Релігія та політика: взаємовідносини в Україні

Аналiзується мiсце та роль релiгiї в полiтичному життi сучасної України, її вплив на полiтичне життя та трансформацiї пiд впливом полiтичного чинника. Постiйне зростання релiгiйного й полiтичного чинникiв у нинiшньому суспiльствi ставить новi завдання в осмисленнi цих нових явищ та процесi...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Date:	2007
Main Author:	Пасічний, Р.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут народознавства НАН України 2007
Series:	Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку
Subjects:	Політичні інститути та процеси
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/25333
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Релігія та політика: взаємовідносини в Україні / Р. Пасічний // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку: Зб. наук. пр. — Львів, 2007. — Вип. 19 — С. 126-129. — Бібліогр.: 8 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-25333
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-253332025-06-03T16:04:02Z Релігія та політика: взаємовідносини в Україні Пасічний, Р. Політичні інститути та процеси Аналiзується мiсце та роль релiгiї в полiтичному життi сучасної України, її вплив на полiтичне життя та трансформацiї пiд впливом полiтичного чинника. Постiйне зростання релiгiйного й полiтичного чинникiв у нинiшньому суспiльствi ставить новi завдання в осмисленнi цих нових явищ та процесiв. Сьогоднi релiгiя помiтно впливає на полiтичне життя нашої країни. Тому проблема релiгiйного чинника в полiтичному процесi в Українi є актуальною та заслуговує на детальне дослiдження. This article is devoted to the analysis of the place and role of religion in modern Ukraine, to its influence on the political process, and on the contrary - the transformation of religious life under the influence of political factor. The gradual increase of political and religious factor in modern man-caused society puts new tasks in interpretation of these new occurrences and processes. Nowadays religion influences on political life of our country very noticeably. That is why the problem of religious factor in political process in Ukraine is very actual and deserves more detailed research. 2007 Article Релігія та політика: взаємовідносини в Україні / Р. Пасічний // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку: Зб. наук. пр. — Львів, 2007. — Вип. 19 — С. 126-129. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. XXXX-0075 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/25333 261.5 uk Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку application/pdf Інститут народознавства НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Політичні інститути та процеси Політичні інститути та процеси
spellingShingle	Політичні інститути та процеси Політичні інститути та процеси Пасічний, Р. Релігія та політика: взаємовідносини в Україні Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку
description	Аналiзується мiсце та роль релiгiї в полiтичному життi сучасної України, її вплив на полiтичне життя та трансформацiї пiд впливом полiтичного чинника. Постiйне зростання релiгiйного й полiтичного чинникiв у нинiшньому суспiльствi ставить новi завдання в осмисленнi цих нових явищ та процесiв. Сьогоднi релiгiя помiтно впливає на полiтичне життя нашої країни. Тому проблема релiгiйного чинника в полiтичному процесi в Українi є актуальною та заслуговує на детальне дослiдження.
format	Article
author	Пасічний, Р.
author_facet	Пасічний, Р.
author_sort	Пасічний, Р.
title	Релігія та політика: взаємовідносини в Україні
title_short	Релігія та політика: взаємовідносини в Україні
title_full	Релігія та політика: взаємовідносини в Україні
title_fullStr	Релігія та політика: взаємовідносини в Україні
title_full_unstemmed	Релігія та політика: взаємовідносини в Україні
title_sort	релігія та політика: взаємовідносини в україні
publisher	Інститут народознавства НАН України
publishDate	2007
topic_facet	Політичні інститути та процеси
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/25333
citation_txt	Релігія та політика: взаємовідносини в Україні / Р. Пасічний // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку: Зб. наук. пр. — Львів, 2007. — Вип. 19 — С. 126-129. — Бібліогр.: 8 назв. — укр.
series	Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку
work_keys_str_mv	AT pasíčnijr relígíâtapolítikavzaêmovídnosinivukraíní
first_indexed	2025-11-25T13:37:45Z
last_indexed	2025-11-25T13:37:45Z
_version_	1849769716145455104
fulltext	126 УДК 261.5 Р. Пасічний РЕЛІГІЯ ТА ПОЛІТИКА: ВЗАЄМОВІДНОСИНИ В УКРАЇНІ Аналiзується мiсце та роль релiгiї в полiтичному життi сучасної України, її вплив на полiтичне життя та трансформацiї пiд впливом полiтичного чинника. Постiйне зростання релiгiйного й полiтичного чинникiв у нинiшньому суспiльствi ставить новi завдання в осмисленнi цих нових явищ та процесiв. Сьогоднi релiгiя помiтно впливає на полiтичне життя нашої країни. Тому проблема релiгiйного чинника в полiтичному процесi в Українi є актуальною та заслуговує на детальне дослiдження. This article is devoted to the analysis of the place and role of religion in modern Ukraine, to its influence on the political process, and on the contrary - the transformation of religious life under the influence of political factor. The gradual increase of political and religious factor in modern man-caused society puts new tasks in interpretation of these new occurrences and processes. Nowadays religion influences on political life of our country very noticeably. That is why the problem of religious factor in political process in Ukraine is very actual and deserves more detailed research. Релiгiя, впливаючи на свідомість громадян, здатна істотно втручатись у полiтичне життя країни, тому проблема релiгiйного чинника в полiтичному процесi в Українi є актуальною та заслуговує на детальне дослiдження. Маючи на меті дослідити вплив релігії на політичне життя країни, поставимо перед собою ряд завдань, таких як визначення місця і ролі релігії у політичному житті, взаємовпливу релігії та політики та трансформацiї релiгiйного життя пiд впливом полiтичного чинника. Об’єктом дослідження будуть виступати влада та релігійні організації (християнські), а предметом – взаємозв’язки влади та традиційних для України конфесій (УПЦ КП, УГКЦ, УАПЦ, УПЦ МП). Крах комунiстичної iдеологiї, системи виховання спричинив своєрiдний вакуум свiтоглядно- виховних цiнностей. Людина залишилася вiч-на-вiч зi своїм новим для неї суспiльним середовищем. Україну захопила хвиля конфесiйної полiтизацiї, зневаги до традицiй i авторитету, iсторичних i культурних надбань. За цих умов зросло значення релігії та церкви зокрема. Церква вже кiлька рокiв залишається лiдером у рейтингу народної довiри. В дослiдженнi, проведеному Центром Разумкова, кiлькiсть тих, хто повністю довiряє церквi, становить 22–33 %, а якщо додати до цього категорiю осiб, що "скорiше довiряють, нiж не довiряють", то рiвень довiри досягне 57 %. Важливу закономiрнiсть виявили опитування суспiльної думки: кiлькiсть переконаних, що церква може позитивно вплинути на суспiльство, у кiлька разiв перевищує кiлькiсть тих, хто вважає, що вона може бути корисною для їхнiх родин i для них особисто. [3, с. 24–25]. Суспiльна думка вбачає в церквi соцiальну iнституцiю, що не несе вiдповiдальностi за дiяльнiсть держави й вiдповiдно здатна вирішувати тi незлiченнi проблеми, що не пiд силу полiтичним режимам [7, с. 50]. Безперечно, церква не є полiтичним iнститутом, але, як свiдчать iсторичний досвiд i сучаснiсть, справляє досить вiдчутний вплив на полiтичне життя суспiльства. Український дослідник Кудояр О.М. видiляє такі напрямки впливу релiгiї на полiтику у сучаснiй Українi: по-перше, вплив релiгiї як певної iдеологiчної системи, яка активно втручається в полiтичне життя шляхом впливу на полiтичнi погляди вiруючих (таке втручання може мати рiзноманiтний полiтичний характер, усе залежить вiд позицiй, симпатiй чи антипатiй дiячiв церкви, вiд соцiально-полiтичної обстановки). Другий напрямок: полiтичнi дiячi самi використовують релiгiю, її органiзацiї у своїх власних цiлях, для того, щоб надати масовим соцiально-полiтичним рухам вiдповiдного характеру (тут можуть використовуватися рiзнi засоби як матерiальнi, так і 127 iдеологiчнi). Третiй напрямок: через власні переконання вiруючi беруть участь у масових соцiальних рухах, звертаються до релiгiї як до iдеологiчного підґрунтя своїх iнтересiв [5]. Полiтичнi процеси, що розгорнулися в Українi з початку 1990-х рокiв, зробили наочною можливiсть iнтеграцiї громадян на релiгiйно-полiтичнiй основi. Без врахування соцiально- полiтичних позицiй багатомiльйонного вiруючого населення та його соцiального самопочуття важко розраховувати на ефективнiсть дiяльностi не тiльки владних органiв, але й рiзних партiй i суспiльних рухiв, які, розумiючи це, розгорнули боротьбу за прихильність вiруючих. Отже, різноманітні конфесії перетворилася на засiб полiтичної мобiлiзацiї рiзних соцiальних верств населення, а це спричинило те, що релiгiя перетворилася на об’єкт впливу полiтики, яка використовує її у власних цiлях. У нових полiтичних умовах, коли точиться боротьба за стабiлiзацiю становища в Українi й демократизацiю усiх суспiльних процесiв, важливого значення набуває вироблення науково обґрунтованої полiтики щодо релiгiйних органiзацiй, вмiння використовувати в потрiбному напрямку їх можливостi та вплив на вiруючих. Безперечно, релiгiйнi органiзацiї хоч i не є суб’єктами полiтичного процесу, але здатнi виступати на боцi певних полiтичних сил. Необхідно зазначити, що не лише полiтики намагаються використовувати релiгiйнi органiзацiї, а й самi церкви, їхнi iєрархи, духiвництво, частина простих вiруючих також орiєнтуються на певнi полiтичнi сили, намагаються з ними співпрацювати. Деякi церкви та релiгiйнi дiячi так втягнулися у вир полiтичних подiй, що серед них з’явилися свої "лiвi", "правi", помiркованi й радикально налаштованi. В той чи інший спосіб релiгiйнi групи беруть участь у полiтичному життi суспiльства. Ця участь визначається або релiгiйною iдеологiєю, або об’єктивними обставинами їх функцiонування. Участь може виражатися у формі полiтичної пасивностi, орiєнтацiї на неучасть, підтримки влади або вiдчуження вiд влади певної частини населення. Вони не тiльки не чинять опору їх втягненню в полiтику, а, навпаки, добровiльно долучаються до неї. Деякi з них вiдкрито спiвпрацюють з тими чи iншими полiтичними партiями, виступають пiд їхніми прапорами й гаслами. Одним iз найпереконливiших свiдчень полiтизацiї релiгiї в Українi є створення партiй конфесiйного спрямування, зокрема таких, як Християнсько-демократична партiя України, Республiканська християнська партiя України, Українська християнсько-демократична партiя, Партiя мусульман України тощо. Серед причин, що викликали до життя партiї релiгiйно-полiтичного напрямку, варто видiлити: iнтерес громадян до релiгiйно-соцiальних проблем; наявнiсть полiконфесiйностi в Українi; складнощi, пов’язанi з вiдносинами всерединi православного середовища; бажання полiтично активних людей заробити на вирiшеннi деяких проблем, обумовлених наявнiстю рiзних релiгiйних поглядiв. Але ж релiгiйно-полiтичнi партiї не знайшли своєї нiшi в полiтичному життi українського народу, свого мiсця на полiтичнiй картi України, неповторного полiтичного змiсту у своїй дiяльностi. Жодна з партiй релiгiйно-полiтичного напрямку не являє собою реальної сили, здатної впливати на полiтичну ситуацiю в країнi; у своїй дiяльностi релiгiйнi партiї занадто слабкi та пасивнi й тому не можуть бути серйозними конкурентами для iнших партiй. Український народ не виявив бажання змiшувати релiгiю та полiтику, тому що в Українi не iснує такої традицiї, та пiдмiнювати одне iншим. Участь мирян у політичних партіях здійснюється самостійно й не ототожнюється з позицією церкви. При цьому вища церковна влада не повинна давати спеціального благословення на політичну діяльність мирян. Міркуючи про церковну участь у виборах, як правило, згадують про Партію регіонального відродження України (на сьогоднішній день Партія регіонів), яка вимагала на парламентських виборах 1998 р. «надати канонічним конфесіям, передусім УПЦ, усі пільги, необхідні для відновлення духовності нашої Батьківщини» і «гарантію державного захисту громадян від ідеології та практики націоналізму». Другим номером у списку партії, очолюваного донецьким мером (у 128 список входив і сімферопольський градоначальник), був єпископ Вишгородський Української Православної церкви Московського патріархату, намісник Києво-Печерської Лаври Павел (Лебідь). Балотувався владика з благословення священноначалія церкви, яка має найбільшу кількість парафій, монастирів, священиків і домінує в абсолютній більшості областей України. У листівках із портретом єпископа наголошувалося, що вибори для нього — далеко не останньою чергою є можливість розв’язати численні проблеми своєї церкви. І ці листівки розклеювалися перед храмами, що збирають на літургію нехай і не 35 мільйонів православних, на чому наполягають видання УПЦ МП, але все-таки мільйони віруючих. Зібрані партією 0,91 % голосів виборців – факт, який можна інтерпретувати й аналізувати нескінченно. А для нас у цьому разі важливо, що менше 1 % співгромадян, котрі відгукнулися на прямий заклик церкви, – це цілком очевидна тенденція. Довіряючи церкві більше, ніж будь-якій іншій соціальній інституції, довіряючи їй як ідеальному й неземному Боголюдському організму, суспільство не дуже прислухається до її партійних симпатій, хоча на президентських виборах 2004 р. УПЦ МП відграла значну роль. Однак в Українi на сучасному етапi широко розгортаються процеси релiгiйного вiдродження, демократизацiї суспiльства, тому потенцiал у масових релiгiйно-полiтичних рухiв в Українi все ж таки є. Адже такi рухи могли б представляти iнтереси церкви в полiтичнiй сферi, стати формою їхньої присутностi; вони здатнi в дуже простiй, доступнiй для неосвiченої людини формi легко висловити її iнтереси; можуть заповнити тi нiшi, що не заповненi iншими полiтичними партiями; можуть бути формою вираження етноконфесiйних спiльнот (наприклад, греки, татари, поляки, євреї), їх культурно-просвiтницьких об’єднань; розширювати мiжнароднi зв’язки України шляхом встановлення контактiв i спiвробiтництва з аналогiчними течiями за кордоном, пiдсилювати рух "народної дипломатiї". Релiгiйно-полiтичнi рухи й партiї мають шанс перспективного розвитку, якщо вони будуть масовими, не будуть сприяти розпаленню релiгiйної та нацiональної ворожнечi, не будуть протиставляти одну групу населення iншiй, дотримуватимуться норм Конституцiї та законiв України, гуманiзуватимуть полiтичнi вiдносини, сприятимуть структурованостi аморфного українського суспiльства, захищатимуть права людини, будуть пов’язанi з релiгiйним самовизначенням. Однак, як констатують дослiдники, моральний вплив полiтикiв на клiр сьогоднi значно вiдчутнiший, нiж вплив клiру на полiтикiв. Служiння Богу та людинi не має нiчого спiльного з участю в полiтичному протистояннi, а мiжцерковнi суперечки не можуть давати вiруючим приклад благочестивої поведiнки. Полiтизацiя церкви не додає їй авторитету i здатна призвести до глибокої та безвихiдної духовної кризи, до подальшого загострення полiтичної боротьби, пiдриву моральної сили церкви в суспiльствi. Полiтизацiя релiгiї виражається також у спробах комплектування органiв мiсцевої виконавчої влади на конфесiйнiй основi. Це призводить до того, що представники владних структур на мiсцях, депутати органiв мiсцевого самоврядування, осередки полiтичних партiй та громадських органiзацiй, окремi полiтики, демонструючи свою полiтичну й конфесiйну орiєнтацiю, нерiдко надають пiдтримку та здiйснюють протекцiонiзм одним церквам, iгноруючи iнтереси iнших. Своє намагання впливати на церковні процеси державна влада переважно обґрунтовує тим, що церковне питання відіграє значну роль у системі державних інтересів. Згідно з програмами, статтями та аналітичними доповідями, підготованими у різних державних установах (зокрема, фахівцями Інституту стратегічних досліджень, Національного інституту україно-російських відносин, Академії державного управління), церква та релігійна віра займають такі позиції у структурі національної безпеки України: відіграє роль у державотворчому процесі, впливає на зростання сепаратистських настроїв регіонального та етнічного штибу, дає можливості втручання у внутрішні справи України зовнішніх сил через церковні канали (головно в поле зору потрапляють церкви з центрами за кордоном – УПЦ, УГКЦ, РКЦ), впливає на електоральну поведінку і вияви протестного потенціалу в суспільстві, може підривати авторитет України на міжнародній арені в процесі просування власних інтересів, може виступати чинником руйнування традиційних 129 соціальних зв’язків, може привносити чужі цінності за посередництвом власних інформаційних каналів і забезпечувати постачання за межі країни стратегічної інформації [6]. Навiть поверхове дослiдження зв’язку релiгiї та полiтики в Українi залишає небагато пiдстав для оптимiзму. Негативним прикладом полiтизацiї релiгiї в Українi є мiжконфесiйнi протистояння, обумовленi не тiльки майновими суперечками, а й надмiрною полiтизацiєю церковного середовища, прагненням певних полiтичних сил використовувати певнi церковнi органiзацiї для досягнення своїх цiлей, вiдсутнiстю згоди мiж главами церков через страх утратити свiй титул i паству. Релігійне протистояння надзвичайно широко використовується українськими політиками для досягнення власних цілей. Релiгiя часто стає засобом i методом полiтичної боротьби, оскiльки релiгiйнi мотиви у деяких ситуацiях впливають на психологiю людей сильнiше, нiж економiчнi та правовi доводи. Проте чим далi буде церква вiд полiтики, тим надiйнiшим та стабiльнiшим буде її становище в суспiльствi. У той самий час вiдрив лiдерiв церкви вiд iнтересiв народу незмiнно призводить до розколу в нiй i стає каталiзатором розколу в суспiльствi, загрожує невирiшенiстю мiжконфесiйних проблем. Церква може визначати свою роль тiльки в тому випадку, коли вона не є об’єктом полiтичних манiпуляцiй та iнструментом для досягнення полiтичних цiлей. Вона повинна мати можливiсть залишатися церквою, а не спрямовувати силу релiгiйних вiдчуттiв у русло конфронтацiї та полiтичного протиборства. Аналiз релiгiйної ситуацiї свiдчить, що за наявностi доброї волi церков i полiтичної волi державної влади негативнi тенденцiї церковно-релiгiйних процесiв можуть бути усуненi й церква як інституція в Українi зможе вiдiгравати властиву їй роль могутньої iнституцiї громадянського суспiльства та його полiтичної системи. Зростаюча полiтична активнiсть релiгiї та її iнститутiв за вiдсутностi стримувальних важелiв з боку держави може призвести до серйозних ексцесiв, оскiльки релiгiйнi почуття надiленi великою вибухонебезпечною силою, особливо, якщо ця сила спрямовується в русло протистояння та конфронтацiї. Отже, специфiку сучасних взаємовiдносин релiгiї та полiтики в Українi визначають глибока полiтизацiя церковного життя, яка обумовлена насамперед зростаючим рiвнем полiтичної активностi всього населення, та не менш глибока релiгiзацiя полiтичного процесу. Тобто зв’язок полiтики з релiгiєю в умовах сучасних суспiльно-полiтичних та конфесiйних реалiй в Українi, з одного боку, веде до посилення полiтичного й мiжцерковного протистояння та зводить нанiвець iнтеграцiйнi можливостi релiгiї в суспiльствi. З iншого, – полiтизацiя релiгiї дає можливiсть вiруючим та духiвництву рiзних конфесiй прилучатися до розбудови Української держави, вiдродження духовностi та моральностi. 1. Никитина А.Г. Политизация религии // Вопросы философии. – 1994. – № 3. – С. 173–179. 2. Єленський В. Релiгiя, демократизацiя та суспiльний розвиток в Українi // Релiгiя i суспiльство в Українi: фактори змiн. – К.Б.И., 1998. – С. 31–47. 3. Єленський В., Перебенсюк К. Релiгiя. Церква. Молодь. – К.: А.Л.Д., 1996. – 160 с. 4. Громадська думка про релігію і Церкву в Україні: Соціологічне дослідження Центру Разумкова // Національна безпека і оборона. Український Центр економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова. – 2004. – № 3 (51). 5. Кудояр О.М. Роль релiгiйного чинника в полiтичному процесi в Українi: ХІІ научно-практическая конференция "Роль науки, религии и общества в формировании нравственной личности" // Інститут штучного інтелекту. – Донецьк. 6. Паньо К. Мотиви втручання влади у міжконфесійне протистояння в Україні // Релігія i духовність – RSNews – Релігійні новини – Мотиви втручання влади у міжконфесійне протистояння в Україні. htm. 7. Шведов В. Религия и политика // Международная жизнь. – 1992. – № 5. – С. 48– 59. 8. Халик Т. Християнство й мир у суспiльствi // Людина i свiт. – 1998. – № 7. – С. 12–21.

Релігія та політика: взаємовідносини в Україні

Institution

Similar Items