коли дослідження виконується в руслі нових
антропологічних дисциплін, зручніше послуговуватися традиційними поняття
ми «національний характер», «менталітет» тощо.
7. (Лінгвокультурний) концепт. Питання природи, типології та функціо
нування концептів — надзвичайно важливі для сучасного мовознавства. Висвіт
лення концептологічної проблематики в сучасних лінгвістичних студіях свідчить,
що більшість учених відмовилася від вузького, поняттєво-дефініційного, розу
міння терміна «концепт». Проте можна зустріти значні розбіжності в його тлу
маченні. Так, проблема опрацювання поняття «концепт» вивела дослідників у
річище двох основних підходів — психолінгвістичного, або лінгвокогнітологіч-
ного (М. М. Болдирев, О. С. Кубрякова, И. А. Стернін та ін.), та народно-етно
21 Найбільш невизначеною є лінгвокультурема, тому мовознавці прагнуть скоригувати її
за рахунок нових ідей. Тут слід згадати таку одиницю лінгвокультурології, як акумулема
(Аврамова В. Аккумулема — базовая единица лингвокультурологии // Рус. яз. за рубежом.—
2007.— №6,— С. 55).
22 Воркачев С. Г. Лингвокультурология, языковая личность, концепт : Становление
антропоценто, парадигмы в языкознании // Филол. науки.— 2001.— № 1.— С. 71.
23 Воробьёв В. В. Лингвокультурология.— С. 162.
К. І. Мізін__________________________________________________________________________
42 1ББЫ 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 6
.Нові напрями в українському мовознавстві...
графічного, або лінгвокультурологічного (Н. Д. Арутюнова, А. Вежбицька,
С. Г. Воркачов, В. І. Карасик, Ю. С. Степанов та ін.) 24.
Показово, що в більшості лінгвістичних шкіл збігаються сутнісні ознаки
концепту: 1) ідеальність (концепт — структура свідомості); 2) неоднорідність
концептів (світ, знання про який структуровані в цьому ментальному утворенні,
є надзвичайно різноманітним); 3) здатність транслюватися в різні сфери (мис
тецтво, релігія, право, наука тощо); 4) специфіка, зумовлена належністю кон-
цептоносія до кількох соціальних груп; 5) гетерогенна будова, виокремлення в
структурі концепту кількох шарів, граней, аспектів тощо.
Ці характеристики концепту враховуються при лінгвокультурологічному
аналізі мовного матеріалу, оскільки в сучасній лінгвістиці лінгвокультурологіч-
на парадигма невід’ємна від когнітивно-інтерпретаційної. Це визначає міждис
циплінарний статус концепту, яким послуговуються в лінгвокогнітології25, лін-
гвокультурології та лінгвокультурній концептології 26.
24 С. Г. Воркачов диференціює при цьому поняття «культурний концепт» і «лінгвокуль-
турний концепт», оскільки перше належить до культурології і не передбачає обов’язкової
вербалізації, а може знаково втілюватися в будь-яких семіотичних формах (поведінкових,
предметних тощо), тимчасом як друге обов’язково пов’язане з мовними засобами реалізації.
Саме лінгвокультурний концепт, на думку вченого, є одиницею дослідження зіставної лінгво-
концептології (Воркачев С. Г. Сопоставительная этносемантика телеономных концептов
«любовь» и «счастье» (русско-английские параллели).— Волгоград, 2003.— С. 19). Однак ці
положення С. Г. Воркачова є дещо сумнівними. Певні застереження викликає передусім
поняття «культурний концепт», оскільки важко знайти приклади «чистих» культурних
концептів (тим більше, якщо враховувати те, що будь-які семіотичні форми, навіть не маючи
мовного вираження, так чи інакше можна семантизувати за допомогою мовних знаків). При
цьому подібні «термінологічні шедеври» підхоплюються адептами відомих шкіл, тоді як
дещо критичніший підхід пішов би лише на користь. Це стосується і культурного концепту,
оскільки, згідно із законом діалектики, теза передбачає антитезу. Отже, якщо декларується
культурний концепт, то має бути і безкультурний (акультурний, некультурний) концепт (на
зразок: концепт — антиконцепт, прислів’я — антиприслів’я тощо). А це вже нонсенс, бо
концепт формують насамперед культурні чинники.
25 Представники лінгвокогнітологічного напряму інтерпретують концепт як одиницю
оперативної свідомості. Головною в цьому тлумаченні концепту є вказівка на його цілісність.
Концепти відображають зміст отриманих знань, досвіду, результатів усієї діяльності людини
та результати пізнання нею навколишнього світу у вигляді певних одиниць, «квантів» знання.
У зв’язку з цим Р. Лангакер зазначає, що концепт — це ментальна структура, яка містить у
собі когнітивну синергетику логічного й чуттєвого відображення світу (Langacker R. Concept,
Image and Symbol : The Cognitive Basis o f Grammar.— Berlin ; Now York, 1991.— P. 28).
Представники лінгвокультурологічного напряму розглядають концепт як ментальне утво
рення, марковане етносемантичною специфікою. Лінгвокультурний концепт відрізняється
від інших ментальних одиниць акцентуванням ціннісного елемента {КарасикВ. И , Слыш-
кин Г. Г. Лингвокультурный концепт как единица исследования // Методологические проб
лемы когнитивной лингвистики.— Воронеж, 2001.— С. 75-80). Це розуміння концепту
сформувалося під впливом ідей лінгвокультурології, основним завданням якої є «витягуван
ня» культурної інформації з мовних одиниць, а культурна інформація може бути представ
лена в номінативних одиницях мови культурними семами, культурним фоном, конотаціями й
культурними концептами {Опарина Е. О. Лингвокультурология : Методологические осно
вания и базовые понятия // Язык и культура.— М., 1999.— Вып. 2.— С. 34). На думку
В. I. Карасика та Г. Г. Слишкіна, лінгвокультурний концепт відрізняється від інших одиниць,
якими послуговуються лінгвокультурологи, своєю ментальною природою. Якщо запропоно
вана Є. М. Верещагіним і В. Г. Костомаровим логоепістема є елементом значення слова й
локалізується в мові, а введена В. В. Воробйовим лінгвокультурема визначається як одиниця
міжрівнева, тобто така, що не має певної локалізації, то концепт є одиницею свідомості.
«Саме у свідомості здійснюється взаємодія мови й культури, тому будь-яке лінгвокультуро-
логічне дослідження є одночасно і когнітивним дослідженням» {КарасикВ. И., СлышкинГ. Г.
Зазнач, праця.— С. 76).
26 Кононова И. В. Структура и языковая репрезентация британской национальной мо
рально-этической концептосферы (в синхронии и диахронии) : Автореф. дис. ... д-ра филол.
наук.— СПб., 2010.— С. 7-8.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 6 43
Протиставлення «когнітивний концепт — лінгвокультурний концепт», яке
декларується, з одного боку, представниками когнітивної лінгвістики, а з друго
го боку, — лінгвокультурологами, є, на наш погляд, певного мірою необ’єктив
ним. Згідно з цим протиставленням, будь-який лінгвокультурний концепт є ког-
нітивним, оскільки співвідноситься з певними структурами свідомості, але
лише когнітивний концепт увижається лінгвокультурним, бо він виявляє цінніс
ну кваліфікацію. Таке розмежування когнітивного й лінгвокультурного концеп
тів заперечує позиція самих же когнітологів, які, розуміючи концепт як структу
ру організації знань, прагнуть до опису концептосфери як певним чином
упорядкованої сукупності концептів. Проте концептосфера є частиною культу
ри, а культура облігаторно включає категорію цінностей. Отже, знання, орга
нізовані та репрезентовані концептом, не можуть бути представлені без ку
льтурного, а відтак і ціннісного складника, тому якщо концепт є продуктом
культури, то не варто, на наш погляд, наголошувати на таких його характеристи
ках, як «культурний», «лінгвокультурний» тощо.
Кожний дослідник уносить до дефініції концепту свої нюанси, своє бачен
ня проблеми, хоча суть концепту, як ментального психокультурного «згустку»
знань певного народу, в цілому не змінюється. Тому для уникнення такої тер
мінологічної плутанини слід послуговуватися неускладненим додатковими
кваліфікаціями терміном «концепт». Нам, зокрема, близьке визначення кон
цепту як складного (багатовимірного) ментального утворення (смислу), позна
ченого культурною специфікою, що має ім’я (вираження в мові) (С. Г. Ворка-
чов, В. І. Карасик, В. М. Манакін, А. М. Приходько, О. О. Селіванова та ін.).
Концепту приписують якісно різні складники: поняттєвий, перцептивно-об-
разний та ціннісний (валоративний) (С. Г. Воркачов, В. І. Карасик, А. М. При
ходько та ін.).
Саме в цій іпостасі концепт, на наш погляд, є найадекватнішою ідеєю, а вод
ночас інструментом дослідження зіставної лінгвокультурології, тому при лін-
гвокультурологічному вивченні аксіологічного аспекту усталених порівнянь
англійської, німецької, української та російської мов ми обрали як іегйшп
сотрагайопів окремі універсальні, але разом з тим лінгвокультурно релевантні
та недосліджені концепти 27. До того ж концепт, що важливо для зіставної лін-
гвокультурологїї, може виконувати на ментальному рівні, тобто на рівні ког
нітивної (концептної) картини світу, функцію ґегйшп сотрагайопів28.
8. Філософсько-методологічна база зіставної лінгвокультурології. У су
часному мовознавстві спостерігається єдність позиції науковців, відомих фахів
ців з проблеми вивчення взаємозв’язку мови й культури (М. Ф. Алефіренко,
В. В. Воробйов, С. О. Кошарна, В. В. Красних, В. А. Маслова та ін.), щодо того,
що методологічним підґрунтям зіставного аналізу лінгвокультурологічного ма
теріалу є вчення В. фон Гумбольдта про мову як «дух народу» та теорія лінгва-
льної відносності Сепіра-Уорфа.
Учення В. фон Гумбольдта ми ставимо на перше місце не лише хронологіч
но, але й за його науковим значенням насамперед для мовознавства. Так, об’єк
том аналізу в межах зіставної лінгвокультурології є питання, започатковані в
працях цього геніального вченого. Ці питання активно обговорювалися протя
27 Мізін К. І. Зазнач, праця.— С. 293-333.
28 Зіставлення лінгвосеміотичних систем потребує ще й визначення Іегйшп сотрагайопів
на вербальному рівні, тобто на рівні МКС. Тут еталонний характер має поняття семантичного
поля і пов’язане з ним поняття семантичного множника — семи (Кочерган М. П. Основи
зіставного мовознавства.— К., 2006.— С. 84).
К. І. Мізін__________________________________________________________________________
44 1ББЫ 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 6
.Нові напрями в українському мовознавстві...
гом ХІХ-ХХ ст. і не втрачають своєї актуальності й нині29. Саме феноменальні
за своєю прогностичністю ідеї В. фон Гумбольдта, розвинені й удосконалені йо
го послідовниками або тією чи іншою мірою запозичені й використані представ
никами різних антропологічних шкіл і напрямів, стали тими основами, на яких
ґрунтуються методологічні засади зіставної лінгвокультурології. З лінгвістич
ною концепцією В. фон Гумбольдта безпосередньо пов’язаний ще й такий мето
дологічний принцип, як антропоцентризм 30, згідно з яким людина розгля
дається як центр і найвища мета світобудови. Антропоцентризм вважається
однією з основних настанов сучасної лінгвістики та базовим принципом, який
залучається мовознавчими дисциплінами, зокрема і зіставною лінгвокультуро-
логією, для вивчення кореспонденції мови й культури в їх тісному взаємозв’язку.
9. Учення про мову як «дух народу». Основою для зародження вчення
В. фон Гумбольдта та його послідовників (Ф. І. Буслаев, И. Л. Вайсгербер,
Г. Глінц, Г. Гольц, О. О. Потебня, И. Трір та ін.), згідно з яким мова являє собою
«дух народу», стала філософська концепція «духу народу» (Й. Г. Гердер,
Г. В. Ф. Гегель та ін.) 31. Мова, згідно з цією концепцією, є дзеркалом культури,
історичною пам’яттю про соціально значущі події в людському житті, виразни
ком і зберігачем несвідомого стихійного знання про світ, оскільки «вона бере ак
тивну участь у всіх найважливіших моментах культурної творчості — вироб
ленні уявлень про світ, їх фіксуванні й подальшому осмисленні» 32. Проте
людська мова розглядається В. фон Гумбольдтом не лише як «дух народу», але і
як його енергія, бо «мову слід розглядати не як мертвий продукт (Erzeugtes), а як
продукт, що творить (створює) (Erzeugung)» 33. Це положення сприяло подаль
шому розумінню мови, по-перше, як енергетичної субстанції в синергетичній
концепції теорії «всеїдності» ім’яславців (С. М. Булгаков, О. Ф. Лосев, В. С. Со-
ловйов, П. О. Флоренський та ін.), по-друге, як «живої» енергії (Ф. С. Бацевич,
Л. М. Гумільов, К. Кастанеда, В. М. Манакін, В. М. Москалюк, О. В. Філатович
та ін.), а також багато в чому визначило становлення когнітивно-семіологічної
теорії «живого Слова» М. Ф. Алефіренка 34. В Україні ідеї В. фон Гумбольдта
значною мірою визначили науковий кругозір Н. В. Бардіної, Ф. С. Бацевича,
І. О. Голубовської, В. М. Манакіна.
Ми також спираємося на гумбольдтівське розуміння мови як духовної реа
льності, живої діяльності людського духу, єдиної енергії народу. При цьому під
29 На думку О. А. Радченка, розвиток мовознавства XX ст. слід було б назвати «історією
повернення до Гумбольдта» (Радченко О. А. Лингвофилософские опыты В. фон Гумбольдта
и постгумбольдгианство // Вопр. языкознания.— 2001.— № 3.— С. 108), оскільки його ідеї
стали ближчими дослідникам, які переконалися в перспективності погляду на мову як на
складник культури: багато культурних феноменів, насамперед ціннісно навантажених смис
лових утворень, просто не вдається описати, ігноруючи мову. При цьому основні етнолінг-
вістичні ідеї В. фон Гумбольдта чекають ще на адекватну інтерпретацію лінгвофілософами
сучасності, бо думка, висловлена Л. Вайсгербером у 1929 р., актуальна й нині: «Геніальне
творіння В. фон Гумбольдта залишається більшою мірою знаменитим, ніж зрозумілим»
{Weisgerber L. Muttersprache und Geistesbildung.— Göttingen, 1929.— S. 4).
39 Див. про це: Селіванова О. О. Сучасна лінгвістика : напрями та проблеми.— Полтава,
2008. — С. 39.
31 Власне, сам термін, як і поняття, запозичені В. фон Гумбольдтом, найімовірніше, у
Й. Г. Гердера (пор.: Herder J. G. Abhandlung über den Ursprung der Sprache.— Stuttgart, 1966.—
S. 77,80).
32 Постовалова В. И. Лингвокультурология в свете антропологической парадигмы (к
проблеме оснований и границ современной фразеологии) // Фразеология в контексте куль
туры.— М., 1999.— С. 30.
33 Гумбольдт В. фон. Избранные труды по языкознанию.— М., 2000.— С. 69.
34 Алефиренко Н. Ф. «Живое» слово : Проблемы функциональной лексикологии.— М.,
2009, — 344 с.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 6 45
«духом народу» розуміємо креативну енергію цього народу, одним із основних
джерел якої є мова (мовленнєва діяльність)35. Ця енергія в кожному етносі має
свій ритм. Л. М. Гумільов називає його пасіонарніспо 36, під якою він розуміє
біохімічну енергію живої істоти біосфери. Біофізичні коливання етносу є його
креативною енергією, рушійною силою прогресу й культури. Ця сила керує ет
носом, впливаючи на кожного індивіда. «Дух» етносу «пронизує» людину як
біодуховну істоту на рівні трьох її тіл, впливаючи на вербалізацію об’єктивного
світу, оскільки енергія мови етносу скеровується й підживлюється загальним
його ритмом. З цим ритмом синхронізуються когнітивні й мовомисленнєві про
цеси індивіда, формуючи як його (мовну) свідомість, так і етносу.
10. Теорія лінгвальної відносності Сепіра-Уорфа. Методологічним під
ґрунтям аналізу мовного матеріалу крізь призму зіставної лінгвокультурології
вважається також гіпотеза лінгвальної відносності Сепіра-Уорфа, яка виникла
на ґрунті ідей американської етнолінгвістики. Але передувала цій гіпотезі, як ми
зазначали вище, філософська концепція «духу народу»37.
Основна теза гіпотези Сепіра-Уорфа криється в словах американського ан
трополога Е. Сепіра, який писав: «Насправді “реальний світ” значною мірою
неусвідомлено будується на основі мовних норм певної групи [...] Ми бачимо,
чуємо, сприймаємо так чи інакше ті або інші явища головним чином завдяки то
му, що мовні норми нашого суспільства передбачають цю форму вираження»38.
Послуговуючись метафорою X. Ортеги-і-Гассета, можна стверджувати, що
кожний народ по-своєму розчленовує різноманіття світу, «по-своєму нарізає і
ділить його»39. Учень Е. Сепіра Б. Л. Уорф розвинув ідеї вчителя, виклавши їх у
найбільш дискусійному в XX ст. принципі «лінгвальної відносності».
Основні положення гіпотези Сепіра-Уорфа були занадто прогресивними й
неприйнятними для панівних протягом XX ст. позитивістських настроїв струк
турно-семантичного мовознавства, тому вони піддавалися різкій критиці. Ця
критика гіпотези Сепіра-Уорфа майже повністю припинилася в кінці минулого
століття внаслідок поширення постмодерністських ідей наукового еклектизму,
а на початку XXI ст. отримала активну підтримку дослідників мови, насамперед
лінгвокультурологів.
Назвімо основні положення В. фон Гумбольдта про мову як «дух народу» та
гіпотези лінгвальної відносності Сепіра-Уорфа, близькі нам з погляду світог
лядних позицій:
1) мова — це зовнішній вияв духу народу, бо мова народу є його дух, а дух
народу є його мова;
2) пізнання світу залежить від мови, оскільки вона не безпосередньо відоб
ражає світ, а інтерпретує його;
3) у кожній мові закладено своє світобачення, і вона стає посередником між
людиною та зовнішнім світом;
35 Мізін К. І. Зазнач, праця.— С. 165.
36 Гумилев Л. Н. Этногенез и биосфера Земли.— М., 2008.— С. 415.
37 Утім, I. Верлен серед світоглядних основ мовного релятивізму називає не лише ідеї
В. фон Гумбольдта, Л. Вайсгербера та американської етнолінгвістики (Ф. Боас, Ф. Шафф
та ін.), але наприклад, «світ ідей» Платона, сенсуалізм Дж. Локка, німецьку ідеалістичну
філософію (И. Г. Гердер, І. Кант та ін.), «народну психологію» (Г. Штайнталь, М. Лацарус
та ін.), гештальтпсихологію (В. М. Вундт), логічний позитивізм (Л. Вітгенштайн), екзистен
ціалізм (М. Гайдеггер), герменевтику (Г. Г. Гадамер) (Werlen I. Sprachliche Relativität. Eine
problemorientierte Einführung.— Tübingen ; Basel, 2002.— 625 S.).
38 Сепир Э. Избранные труды по языкознанию и культурологии.— М., 1993.— С. 261.
39 Ортега-и-Гассет X. Нищета и блеск перевода // Ортега-и-Гассет X. Что такое фило
софия?— М., 1991,— С. 347.
К. І. Мізін__________________________________________________________________
46 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 6
.Нові напрями в українському мовознавстві...
4) системи понять, що існують у свідомості людини, а відтак і існуючі особли
вості її мислення визначаються тією конкретною мовою, носієм якої є ця людина.
При цьому зазначимо, що ми не беззастережно приймаємо всі положення
про мову Е. Сепіра та Б.Л. Уорфа, як, власне, і В. фон Гумбольдта та неогум-
больдтіанців. На наше переконання, слова, як кванти енергії, пов’язують люди
ну з навколишнім світом, залишаючи в кожному слові (антропосемантичну) час
тинку енергії як індивіда, так і етносу. В цьому сенсі мова є потужним джерелом
когнітивної енергії людини, спрямованої на категоризацію та концептуалізацію
останньою об’єктивного світу, але не єдиним. Є ще мислення. Мова формує ли
ше мовну свідомість, але не свідомість у цілому. Потрібно при цьому врахувати
також те, що деякі універсальні когнітивні стратегії, наприклад перцептивні,
іманентно властиві людині від народження, від її природи. Тому часто людина
може бачити більше, ніж це їй могла б дозволити її мова 40.
Згідно з гіпотезою лінгвальної відносності, представник певної лінгвокуль-
тури членує світ такими категоріями, якими дозволяє йому це робити його мова,
де не лише нівелюється роль мислення при пізнанні людиною навколишнього
світу, але й не визначено місце (етно)свідомості41. Тому ця гіпотеза піддається
нищівній критиці 42. Слід визнати, що жодна з лінгвістичних концепцій так за
пекло не критикувалася, як гіпотеза лінгвального релятивізму. Водночас мово
знавці визнають, що з цією гіпотезою «не покінчити простим наклеюванням на
неї ярлика, що вона “хибна” або “ідеалістична”» 43, оскільки «самі помилки Уор
фа набагато цікавіші від заяложених банальностей» 44. Імовірно, саме через це
гіпотеза Сепіра-Уорфа отримала в кінці XX ст. новий імпульс свого розвитку 45.
На наш погляд, серйозних аргументів для повного заперечення будь-якого
сенсу гіпотези Сепіра-Уорфа, що спостерігаємо, наприклад, у праці
С. Пінкера46, не існує. Причина нехтування положеннями цієї гіпотези деякими
дослідниками лежить у площині її широких інтерпретаційних меж. Вагомим ар
гументом, що слугує не на користь гіпотези лінгвальної відносності, є універ
сальність когнітивних процесів людини, тому не можна без заперечень сприйня
ти крайній вияв інтерпретаційної межі згаданої гіпотези, згідно з яким різним
мовам відповідають різні типи пізнавальних процесів. М. Ф. Алефіренко пропо
40 У зв’язку з цим слушно згадати обережний підхід до положень лінгвального детер
мінізму в строгому їх формулюванні з боку когнітивних психологів. Так, Р. Солсо дослідив,
що в мові дані номіновано два кольори — мола (яскравий, теплий колір) та мілі (темний,
холодний колір). Однак носії цієї мови здатні розпізнати і фокальні кольори (Солсо Р. Л.
Когнитивная психология.— М., 2002.— С. 360).
41 Показово, що між європейською й американською релятивістськими теоріями також
убачаються розбіжності: європейській лінгвофілософській традиції властиве «м’якше» ро
зуміння мовного релятивізму, оскільки тут простежується менше суперечливих висновків і
положень (див. про це: Остапович О. Я. Олександр Потебня і «новий мовний релятивізм» //
Вісн. Харків, нац. ун-ту ім. В. Н. Каразіна : Сер. «Філологія».— X., 2010.— № 910. Вил. 60.—
Ч. 1,— С. 51).
42 Див., напр.: Кривоносое А. Т. Мышление, язык и крушение мифов о «лингвистической
относительности», «языковой картине мира» и «марксистско-ленинском языкознании»: Под
ступы к сущности языка.— М .; Нью-Йорк, 2006.— 822 с.
43 Звегинцев В. А. Теоретическая и прикладная лингвистика.— М., 1968.— С. 20-21.
44 БлэкМ. Лингвистическая относительность : Теоретические воззрения Бенджа
мена Л. Уорфа // Новое в лингвистике.— М., 1960.— Выл. 1.— С. 212.
45 Див. праці, напр.: Hymes D. Ethnography, linguistics, narrative inequality : Toward an un
derstanding of voice.— London, 1996.— 270 p.; Lee P. The Whorf Theory Complex: A Critical Re
construction.— Amsterdam, 1996.— XIX, 323 p.; Lucy J. A. Language Diversity and Thought: A
Reformulation of the Linguistic Relativity Hypothesis.— Cambridge ; New York, 1996.— 328 p.;
Salzman Z. Language, Culture, & Society : An Introduction to Linguistic Anthropology.— Third
Edition.— Boulder, 2003.— 368 p.
46 Pinker S. The Language Instinct.— New York, 1994.— 494 p.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 6 47
нує «пом’якшити» це положення даними експериментальних досліджень, які
свідчать про те, що відмінності в мисленні зумовлені відмінностями в пошире
них у тій чи іншій культурі видами діяльності, тому слід говорити не про лінг-
вальну, а про «діяльнісну відносність» 47. Хоча, власне, якщо відкинути інтер-
претаційні варіанти й звернутися до першоджерел, то Л. Вайсгербер —
найпалкіший і найпослідовніший учень В. фон Гумбольдта — зазначав: «Ми за
питували себе про місце мови в креативному поступі суспільства, яке нею пос
луговується, і відшукали тут основне: мова передає всім носіям спільне бачення
світу (курсив наш. — К. М.) відповідно до своєї внутрішньої форми, бачення
світу, яке багато в чому відрізняється від інших мов» 48. Німецький іменник
Weltauffassung у Л. Вайсгербера, крім відповідника «бачення світу (світобачен
ня)», може мати мінімум ще два варіанти перекладу українською мовою —
«світосприйняття» та «світорозуміння». Отже, всі три терміни ґрунтуються на
одному понятті — «пізнання», але Л. Вайсгербер говорить не про те, що різним
мовам відповідають різні типи пізнавальних процесів, заперечуючи універ
сальність когнітивних механізмів людини, а про те, що інформація, яка надхо
дить до представників різних лінгвокультур спільними каналами світосприй
няття, опрацьовується в їхній свідомості, зазнаючи впливу внутрішньої форми
мови, під якою учений розумів усю сукупність смислів мови, що акумульовані в
поняттєвому каркасі її лексики та в синтаксичних формах. Це дозволяє сучас
ним лінгвофілософам стверджувати, що саме структура мови визначає межі на
ціональної картини світу49.
11. Антропоцентризм як одна з основних настанов сучасної лінгвісти
ки. Передумовою і водночас підґрунтям принципу антропоцентризму є антро
пологічна природа мови, адже на відміну від іманентно-семіологічного підхо
ду до вивчення мови (мова репрезентована «в самій собі та для себе» як
система різних одиниць) та теоантропокосмічного підходу (залучення макси
мально широкого екзистенційного і поняттєвого контекстів аналізу мови —
«Бог, людина, світ») при антропологічному підході мова досліджується в тіс
ному зв’язку зі свідомістю та мисленням людини, її духовним світом 50. При
цьому антропологічна природа мови враховується й пояснюється в науці по-
різному. Спробу одухотворення, міфологізації мови, приписування їй рис лю
дини, але не введення в теорію самої людини можна розглядати лише як під
ступи до антропологічної парадигми51. Важливо, щоб об’єктом дослідження в
науці про мову стала людина, яка вивчається в аспекті володіння мовою, бо
людина визначається саме через мову, що інтерпретується як «конструктивна
властивість людини» (В. фон Гумбольдт). Вивчення мови, на думку В. фон
Гумбольдта, «не містить у собі кінцевої мети, а разом з усіма іншими галузями
слугує вищій і спільній меті поєднаних прагнень людського духу, меті пізнан
ня людством самого себе та свого ставлення до всього видимого й прихованого
навколо себе»52.
К. І. Мізін__________________________________________________________________
47 Алефиренко Н. Ф. Зазнач, праця.— С. 297.
48 Weisgerber Ь. Ор. сії.— С. 89.
49 Мельникова А. А. Язык и национальный характер. Взаимосвязь структуры языка и
ментальности.— СПб., 2003.— С. 24.
50 Постовалова В. И. Зазнач, праця.— С. 28.
51 Караулов Ю. Н. «Четыре кита» современной лингвистики, или О предпосылках вклю
чения «языковой личности» в объект науки о языке (от содержания науки к ее истории) //
Соотношения частнонаучных методов и методологии в филологической науке.— М., 1986.—
С. 43.
52 Гумбольдт В. фон. Язык и философия культуры.— М., 1985.— С. 383.
48 1ББЫ 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 6
.Нові напрями в українському мовознавстві...
Антропоцентризм разом з експансіонізмом, неофункціоналізмом та експла-
наторністю є однією з головних настанов (епістема 53) сучасного мовознав
ства 54. Домінування принципу антропоцентризму в сучасних лінгвістичних роз
відках значною мірою завдячує працям В. фон Гумбольдта, який ще два століття
тому писав: «Людина думає, відчуває й живе лише в мові, тому вона повинна
спочатку сформуватися мовою»55.
Антропоцентризм у мовознавстві ґрунтується на усвідомленні того, що мова
«створена за мірками людини, і цей масштаб закарбовується в самій організації
мови; згідно з ним мова й повинна вивчатися»56. На думку О. О. Тараненка, «лю
дина взагалі», з позицій якої відображається в мові дійсність, виступає не в па
сивно-споглядальному, а в активно-перетворювальному ставленні до дійснос
ті», тому «у мові відображається, позначається, класифікується і
диференціюється те і так, що і як потрібно людині від природи, що необхідно їй
для існування та господарювання» 57.
Отже, релевантним для розуміння принципу антропоцентричності мовних
знаків є той факт, що при відображені об’єктивної дійсності в поле зору потрап
ляють найважливіші для людини властивості та грані світу, які й номінуються в
мові. Людський чинник є головним критерієм відбору об’єктів відображення.
Тому картина світу — це не просто відображення, адекватне дійсності, а відоб
раження, поставлене в залежність від людини. Саме людина, за М. Гайдеггером,
«задає міру та приписує норму»58. Це означає, що суб’єктивність стає найважли
вішою характеристикою картини світу, і коли що-небудь потрапляє до картини
світу людини, то вже цей факт свідчить про її зацікавленість, спрямованість на
певний предмет або явище. Ці міркування повністю екстраполюються, на нашу
думку, на МКС як на видове поняття59. Відповідно на природній мові не можна
описати «світ як він є», бо мова первісно задає своїм носіям картину світу, до то
го ж кожна мова — свою 60.
Наголосимо, що саме принцип антропоцентризму передбачає опертя понят
тєво-термінологічного апарату зіставної лінгвокультурології на такі поняття, як
концепт, мовна особистість, МКС, культурні цінності, внутрішня форма слова
та ін., оскільки крізь призму цієї дисципліни мова розглядається в широкому ек-
зистенційному й поняттєвому контексті буття людини.
12. Лінгвометодологічна база зіставної лінгвокультурології. Найбільшу
епістемологічну проблему — опрацювання процедурних засад власного методу
— зіставна лінгвокультурологія успадкувала від лінгвокультурології, оскільки
53 Селіванова О. О. Зазнач, праця.— С. 66.
54 Тут слід визнати, що в Україні ще до загальної «моди» на антропоцентризм з ’явилися
розвідки, присвячені викладу суті цього принципу. Це дослідження О. О. Тараненка, де автор
разом з антропоцентризмом розкриває сутність ще двох принципів — егоцентризму й
соціоцентризму, пропонуючи об’єднати ці принципи світобачення людини під одним —
«принципом господаря» (Тараненко О. О. Відображення суспільного сприйняття світу в
семантиці мови // Мова і „культура.— К., 1986.— С. 120-122).
55 Humboldt W. von. Über den Nationalcharakter der Sprachen.— Darmstadt, 1963.— Bd3.—
S. 77.
56 Степанов Ю. С. Эмиль Бенвенист и лингвистика на пути преобразований //
Бенвенист Э. Общая лингвистика.— М., 2002.— С. 15.
57 Тараненко О. О. Зазнач, праця.— С. 122.
58 Хайдеггер М. Время картины мира // Новая технократическая волна на Западе.— М.,
1986.— С. 106.
59 Згадаймо думку О. С. Кубрякової, що МКС більшою мірою нагадує не дзеркало, а
автопортрет, який створює художник, дивлячись у дзеркало (Кубрякова Е. С. Части речи с
когнитивной точки зрения.— М., 1997.— С. 77).
60 Падучева Е. В. Феномен Анны Вежбицкой // Вежбицкая А. Язык. Культура.
Познание.— М., 1996.— С. 5.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 6 49
досі не розроблено більш-менш усталених і водночас верифікаційно надійних
процедур лінгвокультурологічного аналізу.
На сьогодні є лише три праці, в яких запропоновано лінгвокультурологічні
методи дослідження фактичного матеріалу: М. Л. Ковшової, Т. О. Чубур та
Г. М. Алімжанової61.
М. Л. Ковшова є послідовницею Московської фразеологічної школи, очолю
ваної В. М. Телія. Зазначимо, що зародження лінгвокультурологічних центрів
на базі фразеологічних шкіл є показовим, оскільки саме ФО як знак вторинної
номінації значною мірою насичена культурними смислами, бо вона здійснює
своєрідне коло — від зародження на перетині мови й культури до актуалізації в
мовленні культурних смислів. Тому не дивно, що в межах Московської, Бєлго
родської, Тульської, Волгоградської та інших фразеологічних шкіл формуються
лінгвокультурологічні центри.
На думку М. Л. Ковшової, лінгвокультурологічний метод дає змогу ком
плексно описати мовну й культурну семантику ФО, змоделювати процеси, які
відбуваються при вживанні цієї одиниці в мовленні, виявити особливості її зна
кової функції. Суть лінгвокультурологічного методу у фразеології дослідниця
вбачає насамперед у вивченні процесу культурної інтерпретації ФО, або рефе
ренції до предметної галузі культури, та в дослідженні змісту, який створюється
в результаті цього. Особливого значення в опрацюванні лінгвокультурологічно
го методу М. Л. Ковшова надає створенню лінгвокультурологічного коментаря,
покликаного цілісно описати ФО як знак мови й культури, акцентуючи увагу на
її особливій, культурній, знаковій функції. Втім, запропоновані М. Л. Ковшо
вою методики культурної інтерпретації ФО та її лінгвокультурологічного ко
ментування є єдиними процедурами, які можна ідентифікувати з лінгвокульту-
рологічним методом. Хоча й тут слід висловити певні застереження:
декларуючи лінгвокультурологічний метод, авторка не пропонує епістемологіч-
но нічого нового, бо згадані процедури належать до методики її дослідження,
мета якого досягається за допомогою інших, традиційних, методів. Так, для
виявлення культурної інтерпретації ФО, яка розкриває шлях до їх культурної ко
нотації, М. Л. Ковшова послуговується описовим і зіставним методами та ком
понентним, етимологічним, контекстним, концептним аналізами.
Т. О. Чубур здійснює зіставно-лінгвокультурологічний аналіз концепту «лю
дина культурна» на основі чотирьох методів: 1) дискурсивної інтеграції; 2) асо
ціативної інтеграції; 3) прагматичної дезінтеграції; 4) когнітивної інтеграції.
На основі методу дискурсивної інтеграції встановлюється компонентний
склад слова, що вивчається, аналізується лексичний склад його однорідних і
уточнювальних членів у широкому корпусі типових висловлень, щоб виявити
психологічно реальне значення цього слова.
За допомогою методу асоціативної інтеграції виявляється семний склад
слова на основі аналізу асоціативних висловлень, які ілюструють, пояснюють
який-небудь компонент у структурному складі семеми.
На основі методу прагматичної дезінтеграції відшукується реальне психо
лінгвістичне значення досліджуваного слова із залученням аналізу прагматич
них імплікацій у нетипових емоційно забарвлених висловленнях з метою вери-
фікування семного складу значень цього слова, а також виявлення й уточнення
його емотивно-оцінних характеристик.
61 Ковшова М. Л. Семантика и прагматика фразеологизмов (лингвокультурологический
аспект) : Автореф. дис. ... д-ра филол. наук.— М., 2009.— С. 7, 17; Чубур Т. А. Зазнач,
праця.— С. 5; Алимжанова Г. М. Зазнач, праця.— С. 82.
К. І. Мізін__________________________________________________________________
50 ІББИ 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 6
.Нові напрями в українському мовознавстві...
В основі методу когнітивної інтеграції лежить процедура посемного зістав
лення значень усіх лексичних одиниць, які входять до номінативного поля ана
лізованого концепту, зі значенням ключового слова для виявлення когнітивних
ознак цього концепту як явних, тобто зафіксованих у структурі значення ключо
вого слова, так і прихованих значень лексем, що становлять номінативне поле
цього концепту.
Як бачимо, за декларованими Т. О. Чубур новими комплексними методами
лінгвокультурологічних зіставних досліджень, покликаних стимулювати розви
ток теоретичних основ лінгвокультурології, криються поширені нині контек
стний (перші три з названих вище методів) та концептний (четвертий метод)
аналізи. При цьому перший і третій методи значною мірою дублюють один од
ного, другий метод дублює як метод контекстного аналізу, так і метод асоціатив
ного (психолінгвістичного) експерименту, а четвертий метод є ні чим іншим, як
частиною методики, яка залучається в межах концептного аналізу при зіставних
дослідженнях.
Г. М. Алімжанова запропонувала у своїй праці як основний метод при
зіставно-лінгвокультурологічному підході до вивчення явищ мови зіставно-
функціональний метод, суть якого полягає у вивченні й описі однієї мови шля
хом її системного порівняння з іншою мовою (мовами) з метою встановлення її
специфічності та визначення на тлі системних властивостей і особливостей
структурної організації зіставлюваних лінгвістичних об’єктів їх семантичного
потенціалу, а також у вивченні функціональної значущості тих чи інших мовних
одиниць, тобто у виявленні ролі, яку вони відіграють у висловленні, завдань, що
їх вони виконують, мети, якої вони досягають 62. Іншими словами, зіставно-
функціональний метод спрямований насамперед на виявлення відмінностей між
двома порівнюваними мовами та встановлення розбіжностей на рівні функціо
нування лінгвокультурологічних одиниць. Як бачимо, зіставно-функціональний
метод у трактуванні Г. М. Алімжанової є елементарним поєднанням зіставного
та функціонального методів, хоч у його дефініції слід було б чітко виписати ак
центи зіставно-лінгвокультурологічного аналізу мовних одиниць, оскільки до
слідниця саме для цього і застосовує такий метод.
Отже, викладене вище дозволяє стверджувати, що надійного як лінгво-
культурологічного, так і зіставно-лінгвокультурологічного методу поки що не
розроблено, тому вчені послуговуються низкою методів дослідження мовного
матеріалу, які доповнюють один одного, оскільки взаємодія мови й культури
настільки багатоаспектна, що пізнати її природу, функції, генезис за допомогою
одного методу неможливо. У зв’язку з цим ми пропонуємо при зіставно-лінгво-
культурологічному аналізі мовних одиниць, зокрема ФО, застосовувати взаємо-
доповнювальні методи й прийоми, які забезпечують комплексний і адекватний
аналіз фактичного матеріалу: загальнонаукові методи (інтроспективний, прийо
ми дедукції та індукції); лінгвістичні методи (зіставний, описовий методи, кон
цептний аналіз, метод асоціативного експерименту та кількісний аналіз). Водно
час для ґрунтовного вивчення семантики ФО слід залучити комбінацію таких
лінгвістичних методів, як компонентний, інтерпретативний, контекстний та
етимологічний аналізи.
Пропоноване нами комбінування методів збільшує імовірність одержання
науково достовірних результатів. Поєднання структурно-семантичного вивчен
ня мовних явищ з концептним аналізом, який репрезентує антропологічну (ког-
нітивну) парадигму лінгвістики, є особливістю методологічної бази досліджен
62 Алимжанова Г. М. Зазнач, праця.— С. 82.
/55У 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 6 51
ня. Ми поділяємо думку О. В. Бондарка про те, що розвиток когнітивної
семантики не лише не суперечить системно-структурному підходу, а, навпаки,
передбачає його, оскільки вони можуть поєднуватись як із погляду опису засо
бів формального вираження мовних значень, так і з погляду системного моде
лювання семантичних категорій мови й мовленняб3.
Таким чином, у цій статті ми торкнулися основних питань, які стосуються
опрацювання теоретико-методологічних засад нового мовознавчого напряму—
зіставної лінгвокультурології: визначено її витоки й окреслено епістемологічні
проблеми її становлення, обґрунтовано філософсько-методологічні та лінгвоме-
тодологічні засади цієї лінгвістичної дисципліни. Встановлено, що найбільши
ми епістемологічними проблемами зіставної лінгвокультурології є, по-перше,
розроблення процедурних принципів власного методу, по-друге, пошук оптима
льної одиниці (категорії, моделі, поля тощо) як основи порівняння мов і культур
різних етносів, тобто ідентифікація ґегйит сотрагаґіопів (основи / еталона по
рівняння).
(Кременчук)
К. І. Мізін__________________________________________________________________________
K. I. MTZIN
NEW DIRECTIONS IN THE UKRAINIAN LINGUISTICS: KONTRASTIVE
LINGUOCULTUROLOGY
The paper is devoted to the coverage of theoretic and methodological principles o f a new linguis
tic direction — contrastive linguoculturology: determination of the sources of this linguistic disci
pline and pointing out epistemological problems of its formation, as well as substantiation o f philo
sophic-methodological and linguomethodological fundamentals o f contrastive linguoculturology.
K e y w o r d s : contrastive linguoculturology, epistemology, linguomethodology, philoso
phic-methodological fundamentals, linguistic direction.
63 Бондарко А. В. Теория значения в системе функциональной грамматики
материале русского языка.— М., 2002.— С. 25-33.
На
52 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 6
|