Ліберально-демократична концепція народного суверенітету в умовах формування транснаціональної глобалізованої еліти

У статті робиться спроба виявити ідейно-організаційні механізми формування в ХХ ст. транснаціональних глобалізованих еліт, дослідити вплив цього процесу на реалізацію ліберально-демократичної доктрини «народного суверенітету» та проаналізувати наслідки цього впливу для подальшої трансформації сучасн...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2010
Автор:	Білошицький, С.В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України 2010
Назва видання:	Збірник наукових праць "Політологічні студії"
Теми:	Світова і регіональна політика
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/38772
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Ліберально-демократична концепція народного суверенітету в умовах формування транснаціональної глобалізованої еліти / С.В. Білошицький // Збірник наукових праць "Політологічні студії". — 2010. — Вип. 1. — С. 5-15. — Бібліогр.: 18 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-38772
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-387722025-02-09T20:35:49Z Ліберально-демократична концепція народного суверенітету в умовах формування транснаціональної глобалізованої еліти Білошицький, С.В. Світова і регіональна політика У статті робиться спроба виявити ідейно-організаційні механізми формування в ХХ ст. транснаціональних глобалізованих еліт, дослідити вплив цього процесу на реалізацію ліберально-демократичної доктрини «народного суверенітету» та проаналізувати наслідки цього впливу для подальшої трансформації сучасних ліберально-демократичних режимів. An attempt to discover ideological organizational mechanisms of forming in the XX century of transnational globalizing elites is done in the article, to investigate influence of this process on realization of liberal-democratic doctrine of «folk sovereignty» and analyze the consequences of this influence for subsequent transformation of the modern liberal-democratic regime. 2010 Article Ліберально-демократична концепція народного суверенітету в умовах формування транснаціональної глобалізованої еліти / С.В. Білошицький // Збірник наукових праць "Політологічні студії". — 2010. — Вип. 1. — С. 5-15. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. XXXX-0103 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/38772 316.32.57 uk Збірник наукових праць "Політологічні студії" application/pdf Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Світова і регіональна політика Світова і регіональна політика
spellingShingle	Світова і регіональна політика Світова і регіональна політика Білошицький, С.В. Ліберально-демократична концепція народного суверенітету в умовах формування транснаціональної глобалізованої еліти Збірник наукових праць "Політологічні студії"
description	У статті робиться спроба виявити ідейно-організаційні механізми формування в ХХ ст. транснаціональних глобалізованих еліт, дослідити вплив цього процесу на реалізацію ліберально-демократичної доктрини «народного суверенітету» та проаналізувати наслідки цього впливу для подальшої трансформації сучасних ліберально-демократичних режимів.
format	Article
author	Білошицький, С.В.
author_facet	Білошицький, С.В.
author_sort	Білошицький, С.В.
title	Ліберально-демократична концепція народного суверенітету в умовах формування транснаціональної глобалізованої еліти
title_short	Ліберально-демократична концепція народного суверенітету в умовах формування транснаціональної глобалізованої еліти
title_full	Ліберально-демократична концепція народного суверенітету в умовах формування транснаціональної глобалізованої еліти
title_fullStr	Ліберально-демократична концепція народного суверенітету в умовах формування транснаціональної глобалізованої еліти
title_full_unstemmed	Ліберально-демократична концепція народного суверенітету в умовах формування транснаціональної глобалізованої еліти
title_sort	ліберально-демократична концепція народного суверенітету в умовах формування транснаціональної глобалізованої еліти
publisher	Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Світова і регіональна політика
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/38772
citation_txt	Ліберально-демократична концепція народного суверенітету в умовах формування транснаціональної глобалізованої еліти / С.В. Білошицький // Збірник наукових праць "Політологічні студії". — 2010. — Вип. 1. — С. 5-15. — Бібліогр.: 18 назв. — укр.
series	Збірник наукових праць "Політологічні студії"
work_keys_str_mv	AT bílošicʹkiisv líberalʹnodemokratičnakoncepcíânarodnogosuverenítetuvumovahformuvannâtransnacíonalʹnoíglobalízovanoíelíti
first_indexed	2025-11-30T13:53:57Z
last_indexed	2025-11-30T13:53:57Z
_version_	1850223717255217152
fulltext	5 сВітОВА і РЕГіОНАЛЬНА ПОЛітИКА УДК 316.32.57 С. В. Білошицький ЛіБЕРАЛЬНО-ДЕмОКРАтИЧНА КОНЦЕПЦіЯ НАРОДНОГО сУВЕРЕНітЕтУ В УмОВАХ ФОРмУВАННЯ тРАНсНАЦіОНАЛЬНОЇ ГЛОБАЛіЗОВАНОЇ ЕЛітИ У статті робиться спроба виявити ідейно-організаційні механіз- ми формування в ХХ ст. транснаціональних глобалізованих еліт, до- слідити вплив цього процесу на реалізацію ліберально-демо кра тич- ної доктрини «народного суверенітету» та проаналізувати наслідки цього впливу для подальшої трансформації сучасних ліберально- демократичних режимів. Ключові слова: ліберальна демократія, народний суверенітет, гло- балізація, політична еліта, політична трансформація. Вітчизняне суспільство та політикум конче потребують ви- роблення адекватного уявлення про ресурси, проблеми та перс- пективи розвитку сучасної ліберально-демократичної ідеології, яка останні десятиліття виступала домінуючою формою полі- тичної організації провідних країн світу. В рамках комплексно- го дослідження феномена ліберальної демократії дуже важливо встановити наявність або відсутність як внутрішньосистемних чинників, так і зовнішніх перешкод на шляху поширення лібе- ральних цінностей в сучасному світі, зокрема з боку сучасних транснаціональних глобалізованих еліт. В загальному вигляді проблема полягає в тому, що канони ліберальної демократії передбачають взаємозалежність грома- дянського суспільства і його еліти в рамках концепції «народ- ного суверенітету». Відсутність такої залежності класифікується як вихід політичної системи за межі ліберальної демократії в бік авторитаризму або тоталітаризму. Водночас в надрах самих провідних суспільств, що репрезентують стандарти ліберальної демократії, характер відносин між громадським суспільством і правлячою національною елітою виходить за межі задекларова- ної моделі. Остання в питаннях визначення стратегії розвитку суспільства і держави в більший мірі починає орієнтуватися не на запити своїх співвітчизників, а на інтереси транснаціональної глобалізованої еліти, яка протягом ХХ ст. перетворилась на про- відну правлячу верству глобалізованого світу. © Білошицький С. В., 2010 6 Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2010. — Випуск 1 Деякі аспекти даної проблеми у своїх наукових працях ви- світлювали С. Хантінгтон, І. Валлерстайн, Ж. Атталі, М. Кревельд, В. Га лецький, Б. Кагарлицький, О. Зинов’єв, О. Панарін, А. Уткін та інші, однак вони лише виявили тенденцію поступової глобалізації правлячих світових еліт, не відповідаючи на питання про ідеологіч- ний зміст та ідеологічні перспективи досліджуваного процесу. Таким чином, завдання статті — виявити ідейно-орга ні за цій- ні механізми формування в сучасному світі транснаціональних глобалізованих еліт; проаналізувати вплив цього процесу на реа- лізацію ліберально-демократичної доктрини «народного сувере- нітету» та вивчити наслідки цього впливу для подальшої транс- формації сучасних ліберально-демократичних режимів. Незважаючи на те, що поняття «еліта» з’явилося в політо- логічному лексиконі не більше століття тому назад, сам по собі поділ людей на тих, хто здатний (або гідний) здійснювати владу, і тих, хто під цією владою перебуває, виник набагато раніше. Ще в працях Конфуція, Платона, Аристотеля, Полібія, Н. Макіавеллі і в уже класичних творах М. Вебера, Г. Моски, В. Парето, Дж. Сарторі, Х. Ортеги-і-Гассета та інших мислителів простежується традиція розглядати характер взаємин суспільства і його еліти як фактор, що визначає форму державного правління. Загалом, елітаристські форми — монархія, аристократія та олігархія мисляться як такі суспільні організації, в яких еліти (правителі) залишаються у своїх вчинках незалежними від думки народу, в той же час народниць- ким формам — демократії, охлократії й анархії властиве чуйне ставлення до суспільних настроїв і сподівань. Усвідомлюючи недосконалість як елітаристської, так і на- родницької форм правління, ще Аристотель висунув ідею про подолання крайнощів цих підходів, запропонувавши державним мужам встановлювати в суспільствах нову форму правління — політію, що припускала «змішання олігархії та демократії» [1, с. 561]. Через дві тисячі років Н. Макіавеллі також дійшов вис- новку, що ефективність і життєздатність суспільству може забез- печити змішана форма державного правління, що поєднує еле- менти монархії, аристократії та демократії [2, с. 135-142]. При цьому головною умовою є наявність, на думку мислителя, певної таємної змови між володарем і народом, у результаті якої остан- ній відчуває свою значимість і находить визнання. Пізніше ідеї Н. Макіавеллі послужили методологічним бази- сом для розвитку ідеології класичного лібералізму, представленим працями таких учених і громадських діячів, як Т. Гоббс, Дж. Локк, Ш. Монтеск’є, Ж.-Ж. Руссо, Б. Констан, А. де Токвіль та ін. Зокрема, Т. Гоббс, визначаючи критерії легітимності дер- жавного правління, прийшов до висновку, що основним джере- 7 Світова і регіональна політика лом влади є наявність згоди громадян відносно суб’єктів і цілей правління. Таким чином, як це не парадоксально здається на пер- ший погляд, народ може бажати встановлення не тільки демо- кратичного, але й аристократичного або монархічного правління, якщо останні будуть виражати й відстоювати суспільний інтерес [3, с. 395]. Відсутність механізму виявлення народної згоди при- вело ідеологів лібералізму до необхідності інституціалізації пред- ставництва у вигляді системи спеціальних установлень політико- правового характеру. Як відзначив Дж. Мілль, «приходить час, коли піддані… воліють розглядати правителів як уповноважених, яких можна відкликати… Потрібно, щоб правителі були з наро- ду, щоб їхні інтереси й воля збігалися з народними. Правителю, по-справжньому підзвітному, який може бути зміщений, можна довірити владу. Це буде влада народу, лише сконцентрована у формі, зручній для виконання» [4, с. 10]. Таким чином, невідчужуваною цінністю ліберальної демо- кратії був проголошений принцип взаємозалежності громадян- ського суспільства і його еліти. Саме їй лібералізм призначає роль виразників інтересів громадян, своєрідної виконавської структури «народного суверенітету». Показово, що, вступаючи в 1801 р. на посаду президента США, великий ліберальний тео- ретик того часу Т. Джефферсон пообіцяв своїм виборцям «абсо- лютну покірність рішенням більшості, що є життєво важливим принципом республіки, від якого немає відступу» [5, с. 381]. Проголошуючи імператив «народного суверенітету», ліберали рішуче рвали зі сформованими в історії західної політичної тра- диції періодами, коли еліти розглядали винятково себе як джере- ло формування державного інтересу. Ліберальна демократія була готова визнати лише таку правлячу еліту, яка мала делеговані представницькі повноваження з боку громадянського суспільства. При цьому важливо відзначити, що широкі соціальні верстви, що не відповідають критеріям громадянського суспільства, не завжди розглядалися як носії «народного суверенітету» й, відповідно, не могли розраховувати на представництво у владі. Важливо відзначити, що розвиток класичної ліберальної іде- ології відбувався в період розквіту Вестфальської системи, коли на Заході домінувала точка зору, що «людство повинне жити, бу- дучи розділеним на держави», і що «люди, які жили не в держа- вах, як це було за межами Європи, належать до нижчих «племін- них» цивілізацій і тому навряд чи можуть вважатися людьми» [6, с. 230]. Виходячи з неї, широке поширення отримало так зва- не протиставлення національних і космополітичних (у значенні над- або позанаціональних) мотивів у поведінці державних еліт. Перші стали асоціюватися з реалізацією принципу «народного 8 Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2010. — Випуск 1 суверенітету», другі — зі «зрадою еліт» на користь інших країн або власного вузького егоїзму. Розвиток ідеології лібералізму супроводжувався й детермі- новувався революційними змінами самої соціальної структури західного суспільства. У ХIХ — першій половині ХХ ст. у сус- пільному укладі промислових країн міцне становище зайняли представники двох нових класів: промислової буржуазії та інду- стріальних робітників. До початку XX ст. ці дві групи на про- тивагу колишнім домінуючим елітам (династичним, аристокра- тичним і військовим) стали остаточно панувати в національних державах. Відповідно, в обох класів — спочатку в буржуа, по- тім і в робітників, крім класової, розвилася й національна свідо- мість. Друга найчастіше виступала в одіяннях першої: «поряд із класовим ідеалом нація перетворилася в ідеал, що має найвищу цінність й відіграє все більшу й більшу роль» [7, с. 22]. Саме на- ціональна ідея на відміну від соціальної забезпечувала консенсус еліт і задавала параметри громадянської ідентичності. Водночас у рамках тієї та іншої соціальної ідентичності ви- никло два паралельних і конфронтуючих між собою глобаліст- ських космополітичних проекти, позначених марксистською методологією як «імперіалізм» та «пролетарський інтернаціона- лізм». Обидва проекти виступали за вихід з рамок національних систем цінностей і підпорядкування утворених еліт економіч- ним або ідеологічним імперативам. Столиця «імперіалістичного» проекту після першої світової війни перемістилася з Лондона в Нью-Йорк. Цей проект зводився до підхльостування міжнарод- ної економічної інтеграції шляхом створення спільних ринків, розвитку міжнародного кредиту, удосконалення технологій ма- сового виробництва. Ядром проекту виступали буржуазні кола Великобританії, Франції, Італії, США, ряду латиноамерикансь- ких і центральноєвропейських країн, однак зрозуміти його логіку можна тільки з урахуванням тієї обставини, що розвивався він в умовах колоніалізму. Колоніальні імперії, що утворилися ще в період абсолютиз- му, припускали встановлення за допомогою військової сили на територіях залежних країн влади, експортованої з метрополії ад- міністрації. Таким чином, колонії втрачали суверенітет, і влада над ними здійснювалася людьми, що представляла іншу країну, з її інтересами, законами й звичаями. При цьому сама метрополія, зберігаючи в недоторканності свій суверенітет, поширювала його на колонію, а адміністративно-політичний апарат колонії був не більш ніж філією державного апарату самої метрополії. Це значило, що «імперіалістичний» проект не стільки руйну- вав принцип «народного суверенітету», скільки розширював його до кордонів метрополії, у які входили окремі держави. Суб’єктом 9 Світова і регіональна політика же експлуатації колоній виступали не тільки еліти, а й метропо- лії в цілому, оскільки колоніальна політика сприяла сукупному росту добробуту всього населення метрополії. Фактично, як по- мітив А. Тойнбі, «імперіалістичний» проект припускає поділ сус- пільного організму на три частини: владна меншість, внутрішній і зовнішній пролетаріат. Перші дві частини існували в рамках ліберально-демократичної доктрини «народного суверенітету». Третя частина була винесена за рамки метропольного громадян- ського суспільства, що розглядало їх як «нижчу людську породу «побитих собак» [8, с. 212]. Столицею альтернативного глобалістського проекту — «про- летарського інтернаціоналізму» виступала Москва, яка спробувала організувати модернізацію навколишнього простору на комуніс- тичних принципах (знищення приватної власності, зрівняльний розподіл, державний атеїзм і т.д. з наступним відмиранням держа- ви, у тому числі шляхом подолання національних кордонів). Марксизм-ленінізм припускав, що світовий пролетаріат принципово інтернаціональний (глобальний) і не має батьківщи- ни. Щоб захистити свої права, він повинен протистояти глоба- лізованій буржуазії, що глибоко інтернаціональна, але приховує це, тому що використовує так звані національні держави як ін- струменти своєї політики, що дозволяють сегментувати і дезін- тегрувати глобальний пролетаріат. Відповідно, справа звільнення пролетаріату припускає ліквідацію націй, держави, а потім і гло- бальної буржуазії [9, с. 158]. Як зауважує В. Галецький, у термінах глобалістики інтер- націоналістський марксизм може бути переформульований у такий спосіб: «Відбулася глобалізація капіталів і робочої сили, тобто базису суспільства, і, отже, його надбудови. Є глобальний експлуататорський клас — глобальна буржуазія, і є глобальний експлуатований клас — глобальний пролетаріат… Глобальна бур- жуазія сильна, тому що являє собою клас-для-себе та мислить себе як єдине ціле. Глобальний пролетаріат поки що клас-у-собі. Він повинен усвідомити себе єдиним цілим, відкинувши націона- лізм і патріотизм як щось непотрібне, таке, що заважає. Завдання комуністичного Інтернаціоналу — перетворити глобальний про- летаріат із класу-у-собі в клас-для-себе» [10, с. 58]. У рамках проекту «пролетарського інтернаціоналізму» сфор- мувався свій елітаристський глобалізований прошарок, що від- різнявся строкатістю національного складу й здатністю до над- національного мислення. Незабаром ідея створення глобального пролетаріату виявилася дискредитованою в силу своєї утопіч- ності, і надалі цей проект переродився в утворення транзитної (вільної від економічного колоніалізму) імперії, правляча еліта якої досить швидко оформилась у відособлену касту. Система 10 Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2010. — Випуск 1 прийняття управлінських рішень більшою мірою спиралася на інтелектуальні ресурси самих еліт і залежала від ідеологічних умовностей та характеру викликів, що поставали перед кому- ністичним суспільством. Самі рядові громадяни, незважаючи на проголошення режиму «народної» (пролетарської, радикальної, революційної та ін.) демократії, були позбавлені ефективних ва- желів впливу на еліти. Як відзначав М. Восленський, комуністичне суспільство по- родило двокласову систему: керуючий клас — партійну номен- клатуру й керований (гноблений) клас — все інше населення не- залежно від його місця в соціальній системі [11, с. 27-34]. При цьому, стверджує О. Зинов’єв, у системі влади та управління комуністичного суспільства вже в сталінські роки можна було розрізнити два аспекти: 1) ставлення влади та управління до під- владного і керованого суспільства; 2) внутрішнє розчленовування самої системи влади й взаємини усередині неї. У другому аспекті йдеться про такий елемент у самій системі влади, що дозволяє контролювати саме систему влади та змушувати її функціонувати як єдине ціле, — «про надвладу або про владу над самою систе- мою влади», що складалася зі сполучення елементів народовладдя та партійно-державного апарату (канцелярії вождя, управлінської номенклатури, органів державної безпеки) [12, с. 288]. Таким чином, ХХ ст. перетворилося в арену боротьби двох філософій глобалізації, очолюваних різнотиповими глобаліст- ськими елітами. У рамках західної колоніальної імперської гло- балізаційної моделі до влади прийшли буржуа, що конвертували свій економічний вплив у політичну владу. Конфронтуюча їй комуністична транзитна глобальна імперія очолювалася політич- ними елітами, що захопили державну владу та отримали доступ до управління в сфері виробництва. При цьому тільки метро- полія західної глобалістської імперії, без урахування ситуації в колоніях, могла претендувати на розвиток принципів «народного суверенітету» і реалізацію ліберально-демократичних підходів до питань політичного представництва. Завершення Другої світової війни привело до формування Ялтинсько-Потсдамської системи світу. Обидва глобалістських проекти значно приросли територіями та практично вступили в прикордонне зіткнення один з одним (західне співтовариство інтегрувало Німеччину, Японію й Італію, комуністичне — країни Східної та Центральної Європи). У цей період між їх елітами значно активізувалися офіційні й неофіційні контакти, у рамках яких обговорювалися глобальні проблеми світового розвитку, проводилися заходи щодо посилення взаємної довіри. За твердженням американського політолога І. Валлерстайна, вже тоді намітився процес співробітництва та інкорпорації части- 11 Світова і регіональна політика ни еліт комуністичного співтовариства в трансатлантичні. Обидва глобалістських проекти знаходили свою легітимність лише в умо- вах непримиренного взаємного протистояння. Трансатлантисти, вибудовуючи систему глобальної економічної і політичної експ- луатації сателітів і колоній, мали потребу в сильному ідеологіч- ному прикритті, яке могла забезпечити погроза поширення «сві- тового комунізму». У свою чергу, комуністична правляча еліта могла виправдати перед своїм населенням непопулярні міри особ- ливостями «агресивного світового оточення» [13, с. 17]. Взаємне співробітництво глобальних еліт стало основною умовою їхнього виживання в умовах зростаючого тиску з боку підвладних мас. Потужним фактором приборкування мас стало обопільне розгортання кампанії «холодної війни». Ліберально-де мо кра тич- не представництво, що існує в декількох країнах трансатлантич- ної метрополії, стало виступати ідеологічною вітриною «вільного світу», яка начебто протистояла демонізованій «імперії зла». При цьому трансатлантична еліта всіляко заперечувала свою відпо- відальність за ситуацію поза межами метрополії. Відповідно до дії закону взаємного уподібнення супротив- ників, що є, на думку О. Зинов’єва, одним з окремих випадків загального закону конвергенції, тісна взаємодія еліт привела до взаємного уподібнення форм і методів політичного управління масами [14, с. 44]. Комуністичні еліти були змушені здійсни- ти ряд заходів щодо лібералізації політичної системи, зміцнення законності та розгортання елементів «суспільства споживання». Трансатлантисти, в свою чергу, розвинули ефективну систему соціального захисту, створили потужний багатомільйонний бю- рократичний апарат, спроможний мобілізувати суспільство для досягнення стратегічних цілей, сформували управлінську елі- ту, що була спроможна самовідтворюватися та звільнятися від кон’юнктури суспільних настроїв. Одним з потужних свідчень ефективності функціонування транснаціональних еліт став процес деколонізації країн «третього світу». Колоніальні народи Азії й Африки, звільнившись у 1950- 1970 рр. від своїх західних метрополій під агресивними антиза- хідними гаслами, не вступили у всесвітню «антизахідну лігу». Одержання політичної незалежності вчорашніми жертвами захід- ної імперії не супроводжувалося відмовою від сформульованих трансатлантистами конституцій, відмовою від найтісніших зв’язків з метрополією, у тому числі в рамках підготовки національних еліт і надання економічної допомоги. Як відзначає А. Уткін, го- лов ними інструментами впливу Заходу на постколоніальні країни стали проекти щодо селекції та формування лояльних до метро- полії місцевих еліт, яким забезпечували допуск на глобальні рин- 12 Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2010. — Випуск 1 ки, а відповідно, процвітання, міжнародну легітимність і надію на входження в глобалістську еліту [15, с. 350-351]. Поступово намітився контур створення нового «інтернаціо- налу», що поєднує представників глобальних еліт обох блоків. З урахуванням ряду факторів, серед яких: перевага трансатлантис- тів над своїми опонентами в 4–6 разів за основними ресурсами, втрата адекватності марксистсько-ленінського вчення, економічне та технологічне відставання СРСР, стурбованість частини кому- ністичних еліт своїм майбутнім, — виникли сприятливі обстави- ни для постановки на порядок денний питання про злиття двох глобалістських проектів в один за правилами трансатлантистів. «Еліта обох країн, що виникла в епоху Брежнєва і Мао, — піз- ніше констатував Ф. Фукуяма, — виявилася куди більше схожа на еліту західних країн з порівняним рівнем економічного розви- тку, чим хто-небудь міг припустити. І ця еліта змогла зрозуміти, якщо навіть не прийняти, загальну споживчу культуру Америки, Японії, Західної Європи та багато політичних ідей цих країн — теж…» [16, с. 79]. У СРСР після смерті Й. Сталіна позиції «непримиренних» у партійній еліті слабшали в протистоянні з прихильниками ново- го «інтернаціоналу». Другі були представлені міжнародним відді- лом ЦК, міністерством закордонних справ, КДБ та академічними інститутами. На думку А. Уткіна, сходження «інтернаціоналістів» до вершин влади здійснилося наприкінці брежнєвського правлін- ня, коли на чолі КПРС виявилися два поміркованих «інтернаціо- налісти» — А. Громико на чолі МЗС та В. Андропов на чолі КДБ, які, у свою чергу, висунули на вершину владної піраміди відвер- того «інтернаціоналіста» М. Горбачова [17]. Останній фактично очолив процес інкорпорації «інтернаціоналістів» у глобалістські структури трансатлантистів, розраховуючи, мабуть, на отриман- ня підряду з боку глобалістського співтовариства на управління пострадянськими територіями. Скоріше за все, цей крок був досить несподіваним для самих трансатлантистів, які розраховували продовжувати використову- вати фактор «комуністичної загрози» для збереження існуючого світового порядку. «Спочатку Сполучені Штати були збентежені таким маневром, — констатує І. Валлерстайн, — але незабаром вирішили спробувати представити це свідоме повалення встанов- леного ними світового порядку як велику перемогу» [13, с. 22]. На декомунізованих територіях під контролем трансатлан- тистів була сформована нова правляча еліта, рекрутована з числа лівих політичних сил. Наприкінці 80-х — початку 90-х рр. у Європі до влади стали в масовому порядку приходити соціал-демократи, які відтісняли на другий план консервативні сили та проводили 13 Світова і регіональна політика політику в інтересах трансатлантичної метрополії. Більшість із цих політиків пройшли спеціальні кадрові «інкубатори» — глоба- лістські інституції, що здійснюють відбір перспективних політиків з метою делегування їх у владу на певних умовах. Кандидатури цих політиків повинні були відповідати двом основним вимогам: «По-перше, мати честолюбство, уміти подати себе й подобатися публіці. По-друге, бути керованими, наприклад, мати компромат у минулому або приховані пороки, щоб якщо буде потреба була можливість контролювати їхні вчинки» [18, с. 279]. Паралельно із цим процесом глобалісти встановили контроль над ЗМІ та здій- снили цілеспрямований вплив на ту частину посткомуністичної еліти, що має економічні ресурси або тіньову владу, для залучен- ня її до трансатлантичних правил буття. Таким чином, у ХХІ століття світ вступив на чолі з однією глобалістською транснаціональною елітою, яка, використовуючи потужний економічний військовий та культурно-пропа ган ди ст- ський потенціал ліберальної демократії, поширила свій вплив на всі континенти (за виключенням Китаю та декількох інших дер- жав). Саме цій частині людства доведеться розробляти і реалі- зовувати стратегію глобального розвитку земної кулі, визначати місце та роль у цих процесах ліберальної демократії. Вищевикладені факти дозволяють зробити наступні висно- вки та припущення: – Ще в античні часи в політичній науці зародилася тра- диція розглядати характер взаємин суспільства і його панівно- го класу як фактор, що визначає форму державного правління. Передбачалося, що демократичному правлінню властиве чуйне ставлення до суспільних настроїв і сподівань. – У роботах родоначальників лібералізму Т. Гоббса, Дж. Лок- ка, Ш. Монтеск’є, Ж.-Ж. Руссо, Б. Констана, А. де Токвіля та ін. невідчужуваною цінністю ліберальної демократії був проголоше- ний принцип «народного суверенітету» — такої взаємо залежності громадського суспільства і його еліти, при якій «влада виходить знизу, від народу, а не вниз». – Розвиток ідеології лібералізму супроводжувався інтенсив- ними змінами соціальної структури західного суспільства. У ХIХ — першій половині ХХ ст. у суспільному укладі промислових країн стали домінувати буржуазний і пролетарський класи, які витіснили колишні аристократичні еліти. – На початку ХХ ст. у рамках протистояння соціальних іден- тичностей буржуазії та пролетаріату виникло два паралельних і конфронтуючих між собою глобалістських космополітичних про- екти, позначених марксистською методологією як «імперіалізм» та «пролетарський інтернаціоналізм». Обидва проекти виступали 14 Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2010. — Випуск 1 за вихід з рамок національних систем цінностей і підпорядкуван- ня утворених еліт економічним або ідеологічним імперативам. – «Імперіалістський» проект розвивався в умовах залиш- кового колоніалізму. В межах його метрополії (США, Канада, Великобританія й т.д.) політичне життя ґрунтувалося на прин- ципах ліберальної демократії. На колоніальних (периферійних) територіях реалізовувалася імітаційна форма «народного суве- ренітету». – Проект «пролетарського інтернаціоналізму», що виник на уламках післяреволюційної Росії, привів до створення квазі- імперії з елементами політичного колоніалізму. Незважаючи на проголошення режиму «народної» (пролетарської, радикальної, революційної й тощо) демократії, суспільство було позбавлене дієвих важелів впливу на еліти. – Взаємне співробітництво глобальних еліт стало основною засадою їхнього виживання в умовах тиску на них, що підсилю- вався з боку підвладних мас. Відповідно до дії закону взаємно- го уподібнення супротивників, тісна взаємодія еліт привела до взаємного уподібнення форм і методів політичного управління масами. Однак для збереження політичної ідентичності, що легі- тимізує владу цих еліт, перший проект виступав під прапорами ліберальної демократії, другий — комуністичної ідеології. – В силу ряду обставин наприкінці ХХ ст. «імперіаліст- ський» проект поглинув формально конфронтуючий йому блок комунізованих держав і частково інкорпорував у свої ряди його правлячий прошарок. Фактична ліквідація елементів біполярнос- ті підсилила процеси економічної та політичної глобалізації з боку вже єдиних транснаціональних еліт. – На декомунізованих територіях та в країнах третього світу під контролем трансатлантистів була сформована нова правляча еліта, яка меншою мірою спиралася на ліберально-де мо кра тичні традиції «народного суверенітету» і більшою мірою відбивала за- цікавленість метрополії в підпорядкуванні собі ресурсної бази глобалізованої держави. Список використаних джерел: Аристотель. Политика // Древнегреческая философия: От Платона 1. до Арис тотеля / Пер. с лат. и древнегреч. — М.: ООО «Издатель ство ACT»; Харьков: Фолио, 2003. — С. 439-699. Макиавелли Н. Размышления над первой декадой Тита Ливия // 2. Макиавелли Н. Государь / Пер. с итал. К. А. Тананушко. — М.: ООО «Издательство ACT», 2003. — С. 123-684. Гоббс Т. О гражданине // Сочинения в 2 т. / Пер. с лат. и англ.; 3. Сост., ред. изд., авт. вступ. ст. и примеч. В. В. Соколов. — М.: Мысль, 1989, — Т. 1. — С. 270-505. 15 Світова і регіональна політика Милль Дж. О свободе / Пер. с англ. А. Фридмана // Наука и жизнь. 4. — 1993. — № 11. — С. 10-15. Джефферсон Томас. Інавгураційна промова 1801 року // Демократія: 5. Антологія / Упоряд. О. Проценко. — К.: Смолоскип, 2005. — С. 379- 382. Кревельд Мартин ван. Расцвет и упадок государства / Пер. с англ. под 6. ред. Ю. Кузнецова и А. Макеева. — М.: ИРИСЭН, 2006. — 544 с. Элиас Норберт. О процессе цивилизации. Социогенетические и пси-7. хогенетические исследования. — Том 1. Изменения в поведе нии выс- шего слоя мирян в странах Запада. — М.; СПб.: Универси тетская книга, 2001. — 332 с. Тойнбі А. Дослідження історії / Пер. з англ. — К.: Основи, 1995. — 8. Т. 2. — 406 с. Маркс К., Энгельс Ф. Манифест коммунистической партии // Маркс 9. К., Энгельс Ф. Избранные сочинения в 10 томах. — М.: ИПЛ. — Т. 3. — 1985. — С. 139-171. Галецкий В. Ф. Системология, историософия и кибернетика глобализа-10. ции // Население и глобализация: 2-е изд. / Н. М. Римашевская, В. Ф. Га- лецкий, А. А. Овсянников и др. — М.: Наука, 2004. — С. 29-172. Восленский М. С. Номенклатура. Господствующий класс Совет ского 11. Союза. — М.: Советская Россия совм. с МП «Октябрь», 1991. — 624 с. Зиновьев А. А. Русская судьба, исповедь отщепенца. — М.: ЗАО Изд-12. во Центрполиграф, 2000. — 506 с. Валлерстайн И. После либерализма / Пер. с англ.; под ред. Б. Ю. Ка-13. гарлицкого. — М.: Едиториал УРСС, 2003. — 256 с. Зиновьев А. Горбачевизм. — Нью-Йорк: Liberty publishing house, 14. 1988. — 168 с. Уткин А. И. Вызов Запада и ответ России. — М.: Изд-во Эксмо, 15. 2003. — 608 с. Фукуяма Ф. Конец истории и последний человек / Пер. с англ. 16. М. Б. Ле вина. — М.: ООО «Издательство ACT»; ЗАО НПП «Ермак», 2004. — 588 с. Уткин А. И. Осмысление геополитического сдвига // США и Канада: 17. экономика, политика, культура. — 1998. — №12. — Режим доступу: http://iskran.iip.net/russ/index-ru.html. Лисичкин В. А., Шелепин Л. А. Глобальная Империя Зла. — М.: 18. Изд-во Эксмо, 2003. — 448 с. An attempt to discover ideological organizational mechanisms of forming in the XX century of transnational globalizing elites is done in the article, to investigate influence of this process on realization of liberal- democratic doctrine of «folk sovereignty» and analyse the consequences of this influence for subsequent transformation of the modern liberal- democratic regime. Key words: liberal democracy, folk sovereignty, globalization, political elite, political transformation. Отримано 20.12.2009

Ліберально-демократична концепція народного суверенітету в умовах формування транснаціональної глобалізованої еліти

Репозитарії

Схожі ресурси