Нарис С. Баран-Бутовича «Людвисарські вироби ХVІІ–ХVІІІ ст. у Чернігівському державному музеї (гармати та дзвони)». Спроба візуалізації

• Published in: Сiверянський літопис
• Date: 2023
• Main Author: Блакитний, М.
• Format: Article
• Language: Ukrainian
• Published: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2023
• Subjects: У глиб віків
• Online Access: https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/192575
• Journal Title: Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
• Cite this: Нарис С. Баран-Бутовича «Людвисарські вироби ХVІІ–ХVІІІ ст. у Чернігівському державному музеї (гармати та дзвони)». Спроба візуалізації 
 / М. Блакитний // Сіверянський літопис. — 2023. — № 1. — С. 9-20. — Бібліогр.: 5 назв. — укр.

Мета статті – візуалізація нарису Степана Баран-Бутовича «Людвисарські вироби ХVІІ–ХVІІІ ст. у Чернігівському державному музеї (гармати та дзвони)», який у 1930 р. надрукував Чернігівський державний музей. Події російсько-української війни і нищення окупантами пам’яток
 культури України вкотре доводять необхідність ретельно зберігати, вивчати й популяризувати
 українську культурну спадщину. Колекція гармат і дзвонів Чернігівського історичного музею
 ім. В.В. Тарновського формувалася протягом другої половини ХІХ – 70-х рр. ХХ ст. Основна її частина походить із зібрання відомого українського мецената Василя Тарновського (1838–1899), у якій
 нараховувалося 32 гармати ХVІ–ХVІІІ ст. Розпочав досліджувати дзвони Чернігівщини священник
 К. Карпинський (1913), який склав опис 54 дзвонів ХVІІ–ХVІІІ ст., серед них – 13 дзвонів ХVІІ ст. і
 41 дзвін ХVІІІ ст. В. Модзалевський (1921) зазначив основні центри лиття на Чернігівщині та відомих людвисарів – Ніжин (ливарник Олександр), Новгород-Сіверський (Іван Андрійович Котляр), Глухів (Йосип Балашевич, Карпо Йосипович Балашевич, Іван Васильович Горлякевич), Стародуб (Василь Якович Котляр, Тимофій Олексійович, Григорій Корнійович, Артем Корнійович, Олексій Семенович Котляр, Макар), Почеп (Григорій Яковлевич), описав дев’ять гармат, що перебували в колекціях чернігівських музеїв, та п’ять найбільш цінних дзвонів (1630 р. із с. Шептаки, 1652 р. з м. Вороніж, 1691 р. з Мглинського повіту, 1717 р. з с. Заньки, 1737 р. з Мглинського повіту). У червні-вересні 1930 р. наукова експедиція (П. Жолтовський і Д. Чукін), досліджуючи церкви Чернігівщини,
 відвідала 75 населених пунктів, зафіксувала та описала 21 дзвін ХVІІ–ХІХ ст. (найстаріші – 1685 р.
 у селах Волосківці та Редьківка). Серед них були роботи людвисарів: Балашевича, Горлякевича, Сухари, Кініки та Романовського. Автор нарису «Людвисарські вироби ХVІІ–ХVІІІ ст. у Чернігівському державному музеї (гармати та дзвони)» С. Баран-Бутович (1877–1944) працював завідувачем
 історичного відділу Чернігівського державного музею, тривалий час викладав у середніх та вищих
 навчальних закладах, археолог, краєзнавець, ініціатор порятунку архівної та музейної збірок Чернігова в роки Другої світової війни. Наукова новизна статті полягає в тому, що вперше було розглянуто питання вивчення дзвонів на території Чернігівщини, формування колекції ливарництва Чернігівського історичного музею ім. В.В. Тарновського. Акцентовано на ролі С. Баран-Бутовича в цьому. Наголошено, що брошура «Людвисарські вироби» наводить опис 12 гармат та 8 дзвонів, які
 зберігалися в музеї та перебували на його обліку, згадує «дзвін 1699 р. з гербом і портретом І. Мазепи» людвисаря К. Балашевича, гармати, відлиті ним, дзвін П. Полуботка 1720 р., найстаріший
 датований дзвін 1629 р. із смт Ріпки, генуезьку гаубицю кінця ХVІ ст. (ливарник Gioаnni Battista
 Gandolfo). Уперше зроблено візуалізацію нарису на основі фотографій з колекції мистецтвознавця
 С. Таранушенка (1889–1976), каталогу зібрання В. Тарновського (1898 р.) та поточного архіву музею. Висновки. Описи дзвонів, гармат та наявні фотографії дозволяють стверджувати, що переважна більшість витворів ливарництва, указаних у праці С. Баран-Бутовича, має українську іконографію та орнаментику. Нарис дає змогу провести чітку атрибуцію дзвонів – 1772 р. з Борисоглібського собору Чернігова, 1784 р. – Г. Нікітіна з Троїцького монастиря та 1786 р. – І. Коровкіна
 з Єлецького монастиря. Найстарішими датованими зразками українського людвисарства на Чернігівщині є дзвін 1629 р. та гармата 1631 р., які зберігаються в Чернігівському історичному музеї
 ім. В.В. Тарновського. Короткий нарис С. Баран-Бутовича може слугувати чи не єдиним документальним джерелом у питанні повернення «дзвону Мазепи» до України. The purpose of the publication is to visualize Stepan Baran-Butovychʼs essay «Ludvysar wares of the
 XVII–XVIII c. in the Chernihiv state museum (cannons and bells)», which was published by the Chernihiv
 state museum in 1930. The events of the Russian-Ukrainian war and the destruction of Ukrainian cultural
 monuments by the occupiers once again prove the need to carefully preserve, study and popularize Ukrainian
 cultural heritage. The collection of cannons and bells of the V.V. Tarnovsky Chernihiv historical museum
 was formed during the second half of the 19th – 70s of the 20th c. The main part of it comes from the
 collection of the famous Ukrainian philanthropist Vasyl Tarnovskyi (1838–1899), which included 32 guns
 of the 16th–18th c. The priest K. Karpinsky (1913) began researching the bells of Chernihiv Region, and he
 compiled a description of 54 bells of the 17th–18th c., including 13 bells of the 17th c. and 41 bells of the
 18th c. V. Modzalevskyi (1921) noted the main casting centers in Chernihiv region – Nizhin, Novgorod-
 Siverskyi (Ivan Andriyovych Kotlyar), Glukhiv (Josyp Balashevich, Karpo Yosypovich Balashevich, Ivan
 Vasylovich Horlyakevich), Starodub (Vasyl Yakovych Kotlyar, Tymofiy Oleksiyovych, Hryhoriy Korniyovych,
 Artem Korniyovych, Oleksiy Semenovych Kotlyar, Makar), Pochep (Gryhoriy Yakovlevich), described
 nine cannons that were in the collections of Chernihiv museums and five most valuable bells (1630
 from the village of Sheptaki, 1652 from the city of Voronezh, 1691 from the Mghlyna poviat, 1717 from the
 village of Zanky, 1737 from the Mghlyna poviat). In June–September 1930, a scientific expedition (P. Zholtovskyi
 and D. Chukin) visited 75 settlements in Chernihiv region, recorded and described 21 bells of the
 17th–19th c. (the oldest ones are from 1685 in the villages of Voloskivtsi and Redkivka). Among them were
 the works of lyudvysars: Balashevich, Horlyakevich, Sukhara, Kinika, and Romanovsky. The author of the
 essay «Ludwysar wares of the 17th–18th c.» S. Baran-Butovych (1877–1944) worked as the head of the historical
 department of the Chernihiv state museum, taught for a long time in secondary and higher educational
 institutions, was an archaeologist, local historian, and initiated the rescue of archive and museum
 collections of Chernihiv during the World War II. The scientific novelty that is for the first time the issue of
 studying bells in the territory of Chernihiv region, forming the foundry collection of the V.V. Tarnovskyi
 Chernihiv historical museum was considered. Attention is focused on the role of S. Baran-Butovych in this.
 It is emphasized that the brochure «Ludvysar products» gives a description of 12 cannons and 8 bells that
 were stored in the museum and were on its records, it mentions «the bell of 1699 with the coat of arms and
 portrait of I. Mazepa» by lyudvysar K. Balashevich, the cannons cast by him, the bell of P. Polubotok of
 1720, the oldest dated bell of 1629 from the town of Ripka, and a Genoese howitzer of the late 16th c. (made
 by Giovanni Battista Gandolfo). For the first time, the essay is visualized on the basis of photographs from
 the collection from the collection of art critic S. Taranushenko (1889–1976) and the current archive of the
 museum. Conclusions. Descriptions of bells, cannons and available photographs allow us to state that the
 vast majority of foundry products listed in S. Baran-Butovychʼs work have Ukrainian iconography and
 ornamentation. The sketch makes it possible to carry out a clear attribution of the bells – in 1772 from the
 Borysoglib Cathedral in Chernihiv, in 1784 by H. Nikitin from the Trinity Monastery, and in 1786 by
 I. Korovkin from the Yeletsky Monastery. The oldest dated examples of Ukrainian folk art in the Chernihiv
 region are the bell of 1629 and the cannon of 1631, which are kept in the V.V. Tarnovsky Chernihiv historical
 museum. A short essay by S. Baran-Butovych are nearly the only one documentary source on the issue
 of returning the «Mazepasʼ bell» to Ukraine.