Земська ліберальна партія північної України та Російська Православна Церква: від спроб практичної взаємодії і партнерства до соціальної конкуренції та опонування (60–80 рр. ХІХ ст.)
У дослідженні на основі маловідомих історичних джерел, частина яких уперше запроваджується до міжнародного наукового обігу, з’ясовані базові складові клерикальної політики земської ліберальної партії північної України, яка була невід’ємною та органічною частиною етноконфесійної програми цієї течії в...
Збережено в:
| Дата: | 2023 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2023
|
| Назва видання: | Сіверщина в історії України |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202950 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Земська ліберальна партія північної України та Російська Православна Церква: від спроб практичної взаємодії і партнерства до соціальної конкуренції та опонування (60–80 рр. ХІХ ст.) / Н.А. Котельницький // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2023. — Вип. 16. — С. 77-84. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-202950 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-2029502025-07-31T00:02:48Z Земська ліберальна партія північної України та Російська Православна Церква: від спроб практичної взаємодії і партнерства до соціальної конкуренції та опонування (60–80 рр. ХІХ ст.) The land liberal party of Northern Ukraine and the Russian orthodox church: from attempts for practical interaction and partnership to social competition and opposition (60-80s) Котельницький, Н.А. Козацька доба та нова історія У дослідженні на основі маловідомих історичних джерел, частина яких уперше запроваджується до міжнародного наукового обігу, з’ясовані базові складові клерикальної політики земської ліберальної партії північної України, яка була невід’ємною та органічною частиною етноконфесійної програми цієї течії визвольного руху у Російській імперії другої половини ХІХ ст. Автор приходить до висновку про те, що взаємовідносини між Російською Православною Церквою та опозиційною аристократичною фрондою регіону у другій половині ХІХ ст. пройшли еволюцію від прагнень партнерства та практичних спроб співробітництва до соціального змагання, конкуренції, опонування візаві. Демаркаційним маркером вказаних метаморфоз стала революційна зміна внутрішньополітичного курсу у Російській імперії – від епохи модернізацій Олександра ІІ до доби політичної реакції Олександра ІІІ. The study, based on little-known historical sources, some of which are introduced to international scientific circulation for the first time, elucidates the basic components of the clerical policy of the Zemstvo Liberal Party of Northern Ukraine, which was an integral and organic part of the ethno-confessional program of this current of the liberation movement in the Russian Empire in the second half 19th century The author comes to the conclusion that the relationship between the Russian Orthodox Church and the opposition aristocratic front of the region in the second half of the 19th century. have undergone an evolution: from aspirations of partnership and practical attempts at cooperation to social competition, competition, opposition to each other. The demarcation marker of these metamorphoses was the revolutionary change in the domestic political course in the Russian Empire - from the era of modernizations of Alexander II to the era of political reaction of Alexander III. 2023 Article Земська ліберальна партія північної України та Російська Православна Церква: від спроб практичної взаємодії і партнерства до соціальної конкуренції та опонування (60–80 рр. ХІХ ст.) / Н.А. Котельницький // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2023. — Вип. 16. — С. 77-84. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. 2218-4805 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202950 9 94(477)342.814 uk Сіверщина в історії України application/pdf Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Козацька доба та нова історія Козацька доба та нова історія |
| spellingShingle |
Козацька доба та нова історія Козацька доба та нова історія Котельницький, Н.А. Земська ліберальна партія північної України та Російська Православна Церква: від спроб практичної взаємодії і партнерства до соціальної конкуренції та опонування (60–80 рр. ХІХ ст.) Сіверщина в історії України |
| description |
У дослідженні на основі маловідомих історичних джерел, частина яких уперше запроваджується до міжнародного наукового обігу, з’ясовані базові складові клерикальної політики земської ліберальної партії північної України, яка була невід’ємною та органічною частиною етноконфесійної програми цієї течії визвольного руху у Російській імперії другої половини ХІХ ст. Автор приходить до висновку про те, що взаємовідносини між Російською Православною Церквою та опозиційною аристократичною фрондою регіону у другій половині ХІХ ст. пройшли еволюцію від прагнень партнерства та практичних спроб співробітництва до соціального змагання, конкуренції, опонування візаві. Демаркаційним маркером вказаних метаморфоз стала революційна зміна внутрішньополітичного курсу у Російській імперії – від епохи модернізацій Олександра ІІ до доби політичної реакції Олександра ІІІ. |
| format |
Article |
| author |
Котельницький, Н.А. |
| author_facet |
Котельницький, Н.А. |
| author_sort |
Котельницький, Н.А. |
| title |
Земська ліберальна партія північної України та Російська Православна Церква: від спроб практичної взаємодії і партнерства до соціальної конкуренції та опонування (60–80 рр. ХІХ ст.) |
| title_short |
Земська ліберальна партія північної України та Російська Православна Церква: від спроб практичної взаємодії і партнерства до соціальної конкуренції та опонування (60–80 рр. ХІХ ст.) |
| title_full |
Земська ліберальна партія північної України та Російська Православна Церква: від спроб практичної взаємодії і партнерства до соціальної конкуренції та опонування (60–80 рр. ХІХ ст.) |
| title_fullStr |
Земська ліберальна партія північної України та Російська Православна Церква: від спроб практичної взаємодії і партнерства до соціальної конкуренції та опонування (60–80 рр. ХІХ ст.) |
| title_full_unstemmed |
Земська ліберальна партія північної України та Російська Православна Церква: від спроб практичної взаємодії і партнерства до соціальної конкуренції та опонування (60–80 рр. ХІХ ст.) |
| title_sort |
земська ліберальна партія північної україни та російська православна церква: від спроб практичної взаємодії і партнерства до соціальної конкуренції та опонування (60–80 рр. хіх ст.) |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| publishDate |
2023 |
| topic_facet |
Козацька доба та нова історія |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202950 |
| citation_txt |
Земська ліберальна партія північної України та Російська Православна Церква: від спроб практичної взаємодії і партнерства до соціальної конкуренції та опонування (60–80 рр. ХІХ ст.) / Н.А. Котельницький // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2023. — Вип. 16. — С. 77-84. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. |
| series |
Сіверщина в історії України |
| work_keys_str_mv |
AT kotelʹnicʹkijna zemsʹkalíberalʹnapartíâpívníčnoíukraínitarosíjsʹkapravoslavnacerkvavídsprobpraktičnoívzaêmodííípartnerstvadosocíalʹnoíkonkurencíítaoponuvannâ6080rrhíhst AT kotelʹnicʹkijna thelandliberalpartyofnorthernukraineandtherussianorthodoxchurchfromattemptsforpracticalinteractionandpartnershiptosocialcompetitionandopposition6080s |
| first_indexed |
2025-11-24T13:10:48Z |
| last_indexed |
2025-11-24T13:10:48Z |
| _version_ |
1849677419420581888 |
| fulltext |
ISSN 2218-4805
77
9. Veselovsky, N.I. (1914) Voenno-istoricheskiy ocherk goroda Anapy
[Military-historical sketch of the city of Anapa]. Petrograd: Tip-ya gl.upr.
udelov. [in Russian].
10. Spisok pervych pereselentzev-kazakov, pereselennych v Anapu
v 1833 g. iz Poltavskoy i Chernigovskoy guberniyi (43 semeistva) [List
of the fi rst Cossack settlers resettled in Anapa in 1833 from the Poltava
and Chernigov provinces (43 families)]. Retrieved from http://www.
anapskiekazaki.ru. [in Russian].
11. Petrenko, Ye.D. (1997). Pereselennia kozakiv i selian Ukrainy
na Kuban (1792–1917) [Resettlement of Cossacks and peasants of
Ukraine to the Kuban (1792–1917)] (Extended abstract of Candidate’s
thesis). Kyiv [in Ukrainian].
12. Sazonova, S. (2009). Gosudarstvennoe regulirovanie pereseleniya
ukraintsev na territoriyu Kavkazskogo lineynogo kazachego voiska
(konets XVIII – pervaya polovina ХІХ v.) [State Regulation of the
Resettlement of Ukrainians to the Territory of the Caucasian Line
Cossack Army (late 18th – fi rst half of the 19th century)]. Vlast – Power,
4, pp. 123–127. [in Russian].
13. Dzahalov, A.S. (2009). Pereselennia ukrainskykh kozakiv i
selian na Terek (1832–1904 rr.) [Relocation of Ukrainian Cossacks and
peasants to Terek (1832–1904)] (Extended abstract of Candidate’s thesis).
Kyiv [in Ukrainian].
14. Gakstgauzen, A. (1857). Zakavkazskiy kray. Zametki o semeynoy
i obschestvennoy zhizni i otnosheniyah narodov, obitayuschih mezhdu
Chernym i Kaspiyskim moryami [Transcaucasian region. Notes on the
family and social life and relations of peoples living between the Black
and Caspian Seas]. V 2-x ch. Sankt-Peterburg: Tip-ya Gl. Shtaba Ego
Imp. Velichestva po Voen.-Uch. zavedeniyam. [in Russian].
15. Boyura, M.I. (Ed.). (1999). Anapa i anapchane. Istoricheskiy i
biografi cheskiy ocherk [Anapa and Anapchane. Historical and biographical essay].
Anapa: Severnyiy Kavkaz. [in Russian].
16. Vasilev, E. (1874). Chernomorskaya beregovaya liniya (1834–
1855 gg.) [Black Sea coastline (1834–1855)]. Voennyy sbornik – Military
collection, vol. LXLVIII, pp. 5–26. [in Russian].
17. Portal goroda Anapa [Portal of the city of Anapa]. Retrieved
from http://www.anapagrad.com/city [in Russian].
18. Aloev, T.H. (2012). Osobennosti voennogo protivostoyaniya na
Kubanskoy linii v pervoy polovine 1833 g. v kontekste hadzhretskogo
prisutstviya v Vostochnom Zakubane [Features of the military
confrontation on the Kuban line in the fi rst half of 1833 in the context
of the Hadjret presence in the Eastern Trans-Kuban region]. Izvestiya
Kabardino-Balkarskogo nauchnogo tsentra RAN, 4(48), pp. 191–197. [in Russian].
19. Bezhentsy iz Khersona realizovali pervyy zhilishchnyy sertifi kat
v Anape [Refugees from Kherson implemented the first housing
certifi cate in Anapa]. EurAsiaDaily. Retrieved from http://www.eadaily.
com/ru/news/2022/11/15/ [in Russian].
20. «Sidyat v Anape i zhdut prihoda VSU?» Ukraintsy pereimenovali
ulitsu na svoy lad [Sitting in Anapa and waiting for the arrival of the
Armed Forces of Ukraine? Ukrainians renamed the street in their own
way]. Utrenniy yug – Morning South. Retrieved from http://www.utyug.info/
new/25626/ [in Russian].
Стаття надійшла до редакції 27.04.2023 р.
Рекомендована до друку 04.10.2023 р.
УДК9 94(477)342.814
Н.А. Котельницький
ЗЕМСЬКА ЛІБЕРАЛЬНА ПАРТІЯ ПІВНІЧНОЇ
УКРАЇНИ ТА РОСІЙСЬКА ПРАВОСЛАВНА
ЦЕРКВА: ВІД СПРОБ ПРАКТИЧНОЇ
ВЗАЄМОДІЇ І ПАРТНЕРСТВА ДО СОЦІАЛЬНОЇ
КОНКУРЕНЦІЇ ТА ОПОНУВАННЯ
(60–80-ті роки ХІХ ст.)
У дослідженні на основі маловідомих історичних джерел, части-
на яких уперше запроваджується до міжнародного наукового обігу,
з’ясовані базові складові клерикальної політики земської ліберальної
партії північної України, яка була невід’ємною та органічною части-
ною етноконфесійної програми цієї течії визвольного руху у Росій-
ській імперії другої половини ХІХ ст. Автор приходить до висновку
про те, що взаємовідносини між Російською Православною Церквою
та опозиційною аристократичною фрондою регіону у другій поло-
вині ХІХ ст. пройшли еволюцію від прагнень партнерства та прак-
тичних спроб співробітництва до соціального змагання, конкуренції,
опонування візаві. Демаркаційним маркером вказаних метаморфоз
стала революційна зміна внутрішньополітичного курсу у Російській
імперії – від епохи модернізацій Олександра ІІ до доби політичної ре-
акції Олександра ІІІ.
Ключові слова: земська ліберальна фронда, північна Україна,
клерикальна політика, Російська Православна Церква, духовен-
ство, парафіяни.
Історія земського ліберального руху на півночі Лівобе-
режної України продовжує залишатись актуальною, але
малодослідженою проблемою вітчизняної історичної на-
уки. Серед численних напрямів подвижницької та ши-
рокомасштабної діяльності опозиційної аристократич-
ної фронди регіону особливе місце займає клерикальна
політика визвольного руху, яка й до цього часу була поза
увагою дослідників. Відтак спробуємо у лаконічній формі
заповнити існуючу прогалину в українській історіографїі.
Епоха Великих реформ у Російській імперії (1856–1874)
хоч і здійснила належний демократичний вплив на дер-
жаву, проте не змінила суті буття духовенства як специ-
фічної, герметично відокремленої страти суспільства,
хоча якісно новий період історії вже яскраво свідчив про
кризу так званої «державної церковності», яка полягала в
очевидній реакційній архаїчності та соціальній консер-
вативності клерикального світу імперії [1]. Церковні ре-
форми 60–70-х років ХІХ ст., які були санкціоновані ім-
ператором Олександром ІІ, відносно демократизували
клерикальну корпорацію Російської імперії. Членам ро-
дин духовенства були надані громадянські права і свобо-
ди. Соціальна герметичність клерикального світу була пі-
дірвана шляхом надання молодим священнослужителям
перспектив кар’єри за межами професійного релігійного
ландшафту. З метою нейтралізації опозиційних настроїв
у представників духовного сану до влади, нащадкам ду-
ховенства залишили ексклюзивні юридичні преферен-
ції: вони, як і їх батьки, були звільнені від сплати базових
державних і муніципальних податків, виконання військо-
вої повинності; уникнули тілесних покарань – ганебного
феодального архаїзму, який залишили для селянства [2].
Земська реформа 1864 р. надала клерикальним колам
імператив суб’єктності у суспільному житті країни – духо-
j
Сіверщина в історії України, випуск 16, 2023
78
венство отримало право балотуватися до інституцій зем-
ського самоврядування. Для перших каденцій функціо-
нування губернських та повітових земських зібрань стала
характерною помітна частка гласних – представників ду-
ховного сану. Як правило, вони обиралися депутатами збо-
рів від виборчої курії землевласників. Щоправда, як спра-
ведливо вказував великий дослідник земств у Російській
імперії Б. Веселовський, священники так і не змогли зайня-
ти достойне місце у життєдіяльності інститутів земського
самоврядування. Причиною цього, на думку ученого, було
несприйняття священнослужителів у якості органічної ча-
стини депутатського корпусу земських зібрань представ-
никами інших соціальних станів суспільства, переважно
прогресивних землевласників [3, с. 50–51].
На наш погляд, зіграла свою роль і сама ліберально-де-
мократична аура епохи Великих реформ: Російська Пра-
вославна Церква справедливо вважалась феодальним ін-
ститутом, а в умовах вже другої після Петра І колосальної
«вестернізації» держави на перше місце вийшли пробле-
ми громадянських прав і свобод, політичного представ-
ництва, соціальної та економічної модернізації. Тим не
менше, як би там не було, Церква отримала представни-
цтво у виборних громадських установах земського са-
моврядування, направила своїх делегатів, а відтак роз-
раховувала на вирішення своїх проблем за допомогою
інструментів та можливостей, якими оперували губерн-
ські та повітові земські зібрання і управи.
Проведені російською монархією церковні рефор-
ми, у цілому успішно розв’язавши комплекс невідклад-
них питань, мали й низку невирішених. Серед головних
– достатнє фінансове забезпечення представників регі-
онального та провінційного кліру. Верховна влада обіця-
ла пенсійне забезпечення, але це було лише перспекти-
вою. Проблема полягала у тому, що духовенство не мало
права займатися комерційною діяльністю. Скажімо, було
заборонено здійснювати торгівельні операції, надавати
свої приміщення в оренду розважальним закладам, на-
давати та брати в борг під банківські вексельні гарантії.
У контексті цього священники не могли бути суб’єкта-
ми правочинних угод: заборонялось наймати адвокатів,
бути повіреними та уповноваженими у справах інших
осіб, клопотати про потреби власної родини тощо [4]. Так
чи інакше, клірикам потрібно було шукати варіанти по-
стійних джерел надходження коштів для життєдіяльнос-
ті, оскільки благодійність пастви не була стабільним фі-
нансовим чинником.
Одним з варіантів вирішення фінансових проблем Ро-
сійська Православна Церква бачила у функціонуванні роз-
галуженої мережі парафіяльних піклувань, які були ство-
рені імперським законодавством 2 серпня 1864 р. Саме
цим структурам дозволявся пошук коштів для утримання
як парафій з їх інфраструктурою, так і штату священно-
служителів. Втім, на відміну від земських установ само-
врядування, які отримали постійний статус, парафіяль-
ні піклування вважались громадськими доброчинними
органами, діяльність яких прямо залежала від активнос-
ті керівництва єпархій, регіональної влади, очільників
провінційних парафій, жертовних внесків парафіян та гу-
манного філантропізму заможних персон, які прожива-
ли у конкретних громадах [5, с.121–132]. Ймовірні мета-
морфози у діяльності піклувань компенсувались великою
довірою до них верховної влади, на відміну від виборних
земських зібрань та управ [6, с. 70–72].
Іншим варіантом було тісне співробітництво з зем-
ським самоврядуванням. Згідно імперського законо-
давства, земства отримали право на впровадження по-
стійно діючої системи оподаткування. На переконання
клерикалів, це надавало реальні можливості для мате-
ріального забезпечення духовенства та інфраструкту-
ри шляхом впровадження земських податків для потреб
Церкви. Крім того, священнослужителі розраховували от-
римати вплив у земських школах, зайняти там непога-
но оплачувані педагогічні посади, підвищити свій сус-
пільний авторитет шляхом участі у земських справах з
дозволу керівництва [7, с. 420–421].
Земські інституції, зі свого боку, також малий свій ін-
терес у цьому плані. Як влучно відзначав дореволюцій-
ний дослідник російського лібералізму М. Іорданський,
ліберальні земці також цікавилися інститутом церков-
ної парафії. Імперське законодавство не передбачало на-
явності дрібної одиниці місцевого самоврядування, від-
повідно земські установи не мали належного впливу на
селянські волості та громади. Саме у контексті цього зем-
ську опозицію цікавили парафіяльні піклування, адже у
їх візії кожна парафія цілком могла стати дрібною оди-
ницею земського самоврядування, причому кожна така
структура у регіонах була перспективною спільнотою май-
бутніх земських виборців. Так чи інакше, а парафія була
інструментом максимального зближення органів місце-
вого управління з населенням [8, с. 255–256].
Саме у цих двох напрямах і почалося співробітництво
Російської Православної Церкви з опозиційною аристо-
кратичною фрондою північної України, адже земські ор-
гани отримали право участі у формуванні бюджетів пара-
фіяльних піклувань. Проаналізуємо конкретні приклади
цієї взаємодії на території краю.
21 вересня 1868 р. на засіданні Борзнянського повітово-
го земського зібрання розглядалася проблема взаємовід-
носин Чернігівської духовної консисторії і Борзнянської
повітової земської управи. Головним питанням, навколо
якого кристалізувався конфлікт між інституціями, було
створення системи парафіяльних піклувань. Чернігівська
духовна консисторія надіслала Борзнянській земській по-
вітовій управі відозву, де у категоричній манері висловила
свою позицію. Релігійне відомство однозначно заявило,
що створенням парафіяльних піклувань займається ви-
ключно єпархіальне архієрейство, а не земські установи.
На вже відкриті у Борзнянському повіті піклування ніхто
не має права впливати, окрім Святійшого Синоду і єпар-
хіального архієрея, тим більше, що у Борзнянському по-
ISSN 2218-4805
79
вітовому земському зібранні немає жодного представни-
ка – депутата від духовенства [9, с. 27 –29].
Керманич ліберальної партії І. Петрункевич виступив з
промовою на засіданні зборів, у якій виклав своє бачення
ситуації. Він заявив, що повітовому земству не слід зали-
шати поза увагою подібні документи консисторії, оскіль-
ки церковне відомство не визнає права земських установ
звертатися з клопотаннями до різних посадових осіб та
інститутів відносно потреб функціонування земських та
взагалі виборних громадських органів. Політик висло-
вив переконання, що земські інститути формуються з
таких же парафіян, які і утворюють відповідні піклуван-
ня. Якщо б до їх складу входили виключно представни-
ки духовенства, яке не має до земських справ у більшості
своїй відношення, тоді б і земські установи не вважали
себе у праві втручатися у виключно релігійні справи. Од-
нак, на думку лідера опозиційної аритскратичної фрон-
ди, у конкретному випадку справа виглядала дещо інак-
ше. Борзнянське повітове земство тому і звернулось до
Чернігівської духовної консисторії з клопотанням щодо
проблем створення та утримання парафіяльних піклу-
вань, оскільки духовенство Борзнянського повіту висту-
пило проти запропонованих ініціатив повітового зем-
ства. Відтак, на думку діяча, мова йде про конфлікт двох
інтересів – земського і церковного.
В офіційній відповіді, надісланій Борзнянському по-
вітовому земству, Чернігівська духовна консисторія осо-
бливо звертала увагу земства на проблеми свого корпо-
ративного представництва і принципово наголошувала
на тому, що як тільки воно з’явиться, духовне відомство
не буде відмовляти у праві земським установам клопо-
тати про свої інтереси. І. Петрункевич акцентував ува-
гу повітових земських зборів на тому, що законодавство
про земські установи взагалі не передбачає подібної по-
становки питання, оскільки земські інститути є виключ-
но виборними громадськими представницькими орга-
нами. Якщо духовенство Борзнянського повіту не має
представника у земських зібраннях, то це не пробле-
ма земських інституцій, а прояв вердикту виборців, які
не виявили бажання делегувати своїх представників до
установ місцевого самоврядування в особі репрезентан-
тів Церкви. Відтак, на переконання очільника опозиції,
заявлені вимоги консисторії свідчать про спроби пося-
гання на законодавчо встановлені права і свободи зем-
ських інститутів клерикальними колами.
Прекрасно розуміючи увесь комплекс складнощів у
відносинах між релігійною та громадською установами,
І. Петрункевич запропонував направити відозву Черні-
гівської духовної консисторії до Чернігівського губерн-
ського земства як регіонального земського органу, з про-
ханням надати експертну оцінку: які повноваження та
компетенцію мають повітові земські установи за чинним
законодавством у справі подання клопотань до інститутів
церковної влади??? Які правові норми є у розпоряджен-
ні земських органів, щоб захистити та не поступатись
своїми законними правами та інтересами, при цьому не
надаючи жодних привілей виборцям духовного сану???
Борзнянське повітове земське зібрання одноголосно під-
тримало пропозицію і направило відозву до Чернігівсько-
го губернського земства [10, с. 30–31].
28 вересня 1868 р. Борзнянське повітове земське зібран-
ня розглянуло питання упорядкування податкової систе-
ми в повіті. У ході обговорення виникли гострі дискусії
навколо проблеми оподаткування активів нерухомості
священнослужителів краю, у першу чергу – представни-
ків Російської Православної Церкви. Консервативне дво-
рянство регіону ініціювало пропозицію про повне звіль-
нення православних священників від сплати будь-яких
податків у сегменті місцевого самоврядування, як це було
зроблено на загальнодержавному рівні.
І. Петрункевич у своєму виступі від імені земської лі-
беральної партії заявив, що звільнення окремого соці-
ального стану від сплати податків (у даному випадку ду-
ховенства) є категорично неприпустимим кроком. Лідер
опозиційної аристократичної фронди наголосив на тому,
що чинне імперське законодавство дозволяє звільняти
від оподаткування земськими установами лише кілька
окремих соціальних груп: осіб, які перебувають за ме-
жею бідності та персон, визнаних злиденними, себто які
не мають постійного місця проживання. Оскільки духо-
венство, згідно діючої правової бази, не належить до вка-
заних верств суспільства, то і звільняти священників від
податків, на переконання політика, немає жодних юри-
дичних підстав. Діяч відзначив, що клопотання реакційно-
го нобілітету буде сприйнято громадськістю як неповага
до інтересів інших власників активів майна, нерухомо-
сті та платників податків, адже надання особливих ста-
нових преференцій для окремого соціального прошарку
суспільства є прямим рудиментом феодальних порядків,
рецидивом дореформеної епохи історії країни. Земські
повітові збори підтримали аргументи очільника опозиції
і ухвалили рішення про збереження оподаткування акти-
вів нерухомості священників краю [11, с.109].
20 вересня 1869 р. на засіданні Борзнянського повіто-
вого земського зібрання була розглянута відповідь чер-
нігівського губернатора на циркуляр Міністерства вну-
трішніх справ щодо оподаткування земськими зборами
земельних наділів, наданих верховною владою Російської
імперії, зокрема Урядом, для утримання інфраструктури
Російської Православної Церкви та корпорації духовен-
ства. Лояльне ставлення губернської адміністрації ре-
гіону до урядових вимог про участь земських установ в
утриманні церковних інституцій у формі сплати відпо-
відних трансакцій викликала протест земської лібераль-
ної фронди Чернігівської губернії.
Член опозиційної партії Н. Волк-Карачевський висту-
пив із промовою по цьому питанню. Він наголосив на тому,
що у Борзнянському повіті Чернігівської губернії, за нез-
начним виключенням села Сидорівка, де існують пода-
ровані державою землі у розпорядження парафії, по суті
Сіверщина в історії України, випуск 16, 2023
80
немає земельних активів, які б були надані державними
інститутами Церкві. Існує лише близько 550 десятин зем-
лі, подарованих повітовому кліру виключно приватними
особами на благодійних засадах, з метою забезпечення
життєдіяльності дрібних одиниць церковної інфраструк-
тури. Ці земельні наділи вже обкладені системою повіто-
вих та губернських податків у розрахунку 64 руб. 87 коп.
на кожну десятину. Втім, вказані ресурси не можна ви-
ключати з загального ареалу фіскальної бази, адже мова
йде про власність, подаровану приватними персонами.
Після детального обговорення Борзнянське повітове
земство постановило: 1. визнати такими, що підлягають
земському оподаткуванню, усі землі, подаровані клери-
кальним колам приватними меценатами; 2. виключен-
ням вважати село Сидорівка, де існують надані державою
земельні активи у розпорядження Російської Православ-
ної Церкви; 3. надати адміністрації чернігівського губер-
натора комплекс аргументації, розрахунків та докумен-
тації щодо вказаної проблеми [12, с. 4–5].
26 вересня 1870 р. на засіданні Борзнянського повітово-
го земського зібрання було знову порушене питання про
взаємовідносини земських інституцій та парафіяльних пі-
клувань у регіоні. Від опозиційної аристократичної фронди
виступив Н. Волк-Карачевський. У своїй промові член лі-
беральної партії Північного Лівобережжя акцентував увагу
депутатського корпусу зборів на тому, що декілька напря-
мів діяльності земських інститутів та парафіяльних піклу-
вань співпадають між собою, і цей нюанс треба раціональ-
но використовувати з метою поліпшення життєдіяльності
соціуму. Наприклад, як земські органи, так і парафіяльні
піклування мають своїми завданнями пошук ресурсів для
створення та утримання початкових шкіл, церковних па-
рафій, установ допомоги злиденним і психічно хворим.
На думку представника опозиції, взаємовигідні контакти
земств з парафіяльними піклуваннями могли б бути дуже
конструктивними, особливо на рівні виконавчих органів –
повітових та губернських земських управ. Н. Волк-Карачев-
ський відзначив, що парафіяльні піклування цілком могли
б приносити користь широким колам громадськості, від-
кинувши вузькі корпоративні інтереси Російської Право-
славної Церкви. Так, на переконання репрезентанта арис-
тократичної фронди, парафіяльні піклування як благодійні
громадські інституції, які сформувалися з представників
не тільки клерикальних кіл, цілком були спроможні за-
йнятися комплексом суспільно значущих справ, які згід-
но імперського законодавства не входили до компетенції
земських установ. Зокрема, вказані органи, у кооперації з
земствами, могли б реалізувати функції нагляду за проти-
пожежною інфраструктурою та відповідним спеціальним
обладнанням, організації системи нічного патрулювання
сіл та містечок краю, забезпечення сталої системи доку-
ментообігу та канцелярської справи в установах міського
та земського самоврядування тощо.
Н. Волк-Карачевський зазначив, що Церква є дуже
важливою суспільною інституцією, а тому зобов’язана
брати участь у громадських справах, тим більше, якщо
хоче мати впливи на світські, представницькі інститу-
ти самоврядування. І хоча вказані заходи є компетен-
цією сільських урядників, вони у своїй більшості не ре-
алізуються, у тому числі в силу неграмотності згаданих
провінційних чиновників. Російська Православна Цер-
ква ж має величезний вплив на майже усі стани суспіль-
ства, являючись консолідуючою духовною силою у бут-
ті держави та населення. Борзнянське повітове земство
одноголосно підтримало депутата і постановило: звер-
нутись з відповідною ініціативою до Чернігівської ду-
ховної консисторії [13, с. 51–52].
Як бачимо, до початку 70-х років ХІХ ст. інститути Ро-
сійської Православної Церкви та опозиційна аристокра-
тична фронда Чернігівської губернії мали декілька мож-
ливостей узгодити параметри та умови взаємовигідного
співробітництва. Однак, на превеликий жаль, ці спроби
завершилися невдачею. Причин цьому декілька. З одно-
го боку, клерикальні кола розраховували на те, що земські
установи фінансово забезпечать духовенство шляхом за-
міни регулярних внесків парафіян спеціальним земським
податком, який буде сплачуватися усіма парафіянами у ви-
гляді поземельного збору. У такий спосіб Церква уникнула
б докорів у систематичних «церковних поборах», які мали
велике поширення серед громадськості – основні релігій-
ні обряди стали б безкоштовними для віруючих, а друго-
рядні мали б фіксований прейскурант. Крім цього, священ-
ники сподівались, що органи земського самоврядування
візьмуть на себе комплекс питань щодо поширення орен-
ди церковної інфраструктури та комерційних угод по ви-
користанню продовольчих запасів. У конкретному грошо-
вому еквіваленті духовенство бачило наступний кошторис
для кожної парафії: 300 рублів псаломщикам, до 900 рублів
настоятелям храмів. Окремим пунктом клерикали вистав-
ляли вимогу, щоб земські інституції фінансували існуючі
церковні школи. Інститути земського самоврядування ка-
тегорично відмовили Російській Православній Церкві у її
бажаннях: по-перше, духовенство не надало жодних про-
позицій навзаєм у відповідь, які б земства вважали при-
вабливими; по-друге, земські установи принципово за-
перечували навіть теоретичну можливість панування у
сфері народної просвіти інституцій Церкви [7, с. 432–436].
З іншого боку, клерикальний світ категорично запере-
чував вимоги органів самоврядування щодо отримання
контролюючих функцій та нагляду з боку земських уста-
нов над церковними установами, адже для духовенства
була принципово неприйнятна ініційована земськими
лібералами концептуальна теза про виборність парафі-
янами священників. Викликала велику недовіру з боку
священнослужителів й ідея виборності керманичів пара-
фіяльних піклувань: опозиціонери бажали контролювати
витрати з бюджетів цих установ та фінансові справи очіль-
ників релігійних осередків з метою уникнення корупції.
Запроваджене земськими установами Північного Лівобе-
режжя оподаткування було сприйняте Церквою як обра-
ISSN 2218-4805
81
за, порушення усталених законодавчих норм Російської
імперії та неповага до інтересів клерикального світу [14].
До речі, не можемо не погодитись з доктринальною
думкою відомого інтелектуала Російської імперії другої
половини ХІХ ст. М. Колюпанова, який, аргументовано
критикуючи законодавство щодо парафіяльних піклу-
вань, закликав брати приклад з інституту братств, які
дуже успішно функціонували на українських землях,
що входили до величної імперії – Речі Посполитої. На
його думку, саме європейський принцип самоврядуван-
ня громади та децентралізація влади є шляхом до успіху
життєдіяльності суспільства [15, с. 380–384]. Далеко не
випадково, на наше переконання, що найбільший успіх
парафіяльні піклування мали саме в українських губер-
ніях Російської імперії [16, с. 144–148].
Однак головним було інше. Ми абсолютно погоджу-
ємося з висновками визначного сучасного дослідни-
ка історії Російської Православної Церкви О. Бєглова,
який справедливо наголошує на тому, що між Церквою
та системою земського самоврядування не було довіри.
Вони сприймали один одного як конкуренти; був наяв-
ний очевидний елемент суспільного змагання. Глобаль-
но клір та прогресивні земці продовжували належати до
різних ідеологічних спектрів держави: перші – до кон-
серваторів, другі – до демократів; метаморфози касто-
вого мислення нікуди не зникли [14].
Необхідно відзначити, що попри фактичний провал
співробітництва земських установ з органами Російської
Православної Церкви, земська ліберальна партія Чернігів-
ської губернії ініціювала оформлення партнерських від-
носин з клерикальними колами регіону, що, на наш по-
гляд, промовисто свідчить про стійке намагання земської
опозиції впливати на демократизацію релігійних інсти-
тутів краю, забезпечити лояльне ставлення духовенства
до політичної сили, і, найголовніше, мати можливості для
політичної агітації серед мирян – безпосередніх виборців
земських зібрань. Наприклад, 24 вересня 1876р., на засі-
данні Городнянського повітового земства було розгляну-
та офіційна доповідь члена одноіменної повітової учи-
лищної ради О. Ліндфорса. Речник лібералів зауважив,
що ні держава, ні вища клерикальна влада, ні Міністер-
ство народної просвіти не зробили усього потрібного, щоб
священнослужителі стали органічною частиною системи
освіти у модернізованій імперії Романових. Оратор наго-
лосив на тому, що провінційне духовенство, в силу арха-
їчності релігійного виховання, відсутності новітньої про-
гресивної освіти та знання педагогічних новацій, великої
завантаженості у службових та корпоративних справах,
великою мірою недостатністю фінансового забезпечення
власної родини, не мало жодних можливостей приділяти
належну увагу своїй компетентності, присутності на за-
няттях та викладанню релігійних дисциплін у земських
школах Городнянського повіту. Резюмуючи свої пропо-
зиції, О. Ліндфорс ініціював наступне: 1. запровадити у
початкових школах і училищах Городнянського повіту
Чернігівської губернії викладання релігійних дисциплін
випускниками духовних учбових закладів, офіційно за-
просивши їх на службу до земських інституцій, з при-
значенням службового гонорару у розмірі 250 рублів на
рік кожному. При цьому особливо наголосити, що вони
не мають права втручатись у викладання світських пред-
метів; 2. направити офіційне клопотання Чернігівському
губернському земському зібранню про надання дозволу
викладання Закону Божого світським персонам, які є сту-
дентами духовних учбових закладів [17]. Детально роз-
глянувши доповідь О. Ліндфорса, Городнянське повітове
земське зібрання одноголосно ухвалило: усі пропозиції
затвердити та узяти до виконання [18, с. 19]. Як бачимо,
опозиційна аристократична фронда регіону офіційно за-
прошувала молоде духовенство краю стати де-факто най-
маними земськими службовцями.
На жаль, клерикальний світ не відповів взаємністю. На-
весні 1881 р. у Російській імперії розпочалася нова доба
в історії держави. Новий імператор Олександр ІІІ санкці-
онував початок періоду, який сучасники назвуть епохою
контрреформ. У якісно нових умовах взаємовідносини
Російської Православної Церкви та земської ліберальної
партії північної України радикальним чином змінились.
Верховна влада перейшла до відкритого і безапеляційно-
го патронування Російської Православної Церкви та офі-
ційної державної релігії – ортодоксального православ’я.
Одним з головних інструментів впровадження церков-
них контрреформ у регіонах та провінціях Російської ім-
перії стало відкриття владою широкомасштабної мережі
оновлених церковно-парафіяльних шкіл. Однак опози-
ційна ліберальна фронда, не бажаючи бути виконавцем
реакційної програми імператора Олександра ІІІ, зайняла
по відношенню до вказаних учбових закладів суто раці-
ональну позицію. Зводилась вона до простого постулату:
якщо самодержавство бажає відкривати ці школи – нехай
це робить державним коштом і за рахунок бюджету Ро-
сійської Православної Церкви, а не з кошторисів вибор-
них інститутів місцевого самоврядування. Тільки у разі
виконання цих умов земські установи погоджувалися до-
помагати церковно-парафіяльним школам фінансово, і,
більше того, – передавати їм у користування будівлі влас-
не земських початкових шкіл [19, с. 487–490].
Як справедливо відзначав В. Іванович, у такий спосіб,
не опонуючи прямо російському абсолютизму, прогре-
сивні земці, по-перше, жодним чином не бажали брати
на себе політичну відповідальність за результати діяль-
ності цих шкіл, а по-друге, виводили левову частку фінан-
сування цих закладів за межі земських бюджетів і кошто-
рисів селянського управління [20, с. 161].
Вже у контексті колосального поширення консерва-
тивної реставрації у духовній сфері, ініціативи верхов-
ної влади щодо участі земських інституцій у практичній
реалізації «нової» релігійної політики отримали форми
вимог та ультиматумів. Наприклад, 16–17 жовтня 1884 р.
на засіданні Ніжинського повітового земського зібрання
Сіверщина в історії України, випуск 16, 2023
82
було розглянуто офіційне клопотання Попечителя Київ-
ського учбового округу до директора народних училищ
Чернігівської губернії. Інструктивний документ в ульти-
мативній формі вимагав: викладання церковного співу
усіма викладачами початкових навчальних закладів, які
мають хист до музики; у разі відмови педагогів це робити
наказувалось звільняти їх з займаних посад; у разі потре-
би запрошувати для викладання церковного співу духов-
них осіб; при прийнятті на службу педагогів до учбових
закладів керуватись виключно їх спроможністю виклада-
ти церковний спів та організаційними здібностями ство-
рення церковних хорових колективів [21].
Зухвалий тон офіційного документа викликав опозиці-
йне ставлення представників земської ліберальної партії
Північного Лівобережжя. Так, член аристократичної фро-
нди О. Шлікевич виступив у зібранні з промовою по цьо-
му питанню. Він особливо наголосив на тому, що систе-
ма народної просвіти у державі є переважно світською, за
виключенням спеціалізованих релігійних закладів осві-
ти. З огляду на це, ультимативні вимоги Попечителя Ки-
ївського учбового округу щодо обов’язкового навчання
церковному співу є абсолютно неприйнятними для по-
чаткових народних шкіл і училищ, адже вони виходять
за межі компетенції світської освіти. Представник лібе-
ралів вказав на те, що побажання центральної освітньої
бюрократії є не обов’язковими для земських інституцій
регіону, адже чинне імперське законодавство, яке стосу-
ється системи місцевого самоврядування, жодним чином
не зобов’язує і не регламентує участь земських установ у
функціонуванні спеціалізованих корпоративних релігій-
них інститутів, за виключенням різного роду добровіль-
них благодійних установ. Враховуючи це, О. Шлікевич за-
явив, що повітові земські збори повинні проігнорувати
вимоги Попечителя Київського учбового округу [22, с. 14].
Ніжинське повітове земське зібрання, детально об-
говоривши порушене питання, постановило: направи-
ти до Міністра внутрішніх справ та Уряду клопотання
про повну відміну або суттєве пом’якшення ультима-
тивних вимог Попечителя Київського учбового округу
як таких, що загрожують суцільною ліквідацією широ-
комасштабної мережі закладів початкової освіти у про-
вінції – одного з епохальних досягнень системи зем-
ського самоврядування краю [22, с. 12].
В умовах політичної реакції та ідеологічної реставра-
ції зовсім не дивно, що взаємовідносини земської лібе-
ральної партії Чернігівської губернії з клерикальними ін-
ституціями краю суттєво погіршились – структури стали
опонентами і конкурентами. Опозиційна аристократична
фронда регіону вже не бачила жодного сенсу йти на ши-
роке співробітництво з духовенством, а Російська Право-
славна Церква розчарувалась у започаткованих Олексан-
дром ІІ церковних перетвореннях, спробах інституційної
взаємодії з установами виборного управління.
Ці тенденції простежуються у зміні позицій ліберальних
земців регіону. Так, зокрема, на засіданні чергової сесії
Чернігівського губернського земського зібрання 22 січня
1890 р. депутатським корпусом регіонального парламен-
ту було розглянуте питання винагороди праці священно-
служителів органами земського самоврядування Остер-
ського повіту Чернігівської губернії. З промовою по цій
проблемі виступив член опозиційної аристократичної
фронди В. Варзар. У своєму виступі він відзначив, що Ос-
терське повітове земське зібрання вважає недоцільним
асигнувати з земського бюджету 100 рублів у якості служ-
бового гонорару священнику місцевої парафії, який мав
обов’язок проводити церемонії присяги найманих служ-
бовців повітової земської управи. Депутат наголосив на
тому, що будь-які видатки на послуги духовенства для
земських інститутів не мають законодавчих підстав. Ра-
ніше органи місцевого самоврядування фінансували їх
виключно як доброчинні акти. Зараз же трансакції із зем-
ського бюджету вже нічим не були підкріплені. Врахову-
ючи це, В. Варзар запропонував погодити рішення Ос-
терського повітового земства, відмовити в асигнуванні
100 рублів у якості винагороди священнику місцевої па-
рафії, а кошти спрямувати на фінансування профільних
установ – мирових судових і селянських органів, оскіль-
ки селянство – головний виборець земських інститутів.
Чернігівське губернське земство одноголосно під-
тримало пропозицію В. Варзара і ухвалило наступне:
не асигнувати з бюджету Остерського повітового зем-
ства 100 руб. у якості гонорару парафіяльному священ-
нику, оскільки духовенство краю раніше вже отримува-
ло регулярно ці винагороди; вказані кошти направити
на утримання штату службовців селянських та мирових
судових інстанцій [23, с. 210–213].
Узагальнюючи викладене та проаналізувавши істо-
ричні джерела, частина яких уперше запроваджується до
міжнародного наукового обігу, можемо стверджувати про
те, що клерикальна політика земської ліберальної партії
північної України була органічною та невід’ємною части-
ною етноконфесійної програми досліджуваної опозицій-
ної течії у визвольному русі Російської імперії другої по-
ловини ХІХ ст. Церковні реформи, реалізовані російським
абсолютизмом, не дивлячись на свою прогресивність, так
і не змогли вирішити питання фінансового забезпечення
духовенства. Клерикальні кола розраховували вирішити
цю проблему за рахунок функціонування парафіяльних
піклувань, бюджети яких формувались коштом мецена-
тів та широкомасштабного співробітництва із земськи-
ми інституціями, які у візії священнослужителів мали усі
можливості для забезпечення інститутів Російської Пра-
вославної Церкви у регіонах і провінції.
Категоричне небажання земських установ надава-
ти клірикам вплив та контроль за процесами народної
просвіти у земських школах, з одного боку, принципова
відмова духовенства земським інститутам у справах ви-
борності священників та керманичів парафіяльних піклу-
вань, контролю органів місцевого самоврядування за ви-
тратами бюджетів парафіяльних піклувань та діяльністю
ISSN 2218-4805
83
інститутів Церкви, з другого, не дали можливості імпле-
ментувати на практиці прогресивну ідею співробітни-
цтва земських інституцій та клерикальних кіл. Запро-
ваджене земськими установами регіону оподаткування
активів було сприйняте Церквою як образа, порушення
усталених законодавчих норм Російської імперії та не-
повага до інтересів клерикального світу.
Незважаючи на провал ідеї співробітництва між ін-
ститутами Російської Православної Церкви та установа-
ми земського самоврядування Північного Лівобережжя,
земська ліберальна партія краю офіційно пропонува-
ла священникам та священнослужителям регіону стати
найманими службовцями земських установ з чітко ви-
значеними професійними обов’язками та посадовими
гонорарами виключно із земських бюджетів. Прогре-
систи за допомогою цих інструментів розраховували
демократизувати клерикальну корпорацію зсередини,
забезпечити лояльне ставлення духовенства до лібе-
ральної опозиції та всебічно посилити свій політичний
вплив серед парафіян – селянства, базового електорату
земських виборчих процесів.
Старт доби контрреформ радикально змінив характер
взаємовідносин між духовенством і членами опозиційної
аристократичної фронди. Клерикальний світ і земська лі-
беральна партія стали опонентами, конкурентами, віза-
ві. Представники Церкви, розчарувавшись у церковних
реформах Олександра ІІ, з великим натхненням сприй-
няли «новий» курс імператора Олександра ІІІ. Репрезен-
танти земської опозиції вважали категорично неприй-
нятними ультимативні вимоги Російської Православної
Церкви до земських інститутів у сфері народної просві-
ти та фінансування широкомасштабної мережі оновлених
церковно-парафіяльних шкіл як рупору реакції та полі-
тичної реставрації у державі. У результаті за ініціативою
ліберальних земців краю земські органи відмовились фі-
нансувати життєдіяльність кліру регіону.
У цілому історичні джерела переконливо свідчать, що
взаємовідносини між Російською Православною Церквою
та земською опозиційною аристократичною фрондою у
другій половині ХІХ ст. пройшли еволюцію від прагнень
партнерства та практичних спроб співробітництва до
соціального змагання, конкуренції, опонування візаві.
Демаркаційним маркером вказаних метаморфоз стала
революційна зміна внутрішньополітичного курсу у Ро-
сійській імперії – від епохи модернізацій Олександра ІІ
до доби політичної реакції Олександра ІІІ. На наше пе-
реконання, провал широкої взаємодії Церкви з систе-
мою виборних інституцій місцевого самоврядування
став однією з причин системної кризи російського аб-
солютизму кінця ХІХ ст.
ДЖЕРЕЛА
1. Беглов А. Кризис «государственной церковности» в фокусе
приходского вопроса(1860-е – 1917). Государство. Религия. Церковь.
2019. № 1–2. С. 58–89. DOI: https://doi.org/10.22394/2073-7203-2019-37-
1/2-58-89; Попова А. Александровская модернизация в глазах пред-
ставителей духовного сословия. Вестник Рязанского государствен-
ного университета имени А. Есенина. 2017. № 4. С. 28–37.
2. Карнишина Н. Церковные реформы в России второй поло-
вины ХІХ в. Известия высших учебных заведений. Поволжский ре-
гион. Гуманитарные науки. История. 2015. № 3. С. 34–40; Мендю-
ков А. Церковная реформа Александра ІІ. Актуальные проблемы
гуманитарных знаний. Сборник научных статей. Самара : СГТУ,
2009. С. 153–176; Римский С. Церковные реформы Александра ІІ.
Вопросы истории. 1996. № 4. С. 32–48; Він же. Церковные рефор-
мы 60–70 гг. ХІХ в. Отечественная история. 1995. № 2. С. 163–171;
Смирнова Т., Каримов А. Русская православная церковь в процес-
се модернизации Российской империи при Александре ІІ. Пара-
дигмы истории и общественного развития. 2018. Вып. 11. С. 21–26.
3. Веселовский Б.Б. История земства за сорок лет. СПб. : Изда-
тельство О.Н. Поповой, 1909–1911. Т. 3. 708 с.
4. Фот А. Правовой статус приходского православного духо-
венства во второй половине ХІХ – начале ХХ в. Вестник Орен-
бургского государственного педагогического университета. 2015.
№ 2(14). С. 92–103.
5. Кошелев А. О приходских попечительствах. Голос из земства.
Выпуск первый. М. : Типография В. Готье, 1869. 242 с.
6. Монякова О., Иванов Ю. Церковно-приходские попечитель-
ства и начальное народное образование в России в 1864–1914 гг.
Вестник Тверского государственного университета. Серия «Исто-
рия». 2011. Выпуск 4. С. 70–82.
7. Римский С. Русская Православная Церковь в эпоху Великих
реформ. М. : Общество любителей церковной истории, 1999. 568 с.
8. Иорданский Н. Земство и приход. Образование. 1903.
№ 7–8. С. 55–63.
9. Журналы заседаний очередного Борзенского уездного земского
собрания 1868 года. Чернигов : Ильинская типография, аренд. губ.
зем. управой, 1868. № 2. 140 с.
10. Журналы заседаний очередного Борзенского уездного земско-
го собрания 1868 года. Чернигов : Ильинская типография, аренд.
губ. зем. управой, 1868. № 2.
11. Журналы заседаний очередного Борзенского уездного земско-
го собрания 1868 года. Чернигов : Ильинская типография, аренд.
губ. зем. управой, 1868. №9.
12. Журналы заседаний Борзенского уездного земского собрания
1869 года. Киев : Типография И. и А. Давиденко, 1869. № 1. 189 с.
13. Журналы заседаний очередного Борзенского уездного земского
собрания 1870 года. Чернигов: Земская типография, 1871. № 6. 76 с.
14. Беглов А. Земские проекты переустройства православно-
го прихода в 1860–1890 гг. Государство. Религия. Церковь. 2014.
№ 1. С. 172–200.
15. Колюпанов Н. Вопрос о церковно-приходских попечитель-
ствах. Беседа. 1872. № 12. С. 345–390.
16. Папков А. Церковно-общественные вопросы в эпоху Ца-
ря-освободителя. СПб. : Типография А. Лопухина, 1902. 190 с.
17. Доклад члена училищного совета от земства А.Ф. Линдфор-
са Городницкому земскому собранию. Журналы очередного Город-
ницкого земского собрания 1876 года. Чернигов : Земская типогра-
фия, 1877. С. 25–33.
18. Журналы очередного Городницкого земского собрания 1876
года. Чернигов : Земская типография, 1877. № 2. 141 с.
19. Веселовский Б.Б. История земства за сорок лет: В 4-х т. СПб. :
Издательство О.Н. Поповой, 1909–1911. Т. 1. 741 с.
20. Иванович В. Земство и церковная школа. Русское богат-
ство. 1903. № 7. С. 147–168.
21. Отношение инспектора народных училищ 2-го района Чер-
ниговской губернии. Журналы очередных заседаний Нежинского уезд-
ного земского собрания 1884 года и чрезвычайного собрания 10 авгус-
та 1884 года. Киев : Типография Д. Повальского, 1885. С. 25–26.
22. Журналы очередных заседаний Нежинского уездного земского
собрания 1884 года и чрезвычайного собрания 10 августа 1884 года.
Киев: Типография Д. Повальского, 1885. №2,3. 106 с.
23. Журналы заседаний очередной сессии Черниговского губерн-
ского земского собрания 1889 года, состоявшейся с 15 по 25 января
1890 года. Земский сборник Черниговской губернии. Чернигов: Зем-
ская типография, 1890. № 8. 882 с.
Kotelnytskyi N.A. The land liberal party of Northern Ukraine and the
Russian orthodox church: from attempts for practical interaction and
partnership to social competition and opposition (60-80s)
The study, based on little-known historical sources, some of which are
introduced to international scientifi c circulation for the fi rst time, eluci-
dates the basic components of the clerical policy of the Zemstvo Liberal
Party of Northern Ukraine, which was an integral and organic part of the
ethno-confessional program of this current of the liberation movement in
the Russian Empire in the second half 19th century The author comes to
the conclusion that the relationship between the Russian Orthodox Church
and the opposition aristocratic front of the region in the second half of the
19th century. have undergone an evolution: from aspirations of partner-
Сіверщина в історії України, випуск 16, 2023
84
ship and practical attempts at cooperation to social competition, compe-
tition, opposition to each other. The demarcation marker of these meta-
morphoses was the revolutionary change in the domestic political course
in the Russian Empire - from the era of modernizations of Alexander II to
the era of political reaction of Alexander III.
Key words: Zemstvo liberal front, northern Ukraine, clerical politics,
Russian Orthodox Church, clergy, parishioners.
REFERENCES:
1. Beglov, A. (2019) Krizis «gosudarstvennoj cerkovnosti» v fokuse
prihodskogo voprosa(1860-e - 1917) [The Crisis of «State Church-
ness» in the Focus of the Parish Question (1860s - 1917]. Gosu-
darstvo. Religija. Cerkov’, 1-2, pp. 58-89. [In Russian]. DOI: https://doi.
org/10.22394/2073-7203-2019-37-1/2-58-89; Popova, A. (2017). Aleksan-
drovskaja modernizacija v glazah predstavitelej duhovnogo soslovi-
ja [Alexandrovskaya modernization in the eyes of representatives of
the clergy]. Vestnik Rjazanskogo gosudarstvennogo universiteta imeni A.Es-
enina, 4, pp. 28-37. [in Russian].
2. Karnishina, N. (2015). Cerkovnye reformy v Rossii vtoroj poloviny
XIXv [Church reforms in Russia in the second half of the 19th centu-
ry]. Izvestija vysshih uchebnyh zavedenij. Povolzhskij region. Gumanitarnye nau-
ki. Istorija, 3, pp. 34-40. [in Russian]; Mendjukov, A. (2009). Cerkovna-
ja reforma Aleksandra ІІ [Church reform of Alexander II]. Aktual’nye
problemy gumanitarnyh znanij. Sbornik nauchnyh statej, pp. 153-176. Sama-
ra: SGTU. [In Russian]; Rimskij, S. (1995). Cerkovnye reformy 60-70gg.
XIX v [Church reforms 60-70 of the XIX century]. Otechestvennaja is-
torija, 2, pp. 163-171. [in Russian]; Rimskij, S. (1996). Cerkovnye re-
formy Aleksandra ІІ [Church reforms of Alexander II]. Voprosy istorii,
4, pp. 32 - 48. [In Russian]; Rimskij, S. (1999). Russkaja Pravoslavnaja
Cerkov’ v jepohu Velikih reform [Russian Orthodox Church in the era
of the Great Reforms]. Moskow: Obshhestvo ljubitelej cerkovnoj is-
torii. [In Russian]; Smirnova, T., Karimov, A. (2018). Russkaja pravo-
slavnaja cerkov’ v processe modernizacii Rossijskoj imperii pri Alek-
sandre ІІ [Russian Orthodox Church in the process of modernization
of the Russian Empire under Alexander II]. Paradigmy istorii i obshhest-
vennogo razvitija, 11, pp. 21-26. [in Russian].
3.Veselovskij, B. (1911). Istorija zemstva za sorok let: V 4-h t [The
history of the Zemstvo for forty years]. Sankt Peterburg: Izdatel’stvo
O.N. Popovoj. [in Russian].
4. Fot, A. (2015). Pravovoj status prihodskogo pravoslavnogo
duhovenstva vo vtoroj polovine XIX - nachale XXv. [Legal status of
the parish Orthodox clergy in the second half of the 19th - early 20th
centuries]. Vestnik Orenburgskogo gosudarstvennogo pedagogicheskogo univer-
siteta, 2(14), pp. 92-103. [in Russian].
5. Koshelev, A. (1869). O prihodskih popechitel’stvah. Golos iz zemst-
va. [On parish guardianships. Voice from the land]. Vypusk pervyj. Moskow:
Tipografi ja V.Got’e. [in Russian].
6. Monjakova, O., Ivanov, Ju. (2011). Cerkovno-prihodskie popechi-
tel’stva i nachal’noe narodnoe obrazovanie v Rossii v 1864-1914gg.
[Church and parish patronage and primary public education in Rus-
sia in 1864-1914]. Vestnik Tverskogo gosudarstvennogo universiteta. Serija «Is-
torija», 4, pp. 70-82. [in Russian].
7. Rimskij, S. (1999). Russkaja Pravoslavnaja Cerkov’ v jepohu Ve-
likih reform [Russian Orthodox Church in the era of the Great Re-
forms]. Moskow: Obshhestvo ljubitelej cerkovnoj istorii. [In Russian]
8. Iordanskij, N. (1903). Zemstvo i prihod [Zemstvo and parish].
Obrazovanie, 7-8, pp.55-63. [in Russian].
9. Zhurnaly zasedanij ocherednogo Borzenskogo uezdnogo zemskogo
sobranija 1868 goda. [Journals of meetings of the next Borzensky district
zemstvo assembly in 1868], 2. Chernigov: Il’inskaja tipografi ja, arend.
gub. zem. upravoj. [in Russian].
10. Zhurnaly zasedanij Borzenskogo uezdnogo zemskogo sobranija 1868 goda
[Journals of the meetings of the Borzensky district zemstvo assembly in 1868], 2.
Chernigov: Il’inskaja tipografi ja, arend. gub. zem. upravoj. [In Russian].
11. Zhurnaly zasedanij ocherednogo Borzenskogo uezdnogo zemskogo so-
branija 1869 goda. [Journals of meetings of the next Borzensky district zemstvo
assembly in 1868], 9. Chernigov: Il’inskaja tipografi ja, arend. gub. zem.
upravoj. [in Russian].
12. Zhurnaly zasedanij ocherednogo Borzenskogo uezdnogo zemskogo so-
branija 1868 goda. [Journals of meetings of the next Borzensky district zemst-
vo assembly in 1868], 1. Kiev: Tipografi ja I. A. Davidenko. [in Russian].
13. Zhurnaly zasedanij ocherednogo Borzenskogo uezdnogo zemskogo sobrani-
ja 1870 goda. [Journals of meetings of the next Borzensky district zemstvo assem-
bly in 1870], 6. Chernigov: Zemskaja tipografi ja. [in Russian].
14. Beglov, A. (2014). Zemskie proekty pereustrojstva pravoslavno-
go prihoda v 1860 - 1890gg. [Zemsky projects for the reconstruction
of the Orthodox parish in 1860 - 1890]. Gosudarstvo. Religija. Cerkov’, 1,
pp. 172 - 200. [in Russian].
15. Koljupanov, N. (1872). Vopros o cerkovno - prihodskih popechi-
tel’stvah [The question of church and parish guardianship]. Beseda, 12,
pp. 345 - 390. [in Russian].
16. Papkov, A. (1902). Cerkovno - obshhestvennye voprosy v jepohu Carja
- osvoboditelja [Church and public issues in the era of the Tsar-liberator]. Sankt
Peterburg: Tipografi ja A.Lopuhina. [in Russian].
17. (1877) Doklad chlena uchilishhnogo soveta ot zemstva A.F. Lind-
forsa Gorodnickomu zemskomu sobraniju [Report of the member of
the school council from the Zemstvo A.F. Lindfors to the Gorodnitsky
Zemstvo Assembly]. Zhurnaly ocherednogo Gorodnickogo zemskogo sobrani-
ja 1876 goda, pp. 25-33. Chernigov: Zemskaja tipografi ja. [in Russian].
18. (1876) Zhurnaly ocherednogo Gorodnickogo zemskogo sobranija 1876
goda [Journals of the next Gorodnitsky zemstvo meeting in 1876], 2. Chernigov:
Zemskaja tipografi ja. [in Russian].
19. Veselovskij, B.B. (1909). Istorija zemstva za sorok let: V 4-h t. [The
history of the Zemstvo for forty years], Vol. 1. Sankt Peterburg: Izdatel’stvo
O.N. Popovoj. [in Russian].
20. Ivanovich, V. (1903). Zemstvo i cerkovnaja shkola [Zemstvo and
church school]. Russkoe bogatstvo, 7, pp.147-168. [in Russian].
21. (1885). Otnoshenie inspektora narodnyh uchilishh 2-go ra-
jona Chernigovskoj gubernii [The attitude of the inspector of public
schools of the 2nd district of the Chernihiv province]. Zhurnaly ochered-
nyh zasedanij Nezhinskogo uezdnogo zemskogo sobranija 1884 goda i chrezvy-
chajnogo sobranija 10 avgusta 1884 goda, pp. 25-26. Kiev: Tipografi ja D.
Poval’skogo. [in Russian].
22. (1885). Zhurnaly ocherednyh zasedanij Nezhinskogo uezdnogo zemsko-
go sobranija 1884 goda i chrezvychajnogo sobranija 10 avgusta 1884 goda [Jour-
nals of the regular meetings of the Nezhinsky district zemstvo assembly in 1884
and the emergency meeting on August 10, 1884], 2,3. Kiev: Tipografi ja D.
Poval’skogo. [in Russian].
23. (1890). Zhurnaly zasedanij ocherednoj sessii Chernigovskogo
gubernskogo zemskogo sobranija 1889 goda, sostojavshejsja s 15 po
25 janvarja 1890 goda. № 9. S. 210 - 213. [Journals of meetings of the
regular session of the Chernigov provincial zemstvo assembly in 1889,
held from January 15 to 25, 1890]. Zemskij sbornik Chernigovskoj gubernii,
8. Chernigov: Zemskaja tipografi ja. [in Russian].
Стаття надійшла до редакції 30.04.2023 р.
Рекомендована до друку 04.10.2023 р. j
УДК 929.52 Ушинський
А.М. Лагута
НОВГОРОД-СІВЕРСЬКИЙ –
МІСТО КОСТЯНТИНА УШИНСЬКОГО
У статті на основі аналізу значної кількості краєзнавчої літе-
ратури та зібраного архівного матеріалу зроблено спробу заповни-
ти деякі «білі плями» у біографії К .Д. Ушинського, зокрема, уточнено
дані про його батьків, про його юнацькі роки та перші кроки у зрілому
віці. В роботі обгрунтовується твердження, чому саме Новгород-Сі-
верський став для К.Д. Ушинського рідним краєм. Для цього залуча-
ються праці самого педагога, які дозволяють переконливо довести,
як природа, історія, життя і побут місцевого люду не тільки впли-
нули на формування особистості майбутнього класика педагогіки,
а й знайшли безпосереднє відображення в його творах.
Ключові слова: К.Д. Ушинський, біографія, Новгород-Сіверський,
Богданка, гімназія.
Двохсотлітній ювілей К остянтина Дмитровича Ушин-
ського показав не тільки те, що в біографії великого пе-
дагога існує досить багато «білих плям», але й те, що іс-
нують «плями» в нашому відношенні до нього.
Ще 100 років тому його донька Надія відзначала, що,
незважаючи на значну кількість літератури про К.Д. Ушин-
ського, існує велика прогалина внаслідок майже повної
відсутності точних даних про його юнацькі роки і перші
кроки в зрілому віці. Це змушувало біографів обходити
|