«Душа окрилена — літа на волі…» (слово-образ душа в сучасній українській поезії)
Saved in:
| Date: | 2010 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут української мови НАН України
2010
|
| Series: | Культура слова |
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/37112 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | «Душа окрилена — літа на волі…» (слово-образ душа в сучасній українській поезії) / Г. Дядченко // Культура слова. — 2010. — Вип. 73. — С. 85-91. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-37112 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-371122025-02-23T20:10:07Z «Душа окрилена — літа на волі…» (слово-образ душа в сучасній українській поезії) Дядченко, Г. Слово в художньому творі 2010 Article «Душа окрилена — літа на волі…» (слово-образ душа в сучасній українській поезії) / Г. Дядченко // Культура слова. — 2010. — Вип. 73. — С. 85-91. — укр. 0201-419X https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/37112 uk Культура слова application/pdf Інститут української мови НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Слово в художньому творі Слово в художньому творі |
| spellingShingle |
Слово в художньому творі Слово в художньому творі Дядченко, Г. «Душа окрилена — літа на волі…» (слово-образ душа в сучасній українській поезії) Культура слова |
| format |
Article |
| author |
Дядченко, Г. |
| author_facet |
Дядченко, Г. |
| author_sort |
Дядченко, Г. |
| title |
«Душа окрилена — літа на волі…» (слово-образ душа в сучасній українській поезії) |
| title_short |
«Душа окрилена — літа на волі…» (слово-образ душа в сучасній українській поезії) |
| title_full |
«Душа окрилена — літа на волі…» (слово-образ душа в сучасній українській поезії) |
| title_fullStr |
«Душа окрилена — літа на волі…» (слово-образ душа в сучасній українській поезії) |
| title_full_unstemmed |
«Душа окрилена — літа на волі…» (слово-образ душа в сучасній українській поезії) |
| title_sort |
«душа окрилена — літа на волі…» (слово-образ душа в сучасній українській поезії) |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Слово в художньому творі |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/37112 |
| citation_txt |
«Душа окрилена — літа на волі…» (слово-образ душа в сучасній українській поезії) / Г. Дядченко // Культура слова. — 2010. — Вип. 73. — С. 85-91. — укр. |
| series |
Культура слова |
| work_keys_str_mv |
AT dâdčenkog dušaokrilenalítanavolíslovoobrazdušavsučasníjukraínsʹkíjpoezíí |
| first_indexed |
2025-11-25T00:37:51Z |
| last_indexed |
2025-11-25T00:37:51Z |
| _version_ |
1849720645155291136 |
| fulltext |
Слово в художньому творі 85
Ганна Дядченко
«ДУША ОКРИЛЕНА — ЛІТА НА ВОЛІ…»
(слово-образ душа в сучасній
українській поезії)
Лінгвопоетичний розвиток слова-образу душа у мові укра-
їнської поезії другої половини ХХ ст. пов’язаний із його загаль-
номовним значенням ‘внутрішній психічний світ людини, з її
настроями, переживаннями та почуттями’.
Песимістичні, болісні переживання ліричного героя вияв-
ляються через епітети відповідної семантики (тоскно, тяж-
ко): Навіть тоді, коли спить, на душі твоїй тоскно/ і тяжко
(Н. Білоцерківець). Цей емоційно-психологічний стан втілений
в асоціативному зв’язку душа — згарище, на основі якого по-
ети моделюють метафори на зразок: Може, душа, спопеліла
дотла,/ не озвіріє (І. Римарук); Затято чекаю удару/ Й міцно
вплітаю корені/ В попіл душевних згарищ (Л. Слюсак). Стан
збудження передає індивідуально-авторська мінорно забарв-
лена метафора, як-от: в душі вирував буревій; кружляє в душі
листопад (І. Сердюк).
Найчастотніші мовообрази, які в інтерпретації поетів-дев’я-
ностників відображають світ почуттів і переживань сучасної
людини, — це образи із домінантними семами ‘кохання’ та
‘біль’. Так, почуття закоханих означуються в контекстах, де
контекстуально зближені номінації душа, любов, що входять
до розгорнутих метафоричних сполучень, пор.: І вогник любові
на самому денці душі/ Добий, щоб не мучивсь, добий, щоб не
мучивсь (О. Ірванець); Та вже тоді мабуть мріяла я:/ Душу
свою освітити/ Любов’ю (Л. Ромен).
Стан душевного болю поети-сучасники окреслюють в уви-
разненій паронімічною атракцією метафорі білий біль, де білий
колір стає «своєрідним символом болісних душевних станів,
горя, страждань» (Л. О. Ставицька): Завмерли на зиму сумські
фонтани,/ А у душі хлюпоче білий біль; А душа завмирає:/
білий звук — біль один (Л. Ромен). Прийоми фоносеманти-
ки (зокрема, алітерована концентрація шиплячих і свистячих
приголосних у межах звукового образу) актуальні й для інших
Культура слова №73’ 201086
описів внутрішнього стану ліричного героя зі стрижневою
номінацією душа, наприклад: В душі пече дзижчанням ос,/ І в
світі щось перемінилось (Л. Ромен).
Суголосний стан душевного болю передають і метафоричні
конструкції з колоративом чорний та його асоціативами хмара,
морок, мряка. Так, значення ‛сумна, стражденна душаۥ реалі-
зується в численних метафоричних і компаративних образах:
на чорному тлі душі/ кожен з друзів лишав свій колір (Л. Слю-
сак); Світ мовчань — чорний сніг у душі; Чорні душі, мов хма-
ри./ Мов не люди, — отара (Л. Ромен); Бо тінь — то вимір, бо
душа — то мряка (М. Кіяновська); А вії тремтять/ беззахисні,/
і в душу закрався/ морок (Т. Ляшенко). Отже, значна кількість
конструктів зі стрижневою номінацією душа виявляють нега-
тивну маркованість, носіями якої стають колірний маркер чор-
ний та контекстні вербалізатори сем ‛смутокۥ, ‛стражданняۥ.
У поезії кінця ХХ ст. виявляємо також поетичні рефлекси
давнього міфологічного уявлення, за яким «на небі ростуть
величезні дерева, на яких плодяться душі у вигляді малень-
ких пташок» (О. М. Таланчук). У мовотворчості Г. Чубая цей
мотив осмислюється як необхідна умова духовного розвитку,
зростання через страждання, а сема ‘народження нового’ стає
основною у генітивній метафорі гніздо душі: безліч дивних де-
рев сновигає/ містом безцільно/ гілля рук із двома листочками
долонь/ заховавши до кишень/ кожне має в собі гніздо душі/
яке ніколи не може бути порожнім/ а ще як ті дерева були
маленькі/ то хтось лихий довідався про гнізда/ і покрав із них
пташата болю/ що й навіть літати тоді ще не вміли/ і відніс
ті пташата далеко-далеко/ а щоб вони не повернулися як виро-
стуть/ то збудував між ними і деревами/ місто з кольорових
картонних будиночків/ а гнізда дерев що не могли порожніми
бути/ населив горобцями усі до одного (Г. Чубай).
Метафорична тема «душа — закритий, обмежений простір,
у якому вирують почуття» має й інше словесне та асоціативне
вираження. Його конкретизаторами виступають лексеми з не-
гативною (неволя, тюрма, руїна), позитивною (квітник, храм)
та нейтральною (міркосвіт) маркованістю, пор.: зітхне душа
моя за стінами тюрми (Н. Білоцерківець); В неволі гаснуть
душі рідні; Століттями усі на лови/ По душі рабські в мій
Слово в художньому творі 87
народ ішли (Л. Ромен); Розтрощена душа/ ридала римами,/
... І, жертвуючи/ далями незримими,/ Замкнулася в своєму/
мікросвіті (Т. Ляшенко); Мені болить за те, що деградуєм,/
... Що душ своїх квітник/ самі плюндруєм (А. Луговський); Не
храм у душах, а страшна руїна (Л. Ромен).
Генітивну метафору гніздо душі сприймаємо як наступ-
ний крок щодо концептуалізації поширеної асоціації душа —
пташка, реалізованої в епітетному словосполученні пташина
душа (про людину). Названа асоціація має широку реалізацію
в численних модифікаціях поетичних мовообразів, як-от душа-
пташа, душа, мов качка, душа окрилена, душа без крил. Напри-
клад: офірна покірна пташина душа/ кров’ю солодкою поїть
молекули сталі (Н. Білоцерківець). Показниками розвитку
в аналізованій поезії міфологічно-ритуальної теми «пташка —
душа — екстатичний політ» (О. Шалак) слугують генітивна
метафора політ душі, а також дієслівні метафоричні спо-
луки душа літає, душа летіти хоче, душа відлетіла та ін.:
і — ранній політ душі/ над ще не списаною/ сторінкою Біблії
(В. Кордун); Душа окрилена — літа на волі;/ Душа без крил —
на милицях,/ болить (Л. Ромен); моя душа розхристана/ зди-
вована/ стоїть перед брамою/ і летіти хоче (Ростислав); Чи
ж є душа в мені, чи відлетіла? (Л. Голота).
В уяві поетів душа — це й розгублена міфічна істота,
лірична дія якої окреслюється метафоричними динамічними
характеристиками шукає, блукає, напр.: душа поміж людьми
блукає:/ вже дому іншого шука./ .../ бо в неї виходу немає,/ коли
заблукана така (В. Герасим’юк); Десь на околицях руїн/ цього
Едему/ Приблудним цуциком/ моя душа блукає (Н. Воліваха).
Такий метафоричний вектор цілковито вписується у показо-
ву для мовотворчості девۥяностників тенденцію зображення
екзистенційно розгубленої людини (пор. також наростання
негативної оцінності в рухові образу від епітетної сполуки за-
блукана душа до асоціативної ідентифікації душа — приблуд-
ний цуцик).
Сприйняття душі як сутності, здатної до самодостатнього
позатілесного існування, пояснює виникнення мотиву мандрів
душі, що на текстовому рівні виражається в поєднанні суб’єк-
та душа з предикатом покинути, а також перифрастичному
Культура слова №73’ 201088
вислові блукалець з міста видив (ідеться про блукання душі під
час сну людини), пор.: душа моя покинула мене (Л. Голота);
Магічна хвиля сну розплилася, немов туман/ ранковий./ Блу-
калець з міста видив накладається/ на тіло охололе (В. Не-
борак).
Із мотивом болю тісно пов’язані мікромотиви рана, руйну-
вання, плач (ридання) тощо. Для їхньої реалізації залучаються
засоби:
лексико-стилістичні (фразеологічне сполучення • рвати
(розривати) душу ‘завда вати мук, страждань; мучити’
(СУМ, VIII, 461): І душу рвав за пошматований Вкраїни
цвіт (Л. Ромен); десь за межею скрипаль розриває душу
(Леля Ладо);
фоностилістичні (атракція поєднана з контекстуальною •
антонімізацією атрактантів), наприклад: Споглядання та-
кого страждання/ душу не гранить, а ранить (О. Ірва-
нець).
Функціонально-семантичну парадигму образу душа в сучас-
ній українській поезії формує також епітетизація. Епітетні спо-
луки душа чорна, душа червона, розтриножена душа, пропа-
ща душа, пекельна душа сприймаються як естетизовані загаль-
номовні, а також індивідуально-авторські засоби внутрішнього
портретування людини. Пор.: хлоп бородатий/ з душею нароз-
христ/ чорною від нікотину/ червоною від сорому (С. Пантюк);
для болю нижчали пороги/ у розтриноженій душі (Л. Голота);
Коли шукав пропащу душу/ в порожніх склепах перемін (І. Ри-
марук); О діво пресвята/ свій погляд прихили/ і висвітли до дна/
мою пекельну душу (В. Неборак).
Найбільш активно в аналізованих текстах розвивається
асоціативне зіставлення:
а) душа — вогонь, багаття, через яке автори опоетизовують
піднесений настрій людини: Не загаси душі святий Вогонь;
Душа готова свій вогонь розплескать/ Жар-чорнобривцями на
полотні життя; З багаття душі вже у Світі світає (Л. Ро-
мен);
б) душа — світло, напр.: Чи дістану/ Із світлих душ теп-
ла перлину? (Г. Чубай); цю душу — осяяну і неділиму,/ це
чисте світіння над головою (Л. Голота); незгашених душ/
Слово в художньому творі 89
піднебесна загадка (І. Римарук); Душа ледь блимотить,/
немов підсліпувата лампа (В. Кордун); З глибин душі так
світиться маяк (Л. Ромен).
Звернення авторів до теми духовного життя людини
умотивовує посилений розвиток біблійних мотивів. У сучасній
поетичній мовотворчості він виявляється через активізацію
сполучуваності лексеми душа із одиницями сакрального дис-
курсу (Господь, проща): Темно. Але буває іноді/ Господь у душі
наші загляда (С. Сапун); Плащ обвисає додолу підбитим кри-
лом,/ і на душі, як на прощі, голодно і босо (М. Савка).
Один із ракурсів реалізації образу душа в контексті біб-
лійних мотивів — це мікромотив жертовності, контекстуаль-
но тісно пов’язаний із темою смерті невинної дитини, лю-
дини взагалі, наприклад: Ходжу по лісах і визбирую в при-
горщ/ загублені дольки дитячі — як ранні суниці./ Іще не
розквітлі малесенькі душі/ від білої смерті сховались між
білих конвалій (В. Кордун); а кого ті пута затягнуть до краю/
у чорну годину/ на власну той шию петлю одягає/ на душу
невинну (І. Андрусяк). Для розуміння цих контекстів сучас-
ний читач має знати, що за давніми міфологічними уявлен-
нями «двоєдушниками» вважали відьом, розбійників, упирів,
вовкулаків − найчастіше демонологічних, ворожих людині істот
(О. Шалак). Образи, позначені відгомоном подібних вірувань,
створюються через поєднання в поетичних мікроконтекстах
з лексемою душа хтонічних назв змія, кажан, осиковий кілок,
пор.: я нічого на світі не розумію,/ і душа корчиться змією
під списом (В. Герасим’юк); Очиці жовті сфінкса, сни дияво-
ла, примружені,/ за нами/ чатують, душі палять, і втікають
наші душі/ кажанами (В. Неборак); Я став порожнім, ди-
ким, без’язиким./ В моїй душі стримить/ Кілок осиковий
(О. Ірванець).
Виокремлення етичних категорій зумовлює протиставлення
явищ зростання і застою, нерухомості душі: тихо росте душа,/
мов ламкий очерет (С. Жадан); так нестерпно виростати,/
коли душа у тебе ще дитяча (О. Башкирова) — стверділа
душа все рідше прагне самовдосконалень (Г. Петросаняк).
Репрезентуючи внутрішній світ людини в цілому, лексема
душа метонімічно може позначати людину в певному морально-
Культура слова №73’ 201090
етичному ракурсі. Так, маркером позитивного оцінювання лю-
дини, поетичною вказівкою на її моральне вдосконалення
слугує образ чистої, омитої, скупаної душі, пор.: Омиєш душу
ввечері в Дніпрі (І. Римарук); Як лоша,/ твоя велика скупана
душа/ така ж незграбна і зухвало чиста (Н. Білоцерківець).
Антропоморфне осмислення душі виявляється в її асо-
ціюванні з людиною за ознакою ‛носіння одягуۥ: У каба-
ре, де молодість чужа,/ в червоній сукні йде моя душа
(Н. Білоцерківець); душа/ зодягнута в українську вишиван-
ку/ за кожним обертом клубочка/ заглиблюється усе далі в ліс
(О. Чекмишев). Якщо метафору душа в червоній сукні можемо
потлумачити як «піднесений, збуджений емоційний стан», то
образна словосполука душа, зодягнута в українську вишиванку
акцентує передусім сему ‘національна належність’.
Образи зі стрижневою лексемою душа ‘безсмертна нема-
теріальна основа в людині, що становить суть її життя’ також
виявляють зв’язок із мотивами смерті людини та її посмертно-
го життя. У контексті антропоморфних уявлень душа помер-
лого сприймається як дзеркальне відображення, тінь людини,
наприклад: Тіні душ на цвинтарі витають,/ грона горобини не
згасають (І. Римарук).
За народними уявленнями, смерть — це відокремлення душі
від тіла. Душа відлітає пташкою до Вирію − місця, де збирають-
ся душі померлих. Така міфологічна концептуалізація образу
птаха виявилася у семантиці генітивної метафори вирій душі,
пор.: бачу вирій душі/ що його лише раз надивитися можна
(Г. Чубай). З образами птаха, вирію асоціативно пов’язаний
згаданий вище мотив польоту душі, яка «поверталась у світ
перебування духів, ставала вітром, повітрям» (С. О. Кошарна):
і видно тим хлопчикам як відлітає за вітром/ душа тендітної
дівчинки — їхньої однокласниці (Г. Чубай).
Розуміння смерті як виходу душі з тіла-оболонки та її руху
до неба мотивує розгорнуті метафоричні комплекси на зразок:
душа залишить мене, одного разу/ вона пройде крізь надрізи
на/ моїй шкірі, крізь шрами, які/ відкриються, наче небо, на
моєму тілі (С. Жадан).
Із такими традиційними або індивідуально переосмисле-
ними, естетично трансформованими мовообразами семантич-
Слово в художньому творі 91
но контрастують сполуки зі значенням ‘смерть душі // тіло
переживає душу’. Образ душі при цьому втрачає ознаку віч-
ності, безсмертя, на що вказує епітет тлінний: і душа моя
тлінна/ обернулася тінню (Л. Голота).
Отже, через поєднання традиційного й індивідуально-ав-
торського поетизм душа засвідчує оновлення його усталеної
в національній поетичній системі асоціативної та лексичної
сполучуваності.
Маргарита Кравченко
МОВА ТВОРІВ ІВАНА ФРАНКА ДЛЯ ДІТЕЙ
Серед письменників XIX ст., які писали для дітей, помітне
місце належить І. Франкові. Створені ним тексти зорієнтовані
на підкреслену увагу до питань освіти та виховання, роз-
витку дитячої літератури як важливого засобу формування
особистості. У різножанровій мовотворчості письменника ди-
тяча тема має поетичне та прозове вираження.
У творі «Байка про байку», перша частина якого є своє-
рідною статтею про специфіку дитячої літератури, письменник
звертає увагу на те, що розмова з малолітнім читачем має свої
особливості, зумовлені психологією дитини.
В оповіданнях для дітей «Борис Граб», «У кузні», «Малий
Мирон», «Schönschreiben», «Грицева шкільна наука», «Олі-
вець», «Отець гуморист» І. Франко змальовує внутрішній
світ дитини, перші прояви її особистості, досліджує взаємини
з довкіллям, аналізує ряд психологічних типів дітей (безбат-
ченко, похмурий мрійник, дитина-садист, розумна, здібна,
чутлива дитина тощо).
Твори письменника захоплюють читачів своєю емоційністю,
виразною авторською оцінкою. В оповіді відчувається при-
страсність митця, який не приховує своїх симпатій та анти-
патій. Мовний реалізм виявився у портретних та психологічних
характеристиках, у стилізації дитячого просторіччя. Наприклад,
мову дитини відтворено в перекручених словах Гриця: парка-
надцять, дузе добле, дулна гуска, клицис, хоцу, видзу, Глиць,
пелсий, бовщ.
|