Європейські мандри різдвяних «ясел» (до історії вертепу)
Об’єктивне висвітлення етнічної специфіки традицій можливе лише з урахуванням інтернаціонального контексту досліджуваних фрагментів матеріальної і духовної культури. Виходячи із цього, автор простежує процеси формування ареалу звичаєвості різдвяних «ясел» у католицьких країнах Західної та Центрально...
Saved in:
| Date: | 2014 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2014
|
| Series: | Народна творчість та етнологія |
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/203058 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Європейські мандри різдвяних «ясел» (до історії вертепу) / О. Курочкін // Народна творчість та етнологія. — 2014. — № 2. — С. 39-45. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-203058 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-2030582025-07-31T00:04:46Z Європейські мандри різдвяних «ясел» (до історії вертепу) European Wandering of Christmas Manger (Towards the History of the Nativity Play) Курочкін, О. Розвідки та матеріали Об’єктивне висвітлення етнічної специфіки традицій можливе лише з урахуванням інтернаціонального контексту досліджуваних фрагментів матеріальної і духовної культури. Виходячи із цього, автор простежує процеси формування ареалу звичаєвості різдвяних «ясел» у католицьких країнах Західної та Центральної Європи. The accurate treatment of the ethnical specificity of the traditions is feasible only with due regard for the international context of the studied fragments of tangible and intangible cultures. Following from this, the author retraces the processes of formation of the Christmas manger’s area of customs in the Catholic countries of Western and Central Europe. 2014 Article Європейські мандри різдвяних «ясел» (до історії вертепу) / О. Курочкін // Народна творчість та етнологія. — 2014. — № 2. — С. 39-45. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/203058 398.332.416+792.78 uk Народна творчість та етнологія application/pdf Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Розвідки та матеріали Розвідки та матеріали |
| spellingShingle |
Розвідки та матеріали Розвідки та матеріали Курочкін, О. Європейські мандри різдвяних «ясел» (до історії вертепу) Народна творчість та етнологія |
| description |
Об’єктивне висвітлення етнічної специфіки традицій можливе лише з урахуванням інтернаціонального контексту досліджуваних фрагментів матеріальної і духовної культури. Виходячи із цього, автор простежує процеси формування ареалу звичаєвості різдвяних «ясел» у католицьких країнах Західної та Центральної Європи. |
| format |
Article |
| author |
Курочкін, О. |
| author_facet |
Курочкін, О. |
| author_sort |
Курочкін, О. |
| title |
Європейські мандри різдвяних «ясел» (до історії вертепу) |
| title_short |
Європейські мандри різдвяних «ясел» (до історії вертепу) |
| title_full |
Європейські мандри різдвяних «ясел» (до історії вертепу) |
| title_fullStr |
Європейські мандри різдвяних «ясел» (до історії вертепу) |
| title_full_unstemmed |
Європейські мандри різдвяних «ясел» (до історії вертепу) |
| title_sort |
європейські мандри різдвяних «ясел» (до історії вертепу) |
| publisher |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| publishDate |
2014 |
| topic_facet |
Розвідки та матеріали |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/203058 |
| citation_txt |
Європейські мандри різдвяних «ясел» (до історії вертепу) / О. Курочкін // Народна творчість та етнологія. — 2014. — № 2. — С. 39-45. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
| series |
Народна творчість та етнологія |
| work_keys_str_mv |
AT kuročkíno êvropejsʹkímandrirízdvânihâseldoístoríívertepu AT kuročkíno europeanwanderingofchristmasmangertowardsthehistoryofthenativityplay |
| first_indexed |
2025-11-25T19:55:23Z |
| last_indexed |
2025-11-25T19:55:23Z |
| _version_ |
1849793473818918912 |
| fulltext |
39
ЄВРОПЕЙСЬКІ МАНДРИ РІЗДВЯНИХ «ЯСЕЛ»
(до історії вертепу)
Олександр Курочкін
УДК 398.332.416+792.78
Об’єктивне висвітлення етнічної специфіки традицій можливе лише з урахуванням інтернаціонального контек-
сту досліджуваних фрагментів матеріальної і духовної культури. Виходячи із цього, автор простежує процеси фор-
мування ареалу звичаєвості різдвяних «ясел» у католицьких країнах Західної та Центральної Європи.
Ключові слова: Різдво, вертеп, «ясла», євангельські персонажі, християнство, народне мистецтво, ремісничі
центри.
Объективное освещение этнической специфики традиций возможно лишь с учетом интернационального кон-
текста изучаемых фрагментов материальной и духовной культуры. Исходя из этого, автор прослеживает процессы
формирования ареала обычаев рождественских «ясел» в католических странах Западной и Центральной Европы.
Ключевые слова: Рождество, вертеп, «ясли», евангельские персонажи, христианство, народное искусство,
центры ремесел.
The accurate treatment of ethnical specificity of the traditions is feasible only with due regard for international context of
the studied fragments of tangible and intangible cultures. Following from this, the author retraces the processes of formation of
Christmas manger’s area of customs in the Catholic countries of Western and Central Europe.
Kewords: Christmas, the Nativity play, manger, Evangelic characters, Christianity, folk art, centres of handicrafts.
Культурні традиції і символи здатні одно-
часно виконувати різні функції: комунікатив-
ну, релігійну, естетичну, етнологічну, сигніфі-
кативну тощо. У зв’язку із цим актуалізується
потреба їх комплексного, міждисциплінарно-
го дослідження, що є характерною тенденцією
сучасної науки.
Яскравий приклад – звичай установлення
різдвяних «ясел», або різдвяного вертепу. Він
добре відомий багатьом європейським наро-
дам, що сповідують християнство, передусім
католикам і греко-католикам.
Різдвяні «ясла» – це медіатор між сві-
том священного і земного; вони моделюють
важливий фрагмент євангельської історії, а
саме – чудесне народження Ісуса Христа.
Маючи наднаціональну (загальнохристиян-
ську) цінність, цей рукотворний предмет ви-
ступає і як оригінальний артефакт і сакраль-
ний об’єкт вшанування з боку представників
релігійної громади.
Вертепну скриньку, або «ясла», можна пе-
реконливо зарахувати до предметів з високим
семіотичним статусом. «По суті справи, –
зазначає А. Байбурін, – це не “речі”, а зна-
ки, оскільки їх “речовинність”, утилітарність
прагне до нуля (у всякому разі із сучасного
погляду), у той час, як “знаковість” виражена
максимально. Подібні речі, звичайно, без-
застережно включаються у духовну культу-
ру» [1, с. 73]. Культурні традиції, як і техно-
логічні новації, народившись у певному місці,
можуть розповсюджуватися дуже широко,
долаючи державні й етнічні кордони. Спробу-
ємо простежити, як формувався культурний
ареал звичаєвості різдвяних «ясел» на тере-
нах Європи.
Щорічно 24 грудня на католицький
Свят-вечір у центрі Рима перед собором Свя-
того Петра відбувається глибоко символічне
дійство. Тут установлюють презепе – скульп-
турне зображення Різдва Христового. Якраз
опівночі, коли в соборі під час святкової меси
сповіщається Блага вість про народження
Христа, у «ясла» цього презепе урочисто по-
кладають фігурку Богонемовляти.
Презепе – це типово італійське явище, по-
дібне до українського вертепу. Сам термін (від
латин. praesepium – ясла) має давні історичні
та релігійні джерела. Привід для вшанування
http://www.etnolog.org.ua
40
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 2/2014
місця й обставин появи на світ Ісуса Христа
дає відомий біблійний текст: «І породила вона
свого Первенця Сина, і його сповила, і до ясел
поклала його – бо в заїзді місця не стало для
них...» (Євангелія від св. Луки 2.7).
Ясла в первинному значенні – це жолоб
для годівлі худоби (згадаймо відомий вираз –
«Хіба ревуть воли, як ясла повні?»). Варто за-
уважити, що в західноримській традиції місцем
народження Христа, як правило, уважається
хлів (звідси осел і віл), на відміну від Східної
Церкви, яка дотримується догмату про появу
Спасителя в печері серед скель, де в негоду за-
звичай ховалися пастухи зі стадом. У практиці
візуального відтворення Різдва професійними
й народними митцями обидва згадані локативи
чітко не розмежовувалися.
Італія по праву вважається батьківщиною
традиції образотворчого показу в католиць-
ких храмах різдвяного презепе. Вона запо-
чаткована в далекому 1223 році в містечку
Греччио, де св. Франциск Азиський уперше
наочно відтворив згадану у Євангелії сцену
народження Ісуса Христа. Відтоді цей сю-
жет набув значення одного з першорядних у
релігійному мистецтві. Упродовж віків у різ-
них областях Італії місцеві майстри створюва-
ли моделі презепе з дерева, теракоти й інших
матеріалів. Будучи наївним виразом релігій-
них почуттів, презепе став не лише символом
Різдва, але й чудовим взірцем національної іс-
торико-художньої ремісничої школи.
Барвисту панораму багатої культурної
спадщини Італії продемонструвала виставка
художніх вертепів, показана у 2005–2007 ро-
ках спочатку в Москві, а потім у Санкт-
Петербурзі [2]. Це унікальне зібрання робіт
вражає своєю творчою довершеністю, смаком,
органічним сплавом євангельських і світських
мотивів. Представлені шедеври можна розгля-
дати не лише як зразки релігійного мистецтва,
а і як цінні етнографічні та антропологічні до-
кументи, що дозволяють ознайомитися з ха-
рактерними звичаями й костюмами населення
Апеннінського півострова. Яскравою само-
бутністю відзначаються презепе різних реміс-
ничих шкіл: від неаполітанської до сицилій-
ської, від південнотирольської до апулійської,
від лігурійської до болонської.
Не випадково одним із центральних експо-
натів виставки в Музеї етнографії Росії (Санкт-
Петербург) став неаполітанський презепе
ХVІІІ ст. з його 120 вишуканими статуетками
із 40-квадратними метрами сцено графічного
тла. Вражає вміння народних майстрів набли-
зити священну історію до реалій повсякденно-
го життя: вони зуміли реалістично відтворити
в презепе типовий ландшафт Кампанії з різ-
ними персонажами, зайнятими своїми щоден-
ними справами. Цікаво, що неаполітанський
презепе найбільший серед представлених для
показу (650 х 450 х 350 см).
У 1787 році, подорожуючи Італією, особли-
ву пристрасть неаполітанців до звичаю презепе
відзначив Й.-В. Гете. За його спостереження-
ми, у всіх церквах міста можна бачити ці ясел-
ка, що представляють поклоніння пастухів,
ангелів і королів. Тлом для цих композицій
нерідко слугував Везувій і його околиці. Гете
помітив ще одну важливу деталь: «непорушні
картини» Різдва під час свят встановлювали не
лише в церквах, а й у палацах неаполітанських
багатіїв, де вони служили засобом театральної
розваги на світських бенкетах [6, s. 207].
У другій половині ХVІІІ ст. загальна іконо-
графія італійського презепе, яка передбачала
показ трьох сцен (Різдво, Благовіщення пас-
тухам, процесія волхвів) зазнала певної транс-
формації. Поряд з євангельськими сюжетами
з’являються епізоди побутового характеру, у
контексті яких сцена Різдва втрачає прикмети
надзвичайної події. Характерна ознака неапо-
літанського презепе – це майстерно виконані
теракотові ляльки, одягнені в різнобарвні тка-
нини. Кожна фігурка досконала в мініатюрних
деталях й наділена неповторним виразом об-
личчя. Загальна кількість персонажів у не-
аполітанському вертепі іноді наближається
до тисячі. Крім обов’язкових членів Святого
сімейства, пастухів, волхвів, вола і віслюка,
тут представлено різні етнічні групи, вельмож,
воїнів, ремісників, жебраків, вуличних музик,
http://www.etnolog.org.ua
41
Розвідки та матеріали
літніх і молодих жінок та інших типових пер-
сонажів міського ландшафту. Усі вони фігу-
рують у сценках повсякденного життя, спо-
лучаючи реальний час зі священною подією
далекого минулого.
За висловлюванням одного з авторів ка-
талогу, який ховається за криптонімом С. М.,
«неаполітанський презепе – це правдиве
відображення багатообразного барвистого
людства, створене на тлі складної сценогра-
фії – справжньої антології античного часо-
вого й топографічного універсуму з горами,
морськими берегами, сільськими пейзажами,
ятками, класичними сценами руїн, що симво-
лізують кінець язичницького світу» [2, с. 130].
Серед найцікавіших експонатів виставки
в Санкт-Перербурзі – презепе з Абруццо та
Молізе. Його головну атракцію становлять
розписні глиняні статуетки пасквареллі.
Створюючи їх, майстер Джузеппе Аволіо ви-
користовував спеціальні гіпсові форми. Після
обпалювання в печі статуетки акуратно об-
робляли вручну, їх одягали й доповнювали
різними деталями. Колоритні «пасквареллі»,
виготовлені Дж. Аволіо, історично правдиво
розповідають про те, як вбиралися мешканці
регіону Абруццо в давнину.
Слід відзначити, що давнє мистецтво ви-
готовлення різдвяних вертепів-ясел активно
розвивається в Італії й сьогодні. У країні діє
спеціальна Асоціація друзів презепе, при якій
створено музей, де представлено кращі зразки
цього художнього ремесла. Оригінальні моде-
лі зберігаються також у багатьох регіональ-
них музеях і приватних колекціях. Зазвичай
різдвяні ляльки-пасквареллі виготовляють і
опоряджують одні майстри, тоді як інші пра-
цюють над сценографічними декораціями,
дотримуючись канонів певної регіональної
школи. Поряд із традиційними матеріалами,
такими як дерево, глина, гіпс, тканина, сучасні
ремісники, виготовляючи різдвяні композиції,
широко застосовують нові техніки й матеріали:
полістирол, поліуретан, коркове дерево тощо.
У багатьох випадках упадає в очі прагнен-
ня наблизити різдвяну містерію до реального
життя, відтворити типовий пейзаж і фольк-
лорну своєрідність конкретного регіону.
Крім високохудожніх, виставкових зразків,
розрахованих на широку публіку, в італійців
удома зберігаються великі й малі сімейні пре-
зепе, у яких з року в рік використовують одні й
ті самі фігурки або додають до них нові персо-
нажі й елементи декорації. Сімейні ясла вста-
новлюють звичайно в перший день новени
(дев’ятиденний період підготовки до Різдва),
пов’язаний з офіційним католицьким культом.
Щоранку в час новени італійці збираються
біля хатнього презепе, запалюють свічки й чи-
тають молитви [3, c. 19].
Виникнувши в Італії, звичай образотвор-
чого зображення Різдва у формі великих і
маленьких «ясел» набув широкого розповсю-
дження серед християнських народів Європи,
що сповідують католицизм. Зокрема, у Фран-
ції їх установлюють як у храмах, так і в міських
квартирах і сільських будинках. Зазвичай ці
моделі прикрашають інтер’єр понад місяць –
аж до свята Стрітення (2 лютого за ст. ст.),
коли їх розбирають до наступного року.
У південних департаментах Франції, де
найсильніші позиції римо-католицької церк-
ви, виготовлення різдвяних ясел (діалектні
терміни – grupi, presep, belen, nativeta тощо)
і фігурок до них, котрі називаються santones,
стало популярним видом народного мистецтва.
Домашні ясла, часто виготовлені з картону у
вигляді ящика без кришки й передньої стін-
ки, представляють не лише загальновідомих
персонажів Святого сімейства, а й живі кар-
тинки народного побуту. Так, на тлі типово
провансальського пейзажу різдвяних «ясел»
легко впізнавані мініатюрні фігурки селянина
і селянки, вівчарів, торговки рибою, музики з
тамбурином, рибалки, циганки-ворожки та ін.
Усі ці персонажі відзначаються правдивістю
побутових деталей і яскравою живописністю
барвистого вбрання.
Історики мистецтва встановили, що пер-
ші сантони з обпаленої глини було створено у
ХVІІІ ст. Уже 1803 року в Марселі відбувся
перший ярмарок сантонів, який істотно по-
http://www.etnolog.org.ua
42
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 2/2014
сприяв розвитку цього своєрідного народно-
го ремесла в містах Екс, Авіньон, Сент-Ремі,
Обань [3, с. 47], де й донині працюють цілі
династії майстрів (сантоньє), котрі передають
власні професійні секрети від батька до сина.
Ярмарок сантонів у Марселі сьогодні від-
бувається як справжнє свято народних реме-
сел. Відвідувачам і покупцям тут пропонують
різдвяні ясла і сантони різних розмірів, від
крихітних santons paces, заввишки в кілька мі-
ліметрів, до чималих фігур, розміри яких до-
рівнюють 20 і понад 20 сантиметрів. На різд-
вяних ярмарках і базарах продаються й інші
святкові атрибути: свічки, ялинкові іграшки,
подарунки та сувеніри.
На німецькомовних теренах (Німеччи-
на, Австрія, Швейцарія) різдвяний вертеп
відомий як krippe. Первісно цей термін озна-
чав «ясла» – годівницю для худоби, а зго-
дом став прикладатися й до художніх моде-
лей інсценізації народження Ісуса Христа
(Weihnachtskrippe). Збереглися документи,
згідно з якими в добу середньовіччя в католиць-
ких храмах на Різдво встановлювалися «ясла»,
або колиски. Поблизу них, за свідченням гу-
маніста ХVІ ст. Страубіндера Кірхмайєра,
урочисто відбувалося літургійне дійство.
У ході його дівчата і хлопці, пританцьовуючи
й плещучи в долоні, ходили навколо вівтаря, де
було покладено дерев’яне зображення малю-
ка – Христа. Дорослі парафіяни в цей час спі-
вали різдвяні пісні й у такт мелодії вдавали, що
колишуть ясла з новонародженим [5, s. 197].
Євангельські сюжети розігрувалися в
католицьких храмах як живими акторами,
так і за допомогою ляльок. На території Ав-
стрії (м. Грац) перші церковні «ясла» відомі
з 1579 року; їх спорудили учні місцевої єзу-
їтської школи [8, s. 96]. Саме завдяки діяль-
ності єзуїтів, францисканців, капуцинів, бер-
нардинців та інших чернечих орденів у роки
контрреформації для навчання й залучення па-
стви імпровізовані драматичні та пісенні сце-
нарії різдвяних ігор з «яслами» перетворилися
на усталені тексти, що звучали в стінах храмів
і під час різдвяних обходів парафіян.
Тут доречно згадати й той факт, що різд-
вяні ясла, які встановлювали в католицьких
храмах, були тим місцем, куди миряни покла-
дали свої жертовні дари для новонародженого
Ісуса. Потім ці подарунки роздавали тим чле-
нам церковної громади, хто цього потребував.
Вірогідно, саме звідси бере початок звичай
різдвяно-новорічних подарунків.
У добу Просвітництва, відмовляючись
від багатьох форм зовнішнього благочестя,
римська церква була змушена вилучити бу-
тафорські презентації народження Христа з
ритуалу богослужіння. Проте сам звичай не
зник, а перейшов у сферу народної культури
і побуту: у передріздвяні дні й під час свята
з макетом «ясел» почали ходити від будинку
до будинку виконавці традиційних вистав і
пісень – колядники.
У католицьких сім’ях Німеччини та Австрії,
особливо в селах, установлення різдвяних ясел
на почесному місці в інтер’єрі житла практику-
ється й тепер. Є місцевості, де за традицією
«ясла» сьогодні ставлять замість ялинки або
встановлюють те й інше.
Мистецтво виготовлення різдвяних верте-
пів ґрунтується на іконографічній традиції, що
наслідує відомі зразки релігійного малярства,
скульптури, вітражів, листівок тощо. Нині воно
розвивається в тих областях німецькомовного
простору, де існують давні традиції дерево-
обробного промислу й різьби по дереву. Зокре-
ма, такі ремісничі центри, як Екзее та Оксен-
брунн, відомі своїми великими Simultankrippe
(синхронними яслами). Як і в середньовічній
драмі, усі найважливіші євангельські події
представлені в них одночасно, одна біля одної:
благовіщення, народження Ісуса Христа, по-
клоніння пастухів, поклоніння королів, вини-
щення немовлят у Вифлеємі, утеча в Єгипет,
життя в Єгипті та Назареті тощо [8]. У деяких
німецьких областях, особливо католицьких,
донедавна зберігалися так звані ясельні ігри
(krippendarstellungen), коли до церкви опівночі
на Різдво приходили учасники процесії, пере-
одягнені євангельськими персонажами, серед
яких були Йосип, Марія, пастухи, ангели, святі
http://www.etnolog.org.ua
43
Розвідки та матеріали
Микола і Петро, щоб урочисто покласти в ясла
вирізану з дерева й заповиту в білі пелюшки
фігурку дитини [3, с. 150].
Синтез давніх традицій і нових тенденцій
у мистецтві моделювання різдвяних вертепів
можна простежити на щорічних виставках у
Мюнхені й Зальцбурзі, а також у спеціально-
му музеї релігійної культури в селищі Тельгте
(земля Вестфалія).
Традиція різдвяних «ясел» глибоко за-
корінена в західних слов’ян, що сповідували
католицизм – чехів, словаків, поляків. Як і в
Італії, у них цей звичай первісно утвердився в
просторі храмів. Готуючись до Різдва, у вів-
тарній частині споруджували об’ємну модель
Вифлеємського хліва, де на тлі орієнтального
пейзажу розміщували фігурки Божої Матері з
немовлям, Йосипа, пастухів, вола, вівці та ін.
На свято Трьох Королів (Богоявлення) до них
додавалися фігурки волхвів або трьох східних
владик, які приходили вклонитися Христу зі
своїми дарами – золотом, миром і фіміамом.
Перші різдвяні ясла на землях Чехії, як
простежили історики, 1560 року встановили
єзуїти в костелі Святого Климента на празь-
кому Старому місті [7, s. 276]. У наступні
століття виготовленням цих храмових скуль-
птурних композицій, як правило, займали-
ся професійні різьбарі по дереву. Майстерно
вирізаючи в повний людський зріст фігури
учасників і свідків Божого народження, роз-
мальовуючи і вбираючи їх у відповідні шати,
вони прагнули досягти ефекту максимальної
реалістичності й благоговійної причетності до
священної події.
Звичай костельних вертепів (betlemy) було
скасовано в Чехії 1792 року за розпоряджен-
ням прагматичного цісаря Леопольда ІІ, який
утілював у життя свою прогресивно-просвіт-
ницьку програму. При цьому імператор брав
до уваги думку вищого кліру, що прагнув від-
вернути паству від надто наївного й уречевле-
ного трактування теми містерії Божого наро-
дження [7, s. 277]. Вийшовши за межі храмів,
давній звичай перейшов у побут міських і
сільських мешканців.
Пристосовуючись до смаків широкої ауди-
торії, професійні й аматорські ремісники по-
чали виготовляти невеликі різдвяні ясла, які
могли легко переносити з місця на місце як до-
рослі, так і діти. Їх майстрували з дерева, папе-
ру, фольги, хутра та інших підручних матеріа-
лів. Крім обов’язкових релігійних персонажів,
у селянських бетлемах нерідко моделювалися
фігурки соціального й побутового плану, ви-
готовлені з дерева, глини чи картону. На бага-
тьох різдвяних моделях, що дійшли до наших
днів, можна бачити зображення вифлеємської
звізди й ангела, який несе в руках цитату з
Біблії «Gloria in excelcis Deu» («Слава Богу
на небесах»). Декоративним тлом, на якому
зображувалася подія Різдва, часто служили
фантазійні міські вулиці й палаци, костели,
гірські ландшафти, море тощо.
У деяких місцевостях Чехії побутували вели-
кі вертепні композиції, що включали 250 люд-
ських фігурок, 400 фігурок овець, 200 корів та
понад 200 дерев [3, с. 229]. З ХІХ ст. до пер-
ших десятиліть ХХ ст. функціонували окре-
мі бетлемарські ремісничі центри, продукція
яких відрізнялася регіональними прикметами.
Зокрема, моделі з округа Пльзня славилися
своїми ошатно вирізаними дерев’яними фігур-
ками в барвистих національних костюмах, у
м. Пришбрама виготовляли «ясла» з рухомими
ляльками, у Східній Моравії Різдво тради-
ційно малювали на дерев’яних дошках і т. ін.
Особливий тип становлять музичні вертепні
скриньки, у яких візуальна картина супрово-
джувалася «ангельською музикою».
До 60-х років минулого століття в Краліках
працював останній різьбар, представник тра-
диційної бетлемарської школи Йозеф Швар-
цер. Зазвичай він вирізав фігурки, а його жін-
ка їх розмальовувала.
Сучасні чеські майстри виготовляють вер-
тепи зі скла, кераміки, текстилю, кукурудзяно-
го листя, печива та інших матеріалів. Для де-
монстрації цих артоб’єктів у час Різдвяних свят
влаштовують виставки в галереях і художніх
салонах. У Чехії існує самостійний музей ясе-
лок в общині Требесовіце під Оребем. Кращі
http://www.etnolog.org.ua
44
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 2/2014
зразки традиційного мистецтва представлено й
у колекціях народного музею Праги.
Майже сім віків нараховує історія верте-
пу – szopky – на теренах Польщі. Уперше
її встановили на початку ХІV ст. на Різдво
в краківському костелі Святого Андрія [9,
s. 73]. Писемні пам’ятки засвідчують, що три-
валий час фігурки учасників євангельських
подій розміщалися біля костельних «ясел»
нерухомо. Проте згодом для популяризації
шопки в монастирях францисканців, рефор-
матів, бернардинів було запроваджено рухо-
мі фігурки, подібні до лялькового театру. Під
склепінням храму парафіянам показували не
лише біблійні, а й побутові сценки: п’яні селя-
ни билися палицями, шинкарка танцювала із
залицяльником, муштрою займалися солда-
ти, чорт воював зі смертю, лісоруби тягнули
стовбур дерева і т. ін. Оповідаючи про поді-
бні вистави, їхній свідок – польський автор
ХVІІІ ст. Я. Китович відзначав, що вони
нерідко супроводжувалися небажаними екс-
цесами, коли храмовий служка був змушений
угамовувати розбурхану публіку батогом. Ось
короткий уривок із цього тексту: «...одні перед
одними валилися на купи, другі, швидко зіска-
куючи з лавок і вівтарів, падали одні на одних,
ударяючи собі лоби, боки, руки і ноги...» [10,
s. 14]. Наприкінці ХVІІІ ст. духовна влада,
аби припинити безчинства, заборонила такого
роду видовища в костелах, залишивши в них
лише нерухомі різдвяні моделі.
Упродовж наступних століть, поширюю-
чись у побутовій сфері, традиція виготовлення
шопок у Польщі піднімається на рівень високо
розвиненої галузі народного мистецтва. Уже в
першій половині ХІХ ст. сформувався базовий
тип польських різдвяних ясел у трьох харак-
терних варіантах:
1. Будівля, складена з двох башт, прибу-
дованих до розташованої посередині низької
споруди, критої соломою.
2. Дві вежі, прибудовані по боках до будівлі
з фантазійним дахом, розташованої над стаєн-
кою, критою соломою.
3. Споруда типу фронтону храму з двома
вежами костельними, а третя – посередині.
Шляхи розвитку об’ємних зображень
Різдва в різних областях Польщі мали певні
особливості. У зазначений час сформувалися
засадничі відмінності варшавської та кра-
ківської шопок. Перша, як зазначає етнолог
Ч. Вітковський, була насичена архітектурни-
ми елементами світських замків, ратушних
споруд, натомість друга віддавала перевагу
елементам сакрального будівництва, у якому
домінували готичні башти та барокові косте-
ли [10, s. 15].
Краківська шопка має заслужений авто-
ритет найбільш зрілої й досконалої з худож-
ньо-естетичного погляду. Головну роль у
цьому відіграла професійна верства мулярів
краківських передмість. У місяці осіннього й
зимового перепочинку, коли припинялися бу-
дівельні роботи, щоб мати додатковий заробі-
ток, вони виготовляли дитячі іграшки та свят-
кові атрибути. Плеяду видатних краківських
ремісників-шопкажів розпочинають брати
Езенекери, які створили ряд досконалих мо-
делей, що послужили взірцями для насліду-
вання. Кращі традиції своєрідного мистецтва
в подальшому плідно розвивали такі майстри,
як Тадеуш Рута, Антоній Войцеховський,
Стефан Мітка, Францішек Тарновський, а
також Здіслав Дудзик, Владислав Турськи,
Вацлав Морис та ін.
Крім власне різдвяних макетів, справою
шопкажів і членів їхніх родин було виготовлен-
ня ляльок. Їх вирізали з дерева або зшивали
з клаптиків тканини, прилаштовуючи до них
куповані порцелянові голівки. До традиційних
персонажів краківської шопки належали ляль-
ки з виразними атрибутами належності до пев-
ної етнічної або соціальної групи: краков’яки,
горали, цигани, муляри, маслобійники, лудиль-
ники, медведники, шарманщики, жандарми
та ін. Центральну групу звичайно становили
члени Святого сімейства, з розташованими
біля ясел волом та ослом, а також ангел, смерть,
чорт, Ірод і особи з його оточення.
http://www.etnolog.org.ua
Світлини до статті О. Курочкіна
Джотто. «Презепе в Греччіо». Фреска.
1290–1295 рр. Верхня церква в Ассізі
Багатофігурний чеський бетлем.
Перша половина ХХ ст.
Майстри Апулії. Презепе Апулії «Альберобелло».
Абатство Монтеверджіне, община бенедиктинців
у Меркольяно
http://www.etnolog.org.ua
Патріціо Цона, Артуро Мандзо, Дженнаро Вольпе.
Презепе Лаціо «Рим дев’ятнадцятого століття».
Музей Презепе, Італійська асоціація друзів презепе, Рим
Майстри Неаполя (статуї), Нікола Мачар’єлло.
Неаполітанський презепе вісімнадцятого століття.
Національний музей народних мистецтв і традицій, Рим
http://www.etnolog.org.ua
45
Розвідки та матеріали
Поряд з відносно невеликими спорудами
різдвяних «ясел», у Польщі відомі великі (до
2 метрів) шопки, призначені для лялькових ви-
став. Переповідаючи образною мовою найваж-
ливіше таїнство християнської історії, різдвяні
вистави водночас намагалися розвеселити й по-
тішити глядачів, додаючи гумористичні і сати-
ричні акценти. Для цього до репертуару дійства
залучалися популярні пісні, декламації з худож-
ньої літератури й танцювальні номери. Театр
шопки міг набирати політичного й патріотич-
ного звучання. У часи бездержавності Польщі,
розірваної між Росією, Австрією і Пруссією, на
його сцені, пропагуючи гасла рівності й свобо-
ди, з’являлися Костюшко, косіньєри (повстан-
ці, озброєні косами), Бартош Гловацький, поль-
ські улани та інші народні герої.
Розвитку й популяризації краківської шоп-
ки сприяла не лише плідна діяльність кількох
поколінь народних майстрів, а й розумна опіка
з боку співробітників місцевого Історичного
музею. За їхньою ініціативою з року в рік на-
передодні Різдва перед Маріацьким костелом
у Кракові ремісники влаштовують ярмарок, де
продається чимало маленьких шопок заввиш-
ки в кілька десятків сантиметрів. Їх виготов-
ляють з різнокольорового паперу, обклеюючи
ним дерев’яний каркас. Зовні вони схожі на
костельну споруду, на нижньому поверсі якої
в ніші виставляють картонні фігурки тради-
ційних різдвяних персонажів. Такі маленькі
вертепи охоче купують туристи й батьки як
подарунок для своїх дітей.
Традиція проведення ярмарків шопок біля
пам’ятника А. Міцкевичу в Кракові обірва-
лася в часи Другої світової війни, але була
відновлена 1945 року. Щорічно авторитетне
журі оцінює виставлені роботи професійних
і самодіяльних майстрів і нагороджує пере-
можців конкурсу. Кращі шопки купують му-
зеї, і ними поповнюють свої зібрання приват-
ні колекціонери.
Кожна культурна традиція має місце свого
народження. Якщо вона суголосна уявленням,
смакам, інтересам певного суспільства, вона
поширюється, переходячи від народу до наро-
ду, від країни до країни. Міграція культурних
стереотипів часто детермінована релігійним
фактором. Ці загальні закономірності підтвер-
джують наведені вище матеріали. Вірогідно,
народившись в Італії, звичай споруджувати
різдвяні «ясла» поступово розповсюдився в
багатьох католицьких країнах Західної і Цен-
тральної Європи (Франція, Іспанія, Португа-
лія, Німеччина, Швейцарія, Австрія, Чехія,
Польща та ін). Церковний за походженням
звичай із часом перейшов у побут міського й
сільського населення й у багатьох місцевостях
сприяв розвитку художніх ремесел.
Берестейська унія 1595–1596 років відкри-
ла шлях до поступового зближення церковної
і народної святково-обрядової культури хрис-
тиян західного і східного обрядів [4, c. 243–
252]. Лише з урахуванням цих взаємозв’язків
можливе об’єктивне вивчення історії різдвяно-
го вертепу на теренах України і Білорусії.
1. Байбурин А. К. Семиотические аспекты функ
ционирования вещей // Этнографическое изучение
знаковых средств культуры. – Ленинград, 1989.
2. Вертеп. Рождественская традиция Италии.
Каталог выставки в Музее Этнографии России.
9 декабря 2006 – 18 января 2007 года.
3. Календарные обычаи и обряды в странах За
рубежной Европы. Зимние праздники. – М., 1973.
4. Курочкин А. В. Элементы грекокатоличе
ского синкретизма в календарной обрядности
украинцев // Славянский и балканский фольклор.
Виноградье. – М., 2011.
5. Becker-Huberti M. Lexikon der Braϋche und
Feste. – Freiburg ; Basel ; Wien, 2007.
6. Goethe J. W. Italienische Reise. Goethes Werke
in zwölf Bänden. – Berlin ; Weimar, 1966. – B. 10.
7. Langhammerová J. Lidové zvyky. – Typo ©
VladimirVimr, 2004.
8. Moser D.-R. Braüche und Feste im christlichen
Jahreslauf. – Graz ; Wien ; Köln, 1993.
9. Szymanderska H. Polskie tradycje świątecz
ne. – Warszawa, 2003.
10. Witkowski Cz. Doroczne polskie obrzędy
I zwyczaje ludowe. – Krakόw, 1965.
http://www.etnolog.org.ua
|