Роль громадської думки у демократизації суспільних відносин
Saved in:
| Date: | 2009 |
|---|---|
| Main Authors: | , |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
2009
|
| Series: | Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї |
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/26555 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Роль громадської думки у демократизації суспільних відносин / М. Багмет, Л. Ляпіна // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — К., 2009. — Вип. 16. — С. 138-143. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-26555 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-265552025-06-03T16:04:01Z Роль громадської думки у демократизації суспільних відносин Багмет, М. Ляпіна, Л. Проблеми політичного менеджменту 2009 Article Роль громадської думки у демократизації суспільних відносин / М. Багмет, Л. Ляпіна // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — К., 2009. — Вип. 16. — С. 138-143. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. 1810-5270 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/26555 uk Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї application/pdf Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Проблеми політичного менеджменту Проблеми політичного менеджменту |
| spellingShingle |
Проблеми політичного менеджменту Проблеми політичного менеджменту Багмет, М. Ляпіна, Л. Роль громадської думки у демократизації суспільних відносин Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї |
| format |
Article |
| author |
Багмет, М. Ляпіна, Л. |
| author_facet |
Багмет, М. Ляпіна, Л. |
| author_sort |
Багмет, М. |
| title |
Роль громадської думки у демократизації суспільних відносин |
| title_short |
Роль громадської думки у демократизації суспільних відносин |
| title_full |
Роль громадської думки у демократизації суспільних відносин |
| title_fullStr |
Роль громадської думки у демократизації суспільних відносин |
| title_full_unstemmed |
Роль громадської думки у демократизації суспільних відносин |
| title_sort |
роль громадської думки у демократизації суспільних відносин |
| publisher |
Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Проблеми політичного менеджменту |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/26555 |
| citation_txt |
Роль громадської думки у демократизації суспільних відносин / М. Багмет, Л. Ляпіна // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — К., 2009. — Вип. 16. — С. 138-143. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
| series |
Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї |
| work_keys_str_mv |
AT bagmetm rolʹgromadsʹkoídumkiudemokratizacíísuspílʹnihvídnosin AT lâpínal rolʹgromadsʹkoídumkiudemokratizacíísuspílʹnihvídnosin |
| first_indexed |
2025-11-25T05:18:46Z |
| last_indexed |
2025-11-25T05:18:46Z |
| _version_ |
1849738327939350528 |
| fulltext |
138
Розділ 2
ПРОБЛЕМИ ПОЛІТИЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ
М. Багмет, Л. Ляпіна
РОЛь ГРОМАДСьКОЇ ДУМКИ У ДЕМОКРАТИзАЦІЇ
СУСПІЛьНИх ВІДНОСИН
Процес демократизації політичної системи в Україні на сучасному етапі
відбувається складно і суперечливо, що вимагає пошуку нових шляхів його
оптимізації. Важливим у цьому плані є використання досвіду зарубіжних
країн, де однією з фундаментальних основ побудови демократичних систем
стала суверенна громадська думка. Саме остання відіграє головну роль
у державному управлінні та прийнятті політичних рішень. За словами
іспанського філософа X. Ортеги-і-Гасета, закон громадської думки — це
закон всесвітнього тяжіння у царині політичної історії. Зростання її впливу
на соціальні відносини пов'язане з демократизацією життя, підвищенням
культурного та освітнього рівня населення, процесами глобалізації тощо.
Найбільш помітний вплив на визначення обраного авторами статті
дослідження справили праці як вітчизняних, так і зарубіжних учених. Зокрема,
серед наукових доробок українських дослідників доцільно виокремити праці
О. Вишняка, В. Городяненка, В. Осовського, А. Ручки, Ю. Сурміна та ін.
Фундаментальні дослідження з означеної проблеми підготували російські
та зарубіжні вчені - Фр. Гольцендорф, Б. Грушин, В. Житєнєв, О. Іванов, Р.
Кульчер, С. Квятковський, А-Л. Лоуелл, Ф. Мухаметшинін, Р. Сафаров, Г.
Тард, Ф. Тьонніс, В. Хвостов та ін.
Метою даної статті є визначення ролі громадської думки у демократизації
суспільних відносин на основі аналізу теоретичних концепцій змісту даного
соціального феномену.
Термін «громадська думка» (англ. pablik opinion) вперше застосував
у другій половині XII ст. англійський державний діяч і письменник лорд
Джон Солсбері на означення моральної підтримки населенням країни дій
парламенту. Поступово цей термін став загальноприйнятим.
Нині на Заході популярні три найвпливовіші концепції громадської
думки. Одна з них - моралізувально-нормативна - запропонована німецьким
філософом і соціологом Ю. Габермасом [1].
У своїх працях Габермас твердить, що його погляди є розвитком тих
положень, які були сформульовані ще у XVIII столітті. Вони ґрунтуються
на понятті «суспільна гласність», «відкритість», за допомогою яких
139
пропонується подолати ізольованість абсолютної монархії, зробити її
ідеологію зрозумілою масам. Дослідник наголошує на тому, що його
концепція розрахована збереження на панівного приватновласницького
господарського механізму.
Публіка, за Ю. Габермасом, — це не народ, не більшість населення,
не «всі»: вона складається з тих, хто може резонерствувати на зборах, у
кафе й за пивом, у салонах і на сторінках газет, а саме: із освічених верств
населення, яке володіє власністю. Вони вважають себе носіями істини, і вона
повинна бути визнана всіма. Головне завдання їхнього резонерства полягає
в тому, щоб «законним шляхом» усунути суперечності в інтересах держави
і буржуазного суспільства.
Габермас звертає увагу на те, що нині не віднайти політичного
обґрунтування буржуазній громадськості і гласності, які слід залишити
в структурі громадської думки. Ось чому поняття «громадська думка» і є
таким популярним — у ньому бачать можливість збереження того, що не
вдасться здійснити політичними засобами.
Із вищевикладеного можна зрозуміти, що поняття «громадська думка»
у німецького дослідника має пряме відношення до понять «право» та
«політика». Справді, якщо громадська думка є свідомим міркуванням
освіченої публіки, то вона повинна насамперед зміцнювати панування
буржуазії, виправдовувати практику застосування права й політики
буржуазії. Цей вплив громадської думки обґрунтовується тим, що судді
та адміністративні чиновники добираються з «освічених верств». Маючи
опертям чинні закони, ці чиновники водночас «освячують» права і політику
буржуазії громадською думкою.
Сам Ю. Габермас так потрактовану громадську думку називає
«ліберально-буржуазною». Її суб'єктом є група приватних осіб, які мають
можливість відкритого обговорення і об'єднуються в «публіку» завдяки тому,
що володіють власністю і освічені. Між публікою й громадською думкою
перебувають мораль і право. Вони утверджуються розумом. Це дозволяє
апелювати до нього, перетворюючи справжній об'єкт на анонімний. Апеляція
згори розцінюється як свобода преси, а знизу — як загальна доступність, що
насправді обмежена бар'єрами приватного володіння.
Мораль, яка проголошується в такий спосіб, відрізняється від
загальнолюдської моралі. Хто не погоджується з публікою-резонером, того
громадська думка оголошує не просто відступником від норми, але дуже
недоброю людиною чи навіть ворогом.
Політична сутність концепції німецького соціолога зрозуміла.
Громадську думку він розглядає як інструмент панівних класів. Власне, він
і не приховує цього, коли надає визначення «публіка» буржуазії, за якою
зберігає право оцінювати й пояснювати те, що відбувається в суспільстві.
За Ю. Габермасом, громадська думка є завжди офіційною, тобто такою, що
подається в пресі, решті офіційних джерел інформації.
Друга концепція громадської думки належить також німецькому
соціологу Н. Луману [2]. Відправна точка його висновків — заперечення
140
будь-якого суб'єкта громадської думки. Н. Луман не раз стверджував у
своїх працях про те, що громадська доступність і гласність передбачають
одразу кілька тем, які можуть бути в центрі уваги процесу комунікації.
Але одночасно комунікувати з кількома темами неможливо, треба вибрати
якусь одну. Потрібна увага, яка визначала б, здійснювала цей вибір і
уможливлювала обговорення теми з незнайомою людиною в пивниці чи на
вулиці. Саме ця тема і визначає зміст громадської думки.
Одначе німецький вчений визнає, що тільки уваги замало для
формування громадської думки. Він долає цю перешкоду твердженням, що
теми живуть у суспільстві своїм життям, їхнє поширення підпорядковане
власним, особливим закономірностям. Відтак громадська думка, за Н.
Луманом, прив'язується не до окремих індивідів, не до заможних верств, як
у Ю. Габермаса, а до тем.
На думку Лумана, такий підхід має низку переваг. Він дозволяє говорити
про всіх людей однаково, тобто громадська думка охоплює всіх, і перед нею
всі рівні. Відтак дослідник демократично пов'язує розходження в громадській
думці з розходженням між темами. Одна річ, говорить він, міркувати про
інфляцію загалом, інша — про інфляцію, яка шкодить пенсіонерам. Погляди
можуть бути протилежними, втім громадська думка впорядковує їх, але не
оцінює, що і є виявом ліберальності.
Коли тема й думка про неї не збігаються, тоді, за Луманом, виникає так
зване маніпулятивне моралізування. Наприклад, теми «розрядка» і «заборона
на професію» не знайшли однозначного вияву і не всіма сприймаються
однозначно. Прихильники однієї думки різняться від прихильників іншої.
Між ними виникає конфлікт і може відбуватися боротьба, внаслідок чого
висловлені думки одних породжуватимуть неприхильну реакцію з боку
інших, які будуть тиснути на своїх супротивників. Тому не існує ніякої
нейтральної думки, вона, так чи інакше, пов'язана з оцінками. Думки мають
безпосередній стосунок до права, а отже, і до поведінки людей. Думки, які
тримаються протягом тривалого часу, породжують відповідно підлаштовані
довготривалі форми поведінки людей, освячені правом.
Отже, у концепції Н. Лумана наголошується на змістові громадської
думки - цим вона і відрізняється від концепції Ю. Габермаса та інших
дослідників. Проте «тема» Лумана відривається від суб'єкта, її творця,
внаслідок чого його концепція абстрактна. Громадську думку він пояснює
індивідуалістично - через увагу, тим самим принижуючи її соціальну
сутність.
Оригінальна концепція громадської думки сформульована доктором
філософії Е. Ноель-Нойман [3]. Дана концепція представляє статистично-
психологічний напрям у дослідженні громадської думки, який спирається
на демоскопію. Зауважимо, що демоскопія передбачає наявність кількісних
даних, між якими існує різниця. Зокрема, стверджується різниця між
громадською і буденною, здоровою та нездоровою думкою. Також в
демоскопії не розрізняються думка маси та публіки, інших спільнот, оскільки
вона оперує кількісними величинами.
141
Критики демоскопії досить часто дорікали Е. Ноель-Нойман тим, що
вона не враховує якості думки. Відповідаючи, дослідниця заявила, що для
неї всі люди є рівними, що демоскопія ґрунтується на визнанні рівності
всіх громадян. У своїх працях демоскопи ніби роблять зріз певної множини
думок. Проте і це положення підлягає критиці, тому що за такого підходу
неможливо спрогнозувати розвиток або формування громадської думки.
На це звинувачення Е. Ноель-Нойман відповіла своєю теорією «спіралі
мовчання»: якщо індивід свідомий того, що його погляди збігаються з
поглядами більшості, то він висловлює їх значно охочіше. І навпаки, якщо
він має протилежне відчуття, то прагне зберігати мовчання щодо своїх
поглядів, ухиляючись від опитувань, або видає неправдиву інформацію.
Е. Ноель-Нойман підкреслює, що „мовчання” обов’язково потрібно теж
брати до уваги як форму артикуляції громадської думки, яка подеколи може
ставати вирішальною.
У сучасній вітчизняній соціології громадська думка розуміється як
специфічний вияв масової свідомості, що виражається в оцінках (вербальних
і невербальних) і характеризує ставлення людей до суспільно значущих
подій і фактів, актуальних проблем суспільного життя [4, с. 293].
Характеризуючи громадську думку як соціальний феномен, можна
виокремити наступні її особливості.
По перше, як зазначає В.Г. Городяненко, вона є не арифметичною
сумою думок окремих індивідів щодо певного питання, а є інтегративним
утворенням, яке має історичні, часові, територіальні особливості, складну
структуру і виконує певні функції [4, с. 294]. До речі, саме на такому
розумінні досліджуваного феномену наголошує й В. Осовський, який
зауважує, що громадська думка – це складне надіндивідуальне утворення, а
не сума думок (“мнений”) окремих осіб, опитати яку неможливо, бо вона не
відповідає [5, с. 29].
По-друге, громадська думка формується внаслідок висловлювання
групи людей, яка є не механічним утворенням, а характеризується певною
спільністю інтересів, цілісністю.
По-третє, вона постає лише щодо актуальних для соціальної спільноти чи
суспільства проблем, ситуацій; її характеризують інтенсивність поширення,
стабільність, вагомість, компетентність, соціальна спрямованість.
По-четверте, громадська думка може виражатися як у вербальних
судженнях, так і в реальній поведінці. І, останнє: вона часто є конфліктною.
Громадська думка як соціальний феномен характеризується також й тим,
що постає у двох вимірах. Насамперед, як оцінне судження, адже громадська
думка завжди містить оцінку громадськістю конкретних проблем, явищ,
процесів суспільного життя, ставлення до конкретних об'єктів дійсності.
Тому вона є сукупним оцінним судженням певної групи людей щодо подій,
явищ соціальної дійсності.
З другого боку, як важлива соціальна інституція - у демократичному
суспільстві вона є одним з елементів прийняття рішень на всіх рівнях
управління (державному, регіональному, муніципальному тощо). Як і
142
всі соціальні інституції, громадська думка перетворює невпорядковані,
випадкові, стихійні соціальні взаємодії між населенням та політичними,
управлінськими структурами на впорядковані, тривалі, контрольовані,
тобто окультурює цю взаємодію, оснащує її механізмами та усталеними
правилами. На думку сучасного українського соціолога В. Осовського, зміст
громадської думки як соціальної інституції постає як сукупне ставлення,
виражене у формі оцінного судження між суб'єктами громадської думки
(громадськістю) та суб'єктами влади з приводу оцінки, змісту, способу
розв'язання певної політичної, економічної, екологічної, соціальної проблем
[5, с. 46].
На різних етапах розвитку суспільства, у різних типах суспільств за
різних політичних режимів (тоталітарних, ліберальних, демократичних)
вияв громадської думки як соціальної інституції має свої особливості. Так,
за тоталітарних режимів вона є безсилою, за ліберальних — береться до
уваги за можливістю і тільки за демократичного правління стає дійовою
силою, впливаючи на всі процеси суспільного життя. Взагалі, для того, щоб
оцінити роль громадської думки як соціальної інституції та її взаємодію з
різними видами влади, російський вчений О. Іванов пропонує уявити крайні,
або протилежні, типи такої взаємодії. Дослідник виокремлює зокрема два
типи зазначених відносин: патерналістський і заснований на принципах
соціального партнерства [6, с. 38].
Перший тип взаємовідносин притаманний тоталітарним і авторитарним
режимам. При патерналізмі суб'єкт влади ототожнюється з батьком великої
патріархальної сім'ї, який «по-батьківськи» піклується про своїх підлеглих,
а ті, у свою чергу, зобов'язані відповідати йому «синівською» відданістю
і слухняністю [7, с. 250]. Тут органи влади підкоряють собі майже цілком
громадську думку. Оскільки найважливішою рисою доктрини патерналізму
є декларування спільних наріжних інтересів правлячих і підлеглих, то
існує лише одна загальнонародна громадська думка, яка цілком збігається
за змістом з офіційною державною політикою та ідеологією. Ніякої іншої
думки немає і не може бути. Якщо ж вона з'являється з якихось причин серед
певних верств населення, то її або пригноблюють, або підкоряють офіційній,
загальноприйнятій думці. Нормою практичної взаємодії владних структур
і громадської думки є її ігнорування владою при прийнятті управлінських
рішень або, в кращому разі, — імітація врахування і використання громадської
думки. Подібний стиль сприйняття громадської думки авторитарними і
тоталітарними режимами призводить до того, що сама громадська думка
стає одноголосою та унітарною.
Інший тип взаємовідносин характерний для суспільних систем,
що побудовані на принципах демократії. Тут владні структури і
органи державного управління проголошують ідеологію соціального
партнерства, за якою громадська думка має можливість виражати себе у
різних формах. Більше того, демократичні режими створюють систему
політичних, економічних, правових та інших гарантій вільного і реального
функціонування громадської думки. Сама громадська думка в таких умовах
143
стає плюралістичною: не тільки суспільство загалом, а й усі групи, верстви,
спільноти отримують право вільно висловлювати своє ставлення до подій,
що відбуваються у світі, власній країні, її окремих регіонах. Система
соціального партнерства між владою і громадською думкою за сучасних
умов має такі риси: вона дає можливість вирішувати суперечливі питання не
шляхом страйків і на барикадах, а за столом переговорів, шляхом компромісу
і взаємного погодження, урівноваження інтересів різних соціальних груп
населення. Нормою взаємовідносин владних структур і громадської думки
є її врахування у процесах управління на всіх його стадіях. При цьому
врахування громадської думки при прийнятті управлінських рішень носить
не випадковий характер, а здійснюється цілеспрямовано і систематично.
Отже, підсумовуючи вищесказане, можна зробити наступні висновки.
По-перше, громадська думка — це та реальність, поза якою немає ні
існування, ні розвитку суспільства, що складається зі спільноти, громадських
організацій, поза якою не може здійснюватися процес соціалізації
особистості.
По-друге, громадська думка не є сумою індивідуальних думок, а виступає
над індивідуальним інтегративним утворенням, яке має історичні, часові,
територіальні особливості, складну структуру і виконує певні функції.
По-третє, на сучасному етапі демократизації суспільних відносин
роль громадської думки як соціального феномену полягає у можливості
вирішувати суперечливі питання не шляхом страйків і на барикадах, а за
столом переговорів, шляхом компромісу і взаємного погодження, інтересів
різних соціальних груп населення. Нормою взаємовідносин владних структур
і громадської думки є її врахування у процесах державного управління.
1. Габермас Ю. Структурні перетворення у сфері відкритости.
Дослідження категорії громадянське суспільство. - Львів: Літопис, 2000;
Хабермас Юрген. Демократия. Разум. Нравственность. Лекции и интервью.
- М.: Наука, 1992. 2. Луман Н. Что такое коммуникация? // http://www.soc.
pu.ru/publications/pts/luman_3.shtml. 3. Ноэль-Нойман Э. Общественное
мнение. Открытие спирали молчания: Пер. с нем./Общ. Ред.и предисл.
Мансурова Н. С .- М. : Прогресс-Академия, Весь Мир, 1996, - 352 c. 4.
Городяненко В.Г. Соціологія. Підручник для студентів вищих навчальних
закладів. - Київ: Видавничий центр «Академія», 2002. – 560 с. 5. Осовський
В.Л. Громадська думка: спроби соціологічної інтерпретації. – К.: Інститут
соціології НАНУ, 1999. – С. 29. 6. Иванов О. И. Общественное мнение и власть
// Социально-политический журнал - 1993. - № 7. - С. 37-41. 7. Політичний
енциклопедичний словник / За ред. Ю.С.Шемшученка, В.Д.Бабкіна.- К.:
Ґенеза, 1997. – 345 с.
|