Молодіжні громади як осередок дошлюбного спілкування молоді в традиційному українському суспільстві

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2009
1. Verfasser:	Яцун, Н.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2009
Schriftenreihe:	Матеріали до української етнології
Schlagworte:	Колективні реалії: традиції та сучасний вимір. Етнічні процеси і етнокультурні взаємовпливи
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207159
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Молодіжні громади як осередок дошлюбного спілкування молоді в традиційному українському суспільстві / Н. Яцун // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2009. — Вип. 8(11). — С. 278-282. — Бібліогр.: 23 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-207159
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-2071592025-10-03T00:02:07Z Молодіжні громади як осередок дошлюбного спілкування молоді в традиційному українському суспільстві Яцун, Н. Колективні реалії: традиції та сучасний вимір. Етнічні процеси і етнокультурні взаємовпливи 2009 Article Молодіжні громади як осередок дошлюбного спілкування молоді в традиційному українському суспільстві / Н. Яцун // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2009. — Вип. 8(11). — С. 278-282. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. 2313-8505 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207159 uk Матеріали до української етнології application/pdf Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Колективні реалії: традиції та сучасний вимір. Етнічні процеси і етнокультурні взаємовпливи Колективні реалії: традиції та сучасний вимір. Етнічні процеси і етнокультурні взаємовпливи
spellingShingle	Колективні реалії: традиції та сучасний вимір. Етнічні процеси і етнокультурні взаємовпливи Колективні реалії: традиції та сучасний вимір. Етнічні процеси і етнокультурні взаємовпливи Яцун, Н. Молодіжні громади як осередок дошлюбного спілкування молоді в традиційному українському суспільстві Матеріали до української етнології
format	Article
author	Яцун, Н.
author_facet	Яцун, Н.
author_sort	Яцун, Н.
title	Молодіжні громади як осередок дошлюбного спілкування молоді в традиційному українському суспільстві
title_short	Молодіжні громади як осередок дошлюбного спілкування молоді в традиційному українському суспільстві
title_full	Молодіжні громади як осередок дошлюбного спілкування молоді в традиційному українському суспільстві
title_fullStr	Молодіжні громади як осередок дошлюбного спілкування молоді в традиційному українському суспільстві
title_full_unstemmed	Молодіжні громади як осередок дошлюбного спілкування молоді в традиційному українському суспільстві
title_sort	молодіжні громади як осередок дошлюбного спілкування молоді в традиційному українському суспільстві
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Колективні реалії: традиції та сучасний вимір. Етнічні процеси і етнокультурні взаємовпливи
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207159
citation_txt	Молодіжні громади як осередок дошлюбного спілкування молоді в традиційному українському суспільстві / Н. Яцун // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2009. — Вип. 8(11). — С. 278-282. — Бібліогр.: 23 назв. — укр.
series	Матеріали до української етнології
work_keys_str_mv	AT âcunn molodížnígromadiâkoseredokdošlûbnogospílkuvannâmolodívtradicíjnomuukraínsʹkomususpílʹství
first_indexed	2025-11-24T15:08:13Z
last_indexed	2025-11-24T15:08:13Z
_version_	1849684806689882112
fulltext	278 Надія Яцун (Одеса) МОЛОДІ Ж НІ ГРОМ А ДИ ЯК ОСЕРЕ ДОК ДОШ ЛЮбНОГО СПІ ЛК У ВА НН Я МОЛОДІ В ТРА ДИЦІйНОМ У У К РА ЇНСЬКОМ У СУСПІ ЛЬСТВІ В ажливими інститутами процесу со- ціалізації молоді завжди були сім’я, сіль- ська громада, вікові об’єднання молоді, церква. Участь сільської общини в про- цесі соціалізації молоді була визначаль- ною, відбувалася вона через взаємозв’язок та налагодження стосунків з молодіжни- ми громадами села. Молодіжні громади (дівочі та парубочі) були своєрідним осе- редком організації різноманітних форм спілкування молоді, а відтак і важливою http://www.etnolog.org.ua 279 структурою в підготовці молоді до по- дружнього життя, оскільки цією справою переймалися не лише молодь та її батьки, а й громада. Саме в громадах відбувалося дошлюбне спілкування – важливий пері- од підготовки молоді до утворення сім’ї. Отже, спільною рисою для всіх молодіж- них громад була орієнтованість на шлюб, на створення родини та свого господар- ства, що об’єднувала неодружену молодь у відповідальний період життя людини – від парубкування та дівування (вступу у вік юності) до одруження. Метою нашого дослідження є висвіт- лення ролі молодіжних громад як голов- ного осередку дошлюбного спілкування молоді в традиційному українському су- спільстві. Серед дослідників немає єдності в розу- мінні витоків молодіжних громад. Їх вба- чали в таких соціальних утвореннях, як церковні братства та цехові організації, роз- глядали як самостійні молодіжні громади, що зазнавали впливу церковних братств. Існує думка й про відсутність у діях па- рубоцьких громад «стародавніх філантро- пічних та просвітительських елементів», притаманних церковним братствам. Але в будь-якому разі парубоцтво належить до особливої суспільної групи, що є залишком давньої форми визнання статевої зрілос- ті – більш раннім, аніж цехи і братства [1]. В. К. Борисенко, А. П. Пономарьов та де- які інші дослідники погоджуються з тим, що молодіжні громади були невід’ємним інститутом підготовки молоді до подруж- нього життя в традиційному українському середовищі [2]. Останнім часом активізу- валися регіональні дослідження традицій- ної культури. Молодіжні громади також стали предметом наукової уваги в контек- сті дослідження традиційної весільної об- рядовості українців Одещини [3]. Як зазначав видатний дослідник тради- ційної української культури Хв. Вовк [4], у кінці ХІХ – першій половині ХХ ст. парубочі й дівочі молодіжні об’єднання (громади) були головним інститутом ор- ганізації дозвілля молоді та регулювання її дошлюбних стосунків, хоч їхні функції цим не обмежувалися. За наданими авто- ром відомостями, кожне з цих товариств мало свого вождя в особі отамана чи ота- манки. На чолі дівочої громади стояла старша дівка – «та, котра вела порядок між дівчатами»; називали її отаманшою. На чолі парубочої громади був старший парубок – отаман. Отаман та отаманша були довіреними представниками своїх громад, вони залагоджували сварки, вла- штовували забави та мали вирішальний голос у прийнятті нових членів [5]. За свідченнями дослідників Степової України, молодіжні громади Одещини, як і на всій території України, мали сво- єрідний неписаний статут, очолювалися виборними особами, із наданням їм функ- цій керівників організації і проведення дозвілля. Дівчата і хлопці мали свої окре- мі ватаги. На Одещині голову парубочої громади називали отаманом. У централь- них регіонах України дівчата та парубки також щороку вибирали «березу». Інколи найвправніші обиралися кілька років поспіль. Вибори влаштовували най- частіше перед Різдвом. Як і в інших ре- гіонах, на Одещині також обирали тих, хто знав найбільше колядок, щедрівок, вітань та вмів водити ватагу колядників і щедрувальників по всьому селу [6]. За реконструкціями дослідників, кож- на громада мала свою продовольчу касу, що складалася з регулярних внесків усіх членів і мала задовольняти, з одного боку, релігійні потреби, а з другого, – служи- ти для організації розваг та сходин. Ор- ганізація зібрань відбувалася на гроші зі спільної каси (купівля свічок чи гасу), кожна дівчина приносила із собою що- небудь із харчів: муку, яйця, сир, іноді навіть курку на юшку. Тобто, всі організа- ційні та підготовчі моменти дозвілля були справою молодіжних громад [7]. Одним із головних завдань молодіж- них громад був насамперед прийом нових членів до колективу. За матеріалами до- сліджень, процес вступу до громади був пов’язаний зі складною системою звичаїв та обрядів, своєрідних умов та вимог. Од- нією з умов вступу парубка чи дівчини до молодіжної громади було досягнення певного віку. В Україні практика ранньо- го одруження була спричинена потребою родини в додаткових робочих руках. Вона задовольнялася, зокрема, через одруження синів, що і викликало формування тради- ції раннього парубкування й дівування, а отже, і раннього одруження. Скажімо, ця традиція зберігалась у деяких районах За- хідної України (із застарілими формами виробничих відносин, землекористуван- ня і землеволодіння), тоді як у регіонах http://www.etnolog.org.ua 280 із порівняно прогресивними соціально- економічними відносинами вона була менш вираженою. Якщо в Галичині парубкуван- ня починалося з 15-ти – 16-ти, а дівуван- ня – з 14-ти – 16-ти років, то на Поділлі парубки й дів чата починали ходити на «вулицю», тобто місце, де молодь збира- лася на гуляння, з 15-ти, у Середньому Подніпров’ї, відповідно, – з 16-ти – 17-ти та з 16-ти років [8]. За матеріалами проведених науковця- ми досліджень, у Степовій Україні (на Одещині) вік початку дівування та паруб- кування коливався від 15-ти – 16-ти років до 19-ти – 20-ти років, залежно від того чи іншого населеного пункту та соціально- економічних або політичних умов [9]. З того самого віку дівчат уже й свата- ли [10]. Щоправда, ці норми мали помітні коливання і залежали від місцевих звича- їв, складу родини, її економічного стано- вища, нарешті, від зрілості самої людини, ступінь якої визначала громада. Остання, власне, і вирішувала: чи приймати хлоп- ця або дівчину до громади, чи не при- ймати. Важливими умовами вступу до громади були характеристика, яку давали односельці, а також згода батьків. Отже, вступ до молодіжної громади – надзви- чайно відповідальний життєвий момент, свого роду соціальна межа, яку мусили перейти хлопець або дівчина, щоб набути набагато вищих якостей. Коли про хлопця казали, що він парубочить, це означало визнання його права на створення сім’ї, на рівну з дорослими роботу, на вільне розпорядження заробленими грошима, на участь у сімейних радах; парубок навіть діставав право ходити замість батька на громадські сходи. До цього моменту як хлопці, так і дівчата були обмежені у пра- вах. Щодо прав, то вони відповідали пев- ним соціально-віковим категоріям, на які традиційно поділялися діти й молодь. З кожною віковою категорією збіль- шувалися права та громадське визнання хлопців і дівчат, але тільки вступ до мо- лодіжної громади узаконював їхні гро- мадянські права. Саме тому намагалися якомога урочистіше відзначити цю подію, присвятивши їй обряд посвячення у зрі- лий стан (ініціація) [11]. Класична схема ініціації складалася пе- реважно з трьох фаз: виділення індивіда із суспільства і його ритуальне «вмирання», далі межовий (лімінарний) пе ріод, упро- довж якого ініціанти проходили навчан- ня й різноманітні випробування, врешті, включення до колективу вже в новому ста- тусі як повноправного члена [12]. За реконструкціями дослідників, об- ряд посвячення у зрілий стан у різних ре- гіонах України мав свою специфіку. Так, здебільшого новачків до гурту приймали на перших осінніх вечорницях. Відомо, що ці осередки дозвілля сільської моло- ді з настанням жнивної пори переставали функціонувати, а з приходом осені від- новлювалися. В одних селах вони розпо- чиналися на другу Пречисту (21 вересня), в інших – на Покрову (14 жовтня) чи на Кузьми й Дем’яна (14 листопада). Давні звичаї перших вечорниць досить довго зберігалися на Поліссі та Волині. На перші осінні вечорниці дівчата в складчину готують святкову вечерю. Приносять сало, яйця, обов’язково варять вареники. Дівчина, яка вступала до дівочої гро- мади, повинна була на перші вечорни- ці зварити кашу. Горщик із кашею вона приносила в хустині і ставила на столі. Сходилися хлопці й починали «торгувати кашу». Хто давав більше грошей, той бив кашу, а гроші віддавали дівчині. Вона частувала всіх кашею і ставала членом гурту, могла вже ходити на вечірки. Цікавий звичай вступу у повноліття по- бутував на Поділлі. Тут відбувався обряд «коронування» юнака на парубка. Його садовили на стілець, застелений кожухом (або на подушку), давали в руки хлібину і пляшку та тричі піднімали високо вгору, співаючи при цьому величальних пісень на його честь. За «коронування» хлопець ставив могорич і частував усю грома- ду [13]. Після цього ритуалу та могоричу колишній безвусий «кашоїд» набував усіх прав парубоцтва: він міг запускати вуса і, найголовніше, залицятися до дівчат і від- відувати вечорниці [14]. На Одещині, за свідченнями дослідників, від хлопців, які вперше виходили гулять, брали могорич: батько «ставив стіл» – відро вина, закус- ку, щоб його син «ходив гуляти». «Ма- лих» хлопців гнали додому «кушаками» (пасками, поясами), бо вони ще не давали могоричу. Якщо ж дівки виходили дівува- ти раніше, ніж було прийнято, то хлопці били їх лозинами [15]. Народна етика виробила цілу систе- му уявлень щодо прав парубків та дівок на порі та черговості їхнього одруження. http://www.etnolog.org.ua 281 Звичаєве право в цьому сенсі було кате- горичним: першими ходити на вечорни- ці, як і одружуватися, мали право старші діти. Вважали за сором для родини, якщо сватали з-поміж сестер молодшу. Нерідко батьки дівчини відмовляли старостам, по- силаючись на те, що раніше віддаватимуть старшу дочку. Тому, щоби підкреслити пріоритет старших дітей, існували спеці- альні чини – старший парубок і старша дівка, і ніхто з молодших братів та сестер не міг заступати їм дорогу [16]. У житті сільської молоді в Україні помітне місце займала узвичаєна форма дозвілля – вечорниці, досвітки. Їх орга- нізовували насамперед дівочі громади, вибираючи місце проведення вечірок. За реконструкцією дослідників, найчастіше збиралися в хаті вдови чи самотніх людей похилого віку, рідше – почергово в тих осе- лях, де була дівчина. Дівчата приносили із собою прядіння, вишивання, плетіння. Кожна дівчина прагнула показати свою майстерність. На Лемківщині, зокрема, закінчити прясти треба було до новоріч- них свят, бо з дівчат, які не встигли цього зробити, сміялися не тільки парубки, а й усе село. Вечорниці виконували подвійну функцію: передусім це були зібрання мо- лоді для праці в гурті, про що свідчить їхня паралельна назва – «прядки». Робота чергувалася з відпочинком: танцями, спі- вом, жартами, іграми, оповіданнями [17]. На Андрія на вечорницях розваги пере- важали над працею. У той вечір багато ворожили, співали, гостилися. Тобто, за реконструкціями Хв. Вовка, проведення дозвілля відбувалося приблизно за та- кою схемою: дівчата сходилися на місце зібрань та виконували принесену з дому роботу (пряли, вишивали) під супровід пісень. У цей час зненацька з’являлася юрба парубків, обов’язково з музиками та з пляшкою, а то й двома, горілки. Дівочі співи на цьому переривалися і починалися танці. Після танців усі сідали до готової вечері. Але отаман та отаманка не сідали до столу, вони повинні були обслуговува- ти товариство [18]. Отже, повсюдно в Україні вечорниці – це традиційна форма спілкування молоді, оперта на трудову і розважальну основу. Разом з тим у їхньому влаштуванні було чимало відмінностей. Зокрема, у західних областях України, порівняно із централь- ними, вечорниці були менш популярними, обмеженими щодо часу їхнього проведен- ня, із досить своєрідною атмосферою спіл- кування. Тут разом з молоддю збиралися молоді сім’ї, подекуди влаштовувалися вечорниці лише з участю дівчат і жінок, без хлопців [19]. За свідченнями дослідників, понов- лення молодіжних статево-вікових груп починалося наприкінці весни. Однією з найпоширеніших форм дошлюбного спіл- кування молоді в Україні була так звана вулиця – своєрідні вечорниці на свіжому повітрі. Починалася «вулиця» від Вели- кодніх свят і тривала все літо – аж до дня Семена Станника (14 вересня за старим стилем) [20]. Знайомство парубків і ді- вчат, формування дошлюбних пар та їхнє публічне представлення відбувалося під час суспільних розваг, на які дуже бага- тий весняний період (особливо в другій його половині). Вони виявлялися в особ- ливих формах дозвілля – специфічних за своїм репертуаром хороводах та піс- нях [21]. Широко відомими були також молодіжні розваги, ворожіння, пов’язані з купальською обрядовістю, оскільки в ку- пальській обрядовості головний акцент робився на участі молоді [22]. У багатьох селах Київщини, Чернігівщини та Пол- тавщини дівочі й парубочі громади, хоч і в значно слабшій формі, зберігались аж до 30-х років ХХ століття [23]. Отже, дошлюбне спілкування молоді в традиційному суспільстві було однією з передумов одруження. На основі ана- лізу структури та діяльності молодіжних громад в українському суспільстві кінця ХІХ – початку ХХ ст. можна дійти ви- сновку, що вони були головним осередком спілкування молоді, відігравали значну роль у її соціалізації, були важливим еле- ментом у регулюванні дошлюбних стосун- ків, виконували головну функцію в підго- товці молоді до одруження та визначення шлюбного партнера. Молодь збиралася для проведення дозвілля за територіаль- ним принципом (у населеному пункті в різних частинах села – кутках). Форми дозвілля можна розділити на: спілкуван- ня просто неба влітку (вулиця), спілку- вання молоді в приміщенні взимку (вечор- ниці, досвітки), спілкування молоді під час проведення храмових і календарних свят як у приміщенні, так і просто неба (Андрія, Водохреща, Масниця, Зелені свята та ін.). Процес вступу до громади http://www.etnolog.org.ua 282 супроводжувався складною системою зви- чаїв та обрядів, своєрідних умов і вимог, вікового цензу, що значно різнився для хлопців і дівчат. Громади поділялися за гендерною ознакою на дівочі та парубо- чі. Керівники парубочих і дівочих громад виконували важливі функції в організа- ції та проведенні дозвілля, їхні обов’язки та відповідальність перед громадою були дуже великими. Поступово молодіжні громади як осе- редок гуртування сільської молоді втра- чають більшість своїх функцій, стають неформальними, хоча ще відіграють важ- ливу роль в організації відповідального періоду в житті людини – підготовки мо- лоді до одруження. Особливо цей процес посилився в другій половині XX ст., що може бути пов’язано з характерною для цього періоду практикою нівелювання традиційних елементів культури, зокре- ма і в молодіжному спілкуванні. Така практика впроваджувалася через систему сільських будинків культури, що ставали новими осередками проведення дозвілля в нових, не притаманних сільському се- редовищу формах. Але це вже питання окремого дослідження. 1. Пономарев А. П. Добрачное общение моло- дежи // Украинцы. – М., 2000. – С. 260; Сумцов Н. Ф. Досветки и посиделки // Киевская старина. – 1885. – Т. 13. Кн. 9. – С. 159; Чернышев М. К. К вопросу о «пару- боцтве», как особой общественной группе // Там само. – 1887. – Т. 19. Кн. 11. – С. 491. 2. Борисенко В. К. Весільні звичаї та об- ряди в Україні: Історико-етнограф. дослі- дження. – К., 1988; Борисенко В. К. Нова весільна обрядовість в сучасному селі (На матеріалах південно-східних районів Укра- їни). – К., 1979; Борисенко В. Традиції і життєдіяльність етносу (На матеріалах святково-обрядової культури українців). – К., 2000; Пономарев А. П. Добрачное об- щение молодежи. – С. 260. 3. Кушнір В. Г., Петрова Н. О. Традиційна весільна обрядовість українців Одещини (20–80-ті рр. ХХ ст.). – О., 2008. – С. 39–40. 4. Вовк Хв. Студії з української етнографії та антропології. – К., 1995. – С. 288. 5. Воропай О. Звичаї нашого народу: Етно- граф. нарис. – К., 2005. – С. 31. 6. Кушнір В. Г., Петрова Н. О. Традиційна весільна обрядовість... – С. 42. 7. Вовк Хв. Студії... – С. 288. 8. Борисенко В. Традиції і життєдіяльність етносу. – С. 119; Українське народознавство: Навч. посібник / За ред. С. П. Павлюка (2-е вид., перероб. і доп.). – К., 2004. – С. 250. 9. Кушнір В. Г., Петрова Н. О. Традиційна весільна обрядовість... – С. 42. 10. Кушнір В. Українці за Дунаєм. – О., 2002. – С. 83. 11. Борисенко В. Традиції і життєдіяльність етносу. – К., 2000. – С. 119. 12. Геннеп А. ван. Обряды перехода. Сис- тематическое изучение обрядов / Пер. с фр. – М., 1998. – С. 15, 21. 13. Борисенко В. Традиції і життєдіяльність етносу... – К., 2000. – С. 119, 121. 14. Воропай О. Звичаї нашого народу... – С. 32. 15. Кушнір В. Г., Петрова Н. О. Традиційна весільна обрядовість... – С. 42. 16. Борисенко В. Традиції і життєдіяльність етносу. – К., 2000. – С. 122; Борисенко В. К. Весільні звичаї та обряди в Україні. – С. 20. 17. Борисенко В. К. Весільні звичаї та обря- ди в Україні. – С. 17. 18. Вовк Хв. Студії... – С. 288. 19. Українське народознавство. – С. 250–251. 20. Воропай О. Звичаї нашого народу... – С. 292. 21. Кушнір В. Г., Петрова Н. О. Традиційна весільна обрядовість... – С. 42. 22. Українське народознавство. – С. 250. 23. Воропай О. Звичаї нашого народу... – С. 32. http://www.etnolog.org.ua

Молодіжні громади як осередок дошлюбного спілкування молоді в традиційному українському суспільстві

Institution

Ähnliche Einträge