Черкаська грушевськіана
Мета. У сучасній науковій літературі, як правило, виділяють найбільш помітні центри грушевськознавства – Торонто, Київ, Львів, Дрогобич, але майже ніколи не відзначають діяльність у цьому напрямі черкаського осередку цієї дисципліни. Тому метою статті є аналіз значення та внеску Черкащини в конфігур...
Gespeichert in:
| Datum: | 2025 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2025
|
| Schriftenreihe: | Сiверянський літопис |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/206722 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Черкаська грушевськіана / К. Івангородський // Сіверянський літопис. — 2025. — № 4. — С. 88-102. — Бібліогр.: 44 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-206722 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-2067222025-09-20T00:09:55Z Черкаська грушевськіана Cherkasyan Hrushevskyana Івангородський, К. Історіографія. Джерелознавство Мета. У сучасній науковій літературі, як правило, виділяють найбільш помітні центри грушевськознавства – Торонто, Київ, Львів, Дрогобич, але майже ніколи не відзначають діяльність у цьому напрямі черкаського осередку цієї дисципліни. Тому метою статті є аналіз значення та внеску Черкащини в конфігурацію розвитку цього наукового напряму сучасної історіографії. Наукова новизна. Проблема може бути розкрита в кількох контекстних вимірах. Зокрема, це – історіографічна вагомість наукових текстів, опублікованих у межах черкаського осередку, їхня залученість до перспектив розвитку загального грушевськознавства. Важливим завданням є з’ясування специфіки цього наукового процесу в межах поняття та явища регіональної історіографії. Відповідно не позбавленою сенсу є також проблема інтерпретації «черкаської грушевськіани» як суто краєзнавчого феномену. Тому досить логічно долучити до фокусу відповідного дослідження тематику генеалогії родини Грушевських, яка мала свої витоки та найбільшу поширеність до середини ХХ ст. саме на теренах Черкаського краю. Грушевськознавство виступає надзвичайно динамічним полем міждисциплінарної взаємодії. Попри вагомі наукові результати, у його межах дотепер лишається чимало можливостей і перспектив для подальшого розвитку та функціонування. У ході аналізу черкаського осередку цієї дисципліни не важко помітити, що він так само пройшов усі етапи її новітнього становлення. Висновки. Нинішня черкаська грушевськіана становить досить важливий сегмент загального поступу грушевськознавства. Важливо зазначити, що погляд на його минуле, сьогодення та перспективи розвитку з регіонального ракурсу дозволяє дещо видозмінити дослідницьку оптику, зокрема в площині антропологізації можливих інтерпретацій і спадщини, і оточення видатного українського історика. Переконані, подальші дослідження життя та діяльності М. Грушевського в майбутньому також матимуть неабиякий націотворчий потенціал для України, попри всю її регіональну строкатість. The purpose of the article. In modern scientific literature, as a rule, the most prominent centers of Hrushevsky studies are singled out – Toronto, Kyiv, Lviv, Drohobych, but activities in this direction of the Cherkasy center of this discipline are almost never noted. Therefore, the purpose of the article is to analyze the significance and contribution of Cherkasy region to the configuration of the development of this scientific direction in contemporary historiography. The scientific novelty. The problem can be revealed in several contextual dimensions. In particular, this is the historiographic importance of scientific texts published within the Cherkasy center, their involvement in prospects for the development of general Hrushevsky studies. An important task is to clarify the specifics of this scientific process within the concept and phenomenon of regional historiography. Therefore, the problem of interpretation of “Cherkasyan Hrushevskiana” as a purely regional phenomenon is also not devoid of meaning. It is quite logical to include the subject of the genealogy of the Hrushevsky family in the focus of the relevant research. It had its origins and was most widespread until the middle of the 20th c. precisely on the territory of Cherkasy region. Hrushevsky studies is an extremely dynamic field of interdisciplinary interaction. Despite significant scientific results, there are still many opportunities and prospects for further development and functioning within its limits. Analyzing the Cherkasy center of this discipline, it is not difficult to notice that it also went through all stages of its latest formation. Conclusions. The current Cherkasyan Hrushevskiana is a rather important segment of the general progress of Hrushevsky studies. It is important to note that looking at its past, present and development prospects from a regional perspective allows to slightly change the research optics, in particular, in the plane of anthropologizing possible interpretations and heritage, and the environment of the prominent Ukrainian historian. Convinced, further studies of the life and activities of M. Hrushevsky in the future will also have considerable nation-building potential for Ukraine, despite all its regional diversity. 2025 Article Черкаська грушевськіана / К. Івангородський // Сіверянський літопис. — 2025. — № 4. — С. 88-102. — Бібліогр.: 44 назв. — укр. 2518-7430 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/206722 930.2+908(477)(092) 10.58407/litopis.250409 uk Сiверянський літопис application/pdf Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Історіографія. Джерелознавство Історіографія. Джерелознавство |
| spellingShingle |
Історіографія. Джерелознавство Історіографія. Джерелознавство Івангородський, К. Черкаська грушевськіана Сiверянський літопис |
| description |
Мета. У сучасній науковій літературі, як правило, виділяють найбільш помітні центри грушевськознавства – Торонто, Київ, Львів, Дрогобич, але майже ніколи не відзначають діяльність у цьому напрямі черкаського осередку цієї дисципліни. Тому метою статті є аналіз значення та внеску Черкащини в конфігурацію розвитку цього наукового напряму сучасної історіографії. Наукова новизна. Проблема може бути розкрита в кількох контекстних вимірах. Зокрема, це – історіографічна вагомість наукових текстів, опублікованих у межах черкаського осередку, їхня залученість до перспектив розвитку загального грушевськознавства. Важливим завданням є з’ясування специфіки цього наукового процесу в межах поняття та явища регіональної історіографії. Відповідно не позбавленою сенсу є також проблема інтерпретації «черкаської грушевськіани» як суто краєзнавчого феномену. Тому досить логічно долучити до фокусу відповідного дослідження тематику генеалогії родини Грушевських, яка мала свої витоки та найбільшу поширеність до середини ХХ ст. саме на теренах Черкаського краю. Грушевськознавство виступає надзвичайно динамічним полем міждисциплінарної взаємодії. Попри вагомі наукові результати, у його межах дотепер лишається чимало можливостей і перспектив для подальшого розвитку та функціонування. У ході аналізу черкаського осередку цієї дисципліни не важко помітити, що він так само пройшов усі етапи її новітнього становлення. Висновки. Нинішня черкаська грушевськіана становить досить важливий сегмент загального поступу грушевськознавства. Важливо зазначити, що погляд на його минуле, сьогодення та перспективи розвитку з регіонального ракурсу дозволяє дещо видозмінити дослідницьку оптику, зокрема в площині антропологізації можливих інтерпретацій і спадщини, і оточення видатного українського історика. Переконані, подальші дослідження життя та діяльності М. Грушевського в майбутньому також матимуть неабиякий націотворчий потенціал для України, попри всю її регіональну строкатість. |
| format |
Article |
| author |
Івангородський, К. |
| author_facet |
Івангородський, К. |
| author_sort |
Івангородський, К. |
| title |
Черкаська грушевськіана |
| title_short |
Черкаська грушевськіана |
| title_full |
Черкаська грушевськіана |
| title_fullStr |
Черкаська грушевськіана |
| title_full_unstemmed |
Черкаська грушевськіана |
| title_sort |
черкаська грушевськіана |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
2025 |
| topic_facet |
Історіографія. Джерелознавство |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/206722 |
| citation_txt |
Черкаська грушевськіана / К. Івангородський // Сіверянський літопис. — 2025. — № 4. — С. 88-102. — Бібліогр.: 44 назв. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT ívangorodsʹkiik čerkasʹkagruševsʹkíana AT ívangorodsʹkiik cherkasyanhrushevskyana |
| first_indexed |
2025-12-01T02:49:21Z |
| last_indexed |
2025-12-01T02:49:21Z |
| _version_ |
1850272506691190784 |
| fulltext |
Сіверянський літопис. 2025. № 4
88
УДК 930.2+908(477)(092)
Костянтин Івангородський
•
ЧЕРКАСЬКА ГРУШЕВСЬКІАНА
•
CHERKASYAN HRUSHEVSKYANA
DOI: 10.58407/litopis.250409
© К. Івангородський, 2025. CC BY 4.0
ORCID: https://orcid.org/0000-0002-4052-5253
Мета. У сучасній науковій літературі, як правило, виділяють найбільш помітні центри грушев-
ськознавства – Торонто, Київ, Львів, Дрогобич, але майже ніколи не відзначають діяльність у цьо-
му напрямі черкаського осередку цієї дисципліни. Тому метою статті є аналіз значення та внеску
Черкащини в конфігурацію розвитку цього наукового напряму сучасної історіографії. Наукова но-
визна. Проблема може бути розкрита в кількох контекстних вимірах. Зокрема, це – історіографіч-
на вагомість наукових текстів, опублікованих у межах черкаського осередку, їхня залученість до
перспектив розвитку загального грушевськознавства. Важливим завданням є з’ясування специфіки
цього наукового процесу в межах поняття та явища регіональної історіографії. Відповідно не по-
збавленою сенсу є також проблема інтерпретації «черкаської грушевськіани» як суто краєзнавчо-
го феномену. Тому досить логічно долучити до фокусу відповідного дослідження тематику генеа-
логії родини Грушевських, яка мала свої витоки та найбільшу поширеність до середини ХХ ст. саме
на теренах Черкаського краю. Грушевськознавство виступає надзвичайно динамічним полем між-
дисциплінарної взаємодії. Попри вагомі наукові результати, у його межах дотепер лишається чи-
мало можливостей і перспектив для подальшого розвитку та функціонування. У ході аналізу чер-
каського осередку цієї дисципліни не важко помітити, що він так само пройшов усі етапи її новіт-
нього становлення. Висновки. Нинішня черкаська грушевськіана становить досить важливий сег-
мент загального поступу грушевськознавства. Важливо зазначити, що погляд на його минуле, сьо-
годення та перспективи розвитку з регіонального ракурсу дозволяє дещо видозмінити дослідницьку
оптику, зокрема в площині антропологізації можливих інтерпретацій і спадщини, і оточення ви-
датного українського історика. Переконані, подальші дослідження життя та діяльності М. Гру-
шевського в майбутньому також матимуть неабиякий націотворчий потенціал для України, попри
всю її регіональну строкатість.
Ключові слова: Черкащина, Чигиринщина, Михайло Грушевський, історіографія, інтелектуаль-
на спадщина, методологія, концепція, грушевськознавство.
•
The purpose of the article. In modern scientific literature, as a rule, the most prominent centers of
Hrushevsky studies are singled out – Toronto, Kyiv, Lviv, Drohobych, but activities in this direction of the
Cherkasy center of this discipline are almost never noted. Therefore, the purpose of the article is to analyze
the significance and contribution of Cherkasy region to the configuration of the development of this scien-
tific direction in contemporary historiography. The scientific novelty. The problem can be revealed in se-
veral contextual dimensions. In particular, this is the historiographic importance of scientific texts publi-
shed within the Cherkasy center, their involvement in prospects for the development of general Hrushevsky
studies. An important task is to clarify the specifics of this scientific process within the concept and pheno-
menon of regional historiography. Therefore, the problem of interpretation of “Cherkasyan Hrushevskia-
na” as a purely regional phenomenon is also not devoid of meaning. It is quite logical to include the sub-
ject of the genealogy of the Hrushevsky family in the focus of the relevant research. It had its origins and
was most widespread until the middle of the 20th c. precisely on the territory of Cherkasy region. Hrushev-
sky studies is an extremely dynamic field of interdisciplinary interaction. Despite significant scientific re-
sults, there are still many opportunities and prospects for further development and functioning within its li-
mits. Analyzing the Cherkasy center of this discipline, it is not difficult to notice that it also went through
all stages of its latest formation. Conclusions. The current Cherkasyan Hrushevskiana is a rather impor-
tant segment of the general progress of Hrushevsky studies. It is important to note that looking at its past,
present and development prospects from a regional perspective allows to slightly change the research op-
tics, in particular, in the plane of anthropologizing possible interpretations and heritage, and the environ-
ment of the prominent Ukrainian historian. Convinced, further studies of the life and activities of M. Hru-
shevsky in the future will also have considerable nation-building potential for Ukraine, despite all its re-
gional diversity.
Key words: Cherkasy region, Chygyrin region, Mykhailo Hrushevsky, historiography, intellectual heri-
tage, methodology, concept, Hrushevsky studies.
Siverian chronicle. 2025. № 4
89
Постановка проблеми. Сучасне грушевськознавство є досить структурованою та
впливовою науковою субдисципліною української історіографії. Свідченням тому перед-
усім є значна кількість висококваліфікованих дослідників, розширення сфер і практик
наукового пошуку. Крім того, упродовж др. пол. ХХ – поч. ХХІ ст. його основні наукові
центри (як зарубіжні, так і українські) з’явилися в таких інституціях, як Українське істо-
ричне товариство, Наукове товариство ім. Шевченка (НТШ), Канадський інститут україн-
ських студій, Український науковий інститут Гарвардського університету, Світовий кон-
грес українців, Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського
НАНУ, Історико-меморіальний музей М. Грушевського в Києві й, звісно, ряд українських
університетів. Водночас у сучасній аналітичній літературі, справедливо виділяючи найпо-
мітніші центри грушевськознавства – Торонто, Київ, Львів, Дрогобич, – науковці майже
ніколи не відзначають (згадуючи поверхово та переважно на персоналістському рівні) ді-
яльність у цьому напрямі його черкаського осередку. Зважаючи на цю обставину, а також
ураховуючи нинішній момент 30-річчя від заснування кафедри історії України (1994 р.) в
Черкаському національному університеті ім. Б. Хмельницького (ЧНУ), що по суті від по-
чатку стала промоутером відповідних наукових студіювань, вважаємо за необхідне де-
тальніше з’ясувати місце та внесок Черкащини в конфігурацію розвитку означеної дис-
ципліни. Обраний підхід визначив і мету цієї статті. Актуальності проблематиці додає ще
й те, що пропонований історіографічний аналіз проводиться вперше, відтак передбачає
певний дискусійний потенціал.
Виклад основного матеріалу. Порушена проблематика, на наш погляд, може бути
препарована в кількох контекстних вимірах. Насамперед, має йтися про історіографічну
вартісність наукових текстів, опублікованих у межах черкаського осередку, та їхньої залу-
ченості до проблем і перспектив розвитку загального грушевськознавства. Не менш важ-
ливим завданням є з’ясування специфіки цього наукового процесу в межах поняття та
явища регіональної історіографії. З огляду на останнє, не позбавленою сенсу постає також
проблема інтерпретації «черкаської грушевськіани» як суто краєзнавчого феномену. За
такого ракурсу досить логічно долучити до фокусу відповідного дослідження тематику
генеалогії родини Грушевських, яка мала свої витоки та найбільшу поширеність до сере-
дини ХХ ст. саме на теренах Черкаського краю. Своєю чергою це помітно розширює межі
теми, адже доводиться звернути увагу не лише на постать і творчий доробок безпосеред-
ньо М. Грушевського, але й на інших представників (і їхній доробок також) родини видат-
ного історика, а водночас на взаємодію та взаємовпливи між ними. Звісно, у цьому ряду
осібно проглядається й проблема «Грушевський як краєзнавець» (або ж «Черкащина у ві-
зії Грушевського»). Щоправда останнє, попри всю регіоналістичну привабливість кон-
тексту, усе ж таки має бути, на наше переконання, окремим студіюванням, адже стосуєть-
ся хронологічно іншої історіографічної ситуації.
Загалом, сказане вкотре засвідчує той факт, що грушевськознавство виступає надзви-
чайно динамічним полем міждисциплінарної взаємодії. Попри вагомі здобутки та наукові
результати, зрештою, в його межах дотепер лишається чимало можливостей і перспектив
для подальшого розвитку та функціонування. У ході аналізу черкаського осередку цієї
дисципліни, не важко помітити, що він так само пройшов усі етапи її новітнього станов-
лення. Відомо, що як окрема наукова дисципліна грушевськознавство постало в межах ді-
аспорної української історіографії у 1960-х рр., завдяки невтомній і талановитій праці
Л. Винара. В Україні ж воно було покликане до життя наприкінці 1980-х рр. потребою
зламу ідеологічних догматів тоталітаризму та розвитку національної свідомості. Цей по-
чатковий етап, на думку Р. Пирога, завершився восени 1991 р. широким відзначенням
125-річчя від дня народження М. Грушевського1. Надзвичайно швидка інкорпорація ос-
таннього до нового національного пантеону була пов’язана насамперед зі створеним мі-
фом про нього як «першого Президента України», що зумовило потужну державну під-
тримку легітимації цієї постаті. Однак до певної міри це негативно позначилося на неупе-
редженості тогочасних історичних досліджень, адже ідеалізація та глорифікація «нового»
героя передбачала не так розширення джерельної бази та об’єктивного критичного підхо-
ду, як надмірну кількість дифірамбічних кваліфікацій.
Лише з кінця 1990-х рр. «розпочався наступний етап у формуванні сприйняття М. Гру-
шевського, який можна назвати деміфологізацією, коли доводилося спростовувати старі й
нові міфи»2. Завдяки новітнім історіографічним здобуткам, як уже зазначалося, можна го-
ворити про доволі добру дисциплінарну кондицію сучасного грушевськознавства. Сьогод-
ні найбільш серйозним викликом для дослідників спадщини М. Грушевського є назріла
1 Пиріг Р. Грушевськознавство: стан та перспективи розвитку. Український історичний журнал. 1996. № 5. С. 77.
2 Пиріг Р. Михайло Грушевський: трансформації суспільного сприйняття історичної постаті. Symposium historio-
graphicum Czercasiensium. Черкаси, 2016. Т. І. С. 11.
Сіверянський літопис. 2025. № 4
90
потреба переосмислення самої дисциплінарної матриці грушевськознавства. Адже запро-
понована на поч. 1990-х рр. Л. Винаром теоретична модель уже не враховує методологіч-
ного та проблемно-тематичного розмаїття сучасної грушевськіани й вочевидь потребує
модернізації як з урахуванням чималих здобутків останнього тридцятиліття, так і нових
наукознавчих пропозицій. Створення ж нової дисциплінарної моделі, що враховуватиме
історіографічне сьогодення, дозволить грушевськознавцям краще зрозуміти логіку свого
пошуку в широкому контексті діяльності гуманітаріїв, а також згармонізує назрілий між-
дисциплінарний діалог довкола всебічного осмислення феномену М. Грушевського3.
Одним із таких шляхів, на нашу думку, може стати аналіз локальної специфіки сучас-
ного грушевськознавства, що водночас дозволить краще усвідомити оптику так званої ре-
гіональної історіографії. Остання поміж дослідниками не має моністичного розуміння
й основна дихотомія полягає в тому, чи це сегмент науки щодо конкретного регіону, або
ж – історіографічний процес у такому конкретному регіоні. У нашому випадку все ж таки
йдеться про регіональний зріз історичного знання, тобто історіографічну продукцію, ство-
рену в регіональних університетах. Відтак солідаризуємося з поглядом Я. Верменич, що
за такого ракурсу поняття «периферійна наука» є цілковито некоректним4. Водночас вар-
то пам’ятати, що лише завдяки щільному долученню регіональної специфіки історіографії
можна усвідомити не лише загальну картину наукової активності стосовно певної пробле-
матики, але й особливості стилю певного дослідника.
Переконані: у такий спосіб можна значно глибше простежити й зв’язок загальної кон-
цепції історії України, створеної М. Грушевським, із її регіональним виміром. Принаймні,
має рацію Я. Верменич, що саме з останнім узагалі пов’язані наукове становлення та тео-
ретична розробка історичної регіоналістики5 (або ж локальної історії). Завдяки вченому,
дослідження окремих регіонів України від поч. ХХ ст. ґрунтувалося вже на доведеному
факті безперервності історичного процесу на її території, а до того ж виразно протистояло
імперській росієцентричній схемі минулого. Схожу думку висловив і П. Тронько, вважа-
ючи, що саме «діяльність видатного українського історика М. Грушевського» у 1920-х рр.
стала «реальним кроком вперед у формуванні наукових форм краєзнавства»6. Проте й сьо-
годні проблема трактування наукової спадщини вченого, що розглядається як з позиції
краєзнавства, так і з позиції історичної регіоналістики, залишається відкритою. Погоджує-
мося з Р. Контою, що проблема висвітлення регіонально-історичних досліджень М. Гру-
шевського потребує подальшого поглибленого теоретичного обґрунтування та узгоджен-
ня різних поглядів у межах єдиної системи7.
Загалом, добре відомо, що надання вагомого значення дослідженню окремих районів
України видатний історик успадкував від так званої «земельної» школи в українській іс-
торіографії, започаткованої М. Костомаровим і В. Антоновичем. Учений сам відзначав,
що з ініціативи його вчителя впродовж двох десятиліть у формі монографій про окремі
землі було вивчено всю українську територію. Однією з них була й магістерська праця
М. Грушевського «Історія Київської землі від смерті Ярослава до кінця XIV ст.», яка доз-
волила автору залишитися на кафедрі в університеті та отримати невдовзі професорське
звання8. Не доводиться сумніватися: ще зі студентських років майбутній автор «Історії
України-Руси» (ІУР) цікавився «регіоналістикою» та, зокрема, чудово усвідомлював зна-
чення в історичному минулому українців, передусім Черкаського краю (особливо козаць-
кої доби), звідки походить і власний рід Михайла Сергійовича по батьківській лінії. Сто-
совно цього в останні десятиліття грушевськознавство стало значно обізнанішим завдяки
невтомній і наполегливій праці ряду українських дослідників, особливо М. Кучеренка.
Хоча в генеалогії роду Грушевських і надалі залишається чимало «білих плям».
У власних спогадах Михайло Сергійович зазначав, що має походження з духовної ро-
дини Грушів (згодом Грушевських) із Чигиринщини («Наша сім’я походить з Чигиринщи-
ни», – так у досить чіткий спосіб він визначив свою спорідненість із Середнім Подніп-
3 Тельвак В.В., Тельвак В.П. Сучасне грушевськознавство: здобутки, втрати, перспективи. Український історич-
ний журнал. 2021. № 5. С. 13–14; Тельвак В.В. Грушевськознавство 2.0: спроба дисциплінарного балансу. Запис-
ки Осередку Наукового Товариства ім. Шевченка у Черкасах. Мат. ХХХІІ березневої наук. сесії Осередку НТШ
у Черкасах. Черкаси, 2022. Т. ІІІ. С. 121–122.
4 Верменич Я. Теоретико-методологічні проблеми історичної регіоналістики в Україні. Київ: Інститут історії
України, 2003. С. 5.
5 Там само. С. 253–282, 439.
6 Тронько П. Українське краєзнавство в XX ст.: до 75-річчя Всеукраїнської спілки краєзнавців. Київ: Ін-т історії
України НАНУ, 2002. С. 32.
7 Конта Р. Регіонально-історичні дослідження М. Грушевського в історіографічних оцінках. Краєзнавство. 2016.
№ 1–2. С. 10.
8 Верменич Я. Роль М. Грушевського у становленні системи регіонально-історичних досліджень в Україні. Укра-
їнський історичний журнал. 1998. № 2. С. 92; Верменич Я. Теоретико-методологічні проблеми історичної регіо-
налістики в Україні. С. 222–224.
Siverian chronicle. 2025. № 4
91
ров’ям. – «Подніпров’ям козацько-гайдамацьким, що вело неустанну боротьбу з поль-
ським пануванням»9), яка достеменно зафіксована документами в краї від поч. XVIII ст.
Якщо першим прапрадідом був священник Данило Грушевський (Груша) (поч. XVIII ст. –
бл. 1786 р.) з Худоліївки, то по лінії бабусі другим прапрадідом також був уродженець
Чигиринщини – Прокоп Ничипорович Ботвиновський (бл. 1716 – між 1794–1798 рр.),
який до всього був ще й священником в обох (Іллінській та Михайлівській) суботівських
церквах. Звісно, видатний історик знав про своїх предків і ті славні місця, де вони жили.
Відтак не можна не погодитись із твердженням, що «рід Грушевських, з його численними
гілками – це рід глибоко духовний, козацький, український, в якому перехрещувалися різ-
ні впливи»10. Слідом за І. Гиричем, вважаємо не менш символічним факт належності без-
посередньо М. Грушевського до родини звичайного парафіяльного священника з Чиги-
ринщини по батьківській і з Бердичівщини – по материній лініях11. Тобто видатний істо-
рик України виховувався в релігійній родині, на традиціях українського православ’я й був
дійсно глибоко віруючим, із відчуттям глибокої пошани до пересічної людини, що водно-
час зумовило його міцну прив’язаність до народницького світогляду.
Незважаючи на відсутність прямих джерельних даних, можна гіпотетично припусти-
ти, що витоки роду Грушевських на Черкащині мають сягати десь XVI–XVII ст. На таку
думку наводить, зокрема, традиція довільної видозміни їхнього прізвища (Груша, Груш-
ка, Грушів, Грушенко, Грушовський, Грушевський), зафіксована документами навіть
сер. ХІХ ст., поміж родичами історика в тій же Худоліївці12. В історичних джерелах XVІ–
XVII ст. не раз трапляються прізвища, що можуть свідчити про можливу спорідненість їх-
ніх носіїв з М. Грушевським: Харлама Грушовича, Степана Грушенка, «доброго чоловіка
Грушевського». Прізвище Груша фігурує і на сторінках «Реєстру Війська Запорозького»
1649 р.13 До предків міг належати також Іван Груша, ім’я якого відоме за часів гетьману-
вання Б. Хмельницького (1648–1657 рр.) та І. Виговського (1657–1659 рр.). Не оминув йо-
го в ІУР і М. Грушевський, характеризуючи як «шляхтича польської едукації»14, котрий
часто бував у різних посольствах і на переговорах, а в роки гетьманування Виговського
навіть став генеральним писарем Гетьманщини. Показово, що з чигиринськими козака-
ми – Грушами – пов’язували свій рід самі Грушевські ще за життя Михайла Сергійови-
ча15. Учень останнього, відомий історик І. Крип’якевич також відзначав: «Михайло Гру-
шевський походив з родини Грушів-Грушевських, що загніздилася в Чигиринському пові-
ті ... і цей рід, мабуть, був колись козацький», але «пізніше Груші замінили шаблю на
хрест – стали пан-отцями, але багатством ніколи не славилися»16.
Від 1780-х рр. документи згадують дітей прапрадіда М. Грушевського Данила – Івана,
Василя й Петра Груш з їхніми сім’ями. Так, Василь Груша (бл. 1752–1805) мав з дружи-
ною Меланією Михайлівною (бл. 1764–1800?) не менше ніж одинадцятеро дітей, у тому
числі й Федора (1791–1851) – майбутнього діда Михайла Сергійовича. Дитинство Федора
проходило в Худоліївці, де від батька він здобув початки освіти, щоб потім піти второва-
ною його предками духовною дорогою. У 1819 чи 1820 р. Федір Васильович одружився з
Марією Кирилівною Ботвиновською (бл. 1798 – бл. 1872) – попівною із сусіднього Субо-
това, де її батько Кирило Прокопович (бл. 1753–1803) служив священником у збудованій
ще Б. Хмельницьким славнозвісній Іллінській церкві. За словами М. Грушевського, «Бот-
виновські поколіннями держали парафію в Суботові»17. Ф. Грушевський 1831 р. був ви-
свячений у Чигирині на священника, а в 1836 р. із родиною переїхав з рідної Чигиринщи-
ни на парафію до с. Лісники (Київщина)18. Власних дітей у цій родині на кінець 1840-х рр.
було семеро, зокрема й четвертий Сергій (1830–1901) – батько майбутнього видатного іс-
торика.
У першій половині 1850-х рр. С. Грушевський закінчив Київську духовну семінарію та
духовну академію, згодом викладав у Переяславі, Києві та Холмі, де 29 вересня 1866 р.
дружина Глафіра Захарівна народила їхнього первістка Михайла. У 1870 р. він з родиною
9 Грушевський М. Спомини. Київ. 1988. № 9. С. 115, 119.
10 Шаповал Ю., Верба І. Михайло Грушевський. Київ: Альтернативи, 2005. С. 17.
11 Гирич І. Михайло Грушевський: конструктор української модерної нації. Київ: Смолоскип, 2016. С. 358.
12 Кучеренко М. До питання про козацький період у родоводі М. Грушевського. Нові дослідження пам’яток ко-
зацької доби в Україні. Київ, 2002. Вип. 11. С. 177–178.
13 Кучеренко М. Слідами Грушевських: Чигиринщина. Пам’ятки України. 2002. № 2. С. 65.
14 Грушевський М. Історія України-Руси. Київ: Наукова думка, 1997. Т. 9. Кн. 2: 1654–1657. С. 1301.
15 Кучеренко М. «Груші змінили шаблю на хрест». У кн.: Кучеренко М., Панькова С., Шевчук Г. Я був їх стар-
ший син (рід М. Грушевського). Київ: Кий, 2006. С. 17.
16 Крип’якевич І. М. Грушевський: життя й діяльність. Львів: Накладом Т-ва «Просвіта», 1935. С. 9.
17 Грушевський М. Спомини. С. 116–117.
18 Кучеренко М. «І все тут повно для мене не тільки історичних, але й родинних споминів». Лісники. Історико-
меморіальний музей М. Грушевського. 2017. URL: https://immh.kiev.ua/ua/i-vse-tut-povno-dlya-mene-ne-tilki-isto-
richnih-ale-y-rodinnih-spominiv-lisniki.
Сіверянський літопис. 2025. № 4
92
переїхав на Північний Кавказ − до Ставрополя, а з 1878 р. − до Владикавказу, де до кінця
життя обіймав посаду директора народних училищ. Звісно, Сергій Федорович був першим
і найголовнішим наставником для Михайла, і саме він посіяв у синовій душі зерна україн-
ства19. Великий історик згадував про батька так: «Українську стихію народну любив щи-
ро»20; «…під впливом оповідань батька, що заховав тепле привязаннє до всього україн-
ського – мови, пісні, традиції, в мені рано збудилося й усьвідомило ся національне україн-
ське почутє, піддержуване лєктурою, тими рідкими поїздками на Україну, що малювалася
тому в авреолі далекої “вітчини”»21; «…відірваний цілими десятками літ від рідних країв
… [він] до смерти заховав привязаннє до своєї народности й її мови, і всюди маніфестував
себе яко Українець»22.
З-поміж інших дітей Федора Васильовича на Чигиринщині судилося згодом жити тіль-
ки Гнатові, котрий, закінчивши 1863 р. Київську духовну семінарію, недовгий час учите-
лював на Київщині, а в 1866 р. переїхав як священник у с. Капітанівку Чигиринського по-
віту, до Успенської церкви. Саме з Гнатом підтримував особливо близькі стосунки його
брат Сергій. Так, у 1882 р., під час чергових відвідин України, уся сім’я Сергія Федорови-
ча, за спогадами тоді ще юного Михайла, «їздила до Капітанівки коло Черкас до молод-
шого батькового брата Ігнатія»23. Із дружиною Марією Михайлівною останній виростив
шістьох синів, а з найстаршим – Василем – Михайла Сергійовича єднали не тільки родин-
ні, а й тривалі дружні стосунки. Неподалік, у Златополі (нині м. Новомиргород Кірово-
градської обл.; у 1954–1959 рр. Златопільський р-н входив до складу Черкаської обл.) дов-
гий час жив і працював онук Федора Грушевського – Григорій Іванович Грушевський
(1865 – бл. 1929; народився в прикиївському с. Пирогові). Він теж здобув освіту в Київ-
ській духовній семінарії (1889 р.), а з часу навчання заприятелював зі своїм двоюрідним
братом Михайлом Грушевським, який став йому вірним товаришем, порадником і настав-
ником. З дружиною Анастасією Денисовою мав трьох дітей: Марію (1892–1963), Олек-
сандра (1894–1919) і Наталію (1899–1991). Усі троє були хрещениками Михайла Грушев-
ського24.
Розповідаючи про родину Грушевських на Черкащині, не можемо оминути увагою ще
одну її гілку, пов’язану із сином Василя Даниловича Грушевського – Левом (1798–1868;
рідний брат Федора – дід М. Грушевського), котрий на Чигиринщині спочатку служив па-
ламарем у Головківці (1813–1819), а решту життя – дяком (1819–1862) у с. Шабельниках
(колишнє село Чигиринського р-ну; у 1959 р. затоплене водами Кременчуцького водосхо-
вища, а його мешканці переселені до новоствореного с. Тіньки того ж р-ну; М. Кучеренко
пропонує називати цю гілку Грушевських «шабельницькою»25). Найменший із шести його
дітей – Микола (1839–1913) став спадкоємцем батька на парафії і був дяком (1862–1910) у
рідних Шабельниках. Одним із сімох дітей Миколи Львовича й Ірини Василівни Грушев-
ських був син Григорій (1867–1938), який також торував у житті духовну стежку й, зокре-
ма, виводив рід Грушевських від генерального писаря Івана Груші. Про Григорія Микола-
йовича Грушевського відомо досить багато. Збереглося його листування з троюрідним
братом – Михайлом Грушевським, який досить часто згадував «Гриця» у своєму студент-
ському щоденнику (щоправда, так само він називав у щоденнику і свого двоюрідного бра-
та Григорія Івановича Грушевського (той, що з Пирогова), через що сучасні дослідники,
здебільшого, ідентифікують обох «Гриців» як одну особу)26.
У 1881−1882 рр. Григорій Миколайович навчався на казенному утриманні в Черка-
ському духовному училищі, а впродовж 1884–1890 рр. – у Київській духовній семінарії.
Роки навчання в Києві мали особливе значення в його житті, вплинувши на світогляд і по-
дальшу долю. Тут він познайомився і зблизився зі своїми родичами – Грушевськими, з-
поміж яких були троюрідний брат Григорій Іванович з Пирогова, чотириюрідні брати
Григорій і Марко Федоровичі Грушевські (рідні брати) з Худоліївки. Невдовзі він позна-
йомився зі ще одним родичем – троюрідним братом Михайлом, котрий з 1886 р. навчати-
меться в Київському університеті Св. Володимира. Є численні свідчення того, що всі ку-
зени Грушевські до останніх років життя не втрачали зв’язків, тримаючи один одного в
19 Кучеренко М. Сергій Федорович Грушевський: етапи життя і діяльності на ниві педагогіки. Українознавство.
2016. № 1. С. 39.
20 Грушевський М. Спомини. С. 118.
21 Грушевський М. Автобіографія, 1906 р. Великий Українець: Матеріали з життя та діяльності М. Грушев-
ського. Київ: Веселка, 1992. С. 198.
22 Некрольоґ. Сергій Федорович Грушевський. Літературно-науковий вісник. 1901. Т. ХІІІ. Кн. ІІІ. С. 220.
23 Грушевський М. Спомини. Київ. 1988. № 12. С. 119.
24 Кучеренко М., Панькова С., Шевчук Г. Я був їх старший син... С. 35, 58.
25 Кучеренко М. «Був ще й Грицько з Шабельник» (Григорій Миколайович Грушевський). М. Грушевський. Сту-
дії та джерела. Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського, 2021. Кн. 4.
С. 209.
26 Кучеренко М., Панькова С., Шевчук Г. Я був їх старший син... С. 73.
Siverian chronicle. 2025. № 4
93
полі зору, і такі зв’язки часом поширювались і на наступне покоління27. Після завершення
навчання Григорій Миколайович Грушевський з 1890 р. розпочав освітянську кар’єру на
Черкащині вчителем у м. Кам’янка. Утім невдовзі вирішив усе ж таки обрати шлях духов-
ного служіння й у березні 1893 р. став священником Успенської церкви с. Мордва на Чи-
гиринщині (нині с. Красносілля Черкаського р-ну). У Мордві о. Григорій не був самотнім:
із жовтня того ж 1893 р. до нього долучився Григорій Федорович, а 1895 р. – ще й Марко
Федорович Грушевські (ці рідні брати служили в Мордві до 1896 р.).
У липні 1899 р. о. Григорій був переміщений до парафії с. Кримки тодішнього Чиги-
ринського повіту, де минуть 30 років його життя та виростуть його діти. Наростання ре-
пресій і гоніння на Церкву зі встановленням радянської влади, що розгорталися одночас-
но з колективізацією селянських господарств наприкінці 1920-х рр., змусили його вийти в
«заштат» і відмовитися від сану священника. Згідно з протоколом НКВС, у 1929 р. він був
«розкуркулений» і виселений як «соціально-ворожий елемент» із Кримок. Утративши
майже все, він згодом з дружиною переїхав до Черкас – тоді ще невеликого й переважно
одноповерхового, у буянні садів міста, де оселився на вул. Шевченка 202 (зокрема, ще в
1937 р. працював садівником у місцевому дитячому садку № 2). Обох його синів – Сергія
та Лева – репресували (першого розстріляли на Соловках 3 листопада 1937 р. і того ж ро-
ку заарештували другого, у 1943 р. він зникне за нез’ясованих обставин). Так, і самого
сімдесятирічного Григорія Миколайовича було заарештовано в жовтні 1937 р. та засудже-
но до 10 років у виправному таборі, де він невдовзі й помер 9 лютого 1938 р.28
Однак у межах черкаської грушевськіани найбільшої уваги заслуговує життя та діяль-
ність уже згадуваного вище чотириюрідного брата Михайла Сергійовича – Марка Федо-
ровича Грушевського (1865–1938), якому останнім часом в українській історіографії при-
свячено чимало дослідницької уваги. Як і його знаменитий брат, Марко належав до поко-
ління праправнуків Данила Груші. Народився він у все тій же Худоліївці Чигиринського
повіту, у родині дяка місцевої церкви св. Параскеви Федора Івановича та його дружини
Мар’яни Йосипівни, ставши третім у родині, де з одинадцяти дітей виросли восьмеро. У
1876 р. його було віддано до Черкаського духовного училища («бурси»), по закінченні
якої 1883 р. він вступив до Київської духовної семінарії, яку закінчив у 1889 р. і де був од-
ним із засновників і активних членів нелегальної студентської громади. Роки навчання в
Києві сформували його громадянську свідомість і дали надійних товаришів, зокрема й
майбутнього автора ІУР. Звісно, Марків світогляд почав складатися ще з родини, з почу-
тих на рідній Чигиринщині народних пісень і давніх переказів, які будили відчуття при-
четності до своєї окраденої країни і все те, що поєднало його з братом – Михайлом Гру-
шевським. Різниця лише в тому, що Михайло виростав далеко від Батьківщини, а Марко –
в її серці29.
По закінченні семінарії, з 1889 р. Марко Федорович учителював у церковно-парафіяль-
ній школі с. Худоліївки, у 1890–1893 рр. служив учителем і псаломником у с. Чорнявка
Черкаського повіту, а згодом ще два роки – псаломником в Андріївській церкві Києва. Че-
рез спроби втілювати в життя громадівські принципи, зазнав переслідувань з боку цар-
ської влади, тому повернувся на Чигиринщину, де вчителював у селах Мордва та Голов-
ківка30. 1897 р. став важливим рубежем у житті Марка Грушевського: 20 липня він одру-
жився з Марією Іванівною Ілліч – донькою священника с. Гречківка Черкаського повіту;
1 серпня був висвячений на диякона, а 3 серпня – рукопокладений на священника Михай-
лівської церкви с. Суботова. Тут він зблизився з місцевими селянами й мав на них знач-
ний вплив. Марко Федорович організував сільську громаду на облаштування Суботова та
Михайлівської церкви, а від 1899 р. був законовчителем у місцевому міністерському учи-
лищі. Відомо про доволі тісну співпрацю Марка та Михайла Грушевських задля налагод-
ження саме української освіти в Суботові, за що суботівці особливо цінували свого душ-
пастира. Загалом, роки життя в Суботові (1897–1910) стали найсприятливішими для всієї
родини о. Марка, в якій уже за рік з’явився первісток – син Михайло (1898–1908), хреще-
ною матір’ю якого стала дружина Михайла Сергійовича Грушевського – Марія Сильвест-
рівна. На жаль, він помер у дев’ятирічному віці від дифтерії31. Згодом народилися інші ді-
ти: у 1901 р. – Галина, хрещеним батьком якої став безпосередньо вже Михайло Сергійо-
вич; у 1903 р. – Анатолій, а в 1905 р. – Тамара.
27 Кучеренко М. «Був ще й Грицько з Шабельник»... С. 214–215.
28 Там само. С. 229–234, 246–251.
29 Кучеренко М. «Не тут і не в сі часи» (Марко Федорович Грушевський). У кн.: Кучеренко М., Панькова С.,
Шевчук Г. Я був їх старший син… С. 124−131.
30 Кукса Н. Культурно-просвітницька діяльність Марка Грушевського на Чигиринщині. Постать Марка Грушев-
ського на зламі епох: історико-культурологічні візії. Київ: Інститут культурології НАМУ, 2016. С. 129.
31 Діденко Я., Кукса Н. Хранителі спадщини Потясминня: мандрівка крізь часи. Черкаси: Вертикаль, 2021.
С. 140.
Сіверянський літопис. 2025. № 4
94
Ще в досуботівський період Марко Федорович, не обтяжений власною родиною, міг
вільно присвятити багато часу дослідницькій діяльності. Певно, не знаючи комплексів
меншовартості, він не відділяв себе та своєї малої Батьківщини від загальноукраїнської іс-
торії, заглиблювався в найдрібніші деталі, що пізніше засвідчать і його наукові праці. Іс-
торію він шукав в усьому, зокрема й у своєму родові. За роки праці в Чигиринському та
Черкаському повітах о. Марко зібрав багато відомостей з історії, етнографії та фолькло-
ристики краю. Він записував перекази місцевих селян про козацько-гайдамацьку минув-
шину, пісні, приказки, повір’я тощо. Ці матеріали, переписані в окремі томи-зшитки, він
завжди пересилав до Михайла Грушевського: «Через Анну Серг[іївну Грушевську] пере-
даю 12 зшитків: “Добробут селян на Чигиринщині”, в останньому зшитку “Позви”, а тут і
родовід Грушів. Я б дуже хтів, щоб [у тебе] знайшовся який час переглядіти цей зшиток
перше самому»32. Михайло Сергійович сам згадував, що відомості про історію роду Гру-
шевських одержував саме від нього: «Мій далекий родич і приятель Марко Федорович
Грушевський, що уродився сам в Худоліївці й збирав відомості про наш рід з клірових ві-
домостей Київської духовної консисторії, знаходив у них як найстаршого предка добро-
дія, що підписувався: “Василь Грушів”. Се був мій прадід, дячок, дальше котрого Марко
Федорович не міг прослідити сього роду»33.
До своїх текстів він завжди додавав ілюстративний матеріал, маючи на меті зберегти
цінні відомості та прагнучи донести до прийдешніх поколінь зображення історичних свя-
тинь краю станом на поч. ХХ ст., зокрема повідомляв брату: «Я ще з осени заказав фото-
графу познімати деякі історичні місця: стіну, що обкопано усадьбу Хмельницького, льох,
три криниці, саму його садибу, городки»34. Невдовзі зроблені ним фотографії та записи
селянських переказів склали збірку «Гетьманське гніздо. Урочища і перекази села Субо-
това» – унікальне фольклорно-історичне видання з історії Черкащини, що було опубліко-
ване М. Грушевським 1909 р. у «Записках НТШ»35. Крім того, на основі розповідей селян
з його рідної Худоліївки він створив оригінальну етнографічну працю «З життя селян на
Чигиринщині», присвячену народним звичаям та уявленням, пов’язаним з будівництвом
житла й опубліковану 1914 р. в «Українському етнографічному збірнику»36. Сучасний ет-
нограф М. Глушко так характеризує її значення: праця є безцінним етнографічним, фольк-
лорним та діалектологічним джерелом. Деякі фактографічні відомості, наявні у ній, уні-
кальні для сучасної етнології, позаяк або відсутні в іншій науковій літературі, або вже
втрачені людською пам’яттю назавжди. До того ж праця є цінною для української етноло-
гії хоча б тому, що стосується традиційного будівництва Середнього Подніпров’я загалом
і Черкащини зокрема, які, на жаль, не надто часто згадувались у минулому й спорадично
фігурують у сучасних народознавчих дослідженнях37.
Натомість головною опублікованою працею Марка Грушевського, поза сумнівом, є
двотомна «Дитина в звичаях і віруваннях українського народа»38 (упорядкована З. Кузе-
лею та прорецензована І. Франком), надрукована в 1906–1907 рр. у Львові в серії «Мате-
ріали до українсько-руської етнології» Етнографічної комісії НТШ, за прямої протекції
його очільника. З листування Марка та Михайла Грушевських можна зробити висновок,
що неперевершений за етнічним вмістом матеріал для майбутньої книжки збирався упро-
довж довгих років праці по селах Чигиринського та Черкаського повітів39. Виняткова на-
укова цінність цієї праці в тому, що Марко Федорович першим, з-поміж етнографів, не
лише зафіксував основні елементи сімейної обрядовості, але й виявив глибинні витоки
усталених народних традицій та їхню трансформацію під впливом змін в укладі життя се-
лянської родини40. Не викликає сумнівів і той факт, що вибір ним цієї тематики дослід-
ження, проведеного із застосуванням новітніх на той час методів, був здійснений під без-
посереднім впливом Михайла Грушевського.
Невдовзі, через численні доноси місцевих «колег» з Чигиринщини, Марко Федорович
був звинувачений в українофільстві та підбурюванні селян проти царської влади. У
1910 р. його перевели на посаду священника Покровської церкви м. Таганчі Канівського
32 Кучеренко М. Науковець і громадянин. Постать Марка Грушевського на зламі епох: історико-культурологіч-
ні візії. С. 20, 34.
33 Грушевський М. Спомини. Київ. 1988. № 9. С. 118.
34 Кукса Н., Діденко Я. Наддніпрянська минувшина. ХVІІІ–ХХ ст. Черкаси: Вертикаль, 2018. С. 148–149.
35 Гетьманське гніздо: Урочища і перекази с. Суботова, зібрані в рр. 1897–1899 / Подав Марко Грушевський. За-
писки НТШ. 1909. Т. ХСІ. Кн. V. С. 5–32; Див. також передрук: Пам’ятки України. 2002. № 2. С. 112–126.
36 Г[рушевський] Мр. З житя селян на Чигиринщині. Український етнографічний збірник. Київ, 1914. Т. 1. С. 29–
51; Див. також передрук: Пам’ятки України. 2002. № 2. С. 127–135.
37 Глушко М. Маловідоме дослідження Марка Грушевського. Народознавчі зошити. 2017. № 3. С. 533, 538.
38 Грушевський М.Ф. Дитина у звичаях і віруваннях українського народу. Київ: Либідь, 2006. 256 с.
39 Кучеренко М. «Не тут і не в сі часи»... С. 148.
40 Кукса Н. Творча спадщина українського етнографа і фольклориста Марка Грушевського. Матеріали до укра-
їнської етнології. 2013. Вип. 12. С. 69.
Siverian chronicle. 2025. № 4
95
повіту. З початком Української революції, улітку 1918 р., разом із родиною він переїхав
до Києва, де невдовзі був обраний до Всеукраїнської православної церковної ради. Як ак-
тивний учасник руху за автокефалію православної Церкви в Україні, у 1922 р. призначе-
ний єпископом УАПЦ. Однак більшовицький режим сприймав її діяльність як загрозу
своєму існуванню. Тому впродовж 1930-х рр. УАПЦ як інституція була знищена, а все ду-
ховенство та чимало вірян – заарештовані, заслані та розстріляні НКВС. Така ж доля чека-
ла й на Марка Грушевського, який в 1930 р. під тиском радянської влади змушений був
припинити церковну діяльність і зректися духовного сану. Після цього він прожив у Києві
ще 8 років, працюючи сторожем Жовтневої лікарні, кур’єром, двірником, знову сторожем
артілі інвалідів41. Показово, що він і далі проводив наукові дослідження (зокрема, і сто-
совно родоводу Грушевських), активно листувався, але, на жаль, усі ці матеріали були ви-
лучені під час арешту 11 червня 1938 р. і до наших днів не збереглися. Відповідно до по-
станови Особливої трійки НКВС по Київській обл. Марка Грушевського було засуджено
до розстрілу, який виконали 2 вересня 1938 р.
Відносини обох дослідників демонструють, наскільки тісний духовний зв’язок мав
Михайло Грушевський із Черкащиною, землею своїх предків і багатьох родичів-сучасни-
ків. Звісно, це не могло не впливати і на його історичну концепцію, зокрема втілену в
уславленому багатотомному гранд-наративі української нації. Попри відсутність прямих
джерельних свідчень, є підстави припустити, що видатний історик бував у Суботові осо-
бисто. Так, в одному з листів Марко писав, що «непогано було, якби ти до мене прибув ...
та й скажи мені, братіку, свою згоду та ще й не гайся, щоб я знав, коли по тебе виїхати у
Черкаси на пристань»42. Схоже, технологічно механізм подібних відвідин поміж братами
був уже випробуваний і обом знаний. Ще одним непрямим свідченням слід визнати дово-
лі інтригуючий спогад доньки Марка Федоровича Тамари. Так, вона згадувала, що в її ди-
тинстві поряд із хатою була гірка «Кулюня»: «Садок, за хатою. Гірка глиняна, і в ній ви-
довбаний диванчик. На ньому цяцьки, ляльки. Тут ми бавимось і гірка зветься “Кулюня” в
честь Катрусі»43. Нам не відомі обставини, за яких цю гірку назвали на честь доньки Ми-
хайла Грушевського Катерини (батьки її називали саме «Кулюня»), але цей факт яскраво
засвідчує близькість обох родин і дозволяє припускати, що Михайло, Марія та Катерина
Грушевські, імовірніше, таки гостювали в Суботові44. Ураховуючи при цьому той факт,
що Михайло Сергійович був хрещеним доньки Марка Федоровича Галини, сумніватися в
цьому практично не доводиться.
Загалом, родинний фактор для видатного історика посідав одне з найважливіших
місць не лише в особистому, але й професійному житті. Останнє особливо яскраво вияви-
лося в 1920-х рр., на що в 1990-х рр. звернув увагу І. Верба. Розглянувши численні та різ-
нопланові історіографічні джерела, історик, зокрема, відзначив, що патріарх родини сві-
домо проводив сімейну політику в галузі історичних студій, керуючись у цьому насампе-
ред науковими інтересами. Це родинне згуртування, стверджує сучасний дослідник, по-
трібне було М. Грушевському для відстоювання інтересів вільної української історичної
науки, її захисту від галопуючої на той час комунізації. Утім, унаслідок розгортання ре-
пресій у радянській Україні, сімейна політика автора ІУР була, безперечно, приречена, а
більша частина його оточення (зокрема й представники родини) репресована та знище-
на45.
Однак чого так і не змогли знищити більшовики, то це історичну пам’ять українців, у
тому числі й на Черкащині, де в останні десятиліття видатні представники роду Грушев-
ських також набувають заслуженого повернення та вшанування. Відрадно констатувати,
що все більше уваги приділяється, зокрема, діяльності Марка Грушевського, а для попу-
ляризації спадщини його земляками зроблено вже чимало. Так, ще наприкінці 1990-х рр.
за етнографічними матеріалами о. Марка суботівським майстром В. Куксою було рекон-
струйовано частину дитячих іграшок та забавлянок, які передані на збереження до Істори-
ко-меморіального музею Михайла Грушевського в Києві46. Зацікавлення особистістю
Марка Федоровича, його науковою спадщиною підштовхнули до ідеї створення на базі
відділу «Суботівський історичний музей» Музею Дитини, концепцію, структурний та те-
матико-експозиційний плани якого підготувала Н. Кукса. В основу концепції покладено
41 Преловська І. Діяч на ниві українського православ’я. Постать Марка Грушевського на зламі епох: історико-
культурологічні візії. С. 101.
42 Листи Марка Грушевського до Михайла Грушевського / Упор. В. Шульги. Постать Марка Грушевського на
зламі епох: історико-культурологічні візії. С. 207.
43 Маленька «сага» про рід Грушевських: спогади Тамари Марківни Грушевської. Пам’ятки України. 2002. № 2.
С. 83.
44 Кучеренко М. «Не тут і не в сі часи»... С. 155.
45 Верба І. Родина Грушевських в українській історичній науці 1920-х рр. Український історичний журнал. 1996.
№ 5. С. 131, 145.
46 Кукса Н. Культурно-просвітницька діяльність Марка Грушевського на Чигиринщині. С. 135.
Сіверянський літопис. 2025. № 4
96
дослідження та практичне використання творчого доробку цього етнографа і фольклорис-
та47. Підтримується зв’язок і з нащадками Марка Грушевського. Так, його онука Елеонора
Захарівна Коваль (1930 р.н.) – доктор біологічних наук, професор, фахівець із питань сис-
тематики та екології мікроскопічних грибів, крізь усе життя пронесла світлу пам’ять про
своїх дідуся і бабусю, попри численні випробування зберегла сімейні реліквії. На початку
2021 р. вона передала їх до фондів Національного історико-культурного заповідника «Чи-
гирин»48.
Зі здобуттям Україною незалежності до наукової грушевськіани долучився і провідний
навчальний заклад Черкащини, яким на сьогодні є Черкаський національний університет
ім. Б. Хмельницького. Нові історичні та суспільно-політичні реалії 1990-х рр., необхід-
ність інтеграції в європейський освітній і науковий простір вимагали змін, зокрема, і в ор-
ганізації освітнього процесу, і в проведенні фундаментальних наукових досліджень. Від-
так на цьому етапі в університеті виникли нові навчально-наукові підрозділи. У зв’язку з
назрілою потребою ґрунтовної підготовки фахівців історичного профілю, у ВНЗ 30 черв-
ня 1994 р. створено історичний факультет, у межах якого сформовано дві кафедри – все-
світньої та історії України. Останню очолив доцент А. Чабан (до 2000 р.; потім завідува-
чами були В. Мельниченко – до 2002 р., В. Масненко – 2002–2012 рр., О. Драч – до
2016 р. і знову проф. В. Масненко – до сьогодні). Як уже зазначалося вище, саме ця ка-
федра від початку заснування є основним науковим осередком в черкаському регіоні що-
до розвитку сучасного грушевськознавства. Від моменту утворення цього підрозділу
практично одразу почали студіювати означену проблематику тоді ще доценти В. Маснен-
ко та В. Гоцуляк.
Інтерес до вивчення життя та творчості М. Грушевського у Віктора Володимировича
Гоцуляка (нар. 1948 р.), тоді доцента Черкаського педінституту, з’явився, коли він у пер-
шій половині 1993 р. перебував на стажуванні в Інституті підвищення кваліфікації викла-
дачів вищої школи при Київському державному університеті ім. Т. Шевченка, де особисто
познайомився з академіком О. Пріцаком. За спогадами черкаського вченого, саме остан-
ній заохотив його до вивчення спадщини Михайла Грушевського та з’ясування стану
української історичної науки його доби загалом49. Невдовзі, у жовтні 1994 р. на львівській
науковій конференції «Михайло Грушевський і львівська історична школа» він презенту-
вав свою пілотну розвідку в царині грушевськознавства – «До оцінки львівського періоду
історичної школи Грушевського та питання його подальшого вивчення українською істо-
ріографією». Показово, що порушена проблематика змусила редакцію знаного часопису
«Український історик» надрукувати цю доповідь у вигляді наукової статті50.
У 1996 р. В. Гоцуляк перейшов на посаду провідного наукового співробітника для під-
готовки докторської дисертації на тему «М.С. Грушевський і українська історична наука
(80-ті рр. ХІХ – поч. ХХ ст.): історіографія проблеми». Його консультантами були відо-
мі вчені – Я. Дашкевич, Л. Зашкільняк, І. Колесник, О. Пріцак, О. Реєнт. У підсумку, за-
вершене дослідження позитивними відгуками оцінили академік М. Жулинський, теперіш-
ній – О. Купчинський і тодішній голова НТШ О. Романів, а також Ю. Мицик, Т. Попова,
О. Путро, Л. Таран, Ю. Шаповал, офіційні опоненти – Я. Дашкевич, В. Савчук, В. Чишко.
Захист відбувся успішно на початку липня 1999 р. За два роки В. Гоцуляк отримав вчене
звання професора51. Отже, уже понад тридцять років Віктор Володимирович систематич-
но займається науковим грушевськознавством, про що свідчать численні публікації чер-
каського професора у провідних фахових часописах, присвячені історіографічній рефлек-
сії над спадщиною М. Грушевського.
Найбільш повно відповідна рефлексія вченого знайшла відображення у двох наукових
монографіях52, присвячених історіографічному процесу навколо творчості автора ІУР, на
етапі до середини 1990-х рр. Відтак можна відзначити, що В. Гоцуляк став тоді одним із
перших українських дослідників історії історіографії грушевськознавства. Водночас варто
47 Кукса Н. Музей дитини у Суботові як центр етнопедагогіки Середньої Наддніпрянщини. Волинський музейний
вісник. Луцьк, 2016. Вип. 8. С. 32–33; Діденко Я., Кукса Н. Дослідження доробку Марка Грушевського у науко-
во-освітній діяльності Національного історико-культурного заповідника «Чигирин». Постать Марка Грушев-
ського на зламі епох: історико-культурологічні візії. С. 194.
48 Діденко Я., Кукса Н. Хранителі спадщини Потясминня: мандрівка крізь часи. С. 133.
49 Михайлюк В. Внесок В. Гоцуляка у розвиток грушевськознавства. Гоцуляк В. – доктор історичних наук, про-
фесор (до 70-річного ювілею): Вибрані студії. Бібліографічний покажчик (1990–2018). Черкаси, 2018. С. 18.
50 Гоцуляк В. До оцінки львівського періоду історичної школи М. Грушевського. Український історик. 1996.
Ч. 1–4. С. 251–258.
51 Мицик Ю., Абразумова О. Штрихи біографії і творчий шлях Віктора Володимировича Гоцуляка. Гоцуляк В. –
доктор історичних наук, професор… С. 15.
52 Гоцуляк В. Гортаючи сторінки... Думки про «Історію України-Руси» М. Грушевського і українську історіогра-
фію 80-х рр. XIX – поч. XX ст. Черкаси: Сіяч, 1996. 255 с.; Його ж. Історіографічна думка про М. Грушевського і
українську історичну науку його доби. Черкаси: Сіяч, 1996. 182 с.
Siverian chronicle. 2025. № 4
97
пригадати, що в 1990-х рр., на початковому етапі формування цієї дисципліни, спостері-
гався переважно процес гіпертрофованої романтизації постаті «першого президента Укра-
їни», яким надміру возвеличували М. Грушевського. Відповідна суспільно-політична то-
нальність позначилася й на студіях черкаського дослідника, котрий також уналежнював
«першого президента УНР» до «блискучої плеяди подвижників української науки та про-
відних ідеологів і лідерів національного відродження»53.
Загальна тенденція цього часу полягала в бажанні якомога швидше позбутися анафе-
ми, накинутої комуністичною владою на творця національного гранд-наративу. Відтак і
Віктор Володимирович всіляко підкреслював, що спільно із науковою громадськістю «по-
ступово позбавляється упереджень, відкидає необґрунтовані звинувачення на адресу ви-
датного історика, ставить питання про необхідність усунення методологічних обмежень у
пізнанні й оцінці його спадщини», а крім того, «спростовує тенденційно навернені оцінки
концептуальних тверджень представників радянської історіографії»54. Справедливо дорі-
каючи представникам діаспорної історіографії, котрі частенько у своїх візіях «вдавалися
до апології та “забронзування” постаті М. Грушевського»55, В. Гоцуляк, зрештою, хоч і
демонструє наукову неупередженість до об’єкту студіювання, усе ж таки уникає будь-якої
критики стосовно його творчості, зокрема, скажімо, у сфері теоретично-методологічних
поглядів, що створює враження певної агіографічності стилістики автора. Однак не можна
не відзначити й реальних історіографічних здобутків у доробку черкаського вченого. На-
самперед, заслуговує на увагу тонкий аналіз найбільш виразних історичних праць, при-
свячених науковому спадку М. Грушевського, а також окреслення тогочасної структурно-
предметної сутності грушевськознавства.
Варто зупинитися й на «дидактичному грушевськознавстві» В. Гоцуляка, а саме на за-
провадженні професором відповідного спеціального курсу для студентів історичного фа-
культету Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького. Для цього він
підготував, зокрема, спеціальний навчально-методичний комплекс «Михайло Грушев-
ський і українська історична наука», з усіма необхідними методичними компонентами.
Тематика його навчальних занять передбачає вивчення предмета і завдань курсу, життя та
творчої біографії видатного вченого, його монументальної «Історії України-Руси», істо-
ричного становлення розвитку та сучасного стану грушевськознавства, наукової історич-
ної спадщини М. Грушевського тощо. Завершується цей спецкурс обов’язковим прове-
денням студентської науково-практичної конференції, обговоренням розробленої автором
ІУР схеми історичного процесу України, презентацією нових видань у галузі грушевсько-
знавства. Свідченням важливості цієї діяльності вважаємо той факт, що деякі випускники
історичного факультету сьогодні також торують науковий шлях у царині історіографії,
аналізуючи в тому числі наукову та педагогічну діяльність свого вчителя. Приміром, ни-
нішній співробітник кафедри історії України ЧНУ Д. Хоменко відзначив, зокрема, і крає-
знавчі студіювання професора В. Гоцуляка56, присвячені М. Максимовичу, Т. Шевченку,
Б. Крупницькому, І. Гуржію та ін. відомим уродженцям Черкащини.
Однак найбільші здобутки в межах черкаської наукової грушевськіани останніх деся-
тиліть пов’язані, безсумнівно, із діяльністю доктора історичних наук, професора, теперіш-
нього очільника кафедри історії України ЧНУ, голови Осередку НТШ у Черкасах Віталія
Васильовича Масненка (нар. у 1963 р.). До речі, саме йому належить і перша з-поміж
представників черкаського осередку грушевськознавців публікація, присвячена спадщині
видатного історика57, опублікована в доленосному 1991 р. На сьогодні відповідна бібліо-
графія вченого нараховує не один десяток позицій і включає дві монографії, розділи в
кількох колективних монографіях, статті в провідних фахових часописах (у тому числі та-
ких, як «Український історичний журнал», «Український історик», «Архіви України»,
«Сучасність»), іноземних і українських збірниках наукових праць, матеріалах конферен-
цій тощо.
Знаковою стала і монографія В. Масненка «Історичні концепції М.С. Грушевського та
В.К. Липинського. Методологічний і суспільно-політичний виміри української історичної
думки 1920-х рр.»58, що побачила світ у 2000 р. Ця праця присвячена інтелектуальним
взаєминам двох визначних українських істориків у 1920-х рр., відомим завдяки усталено-
53 Гоцуляк В. М. Грушевський і українська історична наука (1880-ті рр. XIX – поч. XX ст.): історіографія пробле-
ми: Автореф. дис... д-ра іст. наук: 07.00.06. Дніпропетровськ, 1999. С. 1.
54 Гоцуляк В. Гортаючи сторінки... С. 127, 217.
55 Гоцуляк В. М. Грушевський і українська історична наука... С. 5.
56 Хоменко Д. Серце віддане історії і пошуку істини. Гоцуляк В. – доктор історичних наук, професор… С. 48.
57 Масненко В. М. Грушевський і Український соціологічний інститут. Історія України: дослідження та інтер-
претації: тези VІ республіканських суспільно-політичних читань (м. Новгород-Сіверський, 22–25 травня
1991 р.). Київ, 1991. С. 96–99.
58 Масненко В. Історичні концепції М. Грушевського та В. Липинського. Методологічний і суспільно-політичний
виміри української історичної думки 1920-х рр. Київ–Черкаси: Брама ІСУЕП, 2000. 284 с.
Сіверянський літопис. 2025. № 4
98
му історіографічному стереотипу (багато в чому надуманому) щодо протистояння двох
традицій – народництва та державництва. Натомість черкаський фахівець аналізує спад-
щину обох учених, спираючись на широкі методологічні засади, з урахуванням сучасних
наукових досягнень, приділяючи чималу увагу взаємодії наукової та суспільно-політичної
сфери у творчості обох істориків, намагаючись простежити походження й еволюцію їхніх
вихідних концептів, з порівнянням у перед- та післяреволюційну добу. Вважаємо, що най-
більш цінним з наукового погляду є четвертий розділ дослідження, присвячений теоре-
тичним і методологічним засадам, зокрема концепції М. Грушевського, особливостям йо-
го аналізу історичного процесу, у тому числі етнологічну та соціологічну складові мето-
дології метра українознавства. Завдяки цьому автору вдалося виявити та констатувати
значні новаторські підходи у творчості видатного вченого, зумовлені розвитком тогочас-
ної європейської соціогуманітаристики. Загалом, погоджуємося з О. Ясем, що ця моногра-
фія В. Масненка «стала вагомим внеском у національну історіографію» та «спричинилася
до активізації наукових досліджень, присвячених М. Грушевському»59.
Подальшого розвитку історіографічна рефлексія В. Масненка стосовно наукової твор-
чості автора ІУР набула в наступній монографії60, присвяченій аналізу впливу історичної
науки на процеси націотворення в Україні кінця ХІХ – першої третини ХХ ст. Такий під-
хід убачається надзвичайно важливим, оскільки методологічні пошуки сучасної історіо-
графії потребують серйозного осмислення її традицій як у цілому, так і в регіонально-на-
ціональному просторі, з урахуванням детальної реконструкції спадщини видатних поста-
тей україністики. Зокрема, автор досить докладно, із широким залученням історіографіч-
ної традиції дослідив погляди на націотворчу складову історіографічної думки М. Гру-
шевського. Як відомо, суттєвою проблемою для розвитку української нації післяреволю-
ційної доби була роз’єднаність між кількома державними організмами. Відтак своєрідним
символом її прагнення до соборності В. Масненко слушно називає саме видатного істори-
ка України, який послідовно обстоював ідею єдності українського народу на всій терито-
рії його історичного проживання. Зрештою, має рацію один із найвідоміших сучасних
грушевськознавців В. Тельвак, що це дослідження черкаського історика відзначається
фундаментальністю, широким діапазоном охоплених питань, новизною поставлення бага-
тьох історіографічних проблем, компактністю та обширним фактажем. Водночас моно-
графія, крім того, що є змістовним науковим синтезом цікавої історіографічної проблеми,
дає й багато матеріалу для роздумів щодо продовження й подальших напрямів її розроб-
ки, у чому також полягає неперехідна вартість цієї праці61.
Авторитетність В. Масненка як одного з найкращих знавців проблеми засвідчує також
той факт, що він виступав у статусі офіційного опонента на захистах докторських дисер-
тацій кількох провідних сучасних грушевськознавців. Передусім ідеться про таких знаних
фахівців, як В. Ващенко (2009 р.), І. Гирич (2015 р.), В. Тельвак (2009 р.; прикметно, що
він був опонентом у дрогобицького дослідника й на захисті ним кандидатської дисертації
в 2004 р.). Широко відомі спеціалістам і мають високу цитованість студії черкаського іс-
торіографа, присвячені етнополітичній функції української історичної думки в рецепції
Михайла Грушевського, формуванню образу останнього в масовій свідомості сучасного
українського суспільства, місцю селянства в його історичних дослідженнях, теоретичним
засадам наукового дискурсу видатного історика в контексті етнології та соціальної антро-
пології62 та багатьох інших.
Знаним (до того ж і за межами України) є Віталій Васильович як організатор наукових
інституцій, заходів і видань у сфері дослідження життя та наукової спадщини видатного
історика. Символічним варто визнати те, що саме він виступив фундатором створення в
1997 р. Осередку НТШ, заснованого при Черкаському національному університеті. Адже
ця інституція свого часу саме завдяки керівництву львівського професора М. Грушевсько-
го (1897–1916) досягла найбільшого розквіту, утілюючи собою відтоді фактично Україн-
ську Академію Наук. У 2002 р. її черкаський осередок, завдяки старанням В. Масненка,
59 Ясь О. Рец. на: Масненко В. Історичні концепції М. Грушевського та В. Липинського // Методологічний і
суспільно-політичний виміри української історичної думки 1920-х рр. Молода нація. 2002. № 1. С. 254.
60 Масненко В. Історична думка та націотворення в Україні (кінець ХІХ – перша третина ХХ ст.). Київ–Черкаси:
Відлуння-Плюс, 2001. 440 с.
61 Тельвак В. Рец. на: Масненко В. Історична думка та націотворення в Україні (кінець ХІХ – перша третина
ХХ ст.). Київ–Черкаси: Відлуння-Плюс, 2001. 440 с. Дрогобицький краєзнавчий збірник. 2005. Вип. ІХ. С. 589.
62 Масненко В. Етнополітична функція української історичної думки у рецепції М. Грушевського. Український
історик. 2002. Ч. 1–4. С. 154–163; Його ж. Селянство в історичній концепції М. Грушевського. Український селя-
нин. 2004. Вип. 8. С. 47–50; Його ж. Формування образу М. Грушевського в масовій свідомості сучасного україн-
ського суспільства. Український історичний журнал. 2006. № 5. С. 19–34; Його ж. Трансформація теоретичних
засад наукового дискурсу М. Грушевського в контексті етнології та соціальної антропології. Архіви України.
2016. № 5–6. С. 35–46.
Siverian chronicle. 2025. № 4
99
був зареєстрований як громадська організація, котру він очолює дотепер63. Ним же, за під-
тримки колег як на кафедрі історії України ЧНУ, так і з інших інституцій (зокрема, й Інс-
титуту історії України НАНУ), були започатковані в 2016 р. міжнародний науковий фо-
рум «Черкаський історіографічний симпозіум» (на сьогодні відбулося чотири заходи), а
також спеціалізований періодичний збірник наукових праць «Symposium historiographi-
cum Czercasiensium» (дотепер світ побачили три томи). Показово, що перший том вмістив
публікації, підготовлені за результатами Всеукраїнської наукової конференції з міжнарод-
ною участю, присвяченої 150-річчю від дня народження Михайла Грушевського (захід
відбувся 22 вересня 2016 р. на базі кафедри історії України Навчально-наукового інститу-
ту історії і філософії Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького).
Важливо, що пропоноване видання, як зауважує його головний редактор В. Масненко, по-
кликане загалом стати не вузькопрофільним журналом, а саме «інтелектуальним майдан-
чиком» для широкої наукової комунікації та формувати середовище, відкрите до дослід-
ницьких новацій64.
Одним із виявів подібної наукової комунікації в черкаському «грушевськознавському»
осередку є те, що, за дотепним висловом дніпровського професора О. Журби, на кафедрі
історії України ЧНУ функціонує «черкасько-галицька наукова школа історіографії та ме-
тодології історії», до якої, крім власне її співробітників (В. Масненка, Ю. Присяжнюка,
К. Івангородського та ін.), входять також колеги з Києва (І. Гирич), Львова (Л. Зашкіль-
няк), Дрогобича (В.В. Тельвак, В.П. Тельвак, Л. Лазурко), Івано-Франківська (В. Педич),
Тернополя (І. Куций)65. Загалом, у центрі уваги її представників перебуває широке коло
наукових проблем: теорія та методологія історичної науки, розвиток української історич-
ної науки як національної, творча спадщина М. Грушевського та інших українських істо-
риків, компаративна історіографія, інтелектуальна історія, історична пам’ять, національна
свідомість і становлення модерних націй, етносоціальні спільноти загалом. Водночас,
спираючись на міждисциплінарний підхід, науковці досліджують механізм взаємовпливу
історичної науки та націотворення на прикладі центрально-східноєвропейських спільнот.
Важливим засобом інтеграції черкаського наукового осередку (й одночасно майданчи-
ком для відповідної комунікації) до сучасного грушевськознавства виступає й інша фахо-
ва періодика, модерована переважно співробітниками кафедри історії України ЧНУ. Вар-
то виділити з-поміж неї такі фахові видання, як «Вісник Черкаського університету. Серія:
Історичні науки» (1997 р. – дотепер), «Український селянин» (2000 р. – дотепер), «Берез-
неві наукові сесії Осередку НТШ у Черкасах» (2002 р. – дотепер), «Записки Осередку
НТШ у Черкасах» (чотири томи), «Гуржіївські історичні читання» (2009–2017), «Symposi-
um historiographicum Czercasiensium = Черкаський історіографічний симпозіум» (три то-
ми). За останні два десятиліття на сторінках цих видань опубліковано понад сотню науко-
вих публікацій, присвячених життю, діяльності, творчій спадщині М. Грушевського. Се-
ред авторів, студії яких регулярно публікуються в цих «черкаських часописах», крім влас-
не «місцевих» дослідників (В. Гоцуляк, В. Масненко, Ю. Присяжнюк, А. Чабан), виділя-
ються також і корифеї сучасного грушевськознавства (зокрема, В. Ващенко, І. Гирич,
В. Крот, В. Педич, Р. Пиріг, Н. Романцова, В.В. Тельвак, В.П. Тельвак, О. Удод та ін.), і
нова генерація молодих науковців, яка вносить у дисципліну нові погляди та ідеї (О. Вла-
дига, Ю. Драбчук, Л. Дутко, С. Журавльов, М. Нестеренко, І. Павлос, М. Сабінський
та ін.). Відрадно, що із «нашими» часописами співпрацюють і зарубіжні (переважно,
польські) вчені, пропонуючи власну візію щодо наукового доробку метра української іс-
торичної науки (В. Вернер, В. Вжосек, А. Стемпнік та ін.).
Різноманітною є й наукова проблематика, пропонована вищеназваними авторами.
Особливо важливими вважаємо первісні публікації нових джерел, пов’язаних із М. Гру-
шевським, передусім новознайдений епістолярій. Не менш важливими є розвідки стосов-
но його власної археографічної діяльності, а також щодо теоретично-методологічних по-
глядів, які визначили самобутність історичної концепції вченого. Вирізняються й історіо-
графічні практики історика, інтерпретовані вже сучасними фахівцями (приміром, його
аналіз творів М. Костомарова, М. Драгоманова, І. Нечуя-Левицького та ін.).
Звісно, не оминають увагою нинішні дослідники й широку наукову діяльність Михай-
ла Сергійовича, а також його неординарні редакційно-видавничі здібності, особливо вра-
ховуючи цензурну політику обох імперій, в яких він жив і працював. З огляду на це, ціл-
ком логічним є прагнення нинішніх істориків простежити аспекти громадської та політич-
63 Масненко В. Десятиріччя Осередку НТШ у Черкасах: історія, сьогодення, перспективи. Вісник НТШ. 2008.
Ч. 39. С. 5–7.
64 Масненко В. Вступне слово. Symposium historiographicum Czercasiensium = Черкаський історіографічний сим-
позіум. Черкаси, 2016. Т. І: Присвячений 150-річчю від дня народження М. Грушевського. С. 5–6.
65 Чабан А., Корновенко С., Масненко В. Університет в період кардинальних змін: 2004–2021 рр. Черкаський на-
ціональний університет ім. Б. Хмельницького: столітня історія. Колективна монографія. Черкаси, 2021. С. 294.
Сіверянський літопис. 2025. № 4
100
ної діяльності Великого Українця. Ураховуючи функціонування в ЧНУ журналу «Україн-
ський селянин», що став першим спеціалізованим науковим часописом, тематика якого
повністю присвячена висвітленню історії селянства України, окремий корпус публікацій у
ньому присвячений якраз проблемі бачення аграрного питання та загалом селянства в іс-
торичній концепції М. Грушевського. Чимало публікацій присвячено його педагогічному
та організаційному таланту, зокрема на тлі проблематики формування та функціонування
«Львівської школи Грушевського».
Не залишилася осторонь і його рецензійна спадщина. Водночас не можна не згадати,
що в черкаській науковій періодиці також регулярно публікуються рецензії на сучасні на-
укові твори, присвячені означеній тематиці. Звісно, сьогоднішні автори дедалі глибше на-
магаються окреслити специфіку сучасного грушевськознавства і на рівні структурних
меж, і на рівні дисциплінарного балансу, зокрема з урахуванням суперечливого діаспор-
ного досвіду. У цьому контексті особливої ваги набувають публікації, присвячені історіо-
графічній рефлексії відносно наукової творчості М. Грушевського, причому не лише в
українській історичній науці. Зважаючи на походження роду Грушевських з Черкащини,
відрадним є чималий корпус студій, опублікованих у «місцевій» науковій періодиці, при-
свячених культурно-освітній та громадській діяльності представників цієї родини. Аналі-
зується й образ видатного історика в сучасному інформаційному просторі України. Щодо
останнього варто зазначити й до певної міри «нетрадиційні» публікації як, наприклад,
спробу українсько-польського тандему (Віталій Тельвак і Віктор Вернер) визначити за ти-
пом віртуальних джерел «Born Digital» сприйняття автора ІУР у сучасній історичній сві-
домості66. У такому ж контексті досить нетиповою є стаття, присвячена своєрідному тро-
лінгу Михайла Сергійовича його сучасниками67.
Висновки. Отже, не важко переконатися, що нинішня черкаська грушевськіана стано-
вить собою досить важливий сегмент загального поступу поки ще молодої наукової дис-
ципліни, котра іменується грушевськознавством. Важливо зазначити, що погляд на його
минуле, сьогодення та перспективи розвитку з регіонального ракурсу дозволяє дещо ви-
дозмінити оптику, зокрема в площині антропологізації можливих інтерпретацій і спадщи-
ни, і оточення Великого Українця. Переконані: подальші дослідження життя та діяльності
М. Грушевського в майбутньому також матимуть неабиякий націотворчий потенціал для
України, попри всю її регіональну строкатість.
References
Chaban, A., Kornovenko, S., Masnenko, V. (2021). Universytet v period kardynalnykh zmin: 2004–
2021 rr. [University in a period of radical changes: 2004–2021]. Cherkasy, Ukrainе.
Didenko, Ya., Kuksa, N. (2021). Khranyteli spadshchyny Potiasmynnia: mandrivka kriz chasy [Kee-
pers of the Potyasmynnya heritage: a journey through time]. Cherkasy, Ukraine.
Hlushko, M. (2017). Malovidome doslidzhennia Marka Hrushevskoho [Little-known research by Mark
Hrushevsky]. Narodoznavchi zoshyty – Ethnographic notebooks, 3, P. 531–540.
Hotsuliak, V. (1996). Do otsinky lvivskoho periodu istorychnoi shkoly M. Hrushevskoho [An asses-
sment of the Lviv period of M. Hrushevskyʼs historical school]. Ukrainskyi istoryk – Ukrainian historian,
1–4, P. 251–258.
Hotsuliak, V. (1996). Hortaiuchy storinky... Dumky pro «Istoriiu Ukrainy-Rusy» M. Hrushevskoho i
ukrainsku istoriohrafiiu 80-kh rr. XIX – poch. XX st. [Flipping through the pages... Thoughts on M. Hru-
shevsky’s “History of Ukraine-Rus” and Ukrainian historiography of the 1880s – the early 1900s]. Cherka-
sy, Ukraine.
Hotsuliak, V. (1996). Istoriohrafichna dumka pro M. Hrushevskoho i ukrainsku istorychnu nauku yoho
doby [Historiographical opinion about M. Hrushevsky and Ukrainian historical science of his time]. Cher-
kasy, Ukraine.
Hotsuliak, V. (1999). M. Hrushevskyi i ukrainska istorychna nauka (1880-ti rr. XIX – poch. XX st.): is-
toriohrafiia problemy [M. Hrushevsky and Ukrainian historical science (1880s – the early 20th c.): historio-
graphy of the problem]. Dnipropetrovsk, Ukraine.
Hrushevskyi, M. (1998). Spomyny [Memories]. Kyiv, 9, P. 115–140.
Hyrych, I. (2016). Mykhailo Hrushevskyi: konstruktor ukrainskoi modernoi natsii [Mykhailo Hrushev-
sky: the designer of the modern Ukrainian nation]. Kyiv, Ukraine.
Hyrych, I. (Ed.). (2016). Postat Marka Hrushevskoho na zlami epokh: istoryko-kultorolohichni vizii
[The figure of Mark Hrushevsky at the turn of the eras: historical and cultural visions]. Kyiv, Ukraine.
66 Тельвак В., Вернер В. Рецепція постаті М. Грушевського у світлі джерел «Born Digital» як елемент сучасної іс-
торичної свідомості. Symposium historiographicum Czercasiensium = Черкаський історіографічний симпозіум.
Черкаси, 2021. Т. ІІІ: Історіографія як інтелектуальний простір міжнародного діалогу: випадок Центрально-схід-
ної Європи, присвячений 25-річчю кафедри історії України. С. 172–183.
67 Тельвак В. Постать М. Грушевського в гумористичній культурі його часу: методологічні проблеми та історіо-
графічна практика. Symposium historiographicum Czercasiensium = Черкаський історіографічний симпозіум. Чер-
каси, 2016. Т. І. С. 27–36.
Siverian chronicle. 2025. № 4
101
Konta, R. (2016). Rehionalno-istorychni doslidzhennia M. Hrushevskoho v istoriohrafichnykh otsin-
kakh [Regional historical research of M. Hrushevsky in historiographical assessments]. Kraieznavstvo –
Local history, 1–2, P. 5–12.
Krypiakevych, I. (1935). M. Hrushevskyi: zhyttia y diialnist [M. Hrushevsky: life and work]. Lviv,
Ukraine.
Kucherenko, M. (2002). Do pytannia pro kozatskyi period u rodovodi M. Hrushevskoho [On the Cos-
sack period in the genealogy of M. Hrushevsky]. Novi doslidzhennia pamiatok kozatskoi doby v Ukraini –
New research on monuments of the Cossack era in Ukraine, 11, P. 177–183. Kyiv, Ukraine.
Kucherenko, M. (2002). Slidamy Hrushevskykh: Chyhyrynshchyna [In the footsteps of the Hrushev-
skys: Chyhyrynschyna]. Pamiatky Ukrainy – Sights of Ukraine, 2, P. 64–79.
Kucherenko, M. (2016). Naukovets i hromadianyn [Scientist and citizen]. Kyiv, Ukraine.
Kucherenko, M. (2016). Serhii Fedorovych Hrushevskyi: etapy zhyttia i diialnosti na nyvi pedahohiky
[Serhiy Fedorovych Hrushevsky: stages of life and activity in the field of pedagogy]. Ukrainoznavstvo –
Ukrainian studies, 1, P. 33–45.
Kucherenko, M. (2021). «Buv shche y Hrytsko z Shabelnyk» (Hryhorii Mykolaiovych Hrushevskyi)
[“There was also Hrytsko from Shabelnyk” (Hryhorii Mykolaiovych Hrushevsky)]. Kyiv, Ukraine.
Kucherenko, M., Pankova, S., Shevchuk, H. (2006). Ya buv yikh starshyi syn (rid M. Hrushevskoho) [I
was their eldest son (family of M. Hrushevsky)]. Kyiv, Ukraine.
Kuksa, N. (2013). Tvorcha spadshchyna ukrainskoho etnohrafa i folklorysta Marka Hrushevskoho [The
creative heritage of the Ukrainian ethnographer and folklorist Mark Hrushevsky]. Materialy do ukrainskoi
etnolohii – Materials for Ukrainian ethnology, 12, P. 68–72.
Kuksa, N. (2016). Kulturno-prosvitnytska diialnist Marka Hrushevskoho na Chyhyrynshchyni [Cultural
and educational activities of Mark Hrushevsky in Chyhyrynschyna]. Kyiv, Ukraine.
Kuksa, N. (2016). Muzei dytyny u Subotovi yak tsentr etnopedahohiky Serednoi Naddniprianshchyny
[The Childrenʼs museum in Subotiv as a centre of ethnopedagogy in the Middle Naddniprianshchyna]. Vo-
lynskyi muzeinyi visnyk – Volyn museum bulletin, 8, P. 32–33. Lutsk, Ukraine.
Kuksa, N., Didenko, Ya. (2018). Naddniprianska mynuvshyna. XVIII–XX st. [The Past of the Nad-
dniprianschyna. 18th–20th c.]. Cherkasy, Ukraine.
Masnenko, V. (1991). M. Hrushevskyi i Ukrainskyi sotsiolohichnyi instytut [M. Hrushevsky and the
Ukrainian sociological institute]. Kyiv, Ukraine.
Masnenko, V. (2000). Istorychni kontseptsii M.S. Hrushevskoho ta V.K. Lypynskoho. Metodolohich-
nyi i suspilno-politychnyi vymiry ukrainskoi istorychnoi dumky 1920-kh rokiv [Historical concepts of
M.S. Hrushevsky and V.K. Lypynsky. Methodological and socio-political dimensions of Ukrainian histori-
cal thought of the 1920s]. Kyiv–Cherkasy, Ukraine.
Masnenko, V. (2001). Istorychna dumka ta natsiotvorennia v Ukraini (kinets 19 – persha tretyna 20 st.)
[Historical thought and nation-building in Ukraine (the late 19th – the first third of the 20th c.)]. Kyiv–Cher-
kasy, Ukraine.
Masnenko, V. (2002). Etnopolitychna funktsiia ukrainskoi istorychnoi dumky u retseptsii M. Hrushev-
skoho [The ethnopolitical function of Ukrainian historical thought in the reception of M. Hrushevsky].
Ukrainskyi istoryk – Ukrainian historian, 1–4, P. 154–163.
Masnenko, V. (2004). Selianstvo v istorychnii kontseptsii M. Hrushevskoho [The peasantry in the his-
torical concept of M. Hrushevsky]. Ukrainskyi selianyn – Ukrainian peasant, 8, P. 47–50.
Masnenko, V. (2006). Formuvannia obrazu M. Hrushevskoho v masovii svidomosti suchasnoho ukra-
inskoho suspilstva [The formation of the image of M. Hrushevsky in the mass consciousness of contempo-
rary Ukrainian society]. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal – Ukrainian history journal, 5, P. 19–34.
Masnenko, V. (2008). Desiatyrichchia Oseredku NTSh u Cherkasakh: istoriia, sohodennia, perspektyvy
[Ten years of the NTSh Centre in Cherkasy: history, present, prospects]. Visnyk NTSh – Bulletin of NBSh,
39, P. 5–7.
Masnenko, V. (2016). Transformatsiia teoretychnykh zasad naukovoho dyskursu M. Hrushevskoho v
konteksti etnolohii ta sotsialnoi antropolohii [The transformation of the theoretical foundations of M. Hru-
shevskyʼs scientific discourse in the context of ethnology and social anthropology]. Arkhivy Ukrainy –
Archives of Ukraine, 5–6, P. 35–46.
Melnychenko, V., Chaban, A. (Ed.). (2018). Hotsuliak V. – doktor istorychnykh nauk, profesor (do
70-richnoho yuvileiu): Vybrani studii. Bibliohrafichnyi pokazhchyk (1990–2018) [Gotsulyak V. – doctor
of historical sciences, professor (until his 70th anniversary): Selected studies. Bibliographic index (1990–
2018)]. Cherkasy, Ukraine.
Mykhailiuk, V. (2018). Vnesok V. Hotsuliaka u rozvytok hrushevskoznavstva [V. Gotsulyakʼs contri-
bution to the development of Hrushevsky studies]. Cherkasy, Ukraine.
Pyrih, R. (1996). Hrushevskoznavstvo: stan ta perspektyvy rozvytku [Hrushevsky studies: status and
prospects for development]. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal – Ukrainian historical journal, 5, P. 71–83.
Pyrih, R. (2016). Mykhailo Hrushevskyi: transformatsii suspilnoho spryiniattia istorychnoi postati
[Mykhailo Hrushevsky: transformations of public perception of a historical figure]. Symposium historio-
graphicum Czercasiensium, 1, P. 8–16.
Shapoval, Yu., Verba, I. (2005). Mykhailo Hrushevskyi [Mykhailo Hrushevskyi]. Kyiv, Ukraine.
Shapoval, Yu., Verba, I. (2025). Mykhailo Hrushevskyi [Mykhailo Hrushevskyi]. Kyiv, Ukraine.
Telvak, V. (2016). Postat M. Hrushevskoho v humorystychnii kulturi yoho chasu: metodolohichni
problemy ta istoriohrafichna praktyka [The figure of M. Hrushevsky in the humorous culture of his time:
methodological problems and historiographical practice]. Cherkasy, Ukraine.
Сіверянський літопис. 2025. № 4
102
Telvak, V., Verner, V. (2021). Retseptsiia postati M. Hrushevskoho u svitli dzherel «Born Digital» yak
element suchasnoi istorychnoi svidomosti [Reception of M. Hrushevsky in the light of “Born Digital” sour-
ces as an element of contemporary historical consciousness]. Cherkasy, Ukraine.
Telvak, V.V. (2022). Hrushevskoznavstvo 2.0: sproba dystsyplinarnoho balansu [Hrushevsky studies
2.0: an attempt at disciplinary balance]. Cherkasy, Ukraine.
Telvak, V.V., Telvak, V.P. (2021). Suchasne hrushevskoznavstvo: zdobutky, vtraty, perspektyvy [Mo-
dern Hrushevskyi studies: achievements, defeats, prospects]. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal – Ukrainian
historical journal, 5, P. 4–15.
Tronko, P. (2002). Ukrainske kraieznavstvo v XX st.: do 75-richchia Vseukrainskoi spilky kraieznavt-
siv [Ukrainian local history in the 20th c.: to the 75th anniversary of the All-Ukrainian union of local history
scholars]. Kyiv, Ukraine.
Verba, I. (1996). Rodyna Hrushevskykh v ukrainskii istorychnii nautsi 1920-kh rr. [The Hrushevsky fa-
mily in Ukrainian historical science of the 1920s]. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal – Ukrainian historical
journal, 5, P. 131–149.
Vermenych, Ya. (1998). Rol M. Hrushevskoho u stanovlenni systemy rehionalno-istorychnykh doslid-
zhen v Ukraini [The role of M. Hrushevsky in the formation of the system of regional historical research in
Ukraine]. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal – Ukrainian historical journal, 2, P. 92–101.
Vermenych, Ya. (2003). Teoretyko-metodolohichni problemy istorychnoi rehionalistyky v Ukraini
[Theoretical and methodological problems of historical regional studies in Ukraine]. Kyiv, Ukraine.
Івангородський Костянтин Васильович – доктор історичних наук, доцент кафедри
історії України Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького (м. Черка-
си).
Ivangorodsky Kostiantyn – doctor of sciences (history), docent of department of history of
Ukraine, B. Khmelnytsky national university of Cherkasy.
E-mail: iwakos@ukr.net
Дата подання: 23 листопада 2024 р.
Дата затвердження до друку: 11 серпня 2025 р.
Цитування за ДСТУ 8302:2015
Івангородський, К. Черкаська грушевськіана. Сіверянський літопис. 2025. № 4. С. 88–102. DOI:
10.58407/litopis.250409.
Цитування за стандартом APA
Ivangorodsky, К. (2025). Cherkaska hrushevskiana [Cherkasyan Hrushevskyana]. Siverianskyi lito-
pys – Siverian chronicle, 4, P. 88–102. DOI: 10.58407/litopis.250409.
|