Нагороди українських гетьманів
Збережено в:
| Дата: | 2011 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2011
|
| Назва видання: | Відлуння віків |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40414 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Нагороди українських гетьманів / П. Нестеренко // Відлуння віків. — 2011. — № 1-2(14-15). — С. 60-65. — Бібліогр.: 16 назв. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-40414 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-404142025-02-09T22:55:31Z Нагороди українських гетьманів Нестеренко, П. Пам’ятки образотворчого мистецтва 2011 Article Нагороди українських гетьманів / П. Нестеренко // Відлуння віків. — 2011. — № 1-2(14-15). — С. 60-65. — Бібліогр.: 16 назв. — укp. XXXX-0045 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40414 uk Відлуння віків application/pdf Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Пам’ятки образотворчого мистецтва Пам’ятки образотворчого мистецтва |
| spellingShingle |
Пам’ятки образотворчого мистецтва Пам’ятки образотворчого мистецтва Нестеренко, П. Нагороди українських гетьманів Відлуння віків |
| format |
Article |
| author |
Нестеренко, П. |
| author_facet |
Нестеренко, П. |
| author_sort |
Нестеренко, П. |
| title |
Нагороди українських гетьманів |
| title_short |
Нагороди українських гетьманів |
| title_full |
Нагороди українських гетьманів |
| title_fullStr |
Нагороди українських гетьманів |
| title_full_unstemmed |
Нагороди українських гетьманів |
| title_sort |
нагороди українських гетьманів |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| publishDate |
2011 |
| topic_facet |
Пам’ятки образотворчого мистецтва |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40414 |
| citation_txt |
Нагороди українських гетьманів / П. Нестеренко // Відлуння віків. — 2011. — № 1-2(14-15). — С. 60-65. — Бібліогр.: 16 назв. — укp. |
| series |
Відлуння віків |
| work_keys_str_mv |
AT nesterenkop nagorodiukraínsʹkihgetʹmanív |
| first_indexed |
2025-12-01T14:07:55Z |
| last_indexed |
2025-12-01T14:07:55Z |
| _version_ |
1850315194970931200 |
| fulltext |
пам’ятки образотворчого мистецтва
них поштових карток, зберег/
лося небагато. Найчастіше їхні
імена доносять до нас анотації
на багатьох поштових картках
та незначні згадки у різних
джерелах. Це Д. Николич, Л.
Зембинський та М. Мурзін із
Ялти, і якщо перші двоє мали
власні друкарні з видання пош/
тових карток, то Микола Федо/
рович Мурзін робив світлини
на замову “Общини Св.
Євгенії” [17]. Невідомими зали/
шаються ще безліч майстрів,
яки співпрацювали з закордон/
ними, вітчизняними та місце/
вими видавцями, а інколи і
самі займалися видавничою
діяльністю.
1. Крым. Вид на Форос [Открытое
письмо]/Изд. Ф. Орлова в Ялте. —
Stogolm. — Granberg K. A. — 1904.
2. Носков А.В. По заказу Красного
Креста//Журнал любителей откры�
ток (ЖУК). — 2007. — №3. — С.15.
3. Там же. — С. 16–17.
4. www.temples.ru/pg/416.php. —
№№180–245.
5. Там же. — №№: 180–182; 186; 191;
192; 199–201; 203; 210; 215; 245.
6. Российская империя Прокудина�
Горского:1905–1916 / Авт. текста и
сост. С. П. Гаранина. — М.: Красивая
страна, 2008. — С.10 — 13.
7. Ялта. Дворец Эмира Бухарского:
[Открытое письмо]. — СПб.: Изд.
общины св. Евгении., Б.г.; Дворец в
Массандре. Крым: [Открытое пись�
мо]. — СПб.: Изд. общины св. Евге�
нии, Б.г.
8. Ёлкин В. Желанные весточки с
Юга. Крым в зеркале откры�
ток//Василий Сокорнов. Виды
Крыма. — СПб: Государственный
центр фотографии, 2006. — С.31.
9. Морозов С. Атрибуция произведе�
ний Василия Сокорнова по открыт�
кам// Василий Сокорнов. Виды
Крыма. — СПб: Государственный
центр фотографии, 2006. — С.33.
10. Ёлкин В. Указ. Соч. — С.31.
11. Прибой волн. Алупка:[Открытое
письмо]/ Изд. Фотографа И. Семё�
нова в Ялте. — Stogolm: Granberg
K. A., Б.г.
12. Паспарту фотоательє И. Семёнова.
13. Морозов С. Указ соч. — С.33.
14. Вид со скалы “Диво”. Симеиз:[Отк�
рытое письмо]. — Ялта: Изд — во
“Фотография И. Семенова”, Б.г.
15. Семёнов И. Воспоминания о Кры�
ме. Ялта: [Фотоальбом] — Сток�
гольм: “Акционерное общество
Гранберг”, 1913. — 41 л. с ил.
16. Прибой волн. Алупка. [Открытое
письмо]/ Изд. Фотографа И. Семё�
нова в Ялте. — Stogolm, Granberg
K. A. — Б.г.
17. Вид на Гурзуф и Аю�Даг: [Открытое
письмо]. — Ялта: Изд. Дм. Николича,
Б.г.; Алупка. Кипарисы Потемкина:
[Открытое письмо] / Л. Зембинс�
кий. — Ялта, Б.г.; Носков А.В. Нега�
тивы для Красного Креста//
ЖУК. — 2009. — № 1 (20). — С.23.
Нагороди
українських гетьманів
Петро Нестеренко
Невідомий художник. Портрет гетьмана Івана Мазепи. Полотно, олія. XIX ст. Національний музей історії України.
Невідомий художник. Портрет генерал>фельдмаршала, графа Олексія Григоровича Розумовського з орденом Св. О. Невського
(червона стрічка через ліве плече й зірка на лівому боці грудей) та орденом Св. Анни на шиї. Полотно, олія. XVIII ст. Національний
музей історії України.
Невідомий художник. Портрет генерал>фельдмаршала, графа Олексія Григоровича Розумовського з орденом Св. Андрія
Первозванного. Полотно, олія. XIX ст. Національний музей історії України.
Ñлово “гетьман” увійшло до української мови від польського hetman, що, у свою чергу, похо/
дить від німецького hauptman і відповідає титулу військового ватажка. У Польщі посада й ти/
тул гетьмана з’явилися у XV столітті. Вони надавалися командувачу постійним (коронним) та
найманим (кварцяним) військами. Пізніше, у XVI столітті, були введені посади Великого коронного
гетьмана та його заступника — польного гетьмана. В Україні у Середньому Подніпров’ї козацькі ва/
тажки неофіційно також називалися гетьманами. З другої половини XVI ст. титул гетьмана почав
офіційно надаватися старшому реєстрових козаків.
60
пам’ятки образотворчого мистецтва
61
Національно/визвольна бо/
ротьба українського народу приз/
вела до виникнення у 1648 р. авто/
номної козацької держави, очо/
люваної гетьманом Богданом
Хмельницьким. Після його смерті у
1657 р. й повернення Лівобережжя
під владу Польщі, в Україні офіційно співіснували
вже два гетьмани — на Лівобережжі (Гетьман/
щині) та на Правобережжі (де посаду гетьмана
було скасовано в 1704 році). На Гетьманщині ви/
щу політичну, військову та судову владу було зо/
середжено у гетьмана, який обирався козацькою
старшиною, а з 1708 р. призначався царем. 1722
року цар Петро I порушив Переяславську угоду й
зробив перший крок до скасування гетьманства,
знищивши самоврядування, а у 1723 р. скасував і
сам інститут гетьманства. Після смерті Катерини I
у 1727 р. фактичний правитель Росії Меншиков
відновив гетьманство, але невдовзі по смерті
гетьмана Апостола воно знову було скасовано.
Ще раз воно його знову відновили у 1750 році.
Проіснувавши 14 років, воно було скасовано вже
Катериною II. 1918 року титул гетьмана України
ненадовго прийняв генерал Павло Скоропадсь/
кий як голова створеної ним Української Держа/
ви.
За часів козацької держави XVI — XVII ст. в Ук/
раїні не існувало власних нагрудних нагородних
знаків. Натомість нагородами слугували речі
бойового призначення — холодна та вогнепальна
зброя, обладунки, одяг, кінська упряж. Воєна/
чальник надавав їх козакам за виявлену особис/
ту хоробрість, спритність та відвагу. Водночас ко/
зацьке військо мало власну оригінальну систему
відзнак — клейноди, що були як загальновійсько/
вими, так і посадовими символами влади.
Після входження українських земель до
російської держави процес становлення
національних нагородних традицій було перер/
вано. Разом з тим у складі Російської імперії ук/
раїнські гетьмани в першій половині XVIII ст.
іноді також отримували високі нагороди. Про них
можна дізнатися, ознайомившись зі списком ка/
валерів чотирьох російських імператорських ор/
денів, що був оприлюднений відомим українсь/
ким і російським істориком і археографом Дмит/
ром Михайловичем Бантиш/Каменським (1788/
1850). Він описав чотири перші імператорські ор/
дени (Святого апостола Андрія Первозванного,
Святої Великомучениці Катерини, Святого Бла/
говірного Великого князя Олександра Невського
та Святої Анни) із самого їх заснування до вста/
новлення в 1797 р. Орденського Капітулу. Дру/
гим, хто отримав орден Святого апостола Андрія
Первозванного, після генерал/адмірала Ф.О.Го/
ловіна, фельдмаршала, першого помічника Пет/
ра I, був український гетьман Іван Мазепа. Орден
йому власноручно вручив Петро I в Москві 22
січня 1700 р. “за тридцятилітні успіхи над кримця/
ми”.
Цей орден отримали 25 березня 1725 р. й
вихідці з України — генерал/фельдмаршал О.Г.
Розумовський і граф, український гетьман К.Г.
Розумовський [1]. Він мав один ступінь і вважався
найвищою державною нагородою Російської
імперії. На портреті Олексія Розумовського робо/
ти невідомого художника з Національного істо/
ричного музею України, зображено генерал/
фельдмаршала, графа в мундирі з орденом Свя/
тої Анни на шийній червоній стрічці та орденсь/
кою червоніою стрічкою Олександра Невського
через ліве плече. Під нею виразно проглядається
зірка ордену Св. Андрія Первозванного, яку но/
сили на лівому боці грудей [2]. В історико/мис/
тецькому виданні мистецтвознавця В. Недяка
“Україна — козацька держава”, яке презентує
ілюстровану історію українського козацтва,
представлено низку портретів гетьмана Кирила
Розумовського, груди якого, крім ордена Св.
Андрія Первозванного, прикрашає ще й польсь/
кий орден Білого Орла.
Варто згадати й відомий портрет графині На/
талії Дем’янівни Розумовської, з атрибутом
статс/дами — прикрашеним короною і щедро
збагаченим декором медальйоном з портретом
цариці Єлизавети Петрівни на синьому банті. Ще
Художник П. Батоні. Портрет
генерал>фельдмаршала, графа
Кирила Григоровича Розумовського.
Полотно, олія. 1766. Рим.
Невідомий художник. Портрет Наталії
Дем'янівни Розумовської. Полотно,
олія. XVIII ст. Чернігівський обласний
художній музей.
62
пам’ятки образотворчого мистецтва
один медальйон, але вже з зображенням царя
Петра на золотому ланцюзі, бачимо на портреті
гетьмана Івана Скоропадського, написаному
кріпосним художником Галаганів С. Землюковим
(зберігається в Чернігівському обласному ху/
дожньому музеї).
Впродовж життя гетьман Іван Мазепа був
відзначений кількома найвищими нагородами
різних країн. 1707 р. як союзник польської держа/
ви у війні зі шведами він був удостоєний найви/
щої нагороди Речі Посполитої, впровадженої
польським королем Августом II 1705 р. — орде/
ном Білого Орла. За іншими даними, що спира/
ються на дату під грамотою польського короля,
яка супроводжувала “препровождение знаков
Ордена Белого Орла” гетьману, це сталося ще
1703 року.
Існують відомості, що 1 вересня 1707 р. згідно з
розпорядженням австрійського цісаря Йосифа I,
Івана Мазепу було “наділено гідністю князя Св.
Римської імперії”, тобто відзначено однією з най/
вищих нагород Австрії [3].
З початком Північної війни (1700 — 1721) стало
зрозуміло, що Україні не уникнути участі у війсь/
кових діях. У зв’язку з цим її повоєнна доля також
бачилася гетьману й старшині трагічною: у разі
перемоги Петра I й Августа II вона була б поділе/
на між Московщиною та Польщею, а в разі пере/
моги Карла XII і його союзника польського коро/
ля Станіслава Лещинського Україна як союзник
московського царя потрапляла б під повну владу
Речі Посполитої. Йдучи шляхом збереження
єдності та державності, Україна мала шанс увійти
до складу Речі Посполитої на рівних правах з Ко/
роною Польською та Великим князівством Ли/
товським. Прихильники цієї концепції були як у
Польщі, так і в Україні. Тому від самого початку
війни польські політичні кола шукали контактів з
гетьманом та козацькою старшиною. Через
Станіслава Лещинського, родичка якого стала в
1705 р. кумою гетьмана, ос/
танній розраховував налаго/
дити прямі зв’язки з Кар/
лом XII. Поразка шведсько/
українського війська під Полтавою обернулася
для України катастрофою. Політичну гру було
програно.
Після взяття російськими військами геть/
манської столиці Батурина, 5 листопада 1708 р.
відбулося так зване “дійство повалення Мазе/
пи”: було розірвано патент на нагородження
гетьмана орденом Андрія Первозванного, опу/
дало гетьмана було підвішене на шибениці,
розірвано на шматки його портрет, в церкві
проголошено анафему. Наступного дня в Глу/
хові гетьманом було обрано Івана Скоропадсь/
кого, який одразу присягнув Петру I на вірність
московському царству, це ж зробили й всі ви/
борні, козаки та запорожці, які перебували в
Глухові [4].
21 листопада 1708 р. полковник Данило Апос/
тол разом з генеральним хорунжим Іваном Сули/
мою покинули Мазепу й перейшли до царя Пет/
ра. Навесні наступного року Д. Апостол вже
успішно воював проти правобережних козаків/
мазепинців, перехоплював емісарів, захопив
біля Лохвиці частину гетьманського обозу, а в
ньому — головного осавула Гамалея, свого зятя
полковника Андрія Горленка й частину українсь/
кої казни [5].
У 1730 р. лівобічний гетьман Данило Апостол
(1727 — 1734 рр.) приїхав до Москви на похорон
Петра II, і від нової імператриці Анни Іоанівни от/
римав “милість” — скорочення кількості розквар/
тированих російських полків до шести й прощен/
ня козакам, які пішли з Мазепою. Сам гетьман от/
римав багатий маєток, гроші та орден Олександ/
ра Невського. Але за це козаки повинні були по/
будувати оборонний вал між Дніпром та Донцем:
російський уряд продовжував політику мораль/
ного й фізичного знищення козаччини, викорис/
товуючи козаків на важких земляних роботах при
будівництві фортифікаційних споруд, ритті ровів,
каналів [6].
Художник С. Землюков. Портрет
гетьмана Івана Скоропадського.
Полотно, олія. 1840>і рр.
Чернігівський обласний художній
музей.
Невідомий художник. Портрет
гетьмана Лівобережної України
Данила Апостола. Полотно, олія.
XVIII ст. Державний історико>ме>
моріальний заповідник "Поле
Полтавської битви" (м. Полтава).
пам’ятки образотворчого мистецтва
63
На портретах, що виконувалися
невідомими художниками у XVIII
ст., одноокого гетьмана зображено
з царською нагородою — орденом
Св. Олександра Невського: черво/
на стрічка через ліве плече та вось/
микутна срібна зірка на лівому боці
грудей.
Кавалерський хрест став окрасою
герба Данила Апостола. У його червоно/
му полі зображено подвійний срібний хрест, роз/
щеплений внизу, що утворювало щось подібне
до якоря. Довкола герба на лазуровому тлі розта/
шовані золоті зірки й кавалерський хрест. Над
шоломом у шляхетській короні клейнод у вигляді
п’яти страусиних пір’їн.
Козацькі клейноди служили обов’язковим ат/
рибутом різних запорозьких обрядів. По
закінченні земного життя в гетьманській столиці
Глухові, Д. Апостола з великими почестями було
поховано у спорудженій за його наказом Спасо/
Преображенській церкві містечка Сорочинці. У
цьому самому храмі згодом почали ховати також
інших членів його великої родини. Перед труною
гетьмана до церкви несли го/
ловну корогву, да/
лі — гетьманську
шаблю на одній по/
душечці, а на
другій — царську
нагороду з чер/
воною стріч/
кою, на третій —
булаву, бунчук і
печатку. У самій
церкві під час служби
булаву і бунчук три/
мали з правого боку
від труни, а “кава/
лерію” — відзнаку царя — з лівого.
Під час перевезення тіла до Сорочинців за труною
йшли 30 козаків з рушницями, затим несли шаб/
лю, далі — булаву, бунчук і печатку на подушеч/
ках [7].
Родинний склеп Апостолів без втрат
пережив майже два століття, але в
радянські часи, коли в 1922 р. ство/
рили спеціальну комісію, яка вилу/
чала матеріальні цінності з церков,
пограбувань зазнали й поховання
відомих діячів минулого. Зокрема,
були пограбовані могили світлійшого
князя Потьомкіна та князя Еммануїла
Россете в Катерининському соборі Херсо/
на, (їхній прах після розкриття поховань було
виставлено напоказ у відкритому в тому ж соборі
Антирелігійному музеї) [8], гетьмана К. Розу/
мовського — в склепі трапезної частини церкви
Воскресіння Христового в Батурині. Не минула
лиха доля й домовини склепу Апостолів у Преоб/
раженській церкві. Коли із храму було вивезено
найцінніші золоті й срібні речі, все інше визнали
малоцінним. І тільки завдяки миргородським
знавцям старовини, зокрема першому директо/
рові Миргородського повітового художньо/про/
мислового і наукового музею Іванові Плескачеві,
історичні реліквії — особисті речі Апостолів — бу/
ли не знищені, а передані до музею. Як свідчать
документи, 15 травня 1922 р. зі склепу було вилу/
чено комісією чималі цінності. Золоті й срібні
чаші, потири, дарохранительниці та інше церков/
не начиння було реквізоване державою. Вилучені
зі склепу Апостолів різноманітні речі надійшли
згодом до Миргородського повітового музею.
Вони мали надзвичайну мистецьку й історичну
цінність, проте більшість із знахідок не зберегла/
ся. Частину речей передали до інших музеїв, час/
тина зникла у вирі Другої світової війни та в мо/
році безвідповідальності й байдужості до
національних надбань. З поховання Д. Апостола
в склепі Спасо/Преображенської церкви до Пол/
тавського обласного крає/
знавчого музею надійшли
знак та орденська зірка з
девізом “За труды и отече/
ство”. У дослідженні зас/
тупника директора Мирго/
родського краєзнавчого
музею Л. Розсохи “Скарби
зі склепу Апостолів” [9] демон/
струється унікальна світлина
1930/х рр., де серед одягу з
поховання родини Апостолів
бачимо й орденську стрічку зі
знаком ордена Св. Олександ/
ра Невського та зірку. На відміну
від гетьманської нагороди, вико/
наної шитвом, представлену на
світлині виготовлено пізніше, й на/
Знак ордена Св. Олександра Невського, яким було
нагороджено гетьмана Данила Апостола. Шовк,
парча, золота нитка, шиття. Полтавський обласний
краєзнавчий музей.
Зірка ордена Св. Олександра Невського> нагорода
гетьмана Данила Апостола. Срібло, карбування,
золочення, шиття. Полтавський обласний
краєзнавчий музей.
Орден Св. Георгія 4>го ст., яким було нагороджено
Павла Скоропадського за хоробрість і мужність у бою
під Краупішкеном (Східна Прусія) 6.08.1914.
Центральний музей збройних сил України.
64
пам’ятки образотворчого мистецтва
лежить вона комусь із представників ро/
дини Апостолів.
За 15 років по смерті гетьмана Д. Апос/
тола Україною/Гетьманщиною став пра/
вити граф К.Г. Розумовський. Після сход/
ження на російський престол 32/річної
доньки Петра I Єлизавети, вона восени
1742 р. таємно обвінчалася з Олексієм Ро/
зумовським. На честь коронації імперат/
риці він став обер/єгермейстером і кава/
лером ордена Андрія Первозванного, во/
лодарем величезних маєтків. З 1744 р.
Олексій Розумовський стає високотитуло/
ваним дворянином — спочатку одержує
від імператора Карла VI, за клопотанням
Єлизавети Петрівни, титул графа Священної
Римської імперії, а за два місяці потому
стає вже графом і Російської імперії [10].
На початку 1750 р. гетьманом Мало/
росії було призначено молодшого брата
фаворита імператриці Олексія Розу/
мовського — Кирила. А після остаточ/
ного затвердження гетьмана царсь/
ким указом від 5 червня цього ж року в якості геть/
мана і видання відповідної грамоти Колегією іно/
земних справ він мав титулуватися, зокрема, і як
“разних орденов кавалер” [11]. Перелік отриманих
гетьманом орденів обов’язково зазначався в
універсалах, які нині зберігаються в Чернігівсько/
му історичному музеї ім. В.В. Тарновського. Ось
так розпочинався перший універсал за підписом і
національною печаткою гетьмана, оголошений у
Борзні 19 вересня 1751 року: “Ея Императорского
Величества Малой России Обоих Сторон и Войск
Запорожских Гетман, Действительный Камергер
Императорской Санкт/питербурской Академии
наук Президент, лейб/гвардии Измайловского
полку подполковник и обоих славних российских
императорских орденов святих апостола Андрея и
Александра Невского, також полского Белого Ор/
ла и голстинского святия Анны, кавалер, Российс/
кой империи граф Кирилл Разумовский” [12].
Запозичена здебільшого з Петербургу і Моск/
ви помпезність перебування в гетьманському па/
лаці в Глухові, стала нормою життя гетьмана і йо/
го оточення. Це яскраво висвітлено 1752 року в
“Щоденнику” одного з активних учасників свят і
зустрічей генерального підскарбія Я. Марковича:
“Апрель. 18. В ночи против субботы
привезена из С./Петербурга гетману ка/
валерія Св. Андрея.
Апрель. 19. В Глухове было торжество
ради привезенной кавалерии”.
В ЦДІА України зберігається копія
царської грамоти про нагородження
гетьмана К Розумовського орденом свя/
того Апостола Андрія — найвищою на
той час державною нагородою Російсь/
кої імперії. Царську грамоту і орден
привіз до Глухова з Петербурга спеціаль/
ний урядовий кур’єр капітан/поручик Ва/
силій Суворов (батько майбутнього
російського полководця Олександра Суво/
рова). Серед архівних документів є також
відповідь гетьмана К. Розумовського з по/
дякою Єлизаветі Петрівні за нагороду [13].
Коли наприкінці грудня 1752 р. Кирило
Розумовський на запрошення імператриці
Єлизавети Петрівни виїхав до Москви, де
в той час перебував царський двір, його
супроводжував і генеральний писар
Андрій Безбородько. Його син Олександр
Андрійович став особистим секретарем цариці Ка/
терини II й був удостоєний найвищих російських
нагород. При цьому він продовжував бути й
київським полковником. Подібне поєднання посад
було до цього небаченим в Україні. Свою карко/
ломну кар’єру О. Безбородько закінчив канцлером
уряду Павла I з титулом “светлейшего князя Рос/
сийской империи” [14].
Золотими літерами до героїчних сторінок ук/
раїнського козацтва вписане славне ім’я мудрого
державного діяча, досвідченого воєначальника,
останнього кошового отамана Запорізької Січі
Петра Калнишевського (1691 — 1803). Він став оче/
видцем як відчайдушної спроби визволення Ук/
раїни під проводом гетьмана Івана Мазепи в 1708
— 1709 рр., так і усунення від влади російським
урядом останнього гетьмана Кирила Розумовсь/
кого в 1764 р. на тлі невпинного нищення цариз/
мом незалежності, а згодом — і залишків автономії
України. Пам’ятав він руйнацію московськими
військами старої Чортомлицької Січі в 1709 р., нові
острівці запорозької вольниці в Олешках та на
Орден Червоного Орла. Нагорода гетьмана Павла
Скоропадського від кайзера Вільгельма II. 1918.
Центральний музей збройних сил України.
Іменна нагородна медаль кошового отамана Війська
Запорозького Петра Калнишевського. II половина
XVIII ст. Аверс, реверс. Копія оригінальним
штемпелем в олові. Карбування. Державний
історичний музей. Москва.
пам’ятки образотворчого мистецтва
65
Кам’янці, відновлення і
падіння Нової січі (1734 —
1775). Героїчна життєдіяль/
ність Калнишевського — це
ніби уособлення цілої епо/
хи в розвитку запорізького
козацтва.
Бажаючи продемон/
струвати військову мо/
гутність і вирвати в
Російської держави право
на подальше існування,
запорожці на чолі з Кални/
шевським беруть участь в
російсько/турецькій війні
1768 — 1774 рр.в, виявляю/
чи в боях з ворогами чуде/
са героїзму і відваги. Саме військовий хист і
блискучі перемоги кошового привели до оста/
точного ослаблення, а згодом знищення Кримсь/
кого ханства. У 1770 р. за видатні бойові заслуги
Калнишевського було нагороджено золотою ме/
даллю з діамантами та портретом цариці Катери/
ни II, а в 1773 він отримав високий чин царської
армії — генерал/лейтенанта [15].
Про військові звитяги у російсько/турецькій
війні свідчать численні іменні нагородні медалі,
вручені козакам Війська Запорозького імперат/
рицею Катериною II у другій половині XVIII ст. Ряд
стародавніх копій нагород, карбованих
оригінальним штемпелем, які зберігаються у
Державному історичному музеї Російської Феде/
рації, представлено у виданні В. Недяка “Україна
— козацька держава” [16]. Це нагородна медаль
козакам Війська Запорозького, а також іменні
медалі кошового отамана Федорова, осавулів
Сидора Білого, Василя Пишмича, Андрія По/
рохні, Олексія Чорного, Андрія Насакіна, хорун/
жого Якова Качалова, бунчукового товариша
Федора Зликовського, полкового осавула
Євстафія Кобеляна, полковника Мандра. У
Національному художньому музеї України
зберігається портрет вищезгаданого осавула
Війська Запорозького Сидора Білого, на якому
герой постає з золотою медаллю на синій стрічці
з бантом. Репродукції різних видань доносять до
нас також поясні портрети старшини Війська
Донського В.І. Іловайського та полковника Пол/
тавського пікінерського полку, отамана Шку/
ринського куреня О.Ф. Ковпа/
ка, на шийній стрічці яких —
медаль з портретом імперат/
риці.
Крім зазначених вище на/
город, до нашого часу дійшли
й ордени останнього ук/
раїнського гетьмана Павла
Скоропадського. Це орден Св.
Георгія 4/го ступеня, яким бу/
ло нагороджено П. Скоро/
падського за хоробрість і
мужність у бою під Краупіш/
кеном (Східна Прусія) у
1914 р., та Червоного Орла,
якого гетьман отримав від
кайзера Вільгельма II в 1918 р.
Перша складається з великого
і малого, прикріпленого на
розетку, хрестів. До другої на/
городи додається жовта
стрічка, на ній кріпиться сам
орден, зірка і фрачний знак
(мініатюрна копія, призначена
для носіння на повсякденному одязі). Вони
зберігаються в Центральному музеї Збройних
Сил України, куди їх передала у 1998 р. донька
гетьмана — Олена Отт/Скоропадська.
1. Паскаленко В. Пам’ятки фалеристики церковно�архео�
логічного музею при Київській духовній академії //
Вісник. — №1. — 2000. — С. 69.
2. З української старовини. Альбом. — К.: Мистецтво,
1991. — С. 221.
3. Ковалевська О. Іван Мазепа у запитаннях та
відповідях. — К.: Темпора, 2008. — С. 59.
4. Кравцевич�Рожнецький В. Амбассадор казацкого наро�
да. — К.: Издательство Европейского университета,
2004. — С. 30�31.
5. Там само. — С. 35.
6. Єремєєв І.С. Герби гетьманів України. — К.: УЦІММ —
ПРЕС, 1998. — С. 49.
7. Сергійчук В.І. Доля української національної символіки.
Серія 1 “Час і суспільство”, №2. — К., 1990. — С. 39.
8. Дяченко С.А. Екатерининский собор в Херсоне. Гроб�
ница Потемкина. — Херсон, 2002. — С. 73.
9. Розсоха Л. Скарби зі склепу Апостолів // Народне мис�
тецтво. — №1�2. 2010 (49�50) II частина. — С. 62�65.
10. Путро О.І. Гетьман Кирило Розумовський та його доба (з
історії українського державотворення XVIII ст.). (Мо�
нографія в 2�х частинах). Частина I. — К.: ДАКККіМ,
2008. — С. 35�36.
11. Там само. — С. 47.
12. Там само. Частина II. — С. 4.
13. Там само. Частина I. — С. 51.
14. Там само. — С. 137.
15. Кобозєв М. Легендарний кошовий // Гетьман. — № 2�
3. — 2006. — С. 20.
16. Недяк В. Україна — козацька держава. Ілюстрована
історія українського козацтва у 5175 світлинах”. — К.:
Емма, 2004. — 1215 с.
Невідомий художник. Портрет
Cидора Білого — осавула
Війська Запорозького.
Полотно, олія. XVIII ст.
Національний художній
музей України.
|