Особливості проведення національної політики в Молдавській АСРР

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Datum:2012
1. Verfasser: Бабюх, Ю.
Format: Artikel
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Інститут історії України НАН України 2012
Schriftenreihe:Регіональна історія України
Schlagworte:
Online Zugang:https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/71413
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:Особливості проведення національної політики в Молдавській АСРР / Ю. Бабюх // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2012. — Вип. 6. — С. 157-170. — Бібліогр.: 36 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-71413
record_format dspace
spelling nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-714132025-02-09T14:29:35Z Особливості проведення національної політики в Молдавській АСРР Бабюх, Ю. Ретроспективне дослідження територіального устрою 2012 Article Особливості проведення національної політики в Молдавській АСРР / Ю. Бабюх // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2012. — Вип. 6. — С. 157-170. — Бібліогр.: 36 назв. — укр. XXXX-0087 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/71413 uk Регіональна історія України application/pdf Інститут історії України НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Ретроспективне дослідження територіального устрою
Ретроспективне дослідження територіального устрою
spellingShingle Ретроспективне дослідження територіального устрою
Ретроспективне дослідження територіального устрою
Бабюх, Ю.
Особливості проведення національної політики в Молдавській АСРР
Регіональна історія України
format Article
author Бабюх, Ю.
author_facet Бабюх, Ю.
author_sort Бабюх, Ю.
title Особливості проведення національної політики в Молдавській АСРР
title_short Особливості проведення національної політики в Молдавській АСРР
title_full Особливості проведення національної політики в Молдавській АСРР
title_fullStr Особливості проведення національної політики в Молдавській АСРР
title_full_unstemmed Особливості проведення національної політики в Молдавській АСРР
title_sort особливості проведення національної політики в молдавській асрр
publisher Інститут історії України НАН України
publishDate 2012
topic_facet Ретроспективне дослідження територіального устрою
url https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/71413
citation_txt Особливості проведення національної політики в Молдавській АСРР / Ю. Бабюх // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2012. — Вип. 6. — С. 157-170. — Бібліогр.: 36 назв. — укр.
series Регіональна історія України
work_keys_str_mv AT babûhû osoblivostíprovedennânacíonalʹnoípolítikivmoldavsʹkíjasrr
first_indexed 2025-11-26T21:01:07Z
last_indexed 2025-11-26T21:01:07Z
_version_ 1849888225386037248
fulltext Юрій Бабюх ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ В МОЛДАВСЬКІЙ АСРР З утворенням у складі УСРР Молдавської автономії пов’язана низка етнічно-національних проблем та процесів, які можна розгля- дати як в контексті радянської політики періоду НЕПу – «коренізації», так і з точки зору далекоглядних політичних перспектив радянської влади після розв’язання «бессарабського питання». Дане дослідження має на меті висвітлити основні напрямки на- ціональної політики радянської влади в МАСРР, їх специфіку з ура- хуванням етномовних, культурних, геополітичних особливостей ре- гіону. Адже, як відмітила З.В. Нечипоренко, в УСРР запровадження коренізації уже на теоретичному рівні позначилося регіональними особливостями, оскільки до неї схвально поставилися на всіх рівнях адміністрації у регіонах із переважно аграрною специфікою й україн- ською ідентичністю: на Київщині, Волині, Поділлі, Полтавщині і Чер- нігівщині, проте, опозиційно до українізації були налаштовані ро- сійськомовні (точніше зрусифіковані в період існування Російської імперії) промислові регіони Півдня і Сходу України1. Власне україномовні й молдавські райони придністровського регіону з переважаючим сільським населенням насторожено сприймали радянську владу, як таку, що об’єктивно була відділена від них мовним бар’єром. Тому не дивно, що часто місцеві партійні еліти в умовах національної реформи виявляли почуття відчуження навіть від території, на якій працювали. Це негативно позначалося на перебігу національної реформи у цих регіонах. Зрештою, оче- видною для більшовиків стала проблема кадрового забезпечення коренізації. Проте, найбільшими проблемами проведення коренізації в МАСРР були по-перше, відсутність чіткого уявлення про спряму- ваня молдавської національної політики та невиробленість послі- довних кроків щодо її втілення; по-друге, великий відсоток в рес- публіці представників інших національностей, що зумовило гостроту боротьби у мовно-культурних та інших питаннях (крім © Регіональна історія України. Збірник наукових статей. Випуск 6. — С. 157–170 © Ю. Бабюх, 2012 1 Нечипоренко З.В. Регіональні особливості політики коренізації (українізації) в УСРР // Автореф. дис. канд. іст. наук: Черкаси, 2006. – 20 с. того, до 1924 р. в багатьох районах новоствореної автономії вже втілювались ідеї українізації). Сьогодні, аналізуючи та узагальнюючи різні точки зору з приводу реалізації молдавської національної політики, можна зробити вис- новок про наявність двох основних теорій навіть щодо існування молдавського народу – прорумунської та сфокусованої на відстою- ванні самобутності молдавського народу. З точки зору «румунізаторів», що відстоювали ідею Великої єдиної Румунії, існування молдавської держави, молдавського народу, мол- давської культури і молдавської історії в цілому – прикра помилка, що порушила цілісність румунського етносу, суверенітет єдиної румун- ської держави. Еклектичне поєднання різноманітних фрагментів мол- давської, валаської, трансільванської й румунської історій, зобра- ження всіх слов’ян і особливо дореволюційної Росії та СРСР у вигляді запеклого ворога молдаван («бессарабських румун») були тими аргу- ментами, за допомогою яких доводилась основоположна теза спільної «історії румун». Саме в такій системі координат критерієм суспільного прогресу, моральної виправданості, прогресивності й моральності того чи іншого історичного факту чи історичного діяча ставали сприяння чи перепона вирішенню наперед визначеного надзавдання – держав- ного єднання всіх «румун» і всіх «румунських територій»2. Схожої позиції дотримувався й співробітник Каліфорнійського університету Ніколас Діма, монографію якого «Бессарабія й Буко- вина. Радянсько-румунська територіальна суперечка» було опублі- ковано в 1982 р. в Нью-Йорку. Автор однозначно вважає молдаван румунами, докладно аргументує цю точку зору. З іншого погляду, молдавський народ існує як самостійний суб’єкт історії, що має свої звичаї, традиції, мову, які в цілому відрізняють його від румунського етносу. Цю точку зору послідовно обстоював Й.І. Бадєєв, який стверджував, що в процесі утворення румунської нації бессарабські й українські молдавани участі не брали, оскільки Бессарабія в той час вже була відділена від Румунії. А капіталістич- ний спосіб виробництва і буржуазне суспільство склалося в цих на- родностей тоді, коли вони жили в окремих державах. Румунська мо- лода буржуазія і бояри десятиліттями переробляли на румунський національний лад західноєвропейську, особливо французьку, куль- туру. Бессарабські й українські ж молдавани пережили процес краху феодалізму і становлення капіталістичної культури виключно під впливом Росії та України3. 158 Ю р ій Б а бю х 2 Бабилунга Н.В. Приднестровская Молдавская Республика: непризнанное госу- дарство и его историография // Общественная мысль Приднестровья. – Тирасполь. – 2006. – №1. – С. 3-4. 3 Галущенко O. Борьба между румынизаторами и самобытниками в Молдавской АССР (20-е годы) // Ежегодный исторический альманах Приднестровья. – 2002. – № 6. Прихильники цієї точки зору апелюють не так до геополітики, як до історії. З врахуванням того, що формування народу – процес до- сить довгий та складний, у ній виділяють декілька етапів: 1. Період до появи в Нижньому Подунав’ї романської (латинської) мови, тобто до початку нашої ери. В ті часи на північ і південь від Дунаю проживали фракійські племена – гети і даки. 2. Утворення римської провінції Дакії й поява романізованого на- селення, що розмовляє латинською мовою у ході римських завою- вань І-ІІІ ст. н.е. 3. Час так званого «великого переселення народів» – ІV-VI ст. і по- ступова ліквідація римського впливу на місцеве населення. 4. Розселення слов’ян в областях на північ і південь від Нижнього й Середнього Дунаю в VIІ-ХІІ ст. Змішування їх з місцевим романізо- ваним населенням. Утворення романської народності волохів, най- ближчих предків східно-романських народів, і формування слов’ян- ських народностей – сербів, болгар та інших. 5. Виділення молдавської народності як особливої етнічної спіль- ноти (ХІV століття). 6. Формування молдавської нації (ХІХ-ХХ ст.)4. З точки зору адептів самобутності молдавського етносу Мол- давська АСРР – це закономірне (хоча й штучно створене) державне утворення молдаван, які тривалий час були позбавлені власної дер- жавності, але як будь-який народ її прагнули. Що ж до питання, чи є молдавани етнічними румунами, то воно лишається відкритим до нашого часу. Як бачимо, думки вчених з цього приводу розходяться. Реалії 20-30-х рр. показали, що основними дійовими особами і представниками прорумунських та промолдавських настроїв (крім українського та союзного керівництва) при проведенні національної політики в МАСРР стали відповідно румунські емігранти й бесса- рабські біженці, які під час Першої світової війни опинилися в Росії, а пізніше створили свої організації. Напруження між ними згладжу- валось під час громадянської війни за рахунок необхідності спільної боротьби з білогвардійцями та іноземними військами, але в повоєн- ний період значно загострилось. Об’єднавчою ідеєю румунських та бессарабських комуністів на початку 20-х рр. стала ідея активного використання придністровсь- ких територій для поширення світової революції на базі марксизму- ленінізму. Спільними зусиллями вони вербували студентів в Румун- ський сектор Комуністичного університету національних меншин Заходу (КУНМЗ) для подальшої їх роботи в Румунії, намагалися ор- ганізувати роботу на узбережжі Дністра для боротьби з румунським шпіонажем і т.д. 159 О собл и в ост іп р ов ед ен н я н а ц іон а л ь н оїп ол іт и к и в М ол д а в сь к ій А С Р Р 4 Мохов Н.А. Формирование молдавского народа и образование Молдавского го- сударства. – Кишинев, 1959. – С. 7. Черговий сплеск боротьби між протиборствуючими сторонами був пов'язаний з рішенням Комінтерну (у серпні 1922 р.) про вход- ження бессарабської підпільної комуністичної організації до складу комуністичної партії Румунії. Переважна більшість бессарабських підпільників, які орієнтувались на Росію й виступали за збереження бессарабської комуністичної організації як складової частини Росій- ської компартії більшовиків, негативно сприйняли таке рішення Ви- конкому Комінтерну. Насправді відносини між ними захмарювало зверхнє ставлення румун до молдавської культурної самобутності5. О.С. Галущенко заз- начає, що основою цих протиріч була різна оцінка бессарабськими та румунськими комуністами самого факту існування молдавського етносу6. Перші, які виходили з того, що молдавани є окремим етно- сом і орієнтувались на повернення Бессарабії Росії, були змушені формально підкоритися волі Комінтерну. Другі оцінювали рішення Комінтерну як закономірне, вважаючи молдаван етнічними руму- нами і орієнтуючись на остаточне входження Бессарабії до складу Румунії. Новостворена МАСРР стала тим суперечливим об’єктом, навколо якого розгорнулася подальша боротьба «прихильників самобутності» молдаван з «румунізаторами», а також обох цих груп з генеральною лінією комуністичної партії СРСР. Як з’ясувалося дещо пізніше, офі- ційній владі були невигідні не лише прорумунські настрої, але й ідеї розвитку власне молдавської нації. У радянських наукових колах пер- ших називали «румунськими буржуазними націоналістами», а дру- гих «молдавськими буржуазними націоналістами», перших було зви- нувачено в спробах відділення Молдавії від Радянського Союзу, а других – в надмірному захопленні специфічними особливостями мол- давської нації7. В офіційної влади не було єдиного розуміння не лише загальних ідей етнокультурного розвитку придністровських територій, а й окре- мих складових його аспектів. Гостро дискусійною, зокрема, вияви- лася проблема мови та шрифту молдавської республіки. На загаль- них зборах молдаван і бессарабців молдавської секції одеського губкому КП(б)У від 16 травня 1924 року ставилося завдання створити 160 Ю р ій Б а бю х 5 Шорников П.М. Молдавская самобытность: Монография. – Тирасполь, 2007. – С. 236. 6 Галущенко O. Молдаване или румыны? Взаимоотношения между бессараб- цами и румынскими политэмигрантами накануне создания Молдавской АССР // Приднестровье ХХІ век. Интернет-издание тираспольской школы политических исследований. – Вып. 20. – 2009. Режим доступу: http://www.pmr21.info/ article.php?art=110. 7 Стратієвський К.В. В числе первых жертв сталинщины // Востанавливая правду истории. – Кишинев, 1988. – С. 85-86 літературу молдавською мовою й зайнятися в молдавських районах висуненням молдаван на відповідальну радянську, партійну та коо- перативну роботу, підіймалося питання про мову, якою буде видава- тися молдавська газета, а також зверталася особлива увага на пере- хід діловодства на молдавську мову8. У тезах з організації мережі культурно-освітніх закладів мол- давською мовою в Україні, що розглядались в липні 1924 року, ви- словлювалася думка про політичну й культурну доцільність переходу на латинський алфавіт й румунську мову, як більш культурно роз- винуті. Центром, який би направляв розвиток молдавської культури, мала стати молдавська секція одеського ГУБВно. Підкреслювалося, що в усіх молдавських підручниках необхідно відвести відповідне місце для викладу румунської історії. Застереження стосувалися лише їх витриманості з точки зору історичного матеріалізму, для чого мала бути призначена компетентна комісія з політично витри- маних і марксистськи освічених кадрів з КУНМЗу в Москві9. Для мол- давського села, де не розуміли ні української, ні російської мови, про- понувалось приступити до щотижневого видання газети «Червоний орач», реорганізувавши її редакцію. Утім, лінія на румунізацію не була послідовною, що виявилося у спрямуванні роботи молдаванської секції при ГубВНО, а також окружних секцій в Балті та Одесі. Оскільки наближався початок на- вчального року, головна увага приділялася роботі видавництв. Про- понувалось видавати шкільну літературу переважно латиницею, але щодо іншої політично витриманої літератури допускалося її видання як латинським, так і російським шрифтом. Одним з пріоритетних завдань молдавської секції був облік вчи- тельських та інших культурних сил молдаван, а також встановлення однакових форм і принципів викладання в молдавських школах. Од- ночасно з’ясовувалось питання про кадровий склад викладачів, здат- них обслуговувати короткотермінові курси з перепідготовки мол- давських учителів і, залежно від результатів, розробки відповідних навчальних програм. Суперечності між бессарабцями та румунськими політичними емігрантами, які практично вщухли під час спільної боротьби за ух- валення політичного рішення про створення Молдавської республіки на лівому березі Дністра, проявилися знову після того, як процес увій- шов у стадію практичної реалізації10. Коли українське керівництво 161 О собл и в ост іп р ов ед ен н я н а ц іон а л ь н оїп ол іт и к и в М ол д а в сь к ій А С Р Р 8 ДАОО, ф. П-3, оп. 1, спр. 1239, арк. 1-3. 9 Там само, арк. 29-30 10 Галущенко O. Борьба между румынизаторами и самобытниками в Молдавской АССР (20-е годы) // Ежегодный исторический альманах Приднестровья. – 2002. – № 6. Режим доступу: http://www.iatp.md/articles доручило очолити його бессарабцям, зокрема А. Грінштейну, якого призначили головою організаційної комісії, це викликало гостре не- задоволення румунських політемігрантів. Зокрема, секретар ініціа- тивної групи Іон Дік, який прибув з групою студентів Університету народів Заходу для вивчення, обстеження і культурної роботи в мол- давських районах, в листі в ЦК РКП(б) писав, що в даному випадку «особистість визначає історію», тому це призначення слід вважати прикрою помилкою, яку потрібно терміново виправити11. Випра- вляти помилку розпочав особисто, почавши збирати відповідні під- писи від імені нібито ініціативної московської комісії з утворення Молдавської республіки. За дорученням Діка одним із студентів Рум- сектору КУНМЗу була написана заява в ЦК РКП, в молдавську сек- цію губкому, а також Раковському, Фрунзе, Котовському з вимогою відкликати Грінштейна, й на його місце висунути румуна або молда- ванина12. Проте, бюро одеського губкому категорично підтримало А.Л. Грін- штейна, відзначивши, що вся робота зі створення МСРР має підпо- рядковуватись оргкомісії, і запропонувавши І. Діку перейти в його підпорядкування. Заяву щодо Грінштейна ухвалили вважати безпід- ставною, а оскільки вона носить дезорганізаційний характер, то при повторенні схожих заяв Діка мали негайно відкомандирувати з Одеської губернії в розпорядження ЦК13. Головним об’єктом дискусії між румунізаторами й прихильниками самобутності молдаван було мовне питання. Основним аргументом румуністів була теза про молдавсько-румунську мовну ідентичність. Молдавську мову вони називали «некультурною» й «мужицькою»14. Серйозні протиріччя серед членів організаційного комітету були й щодо алфавіту. На засіданні організаційного комітету 22 серпня 1924 року обговорювались пріоритети розвитку молдавської мови та куль- тури в МАСРР. Г.І. Старий стверджував, що мова молдаван з лівого берега Дністра «має розвиватися на основі латинської графіки і ру- мунської мови». Ґрунтуючись на цілому ряді лінгвістичних прикладів, він писав, що в молдавській мові без іншомовних слів неможливо роз- мовляти на найпримітивніші політичні теми, а інколи навіть не ви- стачає слів для звичайного спілкування. На думку Г.І. Старого, зу- силля варто спрямовувати на розширення ареалу вживання румунської мови, оскільки російська для молдаван абсолютно чужа, а російський алфавіт не відтворює правильного звучання мол- давських слів. Й.І. Бадєєв й А.Л. Грінштейн, навпаки, твердили, що 162 Ю р ій Б а бю х 11 РДАСПІ, ф. 17, оп. 16, спр. 1522, арк. 105 12 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 1821, арк. 2. 13 РДАСПІ, ф. 17, оп. 16, спр. 1522, арк. 104. 14 Шорников П.М. Молдавская самобытность. – С. 244-247 населення Молдавії розмовляє «мовою змішаною з російською, і для неї чуже все румунське». На їхню думку, лінгвістична політика май- бутньої МАСРР мала бути спрямованою «на просту й зрозумілу мову, зберігаючи російський алфавіт»15. Мовне питання обговорювалося 19 вересня 1924 року на Політ- бюро ЦК КПУ. У його постанові зазначалося, що при проведенні на- ціональної політики в МСРР слід тримати курс на розвиток народної молдавської мови, а шрифт ввести російський – «кирилицю»16. Не по- годжуючись з таким перебігом речей, «румунізатори» спробували оскаржити даний курс у ЦК РКП(б), і 22 вересня направили туди власні міркування щодо необхідних заходів, пов’язаних зі створен- ням МР, у тому числі й щодо національно-культурного будівництва в регіоні. Члени «ініціативної групи» О. Ніколау, Т. Клоран, Вамір, І. Дік, А. Бадулеску, доводили, що вищевикладені заходи ЦК КП(б)У шкід- ливі для створюваного національного організму й зумовлені, голов- ним чином, незнанням реального стану речей в Бессарабії та Руму- нії. Посилалися також на введення ЦК КП(б)У в оману деякими некомпетентними товаришами, уповноваженими підготувати про- голошення молдавської республіки17 (слід розуміти, що йшлося про комісію Грінштейна). Головним аргументом "румунізаторів" була недостатня розвину- тість народної молдавської мови. Політичні міркування щодо поси- лення румунського впливу відкидалися, бо боротьба, мовляв, буде проходити не між мовами, а між двома політичними системами: ра- дянською й буржуазною; і зрозуміло, що переможе система най- краща, тобто радянська. Українські молдавани в свій час були сильно денаціоналізовані російським царизмом, і в інтересах революції тепер потрібно знову дати можливість розвиватися румунській мові. Розширення ареалу вживання румунської мови матиме велике зна- чення для робітничо-селянських мас Румунії, які наочно переко- наються в перевазі радянської системи, як інструменту національ- ного відродження, над буржуазною системою. З тих же міркувань вважалося за необхідне введення латинського алфавіту. Само собою, заходи відродження румунської мови й введення латинського алфа- віту мали здійснюватися поступово згідно плану, прийнятого рад- нацменом наркомосу України. Аргументи "ініціативної групи", однак, не переконали російське керівництво. 25 вересня 1924 р., розглядаючи питання «Про 163 О собл и в ост іп р ов ед ен н я н а ц іон а л ь н оїп ол іт и к и в М ол д а в сь к ій А С Р Р 15 Negru Elena. Politica etnoculturală in R.A.S.S. Moldovenească (1924 – 1940). Chişinău, 2003. – С. 15- 16. 16 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 16, спр. 1, арк. 117 – 120. 17 ЦДАГО України, ф.1, оп. 20, спр. 1821, арк. 7. Молдавську СРР» політбюро ЦК РКП(б) ухвалило прийняти за основу пропозицію ЦК КП(б)У від 19 вересня 1924 року. Відповідно під- тримку отримала й лінія на розвиток молдавської народної куль- тури й мови, що відповідало поглядам прихильників самобутності молдаван18. Після проголошення Молдавської АСРР всю повноту влади на її території було передано Тимчасовому революційному комітету. За- твердження особового складу цього та інших органів влади нової ав- тономії також протікало в рамках гострої боротьби представників різних поглядів на національний розвиток республіки. Як наслідок, у організаційному бюро та ревкомі МАСРР «румунізаторів» предста- вляла лише одна особа. З часом, з ініціативи молдавського керів- ництва, при підтримці українських партійних лідерів, офіційно пе- рестала існувати румунізаторська течія і в Москві. Незважаючи на це, проблем національного характеру в МАСРР не поменшало, оскільки навіть серед представників влади Молдавської республіки не було єдності щодо принципових питань національно- культурного будівництва. Г.І. Старий, офіційно не входячи до числа румунізаторів, відстоював ідеї не молдаванізації, а румунізації МАСРР, і боровся за використання латинського шрифту, проти чого в той же час не менш послідовно виступав Й.І. Бадєєв. Кожен з них опирався на свою групу прихильників. За словами наркома освіти Г.І. Бучушкана, з самого початку його роботи в Молдавській респуб- ліці він зіткнувся з двома поглядами на народну молдавську мову – бадєєвці приписували їй самостійний характер, а подекуди й штучно створювали нові молдавські слова, а старовці вважали, що мол- давської культури не існує, а молдавська мова всього лише певний місцевий діалект, тому в Молдавії слід запровадити румунську мову та культуру19. Більшість спірних питань, які виникали між угрупуван- нями Старого та Бадєєва, вирішувалися шляхом звертань до ЦК КП(б)У. Останній робив ставку на примирення суперників, напо- лягаючи на тому, що пріоритетом в їх роботі має бути виконання по- станови політбюро20. Румунізатори, які працювали в МАСРР – нарком РСІ К.З. Арборе- Раллі, керівник Державного видавництва Молдавії В.П. Попович, народний комісар соціального забезпечення І.Г. Обороча та інші – підтримували групу Старого. Завдяки скоординованим зусиллям їм у перші роки після проголошення автономії вдалося забезпечити 164 Ю р ій Б а бю х 18 РДАСПІ, ф. 17, оп. 3, спр. 465, арк. 1. 19 Галущенко О. Борьба между румынизаторами и самобытниками в Молдавской АССР (20-е годы)// Ежегодный исторический альманах Приднестровья. – 2002. – № 6. Режим доступу: http://www.iatp.md/articles 20 АГПО РМ, ф. 49, оп. 1, спр. 915, арк. 36-37. домінування румунської літературної мови, щоправда, як відмічав Г.І. Бучушкан, в найпопулярніших її формах, наближених до мол- давської мови. Такою ж мовою друкувалися підручники для шкіл та видавалась газета «Плугарул Рош». За словами Бучушкана, вже через два роки після організації республіки стало зрозуміло, що від цієї мови слід відмовитися й перейти до справжньої молдавської мови21. Однак дискусії відновилися на першому ж засіданні оргбюро при слу- ханні питання про видання букваря і книжки лікбезу російським алфавітом. Старий і Криворуков зійшлися на тому, що з цим слід за- чекати до більш детального вивчення питання, а Корнєв, не будучи знайомим з предметом, від голосування утримався22. Остаточно підтвердила попереднє рішення про введення «кири- лиці» лише постанова політбюро ЦК КП(б)У від 21 листопада 1924 року, після того як дане питання не змогло вирішити оргбюро ЦК КП(б)У23. В кінці грудня 1924 р. Держвидаву України була на- правлена телеграма, в якій обласний комітет Молдавської республіки пропонував друкувати всі молдавські книги російським шрифтом. Відповідальність за зміст і редактуру брав на себе областком24. 10 листопада 1925 р. Й.І. Бадєєв у доповіді на ІІ конференції Мол- давського обкому КП(б)У про національну політику відмічав, що з са- мого початку організації Молдавської Республіки довелося зіткну- тися з дуже складною національною ситуацією. Важко навіть розібратися, хто є переважною більшістю: молдавани, українці чи росіяни, і де «починається українець і де закінчується молдаван». Важливо було добитися, щоб українські селяни відчули себе рівно- правними, оскільки спочатку частина українського селянства од- нозначно відмовлялася визнавати МАСРР. Ще до організації Мол- давської Республіки цілий ряд районів і багато партпрацівників українізувались. Але з моменту створення МАСРР молдавські рай- они слід було молдаванізувати, українські – українізувати, проте, ба- гато комуністів пішли шляхом найменшого спротиву й русифікува- лись. Нерозуміння складної проблеми виявили навіть деякі комуністи, вважаючи, що Молдавську Республіку створюють ви- ключно для завоювання Бессарабії. Наголошуючи, що звільнення Бессарабії від румунських бояр є доброю справою, доповідач все ж вважав, що головними практичними питаннями є господарський та культурний розвиток автономії. 165 О собл и в ост іп р ов ед ен н я н а ц іон а л ь н оїп ол іт и к и в М ол д а в сь к ій А С Р Р 21 Там само, спр. 1020, арк. 35. 22 Галущенко O. Борьба между румынизаторами и самобытниками в Молдавской АССР (20-е годы) // Ежегодный исторический альманах Приднестровья. – 2002 – № 6. Режим доступу: http://www.iatp.md/articles. 23 АГПО РМ, ф. 49, оп. 1, спр. 2, арк. 4; спр. 3, арк. 34 зв. 24 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 1932, арк. 129. Загалом в оцінках Бадєєва ситуація не була критичною. Про- блему інформаційного простору вдалося вирішити після того, як замість газети «Плугарул Рош», яка видавалася трьома мовами, почали видавати дві – «Плугарул Рош» молдавською, а «Червоний орач» українською мовами. Однак перешкодою в засвоєнні мол- давської мови лишалася відсутність підручників, посібників та словників. Молдавською видано підручники для початкової школи; перекладено молдавською мовою низку популярних книг. Бадєєв відзначав, що мова цієї літератури ще не чисто молдавська, оскільки містить багато офранцужених румунських слів, однак, висловлював сподівання, що поступово вона буде очищуватись й згодом стане зрозумілою й доступною для найширших трудящих мас МАСРР25. Остаточну крапку в боротьбі груп Старого та Бадєєва і, як наслі- док, в альтернативах національної політики було поставлено в кінці 1928 року, коли з автономії було відкликано обох лідерів, «намітивши їх на нову відповідальну роботу»26. Загальну мовну ситуацію це, однак, не поліпшило. Документи 1930 р. містять констатацію того, що робота з молдаванізації й украї- нізації відстає від запланованих темпів і особливо слабо проводиться після перенесення столиці з Балти в Тирасполь. Практично не змі- нювалася ситуація в сфері проведення національної політики і в по- дальшому. Керівні партійні працівники не поспішали переводити свої осередки на кирилицю, а подекуди просто відверто ігнорували молдавську писемність, не бажали вивчати молдавську мову і навіть не направляли своїх підлеглих на відповідні курси з її вивчення, а також не брали на роботу молдавських працівників для коренізації партапарату. У доповіді на IV об’єднаному пленумі обкому і обласної контроль- ної комісії, який проходив 21-22 травня 1931 р., відмічалося, що будувати молдавську культуру можна лише коренізуючи апарат, ви- ховуючи нові суспільні прошарки, здатні сприймати нову соціалі- стичну культуру. Доповідь містила гостру критику на адресу партпрацівників, які «неправильно розуміють ленінську політику в сфері національної культури», що проявляється передусім в орієнтації лексикону мол- давської мови на Румунію27. Зазначалося, що така мовна орієнтація є політичною помилкою, і що відповідники радянським термінам – п’ятирічка, ударництво, соціалістичне будівництво, соцзмагання – слід шукати в соціалістичній вітчизні. 166 Ю р ій Б а бю х 25 АГПО РМ, ф. 49, оп. 1, спр. 77, арк. 49 –52. 26 АГПО РМ, ф. 49, оп. 1, спр. 1146, арк. 194 27 Там само, спр. 1899, арк. 31-33. На цьому ж пленумі з промовою, в якій підтримав лінію на мол- даванізацію, виступив народний комісар освіти В.П. Затонський. Він пропонував широко використовувати «народну творчість» у вирі- шенні мовного питання, «якщо якесь слово приживається – його слід вживати і поменше мудрувати над філологією», «…черпати ж вже го- тову, російську й українську культуру було б невірно, але ще більш невірно, якщо в таких випадках беруть готову мовно споріднену куль- туру, з якою ми ведемо культурну війну»28. Проте сталося непередбачуване – вже в кінці 1931 року Молдав- ским обкомом КП(б)У було розроблено план переходу Молдавської АСРР на латинський алфавіт. За основу пропонувалося взяти прий- няту серед молдавського трудящого населення Бессарабії та Молда- вії орфографію й на початку 1932 року на засіданні бюро Молдавсь- кого обкому КП(б)У було прийнято відповідне рішення. В резолюції з цього питання від 2 лютого вказувалося, що цей захід є доцільним та своєчасним. В подальшій роботі з національно-культурного будів- ництва пропонувалось виходити з необхідності збагачення мол- давської мови загальноприйнятими словами серед «молдаван старої Молдавії і Бессарабії». Культпроп спільно з наркомосвіти і науковим комітетом зобов’язувалися встановити календарні строки переходу на латиницю партійних професійних організацій і радянсько-госпо- дарських установ29. Незважаючи на те, що майже всі члени бюро були прихильни- ками ідеї самобутності молдавського народу, рішення про латиніза- цію алфавіту не викликало ніякої дискусії. Головним аргументом на його користь було, за словами голови наукового комітету І.В. Очин- ського, те, що це рішення прийняв ЦК КП(б)У і його слід виконувати30. Й.В. Сталін роз’яснював, що латинізація молдавської писемності може бути однією з форм зближення і взаємовпливу молдавського та румунського народів. Відмінність політичних систем в Румунії та Молдавії, відсутність форми культурних зв’язків між румунами і мол- даванами може бути подолана за рахунок схожої писемності. Необ- хідність переходу на латиницю пояснював просто: мовляв, румунські буржуазні діячі, посилаючись на те, що в Молдавії існує кирилиця, звинувачували Радянський Союз у русифікації молдавської мови й прагненні повністю ліквідувати молдавську національну культуру. Сталін говорив, що латинізація є лише формою – зміст же має бути соціалістичним, за чим мала слідкувати партія31. 167 О собл и в ост іп р ов ед ен н я н а ц іон а л ь н оїп ол іт и к и в М ол д а в сь к ій А С Р Р 28 Там само, спр. 1899, арк. 39-41. 29 Там само, спр. 2401, арк. 59-60. 30 Там само, спр. 2068, арк. 5. 31 Галущенко О. Борьба между румынизаторами и самобытниками в Молдавской АССР (30-е годы). Режим достпу: http://forum.md/Themes/17024/328707. Такий різкий поворот в національно-культурному будівництві спричинив нове посилення румунізаторських настроїв. В автономію з 1932 року почали повертатися на постійну та тимчасову роботу ру- мунські політичні емігранти та бессарабці – прихильники розпо- всюдження румунської культури, які раніше покинули Молдавську республіку. Оскільки в той час латинізація проходила важко, саме вони її активізували, широко використовуючи румунську літера- турну мову, офіційно називаючи її молдавською. Прихильники самобутності Молдавії, незважаючи на проголо- шену офіційну політику, не поспішали переходити на латиницю. Як наслідок, в МАСРР в перший період проведення латинізації спосте- рігалося як її ігнорування чи саботаж, так і відверте компромету- вання. Ситуація загострилася у другій половині 30-их років, коли знадо- билися ідеологічні підтвердження сталінської трактовки загострення класової боротьби в міру просування до соціалізму. Почався пошук «ворогів народу», в ході якого став модним постулат: мовляв, «само- бутники і румунізатори лише зовні вели боротьбу між собою, а на- справді і ті й інші виявилися шпигунами та підтримували одне од- ного»32. В цей період пройшли масові арешти як прихильників самобутності, так і румунізаторів; майже всіх було засуджено до роз- стрілу. Зрештою до влади в Молдавській республіці знову прийшли при- хильники самобутності, проте не бессарабського походження. Як на- слідок в цей період зазнає змін і ставлення до національного пи- тання. 27 лютого 1938 року на засіданні бюро Молдавського обкому КП(б)У було прийнято рішення про необхідність переведення мол- давської мови на російський шрифт. Мотивувалась ця зміна, по- перше, незрозумілістю латинізованого шрифту для більшості мол- давського населення, по-друге, відмічалося, що під стягом латинізації шрифту буржуазно-націоналістичні елементи, які в свій час «окопались» в наркоматі освіти, Держвидаві й інших установах, по суті проводили румунізацію молдавської мови33. Санкціонувати цей поворот мали ЦК КП(б)У та ЦК ВКП(б). 19 травня 1938 р. президія ЦВК МАСРР затвердила постанову "Про переведення молдавської писемності з латинського шрифту на російський шрифт", а 12 серпня 1939 р. на сесії Верховної Ради МАСРР було прийнято закон "Про утвердження алфавіту молдавської мови на основі російського алфавіту"34. 168 Ю р ій Б а бю х 32 АГПО РМ, ф. 49, оп. 1, спр. 3610, арк. 84-88. 33 Там само, спр. 4106, арк. 12-13. 34 НА РМ, ф. 2497, оп.1, спр. 10, арк. 210. 8 березня 1939 р. завідуючий відділом шкіл Молдавського обкому партії Якунін направив в ЦК КП(б)У доповідну записку "Про стан на- родної освіти по Молдавській АСРР за 1938 рік". В документі відмі- чалось, що до 1938 року в молдавському письмі був введений лати- нізований шрифт, а мова румунізована, чим вороги добивались відділення молдавського населення від українського та російського, готуючи відчуження Радянської Молдавії від СРСР. На початку 1938- 1939 рр. в молдавській писемності був введений російський шрифт і розпочато перевидання всіх підручників. Однак граматики мол- давської мови до цих пір немає, що є великою перешкодою в роботі молдавських шкіл35. Кампанія реорганізації національних шкіл в МАСРР тривала до 1940 року. Вона супроводилася видаленням з товарного фонду і спи- санням підручників та соціально-економічної й художньої літератури з латинським шрифтом. Осмислення ситуації з національно-культурним будівництвом по- чалося після приєднання Бессарабії до СРСР і утворення Молдавсь- кої союзної республіки в 1940 році. Відомий мовознавець, автор мол- давських словників А.Т. Борщ в 1956 році писав, що в 20-х, 30-х та 40-х роках суперечки з приводу молдавської мови носили ненауко- вий характер, оскільки в ті часи в Молдавії навіть не було жодного вченого мовознавця. Зате був потужний ідеологічний тиск: за умов гострої боротьби в сфері національного питання запозичені слова з румунської мови розцінювалася як спроба відчуження МАСРР на ко- ристь Румунії. Борщ відмічав, що молдавська мова безумовно романського по- ходження і в силу цього в найбільш тісному зв’язку з румунською. В них схожі граматична структура і словниковий запас, особливо в лі- тературному варіанті. Мовознавець передбачав, що, оскільки Руму- нія останнім часом в економічно-господарському та культурному від- ношенні зближується з СРСР, то їх спорідненні мови в подальшому будуть все більше зближуватися36. Таким чином, можна зробити висновок, що в 20-30-х роках в МАСРР розгорнулась серйозна полеміка між прихильниками різ- них поглядів з питання існування та подальшого розвитку мол- давського етносу. Боротьба між ними відбувалася в рамках прове- дення офіційної політики партії в національній сфері – коренізації, а, враховуючи специфіку національного складу автономії – україні- зації та молдаванізації. Зважаючи на відсутність чітких, зрозумі- лих і однозначних вказівок "згори" суть, напрями та методи прове- дення молдаванізації по різному розуміли румунські політичні 169 О собл и в ост іп р ов ед ен н я н а ц іон а л ь н оїп ол іт и к и в М ол д а в сь к ій А С Р Р 35 Галущенко О. Борьба между румынизаторами и самобытниками в Молдавской АССР (30-е годы). Режим доступу: http://forum.md/Themes/17024/328707 36 АГПО РМ, ф. 49, оп. 1, спр. 3610, арк. 90. емігранти, бессарабці та придністровські молдавани. В залежності від зміни зовнішньополітичної ситуації, а також підтримки з боку представників української чи союзної влади в молдавській автоно- мії відбувались зміна влади, а національна політика набувала нових форм. Особливо помітним і показовим цей процес був стосовно мов- ного питання, що вкрай негативно відобразилося на ефективності проведення політики молдаванізації, а різкі зміни партійного курсу в національно-культурній сфері по суті призвели до безініціатив- ності органів радянської влади та посадових осіб на місцях. Дискусії, про які йшла мова, стали підґрунтям формування в Молдові двох різновидів ідентичності – орієнтованої на Румунію і сфокусованої навколо молдавських національних пріоритетів. Го- стрий конфлікт між Молдовою й Придністров'ям, що належить до розряду "заморожених", спровокований насамперед їхньою несу- місністю. Такі помилки у національно-державному будівництві, як утворення молдавської автономії у складі УСРР без належних на те підстав, мають здатність відлунювати у майбутнє, що ми і спосте- рігаємо нині. 170 Ю р ій Б а бю х