Спогади про Івана Франка та про його семйове огнище

Впервые публикуем без купюр воспоминания Марии Гринченко об Иване Франко и его «семейном очаге», написанные в 1921 г. Эти мемуары сотканы с непосредственных впечатлений о Франко и его семье от встреч с писателем во Львове в 1904 г. и в Киеве в 1909 г. Воспоминания о Франко – ценный источник для созд...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2010
1. Verfasser:	Грінченко, М.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Iнститут лiтератури iм. Т.Г. Шевченка НАН України 2010
Schriftenreihe:	Спадщина. Літературне джерелознавство. Текстологія
Schlagworte:	Публікації
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/37649
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Спогади про Івана Франка та про його семйове огнище / М. Грінченко // Спадщина. Літературне джерелознавство. Текстологія. — К.: ВД «Стилос», 2010. — Т. 5. — С. 190-227. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-37649
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-376492025-02-23T18:22:00Z Спогади про Івана Франка та про його семйове огнище Грінченко, М. Публікації Впервые публикуем без купюр воспоминания Марии Гринченко об Иване Франко и его «семейном очаге», написанные в 1921 г. Эти мемуары сотканы с непосредственных впечатлений о Франко и его семье от встреч с писателем во Львове в 1904 г. и в Киеве в 1909 г. Воспоминания о Франко – ценный источник для создания фундаментальной, объективной научной биографии писателя. Підготовка тексту, коментарі Алли Швець 2010 Article Спогади про Івана Франка та про його семйове огнище / М. Грінченко // Спадщина. Літературне джерелознавство. Текстологія. — К.: ВД «Стилос», 2010. — Т. 5. — С. 190-227. — укр. 1887-8618 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/37649 uk Спадщина. Літературне джерелознавство. Текстологія application/pdf Iнститут лiтератури iм. Т.Г. Шевченка НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Публікації Публікації
spellingShingle	Публікації Публікації Грінченко, М. Спогади про Івана Франка та про його семйове огнище Спадщина. Літературне джерелознавство. Текстологія
description	Впервые публикуем без купюр воспоминания Марии Гринченко об Иване Франко и его «семейном очаге», написанные в 1921 г. Эти мемуары сотканы с непосредственных впечатлений о Франко и его семье от встреч с писателем во Львове в 1904 г. и в Киеве в 1909 г. Воспоминания о Франко – ценный источник для создания фундаментальной, объективной научной биографии писателя.
format	Article
author	Грінченко, М.
author_facet	Грінченко, М.
author_sort	Грінченко, М.
title	Спогади про Івана Франка та про його семйове огнище
title_short	Спогади про Івана Франка та про його семйове огнище
title_full	Спогади про Івана Франка та про його семйове огнище
title_fullStr	Спогади про Івана Франка та про його семйове огнище
title_full_unstemmed	Спогади про Івана Франка та про його семйове огнище
title_sort	спогади про івана франка та про його семйове огнище
publisher	Iнститут лiтератури iм. Т.Г. Шевченка НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Публікації
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/37649
citation_txt	Спогади про Івана Франка та про його семйове огнище / М. Грінченко // Спадщина. Літературне джерелознавство. Текстологія. — К.: ВД «Стилос», 2010. — Т. 5. — С. 190-227. — укр.
series	Спадщина. Літературне джерелознавство. Текстологія
work_keys_str_mv	AT grínčenkom spogadiproívanafrankataprojogosemjoveogniŝe
first_indexed	2025-11-24T09:41:54Z
last_indexed	2025-11-24T09:41:54Z
_version_	1849664276518666240
fulltext	Марія Грінченко Спогади про Івана Франка та про його семйове огнище Про Івана Франка, що то єсть видатний український письA менник я вперше почулаa р[оку] 1883Aгоb, як познайомилася з Борисом Грінченкомc1. Потім, здається, р[оку] 1886Aго, приA слав він Грінченкові листа і проспект свого видання, що мало зватися «Поступ»2. Не пам’ятаю, чи то мав бути тільки альмаA нах, чи періодичне видання. Знаю тільки, що далі проспекта справа не пішла і, напевне, через те, що не було грошей на виданA ня. Бо й справді, важко було здобути грошей на таке видання, на яке треба було посилати передплати аж шість карбованцівd. Мабуть, чи не того ж таки 1886Aго р. довідалися ми, що Франко одружився з киянкою, панною Хоружинськоюe3. Про його жінку нічого не доводилося чути; бачили тільки на книжA ках напис: «Видає Ольга Франко»4 і раділи, що Франко має собі, очевидячкиf, товаришку в роботі. a У чернетці: почула від Бориса Грінченка b У чернетці: <…> року 1883. Року 1886Aго Франко почав листуватиA ся з Грінченком (Перший лист Франка до Грінченка датовано 18 січня 1886 р. Усього збереглося 8 листів Франка до Грінченка (1886–1906 рр.) та 17 листів Грінченка до Франка (1886–1904 рр.). Зберігаються в ІЛ. – Ф. 3. – Упор.). Та листування недовго тяглося, бо Франка російський уряд визнав, очевидно, за небезпечну для цілости російської імперії люA дину і заборонив йому приїздити в межі Російської імперії, а значить і на Україну. А що Грінченко з статистика став знову сільським учителем (Впродовж 1886–1887 рр. Грінченко був статистиком у Херсонському губернському земстві. З 1881 до 1886 р. та з 1888 до 1893 р. вчителював на Слобожанщині й Катеринославщині. – Упор.), то, зрозуміло, що лисA туватися йому з Франком стало неможливо. В ті часи листи, надто закордонні, хтось читав перше, ніж лист доходив до адресата. c У чернетці цих трьох слів немає. d У чернетці від слів «Потім, здається» цього тексту немає. e У чернетці ці два слова дописано чорним чорнилом. f У чернетці це слово було закреслено олівцем. Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 190 Спогади про Івана Франка та про його семйове огнище 191 Через кільки років почули від Х.Д. Алчевської5, що в неї в Харкові була жінка Франкова6, привезла їй подарунок од Франка – книгу з написом: «Славній ювилятці»7 (тоді АлчевсьA ка збіралася святкувати свій 35Aрішній ювилей) і прохала гроA шей на видання журналу «Житє і слово»8. Про гроші не знаю, чи вона одержала, алеa Алчевська подарувала Франкові два томи своєї книги «Что читать народу»9. Як вона розповідала про це, то її чоловік сказав: «А ты знаешь, Кристина Даниловна, что Франку воспрещенъ въезд в Россию? Надеюсь, что ты не сделаA ла надписи на книгахъ, – ведь их на границе будут просмаA тривать». Христина Данилівна збентежилась і сказала, що книг вона не підписувала, але що на кордоні зараз догадаються, що книги даровані, бо вониb в розкішній оправіc, і що Франкова неминуче заплутає її в якусь «історію», бо вона якась дуже чудна, і, мабуть, це навіть не жінка Франкова, бо не може бути, щоб у Франка була така жінка. І вона почала переказувати, справді, якісь дивні речі, які їй говорила Франкова. Щó саме вона говорила, тепер не пам’ятаю, але пам’ятаю, що справді було щось дивнеd. Потім уже в Києві ми довідалися про той приїзд Франкової до Києва. Розповідала про це Людмила Михайлівна ДрагомаA нова10. Франкові справдіe заборонено булоf приїздитиg на ВкраїA ну, чи, як тоді казали, в Росію, значить і жінка його не могла приїхати яко Франкова. То вона позичила паспорта в якоїсь a У чернетці ці чотири слова закреслено чорним чорнилом. b У чернетці далі було(дописано чорним чорнилом): на дуже гарноA му папері. c У чернетці далі було(дописано чорним чорнилом): що такі примірA ники по книгарнях не продавалися. d У чернетці ці чотири слова закреслено і зверху чорним чорнилом написано: <що> оповідання Алчевської про Франкову здивувало нас вельми. e У чернетці це слово було закреслено чорним чорнилом. f У чернетці: <…> було сюди. g У чернетці фразу далі і до слів Росію закреслено чорним чорнилом. Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 191 192 Марія Грінченко львівської повії і з ним приїхала в Київ до своєї сестриa. Коли вона дала паспорт, щоб заявитиb, то її сестра з чоловікомc просто жахнулися, бо на паспорті було написано професію тієї повії. Франковій сказали, що з тим паспортом нехай вона забірається від їх куди хоче, а в себе вони її не держатимуть; бо такого паспорта записувати не будуть. Франкова мусила переїхати кудисьd в отель і страшенно лаяла своїх родичівe, що вони такі дурніf і вигнали її з хати через таку дрібницю11. Про це вона й мені казала вже через багато років. Потім ще через кільки років Юрій Тобілевич (син КарпенA каAКарого)12 та Микола Вороний13, бувши в Чернігові, розповідаA ли про своє життя у Франка в той час, як вони вчилися у Львові. У Франка тоді ще не було свого будинку, а наймав він помешA кання з трьох світличок; у двох містилися він, жінка і четвероg дітей, а в третій світличці жили Вороний і Тобілевич14. ПраA цював Франко день і ніч: писав, коректував аж йому очі рогом лізли і все ж не мігh заробити стільки, скільки треба було хоч на нужденний прожиток. А як треба було справити самому чи кому з сем’ї якусь одежину, то це вже було справжнє нещастя, бо ніколи на те не було зайвихi грошей. Діти були неслухняні, розбещені. Наприклад, вигадали вони таку забавку: провертіли в дверях дірку, і як хтось приходив до батька, то вони крізь ту дірку стріляли на гостя твердими кульками з якогось самостріA a У чернетці це слово закреслено і замінено на: своїх родичів. b У чернетці це слово було закреслено і замінено на: записати. c У чернетці: <…> її родичі. d У чернетці: <…> кудись мабуть. e У чернетці було (закреслено) Трегубових і далі дописано: своїх роA дичів. f У чернетці це слово було закреслено і зверху написано простим олівцем: нерозумні. g У чернетці (закреслено): четверо чи і залишено слово троє. У чи? стовику закреслено простим олівцем: чи троє. h У чернетці: насилу міг. i У чернетці це слово закреслено. Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 192 Спогади про Івана Франка та про його семйове огнище 193 лу. А одного разу один з хлопців підійшов на вулиці до ікони (у Львові на вулицях деAнеAдеa стоять ікони і люде знаменуютьA ся до їхb). Так вінc підійшов до такоїd ікони і плюнув на неї. Через це батько мав багато прикрого клопоту. Працював Франко здебільшого в помешканні Наукового товариства15, але ж доводилося працювати і дома серед страшенного гармидеру та лементу. Та ще иноді жінці здавалося, що вся його робота літературна і наукова A нікому непотрібна дурниця, і тоді вона заставляла його робити всяку хатню роботу: наприклад, обіпнутися попередником і банити посуд. Часом доходило до такого, що Франко мусив рятуватися від жінки у кімнату до пожильцівe. Там вони сиділи тихесенько, замкнувшися, а розлютована жінка гатила в двері поліном і страшенно лаяла всіх трьохf. Єсть у Франка вірші: Опівніч. Глухо. Зимно. Вітер виє. Я змерз. І випало з холодних пальців Перо16. Там єсть такі слова: «У мене серце вижерла гадюка». ВороA ний упевняв, що гадюка та – жінка Франкова, що це говорив йому сам Франко17. Дивна річ – одружіння Франкове. Вони одне одного зовсім майже не знали. Доводилося чути, що Франко намислив одруA житися неодмінно з українкою, а не з галичанкою і приїхав у Київ шукати собі дружину. Тут побачив курсистку Ольгу ХоруA жинську18. Вона була непогана з себе, мала трохи грошей і він, не розмірковуючи довго, заручився з нею. Знаю від Л.М. ДрагоA манової, що вже заручившися він з нею, питав знайомих: «Чи a У чернетці: <…> деAнеAде в нішах. b У чернетці цих трьох слів немає. c У чернетці це слово закреслено і замінено на: хлопець. d У чернетці це слово закреслено. e У чернетці: пожильців Вороного і Тобілевича. f У чернетці далі текст аж до слів сам Франко закреслено. Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 193 194 Марія Грінченко нав’язувати мені цей камінь на шию?». А вона теж питалася в знайомих: «Чи продавати мені душу тому рудому чортові?». Мабуть, не знав Франко, що в сем’ї його нареченої було кільки божевільнихa 19. На Вкраїні знали, що Франко страшно бідує, що він працює день і ніч, щоб прохарчити сем’ю. Один час йому навіть посиA лано було звідціля допомогу; певну скількість грошей на рік20. Але це було недовгий час. Під час 25Aрішнього ювилею Франкового надумалися українці зібрати грошей йому та й назбірала вся соборна Україна, здаєтьсяb, аж з дванадцять тисячів гульденів21. Мені здається, що я не помиляюся, що, справді, таку мізерію зібрали. Р[оку] 1903Aго, побачившися Франко з Грінченком, сумно глузував з свого ювилею і казав Грінченковіc: «Наговорили велику силу слів, подарували перо, яке дуже швидко зопсувалоA ся і грошей стільки, що, на їх думку, довіку забезпечили мені життя. А справді, то мізерне Trinkgeldd вийшло. Я на ті гроші навіть і будинку не міг би собі збудувати, якби не одержав спадщини по батькові. Та й то ще мусив заборгуватися». Року 1903Aго восени Борис Грінченко з дочкою поїхали до Львову, бо Настя хотіла вчитися у Львівському університеті22. Тоді вперше Грінченко і Франко зустрілися. Франко запропонуA вав Насті жити в його сем’ї, сказав, що віддасть їй свій кабінет і що вона могтиме користуватися з його бібліотеки. Велика це була радість Грінченкам, і батькові, і дочці. Франко прохав того ж дні прийти до його, познайомитися з його жінкою і вирішити справу. По обіді Грінченко з дочкою раді та веселі пішли до Франка. a У чернетці це речення закреслено. b У чернетці це слово закреслено. c У чернетці це слово закреслено. d Чайові (німец. – Ред.). Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 194 Спогади про Івана Франка та про його семйове огнище 195 Прийшли. Франко був сам у хаті. Але скоро у хату увійшла пані Франкова. Познайомилися. – Ну, і що ж тепер буде? – гостро спитала пані. – А тепер, мамо, сідаймо та поговоримо, – лагідно сказав Франко. Посідали всі, опріче господині. Вона взялася рукою за стіA лець, гострим поглядом глянула на присутніх і почала більшA менш так: – Панна приїхала сюди вчитися. У Росії для неї універсиA тетів не вистачило. Да понимаете ли вы, что это оскорбление для меня, что вы приехали из России учиться здесь? Там светила науки, а здесь что? Здешние профессора безграмотные. Они тольA ко развратничать умеют. Добре діло! Мати дожидала, поки дочA ка виросте, думала, що їй поміч буде. А дочка, бачите, що виA гадала! Хай там мама наймає собі на поміч Каську чи Мариську, а донечка изволили отправиться во Львов учиться, то есть, говоA ря попросту, развратничать с профессорами… І далі все в такому ж роді сиплеa, як горохом з мішкаb, мішаючи українську мову з московською. Вражений глянув Грінченко на присутніх: Франко схилив голову на руки так, що обличчя мало йc видко. Настя сидить перелякана і широко розA плющеними очима дивиться на божевільну жінку. А тá все говоA рить, говорить, говорить… Нарешті останній несамовитий виA гук, пані прожогом кидається з хати, грюкнувши дверима. Трохи посиділи мовчки. Тоді Грінченко каже: – Може, підемо в Товариство? – Підемо, – каже Франко. Вийшли на вулицю. Франко каже: – Оце ви бачили моє життя. – І давно так у вас? – питає Грінченко. – Відколи одружився, вісімнадцять років. a У чернетці: <роді> сипле, сипле. b У чернетці ці два слова закреслено. c У чернетці це слово закреслено і замінено на: не. Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 195 196 Марія Грінченко Через день чи два Франко з Грінченком поїхали до Відня і пробули там кільки день. Як уже під’їздили до Львову, ФранA ко сказав, що він поїде до свого приятеля Бандрівського23 (що потім був його опекуном), а додому вже не вернеться, бо вже йому терпець увірвався. Тепер от нова лиха вигадка: жінка не пускає хлопця найменчого до школи, каже, що вчитися в школі не варт, а треба робити фізичну працю і що вона віддасть сина до якогось варстату ремісничого. То вже нехай робить, як знає, а він до неї вже не вернеться. Потім виявилося, що він таки справді поїхав до БандрівськоA го. Довідавшися жінка про те, прийшла до його дуже тихенька й покірна, почала перепрошувати, сказала, що й сина посилатиA ме до школи, і все робитиме так, як Франко скаже. Скінчилося на тому, що він таки вернувся додому. На Різдвяні свята дочка наша приїхала додому, а після НоA вого року я поїхала з нею до Львову, бо їй не вільноa було самій переїздити кордон, не мала ще 20Aх років. Спинилися ми в отелі Саському24. Другого дні ввечері прийшов до нас Франко і от тоді я вперше його побачила. Про обличчя його нема чого писатиb – його всі знають з портретів. Убрання брудне, обтьопане. Знати було, що як почало воно дертися, то й дереться собі, і нічия рука не походила коло його з голкою. Говорив Франко тихо, спокійно і зовсім просто, і я відразу ж почувала себе з ним так, начеc вже давно була з ним знайома. Розмовляли про справи літературніd. Між иншим, він дуже нарікав на тих, що неточно наводять цітати і подають непевні дати та сторінки. Не пригадаю зараз, яка саме книжка Р[усоA a У чернетці спочатку було (закреслено): можна. b У чернетці це слово закреслено і замінено на: казати. c У чернетці далі цю фразу закреслено і замінено на: з давнім знаA йомим. d У чернетці: <…> літературні, громадські. Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 196 Спогади про Івана Франка та про його семйове огнище 197 в]ої25 вийшла тодіa. На неї більш, ніж на кого иншогоb, нарікав Франко і наводив багато помилок і в цитатах, і в цифрах. До цієї теми він за той вечір звертався кільки разівc. Вечір проминув швидко і після десятої Франко пішов доA дому. Другого дні вранці Настя і я сиділи біля столу, дожидали замовленої кави; двері в хату були незамкнені. Хтось постукав. Я сказала: «Прошу», бо думала, що то несуть каву. Коли ж поA милилася. Одчинилися двері і в хату вступила жінка, вбрана поA сільському в коротенькому кожушкові, в хустці, насуненій маA ло не до брів. Очі в жінки були темні і такі дивні, що, як глянула вона на мене, то наче спаралізувала мене: сиджу і слова не виA мовлю і дивлюся на жінку, що помалу наближається до мене, не зводячи з мене своїх дивних очей. Ось вона підійшлаd, положиA ла руку мені на плече і сказала: – Франчиха! – і засміялась. Тоді ніби чари спали з мене, я встала і привіталась до неї. Вона повернулася до Насті і тоді я побачила, якими перелякаA ними очима дивилася Настя, – певне, пригадала свою першу зустріч з Франковою. А тим часом гістяe почала вичитувать мені (говорила вона мішаниною з московської і української мови): – Гарно, гарно пані поводитеся з людьми! Я думаю: вберуся поAпростому та й подивлюся, як пані привітають мене. А пані і з місця не рушили. А якби поAпанському прийшла вбрана, то аж на порозі зустріли б. Потім перейшла на инше: a У чернетці це речення закреслено. Згори над закресленням було речення: На тоді вийшла з друку книга української письменниці. b У чернетці ці три слова закреслено. c У чернетці це речення закреслено. d У чернетці було (закреслено після): до мене. e У чернетці це слово закреслено і замінено на: Франкова. Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 197 198 Марія Грінченко – Вчора Іван Яковліч прийшов так пізно додому. Питаю: «Де ти був аж до такого часу?». Каже: «Пані Грінченкова з дочA кою приїхали, так я посидів з ними, щоб їм не сумно було саA мим». Я кажу: «Хто ж видав таке? Чи то ж твоя річ розважати чужих жінок? То моя річ». Потім почала жалітися на Грінченка, що він страшно недобA рий, бо хотів розлучити її з чоловіком і намовив його покинути сеA м’ю. Але вона зуміла знов привернути чоловіка свого до сем’ї, а на мене не гнівається, бо хиба ж я винна, що такого недоброго чолоA віка маюa. Тоді заходилася закликати Настю до себе на кватирюb: – Я неодмінно хочу, щоб ви в мене жили. Будете мешкати в кабінеті доктора, їсти будете сами собі варити, а палити в грубі вже не треба, бо вже зима переломилася. Потім почала прохати мене пустити дочку до неї на кватиA рюc і сьогодні ж прийти до неї. – Приходьте, я вам покажу свою віллю. Це ж я її будуваA ла. Ви побачите, яка гарна вона в мене. Взагалі, про свою «віллю» вона говорила багато і мене дивуA вало, що вона завсігди говорила: «моя вілля». Вона ні разу не скаA зала: «наш будинок», або «у нас», а завсігди «мій» і «у мене». Я сказала, що сьогодні не прийду. Тоді вона попрощалась і пішла, але, ще не дійшовши до дверей, вернулась і стала щось витягати з кошика: – Ось я покажу вам, які я філіжанки купила для вас і для вашої дочки. Бо в мене філіжанок немає, а ви ж будете в мене чай пити. Подивилися на філіжанкиd такі завбільшки і завтовшки, як макітерки, ще раз узяла вона з мене слово, що прийду, і нарешті пішла. a Далі у чернетці було речення: (Грінченкові, звісно, і не снилося встрявати у Франкови семйові справи). b У чернетці це слово закреслено і замінено на: жити. c У чернетці це слово закреслено і замінено на: жити. d У чернетці далі текст до слова макітерки закреслено. Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 198 Спогади про Івана Франка та про його семйове огнище 199 Тоді Настя мало не з плачем почала мене благати не йти. Але я хотіла побачити на свої очі Франкову хату і його «серед доA машнього огнища»a і сказала Насті, що, коли вже їй так страшA но, то я піду сама. Але вона не згодилась пустити мене саму. І от після першої години, поснідавши, поїхали ми трамваєм; доїхаA ли, здається, аж до кінця лінії, тоді ще трохи пройшли пішки і нарешті Настя сказала: «Оце ж і дійшли вже». Вона сказала це якось так боязько й сумно, наче ми дійшли справді до якогось страшного місця. А вона не була полохливаb. У дворі невеликий гарненький будинок26; за будинком молоA дий садочок. Сходячи на сходи, бачимо, що Франко стоїть біля вікна і щось їсть із миски. Увіходимо в хату; там господиня миє помістc. Побачила нас, покинула ганчірку, обітерла руки об поA передник і підійшла до нас: – От спасибі, що прийшли, тітусю! (З того часу вона почала звати мене тітусею). А я прятаю в хаті. Це в нас їдальня, та тільки ми в їй не їмо. Служниці не держу, а сама не хочу їм носити їсти сюди. Коли хто схоче їсти, то йде в пекарню та й їсть. І доктор оце тепер там обідає. Серед хати стояв великий обідній стіл і на йому купи папеA рівd. Господиня пояснила, що тут доктор працює, бо тут тепліA ше, ніж у кабінеті. Увійшов Франко і почав кликати в другу хату, але жінка сказала йому: – Іди з панною, а ми з тітусею підемо оглядати віллю. І ото пішли оглядати. Якби я знала, де вона мене водитиме, то хоч би не роздягалась, а то вже встигла роздягтися. Я ж думала, що вона покаже тільки хати, а вона як почала водити по всяких холодних закамарках, а тоді ще полізли ми й на стрих (горище), a У чернетці виправлено на: <…> його «домашне огнище». b У чернетці виправлено на: А вона була не з полохливого десятка. c У чернетці це слово закреслено і замінено на: підлогу. d У чернетці виправлено на: папер<у>. Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 199 200 Марія Грінченко бо й там були якісь закамарки; а тоді ще пропонує вилізти з стриA ху вікном на дах, подивитися, як далеко видко навколо. Туди вже я не полізла, і ми вернулися у вітальню. Надзвичайно сумне вражіння робило оте Франкове «семйоA ве огнище». Мені ніколи до того часу не доводилося бачити таA кої непривітної незахистної господи. Це була пустка, холодна, сумна пустка, якої не закрашали і не гріли навіть Трушеви малюнки по стінах27. Меблів було мало та й ті стояли не до ладу. У Львові не зашпаровуютьa вікон на зіму, бо в гарну годину відA чиняють і взімку; а щоб не так віяло од вікон, то між рямами накладають чогось вершків на 5, на 6 заввишки і прикривають гарно вигаптуваними покрівцями. Франкова ж понакладала за рямиb соломи заввишки на піваршина чи й більше і нічим її не прикрила. Від того хата ще більш здавалася пусткою. У будинкові було, здається, п’ять світлиць. Найкраща – Франків кабінет: чимала ясна світлиця з широким вікном, з якого видко було далекоc навколоd. Перед вікном стояв стіл, навкруги полиці з книжками. Вигідно і приємно було працюваA ти в такому кабінеті, але… знати було, що ніхто в йому не праA цює: в хаті було не топлено, а на столі й на всьому сірів порох. Прекрасний кабінет стояв пусткою, а Франко працював у їдальA ні, а спав у вітальні на чомусь прикритому коцем. Не знаю, чи то була канапа, чи просто тапчан. Розповідали, що колись Франко купив був собі теплі чоботи чи повстянки, але жінка не дозволила йому сидіти в їх у хаті, сказала, що так можна здобутися ревматизмуe. І от, як у нього дуже померзнуть ноги в хаті, то він виходив у двір і бігав, щоб зігріти ноги. Що він так гріється, це я чула від самого Франка. a У чернетці це слово закреслено і замінено на: закитовують. b У чернетці це слово закреслено і замінено на: між рямами. c У чернетці: <…> генAген далеко. d У чернетці це слово закреслено. e У чернетці далі був текст: <…>, бо ноги в хаті дуже розігріються, а надворі застуда їх візьме. Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 200 Спогади про Івана Франка та про його семйове огнище 201 Оглядівши будинок, посідали у вітальні, Франко з жінкою й з дочкою, невеликою дівчинкою28 і я з дочкою. Синів не було вдома. Господиня запитала, чим нас гостити. Я відмовлялася від усякої їжі, бо ми поснідалиa і сказала, що найліпше буде виA пити чаю, бо господиня таки ж і кликала на чай. Але вона скаA залаb, що опріче чаю, треба ще щось іззісти, і надумалася принеA сти нам варених грушок із свого саду. – Мусите покуштувати грушок, бо то Іван Яковліч садив, а я збірала та сушила. Пішла по грушки, а Франко знов почав говорити про непевA ні цітати і знову звів на Р[усо]вуc. Саме як господиня увіходила в хату, він сказав: – Тепер я ніколи не могтиму на неї положитисяd. – Іван Яковліч, як не сором тобі таке говорити та ще й при дівчатах, – гостро сказала Франкові жінка. – Треба думати, що говорити. І пояснила мені: – ПоAрусски можно сказать: положиться на кого, а поA украински – выходит непристойность. Очі їй запалали, обличчя стало гнівне і вона вже, очевидячA киe, забула про мисочку з грушками, що держала в руках. Я мерA щій заговорила про грушки, вона відразу одмінилась, очі приA гасли, обличчя злагідніло і вона почала шукати, де ж поставилаf мисочку, бо ми сіли не біля столу. Звеліла Гандзі принести таA бурет, поставила на його мисочку, присунула до нас і попрохала їсти. Ложок не було і ми брали грушки пальцями. Як я виняла хустку, щоб обітерти пальці, то вона не дозволила: – Е, ні, плями на хустці будуть. Обтирайте об мій фартушок! a У чернетці ці два слова закреслено. b У чернетці це слово закреслено і виправлено на: намагалася. c У чернетці це слово закреслено і зверху виправлено на: тую ж книжку. d У чернетці це слово закреслено і замінено на: покластися. e У чернетці виправлено на: очевидно. f У чернетці: поставити. Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 201 202 Марія Грінченко І вонаa простелила свій попередник на табурет, не знявши його з себе. Розмовляли про Львів, про Київb. Розмовляли жваво, весеA ло; разів зо два чи зо три Франкова робила мені уваги, але не дуA же гостро: – Тітусю, хто ж видав таке говорити! Їй здавалося, що я сказала щось непристойне. Франкові таA кі уваги робила вона далеко гостріше. Очевидячкиc, тільки сама вона могла знайти щось непристойне в тому, що ми говорили. Поїли грушки, тоді принесено самовар, або не самовар, а саA моварчик, бо він був дуже маленький. – Цей самовар я ще з Києва привезла, – похвалиласяd ФранA кова. І, мабуть, з того часу вона його ні разу не чистила, бо він був увесь зелений зокола. Самовар поставлено на стіл і господиня сказала: – А чай наливатиме тітуся. Налила я по одній філіжанці і вже в самоварі не було води. Господиня сказала, що не варт носити його в пекарню і тут же на столі знов налито в його води. Пили чай і веселоe розмовляли. У Франка обличчя було ясне, веселе. А я, хоч і весело розмовляла, та ввесь час дужеf пильнувала, щоб якось не розгнівати Франкової, і як тільки очі в неї блиснуть, а обличчя похмурніє, я зараз же переводила розA мову на щось зовсім инше і вона заспокоювалась. Нарешті вона сказала мені лагідненько: – А тітуся наша чарівниця. Вона якесь слово знає. Самовар довго не хотів кипіти, і господиня наказувала ФранA кові: a У чернетці це слово закреслено. b У чернетці цього речення немає. c У чернетці це слово закреслено і замінено на: хоча. d У чернетці було (закреслено): заявила. e У чернетці це слово закреслено і замінено на: жваво. f У чернетці було (закреслено): страшно. Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 202 Спогади про Івана Франка та про його семйове огнище 203 – Іван Яковліч, подми в його! Франко брав самовар із столу і тут же з усієї сили роздмухуA вав його. Попіл летів на його, на присутніх, на стіл, але ніхто на те не зважав і всім було весело. Нарешті почало сутеніти і ми стали прощатися. Франкова почала прохатиa, щоб миb завтра приходили до неї на обід, щоc вона наварить київського борщу з карасями. Вона обняла мене і цілувала довгоAдовго і висловлювала свої сімпатії до мене. Я коA рилась і її обіймам, і поцілункам, але прийти обідати одмовиA лась, сказала, що не матиму часу. А вона все прохала прийти. Нарешті ми опинилися на вулиці. Франко пішов нас провеA сти, був веселий, багато говорив і ми пішки дійшли до нашого отелю. Але як увійшла я в свою хату, то почула, що вкрай знесиA лена і мусила зараз же лягти. То була реакція після великого напруження нервів. Настя благала: – Мамусічкоd, не ходи більш туди! Ти ж уже бачила його «домашнє огнище» і буде з тебе. Більш не ходи! А я думала: я годин з чотири грілась біля того «огнища», побула за гостю тільки і після того лежу на ліжкові знесилена, знемощіла. А Франка те «огнище» пече вісімнадцять років і не спопелило його. Який же то великий дух у тому мізерному тілі! Який же то ясний великий розум під тим негарним рудим воA лоссям у тій прекрасно сформованій голові з високим чолом! Не думалося тоді, що вже скороAскоро поникне той високий дух, потьмариться той великий ясний розум. «Кружок українських дівчат»29 упорядкував ряд популярA них лекцій задля робітництва. Читало кільки лекторів. Я пішла в той день, як читав Франко. Здається, це було в пасажі a У чернетці ці два слова закреслено і замінено на: прохала нас. b У чернетці ці два слова закреслено і замінено на: прийти. c У чернетці ці три слова було закреслено і замінено: <завтра> до неї обідати, казала, що для нас. d У чернетці це слово закреслено. Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 203 204 Марія Грінченко св. Миколая. Заля була не дуже велика, але людей було в їй повA но; трохи було інтелігенції і багатоa робітництва. Сижу, дивлюсьb на нових мені людей. Коли раптом усі почали дивитися в одно місцеc. І я глянула туди ж. За столиком стояв Франко у тому самісінькому брудному вбранні, в якому я бачила його вчора. Отd він сів і почав говорити. Говорив не дуже голосно, просто, зрозуміло, без жестикуляA ції. І його тихий голос чути було по всій залі, бо слухали уважA но, не чути було ніякоїe розмови, ніякого шелесту. От ніби зараз бачу, як він положив руки на столик, трохи схилився, дивиться тихим спокійним поглядом і говорить тихо, плавко, а сотень зо триf людей пильно слухають, затаївши духа. Гарний незабутній то був вечір! Кільки разів заходила я в Наукове товариство і стрівалася там з Франком. Він показував товариство, бібліотеку, друкарA ню, водив у книгарню товариства, познайомив з Павликом30, завсігди був привітний, залюбки розмовляв, але завсігди очі в його були сумні, отакі, як на портретах; завсігди якийсь тиA хий смуток повивав його. Року 1904Aго влітку впорядковано було у Львові курси31. Читати лекції мали: Франко, Федір Вовк32, М.С. Грушевський33, Студинський34, не пам’ятаю, ще хто. З України приїхало на курA си з п’ятнадцятеро слухачів та слухачок. Серед їх був і Дмитро Дорошенко35. Приїхав він з товаришем студентом і з студенткою Марусею Б. Настя Грінченківнаg, що вчилась у Львівському університеті, теж зосталась у Львові на ці курси. І от одного разу Дорошенко хвалиться їй: a У чернетці було (закреслено): далеко більше. b У чернетці виправлено на: роздивляюсь. c У чернетці ці два слова було виправлено на: одному напрямі. d У чернетці закреслено. e У чернетці це слово закреслено і замінено на: ні кахикання, ні <розмови>. f У чернетці виправлено на: дві. g У чернетці закреслено і замінено на: Дочка наша. Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 204 Спогади про Івана Франка та про його семйове огнище 205 – Знаєте, панноa Насте, яке нам щастя? Франко закликав нас трьох жити до себе. Ви ж подумайте: у Франка житимем! Настя подумала, що, може, Франкова несподівано виїхала на село. Але, не бувши тому певнаb, сказала Дорошенкові, що, може б, вони спершу не кидали свого помешкання і не переїздиA ли з усіма своїми пакунками, бо Франків будинок майже за міA стом, а лекції починаються рано, то, може, їм незручно буде так далеко жити. Дорошенко аж обурився: – Франко ходить на лекції і не спізняється; а хиба ми не зможемо рано вставати? Настя жила тоді в дівочій бурсі в осередкові міста. Уночі, вже після десятої години, хтось подзвонив біля брами. Це було щось небувале, щоб у такий час дзвонено до бурси. Директорка і Настя вийшли до брами і питають, хто там. І чують голос Дорошенків: – Панноc Насте, може, ви візьмете паннуd Марусю до себе переночувати, бо теперe не можна ніде в отелі знайти хати. Директорка дозволила, і паннаf Маруся переночувала в НаA сті, а де ночували хлопці, не знаю, бо, справді, у Львові в такий час навряд чи можна було знайти притулокg. Виявилося, що Франкова спершу привітала гостей дуже добре, а потім чогось розгнівалася і вигнала вночі. Потім Франко закликав до себе ще двох слухачок з ЧернігоA ва: О.Т. Андрієвську36 та В. БожкоAБожинську37. Цим пощастиA ло одну ніч переночувати, але вранці мусили забіратися. a У чернетці це слово закреслено. b У чернетці далі був текст, дописаний чорним чорнилом: і не схоA тівши говорити просто, <сказала>. c У чернетці це слово закреслено. d У чернетці це слово закреслено. e У чернетці: <…> тепер пізно. f У чернетці це слово закреслено. g У чернетці було: <притулок > в отелі. Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 205 206 Марія Грінченко Чула ще я, що одного разу Франко закликав до себе на обід професора зі Швеціїa 38, що приїздив до Львову. Але не пообідав професор у його, бо господиня вчинила грандіозний бешкет. Вертаюся до курсів. Франкова з базарю заходила на ФранA кову лекцію і дуже пильнувала слухачів. Коли бачила, що хтось глянув на годинника або озвався до сусіди, то підходила і докоA ряла за неуважність до лекціїb. Не пам’ятаю, чи того року, чи пізніше на Вкраїні стало відоA мо, що Франків заробіток у Наук[овому] тов[аристві] значно зменшився і що це погано вплинуло на його здоров’я. І, взагалі, частіше стали говорити, що Франко занепадає на здоров’я. Коло того ж часу вийшла його книжка «Нарис [історії українськоA руської літератури до 1890 р.]» і здивувала читачів почасти зміA стом, а головним чином помилками в датах і цітатах39, себто саме тим, за що він так гнівався на Р[усову]c. Вкінці літа 1907 року прийшов до нас Василь ДоманицьA кий40 страшно схвильований і зараз же почав читати листа від Франка. Доманицький тоді працював над текстом Кобзаря41, Франко робив таку самуd роботу у Львові42. В цій справі ДомаA ницький листувався з Франком і от на один з своїх листів одерA жав відповідь такого змісту: «У вас, добродію, щось недобре з головою сталося, бо ви страшенні дурниці робите. Носитеся з тим Шевченком, як не знати з ким; підрядного поета хочете посадити на п’єдестал всесвітнього генія»43. Кінчає листа так, як і почав, себто, що у Доманицького щось недобре з головою сталося. Ми всі троє мовчки дивилися одне на одного. Потім Грінченко розповів, що того року по весні, якe бачився він з Франком у Львові, то зайшла розмова про письменниківA a У чернетці ці два слова було закреслено і замінено на: професора шведа. b У чернетці далі було дописано чорним чорнилом: і до доктора. c У чернетці це речення закреслено. d У чернетці було: таку ж. e У чернетці далі вставлено чорним чорнилом фразу: <як> він з Єфремовим, бувши у Львові, і бачилися <з Франком>. Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 206 Спогади про Івана Франка та про його семйове огнище 207 скандинавів. Франко негативно ставився до їх, казав, що вони бездарні писаки, а надто нападав на Б’єрнсона44. Та розмова приA кро вразилаa Грінченка, але пояснивb собіc її тим, що иноді знерA вований чоловік наговорить дурниць і сам потім дивується собіd. А тепер цей лист доводив, що справа не така проста, як усе це думалося. Ми розуміли, що з Франком сталося щось страшне, але щó саме – не знали. І було невимовно тяжко, бо то ж був Франко! Минуло ще трохи часу, і на Вкраїну прилинула звістка, що Франко збожеволів, що він попалив свої рукописи, що тепер він у санаторії45. Тоді нам зрозуміле стало все: і розмова про скандиA навів, і лист до Доманицького, і помилки в «Нарисі…»e, і дещо дивне в останніх його писаннях. Поник високий дух, потьмаA рився ясний великий розум… І тяжко вразило нас це велике національне нещастя. Вкінці лютого чи в початку березня 1909Aго року помер Петро Антонович Косачf 46, чоловікg Олени Пчілки47. Надвечір я йшлаh на панахиду і бачу – поперед мене йде чоловік і постать його нагадала мені Франка. Але відкіля ж тут візьметься ФранA ко? – подумала яi. Бачу, чоловік пішов у той будинок, куди йду я; увіходжу в хату до Косачів – і він там. Придивляюсь – і справA ді ця нужденна постать дужеAдуже нагадує Франкаj. Аж тут a У чернетці було: <…> Єфремова й Грінченка. b У чернетці було: пояснили. c У чернетці далі було: <собі> напади Франкови <тим>. d У чернетці далі було речення (дописане чорним чорнилом): ПригаA дувалося дещо дивне з писаннів Франкових. e У чернетці ці два слова закреслено. f У чернетці далі була фраза (дописана чорним чорнилом): давній старогромадянин, <чоловік>. g У чернетці далі була фраза (дописана чорним чорнилом): нашої шановної письменниці і громадської діячки <Олени Пчілки>. h У чернетці далі було (дописанао чорним чорнилом): до Косачів <на панахиду >. i У чернетці далі було: він же хворий і тепер десь у санаторії. j У чернетці ці чотири слова закреслено і виправлено: таки зовсім Франко. Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 207 208 Марія Грінченко і він побачив мене і підійшов привітатися. Так, то справді був Франко, похилий, схудлий, з тими ж сумними, але тепер пригаA слими очима, з покорченими пальцями на руках. Після панахидиa умовились ми, що Франко другого дні приA йде до нас. Приїхав вінb до родичів, але там не хотіли його дерA жатиc і він мав переїхати до Чикаленка48, а це було зовсім близьA ко від нас49. Другого дні зранку я мусила кудисьd піти, а вернувшися, побачила, що Грінченко тяжко засмучений ходить по хаті. В хаA ті пахло креозотомe 50. Питаю: – Що сталося? – Бачив Франка. Години з півтори сидів у мене. Почав розповідати. Говорив Франко здебільшого розумно, логично, але часто махав руками, ніби відганяв когось, поверA тався набік і щось комусь говорив. На запитання відказав, що то він одганяє Веселовського51 й Драгоманова52, бо дуже докучають йому. – Ніколи не покидають мене, безперестану докучають і муA чать. Як їхав сюди, то сиділи на дахові на вагоні і говорили до мене. Гляньте на мої руки. Це ж вони повсилювали дроти мені в пальці і понасипали туди піску, – руки страшно болять і пальA ців не можу розігнути. Але тепер я знайшов на їх спосібf: мачаю руки в креóзот і кроплю їх креозотом; тим довів їх до повного отупіння: то кричали, а тепер тільки пищать. На питання, що він робить тепер, одказав, що готує до друA ку нову недруковану ніде поему Міцкевіча53. Купив рукопис на ринкові, але поема без підпису і не Міцкевіча письмом писана. a У чернетці ці слова закреслено олівцем. b У чернетці ці два слова закреслено і замінено на: Заїхав він у КиA єві. c У чернетці ці чотири слова закреслено чорним чорнилом. d У чернетці це слово закреслено і замінено на: десь. e У чернетці виправлено на: чути було креозот. f У чернетці далі була фраза (дописано чорним чорнилом): <споA сіб>, на Драгоманова та на Веселовського, <…>. Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 208 Спогади про Івана Франка та про його семйове огнище 209 – А як же ви довідалися, що то поема Міцкевічова? – Сам він мені сказав, як я бачився з ним. – Ви бачилися з Міцкевічем? – Авже ж. Тоді, як був восхищен на небо. Він мені все поясA нив про ту поему. І після такого він знову починав говорити розумно й логично. Другого дні Франко прийшов до нас надвечір. З своїми поA корченими руками він був зовсім безпорадний. Треба було його роздягати й одягати, годувати й напувати чаєм. Був ще тоді в нас покійний доктор Юркевич54. Він колись працював у психіA атричній лікарні і тепер пильнував Франка яко психіатр. Напившися ми чаю, пішли вчотирьох у «Просвіту» на засіA дання видавничої комісії. Франко часто брав голос і говорив зовA сім таки розумно, не сказав ні одної недоречности, але руками все когось одганяв і часом до когось говорив стиха, повертаючи голову набік. Треба було дати рецензію на рукопис Василя ДоA маницького «Про Галичину». Попрохали Франка. Він згодився і взяв рукопис55. Верталися з «Просвіти» знову вчотирьох і проA вели Франка до Чикаленка. Доктор Юркевич сказав нам, що він помітив у Франка прикмети двох типів божевілляa і назвав їх поAлатинському, та я ті назви забулаb. Другого дні Франко приніс рецензію на рукопис ДоманицьA кого. Рецензія була гарна, докладна. Сам він писати не міг, то проказував Вікторії Чикаленківні56, а вона записувала. У книгарнях Франко взяв грошей і почав ходити по букиниA стах, купувати книжки і вельми був задоволений, коли щастило купити щось цікаве. Їздив і на Поділ і там нишпорив серед книA жок на базарі. Купив навіть новий чималий самовар. Грошей сам не міг виймати з кишені, то прохав купцівc виймати і брати, скільки їм належить. a Далі у чернетці було: <божевілля>: параної та поступового параA лічу <…> . b У чернетці текст від слів і назвав закреслено. c У чернетці це слово закреслено олівцем і замінено на: продавців. Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 209 210 Марія Грінченко А тим часом з Києва телеграфували до Львова, що Франко в Києві і прохали, щоб хтось приїхав по його. Через якийсь час приїхав його старший син Андрій57. Виявилося, Франко, не скаA завши нікому нічого, здобув собі паспорта, сів на поїзд та й майA нувa у Київ58. Виправляючи Франка з Києва59, телеграфували в РадивиA лів60 Модестові Левицькому61, щоб він допоміг Франкові при пеA реїзді через кордон. Він і ще один українець з Радивилова, ОAаш, провели ФранA ка в Броди62, там посадили його в вагон, і Франко поїхав у Львів, побувавши востаннє на Вкраїні. Після того вже небагато доводилось мені чути про Франка. Дещо розповідала п. Трушева63, як приїздила в Київ до матері, Л.М. Драгоманової. Дещо розповідали галичанеAзаложники64 вже під час війни. Говорили, що Франкові призначено урядову пенсію65 і за опекуна йому вибрано друга його Бандрівського. Доглядав його старший син і йому ж Франко проказував усе, що хотів напиA сати. Але сталося несподіване нещастя: його син був епілептик і однієї ночі вмер наглою смертю66. Зостався Франко майже без догляду. Коли Франковій радили взяти якусь жінку, щоб догляA дати слабого, вона відповідала: – Добре вигадали! У мене дорослі сини, а я братиму в хату жінку. – То візьміть мужчину! – радили їй. – Ото сказали! Та в мене ж дочка доросла, а я братиму в хату мужчину! Нарешті таки Франкову віддали в божевільню (вже не вперA ше), а його доглядати доручили якійсь старенькій паніb 67. Та через якийсь час дітям стало сором, що їх мама в божевільні і жалко її, то вони й забрали її додому. Вона зараз же прогнала a У чернетці далі було (дописано чорним чорнилом): до Одеси, а звідA ти < у Київ>. b У чернетці це слово закреслено і замінено на: жінці. Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 210 Спогади про Івана Франка та про його семйове огнище 211 стару пані і знову зробила Франкові з життя пекло. Через якийсь час вони стали жити тільки вдвох, бо дочку застала війна на Вкраїні і вона не могла вернутися додому68, а синів одного мобіA лізовано69, а другий пішов у якусь подорож з товариством70 та й не вертався додому. Ось малесенька рисочка з тодішнього життя Франкового. – А я доктора б’ю в лице, – говорить Франкова. – Та нащо ж ви його б’єте? – Бо люблю дивитися, як він робить грімаси. А ходив він по Львову такий, що одного разу хтось із поліції сказав: – Хоч би вже паніAгаличанки заложили який комітет, щоб він опікувався тим нещасливим Франком. Коли б хто инший ходив отакий по Львову, то його давно б уже арештовано за неA пристойний вигляд. А його поліціянти не чіпають тільки через те, що знають, що то Франко. І паніAгаличанки заложили комітет. Була чутка, що Франкову знов одвезено в божевільню71, і він спокійніше дожив останні свої місяці чи тижні. Невимовно тяжке було семйове життя Франкове. Та чи можна обвинувачувати за те його жінку? Думаю, що ніa, бо вона була божевільнаb. Може, ліпше було б йому, якби він розійшовA ся з нею, зараз же, скоро побачив, що вона психічно ненормальA на людина. Але він того не зробив, і ніхто не скажеc через віщоd. 1921.ХІІ.30. a У чернетці втавлено фразу (дописано чорним чорнилом): не могла відповідати за свої вчинки,<бо>. b У чернетці це слово закреслено фіолетовим чорнилом і замінено на: психічно хвора. c У чернетці спочатку було (закреслено): може сказати. d І в чернетці, і в чистовику далі було речення, яке в обох руко? писних варіантах закреслено: Ми, сторонні люде, бачили тільки, що їх життя подружнє тяжке, бо запевне і їй жилося нелегко; але через віщо вони не розійшлися [у чернетці чорним чорнилом далі дописано: а муA чилися вдвох], – це так і зостанеться таємницею. Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 211 212 Марія Грінченко Коментарі 1 З Борисом Дмитровичем Грінченком (1863–1910) – українсьA ким письменником, педагогом, лексикографом, літературознавцем, етнографом, істориком, публіцистом, громадськоAкультурним діяA чем, редактором – Марія Гладиліна познайомилася 1883 р. на учиA тельських курсах у Змієві Харківської губернії. У 1884 р. вони одруA жилися. 2 Після виходу восени 1886 р. з редакції «Зорі» Франко вирішив започаткувати з 1 січня 1887 р. за порадою М. Драгоманова видання щомісячного «літературноAнауковоAполітичного» журналу «Поступ». 15 листопада 1886 р. Франко завершив підготовку проспекту цього часопису, який через кілька днів побачив світ у друкованому вигляді під назвою «Запросини до передплати». Цей проспект Франко надіA слав також Б. Грінченку разом з листом до нього від 24 листопада 1886 р., в якому зокрема йшлося: «Пересилаючи Вам проспект задуA маного мною видання «Поступ» осмілюсь просити Вас прийняти в ньому уділ і запомагати його своїми цінними працями» (Франко І. Зібрання творів: У 50 т. – К., 1976–1986. – Т. 49. – С. 84. Далі при поA силанні на це видання, у квадратових дужках зазначатимемо том і сторінку). 3 4/16 травня 1886 р. у Павлівській церкві Колегії Павла ГалаA гана в Києві відбувся шлюб Івана Франка та Ольги Хоружинської. Ольга Федорівна Хоружинська (Франко) (1864–1941) – народилася в с. Бірки на Сумщині, дружина Івана Франка, активна учасниця жіночого руху в Галичині, видавець. 4 Такий напис був на титулі журналу «Житє і слово», що його Франко разом з дружиною видавали упродовж 1894–1897 рр. На тиA тулах збірок Франка «В поті чола. Образки з житя робучого люду» (Л., 1890) та «З вершин і низин» (Л., 1893) стояв напис: «Накладом Ольги Франко». 5 Алчевська Христина Данилівна (1841–1920) – українська діячA ка народної освіти, педагог, засновниця Харківської жіночої недільA ної школи. 6 У травні 1892 р. Ольга Франко їздила до Києва та Харкова в справі розповсюдження прозової збірки І. Франка «В поті чола: Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 212 Спогади про Івана Франка та про його семйове огнище 213 Образки з житя робучого люду» (Львів: Накладом Ольги Франкової. 1890), дозволеної цензурою для ввезення та продажу в Росії. Окрім цього, Ольга Франко перевозила ще й іншу нелегальну літературу, а також сподівалася отримати кошти на майбутнє видання журналу «Житє і слово». У Харкові вона зупинялася в сестри Марії ХоружинA ської. У листі до чоловіка від травня 1892 р. Ольга Франко писала: «В настоящее время – в Киеве, сегодня вечером еду параходом на КреA менчуг, в Харьков <…>. Напиши мне, пожалуйста, в Харьков – в Дом Дерковского, квартира Николаева, Николаевская улица, М.Ф. ХоруA ж[инской]» (ІЛ. – Ф. 3. – № 1612. – С. 357). Під час подорожі до Росії Ольга Федорівна також перевозила нелегальну літературу, зокрема врятовані від конфіскації екземпляри повісті А. Кримського «В обійA мах старшого брата» (Л., 1892; змінена назва «Сирота Захарко»), що її видав Франко. Про це йдеться в листі Франка до А. Кримського від 21 травня 1892 р.: «<...> моя жінка є тепер у Росії, а іменно в Харкові, де вона, певно, пробуде ще з тиждень. Вона повезла для Вас пару екземплярів Вашого оповідання, врятованих від конфіскати, і я сьоA годні ж передам їй адрес, куди їх треба вислати» [т. 49, с. 335]. 7 Йдеться про збірку прозових творів Франка «В поті чола: ОбразA ки з житя робучого люду» (Л., 1890). 8 «Житє і слово» – літературноAнауковий, фольклорноAетнограA фічний та громадськоAполітичний журнал, який виходив у Львові впродовж 1894–1897 рр. за редакцією Франка. 9 Йдеться про тритомний критикоAбібліографічний покажчик книг для народного й дитячого читання «Что читать народу?», що його уклав авторський колектив за редакцією Х. Алчевської (СПб.: Т. І. – 1886, Т. ІІ. – 1889, Т. ІІІ. – 1906). У ньому вміщено понад 4 тис. рецензій, відгуків, анотацій більш як 80 авторів (учителів, виклаA дачів, професорів і просто читачів) на твори зарубіжної, російської та української літератури. На книжкових виставках в Антверпені, ЧиA каго та Парижі покажчик було відзначено найвищими нагородами. 10 Драгоманова Людмила Михайлівна (дівоче прізвище КучинсьA ка) (1842–1918) – дружина М.П. Драгоманова, українська громадсьA коAкультурна діячка, перекладач. 11 У спогадах А. Трегубової (рідної сестри О. Франко) цей епізод з біографії Ольги Франко описано дещо поAіншому, зокрема, згадано, що Ольга відразу зупинилася тоді в готелі біля вокзалу, щоб не Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 213 214 Марія Грінченко компрометувати родину своєї сестри. Не йшлося у спогадах ТрегубоA вої й про сімейну сварку з Ольгою через інцидент з чужим паспорA том. Антоніна Трегубова подає й інші деталі цього нещасливого візиту до Києва: «Перший день пройшов звичайно, а на другу ніч поA чали добиватися до неї різні люди з брудними пропонуваннями. Виявилось тоді, що паспорт був на ім’я особи, якAто кажуть, «легкого поводження», Ольга страшенно розхвилювалась, злякалась. Ми клиA кали навіть і лікаря, щоб її заспокоїти» (Трегубова А. Дещо з життя Ольги Франкової // Спогади про Івана Франка / Упоряд. М. ГнаA тюк. – Л., 1997. – С. 158). 12 Тобілевич Юрій Іванович (1876–1925) – син І. Тобілевича (КарA пенкаAКарого), деякий час, навчаючись у політехнічному інституті, мешкав у сім’ї Франка по вул. Крижовій 12 (нині – Генерала ЧупринA ки). Петро Франко у «Спогадах про батька» згадував: «Ще при Крижовій мешкав син КарпенкаAКарого, студент політехніки. Пан Тобілевич, завзятий спортсмен, залюбки вправляв тягарцями, тягаA рем, шаблями і т.п. Він навчив мене грати в шахи і чи не першого дня дістав мата!» (Франко П. Спогади про батька // Спогади про Івана Франка / Упоряд. М. Гнатюк. – Л., 1997. – С. 458). 13 Вороний Микола Кіндратович (1871–1938) – український поет, театрознавець, перекладач, громадськоAполітичний діяч. Навчався у Віденському університеті, згодом на філософському фаA культеті Львівського університету. У Львові заприятелював з ФранA ком, зокрема допомагав йому у виданні газет «Громадський голос», «Радикал», був співпрацівником журналу «Житє і слово», в якому вів рубрику «Вісті з Росії». Деякий час неофіційно редагував журнал «Зоря». Працював бібліотекарем і коректором у Науковому товариA стві імені Шевченка, режисером українського театру «Руська бесіA да». Був хрещеним батьком Франкових дітей. 14 У квартирі Франка по вул. Крижовій, 12 мешкав лише Юрій Тобілевич (див. примітку вище). М. Вороний часто навідував Франка, але в нього не жив. Про Вороного, як про одного з найбільш дорогих гостей з Наддніпрянщини, які бували у Франків, згадувала донька письменника Анна (Ключко?Франко А. Іван Франко та його родина // Спогади про Івана Франка / Упоряд. М. Гнатюк. – Л., 1997. – С. 477). 15 Наукове товариство ім. Шевченка (початкова назва інституції – Товариство ім. Шевченка, з 1892 р. – Наукове товариство ім. ШевA Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 214 Спогади про Івана Франка та про його семйове огнище 215 ченка) – науковоAкультурна громадська організація, яка довгі роки виконувала функції всеукраїнської академії наук. Засноване у ЛьвоA ві в грудні 1873 р. Франко тісно співпрацював з НТШ з 1895 р., відкоA ли 14 червня на засіданні Виділу був прийнятий у його члени (1899 р. став його дійсним членом, 1904 р. – почесним), публікуючи на стоA рінках «Записок НТШ» більшість своїх наукових праць, історикоA літературних нотаток, рецензій. Франко працював також в ЕтнограA фічній Комісії та очолював Філологічну Секцію НТШ (1898–1908). З 1897 р. Франко належав до Президії НТШ. Спочатку Товариство ім. Шевченка у Львові розташовувалося за адресою Академічна, 8, а з 1898 р. перебралося до будинку по вул. Чарнецького, 26. Щоб усамітнитися для роботи, Франко часто залишався працювати у приA міщенні НТШ. Зазначені адреси він інколи подавав своїм кореспонA дентам для відписів. 16 Йдеться про поезію Франка «Опівніч. Глухо. Зимно. Вітер виє…», яка входить до циклу «Із книги Кааф» поетичної збірки «Semper tiro» (Л., 1906). Вірш вперше надруковано в журн. «ЛітераA турноAнауковий вісник» (1902. Кн. 11. С. 95–96, під заголовком «Із дневника» із датою 20. ХІ 1901). Сучасний дослідник Франкової лірики В. Корнійчук називає цю поезію «однією із найтрагічніших Франкових медитацій» (Корнійчук В. Ліричний універсум Івана Франка: горизонти поетики. – Л., 2004. – С. 276). 17 Аналогічні згадки про історію написання цієї поезії і ґенезу тератологічного образу подибуємо і в спогадах К. Гриневичевої. Під час одного візиту до Франків її неприємно вразила доволі різка поA ведінка господині, через що, не дочекавшись гостини, Гриневичева мусіла звідти утекти. Франко, наздогнавши її на вулиці, скаржився на своє трагічне подружжя. «Внедовзі, – згадувала письменниця, – з датою цього кошмарного дня, появився в “ЛНВ” вірш Франка, як візія на картинках Гойї: “Опівніч… В душі глибока павза <…>”» (Гриневичева К. Зустрічі з поетом // Спогади про Івана Франка / Упоряд. М. Гнатюк. – Л., 1997. – С. 153). 18 Курсистками називали слухачок Вищих жіночих курсів. Ольга Хоружинська з вересня 1883 р. по травень 1886 р. була слухачкою історикоAфілологічного відділення Київських вищих жіночих курсів. 19 З родинного листування Хоружинських та Трегубових відомо, що брат Ольги Франко Іван Федорович Хоружинський був хворий на Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 215 216 Марія Грінченко психопатію і тривалий час перебував на лікуванні. Від психічної неA дуги страждала й Ольжина старша сестра – Марія Хоружинська, якій у зв’язку з цим було призначено опікуна. За родинний кошт Марія Хоружинська утримувалась на так званій Сабуровій дачі – Харківському закладі для божевільних. Натяк на родинну психічну недугу Хоружинських є й у Франковому листі до А. Кримського від жовтня 1900 р.: переймаючись психічними ускладненнями післяопеA раційного стану дружини, він розповідав, що «ся хвороба у ній фаA мільна» [т. 50, с. 158]. 20 Зі спогадів А. Трегубової відомо, що у скрутний для своєї родиA ни період Франки отримували фінансову допомогу від друзів з НадA дніпрянської України: «Мій чоловік побалакав зі своїми приятелями про Франкову бідність, і Беренштам В.Л., Косач П.А., Новицький І.О., Науменко В.П. та мій чоловік почали надсилати Ользі, всі вкупі, 25 карбованців щомісячно. Гроші ці надсилалися при оказії, коли хто їхав такий, кому можна було їх доручити» (Трегубова А. Дещо з життя Ольги Франкової // Спогади про Івана Франка / Упоряд. М. Гнатюк. – Л., 1997. – С. 158). 21 30 вересня 1898 р. у Львові з ініціативи прогресивної галицьA кої молоді відбулося святкування 25Aрічного ювілею літературної діяльності І. Франка. За задумом молодіжного комітету, було засноA вано спеціальний фонд допомоги українських письменникам, що потребували матеріальної підтримки. Зокрема до творчого ювілею Франка було заплановано такі заходи: організувати ювілейний конA церт на честь Франка, зібрати кошти на почесний дар для поета, виA пустити ювілейні видання, створити портрет ювіляра до свята. Так до ювілею було видано збірник «Привіт дAру Івану Франку в 25Aлітній ювілей літературної його діяльності складають українськоAруські письменники» (Л., 1898) та «Спис творів Івана Франка за перше 25Aліття його літературної діяльності 1874–1898» (Л., 1898), що його уклав М. Павлик. «На ювілейний дар поета, – згадував голова ювіA лейного оргкомітету В. Гнатюк, – зібрала молодь близько 700 зол. (1400 кор.). Наукове товариство ім. Шевченка доложило решту від себе (коло 600 кор.) і на концерті передало ювіляру в окремій шкаA тулці 2000 кор. – до того часу небувалий подвиг для Галичини» (Гнатюк В. І. Франко і Наукове товариство імені Шевченка // СпогаA ди про Івана Франка / Упоряд. М. Гнатюк. – Л., 1997. – С. 221). Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 216 Спогади про Івана Франка та про його семйове огнище 217 22 Грінченко Анастасія Борисівна (1884–1909) – донька Бориса та Марії Грінченків, громадськоAполітична діячка, письменниця. Гімназійну освіту здобувала спочатку у Чернігові, а після переїзду родини до Києва – у київській приватній жіночій гімназії ОлександA ри Дубинської. 1903 р. вступила до Інституту Св. Ольги і записалася слухачкою у Львівському університеті на курси професорів К. СтуA динського, М. Грушевського, О. Колесси. Проте закінчити навчання не змогла. Ставши ще у Києві членом Революційної української парA тії (РУП), продовжувала активну революційноAполітичну діяльність й у Львові: редагувала рупівські видання, займалась переправленA ням їх на Наддніпрянщину. 1905 р. переїхала до Києва. За політичну діяльність була двічі ув’язнена. У тюрмі захворіла на сухоти, так що батько був змушений клопотатися про переведення її під домашній арешт. Померла у 25Aрічному віці. Відома її науковоAпубліцистична праця «Ідея федералізму у декабристів» (К.,1907). 23 Бандрівський Кароль (1855–1931) – правник, судовий радник у Львові. Однокласник Франка у Дрогобицькій гімназії, пізніше добрий його приятель. Під час навчання у Львівському університеті Франко деякий час мешкав разом з Бандрівським. 6 червня 1908 р. рішенням повітового суду Бандрівський був офіційно затверджений опікуном Франка. За присутності та участі Бандрівського був склаA дений і Франків заповіт 9 березня 1916 р. 24 Саський готель у Львові упродовж 1905–1928 розташовувався по вул. Баторія, 20. 25 Очевидно, йдеться про огляд української літератури С.Ф. РусоA вої «Украинская литература 1862–1900 гг.», уміщений в книзі «История России в ХІХ веке» (Т. 4. М., 1908). Русова Софія ФедоA рівна (дівоче прізвище – Ліндфорс; 1856–1940) – педагог, громадська діячка, організатор українського жіночого руху. 26 У 1900 р. Франко придбав невеличкий кусень ґрунту на вул. В. Понінського, 4. Упродовж 1901–1902 рр. під керівництвом польA ського архітектора Марціна Заходнього за зразком проекту київської вілли В. Антоновича Франки збудували по сусідству з М. ГрушевA ським власний будинок, до якого переїхали в жовтні 1901 р. Для приA дбання земельної ділянки та будівництва вілли було використано гроші, подаровані у 1898 р. галицькою громадою до 25Aрічного ювіA лею літературної діяльності Франка та частину посагу його дружини. Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 217 218 Марія Грінченко Окрім цього, Франко взяв позику в Галицькому крайовому банку (12 тисяч корон під 4% річних). Будинок споруджено у швейцарсьA кому стилі, накрито черепичним дахом з ромбовим орнаментом. СпоA руда складалася з передпокою, 5 кімнат і кухні в партері та 2 гоA стевих кімнат на другому поверсі. У власному будинку І. Франко прожив останні 14 років свого життя, його дружина – до 1941 р. 27 Труш Іван Іванович (1869–1941) – український живописецьA імпресіоніст, майстер пейзажу та портретист, мистецький критик й організатор мистецького життя в Галичині, приятель Франка. Франко схвально оцінив його малярську творчість у статті «МалюнA ки Івана Труша» (ЛітературноAнауковий вісник. – 1900. – Т. 9. – С. 59A63). Трушеві картини «Водоспад на річці Рибниці біля Косова» і «Збіжжя в копах на полі» прикрашали інтер’єр спальні Ольги Франко, а в робочому кабінеті Франка розміщувалися портрети Франка та Шевченка роботи Труша, а також його малярські полотна «Могила Шевченка на Чернечій горі в Каневі» та «Вид на Дніпро з Володимирської гірки» (Бонь В. БудинокAмузей Івана Франка у Львові: ілюстрований путівник по Львівському меморіальному музею Івана Франка. – Л., 2008. – С. 73, 83–84). 28 Франко Ганна Іванівна (у заміжжі Ключко; 1892–1988) – найA молодша дитина у сім’ї Франків. 29 «Кружок українських дівчат у Львові» – заснований 1901 р. за ініціативою молодої генерації галицького жіноцтва при Інституті Св. Ольги. 1904 і 1905 рр. це товариство організувало в місті два веA ликі віча, а також проводило політичні дискусії про суспільноAправоA ве становище жінок. 30 Павлик Михайло Іванович (1853–1915) – український письA менник, публіцист, громадський діяч, приятель Франка. 31 Йдеться про українські наукові курси, що відбувались у Львові з 23 червня по 23 липня 1904 р., які відвідували слухачі з Галичини та Наддіпрянщини. Вступ на курси був платним. 18Aгодинний огляд української літератури від найдавніших часів до кінця ХІХ в., що його прочитав Франко, було опубліковано без підпису в кн.: «УкраїнA ськоAруські наукові курси вакаційні 1904 р.» (Л., 1904. – С. 8–11). Збереглося групове фото учасників курсів (ІЛ. Ф. 3. № 158). З листа Франка до О. Коваленка відомо, що лекції на цих курсах також читаA ли: М. Грушевський – огляд історії України, Ф. Вовк – огляд етнограA Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 218 Спогади про Івана Франка та про його семйове огнище 219 фії України, М. Ганкевич – огляд соціальних теорій і революційних рухів у ХІХ ст., С. Томашівський – розбір українських державноA правових трактатів з Польщею і Московщиною в ХVIІ ст., І. РаковA ський – отогенія і філогенія людини, К. Студинський – читав дещо про літературу [т. 50, с. 244]. 32 Вовк Федір Кіндратович (1847–1918) – український антропоA лог, етнограф, археолог, громадський діяч. 33 Грушевський Михайло Сергійович (1866–1934) – український історик, організатор української науки, літературознавець, соціолог, публіцист, письменник, громадськоAполітичний та державний діяч. 34 Студинський Кирило Йосипович (1868–1941) – літературознаA вець, громадський діяч, член ВУАН. У 1923–1932 рр. – голова НТШ у Львові. 35 Дорошенко Дмитро Іванович (1882–1951) – український істоA рик, громадськоAполітичний та державний діяч, публіцист. Про своє перебування на курсах та відвідування лекцій Франка він згадував у статті «Останній побут Івана Франка у Києві» (Спогади про Івана Франка / Упоряд. М. Гнатюк. – Л., 1997. – С. 506). 36 Андрієвська Ольга Трохимівна – в 1920Aх р. науковий співA робітник комісії для складання словника української мови ВУАН; заарештована і заслана під час процесу СВУ, дальша доля невідома. Про неї згадано у листі Ольги Пустосміхової (дівоче прізвище СущA ковська) до Ірини Коцюбинської від 16 лютого 1961 р.: «Андрієвська Ольга Трофимівна, рідна сестра Белкінд Анни Трофимівни. <…> Це була серйозна, ідейна людина, активний суспільник. <…> За нею стеA жили жандарми, і, щоби врятувати її, друзі відправили її за кордон в роки реакції» (Коцюбинський М. Листи до Олександри Аплаксіної. – К., 2008. – С. 296). 37 Йдеться про Віру Гаврилівну БожкоAБожинську, про яку таA кож згадано у зазначеному вище листі Ольги Пустосміхової до Ірини Коцюбинської. Працювала в ОцінноAстатистичному бюро ЧернігівA ської губернської земської управи. «Була розумниця, начитана, одержима фантазіями. Відмінна риса – надто неохайна до себе і в поA буті. Замужем не була, проте мала п’ять душ дітей від різних батьків. Жила сама з дітьми. <…> була живою людиною, відгукувалась на все добре». Померла від тифу (Коцюбинський М. Листи до Олександри Аплаксіної. – К., 2008. – С. 296). Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 219 220 Марія Грінченко 38 Йдеться, очевидно, про шведського історика, славіста, переA кладача, дійсного члена Наукового Товариства ім. Шевченка у ЛьвоA ві і Українського Наукового Товариства в Києві Альфреда Антона Єнсена (1859–1921). Був референтом слов’янських літератур НобеA лівського інституту при Шведській Академії наук. Автор праць «Український національний скальд» (1909), «Російська література» (1912), «Тарас Шевченко. Життя українського поета» (1916), «Україна» (1919), «Слов’янська культура і література XIX століття» (1920) та ін. Здійснив переклад шведською мовою деяких поезій Шевченка. Навесні 1909 відвідав Україну, ймовірно тоді ж і гостював у Франка. Збереглося 2 листи Єнсена до Франка (1908 р.; ІЛ. – Ф. 3. – № 1630, 1638). 39 Йдеться про видання: Франко І. Нарис історії українськоAрусьA кої літератури до 1890 р. – Львів: Накладом УкраїнськоAруської Видавничої Спілки, 1910. Франкова праця хибувала багатьма хроноA логічними неточностями, непропорційністю розділів, невмотивоваA ною періодизацією української літератури, відсутністю покликів, на що, зокрема, вказували у своїх рецензіях Дмитро Дорошенко (Рада. – 1910. – № 145. – 27 червня) та Володимир Дорошенко (ЛітеA ратурноAнауковий вісник. – 1910. – Т. 3. – С. 180–183). Очевидно, що на низький науковий рівень Франкової розвідки вплинули ті обставини, про які зазначав сам автор в листі до редакції газети «Рада», болісно відреагувавши на рецензію Д. Дорошенка: згаданий «Нарис…» «диктований у часі не тільки безвладності обох рук, але також страшної психічної депресії, при якій треба було майже надлюдського зусилля, щоб заховати спокій і ясність духу, потрібний для наукової праці <…>» [т. 50, с. 379]. 40 Доманицький Василь Миколайович (1877–1910) – українсьA кий філолог, історик та фольклорист. 41 Результати власних текстологічних студій над поезіями Т. ШевA ченка В. Доманицький виклав у розвідці «Критичний розслід над текстом «Кобзаря» Шевченка» (К., 1907), на яку Франко відгукнувA ся рецензією (ЗНТШ. – 1907. – Кн. 5. – С. 228–230), зазначивши: «Праця В. Доманицького видобула на світ значну масу невідомого доA сі рукописного матеріалу, використала в значній мірі друкований матеріал і дала можливість пізнати Шевченка таким, яким він був, з ясною, а вічно неспокійною і невичерпано творчою душею» [т. 37, Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 220 Спогади про Івана Франка та про його семйове огнище 221 с. 372]. За дорученням петербурзької видавничої комісії (у складі Ф. Вовка, Я. Забіли, О. Русова та інших) В. Доманицький підготував до друку видання творчої спадщини Шевченка, яке побачило світ 1907 р. в Петербурзі за його редакцією: Т. Шевченко. Кобзар. ВиданA ня Общества имени Т.Г. Шевченко для вспомоществования нуждаюA щимся уроженцам Южной России, учащимся в высших учебных заведениях С.AПетербурга та Благотворительного общества издания общеполезных и дешевих книг (СПб., 1907). 42 Паралельно з петербурзьким виданням «Кобзаря», що його готував В. Доманицький, у Львові за дорученням філологічної секції Наукового товариства ім. Шевченка (ухвала від 21 грудня 1905 р.) з травня 1906 р. Франко розпочав редакторську роботу над критичA ним виданням творів Шевченка, яке побачило світ у 1908 р. в серії «УкраїнськоAРуська бібліотека»: Твори Тараса Шевченка. Кобзар. – Т. 1 (1838–1847). Т. 2 (1847–1860), виданий під редакцією Івана Франка. – Львів, 1908. Про історію цього проекту Франко написав у статті «Нове видання Шевченка» (Діло. – 1907. – 13 грудня. – С. 1) [т. 37, С. 418–421] та у «Передмові» до першого тому згаданого виA дання. Під час редакторської підготовки «галицького» «Кобзаря» Франко провадив жваве листування з В. Доманицьким, здійснючи через нього звірку з текстами Шевченкових автографів та обговоA рюючи попередні видання. Ці листи разом зі студією про першу критичну публікацію Шевченкових творів надрукував М. Возняк: «З приводу двадцятиліття «Кобзаря» в редакції В. Доманицького (його листування з Ів. Франком)» (За сто літ. – Київ, Харків, 1930. – Т. 31. – Кн. 5. – С. 272–304). Праця Доманицького «Критичний розслід над текстом «Кобзаря» Шевченка» (К., 1907) була «головною підмогою» в редакторській роботі Франка. 43 На сьогодні такий лист невідомий. 44 Бйорнсон (Б’єрнсон) Бйорнстьєрне Мартініус (1832–1910) – норвезький письменник, лауреат Нобелівської премії в галузі літеA ратури (1903), автор тексту норвезького національного гімну «Ми любимо цей край!». 1914 р. у Чернівцях вийшла книжка Б’єрнсона «Арне. Оповідання з норвезького мужицького життя» у перекладі М. Павлика. 45 За порадою лікаря Л. Коссака, скориставшись грошовою допоA могою виділу Наукового товариства ім. Т. Шевченка, з кінця березня Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 221 222 Марія Грінченко до середини квітня 1908 р. Франко перебував на лікуванні у хорватA ському містечку Ліпік. Саме там хворий письменник наказав синові Тарасові, який супроводжував його у цій мандрівці, спалити усі рукописи своїх творів, що той і зробив. Про це згадувала й Франкова донька Анна у статті «Рукописи Івана Франка в Канаді» (Іван ФранA ко і франкіана на Заході: Статті і матеріали з приводу століття нароA дин 1856–1956. – Вінніпег, 1957. – С. 88). Детальніше про це див.: Мельник Я. З останнього десятиліття Івана Франка. – Л., 1999. – С. 16. 46 Косач Петро Антонович (1841–1909) – громадський діяч, член Київської Громади, чоловік Олени Пчілки та батько Лесі Українки. Помер 2/14 квітня 1909 р. (у Великодний тиждень в четвер) у Києві в будинку 97 на вул. Благовіщенській. 4/16 квітня його поховано на старому Байковому кладовищі в Києві. 47 Псевдонім Ольги Петрівни Косач (1849–1930) – письменниці, громадськоAкультурної діячки, етнографа, перекладача, матері Лесі Українки. 48 Чикаленко Євген Харлампійович (1861–1929) – визначний український громадський і культурний діяч, меценат, землевласA ник, агроном, видавець і публіцист. У 1926 р. надрукував коротенькі спогади про І. Франка, що стосуються зустрічі під час святкування ювілею М. Лисенка у Львові і зустрічі з І. Франком у 1909 р., про яку розповідає М. Грінченко (Чикаленко Є. Іван Франко. Уривок зі споA минів // Наша громада. – Подєбради, 1926. – № 5/6. – С. 16–19). 49 За спогадами А. Трегубової, під час свого останнього перебуA вання 1909 р. в Києві Франко спочатку на два тижні зупинився у них, а потім, на прохання дружини Є. Чикаленка, перебрався в окреA му кімнату у будинку Чикаленків на вул. МаріїнськоAБлаговіщенA ській, 56 (нині Саксаганського), де пробув ще з тиждень. Після цього по хворого і безпомічного письменника приїхав його найстарший син Андрій і забрав його до Львова (Трегубова А. Дещо з життя Ольги Франкової // Спогади про Івана Франка / Упоряд. М. Гнатюк. – Л., 1997. – С. 159–160). Насправді, у Києві тоді Франко пробув лише 9 днів. Детальніше про останній київський візит Франка йдеться таA кож у спогадах Д. Дорошенка «Останній побут Івана Франка у Києві» (Там само. С. 505–512), щоправда у них згадано, що Франко зупиA нявся тоді лише у Чикаленків. Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 222 Спогади про Івана Франка та про його семйове огнище 223 50 Креозот – масляна жовтувата рідина з їдким запахом. ЗастосоA вують для просочування деревини, щоб запобігти її гниттю. До склаA ду креозоту входять феноли, які зумовлюють його антисептичні та антипаразитарні властивості. В медицині застосовують при лікуванні початкових стадій туберкульозу, при гнійних процесах у бронхах та легенях. Зовнішньо ним лікують виразки шкіри і слизових оболонок. 51 Веселовський Олександр Миколайович (1843–1906) – російсьA кий філолог, представник порівняльноAісторичного методу в літераA турознавстві. 52 Драгоманов Михайло Петрович (1841–1895) – український історик, філософ, публіцист, фольклорист, літературознавець та гроA мадськоAполітичний діяч. 53 Йдеться про видання: Адам Міцкевич. Wielka Utrata. ІсторичA на драма з рр. 1831A32. З додатком життєпису Адама Міцкевича та вибору його поезій у перекладі на українську мову видав Др. Іван Франко. Львів, з друкарні «Діла», 1914. Публікуючи випадково купA лений в антикваря рукопис невідомого автора, Франко вважав його твором Міцкевича, властиво, наступною п’ятою частиною його драA матичної поеми «Dziady», мотивуючи своє пояснення тим, що отриA мав цю інформацію надприродним способом, через дух самого МіцкеA вича. Детальніше про видавничу історію цього видання див.: Мочульський М. З останніх десятиліть життя Івана Франка (1896– 1916) // Спогади про Івана Франка / Упоряд. М. Гнатюк. – Л., 1997. – С. 390–391; Мельник Я. З останнього десятиліття Івана Франка. – Л., 1999. – С. 167–180; Якимович Б. Іван Франко – видавець: КнигознавA чі та джерелознавчі аспекти. – Л., 2006. – С. 427–448. 54 Юркевич Йосип (1855–1910) – громадський діяч, лікар, член Старої Громади, співробітник часописів «Рада», «Село», «ЛітературA ноAнауковий віник», автор нарисів «Сучасні сільські малюнки». 55 Відвідуючи засідання видавничої комісії «Просвіти» під час свого перебування у Києві в квітні 1909 р., Франко зголосився підгоA тувати для комісії рецензію на рукописи праць В. Доманицького «Про Галичину» та «Про Буковину». Через два дні на засіданні Франко виA голосив в усній формі прихильну рецензію на ці розвідки. ВрахуA вавши його зауваження та побажання, київська «Просвіта» у своїй видавничій серії опублікувала брошури В. Доманицького: «Про Галичину та життя Галицьких українців» (К., 1909. – 80 с.) і «Про Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 223 224 Марія Грінченко Буковину та життя буковинських українців» ( К., 1910. – 53 с.). Див.: Дорошенко Д. Останній побут Івана Франка у Києві // Спогади про Івана Франка / Упоряд. М. Гнатюк. – Л., 1997. – С. 508–509. 56 Чикаленко Вікторія Євгенівна (1887–1964) – донька Євгена Чикаленка, народилася 1886 року. Навчалася в Міланській академії мистецтв. 1917 р. вийшла заміж за відомого діяча Олександра СкороA писаAЙолтуховського, відомого українського громадського, політичA ного та державного діяча, одного із засновників Союзу Визволення України у Львові 1914 року. З 1920 р. проживала в еміграції у НімечA чині разом з чоловіком та сином. Займалася перекладами творів М. Костомарова, П. Куліша, А. Стороженка. Також перекладала з ніA мецької мови, підготувала серію казок з природознавства для дітей. 57 Андрій Іванович Франко (1887–1913) – найстарший син І. Франка. 58 Франко приїхав до Києва в день похорону Петра Косача 4/16 квітня 1909 р. Д. Дорошенко згадував: «<...> Франко приїхав зі Львова і просто з двірця пішов до Косачів, пригадуючи їх помешканA ня ще з 80Aх років, коли був ув останнє в Києві, попав на похорони господаря» (Дорошенко Д. Останній побут Івана Франка у Києві. – С. 506). 59 Франко виїхав з Києва до Львова 12/25 квітня 1909 р. 60 Радивилів – нині районний центр Рівненської обл. З 1795 р. і до Першої світової війни, тобто 120 років, місто перебувало при корA доні Російської та АвстроAУгорської імперій. Розташоване на межі Волині і Галичини. 1873 p. прокладено залізницю ЗдолбунівAРадиA вилів, яка невдовзі була з’єднана із залізничною мережею АвстроA Угорщини (починалася від Бродів). 61 Левицький Модест Пилипович (1866–1932) – український письменник, лікар, педагог, громадськоAкультурний діяч. У 1900– 1912 рр. працював лікарем південноAзахідних залізниць у РадивиA лові. Сприяв пересиланню українських книжок зі Львова через корA дон до Києва, де на такі видання існувала заборона. Саме він зустрічав Франка з Києва у Радивилові, а звідти супроводжував його у Броди, допомігши сісти у львівський потяг. 62 Броди – тепер районний центр Львівської обл. До 1918 року в його околицях проходив державний кордон між АвстроAУгорщиA ною та Росією. Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 224 Спогади про Івана Франка та про його семйове огнище 225 63 Йдеться про Аріадну Михайлівну ДрагомановуAТруш (1877– 1954) – молодшу доньку М.П. Драгоманова, дружину художника ІваA на Труша. 64 Галицькі заложники (заручники) – адміністративно вислані (депортовані) з Галичини, яких царська влада масово брала на териA торії східної Галичини під час відступу російських військ з окуповаA них теренів АвстроAУгорщини 1915 р. Загалом цього року зі східної Галичини примусово виселено, за одними даними, 554 заручники, за іншими – 700. Передусім вивозили найвизначніших та найвпливовіA ших людей усіх національностей і станів, представників інтелігенції й грекоAкатолицького духівництва. Зі Львова тоді було взято 37 заA ручників – 12 поляків, 15 євреїв, 10 українців, серед яких К. ПаньA ківський, С. Федак, І. Левинський, І. Свєнціцький, о. М. ЦегельсьA кий. Порівняно ліберальні умови утримання галицьких заручників у Києві уможливили створення такої установи як національний арештний дім, утримуваний на приватні кошти київських українців. Заручників розмістили в двоповерховому будинку на Федоровському провулку вкінці Лук’янівки. Згодом було отримано дозвіл на їх звільнення й розміщення по приватних помешканнях відомих гроA мадян міста. Бранці з Галичини не залишались осторонь важливих подій загальнонаціонального значення. Д. Дорошенко відзначав поA зитивний вплив галичан на київську українську спільноту: «ПрисутA ність серед нашого гурту таких широко освічених, енергійних людей, досвідчених діячів і організаторів, як багато з наших заложA ників, давала свої добрі наслідки. Скріплялись, перш за все, взаємиA ни, котрі зміцнювались почуттям особистої дружби; ми щиро любили наших невільних гостей, і вони платили нам тим же» (Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле (1914–1918). – Л., 1923. – С. 45). 65 Насправді такої пенсії Франко не отримував. З січня 1910 р. Наукове товариство ім. Т. Шевченка встановило Франкові досмертну місячну допомогу в сумі 200 корон. 4 квітня 1913 р. Кость Левицький, як представник українського клубу австрійської державної ради, звернувся до міністерства культів та просвіти з проханням признаA чити Франкові з нагоди сорокалітнього ювілею його письменницької та наукової діяльності постійну фінансову допомогу від уряду, проте цю пропозицію було відхилено. Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 225 226 Марія Грінченко 66 Найстарший Франків син Андрій, який через дитячу травму голови хворів на епілепсію, несподівано помер від серцевого нападу в ніч з 8 на 9 квітня (ст. ст.) 1913 р. 67 Йдеться, очевидно, про Целіну Зигмунтовську (дівоче пріA звище – Журовська; 1865–1940), яка у грудні 1914 р. разом з двома дітьми – Здиславом та СофієюAГенрикою, оселилася в помешканні Франка після того, як він відвіз свою хвору дружину до закладу для душевнохворих. В офіційному документі – «Картці до замельдування головних локаторів і віднаймаючих. Ч. дому 4, вул. Понінського» – зазначено основну мету перебування Зигмунтовської у Франковому домі: «догляд за хворим дAром І. Франком» (ІЛ. – Ф. 3. – № 1636. – Арк. 71). Про цей факт Франко писав Є. Трегубову: «Бувши змушеA ним іще в грудні минулого року віддати жінку до закладу божевільA них, я рівночасно був змушений прийняти до свого дому одну вдову з двома дорослими дітьми й дати їм, окрім квартири, майже повне вдержання. Се уможливило мені перебути сю тяжку зиму та небезA печну хворобу <...>» [т. 50, с. 425]. Щоправда, пізніше, після певних непорозумінь з цією жінкою, у листі до В. Якіб’юка, Франко звинуA ватив Целіну у своїй недузі: «<...> одною з причин моєї хвороби та її тяжкого стану були відносини тої жінки та її сина до мене» [т. 50, с. 433]. Зигмунтовська пробула у домі Франка 10 місяців, залишивA ши помешкання з ініціативи господаря 12 вересня 1915 р. Вдруге Зигмунтовська тиждень господарювала в домі Франка (на його ж заA просини) з 6 по 11 квітня 1916 р., доглядаючи безнадійно хворого. З 12 квітня упродовж останніх півтора місяці життя хворим опікуваA лася літня жінка, вдова Стефанія Левинська (Танячкевич), донька священика Данила Танячкевича. 68 У червні 1914 р. Анна Франко на запрошення тітки ОлександA ри Ігнатович виїхала до Києва і перебувала там упродовж 4 років. 69 Середущий Франків син – Тарас (1889–1971) під час Першої світової війни служив поручником в австрійській армії на італійсьA кому фронті, пізніше – на російськоAавстрійському фронті переклаA дачем, згодом телеграфістом. 70 Напередодні воєнних дій 1914 р. молодший син Франка – Петро (1890–1941) відпочивав у горах. З початком війни не зміг повернутися додому через мобілізаційну ситуацію. Залишившись на Гуцульщині, Петро з товаришами вербував охочих юнаківA«самохітA Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 226 Спогади про Івана Франка та про його семйове огнище 227 ників» до лав українських січових стрільців. Під час війни служив в українському легіоні УСС в австрійській армії. 71 Ольга Франко з 17 грудня 1914 р. перебувала на лікуванні в заA кладі для душевнохворих на Кульпаркові й пробула там три роки. Підготовка тексту, коментарі Алли Швець Алла Швец. Из секретов «семейного очага» Ивана Франко: мемуарные откровения Марии Гринченко. Впервые публикуем без купюр воспоминания Марии Гринченко об Иване Франко и его «семейном очаге», написанные в 1921 г. Эти мемуары сотканы с непосредственных впечатлений о Франко и его семье от встреч с писателем во Львове в 1904 г. и в Киеве в 1909 г. Воспоминания о Франко – ценный источник для создания фундамен? тальной, объективной научной биографии писателя. Ключевые слова: биография, психологизм, воспоминания, ком? ментарий. Spadsh_5.qxd 04.03.2011 13:51 Page 227

Спогади про Івана Франка та про його семйове огнище

Institution

Ähnliche Einträge