Герменевтика моралі у становленні ідеї права: проекції Старого Завіту і християнства
У статті розглядається проблема становлення ідеї права в контексті іудео-християнської традиції світосприйняття: аналізується конкретизація постанов іудаїзму і християнства в сфері морально-етичного комплексу, з'ясовуються домінанти його змістовного наповнення відповідно до процесу осмислення і...
Saved in:
| Date: | 2010 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України
2010
|
| Series: | Філософські обрії |
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/25959 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Герменевтика моралі у становленні ідеї права: проекції Старого Завіту і християнства / О.В. Барабаш // Філософські обрії. — 2010. — № 23. — С. 213-228. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-25959 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-259592025-06-03T16:04:00Z Герменевтика моралі у становленні ідеї права: проекції Старого Завіту і християнства Герменевтика морали в осмыслении идеи права: проэкции Старого Завета и христианства The hermenevtic of moral in forming the idea of law: projection Old Testament and Christianity Барабаш, О.В. Релігієзнавство У статті розглядається проблема становлення ідеї права в контексті іудео-християнської традиції світосприйняття: аналізується конкретизація постанов іудаїзму і християнства в сфері морально-етичного комплексу, з'ясовуються домінанти його змістовного наповнення відповідно до процесу осмислення ідеї права. Розглядається символізм текстів Старого й Нового Завітів, що породжує різноакцентованість у полі їх тлумачення та площині взаємозв'язку розуміння соціального призначення моралі і права. Розмежування моралі й права простежується на основі процесу розрізнення понять «гріха» і «злочину», але фіксується як на право покладається завдання інтерпретації, формалізації й закріплення всієї системи вимог етичного характеру з їх подальшою конкретизацією в законі. В статье рассматривается проблема становления идеи права в контексте иудео-христианской традиции мировос-приятия: анализируется конкретизация постановлений иудаизма и христианства в сфере морально-этического комплекса, выясняются доминанты его смыслового наполнения соответственно процессу осмысления идеи права. Рассматривается символизм текстов Старого и Нового Заветов, который порождает разноакцентированность в поле их тол-кования и плоскости взаимосвязи понимания социального назначения морали и права. Размежевание морали и права прослеживается на основе процесса различения понятий «греха» и «преступления», но фиксируется как на право возлагается задание интерпретации, формализации и закрепления всей системы требований этического характера с их дальнейшей конкретизацией в законе. The authors of this article views problem of forming the idea of law within the meaning of Jewish-Christian tradition. In this research analysed the concretisation of Jewish and Christian postulates at the area of moral and ethics complex. Dominants of contextual substanse is determined according to the passes of interpretation the idea of law. Underlines the symbolism of texts of Old and New Testament, which generates heterogeneous interpreting and field correlation in understanding of social appointment of moral and law. Delimitation of moral and law follows the process of delimitation conceptions «the sin» and «the crime». At the end the author made the conclusion that law has function to interpretation, formalization and fixing by the the forse of state, whole system of requirements of ethics, their further concretisation in law. 2010 Article Герменевтика моралі у становленні ідеї права: проекції Старого Завіту і християнства / О.В. Барабаш // Філософські обрії. — 2010. — № 23. — С. 213-228. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. 2075–1443 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/25959 uk Філософські обрії application/pdf Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Релігієзнавство Релігієзнавство |
| spellingShingle |
Релігієзнавство Релігієзнавство Барабаш, О.В. Герменевтика моралі у становленні ідеї права: проекції Старого Завіту і християнства Філософські обрії |
| description |
У статті розглядається проблема становлення ідеї права в контексті іудео-християнської традиції світосприйняття: аналізується конкретизація постанов іудаїзму і християнства в сфері морально-етичного комплексу, з'ясовуються домінанти його змістовного наповнення відповідно до процесу осмислення ідеї права. Розглядається символізм текстів Старого й Нового Завітів, що породжує різноакцентованість у полі їх тлумачення та площині взаємозв'язку розуміння соціального призначення моралі і права. Розмежування моралі й права простежується на основі процесу розрізнення понять «гріха» і «злочину», але фіксується як на право покладається завдання інтерпретації, формалізації й закріплення всієї системи вимог етичного характеру з їх подальшою конкретизацією в законі. |
| format |
Article |
| author |
Барабаш, О.В. |
| author_facet |
Барабаш, О.В. |
| author_sort |
Барабаш, О.В. |
| title |
Герменевтика моралі у становленні ідеї права: проекції Старого Завіту і християнства |
| title_short |
Герменевтика моралі у становленні ідеї права: проекції Старого Завіту і християнства |
| title_full |
Герменевтика моралі у становленні ідеї права: проекції Старого Завіту і християнства |
| title_fullStr |
Герменевтика моралі у становленні ідеї права: проекції Старого Завіту і християнства |
| title_full_unstemmed |
Герменевтика моралі у становленні ідеї права: проекції Старого Завіту і християнства |
| title_sort |
герменевтика моралі у становленні ідеї права: проекції старого завіту і християнства |
| publisher |
Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Релігієзнавство |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/25959 |
| citation_txt |
Герменевтика моралі у становленні ідеї права: проекції Старого Завіту і християнства / О.В. Барабаш // Філософські обрії. — 2010. — № 23. — С. 213-228. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
| series |
Філософські обрії |
| work_keys_str_mv |
AT barabašov germenevtikamoralíustanovlenníídeípravaproekcíístarogozavítuíhristiânstva AT barabašov germenevtikamoralivosmysleniiideipravaproékciistarogozavetaihristianstva AT barabašov thehermenevticofmoralinformingtheideaoflawprojectionoldtestamentandchristianity |
| first_indexed |
2025-11-25T00:31:22Z |
| last_indexed |
2025-11-25T00:31:22Z |
| _version_ |
1849720237364084736 |
| fulltext |
213Філософські обрії, 2010, № 23
РЕЛІГІЄЗНАВСТВО
Олег Барабаш
БАРАБАШ Олег Васильович — кандидат філософських
наук, доцент кафедри логіки Національної юридичної
академії України імені Ярослава Мудрого. Сфера наукових
інтересів — взаємозв'язок моралі й права в традиції христи-
янського світогляду, вплив релігії на процеси державотворен-
ня в історії та сучасності, проблеми правового регулювання
свободи совісті та віросповідання в Україні і світі.
ГЕРМЕНЕВТИКА МОРАЛІ У СТАНОВЛЕННІ
ІДЕЇ ПРАВА: ПРОЕКЦІЇ СТАРОГО ЗАВІТУ І
ХРИСТИЯНСТВА
У статті розглядається проблема становлення ідеї права
в контексті іудео-християнської традиції світосприйняття:
аналізується конкретизація постанов іудаїзму і християнства
в сфері морально-етичного комплексу, з'ясовуються домінанти
його змістовного наповнення відповідно до процесу осмислення
ідеї права. Розглядається символізм текстів Старого й Нового
Завітів, що породжує різноакцентованість у полі їх тлумачен-
ня та площині взаємозв'язку розуміння соціального призначення
моралі і права. Розмежування моралі й права простежується
на основі процесу розрізнення понять «гріха» і «злочину», але
фіксується як на право покладається завдання інтерпретації,
формалізації й закріплення всієї системи вимог етичного ха-
рактеру з їх подальшою конкретизацією в законі.
Ключові слова: герменевтика, християнство, мораль,
право, гріх, злочин.
Ідея, згідно з якою в основі будь якого правопорядку, в
кінцевому підсумку, лежить релігія неодноразово висловлю-
© О.Барабаш, 2010
Релігієзнавство
214 Філософські обрії, 2010, № 23
валась різними мислителями у сфері філософії і права. Ця
ідея характерна для тих мислителів, які основу усілякого пра-
ва вбачали в державній владі. Так, Гегель визначав державу як
«духовно-моральну ідею, що проявляється у формі людської
волі і її свободи, внаслідок чого історичний процес за сутністю
справи здійснюється при посередництві держави» [ 1, с. 92].
В одному із поширених у літературі підходів до права та-
кож стверджується, що право утворюється внаслідок еволюції
релігійних підстав людської активності, хоча, водночас, як си-
стема вимог воно є найбільш віддаленою та незалежною від
релігії системою. Як підкреслює Ю.В. Тихонравов, «найбільш
природний і логічний шлях трансформації духу в право
пролягає через послідовність: релігія — мораль — право» [2,
с. 92]. Але, звичайно, бувають і такі моделі, коли релігійні ви-
моги безпосередньо перетворюються у правові. Актуальним
є дослідження співвідношення релігії та моралі в межах про-
блеми становлення права і подальшим виходом на розуміння
його змістовного наповнення в сьогоденні. Оскільки правова
традиція західної цивілізації формувалась на фоні тривало-
го світоглядно-організаційного домінування християнства з
усіма витікаючими соціальними наслідками, в контексті да-
ного дослідження зосередимось на змістовній конфігурації
і взаємних упливах релігії, моралі і права зі зверненням до
герменевтичних потенцій текстів Святого Письма христи-
янства — Біблії, актуалізації змістовних наповнень етичної
складової віровчення і, відповідно, особливостей розуміння
ідеї права в процесі розвитку.
З точки зору християнства Біблія — безпосереднє Слово
самого Бога. Звідси інколи дивовижна, у чомусь незвичайно
міфопоетична мова, яка має підкреслювати неземне джере-
ло всього Тексту. У цьому відношенні Писання християн,
незалежно від змістовних розходжень, має спільні риси з
джерелом віровчення майже будь якої релігії: спосіб подан-
ня Слова (із вуст Самого Бога, або обраних Ним пророків),
Релігієзнавство
215Філософські обрії, 2010, № 23
часткова відкритість, але й прихованість Змісту, символізм
висловлювань і подій. Так Біблія ніби відкриває площину
поєднання Божественного з земним, в якій є лише частка
необхідного людям Знання щодо походження світу, при-
значення життя, правил співіснування, тощо. Таким чином,
у свідомості вірянина відбувається прилучення до влас-
не Божественного світу, абсолютного й неосяжного, який
за визначенням не може бути в повній мірі відтвореним у
Слові, що лунає в кінцевому земному світі, вмістилищу
відносних вимірів. Мабуть, Святе Письмо має бути спов-
неним символізму; не тільки буквально відкритими, але й
прихованими на перший погляд істинами, які б спонукали
людину до пошуку, духовного та інтелектуального розвит-
ку. Скажімо, в іудаїзмі вважається, що Тора (Святе Писання)
має 4 пласти Божественного Знання: Відкритий, Натяк, Ко-
ментар і Таємно-містичний. Так у Біблії утворюється поле
символічних значень і, відповідно, різних, у тому числі,
етично орієнтованих можливостей інтерпретацій, оскільки,
як зауважила А.Ф.Лосєва, «символізм є апофатизмом не в
онтичному смислі, а логічно — заперечується не сутність, а
можливість висловлення про неї» [3, с. 242].
Тексти Святого Письма християнства відрізняються сту-
пенем насиченості й своєрідністю використовуваних морфем.
Божественна сутність, як вважається, проявлена таким чином,
щоб забезпечити рівні розуміння. Всякий образ або метафо-
ра утримують не лише эйдолон, якщо користуватися грець-
кою термінологією; останній не знає сходження до чогось
більшого, що знаходиться за межами емпіричної реальності.
Біблія значима як об'єктивація Слова, що сходить з вуст Твор-
ця і дарує можливість прилучення до таємниць трансцендент-
ного Буття. Слово приречене, у кращому випадку, бути лише
відблиском; зміст, формально втілений через нього — лише
мала дещиця всіх можливих змістів, відомих лише Богові. На
думку Лева Шестова, «джерела, початок, корені Буття утри-
Релігієзнавство
216 Філософські обрії, 2010, № 23
муються не в тім, що виявлено, а що приховано. Бог є, таким
чином, завжди прихований Бог» [4, с. 92].
Отже, позначимо біблійну писемність як символоутво-
рюючу. Численні алегорії, метафори, знаки покликані апе-
лювати не тільки до рефлексії, а повинні допомогти людині
організувати себе в акті віри, налаштувати на готовність сход-
ження до Божественного. Вони є морфеми, що виконують різні
функції: актуалізація символу як потенції (чистої можливості),
наповнення іманентним змістом або його феноменологією.
Символ як метаморфема не вичерпується такого роду проява-
ми, але вони є засіб, яким здійснюється вихід на метарівень.
Крім того, певним чином реалізується значеннєва побудова
дійсності й символ виступає як її породжуюча модель.
У такому контексті історія християнства — це історія
переваги різних парадигмальних установок, акцентуації
тих або інших уявлень про морально-етичний потенціал
біблійних заповідей і, відповідно, спектр аксіологічних
наслідків з виходом у площину розбудови соціальної
дійсності, системи регуляторів суспільного життя. Так, з
нашої точки зору, звернувши увагу на актуалізацію різних
рівнів морально-етичного комплексу іудео-християнської
традиції, ми вийдемо і на розуміння в ній особливостей
розвитку уявлень про право.
Оскільки Біблія складається з Старого (Писання євреїв)
та Нового Завітів, доречно розглянути ті аспекти віровчення
іудаїзму, які стали основою морального життя та правової
традиції єврейського народу, із перспективою подальшого ви-
ходу на історію й аналіз питання на основі християнства.
В основі всієї релігійної, а далі і правової культури
єврейського народу, Святе Письмо — Тора (християнсь-
кий еквівалент — перші 5 книг Біблії), що розглядається
як безцінний дар самого Всевишнього. У середовищі
представників народу воно відоме і як Божественний Закон.
Уважається, що свої Встановлення правильного життя Го-
Релігієзнавство
217Філософські обрії, 2010, № 23
сподь передав євреям через пророка Мойсея, і тому інший
варіант назви — Закон Мойсеїв.
Закон був покликаний регулювати всі сторони жит-
тя суспільства — від взаємин усередині родини до справ
організації суспільних інститутів. Його норми у сукупності
утворюють договір, який Бог уклав з обраним Їм народом. Се-
ред представників єврейського народу вважається, що саме
термін договір — зі взаємними обов'язками сторін ( Бог та об-
раний народ) — у найбільшій мірі відповідає сутності події.
Так на народ покладалися зобов'язання виконувати Божу
Волю, а сам Господь обіцяв у разі виконання Його вимог своє
благовоління й підтримку. Змістовний центр, в якому концен-
тровано дано загальносвітоглядні та моральні приписи, що
стануть основою регулятивних механізмів життя євреїв впро-
довж усієї їх історії — 10 заповідей або Декалог.
Р.А.Папаян зазначає, що «заповіді, за деякою долею
умовності, ми можемо назвати біблійною «конституцією»
(тому що саме вони — основа всіх інших законодавчих по-
ложень), в якій у «преамбулі» фіксується, що Бог — основа
й джерело права. У цьому плані цікаво виглядає «юридич-
на техніка» заповідей. Гранично чітка композиція тексту не
залишає сумнівів у її продуманості — у русі від загального до
одиничного, від основи до деталей. Перші ж «статті» встанов-
люють основу основ: відносини людини з Богом, де фіксується
Божественне джерело життя й волі, наводиться формула волі
(«не роби собі кумира, [...] не вклоняйся їм і не служи їм»),
формула істини («Не вимовляй імені Господа, Бога твого, да-
ремно»), формула праці для себе («Шість днів працюй») і для
Бога («а день сьомий — субота Господові, Богові твоєму»). Ось
тут і стикуються небесне та земне, і звідси заповіді переходять
«на землю», експлікуючи усе вищесказане у сферу людсь-
ких відносин. Вони заново повертаються до джерела життя,
цього разу земного («Шануй батька твого і матір твою»). За-
галом, останні п'ять заповідей встановлюють границі земної
Релігієзнавство
218 Філософські обрії, 2010, № 23
волі і тим самим формують ключові механізми забезпечення
недоторканності прав: на життя («Не вбивай»), на родину («Не
перелюбствуй»), на власність і результати власної праці («Не
кради»), на істину («Не вимовляй хибного свідчення»), — і на
завершення знову апелюють до духовного початку в людині,
що зобов'язує її до внутрішніх заборон на ті ж дії («Не бажай
будинку ближнього твого; не бажай дружини ближнього тво-
го» та інше.). Як бачимо, в усьому тексті у найтісніший спосіб
переплітаються норми як моральні, так і юридичні» [5, с. 92].
Таким чином, Декалог визнається джерелом основних
принципів регулювання відносин єврейського народу з Бо-
гом й усієї суми суспільних відносин. Хоча він не містить
санкцій, тобто конкретних указівок на негативні наслідки,
що можуть і повинні наставати для порушників розпоряд-
жень (крім, можливо, 3-ї заповіді), його положення мали для
євреїв обов'язковий характер, встановлювали як їх права, так
і обов'язки. Десять заповідей закріплюють принцип рівності
перед Законом, вирішують ключові питання про чинність
Закону в просторі й часі. Чинність у просторі визначається
принципом громадянства (поширення на кожного єврея, неза-
лежно від місця проживання), та територіальності (стосується
всіх осіб, що знаходяться на території, займаної Ізраїлем). Що
ж стосується дії у часі, то Законом утверджується необмеже-
ний характер його дії — вважається, що Господь дав його раз
і назавжди. Загалом же в усьому віровченні підкреслюється:
порушення Закону призводить до загибелі народу, а покора Бо-
жим Заповідям дає йому нескориму силу духу. Таким чином,
запорука правильного способу життя в єврейській традиції —
слідування тим змістовно моральним нормам, що в проекції
Божої волі у суспільне життя набувають характеру норм юри-
дичних. Така їх сполука та взаємопереплетення стають оста-
точно зрозумілими, якщо мати на увазі головну сутнісну рису
етики євреїв, яка координує всю систему організації способу
життя.
Релігієзнавство
219Філософські обрії, 2010, № 23
З точки зору Р.Бультмана, сутність єврейської моральності
сконцентрована в ідеї послуху Божій волі. У цьому послуху
для людини значима Честь Божа, а вже як її наслідок — людсь-
ка гідність. «У зв'язку з цим у єврейській етиці обґрунтування
того, що є добро і що потрібно від людини, не може бути дано,
спираючись на те або інше уявлення про людину, виходячи з
раціональних ідей, закладених у розумі людини. Зрозуміло, тут
немає місця для так званої нормативної етики, оскільки ніщо
не є цінним саме по собі. Зміст вчинкові надає тільки послух»
[6, с. 27]. Воля Бога, із такого погляду, є формальний авто-
ритет Писання. Людське благочестя засноване на безумовній
покірності й відношення до Бога багато в чому сприймається
як юридичне відношення; праведника буде винагороджено,
нечестивця — покарано. Значимими для нас представляють-
ся наступні моменти: по-перше, відсутність ідеалу люди-
ни, що реалізує свою волю поза формальним дотриманням
розпоряджень Тори. Ніщо не є цінним саме по собі, а зміст
діяльності надає лише послух. По-друге, цей послух полягає
в безумовному слідуванні літері Закону, що є реалізацією
наміру слідування його духу. Маючи на увазі особливості цієї
етики, ми зрозуміємо причину вкрай детальної регламентації
способу життя в іудаїзмі, в усіх її чітко виражених формаль-
них аспектах.
Сполученість моральних вимог і правових установлень
в іудаїзмі виглядає природньо, оскільки сполучені поняття
гріха й злочину. Вважається, що з даруванням Божого За-
кону з'явилася вічно діюча постанова про виховання для
розпізнання гріха й злочину. З погляду іудаїзму, усе, чого
вимагає сам Господь, є добро, а що забороняє — зло. У та-
кий спосіб у віровченні встановлюється поділяюча лінія між
праведним (правильним) і гріховним (неправильним). У своїй
проекції у громадське життя цей поділ морального характеру
здобуває формально-фіксований стандарт і стає основою всієї
правової системи єврейського народу. Власне в рамках такої
Релігієзнавство
220 Філософські обрії, 2010, № 23
світоглядної схеми наповняються змістом ключові поняття —
праведності і законності, гріха й злочину. Так вибудовується
сума вимог морального й одночасно правового характеру.
Коли Закон виявляє провину гріха, одночасно виявляється
і провина грішника. При діянні гріха Закон встановлює
відповідальність робителя і ставить його під «прокляття» [Вт.
27:26], оскільки в цьому випадку мова йде про «переступ»
границі дозволеного Богом поводження. Так значеннєвим
змістом одночасно наповнюється поняття злочину, як проти-
Божого діяння й отже суспільно-небезпечного, оскільки воно
посягає на непорушність правил суспільного життя, встанов-
лених самим Богом. Можна простежити як подібне значеннєве
сполучення простежується, скажімо, щодо вимог дотримання
заповідей, які за змістом можна віднести до сфери цивільно-
правової, в якій регулюється сума майнових і зв'язаних із
ними особистих немайнових відносин — «не кради», «не ба-
жай... нічого, що в ближнього твого», та наслідків їх пору-
шення. У сутнісну основу вимог заповідей покладався захист
права приватної власності. Остання заповідь застерігає навіть
від допущення можливості порушення даного права, оскільки
вважається, що гріховні справи народжуються від гріховних
бажань і думок, саме тому вони мають бути чистими й пра-
ведними.
Зміст заповіді «не кради» можна виразити так: будь чес-
ним і працьовитим, не намагайся привласнити те що тобі не
належить, поважай результати праці і власність іншої люди-
ни — подібні принципи і на сьогодні відбиті в будь-якому
національному законодавстві: питання власності і сукупності
відносин у зв'язку з нею і на сьогодні складають стрижень
економічної діяльності. Але, оскільки ми акцентуємо увагу
на переплетенні етичних й правових вимог у системі нор-
мування способу життя євреїв, відзначимо широке тлума-
чення поняття «крадіжка». «Злодієм уважався не тільки той,
хто здійснив крадіжку з чужої кишені або чужого житла, але
Релігієзнавство
221Філософські обрії, 2010, № 23
і той, хто свідомо завдав шкоди репутації безневинного, хто
не пропонував людині свого даху над головою у разі потреби.
Талмудисти називали злодієм навіть того, хто безсоромно ко-
ристувався гостинністю хазяїв, або віднімав час без потреби
у свого ближнього, чи самого себе. Злодійство, із точки зору
іудаїзму, це, зрештою, обвинувачення Бога в тім, що Він дає
недостатньо, тобто повстання проти Божої волі» [7, с. 27].
Підсумовуючи викладений матеріал, можна зробити
наступні висновки: сукупність вимог морального характе-
ру, зафіксованих в Святому Письмі євреїв, сприймається як
Боже веління, що має бути втіленим у суспільному житті.
Обов'язковість цих норм і їх чітко виражений формальний
характер сприяють становлення системи норм юридичного
характеру. Так, тісно сполучені норми моральні й правові, і
основа цього сполучення у змістовному сполученні правед-
ного (правильного) і гріховного (злочинного). Між тим, не-
зважаючи на їх тісний зв'язок, не можна назвати поняття гріха
та злочину (в юридичному розумінні) тотожними, оскільки
в системі світоглядних координат іудаїзму будь-який злочин,
як порушення встановленого Богом порядку світобудівлі, є
гріхом, але не всякий гріх (у правовому значенні) є злочи-
ном. Водорозділом у розумінні цього питання постає про-
блема відповідальності. За всякий гріх (той, що не має фор-
мального виразу — наприклад, неправильні думки) людина
буде відповідати перед Богом, але перед суспільством буде
відповідати лише за деякі; ті, що фіксовані в сумі вимог
правового характеру. Як відомо, обособлення релігійних
і правових норм базується на розмежуванні моралі й пра-
ва, в основі якого розрізнення понять «гріха» і «злочину».
У традиції ж іудаїзму мораль і право виступають у якості
«підсистеми» всієї системи відносин, що регулюються нор-
мами віровчення. Чітко обґрунтоване й формально вираже-
не «розрізнення «гріха» та «злочину» виробиться лише у
римському праві» [8, с. 92].
Релігієзнавство
222 Філософські обрії, 2010, № 23
Зазначимо також ще один суттєвий аспект взаємозв'язку
моралі та права в іудаїзмі, який започатковує лінію на їх розме-
жування і тривалий час розглядається надалі у християнстві
і, загалом, у правовій культурі західного світу. У Писанні
євреїв постає питання про гідність людини, істоти, яку сам
Господь наділив «диханням життя» — Духом своїм. Отже
Божественне в людині сприймається як джерело її прав і в
такому контексті мораль є не тільки як шляхом реалізації
Божої волі для себе, а й способом невтручання у правильне
виконання своїх обов'язків іншим, сума заходів щодо обме-
жень своїх прав, лінія демаркації у зв'язку з проблемою сво-
боди волі. Так заповіді про відносини з Богом можна сприй-
мати в проекції встановлення складових людської гідності,
яка, як вважається, знаходиться у самій людині. І гідність, як
джерело прав, і мораль, як регулятор поведінки, проявляють
не тільки в ставленні до Бога, але й у відносинах із людьми.
Призначення ж моралі полягає ще й тому, щоб забезпечувати
визнання тієї ж гідності за іншими, що передбачає встанов-
лення відповідних заборон. Так, перша ж моральна дилема
була поставлена перед людиною у вигляді саме заборони: не
їсти з визначеного древа. Сама ситуація ніби стверджувала
основний правовий принципу волі: дозволене усе, що не за-
боронено. Ми бачимо, що той же принцип витримано у всіх
заповідях: даються споконвічно затверджені права (життя,
воля, слово, родина, праця, власність), попереджається їх
попрання і, відповідно, затверджується верховенство права.
Отже, заборони виконують функції морального забезпечен-
ня прав.
У даний час чи ледве не аксіоматичним стало твердження
про зв'язок демократії з християнством, оскільки демократія
виникла в історії як маніфестація або проекція євангельського
навчання з його законом універсальної любові; демократичні
цінності й принципи демократичного правління знахо-
дять обґрунтування саме в християнській філософії. Без
Релігієзнавство
223Філософські обрії, 2010, № 23
педагогічної роботи християнства ці принципи були б забуті,
або знецінені. В. Поссенті позначає ці положення як «процес
свідомості», «процес обґрунтування» і «процес збереження»
демократичних принципів, зауважуючи, що «принципи де-
мократичного правління не можуть бути зрозумілі, захищені
і реалізовані досить повно без Євангелія» [9, с. 93]. У будь
якому випадку, саме у християнському світобаченні відбулися
ті парадигмальні зміни, які дозволили реалізувати ідеї про
сутність права, невід'ємні особисті права людини в контексті
свободи волі, про правову державу, яка має забезпечувати їх
реалізацію. Щоб зрозуміти спрямованість процесу становлен-
ня ідей, звернемось до трансформацій старозавітної етики в
доктрині християнства, звернемо увагу на якість взаємозв'язку
моралі та права.
Моральна доктрина християнства базується на
вищезгаданих десяти заповідях Старого Завіту, але вони
наповнюються новим змістом, у зв'язку зі зміною акцентів.
Головною заповіддю християнства проголошується любов до
Бога, і як наслідок, любов до ближнього. Новий Завіт всюди
підкреслює домінанту любові: «Віра, надія, любов; але любов
з них більше»[1 Кор.13:13]. З точки зору Р. Бультмана, етика
Ісуса є продовженням іудейської традиції, але основоположне
розходження в тому, що ідея послуху мислиться радикальним
чином. Воля Бога не стільки зовнішній стосовно людини
авторитет, що виявляє свою значимість через шанування заданого
в Писанні; на самого віруючого покладається відповідальність,
виявляється довіра побачити вимоги Бога. «Тому що поки
послух є підпорядкування тому або іншому авторитетові, який
людина не розуміє, доти й не може йти мова про щирий послух,
доти зберігається в людині якийсь залишок, що не скоряється
вимогам Бога. Доти припустима критика: саме по собі мені
це байдуже, саме по собі мені до цього немає справи, — але я
буду коритися. Доти, поки людина вирішується на подібні дії,
його послух не є всецілим. Радикальна ж слухняність має місце
Релігієзнавство
224 Філософські обрії, 2010, № 23
тільки тоді, коли людина усім своїм єством приймає те, що від
неї потрібно; коли заповідане усвідомлюється як вимога Бога;
коли вся людина віддана тому, що вона робить; краще сказати,
коли вся людина перебуває в тім, що вона робить, тобто не
коли людина слухняно виконує щось, але коли вона слухняна
у своєму існуванні» [6, с. 29]. Доля людини — робити добро у
всій своїй повноті, з огляду на те, що будь який момент життя
сутнісно новий. Так акцентується увага на внутрішній потребі
у проявах любові, що визначає змістовним центром усієї етики
саму сутність реалізації Божої волі, залишаючи відкритим
питання про конкретику формального втілення. У зв'язку з
такою настановою, Аврелій Августин підкреслював: «Люби
Бога і роби, що хочеш».
Любов, таким чином, у християнському осмисленні, стає
єдиним внутрішнім регулятором людської поведінки, що
актуалізує питання про регулятор зовнішній, тобто право. «З
гідності людини походять її права; мораль встановлює їх об-
меження, любов — самообмеження. Самообмеження, похідні
з любові, виступають у якості гарантій універсальності прав.
В такому контексті Старий Завіт осмислюється як проголо-
шення прав і заборон, Новий — як проголошення самообме-
жень. І тільки разом вони стають гарантом дієвості всієї по-
вноти богоданих констант права» [5, с. 29]. З огляду на зміну
акцентів в сутності етики за лінією Старий Завіт — Новий
Завіт, звернемо увагу на такі аспекти: по-перше, виникає про-
блема розуміння правильної реалізації християнської любові у
соціумі; по-друге, повстає питання про конкретику регуляторів
суспільного життя. Ми вже акцентували увагу на символізмі
тексту Святого Письма, який надає поле використання засобів
герменевтичного наповнення (у християнстві склався цілий
жанр тлумачення — екзегетика), у тому числі щодо розуміння
моралі. Таким чином, в етичних складових віровчення за-
кладена актуалізація різноспрямованих соціальних проекцій,
похідних від особливостей їх розуміння.
Релігієзнавство
225Філософські обрії, 2010, № 23
Протягом тривалої історії християнства, у зв'язку з
різними факторами — ступінь розвиненості суспільств,
особливості обставин в них, спрямування дискусій у христи-
янському середовищі, тощо, а також в залежності від течій
та церков, що діяли в умовах різних державних утворень,
реалізувались різні модифікації розуміння моралі в контексті
становлення й розвитку ідеї права. Але магістральний вектор
у цій взаємодії визначався курсом на поступове розмежуван-
ня моралі (як внутрішнього регулятора поведінки: віддавайте
Богу Боже) і права (як регулятора зовнішнього: кесарю — ке-
сареве), залишаючи відкритим питання про сутнісний вплив
моралі на право — його ідею, сутність, механізми. Цей век-
тор позначався акцентами в етиці християнства; витісненням
на периферію, у порівнянні із Старим Завітом, питання
ретельної формалізації відносин із Богом, людьми і, загалом,
реалізації вимоги любові у соціальній площині. Пам'ятаємо
також, що в перші століття свого існування християнство по-
ширювалось у зв'язку з протестною ідеологією, виступало
проти несправедливого суспільного устрою і переслідувалось
владою Риму. Тому природними виглядають неформалізовані
моральні домінанти вчення (навіть культова сторона життя
тільки набувала свого усталеного вигляду). За умов перетво-
рення християнства в державну релігію Римської імперії, в
якій на підґрунті місцевого політеїзму вже сформувалась ідея
права, та сукупність механізмів її втілення, актуалізувалось
питання щодо трансформації всієї системи відносин, адаптації
суспільних реалій до нового світобачення. Вплив християн-
ства відтворюється як загалом у мовних практиках тих часів,
так і в новому значєнневому наповнені термінології, викли-
каному осмисленням закладених у віровченні основ. Зверне-
мо увагу на лінію мораль — право, в основі якої розуміння
зв'язку гріх — злочин.
По-перше, відзначимо встановлення розмежування між
окремими поняттями. У римському праві дохристиянського
Релігієзнавство
226 Філософські обрії, 2010, № 23
періоду поняття «закон», «інституція», право, практично
ототожнюються, і лише у Дігестах Юстиніана (VI ст.),
виявляється чіткий поділ закону і права, причому право
визначається як «наука про добре й справедливе», що
повинне виступати як основу закону. Таким чином, розуміння
права як непорушної основи закону народжується у рамках
християнського світорозуміння. У цьому контексті, джерелом
добра й справедливості є Святе Письмо як Божа Воля, дана щодо
способу життя людини через моральні вимоги. Так, на право
покладається завдання інтерпретації, формалізації й закріплення
силою держави всієї системи вимог етичного характеру, із
подальшою конкретизацією в законі. По-друге, тісне сполучення
понять гріха й злочину призведе до історії тісної взаємодії
церковного й світського права, а проблема їх розрізнення стане
однією з ключових у теорії й практиці християнського світу.
Посилаючись на речення апостола Павла, що закон не зв'язаний
зі створенням гріха, але зв'язаний з усвідомленням гріха й
перетворенням його в злочин, оскільки «...гріх не ставиться
коли немає закону» [Рим. 5:13], а також — «...де немає закону,
немає і злочину» [Рим. 4:15], богослови більш пізнього періоду
аналізуватимуть це співвідношення понять як одне з головних
в християнській концепції миропорядку. По-третє, моральні
вимоги християнства, їх наголос на Божественному в людині,
універсальності любові, уявлення про свободу волі і правила
її реалізації, сформувавши основи ідеї права, «втілившись» у
конкретику закону через секуляризацію держави західного світу,
на сьогодні набули значення як внутрішній регулятор поведінки
людини в межах системи норм зовнішньої регуляції способу
життя, тобто права.
Література
Гегель Г.1. Философия истории / Г.Гегель — Сочинения в
14 тт. Пер. с нем. — Т.VIII. — М.: Госуд. соц.-эк. изд-во,
1935. — 470 с.
Релігієзнавство
227Філософські обрії, 2010, № 23
Тихонравов Ю.В2. . Судебное религиоведение.
Фундаментальный курс / Ю.В.Тихонравов — М.: Издание
«Интел-Синтез», 1998. — 251с.
Лосев А.Ф.3. Знак. Символ. Миф: труды по языкознанию /
А.Ф.Лосев — М.: МГУ, 1982. — 479 с.
Шестов Л.4. Киркегард и экзистенциальная философия
(Глас вопиющего в пустыне) / Л.Шестов — М.: Прогресс:
Гнозис, 1992. — 302 с.
Папаян Р.А.5. Христианские корни современного права /
Р.А.Папаян — М.: Издательство НОРМА, 2002. — 403 с.
Бультман Р6. . Иисус / Р.Бультман — Путь. — 1992. —
№ 2. — С. 3-137.
Решетников Ю7. . Закон Моисеев как правовой документ
древности / Решетников Ю. — Одесса.: Odessa Theological
Seminary, 2002. — 128 с.
Вундт В8. . О развитии этических воззрений / В.Вундт —
М. — 1886. — 472 с.
Поссенти В.9. Демократия и христианство / В.Поссенти // —
Вопросы философии. — 1997. — № 5. — С. 92-102.
Библия. Книги Священного Писания Ветхого и Нового 10.
Завета. Канонические. — В 2 т. — Т.1. — М.: Духовное
просвещение, 1991. — 752 с.
Библия. Книги Священного Писания Ветхого и Нового 11.
Завета. Канонические. — В 2 т. — Т.2. — М.: Духовное
просвещение, 1991. — 621 с.
Барабаш О.В. Герменевтика морали в осмыслении идеи
права: проэкции Старого Завета и христианства
В статье рассматривается проблема становления идеи
права в контексте иудео-христианской традиции мировос-
приятия: анализируется конкретизация постановлений иу-
даизма и христианства в сфере морально-этического ком-
плекса, выясняются доминанты его смыслового наполнения
соответственно процессу осмысления идеи права. Рассма-
Релігієзнавство
228 Філософські обрії, 2010, № 23
тривается символизм текстов Старого и Нового Заветов,
который порождает разноакцентированность в поле их тол-
кования и плоскости взаимосвязи понимания социального на-
значения морали и права. Размежевание морали и права про-
слеживается на основе процесса различения понятий «греха»
и «преступления», но фиксируется как на право возлагается
задание интерпретации, формализации и закрепления всей
системы требований этического характера с их дальнейшей
конкретизацией в законе.
Ключевые слова: герменевика, христианство, мораль,
право, грех, преступление.
Barabash O.V. The hermenevtic of moral in forming the idea
of law: projection Old Testament and Christianity
The authors of this article views problem of forming the idea
of law within the meaning of Jewish-Christian tradition. In this
research analysed the concretisation of Jewish and Christian
postulates at the area of moral and ethics complex. Dominants
of contextual substanse is determined according to the passes
of interpretation the idea of law. Underlines the symbolism of
texts of Old and New Testament, which generates heterogeneous
interpreting and field correlation in understanding of social
appointment of moral and law. Delimitation of moral and law
follows the process of delimitation conceptions «the sin» and
«the crime». At the end the author made the conclusion that law
has function to interpretation, formalization and fixing by the the
forse of state, whole system of requirements of ethics, their further
concretisation in law.
Key words: hermenevtic, Christian, moral, law, sin, crime.
Надійшла до редакції 11.10.2009 р.
|