Власні назви в системі поетики драми “Одержима” Лесі Українки

The critics considers the influence of the onomastics units on the poetics of Lesia Ukrainka's drama "The Prossed Women".

Saved in:

Bibliographic Details
Date:	2004
Main Author:	Мержвинский, В.В.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Кримський науковий центр НАН України і МОН України 2004
Series:	Культура народов Причерноморья
Subjects:	Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/33453
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Власні назви в системі поетики драми “Одержима” Лесі Українки / В.В. Мержвинский // Культура народов Причерноморья. — 2004. — № 52, Т. 1. — С. 83-87. — Бібліогр.: 17 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-33453
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-334532025-02-09T10:01:55Z Власні назви в системі поетики драми “Одержима” Лесі Українки Мержвинский, В.В. Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ The critics considers the influence of the onomastics units on the poetics of Lesia Ukrainka's drama "The Prossed Women". На примере драмы "Одержимая" Леси Украинки рассматривается функционирование и влияние ономастических единиц на поэтику произведения. 2004 Article Власні назви в системі поетики драми “Одержима” Лесі Українки / В.В. Мержвинский // Культура народов Причерноморья. — 2004. — № 52, Т. 1. — С. 83-87. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. 1562-0808 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/33453 uk Культура народов Причерноморья application/pdf Кримський науковий центр НАН України і МОН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ
spellingShingle	Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ Мержвинский, В.В. Власні назви в системі поетики драми “Одержима” Лесі Українки Культура народов Причерноморья
description	The critics considers the influence of the onomastics units on the poetics of Lesia Ukrainka's drama "The Prossed Women".
format	Article
author	Мержвинский, В.В.
author_facet	Мержвинский, В.В.
author_sort	Мержвинский, В.В.
title	Власні назви в системі поетики драми “Одержима” Лесі Українки
title_short	Власні назви в системі поетики драми “Одержима” Лесі Українки
title_full	Власні назви в системі поетики драми “Одержима” Лесі Українки
title_fullStr	Власні назви в системі поетики драми “Одержима” Лесі Українки
title_full_unstemmed	Власні назви в системі поетики драми “Одержима” Лесі Українки
title_sort	власні назви в системі поетики драми “одержима” лесі українки
publisher	Кримський науковий центр НАН України і МОН України
publishDate	2004
topic_facet	Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/33453
citation_txt	Власні назви в системі поетики драми “Одержима” Лесі Українки / В.В. Мержвинский // Культура народов Причерноморья. — 2004. — № 52, Т. 1. — С. 83-87. — Бібліогр.: 17 назв. — укр.
series	Культура народов Причерноморья
work_keys_str_mv	AT meržvinskijvv vlasnínazvivsistemípoetikidramioderžimalesíukraínki
first_indexed	2025-11-25T17:00:06Z
last_indexed	2025-11-25T17:00:06Z
_version_	1849782452206174208
fulltext	Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ 83 Язык художественной литературы представляет собой наиболее полное и яркое проявление крымско- татарского литературного и, еще шире, общенародного языка. В данном стиле словарный состав языка представлен во всем богатстве своей семантики – здесь используются все прямые и переносные значения слов. Кроме того, в данном стиле используются такие лексические разряды слов, как синонимы, омонимы, антонимы. Также имеет широкое применение устаревшая и диалектная лексика, используемая, как прави- ло, соответственно либо для отражения определенной исторической эпохи, либо для придания местного колорита в художественном произведении. Научная литература: 1. Меметова Э.Ш. Къырымтатар тилининъ услюбиети:Учебное пособие – Симферополь: Крымучпедгиз, 2001. – 144 с. 2. Меметова Э.Ш. Къырымтатар тилининъ услюбиети ве нутукъ медениетининъ эсаслары: Учебное пособие – Симферополь: Крымучпедгиз, 2002. – 82 с. 3. Абдуллаева Л. Лексическая стилистика узбекской художественной литературы. – Ташкент: Фан, 1979. – 146 с. 4. Эфендиева Т.А. Лексическая стилистика современного азербайджанского языка (на материале художест- венной речи): Автореф. дис. ...д-ра филол. наук: 10.02.02 / Ин-т язык-ия. – Баку: Элм, 1973. – 92 с. 5. Хаков В.Х. Развитие татарского национального литературного языка и его стилей: Автореф. дис. … д-ра филол. наук: 665. – Алма-Ата, 1971. – 59 с. 6. Виноградов В.В. О языке художественной литературы. – М.: Гослитиздат, 1959. – 654с. 7. Голуб И.Б. Стилистика современного русского языка. – М.:1976. – 208 с. 8. Ижакевич Г.П., Кононенко В.И., Пилинский Н.Н., Сиротина В.А. Сопоставительная стилистика русского и украинского языков. – Киев: Вища школа, 1980. – 208 с. 9. Кожина М.Н. О специфике художественной и научной речи в аспекте функциональной стилистики. – Пермь, 1966. – 231 с. 10. Кожина М.Н. Стилистика русского языка: Учебное пособие. – М.: Просвещение, 1977. – 223 с. Художественная литература: 1. Болат Ю. Табиатым ойле. (Икяелер) – Ташкент: Гъафур Гъулам. адына бедий эдебий нешрияты, 1977. – 137 с. 2. Шемьи-заде Э. Эдебий ве тенкъидий макъалелер. – Симферополь: Доля, 2000. – 248 с. 3. Пешковский А.М. Избранные труды. – М.: Учпедгиз, 1959. – 250 с. 4. Меметов А.М. Антонимы в крымско-татарском языке // Советская тюркология. – 1979. – №1. – С. 62–68. 5. Фазыл Р. Къайда бирлик анда тирилик. – Ташкент: Гъафур Гъулам адына эдебият ве санъат нешрияты, 1971. – 188 с. 6. Алядин Ш. Рузгярдан саллангъан фенерлер. – Гъафур Гъулам адына бедий эдебий нешрияты, 1969. – 372 с. 7. Шемьи-заде Э. Козьяш дивар. (Поэма-дестан) – Акъмесджит: Таврия, 1993. – 128 с. 8. Ибраим Э. Кок къушагъы. (Шиирлер, поэмалар, масаллар) – Ташкент: Гъ.Гъ. адына бедий эдебий нешрия- ты, 1980. – 183 с. 9. Тохтаргъазы Ш. // Эдебият хрестоматиясы. – Ташкент: Укитувчи, 1971. – 432 с. 10. Алядин Ш. Иблиснинъ зияфетине давет. (Повесть). – Ташкент: Гъафур Гъулам адына бедий эдебий не- шрияты, 1979. – 215 с. Мержвинский В.В. ВЛАСНІ НАЗВИ В СИСТЕМІ ПОЕТИКИ ДРАМИ “ОДЕРЖИМА” ЛЕСІ УКРАЇНКИ Етапним твором Лесі Українки на шляху до жанру драматичної поеми вважають “Одержиму” (1901), яка, за словами Є.Маланюка, позначена “вікопомною датою” [6, с. 97]. Художня вишуканість драми, її глибока філософічність, смислова незглибимість... до сьогодні чарують дослідників, а прикладом цьому є солідний корпус розвідок, присвячених “Одержимій”, але, здається, жодне з досліджень не може охопити всієї багатогранної проблематики твору. Чи не найчастіше ця драматична поема ставала об’єктом дослі- джень психології творчості Лесі Українки, що нерідко призводило до надто різкого ухилу в бік біографіч- ного методу дослідження, за якого, часто недооцінюється художність твору. Вчені (І.Бетко, Т.Гундорова, А.Нямцу та ін.) неодноразово наголошували на особливому значенні Біб- лії, в творчості письменниці. “В загальному корпусі більш чи менш тісно пов’язаних з Біблією творів, – за- значає І.Бетко, – бачимо три концентричних проблемних кола. У центрі першого стоїть проблема націона- льного самовизначення українського народу; другого – комплекс питань морально-етичного характеру; третього – система складного філософського світобачення письменниці з його нерідко суперечливими те- нденціями, де християнське полемізує з язичницьким, особисте з суспільним, злободенне з вічним” [1, с. 28-29]. Варто додати, що звернення до Біблії було однією з характерних особливостей поетики модерніз- Мержвинский В.В. ВЛАСНІ НАЗВИ В СИСТЕМІ ПОЕТИКИ ДРАМИ “ОДЕРЖИМА” ЛЕСІ УКРАЇНКИ 84 му. Має рацію Д.Чижевський: “Виходячи за межі певного народу та певного часу, Леся Українка, можли- во, вперше в історії української літератури, запропонувала твори, що належать не лише українській, а й світовій літературі...” [16, с. 536]. Біблія стала першоджерелом і для “Одержимої”, розгадка феномену якої продовжується і нині. Під час встановлення походження основи твору, лесезнавці приділяли увагу і власне ономастичному шару драматичної поеми, хоча комплексного дослідження в цій площині ще не було. Щодо корпусу власних на- зв “Одержимої”, то здебільшого йшлося про своєрідність імен центральних персонажів, натомість худож- ність решти поетонімів залишалася на узбіччі дослідницької уваги. Очевидно, така неувага до власних на- зв є невиправданою вже хоча б через те, що драма відзначається високим рівнем сконденсованості висло- ву, за якого власні назви набувають особливої ваги, що й увиразнює актуальність проблеми. Дослідити художні функції власних назв у драматичній поемі “Одержима” і є метою даної статті. Дослідники неодноразово наголошували на мінімалізації руху в драмі, де переважають словесні пар- тії. Така особливість ніби підпорядковується пейзажеві, в якому, через виразну присутність образу каменя, домінує характерна кам’яна застиглість, що створює ефект певного монолітного обрамлення. Все ж рух у творі доволі відчутний, ілюзію його створення виконують топоніми, малюючи простір кожної з чотирьох сцен поеми. Композиційна фрагментарність і привносить до твору динаміку переміщення. Чотири викін- чених фрагменти один за одним переносять в різні просторові виміри. Перша ж ремарка кожної з цих сцен одразу відкривається назвою місцевості: Берег понад озером Гадаринським ⇢ Гетсиманський сад ⇢ Гол- гофа ⇢ Майдан в Єрусалимі. Ця топонімічна мозаїка, крім окреслення поступових просторових перемі- щень, виступає й у ролі своєрідної градації, вершиною якої стає майдан в Єрусалимі, місце скупчення лю- ду, присутність якого зростає сцена за сценою. Ніби зв’язним елементом усіх сцен драми виступає образ Міріам, що поступово зближується з юрбою і врешті каменіється останньою. Прикметною особливістю драми є характерна анафора, єдино початок І і ІІІ сцен. В цих сценах мовна партія Міріам розпочинається займенником Він. Цей займенник затримує на собі увагу і в ІІ сцені, де по- силюється наголос на самотності Месії. А.Стебельська підмітила, що п’єса “відкривається словом “Він”, а замикається словами “з любові” [14, с. 236]. Таке називання на початку першої сцени виступає в ролі оно- мастичної ретардації. В такий спосіб зберігається інтрига, породжена загадковістю образу, певною місти- фікацією, яка згодом знаходить вираження в ідентифікації образу шляхом його іменування – Месія. До то- го ж постійне називання одержимою Месії займенником Він створює ефект інтимності, близькості Міріам та Месії. Ця інтимність спрямовується на посилення ліричності монологу одержимої, який поєднується з драматизмом, відбитим у її співі, що зрідка переривається міркуваннями, вимовленими вголос. Заступання імен займенниками і домінування останніх утворює своєрідний трикутник: Він Ви s Я У цьому займенниковому трикутнику “Я” Міріам стає ніби посередником між “Він” та “Ви”. Лише Міріам бачить страждання Месії та аморфність оточуючих його, вона виокремлює себе з юрби, демон- струючи свою інакшість. Саме через “Я” Міріам сприймається трагедія Месії, а як наслідок – самої одер- жимої духом, яка після смерті Месії втратила сенс буття. Зважаючи на силу любові й ненависті Міріам, Л.Скупейко задається питанням: хто така Міріам? До- слідник указує на присутність у драмі “родинного тексту”: “Про особливе ставлення Міріам до Месії здо- гадуємося з її натяку на “той спокій”, що був у нього “в тихім Назареті” (тобто в дитинстві, до релігійного повноліття, про що, звичайно, могла знати лише близька людина, передусім мати), а ще – погордливих слів Месії, які вкрай збентежили пригнічену Міріам: “Яке тобі до мене діло, жінко?” Дана фраза, інтен- ційно оприсутнюючи в драмі євангельський сюжет (про диво в Кані Галілейській – перетворення води на вино), буквально повторює слова Ісуса, промовлені ним до своєї матері: “Що тобі, жоно до мене? Не при- йшла ще година моя” (Івана, 2:4)” [12, с. 81-82]. Певна рація в даному спостереженні є, але той же ономас- тичний шар твору ставить під сумнів подібні тлумачення. Навряд чи мати зверталася б до сина лише зі словами: “Учителю”, “Сине Божий”, “Месіє”. “Однак незаперечним, – на думку Л.Скупейка, – видається те, що мотив страждання – страждання абсолютного, материнського – провідний в “Одержимій” [11, с. 99]. Подібно до цих спостережень та припущень, розгадку феномену образу Міріам учені нерідко відшу- кують у Біблії, керуючись іменем персонажа. Так, Л.Зелінська твердить: “У драматичній поемі авторка пропонує два імені – Одержима і Міріам. Перше – індивідуалізувало загальне поняття (власне таким спо- собом творилися всі імена), а друге – несе біблійну традицію. Так звучало арамійською мовою ім’я Бого- родиці і повії, що слізьми вмила ноги Ісусу Христу, визнавши його Месією і одночасно усвідомлюючи свою життєву ситуацію. Отож ім’я жіночого образу в драматичній поемі зобов’язує читача до гранично протилежних реалій, воно балансує між праведністю і гріхом, любов’ю і ненавистю. Та, що вибрана з- поміж жінок, – повна ласки. А тією, в котрої душа “хата-пустка, що після пожежі чорніє порожнечею”, – оволоділа ненависницька ідея” [4, с. 55]. Виникають питання: чому в творі фігурує форма імені арамійсь- кою мовою, коли в Новому Заповіті і Богородиця, і повія називаються саме Маріями? Чому Богородиця залишається “повною ласки”, коли розіп’яли її сина, а повія, чужа для Ісуса, бунтує? Здається, підґрунтя для створення образу варто шукати в інших джерелах, передусім у Старому Заповіті. У книгах Вихід та Числа оповідається про бунтівливу сестру Аарона, яку Саваоф покарав проказою за Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ 85 нарікання на Мойсея. Ааронова сестра іменується тут Маріам. Дослідниця онімії драматичних творів Лесі Українки, Т.Крупеньова, зазначає: “Сама форма Міріам, з і, а не з а, народилася з помилки, з неадекватно- го прочитання ще В VII ст. біблійного тексту, записаного давньоєврейською мовою” [5, с. 76]. Слідом за В.Смирнівим, можна припустити: “постава Міріам у поемі “Одержима” свідчить, що її світогляд базова- ний на поняттях Старого Заповіту, є головною завадою в сприйманні вчення Месії” [13, с. 164]. З огляду на це стає зрозумілою поява імен божеств, Ваала та Астарота, які досить часто подибуються у Старому Заповіті, а у тексті “Одержимої” покликані посилити мотив жертвоприношення. Щодо виникнення імені- образу Астарот, Л.Мірошниченко досліджує шлях його появи, співставляючи чорновий та чистовий варіа- нти п’єси: “Міріам 1в.: [Хіба й...][Тоді й за сатану пролита кров, бо він навряд, щоб більше ненавидів.] 2в.: І не прийму! Бо я не Астарот, щоб мала кров приймати в подарунок. Символ ненависті (сатана), асоціація закономірна і переконлива, вмить загрозливо віддалила автора від Міріам і Старого, покликала до нових розв’язань та рефлексій. Відкрилася несподівана, глибинна тема нового твору... Та уже в другому варіанті асоціацію приборкано. Знайдений образ Астарота (давньосеміт- ського астрального божества, що живилося людською кров’ю) залишив Міріам у ключі своєї ненависті” [8, с. 71-72]. А можливо саме через свідоме опирання на прототекст (Старий Заповіт) зник сатана, нато- мість з’явився Астарот, адже у варіанті з сатаною підкреслюється характерна риса образу Міріам – безме- жна ненависть? Як-не-як, а походження образу Міріам зі Старого Заповіту підтверджується й іменем пер- сонажа, й текстовою тканиною, де зустрічається ряд ономазнаків, що походять зі Старого Заповіту, ба на- віть – художньою концепцією. Неможливість зрозуміти нового вчення Месії породжує конфлікт між ним та Міріам, яка не спромож- на полюбити ворогів. Вона мислить старозавітними стереотипами, вона не може усвідомити, як можна любити тих людей, які тобі завдають болю: Та за що ж, за що ж маю їх любити? [Т. 3, с. 135] Чи не в згаданому прототексті криється джерело виникнення у творі мотиву викупу кров’ю, що був поширений до приходу Христа, якого в такий спосіб хоче викупити Міріам? А може, кров’ю викупить я зможу... [Т. 3, с. 136] Поступове зростання страждань Месії породжує наростання ненависті Міріам: спочатку ця нена- висть поширюється лише на його ворогів, тепер вона екстраполюється й на друзів. Вся друга сцена спря- мована на висвітлення цього. Події в Гетсиманському саду побудовані на алюзії, яка виникає вже при зга- дці топоніма. “Цікаво, – твердить Я.Поліщук, – що самого акту зради Леся Українка не зображує. Ім’я зра- дника тут навіть не називається, так само як не названо жодного з апостолів, – вони, причетні до зради своєю пасивністю та байдужістю, того не достойні” [10, с. 14]. Таке трактування безіменності апостолів видається надто спрощеним. Поява будь-якого імені у цій сцені потягла б за собою автоматичне відтво- рення образу, а це перешкоджало б зосередженню уваги на найсуттєвішому – переживаннях Месії й Мірі- ам. Саме на цьому фокусується увага сцени, а то й узагалі твору. Той же Я.Поліщук згодом зазначає: “Без- умовно, поетеса свідомо уникає зображення акту зради. Значно цікавіше й важливіше, з її погляду, аналі- зувати передумови зради (“Одержима”) або її наслідки (“На полі крові”)”. [10, с. 14]. Гадається, що ці припущення потребують певних коректив. Справді, Леся Українка свідомо уникає акту зради, але не через важливість аналізу передумов зради, а через те, мабуть, що при висвітленні цього канонічного епізоду, розгортання сюжету спинилося б, оскільки одержимість Міріам не дозволила б їй спокійно спостерігати за продажем та арештом Месії. З цією ж метою, думається, обминається й епізод катувань Христа, і Міріам зустрічається вже під хрестом з розіп’ятим Месією. Для Міріам людство – “вовки”, яким “на поталу” віддає свого сина Саваоф. Такий учинок їй не під си- лу збагнути, тому для неї навіть Вельзевул милосердніший Саваофа: Сам Вельзевул, напевне, Почув би милосердя [Т. 3, с. 138]. Це порівняння з одного боку підкреслює неспроможність усвідомити християнську таємницю жертви Ісуса, з іншого – роздає межі любові Міріам. Поява теоніма Саваоф створює враження величі й усемогут- ності, і на цьому фоні одержимішою виглядає любов Міріам. Одержимість цим почуттям стирає всякі прояви страху, який у даній ситуації вмирає. Ані Саваоф, ані Вельзевул не є авторитетами для Міріам, си- ла цих двох антагоністичних владик в’яне перед силою почуттів Міріам. Божа кара – це ніщо у порівнянні з тим, що відчуває одержима тепер, вона живе у вимірі своїх переживань, поза межами якого для неї нічо- го не існує. Трагедія цієї жінки посилюється й тим, що вона усвідомлює свою причинність, про що гово- рить специфічне себеназивання: Ох, Міріам, ти проклята від Бога! [Т. 3, с. 139] Таке називання немов розділяє її на дві особистості: перша репрезентована у творі як одержима ду- хом, друга – як постать, що розуміє це і, очевидно, одержимість поглинає розсудливість. Почуття ненависті в єстві Міріам нарощується ступенево. Якщо спочатку вона ненавиділа ворогів Месії, згодом його друзів, то тепер ненависть поширилася на всіх. Це демонструють ІІІ та VІ сцени. Смерть Месії призвела до смерті любові Міріам, якій уже нема кого любити. Місце, де колись жила лю- бов, заповнила ненависть, освітлення якої посилюється полісиндетоном: Я всіх і все ненавиджу за нього і ворогів, і друзів, і юрбу... [Т. 3, с. 139] Мержвинский В.В. ВЛАСНІ НАЗВИ В СИСТЕМІ ПОЕТИКИ ДРАМИ “ОДЕРЖИМА” ЛЕСІ УКРАЇНКИ 86 Драматизм монологу зростає і завдяки наголошенню на самоті: “Умер він, зраджений землею й небом, / як завжди, одинокий. А тепер / я тут сиджу, як завжди, одинока...” [Т. 3, с. 139]. Його не стало, залиши- лося лише “я” Міріам та “вони”. Завдяки постійній присутності займенника “я” в монолозі ІІІ сцени маємо глибоко ліричну сповідь Міріам, сповідь, яку можна назвати навіть лірико-драматичною. Узагальнення, що зустрічається в цьому монолозі, є ще одним доказом того, що не варто вбачати в образі Міріам матір Ісуса: Тут завтра прийдуть ті прихильні друзі, що тричі відрікалися від нього, і та родина, що ніколи в ньому не бачила пророка... [Т. 3, с. 140] Узагальнення дозволяє розчинити індивідуальності в масі й зберегти окремішність Міріам. Хоча тут і опускаються імена, але загальновідомі постаті легко вгадуються, вони не виокремлюються з юрби, а зли- ваються з нею. Тільки в останній сцені зустрічаються образи, що іменуються, виділяються. Серед цих по- статей єдиним поіменованим персонажем є Йоганна. Поява імені однієї з “прихильниць Месії” стримує розгортання сюжету в, так би мовити, біблійній площині, хоча вся сцена будується на вимислі письменни- ці, з біблійними подіями майже не пов’язана. Наймення Йоганна відтворює образ біблійної жінки, яка сво- єю покорою виступає неначе опозиційною парою до непокірності Міріам. Знаменно, що постать цієї при- хильниці Христового вчення згодом зацікавить авторку знову, і вона створить драму, де Йоганна постане центральним персонажем. В Біблії Іванна була однією з жінок, яким янголи повідомили про воскресіння Ісуса для того, щоб вони сповістили інших. В “Одержимій” саме Йоганна говорить Міріам про воскресін- ня Месії. Безперечно, введення цього біблійного імені є свідомим кроком до тіснішого наближення до євангельського прототексту. Простежується особливість: і Йоганна, і Старий у світогляді Міріам є не окремими індивідуально- стями, а залишаються звичайною юрбою, на адресу якої одержима спрямовує свої прокльони через нена- висть, що досягла вершинної точки: С т а р и й Кого ж ненавидиш? М і р і а м Всіх вас, себе і світ [Т. 3, с. 145]. “Сцена загибелі Міріам, спровокована самою героїнею, – на думку А.Нямцу та В.Антофійчука, – є актом безвихідного відчаю через усвідомлення абсолютного краху колишніх надій. ...загибель Міріам по- яснюється не її почуттям до Месії, а тим, що вона протиставила себе окремим людям і всьому людству” [9, с. 123]. Гадається, почуття до Месії також відіграли неабияку роль у здійсненні цього вчинку. Просто смерть ідеалу Міріам не залишила нічого для неї, тільки ненависть до тих, через кого він змушений був умерти, що призвело й до смерті почуттів одержимої. Має, здається, рацію Н.Яценко, говорячи: “Міріам кидає своє життя до ніг юрби, яку ненавидить, аж ніяк не безкорисливо: плата – задоволена гординя” [17, с. 61]. Дослідники не раз наголошували на інакшості Месії з “Одержимої” та біблійного Ісуса Христа, про що говорить і назва персонажа, який у драмі йменується тільки Месією. Скажімо, Т.Гундорова зазначає: “Називаючи Христа Месією, Леся Українка в “Одержимій” аналізує свідомість, в якій ще не склалося ро- зуміння Єдиного, Христа як Слова Бога, як втіленого “сина Божого” [2, с. 23]. Думається, міркування до- слідниці дещо поверхово окреслює специфіку функціонування назви Месія. Тут, мабуть, наголошується саме на іпостасі Месії як найвищого авторитету серед людей, як рятівника людства, про що говорить і се- мантика цієї назви (Месія з давньоєвр. – помазаник, рятівник). Зважаючи на те, що ім’я Ісус є досить по- ширеним у Біблії, воно не так яскраво вивищує носія цього імені, не створює такого ефекту вирізнення з- поміж людей. У творі розглядаються відношення не між Ісусом як людиною, а власне Месією, що при- йшов рятувати людей, які його за це розіп’яли. Проблема нерозуміння вчення Месії людьми, в тім числі й Міріам, – одна з центральних у творі. Близький до істини Р.Задеснянський: “Не може бути сумніву, що в “Одержимій” перед нами не дійсно євангельський Ісус, лише дуже близька до нього постать, яка виступає в творі як “символ” і тим яскравіший є другий символ – одержима духом любови Міріам” [3, с. 82]. Озна- чуючи персонажа не власним іменем, а загальною назвою, уникається конкретика, що і сприяє символіза- ції образу. Можна говорити про порушену проблему месіанства та відношення до нього юрби, з якої лише Міріам побачила самотність Месії та трагедію нерозуміння його месіанства людьми, але не змогла чи не схотіла збагнути його вчення. “Своєрідність трактування образу Месії в поемі зумовлена тим, що особа пророка та його вчення осмислюється з погляду психології закоханої жінки, страждаючої через усвідом- лення невідворотного трагічного майбутнього Вчителя і неможливості бути зрозумілою ним”, – підкрес- люють В.Антофійчук та А.Нямцу [9, с. 102]. Але чи доречно тут говорити про кохання, коли сама Міріам говорить: Де ж ще більше горе, як не могти віддать за друга душу?.. [Т. 3, с. 141] Інша справа, що любов, про яку говорить ця жінка, непомітно для неї переростає власне у кохання. “Міріам осмислює самопожертву Месії з точки зору “одержимої” жінки, – зазначає Н.Малютіна, – захоп- леною всепоглинаючим почуттям, фантомом кохання, до кінця не усвідомленим нею самою” [7, с. 8]. Вже перша драматична поема Лесі Українки засвідчує головні прикмети авторського стилю у використанні ономастичних одиниць, що розроблятиметься й у пізніших драмах. Однією з характерних особливостей “Одержимої” є лаконізм в окресленні просторових параметрів, який досягається шляхом Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ 87 уведення топоніма до ремарки кожної нової сцени. Такі просторові переміщення сприяють увиразненню композиційної неповторності твору. Топоніми, якими відкривається сцена за сценою, уможливлюють від- творення канонічного прототексту. Згадка цих біблійних місцевостей породжує розгортання цілої карти- ни, що завдячує широкій знаності євангельського сюжету, а це зі свого боку сприяє показові невідворот- ності смерті Месії і, як наслідок, – трагедії Міріам. Можна погодитися з Н.Малютіною: “Звівши в худож- ньому просторі твору два дискурси, що належать різним світам, профанному – Міріам – і сакральному – Месія – Леся Українка, по суті, створила драму дистанціювання між словом Месії і його особистістю, не- порозуміння між людським і божественним сприйняттям” [7, с. 8]. Думається, тут можна говорити навіть про зведення двох різних часових світоглядних систем, старо- та новозаповітної. Таку інтерпретацію уможливлює ряд моментів твору, передусім його ономастична система. Назви язичницьких божеств, які часто згадуються в Старому Заповіті, ім’я центрального персонажа і т. ін. вказують на ґрунт, що послужив основою для створення образу. Мабуть, через цю несумісність двох різних світоглядів і виникає той кому- нікативний бар’єр, та неможливість розуміння вчення Месії одержимою, яка “прийшла” з іншого виміру, мислить іншими категоріями. Міріам виступає у творі в двох іпостасях: одержима духом жінка та розсуд- лива Міріам. Ця роздвоєність героїні зображується характерним прийомом себеназивання, що створює враження певної відстороненості стану розсудливості від одержимості, яка поглинає перший (до речі, цей ономастичний прийом згодом неодноразово використовуватиметься Лесею Українкою, а з найбільшою силою виллється у “Кассандрі”). У створенні високого коефіцієнта ліричності “Одержимої” велика роль відводиться субститутам власних назв – займенникам, які й стирають межу холодної ввічливості, створюючи атмосферу інтимнос- ті. На цьому рівні простежується своєрідна займенникова тріада (Він – Я – Вони), за рахунок чого досяга- ється і широка узагальненість. Шляхом опускання імен, іншими словами – знеособлення, маємо чітку кар- тину сірої юрби, яка контрастує з самотністю Міріам та Месії. Щодо назви Месія, то таке позначення пер- сонажа наголошує саме на його вищості, на його месіанстві, а це опрозорює трагедію непорозуміння між спасителем людства та власне людством, яке вбиває свого месію. Відтак яскравою є полярність між юр- бою, що не може побачити в Месії месію та одинокою Міріам, яка через любов побачила в Месії його свя- тість, рятівника соціуму, але почуття одержимої духом жінки стають перепоною до сприйняття його вчен- ня, до трагедії Міріам. Література 1. Бетко І. Біблія як джерело ідей у творчості Лесі Українки // Слово і час. – 1991. – С. 28-36. 2. Гундорова Т. Проявлення слова. Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпре- тація. – Львів, 1997. 3. Задеснянський Р. Творчість Лесі Українки: Критичні нариси. – Мюнхен, [без зазначення року]. 4. Зелінська Л. Туга за самопроекцією (спроба феміністичного підходу до драматичної поеми Лесі Ук- раїнки “Одержима”) // Леся Українка і національна ідея: Збірник наукових праць. – К., 1997. – С. 55- 58. 5. Крупеньова Т. Онімія драматичних творів Лесі Українки початку ХХ століття // Записки з ономасти- ки: Збірник наукових праць. – Вип. 4. – Одеса, 2000. – С. 75-84. 6. Маланюк Є. Книга спостережень. – Торонто, Онтаріо, 1962. 7. Малютіна Н. Художнє втілення екзистенційного типу мислення в драматургії Лесі Українки. – Одеса, 2001. 8. Мірошниченко Л. Над рукописами Лесі Українки: Нариси з психології творчості та текстології. – К., 2001. 9. Нямцу А., Антофійчук В. Проблеми традиції та новаторства у світовій літературі. – Чернівці, 1998. 10. Поліщук Я. Три смерті – три вічності (пошуки сенсу життя в драматичній поемі Лесі Українки “Одержима”) // Слово і час. – 2001. – № 6. – С. 11-21. 11. Скупейко Л. Драматична поема Лесі Українки “Одержима”: філософія страждання // Леся Українка і сучасність (До 130-річчя від дня народження Лесі Українки): Збірник наукових праць. – Луцьк, 2003. – С. 93-100. 12. Скупейко Л. Текст автора як екзистенціал страждання (драматична поема Лесі Українки “Одержима”) // Слово і час. – 2001. – № 11. – С. 74-83. 13. Смирнів В. Зображення християнської моралі в “Одержимій” Лесі Українки // Варшавські ук- раїнознавчі записки. – Зошит 1. – Варшава, 1989. – С. 162-166. 14. Стебельська А. “Одержима” Лесі Українки: гимн найвищій любові // Збірник наукових праць Ка- надського НТШ. –Торонто, Онтаріо, 1993. – С. 234-237. 15. Українка Леся. Зібрання творів: У 12 т. – К., 1975-1979. 16. Чижевський Д. Історія української літератури. – К., 2003. 17. Яценко Н. Проблема свободи особистості в ранніх драматичних творах Лесі Українки // Радянське літературознавство. – 1983. – № 3. – С. 57-64.

Власні назви в системі поетики драми “Одержима” Лесі Українки

Institution

Similar Items