Короткий нарис історії села Перебудова

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2007
1. Verfasser:	Тимченко, Р.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК 2007
Schriftenreihe:	Ніжинська старовина
Schlagworte:	Краєзнавча мозаїка
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20325
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Короткий нарис історії села Перебудова / Р. Тимченко // Ніжинська старовина: Науковий історико-культурологічний збірник. — 2007. — Вип. 3(6). — С. 176-181. — Бібліогр.: 4 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-20325
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-203252025-02-09T17:51:09Z Короткий нарис історії села Перебудова Тимченко, Р. Краєзнавча мозаїка 2007 Article Короткий нарис історії села Перебудова / Р. Тимченко // Ніжинська старовина: Науковий історико-культурологічний збірник. — 2007. — Вип. 3(6). — С. 176-181. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. 2078-063X https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20325 uk Ніжинська старовина application/pdf Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Краєзнавча мозаїка Краєзнавча мозаїка
spellingShingle	Краєзнавча мозаїка Краєзнавча мозаїка Тимченко, Р. Короткий нарис історії села Перебудова Ніжинська старовина
format	Article
author	Тимченко, Р.
author_facet	Тимченко, Р.
author_sort	Тимченко, Р.
title	Короткий нарис історії села Перебудова
title_short	Короткий нарис історії села Перебудова
title_full	Короткий нарис історії села Перебудова
title_fullStr	Короткий нарис історії села Перебудова
title_full_unstemmed	Короткий нарис історії села Перебудова
title_sort	короткий нарис історії села перебудова
publisher	Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК
publishDate	2007
topic_facet	Краєзнавча мозаїка
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20325
citation_txt	Короткий нарис історії села Перебудова / Р. Тимченко // Ніжинська старовина: Науковий історико-культурологічний збірник. — 2007. — Вип. 3(6). — С. 176-181. — Бібліогр.: 4 назв. — укр.
series	Ніжинська старовина
work_keys_str_mv	AT timčenkor korotkijnarisístorííselaperebudova
first_indexed	2025-11-29T02:13:39Z
last_indexed	2025-11-29T02:13:39Z
_version_	1850089074604376064
fulltext	ÕI∆»Õ–‹ ¿ –“¿—Œ¬»Õ¿ 176 Це місто було засноване в 1092 р. на березі р. Удай і стало відомим ще в добати- євські часи. Не випадково у центрі міста височіє пам’ятник князю Володимиру Мо- номаху. Прилуки нагадують собою Ніжин, хоча місцевість тут мальовничіша. Так са- мо у центрі цього колишнього полкового міста стоять старовинні козацькі храми, під містом стоїть знаменитий Свято-Троїцький Густинський монастир. До побудови церков у місті чимало зусиль доклав “поганий полковник” (визна- чення Тараса Шевченка) Гнат Ґалаґан, який мабуть прагнув замолити свій тяжкий гріх. (Ґалаґан спричинився до взяття в 1708 р. московськими карателями Запорізької Січі і винищення її оборонців). Але прилуцькими полковниками були й славні Петро Дорошенко (майбутній гетьман), зять Богдана Хмельницького Федір Мовчан, сорат- ник Івана Мазепи – Дмитро Горленко... З роду останнього вийшов Св.Іоасаф Бєлгоро- дський (вихованець Києво-Могилянської академії). В Прилуках бували й інші “моги- лянці” – Св.Петро Могила, Св.Димитрій Ростовський (Тупталенко). Корінними при- лучанами були козацькі літописці Самійло Величко, Стефан Лукомський, Яків Мар- кович, історик Микола Маркевич, письменник Павло Носенко-Білецький, педагог, математик і літератор Антон Антонський-Прокопович (випускник “могиляки” і рек- тор Московського університету в 1808-1816 pоках), Олександр Щербина, сліпий із дитинства, який розробив тифлологію, тобто науку освіти незрячих людей. У Прилу- ках бував Тарас Шевченко, працював Панас Мирний. Ще на шляху до Прилук ми заїхали до Іржавя, що неподалік від Ічні. У цьому іс- торичному селі (відомому чудотворним образом Богородиці, який, за переказом, за- порожці взяли з собою на вигнання в 1709 р.) побував Великий Кобзар. Почувши пе- реказ, поет написав один зі своїх найкращих віршів “Іржавець”, із гіркотою вказав на розбрат між гетьманом Мазепою і фастівським полковником Палієм, що стало однією з причин поразки України в Полтавській битві. Згадалися слова вірша “якби були од- ностайне стали”. Ці слова й нині актуальні. Роман Тимченко (Ніжин) КОРОТКИЙ НАРИС ІСТОРІЇ СЕЛА ПЕРЕБУДОВА Сучасний етап розвитку української держави характеризується зростанням інтере- су до минулого народу та його історії. Особливо цікавими є відомості про походжен- ня назв міст і сіл. Адже кожна людина повинна знати, хто вона, звідки пішла, знати про свою малу батьківщину і пишатися нею, якою вона б не була. Власне, бажання написати нарис про село Перебудову з’явилося давно, але дуже важко було знайти потрібний матеріал, оскільки наявних бодай невеликих розвідок з історії села досі не було. Є згадки в краєзнавчих довідниках і короткі замітки в пері- одичній пресі. Зібравши ж потрібний обсяг усних свідчень сучасних і колишніх меш- канців Перебудови, опрацювавши фонди Ніжинського краєзнавчого музею, а також відділу Державного архіву Чернігівської області в м. Ніжині, стало можливим напи- сання даної розвідки. Перебудова – село Ніжинського району, центр сільської ради, якій підпорядковані села Валентіїв (відоме навколишніми ставками – улюбленим місцем відпочинку тисяч ÕI∆»Õ–‹ ¿ –“¿—Œ¬»Õ¿ 177 ніжинців і мешканців району, а також завдяки визначному землякові – вченому- геологу, академіку АН УРСР В.В.Рєзніченку) та Почечине (колишня Почекина стан- ція – в 1920-х роках агробіологічна експериментально-дослідна станція). Перебудова розташована за 15 км від Ніжина і за 9 км від залізничної станції Крути [2, 476]. Там, де розкинулося село, колись шуміли гіллям величезні Тванські ліси, на окра- їнах яких розташовувалися маленькі лісові хутори, пізніше включені до складу села Химо-Рябушине. Тут жили селяни, які переселилися з сіл Березанки, Дрімайлівки, Веркіївки, Дорогинки, Галиці. Загалом площа тогочасного села, включаючи хутори сягала 63 км2 [1, 65]. Саме Химо-Рябушине утворилося внаслідок злиття двох хуторів. Більшим із них був Хими, який розміщувалися на південь від центру сучасного села, там, де зараз розміщується ферма і колгоспний сад і де до недавнього часу знаходився також віт- ряк. Назва хутору походить від річки Химівки на якій він був розташований (зараз річки вже немає). Тут налічувалося до 50 дворів. Другим був хутір Рябухи, що знахо- дився північніше центру сучасної Перебудови. Його назва має антропоморфне похо- дження і завдячує прізвищу перших його поселенців – родин Рябух Гордія, Михайла та Юхима. Цей хутір налічував близько 25 дворів. На північний захід простягався ху- тір Петі, що містив до 15 дворів і мав назву за найменуванням урочища, де й розта- шовувався. Інші, більш дальні хутори були меншими. Так, хутір Гаївщина мала 9 дво- рів, хутір Озера – біля 11 дворів, Чайки – взагалі 3 хати (останній заснований виселе- нцями з села Галиці, ймовірно назва також антропоморфна) [1, 66]. На початку ХХ ст. селяни жили бідно, земельних наділів або не мали, або наділ був мізерний (від 0,5 до 1 га землі), тому вимушені були працювали на землях місце- вих поміщиків Могилки, Бережного, Корнія Чепіги, Матвія Кота. Поза хутором жила поміщиця Мовчанівська, яка “мала 25 га землі. Жила … в хатині, була досить некуль- турною, безлюдною. Землю свою не оброблювала, а віддавала в оренду селянам” [1, 66]. Загалом, земля оброблювалася дідівськими методами. Селяни розводили худобу, заготовляли дрова й возили їх на продаж до міста; заготовляли сіно, яке також прода- вали; збирали гриби та лісові ягоди” [1, 66]. Проте, земля не давала належного прибу- тку і багато селян ходили на заробітки до Херсонщини, Кавказу тощо. Тяжкі умови життя селян викликали в них ненависть до існуючого ладу. Вони ве- чорами сходилися на таємні збори, які організовував Михайло Глиняний і з великою радістю зустріли Жовтневу соціалістичну революцію і мужньо захищали її завоюван- ня. У роки громадянської війни на території села Перебудови відбувалися військові сутички місцевого населення з угрупуваннями Нестора Махна. Серед активних учас- ників боротьби були Макар Радченко, Григорій Кузьменко. Освіта на територію села прийшла в 1920 р. з відкриттям початкової школи в ху- торі Хими, а в 1921 р. – і в Рябушиному. В цих школах у 1923 р. навчалося 9 учнів, 1925 – 13 учнів, 1926 – 11 учнів, 1927 -14 учнів [1, 68]. Приміщенням для шкіл служи- ли експропрійовані будинки заможних селян, яких із родинами було заслано до Сибі- ру. Першим учителем у селі був Степан Дмитренко. У 1920 р. на території хуторів був організований комітет незаможних селян, голо- вою якого був обраний Кирило Іванович Кургак, секретарем – Григорій Васильович Кириленко. В 1923 р. було створено комсомольську організацію з семи членів. ЇЇ го- ловою з часом став Микола Корнійович Чепіга (як не дивно – син одного з колишніх місцевих поміщиків Матвія Чепіги). Цей комсомольський осередок провів величезну ÕI∆»Õ–‹ ¿ –“¿—Œ¬»Õ¿ 178 роботу по ліквідації неписьменності серед селян та зміцнення радянської влади. У 1929 р. в селі відкрито четвертий клас початкової школи, ліквідовано комітет незаможних селян і почалося створення першого колгоспу під назвою “колгосп імені Леніна”. Першими колгоспниками були Юхим Семенович Рябуха, Кіндрат Ничипо- рович Ландар, Оришка Судос й інші. Всього вступило 17 дворів. Контора і подвір’я колгоспу розмістилися в садибі розкуркуленого селянина Антона Бабенка. Першим головою колгоспу став Андрій Шадура, головою сільради – Микола Якович Легенда. Як і у всій Україні переважна маса селян із хуторів – частин майбутньої Перебу- дови без зайвого ентузіазму йшли до колгоспів. Хоча хутори до об’єднання були не- величкі, але чи не в кожному було по 2-3 заможні родини, що, звісно, чинили опір колективізації. Особливо не бажали в такий манер “совєтизуватися” Антон Рябенко, Андрій Костенко, Федосій Скрипка. У 1931 р. в лісах навколо хуторів діяла “місцева банда”, організаторами якої були Степан Перечега, Кузьма Батрак, Степан Хурбет, які 3 вересня 1931 р. підпалили кол- госп і сільську раду. В ході перестрілки були поранені сторожі Дмитро Масенко і Олександр Рябенко. Доярку Наталку Юхимівну Рябуху, яка побігла аби випустити корів із палаючого сараю було вбито. Мужню жінку поховали на тому самому місці де вона і загинула –зараз ця могила знаходиться в саду Параски Демидівни Ткаченко. Не оминув сучасну Перебудову голодомор 1932-1933 років. Люди вмирали десят- ками, доводилося їсти собак, котів, щурів, листя й кору дерев; деякі померли просто неба. Точну кількість жертв цього сталінського знущання серед мешканців химо- рябушинських хуторів досі не встановлено. У 1934 р. початкова школа була перетворена на семирічку; до цього ж часу старшо- класники ходили навчатися до найближчих шкіл сіл Кунашівки або Пашківки. Наступ- ного року відкрився медпункт, ще за рік – організовано ще один колгосп імені Кірова. Наприкінці 1930-х років на Ніжинщині відбувається укрупнення невеликих сіл і хуторів. Причина формулювалася так: для кращого зв’язку з центром (сільрадою, райцентром тощо). Звісно, комунікаційна складова було присутня у владній мотивації політики укрупнення, але були й інші причини. Про них, про механізми здійснення цього “укрупнення” варто почитати в книзі спогадів М.Н.Шуста “У Ніжині над Ост- ром”, де автор описує такі ж події неподалік – із іншого боку Тванських лісів, навколо сіл Припутні й Дорогинка [4]. У 1939 р. було вирішено об’єднати химо-рябушинські хутори в одне село. Пере- селення тривало два роки. Не всі переїздили добровільно, багато кого переселяли примусово. Село отримало назву Химо-Рябушине – саме ці два хутори стали ядром формування (за найбільшою чисельністю і близькістю одне до одного географічно) нового населеного пункту. Мирну працю людей перервала Друга світова війна. Хоча воєнних дій на території села не відбувалося, але на фронтах тільки з радянського боку билося 826 сельчан, 116 з них нагороджено орденами і медалями, 180 наклали головою. Крім того, решта химо-рябушинців брали участь у спорудженні оборонних ліній поблизу Ніжина, до- помагали фронту матеріально тощо. Від 14 вересня 1941 р. по вересень 1943 р. село знаходилося під окупацією нацис- тів. Нова влада призначила старосту і поліцаїв, першорядними завданнями яких було підтримання порядку й організація збору (загалом – організованого грабунку) проду- ктів і цінних речей на потреби вермахту й окупаційної влади. Жителі чинили значний ÕI∆»Õ–‹ ¿ –“¿—Œ¬»Õ¿ 179 опір, приховували від їжу та майно, за що декотрі з мешканців села зазнали переслі- дувань. Так, за нездачу хліба Юрій Юхимович Савченко і Павло Митрофанович Шев- ченко були висічені різками і кинуті до Ніжинської в’язниці, де пробули 30 днів. Попри окупаційну політику, спрямовану на збереження колективного сільського господарства, колгосп, як свідчать місцеві старожили, швидко розвалився: худоби на фермі не стало, обробіток колгоспних земель значно зменшився. Семеро химо- рябушинців стали остарбайтерами, ще двох відправили до Німеччини з сусіднього Валентієва. Дехто з них – Одарка Богдановська, Ольга Качан – після війни поверну- лися до рідного села. Наявність активного партизанського руху в Тванських лісах допоки документально не підтверджено. Проте, в спогадах сучасні перебудовці згадують про певну допомогу партизанам у боротьбі з нацистами – ймовірно під час рейдів партизанських угрупувань Чернігівщини. З-поміж селян Химо-Рябушиного відомий учасник партизанського руху Олексій Григорович Кузьменко, який у повоєнний час переселився на Урал. Після повернення радянської влади протягом осені 1943 – весни 1944 р. було від- новлено роботу колгоспу: відремонтовані приміщення, поновлено, хоч і неповністю, поголів’я худоби. Основний тягар робіт ліг на жінок. Тяглової сили не вистачало, ме- ханізмів для обробітку ґрунту також, то ж доводилося частину полів орати коровами, або, навіть, перекопувати лопатами. Ала все ж господарство йшло вгору. Вже 1948 року колгоспники одержали на трудодень по півтора кілограми зернових та по 2 кг картоплі. В 1951 р. відбулось чергове укрупнення – на цей раз колгоспу: “з чотирьох дрібних артілей було утворено один колгосп імені Ворошилова. Цей захід дав можли- вість більш ширше, раціональніше використовувати техніку. А через два роки відбу- лось приєднання колгоспів сіл Валентієве (“Червоний шлях”) і Почечине (“Червоний колос”) до колгоспу села Химо-Рябушине” [1, 68]. Було збудовано два тинові корів- ники, вітродвигун, млин, проведено радіозв’язок. Цікаві спогади залишили в пам’яті химо-рябушинців події 1953 р., зокрема, смерть Сталіна. Сельчанка Єфросинія Кузьмівна Хоменко згадувала, що з міста Ні- жина було чути як гудять гудки заводів, фабрик і паровозів. Люди в колгоспах кидали роботу й бігли слухати радіо, де розповідали про похорон “вождя всіх народів”. Для них, тодішніх мешканців радянського села, це була величезна скорбота. Про післявоєнне село дещо розповів Василь Андрійович Кириченко, який працю- вав у місцевій школі й цікавився історією села. Хатини були дуже маленькими, з не- величкими віконцями і дерев’яною призьбою. Дах — солом’яний (лише в 1960-х ро- ках почнуть будуватися 3-4 кімнатні будинки під черепицею чи шифером). Тин буду- вали з латів або лісу. Існували випадки, що взагалі не було огорожі. Декілька таких неогороджених садиб є і донині. За переписом на 1963 р. в Химо-Рябушиному було 286 дворів та 1082 мешканця. (За 20 років нараховувалося вже 430 дорів, де проживало 1163 чоловіки, щоправда, ці дані включали й населення підпорядкованих сільраді Валентієва та Почечиного). Пе- реважна більшість населення села – українці, але були й росіяни, молдавани, литовці, татари, цигани [1, 70]. Зріс добробут селян, а відтак – покращилося культурне життя й побут селян. Так, у 1963 р. в особистому користуванні химо-рябушинців було 32 мо- тоцикли, 420 велосипедів, 6 радіоприймачів тощо. За економічними показниками в 1960- роках колгосп імені Мічуріна (так його названо після останнього “укрупнення”) мав 3161 га землі, з яких – 1255 га орної, сіножатей – 424 га, садів – 10 га, лісів і чага- ÕI∆»Õ–‹ ¿ –“¿—Œ¬»Õ¿ 180 рників – 252 га [1, 73]. Вирощувалися жито, пшеницю, ячмінь, овес, гречку, кукурудзу тощо; розводилася велика рогата худоба, свині, птиця. В 1964 р. на полях колгоспу працювало 10 тракторів, 5 комбайнів, 9 вантажівок. Колгоспні фонди в 1950 р. стано- вили 49415 крб. (в грошових знаках до індексації 1961 р.), у 1960 році – 379120 крб., в 1962 р. – 391782 крб. ( уже в нових грошових знаках) [1, 73]. Спортивних колективів і стадіону в 1960-х роках у селі не було. Єдиним місцем проведення занять з фізкультури був спортивний майданчик на території школи. З культурно-освітніх закладів, станом на 1963 р., працював сільський клуб, при якому працювали постійні гуртки: хоровий (26 чоловік), драматичний (12 чоловік). Гуртків- ці брали активну участь у районних оглядах художньої самодіяльності, а також ви- ступали в клубі перед односельчанами. Але приміщення клубу не відповідало техніч- ним і санітарним вимогам і тому в 1973 році його було розвалено. Лише в 1984 році було побудовано новий будинок культури. При клубі є сільська бібліотека з книжко- вим фондом у 3185 книг. На жаль, нині вона фактично не працює. У 1963 р. село Химо-Рябушене отримало нову назву – Перебудова. Новим голо- вою сільської ради став Іван Олександрович Ковтун. За офіційною версією назву села придумали самі мешканці і висловилися за те, щоб саме так називалося їхнє село. На- справді, звісно, рішення про перейменування приймали “в районі” – радянське й пар- тійне керівництво. Хоча певний момент “консультування” з приводу самої назви з сельчанами цілком ймовірний. Проте, мешканцями як тогочасної, так і нинішньої Пе- ребудови, особливо людей похилого віку, переважно вживається стара, більш звична назва села. Відтак, ініціатива химо-рябушинців за власним бажанням стати перебудо- вцями виглядає не досить переконливою. У 1966 р. в центрі новонайменованого села було збудовано обеліск загиблим у ро- ки Другої світової війни воїнам-односельцям. У 1974 р. відбулося друге колгоспне “укрупнення”: колгосп імені Мічуріна приєднали до колгоспу імені Подвойського, контора якого знаходилася на східній околиці Ніжина. Головою об’єднаного колгоспу став Герой Соціалістичної праці В.П. Власенко. Наприкінці 1970-х років було про- кладено дорогу з твердим покриттям, що зв’язала село з райцентром (про її сьогодні- шній стан краще взагалі не говорити). В 1981 р. господарським методом було збудо- вано нову школу, яка до цього розміщувалася в семи старих мало придатних для на- вчання приміщеннях. Тепер перебудовські школярі отримали просторе приміщення з 6 класами-кабінетами, спортзалом, бібліотекою, окремими корпусами для їдальні і для занять учнів молодших класів, почалося будівництво дитячого садочку на терито- рії шкільного саду. Останнє залишилося до сьогодні довгобудом… У 9 травня 1982 р. було урочисто відкрито меморіал пам’яті воїнів-односельців, що загинули на фронтах Другої світової війни. В центрі меморіалу – скульптурна композиція “Молоде подружжя покладає квіти до могили солдата” роботи скульптора Селібера. Того ж дня було запалено символічний Вічний вогонь. Спорудженням школи, меморіалу, а також будівництвом за два роки нового клубу почав формуватися сучасний центр Перебудови. Ще за кілька років неподалік було збудовано кілька магазинів: продовольчих, промислових і господарчих товарів. Поза межами сільського центру залишалася контора колгоспу і Будинок побуту (власне – швидше, Хата побуту, досить тісна й непристосована під такий заклад). У 1984 р. дорогою з твердим покриттям з’єднали село Валентіїв із Перебудовою – центром сільради. Цим благом цивілізації мешканці Валентієва мають завдячувати односельцю і тодішньому голові сільради Василю Артемовичу Шкоді – людини, що багато зробила для рідного села і про якого й досі з повагою згадують валентіївці. 13 березня 1985 р. було проведено реорганізацію колгоспу імені Подвойського: ÕI∆»Õ–‹ ¿ –“¿—Œ¬»Õ¿ 181 його розділили на два господарства, одне з яких у Перебудові знову отримало само- стійність і набуло старої назви “колгосп імені Мічуріна”. Новостворене господарство отримало в користування 450 га землі. В 1987 р. головою колгоспу було обрано Петра Михайловича Лабузького, нинішнього депутата районної ради і директора ЗАТ “Ні- жинський хліб”. Початком занепаду села Перебудова – даруйте за тавтологію – стала перебудова. Процеси, що розвивалися в радянському суспільстві в другій половині 1980-х років, потім (як логічне їх продовження) недолуга політика в аграрній галузі влади вже за доби незалежності України стимулювали масовий відтік працездатного населення се- ла, передусім молоді, до міста, в першу чергу до Ніжина. Цікаво, що на референдумі 1991 р. мешканці села майже стовідсотково висловилися за незалежність України, сподіваючись на щось краще в новій і самостійній державі. У 1994 р. головою сільської ради було обрано Василя Андрійовича Кириченка – високоосвічену людину, шкільного вчителя, який обіймав цю посаду до 2002 р. За цей час на місці ліквідованого колгоспу постала агрофірма, якій про колишні потуги кол- госпу поки-що можна тільки мріяти. Більшість сельчан залишилися без офіційного заробітку, сподіваючись хіба-що на власні присадибні ділянки. Наприкінці 1990-х ро- ків стало помітним певне покращення сільського життя, до села було прокладено га- зогон, почалася газифікація житла. На сьогодні Перебудова, як і багато інших сіл в Україні, на межі вимирання. На- селення порівняно з серединою 1980-х років скоротилося в кілька разів, складається переважно з людей похилого віку. Сільська десятирічка зараз навчає лише 26 дітей – більше учнівської молоді в трьох селах, підпорядкованих Перебудовській сільраді, немає. Відтак, загроза звільнення вчителів кожного року стає все більш реальною, як і закриття школи загалом. Агрофірма та нечисельні фермери ані технічно, ані матеріа- льно не у спромозі доглядати всі колишні землі, – тож більшість орної колись землі та сінокосів стоять пусткою, заростають бур’янами. Ферма більше нагадує час нацистсь- кої окупації: худоби немає, напівзруйновані й напіврозібрані корівники, пусткою сто- їть величезний колгоспний тік, лише непотріб залишився в колишніх технічних майс- тернях, зникла колгоспна пасіка, в геть поганому стані колгоспний сад… Єдине, що зрідка працює – орендована колишня колгоспна пилорама, виконуючи нечасті замов- лення односельців. То ж, без зайвого оптимізму, слід сказати, що село з цікавою, хоч і не надто дав- ньою, історією і з промовистою назвою Перебудова переживає нині складні часи. По- дібно до інших українських сіл, воно переживало як періоди покращення сільського життя, так і певного занепаду. Це лише перший більш-менш повний огляд історії цьо- го села. Надалі, за умови архівного й історіографічного пошуку, цілком можливим є написання більш розлогого синтетичного нарису, безумовно вельми цікавого й кори- сного для вивчення історії Ніжинщини, Чернігівського краю тощо. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ 1. Збірник матеріалів з історії сіл Ніжинщини (рукопис).: У 2 тт. - Т. 2 // Науковий архів Ніжинського краєзнавчого музею. 2. Історія міст і сіл Української РСР.: У 26 тт. – Т.26. Чернігівська область. – К., 1972. – 780 с. 3. Чернігівщина. Енциклопедичний довідник. – К., 1990. – 1008 с. 4. Шуст М.Н. У Ніжині над Остром. – Чернігів, 1995. – 136 с.

Короткий нарис історії села Перебудова

Institution

Ähnliche Einträge