Гирич І. Українська історія: через ідентичність до держави
Рецензія на книгу: Гирич І. Українська історія: через ідентичність до держави. Київ: Українські пропілеї, 2021. 270 с.
Збережено в:
| Дата: | 2022 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2022
|
| Назва видання: | Сiверянський літопис |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/187015 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Гирич І. Українська історія: через ідентичність до держави / Т. Демченко // Сіверянський літопис. — 2022. — № 2. — С. 136-138. — Бібліогр.: 2 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-187015 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1870152025-02-23T17:49:19Z Гирич І. Українська історія: через ідентичність до держави Hyrych I. Ukrainian history: through identity to the state Демченко, Т. Рецензії. Огляди. Анотації Рецензія на книгу: Гирич І. Українська історія: через ідентичність до держави. Київ: Українські пропілеї, 2021. 270 с. Review : Hyrych I. Ukrainian history: through identity to the state. Kyiv: Ukrainian Propylaea, 2021. 270 p. 2022 Article Гирич І. Українська історія: через ідентичність до держави / Т. Демченко // Сіверянський літопис. — 2022. — № 2. — С. 136-138. — Бібліогр.: 2 назв. — укр. 2518-7430 DOI: 10.5281/zenodo.7014907 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/187015 uk Сiверянський літопис application/pdf Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Рецензії. Огляди. Анотації Рецензії. Огляди. Анотації |
| spellingShingle |
Рецензії. Огляди. Анотації Рецензії. Огляди. Анотації Демченко, Т. Гирич І. Українська історія: через ідентичність до держави Сiверянський літопис |
| description |
Рецензія на книгу: Гирич І. Українська історія: через ідентичність до держави.
Київ: Українські пропілеї, 2021. 270 с. |
| format |
Article |
| author |
Демченко, Т. |
| author_facet |
Демченко, Т. |
| author_sort |
Демченко, Т. |
| title |
Гирич І. Українська історія: через ідентичність до держави |
| title_short |
Гирич І. Українська історія: через ідентичність до держави |
| title_full |
Гирич І. Українська історія: через ідентичність до держави |
| title_fullStr |
Гирич І. Українська історія: через ідентичність до держави |
| title_full_unstemmed |
Гирич І. Українська історія: через ідентичність до держави |
| title_sort |
гирич і. українська історія: через ідентичність до держави |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
2022 |
| topic_facet |
Рецензії. Огляди. Анотації |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/187015 |
| citation_txt |
Гирич І. Українська історія: через ідентичність до держави / Т. Демченко // Сіверянський літопис. — 2022. — № 2. — С. 136-138. — Бібліогр.: 2 назв. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT demčenkot giričíukraínsʹkaístoríâčerezídentičnístʹdoderžavi AT demčenkot hyrychiukrainianhistorythroughidentitytothestate |
| first_indexed |
2025-11-24T05:04:44Z |
| last_indexed |
2025-11-24T05:04:44Z |
| _version_ |
1849646838534111232 |
| fulltext |
Сіверянський літопис. 2022. № 2
136
Тамара Демченко
•
Гирич І. Українська історія: через ідентичність до держави.
Київ: Українські пропілеї, 2021. 270 с.
DOI: 10.5281/zenodo.7014907
© Т. Демченко, 2022. CC BY 4.0
Нова книга І. Гирича привертає увагу насамперед своєю багатоплановістю, перева-
жанням концептів над фактами, прагненням не лише продемонструвати нові підходи до
аналізу явищ історичної дійсності, діяльності видатних осіб минулого, але й виявити шля-
хи узгодження колосальної кількості історичного наративу, що включає джерела, концеп-
ції судження й оцінки української історії з наголосом на процеси й події двох останніх
сторіч. Головна мета цієї, багато в чому новаторської, книги, як на нас, полягає в тому,
щоб виробити внутрішньо несуперечливі засади створення підручників із вітчизняної іс-
торії не лише для середньої, але й вищої школи. У незалежній Україні вже маємо декілька
позитивних прикладів появи навчальної літератури, науково-популярних книг, що здобу-
ли схвальні відгуки громадськості. Нині ж для багатьох людей стає очевидним: якщо ми
прагнемо сформувати належну колективну історичну пам’ять, то починати потрібно зі
школи. З іншого боку, свідомість школярів та й студентства бомбардують представники
ворожої пропаганди через Інтернет, шоу-бізнес, телебачення тощо. Умови гібридної війни
вимагають, щоб серйозні вчені, які набули заслуженого авторитету, більше уваги приділя-
ли історичній освіті.
Уже в перших рядках «Передмови» автор лаконічно, але чітко й переконливо виклав
свої аргументи щодо потреби перевидання в доповненому й переробленому форматі своїх
праць приблизно десятилітньої давнини: «Ми – українці – не звикли ще цінувати власну
державу», – констатує він. Однак, «без своєї держави неможливий будь-який цивілізацій-
ний поступ. Національна культура може процвітати лише в національній державі. Держа-
ву творить усвідомлена через колективну пам’ять про минуле ідентичність мільйонів»*
[С. 6]. Приємно відзначити, що подібні підходи поділяють чимало українських патріотів,
як, наприклад, В. Севастьянов, який надав матеріальну допомогу у виданні рецензованої
книги.
Увесь текст книги розподілений на 4 частини. Якщо стисло, то першу з них відповід-
но до авторських оцінок можна схарактеризувати як концептуальну, тобто тут переважає
розв’язання «теоретико-концептуальних питань»; другу – як аналіз внеску й ролі «україн-
ських інтелектуалів» у формування «національної суспільної думки». У цій же частині ав-
тор з’ясовує походження та розвінчує деякі живучі міфи, що суттєво викривлюють вузло-
ві моменти вітчизняної історії. У останній частині йдеться «про проблемні питання під-
ручників». Доречно доповнюють і поглиблюють наше розуміння теоретичних підвалин
уміщені в додатках статті, що стосуються історичних тем, які нині набули особливої акту-
альності [С. 6–7].
Імовірно, можна було й по-іншому згрупувати матеріал, але, на нашу думку, автор
обрав оптимальний шлях для досягнення поставленої мети. У чому її сутність?
Читаючи книгу, рецензентка весь час ловила себе на думці, що їй чи не вперше на-
решті пощастило прочитати підручник такої високої наукової вартості й водночас цікаво
й доступно написаного, за яким не мала змоги ні сама навчатися, ні навчати учнів та й
студентів. Важко сказати, чи було це усвідомлене бажання шановного автора створити
прототип зразкового підручника, чи так зійшлися зірки, але книга вийшла цікавою не
тільки для фахівців. Сподіваємося, що до неї звернуться й шкільні вчителі, й тямущі учні
та їхні батьки.
Хоча й прийнято будь-який аналіз розпочинати зі змісту, дозволимо собі відступити
від традиції – із «похвального слова» формі. Замість громіздких «параграфів», куди зазви-
чай втискують силу-силенну фактів, автор обрав невеликі за обсягом, присвячені розкрит-
тю однієї теми глави, зміст яких повністю відповідає заголовку. Прикладом може слугува-
ти походження й донині популярного міфу «про приналежність культурної спадщини кня-
зівської Русі-України російській історії. Теорія М. Погодіна» (приблизно сторінка тексту).
* Тут і далі в квадратних дужках поклик на рецензовану працю.
Siverian chronicle. 2022. № 2
137
Автор стверджує, що «Ідеологічним завданням М. Погодіна було генетично пов’язати
старокиївську культурну спадщину з російським етносом. Для ментальності людини
ХІХ ст. доказом істинності будь-якого положення було доведення більшої давнини того
чи іншого народу та його культурних здобутків» [С. 156]. Погляди московського професо-
ра та його однодумців справедливо, зі знанням справи, критикував свого часу М. Грушев-
ський, однак міф і тепер перебуває в арсеналі ідеологічної зброї Кремля. В інших, трохи
більших за обсягом главах, автор використовує принцип тез. Так, «Совєтсько-імперська
ідеологія та її боротьба з українським історичним світоглядом на ґрунті шкільних підруч-
ників» усебічно розкривається як імперське трактування історичного процесу в 24 тезах
[С. 172–175]. Подібний метод використаний і в наступній частині для аналізу ідейно-полі-
тичних засад світогляду та діяльності діячів національно-визвольного руху, які, хоча й до-
тримувалися різних поглядів на майбутнє України, але визнавали право її народу на авто-
номію та навіть самостійну державу. У «персоналістських» главах автор аналізуютьє до-
робок видатних діячів – П. Куліша, В. Антоновича, М. Драгоманова, О. Кониського,
О. Барвінського, М. Грушевського, Д. Дорошенка і В. Липинського, Д. Донцова і
Р. Бжеського (Млиновецького), О. Бочковського.
Буде доречним наголосити, що І. Гирич серйозно досліджував наукову спадщину та
громадсько-політичну діяльність практично всіх названих осіб, готував до друку твори
багатьох із них, тобто належним чином обізнаний із поглядами знакових представників
руху. Він – автор книг і ґрунтовних розвідок про багатьох із вищеназваних діячів. Метод
застосування тез дає можливість виділити головне в характеристиці, не збільшуючи обсяг
тексту на шкоду іншим темам. У главі про М. Грушевського їх 19, ідейно-політичні заса-
ди концепції Д. Дорошенка і В. Липинського розкриті у 12 тезах.
Вдало й продумано використаний також ілюстративний матеріал, зазвичай, це – світ-
лини. До них додані пояснення, що посилюють враження від візуальної інформації. Так,
уміщуючи фотографію погруддя В. Антоновича, виготовленого в 1890-х рр. на замовлен-
ня Одеської громади, автор підкреслив: «За сталінщини опинилося на смітнику» [С. 39].
На одній із наступних світлин зафіксований стан будинку по Гоголівській вулиці, 27
(м. Київ) перед знесенням у 1970-х рр. Саме тут близько 30-ти років мешкав Сергій Єфре-
мов. Жахлива руїна переконливо ілюструє сутність політики радянської влади щодо тих,
кого впродовж десятиріч називали «українськими буржуазними націоналістами» [С. 60].
Партноменклатурі мало було згноїти у в’язниці самого академіка, вони намагалися зни-
щити ще й матеріальні сліди його життя в українській столиці.
Утім, емоційно насичених сюжетів у книзі не так уже й багато. Автор значно частіше
апелює до розуму читачів, прагне прояснити ситуацію, привернути увагу до тих чи інших
проблем історичного минулого, які набули нині особливої актуальності.
Хотілося б докладніше зупинитися на одній із важливих ліній змістовного наповнен-
ня рецензованої книги. Вона стосується розкриття провідної теми – формування відчуття
національної ідентичності або самоусвідомлення своєї приналежності/тотожності саме з
українським народом не тільки в середовищі селян та міських низів, а й в інтелігентних
колах. За умов, коли російська влада – байдуже, царська чи радянська – толерувала й усі-
ляко підтримувала малоросійство, це було важким завданням. Відомий англійський полі-
толог Ентоні Сміт у працях останніх десятиліть ХХ ст. чітко окреслив засади формування
ідентичності: «Подолання забуття через нащадків, відновлення колективної гідності через
покликання на золоту добу, реалізація братерства через символи, ритуали та церемонії,
які прив’язують живих до мертвих і полеглих спільноти – ось головні функції національ-
ної ідентичності й націоналізму в сучасному світі, основні причини, чому націоналізм ви-
явився таким живучим, мінливим і незнищенним, незважаючи на всілякі злигодні»1.
Значна частина сучасних українських вчених визнають правомірність таких підхо-
дів. Так, П. Гай-Нижник наголосив, що «в цілому формування загальнонаціональної іден-
тичності є одним з головних завдань Української держави на сучасному етапі»2.
Одна з провідних ідей, яку докладно аналізовано на сторінках рецензованої праці
І. Гирича, теж стосується проблеми ідентичності. На матеріалі нарису про нашого земляка
Олександра Яковича Кониського (1836–1900) спробуємо схарактеризувати її сутність.
І. Гирич підкреслює в постаті письменника й громадського діяча «незламну україн-
ськість», «чітку» настанову «на творення культурної відрубності українців від росіян».
Автор наголошує, що саме О. Кониський «чітко окреслив межу між українським та росій-
ським духовним простором і відтак поставив на міцний ґрунт справу служіння україн-
ської інтелігенції завданням відродження власного народу, ґрунт, певніший за примарні
1 Сміт Е. Д. Національна ідентичність. Київ: Основи, 1994. С. 169.
2 Гай-Нижник П. Українська національна ідея: соборні чинники та визначальні засади. Трансформація україн-
ської національної ідеї / Упоряд. О. Доній. Київ: Наш формат, 2019. С. 148.
Сіверянський літопис. 2022. № 2
138
цілі радикального українства, що силкувалося визволити всі народи Російської імперії…»
[C. 130]. Більше того, учений уважає його «першим справжнім українським соборником»
[С. 132]. Водночас у книзі не затушоване гостре протистояння О. Кониського та М. Дра-
гоманова: «у питанні державної незалежності України» ці діячі «виступили двома ворогу-
ючими між собою антиподами. М. Драгоманов продовжував традиційну лінію кирило-ме-
фодіївців, ратуючи за федералізацію російської імперії та в широкому сенсі за федерацію
усієї Європи. О. Кониський був засадничним самостійником і на федерацію дивився лише
як на проміжний засіб для досягнення незалежності». Проте через понад сотню років піс-
ля відходу обох І. Гирич приходить до несподіваного висновку: «…важко не побачити,
що обидві візії українського поступу – за М. Драгомановим і за О. Кониським – вкупі да-
ють ідеальне бачення українського шляху. Не взаємозаперечення, а взаємодоповнення
узгоджувало обидві на позір непримиренні позиції» [С. 132].
Такий де явний, а де окреслений зрозумілим натяком заклик до єдності національних
сил заради існування й подальшого розвитку нації та Української держави проходить чер-
воною лінією через усю книгу. На нашу думку, це найцінніший її компонент і гідна осно-
ва виховання патріотично налаштованих поколінь. Додамо лише, що Ігор Борисович Ги-
рич презентував рецензовану книгу Чернігівській ОУНБ імені В. Г. Короленка, і, сподіва-
ємося, читачі бібліотеки залюбки її прочитають.
Дата подання: 5 грудня 2021 р.
Дата затвердження до друку: 20 грудня 2021 р.
Цитування за ДСТУ 8302:2015
Демченко, Т. Рецензія : Гирич І. Українська історія: через ідентичність до держави. Київ:
Українські пропілеї, 2021. 270 с. Сіверянський літопис. 2022. № 2. C. 136–138. DOI:
10.5281/zenodo.7014907.
Цитування за стандартом APA
Demchenko, T. (2022). Retsenziia : Hyrych I. Ukrainska istoriia: cherez identychnist do derzhavy.
Kyiv: Ukrainski propilei, 2021. 270 s. [Review : Hyrych I. Ukrainian history: through identity to the state.
Kyiv: Ukrainian Propylaea, 2021. 270 p.]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 2, P. 136–138. DOI:
10.5281/zenodo.7014907.
|