"Українське ХІХ століття" в термінах і поняттях ґлобальної історії

Мета дослідження полягає в переосмисленні особливостей історії XIX ст. в категоріях ґлобальної історії. Методологія спирається на методи концептуальної історії, мультикультуралізму та принципі сучасної ґлобальної історії. Наукова новизна. Специфіка «українського XIX століття» досліджується в таки...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2022
1. Verfasser:	Колесник, І.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2022
Schriftenreihe:	Український історичний журнал
Schlagworte:	Методологія. Історіографія. Джерелознавство
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/188126
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	"Українське ХІХ століття" в термінах і поняттях ґлобальної історії / І. Колесник // Український історичний журнал. — 2022. — Число 5. — С. 121-133. — Бібліогр.: 11 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-188126
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1881262025-02-09T12:05:26Z "Українське ХІХ століття" в термінах і поняттях ґлобальної історії “Ukrainian Nineteenth Century” in Terms and Concepts of Global History Колесник, І. Методологія. Історіографія. Джерелознавство Мета дослідження полягає в переосмисленні особливостей історії XIX ст. в категоріях ґлобальної історії. Методологія спирається на методи концептуальної історії, мультикультуралізму та принципі сучасної ґлобальної історії. Наукова новизна. Специфіка «українського XIX століття» досліджується в таких категоріях ґлобальної історії, як «імперський меридіан», «відсталість», «відродження – культурний трансфер». Концепт імперського меридіану, запропонований британськими ґлобальними істориками, має французьку та українську версії, слугує контраверсією «нової імперської історії». Проаналізовано, як термін «відсталість» трактується іспанськими, російськими та українськими істориками. Основними темами історії України XIX ст. були відсталість та відродження. Національне відродження в термінах ґлобальної історії сприймається як культурний трансфер ідей, людей, технологій, суспільних і політичних рухів. Відродження розглядається як закономірне явище у світовій історії. Висновки. Трактування «українського XIX століття» з перспективи ґлобальної історії дозволяє переосмислити його в європейському та світовому контекстах. The purpose of this paper is to rethink the history of Ukraine in the 19th century in terms and concepts of global history. The methodology is based on the principles of conceptual history, multiculturalism, and the ideas of modern global history. The scientific novelty. The particularities of the “Ukrainian 19th century” are surveyed with such categories of global history as Imperial Meridian, Backwardness, and Renaissance – Cultural Transfer. The concept of the Imperial Meridian, developed by British global historians, has French and Ukrainian versions, and serves as a counterargument to the New Imperial History. The author analyzes the differences in the interpretations of the term “backwardness” in works of Spanish, Russian, and Ukrainian historians. The main topics of the history of Ukraine in the 19th century were Backwardness and Renaissance. In terms of global history, National Renaissance is perceived as a cultural transfer of ideas, people, technologies, and social and political movements. Renaissance acts as a conventional phenomenon in world history. Conclusion. The interpretation of the “Ukrainian 19th century” from the perspective of global history allows us to comprehend it in the European and global context. 2022 Article "Українське ХІХ століття" в термінах і поняттях ґлобальної історії / І. Колесник // Український історичний журнал. — 2022. — Число 5. — С. 121-133. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. 0130-5247 DOI: doi.org/10.15407/uhj2022.05.121 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/188126 930.303.446 uk Український історичний журнал application/pdf Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Методологія. Історіографія. Джерелознавство Методологія. Історіографія. Джерелознавство
spellingShingle	Методологія. Історіографія. Джерелознавство Методологія. Історіографія. Джерелознавство Колесник, І. "Українське ХІХ століття" в термінах і поняттях ґлобальної історії Український історичний журнал
description	Мета дослідження полягає в переосмисленні особливостей історії XIX ст. в категоріях ґлобальної історії. Методологія спирається на методи концептуальної історії, мультикультуралізму та принципі сучасної ґлобальної історії. Наукова новизна. Специфіка «українського XIX століття» досліджується в таких категоріях ґлобальної історії, як «імперський меридіан», «відсталість», «відродження – культурний трансфер». Концепт імперського меридіану, запропонований британськими ґлобальними істориками, має французьку та українську версії, слугує контраверсією «нової імперської історії». Проаналізовано, як термін «відсталість» трактується іспанськими, російськими та українськими істориками. Основними темами історії України XIX ст. були відсталість та відродження. Національне відродження в термінах ґлобальної історії сприймається як культурний трансфер ідей, людей, технологій, суспільних і політичних рухів. Відродження розглядається як закономірне явище у світовій історії. Висновки. Трактування «українського XIX століття» з перспективи ґлобальної історії дозволяє переосмислити його в європейському та світовому контекстах.
format	Article
author	Колесник, І.
author_facet	Колесник, І.
author_sort	Колесник, І.
title	"Українське ХІХ століття" в термінах і поняттях ґлобальної історії
title_short	"Українське ХІХ століття" в термінах і поняттях ґлобальної історії
title_full	"Українське ХІХ століття" в термінах і поняттях ґлобальної історії
title_fullStr	"Українське ХІХ століття" в термінах і поняттях ґлобальної історії
title_full_unstemmed	"Українське ХІХ століття" в термінах і поняттях ґлобальної історії
title_sort	"українське хіх століття" в термінах і поняттях ґлобальної історії
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2022
topic_facet	Методологія. Історіографія. Джерелознавство
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/188126
citation_txt	"Українське ХІХ століття" в термінах і поняттях ґлобальної історії / І. Колесник // Український історичний журнал. — 2022. — Число 5. — С. 121-133. — Бібліогр.: 11 назв. — укр.
series	Український історичний журнал
work_keys_str_mv	AT kolesnikí ukraínsʹkehíhstolíttâvtermínahíponâttâhglobalʹnoíístoríí AT kolesnikí ukrainiannineteenthcenturyintermsandconceptsofglobalhistory
first_indexed	2025-11-25T22:48:16Z
last_indexed	2025-11-25T22:48:16Z
_version_	1849804350534189056
fulltext	Український історичний журнал. – 2022. – №5 МЕТОДОЛОГІЯ. ІСТОРІОГРАФІЯ. ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВО Дев’ятнадцяте століття – одне з ключових у новочасній вітчизняній історії. М.Грушевський пов’язував його із феноменом українського національного відро дження, марксистська історіографія – з епохою капіталізму, пострадянська – з про цесами модернізації українського суспільства. Понятійнотермінологічний апарат будьякої наукової дисципліни, як відомо, характеризує рівень її методологічної осна щеності та стан комунікації з іншими національними історіографіями. Нині історич на наука стоїть перед викликами ґлобальної історії, найновішого напряму у західній соціогуманітаристиці. Тому варто подивитися на історію України ХІХ ст. під кутом зору таких новітніх категорій ґлобальної історії, як «імперський меридіан», «відста лість», «культурний трансфер». Анотація. Мета дослідження полягає в переосмисленні особливостей історії XIX ст. в категоріях ґлобальної історії. Методологія спирається на методи концептуальної історії, мультикультуралізму та принципі сучасної ґлобальної історії. Наукова новизна. Специфіка «українського XIX століття» досліджується в таких категоріях ґлобальної історії, як «ім перський меридіан», «відсталість», «відродження – культурний трансфер». Концепт імпер ського меридіану, запропонований британськими ґлобальними істориками, має французьку та українську версії, слугує контраверсією «нової імперської історії». Проаналізовано, як термін «відсталість» трактується іспанськими, російськими та українськими істориками. Основними темами історії України XIX ст. були відсталість та відродження. Національне відродження в термінах ґлобальної історії сприймається як культурний трансфер ідей, людей, технологій, суспільних і політичних рухів. Відродження розглядається як закономірне явище у світовій історії. Висновки. Трактування «українського XIX століття» з перспективи ґло бальної історії дозволяє переосмислити його в європейському та світовому контекстах. Ключові слова: ґлобальна історія, історія України XIX ст., імперський меридіан, відста лість, відродження – культурний трансфер. Ірина КОЛЕСНИК докторка історичних наук, професорка, провідна наукова співробітниця, відділ української історіографії, Інститут історії України НАН України (Київ, Україна), ikolesnyk2002@gmail.com ORCID: https://orcid.org/0000000216052919 «Українське ХІХ століття» в термінах і поняттях ґлобальної історії DOI: https://doi.org/10.15407/uhj2022.05.121 УДК: 930.303.446 Український історичний журнал. – 2022. – №5 122 Ірина Колесник Імперський меридіан Роль та специфіка ХІХ ст. у ґлобальній історії має різноманітні інтеґрації. Так, В.Макнілл говорить про «довге XIX століття (1850–1950 рр.)», впродовж яко го Захід досяг свого могутнього світового становища. Ю.Остергаммель у книзі «Трансформація світу: ґлобальна історія XIX ст.» розгортає масштабну історію по заминулого століття, що мала вплив на катастрофи ХХ ст.1 Цей термін було введе но в українську історіографію завдяки діаспорним історикам, зокрема І.Лисякові Рудницькому. Згодом він міцно вкорінився у вигляді конструкції «довге українське ХІХ століття»2. Концепт «імперський меридіан» («imperial meridian») запровадили представ ники британської школи ґлобальних істориків. Так, К.Бейлі в амбіційному проекті «Імперський меридіан: Британська імперія та світ 1780–1830» аналізує злет, апогей і падіння II Британської імперії, а «імперський меридіан» він визначає як період, що охоплював події Американської та Французької революцій, епоху Наполеона та світо вої кризи, і тривав із 1780 по 1830 рр.3 Натомість П.О’Браєн дещо звузив хронологічні межі та зміст періоду, звівши його до встановлення європейської морської й військової гегемонії над країнами, суспільствами інших континентів упродовж 1789–1825 рр.: «Після подій революції та наполеонівських війн 1789–1825 рр. європейці отримали величезні поповнення щодо населення, територій і природних ресурсів в Азії, Африці, на Тихому океані, що були взяті під прямий або неформальний контроль. Упродовж “імперського ме ридіану” європейська морська та військова перевага над державами й суспільствами інших материків виявилася практично нездоланною. Західна Європа стала на шлях постійного економічного зростання, що вело до поглиблення розбіжностей між рів нями технологій, продуктивності, життєвих стандартів і військової потужності між Сходом та Заходом, Північчю й Півднем»4. Виникнення імперського меридіану – це ґлобальні зміни у світовій історії піс ля 1789–1825 рр., що означали геополітичний, технологічний і політичний підйом Заходу в ХІХ ст., коли Європа стала світовим лідером5. Отже, для цього періоду, на думку П.О’Браєна, характерним було створення світової економічної системи, індустріальні революції, війни (від локальних до «Великої європейської громадян ської війни 1914–1918 рр.»), революції (соціальні, національні, наукові), імперський експансіонізм. І дійсно, наполеонівський проект перетворення Європи передбачав масш табні цілі. Ідеться про створення єдиної валютної системи по всьому континенту. Цивільний кодекс французького імператора створив нову юридичну базу нового по рядку, і досі не переглядався. Незважаючи на зміни політичного устрою, від перед бачав базові європейські цінності, включаючи свободу віросповідання, рівність усіх перед законом. Наполеон також створив сучасну університетську систему освіти. Започаткована ним грошовокредитна система перетворила Європу на єдину сім’ю. З 1780х по 1830–1840ті рр. у Франці та Англії розпочалися промислові революції, 1 Osterhammel J. The Transformation of the World: A Global History of the Nineteenth Century. – Princeton, NJ, 2014. Див. також: Тесля А.А. Национализирующийся век: опыт глобальной истории: дискуссия о книге Ю.Остерхаммеля «The Transformation of the World» // Философия: Журнал высшей школы экономики. – 2017. – Т.1. – №2. – С.110–120. 2 Лисяк-Рудницький І. Структура української історії у ХІХ ст. // Його ж. Історичні есе: У 2 т. – Т.1. – К., 1994. – С.197. 3 Bayly C. Imperial Meridian: The British Empire and the World 1780–1830: Studies in Modern History. Routledge; 1989. 4 O’Brien P. Historiographical traditions and modern imperatives for the restoration of global history // Journal of Global History. – 2006. – №1. – Р.11. 5 Ibid. – P.24. https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B2%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D0%B4%D0%B0_%D0%B2%D1%96%D1%80%D0%BE%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F Український історичний журнал. – 2022. – №5 «Українське ХІХ століття» в термінах і поняттях ґлобальної історії 123 що знаменували перехід від аграрнокустарного до індустріальнокапіталістичного виробництва. Про дослідницький потенціал та інтерпретаційні можливості концепту «імпер ський меридіан» свідчить його верифікація на матеріалах французької історії. Д.Тодд, автор статті «Французький імперський меридіан, 1814–1870 рр.», на противагу бри танським колеґам, подає зовсім інші хронологічні контури. Це «період, що тягнеться від реставрації Людовика XVIII в 1814 р. до падіння Наполеона III в 1870 р., він за лишається terra incognita в історії французьких ґлобальних амбіцій». Ідеться про час між падінням Атлантичної імперії Бурбонів і зростанням Африканської й Індійської імперій III Республіки, коли Франція залишалася військовою, економічною, науко вою та культурною наддержавою, що мала вплив у світовому масштабі. Усе це, на думку автора, дає підстави перейменувати період 1814–1870 рр. на «французький імперський меридіан» у сенсі «історіографічного провалля між двома класичними періодами імперської експансії»6. Якщо у К.Бейлі імперський меридіан був пов’язаний із фазою авторитарного правління в поєднанні з примусовим накиданням підвладним територіям економіч них інститутів у період 1780–1830х рр.7, то Франція залишалася не лише «провід ною економічною державою, котра поступалася лише Великобританії за обсягами зовнішньої торгівлі та іноземних інвестицій», – вона мала величезний інтелектуаль ний і культурний вплив. Її академічні інституції, інженерні школи й культурні закла ди користувалися світовим авторитетом, а французька мова, особливо в континен тальній Європі та у середземноморському світі «зберігала статус основного засобу інтелектуальної, наукової й навіть комерційної та фінансової комунікації»8. Таким чином, ключовими темами історії ХІХ ст. вважаються імперська експан сія, національна держава, модернізація та демократичні революції. Динаміку модер нізації при переході від традиційного до індустріального суспільства модернізаційні аналітики розглядають порізному. Так, С.Е.Блек у праці 1966 р. «Динаміка модер нізації: дослідження з порівняльної історії» визначив різні види трансформації: «ін телектуальна» означала встановлення контролю над навколишнім середовищем, «економічна» мала наслідком індустріалізацію, «соціальна» містила швидку урба нізацію, зростаючу спеціалізацію праці та зміну відносин між статями, «політична» вела до появи лідерів, які спрямовували процеси модернізації, котра стимулювала етику індустріалізму, конкуренції, саморозвитку людини. На підставі порівняль ного аналізу модернізаційних процесів Р.Бендікс у студіях «Національне будівниц тво і громадянство» (1977 р.) та «Королі або народ: влада чи мандат на управлін ня» (1978 р.) стверджував: якщо у Західній Європі індустріалізація й демократичні революції призвели до появи ліберальних держав і капіталістичного суспільства, то в Росії традиція царату проклала шлях «авторитарному правлінню та еґалітар ному суспільству»9. Редактори книги «Епоха революцій у ґлобальному контексті» Д.Армітадж і С.Субрагманьям уважають, що основні рушійні сили в історії ХІХ ст. – це демократичні революції та індустріалізація10. У цілому, підсумовує Дж.Бентлі, модернізаційні аналітики зосередили увагу на таких визначальних рисах сучасного суспільства, як урбанізація, індустріалізація, 6 Todd D. A French Imperial Meridian, 1814–1870 [Електронний ресурс]: https://kclpure.kcl.ac.uk/portal/ files/57188711/FIM.pdf 7 Ibid. 8 Ibid. 9 Див.: Бентли Дж. Образы всемирной истории в научных исследованиях ХХ в. // Время мира: Альманах. – Вып.1. – Москва, 1998. – С.38–40. 10 The age of revolutions in global context, c. 1760–1840 // Eds. D.Armitage, S.Subrahmanyam. – Basingstoke, 2010. Український історичний журнал. – 2022. – №5 124 Ірина Колесник наука, технології, комунікації, масова освіта11. Показово, що саме в ХІХ ст. форми національного історієписання виступали як політична ідеологія національних рухів за незалежність та єдність в імперських анклавах. Таким чином, концепт «імперський меридіан» є інтелектуальним продуктом доби ґлобалізації ХХІ ст. і слугує інструментом дослідження ґлобальної історії, зо крема виступає визначальним маркером історії ХІХ ст. Тому логічно припустити, що цей концептметафора фіксує небачене зростання імперського чинника в контек сті загальних процесів у світі та Європі. Імперський меридіан в українській історії Той факт, що «імперський меридіан» не має усталеної дефініції або визначення, відкриває нові горизонти його можливих інтерпретацій. Цей концепт дозволяє роз глядати минуле України в масштабах світової та європейської історії. «Імперський меридіан» в українському минулому, вважаю, означав історичний період від остаточного руйнування козацької державності до кінця Першої світової війни (1780ті – 1918 рр.). Цей період характеризується встановленням радикаль ної політичної, економічної, соціальної й культурної гегемонії імперських урядів Романових та Габсбурґів над тими народами і країнами, котрі ввійшли до цих ве личезних утворень. Сенс цього періоду в українській історії становить формування економічних, соціокультурних, ідейнополітичних передумов виникнення України як ґлобального проекту. Практично на українських територіях у складі Російської та АвстроУгорської імперій існували дві моделі імперської інтеґрації. Обидві вони мали модернізаційний характер, але різні вектори змін. Водночас трансформаційні процеси у цих імпер ських анклавах кожен зі свого боку сприяли кристалізації української нації і практич ній реалізації українського (державного) проекту на початку 1918 р. Економічні передумови реалізації українського проекту як ґлобального були зумовлені тим, що в ХІХ ст. українські терени ввійшли в орбіту європейської світ економіки. Модернізаційні процеси в господарстві Наддніпрянщини були пов’язані з індустріальною революцією. Модернізація почалася з легкої промисловості, цукрової галузі, потім важкої, яку спровокував попит на вугіллі й метал. Набирання обертів імперською економікою з її банківською системою та іноземними капіталовкладен нями мало наслідком виникнення таких явищ, як промислові Донбас і Подніпров’я. У цих реґіонах у 1870–1890х рр. було створено високорозвинену важку індустрію, котрій були властиві найвищі темпи приросту виробництва, а рівень її залишився аб солютним рекордом приросту виробництва для України за всю її історію (І.Савчук). Мережа залізниць створювала відчуття ґлобальної єдності, а також простір для економічних, соціальних, культурних, особистісних комунікацій. Балаклавська залізниця – перша на території України, збудована ще під час Кримської війни в 1855 р. силами антиросійської коаліції. Згодом починається розбудова маґістралей від Москви до Одеси й Севастополя. Австроугорський уряд у 1861 р. проклав заліз ничну лінію між Краковом та Перемишлем і Львовом, щоб контролювати зовніш ню торгівлю у Центральній Європи та стратегічно важливі ділянки східного кордону держави. Так в Україні залізнична логістика утворювалася на діаметрально проти лежних кінцях – на Донбасі й на Східній Галичині. 11 Бентли Дж. Образы всемирной истории в научных исследо ваниях ХХ в. – С.40. Український історичний журнал. – 2022. – №5 «Українське ХІХ століття» в термінах і поняттях ґлобальної історії 125 Розвиток залізничного транспорту сприяв зростанню попиту на збіжжя на міс цевих і світових ринках. У степовій Україні в 1860–1880х рр. було розорано пере логи, що сприяло створенню найбільшого реґіону з виробництва товарного зерна в Російській імперії, орієнтованого на іноземні ринки збуту. У 1890х рр. попит на збіжжя в Європі та світі, що постійно зростав, мав наслідком перетворення україн ських степів на головну житницю континенту, а українських аграріїв – на аґентів сві тової торгівлі. Соціальні передумови були пов’язані з радикальною зміною в російському ім перському анклаві структури українського суспільства. У 1860–1870х рр. селянство поділялося на підприємців, на тих, хто дотримувався традиційних цінностей і спо собу життя, та на новітній соціальний прошарок сільськогосподарських працівників. У цей час виникали й різні соціальні групи: підприємці, робітничий клас, інтеліґенція. На західноукраїнських землях модель імперської інтеґрації виявилася більш упо вільненою й малоефективною. Щоправда, в результаті подій революції 1848–1849 рр. відбулися також зміни у соціальній структурі галицького суспільства, з’явилися нові соціальні верстви, замість старого грекокатолицького духівництва постала «нова» інтеліґенція, виник прошарок найманих працівників. Можна констатувати, що з другої половини ХІХ ст. українське суспільство пе реживало справжню соціальну революцію. Бурхливий розвиток підприємництва, приплив населення в міста сприяли швидкій урбанізації. Як наслідок відбувалася спе ціалізація праці, жінки залучалися у процес виробництва та сферу обслуговування, що призвело до зміни відносин між статями. «Мала» сім’я» заступала велику патрі архальну родину, що включала три покоління. Стандартизація науки, успіхи точних і фундаментальних галузей знання, обмін новими технологіями зумовлювали розви ток транспортної й комунікаційної інфраструктур. У результаті ґлобальних змін за гальна освіта набувала масового характеру, ставала доступною й технічна освіченість. У свідомості населення формувалася етика індустріалізму, конкуренції, саморозвитку людини. У взаєминах між робітниками та підприємцями починала реалізовуватися програма соціального партнерства (система безкоштовного лікування, страхування, освіти тощо). Соціальна революція на західноукраїнських землях через тотальну пауперизацію селянства та важкі соціальнопсихологічні умови життя супроводжувалася масовою міґрацією населення. Основні переселенські потоки спрямовувалися у США, Канаду, Бразилію, Арґентину. Політична складова України як ґлобального проекту ХІХ ст. містила різні соціальнополітичні потоки, культурні, літературні, національні рухи, ідеології, партії. Стихійному формуванню політичного досвіду українського народу спри яли війни – від локальних до світової (1812 р., Кримська 1853–1856 рр., Перша світова 1914–1918 рр., коли одним з основних театрів бойових дій виявилася Галичина) – і повстання (декабристів 1825 р., польські 1831, 1863 рр.), селянські виступи. На формування політичної свідомості українства мали вплив європейська де мократична 1848–1849 рр. та антиімперська аграрна 1905–1907 рр. революції в ім перських анклавах Габсбурґів і Романових. Політичні програми українства, як відо мо, створювалися зусиллями кількох поколінь інтелектуалів, громадськополітичних діячів: шляхетський автономізм, федералізм кириломефодіївців, «м’який патріо тизм» М.Драгоманова, самостійництво М.Міхновського, інтеґральний націоналізм Д.Донцова, націоналкомунізм як напрям у комуністичному русі в Україні 1917– 1920 рр. Діяльність активного українства, орієнтована на реалізацію політичного Український історичний журнал. – 2022. – №5 126 Ірина Колесник проекту України, була представлена культурнопросвітницькими гуртками (Кирило Мефодіївське товариство, редакції часописів «Основа», «Киевская старина»), грома дівським і народовським рухами на українському сході й заході, зародженням полі тичних партій. Зауважимо, що соціальноекономічні, політичні та культурні зрушення в різних частинах українського простору мали різноспрямований характер. Якщо в підросій ській Україні модернізаційні процеси в економіці, у соціосфері були пов’язані з ін дустріалізацією, урбанізацією, формуванням індустріального суспільства, класу укра їнського підприємництва, то в імперському анклаві Габсбурґів процеси політичної лібералізації призводили до активізації громадянськополітичного життя українства, формування різних ідеологічних рухів, утворення перших політичних проектів (пар тій, громадських організацій). Це сприяло поступовому формуванню у свідомості ак тивного українства спочатку ідеї етнічної, мовної, а згодом і політичної та економіч ної єдності українських сходу й заходу. Таким чином, концепт «імперський меридіан» ми використовуємо як релевант ний термін для означення періоду формування низки передумов створення України як ґлобального (державного) проекту в умовах суцільної гегемонії імперських уря дів в усіх сферах існування українського суспільства. Цей концепт дозволяє розгля дати минуле України в контексті загальних процесів у світі та Європі. Він означає той етап європейської історії, що маніфестує імперський експансіонізм, колоніалізм, бездержавність поневолених народівнацій і водночас створює ґрунт для економіч ного зростання, радикальних соціокультурних змін, демократичних революцій, фор мування національної свідомості народів, які прагнули незалежності, в тому числі українського. Нарешті концепт імперського меридіану слугує альтернативою «новій імпер ській історії» при висвітленні подій ХІХ ст. Що таке «нова імперська історія»? Автор цієї концепції співредактор журналу «Ab Imperio» І.Ґерасимов наголошує, що вона може деконструювати звичайну «схему російської історії» М.Карамзіна й заразом концепцію державницької школи з властивою їй традицією «державності». Появу цього суто «технічного» терміна – «нова імперська історія» – його автор по яснює недосконалістю аналітичного апарату, в якому немає поняття щодо верифікації постнаціонального періоду. Перший постулат автора говорить, що «нова імперська історія» має антиім перський характер. Словом, вона протистоїть «імперцям», котрим «наша спіль на історія реґіону з невизначеними кордонами не потрібна»12. Чи дійсно «нова імперська історія» є «відкриттям» російських істориків? Її ідентифікують як ім перську ситуацію, що складається з «численних локальних осередків самоорганіза ції, котрі майже неможливо збалансувати у загальних політичних рамках». За ло гікою автора, імперська ситуація не передбачає єдиного центру, коли йдеться про «Московію, Велике князівство Литовське та Кримське ханство, але також про ки тайські царства, Візантію або Іран»13. Щоправда, ситуація змінюється у ХVIII ст., коли «Російська імперія підкорила практично весь простір локальних осередків самоорганізації». Проте у фокусі уваги дослідника «не Зимовий палац у Санкт Петербурзі, а логіка самоорганізації, постійний пошук рівноваги та формування нових історичних акторів». У пострадянські часи, на його думку, «нову імперську 12 Нашей задачей является деконструкция «схемы русской истории» [Електронний ресурс]: https://www.colta.ru/ articles/literature/16199nasheyzadacheyyavlyaetsyadekonstruktsiyashemyrusskoyistoriisohranyayuscheysyasovremen karamzina 13 Там же. Український історичний журнал. – 2022. – №5 «Українське ХІХ століття» в термінах і поняттях ґлобальної історії 127 історію» неможливо використовувати «для виправдання політичної єдності реґі ону – наприклад, під контролем Москви»14. І тут соціальна уява явно підводить автора цих рядків. Продуктивна ідея І.Ґерасимова про наявність численних локаль них центрів самоорганізації (яку можна, на мій погляд, інтерпретувати щодо спіль нот Європи, Азії, Америки тощо) спирається на штучні й застарілі конструкції, як от «імперська ситуація» та Євразія, реґіон, що його Москва намагається втримати «під контролем»15. Другий постулат: «нова імперська історія» має постнаціональний харак тер. Якщо національну державу розглядати як альтернативу імперії, говорить І.Ґерасимов, то «subaltern studies» доводять, що національна держава – це такий самий проект нав’язування гегемонії нового центру влади, яким і була імперія, не менш репресивний». При цьому національну історію він сприймає однобіч но й упереджено: «як метод – це ретроспективна етнічна чистка пам’яті, котра програмує етнічні чистки в майбутньому», і наголошує «особливу роль гуманіта ріїв у найбільш націоналістичних режимах ХХ ст.»16. Що ж таке постнаціональ на історія, котра, за його словами, не потрібна націоналістам ані в Україні, ані в Росії. Автор розуміє її то «як головний спосіб формування актуальної соціальної уяви», то як «імперську ситуацію», хоча насправді за цими евфемізмами та плу таними дефініціями чітко проступають імперські державницькі й ментальні кон струкції. Справа в тому, що після «холодної війни» та під впливом нових ідей постколоніальної критики, підйому ісламу і кризи марксизму націєцентрична історія почала втрачати свою популярність, і лише у країнах Східної Європи та Східної Азії вона зберігала власні позиції17. В пострадянських історіографіях на ціональна держава традиційно залишається у центрі уваги як головна аналітична одиниця та структурний елемент національного наративу. Зокрема в українській історіографії незмінно домінує ідея незалежної держави, що пройшла шлях від шляхетського автономізму, буржуазного федералізму, демократичного самостій ництва, квазідержавності радянських часів до суверенної країни. Національна історія потрібна сучасній Україні, вона слугує засобом підтримки національно го й політичного престижу нашої держави у ґлобалізованому світі. Звісно, укра їнська національна історіографія відчуває виклики часу та прагне до змін: вона має подовжити хронологічні межі української історії в давнину, розгорнуту іс торично обґрунтовану просторовотериторіальну експозицію вітчизняного ми нулого, подати збалансований опис відносин України з сусідніми країнами та народами. Ґлобалізований світ створює нові образи національної історії18. На відміну від історичної науки ХІХ–ХХ ст. ґлобальна історія не абсолютизує національну державу як одиницю історичного аналізу, але не заперечує можливість створення метанарати вів, національних і локальних наративів для ґлобальної історії. 14 Там же. 15 Новая имперская история Северной Евразии. – Ч.I: Конкурирующие проекты самоорганизации VII–XVII вв.; Ч.II: Балансирование имперской ситуации: XVIII–XX вв. // Под ред. И.Герасимова. – Казань, 2017. 16 Нашей задачей является деконструкция «схемы русской истории» [Електронний ресурс]: https://www.colta.ru/ articles/literature/16199nasheyzadacheyyavlyaetsyadekonstruktsiyashemyrusskoyistoriisohranyayuscheysyasovremen karamzina 17 Иггерс Г., Ван Э. (при участии С.Мукерджи). Глобальная история современной историографии / Пер. с англ. О.Воробьёвой, науч. ред. М.Кукарцева. – Москва, 2012. – С.411. 18 Колесник І. Ґлобальна історія як квест для українських істориків // Український історичний журнал. – 2021. – №5. – С.143–164. Український історичний журнал. – 2022. – №5 128 Ірина Колесник Відсталість Проблема «відсталості» («backwardness») останнім часом висвітлюється в рам ках нових дослідницьких програм мультикультуралізму та ґлобальної історії. Вона втрачає неґативні психоемоційні характеристики, такі, як недорозвинутись чи друго рядність, і зазнає реінтерпретації й ресемантизації. Нині в національних історіогра фіях «відсталість» розглядається порізному, як поліваріантність, багатовимірність історії, ставлячи під сумнів лінійну модель розвитку та ідею проґресу. В американоіспанській історіографії концепт відсталості актуалізували істори ки М.Бурґуера і К.ШмідтНовара, котрі розуміли її як «культурну відсталість», або «статус пізнього приходу»19. Це означає, що останні два століття іспанської історії не без труда вписувалися у загальноєвропейські моделі розвитку. Песимістична ат мосфера режиму Ф.Франко створила сучасну іспанську історію, написану в 1960– 1970х рр., згідно з якою «криза XX ст. вважалася результатом низки невдач і прова лів у XIX ст.: провал промислових революції, провал буржуазної революції, слабкість іспанського лібералізму й відсутність політичної мобілізації»20. Із перспективи ґлобальної історії проблему відсталості аналізують іспанські іс торики Х.Луенґо та П.Далмау. У статті «Історієписання Іспанії у ґлобальну епоху: зв’язки й заплутаності в ХІХ ст.» вони подають модель Іспанії ХІХ ст. не з тради ційної, націєцентричної перспективи, а в категоріях методології ґлобальної істо рії – «зв’язності» («connections») та «заплутаності» («entanglements»)21. До речі, Іспанську імперію вони відносять до так званих «периферійних»22. До цього ж типо логічного ряду можна зарахувати також Російську й АвстроУгорську імперії ХІХ ст. «Іспанське ХІХ століття», на їхню думку, визначають дві великі теми – лібералізм та імперія, котрі мають «гібридне походження, включаючи європейський, атлантичний і ґлобальний виміри»23. Базовий постулат дослідників полягає в тому, що «Іспанська імперія XIX ст. – простір ґлобальної взаємодії»24. Словом, вони відмовляються від колоніального підходу і пропонують подивитися на минуле Іспанії ХІХ ст. з позицій методології взаємодії та зв’язків: «Поперше, слід відзначити, що втрата територіаль них володінь у 1820х і 1898 рр. не поклала край іспанській присутності за межами Іспанії, а радше змінила характер її та обриси. Наприклад […] міґрація, торгівля й обмін ідеями між колишнім мегаполісом і новими латиноамериканськими республі ками залишалися усталеними впродовж цілого століття. Отже нова формула, котра зміцнювала культурні та мовні зв’язки через Атлантику, означала “нову імперію”, на підставі якої Іспанія вважалася колоніальною державою у XX ст.»25. Х.Луенґо і П.Далмау аналізують конкретні форми й механізми ґлобальних зв’язків, як міґрації та мобільність населення: «Ґлобальний характер Іспанії XIX ст. також може бути розглянутий через мобільність людей. Чимало рабів, работорговців, політичних бі женців і міґрантів перетинали кордони й континенти впродовж століття. Що робить справу Іспанії особливо актуальною для питання рабства з ґлобальної перспективи, 19 Burguera M., Schmidt-Nowara Ch. Backwardness and its discontents // Social History. – 2004. – 29. – 3. – P.279–283. Див. також: Burdiel I. Myths of failure, myths of success: new perspectives on nineteenthcentury Spanish liberalism // Journal of Modern History. – 1998. – 70. – 4. – P.892–912. 20 Burguera M., Schmidt-Nowara Ch. Backwardness and its discontents. – P.280. 21 Luengo J., Dalmau P. Writing Spanish history in the global age: connections and entanglements in the nineteenth century // Journal of Global History. – 2018. – 13. – P.425–445. 22 Ibid. – P.428. 23 Ibid. 24 Ibid. – P.434. 25 Ibid. – P.436. Український історичний журнал. – 2022. – №5 «Українське ХІХ століття» в термінах і поняттях ґлобальної історії 129 так це те, що Іспанія була останньою європейською державою, котра скасувала раб ство, у 1873 р. в ПуертоРіко й у 1886 р. на Кубі»26. Таким чином, іспанські дослідники пропонують ґлобальну історію як аль тернативний підхід щодо національної: «Усупереч загальній тенденції розглядати Іспанію як державу, що розпадалася, ми коротко показали через різні теми й сюже ти, як глибоко країна була залучена у широке коло ґлобальних зв’язків». Висновок один: при написанні сучасної іспанської історії «слід ураховувати ґлобус, а не лише Піренейський півострів». Автори вважають, що «Іспанія служила зоною контакту між Європою, Америкою, Африкою й Азією». При цьому вони виступають проти домінування національної держави та за «багатоголосся» національної історії27. У Росії її «вікова відсталість» розглядається в межах популярного «патріотич ного» дискурсу. Термін «відсталість» був поширеним також у Російській імперії до революційного часу, зокрема при оцінках таких подій, як перетворення Петра І, ре форми середини ХІХ ст., а згодом П.Столипіна й С.Вітте. У радянській історіографії побутував термін «культурна відсталість». Із 1990х рр. у Росії набирає популярності концепція модернізації, складовою якої є «відсталість». Аналогом останній стає поняття «нормалізація», «норматив ність», «норма», що цілком вписується у фрейм антиколоніальної критики. На дум ку російського історика О.Каменського, ідея «нормальності» / «відсталості» коре люється з ідеєю мультикультуралізму, адже йдеться не про відсталість, а про інакшість Росії, країн Східної Європи: «Росія не була “ненормальною”, але, у відповідності з правилами мультикультурного підходу, вона була іншою»28. Більше того, на російському ґрунті ідея відсталості сприймається не лише як ба зовий концепт історії Росії ХІХ–ХХ ст., але має політичні імплікації. Вона була запо зичена ще російськими слов’янофілами в німецьких романтиків на початку ХІХ ст. і трактувалася як «особливий шлях». Формула «відсталість як особливий шлях» була присутня не лише в російській історіографії, але й у масовополітичному дискурсі останніх двох століть. Згодом вона трансформувалася в концепцію євразійства, а нині постає у вигляді уявлення про Росію як про начебто «особливу цивілізацію». Це дає підстави сучасним політикам і публіцистам цієї країни маніпулювати поняттям «ци вілізація» задля обґрунтування «російської самобутності» й неприйнятності для неї демократії західного зразка29. В українській історіографії також обговорюється проблема відсталості або істо ричних та неісторичних націй. Не можна не погодитися із зауваженням І.Лисяка Рудницького про те, що історичність «не завжди була лише благом. В окремих випадках вона обтяжувала націю небажаною спадщиною»30. І навпаки – «неісторич ність», «відсталість» могли давати переваги «народам без історії». Це означає, що будьяка виключність, самобутність (відсталість), ексклюзивність в історії країни, дер жави, народу сприймається як варіант розвитку, казус відмінності, прояв історичної норми / нормальності. Дійсно, становище українських земель у складі Російської та АвстроУгорської імперій зазвичай характеризувалося узагальнюючим поняттям «відсталість». Обидва ці утворення належали до так званих «периферійних імперій», на відміну від 26 Ibid. – P.440. 27 Ibid. – P.444–445. 28 Каменский А. К проблеме «вековой русской отсталости» // Quaestio Rossica.·– 2018. – Vol.6. – №1. – Р.194. 29 Там же. 30 Лисяк-Рудницький І. Зауваги до проблеми «історичних» та «неісторичних» націй // Його ж. Історичні есе: У 2 т. – Т.1. – К., 1994. – С.35. Український історичний журнал. – 2022. – №5 130 Ірина Колесник динамічних Французької та Британської, котрі спиралися на демократичні принци пи, інститути, вільний економічний ринок. Натомість Російська й АвстроУгорська були обтяжені громіздким бюрократичним апаратом, мали поліетнічний склад на селення, слабку економіку та інфраструктуру, нерозвинуті суспільні комунікації, що створювало соціальнополітичні непорозуміння, призводило до конфліктів у суспіль стві. Звісно, у соціальнополітичному аспекті термін «відсталість» має принижую чий характер, часто корелюється з дискусіями навколо питання про колоніальний статус української економіки, провінційність культури у Східній Україні та відсут ність еліт – у Західній. Водночас він належить до інструментарію ґлобальної історії. Поперше, ідея відсталості деконструює модель лінійного ходу історії та істо ричного проґресу. У сучасних дослідженнях минуле постає як розмаїтий, мультиварі антний процес із різними векторами темпоральностей та відчуттям часу і простору. Такі риси української історії, котрі традиційно вважалися ознаками її відсталості, як «неповнота», дискретність державного життя, перервність в історії еліт, прозорість культурних кордонів, поліетнічність, брак лідерської харизми, отаманщина, – тепер можуть перетворитися на її переваги. Подруге, у спеціальній літературі зустрічається вираз «перевага відсталості». До прикладу, Е.Вульф у праці «Європа та народи без історії» одним із перших за значив, що причина індустріальної революції – це «привілей відсталості» аґресивної й периферійної Європи, котра зуміла очолити процес ґлобалізації з центром в Азії31. З цим спостереженням цілком корелюється думка М.Тодорової, дослідниці пробле ми «відсталості» на матеріалах історії балканських країн, про швидкість сприйняття нового різними соціальними утвореннями, релігійними, віковими, ґендерними гру пами тощо32. Невипадково у цьому ключі ґлобального сенсу та політичного смислу набувають спостереження В.Липинського щодо особливостей національної вдачі українців, чия емоційність, чутливість є великою творчою силою, яка дозволить швидко зробити те, що в інших націй і народів потребувало багато зусиль та часу33. Ці ідеї звучать дуже сучасно, адже сплав розуму й волі, а особливо емоційності, чуттєвості як вродженої, ментальної риси національного характеру українців слугує передумовою подолання відсталості України внаслідок її імперської сабалтернізації у XVIII–XIX ст. Українці як молода нація з волею та чуттєвим темпераментом, розумом і пам’яттю відкрита до швидкого сприйняття нового, переосмислення раніше набутого досвіду інших країн і власного, до невпинного руху вперед особливо в добу тяжких випробувань та вирі шальних змін. Потретє, концепт відсталості наповнюється новими смислами в рамках ґлобаль ної історії засадничими принципами якої є ідеї зв’язності і взаємодії. Ще на початку 1980х рр. І.ЛисякРудницький писав, що самобутність українського минулого «оз начає постійне протистояння, взаємодію і взаємопроникнення спільнот і культур»34. Саме новітні ідеї й дослідницькі практики дають можливість сприймати українське минуле крізь призму ґлобальної взаємодії територій, культур, ідей, технологій, став лячи акцент на його самобутності та інклюзивності. У світлі сучасної ґлобальної історії наново переосмислюються проблеми «від сталості» України, «неісторичності», «неповноти» української нації. Імперський 31 Wolf Е. Europe and the People without History. – Berkeley, 1982; Вульф Е.Р. Європа і народи без історії / Пер. з англ. – К., 2004. 32 Див.: Todorova M. Imagining the Balkans. – Oxford Univ. Press, 1997. 33 Липинський В. Листи до братівхліборобів / Ред. Я.Пеленський. – Кн.1. – К.; Філадельфія, 1995. – С.428–429. 34 Лисяк-Рудницький І. Зауваги до проблеми «історичних» та «неісторичних» націй. – С.37. Український історичний журнал. – 2022. – №5 «Українське ХІХ століття» в термінах і поняттях ґлобальної історії 131 чинник був складовою української історії цього періоду, але центральною темою «українського ХІХ століття» стало створення України як ґлобального проекту. Інтеґраційні процеси в економіці, зрушення у соціальній сфері, пов’язані з форму ванням індустріального суспільства на підросійських теренах разом із процесами лі бералізації політичного життя українства в імперському анклаві Габсбурґів сприяли консолідації українського сходу й заходу, тож на тлі політичної кризи 1917 р. було утворено УНР як реалізацію ґлобального національного проекту. Відродження як культурний трансфер Характерною ознакою «українського ХХ століття» була бінарна модель: «від сталість» / «національне відродження». Зазначимо, що національне відродження в категоріях ґлобальної історії постає як культурний трансфер35. Він акцентує увагу на процесах передачі, прийому й адаптації нових матеріальних і культурних цінностей, наукових, технологічних відкриттів, поведінкових моделей, а також орієнтований на вивчення груп людей, котрі перебувають поза межами політичних конфіґурацій їхніх урядів. До «процедур» культурного трансферу можна віднести процеси культурного обміну й передачі, прийому, наслідування, відродження, відновлення тощо, які здій снюють малі чи великі групи, з меншою вірогідністю – окремі індивіди. Існує думка, що будьяке відродження є результатом взаємодії численних зв’яз ків, духовноінтелектуальних впливів і культурних традицій. Зокрема Ренесанс XIV– XV ст. – це трансфер ідей та ідеалів античності. Культурні трансфери (переноси) зазвичай ініціюють недержавні мережі різного ґатунку (родини, співтовариства гума нітаріїв, економістів, музикантів, художників, митців). З історії відомо, що більшість їх припали на період італійського Ренесансу, який і створив нову культурну модель36. Показово, що термін «відродження» виник на хвилі романтизму в ХІХ ст. та нале жить французькому історику Ж.Мішле. Драматичні події його особистого життя і власний психологічний досвід, якот вихід із важкої депресії після втрати близьких, хвороба, повернення до активного життя, спричинилися до появи цього терміна. Культурну епоху, яку вивчав, він назвав «ренесансом»37. Національне відродження в Україні з перспективи ґлобальної історії сприйма ється як культурний трансфер ідей, людей, течій, ідеологій, суспільнополітичних ін ституцій та громадськополітичних рухів. Воно відчувало й адаптувала новітні віяння європейської філософії, науки, політики: ідеї французького просвітництва (історія громадянського суспільства), німецького романтизму (принцип народності, поняття народного духу, народного характеру), польську концепцію ґміновладдя, позитивізм із його культом природознавчої методології та інтересом до природничих наук (іс торична географія, психологія, етнологія). Акторами українського відродження були представники свідомого українства: культурногромадські діячі, фахівці в галузі істо рії, етнографії, археографії, мовознавства, археології, фольклористики, літератури, культури українського народу. Суттєвий вплив на розвиток українського відродження мала європейська суспіль нополітична думка. Ідеї Французької революції XVIII ст. та епоха наполеонівських 35 Schmale W. A Transcultural History of Europe – Perspectives from the History of Migration [Електронний ресурс]: http://www.iegego.eu/schmalew2010aen; Idem. Cultural Transfer [Електронний ресурс]: http://www.iegego.eu/ schmalew2012en 36 Колесник І. Глобальна історія. Історія понять. – К., 2019. – С.267–273. 37 Див.: Февр Л. Как Жюль Мишле открыл Возрождение // Февр Л. Бои за историю. – Москва, 1991. – С.377–387. Український історичний журнал. – 2022. – №5 132 Ірина Колесник війн відгукнулися в українських землях ростом патріотизму, відродженням ідей сво боди, незалежності, ностальгією щодо історичної державності, почуттям національ ної самоцінності та гідності. Вплив східнослов’янських відроджень, до яких мали відношення й революційні події у Франції, спричинився до поширення в колах активного українства федераліс тичних ідей і теорій, згодом ідеалів слов’янської єдності. Вони були певною мірою навіяні революційними подіями в Європі 1830, 1848 рр., польською революційною пропаґандою. 1848й рік в Австрійській імперії сприяв пожвавленню не лише гро мадського життя, а й літературнопросвітницької діяльності українства на Галичині та Буковині. Важливу роль у відродженському русі відігравали романтичні вподобан ня й такі різновиди українського «слов’янофільства»: хлопоманство, народовство, народолюбство, а також ідеологія націоналізму, яка на початковому етапі існувала у вигляді активної національної свідомості. На формування ідеології національного відродження мала вплив українська іс торична думка, характер її комунікацій із польською, російською, німецькою істо ріографіями. Будучи складовою процесу відродження вона сприяла обґрунтуванню політичних програм українства. Провідна ідея українського національного відро дження – ідея державності – була обґрунтована українською історіографією: від са модержавної монархії через козацький республіканізм до спадкового гетьманату. Відчутна тенденція щодо «поглиблення» часів виникнення державної традиції в Україні, від періоду козаччини у глибину віків до старокиївської доби. Таким чином, можна констатувати, що українське національне відродження стало результатом переплетення різних ідейних течій, культурних традицій, гро мадськополітичних рухів: європейського просвітництва XVIII ст., французького й польського романтизму, німецької філософії, європейської соціологічної та по літичної думки, польського, інших слов’янських визвольних рухів, мовних, літера турних традицій і культурногромадських практик. Специфіка його полягає в тому, що ідеологія активного українства, політичні ідеї та форми культурногромадської, наукової, літературної діяльності, створені інтелектуалами і громадськими діяча ми Наддніпрянщини, свідомо експортувалися на західноукраїнські території, де в умовах певної політичної свободи та лібералізації думок наприкінці ХІХ ст. виник справжній «український П’ємонт». У підсумку зазначимо, що використання таких категорій ґлобальної історії, як «імперський меридіан», «відсталість», «відродження – культурний трансфер» роз ширює горизонти студіювання, можливості оновлення аналітичного апарату дослі дження. Верифікація цих понять на матеріалі вітчизняної історії дозволяє вписувати «українське ХІХ століття» у світовий та європейський контексти. Поновому пере прочитується складна й багатогранна історія ХІХ ст., у котрій варто шукати витоки ґлобальних процесів ХХ ст. REFERENCES 1. Bayly,C.A. (1989). Imperial Meridian: The British Empire and the World 1780–1830: Studies in Modern History. Routledge. 2. Fevr, L. (1991). Kak Zhiul Mishlie otkryl vozrozhdieniie. Fievr L. Boi za istoriiu, 377–387. Moskva. [in Russian]. 3. Iggers, G. & Van, E. (2012). Globalnaia istoriia sovremennoj istoriografii. Moskva. [in Russian]. 4. Kamenskij, A. (2018). K problemе “vekovoj russkoj otstalosti”. Quaestio Rossica, 6, 1, 185–206. [in Russian]. 5. Kolesnyk, I. (2021). Globalna istoria yak kvest dlia ukrainskykh istorykiv. Ukrainskyi ictorychnyi zhurnal, 5, 143–164. [in Ukrainian]. 6. Luengo, J. & Dalmau, P. (2018). Writing Spanish history in the global age: connections and entanglements in the nineteenth cen tury. Journal of Global History, 13, 425–445. 7. LysiakRudnytskyi, I. (1994). Struktura ukrainskoi istorii u XIX st. Lysiak-Rudnytskyi I. Istorychni ese, 1, 193–202. Kyiv. [in Ukrainian]. Український історичний журнал. – 2022. – №5 «Українське ХІХ століття» в термінах і поняттях ґлобальної історії 133 8. O’Brien, P. (2006). Historiographical traditions and modern imperatives for the restoration of global history. Journal of Global History, 1, 3–39. 9. Osterhammel, J. (2014). The Transformation of the World: A Global History of the Nineteenth Century. Princeton, NJ: Princeton University Press. 10. Schmale, W. (2010). A Transcultural History of Europe – Perspectives from the History of Migration. Retrieved from: http://www.iegego.eu/schmalew2010aen 11. Wolf, Е. (1982). Europe and the People without History. Berkeley. Iryna KOLESNYK Doctor of Historical Sciences (Dr. Hab. in History), Professor, Leading Research Fellow, Department of Ukrainian Historiography, Institute of History of Ukraine NAS of Ukraine (Kyiv, Ukraine), ikolesnyk2002@gmail.com ORCID: https://orcid.org/0000000216052919 “Ukrainian Nineteenth Century” in Terms and Concepts of Global History Abstract. The purpose of this paper is to rethink the history of Ukraine in the 19th century in terms and concepts of global history. The methodology is based on the principles of conceptual history, multiculturalism, and the ideas of modern global history. The scientific novelty. The particularities of the “Ukrainian 19th century” are surveyed with such categories of global history as Imperial Meridian, Backwardness, and Renaissance – Cultural Transfer. The concept of the Imperial Meridian, developed by British global historians, has French and Ukrainian versions, and serves as a counterargument to the New Imperial History. The author analyzes the differences in the interpretations of the term “backwardness” in works of Spanish, Russian, and Ukrainian historians. The main topics of the history of Ukraine in the 19th century were Backwardness and Renaissance. In terms of global history, National Renaissance is perceived as a cultural transfer of ideas, people, technologies, and social and political movements. Renaissance acts as a conventional phenomenon in world history. Conclusion. The interpretation of the “Ukrainian 19th century” from the perspective of global history allows us to comprehend it in the European and global context. Keywords: global history, history of Ukraine in the 19th century, Imperial Meridian, Backwardness, Renaissance – Cultural Transfer.

"Українське ХІХ століття" в термінах і поняттях ґлобальної історії

Institution

Ähnliche Einträge