Людина у центрі уваги спецслужб та поліції: шпигуноманія в українських губерніях у роки Першої світової війни

Доведено, що у роки Першої світової війни шпигуноманія стала звичним явищем для всіх ворогуючих країн. У Російській імперії суспільну тривогу перед іноземними агентами можна було легко розвивати за допомогою націоналістичних організацій та преси, які користувалися підтримкою влади. Проаналізовано...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2020
Автор:	Милько, В.І.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2020
Назва видання:	Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
Теми:	Сторінки військової історії
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/185826
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Людина у центрі уваги спецслужб та поліції: шпигуноманія в українських губерніях у роки Першої світової війни / В.І. Милько // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2020. — Вип. 30. — С. 139-157. — Бібліогр.: 17 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-185826
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1858262025-02-23T17:55:14Z Людина у центрі уваги спецслужб та поліції: шпигуноманія в українських губерніях у роки Першої світової війни The man in the spotlight of the security services and the police: spy mania in the Ukrainian gubernials during World War I Милько, В.І. Сторінки військової історії Доведено, що у роки Першої світової війни шпигуноманія стала звичним явищем для всіх ворогуючих країн. У Російській імперії суспільну тривогу перед іноземними агентами можна було легко розвивати за допомогою націоналістичних організацій та преси, які користувалися підтримкою влади. Проаналізовано особливості державного етнополітичного курсу і етнонаціональних відносин, адміністративні заходи та ідеологічні практики, які сформували основу антишпигунської кампанії періоду Першої світової війни. Зокрема, умови воєнного часу, зусилля офіційної та неофіційної пропаганди створили передумови для широкого поширення ворожого ставлення до осіб німецького походження у свідомості суспільства. На прикладі українських губерній описано випадки виселення, адміністративного та поліцейського контролю, обмеження соціально-економічних прав населення, особливості політики націоналізації і секвестру. З’ясовано, що реальних агентів ворожої розвідки було складно виявити, адже ця справа перейшла до компетенції жандармських управлінь. Справа телеграфіста Сергія Жидковського, вигадки про потрійного агента-цензора Карла Зіверта, звільнення попечителя Харківського навчального округу Павла Соколовського, закриття магазинів компанії “Зінгер”, безпричинні арешти китайських мандрівних торговців та інші приклади стали наочними свідченням необґрунтованої шпигуноманії. During the World War I, the Spy Mania became commonplace for all warring countries. In the Russian Empire, public anxiety in front of foreign agents developed with the help of pro-government nationalist organizations and the press. The state-political course in ethnic politics and ethno-national relations, administrative measures and ideological practices of tsarism, which together make up the problem of anti-espionage campaign of the First World War are described. Conditions of war, efforts of official and non-official anti-German propaganda created prerequisites for broad spreading of Germanophobia in the society consciousness. The study covers the Ukrainian Gubernials, where of deportation and expulsion, administrative and police control over the population, limitations of the socioeconomic rights, and the liquidation policy were common. Real agents of hostile intelligence was difficult to detect, because this case passed to the competence of the Gubernial Directorates. The case of telegraphist Sergii Zidkovsky, the fiction of the triple agent-censor Carl Zievert, the release of the seal of the Kharkiv educational district Pavlo Sokolovskyi, the closure of the stores of the company “Zinger”, the unreasonable arrests of Chinese traveling traffickers and other examples are evidence of unwarranted Spy Mania. 2020 Article Людина у центрі уваги спецслужб та поліції: шпигуноманія в українських губерніях у роки Першої світової війни / В.І. Милько // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2020. — Вип. 30. — С. 139-157. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. 2307-5791 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/185826 341.131+94(477)”1914/17” uk Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. application/pdf Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Сторінки військової історії Сторінки військової історії
spellingShingle	Сторінки військової історії Сторінки військової історії Милько, В.І. Людина у центрі уваги спецслужб та поліції: шпигуноманія в українських губерніях у роки Першої світової війни Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
description	Доведено, що у роки Першої світової війни шпигуноманія стала звичним явищем для всіх ворогуючих країн. У Російській імперії суспільну тривогу перед іноземними агентами можна було легко розвивати за допомогою націоналістичних організацій та преси, які користувалися підтримкою влади. Проаналізовано особливості державного етнополітичного курсу і етнонаціональних відносин, адміністративні заходи та ідеологічні практики, які сформували основу антишпигунської кампанії періоду Першої світової війни. Зокрема, умови воєнного часу, зусилля офіційної та неофіційної пропаганди створили передумови для широкого поширення ворожого ставлення до осіб німецького походження у свідомості суспільства. На прикладі українських губерній описано випадки виселення, адміністративного та поліцейського контролю, обмеження соціально-економічних прав населення, особливості політики націоналізації і секвестру. З’ясовано, що реальних агентів ворожої розвідки було складно виявити, адже ця справа перейшла до компетенції жандармських управлінь. Справа телеграфіста Сергія Жидковського, вигадки про потрійного агента-цензора Карла Зіверта, звільнення попечителя Харківського навчального округу Павла Соколовського, закриття магазинів компанії “Зінгер”, безпричинні арешти китайських мандрівних торговців та інші приклади стали наочними свідченням необґрунтованої шпигуноманії.
format	Article
author	Милько, В.І.
author_facet	Милько, В.І.
author_sort	Милько, В.І.
title	Людина у центрі уваги спецслужб та поліції: шпигуноманія в українських губерніях у роки Першої світової війни
title_short	Людина у центрі уваги спецслужб та поліції: шпигуноманія в українських губерніях у роки Першої світової війни
title_full	Людина у центрі уваги спецслужб та поліції: шпигуноманія в українських губерніях у роки Першої світової війни
title_fullStr	Людина у центрі уваги спецслужб та поліції: шпигуноманія в українських губерніях у роки Першої світової війни
title_full_unstemmed	Людина у центрі уваги спецслужб та поліції: шпигуноманія в українських губерніях у роки Першої світової війни
title_sort	людина у центрі уваги спецслужб та поліції: шпигуноманія в українських губерніях у роки першої світової війни
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2020
topic_facet	Сторінки військової історії
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/185826
citation_txt	Людина у центрі уваги спецслужб та поліції: шпигуноманія в українських губерніях у роки Першої світової війни / В.І. Милько // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2020. — Вип. 30. — С. 139-157. — Бібліогр.: 17 назв. — укр.
series	Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
work_keys_str_mv	AT milʹkoví lûdinaucentríuvagispecslužbtapolícííšpigunomaníâvukraínsʹkihguberníâhurokiperšoísvítovoívíjni AT milʹkoví themaninthespotlightofthesecurityservicesandthepolicespymaniaintheukrainiangubernialsduringworldwari
first_indexed	2025-11-24T05:03:42Z
last_indexed	2025-11-24T05:03:42Z
_version_	1849646774088630272
fulltext	Сторінки військової історії 139 УДК 341.131+94(477)”1914/17” В. І. Милько кандидат історичних наук, старший науковий співробітник, відділ історії України ХІХ — початку ХХ ст., Інститут історії України НАН України (м. Київ, Україна), mylkoˍv@ukr.net ORCID: https://orcid.org/0000-0003-0531-1150 ЛЮДИНА У ЦЕНТРІ УВАГИ СПЕЦСЛУЖБ ТА ПОЛІЦІЇ: ШПИГУНОМАНІЯ В УКРАЇНСЬКИХ ГУБЕРНІЯХ У РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ Доведено, що у роки Першої світової війни шпигуноманія стала звичним явищем для всіх ворогуючих країн. У Російській імперії суспільну тривогу перед іноземними агентами можна було легко розвивати за допомогою націона- лістичних організацій та преси, які користувалися підтримкою влади. Проаналізовано особливості державного етнополітичного курсу і етно- національних відносин, адміністративні заходи та ідеологічні практики, які сформували основу антишпигунської кампанії періоду Першої світової війни. Зокрема, умови воєнного часу, зусилля офіційної та неофіційної пропаганди створили передумови для широкого поширення ворожого ставлення до осіб німецького походження у свідомості суспільства. На прикладі українських губерній описано випадки виселення, адмініст- ративного та поліцейського контролю, обмеження соціально-економічних прав населення, особливості політики націоналізації і секвестру. З’ясовано, що реаль- них агентів ворожої розвідки було складно виявити, адже ця справа перейшла до компетенції жандармських управлінь. Справа телеграфіста Сергія Жидков- ського, вигадки про потрійного агента-цензора Карла Зіверта, звільнення попе- чителя Харківського навчального округу Павла Соколовського, закриття мага- зинів компанії “Зінгер”, безпричинні арешти китайських мандрівних торговців та інші приклади стали наочними свідченням необґрунтованої шпигуноманії. Ключові слова: Перша світова війна, шпигуноманія, розвідка, іноземні піддані, патріотичне піднесення, антинімецька кампанія. © В.І. Милько, 2020 ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2020. Випуск 30 140 V. I. Mylko Candidate of Historical Sciences (Ph. D. in History), Senior Research Fellow, Department of the History of Ukraine ХІХ — early ХХ century, Institute of History of Ukraine NAS of Ukraine (Kyiv, Ukraine), mylkoˍv@ukr.net ORCID: https://orcid.org/0000-0003-0531-1150 THE MAN IN THE SPOTLIGHT OF THE SECURITY SERVICES AND THE POLICE: SPY MANIA IN THE UKRAINIAN GUBERNIALS DURING WORLD WAR I Abstract During the World War I, the Spy Mania became commonplace for all warring countries. In the Russian Empire, public anxiety in front of foreign agents developed with the help of pro-government nationalist organizations and the press. The state-political course in ethnic politics and ethno-national relations, administrative measures and ideological practices of tsarism, which together make up the problem of anti-espionage campaign of the First World War are described. Conditions of war, efforts of official and non-official anti-German propaganda created prerequisites for broad spreading of Germanophobia in the society con- sciousness. The study covers the Ukrainian Gubernials, where of deportation and expulsion, administrative and police control over the population, limitations of the socio- economic rights, and the liquidation policy were common. Real agents of hostile intelligence was difficult to detect, because this case passed to the competence of the Gubernial Directorates. The case of telegraphist Sergii Zidkovsky, the fiction of the triple agent-censor Carl Zievert, the release of the seal of the Kharkiv educational district Pavlo Sokolovskyi, the closure of the stores of the company “Zinger”, the unreasonable arrests of Chinese traveling traffickers and other examples are evidence of unwarranted Spy Mania. Keywords: World War I, spy mania, Intelligence, foreign Nationals, patriotic fervor, anti-German campaign. Шпигуноманія як явище набуло масового і особливо загрозливого для пересічної людини масштабу у період “холодної війни” між СРСР та США в другій половині ХХ ст. До цього практика застосування політич- них репресій, мотивованих боротьбою із агентами іноземних держав, була невід’ємною частиною сталінського терору 1930-х рр. Прояви шпигуно- манії у роки Першої світової війни, хоч і мали для того часу без- прецедентні масштаби, однак не йшли у жодне порівняння із радянською практикою. У цей період українські землі, зважаючи на стратегічне роз- ташування, стали ареною ведення не лише бойових дій, а й боротьби Сторінки військової історії 141 спецслужб різних країн поза лінією фронту. Небачений масштаб світо- вого конфлікту і важливість отримання перемоги у ньому зумовили втя- гування у протиборство (контр)розвідок великої кількості представників різних соціально-професійних категорій населення. Прагнення принести користь своїй державі, убезпечитися від певних загроз чи отримати осо- бисту матеріальну вигоду спонукало одних погоджуватися на збір і передачу важливої військово-стратегічної інформації, а інших — скрізь вбачати іноземних шпигунів або просто писати доноси для зведення особистих рахунків. Розглядом справ, які стосувалися боротьби із іноземними спец- службами займалися контррозвідувальні відділення. У межах українських губерній вони існували при штабах Київського та Одеського військових округів1. Утім, оскільки подібні справи часто пов’язувалися із антидер- жавною діяльністю, або ж звинувачення у політичній неблагонадійності маскувалися під співпрацю із ворожою країною2, на практиці це зумов- лювало дублювання функцій контррозвідки та поліції. Незважаючи на те, що на початку 1914 р. наказ по Окремому корпусу жандармів ставив на перше місце необхідність максимального сприяння діяльності контрроз- відувальних відділень3, на практиці інколи спостерігалося протиборство або певні непорозуміння між вказаними органами, ведення паралельних розслідувань, тощо. На побутовому рівні неминучість збройного конфлікту із Австро- Угорщиною та Німеччиною стала гостро відчуватися за кілька днів до офіційного вступу Російської імперії у війну. Це проявилося у різних запобіжних діях із боку представників окремих нацменшин та підприєм- ницьких кіл. Зокрема, упереджуючи обмеження прав й можливі підозри у неблагонадійності чи навіть співпраці із ворогом, до київського губерна- тора заздалегідь звернулися представники місцевого чеського населення, австрійські піддані, із прохання про перехід у російське підданство. Всього таке бажання виявило 3,5 тис. осіб. 18 липня 1914 р. Київська телеграфна контора оголосила про припинення прямого телеграфного сполучення із містами Австро-Угорщини. Щоправда, ще деякий час пові- домлення можна було пересилати через Берлін. Паралельно із цим ——————— 1 Центральний державний історичний архів України, м. Київ (ЦДІАК України). Ф. 1152. Оп. 1. Спр. 330. Арк. 30зв. 2 Самі такі формальні звинувачення у шпигунстві на користь Австро-Угорщині були висунуті М. Грушевському після його повернення з Відня до Києва наприкінці лис- топада 1914 р. (дет. див.: Музичук О.В. Звинувачується у шпигунстві (Невідомі джерела до біографії М.С. Грушевського) // Архіви України. 1991. № 5–6. С. 12–29). 3 ЦДІАК України. Ф. 1152. Оп. 1. Спр. 330. Арк. 30 зв. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2020. Випуск 30 142 розпочалася масова ліквідація представництв австрійських фірм у різних містах, а їхні службовці і чиновники поспішно евакуйовувалися на бать- ківщину. З метою безпеки, німецькі кораблі тоді ж отримали наказ не заходити у південні порти, наприклад, до Одеси4. Вищезгадані упереджувальні дії представників чеського населення не убезпечили від підозр та арештів. 4 серпня 1914 р. до Київського ГЖУ надійшло прохання від Чеського комітету для взаємодопомоги жертвам війни про звільнення 5 чехів “…за благонадійність яких комітет… може поручитися”5. Останні були запідозрені у співробітництві із австрійською розвідкою. Із початком бойових дій атмосфера ворожнечі за національною оз- накою та пошуки ворожих агентів набули особливо масштабних форм. Для полегшення цієї роботи контррозвідка Головного управління Гене- рального штабу підготувала “короткі відомості про організацію іноземної розвідки”, які були частиною програми занять старших наглядачів контр- розвідувальних відділень. Серед іншого, у документі робився акцент на п’яти групах ворожих агентів: 1) військові чини, 2) спеціально підготов- лені найманці, 3) приватні особи, 4) працівники комерційних та інших підприємств, 5) дипломатичні і консульські представники. У рамках до- сліджуваної проблеми для нас важливим є більш детальний опис сфер діяльності та професій представників третьої групи. Контррозвідка кон- статувала, що найбільша кількість осіб, які займалися шпигунством або сприяли йому, працювали: комісіонерами і комівояжерами з продажу іноземних товарів від різних комерційних підприємств та контор; пред- ставниками закордонних заводів; іноземними інженерами казенних і при- ватних підприємств та заводів у сфері залізниць, транспорту, електроос- вітлення, металургії, нафтопромислів; іноземними вчителями і гувернант- ками; артистами, мандрівними іноземними музикантами, фокусниками, книготорговцями; кореспондентами іноземних газет. До потенційних ворожих агентів зараховувалися також туристи і проститутки6. Саме ці категорії цивільні населення, особливо, якщо мова йшла про німецьких, австрійських, турецьких чи болгарських підданих, перебували під пиль- ним наглядом і сформували основну групу підозрюваних у зборі і пере- дачі іншим країнам секретної інформації військового характеру. ——————— 4 По Україні // Рада. 1914. № 162. С. 3. 5 ЦДІАК України. Ф. 274. Оп. 1. Спр. 3762. Арк. 28. 6 Государственный архив Российской Федерации (ГАРФ). Ф. 6281. Оп. 1. Д. 98. Л. 1–4. URL: https://www.prlib.ru/item/331523. Сторінки військової історії 143 Питання боротьби із іноземним шпигунством регулярно піднімалося вищими органами влади. 18 жовтня 1914 р. військовий міністр В. Су- хомлинов звернувся до голови Ради міністрів І. Горемикіна із пропо- зицією винести на обговорення уряду питання щодо видворення з Ро- сійської імперії усіх підданих ворогуючих держав (за винятком німецьких підданих французького походження, австрійських підданих — слов’ян та італійців); закриття німецьких і австрійських товариств та інших об’єд- нань, а також торгових і промислових підприємств. Доцільність цього обґрунтовувалася причетністю вказаних осіб і організацій до широкої шпигунської мережі, їх антидержавною діяльністю, включно зі сприян- ням поширенню революційної агітації серед робітників. Через два дні в іншому листі міністр висловлював аналогічні думки стосовно турецьких підданих7. Утім, на той момент Рада міністрів утрималася від таких радикальних дій і обмежилася поступовим запровадженням окремих обмежувальних заходів8 (див. далі). Натомість суспільство реагувало більш оперативно і радикальніше. Сучасник подій, вчений Микола Жданов писав, що у перші роки війни мали місце незліченні комічні й трагічні прояви шпигуноманії, коли “старанні обивателі всіх країн хапали на вулицях і на дорогах незнайомих їм проїжджих та перехожих і за підозрою в шпигунстві тягли їх до поліцейських дільниць”9. Крім того, поліція почала отримувати від насе- лення численні повідомлення/доноси про ймовірних іноземних агентів. Це ставало причиною проведення слідства та численних перевірок полі- тичної благодійності без належних підстав чи доказів. На такі випадки вже на початку осені 1914 р. звернув увагу командувач Окремим кор- пусом жандармів В. Джунковський. “Намагаючись звести старі рахунки і усунути неугодних їм осіб, гірші елементи населення поспішають вико- ристати час війни для своїх особистих інтересів” — констатувалося в його наказі начальникам губернських жандармських управлінь від 14 вересня. На хвилі патріотичного піднесення, дієвим методом для цього стали звинувачення в образі імператора, державній зраді, шпигунстві та співчутті ворогуючим державам. Прагнення помсти чи інші особисті мотиви були справжньою причиною написання численних фальшивих доносів, тож чиновник наголошував на необхідності першочергової не- ——————— 7 Российский государственный исторический архив. Ф. 1276. Оп. 10. Д. 761. Л. 1–6. URL: https://www.prlib.ru/item/353510. 8 Там же. Ф. 1276. Оп. 10. Д. 828. Л. 166–173. 9 Жданов Н.М. Русские военнопленные в мировой войне 1914–1918 гг. М., 1920. С. 40. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2020. Випуск 30 144 гласної перевірки отриманих свідчень та вивчення відносин між свідком і звинуваченим10. Боротися із цими проявами було складно, адже “провінційному жандарму, який засидівся у невисоких чинах, було важко втриматися від спокуси сфабрикувати на основі доносів ″шпигунську″ справу і цим відзначитися в очах високого начальства. Буйна фантазія в поєднанні зі знанням основ конспірації і розшукової роботи дозволяла тим, хто був готовий будь-якими шляхами зробити кар’єру, вибудовувати в своїх до- несеннях командуванню неймовірні схеми нібито існуючих шпигунських організацій, об’єднавши для цього розрізнену інформацію доносів. Саме так виникло більшість … донесень про нібито існуючі у різних регіонах країни гігантські шпигунські організації”11. У 1916 р. Департамент поліції надрукував секретний “Альбом осіб зареєстрованих жандармською, розшуковою та загальною поліцією за підозрою в шпигунстві”. Він мав гриф “цілком таємно” і призначався для посадових осіб, які відповідали за боротьбу зі шпигунством. У книзі було зібрано короткі біографічні відомості, фотографії та відбитки пальців вказаних осіб. Характерно, що мова йшла лише про підозри щодо них і їх наявність у альбомі “не може служити беззаперечним доказом абсолютної вини у шпигунстві”12. Згадане видання вміщувало інформацію про 427 чоловіків та 38 жі- нок, які були затримані за відповідними звинуваченнями за період із 1910 р. до кінця 1915 р. Закономірно, що майже 90% затримань відбулося починаючи із липня 1914 р., тобто під час війни або за кілька днів до її початку. На території українських губерній до рук поліції потрапило 174 особи зі списку (≈37%), переважно у найбільших містах (Одеса (май- же половина), Київ, Харків, Катеринослав) та прифронтових регіонах — на Волині та Поділлі13. До цього числа не входить майже 30 уродженців українських земель, насамперед із Галичини й Хотинщини. Серед підозрюваних у шпигунстві зустрічалися представники різних національностей та соціальних категорій. Найбільше у списку євреїв — майже 37% (64 особи), та підданих інших країн, насамперед Австро- Угорщини, Німеччини та Османської імперії — 48% (84 особи, в тому ——————— 10 ГАРФ. Ф. 6281. Оп. 1. Д. 98. Л. 4. 11 Греков Н.В. Русская контрразведка в 1905–1917 гг.: шпиономания и реальные проблемы. М., 2000. URL: http://militera.lib.ru/research/grekov/03.html. 12 Альбом лиц зарегистрованных жандармской, сыскной и общей полицией по подозрению в шпионстве: Вып. 1: Составлено по материалам присланным в регист- рационное бюро департамента полиции по 31 декабря 1915 года. Пг., 1916. С. V. 13 Там же. С. 325–343. Сторінки військової історії 145 числі й кілька євреїв). Зацікавленість до них спецслужб і поліції зумов- лена, серед іншого, атмосферою недовіри в умовах війни до представ- ників ворожих країн і державною антисемітською політикою. Особливу увагу привертали іноземці, які пройшли військову службу (до 10 осіб) або працювали в дипломатичних установах. Зокрема, це кілька представників консульства Австро-Угорщини в Одесі — генеральний консул Й. Паум- гартнер, консули Г. Філунгер і Е. Герінг (заарештований у Києві), сек- ретарі Й. Гурка та Е. Унгур’ян; а також турецький віце-консул Тахар-Бей. Зазвичай вони затримувалися у перші місяці війни або відразу після її початку, не встигнувши покинути Російську імперію. Саме так сталося із австро-угорським консулом у Києві, бароном Р. Гейном у Петрограді 24 липня 1914 р. Восени того ж року під підозру потрапив навіть не- письменний лакей при турецькому консульстві в Одесі. Очевидно, що затримання деяких осіб, насамперед представників консульств ворогуючих держав, іноземців із досвідом військової служби чи тих, хто незаконно в’їхав до Російської імперії, було цілком доціль- ним. Однак дехто потрапив під підозру винятково на хвилі боротьби із т. зв. “німецьким засиллям”, або з політичних міркувань, без належних доказів. Так, додаткового дослідження потребує звинувачення у шпи- гунстві австрійського підданого, 64-річного українця, неграмотного чор- нороба Івана Земка із м-ка Дунавці Подільської губ. Аналогічні сумніви викликають щодо німецького підданого, католика, неграмотного чорно- роба Якова Колача, який проживав у с. Бірзула Херсонської губернії — важливому у регіоні ринку некваліфікованих кадрів, куди у пошуках роботи з’їжджалися тисячі збіднілих селян14. У цілому, більшість із підозрюваних у шпигунстві належали до неза- можних верств або середнього достатку, працювали у сфері обслуго- вування (кафе, ресторани, готелі) і торгівлі (комівояжери, торгові агенти й посередники, купці, комісіонери, маклери). У професійному відношенні виділяються такі нестандартні випадки як: неписьменна продавщиця по- пулярної щоденної газети “Одеська пошта”, музикант у міському саду Ялти, позолотник із Чернігівської губернії, малограмотний ворожбит- хіромант перського походження, якого затримали на залізниці у Жме- ринці15 та ін. Багато хто із потенційних шпигунів відвідував різні регіони або контактував із великою кількістю людей з огляду на специфіку роботи, що стало додатковим фактором уваги поліції. ——————— 14 Там же. С. 52, 67. 15 Там же. С. 87, 109, 157. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2020. Випуск 30 146 У кількох випадках затримувалися близькі родичі: 1) батько та син Вінтери, комісіонер і конторник відповідно, німці-лютерани; 2) брати Доллержалі, конторник та електротехнік, німецькі піддані, лютерани; 3) брати Екерти, вояжер та скульптурно-мармуровий майстер, поляки- католики; 4) брати Еліси, власники мануфактурної крамниці, євреї; 5) брати Нарліани, торговець металом і студент-математик, турецькі піддані, вірмени. Дехто із підозрюваних ще до війни потрапив у поле зору поліції, наприклад, австрійського підданого Івана Зінькевича було вислано із Російської імперії за участь у революційному русі під час подій 1906– 1907 рр.; єврей Янкель Рідер притягувався до відповідальності “за таємне заняття у вигляді промислу еміграцією”; болгарського підданого Марина Цонєва затримано у 1915 р. після вислання за шпигунство у 1914 р., тощо. Неординарно виглядає біографія “професійного злочинця” Мойсея Під- небенного, 1856 року народження, уродженця Богодухівського повіту Харківської губ., міщанина м. Богодухова, домовласника у Харкові. На початку ХХ ст. він, разом із дружиною Євдокією, потрапив до спеціаль- ного довідника для поліції, оскільки у 1899 р. притягувався до відпові- дальності в Москві у статусі “хіпесника”. До цієї категорії зараховувалися “злодії і злодійки, що обкрадають чоловіків, які приводяться повіями в спеціально пристосовану для цього квартиру або номер в готелі (іноді в лазні)”16. У 1905 р. М. Піднебенний перебував у тилу діючої армії в Харбіні під час російсько-японської війни. Правоохоронні органи також зафіксували, що він утримував будинки розпусти. Напередодні Першої світової війни підозрюваний проживав за кордоном, був старостою при російській церкві у Лейпцигу. Затриманий 2 вересня 1914 р. у Петрограді за звинуваченнями у шпигунстві17. ——————— 16 Справочный указатель для чинов полиции. Фотографии профессиональных пре- ступников по категориям, с очерком антропометрии и приложением краткого словаря воровского языка / сост. нач. Моск. сыск. полиции В.И. Лебедевым. М., 1903. С. 115, 120. 17 Альбом лиц … С. 98. Сторінки військової історії 147 Окрему увагу привертає справа випускника Київського залізничного технічного училища Сергія Жидковського. Напередодні війни він пра- цював наглядачем телеграфу у Козятині та Жмеринці, цікавився радіо- технікою, проводив досліди на власноруч сконструйованій радіостанції. 2 березня 1914 р. С. Жидковського було затримано у Жмеринці “за влаш- тування безпровідного телеграфу”, а 9 березня Подільське ГЖУ зареєст- рувало його як військового шпигуна18. На користь такого звинувачення свідчила доказова база: висока професійна кваліфікація підозрюваного, наявність несанкціонованої радіостанції, прийом радіограм інших стан- цій, в тому числі й місцевої військової. Із 1913 р. підозрюваний перебував у штаті київської служби телеграфу, налагоджував прийом метеобюле- тенів із Парижу, брав участь у конструюванні переносної станції для прийому повідомлень під час руху залізничних поїздів. У вільний від роботи час С. Жидковський продовжував любительські досліди за допо- могою кількох власних радіостанцій19. Тож “влаштування, без належного дозволу, пристрою бездротового телеграфу, за допомогою якого можливі зносини з особами, що знаходяться за межами Росії” стало першим зви- нуваченням. Відповідно до закону 1912 р. мірою показання за цей злочин було ув’язнення на термін від місяця до року20, однак у ході розслі- дування С. Жидковський став підозрюватися у “військовому шпигунстві”, за що передбачалася смертна кара. Справа швидко набула небаченого резонансу, цим випадком заці- кавилися не лише регіональні, а й столичні газети. У їх публікаціях наводилися наступні тези: – “У Жмеринці раптом перестав працювати телеграф у той час, коли надходили секретні військові телеграми. Тут і з’явилася підозра, що теле- граф навмисно зіпсований Жидковським, щоб перехоплювати військові телеграми і передавати їх по своєму бездротовому телеграфу за кордон” (“Новое время”, 1914, 18 березня); – “…влада знайшла багато записів, із яких видно, що Жидковський зносився зі Жмеринки з Берліном, Гамбургом, Парижем та іншими містами за кордоном” (“Русское слово”, 1914, 16 березня); – “…його радіотелеграфний апарат не примітивний і не саморобний, а системи Марконі [італійський винахідник радіо], коштує дорого, але ним ——————— 18 Там же. С. 50. 19 Глущенко А.А. Место и роль радиосвязи в модернизации России (1900–1917 гг.). СПб., 2005. С. 526–528. 20 Полное собрание законов Российской империи (ПСЗ РИ). Собр. 3-е. Т. 32, ч. 1. № 37724. С. 1102. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2020. Випуск 30 148 [Жидковським] не купувався, а отриманий із-за кордону” (“Новое время”, 1914, 21 березня). Майже рік тривали слідчі дії (допити, експерименти) і судовий про- цес. Виявилося, що радіостанція С. Жидковського добре працює на прийом повідомлень, інколи навіть прослуховувалися французькі, англій- ські та німецькі станції, однак украй непридатна для передачі. Це до- зволило зняти звинувачення у військовому шпигунстві та державній зраді. Після цього його звільнили з-під варти, де він перебував понад 2 місяці у одиночній камері, під гласний поліцейський нагляд21. Врешті- решт, на виїзній сесії Одеської судової палати 18 лютого 1915 р. С. Жид- ковського було “визнано винним у влаштуванні станції без дозволу і виправдано за звинуваченням у шпигунстві”, з покаранням 1 місяць ув’язнення22. Незважаючи на початок війни та поширення у суспільстві проявів шпигуноманії, у цій ситуації важливу роль відіграв громадський розголос та фах звинувачуваного, який з 1912 р. відкрито займався радіотелеграфією і не приховував існування любительської станції. На той час стратегічне значення бездротового способу передачі ін- формації не до кінця усвідомлювалося навіть спецслужбами і поліцією, тож до ув’язнення і звинувачення у шпигунстві справа дійшла лише за кілька років23. Натомість традиційно більшу важливість для формування державної політики і контролю за настроями мали друковані видання, писемний спосіб передачі інформації (у першу чергу листування) і в цілому видавнича справа. У перші місяці війни працівники типографій та видавництв стали ще одним джерелом поповнення списку підозрюваних у шпигунстві. Мова про друкарів, наборщиків та технічний персонал, переважно з числа іноземних підданих або євреїв. Додаткового вивчення, з огляду на брак достовірних джерел, потребує історія дійсного статського радника, старшого цензора київської пошто- вої цензури Карла Зіверта. Його було запідозрено у шпигунстві лише в 1917 р., після майже 50-ти річної служби на різних посадах. Перлюст- руючи кореспонденцію начальника штабу армій Південно-Західного фронту, пізніше головнокомандувача арміями Північно-Західного фронту генерала М. Алексєєва, військового міністра В. Сухомлинова, генерал- губернатора Галичини Г. Бобринського, дружини генерала О. Брусилова, ——————— 21 Глущенко А.А. Указ. соч. С. 528–529. 22 Дело Жидковского // Киевлянин. 1915. № 50. С. 5. 23 Дет. про діяльність радіоаматорів під час Першої світової війни див.: Rikitianskaia M. Listening to “Concert of Europe”: pioneering radio amateurs during World War I // World War I Media, Entertainments & Popular Culture / Editer by Chris Hart. Chester, 2018. Pp. 123–144. Сторінки військової історії 149 він нібито переписував їх або робив світлини і надсилав до Відня. При цьому використовувалися німецькі фотоапарати, а для непомітного від- криття листів за власною унікальною методикою — німецький електро- чайник24. У якості чи не єдиного джерела цього детективного випадку виступає книга англійського публіциста Річарда Роуена, кілька разів передрукована, у тому числі скорочено в СРСР — у вигляді серії статей газети “Правда” та окремих видань25. Фактично без жодних змін бездо- казовий опис викриття ледь не потрійного шпигуна К. Зіверта потрапив у поле зору й сучасних російських вчених26. Натомість сучасний україн- ський історик О. Кирієнко, згадуючи цей приклад, стверджує, що не виявив “фактів викриття законспірованих агентів країни, що воювали з російською державою в апараті військової цензури”27. Відсутність відо- мих архівних джерел чи публікацій у тогочасній пресі про судовий про- цес над К. Зівертом наштовхує на думку про надуманий характер опи- саного Р. Роуеном та ідеологічну доцільність поширення цієї інформації в радянський період. Загальна картина дозволяє висловити сумніви щодо високого відсотку реальних шпигунів серед усього складеного поліцією списку згаданого “Альбому…” і безпосередньо тих осіб із нього, кого було затримано на території українських губерній. Безумовно, в умовах війни спецслужби і поліція закономірно проявляли особливо пильну увагу у виявленні іно- земних агентів, однак нерідко підозри висувалися виключно із політич- них мотивів або на релігійному чи національному ґрунті. Найбільше страждали особи німецького походження у рамках боротьби із їх “засиллям”. Кампанія пошуку ворожих агентів охопила найрізноманітніші сфери. У освіті вона мова йшла не лише про управлінську вертикаль, а й ви- кладацький і учнівсько-студентський склад. Досить характерний приклад, пов’язаний із шпигуноманією, трапився у Харківському навчальному окрузі. Про влаштовану правими організаціями “травлю” його попечителя Павла Соколовського, який був німецького походження, ЗМІ писали з січня 1915 р. “Найогидніше у цих гоніннях те, що ясно видно їх корис- ливу ціль: ″користуючись нагодою″, ″патріоти″, як ми сказали, нама- ——————— 24 Rowan R. The Story of Secret Service. New York, 1937. Pp. 652–655. 25 Роуан Р. Разведка и контрразведка. М., 1937. 61 с.; Его же. Очерки секретной службы. Из истории разведки. М., 1946. 404 с. 26 Смыкалин А.С. Перлюстрация почтовой корреспонденции и почтовая военная цензура в России и СССР. М., 2015. С. 80. 27 Кирієнко О. Військова цензура в українських губерніях Російської імперії (липень 1914 р. — жовтень 1917 р.). К., 2016. С. 166. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2020. Випуск 30 150 гаються зайняти місця тих, кого вони зганяють” — йшлося у публікації харківської газети “Утро”28. На початку лютого П. Соколовський, повер- нувшись із Петрограду, спростував чутки про його відставку, згадавши при цьому поширення у столиці двох брошур анонімних авторів, спря- мованих проти нього. Одне із подібних видань голослівно звинувачувало попечителя у співпраці з ворожою державою та “вірності присязі Віль- гельму ІІ”29. Як наслідок, 23 липня 1915 р., на прохання профільного міністра П. Ігнатьєва, він подав прохання про відставку. У розмові із журналістами П. Соколовський так пояснював обставини свого звіль- нення: “Моя відставка викликана політичними мотивами… я остзеєць і моя діяльність, можливо, здаватиметься шкідливою”30. У цьому й безлічі інших подібних випадків такі надумані, необґрун- товані підозри підігрівалися Міністерством народної освіти, яке активно звільняло чиновників і усувало від занять студентів вищих навчальних закладів — німецьких та австрійських підданих. Поновлення було мож- ливим лише у випадку переходу в російське підданство. Ради універ- ситетів почали виключати із свого складу почесних членів-німців. Наприклад, в Київському ун-ті на засіданні 17 квітня 1915 р. виключено 8 професорів із Відня, Лейпцига, Бреслау, Берліна, Мюнхена та ін. У Новоросійському університеті станом на початок 1915 р. не було німців серед почесних членів, тож заклад уникнув цієї ганебної процедури31. Щоправда, міністерство давало право попечителям залишати на посадах тих австрійських і німецьких підданих, які були корисні для навчальних округів, обов’язково пропонуючи їм при цьому перейти у російське підданство; і лише після відмови — звільняти32. На осіб слов’янського, французького та італійського походження це правило не розповсюджу- валося33. Без зволікань із навчальних закладів виключалися, ті учні, які “висловлювали вороже ставлення до Росії та співчуття Німеччині”34. Із новою силою хвиля громадського несприйняття всього німецького, яка проявлялася й у пошуку ворожих агентів, спалахнула весною 1915 р. під час “великого відступу” російської армії з Галичини. “…Суспільство ——————— 28 Ослиное копыто // Утро. 1915. № 2553. С. 4. 29 Староверов Б. Немецкое пленение Харьковского университета. Х., 1915. С. 36. 30 П.Е. Соколовский о своей отставке // Утро. 1915. № 2732. С. 6. 31 Черказьянова И.В. Профессор П.Э. Соколовский во главе Харьковского учебного округа // Университеты. Наука и просвещение. Харьков, 2004. № 3. С. 68–69. 32 Держархів Одеської області. Ф. 42. Оп. 35. Спр. 2794. Арк. 109. 33 По вопросу об исключении со службы неприятельских подданных // Циркуляр по Одесскому учебному округу. 1916. № 8. С. 1154. 34 Держархів Одеської області. Ф. 42. Оп. 35. Спр. 1909. Арк. 17. Сторінки військової історії 151 хвилювалося і шукало ″винуватців″, 5-у колону, як тепер висловлюються. По країні прокотилася хвиля злоби проти своїх німців, здебільшого дав- ним-давно обрусілих, які зберегли лише свої німецькі прізвища. У бага- тьох місцях це вилилося у демонстрації, образи осіб німецького поход- ження і погроми” — пригадував А. Денікін35. Шпигуноманія активно підігрівалася націоналістичними й правомонархічними організаціями, в тому числі у ЗМІ та тиражованих публіцистичних виданнях. У житомир- ській газеті “Жизнь Волыни”, яку видавав голова тутешнього відділення “Союзу російського народу” Олександр Красильников, у публікації за листопад 1915 р., на тих, хто бажав миру безапеляційно вішався ярлик шпигуна і зрадника: “У деяких колах (на щастя нечисленних) легко вітається пропагована німецькими агентами ідея миру на будь-яких умо- вах, лише б зараз або ж якнайшвидше… Це або підкуплені німецьким золотом підлі зрадники та шпигуни, або просто торгаші, дрібні комер- санти, у яких унаслідок війни скоротилася кількість угод і т. д…”36. 2 лютого 1915 р. рішенням уряду австрійські, угорські, німецькі та ту- рецькі піддані були значно обмежені у економічних правах37. У результаті негативні явища проявилися навіть у сільській освіті, зокрема Приазов’я та Кримського п-ову. Лише у Євпаторійському повіті Таврійської губернії було закрито 31 німецьку школу. У цілому, звільнені від німецьких коло- ністів території планувалося заселити новим населенням38. Натомість до початку війни, у 1912 р., інспектор народних училищ С. Дегтярьов конс- татував, що тутешнє німецьке населення “цілком забезпечене початковою освітою: у повіті 21 початкове німецьке училище і 41 німецька школа грамоти”39. Безапеляційне і, разом із тим, фактично бездоказове ототож- нення усіх німецьких колоністів Російської імперії із шпигунами та агентами розвідки зустрічається у радянських політичних брошурах пе- ріоду Другої світової війни40. ——————— 35 Деникин А.И. Путь русского офицера. М., 2012. С. 266–267. 36 Гаврилюк А. Жаждущие мира // Жизнь Волыни. 1915. № 305. С. 1. (Цит. за: Куцик Р. Прийоми інформаційного впливу російської імперської влади на населення Київської, Подільської та Волинської губерній у 1914–1917 рр. // Київські історичні студії. 2017. № 1. С. 85). 37 Переселение и землеустройство в Азиатской России: сборник законов и рас- поряжений / сост. В.П. Вощинин; под ред. Г.Ф. Чиркина. Пг., 1915. С. 388–397. 38 Постановления заседаний чрезвычайного и очередного Евпаторийского уездного земского собрания 1915 года. Евпатория, 1916. С. 178. 39 Постановления чрезвычайного и очередного уездных земских собраний 1913 го- да, и чрезвычайного Евпаторийского уездного земского собрания 22 декабря 1912 года. Евпатория, 1914. С. 204. 40 Никитинский И., Софинов П. Немецкий шпионаж в России во время войны 1914– 1918 гг. М., 1942. С. 25–29. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2020. Випуск 30 152 Доречно уточнити, що у випадку доведення для російських підданих злочин кваліфікувався як “державна зрада” і карався смертною карою41. На практиці по відношенню до підозрюваних чи неблагонадійних зде- більшого застосовувалася практика адміністративної висилки у внут- рішні, віддалені від зони бойових дій, регіони імперії. Особливо масово це торкнулося німецьких колоністів. За деякими даними до кінця 1915 р. із Подільської губернії було вислано 20 тис. осіб, Чернігівської — 11,5 тис., Київської — 10 тис. Найбільших масштабів цей процес набув на Волині. За приблизними підрахунками лише за липень 1915 р. звідси було вислано понад 67 тис. німецьких колоністів42. Подібно до цього постраждали різноманітні іноземні об’єднання і компанії. У вже згадуваній програмі занять старших наглядачів контр- розвідувальних відділень говорилося, що “приклади, які передували вели- кій європейській війні, показують, що низка промислових та інших підприємств німецького походження у Росії перебували на службі у ворожої розвідки або більше чи менше сприяли їй”43. Ця точка зору отримала широке втілення на практиці саме після поразок на фронті у першій половині 1915 р., адже 1 липня державні органи отримали пов- новаження ліквідовувати торгівельні та промислові підприємства, які були визнані німецькими чи австрійськими44. До цього часу контрроз- відка перевіряла їх щодо можливого збору і передачі секретної інформації лише на підставі наявності таємних доносів та агентурних даних. У по- дальшому вони розглядалися як ймовірні законспіровані розвідувальні організації, особливо, якщо до складу правління входили іноземці45. Одним із найбільш масштабних осередків військового шпигунства була визнана відома компанія “Зінгер”, яка мала 51 відділення в Росій- ській імперії. Формально це акціонерне товариство було зареєстроване у США, однак керівництво було представлене багатьма німцями, а голов- ний склад знаходився у Гамбурзі. Із початком Першої світової війни компанія потрапила у поле зору контррозвідувальних органів, а потім і жандармських управлінь. Поодинокі перевірки та обшуки у різних регіо- нах поступово набували системного характеру, а звинувачення у зборі ——————— 41 ПСЗ РИ. Собр. 3-е. Т. 23, ч. 1. № 22704. С. 193. 42 Лор Э. Русский национализм и Российская империя: Кампания против “вра- жеских подданных” в годы Первой мировой войны. М., 2012. С. 159–161. 43 ГАРФ. Ф. 6281. Оп. 1. Д. 98. Л. 4. 44 Дякин B.C. Первая мировая война и мероприятия по ликвидации так называемого немецкого засилья // Первая мировая война 1914–1918 гг. М., 1968. С. 232. 45 Велика війна 1914–1918 рр. і Україна. У 2-х кн. Кн. 1: Історичні нариси / Упорядн. О.П. Реєнт. К., 2014. С. 223. Сторінки військової історії 153 секретних військових відомостей почали лунати і від правих організацій. На початку 1915 р. компанія була змушена звільнити всіх німецьких співробітників. Їх чисельність становила менше 0,5%, однак мова йшла переважно про вище керівництво. У регіонах поліція стала складати списки працівників компанії, перевіряти їх кореспонденцію, проводити негласні слідчі дії. Наприклад, у Волинській губернії у її поле зору потрапило 140 осіб. Вже у квітні почалося урядове розслідування, а з липня — масові закриття й секвестри магазинів та складів фірми “Зінгер”. Паралельно по всій Російській імперії тривали арешти і обшуки служ- бовців фірми. Упродовж 1915–1916 рр. звинувачення у шпигунстві були висунуті низці агентів компанії у різних повітах Київської губ., служ- бовцям представництв у Херсонській та Харківській губ., тощо. Особливо цікавість у спецслужб викликало регіональне керівництво, зокрема, заві- дувачі відділень у Маріуполі (Д. Луков), Сімферополі (Ф. Битко), Харкові (К. Гентчель)46. Тоді ж націоналістична преса почала активно передруковувати лист від правління компанії, нібито розісланий її службовцям, який називався доказом шпигунства на користь Німеччини. У ньому йшлося про те, що вся територія Російської імперії поділена на частини, які керуються окремими відділеннями. Ті, у свою чергу, керують мережею магазинів, по одному на 1–2 повіти. Далі ці райони розбиваються на ще дрібніші одиниці — 1–2 волості, територією яких “роз’їжджають на конях агенти фірми, які продають товар і отримують гроші з боржників”. Крім того, у різних регіонах члени правління постійно проводять регулярні ревізії, маючи при собі детальні карти, фотоапарати і отримуючи від завідувачів відділень інформацію про кращі способи пересування та стан шляхів ——————— 46 Див.: ЦДІАК України. Ф. 307, Оп. 1. Спр. 16. Арк. 1–99; Ф. 317. Оп. 1. Спр. 5893. Арк. 1–13; Оп. 2. Спр. 3215а. Арк. 1–53; Ф. 348. Оп. 1. Спр. 714. Арк. 1–250. Ф. 419. Оп. 1. Спр. 6848. Арк. 1–28. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2020. Випуск 30 154 сполучення. Преса писала, що фірма, “очевидно, у комерційних цілях”, також збирала щорічні відомості про народжуваність, густоту населення, врожайність, поточну економічну ситуацію47. Так нестандартні для росій- ської дійсності методи ведення бізнесу, аналізу ринку і боротьби за споживача стали “доказом” збору секретної інформації. До уваги не брався той факт, що компанія мала окремий російський корпоративний статус, виконувала військові замовлення, займалася благодійністю, жерт- вувала або давала у безкоштовне користування тисячі швейних машинок для різних організацій, які працювали на потреби фронту, шили одяг для солдатів48. Прямих доказів організованого шпигунства не було виявлено, а факти передачі секретних відомостей не підтвердилися. Вивчивши ситуацію, “Зінгер” підтримали провідні члени союзів земств та міст. У справу втрутилося також американське посольство, адже центральний офіс ком- панії у США почав недоотримувати десятки мільйонів рублів. До кінця 1915 р. діяльність компанії було розблоковано окремим рішенням Ради міністрів49. Після цього у регіонах знову почали поступово відкриватися її представництва. Наприклад, 30 жовтня 1915 р. дозвіл на відновлення торгівлі отримали 25 одеських магазинів, закритих у липні. У наступні місяці з-під арешту звільняли заарештованих у цій справі. Під підозру потрапили й інші іноземні компанії, наприклад, німецькі фірми “Кунст і Альберс”, “Сіменс і Шуккерт”, “Вольф Герман”, контора “Гергард і Гей”, адміністрація вінницького насіннєвого заводу “Раббетге і Гізеке”, електричний синдикат “Allgemeine Electricitäts-Gesellschaft” до управлінської структури якого входили “Київське електричне товарист- во”, “Німецьке континентальне товариство” (експлуатувало газовий завод в Одесі), товариство електрики “В. Ламейєр і К°” (обслуговувало трамвай у Києві) та ін.50 Звинувачення у шпигунстві рядових співробітників торгових фірм, транспортних і довідкових контор обґрунтувалося спец- службами наступним чином: “Практика показала, що у таких підпри- ємствах таємні агенти часто приховуються під маскою найбільш не- значних агентів, які грають на підприємстві найбільш, здавалося б, жалюгідну роль”51. ——————— 47 Зингер и К0 — шпионская организация // Киевлянин. 1915. № 190. С. 2–3. 48 Щедрый дар // Донецкая жизнь. 1914. 28 августа. 49 Лор Э. Указ. соч. С. 96–98. 50 Орлов В.Г. Двойной агент: Записки русского контрразведчика. М., 1998. С. 208– 210. 51 ГАРФ. Ф. 6281. Оп. 1. Д. 98. Л. 5. Сторінки військової історії 155 Всього у Російській імперії до осені 1917 р. було ліквідовано 58 ве- ликих німецьких фірм, ще 439 — підпорядковано місцевій владі або занесено до “чорного списку”52. Звісно, факти збору і передачі секретних відомостей з боку підданих ворогуючих держав мали місце, однак го- ворити за замовчуванням про знак рівності між кожним співробітником іноземної компанії, особливо середнього чи нижчого рівня, і шпигуном, як мінімум, некоректно. З іншого боку, занадто прискіплива увага спец- служб до німецького капіталу в роки Першої світової війни спричинила його поступовий відтік із Російської імперії зі значно меншими втратами порівняно з тими, які мали іноземні підприємства під час пізнішої біль- шовицької експропріації. Не пощастило і китайцям, які займалися розносною торгівлею ману- фактурними товарами. Зважаючи на кілька випадків їх викриття у вій- ськовому шпигунстві на користь Німеччини, за пропозицією Головного управління Генерального штабу, всі жандармські управління 28 липня 1914 р. отримали наказ виявляти таких осіб, ретельно обшукувати та допитувати. Керуючись цієї вказівкою через місяць у Чугуєві Харківської губернії було затримано трьох китайців, які мали при собі всі дозвільні документи. Оскільки подібне повторювалося по всій Російській імперії, то китайський посланець почав скаржитися на вислання мандрівних китайців-торговців, їх утиски і незаконне затримання. Реакція влади не забарилася і менше, ніж через місяць командувач жандармів В. Джун- ковський, з метою “підтримання якнайкращих добросусідських взаємин із дружньою країною”, розпорядився негайно звільняти затриманих за від- сутності обґрунтованих підозр у шпигунстві. Доводячи цю інформацію до відома повітових справників, харківський губернатор М. Катеринич за- пропонував “звернути особливу увагу на мандрівних циган”53. Загалом, у роки Першої світової війни шпигуноманія стала звичним явищем для всіх ворогуючих країн. Її підґрунтя формували як об’єктивні чинники, пов’язані із умовами воєнного часу та безпрецедентністю мас- штабу тогочасних подій, так і цілком штучно породжені страхи сус- пільства. У Російській імперії таку тривогу можна було легко розвивати за допомогою націоналістичних організацій та преси, які користувалися підтримкою влади. Зважаючи на це, головним об’єктом для можливих підозр у шпигунстві ставали іноземці, єврейське населення, політичні опоненти та просто особисті недруги, на яких, користуючись ситуацією, ——————— 52 Греков Н.В. Указ. соч. 53 Про китайських шпигунів у Харківській губернії 1914 року // “Альфа-Омега”. URL: https://alfa-omega.kh.ua/pro-kitajskih-shpiguniv-u-harkivskij-guberniyi-1914-roku/ ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2020. Випуск 30 156 можна було написати таємний донос. Тож склалася така ситуація, що реальних агентів ворожої розвідки стало складно виявити. Ця справа, особливо у віддалених від фронту регіонах, перейшла від кваліфікованих контррозвідувальних органів до рук жандармських управлінь. Суспільна думка ж формувалася не рішеннями судових органів, а націоналістичною пресою, без дотримання принципу презумпції невинуватості. В україн- ських губерніях її голос лунав особливо гучно, адже українські ліберальні газети було закрито відразу після запровадження воєнного стану. Наяв- ність єврейського населення, німецьких колоністів і загалом іноземного капіталу давала гарне підґрунтя для “полювання на відьом” під маскою боротьби із шпигунством. Справа телеграфіста Сергія Жидковського, вигадки про потрійного агента-цензора Карла Зіверта, звільнення попе- чителя Харківського навчального округу Павла Соколовського, закриття магазинів компанії “Зінгер”, безпричинні арешти китайських мандрівних торговців та інші приклади є свідченням не стільки прагнення влади, спецслужб і поліції убезпечити імперію від іноземної розвідки, скільки відображенням шпигуноманії і домінуванням вибіркового підходу до виконання своїх обов’язків. REFERENCES 1. Cherkazianova, I. V. (2004). Professor P.E. Sokolovskij vo glave Harkovskogo ucheb- nogo okruga [Professor P.E. Sokolovsky at the head of the Kharkiv Educational District]. Universitety. Nauka i prosveshenie — Universities. Science and education, (3), 64–73. [in Russian]. 2. Denikin, A. I. (2012). Put russkogo oficera [The Way of Russian Officer]. Moscow. [in Russian]. 3. Diakin, V. S. (1968). Pervaya mirovaya vojna i meropriyatiya po likvidacii tak nazyvaemogo nemeckogo zasilya [The First World War and Measures to eliminate the so- called German Dominance]. In Pervaya mirovaya voina 1914–1918 gg. — The First World War 1914–1918 (pp. 227–238). Moscow. [in Russian]. 4. Glushchenko, A. A. (2005). Mesto i rol radiosvyazi v modernizacii Rossii (1900– 1917 gg.) [Place and role of radio communication in modernization of Russia (1900–1917)]. Sankt-Peterburg. [in Russian]. 5. Grekov, N. V. (2000). Russkaya kontrrazvedka v 1905–1917 gg.: shpionomaniya i realnye problem [Russian Counterintelligence in 1905–1917. Spy mania and real problems]. Moscow. [in Russian]. 6. Kutsyk, R. (2017). Pryiomy informatsiinoho vplyvu rosiiskoi imperskoi vlady na naselennia Kyivskoi, Podilskoi ta Volynskoi hubernii u 1914–1917 rr. [Methods of information impact on citizens of Kyiv, Podolia and Volyn Governorates by Russian imperial authorities in the period of 1914–1917]. Kyivski istorychni studii — Kyiv Historical Studies, (1), 82–87. [in Ukrainian]. 7. Kyriienko, O. (2016). Viiskova tsenzura v ukrainskykh huberniiakh Rosiiskoi imperii (lypen 1914 r. — zhovten 1917 r.) [Military censorship in the Ukrainian Governorates of the Russian Empire (July 1914 — October 1917)]. Kyiv. [in Ukrainian]. Сторінки військової історії 157 8. Lor, E. (2012). Russkij nacionalizm i Rossijskaya imperiya: Kampaniya protiv “vrazheskih poddannyh” v gody Pervoj mirovoj vojny [Russian nationalism and the Russian Empire: Campaign against “enemy subjects” during the First World War]. Moscow. [in Russian]. 9. Muzychuk, O. V. (1991). Zvynuvachuietsia u shpyhunstvi (Nevidomi dzherela do biohrafii M.S. Hrushevskoho) [Accused in espionage. (Unknown sources on the biography of M.S. Hrushevsky]. Arkhivy Ukrainy — Archives of Ukraine, 5–6, 12–29. [in Ukrainian]. 10. Nikitinskii, I., & Sofinov, P. (1942). Nemeckij shpionazh v Rossii vo vremya vojny 1914–1918 gg. [German espionage in Russia during the war of 1914–1918.]. Moscow. [in Russian]. 11. Orlov, V. G. (1998). Dvojnoj agent: Zapiski russkogo kontrrazvedchika [Double Agent: Notes of a Russian Counterintelligence Officer]. Moscow. [in Russian]. 12. Reient, O. P. (Ed.). (2014). Velyka viina 1914–1918 rr. i Ukraina [The Great War of 1914–1918 and Ukraine] (Vol. 1: Istorychni narysy). Kyiv. [in Ukrainian]. 13. Rikitianskaia, M. (2018). Listening to "Concert of Europe": pioneering radio amateurs during World War I. In World War I Media, Entertainments & Popular Culture (pp. 123–144). Chester. [in English]. 14. Rowan, R. (1937). The Story of Secret Service. New York. [in English]. 15. Smykalin, A. S. (2015). Perlyustraciya pochtovoj korrespondencii i pochtovaya voen- naya cenzura v Rossii i SSSR [Perlustration of correspondence and postal military censorship in Russia and the USSR]. Moscow. [in Russian]. 16. Staroverov, B. (1915). Nemeckoe plenenie Harkovskogo universiteta [German capture of Kharkov University]. Kharkov. [in Russian]. 17. Zhdanov, N. M. (1920). Russkie voennoplennye v mirovoj vojne 1914–1918 gg. [Russian prisoners in World War 1914–1918]. Moscow. [in Russian].

Людина у центрі уваги спецслужб та поліції: шпигуноманія в українських губерніях у роки Першої світової війни

Репозитарії

Схожі ресурси