Підбійні поховання кочівників ХІІ-ХІІІ ст. на Сіверському Дінці
У статті розглядаються підбійні поховання кочівників розвинутого середньовіччя в середній течії Сіверського Дінця. Автор робить висновок, що вони входять до одного типологічного ряду та можуть належати донецькому об’єднанню половців....
Збережено в:
| Дата: | 2015 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут археології НАН України
2015
|
| Назва видання: | Археологія |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/195968 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Підбійні поховання кочівників ХІІ-ХІІІ ст. на Сіверському Дінці / А.О. Харламова // Археологія. — 2015. — №. 2. — С. 54-65. — Бібліогр.: 32 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-195968 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1959682025-02-09T22:39:08Z Підбійні поховання кочівників ХІІ-ХІІІ ст. на Сіверському Дінці Подбойные погребения кочевников ХІІ-ХІІІ вв. на Северском Донце Undercut burials of the 12th and 13th centuries nomads in the Siverskyi Donets area Харламова, А.О. Статті У статті розглядаються підбійні поховання кочівників розвинутого середньовіччя в середній течії Сіверського Дінця. Автор робить висновок, що вони входять до одного типологічного ряду та можуть належати донецькому об’єднанню половців. В статье рассмотрены подбойные погребения кочевников ХІІ—ХІІІ вв., которые группируются в бассейне сред него течения Северского Донца. Объединяет их конструкция могилы — с подбоем, помещение покойника в вы долбленную колоду, наличие оружия в погребении, помещение в могилу, как правило, целого занузданного коня на животе с поджатыми ногами, отсутствие следов жертвенной пищи. Таким образом, данные погребения отно сятся к одному типу и находят аналогии как в Поросье, куда переселилась часть кочевников, перейдя на службу к русским князьям, так и на Алтае в среде древних тюрок. Автор сознательно не учитывал так называемые «одиночные» погребения кочевников развитого средневе ковья, поскольку они не дают практически никакой информации ни о времени погребения, ни об этнической принадлежности покойника. Что касается подбойных погребений, то они могут указывать на довольно высокий социальный статус покойника, о чем говорит сравнительно богатый погребальный инвентарь, но в то же время они выступают и этническим маркером, поскольку способы помещения коня в могилу, да и сами погребальные конструкции кочевников развитого средневековья значительно отличались. Подбойные погребения в среднем течении Северского Донца датируются половецким временем, их можно связать с так называемым донецким объединением половцев, которое кочевало здесь в этот период. In the article, discussed are undercut burials of the 12th and the 13th centuries nomads grouped in the basin of the Siverskyi Donets River middle stream area. They are united by the grave structure: with an undercut, the buried is placed in a hollowed out log, presence of weapon in the burial, horse in bridle, usually the whole, placed on its stomach with its legs crossed under, and lack of funeral feast traces. Thus, the data from the burials refer to a single type and find their analogies both in the Ros River region where part of the nomads moved to, turning to service of Rus princes, and in altai in the ancient Turks’ milieu. The author deliberately did not take into consideration so called «single» burials of the nomads of the high Mediaeval period because they don’t present any information neither on the date of the burial, nor on the ethnic identity of the buried. Concerning the undercut burials, they can indicate quite a high social status of the dead which is evidenced by relatively rich burial inventory, but at the same time, they can be also ethnic markers because the ways of placing the horse in the grave, as well as the burial structures themselves significantly varied in the high Mediaeval period. Undercut burials in the middle stream of the Siverskyi Donets River are dated by the Cumans period and they can be related with so called Donets Cumans’ union which roamed here in this period. 2015 Article Підбійні поховання кочівників ХІІ-ХІІІ ст. на Сіверському Дінці / А.О. Харламова // Археологія. — 2015. — №. 2. — С. 54-65. — Бібліогр.: 32 назв. — укр. 0235-3490 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/195968 uk Археологія application/pdf Інститут археології НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Статті Статті |
| spellingShingle |
Статті Статті Харламова, А.О. Підбійні поховання кочівників ХІІ-ХІІІ ст. на Сіверському Дінці Археологія |
| description |
У статті розглядаються підбійні поховання кочівників розвинутого середньовіччя в середній течії Сіверського Дінця. Автор робить висновок, що вони входять до одного типологічного ряду та можуть належати донецькому об’єднанню половців. |
| format |
Article |
| author |
Харламова, А.О. |
| author_facet |
Харламова, А.О. |
| author_sort |
Харламова, А.О. |
| title |
Підбійні поховання кочівників ХІІ-ХІІІ ст. на Сіверському Дінці |
| title_short |
Підбійні поховання кочівників ХІІ-ХІІІ ст. на Сіверському Дінці |
| title_full |
Підбійні поховання кочівників ХІІ-ХІІІ ст. на Сіверському Дінці |
| title_fullStr |
Підбійні поховання кочівників ХІІ-ХІІІ ст. на Сіверському Дінці |
| title_full_unstemmed |
Підбійні поховання кочівників ХІІ-ХІІІ ст. на Сіверському Дінці |
| title_sort |
підбійні поховання кочівників хіі-хііі ст. на сіверському дінці |
| publisher |
Інститут археології НАН України |
| publishDate |
2015 |
| topic_facet |
Статті |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/195968 |
| citation_txt |
Підбійні поховання кочівників ХІІ-ХІІІ ст. на Сіверському Дінці / А.О. Харламова // Археологія. — 2015. — №. 2. — С. 54-65. — Бібліогр.: 32 назв. — укр. |
| series |
Археологія |
| work_keys_str_mv |
AT harlamovaao pídbíinípohovannâkočívnikívhííhííístnasíversʹkomudíncí AT harlamovaao podboinyepogrebeniâkočevnikovhííhííívvnaseverskomdonce AT harlamovaao undercutburialsofthe12thand13thcenturiesnomadsinthesiverskyidonetsarea |
| first_indexed |
2025-12-01T11:39:27Z |
| last_indexed |
2025-12-01T11:39:27Z |
| _version_ |
1850305855329665024 |
| fulltext |
ISSN 0235-3490. Археологія, 2015, № 254
Перш ніж розглянути поховання кочівників
ХІ—ХІІІ ст. у середній течії Сіверського Дін
ця, варто звернути увагу на термінологію. По
ширеним у науковому середовищі для визна
чення печенігів, торків і половців є термін
© А.О. ХАРЛАМОВА, 2015
А.О. Харламова
ПІДБІЙНІ ПОХОВАННЯ КОЧІВНИКІВ
XIІ—XIII ст. НА СІВеРСЬКОМУ ДІНЦІ
У статті розглядаються підбійні поховання кочівників розвинутого середньовіччя в середній течії Сіверського Дінця.
Автор робить висновок, що вони входять до одного типологічного ряду та можуть належати донецькому об’єднанню
половців.
К л ю ч о в і с л о в а: підбійне поховання, кочівники, типологія, половецьке об’єднання, тюрки.
«пізні кочівники». В.М. Чхаїдзе поставив під
сумнів доцільність використання цього термі
ну, вказуючи, що казахи, туркмени та башки
ри Xviii—XiX ст. також є пізніми кочівника
ми. Натомість він запропонував користувати
ся загальним терміном «середньовічні кочів
ники» (Чхаидзе 2009, с. 421). Однак, оскільки
Domaneantu C. Un Sanctuaíre hellėnistique du Cite de nuntasi ii (comm. d’istria, dep. De Constanta) // Dacia. — 1993. —
37. — Р. 59—78.
Rotroff S.I. hellenestic Pottery. athenian and imported Moldmade Bowls // The athenian agora. — XXII. — Princeton,
1982.
Rotroff S.I. hellenestic Pottery. athenian and imported Wheelmade Table Ware and Related Material // The athenian
agora. — XXIX. — Princeton, 1997.
Rotroff S.I. hellenestic Pottery. The Plain Ware // The athenian agora. — XXXIII. — Princeton, 2006.
Надійшла 03.02.2015
А.В. Ивченко
ОЛЬВИЙСКИЙ ЗЕМЛЯНОЙ СКЛЕП ЭЛЛИНИСТИЧЕСКОГО ВРЕМЕНИ
Статья посвящена рассмотрению некоторых вопросов организации внутреннего пространства погребальных
камер в земляных склепах некрополя Ольвии. По материалам склепа 2013/11 прослежен порядок совершения
подзахоронений в эллинистические склепы, детально зафиксирован оставшийся in situ сопровождающий мате
риал, прослежены детали деревянных конструкций гробовищ, в которых совершались погребения. Кроме того,
благодаря исследованиям земляной конструции склепа, особенностей сохранившихся частей его перекрытия и
каменного заклада в дромосе, показано, что в отдельных случаях камеры могли специально забиваться грунтом
после совершения последнего захоронения. Определена важность подробной фиксации мельчайших деталей по
гребального обряда для реконструкции погребального обряда эллинистического времени в некрополе Ольвии.
A.V. Ivchenko
olBian GRoUnD vaUlT oF ThE hEllEniSTiC PERioD
The article discusses several issues on the inner space organization of burial chambers in ground vaults at the olbian
necropolis. Based on the vault 2013/11 materials, the order of making additional burials in hellenistic crypts is traced, the
accompanying materials found in situ are minutely recorded, and the details of construction of wooden structures in which
the burials were made are traced. Moreover, owing to the research of the vault’s ground structure and peculiarities of the
preserved parts of its vaulting and grave slabs in the dromos, it is shown that in certain cases chambers could be deliberately
filled with soil after the last burial. it is determined that a detailed record of the smallest components is important for the
reconstruction of hellenistic period burial customs at the olbian necropolis.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2015, № 2 55
в цій роботі не будуть розглядатися, скажімо,
булгарські та хозарські пам’ятки vІІІ—Х ст., то
пропонуємо вживати більш конкретизований
термін «кочівники розвинутого середньовіч
чя», який використовували С.Н. Братченко,
М.В. Квітницький і М.Л. Швецов (Братченко,
Квитницкий, Швецов 2012).
Єдність економіки, побуту та культури уск
ладнює поділ степових старожитностей на ет
нічні групи. Класифікувати поховання серед
ньовічних кочівників досить важко ще й тому,
що вони, зазвичай, не утворюють могиль ників,
а розкидані на величезних просторах степів.
Незважаючи на це, дослідники неодноразо
во робили спроби розробити типологію похо
вань кочівників ХІ—ХІІІ ст., адже загальнові
домо, що поховальний обряд найбільш консер
вативний і є свого роду дзеркалом традиційних
і характерних для певного етносу ідеологічних
уявлень (Генинг 1990, с. 153).
В.В. Кравець, наголошуючи на змінній орі
єнтації небіжчика в похованні, динаміці обря
ду поховання коней у зв’язку з етнічними кон
тактами та внаслідок інших чинників, запро
понував розподілити всі поховання кочівників
розвинутого середньовіччя на три групи за роз
міром ям (Кравец 2004, с. 217). Однак параме
три ям першої групи, виділеної дослідником,
наближаються до розмірів домовин. Щодо ши
роких ям третьої групи, то вони, як правило,
пов’язані з похованням коня. Отже, така кла
сифікація навряд чи може бути застосована в
нашому випадку.
Типологією поховань кочівників розви
нутого середньовіччя займалися, передусім,
такі дослідники як Г.О. ФедоровДавидов і
С.О. Плетньова. Так, перший в основу своєї
типології поклав орієнтування померлого та
наявність чи відсутність кісток коня (Федоров
Давыдов 1966, с. 123). Поєднуючи ці ознаки,
він виділив вісім відділів і в кожному з них по
кілька типів. Типи виділялися за формою мо
гильної ями. Варто зазначити, що на сьогодні
ця типологія є застарілою і не включає усі на
явні типи поховань.
С.О. Плетньова окреслила загальні риси,
притаманні печенізьким, торчеським і поло
вецьким похованням. Поховання половецько
го часу (ХІІ—ХІІІ ст.), про які буде йтися, на
думку дослідників, відрізняються тим, що кур
ганні насипи в цей час споруджувалися із за
стосуванням каміння. Поховання здійснюва
лися в неглибокій ямі, головою на схід, поряд
з людиною клали вбитого коня, орієнтованого
мордою на схід (у деяких випадках — на захід).
Для цих поховань вважається характерним ба
гатий і різноманітний інвентар, зокрема силь
но викривлені довгі шаблі, овальні кресала,
срібні гривни, сережки з напускною дутою бі
конічною намистиною, дзеркала тощо (Степи
Евразии 1981, с. 218).
Таким чином, чіткої типології поховань ко
човиків розвинутого середньовіччя на сьо
годні немає. Як слушно зауважив М.В. Квіт
ницький, нині назріла потреба належного
упорядкування усіх відомих поховань кочо
виків розвинутого середньовіччя, вираженого
в картографуванні та створенні типологічної
і культурноетнічної рядності (Квітницький
2010, с. 121). Варто зауважити, що всі наведені
типології базуються на одній чи двох ознаках і
їх комбінації, тоді як, очевидно, слід врахову
вати сукупність багатьох параметрів, зокрема
дерев’яні конструкції, наявність цілого кістя
ка коня чи його опудала, просторове співвід
ношення кісток коня та людини, поховальний
інвентар тощо. Варто також розглядати похо
вання кочівників розвинутого середньовіччя у
межах окремих регіонів, адже відомо, що ко
жен етнос у давнину займав свою екологічну
нішу. Басейн середньої течії Сіверського Дін
ця, який охоплює південь Харківщини, північ
Донеччини та Луганську область, цікавий тим,
що тут проходить межа між Степом і Лісосте
пом. Мешканцям Лісостепу було недоцільно
завдяки власній кліматичній специфіці зай
ма тися таким же видом господарювання, як і
мешканцям Степу. В умовах переселення люди
намагалися зайняти території з такими ж клі
матичними умовами, як і в себе на батьківщи
ні. Це накладало певний відбиток на тип похо
вального обряду.
Одним з типів поховань кочівників розви
нутого середньовіччя є підбійні поховання, які
супроводжуються, як правило, цілим кістяком
коня. Цьому типу немає місця в класифікації
Г.О. ФедороваДавидова, оскільки дослідник
не враховував внутрішньомогильні конструк
ції та їх кореляцію з типом поховання коня та
інвентарем. Ці поховання гуртуються в серед
ній течії Сіверського Дінця (рис.).
Підбійні поховання були виявлені під час
розкопок курганів поблизу сіл Сміле та При
шиб Слов’яносербського рну Луганської обл.
Під час їх аналізу виявилося, що аналогії цим
похованням можна знайти в матеріалах роз
копок В.О. Городцова на Харківщині та До
неччині, М.Є. Бранденбурга в Пороссі тощо.
Об’єднує їх конструкція могили — з підбоєм,
вкладення небіжчика у видовбану колоду, на
ISSN 0235-3490. Археологія, 2015, № 256
явність зброї у похованні, вкладення до моги
ли, як правило, цілого коня у вузді, на животі з
підібганими кінцівками. Варто зупинитися на
цих похованнях докладніше.
Одне з них було розкопане в кургані 3 (по
ховання 2) поблизу слободи Миколаївки (нині
м. Миколаївка Слов’янського рну Донецької
обл.). У насипі кургану на солом’яній підстил
ці лежав кістяк коня, на животі з підібганими
ногами, головою на захід. Кінь був загнузда
ний та осідланий. Зліва від нього лежала ко
лода у вигляді лад’ї. Біля східного краю коло
ди стояло бронзове відерце із залізною дужкою
(скоріше за все, модель казана — А. Х.). У коло
ді лежав кістяк дорослої людини, випростано
на спині, головою на захід, з кистю лівої руки
на животі. Біля черепа знайдено два срібних
дзвіночки з короткими ланцюжками та кільце
з низькопробного срібла. В області таза — за
лізні пряжка та кільце (Городцов 1905, с. 228—
229). Дзвіночки з ланцюжками (можливо, еле
менти головного убору) і відсутність зброї у
похованні може опосередковано вказувати на
те, що тут була похована жінка. Про те, що по
ховання було здійснене в підбої, може свідчи
ти той факт, що могильна пляма прослідкована
не була, а в усіх інших випадках В.О. Городцов
на неї вказує і за можливості наводить розміри
могили. Казан вказує на достатньо пізній час
здійснення поховання — ХІІ—ХІІІ ст. (Шве
цов 1980).
Близьке до нього поховання 3 кургану 4 біля
слободи Миколаївки (Городцов 1905, с. 230—
231, Табл. Хv). На рівні горизонту в центрі кур
гану було виявлено споруду у вигляді двоскат
ного даху над кістяком коня. Загнузданий та
осідланий кінь був покладений на животі з пі
дібганими ногами. Правіше кістяка коня було
виявлено могильна пляму витягнутоовальної
форми. На дні могили лежала дубова колода з
кришкою. Із західного боку домовини (в голо
вах) стояв глиняний горщик. У колоді містив
ся випростаний кістяк дорослої людини, орі
єнтований на захід. Біля лівої щоки лежала
дерев’яна чашка, зліва від небіжчика була по
кладена довга залізна шабля, біля пояса — шкі
ряний гаманець зі шматком магнітного заліза,
у правій руці — кольчуга, а під нею сагайдак із
залізними стрілами. На ногах збереглися за
лишки шкіряного взуття і шпора із зірочкою,
на грудях уціліли фрагменти шовкової тканини
та шовкових позументів. Шпора вказує на до
волі пізній, післямонгольський час здійснен
ня поховання. Це поховання Г.О. Федоров
Давидов відніс до типу ХХ відділу Б, охаракте
ризувавши його як «поховання в широкій ямі,
на північ від людини кістяк коня, звернений
головою на схід». До цього ж типу вчений зара
хував і ще одне поховання, вказавши, що там
«прослідкований вертикальний паркан з пла
шок між кістяками коня та людини» (Федоров
Давыдов 1966, с. 125). Це поховання 3 курга
Рис. Поширення підбійних поховань кочівників розвинутого середньовіччя в се
редній течії Сіверського Дінця: 1 — Миколаївка; 2 — Черевківка; 3 — Селімівка;
4 — Кам’янка; 5 — Сміле; 6 — Пришиб; 7 — Рідний Край; 8 — Велике Оріхове
ISSN 0235-3490. Археологія, 2015, № 2 57
ну 1 біля хутора Черевків (нині м. Слов’янськ
Донецької обл.). У північній частині насипу
кургану було виявлено паркан з дубових ко
лотих дощок, орієнтований зі сходу на захід,
завдовжки 3,20 м, заввишки 1,25 м. Ширина
дощок в середньому становила 0,20 м. З пів
нічного боку паркану, навалившись на нього,
лежав кістяк загнузданого й осідланого коня, з
підібганими під себе ногами, лише ліва перед
ня нога трохи випростана вперед (можливо,
з’їхала у підбій — А. Х.). Спинна частина тулуба
коня була вирубана та поставлена на ребро по
заду коня. З південного боку паркана було ви
явлено домовинуколоду з кришкою. У домо
вині лежав випростаний кістяк, орієнтований
головою на захід. Від кисті правої руки вздовж
кістяка донизу йшов берестяний сагайдак, усе
редині якого лежало п’ять залізних віс тер стріл.
Уздовж лівого боку кістяка була залізна шабля
із залишками дерев’яних піхов (Городцов 1905,
с. 264—265, Табл. Хv). За результатами аналі
зу череп віднесено до тюркського типу (Дебец
1930).
Поховання 3 кургану 4 поблизу слободи Ми
колаївки та поховання 3 кургану 1 біля хутора
Черевків С.О. Плетньова відносить до зміша
ного торкопеченізького типу (Плетнева 1958,
рис. 7).
Однак вчені не звернули увагу, що роз
копки цих поховань проводилися на початку
ХХ ст. В.О. Городцовим, який міг просто не по
мітити підбій, в якому і лежав кістяк людини.
М.В. Квітницький вказує на помилки в інтер
претації поховань кочівників розвинутого се
редньовіччя в археологічних звітах другої по
ловини ХХ ст. (Квітницький 2010, с. 121).
На те, що всі вказані поховання були здій
снені в підбоях, вказує досить значна глибина
поховань (близько 2,0 м) і те, що дослідником
у всіх випадках спершу був виявлений кістяк
коня, а вже потім — могильна яма або колода.
Скоріш за все, кінь розміщувався вище само
го поховання (на сходинці). Також на підбійне
поховання вказує так зв. паркан — очевидно,
заклад підбою, до якого і прилягав кістяк коня.
Оскільки кінь лежав боком, то він, очевидно,
також був покладений на живіт.
Типологічно близьке до наведених похо
вань і поховання 1 кургану 1 поблизу слободи
Селімівки (нині с. Кірове Артемівського рну
Донецької обл.). На горизонті було виявлено
колоду. Кришка була знята, разламана та зали
шена в західному кінці домовини. Кістяк ви
явився порушеним і викинутим з домовини,
за виключенням правої лопатки, завдяки якій
зроблено висновок, що небіжчик був орієн
тований на захід, лежав на спині. З лівого, пів
нічного боку від домовини, розташовувався
паркан, споруджений з товстих дубових до
шок. За ним лежав кістяк коня, що прилягав
лівим боком до дошок. Від нього в початково
му положенні зберігся лише таз і задні кінців
ки, все інше було порушене, а череп кинутий
у домовину. Були знайдені фрагменти збруї,
уламки залізної широкої шаблі чи меча, улам
ки залізних стремен, шматки залізної кольчуги
(Городцов 1905, с. 234—235). Кольчуга вказує
на половецький час здійснення поховання.
Ще одне поховання з цілим кістяком коня
було виявлено в кургані 10 (поховання 2) біля
хутора Кам’янка (нині м. Сіверськ Артемів
ського рну Донецької обл.) У насипу лежав
майже неушкоджений кістяк коня, з підібга
ними ногами, головою на захід, кістки його
спини виявились потривоженими, череп від
сутній. На 0,3 м нижче і трохи збоку було від
крито берестяну колоду. На кришці колоди ле
жали шматки тонкого заліза. У колоді — пере
плутані та розкидані кістки людського скелета.
Поховання пограбовано, вочевидь, незадовго
після смерті небіжчика, коли кришка домови
ни ще не встигла згнити, і її можна було зня
ти, а потім покласти на своє місце (Городцов
1907, с. 296). Очевидно, це поховання також
було здійснене в підбої, який залишився непо
міченим.
У кургані 12 (поховання 2) біля хутора
Кам’янка було розкопано ще одне таке похо
вання. З горизонту була відкрита яма еліптич
ної форми. На дні ями виявилася берестяна
домовинаколода. Вище домовини з північно
го боку лежав цілий скелет коня з підібганими
ногами, головою на захід. У домовині лежав
кістяк, на спині, у випростаному положенні,
головою на схід. У кисть правої руки був вкла
дений шматок срібної шийної гривни, в ногах
лежали посудина та залізне стремено, на поясі
був ніж (Городцов 1907, с. 298).
На те, що ці поховання були здійснені са
ме в підбоях, вказують аналогії з іншими похо
ван нями в середній течії Сіверського Дінця.
Це поховання 2 кургану 1 поблизу с. Сміле
Сло в’я носербського рну Донецької обл. У ма
терику розміщувалась могильна яма з підбоєм.
З північного боку була розташована сходинка,
на якій був розміщений цілий скелет загнуз
даного й осідланого коня з підібганими нога
ми. Кінь був орієнтований черепом на півден
ний захід. Підбій розташовувався з південно
го боку, вхід перекривали плахи з розщеплених
ISSN 0235-3490. Археологія, 2015, № 258
стовбурів дуба та берези. На дні підбою лежала
дубова колода з кришкою, у ній — кістяк до
рослого чоловіка, покладений випростано на
спині, головою на північний схід. Кисть лі
вої руки лежала на тазі. В кисті правої руки —
частина витої залізної гривни, зліва на руці —
шаб ля, між ногами біля таза лежало кресало, а
в ногах стояла дерев’яна чашачерпачок (Брат
ченко, Квитницкий, Швецов 2012, с. 7—8).
М.В. Квітницький датував це поховання дру
гою половиною ХІІ — початком ХІІІ ст. (там
само, с. 102—103). Поховання було здійснене
в зимовий час — у листопаді або в лютому (там
само, с. 119).
Практично аналогічне йому поховання 21
кургану 2 поблизу с. Пришиб Слов’я но серб
ського рну Луганської обл. Поховання було
впущене в центр насипу. У південній стінці був
розташований підбій. На дні вхідної ями лежав
цілий скелет загнузданого й осідланого коня з
підібганими ногами, орієнтований на захід—
південний захід, кістки лівої ноги частково
з’їхали у підбій. Дно підбою було на 0,9 м ниж
че від рівня дна вхідної ями, склепіння вияви
лось обвалене раніше під час пограбування. На
дні розташовувалася дерев’яна колода, кришка
якої була виламана під час пограбування. Все
редині безладно розміщувалися кістки дорос
лої людини, тіло якої, імовірно, було орієнто
ване на захід—південний захід. У підбої знай
дено фрагмент чаші, ножа та на вершя руків’я
ножа або шаблі (Братченко, Квитницкий,
Швецов 2012, с. 18). М.В. Квітницький дату
вав поховання другою половиною — початком
четвертої чверті ХІІ ст. (там само, с. 102—103).
Це поховання, як і попереднє, було здійснене
в зимовий час — у листопаді або в лютому (там
само 2012, с. 119).
Найпівнічнішим підбійним похованням,
виявленим на Сіверському Дінці, є похован
ня в кургані біля с. Рідний Край Золочівсько
го рну на Харківщині. Біля південної стінки
могильної ями було зафіксовано дві сходин
ки, завширшки 0,38 і 0,30 м. Підбій зробле
ний у північній стінці ями, вхід до нього за
кривав дерев’яний заслон. На дні підбою вияв
лено білуватий органічний тлін від рослинної
підстилки. Від скелета в анатомічному поряд
ку збереглися лише кістки ніг у східній части
ні підбою. Судячи з їх розташування, небіжчик
був покладений випростано на спині, головою
на захід. Біля північної стінки камери знай
дено дві залізні втулки від списа. В південно
західній частині камери розчищені кістки ніг
і ребра великої тварини (Берестнев, Буйнов,
Бенда 1990, с. 31). Хоча дослідники не визна
чили час здійснення поховання, однак за ти
пом поховальної конструкції воно може вва
жатись підбійним похованням кочовиків роз
винутого середньовіччя.
Також два підбійні поховання були розкопа
ні в курганній групі біля с. Велике Оріхове Ма
кіївської міськради Донецької обл. Одне з них
виявлене в кургані 1. Біля дна могильної ями,
уздовж її північної стінки розташовувався вис
туп заввишки 0,35 м, уздовж південної — під
бій, що обвалився. Заповнення ями — це щіль
на суміш гумусу та глини, в якій на різних гли
бинах виявлені безсистемно розташовані кістки
дорослої людини та численні кістки різних від
ділів скелета коня (трубчасті кінцівки, ребра,
хребці, череп тощо). Крім того, виявлено два за
лізні вістря стріли, двочленні вудила, двоє стре
мен, уламок дуже тонкого листового золота,
сердолікова намистина. Могила була повністю
пограбована, на її дні речей не виявлено (По
средников, Кравец, Ткачев 1994, с. 145).
Ще одне поховання було розкопане в курга
ні 5. Поховальна споруда складалася з прямо
кутної у плані ями з виступом уздовж північ
ної стінки з підбоєм. Східна стінка вхідної ями,
виступу та підбою були зруйновані скарбо
шукацькою ямою, у заповненні якої виявлено
уламки кісток коня (ребер, кінцівок, 4 зуба),
залишки стлілого дерева, а також два вістря
стріл, кістяний ґудзик, кам’яна наковаленка,
залізний пробій, залізні пряжки, намистина.
На дні скарбошукацької ями та в підбої лежали
безсистемно перевідкладені кістки скелета до
рослої людини. Виходячи із загального розта
шування кісток, можна припустити, що небіж
чик лежав головою на схід. Крім того, на дні
підбою виявлені перевідкладені два залізні ві
стря стріл, залізний наконечник ременя, пряж
ка, уламки залізних деталей піхов, уламок за
лізного перехрестя шаблі, дрібні уламки дуже
тонкого листового золота, гончарна посудина
(Посредников, Кравец, Ткачев 1994, с. 159—
165). Обидва поховання датовані другою чвер
тю — кінцем ХІІІ ст. (там само, с. 166).
Варто зазначити, що у двох непограбованих
похованнях, де кістяк людини був орієнтова
ний не в західному, а в східному напрямку, його
супроводжувала частина витої залізної гривни
(Потемкина 2012, с. 8), що лежала у кисті пра
вої руки та була ознакою влади.
Цікаву інтерпретацію поховань із захід
ним і східним орієнтуванням запропонував
Ю.О. Мотов. Він звертає увагу, що територія
Давньотюркського каганату традиційно поді
ISSN 0235-3490. Археологія, 2015, № 2 59
лялася на два крила — західне та східне. У пе
ріоди криз каганати «розламувалися» на дві
частини. Це сталося у 603 р. у Першому тюрк
ському каганаті, з відокремленням Західного
та Східного тюркського каганатів, які, в свою
чергу, теж розпалися на дві частини. На тери
торії Західного каганату серед кам’яних ста
туй доволі численною групою були зображен
ня жінок, при цьому статуї встановлювалися
обличчям на захід. Так само були орієнтова
ні й небіжчики. На Алтаї ж орієнтування по
хованих було, як правило, східним (Кубарев
2005, с. 16). На південний схід встановлюва
лися і кам’яні статуї (Кубарев 1984, с. 103, 109,
126, 127). Таким чином, різницю в орієнтуван
ні можна пояснити міграціями з території За
хідного або ж Східного каганату (Мотов 2011,
с. 307—309). Разом із військами Батия на Ді
нець могли прийти кочівники з території Схід
ного каганату. Можливо, саме цим і пояснює
ться високе соціальне становище небіжчиків,
орієнтованих на схід.
Для поховань з цілим кістяком коня зна
ходимо практично повні аналогії в Порос
сі. Це поховання в колоді поблизу с. Кагар
лицька слобода, яке супроводжувалося скеле
том загнузданого коня з підібганими ногами, з
правого боку домовини лежав спис, а в кисть
правої руки небіжчика був покладений ніж
(Бранденбург 1908, с. 15). Ще одне подібне
поховання поблизу цього ж села супровод
жувалося не списом, а шаблею, покладеною з
лівого боку від небіжчика (там само, с. 16). У
такого ж типу поховання між селами Красно
полки та Гадомка була покладена зброя, не ін
терпретована М.Є. Бранденбургом, «у вигляді
залізної палиці чи важкого клинка» (там само,
с. 40—41). Поблизу с. Краснополки було вияв
лене і таке поховання з цілим кістяком, куди
були вкладені і спис, і шабля (там само, с. 43—
44). Цікавим є поховання воїна, виявлене по
близу с. Бурти. Небіжчик був покладений у ду
бову домовину головою на захід. На поверхні
могили знайдено залізний спис (над домови
ною чи навіть на домовині). Поряд з черепом
небіжчика біля правого плеча лежав залізний
шолом, на самому скелеті була кольчуга (чи
панцир). З лівого боку від небіжчика була по
кладена шабля. У ногах скелета, поза домови
ною, лежав тонкий бронзовий казан із заліз
ною дужкою. Поряд з домовиною з північного
боку в могилі знайдено цілий кістяк загнуз
даного й осідланого коня, на животі, з піді
бганими ногами, головою на захід (там само,
с. 69—70).
Трапляються тут і доволі багаті похован
ня. Так, у кургані поблизу с. Цозарівка до мо
гили, окрім шаблі, була покладена маленька
срібна розетка, а через спину коня був пере
кинутий залізний панцир (Бранденбург 1908,
с. 64). У кургані поблизу с. Бурти в домови
ну були покладені золоті скроневі кільця і зо
лотиста парча (там само, с. 73). Дуже багатим
було поховання в кургані поблизу с. Пешки.
Біля небіжчика знайдено спис, залізний шо
лом з бармицею, шаблю та сагайдак. З лівого
боку скелета лежала довга смуга золототканої
візерунчастої тканини. Поховання супрово
джувалося не одним, а двома кістяками за
гнузданих коней. Тут ми знаходимо і натяк на
те, що поховання могло бути здійснене у під
бої. М.Є. Бранденбург пише, що південна по
ловина ями (тобто та, де лежав небіжчик) була
заглиблена на 0,9 м, але дещо вкорочена (там
само, с. 88—89). Ще одне поховання з двома
кіньми (щоправда, лише один з них загнузда
ний) було досліджене в кургані поблизу с. Бур
ти. Небіжчик лежав у дубовій колоді, на правій
руці у нього — срібний браслет, на самому кіс
тяку також збереглися залишки тканини, серед
них шматки товстої тканини із затканою золо
тою ниткою, найімовірніше, залишки кайми
одягу (там само, с. 68—69).
Доволі цікавим є поховання хлопчика чи
юнака поблизу с. Бурти в Пороссі. Небіжчик
лежав у дубовій домовині, головою на захід.
На шиї скелета була срібна гривна та залиш
ки тканини. Поряд з домовиною з північного
боку лежав кістяк молодого загнузданого ло
шати, на лівому боці, дещо скручене (там само,
с. 69).
Таким чином, у Поросся прийшли не лише
дорослі чоловікивоїни. Відомі тут і жіночі по
ховання. Одне з них було виявлене поблизу
с. Бурти. Скелет жінки поклали в дубову коло
ду. У похованні знайдено уламки срібних тон
ких прикрас у вигляді ажурних бляшок і кілець,
п’ять бурштинових намистин, два золотих дро
тяних кільця. Поряд з домовиною з північного
боку лежав повний кістяк загнузданого коня,
головою на захід (Бранденбург 1908, с. 72).
Інше поховання біля цього ж села також було
здійснене в дубовій колоді та супроводжувало
ся прикрасами — намистом і кільцем. Поряд з
домовиною з північного боку виявлений цілий
кістяк загнузданого коня, що лежав на животі
(там само, с. 67—68). Біля с. Краснополки було
виявлене пограбоване поховання у дубовій до
мовині чи колоді, в якому знайдено дві ромбо
подібні пласкі підвіски з синюватого каменю з
ISSN 0235-3490. Археологія, 2015, № 260
отворами в куті та два невеликих золотих скро
невих кільця з дроту. Поряд з домовиною з пів
нічного боку виявлено кістяк цілого загнузда
ного коня, але теж потривожений, головою на
захід (Бранденбург 1908, с. 43). Судячи з при
крас, поховання теж було жіночим.
Отже, частина населення, яка залишила
підбійні поховання, перейшла в Поросся на
службу давньоруським князям. Ймовірно, се
ред них були також жінки та діти, адже вияв
лені жіночі поховання і поховання хлопчика
підлітка здійснені повністю за кочівницьким
обрядом і не мають слов’янських рис.
Таким чином, підбійні поховання належать
до одного типу. Усі вони супроводжуються ці
лим кістяком коня, укладеним з північного
боку від небіжчика на животі з підібганими но
гами. В усіх випадках кінь був загнузданий та
осідланий. У підбої розміщувався кістяк люди
ни, покладений випростано на спині, орієнто
ваний на захід (іноді — на схід). Практично всі
поховання, окрім жіночих, супроводжувалися
зброєю. Ці поховання зближує також відсут
ність жертовної їжі та наявність колоди.
Там, де була можливість визначити час
здій снення поховання, виявилося, що вони бу
ли впущені в зимовий час. Очевидно, це об’є д
нання влітку кочувало вище по течії Дінця, а
взимку спускалося до Донецького кряжу, де
були сприятливі умови для тебенівки.
Поховання з цілим кістяком коня С.О. Плет
ньова вважала половецькими. У цьому випад
ку, очевидно, цілий кінь, покладений у похо
вання, виступає не як етнічний індикатор, а
як ознака соціального статусу небіжчиків. Про
це говорить і доволі багатий поховальний ін
вентар, і статусні речі, виявлені в деяких моги
лах. Проте можна погодитися з дослідницею
у тому, що поховання належали, найімовірні
ше, половцям. Датування поховань М.В. Квіт
ницьким у межах другої половини ХІІ — по
чатку ХІІІ ст. цьому не суперечить. Поховання,
розкопані на початку ХХ ст. В.О. Городцовим,
через відсутність матеріалів точно датувати не
можна. За аналогією з похованнями, виявле
ними на території Луганщини, можна припус
тити, що вони належать до того ж періоду.
Підбійні поховання мають аналогії в Казах
ському Алтаї. Це підтвердили останні археоло
гічні дослідження в долині р. Каракаба, де були
розкопані три кургани з підбійними похован
нями. У кургані 9 на дні вхідної ями уздовж пів
денної стінки лежав кінь, у північнозахідній
стінці могильної ями був викопаний підбій, вхід
до якого закривали кам’яні плити та дерев’яні
жердини. Небіжчик лежав у підбої на підстилці
рослинного походження випростано на спині,
орієнтований головою на схід. Справа від ньо
го був покладений комплекс предметів озбро
єння — шабля, лук, сагайдак зі стрілами. Зліва
на рівні кисті руки була розміщена дерев’яна
чашка, а на рівні гомілки — дерев’яне блюдо із
залишками супровідної їжі — частин туші коня
та хребців дрібної рогатої худоби. У районі стоп
був покладений вуздечний набір, сідло та стре
мена. У курганах 11 та 4 небіжчики лежали на
дерев’яному настилі та були орієнтовані голо
вою на північний схід. У кургані 11 вхід до під
бою перекривали гілки кедра. На черепі небіж
чика фіксувалися сліди маски з тонкої срібної
пластини. Справа від похованого лежав лук, на
рівні правої гомілки розміщувалася дерев’яна
чаша та керамічна посудина, а нижче — ве
лике дерев’яне блюдо з хвостовими хребця
ми, ребром коня і ножем. Зліва від небіжчика
лежав колчан і музичний інструмент. У ногах
було покладене сідло з вуздечкою і стремена
ми. У кургані 4 на дні вхідної ями знайдено два
цілих кістяка коней, принаймні один з них був
загнузданий. У північній стінці могильної ями
був викопаний підбій, вхід до якого закривали
дерев’яні жердини. З лівого боку від черепа не
біжчика лежало дерев’яне блюдо із залишками
супровідної їжі. Під лівою і правою рукою по
хованого були покладені сагайдаки зі стрілами.
Від лівого боку грудей до правого коліна лежа
ла залізна шабля. На ногах небіжчика було по
кладено набір для сідла. Поховання датовані
vii—iХ ст. (Самашев 2014).
Подібне поховання у підбої було дослідже
не в кургані 1 могильника Аймирлиг 3 у Цен
тральній Туві, поблизу поселення ЧааХоль. У
вхідній ямі на сходинці заввишки 0,1—0,2 м
лежав кістяк осідланого коня на животі з підіб
ганими ногами, головою на захід. Також тут
трапляються окремі кістки барана. Північніше
було виявлено підбій, вхід до якого закривав
ся решіткою з березових кілків. У підбої вияв
лено кістяк чоловіка, покладеного випростано
на спині, головою на схід, у «домовині» з гілок
акації. Зверху лежав дерев’яний щит, уздовж лі
вої руки — берестяний сагайдак зі стрілами, під
яким було знайдено палаш у дерев’яних піхвах.
Справа лежали деталі лука, в ногах — залізний
казан. Поховання датоване другою половиною
vІІІ—ІХ ст. (Овчинникова 1982, с. 217).
Б.Б. Овчиннікова виділяла підбійні похо
вання в особливу групу поховальних пам’яток
давньотюркських племен (Овчинникова 1982).
На основі аналізу підбійних поховань цен
ISSN 0235-3490. Археологія, 2015, № 2 61
тральноазійських тюрків дослідниця дійшла
висновку, що для них характерне орієнтуван
ня по осі схід—захід і вертикально поставлені
кам’яні плити, які відгороджували небіжчика
від коня. На нашій території роль таких плит,
очевидно, виконували дерев’яні дошки, які
зак ривали підбій.
Коня клали в могилу для того, щоб він міг
довезти померлого до потойбічного світу. Не
випадково в більшості випадків кінь у похован
нях орієнтований на північ або на захід — саме
в північнозахідному секторі горизонту, за уяв
ленням тюрків, був потойбічний світ. С.П. Нес
теров вважає, що культу коня як такого в дав
ніх тюрків не було, кінь був лише продуктом
ритуального обміну (Нестеров 1990, с. 91), хоча
деякі дослідники з ним не згодні і вказують на
важливе значення коня у житті давніх алтай
ців (Игнатьева 2008, с. 130—132). Не вдаючись
детально до цієї дискусії, зазначимо, що все ж
культові практики, пов’язані з жертвоприне
сеннями коня у кочівників ХІ—ХІІІ ст. нам не
відомі. Натомість кінь у похованні практично
завжди загнузданий і осідланий, що вказує, у
першу чергу, на його транспортну функцію.
Цікавим є питання про витоки обряду по
ховання у видовбаній колоді. У цьому плані
особливого значення набуває легенда про по
ходження половців, відома в переказі персь
кого літописця РашидадДіна. Відповідно до
легенди, кипчаки (самоназва половців) — на
щадки хлопчика, який народився в дуплі. Звід
си виводять етнонім «половці» — ті, що пішли
з пола, з дупла. Знаючи про цю легенду, руси
чі могли назвати так кипчаків. Невідомо, на
скільки ця версія походження етноніма є прав
дивою, але вона дає можливість припускати,
що на ранньому етапі існування дерево в кип
чаків відігравало значну роль. Мабуть, цю іс
торичну пам’ять вони і зберегли як легенду.
Можливо, в похованні в колоді був своєрідний
сакральний зміст — народ, який вийшов з де
рева, в нього ж і повертається.
За визначенням А. Тойнбі, кочівництво, що
виникнуло близько 4 тис. років тому, було своє
рідною відповіддю на зміни природноклі ма
тичних умов (Тойнби 1991, с. 184). Усі кочові
народи на ранньому етапі свого існування були
осілими, і дерево дійсно могло відігравати в
їхньому житті важливу роль — як паливо для
вогнищ, будівельний матеріал для жител тощо.
Тюрки як етномовна спільнота сформувалися
на території Алтаю і степів Азії у І тис. Очевид
но, на Алтаї і слід шукати витоки обряду похо
вання в колоді.
Щодо цього привертає увагу Кудиргинсь
кий могильник на Алтаї v—vi ст. — один з
найдавніших могильників алтайських тюрок.
На поверхні могили були позначені пласкими
овальними викладками з каменів. Під ними в
неглибоких могилах (у землі чи у видовбаній
колоді) лежали небіжчики, здебільшого голо
вою на схід. Поряд з ними, як правило, лежав
кістяк коня (Киселев 1949, с. 278—279).
З Алтаю походить і відомий тюркський об
ряд ставити кам’яні статуї померлим. На відмі
ну від статуй орхонських тюрок, на Алтаї ста
туї зображували не родичів померлого, а само
го небіжчика. Їх ставили знатним людям, яких
найбільше поважали. Серед статуй трапляють
ся не лише пласкі, але й круглі скульптури,
старанно оброблені, з індивідуальними риса
ми обличчя. Руки їх опираються на ефес шаб
лі або ж вони тримають у руках чашу (Киселев
1949, с. 297), що має прямі аналогії з половець
кими статуями східноєвропейських степів.
Таким чином, східноєвропейські кочівники
принесли з Алтаю не лише традицію похован
ня у підбої, але й деякі інші риси поховально
го обряду, які, дещо видозмінившись, пошири
лись на нашій території.
Близькі до поховань з цілим кістяком коня
підбійні поховання з опудалом коня, виявле
ні на Луганщині. Одне з них (6) — розкопане в
кургані 3 поблизу с. Сміла Слов’яносербсько
го рну Луганської обл. У північнозахідній
частині могили була розташована сходинка зав
вишки 0,4 м, на якій в анатомічному порядку
лежали задні кінцівки коня, відділені по тулуб.
За розташуванням кісток можна стверджувати,
що кінь був орієнтований на південний захід.
Справа від сходинки на дні могили зафіксо
вано залишки колоди, в якій лежав скелет чо
ловіка на спині з випростаними уздовж тулу
ба руками. Небіжчик був орієнтований на пів
денний захід. Уздовж гомілки лежали залишки
сагайдака, справа від скелета — залізна шаб
ля. Між гомілковими кістками розташовував
ся залізний ніж. На ногах зафіксовано залиш
ки шкіряного взуття (Братченко, Квитницкий,
Швецов 2012, с. 8—9). Автори розкопок дату
вали поховання другою половиною ХІІ — по
чатком ХІІІ ст. (там само, с. 102—103). За се
зонним відхиленням було вираховано, що по
ховання здійснене в зимовий час — у листопаді
або в лютому (там само, с. 119).
Подібне поховання (2) було виявлене в кур
гані 3 поблизу с. Пришиб Слов’яносербсь ко
го рну Луганської обл. Уздовж довгої північ
ної стінки могильної ями розташовувалися дві
ISSN 0235-3490. Археологія, 2015, № 262
сходинки, які вели до підбою у південній стінці.
На нижню сходинку спиралися плахи заслону.
Перед заслоном в анатомічному порядку лежа
ли відділені по тулуб кістки передніх і задніх
кінцівок загнузданого коня, орієнтованого на
захід. У заповненні траплялися залишки дере
ва, вапнякові камені, кістки барана (щелепа,
лопатка), ребра та хребці людини. У підбої ви
явлено рештки колоди з кришкою. Посереди
ні колода та кришка зруйновані грабіжниками,
кістки людини зміщені. In situ збереглися лише
кістки гомілки правої ноги, звідки зроблений
висновок, що небіжчик був орієнтований че
репом на захід—південний захід. У запов ненні
знайдені фрагменти кістяної обкладки лука та
дрібні уламки залізних предметів, можливо, від
шаблі або піхов. У ногах небіжчика, за коло
дою, стояв бронзовий (мідний) казан із залиш
ками залізної ручки (Братченко, Квитницкий,
Швецов 2012, с. 22—23). Автори розкопок да
тували поховання другою — початком четвер
тої чверті ХІІ ст. (там само, с. 102—103). По
ховання здійснене в літній час — у травні або
серпні (там само, с. 119).
Ще одне поховання (2) було виявлене в
кургані 4 поблизу с. Сміле Слов’яносербсь
кого рну Луганської обл. У південносхідній
стіні могили був розташований підбій. Перед
входом до підбою розміщувалися череп і час
тини кінцівок коня, орієнтованого на схід—
північний схід. Під час розчистки входу зафік
совано залишки плах, що стояли під нахилом і
перекривали вхід до підбою. На його дні розта
шовувалася колода, де лежав скелет доросло
го чоловіка, випростаного на спині, орієнтова
ний черепом на східпівнічний схід. Поховання
було потривожене грабіжниками, або велики
ми землерийними тваринами. Зліва уздовж
тулуба лежала залізна шабля, поряд на тазо
вій кістці були залишки шкіряного мішечка з
точильним каменем. Уздовж тулуба з правого
боку розміщувався дерев’яний батіг (Братчен
ко, Квитницкий, Швецов 2012, с. 9—10). Авто
ри розкопок датували цей комплекс другою
половиною ХІІ — початком ХІІІ ст. Похован
ня було здійснене в зимовий час — у листопаді
або в лютому.
Подібне поховання (4) розкопане в кургані
5 біля с. Сміле. Уздовж північнозахідної стін
ки в похованні була розташована сходинка, на
якій в анатомічному порядку розкладені че
реп і відділені по тулуб кінцівки загнузданого
коня. Кінь орієнтований на південний захід.
Підбій розташовувався під південносхідною
стінкою, вхід до нього перекривали поставле
ні під нахилом плахи. У камері розміщувалася
колода з кришкою. У колоді лежав скелет до
рослого чоловіка, випростаний на спині, голо
вою орієнтований на північний схід. За голо
вою був залізний ніж, від плеча до стоп лежала
залізна шабля. При вході до камери, біля коло
ди, лежали залишки лука та сагайдака з кістя
ними фігурними обкладками та чотирма стрі
лами (Братченко, Квитницкий, Швецов 2012,
с. 10—11). Автори розкопок датували похован
ня другою половиною ХІІ — початком ХІІІ ст.
Поховання було здійснене в зимовий час — у
листопаді або в лютому.
На думку Б.Б. Овчиннікової, підбійні похо
вання можуть слугувати ознакою соціального
статусу небіжчика, оскільки покласти до моги
ли цілий кістяк коня або його опудало мог ли
лише представники соціальної верхівки сус
пільства. Також дослідниця зазначає, що на
високий соціальний статус покійного вказу
ють чималі трудові затрати, необхідні для спо
рудження підбійного поховання, а також по
ховальний інвентар, який вирізняється своє
рідністю комплексу (Овчинникова 2000). Інші
дослідники також виявили, що поховання у
підбоях на території Західного Казахстану, які
датуються vІІІ—ХІ ст., супроводжуються ба
гатим інвентарем (Бисембаев 2003, с. 103).
Кочівницькі поховання з підбоями на тери
торії басейну середньої течії Сіверського Дін
ця також доволі багаті. На це вказує і наявність
цілого кістяка коня, і видовбана колода (тру
дові затрати), і багатий, у порівнянні з інши
ми кочівницькими похованнями, поховаль
ний інвентар. Так, у багатьох випадках похо
вання супроводжуються зброєю, а іноді навіть
статусними речами, зокрема такими як модель
казана та випрямлена гривна. Очевидно, що на
нашій території підбійні поховання теж були
ознакою соціального статусу небіжчиків.
Рядові кочівники ховали своїх померлих
у простій ямі без будьяких дерев’яних кон
струкцій, без кістяка коня, а іноді і без домо
вини. Такі «одиночні поховання» за класифі
кацією М.М. Серьогіна не можна розглядати
як інокультурні, вони були обумовлені низь
ким соціальним статусом небіжчика (Серегин
2013). Через бідність поховального інвентарю
віднести їх до певної групи та датувати дуже
проблематично.
Проте спосіб покладення коня до могили є
також і етнічною ознакою. А.Г. Атавін зазна
чає, що скіфи та сармати раннього залізного
віку, сибірські та середньоазійські тюрки за ча
сів середньовіччя ховали з людиною цілі туші
ISSN 0235-3490. Археологія, 2015, № 2 63
коней. Але в ІХ—Х ст. на Алтаї і в Казахстані
все частіше почали з’являтися поховання, де
тушу коня замінювали його опудалом (Атавин
1984). Нині дослідники схиляються до думки,
що в печенізькоторський час у могилу з по
кійником клали опудало коня з ногами, відді
леними по перші суглоби, а іноді тільки голову
тварини. З приходом в степи половців з небіж
чиком ховають цілого коня або його опудало,
але з ногами, відділеними по коліна та вище.
Можливо, підбійні поховання з опудалом
коня, які датуються доволі пізнім часом, свід
чать про залишки печенізького населення, яке
не покинуло цієї території і змішалося з новою
хвилею прийшлих кочовиків, запозичивши в
них деякі риси поховального обряду.
На думку більшості сучасних дослідників,
«чистих» кочівників ніколи не існувало. Мож
на говорити лише про своєрідний симбіоз ко
чового й осілого населення (Степи Евразии...
1981, с. 5). Печеніги, торки, половці могли
бути зовсім не етнічною спільнотою, а, перш
за все, вій сь ковополітичною. Усі писемні дже
рела, які стосуються кочівників, були створені
сусіднім осілим населенням, яких цікавила
передусім війсь кова міць і економічний потен
ціал кочів ників.
Навіть нуклеарна, первинна община в кочів
ників не завжди збігалася з сімейнородовими
групами (Хазанов 2002, с. 234). Крім того, особ
ливістю кочової общини є динамічність її скла
ду. На відміну від багатьох селянських общин,
у кочових відсутня така ознака як спільне про
живання, в цьому випадку — кочування. У за
лежності від різних причин, зокрема від пори
року, чисельності стада, продуктивності пасо
вищ, стану водних джерел, члени кочової об
щини можуть кочувати разом чи окремо (Ха
занов 2002, с. 235). Таким чином, створюються
сприятливі умови для влиття в общину інших
етнічних елементів.
Слід також зазначити, що за часів середньо
віччя основою самоідентифікації була прина
лежність до певного роду, племені, місця про
живання, а зовсім не етнічна приналежність.
Різні етнічні групи, до того ж з однаковим спо
собом господарювання, могли перемішувати
ся між собою у різних комбінаціях.
Є чимало прикладів, коли матеріальна ку
льтура різних етнічних груп була однаковою.
Особ ливо це характерно саме для кочівни
ків, які були досить мобільними і, як правило,
не ма ли власних ремісничих центрів. Г.О. Фе
доровДавидов визнає неможливість виділен
ня торчеських старожитностей з печенізьких,
щоправда, пояснюючи це писемно засвідче
ною спорідненістю торків і печенігів (Федоров
Давыдов 1966, с. 141). В.М. Чхаїдзе наголошу
вав, що в епоху середньовіччя на території
Східної Європи не існувало етнічно «чистих»
кочівницьких об’єднань — кожна наступна
хвиля кочівників, перекриваючи попередню,
включала частину населення з його власною
культурою, що не тільки видозмінювалася під
тиском більшості, а й сама чинила тиск на неї.
На його думку, формування таких етнічних рис
як спільна мова та культура в кочівників роз
винутого середньовіччя так і не було заверше
не в результаті татаромонгольської навали
(Чхаидзе 2009, с. 421).
Однак, незважаючи на це, типи поховань
кочовиків розвинутого середньовіччя усе ж ви
ділити можна. До одного з них належать під
бійні поховання з конем, досліджені в серед
ній течії Сіверського Дінця. Датуються вони
половецьким часом, і, можливо, належать до
нецькому об’єднанню половців, виділеному
С.О. Плетньовою.
Кочові об’єднання були в основному згру
повані навколо великих водних потоків (Ата
вин 2008, с. 73). Не був вийнятком і Сівер
ський Донець. Таке розташування кочових
об’єднань пов’язане як з традиційним веден
ням кочового господарства (меридіональні
перекочівки по закріплених територіях), так
і з розташуванням поселень осілого населен
ня у тих місцях на берегах рік, де могла про
ходити торгівля з кочівниками. Така ситуація
спостерігається не лише на нашій території,
але й у Передкавказзі (Чхаидзе 2009, с. 420) та
на Нижньому Дону (Ларенок 1998, с. 128). Не
варто забувати, що в середній течії Сіверсько
го Донця проходив відрізок знаменитого Му
равського шляху, який пов’язував ці терито
рії з Центральною Азією. Отже, розташування
тут кочівницьких об’єднань видається цілком
закономірним.
Питання виділення типів поховань кочів
ників наразі є дуже актуальним і перспектив
ним для подальшого дослідження. Особливо
важливим є пошук східних аналогій поховань
східноєвропейських кочовиків і картографу
вання поховань одного типу, що дасть можли
вість співвіднести їх з окремими етносами.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2015, № 264
Атавин А.Г. Некоторые особенности захоронения чучел коней в кочевнических погребениях Х—ХІv вв. // СА. —
1984. — № 1. — С. 134—144.
Атавин А.Г. Погребальный обряд и имущественносоциальная структура кочевников лесостепной и степной зоны
Юга России в конце iX — первой половине Xiii вв. (печенеги, торки, половцы) // Древности Юга России.
Памяти А.Г. Атавина (1954—2004). — М., 2008. — С. 71—106.
Берестнев С.И., Буйнов Ю.В., Бенда Г.С. Звіт з ілюстративним матеріалом про науководослідну роботу «Дослід
ження археологічних пам’яток у зонах будівництва меліоративних систем у Шевченківському та Золочів
ському районах Харківської області у 1989 р.» // Архив МАЭСУ. — 1990. — Ф. 1. — О. 5. — Спр. 9.
Бисембаев А.А. Археологические памятники кочевников средневековья Западного Казахстана (vІІІ—ХvІІ вв.). —
Уральск, 2003.
Бранденбург Н.Е. Журнал раскопок Н.Е. Бранденбурга 1888—1902 гг. Работы в губерниях: Киевской, Полтавской,
Харьковской, КаменецПодольской, Екатеринославской, Таврической, Черниговской, Могилевской, Нов
городской, Смоленской и в Области войска Донского. — СПб., 1908.
Братченко С.Н., Квитницкий М.В., Швецов М.Л. Кочевники развитого средневековья на Северском Донце (по ма
териалам 1978 г. Донецкой экспедиции Института археологии). — К., 2012.
Генинг В.Ф. и др. Формализованностатистические методы в археологии (анализ погребальных памятников). —
К., 1990.
Городцов В.А. Результаты археологических исследований в Изюмском уезде // Труды ХІІ Археологического
съезда. — М., 1905. — Т. 1. — С. 174—514.
Городцов В.А. Результаты археологических исследований в Бахмутском уезде Екатеринославской губернии 1903
года. Дневник археологических исследований // Труды ХІІІ Археологического съезда. — М., 1907. — Т. 1. —
С. 211—365.
Дебец Г.Ф. Черепи кочовиків з розкопів В.О. Городцова в Ізюмському та Бахмутському повітах // Антропологія.
Річник кабінету антропології ім. Ф. Вовка за р. 1929. — К., 1930. — Т. 3. — С. 89—95.
Игнатьева О.П. Лошадь в структуре традиционной культуры южных алтайцев // Древние и средневековые кочев
ники Центральной Азии. — Барнаул, 2008. — С. 130—133.
Квітницький М.В. Кочівники південноруського степу за доби розвинутого середньовіччя (історіографія, стан та пер
спективи дослідження) // Проблеми давньоруської та середньовічної археології. — К., 2010. — С. 110—123.
Киселев С.В. Древняя история Южной Сибири. — М.; Л., 1949 (МИА. — № 9).
Кравец В.В. О типологии погребальных памятников поздних кочевников Среднего Подонья // Археологические
памятники бассейна Дона. — Воронеж, 2004. — С. 215—218.
Кубарев В.Д. Древнетюркские изваяния Алтая. — Новосибирск, 1984.
Кубарев Г.В. Культура древних тюрок Алтая (по материалам погребальных памятников). — Новосибирск, 2005.
Ларенок В.А. Археологические памятники Нижнего Дона золотоордынского времени // Проблемы археологии
ЮгоВосточной Европы (тез. докл. vii Донской археол. конф.). — РостовнаДону, 1998. — С. 128—129.
Мотов Ю.А. О Шиловском могильнике и миграциях тюрок // Археология Казахстана в эпоху независимости: итоги,
перспективы. Матлы междунар. науч. конф., посвященной 20летию Независимости Республики Казахстан и
20летию Института археологии им. А.Х. Маргулана КН МОН РК. — Алматы, 2011. — Т. 2. — С. 304—311.
Нестеров С.П. Конь в культах тюркоязычных племен Центральной Азии в эпоху средневековья. — Новоси
бирск, 1990.
Овчинникова Б.Б. Погребение древнетюркского воина в Центральной Туве. — СА. — 1982. — № 3. — С. 210—218.
Овчинникова Б.Б. Культурные трансляции в центральноазиатском регионе расселения древних тюрков в i тыся
челетии нашей эры // Аскизские древности в средневековой истории Евразии. — Казань, 2000. — С. 7—30.
Плетнева С.А. Печенеги, торки и половцы в южнорусских степях // Труды ВолгоДонской археологической
экспедиции. — МИА. —1958. — № 62. — Т. i. — С. 151—226.
Посредников В.А., Кравец Д.П., Ткачев Н.И. Из дневников раскопок курганов у с. Великое Орехово (Донецкий
кряж, срубное и позднеполовецкое время) // Донецкий археологический сборник. — Донецк, 1994. —
Вып. 5. — С. 141—168.
Потемкина Т.М. Иерархия половецкой знати (по погребениям со статусными предметами) // Степи Европы в
эпоху средневековья. — Донецк, 2012. — Т. 10. — С. 7—36.
Самашев З. Культура ранних тюрков Казахского Алтая (по материалам некрополя Каракаба) // Восхождение к
вершинам археологии. Сб. матлов междунар. науч. конф. «Древние и средневековые государства на терри
тории Казахстана», посвященной 90летию со дня рождения К.А. Акишева. — Алматы, 2014. — С. 669—690.
Серегин Н.Н. «Одиночные» погребения раннесредневековых тюрок АлтаеСаянского региона и Центральной
Азии: этнокультурная и социальная интерпретация // Теория и практика археологических исследований. —
Барнаул, 2013. — 2 (8). — С. 100—108.
Степи Евразии в эпоху средневековья. Археология СССР. — М., 1981. — Т. 18.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2015, № 2 65
Тойнби А.Дж. Постижение истории. — М., 1991.
Федоров-Давыдов Г.А. Кочевники Восточной Европы под властью золотоордынских ханов. Археологические па
мятники. — М., 1966.
Хазанов А.М. Кочевники и внешний мир. — Алматы, 2002.
Чхаидзе В.Н. Кочевники Xi—Xiv вв. в степном Предкавказье: вопросы терминологии и этнической принадлеж
ности // Пятая Кубанская археол. конф.: матлы конф. — Краснодар, 2009. — С. 419—422.
Швецов М.Л. Котлы из погребений средневековых кочевников // СА. — 1980. — № 2. — С. 192—202.
Надійшла 20.02.2015
А.А. Харламова
ПОДБОЙНЫЕ ПОГРЕБЕНИЯ КОЧЕВНИКОВ
ХІІ—ХІІІ вв. НА СЕВЕРСКОМ ДОНЦЕ
В статье рассмотрены подбойные погребения кочевников ХІІ—ХІІІ вв., которые группируются в бассейне сред
него течения Северского Донца. Объединяет их конструкция могилы — с подбоем, помещение покойника в вы
долбленную колоду, наличие оружия в погребении, помещение в могилу, как правило, целого занузданного коня
на животе с поджатыми ногами, отсутствие следов жертвенной пищи. Таким образом, данные погребения отно
сятся к одному типу и находят аналогии как в Поросье, куда переселилась часть кочевников, перейдя на службу к
русским князьям, так и на Алтае в среде древних тюрок.
Автор сознательно не учитывал так называемые «одиночные» погребения кочевников развитого средневе
ковья, поскольку они не дают практически никакой информации ни о времени погребения, ни об этнической
принадлежности покойника. Что касается подбойных погребений, то они могут указывать на довольно высокий
социальный статус покойника, о чем говорит сравнительно богатый погребальный инвентарь, но в то же время
они выступают и этническим маркером, поскольку способы помещения коня в могилу, да и сами погребальные
конструкции кочевников развитого средневековья значительно отличались. Подбойные погребения в среднем
течении Северского Донца датируются половецким временем, их можно связать с так называемым донецким
объединением половцев, которое кочевало здесь в этот период.
A.A. Kharlamova
UnDERCUT BURialS oF ThE 12th anD 13th CEnTURiES
noMaDS in ThE SivERSkyi DonETS aREa
in the article, discussed are undercut burials of the 12th and the 13th centuries nomads grouped in the basin of the Siverskyi
Donets River middle stream area. They are united by the grave structure: with an undercut, the buried is placed in a hollowed
out log, presence of weapon in the burial, horse in bridle, usually the whole, placed on its stomach with its legs crossed
under, and lack of funeral feast traces. Thus, the data from the burials refer to a single type and find their analogies both
in the Ros River region where part of the nomads moved to, turning to service of Rus princes, and in altai in the ancient
Turks’ milieu.
The author deliberately did not take into consideration so called «single» burials of the nomads of the high Mediaeval
period because they don’t present any information neither on the date of the burial, nor on the ethnic identity of the buried.
Concerning the undercut burials, they can indicate quite a high social status of the dead which is evidenced by relatively rich
burial inventory, but at the same time, they can be also ethnic markers because the ways of placing the horse in the grave,
as well as the burial structures themselves significantly varied in the high Mediaeval period. Undercut burials in the middle
stream of the Siverskyi Donets River are dated by the Cumans period and they can be related with so called Donets Cumans’
union which roamed here in this period.
|