Аграрний сектор України: інституційні засади подальших трансформацій

Saved in:

Bibliographic Details
Date:	2011
Main Author:	Саблук, П. Т.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут економіки промисловості НАН України 2011
Series:	Вісник економічної науки України
Subjects:	Офіційний відділ
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/45732
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Аграрний сектор України: інституційні засади подальших трансформацій / П. Т. Саблук // Вісник економічної науки України. — 2011. — № 2 (20). — С. 238-240. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-45732
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-457322025-02-23T17:27:43Z Аграрний сектор України: інституційні засади подальших трансформацій Саблук, П. Т. Офіційний відділ 2011 Article Аграрний сектор України: інституційні засади подальших трансформацій / П. Т. Саблук // Вісник економічної науки України. — 2011. — № 2 (20). — С. 238-240. — укр. 1729-7206 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/45732 uk Вісник економічної науки України application/pdf Інститут економіки промисловості НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Офіційний відділ Офіційний відділ
spellingShingle	Офіційний відділ Офіційний відділ Саблук, П. Т. Аграрний сектор України: інституційні засади подальших трансформацій Вісник економічної науки України
format	Article
author	Саблук, П. Т.
author_facet	Саблук, П. Т.
author_sort	Саблук, П. Т.
title	Аграрний сектор України: інституційні засади подальших трансформацій
title_short	Аграрний сектор України: інституційні засади подальших трансформацій
title_full	Аграрний сектор України: інституційні засади подальших трансформацій
title_fullStr	Аграрний сектор України: інституційні засади подальших трансформацій
title_full_unstemmed	Аграрний сектор України: інституційні засади подальших трансформацій
title_sort	аграрний сектор україни: інституційні засади подальших трансформацій
publisher	Інститут економіки промисловості НАН України
publishDate	2011
topic_facet	Офіційний відділ
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/45732
citation_txt	Аграрний сектор України: інституційні засади подальших трансформацій / П. Т. Саблук // Вісник економічної науки України. — 2011. — № 2 (20). — С. 238-240. — укр.
series	Вісник економічної науки України
work_keys_str_mv	AT sablukpt agrarnijsektorukraíniínstitucíjnízasadipodalʹšihtransformacíj
first_indexed	2025-11-24T03:25:53Z
last_indexed	2025-11-24T03:25:53Z
_version_	1849640619507449856
fulltext	ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ238 існування та функціонування її у цивілізованому вигляді та адекватній до світових реалій площині. Першочерго- вим завданням у перетворенні агропродовольчого комп- лексу на високоефективний, конкурентоспроможний на внутрішньому і зовнішньому ринках сектор економіки держави та міцну економічну основу соціально-економ- ічного розвитку українського села стає створення прозо- рих цивілізованих «правил гри» на аграрному ринку, спря- мованих на формування рівносприятливих умов розвит- ку і функціонування, використання переваг різних орган- ізаційно-правових форм, забезпечення конкурентоспро- можності сільськогосподарського виробництва як пер- винної ланки ланцюгу виробництва і просування сільськогосподарської продукції та продуктів харчування до кінцевого споживача. Без цього ускладненим буде не лише стабільне зростання з року в рік валової продукції галузі. Стане неможливим також усунення структурних диспропорцій між окремими напрямами агровиробниц- тва, диспропорцій у розподілі доходу між учасниками ланцюгу від виробника сільськогосподарської продукції та сировини до організацій роздрібної торгівлі продукта- ми харчування. Залишаться проблеми у забезпеченні продовольчої безпеки нашої країни. Без реалізації постав- лених завдань не відбудеться виведення національного агропродовольчого комплексу на передові позиції у світі. Важливим чинником формування успіху цих процесів є їх наукове обґрунтування, відпрацювання відповідних наукових підходів та рекомендацій. Сьогодні перед украї- нською владою постали масштабні завдання з виведення аграрного сектору у лідери національної економіки та у світових масштабах. Це вимагає завершення і поглиблен- ня аграрної реформи, виробничих відносин на селі, зі створення сприятливого інвестиційного клімату, підви- щення рівня впровадження інновацій у виробництво тат інші, що системно охоплюють усю сукупність відносин у аграрній сфері. Сьогодні необхідно усвідомити той факт, що продо- вольство в майбутньому буде відігравати ту роль в світовій політико-економічній ситуації, що сьогодні відіграють нафта та газ. Стрімке зростання населення планети за обмежених ресурсів для його харчування, разом із по- всюдними і часто невідворотними процесами деградації ґрунтів, опустелюванння, забруднення водних та земель- них ресурсів, поряд із виведенням сільськогосподарських угідь під енергетичні рослини надає найвищої цінності продуктам харчування та найпріоритетнішого значення — розвитку агропромислового виробництва. Багато розви- нених країн світу з меншим аграрним потенціалом, ніж має Україна, мають сильні позиції на ринку продоволь- ства і продовжують політику експортної експансії, вико- ристовуючи при цьому власні ресурси та, що стало ха- рактерною тенденцією сьогодення, ресурси інших країн. Тими можливостями, які сьогодні відкриваються пе- ред Україною, доцільно скористатись. Для цього необхід- но вирішити накопичені в аграрному секторі проблеми. Тож, побудувавши засади ринкової економіки, здійснив- ши базові економічні реформи, ми сьогодні знов стоїмо на порозі необхідності провадження змін, адаптації до нових умов. Порушення системності, принципу поступо- вості і послідовності у реалізації аграрної реформи на її першому етапі наприкінці минулого — на початку ниніш- нього століття призвели до формування негативних тен- денцій в аграрному секторі економіки, вирішення яких має стати обов’язковим при подальших діях із розвитку аграр- ного сектору. Серед них: нестабільність динаміки відтво- рення сільськогосподарського виробництва; порушення паритетності міжгалузевих відносин; невключення вартості земельних ресурсів в економічний оборот та формування ринку землі; невикористання в повній мірі всього інстру- ментарію врегулювання внутрішнього ринку, експортно- імпортних операцій, підтримки національного агропро- мислового виробництва, доступного в Україні за умовами членства в Світовій організації торгівлі; неповне виконан- ня діючих програм державної підтримки споживачів і ви- робників сільськогосподарської продукції, що порушує комплексність і системний підхід до формування сприят- ливих умов розвитку сільського господарства, харчової промисловості, сільських територій; проблеми із забезпе- ченням інноваційності галузі через невирішеність питан- ня своєчасного трансферу інновацій у виробництво, нала- годження системи інформаційних потоків, моніторингу розвитку агропромислового виробництва та ринку сільськогосподарської продукції і продовольства; недоско- налість розвитку аграрного страхування, кредитних спілок, кооперативних банків, невирішеність питання забезпечен- ня сільського господарства доступними фінансово-кредит- ними ресурсами; посилення монополізації окремих ринків та підгалузей сільського господарства й харчової промис- ловості, у сферах заготівель і збуту продукції та організації зовнішньої торгівлі; нерегульоване створення й розвиток аграрних формувань, що характеризуються надконцентра- цією земельних ресурсів, необхідність посилення коопе- ративних процесів в агропромисловому виробництві, що в цілому призводить до невідповідності розподілу доходів відносно економічної участі в загальних трансакціях між усіма учасниками руху сільськогосподарської продукції і продовольчих товарів; нерозвиненість інфраструктури аг- рарного ринку, форм оптової торгівлі; проблеми забезпе- чення якості продукції агро-продовольчого комплексу на внутрішньому ринку та при позиціонуванні продукції вітчизняного виробництва на світовому ринку та ін. Вирішальну роль у подальшому ефективному інно- ваційному розвитку аграрної економіки має відігравати аграрна наука. Знайти адекватну відповідь на виклики часу, відшукати ефективні, економічно та екологічно збалансовані шляхи забезпечення продовольчими ресур- сами не лише населення України, а й світу неможливо без допомоги аграрної науки. Ефективна взаємодія на- П. Т. Саблук академік АЕН України м. Київ АГРАРНИЙ СЕКТОР УКРАЇНИ: ІНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ ПОДАЛЬШИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ ОФІЙІЙНИЙ ВІДДІЛ 2011/№2 239 уки, освіти, системи передачі знань — дорадництва, та безпосередньо виробництва є запорукою успішного інноваційного та інформаційного, кадрового забезпечен- ня національного аграрного виробництва. Активізація наукової діяльності в регіонах як найбільш поінформо- ваної у потребах аграрного сектору регіону сторони, здатної оперативно відреагувати на запити виробників сільськогосподарської продукції і продовольства має стати невід’ємною складовою подальшого розвитку аг- рарної економіки та впровадження аграрної реформи. Створення умов для інноваційного розвитку сільського господарства і харчової промисловості, як того вимагає норма ст. 7 Закону України «Про пріори- тетні напрями інноваційної діяльності в Україні», де одним із стратегічних пріоритетних напрямів інновац- ійної діяльності визнано «високотехнологічний розви- ток сільського господарства і переробної промисловості» має стати одним з напрямів аграрних перетворень. Ра- зом з тим, потребує законодавчого унормування питан- ня розвитку інфраструктури ринку інновацій в АПК. Реалізація інноваційності аграрної діяльності як однієї з ознак конкурентоспроможного сільськогоспо- дарського виробництва на базі досягнень і подальшого розвитку аграрної науки, її плідної взаємодії із системою освіти, дорадництва та виробництва, налагодження ефективного трансферу інновацій у агропромислове ви- робництво, створення умов та мотивації учасників лан- цюгу до впровадження інновацій є має стати не- від’ємним складником подальших аграрних трансфор- мацій. Досягнення високої результативності аграрного ви- робництва неможливе без відповідного забезпечення аг- ропромислового виробництва необхідними матеріальни- ми й фінансовими, в першу чергу кредитними ресурса- ми, чого не було досягнуто за весь період реформування аграрного сектору. На даний час кредитна система не в повній мірі враховує специфіку та потреби сільськогос- подарського виробництва і орієнтована на галузі з віднос- но швидким обігом капіталу, що вимагає змін. Поряд з цим, вимогою часу давно стало створення рівносприятливих умов розвитку галузей національної економіки та дохідності сільського господарства в сис- темі економічних взаємовідносин по ланцюгу виробниц- тва і руху продукції до кінцевого споживача, тобто, вре- гулювання міжгалузевих відносин. Необхідним є вико- нання норми ст. 3 Закону України «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року», а саме: «забезпечення в сільськогосподарському вироб- ництві за допомогою системи державних організаційно- правових заходів прибутку на авансований капітал, включаючи вартість земельних ресурсів, не нижче серед- нього рівня по економіці держави». Ігнорування даної позиції, відсутність механізму її реалізації негативно позначається на економічному інтересі сільськогоспо- дарського виробника, конкурентоспроможності галузі, а в кінцевому результаті — впливає на показники про- довольчої та економічної безпеки країни. Завершення земельної реформи є безперечно необ- хідним на сучасному етапі здійснення аграрних перетво- рень. Земля має стати центральною ланкою суспільно- економічних відносин, а ринок земель — невід’ємною складовою ринкових відносин. Конституція України визначає, що «Земля є основним національним багат- ством, що перебуває під особливою охороною держави». Разом з тим, сьогодні існують певні недоліки в земель- них відносинах, що вимагають щільної уваги: законодавча база не в повній мірі відповідає сучас- ним вимогам щодо ефективного використання земель сільськогосподарського призначення; не запроваджено дієвого мотиваційного механізму у господарській діяльності сільськогосподарських підприємств через включення землі як капіталу в еко- номічний оборот; законодавчо не врегульовано рентні відносини, за яких суттєва частина створюваної у сільському госпо- дарстві земельної ренти не потрапляє на розширене відтворення цієї галузі; залишається неврегульованим законодавче запровад- ження ринку земель та формування його інфраструктури; затягується поновлення нормативної грошової оц- інки земель сільськогосподарського призначення; недостатньо здійснюється комплекс заходів щодо за- безпечення ефективного застосування мінеральних і орган- ічних добрив та поліпшення екологічного стану ґрунтів; недостатньо впроваджується механізм державної підтримки щодо регулювання економічних та правових взаємовідносин в галузі екологобезпечного землекори- стування та меліорації земель, як складової частини державної аграрної політики. Земельний ресурс як основоположний фактор фун- кціонування економічних відносин в сфері агропромис- лового виробництва визначає складність і важливість реалізації даного напряму, центральною ланкою якого є право власності, визнання земель сільськогосподарсько- го призначення економічною субстанцією, включення їх вартості в економічний оборот, формування ринку земель сільськогосподарського призначення. В нашій державі сьогодні ініційовано процеси зап- ровадження ринку землі як необхідного інституту забез- печення економічного інтересу до сільськогосподарської діяльності та досягнення високої ефективності галузі. В умовах формування інституційних засад ринку земель сільськогосподарського призначення не слід забувати, що цивілізований ринок землі не можна зводити лише до купівлі продажу земельних ділянок. Є потреба в адаптації систем управління до нових завдань, що постають перед нею, фінансово-кредитної, податкової та страхової сис- тем держави, кадрового потенціалу та ін. Для завершення реформування земельних відносин необхідно виконати ряд завдань, серед яких проведен- ня державної інвентаризації земель за формами влас- ності і суб’єктами господарювання; привести у відповідність нормативно-правову базу, зокрема прий- няти закони України: «Про державний земельний ка- дастр», «Про ринок земель», «Про іпотеку землі» та ін.; завершити опрацювання порядку включення вартості землі в економічний оборот та його правового і науко- во-методичного забезпечення; сприяти формуванню ринку земель сільськогосподарського призначення, що передбачає: організацію Державного земельного банку, Державного реєстру прав на землю та нерухоме майно, розроблення необхідної законодавчої бази і створення належної інфраструктури; опрацювати та запровадити механізм державного регулювання земельного ринку на ОФІЙІЙНИЙ ВІДДІЛ ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ240 різних рівнях управління та широкий ряд інших не менш важливих питань, що потребують свого вирішення. На даний час відсутні нормативно-правові акти, які можна розглядати у статусі «рамкових» щодо визначен- ня засад організації та управління аграрним ринком, який визначав би основні організаційно-економічні і правові засади формування та функціонування аграрно- го ринку, зокрема функції та принципи організації аг- рарного ринку, об’єкт та складові організації і управлі- ння аграрним ринком, систему методів організації та управління аграрним ринком, засоби підтримки орган- ізації та становлення ринку. Сучасний стан розвитку аграрного ринку, порушен- ня еквівалентного розподілу доходів відповідно еконо- мічної участі в загальних трансакціях між всіма учасни- ками продуктового ланцюга, значна монополізація по- середниками каналів заготівель і збуту продукції, недо- статній рівень державного регулювання аграрного рин- ку, нерозвиненість інфраструктури аграрного ринку, наявність значних цінових диспропорцій на продукцію сільського господарства і ресурси, які споживає галузь та інші, вказують на необхідність подальшого удоско- налення науково-методичного забезпечення регулюван- ня ціноутворюючих процесів на сільськогосподарську продукцію і продовольчі товари. На сьогодні в силу незавершеності формування ефективного цінового ме- ханізму ціна не є стимулюючим економічним каталіза- тором аграрного розвитку. Тому давно назріла не- обхідність впровадження змін. Необхідно, щоб держава в системі ціноутворення дотримувалась єдиного принципу щодо всіх галузей і сфер діяльності, тобто концепції ціни виробництва, згідно з якою всі витрати на виробництво необхідної суспільству продукції (робіт, послуг) відшкодовуються, а також отри- мання на одиницю авансованого у виробництво капіталу однакового по економіці доходу за нормою прибутку. Одним з центральних елементів тут також є формування справедливого до всіх учасників ланцюгу виробництва і просування продукції до кінцевого споживача механізму ціноутворення, який би відповідав внеску кожного з них та задовольняв би їх економічні інтереси. Вихідною позицією і базовим елементом функціо- нування цінового механізму у регулюванні аграрного ринку має стати закон балансування попиту і пропозиції по кількісних та вартісних показниках. В такому випад- ку формується ціна попиту (споживача) та пропозиції (включає ланки від виробництва до точки продажу кінцевої продукції). На основі ринкового балансування за умов впливу численних факторів на ціни попиту і пропозиції формується ціна рівноваги. Необхідно доповнити Закон України «Про ціни і ціно- утворення» або розробити Закон аналогічного змісту для агропромислової сфери, в нормах якого доцільно перед- бачити особливості ціноутворення у кожній підгалузі сільського господарства, передусім тих, що забезпечують продовольчу безпеку держави, гарантують людям мінімум споживання необхідних продуктів харчування. Відповідні напрацювання в науці для цього вже є. Запровадження адекватного вимогам часу механізму ціноутворення потре- бує значної законодавчої роботи. Відповідно регулювання ринку продукції сільського господарства та продовольства в системі експортно-імпортних відносин в контексті на- ростання конкуренції на внутрішньому ринку та необхід- ності забезпечення високої конкурентоспроможності про- дукції національного виробництва за вартісно-якісними параметрами на світовому ринку вимагає застосування комплексу заходів щодо забезпечення сприятливого для національного виробника режиму діяльності. Створення сприятливих умов для розвитку інфраст- руктури аграрного ринку є необхідною передумовою ефективної діяльності виробників сільськогосподарської продукції. Сучасний стан інфраструктури аграрного ринку можна охарактеризувати за деякими елементами скорі- ше як розвинений в кількісному відношенні, потребує розвитку біржова і інші форми оптової торгівлі. В умовах монополізації окремих ринків та значної кількості посе- редницьких структур в ланцюгу просування продукції до кінцевого споживача необхідним завданням стає оптим- ізація каналів збуту сільськогосподарської продукції. Належне місце серед операторів аграрного ринку мають зайняти організації, створені на засадах кооперації. Метою подальшої оптимізації інститутів аграрного ринку є підвищення ефективності функціонування ціно- вого механізму як важливої складової конкурентоспро- можності та агропромислової діяльності, усунення не- добросовісної конкуренції, забезпечення повнішої реа- лізації ринкових принципів функціонування всієї сис- теми товарно-грошових відносин, з метою забезпечен- ня населення держави сільськогосподарською продук- цією та продуктами харчування за доступними цінами. Удосконалення механізму ціноутворення вимагає ком- плексних підходів: від системних законодавчих актів - до науково-методичних розробок для запровадження ефективних ринкових цінових механізмів, розбудови необхідної ринкової інфраструктури, застосування ефек- тивного антимонопольного контролю та фінансового регулювання тощо. Управління аграрною сферою є невід’ємною складо- вою забезпечення ефективного функціонування аграрно- го сектору. Наукові дослідження підтверджують, що уп- равління має будуватись не за схемою зверху донизу, як це має місце тепер, а знизу (від господаря-власника) доверху (по функціях, які делегує власник). Державі ма- ють бути притаманні суто функції, які захищають загальні інтереси та знаходяться в площині забезпечення націо- нальної безпеки (державне регулювання виробництва і підтримку товаровиробників, науково-технічний прогрес, соціальний захист населення, економічну безпеку країни та ін.). Нерозривний взаємозв’язок сільськогосподарсько- го виробництва із соціально-економічним становищем сільського населення, інфраструктури сільських тери- торій, його вплив на міграцію сільського населення до міст, екологічний стан навколишнього природного се- редовища визначає одним з напрямів розвитку аграрної сфери створення сприятливих умов для комплексного розвитку сільських територій. Як ми бачимо, коло проблем, що потребують не- гайного вирішення, є достатньо широким, охоплюють всю сукупність соціально-економічних відносин розвит- ку і функціонування аграрної сфери — від економічних, організаційних, до соціальних та екологічних. Відпові- дно і вирішення їх має бути системним, що вимагає поглиблення і завершення розпочатої у дев’яностих роках минулого століття аграрної реформи. ОФІЙІЙНИЙ ВІДДІЛ

Аграрний сектор України: інституційні засади подальших трансформацій

Institution

Similar Items