Типологія третьої хвилі української еміграції та історичні паралелі міграційного сьогодення
У статті розглянуто історичну ретроспективу міграції українського населення до Західної Європи і США, охарактеризовано її основні етапи і подано причини міграції населення. Значну увагу приділено особливостям інтелектуальної і трудової міграції українців в історичній ретроспективі й на сучасному ета...
Збережено в:
| Дата: | 2020 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2020
|
| Назва видання: | Народна творчість та етнологія |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/204185 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Типологія третьої хвилі української еміграції та історичні паралелі міграційного сьогодення / В. Ціватий // Народна творчість та етнологія. — 2020. — № 1. — С. 66–75. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-204185 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-2041852025-07-31T00:02:52Z Типологія третьої хвилі української еміграції та історичні паралелі міграційного сьогодення Typology of the Third Wave of Ukrainian Emigration and Historical Parallels of Migration Contemporaneity Ціватий, В. Матеріали та розвідки У статті розглянуто історичну ретроспективу міграції українського населення до Західної Європи і США, охарактеризовано її основні етапи і подано причини міграції населення. Значну увагу приділено особливостям інтелектуальної і трудової міграції українців в історичній ретроспективі й на сучасному етапі. Головними причинами міграції були і залишаються економічні чинники. Якщо на початку 90‑х років ХХ ст. виїзди на заробітки зумовлювалися банкрутством підприємств, затримками виплат заробітної плати, безробіттям, то нині метою сучасних заробітчан здебільшого є підвищення добробуту, фінансування навчання тощо. Винятком є лише третя хвиля еміграції з України, коли відбувалося переміщення біженців і переселенців, а певний відсоток становили інтелектуальні й трудові мігранти. Аналізуючи риси української імміграції до Західної Європи і США, географічне розселення мігрантів, їхню початкову зайнятість, можна стверджувати, що українська діаспора містить інтелектуальні й соціальні параметри, властиві для громад з високим рівнем інституціональної організації, освіти та культури. A historical retrospective of the migration of the Ukrainian population to Western Europe and the USA is considered in the article. Its main four stages are characterized, and the reasons for people's migration are presented. Special attention is paid to the peculiarities of intellectual and labour migrations of Ukrainians in historical retrospective and at the present stage. Economic factors have been and still are the main reasons for migration. If at the beginning of the 1990s people went abroad because of the enterprise closures, salary delay for many months, unemployment increase, now they are mainly at the improvement of welfare, housing problems solution, financing of education, because of the deepening of the economic crisis and so on. The only exception is the third wave of emigration from Ukraine, where refugees and displaced persons are displaced, and some percent is made by intellectual and labour migrants. Analyzing the features of Ukrainian migration to Western Europe and the USA, the geographic settlement of migrants, and their initial job, it is possible to say that the Ukrainian diaspora contains social parameters typical for highly developed communities with a high level of organization, education, and culture. The historical progress of society stipulates certain geographical changes, including those among a population. As a result of certain circumstances, the numerous layer of the population is forced to abandon the territory of Ukraine. The article is related to the determination of the diaspora concept. Besides, we see the enumeration of personal touches of Ukrainian diaspora. The author of the article demonstrates some historical and mental principles of Ukrainian diaspora formation, some preconditions of the origin of the Western and Eastern ones. The review of the activity of representatives of Western and Eastern Ukrainian diaspora allows for a summary of certain differences between them. Historians and scientists conditionally divide the periods of Ukrainian population migration abroad into four waves. The analysis of the activity of Ukrainians abroad confirms that there are cultural measures coming true, special purpose clubs are opened, and the relations between state and public organizations are getting better in all terms. The basic methods and ways to implement intercultural communication between the Ukrainian community abroad and the parent nation are named. Among them, the author of the article distinguishes intercultural cooperation: through the members of transnational families; through the activation of young people who reveal their intellectual and creative potential; through the important influence of the Ukrainian universities and schools abroad, etc. Such organizations carry out the role of cultural embassy of Ukraine. The intercommunication among activists of public, youth, and volunteer organizations enables the creation of their own institutes and the regulation of their mutual relations independently. The totality of mass media and communication measures is adjusting to international tolerance. So, the active filling of Internet space, the activity of media among diaspora, provides peaceful coexistence in the conditions of a cross-cultural environment. So, occupying a non-tangent place in European community, Ukrainian society has to cooperate with strategic and important foreign partners of foreigners. 2020 Article Типологія третьої хвилі української еміграції та історичні паралелі міграційного сьогодення / В. Ціватий // Народна творчість та етнологія. — 2020. — № 1. — С. 66–75. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/204185 316.7:314.151.3(=161.2)“1945/2015” https://doi.org/10.15407/nte2020.01.066 uk Народна творчість та етнологія application/pdf Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Матеріали та розвідки Матеріали та розвідки |
| spellingShingle |
Матеріали та розвідки Матеріали та розвідки Ціватий, В. Типологія третьої хвилі української еміграції та історичні паралелі міграційного сьогодення Народна творчість та етнологія |
| description |
У статті розглянуто історичну ретроспективу міграції українського населення до Західної Європи і США, охарактеризовано її основні етапи і подано причини міграції населення. Значну увагу приділено особливостям інтелектуальної і трудової міграції українців в історичній ретроспективі й на сучасному етапі. Головними причинами міграції були і залишаються економічні чинники. Якщо на початку 90‑х років ХХ ст. виїзди на заробітки зумовлювалися банкрутством підприємств, затримками виплат заробітної плати, безробіттям, то нині метою сучасних заробітчан здебільшого є підвищення добробуту, фінансування навчання тощо. Винятком є лише третя хвиля еміграції з України, коли відбувалося переміщення біженців і переселенців, а певний відсоток становили інтелектуальні й трудові мігранти. Аналізуючи риси української імміграції до Західної Європи і США, географічне розселення мігрантів, їхню початкову зайнятість, можна стверджувати, що українська діаспора містить інтелектуальні й соціальні параметри, властиві для громад з високим рівнем інституціональної організації, освіти та культури. |
| format |
Article |
| author |
Ціватий, В. |
| author_facet |
Ціватий, В. |
| author_sort |
Ціватий, В. |
| title |
Типологія третьої хвилі української еміграції та історичні паралелі міграційного сьогодення |
| title_short |
Типологія третьої хвилі української еміграції та історичні паралелі міграційного сьогодення |
| title_full |
Типологія третьої хвилі української еміграції та історичні паралелі міграційного сьогодення |
| title_fullStr |
Типологія третьої хвилі української еміграції та історичні паралелі міграційного сьогодення |
| title_full_unstemmed |
Типологія третьої хвилі української еміграції та історичні паралелі міграційного сьогодення |
| title_sort |
типологія третьої хвилі української еміграції та історичні паралелі міграційного сьогодення |
| publisher |
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| publishDate |
2020 |
| topic_facet |
Матеріали та розвідки |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/204185 |
| citation_txt |
Типологія третьої хвилі української еміграції та історичні паралелі міграційного сьогодення / В. Ціватий // Народна творчість та етнологія. — 2020. — № 1. — С. 66–75. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
| series |
Народна творчість та етнологія |
| work_keys_str_mv |
AT cívatijv tipologíâtretʹoíhvilíukraínsʹkoíemígracíítaístoričníparalelímígracíjnogosʹogodennâ AT cívatijv typologyofthethirdwaveofukrainianemigrationandhistoricalparallelsofmigrationcontemporaneity |
| first_indexed |
2025-11-24T13:11:24Z |
| last_indexed |
2025-11-24T13:11:24Z |
| _version_ |
1849677457483890688 |
| fulltext |
66
тиПологія третьої хвилі
української еміграції та історичні Паралелі
міграційного сьогодення
УДК 316.7:314.151.3(=161.2)“1945/1955”
ЦІВАТий ВЯЧЕСЛАВ
кандидат історичних наук, доцент, доцент кафедри історії світового українства київського національного
університету імені Тараса Шевченка, заслужений працівник освіти України
TSiVATyi ViACheSlAV
a Ph.D. in History, an associate professor, an associate professor at Taras Shevchenko Kyiv National University
the History of World Ukrainianhood Department, the Honoured Worker of Education of Ukraine
DOI https://doi.org/10.15407/nte2020.01.066
Бібліографічний опис:
ціватий, В. (2020) Типологія третьої хвилі української еміграції та історичні паралелі міграційного
сьогодення. Народна творчість та етнологія, 1 (383), 66–75.
Tsivatyi, V. (2020) Typology of the Third Wave of Ukrainian Emigration and Historical Parallels of Migration
Contemporaneity. Folk Art and Ethnology, 1 (383), 66–75.
У статті розглянуто історичну ретроспективу міграції українського населення до Західної Європи і США, охарак-
теризовано її основні етапи і подано причини міграції населення. Значну увагу приділено особливостям інтелекту-
альної і трудової міграції українців в історичній ретроспективі й на сучасному етапі.
Головними причинами міграції були і залишаються економічні чинники. Якщо на початку 90-х років ХХ ст. виїзди
на заробітки зумовлювалися банкрутством підприємств, затримками виплат заробітної плати, безробіттям, то нині
метою сучасних заробітчан здебільшого є підвищення добробуту, фінансування навчання тощо. Винятком є лише
третя хвиля еміграції з України, коли відбувалося переміщення біженців і переселенців, а певний відсоток становили
інтелектуальні й трудові мігранти. Аналізуючи риси української імміграції до Західної Європи і США, географічне
розселення мігрантів, їхню початкову зайнятість, можна стверджувати, що українська діаспора містить інтелекту-
альні й соціальні параметри, властиві для громад з високим рівнем інституціональної організації, освіти та культури.
Ключові слова: імміграція, міграція українського населення, етапи міграції, трудова міграція, інтелектуальна мі-
грація, діаспора.
Historical retrospective of migration of the Ukrainian population to Western Europe and the USA are considered in the
article. Its main four stages are characterized and reasons of people migration are presented. Special attention is paid to the
peculiarities of intellectual and labour migrations of Ukrainians in historical retrospective and at the present stage.
Economic factors have been and still are the main reasons of migration. If at the beginning of the 1990s people go abroad
because of the enterprises closure, salary delay for many months, unemployment increase, now they are aimed mainly at
the improvement of welfare, housing problems solution, financing of education, because of the deepening of economic
crisis and so on. The only exception is the third wave of emigration from Ukraine, where refugees and displaced persons are
displaced, and some percent is made by intellectual and labour migrants.
Analyzing the features of Ukrainian migration to Western Europe and the USA, geographic settlement of migrants, their
initial job, it is possible to say that Ukrainian diaspora contains social parameters typical for highly developed communities
with a high level of organization, education and culture.
www.etnolog.org.ua
IM
FE
6767
Вячесл аВ ЦіВатий
The historical progress of society stipulates certain geographical changes, including those among a population. As a
result of certain circumstances, the numerous layer of population is forced to abandon the territory of Ukraine. The article
is related to the determination of diaspora concept. Besides, we see the enumeration of personal touches of Ukrainian
diaspora. The author of the article demonstrates some historical and mental principles of Ukrainian diaspora formation,
some preconditions of origin of the Western and Eastern one. The review of the activity of representatives of Western and
Eastern Ukrainian diaspora allows to summarize certain differences between them. Historians and scientists conditionally
divide the periods of Ukrainian population migration abroad into four waves. The analysis of activity of Ukrainians abroad
confirms that there are cultural measures coming true, special purpose clubs are opened, the relations between state and
public organizations are getting better any terms.
The basic methods and ways to implement intercultural communication between the Ukrainian community abroad
and the parent nation are named. Among them the author of the article distinguishes intercultural cooperation: through
the members of transnational families; through the activation of young people who reveal their intellectual and creative
potential; through the important influence of the Ukrainian universities and schools abroad etc. Such organizations
carry out the role of cultural embassy of Ukraine. The intercommunication among activists of public, youth, volunteer
organizations enables the creation of their own institutes and regulation of their mutual relations independently.
The totality of mass-media and communication measures is adjusting to the international tolerance. So, the active
filling of Internet space, activity of medias among diaspora provide peaceful coexistence in the conditions of cross-cultural
environment. So, occupying a non-tangent place in European community, Ukrainian society has to cooperate with strategic
and important partners of foreigners.
keywords: immigration, migration of Ukrainian population, stages of migration, labour migration, intellectual
migration, diaspora.
Вступ. друга світова війна і третя хвиля
міграції (з кінця війни до 80-х рр. ХХ ст.) –
особливий інституціональний період в істо-
рії української державності [13, c. 182–186].
Адже напередодні першого етапу радянсько-
го приєднання західноукраїнських земель
(сучасних Львівської, Тернопільської, Івано-
Франківської, Волинської та Рівненської
областей) до Української РСР (1939),
чернівецької області (північної Буковини
і Бессарабії) (1940) та Закарпаття (1945),
їх включення до УРСР, а всіх у цілому –
до складу СРСР, відбулася масова еміграція
української спільноти в Західну Європу і
США, зокрема, й інтелектуальна еміграція
як новий різновид міграцій ХХ ст.
Постановка проблеми. Імміграція з
українських земель має понадстолітню істо-
рію. Важливим центром тяжіння міграції
з України були й залишаються Європа та
Американський континент. особливості
української міграції до Західної Європи і
США, її географічного розселення, початко-
вої зайнятості зумовили формування інте-
лектуальних і соціальних параметрів укра-
їнської діаспори, властивих розвиненим гро-
мадам з високим рівнем інституціональної
організації, освіти й культури.
Методологія дослідження ґрунтуєть-
ся на поєднанні загальнонаукових (аналізу,
синтезу, підсумку) і спеціально-історичних
(історико-порівняльного, компаративного,
історико-типологічного, історико-систем-
ного) методів з принципами історизму, сис-
темності, науковості й верифікації.
Аналіз останніх досліджень і публіка-
цій. проблеми міграції українського насе-
лення до Європи і США, зокрема інтелек-
туальної і трудової, розглядаються у працях
о. Бажана, Ю. Бачинського, о. Воловини,
о. даниленка, Ф. Заставного, І. Єлейко,
А. киридон, о. купчика, о. Лисенка,
В. Макара, Ю. Макара, о. Малиновської,
М. Марцинюк, о. Машевського,
І. Недошитка, Т. орлової, І. патриляка,
Ю. подрєз, о. Салати, В. Сергійчука,
І. Срібняка, п. Тригуба, С. Трояна,
В. ціватого, Л. чекаленко, о. Шокала та
інших вітчизняних і зарубіжних науковців.
Мета статті. Головним завданням дослі-
дження є визначення особливостей і причин
міграції українців до Європи і США, а також
характеристика основних періодів україн-
ської міграції, зокрема, третьої хвилі мігра-
ції (інтелектуальна міграція в історичній
ретроспективі, сьогоденні й перспективі).
www.etnolog.org.ua
IM
FE
68
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 1/2 0 2 0
68
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 1/2 0 2 0
Виклад основного матеріалу. Традиційно
історію української еміграції поділяють на
чотири хвилі: перша – трудова еміграція –
з останньої чверті XIX ст. до початку першої
світової війни; друга – політична – період між
двома світовими війнами; третя – інтелекту-
альна – період після другої світової війни до
середини 1950-х років; четверта – економіч-
на – від 1980-х років до сьогодення. Звичайно,
такий поділ є доволі умовним.
За даними енциклопедії Українознавства
(далі – еУ), у 1939 році понад 10 тис. укра-
їнців перед приходом червоноармійських
військ у Західну Україну подалися на Захід
Європи (інтелектуальна імміграція). Автори
кінострічки «Степан Бандера. Україна між
червоним і чорним» (2014) стверджують, що
в зазначений час на Захід (у польщу) пере-
містилося 20–30 тис. осіб.
У роки другої світової війни німецька
окупаційна влада силоміць відправила чима-
ло українців на примусові роботи в табо-
ри праці. деякі українці, зокрема молодь,
добровільно подалися шукати кращої долі в
Німеччину та інші країни Європи. Загалом,
за даними еУ, станом на 1943 рік у Галичині
християнська спільнота зменшилася на
13 % – значна частина тимчасово перебу-
вала в Німеччині. чисельно більших втрат
за цей же період зазнали центральні землі
України. Вважають, що зменшення україн-
ців тут сягало 15–20 %.
Відступ німців з України спричинив нові
зміни в демографічному середовищі україн-
ської спільноти. особливо внаслідок евакуа-
ції частини українського населення й заслан-
ня його на роботи до Німеччини; а перед
новим приходом радянських військ в Україну
(1944) на Захід виїхало близько 100 тис. укра-
їнців, здебільшого з провідної (інтелектуаль-
ної) верстви суспільства, які згодом стали
основою найбільшої в історії української дру-
гої політичної еміграції. перша політична
еміграція відбулася після поразки національ-
но-визвольних змагань XX ст.
За даними українського вченого Федора
Заставного, у Західній Німеччині та Австрії
на початку 1946 року мешкало 200 тис.
українців, які не захотіли повертатися на
Батьківщину. крім них, у Рімені (Італія)
в англійському полоні перебувало 12 тис.
воїнів дивізії СС-«Галичина» (усього скла-
дала 16 тис. вояків).
За зонами окупації українські емігран-
ти розселилися: в американській зоні
Німеччини (Баварія) проживало понад 50 %,
в англійській – 25 %, у французькій – 5 %,
в Австрії – 15 %. На початку 1947 року було
дозволено еміграцію із Західної Німеччини
та Австрії, але лише в європейські країни:
у Велику Британію виїхало 28 тис. українців,
у Бельгію – приблизно 10 тис., у Францію –
5 тис., південну Америку (Аргентину) –
5 тис. осіб.
після ухвалення в США закону, відомого
під назвою Закон ді-пі (від англ. Displaced
Persons, скорочено: D.P., а у транслітера-
ції: ді-пі – табори для переміщених осіб
(біженців) на території Західної Німеччини
та Австрії після другої світової війни, друга
половина 1947 р.), до цієї квоти дозволяли
додатково емігрувати 205 тис. переміщених
осіб (у 1950 р. це число було збільшено до
315 тис. у рік). дали згоду на поселення
100 тис. осіб уряди Австралії та канади [2,
с. 187–194].
У результаті до США виїхало 60 тис.
осіб, канади – 30 тис., Австралії – 20 тис.
кількість українців у Західній Німеччині та
Австрії скоротилася від 100 тис. (1948) до
30 тис. осіб (1950).
Вражаючі показники про еміграцію
наших співвітчизників містить праця
Аркадія Животка «Історія української
преси» (київ, 1999). Зокрема, він пише:
«під час другої світової війни в Німеччині
й Австрії перебувало велике число україн-
ців, які чи то втекли від сталінського тота-
літарного режиму й нестерпної тиранії, чи
то були насильно вивезені німецьким оку-
пантом на примусову роботу, чи то врешті
як фахові працівники транспорту й напіввій-
ськових організацій виконували на чужині
свою службу. Таким чином, після другої сві-
www.etnolog.org.ua
IM
FE
6969
Вячесл аВ ЦіВатий
тової війни в стані тимчасового перебування
в Німеччині й Австрії в 1945–1950 роках
опинилися майже 250 000 українців, у тому
числі значна кількість інтелігенції, молоді й
дітей шкільного віку» тощо [див.: 7].
переважна частина українців з третьої
хвилі міграції прибула до США протягом
1947–1951-х років, серед них – біженці, пере-
селенці й лише невеликий відсоток трудових
мігрантів.
ці зазвичай освічені українці, прошарок
української інтелігенції (зокрема 2 тис. сту-
дентів, 1,2 тис. викладачів і учених, 400 інже-
нерів, 350 юристів і 300 лікарів) покинули
свою Батьківщину під час війни і розглядали
США чи канаду як тимчасову країну про-
живання, хоча більшість з них вже ніколи не
повернулася в Україну [2, с. 191–194; 15].
Також серед іммігрантів значну частку
становили особи, які після другої світової
війни перебували в таборах для біженців і
військовополонених у Німеччині, Австрії,
Бельгії, Великій Британії. Загалом після
другої світової війни до США переїхало
близько 100 тис. біженців з України [9].
Саме завдяки великій кількості інтелі-
генції і науковців у третій хвилі імміграції і
почався розвиток українського політичного,
громадського, культурного та релігійного
життя в діаспорі (серед іммігрантів 54,54 %
складали особи з початковою освітою, кіль-
кість українців з вищою освітою становила
4,12 %, а 9 % іммігрантів з України мали спе-
ціальну освіту) [4].
У другій половині XX ст. розподіл амери-
канців українського походження, зокрема
чоловіків і жінок, у всіх сферах зайнятості
практично відповідав середньоамерикан-
ському. це стосувалося українців, які наро-
дилися в США, тобто молодших генерацій
діаспори. Наприклад, 15,0 % народжених у
США українців-чоловіків 1970 року нале-
жали до групи «юристи, вчителі, лікарі»,
8,5 % – до «управлінців індустрії», 24,9 % –
до «службовців індустріальної сфери»,
22,7 % – до «кваліфікованих робітників»,
7,7 % – до «працівників сфери обслуговуван-
ня». Зазначимо, що в категорії «прислуги»
українців чоловічої статі не значилося, та й
серед жінок-українок таких було лише 1,7 %
[11]. Наприкінці 1980-х років розпочалася
четверта хвиля імміграції до Європи і США.
«чому я не хочу вертатись до СРСР?» –
така постановка питання часто озвучува-
лася в емігрантському українському серед-
овищі. Радянська пропаганда оголошувала
цих людей «колаборантами», «німецькими
поліцаями», «зрадниками», «запроданця-
ми». Насправді, за словами академіка НАН
України, ученого-енциклопедиста, гро-
мадського діяча Івана дзюби, все відбува-
лось інакше. Звісно, була невелика частина
колаборантів і поліцаїв, але здебільшого цю
хвилю еміграції становила молодь, яку сило-
міць вивезли на роботу в Німеччину, україн-
ська інтелігенція, що вціліла після репресій
30-х років XX ст., ті люди, які повернули-
ся із заслання. Серед них були сотні кра-
щих представників української інтеліген-
ції – літератори, артисти, співаки, науковці.
це, безумовно, величезна інтелектуально-
культурна сила. Вони вірили в нетривалість
радянського ладу. Хоча справжніх реальних
підстав для такої віри не було. Радянська
армія дійшла до середини Європи, а йосип
Сталін в очах багатьох виглядав «визволите-
лем від фашизму».
до тих, хто «втік» з Радянського Союзу,
значна частина західних політиків і громад-
ськості ставилась із недовірою, з підозрою.
І тільки коли Іван Багряний оприлюднив
політичний памфлет «чому я не хочу верта-
тись до СРСР?» (Вінніпег, 1946) і розповів
страшну правду – ситуація суттєво зміни-
лася. Адже йшлося про захист сотень тисяч
приречених співвітчизників, які підляга-
ли примусовій репатріації. перекладений
і виданий англійською, іспанською, іта-
лійською та іншими мовами лист-памфлет
радикально змінив бачення західного світу
на втікачів зі СРСР. Відчутно вплинуло й
подальше політичне напруження між СРСР
і Заходом – до української еміграції почали
ставитись інакше.
www.etnolog.org.ua
IM
FE
70
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 1/2 0 2 0
70
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 1/2 0 2 0
ці слова І. дзюби прозвучали під час про-
ведення круглого столу газети «день» у рам-
ках проекту «Самоосвіта online». Згодом
у своєму виступі І. дзюба навів слова всес-
вітньо відомого вченого, історика, філолога,
культуролога, сходознавця-енциклопедиста,
візантолога, алтаєзнавця омеляна пріцака:
«У рамках 1944–1945 рр. сотні тисяч укра-
їнців-біженців з’явились у Німеччині, що не
могли чи не хотіли залишатись під більшо-
вицьким режимом. Серед них був новий тип
втікача, який замість коштовностей і доро-
гих речей, брав із собою рукописи, рештки
своїх збірок, книжок і документів» [див.: 7].
За даними академіка НАН України
петра Тронька (1915–2005), на різні робо-
ти з України до Рейху примусово вивезли
2,4 млн осіб, переважно молоді. За дани-
ми Ф. Заставного, під час окупації України
фашистами з її території було насильно виве-
зено на роботу до Німеччини і розпорошено
по цій країні 2 млн осіб, здебільшого молоді.
У численних таборах праці було ув’язнено
(у т. ч. військовополонених) кілька мільйонів
осіб. чимало загинуло.
У повоєнні роки частина українців повер-
нулася з Німеччини на Батьківщину. Багато
їх емігрувало до країн північної та південної
Америки, Великої Британії, Австралії.
Загальну кількість українських емігрантів
воєнних і повоєнних років оцінюють у 260–
300 тис. осіб, зокрема у країнах північної
Америки оселилося 150–175 тис., південної
Америки – 35–40 тис., Західної Європи –
65–75 тис., Австралії – 25–30 тис. осіб.
Вважається, що 1945–1950 роки – це
специфічний, інтелектуальний, героїчний
інституціональний період в історії україн-
ської культури й науки. Українські біженці,
знайшовши притулок у таборах ді-пі, від-
разу почали створювати школи, літературу,
організації, пресу. У той час у Німеччині
й Австрії було 29 українських гімназій,
87 народних шкіл, 8 фахових шкіл, кілька
закладів університетського типу.
після другої світової війни, від 1947 до
кінця 1951 року, у бразильських портах заре-
єстровано понад 7 тис. українців. ця іммі-
грація складалася головно з українських
переселенців, яких кінець війни захопив у
Західній Європі. Нині їх нараховують при-
близно 400 тис. у Бразилії, із яких 360 тис.
живуть у парані.
цей вимушений процес сьогодні ми нази-
ваємо «третьою хвилею» («другою полі-
тичною хвилею») масового переселення
української спільноти поза межі своєї рідної
Вітчизни [1].
Інституціональна історія української емі-
грації, міграції та імміграції доволі складна,
насичена значною кількістю фактів і подій,
як в історичній ретроспективі, так і сього-
денні. Адже і нині прослідковуються головні
риси української діаспоральної та міграцій-
ної політики, зокрема й інтелектуального
виміру [3].
питання становлення і стратегічно-
го інституціонального розвитку держав
пострадянського простору в ХХІ ст. потре-
бує вивчення й узагальнення набутого ними
досвіду: державотворчого, діаспорального,
міграційного тощо.
У більшості пострадянських держав демо-
кратизація передувала дуже складним і дра-
матичним процесам раціонально-бюрокра-
тичної модернізації держави і національної
консолідації. На жаль, сьогодні понад 30 %
українських учених працюють на розвиток
економіки зарубіжних країн, а інтелектуаль-
на міграція стала звичним соціально-полі-
тичним явищем в Україні й доволі актуаль-
ною проблемою для сучасної України.
Саме тому – інтелектуальна міграція й
потребує, по-перше, детального аналізу мігра-
ції висококваліфікованих кадрів, яка в умо-
вах глобалізації набуває масштабних обертів,
по-друге, удосконалення процесу регулю-
вання політичних напрямів держави щодо
зменшення обсягів інтелектуальної міграції у
майбутньому і, по-третє, вивчення й узагаль-
нення історичного досвіду [6, c. 178–185].
після краху біполярної системи, на
початку XXI ст. людство опинилося в ситу-
ації існування різних центрів сили / центрів
www.etnolog.org.ua
IM
FE
7171
Вячесл аВ ЦіВатий
впливу. У повсякденне вживання увійшло
поняття багатополярності (поліцентричнос-
ті). Необхідно відзначити, що аналогів їй
в історичному минулому не було; попере-
дниками в XIX – на початку XX ст. були
різні «концерти держав», зокрема, «систе-
ма європейського концерту», закріплена на
Віденському конгресі.
поліцентричний світ, що затверджується
на наших очах, стає унікальним продуктом
безпрецедентної стадії глобалізації, яку вона
досягла до теперішнього часу [12, с. 26–29].
Інтеграція у сфері зовнішньої політи-
ки та безпеки є одним із найамбітніших і
найсуперечливіших вимірів інтеграційних
процесів у Європейському Союзі, що відпо-
відно має свої історичні інституціональні
традиції і стратегічні напрями, зокрема – і у
сфері міграційної та діаспоральної політики.
Формування першої у сучасній Україні роз-
почалося після здобуття державної незалеж-
ності. Водночас, попри багатовікову бездер-
жавність, Україна зберігала державницькі
традиції, зокрема й у сфері міграційної полі-
тики та її інститутів, які, безумовно, мали
вплив на державотворення новітніх часів.
основною рушійною силою подальшої
еволюції міграційної політики в нульо-
вих роках ХХІ ст. була необхідність при-
ведення законодавства у відповідність до
конституції України і взятих державою
міжнародних зобов’язань. Реалізація цього
завдання мала за результат ухвалення цілої
низки важливих законодавчих актів.
Упродовж перших десяти років нового сто-
ліття міграція, насамперед – інтелектуальна,
поступово почала привертати дедалі більше
уваги влади і суспільства, перетворювалася на
помітний елемент політичного життя. Стався
справжній прорив в удосконаленні мігра-
ційного законодавства України, активізації
міжнародного співробітництва. Водночас,
управлінські функції у сфері міграції лиша-
лися розпорошеними, спеціально уповнова-
жений у відповідній сфері орган виконавчої
влади не був створений, концепція державної
міграційної політики, яка б визначила осно-
вні її цілі та засоби їх досягнення, не ухвалена.
пріоритети діяльності держави з управління
міграціями перебували переважно і майже
виключно у правовій площині й фактично
не включали соціально-економічних аспектів
переміщень населення, які є для цього явища
вирішальними.
Важливими складовими цього процесу
є інтелектуальна міграція та міжкультурна
комунікація. Нині вони актуалізувалися в
умовах поліцентричного світоустрою як для
України, так і окремих держав Європейського
Союзу.
В атмосфері наростання соціального
напруження і збройних конфліктів у світі,
розбалансування міжкультурної комуніка-
ції, посилення інтенсифікації процесів між-
народної міграції населення (як добровіль-
ної, так і вимушеної) загострюються про-
блеми їх регулювання. Адже неефективна
міграційна політика не тільки спричиняє
ряд проблем соціально-економічного, куль-
турного характеру та міжкультурної взаємо-
дії, а й призводить до виникнення реальних
загроз національній безпеці держави.
Так, через слабкий прикордонний контроль,
нелегальну міграцію, неінтегрованість іммі-
грантів у приймаючий соціум виникають
такі негативні явища, як сепаратизм, зрос-
тання злочинності, військова агресія, терак-
ти тощо. Значні еміграційні потоки призво-
дять до вимивання найціннішого людського
потенціалу за межі країни, що веде до демо-
графічних, інтелектуальних втрат і еконо-
мічної кризи.
Усі вказані проблеми є актуальними на
сьогодні для України, тому їх вирішення
загострює необхідність підвищення ефек-
тивності міграційної політики нашої дер-
жави. Злободенність і гострота міграційної
проблематики, інституціональні проблеми
діаспоральної політики, питання україн-
ської діаспори зумовили піднесення інтере-
су до цієї тематики широкого кола науковців
у 2016–2020-х роках.
оскільки державна міграційна політика
є складовою як зовнішньої, так і внутріш-
www.etnolog.org.ua
IM
FE
72
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 1/2 0 2 0
72
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 1/2 0 2 0
ньої політики держави, то в науковій літе-
ратурі розрізняють, відповідно, зовнішню і
внутрішню міграційну політику. при цьому
зазначається, що метою зовнішньої політики
має бути сприяння нарощуванню економіч-
ного потенціалу держави, зростанню добро-
буту населення, а головне – посиленню без-
пеки країни. Ми систематизували ті цілі й
завдання міграційної політики, які визначено
в основних нормативно-правових докумен-
тах, і найголовніші, на нашу думку, виходячи з
вимог сьогодення. Так, об’єктами регулюван-
ня зовнішньої міграційної політики є проце-
си імміграції, еміграції і транзиту населення.
Внутрішня політика покликана регулюва-
ти процеси внутрішньої міграції населення
(як добровільної, так і вимушеної). для комп-
лексності аналізу, а також чіткості постановки
цілей і завдань, пропонуємо в структурі вну-
трішньої політики виділити ще один важли-
вий блок, який стосується зовнішньої мігра-
ції. при цьому слід пам’ятати, що пов’язані з
нею проблеми вирішуються всередині краї-
ни. йдеться про адаптацію й інтеграцію іно-
земців, які приїхали до України на постій-
не місце проживання чи на тривалий час,
а також необхідність розробки ефективних
механізмів повернення громадян України, які
проживають за її межами, та сприяння їхній
успішній реінтеграції [14].
крім того, вважаємо, що нині провідним
завданням міграційної політики є також
запобігання масовій еміграції українців за
кордон шляхом впливу на фактори, що ста-
ють її причинами. йдеться про необхідність
покращення можливостей працевлаштуван-
ня на українському ринку праці, підвищення
рівня заробітної плати, забезпечення належ-
них умов праці та життя населення нашої
держави. Неабияке значення також має
національно-патріотичне виховання молоді,
упровадження принципів толерантності й
міжкультурної комунікації.
ці та інші завдання міграційної і діаспо-
ральної політики можна виконати лише в тіс-
ній взаємодії з іншими напрямами державної
політики і міжнародними партнерами [5].
В умовах інноваційного розвитку еко-
номіки інтелектуальні ресурси є одним із
ключових чинників, що визначають конку-
рентні переваги країн на світових ринках.
Загострення дефіциту національних науко-
во-технічних кадрів, що відзначається прак-
тично у всіх розвинених державах почат-
ку ХХІ ст., і посилення їхньої боротьби за
зарубіжні уми й таланти надзвичайно акту-
алізували проблему інтелектуальної мігра-
ції, до потоків якої залучені вчені, викладачі
закладів вищої освіти, експерти міжнарод-
них організацій, службовці та інші категорії
висококваліфікованих фахівців, а також сту-
денти / здобувачі вищої освіти і стажисти.
На загальному тлі міжнародних перемі-
щень населення, у цілому істотно інтенсифі-
кувалися потоки інтелектуальної міграції,
які вирізняються особливим динамізмом.
передусім вражають показники еміграції
з країн, що розвиваються і держав постра-
дянського простору. Значне розширення
масшта бів інтелектуальної міграції в остан-
ні роки зумовлено цілою низкою факторів.
Серед них особливо слід виділити швидко
зростаючий попит економіки на науково-
технічні кадри і високий рівень знань, який
часто не здатні задовольнити місцеві систе-
ми освіти і ринки праці, що зумовлює необ-
хідність широкого залучення зарубіжних
фахівців і студентів [8].
каталізатором інтелектуальної міграції є
глобалізаційні процеси, насамперед, у сфе-
рах ринку праці, бізнесу, освіти, міжкультур-
них комунікацій, інформаційно-комуніка-
ційних технологій тощо.
Як показує досвід розвинених країн, іммі-
гранти відіграють суттєву роль у їх нау-
ково-технічного прогресі. Найяскравішим
прикладом того є США, що висунулися на
передні рубежі світового технологічного
розвитку, випередивши в багатьох царинах
своїх європейських конкурентів.
На рівні окремих країн здійснюється
цілий комплекс заходів міграційної, діа-
споральної і науково-технічної політики,
що має оптимізувати управління потоками
www.etnolog.org.ua
IM
FE
7373
Вячесл аВ ЦіВатий
інтелектуальної міграції. Аби залучити зару-
біжних фахівців і студентів, стимулювати
повернення тих, хто виїхав раніше, розви-
нені держави адресують своїм співвітчизни-
кам широкий перелік міграційних та інших
програм, змагаючись у їх привабливості [16].
У цілому політику зростаючого числа країн
щодо фахівців і студентів відрізняє наявність
комплексу різноманітних пільг і можливос-
тей, що підвищують привабливість навчання
і роботи на цій території і стимулюють при-
плив зарубіжних науково-технічних кадрів.
У другому десятилітті ХХІ ст. потоки
інтелектуальних мігрантів у розвинені кра-
їни різко розширилися. при цьому поси-
лилися циркуляційні пересування фахів-
ців і студентів і між самими розвинени-
ми державами, насамперед у рамках ЄС.
Відзначається також відплив умів з Європи
в США, проте, у більшості країн континен-
ту вона має обмежені масштаби і компенсу-
ється припливом у них науково-технічних
кадрів з інших держав.
Інтелектуальні іммігранти, незважаючи
на те, що потенціал їхньої чималої части-
ни використовується не найефективнішим
чином, відіграють дуже важливу позитивну
роль у науково-технічному і соціально-еко-
номічному розвитку приймаючих держав.
Майбутнє України – її молодь. це міль-
йони людей, які не тільки є успішні й пер-
спективні. Багато з них шукає захисту й
підтримки, зокрема, в системі профспілок.
Так, вони розраховують на свої сили. проте,
обставини бувають різні. профспілки пови-
нні не просто бути відкриті до розмови з тру-
довими мігрантами усіх вікових категорій,
релігій, культур – вони мають випереджати
їх інтелектуальні потреби, нові глобалізацій-
ні виклики, ризики й небезпеки.
З проблем інтелектуальної міграції варто
акцентувати увагу на наступних рекоменда-
ціях / пропозиціях:
– продовжити подальшу реформу органів
виконавчої влади у сфері міграції та забез-
печити скоординовану діяльність відомств і
органів влади різного рівня у сфері міграцій-
ної політики, зокрема, створити централь-
ний орган виконавчої влади з питань мігра-
ції та діаспори;
– створити базу даних кваліфікованих
українських спеціалістів, які перебувають
за кордоном (із представників української
діаспори, трудових мігрантів, їхніх дітей,
які навчаються у закладах вищої освіти за
кордоном, а також українських студентів,
які поїхали на навчання за кордон) і бажають
надавати консультативну та іншу допомогу
Україні, з чітким розподілом за країнами
перебування, кваліфікаціями, науковими
ступенями, ученими званнями тощо;
– розробити програми повернення і реін-
теграції українських працівників-мігрантів
на Батьківщину, які передбачали б допомогу
реемігрантам у пошуку прийнятного місця
роботи, забезпечення доступу до професій-
ного навчання / перепідготовки, бізнес-кур-
сів для тих, хто бажає започаткувати власну
справу;
– активізувати потенціал роботи регіо-
нальних статистичних служб у частині облі-
ку та статистики міграції, закласти єдиний
методологічний, організаційний, терміноло-
гічний, фінансовий, технічний, інформацій-
ний підхід до створення баз даних територі-
ального рівня;
– запровадити регулярний моніторинг
міграційних процесів в Україні, підтриму-
вати дослідницькі проекти, спрямовані на
вивчення особливостей міграції кваліфіко-
ваних спеціалістів, міжкультурної комуніка-
ції, діаспоральної політики тощо.
Невід’ємною складовою міграційної і діа-
споральної політики є міжнародне співро-
бітництво. Хоча інтереси України, як країни
походження, й інтереси країн призначення
українських мігрантів суттєво відрізняються,
обидві сторони зацікавлені в організованій,
законній і безпечній міграції, що відкриває
реальні можливості для співпраці [16; 17].
У відповідь на ризики втрат населення в
результаті міграції, Україні доцільно шука-
ти домовленостей з іншими державами про
запровадження програм циркулярних, тим-
www.etnolog.org.ua
IM
FE
74
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 1/2 0 2 0
74
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 1/2 0 2 0
часових переміщень, що відповідає й їх інтер-
есам, оскільки звільняє від витрат на інтегра-
цію мігрантів, зменшує невдоволення щодо
прибуття іноземців. предметом спільних
дій могли би стати також програми між-
культурної адаптації, повернення, сприяння
щодо реінтеграції поверненців в українське
суспільство.
Висновки. основними мотивами мігра-
ції були й залишаються економічні чинники.
Якщо на початку 90-х років ХХ ст. виїзди на
заробітки спричиняли банкрутства підпри-
ємств, затримки виплат заробітної плати,
безробіття, то сьогодні метою вітчизняних
заробітчан найчастіше є: підвищення добро-
буту, вирішення житлового питання, фінан-
сування навчання тощо.
Відсутність чіткої перспективи, хоча б
мінімальних сигналів щодо покращен-
ня ситуації в Україні, у недалекому май-
бутньому спонукатиме громадян до емі-
грації. отже, доки очевидних стимулів
для того, щоб залишатися і працювати на
Батьківщині, не буде, – відтік робочої сили
з країни продовжуватиметься, як правило, –
інтелектуальної!
Список використаних джерел
1. довгопол Я. численна українська діаспора в
США однією з перших відгукнулася на потреби захис-
ту суверенітету й цілісності нашої держави в скрутний
для неї час. Укрінформ від 08.09.2014. URL : http://www.
ukrinform.ua/rubricdiaspora/1704137-posol_motsik_
ukraiinska_gromada_v_ssha__odin_iz_naybilshih_
lobistiv_ukraiini_ 1970064.html. [дата звернення:
22.01.2020].
2. Єлейко І. передумови та особливості міграції
українського населення до США. Вісник Львівського
університету. Серія «Міжнародні відносини». 2016.
Вип. 39. С. 187–194.
3. кириченко І. Україна «затоплює» Америку хви-
лею інтелекту, «зневоднюючи» себе? Дзеркало тижня.
Україна. № 45 від 28.11.2014. URL : http://gazeta.dt.ua/
EDUCATION/ukrayina-zatoplyuye-ameriku-hvileyu-
intelektuznevodnyuyuchi-sebe.html. [дата звернення:
13.01.2020].
4. кухаренко Р. Українці в США. Міграція від
23.12.2015. URL : http://migraciya.com.ua/news/
ukrainian-abroad/ua-ukrainians-in-theusa/. [дата звер-
нення: 20.01.2020].
5. Малиновська о. А. Міграційна політика: глобаль-
ний контекст та українські реалії : монографія. київ :
НІСд, 2018. 472 с.
6. Мирончук о. «Відплив інтелекту» як фактор
конкурентоспроможності в глобалізованому світі. До-
слідження міжнародної економіки : зб. наук. пр. київ : ІС-
еМВ НАН України, 2011. № 2 (67). С. 178–185.
7. Сергійчук В. І. десять буремних літ. Західноукра-
їнські землі у 1944–1953 рр.: нові документи і матеріали.
київ : дніпро, 1998. 941 с.
8. Українська міграція в умовах глобальних і націо-
нальних викликів ХХІ століття. Львів, 2019. 110 c.
9. Українці у Сполучених Штатах Америки. Україна:
Історія великого народу. URL : http://www.litopys.com.
ua/diaspora/spolucheni-shtaty-ameryky/ukrayintsiu-
spoluchenykh-shtatakh-ameryky/. [дата входження:
19.01.2020].
10. Українці у США: кількість, міграція, заняття та
уподобання. За матеріалами відкритої лекції Волови-
ни о. «Українці в США та вплив міграції з України на ді-
аспору в США (на базі офіційної статистики)». Справ-
жня варта від 21.11.2012. URL : http://varta.kharkov.ua/
articles/1090601.html. [дата звернення: 30.01.2020].
11. Українці, які побували у США, не повертаються
в Україну. ТСН. URL : http://tsn.ua/ukrayina/ukrayintsi-
yaki-pobuvali-u-ssha-ne-povertayutsya-vukrayinu.html.
[дата звернення: 22.01.2020].
12. ціватий В. Г., Громико о. А. поліцентричність
сучасного світоустрою: мегатренд ХХI століття : (інсти-
туційний контекст). Зовнішні справи. 2014. № 8. С. 26–
29.
13. чекаленко Л. д., ціватий В. Г. Історія пам’ятi
або пам’ять історії : методологія дослідження. Evropsky
politicky a pravni diskurz. 2018. Vol. 5. Iss. 6. C. 182–186.
14. Chekalenko L. D. Foreign Policy of Ukraine :
monograph / Based on the scientific concept of Professor
Lyudmyla D. Chekalenko / Scientific editor Rector of
the Diplomatic Academy of Ukraine under the Ministry
of Foreign Affairs of Ukraine V. G. Tsivatyі. к. : LAT&K,
2016. 294 p.
15. Fedunkiw M. Ukrainian americans. URL : http://
www.everyculture.com/multi/Sr-z/Ukrainian-Americans.
html. [дата звернення: 16.01.2020].
16. International Relations. Edited by Stephen
McGlinchey. Bristol, England, 2017. Part I: Diplomacy.
P. 26–36.
17. The official site of the Center for Demographic
and Socio-economic Research of Ukrainians in the United
States. URL : http://inform-decisions.com/stat/index.
php. [дата звернення: 31.01.2020].
www.etnolog.org.ua
IM
FE
7575
Вячесл аВ ЦіВатий
References
1. DOVHOPOL Ya. Numerous Ukrainian Diaspora
in the USA is One of the First Who has Responded to
the Exigencies of Defence of Sovereignty and Integrity of
Our State in Difficult Time for It. Ukrinform, 08.09.2014
[viewed 22 January 2020]. Available from: http://www.
ukrinform.ua/rubricdiaspora/1704137-posol_motsik_
ukraiinska_gromada_v_ssha__odin_iz_naybilshih_
lobistiv_ukraiini_ 1970064.html.
2. YELEIKO I. (2016) Preconditions and Peculiarities
of Ukrainian Population Migration to the USA. Bulletin
of Lviv University. International Affairs Series, Iss. 39,
pp. 187–194.
3. KYRYCHENKO I. Does Ukraine “Flood”
America by the Wave of Intellect “Dehydrating” Itself?
Dzerkalo tyzhnia. Ukrayina, 28.11.2014, no. 45 [viewed
13 January 2020]. Available from: http://gazeta.dt.ua/
EDUCATION/ukrayina-zatoplyuye-ameriku-hvileyu-
intelektuznevodnyuyuchi-sebe.html.
4. KUKHARENKO R. Ukrainians in the USA.
Migration, 23.12.2015 [viewed 20 January 2020]. Available
from: http://migraciya.com.ua/news/ukrainian-abroad/
ua-ukrainians-in-theusa/.
5. MALYNOVSka O. (2018) Migration Policy: Global
Context and Ukrainian Realia: A Monograph. Kyiv: NISD,
472 pp.
6. MYRONCHUK O. (2011) “Drain of Intellect” as
a Factor of Competitiveness in the Globalized World.
Research of the International Economy: Collection of
Scientific Papers. Kyiv: ISEMB NAN Ukrayiny, no. 2 (67),
pp. 178–185.
7. Serhiychuk V. (1998) Ten Violent Years. West-
Ukrainian Lands in the 1944–1953: New Documents and
Materials. Kyiv: Dnipro, 941 pp.
8. (2019) Ukrainian Migration in the Conditions of
Global and National Challenges of the 21st Century. Lviv,
110 pp.
9. Ukrainians in the United States of America. Ukraine:
History of a Great Nation [viewed 19 January 2020].
Available from: http://www.litopys.com.ua/diaspora/
spolucheni-shtaty-ameryky/ukrayintsiu-spoluchenykh-
shtatakh-ameryky/.
10. Ukrainians in the USA: Quantity, Migration,
Occupation and Tastes. After the Materials of Opened
Lecture by Volovyna O. “Ukrainians in the USA and
an Influence of Migration from Ukraine on Diaspora in
the USA (Based on the Official Statistics)”. Real Guard,
21.11.2012 [viewed 30 January 2020]. Available from:
http://varta.kharkov.ua/articles/1090601.html.
11. Ukrainians, who have Visited the USA, don’t Return
to Ukraine. TSN [viewed 22 January 2020]. Available from:
http://tsn.ua/ukrayina/ukrayintsi-yaki-pobuvali-u-ssha-
ne-povertayutsya-vukrayinu.html.
12. TSIVATYI V., HROMYKO O. (2014) Polycentricity
of Modern World Order: Megatrend of the 21st Century:
(Institutional Context). Foreign Affairs, no. 8, pp. 26–29.
13. CHEkaLENKO L., TSIVATYI V. (2018) History
of Memory or the Memory of History: Methodology of the
Research. Evropsky politicky a pravni diskurz, Vol. 5, Iss. 6,
pp. 182–186.
14. Chekalenko L. (2016) Foreign Policy of Ukraine:
A Monograph / Based on the scientific concept of Professor
Liudmyla D. Chekalenko / Scientific editor Rector of
the Diplomatic Academy of Ukraine under the Ministry
of Foreign Affairs of Ukraine V. G. Tsivatyi. к.: LAT&K,
294 pp.
15. Fedunkiv M. Ukrainian Americans [viewed
16 January 2020]. Available from: http://www.
everyculture.com/multi/Sr-z/Ukrainian-Americans.html.
16. (2017) International Relations. Edited
by Stephen McGlinchey. Bristol, England, Part I:
Diplomacy, pp. 26–36.
17. Official Site of the Center for Demographic and
Socio-Economic Research of Ukrainians in the United
States [viewed 31 January 2020]. Available from: http://
inform-decisions.com/stat/index.php.
www.etnolog.org.ua
IM
FE
|